Усні наративи як джерело з історії болгарського населення Північного Приазов’я ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА ім. М.С. ГРУШЕВСЬКОГО

УСНІ НАРАТИВИ ЯК ДЖЕРЕЛО З ІСТОРІЇ БОЛГАРСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ ПІВНІЧНОГО ПРИАЗОВ'Я ХХ СТОЛІТТЯ

07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Іріоглу Юрій Олександрович

Київ - 2009

Анотація

Іріоглу Ю.О. Усні наративи як джерело з історії болгарського населення Північного Приазов'я ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. - Київ, 2009.

У дисертації вперше комплексно досліджуються усні наративи як джерела з історії болгарського населення Північного Приазов'я ХХ століття. Проаналізовано історіографічний доробок щодо проблематики усноісторичних досліджень та джерелознавчого аналізу усних наративів. Розроблено поняття “усноісторичного джерела” та виявлені його специфічні функціональні характеристики. З'ясовано специфіку доджерельного етапу побутування усних наративів та визначено найефективніші форми фіксації усних наративів методом інтерв'ювання. З'ясовано інформативні можливості усних наративів для дослідження історії болгарського населення Північного Приазов'я та виявлення соціокультурних трансформацій їхнього життя під впливом соціально-економічних та соціально-політичних явищ 1920-х - 1940-х років.

Ключові слова: усні наративи, усноісторичні джерела, історична пам'ять, інтерв'ю, респондент, болгарське населення, Північне Приазов'я.

Annotation

Irioglu Yu.O. Oral narratives as a source of history of Bulgarian settlement at the Northern Priazovie of the XX century. - Manuscript

The thesis for a Candidate Degree in Historical Science, speciality 07.00.06 - Historiography, source studies and special historical sciences. - M. S. Hrushevsky Institute of Ukrainian Archaeography and Source Studies of theNational Academy ofSciencesofUkraine. - Kyiv, 2009.

The thesis first investigates wholistically the oral narratives as sources of history of Bulgarian settlement at the Northern Priazovie of the XX century. The historiographic works with regard to problems of oral historical investigations and source studies of oral narratives are analyzed. The notion of “oral historical source” is elaborated and peculiar functional characteristics are revealed. The specificity of oral narratives before they were identified as sources are revealed and the most efficient forms of oral narratives record via the interview are determined. The information possibilities of oral narratives for investigation of history of Bulgarian community of the Northern Priazovie and disclosure of sociocultural transformations of their life under the influence of socioeconomic and social and political events of 1920s - 1940s are found out.

Key words: oral narratives, oral historical sources, historical memory, interview, respondent, Bulgarian community, Northern Priazovie.

Аннотация

Ириоглу Ю.А. Устные нарративы как источник по истории болгарского населения Северного Приазовья ХХ века. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 - историография, источниковедение и специальные историчнеские дисциплины. - Институт украинской археографии и источниковедения им.М.С.Грушевского НАН Украины. - Киев, 2009.

В диссертации впервые комплексно исследуются устные нарративы как источники по истории болгарского населения Северного Приазовья ХХ века. В рамках исследования проведена широкая эвристическая работа в ряде украинских архивных собраний: Государственном архиве Запорожской области, Рукописных фондах Института исскуствоведения, фольклористики и этнологии им. М.Т. Рильского, Рукописном отделе Запорожского отделения Института украинской археографи и источниковедения им.М.С.Грушевского, а также, активная полевая работа с респондентами. Проанализирована историография относительно проблематики устноисторических исследований и источниковедческого анализа устных нарративов. Разработано понятие “устноисторического источника” и выявлены его специфические функциональные характеристики; локализированы “устноисторические источники” как подвид фонодокументов и тип словесных источников. Выявлено специфику доисточникового этапа бытования устных нарративов и основные коммуникационные каналы трансляции историко-культурного опыта в среде болгар Северного Приазовья. Расширено понимание и активное внедрение в источниковедческом поле тезиса о социальной обусловленности человеческой памяти. Определены наиболее эффективные формы фиксации устных нарративов методом интервьюирования: по структуре (полуструктурированное и неструктурированное) и по сценарию (лейтмотивное и нарративное), учитывая этно-культурные и социокультурные особенности информативного поля респондентов. Выяснены информативные возможности устных нарративов для исследования истории болгарского населения Северного Приазовья и выявления социокультурных трансформаций их жизни под воздействием социально-экономических и социально-политических явлений 1920-х - 1940-х годов.

Ключевые слова: устные нарративы, устноисторические источники, историческая память, интервью, респондент, болгарское население, Северное Приазовье.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження визначається потребою докладного та всебічного вивчення комплексу історичних джерел, що сформувався в результаті соціально-економічної та соціокультурної діяльності етнолокальної групи болгар Північного Приазов'я, яка посідає третє місце за чисельністю з-поміж населення Запорізької області та є невід'ємною частиною історичного розвитку Південної України другої половини ХІХ - ХХ століть. Розв'язання проблем соціально-економічного та культурного буття болгар Північного Приазов'я є одним із перших кроків до вивчення традиційної селянської культури півдня України в цілому.

Оскільки болгарські переселенці з Бесарабії опинялися в Приазов'ї в нових соціокультурних умовах, то, відповідно до сценаріїв поведінки етнічних локальних груп в інородному культурному середовищі, замикалися та довгий час зберігали притаманні їм елементи аграрного суспільства в повсякденному житті й суспільних відносинах. Тож питання виявлення й аналізу специфічних форм їхньої соціокультурної поведінки є одним із першочергових.

Дослідження специфічних рис болгарського етноелементу, починаючи ще з кінця ХІХ століття та за радянської доби, протягом 20-х років ХХ століття, характеризувались археографічно-етнографічним спрямуванням із широким залученням методів інтерв'ювання та зверненням до особистісних форм прояву народної культури. Однак згодом жорстка схема радянської історичної науки переорієнтувала дослідників майже винятково на комплекс документальних джерел, загальмувавши попередні напрацювання.

На сучасному етапі виникає необхідність залучення нових як за формою, так і за змістом джерел для розкриття глибинних конструктів суспільства. У площині розв'язання даного питання на особливу увагу заслуговує один з напрямів соціально-історичних студій - “усна історія”. Звернення до усних наративів як до потужного інформативного джерела - означає залучення до розгляду широкого пласта “народної історії”, особливого комплексу культурно-історичних уявлень, які були сформовані на побутовому рівні.

Виявлення конструктивних характеристик усних історій як джерела неминуче зачіпає й комунікативні аспекти суспільного буття, оскільки через дослідження механізмів продукування та подальшої трансляції соціально значимої інформації в середовищі певних колективів відкривається можливість вивчення - крізь призму суб'єктивного досвіду респондентів - структури соціуму та соціально-поведінкових сценаріїв, які визначають буття як окремої людини, так і загалу. В цьому аспекті проблематика історії болгарського населення Північного Приазов'я вбачається таким дослідницьким полем, що дасть змогу виявити якісні характеристики усноісторичної методики та усноісторичного джерела, з огляду на особливий етно-культурний статус представників болгарських громад та усних наративів, сформованих ними в умовах міжетнічної взаємодії.

Отож постає питання активного залучення усних історій як функціональної складової джерельної бази з історії болгарського населення Північного Приазов'я ХХ століття. З огляду на це видається актуальним поява аналітичного дослідження специфіки усноісторичних джерел та введення їх до наукового обігу.

Зв'язок із науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане в межах наукової теми кафедри джерелознавства, історіографії та спеціальних історичних дисциплін Запорізького національного університету “Дослідження з історії Запорізького краю в особистостях та подіях” (номер державної реєстрації 0103U007133).

Мета дисертаційної роботи полягає в комплексному пізнанні усних історій як складового конструкту джерельної бази з історії болгарського населення Північного Приазов'я.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких дослідницьких завдань:

– проаналізувати стан наукового розроблення проблеми;

– схарактеризувати та класифікувати джерела дослідження;

– визначити зовнішні та внутрішні якісні характеристики усних наративів як історичного джерела;

– проаналізувати механізм функціонування колективної та індивідуальної пам'яті й утворення спогадів як соціокультурного феномену;

– визначити основні напрямки комунікаційних каналів трансляції усноісторичних свідчень у середовищі болгар Північного Приазов'я;

– визначити основні етапи та характеристики процесу фіксації усних свідчень;

– з'ясувати інформативний потенціал усноісторичних джерел для реконструкції історії болгарського населення Північного Приазов'я ХХ століття.

Об'єктом дослідження є комплекс джерел з історії селянства Південної України.

Предметом дослідження визначено усні наративи та механізми їхнього побутування в соціокультурному середовищі болгар Північного Приазов'я, їх достовірність та інформативні можливості.

Методи дослідження. Комплексне застосування загальнонаукових принципів, загально-історичних та джерелознавчих методів історичного дослідження, а також теоретико-методичних наробок соціологічної та психологічної наук, дало змогу авторові виокремити характерні риси усних історій як джерел, окреслити основні напрямки комунікаційних каналів трансляції усноісторичних свідчень у середовищі болгар Північного Приазов'я та визначити інформативні можливості комплексу усних наративів як історичного джерела.

Беручи до уваги специфіку усних історій як об'єкта дослідження та їхній безпосередній зв'язок із таким складним соціокультурним та біо-соціальним явищем як людська пам'ять, хронологічні межі були визначені періодом ХХ століття. Зазначена хронологія має два виміри: 1) соціально-психологічний, зумовлений структурою побудови респондентами власних усних наративів у часовому та просторовому вимірах, що охоплює події як ХІХ, так і ХХ століть для збереження логіки повідомлення; 2) історичний - під час дослідження особливу увагу було приділено подіям 1920-1940-х років, оскільки саме цей період позначений переломними явищами соціально-економічного та соціокультурного характеру, що визначили трансформації соціально-побутового життя болгарського населення Північного Приазов'я на весь період ХХ століття.

Територіальні межі визначено локалізацією болгарських селищ у Північному Приазов'ї. Це територія сучасних Бердянського, Приазовського, Приморського та Якимівського районів Запорізької області.

Наукова новизна дисертаційної роботи зумовлена тим, що вперше усні історії болгар Північного Приазов'я стали об'єктом спеціального комплексного дослідження. Виявлено та проаналізовано механізм функціонування комунікаційних каналів трансляції усноісторичних свідчень у середовищі болгар Північного Приазов'я та фактори, що детермінували соціокультурні трансформації. Проаналізовано інформативні можливості усних історій для вивчення соціальної історії болгар Північного Приазов'я, що дасть змогу визначити напрямки подальших історичних та джерелознавчих досліджень.

Практичне значення здобутих результатів полягає в можливості використання матеріалів дисертації при написанні узагальнюючих праць з історичного краєзнавства, джерелознавства, історії болгарського населення Північного Приазов'я, комплексних досліджень із проблематики усної історії.

Апробація результатів дисертації знайшла відображення у доповідях та повідомленнях під час проведення ІХ Міжнародної наукової конференції “Болгари Північного Причорномор'я” (м.Одеса, 10-11 вересня 2005 р.); VІ Всеукраїнської науково-практичної конференції “Державна етно-національна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України” (м.Запоріжжя, 6-8 жовтня 2005 р.); Міжнародної наукової конференції “Усна історія в сучасних соціально-гуманітарних студіях: теорія і практика досліджень” (м.Харків, 27-28 жовтня 2006 р.); Всеукраїнська наукова конференція “Усна історія в науковому дослідженні” (Запоріжжя, 23-24 травня 2008р.); Другі Новицькі читання (Запоріжжя, 31жовтня 2008р.).

2. Основний зміст дисертації

У “Вступі” розкрито актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, хронологічні й територіальні межі, методи, наукову новизну та практичне значення дослідження.

Перший розділ “Стан наукової розробки проблеми, джерельна база та теоретичні засади дослідження” присвячено аналізові стану наукового розроблення проблеми, огляду джерельної бази й теоретичних засад дослідження. В параграфі 1.1 “Стан наукової розробки проблеми” подано огляд історіографічних студій із проблематики усноісторичних досліджень і джерелознавчого аналізу усних наративів зокрема. Зважаючи на міждисциплінарність усноісторичних методик і широке поле їхнього застосування, структуру історіографічного огляду було побудовано, спираючись на три основні фокуси наближення- загальносвітовий, представлений здебільшого розробками західноєвропейських та північно-американських дослідників; вітчизняний, що охоплює періоди радянської та “незалежної” української історичної науки; рівень проблематики історії болгар Південної України та Північного Приазов'я зокрема.

Оформлення наукового визнання в західній історичній науці усна історія, як напрям соціально-історичних досліджень, розпочала у 1940-х роках у контексті реалізації тези про тісний зв'язок між науково-технічним прогресом і методами дослідницької діяльності історика Бэрг М.П. Устная история в Соединенных Штатах / М.П. Бэрг // Новая и новейшая история. --1976. -- №6. -- С. 213--216. . Розпочавши з вивчення еліт, представники усноісторичного напрямку протягом 1970-х років переорієнтували власну увагу на проблематику середніх і нижчих прошарків населення, остаточно затвердивши їх у ранзі пріоритетних. Саме в цей час з'являються роботи методологічного характеру, основним мотивом яких було обґрунтування достовірності та валідності усних джерел в очах скептиків із числа традиційно налаштованих істориків Томпсон П. Устная история: голос прошлого / Пол Томпсон; [перевод с англ.]. -- М., 2003. -- 368 с.; Хоффман А. Достоверность и надежность в устной истории / А. Хоффман // Биографический метод: история, методология, практика. / [под. ред. Е.Ю. Мещеркиной, В.В. Семеновой]. -- М. ИС РАН, 1994. -- 147 с. -- С. 42--50..

Тривалий час ключовими питаннями, розроблюваними західними дослідниками, традиційно залишалися проблематика достовірності та суб'єктивності усних історій, як на етапі фіксації наративу, так і його подальшого аналізу Фукс-Хайнритц В. Биографический метод / В. Фукс-Хайнритц // Биографический метод: история, методология, практика / [Под. ред. Е.Ю. Мещеркиной, В.В. Семеновой]. -- М. ИС РАН, 1994. -- 147 с. -- С. 11--41..

В українських наукових колах дослідницький інтерес до індивідуального історико-культурного досвіду окремої особи та розуміння його потужного інформативного потенціалу визріли ще на початку ХХ століття. Фактично саме розуміння інформативної обмеженості документальних джерел при висвітленні подій революції та громадянської війни на селі підвели дослідників до думки про потребу розроблення й реалізації нових методів виокремлення інформації- відповіддю стало інтерв'ювання безпосередніх свідків і вивчення автобіографічних наративів. У 1920-х роках селянство стало першим об'єктом нових соціогуманітарних студій із “усноісторичним” присмаком, а близькість етнографів до вивчення проблем селянської культури визначила їхні передові позиції. Водночас, поряд із теоретико-методичними розробками, що мали враховувати соціокультурну специфіку респондентів, набір дослідницьких тематик було зміщено з осі фольклору в бік соціально-політичних явищ та їхнього відбитку в матеріальному й духовному житті сільського населення Боряк О. Матеріали з історії народознавства в Україні: Каталог етнографічних програм (друга половина ХVІІІ--ХХ ст.) / Боряк О. -- К. Вид-во «Українознавство». -- 1994. -- 124 с. -- С. 3--4; Державин Н.С. Болгарскія колоніи въ Россіи. -- СПб, 1914. -- 259 с.; Білий В. Автобіографія чи спомини революції / В. Білий // Етнографічний вісник / Українська Академія наук. Етнографічна комісія. -- К., 1926. -- Кн.2 -- 180 с. -- С. 61--67; Копержинський К.П. Питання про наукову постановку справи вивчення побуту та її практичне значіння / К.П. Копержинський // Червоний шлях. -- 1925. -- №5. -- С. 103--111..

Утвердження протягом 1930-х років пріоритету макроісторичних питань у переліку дослідницьких тематик і посилення ідеологічного тиску в пошуках класового характеру суспільного буття, змінили й підхід до розуміння індивідуального історико-культурного досвіду як історичного джерела, який розглядався тепер лише як доказова база до звершень радянської влади. При збереженні зовнішньої форми усноісторичної методики, змістова частина була дуже деформована ідеологічним тиском на функціональні блоки пам'яті респондента. Незважаючи на те, що з 1970-х років окремі дослідники наголошували на необхідності активного залучення автобіографічних оповідань до джерелознавчих студій, до 1990-х років усна історія в радянській історичній науці позиціонувалась як джерело з історії неписемних народів та лише як ілюстрація до подій і явищ історії новітнього часу Курносов А.А. Воспоминания-интервью в фонде Комиссии по истории Великой Отечественной войны Академии наук СССР / А.А. Курносов // Археографический ежегодник за 1973 год. -- М. Наука, 1974. -- 360 с. -- С. 118--130; Медушевская О.М. Современная буржуазная историография и вопросы источниковедения: учеб. пособие / Медушевская О.М. -- М., 1979. -- 72 с.; Урсу Д.П. Методологические проблемы устной истории / Д.П. Урсу // Источниковедение отечественной истории, 1989 г. -- М.: Наука, 1989. -- 268 с. -- С. 3--32..

За доби незалежності в українській історичній науці відбулися певні методологічні зрушення, що призвели до активізації усноісторичних пошуків у контексті історико-культурних студій. У вітчизняному історіографічному просторі почали з'являтися усноісторичні проекти, спрямовані на розроблення тематик, які тривалий час вважалися маргінальними, як-от: гендерні проблеми та роль жінки, історія етнолокальних груп та соціокультурних і релігійних окремішностей. Однак переважна більшість розробок спрямована на реконструкцію історичної дійсності на основі інформативних можливостей усних наративів, залишаючи, водночас, недостатньо розробленими питання природи побутування усноісторичного джерела Зашкільняк Л.О. Методологічні аспекти світового історіографічного процесу і сучасна українська історична наука / Л.О. Зашкільняк // Українська історіографія на зламі ХХ і ХХІ століть: здобутки і проблеми / [За ред. Л. Зашкільняка]. -- Львів, 2004. -- 406 с. -- С. 24--57; Кісь О. Усна історія: становлення, проблематика, методологічні засади / О. Кісь // Україна модерна. -- 2007. -- №11. -- С. 7--21; Нолл В. Трансформація громадянського суспільства. Усна історія української селянської культури 1920--30 років / Нолл В. -- К. Родовід, 1999. -- 560 с.; Пастушенко Т. Способи виживання українських остарбайтерів у Райху: спогади очевидців / Т. Пастушенко // Схід-Захід: Іст.-культуролог. зб. -- Х. ТОВ «НТМТ», 2008. -- Вип. 11--12. -- 432 с. -- С. 161--179; Пригарін О. Відображення процесів формування осередку російських старообрядців на Дунаї в історичній пам'яті їхніх нащадків / О. Пригарін // Україна модерна. -- 2007. -- №11. -- С. 59--84; Український Голокост 1932--1933. Свідчення тих, хто вижив / [упоряд. Ю.А. Мицик]. -- К. Видавничий дім “Києво-Могилянська академія”, 2003. -- 296 с.; Грінченко Г.Г. Текстуальний аналіз усно-історичного свідчення / Г.Г. Грінченко // Схід-Захід: Іст.-культуролог. зб. -- Х. ; К., 2004. -- Вип.6. -- 256 с. -- С. 151--161..

Третю групу історіографічного огляду складають праці, присвячені проблематиці болгарського населення Південної України загалом та Північного Приазов'я зокрема. З-поміж радянських дослідників найпоширенішими були теми переселення болгар на терени Південної України та облаштування на нових землях, особливо підкреслювалася соціально-економічна складова життєдіяльності даної етнокультурної групи та класове розшарування в ній. Окреме місце посідали дослідження етнографічного спрямування, що характеризували болгарський етноелемент за традиційними показниками - лінгвістичні особливості та матеріальна й духовна культура. Проте поза увагою залишався цілий комплекс соціокультурних аспектів, які тривалий час зумовлювали як соціально-економічну життєдіяльність, так і сценарії соціальної поведінки приазовських болгар Максименко М.М. Характер землеволодіння і соціальне розшарування серед болгарських переселенців у Таврійській губернії в другій половині ХІХ--на початку ХХ століття / М.М. Максименко, Г.Н. Губенко // Проблеми слов'янознавства. --Львів, 1978. -- Вип. 18. -- 146 с. -- С. 70--77; Мордвінцев О.О. Збирання і вивчення болгарського фолькльору в Українській РСР / О.О. Мордвінцев // Міжслов'янські фольклористичні взаємини. -- К. Вид-во Акад. наук Української РСР, -- 1963. -- 208 с. -- С. 7--55.. Після 1991 року історіографічна ситуація в контексті проблем історії болгар Південної України позначилася певним тематичним зсувом, усе частіше етнографічні проекти почали витіснятися студіями соціально-політичного характеру, у фокусі яких знаходилися питання репресивних дій радянської влади та стратегій виживання в умовах будівництва комуністичного світу Павленко В.В. Державне видавництво національних меншостей в УРСР і духовне спілкування українського та болгарського народів / В.В. Павленко // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. -- К., 1991. -- Вип. 1. -- 95 с. -- С. 90--94; Данильченко А.П. Сталинские репрессии против болгарского населения Украины / А.П. Данильченко // Болгарське населення Півдня України: дослідження і документи / [Ред. кол. Некоз М.Д., Орлянський В.С., Тедеєв О.С.]. -- Запоріжжя, 1993. -- Вип.1. -- 140 с. -- С. 85--94; Єфіменко Г.Г. Зміни в національній політиці ЦК ВКП(б) в Україні (1932--1938) / Г.Г. Єфіменко // Український історичний журнал. -- 2000. -- №2. -- С. 82--93; Мільчев В. Ренесанс та репресії: болгари Таврії у перші два десятиріччя радянської влади (1920 - 1939 рр.) / В. Мільчев, Ж. Пєєва // Джерела з історії Південної України / Мемуари та щоденники [упоряд. А. Бойко, В. Мільчев]. -- Запоріжжя РА «Тандем-У», 2006. -- Том. 9, Частина 2 -- 632 с. -- С. 27--81.. Водночас змістова частина дослідницьких проектів представлена, передусім, фактологічним наповненням, що ґрунтується на інформативних можливостях документальних джерел.

Отже, аналіз стану розроблення досліджуваної проблеми засвідчує наявність в історіографічному просторі комплексу розробок, що висвітлюють загальну проблематику усноісторичних досліджень, залишаючи недостатньо розкритим питання джерелознавчого аналізу усних наративів. Вони відзначаються певною мінімізацією залучення напрацювань соціальної та загальної психології до тлумачення усноісторичних джерел. Водночас, тематична спрямованість і джерельна база робіт, присвячених проблематиці болгар Північного Приазов'я, дають підстави для проведення активних джерелознавчих студій із питань природи побутування та інформативних можливостей усних наративів.

У параграфі 1.2 “Джерельна база дослідження” представлено огляд комплексу джерел із проблематики дослідження, склад якого відображає характер і зміст поставлених завдань. Загальна сукупність джерел розподіляється на дві групи: наративні та документальні. Весь масив наративних джерел можна умовно розподілити на три групи. Першу утворюють усні наративи (матеріали інтерв'ювань), сконцентровані у фонді 8 Рукописного відділу Запорізького відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського (далі ? РВЗВІУА). Близькими за формою до усних наративів є документи фонду Р-1676 (спогади громадян про часи Другої світової війни) ДАЗО. Другу групу складає мемуарна спадщина представників болгарського населення Північного Приазов'я, зокрема спогади К.К. Рупчева - фонд 12 РВЗВІУА та опубліковані мемуари І.І. Штерева. Третю групу становить творчий доробок етнографічного й історичного характеру дослідників проблематики національних меншин в Україні, зокрема наукова спадщина М.С. Державіна; фонд1-4 Рукописних фондів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського (далі? ІМФЕ ім. М.Т. Рильського) (рукописи робіт С.І. Цвєтко), а також розроблені протягом першої чверті ХХ століття дослідниками програми етнографічно-археографічного дослідження національних меншин України. Згадані розробки сформовані у фондах - Ф.1-3 та Ф.15-2 ІМФЕ ім. М.Т. Рильського. Окрему групу джерел складає періодична преса мовами національних меншин, зокрема болгарською мовою “Съветско село” та “Сърп и Чук”.

Групу документальних джерел складає комплекс документів, сформований внаслідок діяльності органів місцевої влади та виробничо-господарських об'єднань, пов'язаних із соціокультурним та соціально-економічним життям болгарських громад Північного Приазов'я. Передусім це документи, що відображають діяльність Кабінету нацменшин Етнографічної комісії при Українській Академії наук - фонд 1-9 ІМФЕ ім. М.Т. Рильського, а також документи 9 архівних фондів ДАЗО, зокрема Ф.5593 (колекція метричних книг), Ф.3357 (документи районних комітетів незаможних селян), Ф.3495, Ф.4352 та Ф.4474 (документи виконкомів селищних рад), Ф.4068 та Ф.4205 (документи колективних господарств), Ф.3198 та Ф.3199 (документи комісії з розслідування злочинів окупаційної влади 1941-1943 років). Увагу закцентовано на комплексі документів органів місцевої влади та виробничо-господарських об'єднань, з огляду на їхню глибоку інформативну віддачу щодо міжособистісної та колективної взаємодії на рівні окремих соціокультурних мікроутворень. Водночас, основне інформативне навантаження блоку документів, сформованих в результаті діяльності вищих органів влади та управління, спрямоване на узагальнюючу інформацію, фактично позбавлену соціально-побутової складової життєдіяльності окремої етно-культурної групи. Отож залучення різних за змістом і характером історичних джерел та всебічне опрацювання їх забезпечили широку і представницьку джерельну базу, що дало змогу розв'язати завдання, поставлені дисертантом.

У параграфі 1.3 “Теоретичні засади дослідження” схарактеризовано теоретико-методологічну базу дисертаційної роботи, засновану на принципах об'єктивності, історизму та системності. Застосування принципу об'єктивності дало змогу визначити предмет дослідження, його місце поміж основних джерелознавчих проблем сучасних соціально-історичних та етнокультурних студій. Дотримання принципу історизму дає змогу повністю відстежити процес формування знакових мнемонічних образів у блоках пам'яті представників болгарського населення Північного Приазов'я в контексті певних історичних умов. Принцип системності дав змогу схарактеризувати усні історії як складну систему взаємопов'язаних конструктів, поява та функціонування яких зумовлені різними геополітичними, соціально-історичними та етнокультурними чинниками.

Методологічні принципи реалізовувалися через застосування дослідницьких методів, зокрема загальнонаукових (класифікації), загальноісторичних (порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний), джерелознавчих (евристичний, зовнішня та внутрішня критика джерел). Специфіка об'єкта дослідження визначила залучення методів суміжних гуманітарних наук, зокрема соціології - інтерв'ю, що має вид синкретичного методу пізнання певних мікроісторичних проблематик шляхом інтерв'ювання свідків або осіб, що мають тісні логічні зв'язки із досліджуваними подіями.

Другий розділ “Механізми побутування та реалізації усних наративів в середовищі болгарського населення Північного Приазов'я” складається з трьох підрозділів. У параграфі 2.1 “Усноісторичне джерело у світлі пізнання проблем історії болгарського населення Північного Приазов'я” розкрито проблематику понять “усна історія” та “усноісторичне джерело”, оскільки дані поняття активно застосовуються у вітчизняному історіографічному просторі без чіткої джерелознавчої локалізації та тлумачення. Визначено, що термін “усна історія” у вітчизняному історіографічному просторі та історичному джерелознавстві зокрема розглядають у таких значеннях: 1) усна історія - знання про минуле, що передається у суспільстві в усній формі; 2) усна історія - методика фіксації цього знання про минуле; 3) усна історія - кінцевий продукт такої фіксації; 4) усна історія ? наукова дисципліна із сумою реквізитів і понятійним апаратом.

Розроблення поняття “усноісторичне джерело” здійснили в площині побудови класифікаційної схеми, що дало змогу виявити його суттєві функціональні характеристики. Визначення мови ідентифікуючою ознакою, що є зовнішньою формою джерела, яка визначає спосіб відображення дійсності та спосіб отримання інформації про неї, дало можливість локалізувати “усноісторичні джерела” як тип словесних джерел згідно з класифікаційною схемою, запропонованою С.О. Шмідтом. Подальше зіставлення їх із поняттям фонодокумента (оскільки усні наративи, що знаходяться в нашому дослідницькому фокусі, за формою фіксації представлені аудіозаписами) дало можливість виявити специфічні риси “усноісторичних джерел”, в основі яких лежить їхня окремішність: 1) усні наративи, створені в процесі інтерсуб'єктивної взаємодії дослідника та оповідача, завжди мають вербальний характер; 2) висловлювання, зроблені респондентом свідомо, з метою передачі інформації про минуле; 3) висловлювання, вписані у тематичний контекст, заданий опитувачем; 4) висловлювання, зафіксовані аудіальними (або візуальними) засобами запису. З урахуванням виявлених специфічних рис “усноісторичних джерел”, було встановлено їхню диспозицію у класифікаційній схемі історичних джерел як різновиду фонодокументів, у межах типу словесних джерел.

На основі проведених класифікаційних заходів було сформульовано попереднє визначення “усноісторичного джерела” як фонодокумента вербального характеру, створеного в результаті цілеспрямованої трансляції респондентом у процесі інтерв'ювання вербальної інформації стосовно історичних подій та явищ минулого в контексті заданої дослідником тематики. Виявлена складна внутрішня структура поняття “усноісторичне джерело” дає можливість позиціонувати усні наративи болгар Північного Приазов'я як багатофункціональне історичне джерело, оскільки респондент є складним біологічним та соціально-психологічним організмом, із притаманними йому соціально-поведінковими установками та набором мотиваційних елементів, які зумовлюють трансляцію інформації ним у вигляді складної мозаїки фактологічного матеріалу, емоційно-ціннісних переживань та іманентних етнокультурних особливостей.

Параграф 2.2 “Формування комплексу усних наративів у середовищі болгар Північного Приазов'я” присвячено висвітленню проблеми доджерельного існування усних наративів, формуванню їх та побутуванню в середовищі болгарського населення Північного Приазов'я як результату комунікативної та когнітивної діяльності індивідів і соціуму загалом. Розгляд проблемних питань функціонування пам'яті на всіх її рівнях дає можливість визначити ступінь достовірності та функціональності усних історій як історичного джерела.

Дослідницьким полем для виявлення співвідношення історичної, колективної та індивідуальної пам'яті було обрано низку найкризовіших моментів суспільного життя болгар Північного Приазов'я: Голодомор 1932-1933 років та події окупації періоду Другої світової війни. Вибір сюжетів був зумовлений функціональними характеристиками мнемонічного апарату, який проявляє певну деталізацію при фіксації емоційно напружених моментів, а також соціально-економічним та соціокультурним значенням згаданих подій.

Співвіднесення понять колективної та історичної пам'яті (що є ширшою й охоплює не лише історико-культурний досвід конкретного колективу, а й бачення минулого суспільства в цілому) з індивідуальною продемонструвало детерміністичні властивості цих потоків у свідомості респондентів у процесі трансляції усних оповідань. Особливу увагу привертають сюжети Голодомору, спогади про який довгий час пригнічувалися радянською ідеологією та перебували на маргінесі. Фактично, цілий пласт історико-культурного досвіду разом із носіями залишився ізольованим, поза легальними можливостями його трансляції. Встановлено факт формування певного “корпусу” усних повідомлень, які об'єднували велику сукупність людей. Результати проведеного аналізу побутування усних наративів дають нам змогу визначити їх як форму збереження історико-культурної традиції не лише окремої етнічної групи болгарського населення, але й усього масиву селянства Південної України.

Дотримуючись основних постулатів теорії соціальної зумовленості пам'яті, на прикладі внутрішніх і зовнішніх комунікаційних зв'язків болгар Приазов'я було встановлено, що мнемонічні блоки окремих індивідів виокремлюють та зберігають лише життєво важливу для усього соціуму інформацію, яка в процесі життя може переплітатися з індивідуальними образами, але залишається віссю, на якій тримається весь інформаційний потік у суспільстві. Саме тому звернення до життєвих історій окремих осіб дає змогу відновити загальноісторичну ситуацію в етнокультурній групі болгар у цілому з конкретним соціокультурним забарвленням.

Сталість історичної пам'яті, що відіграє велику роль у формуванні етнічної картини світу етнокультурної спільноти, підтримується колективним відправленням “інституцій ритуалізованої діяльності”, що становлять собою комплекс побутової, весільної та календарної обрядовості, який був притаманний болгарам Північного Приазов'я. Формування чіткого образу власної етнокультурної групи у загальноетнічному контексті Північного Приазов'я є складовою частиною загальномнемонічного потоку, що охоплює старше та молодше покоління, транслюючи історико-культурний досвід і тим самим забезпечуючи життєдіяльність і майбутнє всього колективу. Визначено, що “інституції ритуалізованої діяльності” підтримували сталий процес передачі історико-культурних традицій, а разом із ними- і певного набору історичної інформації. Отже, доджерельний етап побутування усних наративів відзначався високою комунікативною активністю та проявлявся в багатьох формах соціокультурного буття болгарського населення Північного Приазов'я.

У параграфі 2.3 “Процес фіксації усних історій та їх особливості як історичних джерел” схарактеризовано комплекс організаційно-підготовчих заходів, що передували безпосередньому етапові фіксації усних історій дослідником. В основі своїй вони були спрямовані на забезпечення отримання максимально об'єктивної історичної інформації в процесі інтерв'ювання респондентів. Запитальник, розроблений з урахуванням етнокультурної специфіки інформативного поля, що досліджується, та побудована на принципах зовнішніх первинних ознак вибірка респондентів забезпечили структурований та адекватний поставленій меті процес інтерв'ювання.

Докладний розгляд методики фіксації усних історій болгар Північного Приазов'я був продиктований специфікою доджерельного етапу побутування історичних джерел. Формування та побутування комплексу усних наративів у середовищі болгар передбачає перебування їх у латентному щодо дослідника стані, лише в процесі інтерв'ювання відбувається перетворення усних історій на історичне джерело через комплекс дослідницьких методик, що їх використовує суб'єкт пізнання, які, своєю чергою, напряму впливають на функціональні можливості усноісторичних джерел.

Вибір типу інтерв'ю під час нашого усноісторичного дослідження був зумовлений метою та соціокультурною специфікою потенційних респондентів, представників болгарських громад Північного Приазов'я. Завдання, поставлені під час реалізації дослідницького проекту, визначили застосування комбінованої моделі інтерв'ю як за структурою (напівструктуроване та неструктуроване), так і за сценарієм бесіди (лейтмотивне та наративне). Головним же тематичним напрямком у всіх проведених інтерв'ю було обрано автобіографію респондента, що виступала певною координатою для побудови інформаційного потоку наративу. Формою реалізації комунікативного акту була обрано одноосібне інтерв'ю з можливістю застосування групового, за сприятливих для того умов, через специфіку трансляції історико-культурного досвіду сільським населенням та можливості виникнення суперечностей між різними віковими групами.

Подаючи процес інтерв'ювання як перший етап фіксації усних історій, ми можемо говорити про його багатокомпонентність, властиву йому активну взаємодію суб'єкта та об'єкта через різні комунікативні дії, які охоплюють вербальні, мімічні, інші фізико-моторні способи трансляції інформації. Розв'язання проблеми фіксування такої інформації в аудіозаписі можливе через використання певних словесних змістових пояснень або емоційних акцентів, розставлених за допомогою інтонацій.

Комплексно розглянуто проблему співвідношення суб'єктивних та об'єктивних елементів в усних наративах. Широке залучення до джерелознавчого аналізу усних наративів напрацювань у галузі соціальної психології дало змогу виокремити іманентні соціокультурні характеристики, які респондент закладає у власне повідомлення в процесі комунікації з суб'єктом дослідження. Представлення процесу інтерв'ювання як моделі мікросвіту та взаємодії часток, зумовлюється, насамперед, специфікою когнітивного процесу при дослідженні суспільних явищ, у якому суб'єкт та об'єкт тотожні, що призводить до накладання, а іноді- збігу їхніх соціокультурних інтересів. Водночас мікроісторичний рівень дослідження, що охоплює окрему етнічну локальну групу болгар Північного Приазов'я, зумовлює специфіку підходів до пізнання мікрооб'єктів, у нашому випадку окремо взятих респондентів, які відзначаються нестійкістю характеристик у процесі їхнього вимірювання.

У третьому розділі “Інформативні можливості усних наративів у дослідженні соціальної історії болгар Північного Приазов'я 20-х ? 40-х років ХХ століття” розглядається проблематика інформативних можливостей усноісторичних наративів у галузі дослідження історії болгарського населення Північного Приазов'я ХХ століття, в якому можна чітко окреслити період 1920-х - 1940-х років, що відзначається низкою кризових явищ і найбільш яскраво представлений у мнемонічному наборі респондентів.

Параграф 3.1 має назву “Соціально-економічні трансформації у болгарському селі Північного Приазов'я 1920-х - 1930-х років за матеріалами усних історій”. Комплексне залучення документальних та усноісторичних джерел засвідчило, що лише в такому вигляді інформативний потенціал усних наративів дає потужний поштовх для реконструкції соціальної історії болгарських громад Північного Приазов'я. Встановлено, що болгарське населення як частина великого масиву селянства Південної України в умовах соціально-економічних експериментів радянської влади 1920-х - 1930-х років проявляло етно-культурні особливості сприйняття історичної дійсності та трансформації соціально-психологічних установок традиційного буття під впливом зовнішніх соціально-політичних чинників. Яскравим прикладом може бути формування образу однієї з трагічних сторінок вітчизняної історії, Голодомору 1932 - 1933 років як наслідку ірраціональної політики радянської влади в галузі сільського господарства, що зумовило формування стійких іманентних стереотипів поведінки стосовно будь-яких проявів “влади” загалом та її представників на місцях зокрема, що особливо гостро виявилося за часів Другої світової війни.

Параграф 3.2 “Друга світова війна в усних історіях болгар Північного Приазов'я” присвячено виявленню інформативного потенціалу усних наративів у розробленні питань Другої світової війни, що надає можливість простежити соціальні, психологічні та навіть економічні трансформації на мікрорівні окремої людини, родини чи певного колективу, стратегії виходу їх із кризового явища та внутрішні зв'язки, що виникають між ними в процесі переживання світового військового конфлікту.

У середовищі болгарських громад пам'ять про Другу світову війну у вигляді усних історій є яскравою ілюстрацією залишків традиційного аграрного суспільства, із притаманним йому набором етичних норм і настанов та збереженням основних рис загальнохристиянського способу життя. В основі спілкуванні болгарського населення із окупаційними військами було закладено головний постулат непровокування на агресивні дії, що мало своїм проявом нейтральну поведінку у повсякденному житті щодо представників нової влади.

Окремо заслуговує на увагу факт представлення в усних історіях глибокого взаємозв'язку між подіями колективізації та німецько-фашистської окупації в болгарських селищах Північного Приазов'я, що виявлявся як конфлікти на соціально-побутовому рівні. Соціально-економічні експерименти радянської влади 1920-х - 1930-х років, призвели до формування в структурі болгарських громад двох соціокультурних груп - активістів, силами яких утілювались у життя нові перетворення на селі, та постраждалі в результаті політики колективізації та супутніх їй репресивних заходів. Саме за кризових умов війни протистояння цих двох груп дійшло апогею і виявилось у відкритому конфлікті на боці різних соціально-політичних систем - поліцейських (окупаційної влади) та підпільників і колишніх активістів (радянської влади).

Особливий комплекс колективної пам'яті болгар Північного Приазов'я щодо періоду Другої світової війни складають усні наративи, присвячені сюжетам перебування в лавах “Трудової армії”, що сприймається як один із фактів етнічної дискримінації з боку держави. Схожими за емоційним забарвленням і смисловим тлумаченням є добірка спогадів про повоєнну відбудову промислових потужностей, що переплітається із картинами голоду 1946-1947 років. Скрутне становище в умовах будівництва та катастрофічний стан забезпечення робітників найнеобхіднішим, на фоні продовольчої кризи на селі, сформували у болгар образ повоєнної відбудови як ще однієї трудової повинності перед державою. Наявність такого широкого набору негативно забарвлених історико-культурних репрезентацій призвели до загострення відчуття етнічної приналежності у болгарського населення Північного Приазов'я, що зберігалося протягом всієї другої половини ХХ століття.

У параграфі 3.3 “Трансформація духовного світу болгар Північного Приазов'я у 20-х - 40-х роках ХХ століття” викладено результати опрацювання інформативного поля усних історій щодо розкриття внутрішніх конструктів соціально-побутового життя болгар Північного Приазов'я, в яких зазначено, що, незважаючи на потужний вплив соціально-економічної складової, соціокультурна організація життєдіяльності болгарського населення зберігала риси традиційного аграрного суспільства фактично до кінця 1940-х років. Яскравим проявом такого сценарію виступають свята й обряди, що є певними маркерами соціокультурного розвитку та засобами трансляції суспільно важливої інформації. Незважаючи на ідеологічний тиск з боку держави, в пам'яті респондентів емоційні маркери чітко розділяють “пам'ятні знаки” на традиційні фундаментальні та “штучні”, що трималися на новому соціально-політичному порядку.

Унікальність усноісторичних джерел полягає у безпосередньому відображенні свідомості респондента, що є носієм окремого історико-культурного досвіду та представником певної соціокультурної групи. Поєднання в людській пам'яті індивідуальних і колективних потоків дає можливість простежити на основі усних наративів процеси трансформації соціокультурних установок усієї групи. Однак, завжди слід пам'ятати і враховувати велику частку суб'єктивізму респондента, що власне і формує усне повідомлення, а тому постійно перевіряти отриману інформацію іншими видами джерел.

Аналіз мнемонічних потоків мешканців болгарських селищ, розведених у просторі та об'єднаних спільним історичним минулим, дав змогу виокремити набір знакових сюжетів, емоційно-стресових ситуацій, які були закладені в основі комплексу соціальної пам'яті певної групи людей. Таку групу, об'єднану спільним історичним досвідом, емоційно-цінністними установками та поведінковими нормами, ми можемо назвати “поколінням”.

Урахування специфічних рис генераційних соціокультурних утворень у середовищі болгарського населення Північного Приазов'я та їхніх комунікативних зв'язків із сучасним поколінням болгар свідчить, з одного боку, про глибокий вплив зовнішніх соціально-економічних та соціально-політичних факторів на структуру та характер етнічної локальної спільноти болгар, а з іншого- є демонстрацією збереження стійких етно-культурних рис протягом тривалого відрізку часу.

Усноісторичні джерела відзначилися широкими функціональними можливостями в контексті питань соціальної структури сучасного українського суспільства, розв'язання яких дасть змогу адекватно спрогнозувати та реалізувати регіональні програми етнокультурного розвитку національних меншин, та прогнозування нових загальних соціальних моделей державного будівництва.

Комплексне дослідження усних наративів болгарського населення Північного Приазов'я засвідчило великий інформативний потенціал усноісторичних джерел у галузі соціально-історичних студій проблематики даної етнокультурної групи. Опрацювання усних історій болгарського населення Приазов'я засвідчило наявність у них цілого комплексу світоглядних установок, зумовлених не лише етнокультурними, але й соціально-політичними чинниками, що призвело до позиціонування усних наративів як альтернативного офіційному, ідеологізованому образові історичної дійсності, що став притаманним даній етнічній групі та визначив структуру її громад на весь подальший період ХХ століття.

У результаті проведеного дослідження сформульовано низку основних висновків джерелознавчого та загальноісторичного змісту.

Уперше у вітчизняній історіографії в дисертації проведено джерелознавчий аналіз усних наративів та виявлено їхні інформативні можливості як джерел з історії болгарського населення Північного Приазов'я ХХ століття.

1. Встановлено, що на сьогоднішній день, незважаючи на великий комплекс напрацювань у галузі усної історії, у вітчизняному історіографічному просторі недостатньо розроблені питання джерелознавчого аналізу усних наративів як історичних джерел.

2. Розроблення поняття “усноісторичного джерела” дає змогу позиціонувати усні наративи як багатофункціональне історичне джерело. Багатовимірність людського мнемонічного апарату та соціально-психологічні характеристики індивіда зумовлюють у процесі інтерв'ювання трансляцію респондентом історичної інформації у вигляді складної мозаїки фактологічного матеріалу, емоційно-ціннісних переживань та іманентних етнокультурних особливостей. Оскільки усні наративи є багатофункціональними, поняття “усноісторичне джерело” має застосовуватися суто в межах конкретного, орієнтованого на метод усної історії дослідження, поза ним дане поняття вимагає постійного уточнення відповідно до поставлених завдань та мети пізнавального процесу.

3. Побутування усних наративів у соціокультурному середовищі болгарського населення Північного Приазов'я становить собою багаторівневий процес мнемонічної діяльності як на рівні окремих осіб, так і всього колективу, що знаходило своє відображення в індивідуальних та загальноколективних сценаріях поведінки.

4. Встановлено, що процес формування комплексу усних наративів, які побутували в комунікаційному потоці болгарських громад, відбувався відповідно до соціальної зумовленості мнемонічного апарату людини, фіксуючи, зберігаючи та передаючи передусім такі образи історичної реальності, що забезпечували життєдіяльність даного суспільства.

5. В умовах несприятливої соціально-політичної ситуації та тиску з боку офіційної ідеології, комплекс мнемонічних сюжетів щодо подій колективізації та Голодомору активно функціонував на соціально-побутовому рівні як усні наративи, що стали формою збереження історико-культурної традиції не лише окремої етнічної групи болгарського населення, але й усього масиву селянства Південної України.

6. Ситуацію інтерв'ю слід розглядати як етап фіксації усних наративів, у процесі якого відбувається їхній перехід із доджерельного стану у форму актуалізованого історичного джерела. Процес інтерв'ювання відзначається активною взаємодією суб'єктів у соціокультурному та соціально-психологічному полі, що безпосередньо впливає на функціональні можливості усноісторичних джерел і, своєю чергою, зумовлює використання комбінованої моделі інтерв'ю як за структурою (напівструктуроване та неструктуроване), так і за сценарієм бесіди (лейтмотивне та наративне), при збереженні автобіографії респондента як головної координати для побудови інформаційного потоку наративу.