Соціокультурні процеси в українському селі Лівобережжя в умовах радянізації у 20-х – на початку 30-х років ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 94 (477.5) ”19”: 316.4

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Соціокультурні процеси в українському селі Лівобережжя в умовах радянізації у 20-х - на початку 30-х років ХХ століття

Спеціальність 09.00.12 - українознавство

Вовк Олександр Володимирович

Київ 2009

Загальна характеристика роботи

Структура дисертації обумовлена поставленою метою та завданнями дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (230 позицій). Загальний обсяг рукопису становить 244 сторінки.

Актуальність теми дослідження. Період 1920-х - початку 1930-х років в українському селі досить складний і неоднозначний. Пов'язано це з суспільно-політичними, соціокультурними процесами, які відбулися в той час на українських землях. Догматизм щодо висвітлення тогочасних подій, що панував у історичній науці протягом тривалого часу, диктував свої вимоги і стереотипи у дослідженні радянізації українського села. За роки незалежності зроблено спроби докорінного перегляду зазначеної проблеми та її розуміння. Проте і досі бракує цілісної картини розгляду процесу радянізації села на Лівобережжі.

Початки негараздів і відставання сучасного села слід шукати у ряді політичних, економічних і соціокультурних трансформацій, які сталися у 20-30-х роках ХХ ст. внаслідок політики більшовиків. Ці процеси пов'язані з насильницькою зміною вікового устрою українського села взагалі і Лівобережної України зокрема. Історичні події цього часу засвідчили, що, коли влада зовсім не враховує інтереси громадян, то державна політика за таких умов призводить до занепаду життя цілих суспільних прошарків. Відставання українського села упродовж багатьох років було зумовлено саме такою політикою. Крім економічного відставання в українському селі відбулися також незворотні зміни у свідомості селянства, що призвели до падіння не лише традиційної культури, але й духовності та моралі. Висвітлення зазначеної проблеми може сприяти розбудові громадянського суспільства, взаємодії та взаєморозуміння влади і громадянина, розуміння сутності приватної власності на землю та вплине на зміну ціннісних орієнтацій у сучасному українському суспільстві.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках науково-дослідницької теми Центру українознавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка: «Дослідження соціокультурних перетворень в історичному досвіді та сьогоденні української спільноти» (№ 06БФ034-01).

Об'єктом дослідження є українське село Лівобережжя в умовах радянізації у 20-х - на початку 30-х років ХХ століття.

Предметом вивчення є політичні й соціокультурні процеси, які відбувалися в українському селі Лівобережної України внаслідок радянізації.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період від першої війни Радянської Росії проти Української народної республіки ( грудень 1917-1918 рр.) і спроб більшовиків захопити владу на Лівобережжі і до завершення масової колективізації селянських господарств у 1932 році.

Географічні межі дослідження охоплюють територію Лівобережної України у межах сучасних Сумської, Чернігівської, Харківської і Полтавської областей, оскільки ця територія була прикордонною і найпершою підпала під вплив більшовиків і процес радянізації.

Мета дослідження полягає у визначенні причин, перебігу і наслідків встановлення радянської влади та соціокультурних змін в українському селі Лівобережжя в умовах радянізації у 20-х - на поч. 30-х рр. ХХ ст.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких наукових завдань:

- з'ясувати стан розробки теми, рівень її наукового осмислення в сучасній науці та охарактеризувати джерельну базу дослідження;

- проаналізувати способи і методи, якими діяли більшовики, здійснюючи політику радянізації українського села у 20-х - на початку 30-х років ХХ ст. та показати трансформацію соціальних процесів;

- з'ясувати причини протиріч і конфліктів, що виникали між більшовицькою владою і селянством;

- розкрити вплив радянської політики на стан соціальної структури українського села, культури, освіти, морально-етичний клімат, роль організованих більшовиками у селі провладних організацій та діловий рівень сільських чиновників і активістів;

- розглянути зміну ролі церкви в житті селянина та особливості втручання влади в релігійне життя;

- узагальнити взаємини українського села і міста, ставлення селянина до міського життя, стосунки з робітництвом;

- проаналізувати стан усвідомлення селянством своєї належності до української нації, її культури, традицій;

- виявити форми і роль позаекономічного примусу як складової радянізації українського села, класифікувати форми активного і пасивного опору селянства заходам більшовицької влади;

- дослідити методи упровадження і вплив колективізації на соціокультурні процеси в українському селі.

Наукова новизна одержаних результатів: до наукового обігу введено нові джерела, що значно розширило можливості до висвітлення теми. З'ясовано, що важливі соціокультурні перетворення, які розпочалися в селі внаслідок модернізації на початку ХХ ст. більшовицькою владою, були не тільки кардинально змінені, а й спрямовані на руйнацію українського традиційного способу життя та селянської культури, а відтак - і світогляду селянина. Вперше встановлено взаємозалежність впливу становлення більшовицької влади в українському селі та процесу радянізації на соціальну структуру та ескалацію соціально-політичних відносин. Вперше узагальнено взаємовідносини українського села і міста, стереотипи й уявлення селянина про урбаністичне життя, вплив політики більшовиків на формування цих поглядів. Отримано нові дані про те, що українське село Лівобережжя чинило організований та стихійний опір більшовицькій політиці радянізації. Розширено висновок про розмаїття форм опору українського селянства політиці радянізації.

Практичне значення дисертації полягає у розширенні українознавчих знань про соціокультурні процеси українського села Лівобережжя у 1920-х - на початку 1930-х років, привертання уваги дослідників до ґрунтовнішого вивчення окремих аспектів трансформації соціального й культурного життя селянства в результаті впровадження політики радянізації. Результати роботи можуть бути використані для розробки лекцій, проведення спецсемінарів, присвячених дослідженню історії та культури українського села, підготовки посібників.

Апробація результатів головним чином у формі доповідей на наукових конференціях: Міжнародна науково-практична конференція «Наукові дослідження - теорія та експеримент» (Полтава, 2005 р.), VI Сумська наукова історико-краєзнавча конференція (Суми, 2005 р.), Міжнародна наукова конференція «Український досвід спільнотного згуртування» (Київ, 2006 р.), конференція «Поведінкові типи в українському соціокультурному середовищі: історичний досвід та аналіз тенденцій» (Київ, 2007 р.), дні науки філософського факультету (Київ, 2008 р.).

Публікації. Основні положення й висновки автором викладено у 8 публікаціях, 5 з яких - у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить 4,8 друкованих аркушів.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми дослідження, об'єкт і предмет, мета і завдання, хронологічні рамки, окреслено зв'язок роботи з науковими програмами, сформульовано наукову новизну, розкрито практичне та теоретичне значення дослідження, визначено його структуру, подано інформацію щодо апробації результатів праці.

У першому розділі «Історіографія дослідження, джерельна база та методологія» висвітлюється історіографія проблеми, робиться огляд джерел, розглядається методологія дослідження.

У підрозділі 1.1 «Історіографія дослідження» проаналізовано стан наукової розробки теми. Для огляду історіографії застосовано проблемно-хронологічний підхід. Виділено такі періоди розвитку досліджень: початковий (20-30-ті рр. ХХ ст.). У цей час було закладено основи до вивчення соціокультурних процесів в українському селі загалом і Лівобережжя зокрема. Тоді ж виокремилися два підходи до висвітлення подій: прорадянський, що його обстоювали у своїх працях радянські історики та власне український, який об'єктивізувався свідченнями очевидців-дописувачів з України та авторами статей в українських часописах, що видавалися за кордоном. Радянські автори розглядали соціальні процеси в українському селі крізь призму комуністичної ідеології, проте ці праці є також і виявом світогляду радянських державних і партійних діячів та їхнього бачення радянізаційних процесів у селі. Також деякі дослідники зробили спробу проаналізувати взаємовідносини міста і села. Проте, головну увагу зосереджено на економічних питаннях, а вплив міського робітництва на село розглядався виключно як позитивне явище.

Український дослідник В. Доманицький був одним із перших науковців, який у своїх працях проаналізував проблему розвитку сільського господарства у 1920-30-х рр., пошуку шляхів порозуміння українського міста і села, з'ясування причин їх диспропорційного розвитку. На його думку, протиріччя між містом і селом були викликані загальнополітичними тенденціями більшовицького режиму і нерівномірністю їх економічного забезпечення Доманицький В. Засади українського рурбанізму / Віктор Доманицький - Прага - Братіслава: Накладом Спілки Укр. Інженерів у Словацькій Республіці - Братіслава, 1940. - С. 12. - 35 с.. Н. Григоріїв, перебуваючи на еміграції, досліджував соціально-політичні, економічні та культурні процеси в Україні, стверджував, що український народ має володіти всіма природними багатствами, бо без цього його свобода залишатиметься ефемерною. Втрата українським селянством землі, повний контроль її більшовиками, означала й втрату незалежності. Окрему увагу у дослідженнях він приділив українському менталітету Бевз Т.А. Н.Я. Григоріїв - політик і вчений / Тетяна Анатоліївна Бевз. - К., 2002. - С. 126..

Другий період - друга половина 1930-х - 1940-і роки - трансформація переходу від об'єктивного висвітлення до прилаштування історичних досліджень до політично-партійних вимог та настанов; водночас в еміграції з'являються праці, які висвітлюють реальне становище українського села, політику більшовиків щодо радянізації українського села.

Третій період - 1950 - 1980-ті роки - формування методології дослідження історії українського селянства, поява значних узагальнювальних праць, в яких викладено концепційні підходи до бачення проблеми загалом. Ці праці стали своєрідним «дороговказом» для дослідників загальних проблем і регіональної історії розвитку українського села Очерки развития социально-классовой структуры УССР. 1917-1937. / [С.В. Кульчицкий, И.К.Рыбалко, Ф.Г. Турченко]. - К., 1987.; Історія селянства Української РСР. У 2 томах/ АН УРСР, Ін-т історії. / [ред. кол.: І.І, Компанієць відп. ред. та інші.] - К., 1967. - Т.2: Від Великого Жовтня до наших днів - 1967.. Соціокультурні процеси у них розглядалися як другорядні питання.

Один із найвідоміших російських радянських істориків В. Данілов цілеспрямовано вивчав українське село, розробив методологію дослідження. У його працях висвітлено процеси утвердження радянської влади в селі, проаналізовано методи землекористування, способи господарювання селян. Колективізація дослідником розглядалася як об'єктивна необхідність, що загалом позитивно вплинула на розвиток села. Проте, не враховувалися ті руйнівні наслідки для сільського господарства і селянської культури, які приносили заходи радянської влади.

Паралельно з працями радянських вчених українознавці в Західному світі намагалися розглядати історію українського села та долю його мешканців у контексті політичних змін та тих трансформацій, які вплинули на загальний розвиток України як держави і українського соціуму. Так І. Витанович проаналізував аграрну політику українських урядів періоду національно-визвольних змагань кінця 1910-х - початку 1920-х років. На думку історика, саме реквізиційна політика радянської влади викликала «самооборонні й розпачливі повстання проти більшовиків» Витанович І. Аграрна політика українських урядів років революції й визвольних змагань (1917-1920) / І. Витанович // Український історик. - № 3-4. - 1967. - С. 5-60..

Четвертий період в розвитку історіографії проблеми - від проголошення незалежності України і до сьогодення. У цей час складається українська школа вивчення історії села та закладаються нові концептуальні підходи. Ще в останні роки існування СРСР історики В. Калініченко, С.Діброва, С.Кульчицький почали робити спроби змінити погляд на процеси радянізації в українському селі. Намітився відхід від ідеалізованої картини, що зображувала щасливе життя селян за умов утвердження радянської влади. В умовах незалежності України для істориків з'явилася можливість висвітлювати селянське питання більш об'єктивно. До загальних праць можемо віднести колективну монографію «Історію українського селянства». Окремі розділи праці присвячені селянському повстанському рухові, становленні земельної громади, кооперації й кооперативним об'єднанням, процесу колективізації та взаєминам влади і селянства Морозов А.Г. Відбудова сільського господарства / А.Г. Морозов // Історія українського селянства / [редакційна рада: В.М. Литвин, В.М. Геєць, В.М. Даниленко, Я.Д. Ісаєвич, С.В. Кульчицький та ін.]. - К., 2006. - Т.2. - С. 27..

У працях С. Кульчицького розглядаються соціально-економічні процеси в українському суспільстві, пов'язані з утвердженням радянської влади, проаналізовано вплив комуністичної ідеології та спробу реалізації її постулатів у Радянській Україні у 1919 - 1920 рр., висвітлено особливості та сутність нової економічної політики у 20-х роках ХХ століття, а також взаємини селянства і радянської влади Кульчицький С.В. УСРР в добу нової економічної політики (1921-1928 рр.). Спроба побудови концептуальних засад реальної історії / Кульчицький С.В. - К., 1995.; Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928) / Станіслав Вячеславович Кульчицький. - К., 1996. - С. 271.. В. Марочко детально розглянув теоретичні аспекти селянської кооперації, причини Голодомору 1932-1933 рр. Марочко В.І. Українська селянська кооперація: Історико-теоретичний аспект (1861-1929) / Василь Іванович Марочко. - К., 1995. Ним зроблені також висновки щодо наслідків колективізації українського села: «Оцінюючи колективізацію, не можна категорично заявляти, що вона відкинула село до епохи середньовіччя, вона просто зруйнувала самобутній уклад життя в українському селі, запровадивши новітню систему кріпацтва» Марочко В. Модернізація українського суспільства перехідного періоду 1920-30-х років: історико-теоретичний аспект / Василь Марочко // Проблеми історії України: факти судження, пошуки: Міжвідомчий збірник наукових праць, вип. 8. - К., 2002. - С. 43-51.. Особливості встановлення радянської влади, різні складові радянізації висвітлені у працях Я. Малика, О.Ганжи, Ю. Шаповала. Причину соціально-політичних протиріч в українському селі на початку 1920-х років та перебіг селянського антибільшовицького повстанського руху розглядає В. Ревегук Ревегук В. За волю України. Нариси історії повстансько-партизанської боротьби на Полтавщині в 1917-1923 рр. / В. Ревегук. - Полтава, 2007.. О. Михайлюк дослідила перебіг соціокультурних процесів в українському селі у перші десятиріччя ХХ століття. Михайлюк О.В. Селянство України в перші десятиліття ХХ ст.: Соціокультурні процеси: Монографія / Михайлюк О.В. - Дніпропетровськ, 2007. Особливу увагу у монографії вона присвятила дослідженню селянського світогляду, способу господарювання, змінам у соціальній та політичні поведінці селян, відносинам влади і селянства та селянському повстанському рухові. Автор аналізує складні й суперечливі відносини села й міста.

Автори колективної монографії «Аграрна політика в Україні періоду національно-демократичної революції (1917-1921 рр.)», переконані, що наслідком більшовицької «аграрної революції» було створення в українському селі великої кількості дрібних господарств, що, в кращому разі могли прогодувати себе. Більшовицька політика в селі призвела до зубожіння населення, деградації культури обробки землі Аграрна політика в Україні періоду національно-демократичної революції (1917-1921 рр.) / [Ковальова Н.А., Корновенко С.В., Малиновський Б.В., Михайлик О.В., Морозов А.Г.]. - Черкаси, 2007..

Історик А.Зінченко досліджує долю української церкви та її провідників. Зінченко А.Л. Визволитися вірою: життя і діяння митрополита Василя Липківського / Зінченко А.Л. - К., 1997. - С. 43. Він констатує, що розбурхане національне відродження (політичне, культурне, наукове і релігійне) спонукало більшовиків спочатку рахуватися з українською нацією і, навіть, надати певної «суверенної» форми її існування у вигляді УСРР, але, невдовзі більшовицький режим вдався до ліквідації непідконтрольних форм суспільного та духовно-культурного життя, в тому числі й української церкви як символу нескореності українського народу.

Дослідниця О.Герасименко проаналізувала перебіг і реакції українського селянства на політичну агітацію на початку ХХ століття. Герасименко О.В. До питання про політичну агітацію серед селянства України на початку ХХ століття // Література та культура Полісся. - Вип. 20. - Ніжин, 2002. - С.115 - 121.

Дослідження розвитку українського села 1920-х років розгорнули співробітники Науково-дослідного інституту селянства (м. Черкаси) Корновенко С.В., Лазуренко В.М. Село. Хліб. Гроші: Податкова політика радянської влади в українському селі у період НЕПу / С.В.Корновенко, В.М. Лазуренко / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького; Черкаський держ. технологічний ун-т; Наукове товариство істориків-аграрників; НДІ селянства. -- Черкаси, 2004..

Питання радянізації українського села було і є актуальним для історіографії. Проте, увага істориків здебільшого звертається на політико-економічні процеси, натомість соціокультурний аспект потребує детальнішого вивчення. Крім того, у більшості випадків дослідники аналізували процеси в українському селі взагалі, не приділяючи Лівобережжю особливого аналізу, тому висвітлення соціокультурних процесів у цьому регіоні є актуальним для історичної науки.

У підрозділі 1.2 «Джерельна база» з'ясовано, що джерела з вивчення соціокультурних процесів в українському селі, проаналізовані нами у дисертаційному дослідженні можна розподілити на такі групи: опубліковані збірники документів, присвячені українському селу; ново виявлені документи Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГОУ), документи Державного архіву Сумської області (ДАСО); преса початку 20-х років; спогади сучасників.

Опрацьовано збірники документів як загального характеру, що стосується українського села в розглядуваний хронологічний період, так і ті, що стосуються конкретних питань розвитку Лівобережної України Колективізація і голод на Україні, 1929 - 1933 / [АН України. Інститут історії України та ін.: Упоряд.: Г.М. Михайличенко, Є.П. Шаталіна; Відп. ред. С.В Кульчицький]. - К., 1992.; Советская деревня глазами ВЧК-ОГПУ-НКВД. 1918-1939. Документы и материалы: в 4 т. / Институт российской истории РАН / А. Берелович (ред.), В. Кондрашин (сост.), В. Данилов (ред.) -- М., 1998. - Т. 1: Советская деревня глазами ВЧК- ОГПУ. 1918 - 1922: Документы и материалы. - 1988.; Статистика Роменщини №2. - Ромни, 1927.; Статистична хроніка. Державна статистика У.С.Р.Р., відділ демографічної статистики ЦСУ. - № 2 (22). - 12 січня 1926 року.; Социалистическое строительство на Сумщине, 1921 - июнь 1941: Сб. документов и материалов / [Сост.: Е.В.Великород, Л.Г. Довжинец, И.А.Ильченко и др.; Редкол.: В.Д.Скрыпник (отв. ред.) и др.]. - Х., 1983.. Вони містять важливу інформацію з різних аспектів розвитку українського села 1920-х - початку 1930-х років.

У дослідженні використані документи ЦДАГО України. Зокрема, Фонд ЦК КПУ (Ф.20). Нами проаналізовано циркуляри, положення, інформзведення, огляди преси ЦК КП(б)У; документи загального, інформаційно-інструкторського відділів ЦК; листи, звіти місцевих членів партії до губернських комітетів та ЦК; листування органів ДПУ УСРР з ЦК КП(б)У.

У Державному архіві Сумської області опрацьовані такі фонди: Сумська повітова земська управа (Ф.2); Сумська міська дума (Ф.354); Роменська міська управа (Ф.997); Народний суд 1-ї дільниці Сумського округу м. Суми Сумського округу Харківської губернії 1923-1925 рр. Народний суд 1-ї дільниці Сумського округу м Суми Сумського округу 1925-1930 рр. Народний суд 1-ї дільниці Сумського округу м. Суми УСРР 1930-1931 рр. (Р.45); Управління Сумської повітової робітничо-селянської міліції та розшуку м. Суми Сумського повіту Харківської губернії 1919-1923 рр. (Р.88); Управління Лебединської повітової робітничо-селянської міліції м. Лебедин Лебединського повіту Харківської губернії 1919-1923 рр. (Р.98); Виконавчий комітет Сумської повітової ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів (Р.415); Роменський повітовий військовий комісаріат м. Ромни Роменського повіту Полтавської губернії 1919-1923 рр. (Р.1241); Глухівське повітове управління радянської робітничо-селянської міліції (Р.1705); Виконавчий комітет Глухівської повітової ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів (Р.1731); Глухівський повітовий військово-революційний комітет м. Глухів Глухівського повіту Чернігівської губернії січень-березень 1919 р. Накази та постанови повітового виконавчого комітету, ревкому, військкомату. Оперативні зведення з фронтів про хід військових дій (Р.1808); Путивльський повітовий військовий комісаріат м. Путивль Путивльського повіту Курської губернії 1919-1923 рр. (Р.3098); Виконавчий комітет повітового відділу управління Конотопської повітової ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів м. Конотоп Конотопського повіту Чернігівського губернії (Р.4611); Виконавчий комітет Буринської волосної ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів с. Буринь Путивльського повіту Курської губернії не встановлені (Р.4644); Конотопська окружна комісія незаможних селян м. Конотоп Конотопського округу Чернігівської губернії 1923-1924 рр. Конотопська окружна комісія незаможних селян м. Конотоп Конотопського округу 1925-1926 рр. Конотопський окружний комітет незаможних селян м. Конотоп Конотопського округу 1926-1930 рр. (Р.4687); Роменська повітова державна варта м. Ромни Роменського повіту Полтавської губернії 1918 р. ( Р.5962); Управління Народного Комісаріату внутрішніх справ УРСР (НКВС УРСР) по Сумській області (м. Суми Сумської області, 1939-1941 рр.) Управління Служби безпеки України (СБУ) по Сумській області (м. Суми Сумської області, 1992 р.( Р.7641.); Сумський окружний комітет Комуністичної партії більшовиків України (окружком КП (б)У) м. Суми Сумського округу Харківської губернії 1923-1925 рр. Сумський окружний комітет Комуністичної партії більшовиків України (окружком КП(б)У) м. Суми Сумського округу УСРР 1925-1930 рр. (П.17); Новгород-Сіверський окружний комітет Комуністичної партії більшовиків України (КП(б)У) м. Новгород-Сіверський Новгород-Сіверського округу Чернігівської губернії 1923-1925 рр. Новгород-Сіверський окружний комітет Комуністичної партії більшовиків України (КП(б)У) м. Глухів Глухівського округу УСРР 1925-1930 рр. (П.221); Конотопський окружний комітет Комуністичної партії більшовиків (П. 404); Роменський окружний комітет Комуністичної партії більшовиків України (П.443); Путивльський повітовий комітет Російської Комуністичної партії більшовиків (П.460).

Для написання дисертації було проаналізовано більшовицькі, повстанські, українські закордонні періодичні видання 1920-х років. Більшовицькі газети «Власть Советам!», «Коммуна» (видання Сумського виконкому Сумської Ради Робітничих, Селянських і Червоноармійських Депутатів). Автором проаналізована газета повстанців північних районів теперішньої Сумської області «Вольная деревня. Орган группы партизан-безвластников» (1919 р.). Серед українських періодичних видань 20-х років на Заході науковий інтерес у справі дослідження соціокультурних процесів українського села становить ряд часописів. Зокрема, «Нова Україна. Безпартійний двохтижневик громадського, культурного та економічного життя» у 1923 році розміщувала свідчення очевидців з України про становище українського села; «Нова Громада. Суспільно-політичний журнал» (Відень, 1923 р.); «Тризуб» (Париж, 1926-1927 рр.); «Заграва» (Львів, 1923); «Літературно-Науковий Вісник» (Львів, 1932 р.).

Для дослідження соціокультурних процесів в українському селі у 1920-1930-ті роки значний інтерес становить мемуарна література. Розуміння психології і настроїв українського селянства в часі радянізації дає документальний роман Ю.Горліс-Горського. Р.Суслик аналізує соціокультурні процеси українського села з погляду очевидця подій 1920-1930-х років, дає розуміння селянської психології, світогляду. У контексті розуміння селянської культури, селянського світу у його протистоянні більшовизму цікавими є спогади В.Сімянцева Горліс-Горський Ю.Ю. Холодний Яр. Документальний роман. / Ю.Ю.Горліс-Горський - Дрогобич, 2006; Суслик Р.Л. Криваві сторінки з неписаних літописів (козацько-хуторянська Полтавщина в боротьбі проти московського комунізму) / Суслик Р.Л. - Англія,1956; Сімянцев В. Роки козакування. 1917-1923 (спогади). / Валентин Сімянцев. - Філадельфія, 1976..

Таким чином, джерельна база є достатньою для висвітлення проблеми.

У підрозділі 1.3 «Методологія дослідження» провідною методологічною засадою, яку автор використовував у процесі дослідження, є культурна антропологія. Розглядаючи регіон Лівобережжя, ми намагалися на основі конкретно-історичних фактів показати загальну закономірність здійснюваних змін в українському селі. Для розгляду особливостей українського села в умовах встановлення влади більшовиків Г. Капустян вживає термін «радянський політичний режим» Капустян Г.Т. Українське село в умовах радянського політичного режиму 1920-х років: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра. іст. наук: спец. 07.00.01 «Історія України» / Г.Т. Капустян - Дніпропетровськ, 2004.. На розвиток і уточнення тих процесів, які відбувалися в українському селі у 1920-х роках, ми використовуємо термін «радянізація». Сам процес встановлення радянського політичного режиму розглядаємо як системний, поділяючи думку російських та українських дослідників.

Радянізація - це проведення структурних змін, які мають системний характер і спрямовані на зміну культурного архетипу та ментальності українців, заміну національного інтернаціональним, що позиціонується як «радянське». В дисертації уточнено й інший понятійний апарат та розроблено власний. соціокультурний процес український село

При написанні дисертації автором використано як загально наукові методи, так і спеціально історичні: історико-хронологічний, порівняльно-історичний, типологічний.

У другому розділі дисертації «Соціокультурні процеси в українському селі у 1920-ті роки» досліджено трансформації соціальних процесів в українському селі Лівобережжя і встановлення радянської влади, соціально-політичні й культурні зміни в українському селі, взаємовідносини українського села і міста у 1920-х роках.

У підрозділі 2.1 «Встановлення радянської влади в українському селі та його вплив на трансформацію соціальних процесів» розглянуто вплив встановлення більшовицької влади на соціокультурні процеси в українському селі. Більшовики розглядали українське село головним чином як постачальника матеріальних ресурсів. Більшовизм започатковує суспільно-політичні перетворення зовсім не враховуючи традиції та культуру села, його інтереси. Ворожнеча між більшовиками і українськими селянами на Лівобережжі розпочалася на економічному ґрунті (накладання контрибуції на селянські господарства, запровадження інституту заручників тощо), згодом переросла у політичне та збройне протистояння місцевими селянськими партизанськими загонами. У «Доповіді про роботу у селі» ЦК КП(б)У за 1919 рік констатується, що село відповіло на соціалістичне будівництво ненавистю або недовірою чи байдужістю. Завінфрмвідділом ЦК КП(б)У на початку березня 1920 року повідомляючи про становище у Глухівському повіті, зауважував, що 7-ма дивізія дуже пограбувала повіт, чинила грубе насильство і накладала неймовірну контрибуцію.

На початку 1920-х років розгортається боротьба не лише на воєнному, але й на світоглядному рівні. Російські частини, що знаходилися у районі Лозова-Павлівка, на думку командування, нікуди не годилися, бо червоноармійці неодноразово заявляли, що за інтереси «хохлів» і України воювати їм немає потреби. Придушуючи селянський опір, більшовицький режим боровся проти селянства не просто як суспільного прошарку, але головну небезпеку вбачав у його національній ідентичності, традиціоналізмі, козацькому дусі. Зокрема, селяни-повстанці з організації «Січ» (діяла у 1920 році і охоплювала територію від лівого берега Псла до Сули) були прибічниками УНР. Одне з гасел партизанів - «За вільну козацьку Україну, за долю і волю її народу!». Роменська повітова Державна Варта восени 1918 року повідомляла, що відзначається посилений наплив в Україну китайців, латишів, з котрих більшовицькі комісари організовують окремі групи і готують до активного наступу на випадок збройного повстання. Тобто основна надія на свій успіх більшовики покладали на зовнішню, не українську силу. Не маючи прихильників в українському селі, більшовики намагаються штучно внести в нього протистояння, маніпулюючи з майновою нерівністю, створюючи в селі атмосферу шпигунства і недовіри. «Інструкція до наказу про призначення відповідачів у населених пунктах, прилеглих до залізниць», затверджена Президією ВУЦВК у 1921 р., безпосередньо стосувалася багатьох населених пунктів Лівобережжя з огляду на розгалуженість залізниць і залізничних вузлів у цьому регіоні. У документі йшлося про те, що основною метою більшовиків є внесення розбрату, розшарування в село. Страх стає тим чинником радянської системи, що є запорукою існування тоталітаризму, бо паралізує волю до опору і протидії владі.

У підрозділі 2.2 «Соціально-політичні й культурні зміни в селі Лівобережжя у 1920-ті роки» встановлено, що, даючи певне послаблення у економічному тискові на село, радянська влада намагалася унеможливити виникнення тут власне селянських організацій. Ще у 1919 році завідуючий відділом роботи в селі при ЦК КП(б)У Шліхтер наголошував на тому, що селянські органи влади мають діяти лише під контролем Комуністичної партії. Радянський режим розпочинає створення мережі підпорядкованих йому організацій. Це були комітети бідноти (комбіди), замінені у 1920 році комітетами незаможних селян (комнезами), партійні та комсомольські осередки. До утворених більшовиками організацій потрапляє різноманітний, в тому числі й кримінальний, елемент. Типову характеристику більшовицьких кадрів наводить зведення ЦК КП(б)У від 19 липня 1919 року про те, що на Прилуччині серед членів партії розвинута пиятика, траплялися випадки кримінальних злочинів, зокрема, крадіжок, бійок. Станом на 1923 рік серед членів КНС 47 % було цілком неписьменними. Метою цих організацій було допомагати насаджувати більшовицький режим, слугувати його опорою у селі, тому більшовики слідкували за надійністю кадрів КНС, проводячи чистки серед його членства. Контроль над діяльністю селянства також здійснюють Інструкторсько-ревізійні комісії, створені при повітових виконкомах Харківської губернії для зв'язку повітової влади з місцями, для розгляд різних справ, більшовицької агітації, пропаганди. Попри виборний характер сільських рад, вони майже цілком перебували під впливом партії.

Кадри, на які покладалися більшовики в українському селі були однією з причин невдоволення селянством радянською владою. В уявленні селянина формується переконання, що на службу до влади більшовиків йдуть переважно нероби, ледарі і охочі поживитися за чужий рахунок. З роками радянський і партійний кадровий апарат перетворюється на привілейований бюрократичний прошарок зі здебільшого низьким культурним і освітнім рівнем. Секретар Полтавського губкому у липні 1923 року повідомляв вище партійне керівництво про те, що місцеві «заразилися бюрократизмом, позакуркулювалися, нелегально закріпивши за собою по два будинки, два коня…». Це, за його словами, впадає в очі кожному селянинові. Про недовіру селянства до влади на селі свідчать численні дані. Так, наприкінці 1926 року у Старобільському окрузі були спроби зривання зібрання пайщиків кооперації з боку «куркулів», а в Кременчуцькому окрузі для недопущення комуністів до складу правління кооперації поширювалися різні антикомуністичні чутки. У цей час в Ізюмському повіті група заможних селян на зібранні кооперації намагалася не допустити обрання до правління членів партії та комсомолу. Таке чиновництво мало серед селянства низький авторитет. Встановлено, що на середину 1920-х років чиновництво становило невеликий відсоток населення (3,3 % від загального числа мешканців України становили службовці, 88 % - населення мало основним заняттям сільське господарство). Серед селян панують занепадницькі настрої, ширяться думки про війну. До таких настроїв спонукав разом з іншими проблемами й низький рівень медичного забезпечення села. Наприклад, у Сумському районі станом на 1927 рік дитяча смертність становила 19,6 чоловік на 1000, в той час, як в Україні в цілому цей рівень був 17,7.

Боротьба з релігією у 1920-х роках не мала поважних наслідків для знищення в селян християнської віри. Попри антицерковні заходи влади релігійний рух у селі набуває піднесення у 1923-1924 рр. разом з чутками про оновлення ікон. Намагання селян захистити церкву від нищення часто проявляється під час вилучення церковних цінностей. Втручання влади у релігійне життя призводить до падіння морального рівня села, зниження авторитету родини, вносить розкол у сім'ю.

У підрозділі 2.3 «Взаємовідносини українського села і міста» йдеться про те, що суперечності між містом і селом, що існували з часів царату, після встановлення більшовицької влади не лише не зменшуються, а загострюються. Пріоритетний розвиток міст, привілейоване ставлення влади до робітництва у порівнянні з селянством, закладені у радянському законодавстві. Політика економічного визиску радянською державою села на користь міста, намагання пристосувати сільське життя до стандартів міського без врахування бажань селянина призводили до загострення негативного ставлення селянства до міста.

У адресованій до ЦК КП(б)У від заступника голови ДПУ УСРР К.Карлсона «Спец-доповіді про характерні моменти в політнастроях селянства України» за період з 1 до 9 вересня 1926 року йшлося про те, що розходження цін на промтовари та сільгосппродукти переломлюється на ревнощі до робітничого класу, до того ж зі збільшенням цього невдоволенням, ми спостерігаємо збільшення ревнощів… На думку селян, робітники користуються всіма привілеями, як в політичному, так і в економічному відношеннях…». Деякі більшовицькі лідери твердили про «теорію» боротьби в Україні двох культур - міської (російської) та селянської (української), в якій перемогти повинна перша. У конституції УСРР були закріплені положення про домінуючу роль у житті суспільства робітничого класу. Якщо у 1920-х роках робітники переходили на 7-годинний робочий день, то селянам доводилося працювати й по 18 годин. Крім цього, селянство, на відміну від мешканців міста, не отримувало паспортів і мали фактично обмеження щодо пересування. У 1928 році селяни Вирівського та Хотинського районів на Сумщині висловлювали своє ставлення до радянської влади і робітництва: «Робочі зараз поміщики, а комуністи - дворяне», «Радвлада робочому - батько рідний, а нам, селянам, вітчим». Селяни мали менше можливостей для здобуття освіти. Українське село перетворилося на сировинний придаток міста.

Отже, встановлення радянської влади спричинило деструкцію в соціальній структурі українського села та спровокувало протистояння між містом і селом, між робітниками і селянами.

У третьому розділі «Ескалація соціально-політичних відносин та її вплив на соціокультурні процеси в українському селі наприкінці 1920-х - на початку 1930-х років» розкрито соціокультурні процеси в українському селі Лівобережжя у час посилення економічного і політичного тиску більшовицької влади на селянство, досліджено основні форми опору селян заходам більшовицької влади.

У підрозділі 3.1 - «Загострення соціальних протиріч в українському селі Лівобережжя наприкінці 1920-х років» з'ясовано, що певна економічна лібералізація селянського життя середини 1920-х років змінюється наступом на економічні підвалини селянського життя. Формальною причиною для тиску на селянство стає заготівельна криза 1927-1929 років. Податкова політика держави призводила до зубожіння селянства. У 1926 році мешканець одного з сіл Боромлянського району Сумського округу скаржиться на низькі державні закупівельні ціни на хліб: «Жито - 60 коп. пуд, а пшениця - 1 крб., між тим, як чоботи коштують від 18 до 25 крб.». Через зубожіння до повсякденного вжитку селян йдуть старі речі, надбані ще з добільшовицьких часів.

Сільський актив розпочинає політичний, економічний, психологічний наступ на селянство. В українському селі запановує атмосфера ненависті, підозрілості. Патологічні знущання активістів з селян, насправді відбувалося з дозволу влади. Такий стиль поведінки сільського активу став логічним продовженням виплеканої партією ненависті до заможного селянства. Страждали різні прошарки села. В інформаційному повідомленні Конотопського окружного відділу ДПУ та міліції станом на червень 1928 р. йшлося про те, що під час заготівель хліба репресій зазнали всі верстви села: «Під час хлібозаготівель довелося застосовувати репресії: складати акти, ув'язнювати під варту, бо хліба у бідняків та середняків немає, а якщо й був, то не лишки, а невеликі необхідні запаси (Буринський район)». Атмосфера протистояння, боротьби з «куркулями» - це було штучно створене явище з метою розколу українського села. Зловживання з розкуркулюванням свідчать не лише про відсутність чітких характеристик господарств, які мають підлягати такій процедурі, але й у підході партійних та радянських органів до розкуркулення, хлібозаготівель як до збирання данини чи контрибуції з населення завойованої країни. Звідси й відповідна військова термінологія, про яку йдеться в партійних документах. Протистояння більшовицької партії і селянства виходило за межі конфлікту влади і селянства. Насправді, це був конфлікт світоглядний і культурний.

Колективізація сільського господарства разом з руйнацією господарського життя принесла занепад і української селянської культури. Саме з кінця 1920-х - початку 1930-х розпочинається витіснення з українського села українських звичаїв, що тісно були пов'язані з релігією, традицій, способів проведення дозвілля. Однією з основних причин занепаду селянської культури було позбавлення селянина землі і боротьба з релігією.

У підрозділі 3.2 «Реакція українського селянства на заходи радянської влади на початку 1930-х років» доведено, що попри репресії влади, в українському селі Лівобережжя знаходиться чимало таких, які намагаються протистояти заходам влади. Опір селянства можна поділити на пасивний і активний. До форм пасивного опору економічним заходам влади можна віднести: продаж майна, забиття худоби, втеча з села, нищення свого майна, оформлення фіктивних розлучень. Серед активних форм - антирадянська агітація, складання листівок і написання антибільшовицьких віршів, заклики до повалення більшовицького режиму, участь у масових акціях протесту і непокори («волинки»), підпали колективного майна чи господарств активістів, замахи на сільський актив і партійців, стихійні збройні виступи проти влади. Найвищою формою протидії селянства, як Лівобережжя, так і цілої підрадянської України, була організація підпільних повстанських організацій, що ставили за мету не лише опір заходам влади, але й реалізацію політичної програми визволення України від більшовиків. На території Роменської та Прилуцької округ у першій половині 1930 р. отаманом Лукою Кліткою було організовано велику антирадянську повстанську організацію, яка охоплювала 6 адміністративних районів, включаючи 40 населених пунктів. У 1931-1932 рр. на Охтирщині діяла підпільна організація, яка підписувала листівки «Міжрайонний штаб визвольного руху». Члени організації виступали за ліквідацію колгоспів, наділення селян землею, багатопартійність. Програмні засади включали: звільнення України від Росії і утворення самостійної, незалежної держави; створення у країні демократичної багатопартійної системи, приватна власність на землю; повна свобода слова і друку; свобода релігії, припинення тиску на церкву; ліквідація компартії та ДПУ; створення замість Червоної Армії Вільного Козацтва.

Частина українського селянства думала загальнонаціональними категоріями, а не лише боролася за соціально-економічний добробут свого прошарку. Попри те, що у багатьох випадках протидія селянства владі було лише реакцією на політику більшовиків і не мала далекосяжної мети, українське селянство усвідомлювало себе частиною українства, свою культуру і традиції українськими. Тому, поборюючи селянство, більшовицький режим боровся не просто з окремою верствою, а загалом з українством.

У результаті проведеного наукового дослідження автор виносить на захист такі висновки і положення:

- з'ясовано стан розробки теми. Проведений історіографічний аналіз літератури дає підстави стверджувати, що розробка проблеми соціокультурних перетворень в українському селі є недостатньою, особливо це стосується регіонального виміру. Джерельна база, залучена до дисертації, є достатньою та інформативною.

- проаналізовано способи і методи, якими діяли більшовики, здійснюючи радянізацію українського села Лівобережжя у 20-х - 30-х рр. ХХ ст. Висвітлено широкий спектр пропагандивних та репресивних заходів. Насильство як складова радянізації ставило за мету упокорення українського села, унеможлювало будь-яку протидію політиці більшовиків, вносило ворожнечу.

- з'ясовано, що протиріччя і конфлікти влади і селянства були зумовлені тим, що політика більшовицької влади не враховувала інтереси селянства і у багатьох випадках їм суперечила, селянство розглядалося більшовиками як інструмент реалізації комуністичної ідеології.

- розкрито вплив радянської політики на стан соціальної структури українського села, культури, освіти, морально-етичний клімат. Вперше доведено, що радянізація штучно принесла в українське село розшарування і конфлікт за соціальною ознакою, цілі прошарки селянства були оголошені владою як ворожий елемент, викорінення української культури і традицій як застарілих і ворожих завдало шкоди селянській самобутності, морально-психологічному стану селянства. Нові норми життя, культивовані більшовиками, просувалися поволі і, головним чином, руйнували старі суспільні норми. Моральний, освітній, діловий рівень сільської адміністрації та активістів був низьким.

- розглянуто роль церкви в житті селянина. З'ясовано, що нищення владою церкви і втручання в релігійні справи завдавало важкого удару по морально-психологічному стану селянства. Боротьба з церквою була також і боротьбою з традиціями українського села, що перепліталися з релігійними обрядами і віруваннями, знищення яких мало стати передумовою комуністичного будівництва в селі. На кінець 1930 р. у селах України було знищено до 80 % церков.

- узагальнено взаємини українського села і міста і доведено, що ставлення селянства до міста та до його мешканців упродовж 1920-х - початку 1930-х років погіршується з огляду на привілейований статус міста і робітництва згідно радянського законодавства, перетворення села на сировинний придаток. Українське село Лівобережжя мало низький рівень медичного обслуговування і санітарно-профілактичні умови у порівнянні з містом. Селяни мали менше можливостей для здобуття освіти. Українське село перетворилося на сировинний придаток міста.

- проаналізовано стан усвідомлення селянством своєї належності до української нації, її культури, традицій. Селянство Лівобережжя усвідомлювало свою належність до української культури, нації та її традицій. Багато селян розуміло більшовицьку політику не лише як боротьбу з окремим суспільним прошарком, але як нищення селянства як носія українськості, а економічну політику влади як визиск на користь іншої країни. Вияв цих думок відбувався головним чином у особистих розмовах селян, у виступах на санкціонованих чи несанкціонованих зібраннях, у відозвах і програмах повстанських антибільшовицьких організацій.

- виявлено, що позаекономічний примус був важливою складовою політики більшовиків і також був спрямований на внесення в українське село страху і покори. Він мав такі прояви: конфіскації майна, арешти, розстріли, взяття заручників, призначення відповідачів, залякування, створення психологічного дискомфорту селянинові шляхом адміністративного тиску, бойкот, недопущення дітей заможних селян до навчання, депортації, розкуркулювання, фізичні знущання з метою примусити виконувати постанови влади. З'ясовано, що радянізація викликала з боку селянства протидію. Класифіковано опір селянства, що поділявся на пасивний (продаж майна, забиття худоби, втеча з села, нищення свого майна, оформлення фіктивних розлучень) і активний (антирадянська агітація, складання листівок і написання антибільшовицьких віршів, заклики до повалення більшовицького режиму, участь у масових акціях протесту і непокори («волинки»), підпали колективного майна чи господарств активістів, замахи на сільський актив і партійців, стихійні збройні виступи проти влади, творення підпільних повстанських організації, що ставили за мету боротьбу за незалежність України).

- досліджено методи упровадження і вплив колективізації на соціокультурні процеси в українському селі З'ясовано, що колективізація села, зокрема на Лівобережжі, розпочата більшовиками наприкінці 1920-х років, завдала вагомого удару не лише по економічному добробуту селянства, але й співпала у часі з загостренням наступу більшовиків на українські традиції і культуру, церкву. Особливе неприйняття колективізації селянством Лівобережжя, зокрема, окремих його регіонів пояснюється наслідками аграрної реформи П.Столипіна, що призвела до появи великої кількості хуторян-відрубників, які не бажали позбуватися своєї економічної незалежності.

Основний зміст дисертації викладено в таких публікаціях автора

1. Історіографія соціокультурних процесів в українському селі в умовах радянізації у 20-х - на початку 30-х років ХХ століття // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Українознавство. Випуск 11. - К.: КНУТШ, 2007. - С. 36-39. (0,5 авторського аркуша).

2. Спроба згуртування українського селянства в умовах радянізації (20-ті рр. ХХ ст.) // Література та культура Полісся. Випуск 41. - Ніжин, 2008. - С. 213-225. (0,7 авторського аркуша).

3. Особливості взаємовідносин та взаємовпливів українського села і міста (20-ті роки ХХ століття) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Українознавство. Випуск 12. - К.: КНУТШ, 2008. - С. 59-54. (0,9 авторського аркуша).

4. Загострення протиріч між владою і селянством Сумщини наприкінці 20 - початку 3--х років ХХ століття // Наукові записки. Історичні науки. - Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2008. - Випуск 10. - С. 151-159. (0,5 авторського аркуша).

5. Встановлення радянської влади і насильницька трансформація традиційного життя села // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. Випуск 25. - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2008. - С. 44-50. (0,5 авторського аркуша).

6. Селянство Роменщині в опорі примусовій колективізації 20 - початку 30-х рр. ХХ століття // Матеріали шостої Сумської науковової історико-краєзнавчої конференції. - Суми: СумДПУ ім.А.С.Макаренка, 2005. - С. 68-74.

7. Проблема спільнотного згуртування українського села в умовах радянізації (20-ті рр. ХХ ст.) // Український досвід спільнотного згуртування. Матеріали міжнародної наукової конференції. 26 жовтня 2006 року. - К.: УВС, 2006. - С. 217-226.

8. Форми опору українського селянства соціально-економічним заходам радянської влади наприкінці 20-х - початку 30-х рр. ХХ ст. // Поведінкові типи в українському соціокультурному середовищі: Історичний досвід та аналіз тенденцій. 25 жовтня 2007 р. - К.: КНУТШ, 2007. - С. 176-181.

Анотація

Вовк О.В. Соціокультурні процеси в українському селі Лівобережжя в умовах радянізації у 20-х - на початку 30-х років ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 09.00.12 - українознавство. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2009.

Дисертація присвячена дослідженню соціокультурних процесів в українському селі Лівобережжя у 20-х - на початку 30-х років ХХ століття. Дослідження теми ґрунтується на аналізі опублікованих та архівних джерел, використовуючи літературу загального та спеціального змісту. Проаналізовано встановлення радянської влади в українському селі та його вплив на трансформацію соціальних процесів, соціально-політичні й культурні зміни в селі Лівобережжя у 1920-ті, взаємовідносини українського села і міста, загострення соціальних протиріч в українському селі, реакцію українського селянства на заходи радянської влади. Вивчено вплив радянської політики на стан соціальної структури українського села, культури, освіти, морально-етичний клімат, роль організованих більшовиками у селі провладних організацій та діловий рівень сільських чиновників і активістів проаналізувати рівень, усвідомлення селянством своєї приналежності до української нації, її культури, традицій.

Ключові слова: радянізація, соціальна структура, соціокультурні перетворення, контрибуція, колективізація.

Аннотация

Вовк А.В. Социокультурные процессы в украинском селе Левобережья в условиях советизации в 20-х - в начале 30-х годов ХХ века. - Рукопись.

Диссертация по соисканию ученой степени кандидата исторических наук по специальности 09.00.12 - украиноведение. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2009.