Шлях до незалежності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Шлях до незалежності

Дослідження з історії України

учениці 11-А класу

комунального закладу «Луганська

середня загальноосвітня школа І-ІІІст. №16»

Абрамової Ганни

Луганськ 2012

Ідея незалежності й державного суверенітету, ефективної влади є головним змістом державницької ідеології будь-якого народу. Не є винятком у цьому ряду і наш український народ. Україна пишається своєю незалежністю. Мабуть, настав час для того, щоб без пафосу сказати про те, як здобули ми цю незалежність, якою ціною дісталась вона українцям. Для цього потрібно ще раз пройти сторінками історії цей буремний шлях: від заснування Київської Русі аж до сьогодення.

З ІХ століття на шляху «із варяг в греки» постає слов'янська держава на теренах Дніпра. Київська Русь була відома в Європі і в Азії. Державотворчі процеси були складними, що торкались не лише політико-адміністративних питань, а й питань вибору релігії. Через міжусобні війни і через те, що Київ завжди був об'єктом нападу кочових народів, Київська держава починає занепадати.

Після Київського князівства виникла велика і могутня Галицько-Волинська держава. Найвизначнішим діячем цієї доби став перший український король Данило Галицький, який зумів оборонити від ворогів свою велику державу і навести в ній порядок. У 1253 році Данила коронував Папа Римський Інокентій ІV. Але переважання серед можновладців особистих і регіональних інтересів над національно-державними зумовили неспроможність панівної верстви організувати й очолити боротьбу українців за створення незалежної соборної держави.

Наступна велика і визначна доба - це доба козаччини. Лише в роки Національної революції середини XVII ст. у національній самосвідомості усього народу стався, по суті, революційний прорив: уперше після загибелі Київської держави з'являється державна ідея, вироблена Богданом Хмельницьким. Ця ідея передбачала створення незалежної держави, до складу якої мали ввійти усі етнічно українські землі. Ця державна ідея стала визначальною у визвольних змаганнях народу протягом наступних століть і аж до сьогодення.

Богдан Хмельницький створив Українську козацьку державу. Не були втрачені перспективи возз'єднання в її межах усіх українських земель і досягнення цілковитої незалежності. І лише вкрай несприятливий для України стан міжнародних відносин не дозволив йому досягти мети.

З середини ХVІІІ століття починається важкий період неволі. На все українське накладено заборону. Але не всі підкорилися цій забороні. Ми можемо назвати таких видатних діячів того часу, як Іван Котляревський, Григорій Сковорода, а також творців Кирило-Мифодіївського товариства: Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Миколу Костомарова, Миколу Гулака та ін.

Визначну, неперевершену роль у формуванні почуття соборності й українськості, безперечно, відіграв Пророк нашої нації Тарас Григорович Шевченко. Ідеями свободи і єдності пронизані, здається, усі твори геніального поета. Та це й не дивно, враховуючи, що революційність Тарас Шевченко черпав з української історії. Він любив Україну й українців безмежно:

...на оновленій землі

Врага не буде супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі!

Творчість Т. Шевченка вже у другій половині ХІХ ст. позитивно вплинула на частину молодої інтелігенції, врятувала її від денаціоналізації, збудила її до активних дій. На Правобережжі в лоно українського національно-культурного середовища повернулися представники раніше сполонізованого дворянства. Серед них - економіст і публіцист Т. Рильський, історик В. Антонович, мовознавець К. Михальчук, етнограф Б. Познанський, лікар Й. Юркевич та ін.

Ідея єдності українських земель, пролунавши зі сторінок "Русалки Дністрової", "Руської трійці" та "Книги битія Українського Народу" Кирило-Мефодіївського братства, у поемах і віршах Тараса Шевченка і декларації Головної Руської Ради, проголошеній 1848 року, почали оформлюватися у виразну політичну програму в діяльності видатного українського громадського діяча М. Драгоманова, галицьких "народовців", "Братства Тарасівців", творчості І. Франка, Ю. Бачинського, М. Міхновського, М. Грушевського. В. Липинського, фактично усіх українських партій та інших політичних організацій кінця XIX - початку XX ст.

Українська революція 1917-1920 років зробила реальною мрію багатьох поколінь українців про об'єднання в єдину соборну державу. Вона увібрала до себе весь багатовіковий досвід національно-визвольної боротьби українського народу. Саме в роки національно-визвольної боротьби на початку ХХ ст. з надзвичайною силою розкрилися творчі сили, свободолюбство і національний дух українського народу. Внаслідок української революції утворилися дві демократичні держави - Українська Народна Республіка (УНР) і Західно-Українська Народна республіка "(ЗУНР). Державне існування України стало історичним фактом.

Одним з найважливіших етапів в історії державотворення українського народу, змагань за свою соборність є період 1938-1954 років. Саме в цей час відбулося проголошення незалежності Карпатської України; завершилося збирання в межах колишнього СРСР основних етнічних земель українського народу; до складу УРСР увійшла Кримська область і Україна як член 00Н була залучена до світової політики.

Лише у 1991 р. Україна здобула незалежність, а у 1996 р. була прийнята Конституція України, яка остаточно утвердила її, як самостійну державу. Як відомо з історії саме у 1991 році був затверджений Акт проголошення незалежності України. Що ж передувало його проголошенню?

В процесі “перебудови” все більше виявлялась недосконалість СРСР. Починали виникати “неформальні” організації, ідеологія яких була протилежною до ідеології КПРС.

Початковим етапом розпаду СРСР стали вибори 1990 р., які вийшли з-під контролю партії. У січні 1990 р., коли саме повним ходом ішла передвиборча компанія, демократичні сили України (Рух, “Меморіал” і т.ін.) запропонували відзначити День соборності України. І 21 січня 1990 р. між Києвом і Львовом був утворений “живий ланцюг”. Ця подія відновила в пам'яті українців національну символіку, ідею єдності і незалежності України. Верховна Рада 16 липня 1990 р. поіменним голосуванням прийняла Декларацію про державний суверенітет України.

Декларація про державний суверенітет України не отримала статусу конституційного акта, але в той же час більшість погодилася на внесення до Конституції УРСР статті, яка проголошувала верховенство законів УРСР на її території над союзними законами.

Референдум 1 грудня 1991 р. переважною більшістю голосів підтвердив рішення Верховної Ради про вихід України з СРСР. Отже, ще 24 серпня 1991 р. на карті з'явилася нова незалежна держава.

1 грудня 1991 р. президентом України став Л. Кравчук. Перед президентом і новим урядом постав ряд проблем: “створення правової демократичної держави”, “трансформування централізованої економіки в багатоукладну ринкову”, “національне відродження України”, “встановлення рівноправних стосунків з іншим державами”.

З перших днів Верховна Рада розгорнула активну законодавчу роботу. І у 1991-1994 рр. було прийнято ряд документів, без яких Україна була б неповноцінною державою.

Негативним аспектом прийнятих документів було те, що не було розроблено конкретного механізму їх реалізації. Також негативним було те, що не вистачало коштів. Закони не мали прямої дії, а вимагали додаткових роз'яснень, тлумачень, підзаконних актів. Також ефективній діяльності Верховної Ради заважало гостре протистояння між партіями і відсутність злагодженої роботи виконавчої і законодавчої влади.

Сьогодні, на початку ХХІ століття, на мою думку, ідея соборності постала з новою нагальністю й силою. Зараз наш український народ носить за плечима, як батрацькі торби, важкий тягар наслідків радянського ладу: генетичну зневіру і недовіру, байдужість і підступність, але за всі роки незалежності нашої держави, на мою думку, нашому народові таки вдалося зробити багато доброго і вічного.

Найперша, найголовніша заслуга всієї української спільноти, усіх гілок влади, кожного громадянина - мирний процес державотворення. Спільними зусиллями вдалося не допустити небезпечної конфронтації у 2004 році, коли сепаратиські сили намагалися розірвати Україну на шматки і володарювати у «власних князівствах-маєтках».

Адже роз'єднане, розколоте суспільство не може бути творчим.

Ідея державності повинна, просто зобов'язана стати провідною в Україні! Всі інші - похідні від неї. Об'єднання навколо ідеї державності на сучасному етапі - це практичний патріотизм, непохитна віра, оберіг духовного статку нашої нації.

хмельницький соборність незалежність

Список використаної літератури

1. Грушевський М. Історія України-Руси. - Київ, 1991 р.

2. Дорошенко Д. Нарис історії України. - Київ, 1992 р.

3. С.В. Кульчицький. Україна: суспільство й держава на терезах історії (1991-2006 р.).

4. Турченко Ф. Новітня історія України. - Київ, 2006 р.

5. Субтельний О. Україна: історія. - Київ, 1993 р.

Размещено на Allbest.ru