Шляхи врегулювання конфлікту в Північній Ірландії (1968-2007 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДИПЛОМАТИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

ПРИ МІНІСТЕРСТВІ ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УКРАЇНИ

Спеціальність 07.00.02 - Всесвітня історія

УДК 94 (416) «1968-2007»

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ШЛЯХИ ВРЕГУЛЮВАННЯ КОНФЛІКТУ В ПІВНІЧНІЙ ІРЛАНДІЇ (1968 - 2007 рр.)

Гула Катерина Олександрівна

Київ 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент ЧЕРЕВКО Оксана Степанівна Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова доцент кафедри всесвітньої історії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор ЛЕЩЕНКО Леонід Овдійович Дипломатична академії України при Міністерстві закордонних справ України професор кафедри європейської та євроатлантичної політики

кандидат історичних наук, доцент ТОЛСТОВ Сергій Валеріанович провідний науковий співробітник відділу трансатлантичних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України

Захист відбудеться «21» квітня 2009 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.728.01 по захисту дисертацій в Дипломатичній академії України при Міністерстві закордонних справ України(01025, м. Київ - 1, вул. Велика Житомирська, 2).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Дипломатичної академії України при Міністерстві закордонних справ України (01025, м. Київ - 1, вул. Велика Житомирська, 2).

Автореферат розісланий «20» березня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук, доцент І.В. Горобець

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

конфлікт північний ірландія

Актуальність теми. Зростання кількості етнополітичних конфліктів в сучасному світі свідчить про появу так званого “етнічного парадоксу” як глобально поширеного явища. Цей феномен позначився на актуалізації етнічної ідентичності на тлі глибоких інтеграційних процесів у різних сферах життя, посиленні “етнічної мобілізації” та трансформації ролі “держав-націй”, функції яких все частіше тлумачилися як “слабкі” та несамодостатні.

Актуалізація етнорегіональної проблематики спостерігається і в перехідних суспільствах, і в економічно стабільних та благополучних країнах Західної Європи - Великій Британії (проблема Північної Ірландії), Іспанії (проблеми Країни Басків та Каталонії), Бельгії (проблеми Фландрії та Валлонії) та ін. Проблематика виникнення і функціонування етнополітичних конфліктів традиційно перебуває в площині наукової дискусії, зокрема в контексті збільшення їх кількості та зростання інтенсивності після закінчення “холодної війни”. Посилення націоналістичних настроїв по всьому світу, кульмінацією чого стала війна в Югославії, яка загострила проблему зовнішнього реагування з боку світової спільноти, розповсюдження сепаратистських настроїв в стабільних демократіях, виникнення конфліктів на пострадянському просторі підтверджують, що в найближчі десятиліття проблеми самоврядування і національного самовизначення посідатимуть вагому роль у політичних процесах, що актуалізує історичні та політологічні дослідження цієї проблематики.

Серед етнополітичних конфліктів одне із центральних місць посідає конфлікт в Північній Ірландії, який є найбільш довготривалим у європейській історії. До 1968 р. представники основних британських наукових шкіл стверджували, що підписання англо-ірландського договору 1921 р. означало вирішення ірландського питання, яке втратило свій конфліктний потенціал. Однак, на практиці це не відповідало дійсності. Конфліктні проблеми, які було до певної міри знято стосовно більшої частини Ірландії, було законсервовано в шести графствах Ольстера - штучно створеній провінції Північна Ірландія, що залишилася в складі Сполученого Королівства.

Конфлікт у Північній Ірландії в другій половині ХХ століття дослідники часто розглядають як прояв релігійної ворожнечі між двома конфесіями, применшуючи вплив англійської колоніальної спадщини. Політичні та соціальні суперечності набули виразного етноконфесійного характеру. Сучасний стан політичних відносин між різними громадами Ольстеру засвідчують, що релігійні протиріччя виступають зовнішнім проявом більш глибокого політичного, соціального та економічного конфлікту всередині північноірландського суспільства, який простежується й зазнає модифікацій впродовж тривалого історичного періоду.

Події у Північній Ірландії кінця 1960 - 70-х рр. активізували питання про необхідність якісно нових шляхів подолання суспільно-політичного протистояння, які б відповідали соціальним уявленням та нормативам кінця ХХ ст. Це, в свою чергу, потребувало переосмислення конфлікту та пошуку нових підходів, які дозволили б подолати вкорінені стереотипи. Враховуючи позитивний досвід врегулювання конфлікту в Північній Ірландії, виглядає доцільним простежити його еволюцію від витоків до створення обставин, які зумовили можливість досягнення конструктивних компромісних рішень у сучасних умовах.

На тлі процесів європейської інтеграції конфлікти, подібні північно-ірландському, виглядають очевидним дисонансом і сприймаються не тільки як внутрішня проблема окремо взятої держави, а й як своєрідний виклик загальноєвропейським політичним стандартам та цінностям. Аналіз конфлікту в Північній Ірландії є важливим не тільки для визначення характеру політичних процесів у Великій Британії, Ірландії та Ольстері, а й для розуміння природи сучасних форм прояву етнополітичних протиріч. Дослідження моделі політичного врегулювання в Північній Ірландії має істотне значення для визначення специфіки етнополітичних конфліктів та можливого застосування методів політичного врегулювання при вирішенні близьких за типом конфліктів в інших країнах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження є складовою частиною комплексної наукової теми “Дослідження проблем гуманітарних наук”, підрозділ “Проблеми гуманізму і духовності в процесі викладання всесвітньої історії у вищій і середній школі”, що виконується на кафедрі всесвітньої історії Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (ініціативна тематика згідно Тематичного плану науково-дослідницької роботи університету).

Мета дослідження: дослідити причини загострення конфлікту у Північній Ірландії в кінці 1960-х рр. і проаналізувати підходи, шляхи та моделі вирішення міжобщинного протистояння урядами Великої Британії, Ірландської Республіками та політичними партіями Північної Ірландії, залученими до процесу мирного врегулювання впродовж 1970-х - початку 2000-х рр.

Досягнення поставленої мети зумовило розв'язання таких науково-дослідницьких завдань:

- проаналізувати загальний стан наукової розробки обраної теми, визначити її найменш вивчені аспекти та систематизувати джерельну базу дослідження;

- визначити та окреслити головні причини виникнення “ольстерської проблеми” в ХХ ст.;

- розкрити основні чинники, що призвели до загострення конфлікту у Північній Ірландії наприкінці 1960-х років, з'ясувати роль соціально-політичних і культурно-ідеологічних факторів у загостренні конфлікту;

- проаналізувати та співставити політику урядів (британських та ірландських) та північно-ірландських політичних партій щодо врегулювання конфлікту в Північній Ірландії на початку 1970-х - початку 2000 років;

- дослідити та проаналізувати нові шляхи та підходи в процесі мирного вирішення етнополітичного протистояння в Північній Ірландії впродовж 1990-х - початку 2000-х рр.;

- обґрунтувати перспективи врегулювання північноірландського конфлікту в контексті інтеграційних та глобалізаційних процесів.

Об'єктом дослідження є конфлікт у Північній Ірландії в 1968-2007 рр., який являє собою складну і багаторівневу сферу суспільно-політичної взаємодії урядових структур Сполученого Королівства, Ірландської Республіки та політичних партій і громадських організацій Північної Ірландії.

Предметом дослідження є підходи, шляхи, механізми, методи та наслідки мирного врегулювання конфлікту урядами Великої Британії, Ірландської Республіки та політичними партіями Північної Ірландії в 1968-2007 рр.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектичні принципи пізнання. Сучасний стан науки вимагає застосування різних методів при вивченні багатомірних історичних процесів. Вони базуються на використанні загальних принципів історизму, наукової об'єктивності та діалектичного розуміння процесів, що дає можливість ґрунтовно досліджувати сутність північно-ірландського конфлікту другої половини ХХ ст. та характер політики британських, ірландських урядів і політичних партій Ольстера в процесі мирного врегулювання в 1990-х - на початку 2000-х рр. Для комплексного вивчення проблеми були використанні загальнонаукові (типологія та класифікація), власне історичні (проблемно-хронологічний, історико-порівняльний та ретроспективний) та міждисциплінарні (структурно-системний підхід) методи дослідження.

Хронологічні межі роботи охоплюють період з 1968 р. по 2007 р. За початкову дату було обрано розгортання нової хвилі боротьби католиків Північної Ірландії за громадянські права у 1968 році. 5 жовтня 1968 р. мирна католицька демонстрація, організована Асоціацією боротьби за громадянські права, була придушена з боку Королівської ольстерської поліції, що поклало початок тривалому конфлікту, в якому жоден із суб'єктів протистояння не хотів поступатися власними інтересами. Майже через 40 років, внаслідок тривалих міжурядових переговорів та переходу до компромісних підходів врегулювання конфлікту впродовж 1990-х рр., 8 травня 2007 р. в Північній Ірландії було сформовано коаліційний уряд із представників юніоністських та республіканських партій провінції. Це знаменувало якісно новий етап у суспільно-політичному розвитку Ольстера і теоретично завершило етап протистояння між католицькою та протестантською громадами. Виходячи з цього, 2007 р. визначено в якості верхньої хронологічної межі дослідження.

Наукова новизна дисертації полягає, насамперед, у постановці наукової проблеми, яка досі не виступала в якості об'єкту окремого комплексного вивчення й системного висвітлення в українській історичній науці. В результаті дисертаційного дослідження вперше:

- введено в науковий обіг та систематизовано оригінальні документи (ряд спільних угод, конституційних законів, пропозицій британських урядів та політичних партій Північної Ірландії та ін.), які дають можливість ґрунтовно досліджувати шляхи, механізми, підходи та моделі врегулювання конфлікту в Північній Ірландії розроблені урядами Великої Британії, Ірландської Республіки та політичними партіями Північної Ірландії в 1970-х - на початку 2000-х рр.;

- визначено та обґрунтовано основні групи проблем, які постали перед північно-ірландським суспільством в кінці 1960-х - на початку 1970-х рр.;

- здійснено порівняльний аналіз підходів політичних кіл Великої Британії, Ірландії та Північної Ірландії до врегулювання конфлікту в Північній Ірландії наприкінці 1960-х - на початку 2000-х рр.

- простежено та розкрито процес трансформації шляхів та механізмів врегулювання протистояння в Північній Ірландії, запропонованих політичними силами впродовж 1970-х - початку 2000-х рр. та їх ефективність;

- досліджено вплив процесів деволюції (регіоналізації) на вирішення північно-ірландської проблеми в кінці 1990-х - на початку 2000-х рр.

Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості їх використання в процесі розробки теоретичних моделей врегулювання конфліктів подібного типу в країнах Європи та інших регіонах світу. Основні положення та висновки дослідження можуть бути використані у навчальному процесі при підготовці підручників, навчально - методичних посібників та курсів з новітньої історії країн Західної Європи та Північної Америки, історії міжнародних відносин, конфліктології, а також для розробки спеціальних курсів з історії Великої Британії та Північної Ірландії та підготовки довідково-методичних матеріалів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження були представлені автором на міжнародних та всеукраїнських конференціях, в тому числі Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Дні історичного факультету - 2008” (Київ, 23 квітня 2008 р.), Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Шевченківська весна - 2008” (Київ, 20-21 березня 2008 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Другі всеукраїнські драгоманівські читання молодих істориків: актуальні проблеми вітчизняної та світової історії” (Київ, 14 березня 2008 р.), Міжнародній конференції молодих вчених “Цвєтковські читання” (Київ, 7 грудня 2007 р.), ІХ Всеукраїнській науково-практичній конференції “Молодь, освіта, наука, культура і національна свідомість” (Київ, 25-27 квітня 2006 р.).

Матеріали дисертації використані автором в процесі викладання курсів “Країнознавство”, “Історія та культура країн, мову яких вивчаю” (Інститут іноземної філології НПУ імені М.П. Драгоманова), “Всесвітня історія” (Інститут соціології, психології та управління НПУ імені М.П. Драгоманова) та спецкурсу “Політика британських та ірландських урядів щодо врегулювання конфлікту у Північній Ірландії 1968-2007 рр.”(Інститут історичної освіти НПУ імені М.П.Драгоманова).

Публікації. Результати і матеріали дисертаційного дослідження знайшли відображення в 7 статтях, у тому числі 3 - у фахових наукових виданнях.

Структура дисертації підпорядкована поставленій меті та реалізації основних завдань. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку джерел та літератури. Загальний обсяг дисертації становить 210 сторінок, із них основний текст - 188 сторінок. Список використаних джерел та літератури налічує 21 сторінку (274 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, вказано на зв'язок роботи з науковими програмами, визначено об'єкт і предмет дослідження, аргументовано його хронологічні межі, сформульовано мету і завдання дослідження, представлено методи дослідження, визначено наукову новизну, практичне значення та апробацію отриманих результатів.

У першому розділі “Історіографія та джерельна база” проаналізовано стан наукової розробки досліджуваної проблеми та охарактеризовано джерела дисертаційної роботи.

Щодо історіографії, то наукову історичну літературу, присвячену північно-ірландській проблемі другої половини ХХ ст., можна умовно поділити на чотири групи: західну, радянську, російську та вітчизняну.

Власне ірландська історична наука представлена двома напрямами - так званим “канонічним” та “ревізіоністським”. Послідовники “канонічного” напряму генерували три ідейні постулати новітньої історії Ірландії, що полягали в концепції давності ірландської нації та державності, існування яких переривалося брутальним втручанням зовнішніх сил; твердженні (поданому частіше як аксіома) про безперервну боротьбу ірландського народу з чужинцями за свободу та власну державність; обґрунтуванні перспектив остаточного возз'єднання Північної Ірландії з Ірландською Республікою без поступок британському колоніалізму. Тому більшість прихильників “канону” у своїх роботах головну увагу звертали на колоніальне минуле Ірландії, причини перетворення її на периферію Сполученого Королівства та дискримінаційну політику британського уряду і юніоністських партій щодо католицького населення Північної Ірландії. У працях істориків цього напряму в більшій мірі аналізується загальна ситуація, що склалася в Північній Ірландії і менше уваги звертається на можливі шляхи виходу із кризи та перспективи подальшого розвитку цієї частини Сполученого Королівства. Серед послідовників “канону” слід назвати таких ірландських авторів, як М.О'Ріордан, Д.Грівз, Л.де Пеа. Продовжуючи ідеї Дж.Коннолі, історики ліво-антиімперіалістичного напряму намагалися аргументовано довести, що суперечності, які виникли в північно-ірландському суспільстві, особливо їх загострення в кінці 1960-х рр., є продуктом “антагоністичних відносин класового характеру” Конноли Дж. Рабочий класс в истории Ирландии. Отвоевание Ирландии / Дж.Конноли. - М.: Прогресс, 1969. - 303 с.. На думку М.О'Ріордан, Ірландія уявлялася однією із дестабілізуючих ланок Британської колоніальної імперії О'Риордан М. Классовая борьба и национальный вопрос / М.О'Риордан. - М.: Мысль, 1962. - 351 с.. Д.Грівз та Л.де Пеа переконливо зображували, як штучно консервувався і поглиблювався поділ між католиками та протестантами у Північній Ірландії, відокремленій від решти території ІрландіїГривз Д. Ирландский кризи / Д.Гривз. - М.: Прогресс, 1974. - 320 с..

Послідовники ревізіоністського напрямку в ірландській історіографії, рішуче заперечують концепцію “історичних канонів”. Ідея переосмислення і переформулювання історичного досвіду, який ґрунтувався на розділенні народів і культур, лежить в самому осередді наукових та критичних праць цього напряму. До представників ревізіоністського напряму належать Дж.Кеш, Дж.Дербі, П.Ширлоу, Д.Морроу, Д.Маккітрік та ін. У своїх працях дослідники акцентують увагу на те, що починаючи з 1920 р. Північна Ірландія формально залишається під впливом національної культури Великої Британії, що безпосередньо позначилося на її розвитку. Зокрема, Дж.Кеш та Дж.Дербі зазначають, що в останні роки ця частина Сполученого Королівства почала тяжіти до якісно нових орієнтирів у власній політиці (як приклад наводиться підписання Угоди Страсної п'ятниці 1998 р. та її схвалення на місцевому референдумі) Cash J.D. Identity, Ideology and Conflict: the structuration of politics in Northern Ireland / J.D.Cash. - Cambridge, Cambridge University Press, 1996. - 230 p.. Тому важливими у підході до врегулювання північно-ірландської проблеми є зміни в її політичній культурі - від розколотого антагоністичного суспільства до об'єднаного демократичного. Дослідники П.Ширлоу та Д.Морроу наголошують на тому, що британський та ірландський офіційні уряди недостатньо ефективно реалізували політику щодо подолання соціокультурного антагонізму в Північній Ірландії. На їхню думку, тривалий час католицька та протестантська громади були представленні як полярні протилежності й ірландське суспільство не буде прогресувати доти, доки кожна із громад не підтримуватиме “паритет поваги” стосовно одна одної Shirlow P., McGovern M. Who Are the People? Unionism, Protestantism and Loyalism in Northern Ireland / P.Shirlow, M.McGovern, - London, Pluto Press, 1997. - 215 p..

Північно-ірландська проблематика відображається в працях таких сучасних європейських дослідників як Дж.Стівенсон та П.Жоаннон, які головну увагу звертають на можливі механізми врегулювання північно-ірландського конфлікту в умовах кінця ХХ - початку ХХІ ст. Ці дослідники доводили, що основними перепонами на шляху мирного вирішення проблеми Північної Ірландії залишалися хибні кроки британського уряду та його поступливість лише одній з сторін конфлікту - юніоністам, повернення до терору протидіючих угруповань обох громад, дискусії щодо роззброєння збройних формувань після угоди 1998 р., а також політична нестабільність і збройні акції ІРА. На думку Дж.Стівенсона, важливим досягненням мирного процесу в провінції стало створення ненасильницького простору, в межах якого республіканці та юніоністи повірили в можливість реалізації своїх політичних проектів Stevenson J. Irreversible peas in Northern Ireland? / J. Stevenson // Survival.- 2000. - №3. - Р. 15-18.. У своїх працях згадані дослідники намагалися на прикладі Північної Ірландії показати неефективність використання силових засобів у процесах врегулювання конфліктних ситуацій етнополітичного характеру.

Наступна група історичних досліджень включає численні праці радянських істориків. Радянські вчені М. Грибін, І. Бірюков, А. Колпаков, В. Татарінцев, Є. Матюнін, Ю. Саприкін, Т. Осіпова, В. Істратов, І. Рибалкіна, Є. Чепоров, О. Шахназаров внесли вагомий доробок у вивчення історії Ірландії ХХ століття, однак досліджували проблему переважно з позицій офіційного марксизму. В своїх працях радянські дослідники намагалися розкрити сутність британської колоніальної політики як першопричини загострення суперечностей в Північній Ірландії в кінці 1960-х рр. Головна мета полягала в аналізі та аргументації глибокого поділу північно-ірландського суспільства, який склався в результаті політики британських урядів, на дві групи - пригноблених і дискримінованих католиків та домінуючих, панівних протестантів. Зокрема радянські дослідники М.Грибін, І.Бірюков, А.Колпаков вважали найбільш прийнятим шляхом вирішення протиріч в північно-ірландському суспільстві єднання католицької громади в боротьбі з політикою британських урядів та юніоністами Бирюков И. Ольстер: кризис британской империалистической политики (1968 - 84 гг.) / И.Бирюков. - М.: Мысль, 1985. - 157 с..

Одним із завдань сучасної історичної науки щодо північно-ірландської проблеми найголовнішим є перенесення її у більш широкий контекст - як просторовий, так і проблемний. Серед новітніх досліджень російських вчених слід відзначити роботи М.Орлової, О.Полякової, О.Громико, Я.Новікова, Т.Бодякіної, С.Коданаєвої. Ці дослідники приділяли пріоритетну увагу можливим шляхам та механізмам врегулювання конфлікту в Північній Ірландії в другій половині ХХ ст. - на початку ХХІ ст. На думку О.Полякової, сучасна історія конфлікту в Північній Ірландії, як і будь-якого подібного протистояння, надто обтяжена емоційно-психологічними чинниками. В результаті протиборство набуває самостійної внутрішньої логіки, глибоко укорінюється в ментальності і психології місцевого населення, яке з часом все важче реагує на конвенційні засоби вирішення, демонструє сильний імунітет проти, здавалося б, вироблених до дрібниць формальних угод Полякова Е. Ю. Ирландия в ХХ веке / Е. Ю. Полякова. - М.: ИВИ РА, 2009. - 168 с.. О.Громико зазначає, що характерною рисою цього і подібних йому конфліктів стає нестабільність домовленостей і час від часу регресивний характер розвитку подій за принципом “два кроки вперед - крок назад”, а то й навпаки, надзвичайно повільне просування переговорів, що уповільнює можливість остаточного врегулювання Великобритания. Эпоха реформ / [Под ред. Ал.Громыко]. - М.: Весь Мир, 2007. - 536 с. - (Старый Свет - новые времена)..

В сучасній українській науковій літературі мало місце дослідження окремих аспектів північно-ірландського питання. Серед істориків, які зверталися до цієї проблематики слід віднести С.Толстова, Е.Кучменко, О.Сахновського, О.Теленко. Досліджуючи північно-ірландський конфлікт, науковці визначали його як етнополітичний, що був спричинений культурно-цивілізаційними наслідками колоніального минулого. Припинення руйнівного конфлікту, на думку С.Толстова, стало можливим в результаті взаємної відмови партій протестантів і католиків від радикалізму та завищених вимог Толстов С. Британський досвід регулювання етнорегіональних відносин: адміністративно-територіальні та конституційні аспекти. / С.Толстов // Дослідження світової політики. - 2001. - № 17. - С. 120-142.. Досвід попередніх десятиліть продемонстрував ірреальність підходів, які ігнорують позиції опонентів. За цих обставин головними наслідками конфлікту стали відтік капіталів, еміграція населення і низькі соціальні та економічні показники.

В українській історичній науці протистояння в Північній Ірландії також розглядається в контексті вивчення актуальних питань розвитку Великої Британії та європейських інтеграційних процесів. Серед українських дослідників ця проблематика знайшла прояв у роботах О.Черевко, яка розглядає північно-ірландське протистояння в контексті дослідження діяльності консервативного уряду М.Тетчер. Н.Яковенко зверталася до проблем Ольстера при вивченні європейських інтеграційних процесів в Сполученому Королівстві. Окремі аспекти проблеми Ольстера знайшли висвітлення в працях Л.Лещенка та В.Горбика.

Важливу роль у формуванні концепції дисертації, кращому розумінні виникнення, функціонування та врегулювання етнополітичних конфліктів відіграли праці дослідників-політологів. Етноконфліктологічний підхід представлений в працях А.Кіссе, О.Маруховської, О.Картунова, Г.Перепелиці, Ю.Римаренко, Г.Хоменко, які досліджують причини виникнення, процес перебігу та способи вирішення етнополітичних конфліктів, що дає можливість управляти ними на державному та міждержавному рівнях.

Отже, історіографічний аналіз проблеми свідчить про постійний інтерес науковців до її головних аспектів. Проте, комплексні дослідження, в яких розкриваються причини, етапи, механізми, шляхи та наслідки врегулювання конфлікту в Північній Ірландії, відсутні.

Джерельну базу досліджуваної проблеми за характером, рівнем та юридично-правовими критеріями можна умовно поділити на сім основних груп.

До першої групи належать міжурядові угоди, ухвалені в процесі переговорів між урядами Великої Британії, Ірландської Республіки та Північної Ірландії, включаючи Саннінгдейлську (1973 р.), Хіллсборську (1985 р.) та Белфастську (1998 р.). В цих угодах порушувалися найбільш спірні питання для Північної Ірландії, які включали кілька основних блоків: майбутній статус провінції; створення та функціонування місцевих органів управління; організація та розробка принципів діяльності міжурядових органів, спільних для Півночі та Півдня; врегулювання процесів роззброєння напіввійськових угруповань, насамперед ІРА (найбільша увага приділялася в Белфастській угоді 1998 р.).

Друга група джерел включає пропозиції щодо врегулюванню протистояння у Північній Ірландії, представлені британськими урядами та північноірландськими політичними партіями, оформлені в “Білих книгах” та “Зелених книгах”. Ці документи становлять значну цінність для дослідження процесів послаблення конфлікту в Північній Ірландії, оскільки в них наводяться основні шляхи та механізми розв'язання протистояння, головні ідеї та пропозиції яких знайшли відображення в ряді законодавчих актів, що розроблялися для провінції. До цієї групи належать такі документи як: Northern Ireland Constitutional Proposals (White Paper, 1973); The Government of Northern Ireland. Proposals for future Discussion (1980); Northern Ireland. A Framework for Devolution (1982). В цій групі доцільно окремо виділити джерела, що містять пропозиції, вироблені провідними політичними партіями провінції: “Towards a New Ireland” - Proposals by the Social Democratic and Labour Party (1972); Ulster Unionist Party. “Towards the Future: a unionist blueprint” (1972); The future of Northern Ireland. A Paper for Discussion (Green Paper, 1972); A scenario for Peace, by Sinn Fein (1987).

Третю групу джерел складають закони та конституційні акти, які визначали державно-правовий статус провінції. До них належать англо-ірландський договір 1921 р. (The Anglo-Irish Treaty, 6 December 1921) та основні державні акти: The Civil Authorities (Special Powers) Act (Northern Ireland) 1922; The Northern Ireland Constitution (1974), тощо.

До четвертої групи джерел належать спільні декларації учасників політичної взаємодії, серед яких декларація Даунінг-стріт 1969 р., декларація Даунінг-стріт 1993 р.; Хіллсборська декларація 1999 р. Мета цих документів полягала в спробі розв'язання конфлікту й встановлення миру в провінції. Важливими питаннями, які відображалися в деклараціях, були насамперед питання майбутнього конституційного статусу Північної Ірландії, організації місцевої влади, економічного розвитку, встановлення рівноправ'я між католиками та протестантами, роззброєння терористичних угруповань.

П'яту групу джерел складають матеріали багатосторонніх політичних конференцій. Головні з них мали місце в Дарлінгстоні (25-27 вересня 1972 р.), Саннінгдейлі (9 грудня 1973 р.), Дубліні (“Форум за нову Ірландію”, 30 травня 1983 р. - 2 травня 1984 р.). Головною метою проведення цих конференцій був аналіз становища в Північній Ірландії та вироблення ефективних механізмів і моделей для подолання кризових явищ у провінції.

До шостої групи джерел належать підсумкові документи міжнародних організацій по врегулюванню північно-ірландського конфлікту: резолюція 1389 (2004) Ради Європи та рішення і звіти Міжнародної організації з роззброєння, що надавали північно-ірландському конфлікту міжнародного забарвлення.

Сьому групу джерел складають виступи й промови ірландських та британських державних й політичних діячів: Дж.Мейджора, Т.Блера, Д.Трімбла, М.Моулам, А.Рейнольдса, в яких йшлося про пошук шляхів врегулювання конфлікту в провінції, на засадах мирних та демократичних перетворень.

Цінний матеріал, який стосується концептуальних вимірів північноірландської проблеми, містять політичні праці державних та громадських діячів Великої Британії, Ірландської Республіки та Північної Ірландії (М.Тетчер, Г.Фітцджеральда, Дж.Адамса, Дж.Хьюма та ін.), в яких вміщено авторське тлумачення історичних подій. Книги, інтерв'ю та мемуари політиків і громадських діячів надають можливість відстежити зміну їхніх поглядів щодо шляхів врегулювання північно-ірландського конфлікту.

В цілому джерельна база за своїм характером й різноманітністю є цілком достатньою для розкриття досліджувальної теми.

В другому розділі “Загострення конфлікту в Північній Ірландії та механізми його врегулювання (1968-1980-ті рр.)” розглядаються теоретичні та історичні аспекти проблеми, включаючи засади врегулювання етнополітичних конфліктів, причини загострення конфліктної ситуації в Північній Ірландії, концептуальні підходи урядів Великої Британії, Ірландської Республіки та політичних партій Північної Ірландії щодо врегулювання протистояння в провінції. Простежується поступове впровадження модерністських механізмів вирішення північно-ірландської проблеми в кінці 1960-х - 1980-і рр.

В сучасному значенні північно-ірландська проблема виникла після підписання англо-ірландського договору 6 грудня 1921 р., який визнав за 26 графствами Ірландії статус домініону (з 1922 р. - Ірландська Незалежна Держава, з 1949 р. - республіка). 6 найбільш промислово розвинених графств Ольстеру з домінуванням протестантського населення увійшли до автономної провінції Північна Ірландія в складі Сполученого Королівства. За цих обставин місцеві католики - більше третини населення Ольстеру, опинилися під вдалою верхівки протестантів-юніоністів, які до поділу Ірландії складали меншість населення країни. Виникла специфічна модель управління Північною Ірландією, яка виключала можливість демократичного паритету протестантської та католицької громад. Водночас зберігалася штучна роз'єднаність історичної етнічної території, проти чого виступали ірландські республіканці - послідовники національно-визвольної традиції. Прагнення ірландських патріотів-націоналістів до створення унітарної держави наштовхувалося на категоричну позицію британських політичних кіл.

Наприкінці 1960-х - на початку 1970-х рр. британські уряди дотримувалися традиційного для офіційного Лондона підходу до врегулювання протистояння в Північній Ірландії. Він характеризувався збереженням домінуючих позицій Великої Британії в провінції, наданням широких повноважень юніоністам-протестантам у вирішенні внутрішніх справ у поєднанні з використанням силових засобів, що закріплювало на практиці дискримінацію католицької частини населення. В результаті масових заворушень патріотично налаштованих ірландців-католиків та зростання невдоволення з боку частини протестантської громади, всередині 1970-х рр. офіційний Лондон започаткував політику маневрування, прагнучи поєднати традиційні підходи до врегулювання конфлікту з демократичними принципами, які передбачали мирне вирішення проблеми з залученням до переговорного процесу всіх політичних сил Великої Британії, Ірландії та Північної Ірландії. Внаслідок подальшого загострення ситуації, в 1972 р. британський парламент прийняв рішення розпустити північно-ірландський місцевий парламент (Стормонт) і запровадити в провінції пряме управління з метрополії через міністра з проблем Північної Ірландії.

На початку 1970-х рр. в британській та ірландській політичній думці домінували три основні напрями, з якими було пов'язано висунення різних моделей врегулювання північно-ірландського конфлікту: правоконсервативний, реформістський та націоналістичний. В основу правоконсервативного підходу було покладено принцип незамінності британського панування в Північній Ірландії. Реформістські моделі врегулювання північно-ірландської політичної кризи відрізняло прагнення знайти шлях до деполітизації суспільства та примирення ворожих угруповань за рахунок послаблення релігійних протиріч. Націоналістична програма, по суті, обмежувалася метою домогтися від лондонського уряду визнання, що в кінцевому результаті Велика Британія зацікавлена в об'єднанні Ірландії як єдино можливого способу вирішення довготривалого конфлікту.

Протягом 1970-х - 1980-х рр. з боку британських та ірландських урядів робилися спроби послабити конфронтацію в Північній Ірландії, поступово застосовуючи, поряд із традиційними, деякі модерністські механізми врегулювання, спрямовані на стабілізацію політичної системи провінції шляхом поступового розширення повноважень місцевого уряду. З метою пошуку нових підходів скликалася консультативна Конституційна асамблея Північної Ірландії (1982-1986 рр.), укладалися міжурядові угоди в 1973 та 1985 рр., організовувалися конференції та форуми на державному та міждержавному рівнях.

На початку 1980-х рр. мирний процес розпочали партії, які представляли католицьку громаду, без участі протестантської сторони. В атмосфері загострення кризи з 30 травня 1983 р. по 2 травня 1984 р. в Дубліні працював міжпартійний конгрес - “Форум за нову Ірландію”. В ході роботи Форуму було запропоновано три можливі варіанти вирішення північно-ірландської проблеми, які насамперед стосувалися конституційного статусу провінції: 1) об'єднання Півночі і Півдня острова в унітарну державу; 2) утворення федеративної чи конфедеративної держави; 3) спільне з Великою Британією управління, при якому “лондонські та дублінські уряди користуватимуться рівними повноваженнями в управлінні Північною Ірландією”.

За часів правління урядів М.Тетчер Велика Британія досягла значного прогресу в напрямку покращення життєвого рівня католицької меншості Північної Ірландії. Було усунуто ряд проблем, які стимулювали рух протесту і боротьбу за рівні громадянські права. В 1987 р. затверджено Наказ про суспільний порядок у Північній Ірландії. В 1989 р. британський уряд ввів в дію нове, більш жорстке антидискримінаційне законодавство, та прийняв Акт про справедливе працевлаштування в Північній Ірландії. В цілому за роки правління урядів М.Тетчер підхід Великої Британії до проблеми Північної Ірландії став більш конструктивним та результативнішим, ніж у роки врядування прем'єрів Г.Вільсона, Е.Хіта чи Дж.Каллагена, чому сприяло поліпшення стану в британській економіці.

У третьому розділі “Шляхи подолання кризових явищ в північно-ірландському суспільстві та їх результативність (початок 1990 - 2007 рр.)” розглядаються підходи та механізми мирного врегулювання конфлікту в Північній Ірландії, застосовані в 1990-х - на початку 2007 рр. Важливим елементом нового підходу стала стратегія заохочення до демократичних перетворень, яка була закріплена в Угоді Страсної п'ятниці 1998 р. В цей період північно-ірландський конфлікт став об'єктом посиленої уваги з боку європейських політичних кіл і більш уважно розглядався в контексті європейських інтеграційних процесів.

В 1990-х рр. у Північній Ірландії розпочався поворот від “культури війни” до “культури миру”, що відобразилося в таких аспектах, як трансформація ціннісних орієнтирів, освоєння навиків вирішення проблем за допомогою діалогу та переговорів, співпраця заради розвитку місцевого суспільства. Важливим етапом у вирішенні конфлікту стало залучення до переговорного процесу юніоністських (протестантських) політичних сил. Це зробило можливим підготовку зустрічі всіх без винятку партій і рухів, які відкинули насильство як засіб розв'язання суспільних проблем Північної Ірландії, а також урядових інстанцій Сполученого Королівства та Ірландської Республіки. На початку 1990-х рр. перші кроки до врегулювання просувалися двома паралельними шляхами. Перший полягав у підтримці взаємовідносин між партіями Північної Ірландії, другий - у залученні Ірландської Республіки до переговорного процесу.

15 грудня 1993 р. було підписано спільну Декларацію про принципи політичного врегулювання північно-ірландського конфлікту, в якій обговорювалися напрямки можливого возз'єднання країни. Можна констатувати, що основні позиції, які вироблялися і узгоджувалися протягом 1980-х р., набули певного юридичного оформлення в декларації. Було усунуто ряд найбільш гострих суперечностей, що відкривало шлях до майбутнього встановлення миру між громадами.

На новому етапі пошуку способів врегулювання, всередині - в другій половині 1990-х рр., головними протиріччями, які гальмували мирний процес, були питання здатності політичних сил до тривалого компромісу та досягнення остаточного роззброєння ІРА. Партії юніоністського спрямування поставили принципову умову: спочатку роззброєння, а потім допуск партії Шинн Фейн до коаліційного уряду.

З приходом до влади в Сполученому Королівстві лейбористського уряду Т. Блера підходи щодо вирішення північно-ірландського питання зазнали корекції; було уперше визнано, що роззброєння ІРА - це складний і довготривалий процес. В результаті активних зусиль британських та ірландських урядів за участю представників політичних партій Північної Ірландії було досягнуто ряд рішень (Угода Страсної п'ятниці 1998 р.), які дозволили перейти до спільної розробки компромісних моделей врегулювання конфлікту між громадами.

На цьому етапі важливим документом стала Белфастська угода 1998 р., статті якої задовольнили інтереси практично всіх учасників протистояння - як республіканців, так і юніоністів. В ній закріплювалося право населення провінції самостійно вирішувати майбутній конституційний статус, передбачалося створення місцевого парламенту з розширеними повноваженнями, вирішувалося питання роззброєння військових терористичних угруповань. В угоді, прийнятій за сприянням британського прем'єр-міністра Т.Блера, відобразилися основні принципи політики лейбористського уряду в конституційній сфері, які базувалися на засадах регіоналізації та деволюції.

В контексті врегулювання північно-ірландського конфлікту поворотним моментом став 2005 рік, коли у вересні Міжнародною комісією з роззброєння було оголошено, що ІРА повністю склала зброю, чому сприяв ряд чинників зовнішнього та внутрішнього характеру. Враховуючи позитивні зрушення, офіційний Лондон одразу призначив вибори до Північно-ірландської Асамблеї і визначив строк (24 листопада 2006 р.), до якого мав бути сформований провінційний виконавчий комітет. В результаті, 8 травня 2007 р. в провінції було сформовано коаліційний уряд з протестантів та католиків. Урядову структуру Північної Ірландії очолив лідер Демократичної юніоністської партії Я.Пейслі, який став “першим міністром” (з весни 2008 р. - П.Робінсон), а його заступником - М.МакГіннес, один із лідерів республіканської партії Шинн Фейн.

Врегулюванню північно-ірландського протистояння впродовж 1998-2007 рр. сприяли чинники зовнішнього характеру: посилення процесів децентралізації та регіоналізації у Великій Британії, залучення посередників на переговорах, позиція політичних лідерів Ірландської Республіки та США, втрата авторитету терористичної організації ІРА в середовищі католицького населення, активне спостереження з боку міжнародних організацій, таких як Міжнародна комісія з роззброєння, Рада Європи та ЄС (Європейська Комісія та Рада Безпеки ООН). Ці фактори сприяли розробці конструктивних і взаємоприйнятних пропозицій та їх послідовній підтримці з боку британських урядів.

Важливим чинником, який сприяв втіленню нових підходів, був вплив глобалізації та європейських інтеграційних процесів, які заохочують розвиток регіонального самоврядування та вимагають надання ефективних повноважень органам місцевого самоврядування. Корекція ставлення політичних кіл Великої Британії до північно-ірландської проблеми засвідчила істотні зрушення в бік оновлення, модернізації та адаптації до європейських стандартів.

Оскільки впровадження британськими лейбористськими урядами загальної схеми деволюції (регіоналізації), яка поширювалася на Шотландію, Уельс і Північну Ірландію, розглядалося як втілення тенденцій перерозподілу повноважень і демократичного самоврядування, ці процеси перестали сприйматися британським суспільством як загроза територіальній цілісності країни. Водночас такий підхід змушував північноірландських республіканців шукати можливості мирного співіснування з протестантами в контексті відновлення місцевого самоуправління та побудови неконфліктних відносин між громадами.

У висновках узагальнено основні результати дисертаційного дослідження та викладено основні положення, які виносяться на захист:

Впродовж ХХ ст. основною, домінантною темою, що впливала на концептуальне бачення ірландської історії, була проблема національної незалежності та возз'єднання Ірландської Республіки і Північної Ірландії в межах єдиної суверенної держави.

Внаслідок колонізаторської політики англійських урядів протягом ХVII - поч. ХVIII ст. корінне католицьке ірландське населення було позбавлене значної частини політичних, соціальних, економічних прав на користь переселенців з Англії та Шотландії, які були прихильниками офіційної англіканської церкви та інших протестантських конфесій. Використання практики дискримінації та застосування принципу авторитарного контролю протестантів над політичною владою призвели до поділу суспільства за національно-релігійною ознакою, що в подальшому зумовило крайні форми протистояння католицької та протестантської громад. У сфері політичного життя це протистояння відображалося в формі боротьби за владу та запереченні представництва в уряді політичних партій республіканського спрямування, в економічній та соціальній сферах - в формі дискримінації католиків в оплаті праці, умовах зайнятості, соціальному захисті та ін., в сфері освіти та культури - в формі заборони використання ірландської мови в католицьких школах, поділу навчальних закладів за релігійною ознакою, зневажливому ставленні до католицьких звичаїв та традицій.

Ретроспективно розглядаючи етнополітичне протистояння в Північній Ірландії варто зауважити, що воно зазнавало загострення через ряд зовнішніх та внутрішніх чинників, включаючи:

- геополітичні (проблема об'єднання в єдину Ірландію, оскільки офіційна національна традиція розглядала північно-ірландські графства як невід'ємну частину національної території);

- політичні (створення в провінції власних державних інститутів, прагнення представників політичних сил провінції, насамперед партії Шинн Фейн, підвищити власний статус за допомогою отримання доступу до владних структур та політичних ресурсів);

- соціальні та економічні (зрівняння в правах населення католицької та протестантської громад у працевлаштуванні, розподілі житла, оплаті праці, соціальному захисті тощо);

- релігійні (довготривале протистояння громад католиків та протестантів, які різняться за релігійною приналежністю, що визначало протилежність у політичному світогляді громад; корінне католицьке населення наполягало на самостійному розвитку провінції, в той час як протестанти, нащадки англійських та шотландських колоністів, переважно висловлювалися за повну інтеграцію Північної Ірландії до складу Великої Британії);

- психологічні (відмінності в етнокультурних психотипах католиків і протестантів, в основу яких покладені приналежність до окремого етносу та особливості його світогляду, відображення взаємного непорозуміння, схильність обох громад до застосовування насильства в ході ескалації конфлікту, що підживлювало чинники помсти);

- етнокультурні (прагнення ірландців-католиків отримати незалежність від етнічно чужих їм англійців заради об'єднання з рештою Ірландії).

Враховуючи ієрархію основних факторів, що вплинули на загострення конфлікту наприкінці 1960-х рр., важливу роль відігравали економічні чинники, які виявилися в занепаді основних секторів північно-ірландської промисловості внаслідок циклічної економічної кризи та міжгалузевих диспропорцій.

У процесі врегулювання конфлікту в Північній Ірландії в період 1968-2007 рр. можна виділити три основних етапи:

- кінець 1960-х - середина 1970-х рр. - загострення протиріч всередині північно-ірландського суспільства, початок організованих виступів активістів католицької громади, застосування британськими урядами традиційних підходів до послаблення конфронтації між громадами, початковий етап впровадження миротворчих засобів з метою затухання інтенсивності конфлікту та його врегулювання;

- кінець 1970-х - 1980-ті рр. - поступовий відхід від традиційних схем послаблення протистояння в Північній Ірландії до модерністських, які полягали в застосуванні мирних переговорів, демократичних перетворень, підписанні міжурядових угод та декларацій, перегляді британськими урядами економічної та соціальної політики щодо католицької громади;

- 1990-і - початок 2000-х рр. - залучення до мирного процесу всіх учасників конфлікту, вироблення компромісних рішень, остаточна відмова від силових засобів врегулювання протистояння, роззброєння ІРА, реалізація головних пунктів мирних угод.

В процесі врегулювання на практиці північно-ірландського конфлікту було застосовано декілька основних моделей, включаючи:

- запровадження механізму політичної автономії шляхом створення автономного парламенту, що мав повноваження формувати підзвітний йому уряд за умов збереження верховенства британського парламенту (парламент такого типу існував у Північній Ірландії до 1972 р.);

- надання провінції режиму політичної автономії з розподілом влад (автономна асамблея 1973-1974 рр., що формувалася за принципом пропорційного представництва);

- скликання органів типу конституційної асамблеї з консультативними повноваженнями (1982-1986 рр.);

- закріплення в Північній Ірландії принципів пропорційного представництва на виборах до місцевих органів влади;

- міжнародно-правові заходи з метою врегулювання північно-ірландського конфлікту, які передбачали досягнення угод на міжурядовому рівні та ухвалення рекомендаційних рішень на рівні загальноєвропейських інституцій (угоди 1985 р., 1998 р., резолюції Ради Європи).

В 1980 - 90-х рр. північно-ірландська проблема набула характеру каталізатора протиріч у двосторонніх відносинах між Сполучним Королівством та Ірландською Республікою та позначилася на їх взаємовідносинах у межах ЄС. Стан справ у Північній Ірландії істотно зашкодив зовнішньому іміджу Великої Британії, що негативно позначалося на намірах британських урядів брати участь у вирішенні конфліктних проблем та конфліктних ситуацій у третіх країнах. В пресі з'являлися критичні публікації, що проводили умовну паралель між Північною Ірландією та Боснією та ставили під сумнів спроможність офіційного Лондону навести лад на власних теренах. Водночас вплив чисельної ірландської діаспори в США привів до активізації зацікавленості урядових кіл США в розв'язанні конфлікту на засадах, прийнятних для католицької меншості, що передбачало надання їм рівних громадянських прав як компенсації за відмову від гасла возз'єднання з Ірландською Республікою та сприяло припиненню допомоги ІРА з боку американо-ірландських організацій.

Події останніх років переконливо засвідчують, що політичне врегулювання конфлікту, початково спричиненого колоніальним характером проблеми і прагненням ірландського народу до самовизначення, можливе лише на основі декількох основних принципів. Вони передбачають безумовне визнання права ірландського народу на самовизначення, оскільки відсутність декларованого права стає чинником політичної мобілізації на продовження боротьби, включаючи використання терористичних засобів; взаємне припинення вогню та відмову від застосування військових дій під наглядом спільних міжурядових комісій, в яких брали участь представники від Великої Британії, Ірландії й Північної Ірландії; проведення переговорів з політичними партіями (СДЛП, Шинн Фейн, ДЮП, Альянс), які представляють інтереси різних верств суспільства; чітке дотримання сторонами зобов'язань, взятих на себе в ході переговорів.

Позитивний досвід врегулювання етнополітичного конфлікту в Північній Ірландії може застосовуватися при аналізі та розв'язанні конфліктних ситуацій у більшості унітарних держав. У спробі розв'язання конфліктних проблем Північної Ірландії була різною мірою задіяна більшість типологічних моделей, що можуть використовуватися в процесі управління міжетнічними та соціокультурними конфліктами. Процес врегулювання в Північній Ірландії характеризувався поступовим переходом від стратегії пригнічення та придушення супротиву однієї з сторін (в даному випадку - ірландської католицької громади) до стратегії досягнення компромісу між учасниками протистояння, включаючи поступки ірландцям в сфері автономізації та провінційного самоуправління. Досвід північно-ірландського врегулювання засвідчив нерезультативність терористичних методів боротьби за обстоювання громадянських прав в контексті загальних процесів демократизації та перерозподілу повноважень між різними рівнями управління в межах ЄС наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст.

ПУБЛІКАЦІЇ, В ЯКИХ ВИКЛАДЕНО ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Гула К.О. Загострення ірландської проблеми та пошуки шляхів її вирішення в кінці 1960-х - початку 2000-х років / К.О. Гула // Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість. - К.: Вид-во Європейського університету, 2006. - Т. 1 (ІІ). - С.21-23.

2. Гула К.О. Етнополітичний конфлікт: причини виникнення та можливості врегулювання / К.О. Гула // Дослідження світової політики. - К.: ІСЕМВ НАН України, 2006. - Вип. 36 - С. 234-248.