Науково-педагогічна і громадська діяльність історика К. Штеппи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Київський славістичний університет

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Науково-педагогічна і громадська діяльність історика Костя Штеппи (1896-1958)

Спеціальність 07.00.06 - Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

Самофалов Михайло Олександрович

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Київського славістичного університету.

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор

Верба Ігор Володимирович,

професор кафедри історії Росії

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти - доктор історичних наук, професор

Коцур Анатолій Петрович,

завідувач кафедри української історії та етнополітики

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

кандидат історичних наук, доцент

Ткаченко Михайло Іванович,

завідувач кафедри історії України та культурології

Київського славістичного університету

Захист відбудеться «14»___10__ 2008 р. о _15.00__ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.26.123.01 в Київському славістичному університеті (м. Київ, пров. Рильського, 10, зал засідань ученої ради).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського славістичного університету за адресою: м. Київ. вул. Анрі Барбюса, 9.

Автореферат розіслано“_12_” ___08_ 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор історичних наук, професор Ільюшин І.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Кость Тодосьович Штеппа (1896 - 1958) - один із найавторитетніших українських вчених-антикознавців, сходознавець, фольклорист, етнограф, організатор історичної науки, блискучий педагог. Його ім'я та наукові праці були широко відомі в Україні та за її межами у 1920 - 1930-х роках.

Життя К.Штеппи було важким і трагічним. У більшовицькій Україні учений звідав арешт і слідство, проте вижив, пізнав гіркоту нацистської окупації і роки поневіряння в еміграції. Історик залишив значну наукову спадщину, яка й досі не втратила своєї актуальності й потребує детального вивчення, осмислення та залучення до наукового обігу. У радянській Україні він був практично єдиним вченим, який на основі першоджерел аналізував поетичну міфологію доби античності, демонологічні уявлення Риму й Візантії, вивчав народні рухи в Східній Римській імперії та інші проблеми стародавнього світу. штеппа історичний науковий громадянський

К. Штеппа перший в Україні доктор історії європейської культури (1927). В еміграції в Німеччині й США він став одним із перших науковців, які вивчали історію репресій у Радянському Союзі. Цей його доробок і досі використовується дослідниками.

Однак тривалий час біографія і теоретичні надбання К.Штеппи або не вивчалися взагалі, або сприймалися виключно з позицій ортодоксальної критики. Тож актуальність теми дисертаційної роботи “Науково-педагогічна і громадська діяльність історика Костя Штеппи (1896 - 1958)” зумовлена, насамперед, нагальною потребою об'єктивно вивчити науковий доробок К.Штеппи і з'ясувати його значення в українській історичній думці 1920 - 1930-х років і в зарубіжній історіографії 1940 - 1950-х років; запропонувати спеціальне комплексне дослідження життя та діяльності вченого; визначити місце і роль його наукової спадщини в національній та зарубіжній історичній науці.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація відповідає планам і виконана в межах науково-дослідної тематики кафедри всесвітньої історії Київського славістичного університету “Україна і слов'янський світ”.

Об'єктом дисертаційного дослідження є життя, наукова, педагогічна і громадська діяльність К. Штеппи.

Предметом дослідження є наукова спадщина К. Штеппи, а також комплекс історіографічних та історичних джерел, що стосуються його життєвого шляху, наукової, науково-організаційної, викладацької і громадської діяльності в Україні та за кордоном.

З урахуванням актуальності дисертаційної теми, стану сучасного рівня її наукової розробки визначена мета дослідження. Вона полягає у розкритті ролі К. Штеппи, з'ясуванні значення його концептуальних розробок для розвитку української та зарубіжної історичної науки; у систематизуванні відомих на сьогодні фактів і документів і введення в науковий обіг незнаних раніше архівних документів і матеріалів, інших першоджерел про життя, наукову, науково-організаційну, просвітницьку та громадську діяльність ученого; у встановленні його внеску в дослідження античної історії та культури. Також метою дослідження є розкриття ролі К. Штеппи в освітньому і громадському русі в Україні й у розвитку такої галузі, як радянологія в зарубіжній історичній науці. Для реалізації цієї мети необхідно розв'язати такі завдання:

встановити ступінь дослідження проблеми в історіографії;

проаналізувати стан і характер джерельної бази;

виявити визначальні чинники формування історичного світогляду К.Штеппи, проаналізувати процес становлення та трансформації його наукових інтересів та поглядів, громадянської позиції;

переглянути та узагальнити відомі факти й ввести до наукового обігу невідомі сторінки біографії К. Штеппи (як періоду життя в Україні, так і за кордоном);

дослідити напрями та схарактеризувати суть діяльності К. Штеппи у культурно-просвітницькому й громадському русі 1920 - 1940-х років;

здійснити історіографічний аналіз головних праць К. Штеппи з антикознавства, візантиністики й радянології;

максимально об'єктивно відтворити портрет К. Штеппи-історика на основі аналізу архівних і опублікованих матеріалів.

Хронологічні рамки дослідження з 1896 до 1958 років, тобто охоплюють роки життя, активної наукової, науково-організаційної, просвітницької і громадської діяльності К.Штеппи в Україні та еміграції.

Методологічні засади дисертації базуються на загальнонаукових принципах історичної достовірності, об'єктивності, діалектичного розуміння історичного процесу. Вони ґрунтуються на пріоритеті джерел, які дають змогу всебічно проаналізувати життєвий і творчий шлях К. Штеппи. Важливими шляхами розв'язання завдань дисертаційного дослідження є застосування загальнонаукових (типологізація, класифікація), міждисциплінарних (структурно-системний підхід), власне історичних (проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, описовий) методів дослідження, а також методів джерелознавчого та історіографічного аналізу та синтезу.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в постановці та розробці актуальної історіографічної теми, яка ще не була предметом спеціального вивчення. Дисертація є першим в українській та зарубіжній історіографії узагальнюючим дослідженням життя та багатогранної діяльності К. Штеппи. У ньому максимально повно проаналізовано вітчизняну та зарубіжну літературу, яка стосується предмету вивчення. До наукового обігу вперше залучено значну джерельну базу. На підставі виявлених архівних й опублікованих матеріалів встановлено багато нових, а також переглянуто та переосмислено чимало відомих фактів, розкрито роль К. Штеппи в науковому, громадському й культурному житті України 1920 -1940-х років. Уперше на підставі джерел вивчено його еміграційний життєпис, проаналізовано творчий доробок, складено найповнішу на сьогодні бібліографію праць вченого (більше 100 найменувань) і відтворено хронологію його життя та творчості. Заповнена прогалина в питанні висвітлення громадської та адміністративно-освітньої роботи К.Штеппи в роки окупації Києва. Також уперше зазначено, що у ВУАН він був одним із засновників академічних напрямів - антикознавства, сходознавства і візантиністики, а за кордоном - радянології. Документально встановлено його зв'язки із визначними науковцями України - М. Грушевським, К. Грушевською, О. Оглоблиним, М. Петровським, Н. Полонською-Василенко та іншими.

Практичне значення дисертації полягає у тому, що її матеріали можуть бути використані для подальших узагальнюючих досліджень з історії української та еміграційної історичної науки, при розробці нормативних та спеціалізованих курсів з історії України та зарубіжної історіографії. Висновки та узагальнення дисертаційного дослідження можуть використовуватися при створенні монографічних праць та посібників для студентів.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати й висновки отримані автором особисто. Робота виконана без співавторів.

Апробація результатів дослідження. Робота обговорена і рекомендована до захисту на засіданні кафедри всесвітньої історії Київського славістичного університету. Основні положення дисертації апробовано у доповідях і виступах на міжнародній конференції “Політична, громадська та наукова діяльність М. Грушевського” (23 - 24 жовтня 2006 р., м. Київ, КНУ імені Тараса Шевченка ), VІІ-ій Всеукраїнській конференції аспірантської, студентської та учнівської молоді “Від духовних джерел Візантії до сучасної України” (26 - 27 лютого 2007 р., м. Київ, КСУ), XII-ій аспірантсько-студентській науковій конференції, присвяченій Дням слов'янської писемності та культури (17 травня 2007 р., м. Київ, КСУ), звітної науково-практичної конференції професорсько-викладацького складу Київського славістичного університету “Актуальні проблеми слов'янознавства” (29 січня 2008 р., м. Київ). Узагальнення та висновки дослідження відображено в п'яти публікаціях, усі вони надруковані у виданнях, визначених ВАК України як фахові.

Структура дисертації. Дисертація відповідає поставленій меті та основним завданням дослідження. Складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків (загальний обсяг 190 с.), списку використаних джерел і літератури (255 позицій).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі роботи “Стан наукової розробки і джерельний комплекс” проаналізовано історіографічну і джерельну базу дисертації.

У першому підрозділі “Історіографія проблеми” зауважується, що, хоча життєвий і творчий шлях К. Штеппи перебували в центрі уваги дослідників як в Україні, так і за кордоном, значного науково-дослідницького масиву про нього й досі не створено.

Усі історіографічні праці про К. Штеппу можна умовно поділити на три групи. Перша група - це дослідження періоду 1920 - 1940-х років, коли Кость Тодосьович працював в Україні й посідав одне з провідних місць у науковому житті УCРР. Публікацій тих років порівняно небагато й вони мають радше констатуючий характер. Друга група студій побачила світ упродовж 1940 - початку 1990-х років. Їх важко назвати науковими, оскільки в цих роботах портрет вченого та його громадська діяльність були максимально викривлені на догоду офіціозу. З 1990-х років з'являється третя група праць, яка характеризуються залученням нових, раніше недоступних архівних джерел, переглядом історіографічних стереотипів і в результаті - спробою об'єктивного аналізу особи й діяльності К.Штеппи.

Перші принагідні згадки про наукову, науково-організаційну й педагогічну діяльність К. Штеппи з'явилися ще за життя історика у статтях його колег. Так, академік ВУАН К. Харлампович у низці публікацій проаналізував наукові праці Костя Тодосьовича 1920-х рр., подав деякі біографічні дані, і, зокрема, відзначав його високий рівень як науковця.

У публікаціях 30-х років містилися фрагменти характеристик К.Штеппи-науковця й особистості. Так, у зв'язку з ідеологічними дискусіями, які охопили історичний факультет КДУ, його ім'я згадувалося на шпальтах газет “Партийный организатор” і “Большевик”.

У праці “Українська академія наук” історик Н. Полонська-Василенко торкнулася обставин арешту К. Штеппи в 1938 році й коротко переповіла про установи ВУАН, у яких він працював.

Щодо праць науковців діаспори, то в них сформувалася теза про К. Штеппу як колаборанта, “зрадника інтересів українського народу” й “приспішника гітлеризму”, який негативно ставився до національно-визвольного руху за часів Другої світової війни. При цьому уся інша діяльність ученого, а головне - громадська, свідомо ігнорувалася тогочасною історіографією. Власне, це не була наукова історіографія, а радше нищівна публіцистика, у якій містилася критика на адресу ученого. У деяких працях 1950 - 1960-х рр. (Н. Немирон, О. Жданович, М. Прокоп) аналізується діяльність К.Штеппи в період окупації Києва у 1941-1943 роках. Аналіз цих джерел доводить, що в них спотворено особу й діяльність К. Штеппи років окупації Києва, не враховано драматичних обставини його життя (так, наприклад, ігнорується той факт, що син К. Штеппи Еразм знаходився в ті роки в концтаборі у Німеччині як заручник), гіперболізовано співпрацю ученого з окупаційною владою.

Історіографічні праці періоду після 1991 року, коли стали доступними численні архівні джерела й, відповідно, склалися умови для об'єктивного дослідження багатогранної творчості К. Штеппи, уже були позбавлені ідеологічного підходу щодо оцінки його життя і діяльності. Ці праці можна умовно поділити на декілька груп: 1) студії, які безпосередньо торкаються особи К. Штеппи і присвячені виключно йому; 2) дослідження, у яких життєпис ученого та його діяльність розглядаються в контексті окремих подій; 3) статті довідково-енциклопедичного характеру; 4) бібліографія праць ученого у супроводі коротких відомостей про нього.

Усі синтетичні праці про К. Штеппу можна згрупувати за предметно-тематичним, жанровим та конкретно-оцінним принципами. Важливе місце серед праць про вченого, безперечно, посідає студія І. Верби Верба І. Кость Штеппа // УІЖ. - 1999. - № 3. - С. 97 -113; № 4. - С. 98 - 115.. На сьогодні вона є єдиною науковою біографією Костя Тодосьовича. Дослідження І.Верби ґрунтувалося переважно на архівних джерелах, які вперше вводилися у науковий вжиток. Автору вдалося найбільш повно реконструювати життєпис К. Штеппи й зруйнувати усталені стереотипи, що побутували в тогочасній історіографії.

У 2003 році український історик В. Марочко і німецький вчений Г. Хілліг дослідили педагогічну діяльність К. Штеппи Марочко В., Хілліг Г. Костянтин Штепа - дослідник “античної й християнської демонології” // Репресовані педагоги України: жертви політичного терору (1920-1941). - К., 2003. - С. 231-238.. У тому ж році в рамках проекту “Материалы к истории русской политической эмиграции” вийшла книга спогадів К. Штеппи “Ежовщина” та мемуари його дітей - доньки Аглаї та сина Еразма, репресованого за часів сталінщини, з передмовою А. Попова.

Життя Костя Тодосьовича за часів окупації Києва і редагування ним часопису “Нове українське слово” вивчала М. Михайлюк. Дослідниця зауважила, що хоча за часів редакторства К. Штеппи газета була всеукраїнською і водночас центральним виданням генерального округу “Київ”, однак національне спрямування втратила. Більшості її публікацій була притаманна антирадянська й антисемітська тематична спрямованість.

В окремих публікаціях діяльність К. Штеппи досліджувалася в контексті різних подій. Так, у 1993 р. побачила світ стаття С. Кіржаєва і В. Ульяновського про збірник ВУАН “Україна і Схід” Кіржаєв С., Ульяновський В. Причинок до студій української орієнталістики 1920- 1930-х років: незнаний збірник “Україна і Схід” // Україна в минулому. - Київ - Львів, 1993. - Вип. 4. - С. 76 - 89., так і не надрукований у 1930-х рр. У дослідженні, зокрема, була проаналізована діяльність Комісії для дослідів з історії Близького Сходу та Візантії ВУАН і участь у її роботі К. Штеппи. Орієнталістичні зацікавлення Костя Тодосьовича вивчала і Є. Циганкова.

Співпрацю К. Штеппи зі славетним М. Грушевським і науково-дослідними установами ВУАН, якими він керував наприкінці 1920-х років, вивчали П. Сохань, В. Ульяновський і С. Кіржаєв. Вони зазначали, що К. Штеппа працював у Комісіях, які очолювала донька Грушевського Катерина, і, як переконливо доводить його науковий доробок того часу й публікації в часопису “Первісне громадянство”, був одним із найактивніших співробітників цих комісій. На думку дослідників, праці К. Штеппи були високопрофесійними й відзначалися використанням обширної джерельної бази.

У 1997 році вийшла монографія І. Матяш про К. Грушевську, у якій чимало місця присвячено її співпраці з К. Штеппою.

Аналізувала діяльність К. Штеппи і О. Юркова Юркова О. Діяльність Науково-дослідної кафедри історії України М.С. Грушевського (1924 - 1930 рр.) - К., 1999.. Вивчаючи історію Науково-дослідної кафедри історії України у Києві, яка працювала під керівництвом М. Грушевського у 1924-1930-му роках, дослідниця зазначала, що Кость Тодосьович був одним із найкращих в Україні знавців обрядів, побуту та звичаїв українців.

Ніжинський (20-і роки ХХ ст.) період діяльності К. Штеппи досліджували науковці А. Острянко, О. Бойко, Г. Самойленко, С. Зозуля.

Життя і діяльність К. Штеппи за часів окупації Києва у 1941 - 1943 рр. вивчали В. Андрєйцев, В. Ульяновський і В. Короткий. Вони аналізували його участь у дослідницькому проекті підготовки збірки грамот і привілеїв на маґдебургію містам України.

Окремі моменти біографії ученого відтворені в працях енциклопедичного характеру. Ще в 1928 р. про К. Штеппу - професора Ніжинського ІНО й співробітника деяких академічних комісій - згадувалося у виданні “Наука и научные работники СССР. Научные работники СССР без Москвы и Ленинграда”. Пізніше, у перевиданій в Україні 2003 р. “Енциклопедії українознавства” представлені правдиві роки життя і діяльності К. Штеппи - з 1896 - до 1958, оскільки у виданні 2000 р. датою смерті вченого називався 1970 рік.

У 2006 р. вийшло у світ видання “Ректори Київського університету 1834 -2006”, де про К.Штеппу не лише згадано як про керівника університету в роки окупації Києва, а й запропоновано біобібліографію праць ученого й наукова література про нього Ректори Київського університету 1834-2006 / Скопенко В., Короткий В., Табенська Т. та ін. - К., 2006. - С. 223-229. .

Отже, життя і діяльність К. Штеппи вивчалася не систематично й, зазвичай, у контексті інших подій. Науковці фрагментарно висвітлювали ніжинський період його життя і роки, проведені в окупації. Багато фактів його біографії, а також наукової, науково-організаційної, педагогічної і громадської діяльності взагалі не аналізувалися. Не досліджувалася академічна діяльність К.Штеппи радянського періоду. Доробок історика в галузі античної культури. як і праці, присвячені ранньому християнству, питанням фольклору тощо ще не були об'єктом ґрунтового наукового вивчення. Також є нагальна потреба вивчити еміграційний період життя К. Штеппи. Вимагає перегляду й переоцінки його діяльності в окупованому Києві. Все це разом визначає необхідність спеціального комплексного дослідження, висновки якого базувалися б на архівних та опублікованих джерелах.

У другому підрозділі першого розділу “Джерельна база” наголошується, що джерельну основу дослідження склали комплекси архівних фондів і документальних публікацій, більшість яких уперше введена до наукового обігу.

Особовий фонд К. Штеппи в Україні відсутній, і його життєпис доводиться реконструювати за поодинокими джерелами, які зберігаються в різних архівосховищах України.

Всі вони охоплюють в основному період з кінця ХІХ століття до 1943 року включно. Тематично архівні матеріали можна розподілити на такі групи: 1) джерела, що висвітлюють різні аспекти біографії науковця; 2) свідчення наукової, науково-організаційної, педагогічної та громадської діяльності; 3) листування. У дисертаційному дослідженні були використані документи 10 архівів: Державного архіву м. Києва, Державного архіву Київської області, Інституту рукописів НБУ, Наукового архіву Інституту історії України НАН України, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного історичного архіву України в м. Києві, Галузевого державного архіву СБУ, Центрального державного архіву громадських об'єднань України, Ніжинського відділу Державного архіву Чернігівської області, Архіву Президії НАН України, Державного архіву Російської Федерації.

Закордонний архів К. Штеппи знаходиться в Колумбійському університеті в США. Цією частиною архівної спадщини історика нам не вдалося скористатися. На щастя, у 1998 році донька вченого А.Горман передала частину матеріалів, які знаходилися у родині Штепп, до Державного архіву Російської Федерації (Москва). Там був сформований особовий фонд К. Штеппи. Він містить 50 справ за 1952-1998 роки й за характером документів складається із трьох частин: 1. Біографічні матеріали. 2. Наукові праці. 3. Листи.

Життєпис і діяльність Костя Тодосьовича були відображені й у друкованих епістолярних джерелах. Так, у 2002 р. видано листування К. Штеппи із ніжинським проф. І. Турцевичем упродовж 1930-1938 рр. (упорядники І.Верба, С. Зозуля).

У 1990 році дослідником з українського зарубіжжя Л. Винарем були опубліковані листи І. Крип'якевича до проф. О. Оглоблина 1941 -1943 років. У них обговорювався план створення у 1941 році в Києві Української академії наук й обмірковувалися кадрові питання, зокрема, й стосовно К. Штеппи.

Посади Костя Тодосьовича й теми його наукових доповідей за 1927 - 1928 рр. як співробітника ВУАН зафіксовано у “Історія Національної академії наук України. 1924 - 1928. Документи і матеріали”.

Ім'я К. Штеппи неодноразово фігурує в реєстрах протоколів засідань Ніжинської НДК за 1923 - 1930 роки, опублікованих С. Зозулею.

У спогадах колишнього аспіранта секції історії античної культури Ніжинської НДК І. Спаського відображена музейна діяльність ученого, який наприкінці 1920-х років керував Ніжинським окружним музеєм імені М. В. Гоголя.

Дослідник В.Пристайко оприлюднив у книзі, присвяченій драматичній історії київського футбольного клубу “Динамо” у 1941 - 1942 роках, лист К.Штеппи до О.Оглоблина (жовтень 1941 р.), у якому йшлося про полегшення долі футболістів І. Кузьменка, М. Трусевича, О. Клименка та інших, які перебували тоді в таборах для військовополонених у Боярці під Києвом.

В. Андрєйцев, В. Ульяновський і В. Короткий опублікували листування та звіти наукового співробітника Інституту з дослідження маґдебурзького права доктора Франца Кляйнца про подорож в Україну в 1942 - 1943 роках. У них відзначається велика допомога й цінні поради, надані К. Штеппою доктору Кляйнцу в травні 1942 року в пошуку грамот на маґдебургію містам України.

Велику наукову вартість мають спогади Костя Тодосьовича і його дітей, видані у 2003 році. Центральне місце належить мемуарам вченого під назвою “Ежовщина”, у яких Кость Тодосьович висвітлив одну із найтрагічніших сторінок свого життя - арешт і слідство в 1937-1939 роках.

У спогадах колишнього студента історичного факультету довоєнного часу, а нині професора І. Грищенка К. Штеппа характеризується як чудовий лектор і ерудований викладач. З теплотою згадуючи свого вчителя, І. Грищенко наголошує, що він користувався величезним авторитетом у студентів, а його лекції незмінно викликали жвавий інтерес Грищенко І.А. Нехворощани (Життя і доля селян Надросянського краю в ХІХ-ХХ ст.). - Чернівці, 2004. - С. 136 - 137..

Про вилучення книг К. Штеппи з бібліотек України зазначається у виданні, присвяченому 70-річчю заснування Інституту історії України Інститут історії України НАН України. Друге двадцятиріччя (1957-1977). Документи і матеріали / Упор. О. Рубльов. - К., 2007. . Зацікавленість у дослідників викликає і творча спадщина К.Штеппи. Так, у 2000 році у Харкові побачила світ його праця “Чистка в Росії” (у співавторстві з Ф. Гоутермансом), готуються до перевидання й інші дослідження вченого.

Таким чином, джерельна база нашої дисертаційної роботи не достатньо різнотипна й вичерпна, проте дає змогу простежити життя й наукову діяльність К. Штеппи. Архівні документи доповнюють відомості про його родину, роки навчання в семінарії та університеті, дозволяють скласти більш повне враження про коло друзів і колег, формування світогляду та громадянської позиції. У джерелах (архівних і опублікованих) є певна кількість документів, які створюють підґрунтя для об'єктивної характеристики наукових здобутків К. Штеппи та визначення місця і ролі вченого в науковому житті України та еміграції 1920 - 1950-х років.

У другому розділі - “Роки становлення (1896 - 1930 рр.)” - простежено основні етапи К. Штеппи від народження (3 грудня (16 грудня за новим стилем) 1896 р.) до 1930 р. - часу активної викладацької і наукової праці у ВУАН.

У першому підрозділі “Походження, освіта, участь у Першій Світовій і громадянській війнах (1896-1920 рр.)” на історичному й генеалогічному рівнях вивчається родовід К. Штеппи за батьківською та материнською лініями. Зазначається, що рід Штеппи - це рід німецьких переселенців, які з'явилися в Україні ще у XVIII ст.

Батько - Феодосій Штеппа - православний священик у Лохвиці, а мати - Неоніла Лобунська - донька полтавського поміщика. У 1920-1930-х рр. батьки К. Штеппи зазнали переслідувань: у часи войовничого безбожництва їх вигнали з рідної домівки й вони змушені були шукати притулку в колишніх парафіян.

Окрім Костя, у родині підростало ще двоє хлопчиків - Микола і Вольдемар. Микола став прапорщиком російської армії і загинув на фронті в 1916 р. Вольдемар обрав шлях католицького священика. У розпал репресій його арештували, а в 1938 р. розстріляли. Ця велика родинна трагедія наклала відбиток на все життя К. Штеппи.

Майбутній історик розпочав навчання в Полтавській духовній семінарії, де вчителем був відомий учений В. Пархоменко. Саме він зацікавив здібного семінариста історією, залучив до роботи в Полтавському історико-археологічному комітеті. К. Штеппа займався пошуками й придбанням для Полтавського “древнехранилища” церковних старожитностей, давніх рукописів. Наголошується, що ця робота впливала на формування його історичного світогляду.

Особливу увагу в дослідженні звернено на 1914 - 1916 рр. у житті К. Штеппи як на початок його наукової кар'єри. У цей час він навчався на історико-філологічному факультеті Петроградського університету, де захопився вивченням античної історії. Він слухав лекції професорів Ф. Зелінського, І. Маміна, Л. Нікітського, В. Латишева, С. Жєбєлева, а під керівництвом професора М. Ростовцева розпочав свої наукові дослідження. Водночас у Петрограді К. Штеппа поринув у громадську працю, відвідував український клуб.

У 1916 - 1920-х роках К. Штеппа перебував на фронтах Першої світової і громадянської воєн, був активним учасником антибільшовицьких рухів. Зрозуміло, що за радянських часів свою участь у “білому” русі учений приховував, а в анкетах писав, що воював у Червоній армії.

У другому підрозділі “Навчання у Ніжинському ІНО та робота на Ніжинській науково-дослідній кафедрі історії культури і мови” аналізується його активна діяльність К. Штеппи в Ніжинському ІНО впродовж 1921 - 1930 рр. У цьому інституті він завершив своє навчання, блискуче захистивши дипломну працю на тему “Життя, особа і світогляд Марка Аврелія” під керівництвом професора І. Семенова.

На Ніжинській науково-дослідній кафедрі він продовжував свої дослідження з історії античності, керував секцією античної культури, до складу якої входили професори О. Покровський, І. Турцевич, викладачі Т. Алексеєв, В. Пухтинський. Як свідчать джерела, професори М. Бережков, І. Турцевич, О. Покровський та інші відзначали видатні здібності К. Штеппи як науковця й педагога, організатора науково-викладацького процесу. Секція, якою він керував, підготувала значну кількість кадрів для українського антикознавства.

У дисертації підкреслюється, що в Ніжині К. Штеппа вів значну педагогічну роботу. Корпорація професорів факультету соціального виховання Ніжинського ІНО упродовж 1926 - 1928 рр. обирала його деканом факультету.

У третьому підрозділі “Захист докторської дисертації (1927 р.)” наголошується, що захист дисертації на здобуття ступеню доктора історії європейської культури - важливий етап у науковій біографії К. Штеппи.

Обставини склалися таким чином, що захист відбувався у два етапи: в Києві та в Одесі. Ще у 1926 р. історик подав до Укрголовнауки дисертаційне дослідження на тему “Нариси з історії античної і християнської демонології. До історії походження християнства”, маючи намір її захистити у Києві. Але йому відмовили на підставі, що в Києві немає спеціалістів з античної історії.

25 жовтня 1927 року захист докторської дисертації відбувся в Одеському державному історично-археологічному науково-дослідному музеї. Було констатовано (рецензенти: проф. М. Мандес, М. Болтенко та інші), що це - видатна подія в науковому житті України.

Отже, К. Штеппа став першим доктором в Україні зі спеціалізації історія європейської культури й увійшов до когорти не лише найвідоміших вчених України, а й усього Радянського Союзу.

У четвертому підрозділі “Науково-педагогічна й музейно-краєзнавча праця” відзначається, що К. Штеппа був талановитим педагогом. Людина тонкої рафінованої культури, справжній естет, він читав лекції, присвячені проблемам античного світу та історії середньовіччя. К. Штеппа одним із перших в Україні впровадив у навчальну роботу “Дальтон-план” - систему підготовки студентів методом проведення конференцій і лабораторних занять.

У Ніжині К. Штеппа вів велику краєзнавчу й музейну роботу, керував окружним музеєм імені М. В. Гоголя, завдяки його старанням збережені рукописи великого письменника. Брав участь у роботі Ніжинського краєзнавчого товариства і як його скарбник сприяв фінансуванню різних проектів, зокрема М. Петровського “Міське самоврядування Ніжина в XVI-XVII ст.”, А. Єршова “Ніжинські цехи XVII ст.” та інших. За підтримки К. Штеппи професори М. Бережков і А. Єршов змогли науково дослідити праці аматорів-краєзнавців Ніжинщини кінця ХVІІІ - початку ХІХ ст. О. Шафонського і М. Маркова.

Попри активну педагогічну й краєзнавчу діяльність К. Штеппа співпрацював у цей час з академіком М. Грушевським і входив до складу Історичної секції ВУАН.

У двох підрозділах третього розділу “Академічна та освітянська діяльність у 1930 - 1941 рр.” проаналізовано один із найяскравіших і водночас найсуперечливіших періодів життя і творчості К. Штеппи.

У першому підрозділі “Робота в Комісії для дослідів з історії Близького Сходу та Візантії. Викладання в Київському університеті (1930-1938 рр.)” розглядається діяльність К. Штеппи в галузі орієнталістики та візантистики. Зазначається, що він співпрацював із Всеукраїнською науковою асоціацією сходознавців (ВУНАС) і з Візантологічною комісією ВУАН, а з 1 лютого 1930 р. обійняв посаду заступника Комісії з дослідження історії Близького Сходу та Візантії. Враховуючи, що голова Комісії академік В. Бузескул перебував у Харкові, фактичним керівником Комісії, до складу якої входили академіки А. Кримський, В. Бузескул, професор П. Кудрявцев та інші, був К. Штеппа. На той час це була єдина установа в Україні, яка проводила сходознавчі дослідження.

Аналізуються такі основні праці К. Штеппи зі сходознавства, як “Східна політика царату та церкви”, “Завойовницько-колоніальна політика царату на Сході і церква”, “Проблеми античного способу продукції”, “Рабство як економічна та соціальна категорія”, “Младотурки та імперіалісти” та інші. Зазначається, що їхні висновки та узагальнення мали вагоме значення для розвитку орієнталістики.

Проявив себе К. Штеппа і як археолог: брав участь у розкопках античних міст Мірікел та Пантікапей.

У 1934 р. К. Штеппа очолив сектор історії Заходу і Сходу в Історико-Археографічному інституті ВУАН. І хоча спектр наукових задумів ученого був досить широкий, він був змушений працювати над досить заангажованими темами: “К. Маркс, Ф. Енгельс і досвід буржуазних революцій в Іспанії”, “Торгівельно-політичні стосунки” Київської держави із Західною Римською імперією”.

Одночасно К. Штеппа працював у Київському університеті, де деякий час очолював історичний факультет (1935 - 1938 рр.) і кафедру стародавньої історії, до складу якої входили викладачі Б. Радзиковський, М. Бречкевич та ін. За свідченнями студентів, а пізніше - професорів В. Спицького та І. Грищенка, це був блискучий лектор із феноменальною пам'яттю, лекції якого найкращими на історичному факультеті й під час яких неодноразово лунали аплодисменти.

Зазначається, що така популярність науковця мала і свою зворотну сторону: текст лекцій з історії Стародавнього Сходу, історії Греції і Риму та історії середніх віків були використані як матеріал для компромату на К. Штеппу. Як писав у своїх спогадах учений, деякі студенти перекручували їхній зміст і повідомляли у компартійні органи про “неблагонадійність” викладача.

У підрозділі аналізується і громадська діяльність К. Штеппи цього періоду.

У другому підрозділі “Передвоєнні роки (1938 - 1941). Арешт і слідство” висвітлено найдраматичніший період у житті ученого - його перебування в Лук'янівській в'язниці Києва з березня 1938 р. до вересня 1939 р.

К. Штеппа був заарештований буцімто за націоналістичну діяльність у сфері освіти. Також інкримінувалось йому створення повстанських загонів на Київщині і Чернігівщині, шпигунська діяльність на користь японської розвідки. К. Штеппа дійсно часто їздив з лекціями містами й селами України, зустрічався із зарубіжними вченими. Для органів НКВС цього було достатньо, щоб звинуватити науковця в “шпигунстві” й “терористичній діяльності” і заарештувати.

У в'язниці К. Штеппу допитували, позбавляли сну, катували, тримали в суворій ізоляції. Його сім'ю переслідували як членів родини ворога народу: дружину звільнили з роботи, дітей цькували у школі, від недоїдання і хвороб померла наймолодша донька історика.

Спочатку К. Штеппа тримався мужньо, але через півроку знущань і допитів зламався й підписав усі свідчення. До аналізу залучаються протоколи його очних ставок із К. Грушевською, Н. Мірзою-Авак'янц, П. Клименком. Зауважується, що всі ув'язнені боролися за життя й сповідували тактику виживання, нерідко для порятунку життя вдаючись до самонаклепів.

За недоведеністю вини К. Штеппу звільнили 27 вересня 1939 р. Учений повернувся до викладацької роботи в Київському університеті й до початку Великої Вітчизняної війни написав низку наукових праць.

Четвертий розділ “Життєвий шлях і творчість у 1941-1958 рр.” складається із двох підрозділів і присвячений останньому періодові життя і діяльності К. Штеппи.

У першому підрозділі “У роки нацистської окупації України (1941-1943 рр.)” зауважується, що для К. Штеппи початок радянсько-німецького етапу Другої світової війни став порятунком від сталінської тиранії, дамоклів меч якої висів над вченим незважаючи на його авторитет у науковому світі, кількість опублікованих монографій, роки сумлінної праці у вищій школі. Для його фізичного знищення у радянської влади було більше ніж достатньо “аргументів”: предки - німці, батько і брат - священики, дворянське походження дружини, участь у “білому русі”, співпраця з М. Грушевським. Тож К. Штеппа залишився в окупованому Києві.

Аналізуючи період перебування К. Штеппи в окупованому Києві, наголошується, що жодних злочинів учений не скоїв. Як завідувач відділу освіти і культури Київської міської управи у вересні - грудні 1941 року, К. Штеппа займався відбудовою наукового, освітнього й спортивного життя міста. У співпраці з патріотично налаштованою частиною КМУ, зокрема з професором О. Оглоблиним, і Українською національною Радою К. Штеппа домігся того, щоб у столиці України запрацювали вищі учбові заклади (Київський університет, Київський політехнічний інститут), театри, музеї, архівні установи, українські видавництва. К. Штеппа врятував життя багатьом людям, як, наприклад, футболістам київського “Динамо”, які у 1941 р. були ув'язнені в концтаборі, допоміг їм уникнути примусової мобілізації.

Працював К. Штеппа й в інших наукових закладах та архівних установах, зокрема, в Музеї-архіві переходової доби Києва, в Будинку вчених.

Однак українська наука, освіта та культура окупантам були непотрібні. Коли наприкінці 1941 р. нацисти почали репресії проти діячів національно-визвольного руху, вони використали К. Штеппу як ідеологічне знаряддя, призначивши без його згоди редактором газети “Нове українське слово” (зауважимо, що членами редколегії були професори Б. Якубський, І. Шаровольський, С. Гіляров, Л. Окіншевич).

Окремо зазначимо, що позиція К. Штеппи-редактора “Нового українського слова” була досить специфічною: учений не поділяв думки гітлерівців щодо необхідності боротьби з українськими повстанцями, вважаючи, що головний ворог - більшовизм. Водночас у газеті осуджувалася національна ворожнеча, таврувалися ідеї радикального націоналізму. При цьому К. Штеппа не написав жодної статті проти українського національного руху, більше того, саме на шпальтах його газети з'явилися статті про Лесю Українку, творчість якої висвітлювалася до війни необ'єктивно. Пояснення цього варто шукати не лише в особливій позиції К. Штеппи як ученого, який сформувався як історик із широким європейським, значною мірою космополітичним поглядом, а й у суб'єктивному факторі: у час його редакторства його син Еразм утримувався в німецькому концтаборі як заручник.

У другому підрозділі “Еміграція (1943 - 1958 рр.)” підкреслюється, що, опинившись за кордоном (спочатку Німеччина, потім - США), К. Штеппа всі свої сили використав для боротьби зі сталінізмом і став відомим радянологом. Він працював в Інституті з вивчення історії та культури СРСР у Мюнхені, досліджував актуальні проблеми радянознавства (“В плену коммунизма”, “Ежовщина”).

З 1952 р. К. Штеппа працював у США в “Американській комісії за визволення” і на радіостанції “Свобода”, де вів публіцистичні передачі. Написав ряд серйозних наукових праць, які й досі викликають інтерес у читачів і спеціалістів (“Сталинская идеология борьбы в партии во время ХІХ съезда”), збирав матеріал до радянської історіографії. Та, як свідчать архівні документи, радянські каральні органи не припиняли стежити за діяльністю історика й за життям його родини. Так, праці К. Штеппи були вилучені з бібліотек СРСР. У 1945 р., перебуваючи в американській зоні окупації, син Штеппи Еразм був заарештований “СМЕРШем”, а згодом засуджений до 25 років каторжних робіт, десять із яких провів на Колимі.

К. Штеппа помер 19 листопада 1958 р. у Нью-Йорку й похований на місцевому кладовищі монастиря “Новодивеєво”. За кордоном його вважають видатним дослідником радянської тоталітарної системи.

У висновках підведені основні підсумки проведеного дослідження, що виносяться на захист:

- стверджується, що Кость Тодосьович Штеппа - один із найобдарованіших українських істориків, етнологів, фольклористів та педагогів, людина складної і трагічної долі. Він залишив помітний слід у розвитку антикознавства та візантіністики в Україні в 1920-1930-х роках. Значним був його внесок і в освітній рух УРСР зазначеного періоду. Як талановитий вчений проявив він себе і в еміграції;

- доведено, що тривалий час багатогранна діяльність науковця не була предметом спеціального дослідження історичної науки ні в Україні, ні за кордоном. Тавро колаборанта, “зрадника інтересів українського народу”, відсутність особового фонду історика в Україні, закритість і розпорошеність архівних матеріалів не сприяли вивченню його життя та діяльності;

- простежено, що історичний світогляд К. Штеппи постав на ґрунті традицій просвітництва. Значну роль у формуванні наукових інтересів вченого відіграли представники Полтавського історико-археологічного комітету, в роботі якого Кость Тодосьович брав участь, й особливо В. Пархоменко;

- встановлено, що по закінченні Ніжинського ІНО (1921) К. Штеппа навчався в аспірантурі Науково-дослідної кафедри історії і мови при Ніжинському ІНО в секції античної культури (1924). Під керівництвом професора І. Семенова захистив промоційну працю “Вчення о демонах в античній і християнській літературі в епоху зародження християнства”, у схвальних відгуках на яку відзначалася глибока ерудиція автора, ґрунтовні знання давньогрецької, латинської, німецької, французької й англійської мов, уміння користуватися першоджерелами, володіння науковими методами дослідження. З 1924 року К. Штеппа працював професором і деканом Ніжинського ІНО. Був блискучим лектором, який користувався авторитетом у студентів і викладачів, вмілим організатором педагогічного процесу;

- з'ясовано, що в Ніжині К. Штеппа активно займався науковою роботою. Керував секцією античної культури Ніжинської НДК, єдиною секцією в Україні, де готувалися кадри національних антикознавців. У 1927 р. в Одесі успішно захистив дисертацію на тему “Нариси з історії античної й християнської демонології (До питання про походження християнства)” і став першим в Україні доктором історії європейської культури. Рецензенти й офіційні опоненти відзначали, що це дослідження - значний внесок у вітчизняне антикознавство, автор якого бездоганно знає оригінали творів давньоримських і давньогрецьких письменників. Такої студії, яка б узагальнила всю античну і християнську літературу з демонології та ангелології, на той час не було ні в західноєвропейській, ні в українській, ні в російській історіографії. Це було нове слово в національній історичній думці;

- встановлено, що наприкінці 1920-х років К. Штеппа активно співпрацював з Історичною секцією ВУАН, яку очолював академік М. Грушевський. Займався дослідженням актуальних і невивчених проблем, зокрема, таких, як богомільські мотиви в слов'янській народній творчості, специфіка синкретизму тощо;

- проаналізовано, що в Ніжині К. Штеппа вів активну краєзнавчу роботу. Він сприяв становленню та розширенню системи національної краєзнавчої науки в Україні у 1920-х рр.;

- вперше показано, що К.Штеппа зробив суттєвий внесок у розвиток українського радянського сходознавства та антикознавства. У 1930-1934 рр. фактично очолював Комісію з дослідів з історії Близького Сходу та Візантії ВУАН. Брав участь у розробці тематики капітального корпусу джерел із історії Візантії та Близького Сходу від найдавніших часів до ХІХ століття, у підготовці до публікації низки тематичних збірок “Україна і Схід” у 3-ох томах, “Студії з Туреччини” та “Історіографічні студії й наукові повідомлення”. Здійснив наукову експедицію у Середню Азію;

- відзначено, що водночас Кость Тодосьович залучався і до громадської праці. Вчений читав лекції в Будинку Червоної Армії та в Домі народів Сходу, надавав консультації з історії, залучався до посівних кампаній. Відстоював курс на читання лекцій українською мовою, виступав проти русифікації історичного факультету Київського державного університету. К. Штеппа проявив себе як блискучий лектор і організатор навчального процесу, однак йому постійно доводилося пристосовуватися до більшовицької системи;

- визначено, що з березня 1938 р. до вересня 1939 р. Кость Тодосьович знаходився під арештом. Упродовж півтори року слідства (за цей час у К.Штеппи змінилося 13 слідчих) учений звідав всі муки ув'язнення: шість місяців суворої ізоляції, п'ятдесят днів позбавлення сну (так званий “конвеєр”), побої, тривалі допити, камеру смертників. У цей час сім'я вченого опинилася в надзвичайно скрутному становищі: залишені без засобів до існування, діти вченого хворіли, зазнали цькувань і “проробок” у школі, а найменша донька, яка народилася на другий день після арешту К. Штеппи, померла через кілька місяців. Зазнала репресій і родина вченого: брат був розстріляний у 1938 році, а батьки виселені з рідної домівки. Спочатку в ув'язненні К.Штеппа стійко тримався, але пізніше, фізично й морально зламавшись, підписав всі свідчення і визнав свої “провини”. Сповідування тактики виживання дало свої результати - К.Штеппа був звільнений з в'язниці;

- обґрунтовано, що в період з вересня 1941 - до вересня 1943 року К.Штеппа знаходився в окупованому Києві. Став колаборантом і служив новій владі на адміністративних і керівних педагогічних посадах. Був завідувачем відділу освіти й культури Київської міської управи (вересень-листопад 1941 р.), відроджував початкову, середню і вищу освіту, піклувався про налагодження роботи всіх освітніх, науково-дослідних і мистецьких закладів міста, відновлював роботу міських архівних, музейних і спортивних установ. Завдяки його сприянню в Києві поновили роботу Українська академія наук, Головний історичний архів ім. В. Б. Антоновича, Центральний архів давніх актів; зорганізувалася Всеукраїнська учительська спілка. Одержана робота й налагоджений побут (виділялося житло, влаштовувалися їдальні) врятували життя багатьом працівникам інтелектуальної праці, особливо голодної й холодної зими 1941 - 1942 рр.;

- підтверджено, що К.Штеппа доклав чимало зусилль для відродження Київського університету, в якому упродовж листопада 1941 - до початку 1942 року виконував обов'язки ректора. Були створені факультети й кафедри, функціонували Ботанічний сад та обсерваторії, почався прийом студентів. Однак на початку 1942 р. Київський університет був закритий після розпорядження гауляйтера України Е. Коха про впровадження для місцевого населення лише початкової (чотирикласної) освіти;

- проаналізовано, що з грудня 1941 р. до вересня 1943 року К. Штеппа очолював редакцію “Нового українського слова”. Курс газети підпорядковувався ідеологічним установкам Міністерства окупованих східних областей, яким керував А.Розенберг, тож про самостійний курс газети не було й мови. Співробітники К.Штеппи переймалися насамперед тим, як вижити у складних умовах окупації. Тиск на самого редактора був величезний: в одному із концтаборів Німеччини у заручниках перебував його син Еразм. Нацисти до К.Штеппи ставилися насторожено. По-суті, тримали його під домашнім арештом, не даючи дозволу на виїзд; жодними винагородами не відзначали;

- встановлено, що головним завданням газети, яку редагував К.Штеппа, була пропаганда воєнної могутності й культурно-виховної місії Третього рейху, а також антирадянська та антисемітська тематична спрямованість більшості публікацій. Газета проводила і політичну пропаганду, передруковуючи переважно офіційні повідомлення німецької преси. До національно-визвольного руху українців К.Штеппа й редколегія газети ставилася нейтрально, вважаючи, що її вплив на населення Києва є незначний. Нацисти використовували ім'я та авторитет К.Штеппи в антиукраїнських і антирадянських цілях. До того ж Кость Тодосьович вважав, що в умовах війни необхідно боротися з головним ворогом - більшовизмом, а всьому, що заважає цій меті, треба чинити опір. Він не поділяв думки діячів національно-визвольного руху щодо негайного створення Української самостійної держави, вважаючи це справою майбутнього. Інтернаціоналіст за переконанням, він виступав проти русофобії та вилучення російської мови й культури з побуту й духовної сфери українців, наголошував, що це веде до національної ворожнечі й послаблює боротьбу з більшовизмом. У статті “Як ми ставимося до росіян” К.Штеппа виступав проти ототожнення росіян із більшовиками, стверджуючи, що тоталітаризм не має національності. Пізніше, посилаючись на декларовані ученим позиції, українська націоналістична преса за кордоном творитиме міф про К.Штеппу - “зрадника інтересів українського народу”;

- підкреслено, що публікації “Нового українського слова” з національної тематики відзначалися узагальненнями й нечіткою позицією, що викликало обурення не лише українських кіл, а й окупаційної влади. Газета виконувала суто інформаційні функції, про що, власне, свідчать її статті й звіти поліції безпеки. Не користувалася газета й популярністю у читачів. Тож діяльність редакції “Нового українського слова” на чолі із її керівником викликала невдоволення німецької адміністрації, оскільки пропагандистське завдання, яке ставилося перед нею, не було виконане належним чином;

- у травні - листопаді 1942 року Кость Тодосьович працював науковим консультантом Музею-архіву переходової доби історії м. Києва, у якому готувалися до друку матеріали про злочини більшовиків у культурній сфері. Консультував науковців у проекті з видання джерел до історії Магдебурзького права в Україні;

- встановлено, що в листопаді 1943 року вчений опинився за кордоном, спочатку у Німеччині, а з 1952 р. - у США. У Мюнхені він став одним із фундаторів Інституту з вивчення історії та культури СРСР. Метою діяльності цього закладу було донести до закордонного читача об'єктивне відтворення теорії і практики тоталітарної радянської системи. Учений написав кілька монографічних студій і вважався одним із найвідоміших спеціалістів-радянологів на Заході;

- запропоновано поділити увесь творчий шлях К. Штеппи на два періоди - “радянський” та “еміграційний”. Це дасть змогу простежити еволюцію світогляду, формування історичних принципів, етапи наукової діяльності К. Штеппи, доробок якого, за підрахунками дисертанта, складає кілька монографій, більше 100 наукових статей і рецензій, публіцистичні студії. Якщо перший етап (1920 - 1930-і рр.) був пов'язаний зі становленням К.Штеппи як історика-антикознавця, спеціаліста з релігійних вчень і рабовласницьких рухів в Римській імперії, то впродовж другого (кінець 1940-х - 1950-і рр.) він зосередився переважно на дослідженні питань, пов'язаних із ґенезою і сутністю сталінізму.

- спостережено, що в так званому “радянському” періодові творчості К.Штеппи чітко визначаються два якісно різні етапи його наукової діяльності: перший - 1920-і роки і другий - 1930-і роки. У 1920-х роках він написав свої найкращі наукові студії, серед яких “Нариси з історії античної й християнської демонології: До питання про походження християнства”, “До українських переказів про створення першої людини”, “Селянські рухи в Римській імперії: I. Circumcelliones” та інші. Вони засвідчують широку проблематику дослідницьких інтересів ученого: специфіка раннього християнства, боротьба селян Римської імперії проти рабовласницького ладу, демонологічні вірування й ангелологія в античному світі та у віруваннях і фольклорі українців. У своїх працях К. Штеппа нерідко виступав як науковець-першовідкривач, досліджуючи ще не опрацьовані історичною наукою теми;

- проаналізовано, що в 1930-х роках К. Штеппа працював у складних суспільно-історичних умовах радянського тоталітаризму. Учений не був однозначний у своїх науково-історичних висновках та оцінках різних подій і явищ, намагався застосувати у дослідженнях марксистсько-ленінську методологію. Його праці цього часу - свідчення вимушеного компромісу, на який ішов учений, щоб мати можливість займатися справжньою наукою. Водночас К. Штеппа здійснив велику роботу щодо розширення джерельної бази з антикознавства та з візантиністики, залучив до наукового вжитку значну кількість нових комплексів документальних джерел. Він зробив вагомий внесок у розробку багатьох питань класичної античної та візантійської історії, заклав підґрунтя для подальших історичних та археографічних студій, запровадив методику досліджень, висновки яких ґрунтувалися виключно на основі аналізу першоджерел - творів давньоримських, давньогрецьких і християнських авторів;

...