Меморіальні та культові пам’ятки запорозького козацтва на території Південної України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

МЕМОРІАЛЬНІ ТА КУЛЬТОВІ ПАМ'ЯТКИ ЗАПОРОЗЬКОГО КОЗАЦТВА НА ТЕРИТОРІЇ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ

07. 00. 01 - історія України

СТАРІК Олександр Володимирович

Дніпропетровськ - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії та політичної теорії Національного гірничого університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Швидько Ганна Кирилівна,

Національний гірничий університет,

професор кафедри історії та політичної теорії

Офіційні опоненти:доктор історичних наук, професор

Ковальова Ірина Федорівна,

Дніпропетровський національний університет,

професор кафедри історіографії, джерелознавства та архівознавства

доктор історичних наук, професор

Шаповалов ГеоргійІванович,

Запорізький обласний краєзнавчий музей,

директор

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Основою механізму, який забезпечував багатовікову цілісність етнічних кордонів українського народу і підтримував стійку тенденцію до утворення єдиної державної структури, сприяв консолідації української нації всупереч об'єктивним і суб'єктивним чинникам, була християнська культура. Найбільш яскраво вона проявила себе у духовному житті запорозьких козаків. Козаки були щиро віруючими людьми і намагалися виконувати всі церковні обряди та звичаї. Хоча своєрідний спосіб їх життя вплинув і на особливості проявів у них віри та взаємовідносин з церквою як структурою. Різні на перший погляд церковний та військовий устрій насправді мають деякі спільні риси: чітко виражену ієрархічність та обов'язкову підпорядкованість старшим як вищу доблесть і закон. Козакищедро надавали кошти на побудову православних храмів, опікувалися їхнім оздобленням. З особливою повагою запорожці також ставились до своїх померлих або загиблих побратимів, вшановуючи їх пам'ять тільки їм притаманними поховальними обрядами та встановленням пам'ятників.

Пам'ятки нашої історії взагалі та пам'ятки доби козаччини зокрема, складають основу національного духовного багатства України. Саме ці мовчазні свідки діянь наших предків допомагають підтримувати зв'язок поколінь, відчувати свої корені. Тому природно, що економічна та культурна політика української держави має бути спрямована на збереження національної історико-культурної спадщини. Не слід відкидати також можливість використання пам'яток історії як об'єктів туристичної інфраструктури. Ставлення дозалишків свого минулого свідчить про рівеньдуховності народу, відчуття його єдності, самоусвідомлення себе як окремої спільноти. Зі здобуттям Україною незалежності ця проблема стала особливо актуальною. Свідоме і досить тривале замовчування багатьох сторінок історії у ХХ ст. призвело до виникнення своєрідного“вакууму” у пізнанні минулого. У повній мірі це стосується культових пам'яток доби козаччини: некрополів, монастирів, церков, каплицьтощо. Їх дослідження дає змогу не тільки отримати додаткову інформацію про матеріальну культуру козаків періоду існування Запорозької Січі, але й пролити світло на питання релігійного світосприйняття, особливостейдуховного життя запорозького козацтва.

На території Південної України знаходяться сотні нерухомих пам'яток історії українського козацтва. Частина цих об'єктів невідома, не взята на державний облік. Вони з часом руйнуються, зникають з поверхні землі. Зараз козацькі цвинтарі та окремі кам'яні хрести знаходяться в жалюгідному стані: постійно порушуються сучасними похованнями, використовуються місцевими жителями як будівельні матеріали тощо. Козацькі культові споруди та надгробки - як матеріальні прояви духовної культури, потребують термінових заходів по взяттю їх на державний облік, огородженню та охороні території, реставрації. Тому кожне свідчення про ці пам'ятки має велике значення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами.Дисертаційна праця виконана в рамках науково-дослідної роботи кафедри історії та політичної теорії Національного гірничого університету 01.07 И 006350 - ”Проблеми соціально-економічного та культурного розвитку Наддніпрянщини нової та новітньої доби”.

Об'єкт дослідження: пам'ятки матеріальної та духовної культури запорозького козацтва на території Південної України; це - як існуючі сьогодні пам'ятки, так і віртуальні, відомості про які залишилися тільки в писемних джерелах та переказах.

Предмет дослідження: типологія, регіональні особливості і символіка культових споруд та надмогильних пам'ятників козацтва, ступінь їх збереженості,фактори впливу на духовну культуру запорозьких козаків.

Мета дослідження полягає у реконструкції духовної культури запорозьких козаків на основі вивчення існуючих культових споруд та надмогильних пам'ятників, виявленні особливостей цієї культури, визначенні стану збереженості меморіальних і культових пам'яток козацької доби та можливості їх використання в туристичній справі та у виховній роботі з молоддю.Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання наступних дослідницьких завдань:

– вияснити стан дослідження в історіографії культових споруд та намогильних монументів козацтва;

– визначити обсяги та особливості джерельної бази дослідження;

– охарактеризувати основні риси духовної культури запорозького козацтва, їх релігійне світобачення та поховальний обряд;

– описати і типологізувати всі відомі на сьогодні козацькі намогильні пам'ятники Південної України;

– визначити характерні для цього краю особливості намогильних пам'ятників та порівняти їх з подібними меморіалами інших регіонів України;

– з'ясувати історію збережених культових споруд козаччини на Дніпропетровщині;

– провести типологізацію культових споруд Півдня України та порівняти їх з подібними пам'ятками інших регіонів України для визначення характерних рис;

– віднайти за археологічними, писемними та усними джерелами місця розташування незбережених козацьких храмів, визначити їх приблизну кількість на території Південної України.

Хронологічні рамки дослідження визначаються ХVІІ- початком ХХІ ст. Нижня межа відповідає першій згадці в документах дати про заснування найдавнішої на території Південної Українипам'ятки духовної культури козацтва - Самарського Пустельно-Миколаївського монастиря. Верхня межа обумовлена потребою характеристики сучасного стану культових споруд та надмогильних монументів запорожців, а також активними археологічними розкопками і виявленням нових пам'яток козацької доби.

Територіальні рамки дослідження окреслюються кордонами Південної України: межами сучасних Дніпропетровської, Запорізької, Херсонської, Миколаївської, Одеської областей. Необхідність порівняння пам'яток козацької доби Півдня нашої держави з подібними пам'ятками інших регіонів України вимагала іноді розширення території дослідження.

Методологія та методи дослідження: теоретико-методологічною основою дослідження став принцип історизму, що конкретизується підходом до історичних явищ та процесів з позицій не статики, а динаміки, вивченням взаємозв'язків між ним та їх взаємообумовленості. Автор також керувався принципом всебічності та об'єктивності пізнання, який реалізований через комплексний аналіз сукупності джерел, що стосуються нерухомих пам'яток козацької доби, а також через творчий підхід до засвоєння і використання історичного досвіду. В дисертації використано різні методи дослідження: історико-описовий метод застосовується для зображеннязовнішнього виду пам'яток. Історико-порівняльний метод використовується для співставлення пам'яток Придніпров'я козацької епохи та Волині, Поділля, Причорномор'я тощо. Історико-типологічний метод застосовується для розподілу надмогильних монументів та культових споруд на групи та види за зовнішньою ознакою, будівельним матеріалом та іншими критеріями.

Наукова новизнадослідження полягає у тому, що в ньому впершезроблена спроба типологізувати та узагальнити всі відомі на території Південної України архітектурні (культові) та археологічні пам'ятки духовної культури козацтва. В ньому на основі залучення археологічних та фольклорних джерел розглянуто особливості духовного життя запорожців, проведено реконструкцію поховального обряду козаків.

Практичне значення роботи полягає у тому, що її матеріали можуть бути використані при читанні курсів краєзнавства, історії України, мистецтво- знавства, археології України, а також для складання Зводу пам'яток козацтва Південної України і Зводу пам'яток історії та культури України.

Апробація роботи. З проблематики козакознавства автором у наукових виданнях опубліковано 12 наукових статей. Основні положення дисертаційної роботи були обговорені на наступних конференціях: Четверта регіональна краєзнавча конференція: „Придніпров'я давнє і сучасне: невідомі та маловідомі сторінки історії та культури. - Дніпропетровськ, 29 березня 2005 р.; Наукові читання „Україна модерна і сучасна (історія, історіографія та джерелознавство)” присвячені ювілею професора Г. К. Швидько. - Дніпропетровськ, 6 травня 2004 р.; Третя регіональна краєзнавча конференція „Діячі освіти і науки Придніпров'я ХІХ-ХХ ст.” - Дніпропетровськ, 30 березня 2004 р.; „Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні.” ХІІ, ХІІІ, ХV, ХVІконференції. - Київ, 2003, 2004, 2006, 2007 рр.; „Музейні читання”. Наукова конференція, присвячена 40-річчю створення Музею історичних коштовностей України. - Київ, 25 грудня 2003 р.; Перші наукові читання „Біографічна некрополістика в контексті сучасної історичної науки”. - Київ, 14-15 листопада 2002 р.; Всеукраїнський науково-практичний керамологічний семінар “Актуальні питання дослідження українського гончарства доби козацтва” - Опішне, 29-30 травня 2007 р.; “Козацька старшина кінця ХVІІ - першої половини ХVІІІ ст.” - Батурин, 31 травня-1 червня 2007р.; ”Ювелірне мистецтво - погляд крізь віки” - Київ. - 12-14 листопада 2007 р. Автором дисертації написано 6 археологічних звітів, присвячених нерухомим пам'яткам періоду Запорозької Січі, які, після відповідного рецензування, зберігаються в архіві Інституту археології НАНУ та архіві Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького.

Структура роботи зумовлена метою і завданнями наукового дослідження. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів (десяти підрозділів), висновків, списку використаних джерел і літератури (всього 367 позицій), додатків. Загальний обсяг дисертації - 189 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтована актуальність теми дослідження, вказано на її зв'язок з науковими програмами, визначені об'єкт, предмет, мета і завдання, хронологічні та територіальні рамки дослідження, сформульована наукова новизна та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі - ”Історіографія проблеми, методологія та джерельна база дослідження” - з'ясовується ступінь вивчення проблеми, аналізуєтьсяджерельна база та визначеніосновні методи дисертаційногодослідження.

У підрозділі 1. 1 - ”Вивчення церковних та надмогильних споруд козацькоїдоби вісторичній літературі ХІХ - початку ХХІ ст.” - проаналізовані дослідження з історії культових нерухомих пам'яток українського козацтва. В історіографії проблеми можна виділити кілька періодів. Праці вчених другої половини XIX - початку XX століття (перший період) про культові споруди та надмогильні пам'ятники запорозького козацтва мали в основному описовий характер, хоча їх наукове значення не викликає сумніву. Перша публікація, котра безпосередньо стосується козацьких хрестів, а точніше, написів на них, вийшла у 1844 році вже в першому томі “Записок” Одеського Імператорського товариства історії та старожитностей. Вона належить перу активного члена товариства М. Вертільяка. Специфіка досліджень цього періоду полягає у тому, що через відсутність інших свідчень про козацькі місця поховань та храми, вони виступають одночасно і як важливе джерело, яке допомагає отримати інформацію про незбережені до наших днів пам'ятки запорозького козацтва. До таких праць належатьдослідження Аполлона Скальковського, Феодосія Макаревського, Дмитра Яворницького тощо.

Другий період (20-ті - середина 80-х років) характеризуюється майже повною відсутністю праць, присвячених віруванням та культовим спорудам запорожців. Основний акцент у вивченні козацтва загалом робився на соціальні стосунки, господарство, повстанські рухи тощо(В. О. Голобуцький, М. Ю. Брайчевський, О. М. Апанович та ін.)

З початку 90-х років ХХ ст. і до сьогодення (третій період) спостерігається підвищення уваги дослідників до залишків матеріальної культури та духовного життя козацтва. Насамперед це пов'язано із здобуттям Україною незалежності, що викликало зрозумілий потяг до тих сторінок нашої історії, які тривалий час заборонялося досліджувати. Історія українського козацтва цього часу представлена творами відомих у цій галузі вчених В. А. Смолія, Ю. А. Мицика, П. М. Саса, Т. В. Чухліба, В. О. Щербака, О. І. Гуржія, В. С. Степанкова, І. І. Лимана, І. С. Стороженка,О. Л. Олійника та ін.

Помітною подією в галузі козакознавства став вихід з друку двох видань - різного характеру і призначення. Мова йде про науково-довідкове видання ”Українське козацтво: Мала енциклопедія”, ініціаторами і організаторами якого стали вчені Запорізького національного університету, а авторами статей - широке коло фахівців та краєзнавців (К.: Ґенеза - Запоріжжя: Прем'єр, 2002;2^е вид. - 2006). Велике наукове значення має ґрунтовна колективна праця ”Історія українського козацтва. Нариси у 2-х томах”, виконана головним чином силами вчених, які працюють в Інституті історії України НАН України (К.: Видавничий дім ”Києво-Могилянська академія”, 2006-2007).

В цей період з'являється окрема галузьархеологічної науки - ”Археологія доби Запорозької Січі”. Як окремі дисципліни набувають розвиткуісторичне краєзнавство та пам'яткознавство. Провідну роль в координації козакознавчих студій відіграє науково-дослідний центр “Часи козацькі” Українського товариства охорони пам'яток історії та культури.

В 1989 р. відбулась перша комплексна наукова експедиція ”Запорізька Січ: зруйноване й уціліле”, маршрут якої пролягав уздовж Дніпра по території Черкаської, Полтавської, Дніпропетровської, Запорізької та Херсонської областей. За мету ставилосякомплексне обстеження та початкове впорядкування вцілілих залишків козаччини. Організатором виступила редакція журналу ”Пам'ятки України” заактивної підтримки Українського фонду культури .

Дослідницькі роботи у кінці 80-х - на початку 90-х рр. проводились за двома напрямками: а) архівні та бібліографічні розшуки; б) польові археологічні розвідки. Координацію останніх взяв на себе науково-дослідний центр “Часи козацькі”, створений у 1990 році. Провідну роль у ньому відіграють колишні і нинішні співробітники Інституту археології НАН України Д. Я. Телегін,О. М. Титова та ін. Видавнича діяльність цієї установи була досить плідною. В 1992-2008 роках видано шістнадцять випусків збірника статей “Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні”. Збірники містять публікації, присвячені у тому числі і результатам розвідок козацьких надгробків та релігійних споруд, написані вченими з різних регіонів України. Досить багато статей у виданнях, хоча й не присвячені безпосередньо проблематиці козацьких пам'яток, але вони несуть певну інформацію, яка дозволяє глибше проникнути у світ духовної культури запорозького козацтва, його вірувань, світосприйняття тощо. Це праці істориків, краєзнавців та археологів Л. Андрієнко, В. Білошапки, І. Петренка, В. Кірмана, Т. Василенка, кандидата історичних наукЛ. Виногродської, В. Догузова, Л. Пономаренко тощо

Видання ”Археологія доби українського козацтва XVI - XVIII ст.” підвело підсумки дослідженням початкового етапу розвитку пізньосередньовічноїукраїнської археології.

Кроком вперед у галузі дослідження надмогильних пам'ятників періоду Запорозької Січі стали наукові та краєзнавчі напрацювання одеського дослідника І. В. Сапожникова. Вчений поставив важливу проблему визначення місця меморіалознавства в системі історичних і культурних знань.

90-ті роки минулого століття ознаменувалися також великою кількістю публікацій у пресі, які стосувалися найбільш визначних пам'яток Південної України. В основному вони характеризуються емоційністю, довільним викладенням та перекручуванням фактів. Позитивний бік виходу цих статей полягав у приверненні уваги широкого загалу до історії та сучасного стану культових споруд періоду Запорозької Січі.

Чільне місце серед сучасних фахівців із української середньовічної архітектури належить В. Вечерському. Основною темою своїх пошуків вчений обрав архітектуру Гетьманщини ХVІI-XVIII ст. Роботи В. Вечерського характеризуються майстерним архітектурним аналізом культових споруд, як збережених, так і зниклих. Стосовно земель Війська Запорозького, вчений приділяє увагу, зокрема, Самарському та Нехворощанському монастирям, а також Троїцькому собору (сучасне м. Новомосковськ), який він відносить до Слобожанської архітектурної школи.

Провідне місце серед досліджень, присвячених духовному життю запорожців, займають праці доктора історичних наук І. І. Лимана„Церква в духовному світі Запорозького козацтва” та „Церковний устрій Запорозьких Вольностей (1734-1775)”. В них на широкій джерельній базі висвітлюються питання місцезнаходження культових споруд на території козацьких земель і їхньої підпорядкованості, становищацеркви та відношення до неї запорожців тощо.

Історіографічний аналіз свідчить, що сьогодні першочергового значення отримує проблема збереження історико-культурної спадщини періоду Запорозької Січі. Не вирішеними досі залишаються питання кількості та місцезнаходження нерухомих пам'яток козаччини та їхньогосучасного стану. Зростає інтерес до проблеми самобутнього релігійного світосприйняття запорозького козацтва. Недостатньо досліджені також питання ставлення запорожців до церкви та особливостей їхньої поховальної обрядовості.

У підрозділі 1.2 - ”Методологічні засади дослідження” - вказані принципи та методи, за допомогою яких вирішувались основні проблемні питання. Важливою складовою теоретико-методологічної основи досліджень став принцип історизму, що характеризується підходом до історичних явищ та процесів у їх динаміці, вивченням взаємозв'язків між ним та їх взаємообумовленості. Автор також керувавсяпринципом всебічності та об'єктивності пізнання, який реалізується через комплексний аналіз сукупності джерел, що стосуються нерухомих пам'яток козацької доби, а також через творчий підхід до історичного досвіду. В дисертації були застосовані: принцип причинно-наслідковості (послідовності причин та наслідків), принцип консенсусу ( взаємозв'язку елементів історичного цілого, що вивчається ), принцип еволюції (послідовного розвитку).

Загальнонаукові методи аналізу (розкладення цілого на частини), синтезу (розгляд способів зв'язку та відношень частин), індукції (спосіб побудови загальних висновків на основі окремих фактів), дедукції (виведення із загальних теорем спеціальних висновків), аналогії (висунення гіпотез про властивості об'єкта на основі його схожості з уже вивченим) знайшли своє застосування при розгляді багатьох аспектів дослідження духовної культури запорозького козацтва та нерухомих пам'яток козацької доби. Історичний метод дає змогу дослідити виникнення, формування та розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх і зовнішніх зв'язків, закономірностей та суперечностей.

Особливого значення при вивченні нерухомих пам'яток козаччини набуває метод класифікації. В дослідженні застосовуються також міждисциплінарні методи. Серед них важливе місце займає структурно-системний метод, який дає змогу розглядати духовні та матеріальні пам'ятки Запорозької Січі з усіма їхніми основними рисами як одне ціле. До археологічних належать методи археологічної розвідки та метод археологічних розкопок.

Використана методологічна база та методичні прийоми дають змогу всебічно та максимально об'єктивно дослідити культові пам'ятки запорозького козацтва та їх духовне життя. Особливої ваги у цьому випадку, на нашу думку, набувають міждисциплінарні та археологічні методи вивчення.

У підрозділі 1.3 - ”Структура джерельної бази” - характеризуються джерела, використані в процесі наукового дослідження. За формою фіксації соціальної інформації їх можна поділити на наступні типи: речові, документальні та наративні.

Під речовими джерелами розуміємо об'єкти історико-культурної спадщини (пам'ятки археології запорозького козацтва), що збереглися до наших днів. До окремого, найважливішого розряду речових джерел, відносимо збережені донині культові та меморіальні пам'ятки Південної України доби козацтва. Їх натуральне безпосереднє дослідження дозволяє виявити нові дані та закономірності розвитку меморіалознавства, архітектури, зміни світобачення окремого етапу історичного процесу.

Писемні джерела поділяються на документальні та наративні. Документальні джерела з історії ХVІІ-ХVІІІ ст. можна, в свою чергу, поділити на три комплекси: документи архіву Коша Війська Запорозького Низового; документи українських гетьманів; документи полкових канцелярій та приватних осіб.

Дані з історії культових споруд нашого краю, що допомагають визначити відношення запорожців до церкви,містяться у документах полкових канцелярій та приватних осіб, що зберігаються в архіві Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького. До використаних автором наративних джерел належать свідоцтва іноземців про кількість храмів, відношення населення до релігії наукраїнських землях ХVІІ-ХVІІІ ст. Уявлення про релігійну ситуацію на українських землях козацької доби можна отримати з козацьких літописів Самовидця, С. Величка, та Г. Грабянки.

Фольклорні джерела допомагають дослідникові розібратися в нюансах проблеми, доповнити недостаючі дані. Народні пісні, думи, легенди та перекази дають змогу вивчити світоглядний зріз свідомості середньовічної людини, реконструювати особливості її духовного життя. Відображення у фольклорних джерелах знайшли основні риси релігійності запорожців, елементи їхнього поховального обряду тощо. Звичайно, джерела цієї групи, в значній мірі, не можна вважати достовірними, повністю відповідними реальним фактам. Вони відбивають лише загальне тло, уявлення, вірування козаків.

В дисертаційній роботі використано важливе, хоч і не завжди об'єктивне, джерело - сучасні свідоцтва місцевих жителів про місцезнаходження і зовнішній вигляд окремих пам'яток козацької доби, які ще недавно існували, але на сьогодні зникли за невідомих обставин.

Окрему групу джерел в дисертаційній роботі складають звіти археологічних експедицій, що стосуються нерухомих пам'яток періоду Запорозької Січі. Вони зберігаються в архіві Інституту археології Національної академії наук України у м. Києві. Ці джерела можна умовно поділити на наступні підгрупи: 1) звіти, що висвітлюють розкопки козацьких Січей та населених пунктів - Батурина, Суботова, Трахтемирова тощо; 2) звіти, пов'язані з дослідженнямикультової архітектури та поховальнихпам'яток козаччини (церков, монастирів, некрополів тощо); 3) звіти, присвячені іншим видам нерухомих та рухомих пам'яток козацтва. Проблематики даної роботи безпосередньо стосується друга частина звітів, в якій визначається ступінь археологічного вивчення поселень, храмів та цвинтарів козацької доби, а також виявити їх особливості чи спільні риси у різних регіонах України. Це, в першу чергу, дослідження Д. Я. Телегіна, І.В. Сапожникова, І. Ф. Ковальової, В.А. Ромашки, Ф. Б. Копилова та ін.

Комплекс джерел, які стосуються культових споруд періоду Запорозької Січі на території Південної України та особливостей релігійності запорожців достатньо репрезентативний для розкриття теми. Зазначимо, що інформація про пам'ятки не може бути остаточною через зникнення з поверхні землі багатьохоб'єктів козацької доби, про які не залишилося свідчень, або вони поки що не виявлені.

У другому розділі - ”Культові архітектурні споруди козацької доби на території Південної України” - розглядаються козацькі церкви та монастирі. У підрозділі 2. 1 -”Типологічні особливості козацьких релігійнихспоруд” - розглядається проблема зв'язку між релігійним світосприйняттям та втіленням його у храмовому будівництві, пояснюється застосування архітектурних особливостей, характерних як для окремих типів релігійних споруд, так і для церковного будівництва в цілому. Всі церковні будівлі козацької доби, тісно пов'язані з Запорожжям, поділяються на дві типологічні групи. Перша з них відроджує розпланувально-просторові структури мурованих храмів княжої доби і несе деякі впливи західного бароко. Ці храми відомі тільки в мурованому будівництві й не мають прототипів у дерев'яній цер-ковній архітектурі. Вони тринавові, із трансептом, шестистовпні, хрещато-банні, багатоверхі. Друга група пов'язана з розвитком розпланувально-просторо-вих композицій, традиційних для українського дерев'яного будівництва. Незважаючи на розмаїття типів українських церков, серед них не було жодного, який не відповідав би церковним канонам і випадав би із традиційної картини християнської символіки.

Висотні про-порції культових споруд різнилися за регіонами: на Поділлі й Придніпров'ї висота будівлі дорівнювала її довжині; на Чернігівщині, Бойківщині й Слобожан-щині висота була більшою, ніж довжина; у Галичині й на Волині висота була меншою від довжини. Характерна особливість дерев'яних церков Придніпров'я та Слобожанщини - восьмикутна форма зрубів, на відміну від прямокутної, властивої для Волині та Західної України.

В мурованому будівництві найбільш досконалі храми створено за аналогією з дерев'яними.

У підрозділі 2.2 - ”Збережені козацькі церкви та монастирі Південної України” -аналізується історичний розвиток та архітектурні особливості Самарського Миколаївського та Нехворощанського монастирів, Троїцького собору (м. Новомосковськ), Китайгородського культового комплексу.

Як Самарський Миколаївський так і Нехворощанський Успенський монастирі за своєю архітектурно-композиційною структурою майже нічим не відрізняються від православних монастирів Гетьманщини. Обидва вони, за фольклорними джерелами, виникли з каплички та житлових споруд для нечисленної братії. Після отримання архієрейського благословення будувалась соборна церква, яка обов'язково розташовувалась в центрі комплексу (відповідно, Миколаївська та Успенська). Важливою особливістю запорозьких монастирів є відсутність дзвіниць (у Самарському монастирі кам'яна дзвіниця була збудована лише у 1798 р.) та захисних веж.

Китайгородський культовий комплекс ХVІІІ ст. Царичанського району Дніпропетровської області включає три козацькі церкви: Миколаївську, Успенську та церкву-дзвіницю Св. Варвари. Починаючи з 2005 року відділ археології та етнографії Дніпропетровського історичного музеюім. Д. І. Яворницького веде археологічні дослідження у с. Китайгород (очолює - автор дисертації), отримуючи нові дані про історію сотенного містечка. Зібрана досить різноманітна колекція речового матеріалу: фрагменти гончарного посуду та кахлів, скляного посуду і віконниць. Подальші археологічні дослідження можуть уточнити місцезнаходження садиби фундатора церков сотника П. Семенова, тому що знайдений речовий комплекс (вишуканий скляний посуд, сюжетні кахлі тощо) свідчить про належність його власника до козацької старшинської еліти.

Видатною пам'яткою козацької доби є Троїцький собор у м. Новомосковську. Він є єдиним в Україні дев'ятизрубним дев'ятиверхим дерев'яним храмом, якийфактично уособлює апогей розвитку Слобожанської архітектурної школи.

У підрозділі 2.3 - ”Релігійні споруди козацької доби, не збережені до нашого часу ” -розглядаються козацькі церкви, які зникли з поверхні землі в різних час і за різних відомих і невідомих обставин. Питання про кількість козацьких церков (найбільше - 70, найменше - 30) у межах Вольностей Війська Запорозького досить важке і дискусійне. Його вирішення дозволить отримати інформацію про ставлення запорожців до релігії, а також про ступінь заселеності краю. Хоча кількість культових споруд на певній територіїне може повною мірою свідчити про глибину віри населення, але їх кількість та щільність розташування залежить від рівня релігійного світогляду людей, особливо його зовнішніх проявів.

Фундаменти козацьких церков, які вціліли до нашого часу, відомі автору в наступних населених пунктах: с. Жовте, с. Веселі Терни, с. Ганнівка,м. Кривий Ріг. Церкви зникли з лиця землі з різних причин, алебільшість з нихвсе ж таки була ліквідо-вана в часи радянської влади (Волоське, Старий Кодак тощо).

Запорозькі храми за своїми архітектурними особливостямифактично нічим не відрізнялись від православних церков Гетьманщини.Найбільш поширеним типом церков на території Вольностей Війська Запорозького Низового був тридільний одно- чи триверхий храм. Дослідники зазначають, що у ХVІІ-ХVІІІ ст. змінюється світогляднаселення українських земель, що не могло не відобразитись на архітектурних спорудах. Свідомістьвільної, свободолюбивої особистості, яка належить до лицарської спільноти (як відомо, запорожці вважали себе лицарями) та відчуває себе повноцінним хазяїном своїх земель вплинула на особливості храмового будівництва. Тому культові споруди козацької доби втілюють почуття свободи, незалежності, тріумфу.

Третій розділ - ”Меморіальні пам'ятки козаччини на території Південної України” -присвячений надмогильним монументам козацтва.

У підрозділі 3.1 - ”Класифікація та регіональні особливості надмогильних пам'ятників козацтва Південної України” -аналізуються основні характерні риси меморіалів козацької епохи. Серед залишків матеріальної культури доби Запорозької Січі нашого краю надмогильні пам'ятники займають важливе місце. Ще донедавна цей вид пам'яток був одним із найпоширеніших на території Південної України. В наш час власнекозацьких відомих поховальних пам'ятників залишилось кілька десятків, та йті збереглися або у вигляді фрагментів, або з пошкодженнями різного ступеня. Значно більше вціліло меморіалів нащадків запорожців, виконаних з дотриманням козацьких традицій у сфері поховальної кам'яної пластики, хоча й вони поступово зникають. Нагальність наукового вивчення вказаних пам'яток диктується також відсутністю базових досліджень з цієї проблематики та залученням щойно знайдених видів меморіалів.

Особливістю Причорноморського регіону є невелика кількість запорозьких пам'ятників, тоді як меморіалів козаків Чорноморського війська, а особливо їх нащадків, збереглося досить багато. Саме на прикладі цього регіону можна простежити зміну традицій у кам'яній надмогильній пластиці після зруйнування Нової Січі та початку активної колонізації краю, а саме - схильність до складних форм та насиченість символами, прикрасами. Це, як і значна кількість хрестів козацького типу взагалі, частково пояснюється багатими покладами вапняку Причорномор'я. Виділення Причорномор'я з Південноукраїнського регіону є закономірним і пояснюється особливостями існування традиції меморіальної кам'яної пластики.

Другою структурною одиницею Півдня України вважаємо Придніпров'я. Саме Придніпровський регіон, де виникло та звідки поширилось запорозьке козацтво, повинен слугувати еталоном для порівняння з іншими місцевостями України стосовно надгробків козацького типу. Розроблена автором класифікація включає 11 основних типів надмогильних пам'ятників: грецький хрест, розширений, мальтійський, латинський, променистий, трилистий, округлий, стела, плита, подвійний та багатоярусний. Відмінності надмогильних пам'ятників козацького типу Придніпров'я пов'язані, в основному, з місцевими традиціями, наявністю різних типів кам'яної сировини тощо.

У підрозділі 3.2 - ”Меморіальні споруди козацького типу” -розглядаються надмогильні пам'ятки козаків та їх нащадків. Загальна кількість надмогильних споруд козацького типуПівдня України, відомих та досліджених на сьогодні, за підрахунками автора дорівнює 1029. Із них пам'ятників грецького типу - 199, розширеного - 127, трилистого - 329, складної форми - 59, багатоярусного -1, мальтійського - 92, костильного (Potent) - 3, плит - 13, зубчастого- 4, православного -3, подвійного - 41, променистого - 9, округлого - 34, стел - 75, перехресного - 9, латинського - 14, патріаршого - 13.Форма чотирьохпам'ятників не визначена.

Написи на хрестах Південної України характеризуються певною стандартністю. Більшість епітафій починається словами “Здесь почивает рабъ Божій ...”Іноді зустрічаються також: “Преставился рабъ …” та “Здесь погребен ...” Часто можна побачити криптоніми “ІН-ЦІ” (Іісус Назаритянин - Цар Іудейський), ”НІ-КА” (Перемога), ”К-Т” (Копіє-Тростина) тощо. Дуже рідко написи на хрестах козацького типу, крім імені і дати смерті, несуть у собі додаткову інформацію про фах, стан, вік і т.п. померлого.

На основі аналізу матеріалу, викладеного у даному розділі, можна стверджувати, що надмогильні пам'ятники козаків та їхніх нащадків Придніпров'я та Причорномор'ямають свої особливості та відмінності від інших регіонів України.Вонипов'язані, в основному, з традиціями тієї чи іншої місцевості, наявністю різних типів кам'яної сировини, етнічною строкатістю населення тощо На території Придніпров'я поширені трилистий, розширений та грецький типи хрестів, зрідка зустрічаються зубчасті, багатоярусні, променисті надгробки. Майже повністю відсутні круглі, єрусалимські, квіткові та перехресні типи пам'ятників. Основними матеріалами для створення хрестів слугували пісковик і вапняк. Меморіали означеного регіону відзначаються простотою, невибагливістю форм та досить уніфікованою епітафією. Пам'ятники Причорномор'я представлені майже усіма відомими формами кам'яної пластики козацького типу. Вони характеризуються строкатістю структурних особливостей, насиченістю криптонімами, майстерністю виготовлення.

У четвертому розділі- ”Особливості духовної культури запорозького козацтва” -розглядається неповторна та самобутня духовна культура запорозького козацтва, важливою складовою якої була релігія. Сутність даної проблеми полягає в тому, що за відсутності заперечень стосовно конфесійного фактору як домінанти морально-етичних цінностей козаків, малодослідженими залишаються особливості православної релігії на Запорожжі. запорозький козацтво пам'ятник дніпропетровщина

У підрозділі 4.1 - ” Релігійне світобачення запорожців ” -дається характеристика впливу православної релігії на життя козаків. Своєрідність виникнення та розвитку запорозького козацтва як категорії воїнів-професіоналів призвела до поєднання певною мірою православних обрядів з традиціями, які виникли ще за дохристиянських часів та сприяли „виживанню” запорожців в умовах постійних збройних конфліктів. Це яскраво ілюструє обряд побратимства. Вважаємо, що зараз без вагань можна говорити про особливе, притаманне лише запорозьким козакам світобачення, світовідчуття, своєрідний світогляд. Своїх специфічних рис набули й релігійні уявлення січового товариства. Але наполягати на тезі про існування “козацької віри” чи “козацької релігії”, не схожої на інші, на нашу думку, було б передчасно. Важко спростувати твердження про домінуюче положення християнських норм у середовищі запорожців, навіть з урахуванням всіх відхилень відправославних догматів.

У підрозділі 4.2 - ”Характеристика поховального обряду запорозького козацтва” -розглядаються основні риси та особливості поховального обряду запорожців. Поховальний обряд є одним із найбільш консервативних елементів духовної культури народу завдяки стійкості визначальних уявлень, на базі яких він сформувався. Дослідження козацьких цвинтарів показують, що, керуючись православними традиціями, запорожці клали померлих у випростаному стані на спині головою на захід, а отже, обличчям на схід. Для цього є достатні теологічні пояснення: по-перше, могила Христа була зорієнтована на схід; по-друге, на сході знаходиться "рай"; по-третє, друге пришестя Ісуса відбудеться саме зі сходу. В той же час зафіксовані випадки не зовсім чіткого дотримування православних канонів. На Чигиринському цвинтарі деякі поховання були орієнтовані на південний захід, а у більшості небіжчиків одна рука була покладена на плече, а інша - нагруди чи на живіт.

Археологічні розкопки зафіксували поховання представників українського козацтва у склепах (могили козака Сіромахи у с. Миколаївка Широківського району Дніпропетровської області та сім'ї сотника Семенова у Успенській церкві с. Китайгород Царичанського району Дніпропетровської області). Скоріше за все, у склепах ховали лише представників козацької старшини, що пізніше знайшли своє місце в ієрархії дворянства Російської імперії.

Відомо кілька випадків увічнення пам'яті небіжчиків шляхом включення індивідуальних поховань у храмовий простір. Зазвичай у церквах (в основному, у вівтарній частині) ховали у кількох випадках: людина була відома своїм праведнимблагочестивимжиттям або зробила великий внесок у будівництво та оздоблення храму. Крім того певне значення мала посада небіжчика та його становище у соціальній ієрархії, популярність серед прихожан тощо. Сакральне значення мала не лише безпосередньо територія будівлі храму, але й земля всередині церковної загорожі. Такі поховання були виявом поваги не лише для небіжчиків. Існував і зворотній зв'язок: сама земля після поховання набувала статусу святої.

Отже, козацький поховальний обряд має свої як християнські (орієнтація на захід, встановлення хреста тощо) так і архаїчні (наявність предметів у похованні, превалювання червоного кольору тощо) складові. Наявність останніх пояснюються специфічними умовами виникнення та існування запорозького козацтва як військового братства професійних вояків.

Одним із питань, розглянутих у параграфі є те, чи мали козаки звичку постійно носити натільні хрестики. На нашу думку, звичай їх носіння поступово поширюється у козацькому середовищі разом з московським впливом. Більшість хрестиків, знайдених на території Придніпров'я і датованих ХVІІІ ст., належать російським воякам.

Головними чинниками, що призвели до виникнення самобутнього релігійного світобаченняу січового товариства, були історично складені традиції та обряди, властиві для братств воїнів-професіоналів різних часів (зокрема, періоду військової демократії). Їхнє дотримання давало змогу органічного існування та наповнювало сенсом життя в умовах постійної небезпеки з боку ворогів. До таких пережитків архаїки належали обряд побратимства, культ коня, культ зброї, культ слави тощо. Вони, будучи поєднаними зхристиянством та санкціонованими ним же, становили важливу складовурелігійності запорозького козацтва.

У висновках наведені основні результати дослідницької роботи, розкритий ступінь виконання поставлених завдань. Дослідження матеріальної та духовної культури запорозького козацтва є одним із головних напрямків наукових досліджень на території Південної України, як окремого історико-географічного регіону. Праці вчених другої половини XIX - початкуXX століття А. О. Скальковського, Ф. Макаревського, Д. І. Яворницького та іншихмають непересічне значення, досить часто залишаючись єдиним джерелом інформації про пам'ятки козацької доби, що згодом зникли з поверхні землі.

Період 20-х - сер.80-х рр. ХХ ст. характеризується офіційною забороною на вивчення культових пам'яток козаччини.

Початок 90-х років XX століття відзначився сплеском інтересу до національно-культурної спадщини українського народу. Дослідницькі роботи проводились за двома основними напрямками: через архівні та бібліографічні розшуки і польові археологічні розвідки. Останні у 90-і роки координував Республіканський науково-дослідний центр “Часи козацькі” Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. У цей час з'являється низка цікавих наукових статей, які відбивають поступово зростаючий рівень зацікавленості такими складовими археології козацтва, як нерухомі релігійні та поховальні пам'ятки XVI-XVIII ст.

Джерельна база дисертаційного дослідження дозволяє вирішити поставлені завдання. Основна маса матеріалу по козацьким храмовим спорудам та меморіалам отримана шляхом проведення дисертантом польових експедицій. На сучасному рівні саме археологічні розвідки набувають визначального характеру при вирішенні питань з досліджуваної в дисертації проблематики.

Результатом дослідження є змінена і уточнена автором класифікація надмогильних кам'яних хрестів І.В. Сапожникова-Р.О. Шувалова, адаптована до козацьких меморіалів Придніпров'я. В дослідженні виділено 11 основних типів цих пам'ятників: грецький хрест, розширений, мальтійський, латинський, променистий, трилистий, округлий, стела, плита, подвійний та багатоярусний. У Придніпров'ї особливо поширені трилистий та розширений типи і лише зрідка зустрічаютьсябагатоярусні, круглі та променисті надгробки. Загальна кількість надмогильних споруд козацького типуПівдня України, відомих та досліджених на сьогодні, за підрахунками автора дорівнює 1029. Серед населених пунктів найбільшою скупченістю таких пам'ятників вирізняються: с. Ганнівка (Петрівський район), с. Жовте (П'ятихатський район), с. Савівка (Широківський район), с. Шестерня (Широківський район). Найзначнішим за кількістю кам'яних хрестів є козацький некрополь Придніпров'я, розташований у с. Мар'янське Апостолівського району. Він нараховує 240 хрестів семи типів.

Основні відмінності між хрестами, які встановлювалися населенням Півдня України, Волині, Закарпаття, Поділля та інших регіонів України, пов'язані, в основному, з місцевими традиціями, наявністю різних типів кам'яної сировини тощо. Найбільш поширеним матеріалом, з якого виготовлялися хрести у більшості регіонів України, були пісковик та вапняк, що пояснюється широким розповсюдженням та доступністю цієї сировини, легкістю її обробки.

На теренах Південної України майже відсутні козацькі так звані “символічні” хрести, тобто придорожні або ті, що не мають під собою поховання і поставлені на честь певної події, як це, наприклад, мало місце на Поділлі та Волині. Для Південної України, на відміну від Волині чи Поділля, тривалий час не були характерними кам'яні хрести на жіночих чи дитячих могилах. Це говорить про певну винятковість запорожців, які, усвідомлюючи особливість свого братства професійних воїнів, встановлювали кам'яні хрести лише над похованнями його членів. Поширення у ХІХ ст. кам'яних хрестів над жіночими та дитячими похованнями свідчить про згасання цієї традиції.

На території Південної України збережені до наших днів лише такі козацькі храми, як Троїцький собор у сучасному Новомосковську, Миколаївська, Успенська церкви та церква-дзвіниця Св. Варвари, що входять до Китайгородського культового комплексу. Від Самарського Пустельно-Миколаївського монастиря залишився лише частково зруйнованийМиколаївський храм. Фундаменти козацьких церков, які вціліли до нашого часу, збереглисяу с. Жовте, с. Веселі Терни, с. Ганнівка, м. Кривий Ріг. Вони потребують фіксації, розчистки та консервації.

Відомі за писемними джерелами церкви були типологізовані. Переважна більшість храмів була збудована або в ім'я святителя Миколая, або на честь архістратига Михаїла та Покрови Пресвятої Богородиці, яких лицарство шанувало більше за інших. На території Південної Українинайбільш поширеними є однокупольні (с. Романкове, с. Китайгород - Миколаївська церква), трьохкупольні (Успенська церква с. Китайгород), п'ятикупольні (останній храм Запорізької Січі в с. Покровське) та дев'ятикупольні (Троїцький Новомосковський собор) культові споруди.

За об'ємно-просторовою структурою переважна більшість церков Півдня України належить до хрестово-купольних. Лише козацьких храм, який був колись у с. Веселі Терни, відносився до центричного типу, а Миколаївська церква с. Китайгород взагалі є одним із найбільш ранніх та майже повністю збережених зразків простого тетраконхового храму.

За кількістю головних просторових дільниць найбільш характериними для нашого регіону являються козацькі тридільні храми з дещо більшим центральним приміщенням. Досить часто зустрічається п'ятидільна хрещата церква, яка створює у плані просторовий хрест центричної структури. Коли між раменами цього хреста вбудовували додаткові приміщення (зокрема, ризницю чи дияконник) споруда перетворювалась на дев'ятидільну. Можливо, саме несиметричністю вбудованих приміщень і пояснюється невелика кількість семикупольних козацьких храмів.

За типами церков Південна Україна не має суттєвих відмінностей від інших регіонів України. Різниця полягає лише у межах поширення того чи іншого виду козацького храму.

Вивчення пам'яток матеріальної культури запорозького козацтва підводить до загального висновку, що головними чинниками, які призвели до виникнення самобутнього релігійного світобаченняу січового товариства, були історично складені традиції та обряди, властиві для братств воїнів-професіоналів різних часів. Їхнє дотримання, особливо на початковому етапі еволюції запорозького козацтва, давало змогу органічно існувати та даватиадекватну відповідь на постійну агресію з боку ворогів. До таких пережитків архаїки належали обряд побратимства, культ коня, культ зброї, культ слави тощо. Вони, поєднані зхристиянством та санкціоновані ним, становили важливу складовурелігійності запорозького козацтва. Це підтверджується також і особливостями поховального обряду запорожців, що має свої як християнські (орієнтація на захід, встановлення хреста тощо) так і архаїчні (наявність предметів у похованні, превалювання червоного кольору тощо) складові.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІІ

Статті у фахових виданнях

1. Старік О. В. Незбережені козацькі церкви нашого краю // Бористен, 2002., № 10. С. 26-27.

2. Старік О. В. До питання зображення козака-характерника в українському епосі (порівняльний аспект) // Гуманітарний журнал. - Дніпропетровськ: Національний гірничий університет, 2003., № 1. С. 53-55.

3. Старік О. В. Дослідники некрополів з хрестами козацького типу // Історія і культура Придніпров'я. Невідомі та маловідомі сторінки: Науковий щорічник. Випуск 1. - Дніпропетровськ: Національний гірничий університет, 2004. - С. 165-177.

4. Старік О. В. Пізньосередньовічні пам'ятки у польових дослідженнях експедиції Дніпропетровського історичного музею // Історія і культура Придніпров'я. Невідомі та маловідомі сторінки: Науковий щорічник.- Дніпропетровськ: Національний гірничий університет, 2008. - Випуск 5. С. 47-52.

Статті у наукових виданнях, матеріали, тези

5. Старік О. В. Характерники. (Реалії та народна уява). // Історія і особистість історика: Збірник наукових праць, присвячених 60-річному ювілею професора Ганни Кирилівни Швидько. - Дніпропетровськ: Національний гірничий університет, 2004. С. 135-139.

6. Старік О. В. Некрополь в с. Мар'янському Апостолівського району Дніпропетровської області: результати досліджень // Скарби музеїв: Матеріали обласної наукової конференції до Міжнародного дня музеїв 2003 р. - Д.: АРТ-ПРЕС, 2005. С. 96-99.

7. Старік О. В. Каталог кам'яних хрестів Дніпропетровщини // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні: Збірка наукових статей. - Вип. 12. - Київ: ХІК, Часи козацькі, 2003. С. 44-47.

8. Старік О. В. Місцезнаходження, типи та кількість поховальних пам'ятників ХVІІ-ХІХ ст. на території Дніпропетровщини//Проблеми дослідження пам'яток Східної України: Матеріали ІІ-ї Луганської міжнародної історико-археологічної конференції, присвяченої 85-річчю Луганського обласного краєзнавчого музею. - К.: Шлях, 2005. - 212 с.

9. Старік О. В. Пам'ятки пізнього середньовіччя у розвідках Дніпропетровського музею 2003 р. // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні: збірка наукових статей. - Вип. 13. - Київ: ХІК, Часи козацькі, 2004. С. 37-39.

10. Старік О. В. До питання поховальної обрядності запорозького козацтва. // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні. - Вип. 15. - Київ: ХІК, Часи козацькі, 2006. С. 98-102.

11. Старік О. В. Сотенне містечко Китайгород (розкопки 2006 р.) // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні: Збірка наукових статей.-Вип.16. - Київ: ХІК, Часи козацькі, 2007. С. 63-66.

12. Осадча Ю., Старік О. В. Батько і син Семенови - китайгородські сотники. // Батуринські читання. 2007: Збірник наукових праць / За ред. О. Б. Коваленка та ін. - Ніжин: ТОВ “Видавництво “Аспект-Поліграф”, 2007. - 304с. С. 215-218.

АНОТАЦІЇ

Старік О. В. Меморіальні та культові пам'ятки запорозького козацтва на території Південної України. - Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07. 00. 01 - історія України. - Дніпропетровський національний університет. - Дніпропетровськ, 2008.

У дисертаційному дослідженні на основі аналізу джерел та літератури здійснена характеристика меморіальних і культових споруд періоду Запорозької Січі на території Південної України. Основна увага приділена визначенню кількості, типів та особливостей надмогильних пам'ятників козацтва. У дослідженні розглянута також проблема збереженості цих пам'яток. Розроблена класифікація меморіалів, характерних для Придніпров'я, окреслені спільні риси та відмінності поховальних споруд козацької доби різних регіонів України. Окремо розглянуті запорозькі церкви та монастирі, що залишились до нашого часу або з різних причин зникли з поверхні землі. Висвітлено особливості релігійного світобачення запорожців та реконструйовано їх поховальний обряд.

Ключові слова: козацтво, козацькі пам'ятки, некрополі, культові споруди, поховальний обряд, хрести козацького типу, церкви, монастирі.

Старик. А. В. Мемориальные и культовые памятники запорожского казачества на территории Южной Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07. 00. 01 - История Украины. - Днепропетровский национальный университет. - Днепропетровск, 2007.

Диссертационное исследование посвящено изучению погребальных памятников и культовых сооружений запорожского казачества на юге Украины. Проведена характеристика и составлен каталог всех известных на сегодняшний день как некрополей, так и отдельных крестов запорожцев, а также их потомков. Сделанный анализ позволил выделить из южно-украинского региона 2 отдельных области, которые отличаются традициями развития мемориальных сооружений: Причерноморье и Приднепровье.

...