Товариство "Просвіта" і його роль в громадсько-політичному та культурному житті Закарпаття 1920-1939 рр.

Размещено на http://allbest.ru

Державний вищий навчальний заклад

„Ужгородський національний університет”

УДК 94(477.87) ”1920/1939”

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Товариство „Просвіта” і його роль в громадсько-політичному та культурному житті Закарпаття 1920-1939 рр.

07.00.01. - історія України

Стряпко Іван Олександрович

Ужгород - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

Доктор історичних наук, професор Вегеш Микола Миколайович, ДВНЗ «Ужгородський національний університет» МОН України, професор кафедри політології

Офіційні опоненти:

Доктор історичних наук, професор Марчук Василь Васильович, ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» МОН України, завідувач кафедри політології

кандидат історичних наук, доцент Ситник Олександр Миколайович, ДВНЗ «Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ» МОН України доцент кафедри теорії та історії держави і права

Захист відбудеться «22» січня 2010 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 61.051.04 ДВНЗ «Ужгородський національний університет» за адресою: м. Ужгород, пл. Народна 3, конференцзал економічного факультету.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці ДВНЗ «Ужгородський національний університет» за адресою: м. Ужгород, вул. Капітульна 6.

Автореферат розісланий « » грудня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук, доцент М.Ю.Токар

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Загальновідомим є той факт, що діяльність культурно-просвітніх товариств має особливе значення для народів, які не мають власної держави. Саме їх робота призводить до культурного, а потім і національного відродження, що стимулює боротьбу за створення власної держави. Адже культура має безпосередній зв'язок із національним самоусвідомленням народу: зростання освіченості населення, творення національної літератури, вироблення єдиної національної мови, розвиток мистецтва призводять до виділення себе з-поміж інших народів, формування єдності й усвідомлення потреби у власній державі.

Одним із таких культурно-просвітніх товариств, що діяло на теренах Підкарпатської Русі, було товариство „Просвіта”. Воно взяло на себе широке коло завдань, зокрема, створення освітніх курсів для подолання неграмотності та підвищення освітнього рівня населення; поширення української літературної мови; створення нової української літератури; утворення першого професійного українського театру в Закарпатті, хорових колективів, музею та бібліотеки, а, отже, формування у населення краю сталої нефрагментованої української національної ідентичності.

На жаль, довгий час дати об'єктивну оцінку діяльності Товариства не було змоги, оскільки інформація замовчувалася або відверто фальсифікувалася угорською, а згодом і радянською історичною наукою. Лише після здобуття Україною незалежності з'явилася можливість об'єктивно оцінити роль Товариства в громадсько-політичному та культурному житті Закарпаття в міжвоєнний період.

Доцільним є пояснення основних термінів, які використовуються в дослідженні. Ключовим є „культурно-просвітницьке товариство”. Під цим терміном розуміємо певну організацію, яка проводила цілеспрямовану роботу з населенням з метою підвищення його освітнього, культурного рівня та національної свідомості. Основними культурно-просвітніми товариствами були: товариство „Просвіта” в Ужгороді та „Русское культурно-просветительное общество имени Александра Духновича”. Кожне з них проводило роботу по формуванню в населення переконання стосовно своєї національної приналежності, перше - української, друге - російської.

Важливим є визначення термінів, якими позначалася національна приналежність населення (етнонімів). Власне, єдиного не було, використовувалися етноніми: „угророси”, „мадяри греко-католицького обряду”, „руські”, „русини”. Перші два відпали після розпаду Австро-Угорської імперії, інші два активно використовувалися в чехословацький період історії. В 20-х рр. завдяки діяльності товариства „Просвіта” розповсюджується етнонім „українці”, але він не набув значного поширення, окрім того був заборонений чехословацькою владою. Додає плутанини використання „Обществом им. А.Духновича” етнонімів „русские”, „угророссы”, „карпатороссы”. Чехословацькі урядові чинники використовували здебільшого етнонім „русини”. Сучасні дослідники також не виробили єдиного загальноприйнятого терміну. Відтак ми використовуємо терміни „українці”, або ж „руські” чи „русини” як синоніми терміну „українці”.

Оскільки не було загальноприйнятого етноніма, то відповідно виникала плутанина і стосовно означення мови населення. Товариство „Просвіта” вживало терміни „народна мова”, „руська”, „руський язик”, „малоруська”, „українська”. „Общество им. А.Духновича” означення: „русский язык”, „литературный язык”, зрідка „карпаторусский язык”. Чехословацька адміністрація: „руский”, „русинский язик”. Ми використовуватимемо терміни: „народна мова”, „руська мова”, як синоніми терміну українська мова.

Мета дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексне вивчення діяльності товариства „Просвіта” в 1920 - 1939 рр. на Закарпатті.

Визначена мета зумовила постановку та розв'язання наступних дослідницьких завдань:

1. Охарактеризувати джерельну базу дослідження та ввести до наукового обігу нові документи і матеріали, в яких висвітлюється діяльність товариства “Просвіта” в 1920 - 1939 рр.

2. Узагальнити результати та підсумки наукового вивчення діяльності Товариства в 1920 - 1939 рр. у Закарпатті.

3. З'ясувати досвід діяльності культурно-просвітніх товариств у Закарпатті до „Просвіти”.

4. Проаналізувати програмні документи Товариства.

5. Визначити загальні тенденції розвитку товариства „Просвіта” в 1920 - 1939 рр.

6. Дати оцінку взаємовідносин “Просвіти” з урядом Чехословацької республіки.

7. Охарактеризувати вплив діяльності Товариства на формування проукраїнських партій.

8. Дослідити роль товариства „Просвіта” у поширенні української мови на теренах Закарпаття.

9. Окреслити основні напрямки діяльності у культурному житті Закарпаття.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1920 - 1939 рр. Перша хронологічна дата відповідає року заснування товариства „Просвіта” в Ужгороді, а друга - даті окупації Закарпаття угорськими військами та забороні діяльності будь-яких українських культурно-просвітніх установ.

Територіальні межі дослідження охоплюють територіально-адміністративну одиницю Підкарпатська Русь у складі Чехословацької республіки, яка загалом відповідає сучасній Закарпатській області, населену переважно українським населенням. Власне, в різний час ця територія носила неоднакову назву. За Австро-Угорської імперії угорці називали ці землі Фелвідейк (Верхній край), а після розпаду Австро-Угорської імперії й до входження до складу Чехословацької республіки в 1918 - 1919 рр. - Руська країна. Українські та російські дослідники для означення території використовували термін Угорська Русь, тому, описуючи період до 1919 р., ми й будемо його вживати.

Із входженням Закарпаття до складу Чехословацької республіки, територія отримала офіційну назву Підкарпатська Русь, але чимало просвітян поряд з цим використовували терміни „Підкарпаття”, „Закарпаття”, „Закарпатська Україна”, а з грудня 1938 р. поширився термін „Карпатська Україна”, який став офіційним 15 березня 1939 р.

У дослідженні ми будемо використовувати офіційний термін „Підкарпатська Русь”, але при цитуванні тогочасних громадсько-політичних і культурних діячів будемо вживати й вищезазначені терміни.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є діяльність товариства „Просвіта” у Закарпатті в 1920 - 1939 рр.

Предметом дослідження є ідейні витоки, причини виникнення товариства “Просвіта” та його вплив на громадсько-політичний та культурний розвиток Закарпаття.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є універсальні принципи історизму та наукової об'єктивності відображення історичного процесу. Дослідження культурно-освітньої діяльності „Просвіти” в Закарпатті спонукали автора використовувати порівняльний, проблемно-хронологічний, статистико-аналітичний, системно-структурний методи.

Наукова новизна одержаних результатів. Охарактеризовано та введено у науковий обіг значну кількість документів і матеріалів, у яких висвітлюється громадсько-політична та культурна діяльність товариства „Просвіта” в 1920 - 1939 рр, що сприятиме активізації вивчення її діяльності.

Узагальнено результати наукового дослідження діяльності товариства вітчизняними та іноземними науковцями. Критично проаналізовано праці та визначено основні напрямки досліджень, а також питання, які не вивчалися системно.

З'ясовано досвід діяльності культурно-просвітніх товариств на Закарпатті, які передували „Просвіті”.

Проаналізовано програмні документи - статути, вивчена структура, принципи діяльності, особливості функціонування товариства „Просвіта”. Визначено недоліки статуту та його зміни.

Виявлено загальні тенденції розвитку Товариства у 1920 - 1939 рр. та особливості його функціонування.

Дано оцінку взаємовідносинам між товариством „Просвіта” і чехословацьким урядом. Визначено та проаналізовано основні періоди, вплив зовнішньо- та внутрішньополітичних чинників на співпрацю і її основні напрямки. література український просвіта

Охарактеризовано також вплив Товариства на формування та діяльність проукраїнських політичних партії, його роль у координації їх діяльності та позиція стосовно створення на основі чисельних проукраїнських партій однієї, яка б виступила репрезентантом та об'єднуючим чинником українців у Чехословацькій республіці.

Досліджено роль „Просвіти” в популяризації та поширенні української літературної мови, а також її боротьба проти спроб запровадження російської мови.

Окреслено такі основні напрямки культурної діяльності Товариства:

а) вплив на систему освіти та виховання;

б) вплив на літературний процес в краї;

в) видавнича та наукова діяльність „Просвіти”;

г) музейна та бібліотечна справи у роботі „Просвіти”;

ґ) формування театрального мистецтва;

е) музична діяльність товариства „Просвіта”.

Практичне значення одержаних результатів визначається новизною і комплексним підходом у дослідженні обраної проблеми. Окремі положення, узагальнення і висновки можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць з історії України, західноукраїнських земель, зокрема Закарпаття. Їх можна використати також при підготовці у вузах лекційних занять з вітчизняної історії та спецкурсів, з історичного краєзнавства, політології. Автор сподівається у можливості активного використання систематизованого в дисертації матеріалу для подальшого розгортання сучасного просвітницького руху.

Апробацію результатів дослідження здійснено Результати дисертаційних досліджень опубліковані у семи наукових статтях та доповідях на всеукраїнських конференціях: „Політико-економічні та соціокультурні проблеми єдності українського народу: історія і сучасність” (Київ, 2007), „Проблеми самоідентифікації сучасного українського суспільства: політичні, економічні, соціальні та культурні аспекти” (Київ, 2008), Міжнародній конференції „Шевченківська весна” (Київ, 2008).

Структура роботи визначена її змістом, метою та поставленими завданнями. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Основний текст дисертації викладений на 201 сторінці, загальний обсяг дисертаційного дослідження складає 236 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет, а також методологічну основу дослідження. Автор визначає хронологічні межі, формулює наукову новизну дисертації, зазначає її практичне значення та апробацію результатів.

У першому розділі „Джерела та історіографія проблеми” - охарактеризовано джерела та літературу з досліджуваної проблеми.

Основною джерельною базою для написання роботи стали матеріали, що зберігаються у Державному архіві Закарпатської області (ДАЗО, м.Берегово), зокрема 72-ий фонд, та опубліковані джерела - протоколи засідань Головного Виділу Товариства „Просвіта”, а також чисельні матеріали тогочасної періодичної преси.

Фонд 72 Державного архіву Закарпатської області складається з трьох описів. Перший опис „Филиал культурно-просветительного общества „Просвита” в Мукачево” містить 18 справ. Другий опис „Культурно-просветительное общество „Просвита” г. Ужгород” - 191 справу, і третій опис „Правление культурно-просветительного общества „Просвита” г.Ужгород” - 1 справу.

Більшість справ містить листування Товариства з різними державними установами (Цивільною управою, шкільним рефератом, крайовим урядом, поліцейським комісаріатом) стосовно діяльності „Просвіти”. Це здебільшого прохання дозволу на організацію різноманітних культурно-просвітніх заходів - ювілеїв О.Духновича, Шевченківських днів, літературних і розважальних вечорів, з'їздів членів Товариства; дозволів проводити збір коштів на його потреби.

Другу групу документів становлять справи, що містять документи організаційного характеру, тобто інформацію про структуру Товариства, кількість читалень, приписи, які регламентують і спрямовують діяльність читалень, різноманітні обіжчики та циркуляри. Вони дозволяють прослідкувати тогочасну атмосферу, що панувала в Централі та філіях, а також дослідити форми та методи культурно-просвітницької діяльності „Просвіти”.

До третьої групи слід віднести документи, які проливають світло на фінансовий стан Товариства. Більшість документів цієї групи характеризують період після 1928 р. (після будівництва Народного Дому) і фінансову кризу, яка мало не скінчилася банкрутством „Просвіти”.

Четверта група - це документи, які характеризують діяльність „Руського театру” товариства „Просвіта” в Ужгороді, зокрема: прохання до уряду про виділення приміщення для театру, прохання про грошову допомогу, договір між Товариством і М.Аркасом стосовно театру і договір між „Просвітою” й театром „Нова Сцена”.

До п'ятої групи відносимо документи, що характеризують зусилля Товариства, спрямовані на захист і розвиток української мови. Це звернення до приватних фірм із проханням вживати українську мову в торгових точках, циркуляри та обіжчики до низових організацій щодо протидії впровадженню російськомовних підручників у школах і т.д.

Шоста група - документи про організацію роботи друкованих органів „Просвіти” - газет „Українське слово” та „Світло”.

Сьома група - документи про різні масові заходи та резолюції, прийняті їх учасниками. Зокрема, це резолюції І з'їзду народовецької молоді 1929 р. та Всепросвітянського з'їзду 17 жовтня 1937 р.

Восьма група - дописи до газети „Українське слово” та листування з дописувачами. Статті дописів торкаються різноманітних сторін тодішнього культурного і політичного життя.

Дев'ята группа - інші документи, приватне листування просвітян, економічна діяльність Товариства і т.д.

Більш важливими є для нас „Протоколи засідань Головного Виділу Товариства „Просвіта” в Ужгороді 1920 - 1923 рр.”. Помітне місце в засіданнях Головного Виділу займала тема взаємин між „Просвітою” та чехословацьким урядом: прохання Товариства про виділення матеріальної допомоги, про надання приміщень для потреб культурно-просвітницької праці, організація спільно з органами влади навчальних курсів для населення, спільних розважальних заходів. Протоколи дозволяють дослідити співпрацю між Товариством та багатьма чеськими високопосадовцями - П.Еренфельдом, Й.Пешеком та іншими, ставлення до „Просвіти” з боку урядових чинників. Тут же висвітлюються проблеми організаційного характеру, зокрема, становлення та діяльність «Руського театру Товариства м. Ужгород „Просвіта”. Знайшли своє висвітлення на сторінках „Протоколів...” і спроби створення Товариством Народного музею та публічної бібліотеки.

З „Протоколів...” можна почерпнути цінну інформацію про книговидавничу діяльність Товариства. Тут перераховано, які книжки протягом 1920 - 1923 рр. були видані „Просвітою” і які планувалося видати.

Зрештою, з „Протоколів...” можна зробити висновок і про особисту позицію та ставлення до різних напрямків діяльності Товариства А.Волошина, Ю.Бращайка, І.Панькевича, В.Ґаджеги, М.Бращайка, С.Клочурака та інших. А також їхній внесок у культурно-просвітницьку діяльність „Просвіти”.

Досить значною є мемуарна література, в якій знайшло своє відображення суспільно-політичне життя міжвоєнного Закарпаття. Її авторами були самі просвітяни. У своїх спогадах вони висловлювали власні судження стосовно тих чи інших аспектів діяльності Товариства „Просвіта”.

Праці вітчизняних дослідників, що привертали увагу до діяльності товариства „Просвіта” знаходимо вже у двадцятих - тридцятих роках ХХ століття. Як правило, авторами цих праць були безпосередні учасники діяльності Товариства (І.Панькевич, В.Бірчак, В.Пачовський, А.Волошин, В.Гренджа-Донський, П.Милославський, І.Гуснай та інші), або ж його критики з русофільського табору.

У 50 - 80-ті рр. вийшло чимало публікацій з історії Закарпаття, серед них і дослідження чехословацького періоду, але згадок про товариство „Просвіта” дуже мало. Питання національно-культурного розвитку Закарпаття 20 - 30-х рр. ХХ ст. було вкрай делікатним, зважаючи на боротьбу народовців та русофілів. Тому більшість радянських істориків, описуючи цей період, здебільшого писали про буржуазних націоналістів - „Просвіту” (зокрема, праці С.Білака та Д.Буковича). Проте, були дослідники, які, вивчаючи певні напрямки діяльності „Просвіти”, об'єктивно оцінювали наслідки її роботи. До таких належать В.Василько, В.Гошовський, У.Єдлінська, В.Нікеєв.

Якісно новий етап дослідження ролі товариства „Просвіта” в культурному та політичному житті розпочався з розпадом Радянського Союзу. 90-ті рр. ХХ ст. позитивно вплинули на переоцінку історичних цінностей, надали можливість об'єктивно підійти до вивчення історичних процесів. В цей час з'являються праці В.Гошовського, В.Палька, П.Федаки, М.Токаря, І.Ліхтея, О.Мазурка та інших.

У другому розділі „Ідейні витоки, причини виникнення та програмні положення діяльності товариства „Просвіта” простежено досвід діяльності культурно-просвітніх товариств Закарпаття часів Австро-Угорській імперії, заснування товариства „Просвіта”, аналіз його програмних документів та загальних тенденцій його розвитку.

Перше культурно-просвітницьке товариство „Общество святого Василія Великого” було створено 11 вересня (1 жовтня) 1866 р. До Товариства увійшла велика кількість інтелігенції, а очолили його А.Добрянськкий та І.Раковський - відомі громадські діячі. Новостворене товариство, під впливом І.Раковського, стало на русофільські позиції. Це призвело до зменшення кількості членів та конфлікту з єпископом С.Панковичем та угорською владою. Невдовзі А.Добрянськкий та І.Раковський були усунуті з керівництва, а діяльність “Общество святого Василія Великого” занепала. Спроби відродження товариства почалися лише в 1892 р., завдяки підтримці єпископа Ю.Фірцака. 29 серпня 1895 р. відбулися загальні збори, які фактично відродили це товариство. Було обрано нового голову - І.Яковича. Було вирішено видавати газету. За порадою А.Волошина - придбано друкарню. Проте угорський уряд, який мав затвердити статут товариства, висунув неприйнятні умови і 1902 р. „Общество святого Василія Великого” було зліквідоване, натомість його члени утворили акційне товариство „Уніо”. Воно продовжувало культурно-просвітницьку діяльність „Общества святого Василія Великого”.

Загалом діяльність Товариства не мала значного впливу на формування національної свідомості населення, але сприяла формуванню русофільської традиції у культурній та політичній сферах.

Національна свідомість населення, як, зрештою, й інтелігенції, продовжувала залишатися низькою. У кінці ХІХ ст. молоді галицькі народовці, зокрема, В. Гнатюк, І. Франко та інші, активно намагаються залучити до співпраці з українською інтелігенцією та культурно-просвітницької діяльності своїх закарпатських колег. Старше покоління інтелігенції відкинуло співпрацю, проте, молоде покоління зокрема, Ю.Жаткович, Г.Стрипський, Лука Дем'ян співпрацювали зі своїми колегами та культурно-просвітницькими організаціями.

Під їх впливом в газетах та місяцословах з'являються твори І.Франка, Т.Шевченка, С.Руданського, О.Маковея та інших письменників, статті, у яких наголошувалося про належність населення Угорської Русі до української нації. Перша світова війна, зростання контактів з українцями Галичини, Буковини й Наддніпрянщини та представниками інших національностей спричинили зростання національної свідомості населення й усвідомлення належності до української нації. Зокрема, 4 із 5 Народних Рад, які діяли на теренах Угорської Русі після розпаду Австро-Угорської монархії прийняли рішення про з'єднання з Україною.

За ініціативи Ю.Бращайка, М.Творидла та С.Фенцика скликалася нарада інтелігенції, на якій було вирішено створити культурно-просвітницьку організацію. Створився комітет у складі: Г.Стрипського, А.Волошина, М.Творидла, який розробив статут (за зразком статуту львівської Просвіти 1890 р.) і визначив назву майбутнього товариства „Просвіта”. Спеціальний комітет вів приготування до Установчих зборів. Вони відбулися 29 квітня 1920 р. Крім підкарпатської інтелігенції запросили генерала Парі - коменданта Ужгорода, Брейха - адміністратора Підкарпатської Русі, очільника шкільного реферата Й.Пешека та інших. Збори були зірвані русофілами А.Гагатком, Л.Тиблевичем, І.Цуркановичем, А.Бескидом, К.Прокопом, Д.Симуликом, В.Гомичком.

9 травня 1920 р. відбулися Установчі збори, на яких і було створено товариство „Просвіта” в Ужгороді, а також було обрано правління - Головний Виділ, до якого увійшли: А.Волошин, В.Ґаджеґа, В.Желтвай, П.Медвідь, М.Стрипський, І.Панькевич, М.Творидло, А.Штефан, М.Долинай, В.Шуба. Обрано голову - Ю.Бращайко (до 1939 р.), заступником А.Волошин (до 1939 р.), затвердилися інші керівні органи та статут.

Згідно зі статутом метою Товариства було „культурне та економічне піднесення Підкарпато-руського народу, а передусім виховання його в моральнім і патріотичним дусі з виключенням всякої політичної акції”.

Найвищим органом Товариства були Загальні Збори, які скликалися щороку, за потребою частіше, але у період між Зборами керував „Просвітою” Головний Виділ, який мав надзвичайно широкі повноваження. В округах створювалися філії, які керували читальнями даного округу і хати-читальні -головна ланка культурно-просвітницької роботи.

Статут мав ряд недоліків, зокрема, діяльність Товариства обмежувалася лише теренами Підкарпатської Русі, але у 1924 р. у новому статуті цей недолік було виправлено.

Для підвищення ефективності діяльності створювалися фахові комісії. Їх кількість у різні роки була різною, але постійно діючими були: видавнича комісія, театральна, літературно-наукова, організаційна, музична, економічна, музейно-бібліотечна, боротьби з алкоголізмом.

Товариство не змогло у повній мірі скористатися прихильним ставленням чехословацького уряду в 1920 - 1924 рр. Основна увага приділялася організації курсів для неграмотних, будівництву Народного Дому, музею, театру, в той час, як створення філій та читалень було млявим: у 1921 р. їх чисельність складала 3 філії й 23 читальні, а 1929 р. їх кількість складала 176 читалень, 4 філії і 11 125 членів. Створення у 1923 р. конкурентного русофільського товариства призвела до втрати фінансування з боку уряду та наростання боротьби між русофілами й народовцями (українофілами) за вплив на населення. До цього додалися фінансові проблеми. Унаслідок будівництва Народного дому „Просвіта” опинилася у боргах (4 115 000 кч), що відобразилося на діяльності Товариства.

У 1930 р. діяльність „Просвіти” занепадає, кількість структурних одиниць скорочується до 5 філій, 109 читалень, 7 240 членів. Причини занепаду діяльності наступні: 1) фінансова скрута, 2) боротьба з русофілами загалом, 3) недосконалість організаційної мережі, 4) відсутність належного контролю за читальнями, 5) погана господарська діяльність голів читалень, 6) психологічні причини, зокрема відсутність освіти та досвіду в керівництва, 7) перешкоди під час перезатвердження статутів.

Проте, вже у 1932 - 33 рр. Товариство переорієнтовує свою діяльність з державного фінансування на власні сили. Чисельність структурних одиниць зростає, покращуються відносини з урядом, „Просвіта” перемагає русофілів у боротьбі за прихильність населення.

У третьому розділі „Участь Товариства „Просвіта” в громадсько-політичному житті Підкарпатської Русі” висвітлюються взаємовідносини Товариства з чехословацьким урядом, вплив на формування проукраїнських політичних партій та роль у поширенні української мови у Підкарпатській Русі.

Взаємовідносини між товариством „Просвітою” й чехословацьким урядом умовно можна поділити на 4 періоди.

Перший період (1920 - 1923 рр.) характеризується максимальною співпрацею між урядом та Товариством. Чехословаки були зацікавлені у такій співпраці з тим, щоб обмежити вплив проугорськи налаштованих елементів. Саме тому надавали „Просвіті” адміністративну та фінансову допомогу у її діяльності. Протягом 1920 - 1923 рр. вона отримала від уряду щонайменше 1 088 700 кч.

Другий період (1924 - 1928 рр.) характеризується налагодженням співпраці уряду з русофільським культурно-національним напрямком з тим, щоб залучити до співпраці якомога ширше коло інтелігенції й політиків. На практиці це означало зменшення фінансової допомоги Товариству, використання русофілами своїх повноважень для перешкод діяльності „Просвіти”, зокрема, цим відзначався губернатор А.Бескид. Проте чехословацький уряд не вдався і не дозволив русофілам вдатися до силового тиску на Товариство.

Третій період (1929 - жовтень 1938 рр.) характеризується максимальним погіршенням відносин між „Просвітою” та урядом. В цей час чехи висилають за межі республіки відомих просвітян Л.Бачинського, І.Цокана, багатьом українським емігрантам забороняється проживання у Підкарпатській Русі. Забороняється вживати назву „українець”, „український”, „Закарпаття”, чиняться перешкоди у перезатвердженні статутів та поліційне переслідування активістів-просвітян. Проте, вже з 1935 р. спостерігається покращення у ставленні чехословацького уряду до Товариства.

Для четвертого періоду (жовтень 1938 - лютий 1939 рр.) характерним є налагодження співпраці між урядом й „Просвітою” внаслідок переходу лідерів русофілів на відверто проугорські позиції. Лідери просвітян Ю.Бращайко та А.Волошин намагалися максимально покращити відносини, але просвітяни у своїй масі були налаштовані негативно до такої співпраці.

Товариство „Просвіта” мало вплив на становлення проукраїнських політичних партій. Статут забороняв брати безпосередню участь у політичних акціях, але просвітяни активно вступали у ряди політичних партій. Зокрема, склад керівництва Руської хліборобської (земледільської) партії (РХ(З)П) був відомими просвітянами. Керівництво створеної замість РХ(З)П - Християнсько-народної партії (ХНП) було одночасно керівництвом „Просвіти”. Просвітяни входили до складу Соціал-демократичної партії Підкарпатської Русі (СДППР), Аграрної партії.

Розпорошеність просвітян по різних політичних партіях, їх слабкий вплив у партіях, призвели до вироблення у середовищі просвітян молодої генерації переконання про необхідність створення політичної партії, яка б об'єднала всі проукраїнські сили. „Просвіта” виступала своєрідним координаційним центром між проукраїнськими політичними партіями. Власне, ідея просвітян - створення єдиної проукраїнської партії - була реалізована утворенням Українського національного об'єднання (УНО).

У міжвоєнний період товариство „Просвіта” докладало значних зусиль для впровадження й поширення на теренах Підкарпатської Русі української літературної мови. У 1919 р. чеські науковці визначили діалекти населення Підкарпатської Русі як діалекти української (малоруської мови). Проте, учительські конгреси так і не висловилися чітко з мовного питання. Спроба запровадити фонетичний правопис не мала успіху, тому І.Панькевич створив граматику з етимологічним правописом, як компромісну. Щоправда, частина вчителів висловилася проти цієї граматики і прийняла за основу граматику А.Волошина 1919 р. та граматику Є.Сабова (справжній автор Григор'єв).

Між народовцями та русофілами розгорілася „мовна війна”. Русофіли відкидали існування української мови, або вважали її лише діалектом російської. Відтак мову населення Підкарпатської Русі вважали діалектом російської (русский язик, карпаторусский язик) і вимагали навчання у школах російською мовою.

Народовці вважали, що мова місцевого населення є українською (руський язик, малоруська, народна мова) і вимагали недопущення навчання у школах російською мовою, а запровадження літературної української мови з фонетичним правописом. Для цього „Просвіта” сприяла поширенню українських книжок, навчання дітей у школі, вела культурно-просвітницьку роботу з дорослими, влаштовувала акції протесту, писала меморандуми до уряду.

Просвітяни й русофіли вдавалися до наукового вивчення мовної проблеми, писемних пам'яток з тим, щоб обґрунтувати правильність своєї позиції.

Загалом, мовне питання було найбільш гострим та заполітизованим. Втручання урядових чинників у мовне питання (проведення мовного плебісциту 1937 р.) лише сприяло наростанню мовної війни. Остаточно воно було вирішене лише 25 листопада 1938 р., коли А.Волошин - прем'єр-міністр автономної Підкарпатської Русі - підписав розпорядження №28, яким українська мова проголошувалася офіційною.

У четвертому розділі „Товариство „Просвіта” в культурному житті Підкарпатської Русі” досліджується вплив товариства „Просвіта” на становлення української культури Закарпаття.

„Просвіта” сприяла чехословацькому урядові у створенні нової системи освіти. І.Панькевич, працівник шкільного реферату, сприяв тому, щоб просвітяни утвердилися у системі освіти. Він дбав про добір учителів, їх високу професійність та патріотизм.

Вчителі-просвітяни В.Пачовський, В.Бірчак, О.Вахнянин, Л.Бачинський, брати Корнило й Богдан Заклинські, П.Кукуруза, заохочували обдаровану молодь до творчості, закликали збирати матеріали з етнографії: пісні, легенди, приповідки, записувати народні звичаї тощо. Поширюючи кращі досягнення світової та української педагогічної думки, вони виховували із своїх підопічних нових людей, свідомих громадян своєї країни і, в першу чергу, свідомих українців.

Для позашкільного виховання підростаючого покоління було засновано скаутську організацію „Пласт”. Пластуни завжди брали участь у всіх масових заходах „Просвіти”.

Просвітяни неодноразово виступали з критикою освітньої політики, вимагаючи відкриття на теренах Підкарпатської Русі вищих навчальних закладів: одного гуманітарного, одного технічного. Був розроблений проект, який передбачав перенесення з чеських земель в Ужгород Українського Вільного Університету та Української Господарської Академії, щоправда він так і не був реалізований.

Товариство „Просвіта” доклало значних зусиль для видання та поширення у Підкарпатській Русі найкращих зразків творчості українських й світових поетів та письменників. Крім того видавалися книжки для дітей, правничі словники, господарська література, щорічні календарі „Просвіти”, журнал для дітей „Пчілка” та газети „Українське Слово” й „Світло”. Усього ж протягом своєї діяльності за 1920 - 1939 рр. „Просвіта” видала 150 книжок для народу в понад 450 000 примірниках, календарів - 50 000 примірників, журналу „Пчілка” - 300 000 примірників.

Завдяки зусиллям товариства „Просвіта” видавався Науковий збірник товариства „Просвіти”, у якому публікувалися актуальні праці з історії церкви, історії Підкарпатської Русі, педагогічні, лінгвістичні, музикознавчі, фольклорні матеріали. На сторінках „Наукового збірника товариства „Просвіта” друкувалися праці як місцевих авторів, так і вихідців зі Східної Галичини та Наддніпрянської України, російських та чеських дослідників: І.Панькевича, А.Волошина, В.Ґаджеги, Ф.Тихого, Є.Перфецького, Г.Стрипського, М.Лелекача, Ф.Потушняка, К.Студинського, М.Возняка, Ф.Колесси та багатьох інших.

Щоб стимулювати підкарпатських письменників, „Просвіта” заснувала літературну премію. Невдовзі з'явилася плеяда молодих поетів та письменників: В.Ґренджа-Донський, І.Ірлявський, Ю.Боршош-Кум'ятський, І.Невицька, Марко Бараболя, Зореслав. Вони стали творцями нової української за духом й змістом літератури. Їх творчість мала значний вплив на зростання національної самосвідомості населення.

Велике значення „Просвіта” надавала створенню Народного музею. Музейна й бібліотечна комісія Товариства створила й розіслала відозву до громадськості із закликом збирати цінні експонати. Перед урядовими колами порушувалося питання повернення із музеїв Відня й Будапешта вивезеного майна та створення у Підкарпатській Русі музею. У 1920 - 1921 рр. просвітяни врятували від вивезення збірки музею ім. Т.Легоцького у Мукачеві.

Товариство продовжувало збирати музейні експонати, але не мало приміщення для створення музею. Після спорудження Народного дому у 1928 р. „Просвіта” мала значні борги й не могла створити музей самотужки. На той час Товариство володіло близько 2 000 експонатів: збірками рукописів, архівними матеріалами, фотографіями, вишивками, іконописом, різьбою, моделями хат і церков, керамікою, народним одягом, вівчарським приладдям, археологічними предметами, нумізматичною колекцією, галереєю модерних картин та збіркою мінералів, подарованою С.Рудницьким.

Через нестачу коштів було вирішено створити товариство “Руський національний музей”, якому „Просвіта” передала всі свої збірки. У 1934 р. у Мукачеві було засновано Етнографічне товариство Підкарпатської Русі, яке перебувало під впливом „Просвіти”. Пропонувалося передати йому всі наявні збірки, але цей проект не був реалізований. Товариству так і не вдалося створити постійної музейної установи, а наявні збірки пропали під час евакуації з Ужгорода 10 листопада 1938 р.

Краще справи були з бібліотекою, оскільки її завідувач І.Панькевич дбав про її впорядкування й поповнення. На початку діяльності бібліотека нараховувала 880 творів, у 1922 р. вона мала у своєму розпорядженні 1765 назв книг в 2196 томах. Невдовзі було придбано бібліотеку Г.Стрипського. Активно створювалися бібліотеки при читальнях. Пересічна бібліотека читальні „Просвіти” мала близько 120 книжок. Засновувалися й так звані „мандрівні бібліотеки”, які складалися з 20-50 книг і пересувалися різними селами. У 1938 р. Товариство мало 32 000 книг по всіх організаціях, а бібліотека Централі нараховувала 7 000 екземплярів.

Найбільшим успіхом Товариства стало заснування першого сталого українського театру у Підкарпатській Русі. Для піднесення його мистецького рівня запрошувалися відомі українські театральні діячі - М.Садовський, О.Загаров, В.Іванова, Н.Машкевич, О.Левитський, М.Аркас, Ф.Базилевич та багато інших. Театр виконував величезну просвітньо-виховну роботу, граючи п'єси з народного життя, промовляючи до своїх глядачів літературною українською мовою. Особливо сильним вплив театру був на селі.

Фінансові проблеми призвели до закриття театру “Просвіти” у 1930 р. Проте, активно розвивалися аматорські театральні гуртки при читальнях. Один із таких гуртків перетворився на театр „Нова Сцена” під керівництвом братів Шереґіїв.

Величезну роботу провела „Просвіта” для поширення народної пісні у Підкарпатській Русі. Був створений Руський національний хор, який виступав на всіх державних, народних, релігійних святах та різних масових заходах, популяризуючи українську пісню. Подібні хори з успіхом організовували й у читальнях.

Товариство разом із шкільним рефератом створило Крайовий учительський хор, який складався з найкращих членів Руського національного хору. Він успішно представляв українську пісню в Чехословацькій республіці та за її межами.

„Просвіта” закликала громадянство записувати та надсилати народні пісні для їх збереження. Із зібраних пісень створили Архів підкарпато-руської пісні. І.Панькевич записав народні пісні та зразки народної мови на платівки.

Вивчаючи народні пісні, дослідники звернули увагу на їх спільність з піснями Галичини та Наддніпрянщини і на цій основі зробили висновок про належність місцевого населення до українського народу.

ВИСНОВКИ

В архівних документах висвітлені лише окремі напрямки діяльності Товариства. Архівні матеріали органічно доповнюються опублікованими. Зокрема, „Протоколами засідань Головного Виділу Товариства „Просвіта”. В них докладно висвітлюється питання взаємовідносин між Товариством та чехословацьким урядом, заснування та діяльність театру, організаційна діяльність, а також видавнича. З протоколів можна робити висновок про ставлення до тієї чи іншої проблеми чи напрямку діяльності „Просвіти” відомих діячів-просвітян А.Волошина, Ю.Бращайка, І.Панькевича, В.Ґаджеги, М.Бращайка, С.Клочурака та інших.

Вітчизняні та зарубіжні дослідники, оцінюючи роль та заначення діяльності Товариства, поділилися на два табори. Одні позитивно оцінювали її діяльність, інші ставилися до неї вкрай негативно.

Першим культурно-просвітнім товариством у Підкарпатській Русі було „Общество святого Василія Великого”, яке мало на меті сприяння розвитку інтелектуального життя і поширення народної просвіти. Проте, воно стало на позиції русофільства і не змогло вести культурно-просвітницьку діяльність.

Кращі умови для ведення культурно-просвітньої роботи наступили після входження Підкарпатській Русі до складу Чехословацької республіки. Проте невдала спроба заснування Товариства 29 квітня 1920 р. засвідчила про те, що навіть в нових умовах ще залишається значна кількість русофільськи налаштованої інтелігенції і робота „Просвіти” стикатиметься ще й з їх протидією. Але 9 травня 1920 р. товариство „Просвіта” все ж було засновано.

Своєю діяльністю Товариство намагалося охопити широке коло питань, займаючись не лише культурно-просвітницькою працею, але і намагаючись впливати і на економічну сферу, сподіваючись покращити матеріальні умови життя населення.

Відносини між чехословацьким урядом і Товариством протягом 1920 - 1930-х рр. були складними і неоднозначними. В конкретний період вони зумовлювалися ставленням чехословацьких урядовців до українського національного руху і, відповідно, могли бути хорошими або ворожими. В свою чергу Товариство завжди намагалося підтримувати теплі відносини з урядом, не допускати на його адресу різких висловлювань та дій, спрямованих на підрив внутрішньополітичної стабільності держави.

Значним був вплив товариства „Просвіта” на виникнення та діяльність проукраїнських політичних партій. Зокрема, РХ (З)П, СДППР, української фракції Аграрної партії, ХНП та УСП.

Фактично, керівний склад Товариства в повному складі був представлений в РХ(З)П, а після її самоліквідації - у ХНП. „Просвіта” виступала своєрідним координаційним центром між проукраїнськими політичними партіями. Саме серед просвітян виникла думка про створення політичної партії, яка б об'єднала всі українські сили - майбутнього УНО.

Виходячи з того, що місцеве населення є частиною української нації, товариство „Просвіта” сприяло утвердженню та поширенню української літературної мови в краї, при цьому посилаючись на рішення Чеської Академії Наук. Діячі „Просвіти” І.Панькевич, а згодом А.Волошин та Ф.Агій написали ряд граматик руської (української) мови. Граматика І.Панькевича була єдиною схваленою міністерством шкільництва та народної освіти для навчання в школах.

Товариство „Просвіта” активно впливало на культурний розвиток Закарпаття, більше того, фактично лише воно сприяло розвитку та поширенню української культури. Завдяки його діяльності було засновано перший український театр, створено громадську бібліотеку, поширилася українська література, національний хор.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Стряпко І. Відродження української культури в Закарпатті в першій чверті ХХ ст. / Іван Стряпко // Сумська Старовина № XXIV / Сумський державний університет ; Редкол. : А.Васильєв (гол. ред.), А.Барвінський, С. Берестєнєв та ін. -- Суми, 2008. - С. 97 - 105.

2. Стряпко І. Спроби створення національного музею Товариством „Просвіта” на Закарпатті в 1920 - 1937 рр. / Іван Стряпко // Сумська Старовина № XXV / Сумський державний університет ; Редкол. : А.Васильєв (гол. ред.), А.Барвінський, С. Берестєнєв та ін. -- Суми, 2008. - С. 300 - 306.

3. Стряпко І. Видавнича діяльність крайового товариства „Просвіта” на Закарпатті в 20 - 30-х рр. ХХ ст. / Іван Стряпко // Науковий Вісник Ужгородського університету. Серія : Історія. Вип. 20 / Міністерство освіти та науки України ; Ужгородський університет; Редкол. : М.Вегеш (гол.ред.), С.Віднянський, Д.Данилюк та ін. - Ужгород : Вид-во УжНУ „Говерла”, 2008. - С. 34-40.

4. Стряпко І. Взаємини Товариства „Просвіта” з урядом Чехословацької Республіки 1920 - 1939 рр. / Іван Стряпко // Науковий Вісник Ужгородського університету. Серія : Історія. Вип. 22 / Міністерство освіти та науки України ; Ужгородський університет ; Редкол. : М.Вегеш (гол. ред.), С.Віднянський, Д.Данилюк та ін. - Ужгород : Вид-во УжНУ „Говерла”, 2009. - С. 134 - 140.

5. Стряпко І. Товариство „Просвіта” в культурному житті Закарпаття 20 - 30 рр. ХХ ст. / Іван Стряпко // Вісник Черкаського університету. Серія : Історичні Науки. Вип. 133 - 134 / Міністерство освіти і науки України ; Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького ; Редкол. : А.Кузьмінський (гол. ред.), Н.Тарасенкова (заст. гол. ред.), О.Богатирьов та ін. - Черкаси, 2008. - С.143 - 148.

6. Стряпко І. Розвиток культури Закарпаття через призму діяльності товариства „Просвіта” (1920 - 1925 рр.) / Іван Стряпко // Схід. - № 5 (89) . - 2008. - С. 64 - 67.

7. Стряпко І. Поширення української літературної мови на Закарпатті в 20 роках ХХ століття / Іван Стряпко // Грані. - № 4 (60) . - 2008. - С. 137 - 140.

АНОТАЦІЯ

Стряпко І.О. Товариство „Просвіта” і його роль в громадсько-політичному та культурному житті Закарпаття 1920-1939 рр. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - ДВНЗ «Ужгородський національний університет». - Ужгород, 2009.

Важливу роль в історії Закарпаття 20-30 рр. ХХ століття зіграло крайове Товариство „Просвіта”. Завдяки його діяльності місцеве населення усвідомило себе частиною українського народу. Особливий вплив на формування національної ідентичності населення Підкарпатської Русі (Закарпаття) здійснила видавнича та наукова діяльність „Просвіти”. Товариство видавало та розповсюджувало твори класиків української літератури: Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, Ю.Федьковича, І.Котляревського та інших; місцевих авторів, які писали українською мовою: В.Гренджі-Донського, Ю.Боршош-Кум'ятського, О.Маркуша, Марка Бараболі, О.Джумурата та інших. Наукова діяльність Товариства була направлена на доведення приналежності місцевого населення до української нації, для чого на сторінках видань „Просвіти” розміщалися наукові матеріали, статті вчених.

Особливо успішною була театральна діяльність Товариства. „Просвіта” створила перший професійний український театр, який, презентувавши українських класиків та твори видатних європейських драматургів українською мовою, сприяв формуванню національної самосвідомості.

В дисертації звернена увага також на діяльність Товариства „Просвіта” в Закарпатті, пов'язана із збереженням історичних пам'яток, музейних зібрань, перешкоджанню їх вивозу за кордон. Особлива увага приділяється спробам Товариства створити Національний музей в Закарпатті для збереження духовної спадщини та культурних досягнень.

Дисертація також присвячена розгляду та комплексному аналізу взаємозв'язку між діяльністю Товариства „Просвіта” та формуванням партійної системи в Закарпатті протягом 1920 - 1939 рр. Автор демонструє процеси виникнення проукраїнських політичних партій та політичних лідерів нової генерації, просякнутих національною ідеєю.

Ключові слова: Товариство „Просвіта”, Підкарпатська Русь, культурно-просвітницька діяльність, народовці (українофіли), взаємовідносини з чехословацьким урядом, «мовна війна», проукраїнські політичні партії, Народний музей, Руський національний хор, український театр.

АННОТАЦИЯ

Стряпко И. Общество «Просвита» и его роль в общественно-политической и культурной жизни Закарпатья 1920 - 1939 гг. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - ДВНЗ «Ужгородский национальный университет». - Ужгород, 2009.

Важную роль в истории Закарпатья 20-30 годов ХХ века сыграло краевое общество «Просвита». Благодаря его деятельности местное население осознало себя частью украинского народа. Особое влияние на формирование украинской идентичности населения Подкарпатской Руси (Закарпатья) оказала издательская и научная деятельность «Просвиты». Общество издавало и распространяло произведения классиков украинской литературы: Т.Шевченка, И.Франка, Леси Украинки, Ю.Федьковича, И.Котляревского и других; местных авторов, которые писали на украинском языке: В.Гренджа-Донского, Ю.Боршош-Кумьятского, О.Маркуша, Марка Бараболи, О.Джумурата и других. Научная деятельность общества была направлена на доказательство принадлежности местного населения к украинскому народу, для чего на страницах изданий «Просвиты» и размещались научные материалы, статьи учёных.

Особенно успешной была театральная деятельность общества. «Просвита» создала первый профессиональный украинский театр. Презентовав украинских классиков и произведения видных европейских драматургов на украинском языке, театр, способствовал формированию национальной самосознательности.

Освещается также деятельность общества «Просвита» в Закарпатье, связанная с сохранением исторических памяток, музейных собраний, препятствованию их вывозу за рубеж. Особенное внимание уделяется попыткам Общества создать Национальный музей в Закарпатье для сохранения духовного наследия и культурных достижений.

Диссертация также посвящена рассмотрению и анализу взаимосвязи между деятельностью общества „Просвита” и формированием партийной системы в Закарпатье на протяжении 1920-1939 гг. Автор показывает процессы возникновения проукраинских политических партий и политических лидеров нового поколения, ориентированных на национальную идею.

Ключевые слова: «Просвита», Подкарпатская Русь, культурно-просветительская деятельность, народники (украинофилы), отношения с чехословацким правительством, «языковая война», проукраинские политические партии, Народный музей, Руський национальный хор, украинский театр.

SUMMARY

Stryapko I. Association “Prosvita” and its role in social-political and cultural life of Transcarpathia during 1920-1939. - Manuscript

Thesis for the degree of Candidate of historical science within the speciality 07.00.01 - the History of Ukraine. - Uzhgorod national university. - Uzhgorod, 2009.

Association „Prosvita” has played a prominent role in the newest history. It influenced the consciousness of the local inhabitants, so they realized themselves as a part of the great Ukrainian nation. The association published the masterpieces of the Ukrainian intellectuals (T.Shevchenko, I.Franko, L.Ukrainka and others), the works of the local writers (J.Borshosh-Kumyatskiy, V.Grendga-Donskiy) to show the connection between Transcarpathia people and the rest of Ukraine.

Creation of professional Ukrainian theatre in region becomes the main direction in its activity. Presenting compositions of European dramaturges and Ukrainian classics theatre favors the development of culture and identity of local population. While creating choir-collectives “Prosvita” spread Ukrainian music.

Author enlightens the activity of association Prosvita in Transcarpathia directed on preservation of historical heritage, museum collections, from exporting then abroad. Special attention is paid to attempts of the association to create National museum in Transcarpathia for preservation of cultural and spiritual heritage.

This Thesis is also dedicated to the deep analysis of the correlation between activity of the association Prosvita and forming of party system on the territory of Transcarpathia during 1920-1939. The author shows processes of appearance of Ukraine - oriented parties and new generation of political actors which were full of national idea.

Key words: “Prosvita”, Pidkarparpatska Rus, cultural-educational activity, Ukraine-philes, relations with Czechoslovak government, “language disagreement”, proukrainian political parties, National museum, Rus'kyj National Chorus, Ukrainian Theatre.

...