Фонди Луганського обласного краєзнавчого музею як джерело з історії музейної справи Луганщини (середина ХІХ – початок ХХІ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК [930.2:069.013(477.6)] (043.3)

Фонди Луганського обласного краєзнавчого музею як джерело з історії музейної справи Луганщини (середина ХІХ - початок ХХІ ст.)

спеціальність 07.00.06 - історіографія, джерелознавство

та спеціальні історичні дисципліни

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

РАДЧЕНКО НАТАЛІЯ МИКОЛАЇВНА

Луганськ 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політології та правознавства Луганського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник доктор історичних наук, професор Михальський Ігор Сергійович, Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри політології та правознавства

Офіційні опоненти доктор історичних наук, професор Войцехівська Ірина Нінелівна Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки

кандидат історичних наук, доцент Тарасенко Ольга Олексіївна Київський міський педагогічний університет ім. Б.Д. Грінченка, доцент кафедри історії України і методики навчання

Захист відбудеться «13» січня 2009 р. 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.26.123.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата наук в Київському славістичному університеті за адресою: 03150, м. Київ, пров. Ризький, 10.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського славістичного університету (03150, м. Київ, вул. Анрі Барбюса, 9).

Автореферат розісланий „11” грудня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Ільюшин І. І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Однією з актуальних проблем історичних досліджень в Україні є вивчення регіональної історії, зокрема становлення та діяльності музейної галузі, розвиток якої нерозривно пов'язаний з перебігом суспільно-політичного та культурного життя в країні.

Здобуття Україною незалежності активізувало процес переосмислення людських цінностей, необхідності збереження історичного надбання минулих поколінь, безцінних пам'яток старовини, що є свідками непересічності та самобутності українського народу. Адже музей - скарбниця історичної пам'яті нації, а кожний його експонат - носій безцінної інформації про історію та культуру краю. Навіть на сучасному етапі розвитку техніки і засобів інформації ніщо не може замінити оригінальні предмети - пам'ятки старовини, які зберігаються в обласних та районних краєзнавчих музеях. Саме тому одним із пріоритетних напрямів розвитку музеєзнавства, як окремої галузі історичної науки, є дослідження фондових зібрань обласних музеїв. У свою чергу, виникнення та формування кожної музейної колекції - подія, яка тісно пов'язана як з історією країни в цілому, так і з історією окремого регіону, а, відтак, і з історією музею, надходженням чисельних експонатів до його фондів, персональним внеском його працівників, інколи незаслужено забутих, усіх тих, хто опікувався збереженням історико-культурних пам'яток.

В останні роки значна кількість науковців звертаються до матеріалів музейних фондів та історії музейної справи. Однак музеї та музеєзнавство Луганщини не отримало в українській історіографії належної уваги. Луганський край згадується у контексті музейництва України лише епізодично й побіжно, що свідчить про необхідність поглибленого дослідження музейної справи в Луганському регіоні, зокрема, історії комплектування, структури і складу фондів Луганського обласного краєзнавчого музею.

У Луганській області функціонує розгалужена мережа музейних установ, яка на початок 2007 р. налічувала 91 музейний заклад. Їхні зібрання та колекції становлять значний інтерес для науковців та є джерелом дослідження історії і культури регіону. Фонди найбільшого регіонального музею - Луганського обласного краєзнавчого музею (далі ЛОКМ) - містять найрізноманітніші пам'ятки, що репрезентують історію Луганського краю, Донбасу, а відтак України від найдавніших часів до сьогодення. На початок 2007 р. ЛОКМ нараховував 143 573 музейних предметів лише основного фонду.

Безперечну цінність становлять не лише наявні на сьогодні фондові зібрання, а й речові і писемні матеріали, фотографії, згадки стосовно втрачених музейних зібрань. Так, у роки Другої світової війни практично повністю загинули колекції фондів майже усіх музеїв Луганської області: Луганського обласного краєзнавчого музею, Обласного музею революції, Старобільського музею місцевого краю, Лисичанського музею (початок 20-х рр. XX ст.), музею Санітарної Просвіти (30-ті рр. XX ст.), музею Окрміліції (30-ті рр. XX ст.), Антирелігійного музею (1929 р.), музею Профосвіти (30_ті рр. XX ст.), педагогічного музею Донецького інституту народної освіти (20-ті рр. XX ст.), меморіального будинку-музею імені К.Є. Ворошилова (м. Луганськ) та музею К.Є. Ворошилова в залізничній будці № 130 (м. Верхнє Лисичанського району). Про актуальність реконструкції втрачених музейних пам'яток свідчать постійні звернення й посилання науковців на матеріали, що проливають світло на зниклі колекції та окремі експонати. Залучення до наукового обігу нових даних сприятиме створенню комплексного узагальнюючого дослідження з історії музейної справи на Луганщині.

Початок XXI ст. характерний активізацією музейного будівництва в Україні, перебудовою діяльності музеїв відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 березня 2002 р. № 442 про реалізацію «Державної програми розвитку музейної справи в Україні на 2001 - 2005 рр.» та Державної програми розвитку краєзнавства на період до 2010 р. (постанова КМ України від 10 червня 2002 р.), які підтвердили важливість і актуальність досліджень з історії музейництва України.

Таким чином, актуальною проблемою стає пошук та дослідження джерел з історії музейної справи Луганщини, вивчення та теоретичне узагальнення досвіду музеїв, встановлення історичного і наукового значення втрачених музейних колекцій та джерелознавчий аналіз сучасних фондових зібрань ЛОКМ.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася у відповідності з планами науково-дослідницької роботи кафедри історії України Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка.

Мета дослідження полягає у комплексному вивченні та аналізі складу і змісту музейних фондів, історії їх формування та організації.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання наступних завдань:

- проаналізувати стан дослідження проблеми, визначити рівень, повноту та інформаційний потенціал джерельної бази, окреслити недосліджені аспекти проблеми;

- систематизувати джерельний комплекс архівних та опублікованих матеріалів, публікацій в періодиці, епістолярій і на їх основі відтворити діяльність ЛОКМ та музейної галузі Луганщини;

- з'ясувати процес створення та становлення ЛОКМ, особливості комплектування його фондів;

- дослідити участь у становленні музейництва Луганщини видатних науковців і громадських діячів Г. де Кальве, Є. Ковалевського і С. Локтюшева;

– реконструювати зміст архіву і колекції ЛОКМ у період з 1920 до 1942 року;

- проаналізувати сучасні фонди і комплекси ЛОКМ, визначити їх особливості та джерельну цінність;

- проаналізувати фондові комплекси ЛОКМ за 1943 - 2007 рр. за походженням, повнотою, змістом та складом матеріалів, визначити їх інформаційну цінність;

- визначити та обґрунтувати хронологічні етапи становлення та розвитку музейної справи на Луганщині.

Об'єктом дослідження є комплекс джерел та фондових зібрань ЛОКМ, що репрезентують історію музейної справи Луганщини з середини XIX ст. до 2007 р. луганський музей архівний краєзнавчий

Предметом дослідження є процес становлення та функціонування ЛОКМ, склад, зміст та структура музейних фондів, шляхи їх надходження, комплектування та використання.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період формування зазначеного комплексу джерел - з 1835 р. до 2007 р. Нижня межа обумовлена датою першого віднайденого документу, в якому йдеться про початок музейництва на Луганщині. Верхня хронологічна межа дисертаційної праці обмежується 2007 рр.

Методологічну основу дисертації становлять принципи науковості, історизму, системності, об'єктивного підходу до висвітлення подій минулого. Застосування історичного підходу дає змогу дослідити витоки, формування і розвиток музейної справи на Луганщині. Для розв'язання дослідницьких завдань використано такі методи як історико-типологічний, проблемно-хронологічний та порівняльно-історичний, оскільки без зіставлення різних документів та порівняння наявної в них інформації неможливо об'єктивно встановити динаміку розвитку історичних явищ, визначити головне і другорядне, з'ясувати значущість досліджуваних подій. В роботі застосовані методи історичного джерелознавства: наукової евристики, класифікації та критики джерел, що дало змогу виявити та залучити до наукового обігу важливі архівні та опубліковані документи, здійснити аналіз їх відкритої і латентної, потенційної та актуалізованої інформації, провести атрибуцію джерел.

Наукова новизна одержаних результатів полягає, насамперед, у постановці та розробці актуальної проблеми, яка не отримала ґрунтовного висвітлення в історичній науці і вперше стала предметом спеціального дослідження. До вивчення залучено значну кількість нових, досі неопублікованих джерел, що дозволило реконструювати особливості становлення та функціонування музейної справи в регіоні, запропонувати і обґрунтувати періодизацію її розвитку.

Джерелознавчий аспект новизни визначається тим, що аналіз архівного комплексу джерел: законодавчих документів, матеріалів періодичної преси, діловодного та приватного листування дозволив висвітлити невідомі та малодосліджені аспекти становлення та діяльності ЛОКМ та розвитку музейної справи на Луганщині. Актуалізовано найбільш вагомий і потенційно інформативний комплекс джерел. Узагальнюючий характер дослідження дав змогу показати значення і роль особистості в музейній справі. Результати дослідження представлені також у форматі таблиць, схем, графіків у додатках до дисертації.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки і пропозиції, сформульовані у дисертації можуть бути використані у повсякденній діяльності музейних установ, спеціальних працях з історії Луганського обласного краєзнавчого музею, музейництва Луганщини та в узагальнюючих працях з історії музейного будівництва в Україні. Отримані у процесі дослідження результати можуть стати складовою змісту посібників, нормативних і спеціальних курсів у вузівській підготовці фахівців музейної галузі.

Апробація результатів дисертації здійснювалася у формі наукових доповідей на І Міжнародній науково-практичній конференції «Наукова молодь: досягнення та перспективи» (Луганськ, 2006 р.), Восьмих джерелознавчих читання, присвячених 140-річчю з дня народження М.С. Грушевського (К., 2006 р.), науковій конференції «Гендерні відносини в Україні у контексті світового досвіду: історико-правовий аспект» (Луганськ, 2007 р.).

Публікації. Основні положення дисертації висвітлено в 4 наукових статтях, опублікованих у виданнях, затверджених переліками ВАК України як фахові.

Структура дисертації побудована за проблемно-хронологічним принципом і підпорядкована меті і завданням дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків. Повний обсяг дисертації становить 240 с. (з них основного тексту - 166 с.), списку використаних джерел та літератури (40 сторінок, 419 позицій).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі «ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ» проаналізовано стан наукової розробки теми та джерельну базу дослідження.

Уся сукупність літератури, присвячена даній тематиці поділяється на дві групи: 1) загальні праці з історії та теорії музеєзнавства, історії музейної справи, розвитку окремих музейних установ та музейного будівництва України; 2) джерелознавчі праці, в яких аналізуються окремі музейні фонди, колекції, збірки старожитностей.

Аналіз праць першої групи дозволив зробити висновок, що досліджувана тема не знайшла належного висвітлення в українській історіографії. Так, у працях, присвячених історії музейної справи України луганські музеї починають згадуватися наприкінці 50-х рр. ХХ ст.Мезенцева Г.Г. Музеї України. - К.: Вид-во Київського університета, 1959. - 177 с. І в подальшому науковці дуже рідко зверталися до вивчення історії музейних установ Луганського краю Василенко А.С. Літопис слави народної. З історії становлення і розвитку народних музеїв України. - К.: Наукова думка, 1974. - 190 с.; Скрипник Г.А. Етнографічні музеї України. Становлення і розвиток. - К.: Наукова думка. 1989. - 304 с.; Крук О. Розвиток музейної справи в Україні (кінець 1950 - 1980-ті рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук. - Х., 2000. - 19 с.. Безпосередньо, дослідженню загального розвитку музеїв Луганської області, присвячено декілька публікацій В. Висоцького Висоцкий В.И. Быть или не быть / В.И. Висоцкий // Наша газета. - 2002. - 16 червня - С. 7; Висоцький В.І. Музеї Луганщини: проблеми, здобутки, перспективи / В.І. Висоцький // Наша газета. - 2002. - 18 червня - С. 4.. Історія, досвід і проблеми діяльності окремих музеїв Луганщини досліджуються у працях Ю. Темника, І. Ключнєвої Темник Ю.А. Столетнее горное гнездо. Луганский завод (1795 - 1887 гг.) Т. 1. - Выдающиеся деятели науки и техники XV - начала XX веков. Карл Гаскойн, Михаил Соймонов, Евграф Ковалевский, Гесс де Кальве, Аполлон Мевиус, Илиодор Фелькнер, Иван Тиме. - Луганск: Шико, 2004. - 529 с.; Ключнева И.Н. Луганский краеведческий музей и развитие археологии в Восточном Донбассе / И.Н. Ключнева // Проблеми дослідження пам'яток Східної України: матеріали ІІ-ї Луганської міжнародної історико-археологічної конференції, присвяченої 85-річчю Луганського обласного краєзнавчого музею. - К.: Шлях, 2005. - С. 7 - 8. та інших.

Друга група вміщує джерелознавчі праці з аналізу музейних фондів. Вони представлені переважно підручниками з джерелознавства та музеєзнавства Музееведение. Музеи исторического профиля: учеб. пособие для вузов по спец. «История» / под. ред. К. Левыкина, В. Хербста. - Москва: Высш. шк., 1988. - 431 с.; Калакура Я.С. Історичне джерелознавство: підручник для студентів історичних спеціальних вищих навчальних закладів / І.Н. Войцехівська, С.Ф. Павленко та ін. - К.: Либідь, 2002. - 488 с.; Вайдахер Ф. Загальна музеологія: посібник // Перекл. з нім. В. Лозинський, О. Лянг, Х. Назарович. - Л.: Літопис, 2005. - 632 с.. Про важливість джерелознавчого вивчення музейних фондів у науковій літературі йдеться досить давно, але даною проблематикою переймалися переважно самі музеєзнавці, проте, в останні роки до даної теми звертається все більше істориків, зокрема Л. Сапухіна, В. Тоцька, І. Синельник Сапухіна Л.П. Документальні матеріали українських істориків у фондах Сумського обласного краєзнавчого музею / Л.П. Сапухіна // Український історичний журнал. - 2005. - № 3. - С. 175 - 191; Тоцька В. Допомога музеїв сучасним дослідникам / В. Тоцька // Одинадцяті Сумцовські читання: збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції «Подвигу народному жити у віках», присвяченому 60-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні. - Х.: ХІМ, 2006. - С. 109 - 112; Синельник І. Колекція культових предметів у збірці Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського: з історії формування та вивчення / І. Синельник // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: зб. наук. пр. Число 13. - Частина ІІ. - К.: НАН України Інститут історії України, 2006. - С. 178 - 188.. Історії музею Університету Св. Володимира, присвячена праця О. Тарасенко Тарасенко О.О. Музей старожитностей Університету Св. Володимира у вивченні історії українського народу (до 170-річчя від дня заснування) / О.О. Тарассенко // Література та культура Полісся. - Ніжин: 2007. - С. 227 - 239..

Комплекс джерел, використаних під час дослідження, обумовлений метою та завданнями дослідження і випливає з них. Він складається з архівних, друкованих матеріалів, періодичних видань та матеріалів колекцій Луганського обласного краєзнавчого музею. Використані в дисертації архівні матеріали зберігаються в різних державних архівних установах України та Росії.

Різноманітні за видами, призначенням та походженням джерела зосередилися у 7 фондах Центрального архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), кількісно найбільше документів зберігається в фонді «Народний Комісаріат освіти УРСР» (Ф. 166) та фондах «Рада Міністрів УРСР» (Ф. 2) і «Управління народногосподарського обліку при Державній плановій комісії УРСР» (Ф. 318). Чимало зберігається інформації відносно питань фінансування музейних закладів, проведення різноманітних республіканських та місцевих музейних виставок, придбання нових експонатів та обміну матеріалами між музеями України.

У 20 фондах Державного архіву Луганської області (ДАЛО) представлено важливі дані про державні та громадські музеї Луганщини. Це передусім фонди: «Луганська окружна інспектура народної освіти виконавчого комітету Луганської повітової Ради робочих, селянських, червоноармійських і козацьких депутатів» (Ф. Р-401) та фонд «Виконавчий комітет Луганської міської Ради народних депутатів 23 квітня 1921 р.» (Ф. Р_693).

Документи стосовно історії нашої країни зберігаються в архівах Росії, зокрема, в Російському Державному Історичному Архіві. Саме там зберігаються документи першого музею Луганщини - Мінералогічного музею, заснованого при Луганському ливарному заводі (Ф. 44).

Для більш детального аналізу джерел вивчення життєвого шляху С. Локтюшева, директора музею з 1927 до 1935 р., нами були використані матеріали Наукового архіву Інституту Археології Національної Академії Наук України (НА ІА НАН України), Державного архіву Луганської області, Державного архіву Одеської області, Державного архіву Ростовської області, архіву Державного історичного музею м. Москви та більше 70 наукових праць С. Локтюшева.

Серед сукупності різних архівних джерел дуже важливим є матеріал наукового архіву Луганського обласного краєзнавчого музею, який за умови відсутності власних архівів у всіх інших музеїв області, став на сьогодні єдиним джерелом з історії музейної справи Луганського краю періоду від 1943 р. і до 2007 р. Адже у центральних та обласних державних архівах зберігаються документи найбільших музеїв області й зовсім не відображена діяльність районних музеїв та створених на громадських засадах.

Важливим джерелом з вивчення будь-якої теми у XX ст. є періодична преса. До джерелознавчого аналізу було залучено два місцеві періодичні видання 1-ї половини XX ст. - газета «Луганская правда» («Ворошиловградская правда») та журнал «Радянська школа» («Освіта Донбасу»).

Більш широкою є група джерел періодичної преси другої половини XX - початку ст. Так, її становлять більше 40 різних місцевих та всеукраїнських періодичних видань. Загалом це більше 600 різноманітних за обсягом, спрямуванням та форматом статей, нотаток. Вони інформують про загальний стан, розвиток мережі музеїв Луганської області та їхню діяльності у справі охорони пам'яток історії і культури краю.

Всі писемні матеріали та документи, за їх типо-видовими характеристиками, формою, походженням та призначенням можна класифікувати, керуючись загальноприйнятими у вітчизняному джерелознавстві принципами: 1) документи центральних органів влади; 2) документи керівних установ, які відображають позицію влади в музейній галузі; 3) офіційні діловодні документи музеїв, музейні видання, офіційне листування, наукові праці співробітників; 4) періодична преса, яка певним чином відбиває ставлення суспільства до музеїв; 5) джерела особового походження.

Щодо матеріалів основного фонду ЛОКМ, то було взято за основу наступну класифікацію: речові джерела, писемні документи і фотоматеріали.

Всього у процесі роботи виявлено 1 090 справ у 34 фондах 7 державних архівів і комплексно проаналізовано фондові зібрання Луганського обласного краєзнавчого музею.

У своїй сукупності видана наукова та періодична література, архівні документи, матеріали фондових зібрань Луганського обласного краєзнавчого музею дають можливість реалізації поставленої в дисертації мети і завдань.

У другому розділі «ДЖЕРЕЛА З ІСТОРІЇ СТАНОВЛЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ОБЛАСНОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ ТА МУЗЕЙНОЇ СПРАВИ ЛУГАНЩИНИ (1835 - 2007 РР.)» аналізуються документи, що характеризують розвиток музейної справи Луганщини, роль і місце окремих особистостей в цьому процесі.

Свідчень про діяльність перших музейних осередків краю небагато, однак вони певною мірою розкривають зародження музейної справи Луганщини. Це групи документів: Мінералогічного музею Луганського ливарного заводу (1835 р.) та Луганської міської ради, Слов'яносербського і Старобільського повітових земських зібрань (1906 - 1912 рр.). Розглянуті документи свідчать про виникнення музейної справи в Луганському краї у 1835 р., про створення першого закладу - Мінералогічного музею - при першому промисловому підприємстві краю - Луганському ливарному заводі, та, відповідно, про специфіку його фондів, особливості та напрями їхніх комплектувань. Вони повертають в історію музейництва України імена засновників музейної справи Луганщини - Г. де Кальве і Є. Ковалевського.

Аналіз документів Луганської міської ради, Слов'яносербського і Старобільського повітових земських зібрань 1906 - 1912 рр., дозволив простежити участь регіону в музейному будівництві країни, підтримку з боку місцевого керівництва і розбудову єдиних на той час музейних осередків краю - педагогічних музеїв.

Подальший розвиток музейної справи Луганщини, а, відповідно, й створення музейних зібрань, відбувається вже за радянських часів. Розвиток музейної мережі у 1920 - 1942 рр. висвітлюють чотири групи джерел: документи керівних установ, офіційні документи музеїв, матеріали періодичних видань та документи громадських організацій. Загалом історія музейної справи Луганщини 1920 - 1942 рр. зосереджена в 287 різноманітних документах, статтях. Стосовно діяльності таких музеїв, як музей Профосвіти, меморіальний будинок-музей ім. К.Є. Ворошилова (м. Луганськ) і музей К.Є. Ворошилова в залізничній будці № 130 (м. Верхнє Лисичанського району Луганської області), збереглися лише окремі згадки в періодичній пресі. Найкраще в історичних джерелах відображена історія Луганського обласного краєзнавчого музею - 205 документів.

Суттєво доповнюють джерела з історії музейної справи Луганщини 1920 - 1942 рр. документи з питань вивчення життя та наукової діяльності видатного археолога С. Локтюшева, одного з засновників Луганського обласного краєзнавчого музею у 20-х рр. XX ст., директора ЛОКМ з 1927 до 1935 р. Це, в свою чергу, три групи документів: документи освітніх закладів, де навчався та працював С. Локтюшев, листування та науковий спадок вченого.

Наукові та просвітні товариства, збираючи до свого кола найбільш прогресивну й освічену частину населення, завжди відігравали важливу роль у заснуванні та розвитку музейної галузі. Саме тому до аналізу нами були залучені й документи, які були результатом функціонування різноманітних наукових товариств. У 20-х рр. XX ст. у м. Луганську таким осередком краєзнавців та любителів історії стало Наукове Товариство Донбасу і Секція Наукових Робітників.

Відновлення музейного життя краю почалося відразу ж після звільнення його території від німецько-фашистських загарбників. За цей період до аналізу було залучено три групи джерел: документи керівних установ, офіційні документи музеїв, матеріали періодичних видань. Перша група джерел 1943 - 2007 рр. розкриває створення та розвиток музейної мережі Луганської області - 9% від загальної кількості прийнятих документів; заходи щодо покращення обліку, збереження та охорони експонатів у музеях - 12%; стан і розвиток експозиційної та виставочної діяльності музеїв - 9%; виявлення, облік і зберігання історичних та мистецьких пам'яток - 4%; участь музеїв Луганської області в розвитку музейництва УРСР (з початку 90-х рр. XX ст. - України) - 23%; стан і роботу музеїв Луганської області - 43%.

Офіційні діловодні документи обласних краєзнавчих музеїв важливі як для вивчення процесу формування фондових зібрань окремого музею, так і для дослідження процесу формування музейної мережі краю, зокрема мережі музеїв та музейних кімнат, створених на громадських засадах.

Більше 40 різних всеукраїнських і місцевих періодичних видань слугують джерелом вивчення різних аспектів музейництва області. Найбільше інформації міститься на шпальтах газет «Наша Газета» - 114, «Луганская правда» - 95, «Жизнь Луганска» - 63. Загалом це - понад 600 різноманітних статей. Їх переважна частина написана науковими співробітниками музеїв. Винятком є праці, в яких характеризується стан та розвиток музейної галузі на Луганщині й переважно йдеться про організацію охорони музейних цінностей, про проведення семінарів музейних працівників, а також наводяться дані Луганського обласного управління статистики. Статті, нотатки поділяються на дві групи: про загальний стан музейної сфери області; статті, що висвітлювали розвиток певного виду музея чи окремого музейного закладу Луганщини. Переважна частина публікацій періодичних видань присвячена трьом найбільшим музеям Луганщини - Луганському обласному краєзнавчому музею, Луганському обласному художньому музею та Музею історії та культури міста Луганська.

На основі детального розгляду документів виділено та простежено наступні етапи в розвитку музейної справи Луганщини:

Перший етап (з 1835 до 1917 рр.) характеризується створенням музеїв при певних установах з освітньою метою. Це Мінералогічний музей Луганського ливарного заводу та шкільні музеї. Необхідно відзначити роль колекцій шкільних музеїв в подальшому становленні фондових зібрань вже окремих музеїв, як Старобільський музей наочних посібників та Луганський природничо-географічний музей.

На другому етапі (з 1917 до 1942 рр.) під впливом багатьох взаємопов'язаних факторів створюються нові види музеїв як за формами роботи, так і за складом фондових зібрань. Створення музейних установ на основі шкільних колекцій, призвело до формування переважно природознавчих колекцій та поповнення музейних фондів розмаїттям матеріалів табличного характеру, діаграмами, муляжами. Подарунок меценатів вплинув на зміст колекції Музею Живописної Культури та змінив характер діяльності з науково-дослідницької на виставкову. Музеї, засновані внаслідок організаційної діяльності наукових товариств, складалися переважно з експонатів, що є результатом їхніх наукових досліджень, зокрема, археологічний кабінет-музей при Донецькому інституті народної освіти. Відповідними до вимог влади були колекції музеїв створених за потребою агітаційної та ідеологічної роботи, як-то Обласний музей революції.

Третій етап (з 1943 до 2007 рр.) характеризується створенням широкої мережі музеїв і музейних кімнат на громадських засадах, яка станом на 2007 р. нараховувала 64 музеї та формуванням фондів зі значною перевагою в бік висвітлення радянського періоду історії, подій Другої світової війни. З початку 90-х рр. XX ст. експозиції почали висвітлювати раніше заборонені тематики зібрань - національно-визвольні змагання, голодомор 1932 - 1933 рр., репресії.

Таким чином, на підставі отриманих даних було визначено передумови і особливості виникнення й подальшого розвитку музеїв Луганщини 1835 - 2007 рр.

Комплексне дослідження джерел дало змогу показати значення і роль особистості в музейній справі, висвітлити внесок Г. де Кальве, Є. Ковалевського та С. Локтюшева у її розбудову.

Третій розділ «ДОВОЄННА КОЛЕКЦІЯ ЛУГАНСЬКОГО ОБЛАСНОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ ЗА АРХІВНИМИ ТА ДРУКОВАНИМИ ДЖЕРЕЛАМИ (1920 - 1942 РР.)» присвячено всебічному аналізу матеріалів колекції ЛОКМ 1920 - 1942 рр., що була втрачена під час Другої світової війни. 23 картини, 208 монет, декілька археологічних артефактів, серед них залишки Райгородського скарбу бронзових речей - це все, що залишилось від колись кількатисячного зібрання.

Факт втрати під час Другої світової війни колекції Луганського обласного краєзнавчого музею неодноразово згадується в сучасних наукових дослідженнях. Проте, до сьогодні лише декілька музейних предметів фігурують у науковій історичній та музейній літературі; комплексне ж дослідження втрачених фондів краєзнавчого музею, проведене у дисертації, дозволило ввести до наукового обігу загалом кілька сотень предметів.

Основна інформація щодо фондів міститься в архівних документах ЦДАВО України та ДАЛО. Це - переважно музейна документація 1921 - 1931 рр., суттєво менше документів за 1932 - 1942 рр. Єдиним на сьогодні джерелом інформації відносно долі колекції в роки Другої світової війни є особова справа С. Локтюшева. Цінну інформацію також містять статті і нотатки тогочасної місцевої газети «Луганская правда» (1922 - 1929 рр.) та краєзнавчі розвідки В. Фесенка, С. Гребнєвої і С. Локтюшева. Аналіз археологічних звітів допомагає розкрити зміст археологічної колекції, що зберігається в Науковому архіві ІА НАН України (фонд Всеукраїнський археологічний комітет).

У дисертації простежено поступовий процес формування художньої колекції музею та доля його окремих експонатів. Завдяки щедрим дарункам меценатів Вольського та Істоміна до музею потрапили мистецькі твори з Харкова, Москви, Одеси. Поповнили фонди музею вилучені речі культового майна з церков та молитовних будинків Луганщини. У 1923 р. близько 30 художніх експонатів надійшли з м. Бахмута, а в 1924 р. у дар з Одеси були передані 263 предмети, у тому числі 30 картин, серед яких оригінали Бенуа, Логоріо, Малявіна, Маковського, Белга; 82 грецькі вази, 4 скульптури та ін. Найбільше встановлено інформації стосовно картин таких відомих художників як Малявін, Бенуа, Маковський, Белг, Пимоненко тощо. Також описано зразки художнього лиття Луганського ливарного заводу (1825 - 1832 рр.), стародрукованих книжок тощо.

Проаналізовано склад археологічної колекції ЛОКМ, що дало можливість констатувати: найбільш інформативними є музейні експонати кам'яної доби - 1 807 одиниць; другою за чисельністю експонатів є група предметів, культурно-хронологічну приналежність яких встановити неможливо через обмежену інформацію, і тому вони віднесені до класу «невизначених» - 1 301 предмет; матеріали бронзової доби - 96 одиниць. Брак інформації відчувається і відносно відразу кількох збірок - речей сарматської культури, періоду пізніх кочовиків, збірки матеріалів XV - XV ст. - їх кількість від 3 до 6 експонатів. Відсутні дані і за період мідного віку та кіммерійської культури. Подано опис окремих унікальних експонатів, зокрема, рідкісних рубил зі «Лугано-кладбищенської» і «Александровської-2» стоянок, зразків палеолітичного мистецтва, бронзових речей Райгородського скарбу.

Найчисельніші групи виробів з каменю - 2 126 виробів (переважно кремінь та кварцит, іноді сланець) та кераміки - 935 виробів. Наступна група виробів з кістки та рогу - 55 експонатів (більшість складали предмети з кістки) та бронзи - 33 експонати. Нечисельні групи мідних (11) і залізних (4) знарядь. Крім того, до колекції входили речі з таких матеріалів, як вохра, вугілля, мушлі, крейда, срібло. Комбіновані речі уособлював єдиний виріб - напівкругла трубочка з кістки та заліза. Отже, на сьогодні вдалося відновити інформацію щодо 3 217 експонатів археологічної колекції музею, з них 344 5експонати з поданням опису.

Важливим джерелом дослідження є документальний фонд ЛОКМ, до складу якого входили документи архівів Луганського ливарного заводу, архів Історичних документів кінця XVIII - XIX ст. Гірничого департаменту, а також архівні документи церков Луганщини. Матеріали зазначених архівів було зібрано музейними співробітниками, а саме С. Локтюшевим, А. Альбрехтом, В. Фесенко. Частина зазначених документів колекції на сьогодні зберігається в ДАЛО, зокрема матеріали архіву Луганського ливарного заводу, Архангело-Михайлівської церкви у с. Оленівка Слов'яносербського повіту Катеринославської губернії (1880 - 1916 рр.).

Таким чином, залучені до дослідження матеріали дозволили відновити зміст колекції ЛОКМ за 1920 - 1942 рр., а саме склад художньої колекції - 495 експонатів, археологічної - 3 217 експонатів, природничої - 675 експонатів, нумізматичної - 450 експонатів. Деякі предмети супроводжуються їх детальним описом, а в ряді музейних збірок визначено лише загальну кількість експонатів.

Вивчення змісту довоєнної колекції Луганського обласного краєзнавчого музею повертає до життя прізвища краєзнавців Луганського регіону, що тісно співпрацювали з краєзнавчим музеєм або були його науковими співробітниками: В. Фесенко, С. Гребнєва, М. Стефанович, А. Альбрехт.

У четвертому розділі «МАТЕРІАЛИ ОСНОВНОГО ФОНДУ ЛУГАНСЬКОГО ОБЛАСНОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ: СКЛАД, ЗМІСТ, ОРГАНІЗАЦІЯ» в результаті комплексного вивчення музейного зібрання ЛОКМ було досліджено музейні фонди, проаналізовано найбільші колекції, тематичні зібрання, різні групи експонатів та окремі музейні предмети.

Етнографічна колекція ЛОКМ налічує понад 1 000 музейних предметів. Як самостійне зібрання вона почала формуватися лише у 1990-х рр., а етнографічними дослідженнями довгий час займалися працівники відділу дожовтневого періоду. Колекція поповнювалася різноманітними придбаннями музею, дарунками меценатів, знахідками працівників музею в етнографічних експедиціях. Окремий спеціалізований відділ етнографії був створений у 2000 р. Основним завданням сучасних маршрутно-польових досліджень визначено пошук матеріальних пам'яток традиційно-побутової культури. У ході експедицій досліджуються місця компактного проживання етнічних груп: с. Гречишкіне, с. Бахмутівка Новоайдарського району та с. Трьохізбенка Слов'яносербського району. Матеріали цих регіонів презентують культуру російських селян, які мешкали на теренах Луганщини.

Специфіка етнографічної колекції визначається особливостями історичного розвитку Луганського краю і його етнічного складу. Значний вплив на формування місцевої етнокультури мав процес заселення краю та урбанізації регіону. Швидкі темпи промислового виробництва призвели до ліквідації дрібного селянського господарства, згортання домашніх промислів, які поступово витіснялись фабричним виробництвом. Колекція містить окремі збірки й зразки, що ілюструють господарство, матеріальну і духовну культуру українського та російського населення, донського козацтва. Серед них одна з найбільших - колекція народного одягу кінця XIX - початку XX ст.

Більшість речей українського костюму колекції краєзнавчого музею побутували в північній частині Луганщини - районах Слобожанщини. Значно менше речей з південної частини (Слов'яносербського району та інших), що пояснюється швидкою урбанізацією цього краю й більшим впливом міста на народну культуру. Дослідження матеріалів колекції ЛОКМ дозволили зробити висновок щодо побутування на Луганщині локального варіанту українського костюму Середнього Подніпров'я, про поступовий перехід від традиційного вбрання до одягу міської моди.

Більшість зразків російського костюму, представлених у музеї, потрапили з Новоайдарського та Слов'яносербського районів. Особливий інтерес представляв одяг населення с. Гречишкіне Новоайдарського району - місцевості, мешканці якої традиційно вважають себе нащадками донських козаків. Костюм донського козацтва виокремлювався серед інших. Основною відмінністю від селянського одягу є наявність визначеної форми й значно менше використання саморобної тканини. Аналіз колекції показав існування в російських селах Луганщини ансамблю вбрання, в якому поєдналися риси південноросійського та середньоросійського костюму й поступову заміну їх міськими зразками.

Дослідження колекції народного одягу кінця XIX - початку XX ст. дозволило простежити локальні варіанти українського і російського костюмів та костюму донського козацтва, визначити взаємний вплив сусідніх культур, проаналізувати вплив міської моди на народну культуру. Простежити історико-етнографічне районування регіону та специфіку кожного з них. Так, Слобожанщина найкраще зберегла ансамбль українського вбрання. У значно меншій мірі зберігся він у місцях проживання російського населення - в південній частині краю. Російський народний костюм зберігся в місцях проживання російських селян-однодворців.

ВИСНОВКИ

Музеї - місце збереження національної історико-культурної спадщини і передачі її надбань від покоління до покоління, щоб не переривалась тяглість народних традицій, культури, побуту. Оригінальні предмети - пам'ятки старовини - не лише зберігають і пояснюють хід історичного процесу, а й активізують пошук і вивчення джерел своєї, регіональної історії. Музейні пам'ятки є джерелом минулого, вони потребують комплексного і незаангажованого вивчення, а, відтак, необхідне дослідження й історії самих музеїв.

Аналіз історіографії проблеми засвідчив недостатність висвітлення обраної теми та необхідність її комплексного і ґрунтовного вивчення. Сформовані в результаті пошукової роботи в державних архівах України та Росії, бібліотеках та музеях групи архівних і друкованих джерел, різноманітних музейних предметів дозволяють забезпечити розв'язання поставлених завдань.

Науковий аналіз проблеми засвідчив, що в основі дослідження історії музейної справи Луганської області з 1835 р. й до 2007 р. лежать різні групи джерел. Серед них: законодавчі документи центральних та місцевих керівних установ, діловодна документація самих музеїв та громадських наукових товариств чи організацій, інформація періодичної преси та джерела особового походження. І якщо сформовані групи джерел історії XІX ст. - першої половини XX ст. складають обмежену кількість свідоцтв, то друга половина XX ст. представлена сотнями різноманітних свідчень, архівних документів та матеріалів періодичних видань.

Розгляд вищеозначених джерел інформації дає змогу виробити та обґрунтувати періодизацію (етапи) розвитку музейної справи Луганщини з 1835 до 2007 р.: І етап - з 1835 до 1917 р.; ІІ - з 1917 до 1942 р.; ІІІ етап - з 1943 до 2007 р.

Перший період (з 30-х р. XІX ст. до 1917 р.) характеризується створенням перших музеїв при установах з освітньою метою: на Луганському ливарному заводі та в ряді шкіл, що відповідно визначило специфіку їхніх фондових зібрань. Слід підкреслити значення на той час збірок шкільних музеїв як основи для подальшого створення колекцій вже самостійних музеїв.

Для другого етапу (з 1917 р. до 1942 р.) характерний активний пошук нових, більш досконалих форм музейної роботи, способів просвіти населення та збільшення уваги до формування історичної свідомості громадян. Створюються нові види музеїв як за формами роботи, так і за принципами упорядкування та складом фондових зібрань. Продовжується створення музейних установ на основі шкільних колекцій; наприклад, Старобільський музей наочних посібників і Луганський природничо-географічний музей, які спонукали до подальшого використання музейних зібрань у педагогічному процесі. У свою чергу це призвело до формування в новостворених музеях переважно природознавчих колекцій та поповнення музейних фондів розмаїттям матеріалів табличного та турнікетного характеру, діаграмами, муляжами тощо.

Необхідність посилення пропагандистської, агітаційної та ідеологічної роботи в регіоні призвела до виникнення на початку 30-х рр. XX ст. таких специфічних видів музеїв краю, як Антирелігійний музей, музей Санітарної Просвіти, Обласний музей революції та ін. Відповідно їхні музейні колекції комплектувалися з метою найбільш повного висвітлення історії революційного руху краю, професійної діяльності, значних досягнень індустріалізації та колективізації Луганського регіону.

На третьому етапі (з 1943 до 2007 р.) музеї утверджуються як скарбниці джерел інформації історії і природи краю. Предмет їх дослідження розповсюджується й на історію «малої Батьківщини», розвиваються краєзнавчі пошуки і регіональне музеєзнавство. За таких умов створено мережу музеїв і музейних кімнат на громадських засадах, яка станом на 2007 р. нараховує 64 музеї. Визначальну роль у цьому процесі відігравав Луганський обласний краєзнавчий музей. Створення широкої мережі історичних, краєзнавчих та меморіальних музейних осередків сприяло різкому зростанню числа музейних фондів області, що комплектувалися зі значною перевагою в бік висвітлення радянського періоду історії (до отримання незалежності України), подій Другої світової війни. У збірках музеїв та музейних кімнат, створених на громадських засадах, висвітлювалась історія сіл, промислових підприємств, заводів і шахт. Проте безконтрольний процес закриття значної кількості подібних музеїв на початку 90-х рр. XX ст. призвів до втрати і зникнення багатьох музейних колекцій, експонатів. З початку 90-х рр. XX ст. визначаються нові, раніше заборонені, тематики зібрань - голодомор 1932-1933 рр., репресії, національно-визвольний рух.

Отже, на підставі виявлених джерел було визначено передумови і особливості виникнення й подальшого розвитку музеїв Луганщини у період 1835 - 2007 р., а саме: педагогічні - створення шкільних музеїв та досвід подальшого використання музейних колекцій із освітньо-виховною метою; організаційні - діяльність наукових товариств і окремих громадян в заснуванні музеїв; пропагандистські - необхідність посилення агітаційної і ідеологічної роботи, що в сукупності призвело до виникнення ряду музеїв області.

Визначальний вплив на розвиток музейної справи XX ст., особливо його другої половини мав ЛОКМ, який не лише надавав допомогу в експозиційній, науково-дослідній, фондовій, науково-просвітницькій роботі, а й брав активну участь у створенні нових музейних осередків Луганської області. На його базі створювалися методичні рекомендації і посібники, як для державних, так і для громадських музеїв Луганської області: вісімнадцять різних музеїв області в різний період створювалися або працювали під його керівництвом як філії.

Завдяки залученню до дослідження джерел особового походження, повернуто до історії музейництва України прізвища засновників музейної справи Луганщини та її визначних музейних діячів Г. де Кальве, Є. Ковалевського і С. Локтюшева. За близько двохсотрічну історію музейної справи Луганщини чимало спеціалістів доклали зусиль для розвитку галузі та саме їхній внесок у розробку практичних і теоретичних засад музейництва виокремлює їх серед інших фахівців регіону. Діяльність Г. де Кальве, Є. Ковалевського і С. Локтюшева є підтвердженням визначальної ролі особистості в музейній галузі, визначенні напрямів комплектування музейних фондів, формування певних започаткувань і традицій у музейній справі окремого регіону.

Таким чином, розглянуті джерела допомагають розкрити події двохсотрічної історії музейництва Луганщини, що значною мірою збагачує історію музейної справи України, а також привертає увагу до значних музейних фондів, сформованих за цей час.

Аналіз фондових зібрань музеїв Луганщини проводився у двох напрямах: через аналіз писемних свідчень (перша половина XX ст.); досліджень безпосередньо речових експонатів (друга половина XX ст.).

Внаслідок втрати колекційних предметів луганських музеїв у XIX - першій половині XX ст. було досліджено писемні документи, що надавали інформацію стосовно змісту фондів. Найкраще вдалося встановити зміст фондів ЛОКМ.

Наявні джерела дали можливість відновити склад довоєнної колекції ЛОКМ, що у свою чергу, дозволило ввести до наукового обігу інформацію про понад 3 000 музейних експонатів, значна частина яких входила до складу археологічної колекції музею. Серед них рідкісні зразки палеолітичного мистецтва, оригінали картин відомих художників, предмети художнього лиття Луганського ливарного заводу та його архів, місцеві церковні літописи, книги XVII ст., фотознімки архітектурних пам'ятників м. Луганська.

Проаналізовані архівні документи та друковані джерела дозволили зробити висновок щодо історичної і музейної вартості втраченого зібрання, особливо стосовно художньої, археологічної, природознавчої, нумізматичної колекцій та документального фонду, адже матеріали представляють значний інтерес для науковців та дослідників історії Луганської області, Донбасу, а отже й України в цілому. У подальшому постане питання про доцільність подібних досліджень стосовно інших втрачених вітчизняних музейних колекцій.

На відміну від першої половини ХХ століття музейна галузь Луганської області другої половини налічує значну кількість музейних закладів. Тому до аналізу було залучено колекції найбільшого сучасного музейного осередку області - ЛОКМ. Опис матеріалів основного фонду Луганського обласного краєзнавчого музею, відповідний хронологічний аналіз предметів за поділом на типи джерел і хронологічний зріз його найбільших музейних фондів та колекцій дав можливість визначити співвідношення у висвітленні історичних періодів різних груп предметів: речових (95 986 од. зб.); іконографічних (16 346 од. зб.), писемних (25 217 од. зб.).

Проаналізовано основну музейну колекцію «Етнографія», експонати якої є важливим джерелом вивчення історії та краєзнавства. Вони дозволили простежити локальні варіанти українського і російського костюмів та костюму донського козацтва Луганщини, та на їх основі визначити взаємний вплив сусідніх культур. Також колекція народного одягу кінця XIX - початку XX ст. дозволила вивчити вплив міської моди на народну побутову культуру та простежити історико-етнографічне районування Луганського регіону та специфіку кожного з них. Цінним джерелом вивчення еволюції семантики орнаменту є музейна колекція рушників кінця XІX - початку XX ст. Фондова збірка керамічних виробів кінця XІX - першої половини XX ст. представляє розвиток гончарства краю та створення місцевих локальних традицій виробництва.

Всі етнографічні експонати музею є наочними свідоцтвами матеріальної і духовної культури населення краю XIX - першої половини XX ст. Етнографічний фонд дозволив визначити характерні особливості народного мистецтва Луганщини, як-то: еклектичність; орієнтація на селянський побут; перевагу утилітарної та символічної функції над декоративною у виготовленні предмета.

Таким чином, висновки щодо розвитку історії музейної справи та музеїв Луганщини та їхніх фондових зібрань, зроблені на основі джерелознавчого аналізу всієї сукупності досліджених матеріалів та груп джерел, а саме фондових експонатів, документів керівних установ, преси, офіційно-музейної документації та низки особових джерел дозволили сформулювати такі практичні рекомендації:

1. Міністерству культури і туризму України доцільно рекомендувати створення єдиного державного централізованого web-сайту мережі державних музеїв України, що містила б базу даних фондів музеїв України.

2. Ввести практику створення і функціонування архівів при всіх музейних установах країни як осередках збереження необхідних джерел інформації для подальшого вивчення історії та досвіду роботи музейної галузі України, її видатних музейних діячів. На сучасний момент лише найбільші музейні осередки (центральні, національні, обласні) країни мають власні архіви.

3. Створити в музеях відділи вивчення втрачених під час Другої світової війни чи з будь-яких інших причин та обставин музейних експонатів.

4. Застосувати практику архівної системи (фонд - опис - справа - експонат), що дозволить зробити музейні фонди більш доступними та прийнятними для дослідників.

Загальноприйнята на сьогодні у вітчизняному музеєзнавстві система зберігання музейних предметів та відповідна класифікація за групами зберігання забезпечує максимальну збереженість безпосередньо експонатів, проте ускладнює роботу дослідників, істориків, джерелознавців з ними. Особливо це стосується початкового етапу пошуку та відбору необхідної інформації, адже практика створення каталогів, опису колекцій і різноманітних тематичних збірок, хронологічних зрізів стосується безпосередньо вже сформованих зібрань.

Основний зміст та висновки дисертації викладені в публікаціях

1. Радченко Н.М. Колекція народного костюма Луганського обласного краєзнавчого музею як джерело вивчення культури регіону / Н.М. Радченко // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. К.: НАН України, Інститут історії України, 2006. Число 13. Част. 2. С. 189 - 200.

2. Радченко Н.М. Розвиток музейної справи Луганщини: історіографія проблеми / Н.М. Радченко // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. 2006. № 17. С. 279 - 285.

3. Радченко Н.М. Довоєнна колекція Луганського обласного краєзнавчого музею за архівними та друкованими джерелами / Н.М. Радченко // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. 2007. № 23 (139). С. 168 - 179.

4. Радченко Н.М. Фонди Луганського обласного краєзнавчого музею як джерело вивчення історії гендерних відносин / Н.М. Радченко // Історичні записки: збірник наукових праць. Вип. 17 (спеціальний). Луганськ, 2008. С. 77 - 81.

АНОТАЦІЯ

Радченко Н.М. «Фонди Луганського обласного краєзнавчого музею як джерело з історії музейної справи Луганщини (середина XIX - початок XXІ ст.)». - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни.

У дисертації вперше здійснено комплексний аналіз джерел з історії музейної справи Луганщини 1835 - 2007 рр та фондових зібрань Луганського обласного краєзнавчого музею. Розглянута історіографія проблеми, розроблена періодизація історії музейної справи Луганського краю, визначені особливості формування різних груп джерел. В окремі групи виділено: документи керівних установ, офіційно-музейна документація, матеріали преси, джерела особового походження.