Європейський союз: основні цілі й історичні етапи утворення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури»

Кафедра українознавства

Реферат

На тему: Європейський союз: основні цілі й історичні

етапи утворення

Виконала: ст. групи ЕП-12

Сіра В.В.

Перевірила: Волкова С.П.

Дніпропетровськ

2014

План

Вступ

Розділ I. Історія Європейського Союзу

1.1 Перший етап Європейської інтеграції

1.2 Другий етап Європейської інтеграції

1.3 Третій етап Європейської інтеграції

1.4 Четвертий етап Європейської інтеграції

1.5 Новітня історія Європейської інтеграції

Розділ II. Цілі Європейського Союзу

Висновки

Використана література

Вступ

Тема створення Європейського союзу, його цілі та завдання є надзвичайно актуальною. Ще, починаючи від задуму створення єдиного європейського простору після Другої світової війни, коли країнам потрібна була підтримка та допомога, закінчуючи ситуацією, що майорить з усіх газетних шпальт та блакитних екранів в Україні, починаючи з листопада 2013 року.

Метою даної роботи є дослідження історії створення Європейського Союзу, аналіз його цілей та завдань.

Щоб досягти мети роботи, варто поставити перед собою завдання дослідження чотирьох етапів Європейської інтеграції та новітньої історії етапу розвитку Євросоюзу, проаналізувати завдання та цілі ЄС.

Актуальність теми є безумовною не тільки з боку України, а й інших держав. Саме тому питанням дослідження історії розвитку ЄС та його завдань займалося багато вчених. Наприклад, професор Гарвардського університету Ніл Фергюссон у своїй роботі «Розвиток Європи як єдиного простору» стверджував, що розширення Європи - один з великих успіхів сучасності. Коли впала Радянська імперія, все могло закінчитися набагато гірше для всього світу, якби не розширення ЄС. Воно послало сигнал країнам колишнього соціалістичного табору про те, які інституції треба зробити, щоб брати участь у процвітанні європейського експерименту. Це призвело до швидкого переходу до демократії і та ринкової економіки в цих країнах .

Розділ I. Історія Європейського Союзу

На території Європи єдиними державними утвореннями, порівнянними за розмірами з Європейським союзом, були Західна Римська імперія, Франкська держава, Священна Римська імперія. Протягом останнього ж тисячоліття Європа була роздроблена. Європейські мислителі намагалися придумати спосіб об'єднати Європу. Ідея створення Сполучених штатів Європи спочатку виникла після Американської революції.

Ця ідея отримала нове життя після Другої світової війни, коли про необхідність її здійснення заявив Вінстон Черчілль, який закликав 19 вересня 1946 року у своїй промові в Цюріхському університеті до створення «Сполучених штатів Європи», аналогічних Сполученим Штатам Америки[1]. Як результат, в 1949 році була створена Рада Європи -- організація, яка існує досі (її членом є і Україна). Рада Європи, однак, була (і залишається) чимось на зразок регіонального еквівалента ООН, зосередила свою діяльність на проблемах забезпечення прав людини в європейських країнах.

1.1 Перший етап Європейської інтеграції

В 1951 ФРН, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Італія створили Європейське об'єднання вугілля та сталі, метою якого стало об'єднання європейських ресурсів з виробництва сталі та вугілля, яке, на думку його творців, повинно було запобігти черговій війні в Європі. Велика Британія відмовилася брати участь в цій організації з міркувань збереження національного суверенітету.

З метою поглиблення економічної інтеграції ті ж шість держав у 1957 році заснували Європейське економічне співтовариство (ЄЕС, Загальний ринок) та Європейське співтовариство з атомної енергії. ЄЕС був створений в першу чергу як митний союз шести держав, покликаний забезпечити свободу переміщення товарів, послуг, капіталів та людей. Євратом повинен був сприяти об'єднанню мирних ядерних ресурсів цих держав. Найважливішим з цих трьох європейських співтовариств було Європейське економічне співтовариство, так що пізніше (в 1990-ті роки) воно стало іменуватися просто Європейським співтовариством. ЄЕС було засновано Римським договором 1957 року, який набрав чинності 1 січня 1958. В 1959 членами ЄЕС був створений Європейський парламент -- представницький консультативний, а пізніше та законодавчий орган.

Процес розвитку та перетворення цих європейських співтовариств в сучасний Європейський союз відбувався шляхом одночасної структурної еволюції та інституційної трансформації в більш згуртований блок держав з передачею все більшого числа функцій керування на наднаціональний рівень (так званий процес євроінтеграції, або поглиблення союзу держав), з одного боку, і збільшення числа учасників європейських співтовариств (і пізніше Європейського союзу) з 6 до 27 держав (розширення союзу держав).

1.2 Другий етап Європейської інтеграції

У січні 1960 Велика Британія і ряд інших країн, що не увійшли до ЄЕС, сформували альтернативну організацію -- Європейську асоціацію вільної торгівлі. Велика Британія, однак, незабаром зрозуміла, що ЄЕС -- набагато більш ефективне об'єднання, і прийняла рішення про вступ до ЄЕС. Її приклад наслідували Ірландія та Данія, чия економіка істотно залежала від торгівлі з Великобританією. Аналогічне рішення прийняла й Норвегія.

Перша спроба в 1961-1963, однак, закінчилася невдачею в зв'язку з тим, що французький президент де Голль наклав вето на рішення про вступ нових членів до ЄЕС. Аналогічним був результат та переговорів про вступ до 1966-1967.

1967 року три європейські співтовариства (Європейське об'єднання вугілля та сталі, Європейське економічне співтовариство та Європейське співтовариство з атомної енергії) об'єдналися в Європейські співтовариства.

Справа зрушила з мертвої точки лише після того, як генерала Шарля де Голля в 1969 змінив Жорж Помпіду. Після кількох років переговорів та адаптації законодавства Велика Британія вступила до ЄС 1 січня 1973. В 1972 пройшли референдуми про вступ до ЄЕС в Ірландії, Данії та Норвегії. Населення Ірландії (83.1%) та Данії (63.3%) підтримали приєднання до ЄЕС, але в Норвегії ця пропозиція не отримала більшості (46.5%). Однак, в Данії народ проголосував на референдумі про входження лише після обіцянок уряду не переходити на єдину валюту Євро, тому в Данії досі в обігу даньські крони. Пропозиція про вступ до 1973 році надійшла і до Ізраїлю. Однак через війну «Судного дня» переговори були перервані. А 1975 року замість членства в ЄЕС, Ізраїль підписав договір про асоціативне співробітництво (членство).

Греція подала заявку на вступ до ЄЕС у червні 1975 і стала членом спільноти 1 січня 1981.

В 1979 були проведені перші прямі вибори в Європейський парламент.

В 1985 Гренландія отримала внутрішнє самоврядування та після референдуму вийшла з ЄЕС.

Португалія та Іспанія подали заявки в 1977 і стали членами ЄЕС з 1 січня 1986. У лютому 1986 в Люксембурзі було підписано Єдиний європейський акт.

1.3 Третій етап Європейської інтеграції

В 1992 всі держави, що входять до Європейського співтовариства, підписали Договір про створення Європейського союзу -- Маастрихтський договір. Маастрихтський договір заснував три опори ЄС:

* Економічний та валютний союз (ЕВС);

* Загальну зовнішню політику та політику безпеки (ОВПБ);

* Загальну політику в галузі внутрішніх справ та юстиції.

В 1994 в Австрії, Фінляндії, Норвегії та Швеції проводяться референдуми про вступ до ЄС. Більшість норвежців знову голосує проти.

Австрія, Фінляндія (з Аландськими островами) та Швеція стають членами ЄС з 1 січня 1995.

Членами Європейської асоціації вільної торгівлі залишаються лише Норвегія, Ісландія, Швейцарія та Ліхтенштейн.

В 1997 р. членами Європейського співтовариства був підписаний Амстердамський договір (набрав чинності в 1999 р.). Основні зміни щодо Амстердамського договору стосувалися:

*спільної зовнішньої політики та політики безпеки ОВПБ;

*створення «простору свободи, безпеки та правопорядку»;

*координації в сфері правосуддя, боротьби з тероризмом та організованою злочинністю.

Також 1 червня 1998 року розпочав роботу Європейський центральний банк.

1.4 Четвертий етап Європейської інтеграції

9 жовтня 2002 Європейська комісія рекомендувала 10 держав-кандидатів на вступ до ЄС в 2004: Естонію, Латвію, Литву, Польщу, Чехію, Словаччину, Угорщину, Словенію, Кіпр, Мальту. Населення цих 10 країн склало близько 75 млн; їх спільний ВВП по паритетом купівельної спроможності -- приблизно 840 млрд. доларів США, приблизно рівний ВВП Іспанії.

Це розширення ЄС можна назвати одним з самих амбітних проектів ЄС на цей час. Необхідність такого кроку була продиктована бажанням підвести риску під роз'єднанням Європи, що тривало з моменту закінчення Другої світової війни, і міцно прив'язати до Заходу країни Східної Європи, щоб не допустити їх відкату назад до комуністичних методів правління. Кіпр був включений до цього списку, оскільки на цьому наполягла Греція, яка в іншому випадку погрожувала накласти вето на весь план в цілому.

По завершенні переговорів між «старими» та майбутніми «новими» членами ЄС позитивне остаточне рішення було оголошено 13 Фотозвіт 2002. Європейський парламент затвердив рішення 9 квітня 2003.

16 квітня 2003 в Афінах 15 «старими» і 10 «новими» членами ЄС був підписаний Договір про приєднання. В 2003 в дев'яти державах (за винятком Кіпру) були проведені референдуми, а потім підписаний Договір був ратифікований парламентами.

1 травня 2004 Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Кіпр, Мальта стали членам Євросоюзу. вступ Кіпру в ЄС відбулося після референдуму, що проводився одночасно в обох частинах острова, і в той час як населення невизнаної Турецької Республіки Північного Кіпру в більшості своїй проголосувало за реінтеграцію острова в єдину державу, процес об'єднання був заблокований саме грецькою стороною, внаслідок вступила в ЄС в поодинці.

1.5 Новітня історія Європейської інтеграції

Після приєднання до ЄС десяти нових країн, рівень економічного розвитку яких помітно нижче середньоєвропейського, лідери Євросоюзу опинилися у становищі, коли основний вантаж бюджетних видатків на соціальну сферу, дотації сільському господарству і т. д. лягає саме на них. Водночас ці країни не бажають збільшувати частку відрахувань до загальносоюзного бюджету понад встановленого документами ЄС рівня в 1% ВВП. європейський інтеграція союз об'єднання

Друга проблема полягає в тому, що після розширення Євросоюзу менш ефективним виявився колишній принцип прийняття найважливіших рішень консенсусом. На референдумах у Франції і в Нідерландах в 2005 проект єдиної Конституції ЄС був відхилений, і весь Євросоюз, як і раніше живе з цілого ряду основоположних договорів.

1 січня 2007 року відбулося чергове розширення Євросоюзу -- входження в нього Болгарії та Румунії. Євросоюз перш попереджав ці країни, що Румунії та Болгарії належить ще чимало зробити в області боротьби з корупцією та реформування законодавства. У цих питаннях Румунія, на думку європейських чиновників, відставала, зберігаючи пережитки соціалізму в структурі економіки і не відповідаючи стандартам ЄС.

17 Фотозвіт 2005 року офіційний статус кандидата на вступ в ЄС було надано Македонії.

21 Новини за лютий 2005 року Європейський союз підписав план дій з Україною. Ймовірно, це стало результатом того, що до влади в Україні прийшли сили, зовнішньополітична стратегія яких спрямована на вступ до Євросоюзу. Водночас, на думку керівництва ЄС, про повноправне членство України в Євросоюзі поки говорити не варто, оскільки новій владі необхідно зробити дуже багато, щоб довести, що в Україні існує повноцінна демократія, що відповідає світовим стандартам, і провести політичні, економічні та соціальні реформи.

Отже, створення та розвиток Європейського Союзу був підпорядкований меті об`єднання та створення єдиного європейського простору для торгівлі, розвитку культури та збереженню миру. За допомогою стандартизованої системи законів, що діють у всіх країнах союзу,за роки існування Союзу було створено спільний ринок, що гарантує вільний рух людей, товарів, капіталу та послуг, включаючи скасування паспортного контролю в межах Шенгенської зони, до якої входять як країни-члени , так і інші європейські держави.

Розділ II. Цілі Європейського Союзу

Цілі Європейського Союзу - це основні напрямки створення і діяльності об'єднання. Цілі ЄС поширюються на різні сфери:

* Сфера прав і свобод людини. Цілі: сприяння утвердженню миру, добробуту та спільних цінностей народів. Європейський Союз покликаний забезпечити своїм громадянам свободу, безпеку і законність, які затверджуються на всій території співдружності і не залежать від внутрішніх кордонів. У зовнішніх відносини мета ЄС - просування і захист своїх інтересів і цінностей.

* Сфера економіки. Цілі: побудова спільного внутрішнього ринку та забезпечення вільної і добросовісної конкуренції; прогресивний і сталий розвиток, який забезпечить збалансований підйом економіки; соціальна ринкова економіка; сприяння зайнятості та соціальному прогресу; захист і поліпшення якості навколишнього середовища; забезпечення науково-технічного прогресу.

* Соціальна сфера. Цілі: боротьба з соціальним відчуженням, дискримінацією; сприяння соціальному захисту і справедливості, забезпечення гендерної рівності; солідарність поколінь і захист прав дітей. Також найважливішими цілями ЄС є економічна, територіальна і соціальна солідарність і згуртованість між країнами-членами співдружності. Повага до багатства і різноманітності національних мов і культур, забезпечення захисту і розвитку загальноєвропейського культурного надбання.

Слідом за постановкою цілей були сформульовані і конкретні завдання, які Європейський Союз вирішує в ході свого функціонування:

*побудова єдиного і спільного внутрішнього ринку ;

*створення Економічного і валютного союзу ;

*економічна та соціальна згуртованість ;

*сприяння науковим дослідженням та технічному прогресу ;

*підвищення зайнятості та інші завдання соціальної сфери;

*розвиток високого рівня освіти та охорони здоров'я ;

*розвиток культури і професійне навчання ;

*заходи щодо захисту прав споживача ;

*заходи по захисту навколишнього середовища;

*забезпечення гармонізації національного законодавства .

Цілі і завдання Євросоюзу здійснюються , виходячи з принципів субсидіарності та пропорційності . Тобто , при виконанні своїх повноважень ЄС , якщо його дії поза сферою виключної компетенції , повинен приймати на себе реалізацію необхідних заходів лише в тому випадку , якщо на рівні країн-членів вони не можуть бути здійснені ефективно і на належному рівні.

Принципи, цілі та завдання ЄС щодо сприяння розвитку.

Основним документом у сфері сприяння розвитку Європейського Союзу є Європейський консенсус щодо сприяння розвитку, який визначає загальні цілі, завдання , цінності, принципи і зобов'язання, які стоять і перед Єврокомісією , і перед країнами ЄС у рамках політики сприяння розвитку .

Програми , що реалізуються на основі Консенсусу , дотримуються європейські демократичні цінності : дотримання прав людини і право закону, основні свободи , демократія , гендерна рівність , соціальна справедливість , солідарність , стійке управління та ефективне міжнародне сприяння через інститути Організації Об'єднаних Націй.

Один з основних принципів Євросоюзу щодо сприяння розвитку - це відповідальність країн, що розвиваються за свій розвиток завдяки використанню національних стратегій , розроблених разом з неурядовими організаціями , і через мобілізацію внутрішніх ресурсів. Програми ЄС враховують національні стратегії таких країн і внутрішні процедури.

Основна мета ЄС в галузі сприяння розвитку - це зниження рівня бідності , в тому числі , шляхом досягнення Цілей розвитку тисячоліття. По досягненні цих цілей зростає ймовірність вирішення проблем сталого розвитку , забезпечення безпеки , запобігання конфліктів , вимушеної міграції , боротьби зі СНІДом і процесів справедливої ??глобалізації .

Нормативною базою , яка регулює дії Євросоюзу по досягненні позначених у Декларації Тисячоліття ООН цілей , в 2005 році став спільний документ Європарламенту , Єврокомісії , Європейської Ради та Європейського комітету з соціально-економічних питань « Прискорюючи процес досягнення Цілей розвитку тисячоліття. Вклад Євросоюзу».

У червні 2008 року Європейська Рада представив повістку Євросоюзу з досягнення Цілей в країнах, що розвиваються . Заходи допомоги ЄС країнам, що розвиваються під час світової фінансової та економічної кризи позначені в спільному документі Єврокомісії , Європарламенту , Європейської Ради та Європейського комітету з соціально-економічних питань , прийнятому в квітні 2009 року , - «Підтримка країн, що розвиваються в подоланні наслідків кризи. Цілі розвитку тисячоліття - вплив фінансової кризи на країни, що розвиваються ».

Забезпечення взаємопов'язаності програм , що лежать поза сприяння міжнародному розвитку , але мають великий вплив на країни, що розвиваються , є однією з основних завдань ЄС у рамках політики сприяння міжнародному розвитку. Даний підхід був прийнятий за основу у проведенні політики сприяння міжнародного розвитку Єврокомісією та урядами країн Євросоюзу. Він об'єднує 12 різних сфер , взаємопов'язаність яких може сприяти прискоренню прогресу в досягненні Цілей розвитку тисячоліття : навколишнє середовище та зміна клімату , торгівля , сільське господарство , угоди з розділення прав риболовлі , безпека, соціальна політика , міграція , транспорт та енергетика , інформаційні технології , дослідження та інновації .

Отже, основною метою ЄС є зниження рівня бідності , в тому числі , шляхом досягнення Цілей розвитку тисячоліття. По досягненні цих цілей зростає ймовірність вирішення проблем сталого розвитку , забезпечення безпеки , запобігання конфліктів , вимушеної міграції , боротьби зі СНІДом і процесів справедливої глобалізації .

Висновки

Отже, створення та розвиток Європейського Союзу був підпорядкований меті об`єднання та створення єдиного європейського простору для торгівлі, розвитку культури та збереженню миру. За допомогою стандартизованої системи законів, що діють у всіх країнах союзу,за роки існування Союзу було створено спільний ринок, що гарантує вільний рух людей, товарів, капіталу та послуг, включаючи скасування паспортного контролю в межах Шенгенської зони, до якої входять як країни-члени , так і інші європейські держави.

Починаючи з 1952 року й по нині, ЄС пройшов через велику кількість об'єднавчих процесів, і як результат, у Європі утворився могутній союз, який все більше стає подібним до самостійної держави з своїм апаратом державних органів, основним законодавчим актом та іншими рисами незалежної держави.

Як організація, що має на меті створити єдиний простір європейських держав, ЄС має певні цілі й завдання. Основною метою ЄС є зниження рівня бідності , в тому числі , шляхом досягнення Цілей розвитку тисячоліття. По досягненні цих цілей зростає ймовірність вирішення проблем сталого розвитку , забезпечення безпеки , запобігання конфліктів , вимушеної міграції , боротьби зі СНІДом і процесів справедливої глобалізації .

Використана література

* Антонюк М.А., Європейський союз: Уч. посібник / Москва: Вид-во «Зорька», 2001. - 215с.

* Горемикіна Є.Г., Право Європейского Союзу. - Москва, «Зорька», 2009. - 342с.

* Іл`їн Ю. Д. Історія і право Європейского Союзу. -- Харків, «Консум»,1998.

*. Коржовець К.М, Створення єдиного простору: посібник / Санкт-Петербург: Вид-во «Антураж», 1998. - 247с.

* Пархаев А.С., Європейська інтеграція: Уч. посібник / Алт. гос техн. ун-т ім. І.І. Ползунова. Барнаул: Вид-во АлтГТУ, 2004. 124 с.

Размещено на Allbest.ru