Размещено на http://www.allbest.ru/

ДИПЛОМАТИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

ПРИ МІНІСТЕРСТВІ ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Фолклендські (Мальвінські) острови в зовнішній політиці Великої Британії (1763-1843 рр.)

07.00.02 - Всесвітня історія

Гуцол Олексій Вікторович

Київ-2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії та міжнародних відносин Луганського національного університету імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

доктор історичних наук, професор БУР'ЯН Михайло Степанович, Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор ЯКОВЕНКО Наталія Леонідівна, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри міжнародних організацій і дипломатичної служби

кандидат історичних наук, доцент ЧЕРЕВКО Оксана Степанівна, Інститут історичної освіти Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, доцент кафедри всесвітньої історії

Захист відбудеться "21" квітня 2009 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.728.01 по захисту дисертацій в Дипломатичній академії України при Міністерстві закордонних справ України (01025, м. Київ - 1, вул. Велика Житомирська, 2).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Дипломатичної академії України при Міністерстві закордонних справ України (01025, м. Київ - 1, вул. Велика Житомирська, 2).

Автореферат розісланий "19" березня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук, доцент Горобець І.В.

Загальна характеристика роботи

Дисертація виконана в межах комплексної програми Науково-дослідного центру імені В.М. Бейліса "Схід-Захід: теорія та історія міжцивілізаційних взаємостосунків" (державний реєстраційний № 0103 U003602). Робота також відображає головний напрямок діяльності кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин і є одним з пріоритетних напрямків науково-дослідної роботи Луганського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об'єкт дослідження - історія міжнародних відносин у Південній Атлантиці в другій третині XVIII - першій половині XIХ ст.

Предметом дослідження є політика Великої Британії щодо Фолклендських (Мальвінських) островів у 1763 - 1843 рр.

Хронологічні рамки роботи охоплюють 1763 - 1843 рр.

Нижня хронологічна межа дослідження - 1763 р. Закінчення Семилітньої війни дозволило Великій Британії та Франції (двом основним супротивникам у боротьбі за торгівельну та колоніальну першість) перейти до колонізації ще незаселених до того районів Західної півкулі. Одним із таких районів стала Південна Атлантика, яка була місцем зосередження основних морських комунікацій того часу. Восени 1763 р. за підтримки французького уряду була направлена експедиція, що мала заснувати поселення на Фолклендських (Мальвінських) островах. Така акція французів спонукала Лондон до відповідних дій. Намагаючись не допустити відновлення могутності Франції як морської держави, Велика Британія відреагувала на цей захід Версаля підготовкою своєї експедиції до Фолклендів (Мальвін).

Верхня хронологічна межа - 1843 р. Королева Вікторія 23 червня 1843 року оприлюднила наказ, згідно з яким Фолклендські (Мальвінські) острови інкорпорувалися до складу колоній Британської корони.

Мета роботи - дослідити процес формування та реалізації зовнішньої політики Великої Британії щодо Фолклендських (Мальвінських) островів у 1763-1843 рр.

Для досягнення поставленої мети були визначені наступні завдання:

· з'ясувати передумови виникнення "фолклендської" політики Великої Британії;

· виділити та охарактеризувати основні етапи становлення британської політики щодо Фолклендського (Мальвінського) архіпелагу;

· виявити внутрішньо- та зовнішньополітичні фактори, які безпосередньо впливали на британську політику стосовно Фолклендських (Мальвінських) островів;

· простежити процес еволюції політики Великої Британії щодо Фолклендів (Мальвін);

· дослідити боротьбу в правлячих колах Великої Британії навколо питання колонізації архіпелагу.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що

· вперше в українській історіографії зроблена спроба проаналізувати політику Великої Британії стосовно Фолклендських (Мальвінських) островів у 1763-1843 рр.;

· досліджено історичне підґрунтя британської експансії в регіоні;

· розглянуто внутрішні та зовнішні фактори, які впливали на формування зовнішньополітичного курсу Лондона щодо Фолклендів (Мальвін);

· висвітлено позиції політичних угруповань та партій Великої Британії стосовно "фолклендського питання";

· показано місце Фолклендських (Мальвінських) островів у стратегічних планах британських правлячих кіл у досліджуваний період.

Теоретико-методологічна основа роботи розкрита в окремому підрозділі. Методологія роботи базується на діалектичних принципах наукового пізнання. Принцип історизму дозволяє простежити еволюцію суспільно-політичних явищ у їх причинно-наслідковій взаємозалежності. Іншим важливим методологічним принципом дисертації є принцип багатофакторності, за яким явище розглядається як результат взаємодії всього комплексу факторів суспільного життя та є наслідком поєднання конкретних обставин, причин та тривалих історичних процесів. Для реалізації поставленої мети дисертант також дотримувався принципу всебічності, спрямованого на визначення зовнішніх та внутрішніх взаємозв'язків явищ, що аналізуються.

Перелічені принципи реалізовувалися за допомогою цілої низки методів. У результаті використання історико-генетичного методу, через послідовне розкриття якостей та функцій об'єкту дослідження дисертант отримав змогу в найбільшій мірі наблизитися до відтворення реальної картини подій. Порівняльно-історичний метод дозволив порівняти зовнішню політику Великої Британії щодо Фолклендів (Мальвін) в різні проміжки часу. Використання системного методу сприяло висвітленню політики британського уряду крізь призму міжнародних відносин взагалі та латиноамериканської політики Лондона зокрема.

Науково-теоретична і практична значущість дослідження полягає в тому, що фактичний матеріал, окремі положення та висновки, які містяться в ньому, можуть бути використані як у науковій діяльності - істориками, що займаються вивченням подібних проблем, так і в діяльності викладацькій - при розробці та викладанні спецкурсів з нової історії. Крім того, деякі аспекти дослідження можуть бути застосовані в ході практичної роботи державних установ і суспільних організацій, чия діяльність торкається сфери міжнародних відносин.

Апробація результатів дослідження здійснювалася шляхом обговорення змісту дисертації на засіданнях кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин ЛНУ імені Тараса Шевченка, на засіданнях групи енциклопедичних видань Інституту Латинської Америки РАН (м. Москва), а також на всеукраїнських наукових конференціях: "Всесвітня історія та актуальні проблеми міжнародних відносин" (м. Луганськ, ЛНУ імені Тараса Шевченка, 2005 р.); "Всесвітня історія та актуальні проблеми міжнародних відносин" (м. Луганськ, ЛНУ імені Тараса Шевченка, 26-27 квітня 2006 р.); "Актуальні проблеми новітньої історії" (м. Луганськ, СНУ імені В. Даля, 23 листопада 2006 р.); "Актуальні питання вітчизняної, світової історії та історії науки: пошуки, роздуми, знахідки" (м. Луганськ, СНУ імені В. Даля, 24-25 квітня 2008 р.).

Публікації. Основні результати дослідження знайшли відображення у шести статтях, п'ять з яких опубліковано у фахових наукових виданнях, ліцензованих ВАК України (одна - у співавторстві, чотири - одноосібно).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (287 найменувань) і додатку. Загальний обсяг дисертації складає 187 сторінок (із них основний текст - 161 ст.).

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної теми, її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначено об'єкт і предмет, хронологічні межі, мету та завдання, розкрито теоретико-методологічну основу, наукову новизну і практичне значення дослідження, представлено апробацію та структуру дисертації.

Перший розділ - "Джерела, історіографія та теоретико-методологічні основи дослідження" присвячений характеристиці джерельної бази, а також аналізу стану наукової розробки теми та методології дослідження. Джерела, за допомогою яких вивчалась політика Великої Британії щодо Фолклендів (Мальвін), можна умовно розділити на шість груп.

До першої групи джерел віднесені офіційні документи, котрі були опубліковані в збірках та колекціях документів. Окреме місце в ній займають матеріали, що увійшли до фундаментального видання - "Фолклендський конфлікт у світлі міжнародного права та міжнародної політики" за редакцією Р. Перла. У ньому зібрано понад 500 документів, що стосуються історії "фолклендського протистояння". Це найбільш повна колекція документів, яка не тільки проливає світло на походження "фолклендської" політики Великої Британії, а й дозволяє в загальних рисах простежити її еволюцію аж до 1982 р. включно.

У середині 80-х рр. ХХ ст. під егідою Інституту Латинської Америки РАН в рамках проекту "Мальвіни: колоніальна війна XX століття" побачила світ ціла низка маловідомих матеріалів з іспанських архівів, уперше перекладених на російську мову та опублікованих на теренах СРСР. Вони дають можливість не тільки простежити перебіг британо-іспанських переговорів із питання приналежності Фолклендських (Мальвінських) островів, але й оцінити роль підданих Людовика XV у врегулюванні конфлікту 1770-1771 рр.

До цієї групи джерел варто також віднести й опубліковані тексти міжнародних угод та договорів, що містяться у таких виданнях як "Збірка угод між Великою Британією та іншими державами" за редакцією Дж. Чалмерса, "Збірка усіх угод про мир, союз і торгівлю між Великою Британією та іншими державами, від Мюнстерської угоди 1648 року до Паризького миру 1783 року" за редакцією Ч. Дженкінсона, "Повна колекція угод і конвенцій між Великою Британією та іншими державами" за редакцією Л. Хертслета. Ці матеріали мають неабияке значення, адже дають можливість реконструювати основні етапи британського проникнення до Південної Атлантики та визначити причини еволюції політики Альбіону щодо Фолклендських (Мальвінських) островів у різні проміжки часу.

До другої групи увійшли електронні версії архівних джерел. Це, насамперед, документи з британських архівів, розміщені на сайті британського інформаційного об'єднання "Національні архіви Об'єднаного Королівства". Сайт, створений під егідою британського уряду, дає змогу ознайомитися з цілою низкою різних за характером документів, які стосуються теми даної дисертації. Використані в роботі джерела відносяться до фонду "ADM", де зібрані папери Британського Адміралтейства. Це звітні матеріали й робоча кореспонденція адміралтейських чиновників та офіцерів за 1832-1833 рр. Їх аналіз дозволяє не тільки скласти загальне уявлення про проблему, а й побачити методи, за допомогою яких на практиці впроваджувалася політика Лондона щодо Фолклендів (Мальвін).

Не менш значущими можна назвати також матеріали, котрі знаходяться на сайті Аргентинського національного архіву. Джерела, які стосуються історії колонізації Фолклендських (Мальвінських) островів об'єднані в спеціальній підборці "Суверенітет Аргентини над Мальвінськими островами". Вони цінні для дослідників насамперед тим, що дають змогу поглянути на політику правлячих кіл Великої Британії очима їх супротивників - іспанців та аргентинців, знайти та проаналізувати факти, які іноді з певних причин замовчуються представниками англійської історичної науки.

До третьої групи джерел відносяться парламентські документи. Численні копії стенограм дебатів та протоколів парламентських засідань представлені в багатотомному виданні "Парламентська історія Англії з найдавніших часів до року 1803", яке вийшло у світ за редакцією В. Коббета. Найбільш корисними виявилися матеріали за 1765-1771 рр., опубліковані у XVIII томі названої праці. Саме в цей час Лондон розпочав колонізацію Фолклендського (Мальвінського) архіпелагу. Детальне вивчення зазначених документів дозволяє проаналізувати процес ухвалення тих або інших зовнішньополітичних рішень та оцінити діяльність окремих політиків чи політичних угрупувань під час "фолклендської кризи" середини 1760-х та першої половини 1770-х рр.

На високу оцінку заслуговують також і такі видання, як "Показові британські промови, з передмовою та пояснювальними нотатками" за редакцією Ч. Адамса, "Краса британського парламенту: витяги зі стенограм дебатів палати лордів та палати громад, від початку адміністрації Роберта Уолпола до закінчення другого терміну адміністрації Превелебного Уїльяма Пітта" і "Вибрані промови поважного сера Уїльяма Молесуорта з питань колоніальної політики", редаговані професором Е. Егертоном. У них містяться фрагменти та витяги зі стенограм парламентських засідань, які стосуються окремих питань як внутрішньої, так і зовнішньої політики держави.

Четверту групу джерел складають щоденники, мемуари й листування політиків та державних діячів - сучасників досліджуваних подій. Дуже цінну інформацію можна почерпнути з кореспонденції У. Пітта-старшого, англійського короля Георга ІІІ та прем'єр-міністра Великої Британії Ф. Норта. Ці документи епістолярного жанру суттєво доповнюють офіційні документи та парламентські матеріали. Їх унікальність полягає в тому, що вони проливають світло на справжні причини виникнення та еволюції "фолклендської" політики Альбіону, чого не можна побачити в офіційних матеріалах.

Особисте листування та щоденники британських дипломатів також стали об'єктом детального вивчення. Варто окремо відзначити таке видання, як "Щоденники та кореспонденція Дж. Харріса, першого графа Малмсбері", у якому вміщена значна частина епістолярного спадку та щоденники повноважного посла Лондона в Мадриді Дж. Харріса. Не менш корисними виявилися і спогади британського консула в Аргентині В. Періша, які були опубліковані під назвою "Буенос-Айрес та Об'єднані провінції де ла-Плати". Ці роботи дозволяють нам переосмислити сутність зовнішньої політики Британської корони в Південній Атлантиці в зазначений період.

До п'ятої групи джерел входять спогади та автобіографії мореплавців та науковців, котрі відвідали Фолкленди (Мальвіни) під час описуваних подій. Серед британської мемуарної літератури надзвичайною інформативною наповненістю стосовно предмету дослідження вирізняються праці Дж. Ансона, Дж. Байрона, Т. Фолкнера, Ч. Дарвіна, Р. Фіцроя, Дж.К. Росса та ін. Серед записок представників інших країн варто відзначити роботи французьких науковців Л.А. Бугенвіля та А.Ж. Пернеті.

Останню, шосту групу джерел складають твори, які можна віднести до жанру політичної публіцистики. Серед них роботи відомих англійських памфлетистів С. Джонсона "Роздуми про запізнілі переговори щодо Фолклендських островів" та Юніуса "Лист № 42" і "Лист № 43". Вони побачили світ якраз у кінці 1770 - на початку 1771 рр., коли "фолклендська криза" в черговий раз досягла свого апогею. Ці роботи виразно демонструють спосіб мислення як представників проурядових кіл, так і прибічників опозиційних сил в окреслений період.

Підбиваючи підсумок аналізу джерельної бази, можна зазначити, що існуючий обсяг документальних матеріалів, у тому числі і вперше введених до наукового обігу, дає можливість переглянути деякі аспекти історії британської експансії в Південній Атлантиці.

Історіографія зовнішньої політики Великої Британії другої половини XVIII - першої половини XIX ст. нараховує велику кількість праць вітчизняних та зарубіжних авторів, однак політика Об'єднаного Королівства щодо Фолклендських (Мальвінських) островів досліджена в них досить поверхнево.

До Першої світової війни історики Великої Британії та США "фолклендську проблему" майже не вивчали. Вона отримала певне висвітлення лише в працях загального характеру, присвячених зовнішній політиці Великої Британії, та у виданнях біографічного характеру. Можна окремо виділити роботи Дж. Айкіна, Дж. Алмона, Т. Маколея, в яких розглядається діяльність Уїльяма Пітта-старшого та короля Георга ІІІ. Ці книги побачили світ уже в першій половині XIX ст. Однак суттєвим їхнім недоліком є те, що вони мають наративний, неаналітичний характер. У другій половини ХІХ - на початку ХХ ст. були опубліковані роботи Р. Конгріва, М. Барроуза, М. Дормана, А. Хассала та ін. Вони дають змогу розглянути "фолклендський конфлікт" 1770-1771 рр. як проблему не тільки зовнішньої, але й внутрішньої політики Великої Британії.

Перша світова війна викликала підвищений інтерес до проблем зовнішньої політики. Не стало винятком і "фолклендське питання", вивченням якого займалися В. Бойсон та Г. Спенсер-Купер. Однак єдиною працею, що розглядала саме еволюцію зовнішньополітичного курсу Лондона стосовно Фолклендських (Мальвінських) островів, була монографія професора Колумбійського університету Дж. Гоебеля "Боротьба за Фолкленди", видана у 1927 р. У ній комплексно досліджувалася зовнішня політика європейських держав щодо Південної Атлантики у вказаний період. Однак автор - юрист за освітою - зосереджувався на вивченні перш за все правового статусу островів. Притаманний Дж. Гоебелю описовий стиль при викладенні історичного матеріалу також дещо знижує цінність його роботи.

Активно "фолклендська проблема" почала вивчатися тільки після Другої світової війни. Інтерес до цього питання був пов'язаний із тим, що прихід до влади в Аргентині Х. Перона викликав поновлення дискусії між Великою Британією та Аргентиною щодо подальшої долі архіпелагу. Попит на нові дослідження із зазначеної проблеми спричинив появу великої кількості робіт, які носили винятково прикладний характер. Найбільш інформативними серед опублікованих у той час були праці Е. Крісті, Р. Джонсона, Г. Уолдока, Ч. Дж. Метфорда.

Англо-аргентинська війна 1982 р. призвела до того, що "фолклендська проблема" майже на десятиріччя стала однією з найактуальніших. У період між 1982 та 1991 рр. з'явилося багато досліджень переважно публіцистичного характеру. До числа дійсно наукових варто зарахувати праці Л. Густафсона, М. Ханіуела і Дж. Пірс, П. Кальверта, Ф. Гравеля, а також колективну роботу журналістів газети "Санді Таймс" "Фолклендська війна: повна історія". І все ж таки необхідно зауважити, що характерним майже для усіх цих видань є високий ступінь упередженості при оцінці обґрунтованості претензій Іспанії (а згодом й Аргентини) на Фолклендський (Мальвінський) архіпелаг.

У цілому, як зазначав відомий дослідник "фолклендської проблеми" Б. Гоу, історіографія цього питання в зазначений період розвивалася за "екстенсивним шляхом". Це було наслідком відсутності доступу дослідників до ще не вивчених архівних матеріалів. Така ситуація зберігається аж дотепер. Проте в кінці 90-х рр. ХХ - на початку ХХІ ст. у британській та американській історіографії намітилися якісно нові зміни. Гострота проблеми пішла на спад, а час, що пройшов після війни, дозволив історикам Д. Гібрану, А. Грехем-Йоллу, Р. Лавьєру та вже названому Б. Гоу поглянути на південноатлантичну політику Лондона менш емоційно та більш об'єктивно.

В аргентинській історіографії "фолклендське питання" почало вивчатися тільки у кінці 30-х рр. ХХ ст. Інтерес до цієї проблеми був викликаний нацистськими пропагандистами, що концентрували увагу народних мас на територіальній суперечці з Великою Британією і тим самим намагалися привернути Аргентину на бік Німеччини. Під їх впливом на початку Другої світової війни була заснована громадська організація "Комітет із повернення Мальвін", котра займалася просвітницькою та видавничою діяльністю. Завдяки її роботі у 1940-х рр. видано велику кількість праць, авторами яких були Р. Леопольдо, К. Треллес, Д. Ревелло, А. Паласіос, А. Лангенхайм. У цілому ці роботи носили публіцистичний характер. І це не дивно, адже їх писали не професійні історики, а журналісти.

Двосторонній діалог між Аргентиною та Великою Британією щодо статусу архіпелагу породив в 1960-х рр. нову хвилю зацікавленості "фолклендською проблемою" в аргентинській історичній науці. Ця тема стала однією з найактуальніших у той час. Однак, знов таки, переважна кількість робіт не відрізняється особливою цінністю для дослідника через свою надмірну тенденційність. Роботи Л. Дестефані, М. Теслера, Д. Пуіга, Д. Молінарі та Е. Фітте насичені розповсюдженими історичними "міфами".

Значним поштовхом для розвитку не тільки британської, але й аргентинської історіографії "фолклендського конфлікту" стала війна 1982 р. За останні два десятиліття аргентинцями було видано безліч робіт, в яких висвітлювалася історія міжнародної боротьби за архіпелаг. Проте майже всі вони написані з дотриманням "іспанської традиції", що полягає в гострій критиці претензій Великої Британії на володіння Фолклендами (Мальвінами) та ідеалізації ролі Іспанії та Аргентини в багатовіковій суперечці. Найбільш виразно це простежується в науковому доробку Г. Урчіпія, Дж. Торреса, Р. Альєхо, Х. Лопеза, Л. Пасо.

Із другої половини 1990-х рр. спостерігалося зниження інтересу аргентинських істориків до "фолклендської проблеми". Але вже починаючи з 2003 р., вона знову зайняла чільне місце серед найбільш актуальних. Це було пов'язано з тим, що передвиборча кампанія майбутнього президента Н. Кірхнера базувалася на обіцянках приєднати острови до Аргентини. За часів його президентства з'явилися нові праці, присвячені здебільшого вивченню конфлікту у новітній час.Ф. Лоренц, Р. Моро, Р. Губер, Х. Варлі та Х. Форна висувають свої пропозиції щодо врегулювання проблеми. У зв'язку з тим, що "фолклендське питання" все ще має для аргентинських вчених практичне значення, у сучасній історіографії цієї країни переважає утилітарний підхід до її вивчення.

У дореволюційній російській історіографії "фолклендська проблема" залишилася не дослідженою. Можна лише згадати книгу "Південною Америкою", яка вийшла з-під пера відомого російського дипломата, науковця та мандрівника О. Іоніна у 1893 р. Однак її значним недоліком є те, що автор у своїй роботі використовує неперевірені факти, особливо коли розглядає період відкриття островів європейцями.

У радянській історіографії це питання також висвітлено недостатньо, хоча роботи, що так чи інакше торкаються даної проблематики існують. Їх переважна більшість була написана під час останнього загострення "фолклендської кризи". Істотно знижує цінність цих праць публіцистичний характер викладу. Найбільш ґрунтовними можна вважати роботи О. Александрова, О. Гончаровa, М. Лазарєва, Б. Мартинова, О. Митяєвої, В. Гамутило та ін. Характерною рисою усіх перерахованих видань є те, що чільне місце в них займає проблема з'ясування ролі США у захопленні Великою Британією Фолклендських (Мальвінських) островів у 1833 р.

У сучасній російській історичній науці політика Лондона щодо архіпелагу також майже не досліджена. Як виняток, можна назвати лише роботи російських істориків С. Бугашева та С. Блуменау. Вони приділили певну увагу і "фолклендським" подіям, але тільки 1760-х - 1770-х рр., і розглядали їх винятково крізь призму британо-французьких змагань за світову першість.

У вітчизняній історіографії "фолклендська проблема" не розглядалась. Разом із тим дослідник має у своєму розпорядженні низку праць, присвячених вивченню локальних конфліктів. Це роботи В. Бруза, Б. Гончара, О. Лук'янова, Ю. Поспєлова, А. Шумки. Крім того є можливість опиратися на дослідження, які розглядають зовнішню політику Великої Британії. Це роботи М. Бур'яна, В. Крушинського, Н. Яковенко, О. Черевко, В. Вербовського, І. Грицьких, А. Грубінко, І. Єремєєвої, С. Зінько, С. Ковальського, Д. Ласкавого, О. Набоки, Ю. Панченко, Л. Питльованої, К. Русакова, М. Русанової, В. Савенкова, О. Фоміної, М. Ширяєва. Варто зазначити, що переважна більшість цих робіт присвячена подіям кінця XIX - початку XX ст., тоді як ранній період залишається поза увагою вчених. Саме тому велике значення мають праці відомого одеського англознавця О. Дьоміна, зокрема його монографія "Біля витоків англійського атлантизму. Зовнішня політика Англії кінця 50х - кінця 80х років XVI ст.", в якій аналізується початкова стадія становлення Англії як морської сили.

Теоретичною базою даної дисертації стали роботи вітчизняних та зарубіжних авторів. Умовно їх можна поділити на декілька груп: а) праці з геополітики, а також теорії міжнародних відносин (Р. Арон, З. Бжезінський, Х. Макіндер, А.Т. Мехен, Ф. Ратцель, К. Хаусхофер); б) історичні роботи, в яких вивчаються основні тенденції та закономірності розвитку британського колоніалізму (Дж. Балкелей, Дж. Бейєр, Г. Бондаревський, М. Дорман, А. Іннес, М. Єрофеєв, Т. Ллойд, Р. Макіннон, Е. Ротштейн, Ф. Ротштейн, А. Соколов, Є. Тарлє та ін.); в) твори, присвячені дослідженню та аналізу міжнародних конфліктів (А. Грехем-Йолл, Р. Лавьєр, О. Старостіна, Л. Фрідман тощо).

Отже, аналіз опрацьованої літератури та джерел доводить відсутність робіт, присвячених вивченню важливих аспектів "фолклендської проблеми", що зумовлює необхідність її подальшого всебічного та комплексного дослідження з урахуванням теоретичних напрацювань вітчизняних та зарубіжних вчених.

У другому розділі "Зовнішня політика Великої Британії та міжнародні відносини в другій третині XVIII ст." розглядаються історичні передумови виникнення "фолклендської" політики Великої Британії.

Уперше питання про заснування військової бази в Південній Атлантиці як плацдарму для експансії в латиноамериканському регіоні постало в практичній площині для керівників зовнішньої політики Великої Британії у 1740-х рр. Це було пов'язано з підвищенням ролі ринків збуту для економічного розвитку країни. Однак, використовуючи несприятливі для Лондона міжнародні умови, які склалися завдяки початку війни за Австрійський спадок, Кастильському двору вдалося завадити реалізації дуже перспективного геополітичного проекту. Тільки в кінці 50-х рр. XVIII ст. в Лондоні згадали про план колонізації Фолклендів (Мальвін). Але зміни, які відбулися у правлячих колах держави наприкінці Семилітньої війни, перешкодили його втіленню в життя. Надії прибічників активної колоніальної політики на те, що їх задуми будуть підтримані британським суспільством у цілому, виявилися марними.

Загалом Велика Британія в досліджуваний період не мала чіткої зовнішньополітичної лінії стосовно Фолклендських (Мальвінських) островів. Її дії носили скоріше безсистемний, хаотичний характер, що і завадило британцям закріпитися в районі Магелланової протоки, яка була на той час єдиним шляхом, що з'єднував Тихий та Атлантичний океани. І все ж таки, значення Південної Атлантики в зовнішній політиці Великої Британії протягом усього періоду поступово, хоча і дуже повільно, зростало, оскільки Лондону треба було перешкодити встановленню контролю над цим стратегічно важливим регіоном іншим європейським державам.

Третій розділ "Фолклендські (Мальвінські) острови в політиці Великої Британії у 1763-1774 рр." присвячений аналізу першого етапу колонізації островів британцями.

Після закінчення Семилітньої війни Велика Британія знову зацікавилась Фолклендськими (Мальвінськими) островами. Однак вона була не єдина у своєму бажанні колонізувати архіпелаг. Першими все ж таки стали французи, які восени 1763 р. направили експедицію до Південної Атлантики та заснували поселення на Фолклендах (Мальвінах). Це примусило Уайтхолл вдатися до відповідних дій. Поступово колонізація островів набула характеру колоніальних перегонів між Лондоном та Парижем.

В умовах загальної ворожнечі між Сент-Джеймським двором та Версалем мирне співіснування британської та французької колоній на Фолклендському (Мальвінському) архіпелазі було неможливим. Сутички між колоністами погіршили відносин між двома державами. Однак серйозного зіткнення вдалося уникнути через те, що французи були вимушені передати свої права на поселення Іспанії, яка претендувала на ці території, спираючись на статті Тордесильяського договору та Утрехтського миру.

Врешті решт, ніщо не могло примусити Уайтхолл відмовитися від обраної тактики. Англійці і надалі продовжували поступове заселення островів. У 1766-1767 рр. це призвело до відкритого конфлікту, тепер уже з Мадридом. Варто зазначити, що в той час позиції Великої Британії були серйозно послаблені внутрішніми чинниками. Тривала хвороба голови вігського уряду Уїльяма Пітта-старшого серйозно вплинула на ефективність правлячого кабінету. За відсутності прем'єра урядовці так і не змогли прийти до спільного знаменника та прийняти єдине рішення щодо подальших дій стосовно архіпелагу. Це навіть стало причиною розколу кабінету на прибічників "поміркованого курсу", які вважали за доцільне відмовитися від колонізації островів та уникнути можливого військового протистояння (лорд Бедфорд, віконт Веймут, лорд Хіллсборо, граф Гувер, лорд Норт), і прихильників "жорсткої лінії", котрі відстоювали наступальну політику (граф Камден, лорд Графтон, граф Шельбурн, Е. Хоук). Тому проблема в той період так і не отримала остаточного вирішення. На початку 1770 р. це призвело до чергової дестабілізації ситуації в регіоні. Збройне зіткнення британських колоністів з іспанськими взимку 1770 р. поставило дві країни на межу війни. Події розпочалися як колоніальна суперечка Лондона та Мадрида, однак дуже скоро Франція в якості союзниці Кастильського двору втрутилася в хід переговорів, що значно ускладнило становище Альбіону, який зостався наодинці з достатньо потужним франко-іспанським блоком.

Як і під час першої "фолклендської кризи" 1766-1767 рр., у британських правлячих колах не було одностайної позиції щодо подальших дій. Король Георг ІІІ та лояльний йому торійський уряд Ф. Норта схилялися до замирення з державами "Фамільного пакту", тоді як потужна парламентська опозиція на чолі з колишнім прем'єром Піттом-старшим вимагала оголошення війни. Варто зауважити, що на відміну від попередньої "фолклендської кризи", коли зовнішньополітична позиція країни була предметом обговорення лише у стінах парламенту, події 1770 р. набули широкого розголосу. Уряд Норта міг розраховувати на подальше перебування при владі лише за умови успішного розв'язання "фолклендської проблеми", що й спонукало британські правлячі кола до активних дій.

Враховуючи внутрішньополітичну кризу та співвідношення сил на міжнародній арені, яке в той час було не на користь Лондона, голова британського кабінету Ф. Норт був змушений знову приступити до вирішення "фолклендського питання". Переговори між Великою Британією та державами "Фамільного пакту" відбувалися у складній ситуації та просувалися дуже повільно, але в критичний момент, коли напруження досягло свого піку, як у Великій Британії, так і у Франції відбулися кардинальні зміни у владних структурах. Це дозволило уникнути війни та знайти оптимальний вихід із ситуації, що склалася. Уряд Об'єднаного Королівства проявив гнучкість та пішов на деякі поступки, але все ж таки зміг зберегти свої позиції та відновити статус-кво в Південній Атлантиці.

У четвертому розділі "Еволюція зовнішньої політики Лондона в останній чверті XVIII - першій третині ХІХ ст. та Фолклендські (Мальвінські) острови" мова йдеться про формування зовнішньополітичного курсу Великої Британії в умовах, що склалися після створення США.

Починаючи з середини 1770-х рр., внутрішньополітична ситуація у Великій Британії та розвиток подій на міжнародній арені змусили Лондон на довгий час відвернути увагу від Південної Атлантики. У результаті правлячі кола цієї держави свідомо проігнорували встановлення Мадридом у 1776 р. свого суверенітету над Фолклендами (Мальвінами), які стали складовою частиною (губернаторством) іспанського віце-королівства де-Ла-Плати. У той же час, британці не переставали стежити за розстановкою сил в регіоні, намагаючись будь-що зберегти геополітичну рівновагу в цій частині світу.

Здобуття незалежності північноамериканськими колоніями і виникнення США у якості регіонального лідера по той бік Атлантики, перемога Великої Британії над Францією у боротьбі за колоніальну першість, а також завоювання незалежності країнами Латинської Америки радикально змінили тогочасну політичну карту світу та зумовили зміни в зовнішньополітичній доктрині Уайтхоллу. Нового значення в планах британських правлячих кіл набули і Фолкленди (Мальвіни), які в 1820 р. увійшли до складу Аргентини - правонаступниці Іспанії на території де-Ла-Плати.

Уже наприкінці 20-х - на початку 30-х рр. ХІХ ст. у британській правлячій верхівці стала широко обговорюватися ідея анексії Фолклендських (Мальвінських) островів. Однак тоді цей проект не отримав одностайної підтримки членів англійського уряду. Натомість Лондон обмежився дипломатичним протестом проти встановлення суверенітету Аргентини над архіпелагом, що у разі необхідності мало стати приводом для повернення туди британців.

У п'ятому розділі "Перетворення Фолклендів (Мальвін) на колонію Великої Британії, 1831 - 1843 рр." досліджується процес входження архіпелагу до складу Британської імперії.

30-ті рр. ХІХ ст. позначилися посиленням боротьби Великої Британії та США за гегемонію у Південній Америці. Окремим епізодом цього протистояння стали і "фолклендські події" 1831-1833 рр. У 1831 р. через відмову Аргентини визнати права Вашингтона на рибний та китобійний промисли у прибережних водах цієї держави, США поставили під сумнів права Буенос-Айреса на Фолкленди (Мальвіни), запропонувавши натомість оголосити острови територією, яка нікому не належить. На практиці це означало б перехід архіпелагу під контроль США. За цих умов британські правлячі кола, які сприймали зазіхання Білого дому на острови практично як загрозу національній безпеці, були змушені негайно втрутитися та перейти від заяв щодо своїх претензій на Фолкленди (Мальвіни) до конкретних дій.

У ході дипломатичної боротьби досвідчені представники Уайтхоллу в Аргентині консули В. Періш та Г. Фокс змогли не тільки відстояти інтереси своєї держави в регіоні, а й реалізувати один із принципів її зовнішньої політики - "знайти кішку, яка б тягала з вогню гарячі каштани". Завдяки цьому вдалося переконати США відмовитися від зазіхань на архіпелаг. Той факт, що американці частково зруйнували аргентинську колонію та конфіскували зброю колоністів, сприяв створенню підґрунтя для переходу островів під контроль Британської корони у 1833 р. Все це дало можливість Лондону зберегти вигідний йому баланс сил у Південній Атлантиці.

Варто зауважити: перехід архіпелагу під тимчасове військове управління ще не означав, що правлячі кола держави остаточно вирішили питання щодо майбутнього цієї території та що вони мали чіткий план їх використання. Архіпелаг не отримав визначеного юридичного статусу, а "тимчасове" управління ним затягнулося майже на десять років, протягом яких Лондон неодноразово відмовлявся починати діалог з Аргентиною щодо суверенітету над островами.

Ситуація змінилася лише на початку 1840-х рр., коли економічні причини спонукали уряд Великої Британії уточнити плани щодо Фолклендів (Мальвін). Результатом цього стало надання у 1843_р. островам статусу колонії. Це ознаменувало різкий поворот у політиці метрополії. Якщо десять років тому британські правлячі кола задовольнялися фактичним контролем над архіпелагом, то тепер ця територія юридично стала складовою Британської імперії. Той факт, що Аргентина досі не визнає суверенітету Лондона над островами, зумовлює збереження стану латентного конфлікту в Південній Атлантиці, який за певних умов може перерости у збройне протистояння.

У висновках містяться результати проведеного дослідження.

Стрімке економічне зростання Великої Британії в умовах боротьби європейських країн за торгівельну першість спричинило в середині XVIII_ст. активізацію експансіоністської політики Лондона. Найбільш актуальним завданням для британських правлячих кіл стало забезпечення вільного та безпечного пересування торгового та воєнного флотів. Це, у свою чергу, спонукало до створення нових опорних пунктів у стратегічно важливих регіонах, зокрема у Південній Атлантиці, де на той час зосереджувалися найважливіші морські комунікації світу.

У "фолклендській" політиці Уайтхоллу в досліджуваний період можна простежити три етапи, кожен з яких мав свої особливості, зумовлені тими цілями та завданнями, що стояли перед британською верхівкою в певні проміжки часу. У цілому, її еволюція відбувалася під впливом багатьох чинників як зовнішнього (суперництво за світову та регіональну першість, міжнародна ізоляція, численні війни), так і внутрішнього (економічна криза, політична нестабільність, боротьба в правлячих колах) характеру.

зовнішня політика фолклендський британія

Перший етап - 1763-1774 рр. Правлячі кола Великої Британії звернули увагу на стратегічну значущість Фолклендів (Мальвін) ще під час війни за Австрійський спадок, однак ніяких конкретних заходів з їхнього боку вжито не було. Натомість у 1763 р., коли Південна Атлантика стала ареною гострої боротьби між Лондоном та Парижем за світове лідерство, Уайтхолл був змушений переглянути свої плани щодо архіпелагу. Однак це виявилося дуже непростою справою. Необхідність не тільки захоплення Фолклендів (Мальвін), але й навіть питання їхньої колонізації досить неоднозначно сприймалося британським істеблішментом, що значно уповільнило процес розробки курсу Лондона щодо цієї території. Як віги, так і торі визнавали її геополітичний потенціал, однак розходилися в поглядах на доцільність та форму його використання. Перші вбачали в архіпелазі ідеальний плацдарм для розширення впливу Великої Британії в акваторії Тихого океану та пропонували створити на ньому потужну військову базу. Другі, у свою чергу, не вважали такий підхід перспективним. На їхню думку, достатньо було б завадити переходу островів під владу інших європейських держав.

Врешті решт перемогу одержали торі. Результатом стало виведення у 1774 р. військового контингенту з території Фолклендів (Мальвін). Хоча більшість сучасників оцінювали цей крок уряду Норта як дипломатичну поразку, час показав, що це було лише логічне продовження політики торі щодо островів. У цілому ж, таке рішення могло задовольнити всі політичні сили, оскільки головний конкурент Великої Британії - Франція, була змушена відмовитися від колонізації архіпелагу, що дозволило відновити вигідний для Великої Британії баланс сил в районі Магелланової протоки.

Другий етап охоплює 1774-1831 рр. У цей час участь Великої Британії у цілій низці воєн не давала можливості Лондону приділити достатньо уваги "фолклендському питанню", тому англійці обмежилися роллю неофіційного, але зацікавленого спостерігача за подіями в Південній Атлантиці. Як і раніше, головним завданням Уайтхоллу в цій частині світу було підтримання статус-кво. Завдяки цілому рядові послідовних дипломатичних заходів, Великій Британії протягом майже шістдесяти років вдавалося його реалізовувати. Поява на міжнародній арені нового потужного актора - США, який претендував на регіональне лідерство, серйозно змінило ситуацію.

У рамках третього етапу - 1831 - 1843 рр. - Велика Британія поступово перетворюється на володарку Фолклендського (Мальвінського) архіпелагу. Передумови для цього створювалися вже наприкінці 1820-х рр., коли правлячі кола США на основі доктрини Монро почали здійснювати експансію в Латинській Америці. Стало зрозуміло, що Фолкленди (Мальвіни), які в 1820 р. увійшли до складу Аргентини, можуть стати одним із об'єктів американської експансії. Агресія Вашингтона проти Буенос-Айреса (влітку 1831 р.) остаточно переконала Уайтхолл в необхідності активізації цього напряму зовнішньої політики. Наслідком стала низка дипломатичних заходів, а згодом й окупація островів у 1833 р. Однак Велика Британія не поспішала, як цього можна було очікувати, змінювати статус даної території. Більше того, до певного часу це навіть не входило до її планів. Головна мета англійців полягала у тому, аби не допустити посилення колоніальних супротивників у цьому регіоні, що не потребувало узаконення окупації островів. Як свідчать джерела, така політика зазнала докорінної трансформації тільки на початку 1840-х рр. Поява у цей час поряд із традиційним - геополітичним чинником нового - економічного, пов'язаного з пожвавленням судноплавства в південній частині Атлантичного океану, переконала правлячі кола Великої Британії у перспективності прямого включення Фолклендів (Мальвін) до складу імперії. Це і сталося у 1843. р.

Отримання островами чітко визначеного юридичного статусу повинно було б означати остаточне вирішення "фолклендської проблеми". Тим не менш, питання про суверенітет над архіпелагом продовжує залишатися дискусійним вже більш ніж півтора століття. Це засвідчують події 1960-х - початку 1980-х рр., коли майже двадцятирічний період безплідних переговорів між Великою Британією та Аргентиною щодо подальшої долі даної території завершився війною 1982 р. На початку ХХІ. ст., коли підтвердилася інформація про знаходження в районі Фолклендів (Мальвін) значних запасів нафти, острови стали не просто спірною територією, а об'єктом боротьби за нові джерела стратегічної сировини. У результаті, ситуація навколо архіпелагу залишається напруженою і в наш час.

Список опублікованих праць за темою дисертаційного дослідження

Наукові статті

1. Бур'ян М.С., Гуцол О.В. Фолклендські острови у зовнішній політиці Великобританії (40-і - 70-ті рр. XVIII ст.) // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. - К., 2006. - № 15. - С.334-340.

2. Гуцол А.В. Европейская колонизация Фолклендских островов в 1764 - 1774 гг.: истоки конфликта // Історичні записки СНУ імені В. Даля. - Луганськ, 2005. - № 7. - С.231-237.

3. Гуцол А.В. Мальвинские (Фолклендские) острова во внутренней и внешней политике провинции Буэнос - Айрес (Аргентины) в 1820-1833гг. // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. - Луганськ, 2006. - № 17 (112). - С.51-56.

4. Гуцол А.В. Фолклендское противостояние: предыстория конфликта // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. - Луганськ, 2005. - № 14 (94). - С.35-45.

5. Гуцол О.В. Американо-аргентинський конфлікт 1831 року навколо Фолклендських (Мальвінських) островів та позиція Великобританії // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. - Луганськ, 2008. - № 15 (154). - С.51-58.

6. Гуцол О.В. Велика Британія і врегулювання "фолклендського конфлікту" у 1770-1771 рр. // Британская политика и мир: контуры исторического взаимодействия. Сб. статей. - Одеса, 2008. - С.33-37.

Матеріали конференцій

7. Гуцол А.В. Позиция США в Фолклендском конфликте 1982 года // Матеріали міжнародної наукової конференції студентів, аспірантів та молодих вчених "Актуальні проблеми новітньої історії".23 листопада 2006 року. - Луганськ, 2006. - С.29-30.

8. Гуцол А.В. Роль США в захвате Великобританией Фолклендских (Мальвинских) островов в 1833 году // Всесвітня історія та актуальні проблеми міжнародних відносин: Статті і матеріали. Випуск 2. - Луганськ, 2006. - С.65-66.

9. Гуцол А.В. Фолклендские острова в колониальной политике европейских государств (сер. ХVIII - XIX вв.) // Всесвітня історія та актуальні проблеми міжнародних відносин: Статті і матеріали. Випуск 1. - Луганськ, 2006. - С.50-52.

10. Гуцол О.В. Захоплення Фолклендського (Мальвінського) архіпелагу Великобританією у 1833 році та його входження до складу Британської імперії // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Актуальні питання вітчизняної, світової історії та історії науки: пошуки, роздуми, знахідки".24-25 квітня 2008 року. У 2 ч. - Ч.1. - Луганськ, 2008. - С.27-28.

Анотації

Гуцол О.В. Фолклендські (Мальвінські) острови в зовнішній політиці Великої Британії, 1763-1843 рр. ? Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 ? Всесвітня історія. ? Дипломатична академія України при Міністерстві закордонних справ України. - Київ, 2009.

Дисертація є комплексним дослідженням політики Великої Британії щодо Фолклендських (Мальвінських) островів у вказаний період. На основі широкого кола джерел розглянуто внутрішні та зовнішні фактори, які впливали на політику Лондона щодо архіпелагу, та досліджено ідейно-політичне підґрунтя британської експансії в Південній Атлантиці.

У роботі проаналізована боротьба в правлячих колах Британії щодо "фолклендського питання" та висвітлена позиція різних політичних сил держави стосовно нього. З'ясовано, що "фолклендська" політика Уайтхоллу була продиктована здебільшого стратегічними мотивами та була підпорядкована одній меті - зберегти статус-кво в Південній Атлантиці.

Ключові слова: Велика Британія, Південна Атлантика, Фолклендські (Мальвінські) острови, зовнішня політика, "фолклендська проблема".

Гуцол А.В. Фолклендские (Мальвинские) острова во внешней политике Великобритании, 1763-1843 гг. ? Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 ? Всемирная история. ? Дипломатическая академия Украины при Министерстве иностранных дел Украины. - Киев, 2009.

Диссертация посвящена комплексному изучению политики Великобритании относительно Фолклендских (Мальвинских) островов в 1763-1843 годах. На основе широкого круга источников исследованы политические и экономические предпосылки возникновения "фолклендской" политики Великобритании. Обострение борьбы Великобритании и Франции за мировое и колониальное первенство в середине XVIII века привело к повышению роли морских коммуникаций в политике стран-соперниц. Очередным полем противостояния по окончанию Семилетней войны стала Южная Атлантика, в которой были сконцентрированы все основные морские пути того времени. Попытки Лондона основать на Фолклендах (Мальвинах) - важном стратегическом пункте в районе Магелланового пролива - свою колонию привело к дестабилизации обстановки в регионе и конфликту Уайтхолла со странами "Фамильного пакта". Однако благодаря дипломатическим усилиям, британцам удалось достичь своей цели - сохранения выгодного им баланса сил в регионе.