Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ

УДК 904(477.7)”638”

САРМАТИ ТА ЧЕРНЯХІВСЬКЕ НАСЕЛЕННЯ БУДЖАКА В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ІІІ - НА ПОЧАТКУ V СТ. Н.Е.

Спеціальність - 07.00.04 - археологія

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Васильєв Олександр Олександрович

Київ 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі археології та етнології України Одеського національного університету імені І.І. Мечникова

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор, Дзиговський Олександр Миколайович Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, професор кафедрі археології та етнології України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, Інститут археології НАН України, старший науковий співробітник Симоненко Олександр Володимирович Інститут археології НАН України, провідний науковий співробітник відділу археології раннього залізного віку

кандидат історичних наук, доцент, Любічев Михайло Васильович, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, доцент кафедри Історії Росії

Захист відбудеться «23» квітня 2009 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.243.01 для захисту докторських дисертацій при Інституті археології Національної Академії наук України за адресою: 04210, м. Київ, просп. Героїв Сталінграду, 12.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту археології НАН України (04210, м. Київ, просп. Героїв Сталінграду, 12).

Автореферат розісланий « 25 » лютого 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук О.Є. Фіалко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність роботи. Дунай-Дністровське межиріччя з найдавніших часів було контактною зоною різних етнокультурних масивів. Не є виключенням щодо цього й пізньоримський період в історії Буджаку. Незважаючи на бурхливі події середини - третьої чверті ІІІ ст. н.е., які багато в чому змінили політичну карту Північного Причорномор'я, регіон, що досліджується, продовжував залишатися у сфері найпильнішої уваги Римської імперії, якій життєво важливо було контролювати ситуацію на своєму нижньодунайському кордоні. З іншого боку, землі між Дунаєм і Дністром постійно вабили населення з розташованих північніше лісостепових регіонів, яке, у свою чергу, мало тісні контакти із племінним світом Середньої Європи. Крім того, Буджак традиційно був місцем перебування кочових народів, котрих у зазначений період тут представляли сармати. Вплив цих трьох культурних світів і визначав, етнополітичні процеси у регіоні в кінці пізньоримського часу і початку доби Великого переселення народів.

У Дунай-Дністровському межиріччі для середини ІІІ - початку V ст. за значимістю, що їм відводять дослідники, виділяються старожитності пізніх сарматів та пам'ятки черняхівської культури. Питання взаємодії двох зазначених спільнот завжди займали важливе місце в низці проблем вивчення історії та археології регіону в пізньоримський період, що особливо рельєфно виявилося ще у 50-х - 70-х рр. ХХ ст. Тим часом, основне коло джерел, насамперед археологічних, що стосуються досліджуваної проблеми, через об'єктивні причини було введено у науковий обіг порівняно недавно. Таким чином, у розробці проблеми взаємодії пізніх сарматів з населенням, що залишило пам'ятки черняхівської культури, зараз є очевидною певна невідповідність між результатами досліджень попереднього часу та введеними до наукового обігу новими археологічними матеріалами. Отже, визначення характеру взаємодії двох різних етнокультурних груп - пізніх сарматів та населення черняхівської культури, їхнього формування та внутрішньої структури, участі в історико-культурних процесах, що мали місце у Північному Причорномор'ї, вимагають перегляду, що й обумовило актуальність обраної теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках комплексної науково-дослідної теми кафедри археології та етнології України Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.

Об'єкт дослідження. Сармати фінального етапу розвитку їхньої культури і черняхівське населення Буджаку як дві різні етнокультурні спільності.

Предмет дослідження. Пізньосарматські та черняхівські старожитності регіону і їх особливості.

Територіальні межі дослідження охоплюють межиріччя Дністра та Дунаю.

Хронологічні межі дослідження. Період від "скіфських війн" середини ІІІ ст. і до відходу гунів та підвладних їм племен (готів, аланів) у Подунав'я на початку V ст.

Джерельну базу дослідження складають дві групи пам'яток - археологічні та наративні. Перша група репрезентована поховальними комплексами пізньосарматської та черняхівської культури, а також поселенськими структурами останньої. Друга - свідоцтвами пізньоантичних авторів стосовно історії варварського населення території, що досліджується, у другій половині ІІІ - на початку V ст.

Мета й завдання роботи. Мета дослідження полягає у визначенні ролі й місця пізньосарматського і черняхівського населення в історичних подіях та етнокультурних процесах, які відбувалися на території Буджацького степу наприкінці римського періоду і початку епохи Великого переселення народів. Ця загальна мета конкретизована наступними завданнями:

- комплексний аналіз пам'яток фінального етапу пізньосарматської культури і черняхівських старожитностей регіону;

- вивчення особливостей поховального обряду і матеріальної культури пізніх сарматів та черняхівського населення межиріччя Дністра та Дунаю;

- уточнення відносної хронології цих старожитностей та їх абсолютного датування;

- з'ясування особливостей формування пізньосарматського і черняхівського населення регіону і обставин їхньої появи у Буджацькому степу.

Методи дослідження. У роботі використані картографічний, типологічний, порівняльний і системний методи. При розробці хронології закритих комплексів були використані кореляційний метод і метод вузьких датувань. сармат черняхівський старожитність обряд

Наукова новизна дослідження. У роботі вперше здійснено комплексний детальний аналіз пам'яток фінального етапу пізньосарматської і черняхівської культури межиріччя Дністра та Дунаю. Уточнено хронологію найпізніших сарматських поховань і окремих могильників черняхівської культури. З'ясовані особливості взаємодії різних груп сарматського і черняхівського населення та механізм формування черняхівської культури регіону. На підставі зіставлення археологічних і писемних джерел реконструйовані етнокультурні процеси і історичні події в регіоні впродовж середини ІІІ - початку V ст.

Практичне значення отриманих результатів. Основні положення дослідження можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць по історії варварського населення Східної Європи початкового етапу епохи Великого переселення народів, при розробці спеціальних курсів на історичних факультетах вищих навчальних закладів України, а також при формуванні музейних експозицій.

Особистий внесок здобувача в роботи у співавторстві. У статті написаній у співавторстві з О.М. Дзиговським визначені особливості датування ряду предметів поховального інвентаря та хронологічні позиції окремих комплексів. Розроблена кореляційна схема хронологічних індикаторів.

Апробація результатів дослідження проходила на міжнародних наукових конференціях у Одесі (2002 р.), Тирасполі (2002 р.), Ростові (2002 р.), Запоріжжі (2004 р.), Керчі (2005 р.), Адлері (2005 р.), Санкт-Петербурзі (2005 р.), Нальчику (2006 р.), Сухумі (2006 р.), Челябінську (2007 р.) Владикавказі (2008 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані у 15 наукових статтях (1 - у співавторстві), з них 4 - у фахових наукових виданнях, внесених до переліків ВАК України.

Структура дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, повний перелік якої складає 256 пунктів, ілюстрацій.

РОЗДІЛ 1 ІСТОРІЯ ВИВЧЕННЯ ПІЗНЬОСАРМАТСЬКОЇ ТА ЧЕРНЯХІВСЬКОЇ КУЛЬТУР У СТЕПОВОМУ МЕЖИРІЧЧІ ДНІСТРА І ДУНАЮ

Переважна більшість пам'яток фінального етапу пізньосарматської культури у степовому межиріччі Дністра і Дунаю були відкриті в першій половині 80-х рр. ХХ ст. Ізмаїльською новобудівною експедицією ІА АН УРСР, очолюваною О.В. Гудковою, та Дунай-Дністровською новобудівною експедицією ІА АН УРСР під керівництвом Л.В. Суботіна. Матеріали найпізніших сарматських могильників розкопаних Ізмаїльською археологічною експедицією були узагальнені у низці публікацій М.М. Фокєєва. Дослідник зазначав, що населення, яке залишило ці пам'ятки, сформувалося у Передкавказзі внаслідок інтеграції автохтонних носіїв обряду поховання в ямах з підбоями та носіїв катакомбного обряду, що прийшли зі сходу. Номади Дністро-Дунайського степу, які ховали своїх суплемінників в другій половині ІІІ - ІV ст. у ямах з підбоями і катакомбах, на його думку, були черговою групою сарматського населення, що освоїли регіон, витиснувши колишніх його хазяїв. В етнічному відношенні це були передкавказькі алани, чия присутність в пониззі Дунаю, як вважає М.М. Фокєєв, фіксується Орозієм.

Буджацькі старожитності фіналу пізньосарматської культури отримали досить стислу характеристику в кандидатській дисертації О.М. Дзиговського «Пізньосарматські племена Північно-Західного Причорномор'я», де автор лише підкреслив специфіку їхнього поховального обряду та висловив припущення щодо їх міграційного походження і аланської етнічної атрибуції.

В.І. Гросу у своїй схемі хронології сарматських пам'яток межиріччя Дністра та Пруту, також виділяє горизонт старожитностей другої половини ІІІ - ІV ст. Однак необхідно зазначити, що частина поховань зарахованих автором до цього періоду датується більш раннім часом (наприклад Михайлівка), тоді як інші комплекси, що безумовно належать до фінального етапу пізньосарматської культури, навпаки були віднесені до більш ранніх хронологічних груп (наприклад Владичень).

О.В. Симоненко розвинув ідею ототожнення поховань фінального етапу пізньосарматської культури Буджаку (фаза В2 запропонованої автором схеми періодизації) з європейськими аланами Амміана Марцелліна. Найпізніші сармати, на думку дослідника, співіснували з населенням черняхівської культури, що призвело до політичної та етнокультурної інтеграції цих груп населення.

Нові перспективи в дослідженні найпізніших сарматських могильників Буджацького степу з'явилися після практично повної публікації їхніх матеріалів. Частково це вже спричинило постановку питання про корінний перегляд сформованих уявлень щодо пам'яток фінального етапу пізньосарматської культури в межиріччі Дністра і Дунаю (О.О. Васильєв, О.М. Дзиговський).

Широкомасштабні дослідження черняхівських старожитностей у Буджаку почалися лише у 60-х рр. минулого століття. Вони були започатковані Пруто-Дністровською експедицією на чолі з Г.Б. Федоровим, а найбільшого масштабу сягнули під час робіт Дунай-Дністровської експедиції ІА АН УРСР, під керівництвом М.М. Шмаглія. У 1965 р. у складі цієї експедиції був сформований загін на чолі з В.П. Петровим, який наступного року очолила Н.М. Кравченко. Основним завданням було виокремлення черняхівських пам'яток із усього масиву старожитностей римського періоду.

У 70-х рр. ХХ ст. в Буджацькому степу були відкриті й перші могильники черняхівської культури. Е.О. Симонович дослідив окремі поховання біля с. Приморське та Біленьке, а в 1973 р. розпочав розкопки могильника біля с. Фурманівка. Наприкінці 1970-х рр. Ізмаїльською експедицією під керівництвом О.В. Гудкової були досліджені черняхівські пам'ятки розташовані біля с. Холмське та Нагірне, а в період від середини 1980-х до початку 1990-х років О.В. Гудковою та О.А. Росохатським досліджувалися черняхівські могильники Біленьке та Нагірне ІІ.

Пам'ятки Дністро-Дунайського межиріччя як частина черняхівського ареалу вперше були розглянуті в узагальнюючих працях Г.Б. Федорова та Е.О. Рікмана. Окремо пам'ятки черняхівської культури Буджака вперше були проаналізовані Н.М. Кравченко. На її думку, зарахувати ці старожитності до черняхівської культури дозволив керамічний комплекс аналогічний пам'яткам лісостепу.

Значний внесок у дослідження та узагальнення старожитностей римської доби на території Буджака, зокрема пам'яток черняхівської культури, належить О.В. Гудковій. Вона дійшла висновку, що в середині ІV ст. пізньосарматські пам'ятки у межиріччі Дністра та Дунаю змінюються черняхівськими. Простежити походження нового населення дозволяє різниця в техніці домобудівництва. Мігранти із Пруто-Дністровського лісостепу будували глинобитно-каркасні будинки, а населення, яке прийшло із приморської зони між Дністром і Дніпром, зводило кам'яні будівлі. Ще одним етнокультурним компонентом суперстратного характеру в черняхівській культурі Буджака О.В. Гудкова вважає пізньосарматське населення.

Розмаїття поховального обряду черняхівських пам'яток Буджака сприяло виділенню серед них окремих типів та співставлення останніх з могильниками інших регіонів культури. О.А. Росохатський включив Буджак до північнопричорноморського ареалу та виокремив у ньому три типи могильників. До типу Холмське належать могильники з переважанням поховань в ямах з уступами і відсутністю кремацій; до типу Нагірне - могильники, де переважають поховання у звичайних ямах прямокутної форми, до типу Біленьке - з переважанням поховань у катакомбах та підбоях та наявністю на них у середньому 10 % кремацій.

О.О. Левинський, продовжуючи традицію започатковану Г.Б. Федоровим та Е.О. Рікманом, розглядає черняхівські могильники Буджака в контексті пам'яток межиріччя Дністра та Пруту і також поділяє їх на групи в залежності від домінуючого типу поховальної споруди.

Б.В. Магомедовим запропонована класифікація черняхівських могильників причорноморської зони, враховуючи і Буджак, що ґрунтується на різних варіантах поховального обряду. На думку дослідника, майже за кожним з них ховається окрема етнічна спільнота. До першої групи включені могильники з високим і середнім відсотком інгумацій та повною перевагою північної орієнтації. Такі пам'ятки автор вважає германськими. Друга група включає два варіанта. Для першого з них характерна середня кількість поховань з північною орієнтацією та великий відсоток поховань в катакомбах та ямах з підбоєм. Ці ознаки притаманні сарматському компоненту у черняхівській культурі. Нарешті, пам'ятки з домінуванням поховань із західною орієнтацією та відсутністю кремацій залишені населенням, у складі якого переважали пізньоскіфські елементи.

Певний час черняхівська атрибуція старожитностей причорноморської зони викликала гострі дискусії серед вчених, однак поступово, з поширенням концепції поліетнічності носіїв черняхівської культури приналежність до неї приморських пам'яток була визнана абсолютною більшістю дослідників. Хоча і співвідношення певних етнічних компонентів, і інтерпретація окремих рис культури ще викликає гарячі суперечки. Зокрема, сьогодні ще відсутня однозначна трактовка складових поховального обряду черняхівських пам'яток Північного Причорномор'я. Відкритим також є й питання про визначення ступеню подібності пам'яток Буджака до черняхівських старожитностей Пруто-Дністровського межиріччя з одного боку, та приморської смуги між Дністром та Дніпром - з іншого. Нарешті нез'ясованим залишається питання про співвідношення черняхівських та сарматських пам'яток регіону.

РОЗДІЛ 2 СТАРОЖИТНОСТІ ФІНАЛЬНОГО ЕТАПУ ПІЗНЬОСАРМАТСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Пам'ятки фінального етапу пізньосарматської культури репрезентовані могильниками нового для Буджака типу, абсолютна більшість яких концентрується у пониззі Дунаю. Для них характерні поховання в ямах з підбоєм та катакомбах, які за шириною поховальної камери і співвідношенням глибини вхідної ями та камери, розпадаються на два варіанти. Для обох варіантів катакомб характерні меридіональне орієнтування й поздовжнє розташування довгих вісей вхідних ям та поховальних камер.

Специфічною особливістю цих пам'яток є кількісне переважання комплексів з чоловічими наборами поховального інвентаря над комплексами з жіночими наборами. У керамічному комплексі слід зазначити порівняно невелике число ліпних посудин, серед яких переважають мініатюрні горщики. Більша частина посудин, які виготовлені на гончарному крузі, має карпо-дакійське або античне походження. Слід зазначити практично повну відсутність у буджацьких комплексах фінального етапу пізньосарматської культури черняхівських імпортів.

Особливості територіального розташування цих пам'яток, специфіка поховального обряду та складу інвентаря різко відрізняють їх від сарматських пам'яток попереднього часу і дозволяють бачити в кочовиках, що їх залишили, мігрантів з інших територій. Статево-вікова структура нового населення свідчить про військовий характер цієї міграції.

Детальний аналіз буджацьких старожитностей фінального етапу пізньосарматської культури засвідчує їхню неоднорідність. Насамперед це проявляється у наявності трьох типів поховальних споруд. Лише в трьох могильниках зустрічаються і катакомби і підбої, при цьому наявна тенденція до територіального відокремлення поховань з різним типом поховальних споруд. Решта некрополів - моноритуальні. Також, групи поховань, виділені за розходженням в обрядовій практиці, відрізняються і за характеристиками соціальної структури.

Аналіз керамічного комплексу продемонстрував розходження в складі наборів кераміки, характерних для кожної з груп поховань. У похованнях здійснених в катакомбах першого варіанту істотно переважають сіроглиняні посудини, а у підбійних похованнях кількість червоноглиняних посудин трохи переважає число сіроглиняних.

Аналіз хронології дозволяє розділити весь масив розглянутих старожитностей на декілька хронологічних груп.

До першої з них увійшли поховання, основними хронологічними індикаторами для яких виступають дзеркала Хазанов ІХ, прикраси виконані в «сердоліковому стилі», пряжки П2 за В.Ю.Малашевим. Індикаторами синхронізації є золоті лунниці й бронзові дзвіночки. Широке датування цієї групи - друга половина ІІІ ст. При цьому набір пряжок і поліхромних виробів дозволяє датувати деякі з цих комплексів часом біля рубежу третьої й останньої чвертей цього століття. Всі поховання даної групи зроблені в катакомбах першого варіанту.

Перехідна - між першою та другою - хронологічна група включає поховання, які за наборами інвентаря можуть датуватися кінцем ІІІ - початком ІV ст. Абсолютне датування поховань цієї групи може бути скореговане відмінностями в конструкції поховальних споруд. Поховання в катакомбах належать до початкового етапу зазначеного періоду, а в ямах з підбоєм - до його фіналу.

До другої групи увійшли поховання, основними хроноіндикаторами для яких є пряжки з ниркоподібним щитком з трьома заклепками, гладкими рамками та коротким прямим язичком, з невеликим уступом у основі, та фібули, що сполучають елементи двочленних лучкових і прогнутих підв'язних застібок. Морфологічні ознаки пряжок дозволяють розглядати їх як пізній варіант типу Малашев П9 і датувати першою третиною ІV ст. Аналогічною є і хронологічна позиція гібридних підв'язних фібул. Хронологічні позиції комплексів даної групи визначаються сполученням у їхньому складі предметів характерних в основному для ІІІ ст. з надійними хроноіндикаторами ІV ст. Таким чином, поховання цієї хронологічної групи варто датувати першою третиною ІV ст. Всі вони зроблені в ямах з підбоями, що й дозволило скорегувати хронологічну позицію комплексів перехідної групи.

Третю групу складають поховання, основними хроноіндикаторами для яких виступають вироби оформлені в стилі клуазоне, що відрізняються від "класичних" зразків гунської доби. Це дозволяє датувати їх початковим періодом етапу D1 (360/370 - 400/410 рр.). Пряжки та амфори "інкерманського" типу, які походять з комплексів цієї групи, не суперечать такому датуванню. Всі названі поховання здійснені в катакомбах другого варіанту.

Таким чином, групи поховань виділені за формою могильних споруд виявляються асинхронними. Особливості поховального обряду дозволяють окреслити висхідні регіони для військових проникнень носіїв пізньосарматської культури на Нижній Дунай. Катакомби першого варіанту, що аналогічні буджацьким, найчастіше в розглянутий час зустрічаються у пониззі Дону. Але оскільки вони за кількістю поступаються як нижньодунайськїй групі, так і іншим типам поховальних споруд свого регіону, вважати степи Нижнього Дону висхідним регіоном для населення, що залишило поховання першої групи, можна поки що лише умовно. Могильні ями з підбоєм на початку ІV ст. залишалися провідним типом поховальних споруд тільки у варварів Кримського півострова. Передгір'я Криму і можна вважати вихідною територією для населення, що залишило поховання другої групи. Прямі аналогії катакомбам другого варіанту відомі лише в ареалі розселення аланів-танаїтів, де вони з'являються в результаті синтезу характерної для пізньосарматської культури північної орієнтації похованих і Т-подібної конструкції північнокавказьких катакомб. Таким чином, з упевненістю можна говорити про нижньодонське походження населення, що залишило поховання третьої групи.

РОЗДІЛ 3 ЧЕРНЯХІВСЬКІ СТАРОЖИТНОСТІ БУДЖАКА

Нечисленні кочівницькі старожитності другої культурно-хронологічної групи змінюються щільним масивом пам'яток черняхівської культури. Зіставлення основних характеристик поселенських комплексів черняхівського населення Буджака з сусідніми регіонами поширення культури продемонструвало значну подібність зі старожитностями приморської зони межиріччя Дністра й Дніпра та істотні розходження з черняхівськими пам'ятками Пруто-Дністровського межиріччя. Існування на території, що досліджується, двох типів наземних будівель - кам'яних і каркасно-глинобитних - було обумовлено, насамперед, наявністю того або іншого будівельного матеріалу поблизу поселень. Отже, типи жител, виділені за розходженнями у будівельній техніці, не можуть слугувати культурними маркерами й використовуватися при уточненні вихідних регіонів для черняхівского населення межиріччя Дністра й Дунаю.

Необхідною умовою для реконструкції процесу заселення Буджацького степу носіями черняхівської культури є детальний аналіз хронології їхніх пам'яток. З цією метою проаналізовані закриті комплекси, які досліджені на чотирьох досить повно розкопаних могильниках регіону (Холмське, Фурманівка, Нагірне, Біленьке). Найрепрезантативнішим у хронологічному сенсі виявився інвентар поховань могильника Нагірне, де можна визначити три фази його функціонування. Відносна хронологія могильників Холмське та Фурманівка була розроблена О.А.Гей та І.О.Бажаном. Дослідники визначили дві фази функціонування цих пам'яток, які можна синхронізувати відповідно з першою та другою фазами функціонування могильника Нагірне. Також залучені введені до наукового обігу матеріали могильника Біленьке. Репрезентативні в хронологічному відношенні поховання цього некрополю також синхронізуються з першою та другою фазами Нагорного.

Таким чином, можна виділити три етапи функціонування черняхівських могильників Буджака. Для першого етапу характерні «воїнські» фібули та пїдв'язні застібки типів Б1,2, пряжки В1,3 різновидів а і б за Є.Л.Гороховським, кістяні гребені ІІІАа і ІІІВа за Р.Г.Шишкіним, келихи Штрауме I А. Він датується приблизно 320 - 350 рр. н.е. Невелику кількість поховань цього етапу можна пояснити тим, що черняхівське населення з'являється в Буджаку ближче до його кінця.

Другий етап характеризується появою специфічних фібул з пластинчастим корпусом, невеликих двопластинчастих фібул, пряжок Ж2б, В2б, Г3а за Є.Л.Гороховським, гребенів ІІІВb за Р.Г.Шишкіним. Продовжують побутувати келихи Штрауме IА, з'являються тонкостінні конічні келихи. Другий етап датується приблизно 350 - 380 рр. н.е.

Останній етап характеризується фібулами Б3 та пряжками Ж2б і В2б за Є.Л.Гороховським, товстостінними конічними кубками. Продовжують зустрічатися невеликі двопластинчасті фібули та гребені ІІІ Вb, з'являються гребені ІІІ Сс за Р.Г.Шишкіним. Виразною серією поховань цей етап представлений лише на могильнику Нагірне. Дата етапу визначається приблизно 370 - 420 рр. н.е.

Черняхівські могильники Буджака відрізняються один від одного помітною своєрідністю поховального обряду. На кожному з них виділяється провідний обрядовий тип (сполучення форми могильної ями і орієнтировки в дорослих похованнях). Для Холмського таким типом виступають ями з уступами із західною орієнтировкою, Фурманівки - ями з підбоєм з північною орієнтировкою, Нагірного - звичайні ґрунтові ями прямокутної форми з північною орієнтировкою, Біленького - підбійні й катакомбні поховання з північною орієнтировкою. Для виявлення шляхів міграції черняхівського населення, що заселило межиріччя Дністра й Дунаю, зазначені особливості поховального ритуалу кожного з названих могильників були розглянуті в контексті поховального обряду всієї культури.

Найменш інформативним в етнокультурному плані виявився основний обрядовий тип могильника Холмське. Пам'ятки з перевагою поховань із західною орієнтировкою у ямах з уступами в розглянутий період відомі на Буковині, в Пруто-Дністровському межиріччі, лісостеповому Побужжі, Північному Причорномор'ї. Вивчення походження основних компонентів цього обрядового типу - західної орієнтировки і ям з уступами - продемонструвало, що вони не є результатом запозичення ззовні, а виникають у черняхівській культурі самостійно. У той же час, керамічний комплекс Холмського ставить цю пам'ятку найближче до аналогічних могильників Причорномор'я (Кам'янка-Анчекрак, Вікторівка, Ранжеве).

Сума етнокультурних ознак могильника Фурманівка знаходить найближчі паралелі в таких причорноморських пам'ятках як Коблеве й, почасти, Каборга (синхронний шар).

Могильник Нагірне є характерною пам'яткою типу Косанове (за Б.В.Магомедовим) розвинутого пізнього етапу культури. Порівняно високий відсоток підбійних поховань і деякі специфічні деталі поховального обряду дозволяють припускати, що населення, яке залишило цей могильник, переселилося в Буджак з району Південного Бугу.

Специфічна форма катакомб і особливості керамічного комплексу могильника Біленьке в рамках черняхівського ареалу знаходять свої відповідності в черняхівських похованнях біля с. Велика Корениха та Миколаївка Козацька. Як вже зазначалося, буджацькі пам'ятки фінального етапу пізньосарматської культури не можуть вважатися субстратними для черняхівських могильників типу Біленьке. Пошук можливих аналогій показав, що практично ідентичну обрядову структуру знаходимо на синхронних могильниках Південно-Західного Криму. Розходження в конструкції склепів пояснюється факторами соціального, а не етнічного порядку. Таким чином, переселення в Буджак населення, яке залишило пам'ятки черняхівської культури, відбувалося переважно з районів розташованих на схід від даного регіону.

РОЗДІЛ 4 ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ ПРОЦЕСИ У БУДЖАКУ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ III - НА ПОЧАТКУ V СТ. Н.Е.

Вигляд культури всього східноєвропейського Барбарикуму у фіналі римського часу визначався зустрічними етнокультурними імпульсами, що виходили із Середньої та Північної Європи, з одного боку, та зі степів Центрального Передкавказзя - з іншого. Ці процеси знайшли відображення у формуванні черняхівської, київської й цебєльдинської культур, появі в Криму могильників типів Дружне-Нейзац і Інкерман-Озерне, переході від початкового до фінального етапу пізньосарматської культури. Історичні події, що супроводжували зазначені явища одержали назву "готських війн".

У Буджаку перехід до фінального етапу пізньосарматської культури, так само як і в багатьох інших частинах її ареалу, супроводжувався зміною населення, і був пов'язаний з участю сарматів в масштабному тиску варварів на нижньодунайські кордони Римської імперії. Сарматські поховання першої групи, найімовірніше, залишені аланами, з якими зіштовхнулися римські імператори Авреліан і, можливо, Проб.

Ґрунтуючись на відомостях Зосіма та Константина Багрянородного, а також, залучаючи дані ряду інших писемних джерел, є підстави вважати, що старожитності другої групи мають прямий зв'язок із зіткненням Константина Великого з північнопонтійськими варварами, яке мало місце на Нижньому Дунаї у 20-х роках ІV ст.

У цей час в межиріччі Дністра та Дунаю постійне населення практично було відсутнє. Північніше, на межі з лісостепом, існує щільний масив черняхівського населення, східніше - у приморській зоні між Дністром і Дніпром - носії черняхівської культури з'являються близько 300 р., однак остання заселена все-таки ще слабко. Пояснити, чому Буджак, найбільш сприятлива в природному відношенні територія Північного Причорномор'я, виявився до перших десятиліть ІV ст. незаселеним носіями черняхівської культури, можна лише специфікою політики Римської імперії на нижньодунайському кордоні. Втім, після остаточного закріплення за готами статусу федератів у 332 р. різноетнічне черняхівське населення починає освоювати цей регіон. Заселення Буджаку відбувається переважно зі сходу, через Дністер. У ньому беруть участь германці - вихідці з лісостепу, сильно сарматизовані носії черняхівської культури приморської зони, поліетнічні кримські мігранти.

Населення Буджаку знову стає предметом уваги писемних джерел з кінця 60-х рр. ІV ст. Під час карального походу проти готів імператор Валент за Дунаєм зіштовхнувся спочатку з грейтунгами, і тільки просунувшись на північ, зустрів тервінгів Атанаріха. Таке взаєморозташування двох готських угруповань підтверджує запропонований переважно східний напрямок заселення регіону носіями черняхівської культури. Цей висновок дозволяє зробити локалізація остроготських політичних утворень гунської епохи. Королівство Вінітарія маркірують найпізніші черняхівські пам'ятки, що відкриті в лісостеповому Подніпров'ї, а королівство союзника гунів Гезимунда відповідає синхронним пам'яткам степової зони.

Гунське вторгнення стає каталізатором зміни етнокультурної ситуації в Північно-Західному Причорномор'ї. Після загибелі готського короля Германаріха боротьбу з кочовиками продовжує Вітімір, однак і він зазнає поразки. Опікунами його сина стають чільники гото-гуно-аланського угруповання Алатей і Сафрак. Певно саме аланами Сафрака, тісно інтегрованими в готський союз, залишені пам'ятки типу Біленьке.

Зломивши опір остроготів, гуни завдають поразки і їхнім західним сусідам - візіготам. Розгромивши у швидкоплинному бою військо Атанаріха, вони переслідують відступаючих візіготів аж до карпатських передгір'їв. Саме з цими подіями й пов'язана поява в Буджаку пізньосарматських поховань третьої групи. Найімовірніше ці поховання залишені аланами-танаїтами, які були підпорядковані гунам. Однак більшість черняхівського населення регіону пережило ці події. Фінал черняхівської культури у Буджаку варто датувати першими десятиліттями V ст., і він був пов'язаний з переміщенням гунів і підвладних їм племен у Подунав'я.

ВИСНОВКИ

Перехід від початкового до фінального етапу пізньосарматської культури в межиріччі Дністра та Дунаю характеризується появою тут могильників нового типу, на яких поховання здійснювалися у ямах з підбоєм та катакомбах. Всі ці пам'ятки в межах зазначеного регіону з'являються на нових місцях, і крім провідного типу могильних споруд, відрізняються від сарматських старожитностей попереднього періоду ще й своєю незначною загальною кількістю, особливостями розташування, а також статево-віковим складом похованих. Все це дозволяє дійти висновку, що після середини ІІІ ст. н.е. у Буджак проникають якісь нові угруповання сарматського населення.

Аналіз хронології пізньосарматських старожитностей дозволяє виділити серед них три культурно-хронологічні групи пам'яток, для кожної з яких характерні різні типи поховальних споруд. Зважаючи на повну перевагу на цих пам'ятках поховань з чоловічими наборами інвентаря, є всі підстави вважати, що проникнення окремих сарматських угруповань в Буджак були пов'язані з участю цих кочовиків у військових акціях варварів на нижньодунайських кордонах імперії.

Хронологічну лакуну між сарматськими пам'ятками останніх двох груп заповнюють старожитності черняхівської культури. Матеріали найрепрезентавніших у хронологічному відношенні могильників регіону також дозволили виділити три фази їхнього функціонування.

Аналіз системи освоєння території черняхівським населенням Буджака виявив її подібність, до аналогічної системи, яка була властива населенню причорноморського регіону, та її відмінність від системи освоєння простору черняхівським населенням Пруто-Дністровського межиріччя. На вибір техніки будівництва, за допомогою якої зводилися житла на черняхівських пам'ятках регіону, впливала, насамперед, наявність поблизу поселень того чи іншого будівельного матеріалу, що не дозволяє вважати відмінності у домобудівництві етнокультурними ознаками.

Більш інформативними у цьому сенсі виявляються матеріали поховальних комплексів. Вивчення особливостей поховального обряду та структури керамічного комплексу черняхівських могильників дозволило знайти типологічно близькі пам'ятки в інших регіонах поширення черняхівської культури, причому для кожного з буджацьких некрополів окремо. За наведеними ознаками, могильник Холмське є найбільш подібним до таких некрополів приморської зони як Кам'янка-Анчекрак, Вікторівка, Ранжеве. Для могильника Нагірне подібними виявилися пам'ятки Південного Побужжя, зокрема такі як Курники, Городок і частково Каборга. Могильник Фурманівка є найбільш подібним до причорноморських некрополів черняхівської культури Вікторівна та частково Каборга. В межах поширення черняхівської культури найбільшу подібність до могильника Біленьке виявили поховання досліджені біля Великої Коренихи та Миколаївки, а у цілому висхідну територію населення, що залишило ці пам'ятки, слід шукати в Криму (могильники типу Дружне та Нейзац).

Таким чином, пошуки найближчих аналогій поховальним пам'яткам досить впевнено вказують на переважно східний напрямок заселення Буджака черняхівським населенням. Щільно заселивши межиріччя Дністра та Дунаю починаючи з другої чверті ІV ст. н.е., це населення остаточно припиняє мешкати тут на початку V століття.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті, у фахових виданнях:

1. Васильев А.А. О времени появления пряжек с «почковидным» щитком у поздних сарматов / А.А Васильев А.А. // Старожитності степового Причорномор'я і Криму. Вип. ХІ. Запоріжжя, 2004. С. 55 - 59.

2. Васильев А.А. Германские воинские пряжки и наконечники ремней на Боспоре / А.А. Васильев // Боспорские исследования. 2005. Вып. IХ. С. 279 - 292.

3. Васильев А.А. Ещё раз к хронологии позднейших сарматских древностей Буджака / А.А. Васильев, О.М.Дзиговский // STRATUM PLUS. 2001. 2002. № 4, с. 315 - 334.

4. Васильев А.А. К вопросу о датировке узкогорлых светлоглиняных амфор позднеримского времени (типы D и F по Шелову) / А.А. Васильев // Археологія та етнологія Східної Європи: матеріали та дослідження. 1999. Т. 3. С. 132 - 133.

Статті у інших наукових виданнях та матеріали конференцій:

1. Васильев А.А. Пряслице с граффити с черняховского памятника в Одесской области / А.А. Васильев // Буковинський історико-етнографічний вісник. Чернівці. 2001, Вип. 3. С. 14 - 15.

1. Васильев А.А. К вопросу о соотношении позднесарматских и черняховских древностей междуречья Днестра и Дуная / А.А. Васильев // Древнейшие общности земледельцев и скотоводов Северного Причерноморья (V тыс. до н.э. V в. н.э.). Тирасполь, 2002. С. 352 - 354.

2. Васильев А.А. Боспорский царь на Дунае (к интерпретации группы кочевнических подбойных погребений начала IV вв. в Буджаке) / А.А. Васильев // Боспорский феномен: погребальные памятники и святилища. Ч. II. СПб, 2002. С. 8 -14.

3. Васильев А.А. Этнокультурная атрибуция погребения гуннского времени у с Кисёлово / А.А. Васильев // Древнее Причерноморье. V-е чтения памяти профессора П.О. Карышковского. Одесса, 2003. С. 56 - 61.

4. Васильев А.А. Инвентарь склепа на Тарханской дороге в системе хронологии древностей юга Восточной Европы / А.А. Васильев // Боспорский феномен: проблемы хронологии и датировки памятников. Ч. I. СПб, 2004. С. 267 - 271.

5. Васильев А.А. О некоторых особенностях хронологии предметов вооружения германцев в Северном Причерноморье (этапы В2 и С1) / А.А. Васильев // Боспор Киммерийский. Понт и варварский мир в период античности и средневековья. Вып. VI. Керчь. 2005. С. 37 - 45.

6. Васильев А.А.. К вопросу о связях Северо-Западного и Северо-Восточного Причерноморья в эпоху Великого переселения народов / А.А. Васильев // Четвёртая кубанская археологическая конференция: тезисы и доклады. Краснодар, 2005. С. 34 - 37.

7. Васильев А.А. Некоторые замечания к хронологии позднесарматских древностей / А.А. Васильев // Археологические записки. Вып. 4. Ростов-на-Дону, 2005. С. 52 - 64.

8. Васильев А.А. О времени появления германских дружин на Боспоре / А.А. Васильев // Боспорский феномен. 2005. С. 343 - 349.

9. Васильев А.А. К вопросу о переходе от начального к финальному этапу позднесарматской культуры на Северном Кавказе / А.А. Васильев // Материалы и исследования по археологии Кубани. Краснодар, 2006. С. 229 - 234.

10. Vasiliev A.A. King's Pover and Stratification in the Goth Society in the Roman Age (Data of Archaeological and Written Sources) /A.A. Vasiliev // Hierarchy and Power in the History of Civilizations. Abstracts. Moscow, 2006. P. 167 - 168.

АНОТАЦІЯ

Васильєв О.О. Сармати та черняхівське населення Буджака в другій половині ІІІ ст. н.е. - на початку V ст. н.е. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.04 - археологія. Інститут археології НАН України, Київ, 2008.

Дисертація присвячена комплексному аналізу пам'яток фінального етапу пізньосарматської культури та старожитностей черняхівської культури в межиріччі Дністра та Дунаю.

Зроблена характеристика поховального обряду пізньсарматських та черняхівських могильників, проаналізовані керамічні комплекси ціх пам'яток, визначені основні характеристики системи освоєння простору для помешкання черняхівського населення Буджака Уточнена хронологія пізньосарматських комплексів, запропонована їх періодизація, розроблена хронологія могильника черняхівської культури Нагірне ІІ, на основі якої запропонована власна система відносної хронології черняхівських могильників Буджака. На основі даних писемних та археологічних джерел запропонована реконструкція історико-культурних процесів що відбувалися у Буджаку у другій половині ІІІ - на початку V ст. н.е.

Ключові слова: пізньосарматська культура, черняхівська культура, Буджак, алани, готи.

АННОТАЦИЯ

Васильев А.А. Сарматы и черняховское население Буджака во второй половине ІІІ в. н.э.- начале V в. н.э. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.04 - археология. Институт археологии НАН Украины, Киев, 2008.

В диссертации впервые проводится комплексный анализ древностей финального этапа позднесарматской культуры и черняховской культуры в междуречье Днестра и Дуная.

Выявлены существенные различия между памятниками начального и финального етапов позднесарматской культуры, которые позволяют говорить о смене кочевого населения региона во второй половине ІІІ в. в результате миграции с других территорий. Полное преобладание среди комплексов финального этапа позднесарматской культуры погребений с мужскими наборами инвентаря указывают на военный характер этой миграции.

По особенностям погребального обряда и инвентрая выделено три группы сарматских погребений Буджака второй половины ІІІ - начала V вв. н.е. Анализ хронологии показал их асинхронность. Это позволяет говорить об отсутсвии в указанный период в Буджаке постоянного массива кочевого населения и предположить, что рассматриваемые погребения оставлены группами сарматов, участвовавших в военных акциях варваров на нижнедунайских границах Римской империи. Анализ письменных источников позволил для каждой из выделенных культурно-хронологических групп сарматских поребений найти исторические обстоятельства, с которыми связано их формирование.

Рассмотрена проблема формирования черняховской культуры Буджака. Поселенческие комплексы демонстрируют сходство с памятниками Причерноморья и существенные отличия от комплексов пруто-днестровского междуречья. Анализ особенностей погребального обряда и структуры керамического комплекса крупнейших могильников черняховской культуры Буджака позволил выделить ряд различных этнокультурных элементов. В формировании черняховского населения Буджака приняли участие германцы - выходцы из лесостепного ареала культуры, представители местного сарматизированнного населения Северного Причерноморья, полиэтничные мигранты из Крыма. Установлено преимущественно восточное направления проникновения в Буджак ностиелей черняховской культуры, что подтверждается и анализом письменных источников. Данные позднеантичных авторов позволили связать появление в Буджаке черняховского населения с заключенным в 332 г. н.е. договором между готами и Римской империей а исчезновение этого насления с перемещением подвластных гуннам племен в среднее подунавье в начале V в. н.э.

Ключевые слова: позднесарматская культура, черняховская культура, Буджак, аланы, готы.

SUMMARY

Vasiliev A.A. Sarmats and chernyakhiv's population of the Budjak in latter half of III centuries AD - at the beginning of V centuries AD. - Manuscript.

The Thesis for a candidate degree in speciality 07.00.04 - archaeology - Institute of archaeology of National Academy of Science of Ukraine, Kyiv, 2008.

Thesis is dedicated to complex analysis of monuments of final stage Late-sarmatian culture and Chernyakhiv culture antiquitiesю.

Characteristics of Late-sarmatian and Chernyakhiv burials rites is composed, ceramic complexes of corresponding monuments are analyzed. Main characteristics of reclamation system of Chernyakhiv population inhabited space in the territory of Budjak are defined. Late-sarmatian complexes chronology is specified, periodization of these complexes is proposed, and specific system of relative chronology of Budjak Chernyakhiv burials is developed. Reconstruction of historically- cultural processes in Budjak in latter half of III - at the beginning of V centuries AD is proposed on the base of written and archeological sources.

Kеy words: Late-sarmatian culture, Chernyakhiv culture, Budjak, Alans, Goths.

Размещено на Allbest.ru