Хрестоносний рух на Близький Схід і руські землі у кінці ХІ – першій половині ХІІІ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

УДК 94(4)"10/12"

07. 00. 02 - всесвітня історія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ХРЕСТОНОСНИЙ РУХ НА БЛИЗЬКИЙ СХІД І РУСЬКІ ЗЕМЛІ У КІНЦІ ХІ - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІІІ СТ.

Мудеревич Віктор Іванович

Чернівці - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі етнології, античної та середньовічної історії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Боднарюк Богдан Михайлович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, доцент кафедри етнології, античної та середньовічної історії

Офіційні опоненти:

- доктор історичних наук, професор Подаляк Наталія Гордіївна, Дипломатична академія при МЗС України, професор кафедри зовнішньої політики і дипломатії

- доктор історичних наук, професор Дьомін Олег Борисович Одеський національний університет імені Іллі Мечникова, професор кафедри нової та новітньої історії

Захист відбудеться 20. 11. 2009 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76. 051. 06 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розісланий 19. 10. 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук, доцент Скорейко Г.М.

Анотації

Мудеревич В.І. Хрестоносний рух на Близький Схід і руські землі у кінці ХІ - першій половині ХІІІ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07. 00. 02 - Всесвітня історія. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці. - 2009.

Дисертацію присвячено проблемі впливу близькосхідного хрестоносного руху латинян на руські землі у кінці ХІ - початку ХІІІ ст. Особлива увага приділяється комплексному дослідженню воєнно-політичних, дипломатичних і династичних контактів руських удільних князів із хрестоносцями, які мали симптоматичний, часто фрагментарний характер. Поряд із цим визначено, що на Русі позитивно сприймали латинську ідею "визволення Гробу Господнього" від "невірних"; проте, зважаючи на ряд об'єктивних факторів, русичі не брали активної участі у хрестоносних виправах. Доведено, що хрестові походи активізували паломництва на Святу Землю і вплинули на розвиток військової справи давньоруської держави.

Ключові слова: хрестоносний рух, хрестоносці, Свята Земля, паломництво, агіографія, літопис, Близький Схід, руські землі, руський православний соціум, ідея визволення Гробу Господнього.

Мудеревич В.И. Крестоносное движение на Ближний Восток и русские земли в конце ХІ - первой половине ХІІІ в. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07. 00. 02 - Всемирная история. - Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. - Черновцы. - 2009.

Диссертация посвящена комплексному исследованию влияния крестоносного движения на русские земли конца ХІ - первой половины ХІІІ в. Этот факт без сомнения имеет историческую ценность, поскольку крестовые походы повлияли не только на западноевропейское средневековое общество, но и на восточные территории континента.

В диссертационном исследовании представлена историография проблемы, дана ее периодизация; изучены и проанализированы свидетельства западноевропейских, византийских и древнерусских письменных источников. Кроме того, в диссертации использованы археологические и фольклорные материалы. Особое значение для исследования имеют свидетельства русских летописей, которые не только хронологически фиксируют ключевые события крестовых походов, но и дают им собственною оценку.

Исходя из того, что крестоносное движение по своему содержанию, категориальной детерминации определяет не только военный, но и духовно-ментальный, социально-мотивационный компоненты феномена крестовых походов на Ближний Восток, изучен вопрос о значении паломничества к Святым Местам для русского духовенства и мирян того времени. Поклонение Гробу Господнему имело важное духовное значение для всех христиан. Целью паломников было исцеление, искупление грехов, и главное - спасение души. Это объясняет тот факт, что на Руси позитивно воспринимали идею борьбы за христианские святыни Ближнего Востока, которые были захвачены мусульманами. В этом контексте учтены особенности рецепции в древнерусском православном социуме латинской идеи "освобождения Гроба Господнего" от "неверных". В частности, автор "Киевской летописи", описывая события Третьего крестового похода называет крестоносцев "святыми мучениками", которые идут в Святую Землю освобождать Гроб Господень.

С активизацией паломнического движения на Святую Землю на Русь начали активнее завозить различные предметы религиозного культа: мощи святых, иконы, книги по аскетизму, которые играли сакрально-дидактическою роль в духовной жизни русского социума. В частности, сирийские кресты-энколпионы выступали в роли христианских талисманов. В православных храмах во время богослужения использовали завезенные с Ближнего Востока "сионы" - модели Гроба Господнего.

Несмотря на то, что идея "освобождения Гроба Господнего" на Руси оценивалась доброжелательно, ее практическая реализация обществом не воспринималась. Эта особенность может служить одним из объяснений того, почему русские князья не участвовали в крестовых походах. Данную специфику можно понять, исходя из двух факторов: военно-политического положения древнерусского государства и отношения Русской Православной Церкви к христианской миссионерской практике. Дело в том, что Византийская империя, как и ее церковная институция, отказались от всех форм апостольской проповеди на территории других государств. Вследствие этой, догматически обоснованной доктрины, Константинопольский патриархат практически исключил возможность участия Византии в крестовых походах. Придерживаясь византийской церковно-мировоззренческой традиции Русь, таким образом, не могла принять активное участие в осуществлении латинской идеи "священных войн" на Ближний Восток.

Изложенная позиция православного духовенства по отношению к западноевропейскому крестоносному движению не исключала, тем не менее, военно-политических и династических контактов русских князей с крестоносцами. В ходе исследования установлено, что они носили фрагментарный характер, но это не исключает их важности, поскольку взаимоотношения русских князей с чешским королем Владиславом ІІ, норвежским конунгом Сигурдом I, датским правителем Ериком I и императором Священной Римской империи Фридрихом І повлияли на ход внутриполитических событий, которые в ту эпоху происходили на Руси.

Кроме того, крестоносное движение в определенной степени повлияло на развитие военного искусства Древней Руси. Ближний Восток конца ХІ - первой половины ХІІІ в. был своеобразной "военной лабораторией", где внедрялись новые образцы вооружения и усовершенствовались фортификационные сооружения. Используя достижения в области механики, математики, геометрии, химии мусульмане производили более мощные и совершенные средства огневой борьбы: метательные машины, арбалеты, "заряды", которые наполнялись специальными горючими смесями. Анализ письменных источников подтверждает проникновение этих новаторских образцов на территорию Руси.

Ключевые слова: крестоносное движение, крестоносцы, Святая Земля, паломничество, агиография, летопись, Ближний Восток, русские земли, русский православный социум, идея освобождения Гроба Господнего.

Muderewych V.I. Crusade movement to Near East and Rus lands in the end of XI - at the beginning of XIII century. - Manuscript.

Thesis for obtaining scientific degree of the candidate of historical sciences majoring in 07. 00. 02 - World history. - Yuriy Fed'kovich Chernivtsy National university. - 2009.

This research work deals with the problem of the influence of crusade movement on the Near East and Rus lands in the end of XI - at the beginning of XIII century. Special emphasis is placed on the complex investigation of military-political, diplomatic and dynastic contacts of the Rus manorial dukes with crusades, who had symptomatic and more often fragmatic character. Also it is defined that Rus people took positively the latin idea of the rescue of God's Grave from disbelievers. According to the series of objective factors "rusychi" didn't take active part in the crusades. Crusades proved to have activated pilgrimages of rus people and influenced the development of military affaires of the Rus lands.

Key words: crusade movement, crusaders, Holly Land, pilgrimage, agiography, chronicle, Near East, Rus lands, rus orthodox, society, the idea of the rescue of God's Grave.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Вплив хрестоносного руху на руські землі наприкінці ХІ - першій половині ХІІІ ст. залишається малодослідженою проблемою у вітчизняній історіографії. Враховуючи тенденції сучасних наукових студій, доцільно розглянути весь комплекс складних та дискусійних питань, що обумовлюють актуальність теми дослідження.

У цьому зв'язку слід відзначити наступне: по-перше, аналіз рецепції руським православним соціумом, на рівні архетипної особливості, західноєвропейської ідеї визволення Гробу Господнього від "невірних" (мусульман) дає можливість з'ясувати відлуння головних ідей, образи духовних ідеалів та мотиваційних пріоритетів хрестоносної практики на теренах Русі; по-друге, розуміння русичами ідеї визволення релігійно значущих християнських святинь Близького Сходу актуалізує вивчення воєнно-політичних, дипломатичних й династичних взаємин, які простежуються у зовнішній політиці руських удільних князів кінця ХІ - першої половини ХІІІ ст. ; по-третє, недослідженим залишається соціокультурний вплив хрестоносного руху, оскільки успішні військові кампанії хрестоносців та утворення близькосхідних латинських держав значно активізували подорожі-прощі руських паломників до Святої Землі; по-четверте, питання, пов'язані із еволюцією військової справи на Русі другої половини ХІІ - першої половини ХІІІ ст., неможливо висвітлювати і детально вивчати без урахування близькосхідних мілітарних новацій, які диктували нові умови організації і ведення війни.

Крім того, проблема впливу хрестоносного руху на руські землі в межах концептуальної ретроспективи здетермінована з одного боку її недостатнім вивченням у вітчизняній та зарубіжній історичній науці й з іншого - цілковитою відсутністю сучасних узагальнюючих праць, де б виділена тематика розглядалась, ґрунтуючись на комплексному аналізі усього спектру ключових питань. Тож цілком слушно на основі нового прочитання і осмислення джерельного матеріалу доповнити надбання вітчизняної історичної науки. Саме такий підхід до вивчення окремих періодів з всесвітньої історії - від одиничного до загального - сприяє у підсумку об'єктивному вивченню складних та неоднозначних історичних процесів у минулому.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося в межах наукового напрямку кафедри етнології, античної та середньовічної історії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича "Проблеми стародавньої історії і середньовіччя та значення археологічних і етнологічних джерел в реконструкції минулого" (номер державної реєстрації 0106U008490).

Мета дослідження полягає у необхідності всебічно простежити вплив хрестоносного руху на різні сторони духовно-релігійного життя і ментальні особливості їх сприйняття православним соціумом Русі, на розвиток військової справи, а також на військово-політичні й династичні зв'язки русичів із хрестоносцями.

Загальна мета конкретизується у наступних завданнях:

· виокремити духовні та сакральні складові християнського паломництва;

· висвітлити мотиваційну специфіку ідеї "визволення Гробу Господнього" на латинському Заході та православному Сході;

· вивчити аспекти родинно-династичних стосунків руських князів із хрестоносцями;

· дослідити на основі текстуального аналізу дипломатичний аспект у "Ходженні ігумена Даниїла в Святу Землю";

· проаналізувати особливості воєнно-політичних зв'язків латинян Сходу із руськими удільними князями у другій половині ХІІ - середині ХІІІ ст. ;

· охарактеризувати вплив близькосхідних традицій на еволюцію військової справи Русі;

· визначити специфіку відображення (рецепцію) перших хрестових походів у каноні руського літописання ХІІ - ХІІІ ст. ;

· розглянути значення хрестоносного руху у соціокультурному вимірі давньоруського православ'я.

Об'єктом дисертаційного дослідження виступає хрестоносний рух на Близький Схід.

Предметом наукових студій є вплив хрестоносного руху на руські землі та його відображення у давньоруському літописному каноні.

Хронологічні межі дисертації охоплюють кінець ХІ - першу половину ХІІІ ст. Нижня хронологічна межа обумовлена початком хрестоносного руху на Близький Схід, зокрема часом поширення у країнах Західної Європи ідеї "визволення Гробу Господнього" від "невірних", яка була задекларована на Клермонському Соборі у 1095 р. Римським понтифіком Урбаном ІІ, і знайшла своє відображення в давньоруській літописній традиції. Верхня хронологічна межа мотивується часом П'ятого хрестового походу (1217 - 1220 рр.), після завершення якого контакти русичів із хрестоносцями Близького Сходу у давньоруському літописанні практично не простежуються.

Географічні рамки дисертаційного дослідження охоплюють з одного боку територію Західної та Східної Європи, скандинавські країни і Візантійську імперію, з іншого - держави хрестоносців, які утворилися на початку ХІІ ст. на Близькому Сході, а також тогочасні мусульманські держави в Сирії та Малій Азії.

Методи дослідження. Для досягнення визначеної у дисертації мети та розв'язання окреслених завдань в роботі використано як загальнонаукові, так і спеціальні методи дослідження. Загальнонаукові та конкретно-історичні методи застосовувалися при виявленні емпіричних фактів, їх систематизації, аналізі та узагальненні.

Зокрема, метод історичної ретроспективи використовувався при відтворенні історичних реалій кінця ХІ - першої половини ХІІІ ст., ілюстративний - для реконструкції історичної ситуації, яка склалася на території Близького Сходу в умовах співіснування латинських держав із мусульманськими. З-поміж спеціальних методів дослідження з метою вивчення соціокультурних та релігійних стереотипів християнського і мусульманського суспільств у дисертації застосовано компаративний метод. Для послідовного викладу матеріалу у кожній структурній частині роботи в межах окреслених часових рамок використовувався хронологічний метод. При порівнянні подій і явищ, які відбувалися в часі паралельно, автор вдавався до синхроністичного методу. Застосування типологічного методу допомогло при класифікації видів паломницької практики на тлі процесу їхньої еволюції і трансформації. З метою комплексного аналізу наявного літописного матеріалу та досягнення поставлених завдань в окремих випадках застосовано інтерпретаційний метод дослідження. Для аналізу, синтезу та осмислення тексту джерел автор використав джерелознавчі методи (критичний, евристичний, археографічний, іконографічний, герменевтичний).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше здійснюється формулювання проблеми, яка стосується вивчення взаємовідносин Русі із хрестоносцями та впливу хрестоносного руху на землі Давньоруської держави ХІІ - ХІІІ ст. ; на основі аналізу літописного матеріалу охарактеризовано рівень сприйняття католицької ідеї "визволення Гробу Господнього" у середовищі давньоруського православного соціуму та духовенства; вивчено родинні зв'язки представників князівської династії Рюриковичів із західноєвропейськими правителями, котрі брали безпосередню участь в хрестоносних виправах; з'ясовано характер і мотивація військово-політичних зносин давньоруських князів із хрестоносцями; проаналізовано вплив хрестових походів на розвиток військової справи Русі у ХІІ - ХІІІ ст.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані у дисертації висновки та положення безпосередньо можна використовувати з науково-дослідною та дидактичною метою. Матеріали й результати роботи можуть бути використані у подальшій науковій роботі, для створення узагальнюючих праць з історії хрестових походів та історії давньоруської дипломатії, в учбово-педагогічній практиці, при написанні навчально-методичних посібників із загальних та спеціальних курсів: історії середніх віків, релігієзнавства, військової справи в середні віки, історії дипломатії. Прикладне значення даного дисертаційного дослідження полягає у тому, що окремі положення можуть бути використані й при аналізі міждержавних конфліктів, які виникають на ґрунті релігійної нетерпимості, конфесійної ворожнечі та світоглядних протиріч.

Апробація дослідження. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження пройшли всебічну апробацію. Його результати обговорювалися на засіданнях кафедри етнології, античної та середньовічної історії факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Основні ідеї та окремі положення дисертаційного дослідження викладені у доповідях на міжнародних, всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях: ІІ міжнародна наукова конференція "Збройні сили України: історія та сучасність" (29 - 30. 03. 2006 р., м. Львів), IV міжнародна наукова конференція "Кайндлівські читання" (16 - 17. 05. 2007 р., м. Чернівці), V міжнародна наукова конференція "Кайндлівські читання" (16 - 17. 05. 2008 р., м. Чернівці), міжнародна наукова конференція "Галич і Галицька земля в державотворчих процесах України" (10 - 11. 10. 2008 р., м. Галич), IV міжнародна наукова конференція, присвячена 150-річчю з дня народження академіка В.П. Бузескула (10 - 11. 10. 2008 р., м. Харків), волинська історико-краєзнавча конференція (21 - 22. 11. 2008 р., м. Житомир), міжнародна наукова конференції "Східноєвропейські старожитності в добу середньовіччя", присвяченої 90-річчю з дня народження видатного вітчизняного археолога Б.О. Тимощука (10 - 11 квітня 2009 р., м Чернівці), IV міжнародний науковий семінар "Європейське суспільство в епоху Середньовіччя та Раннього Нового часу " (V - XVIII ст.), (23 - 25. 09. 2009 р., м. Чернігів).

Публікації. Основні практичні положення, результати і висновки дисертаційного дослідження відображені у 12 публікаціях, 6 з яких опубліковані у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України.

Структура дисертаційної роботи обумовлена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, чотирьох розділів (11 підрозділів), висновків (основна частина роботи складає 184 сторінок) та списку використаних джерел і літератури (438 найменування). Загальний обсяг дисертації 226 сторінок.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовується вибір теми дисертаційного дослідження, його актуальність, теоретичне і практичне значення, визначені об'єкт і предмет, мета, завдання і методи дослідження, хронологічні рамки та територіальні межі, вказано на зв'язок дисертації із науковими програмами, а також наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі дисертації "Історіографія та джерельна база дослідження" зроблено історіографічний огляд наукової розробки даної проблеми та охарактеризовано джерельну базу, використану автором для досягнення мети і виконання поставлених завдань.

З огляду на сучасний стан історіографії досліджуваної проблеми необхідно констатувати наступне. Проблеми впливу хрестоносного руху на руські землі вперше підняли російські дослідники XVIII - ХІХ ст. Зокрема В. Татіщєв у загальному контексті викладу російської історії наводить цікаві дані про військово-політичні й династичні зв'язки русичів із чеським королем Володиславом ІІ, котрий брав участь у Другому хрестовому поході та Фрідріхом І Гогенштауфеном - одним із керманичів Третього хрестового походу. М. Карамзін у першому томі "Історії держави Російської" (1846 р.) писав, що візантійський імператор Алексій І Комнін закликав русичів до участі в хрестоносних виправах. Серед перших праць, де піднімалися проблеми рецепції хрестоносного руху у давньоруських писемних пам'ятках чільне місце займають наукові дослідження російських фахівців - Д. Іловайського, Д. Айналова, В. Ключевського, С. Соловйова, М. Веневітінова, І. Срезневського, І. Помяловського, Е. Пєтухова. Окремі питання, пов'язані із військово-політичними взаєминами русичів із хрестоносцями були розглянуті російськими фахівцями першої половини ХХ ст. - В. Васільєвським, П. Біциллі, А. Васільєвим та Ф. Успенським. Останній їх висвітлив у роботах "Візантія і хрестоносці" (1892 р.) та "Історія хрестових походів" (1901 р.).

У радянській історіографії тематики хрестоносного руху дотично торкалися Б. Рибаков, Б. Рамм, М. Левченко, Г. Літаврін. Єдиним фахівцем, котрий акцентував дослідницьку увагу на взаємовідносинах русичів із західноєвропейськими рицарями-хрестоносцями був М. Заборов. Науковим підсумком вченого по даному питанню стала його публікація "Повідомлення руських сучасників про хрестові походи" (1971 р.). Важливе значення мають і наукові праці В. Пашуто: "Нариси з історії Галицько-Волинської Русі" (1950 р.) та "Зовнішня політика Давньої Русі" (1968 р.), де автор вперше висловив припущення щодо участі русичів у хрестових походах.

Протягом 60-х рр. ХХ ст. науковцями продовжувалося вивчення тексту "Ходження ігумена Даниїла" у контексті дипломатично-розвідувальної місії цього ігумена на Близький Схід, зокрема до Єрусалимського королівства. Означену версію стосовно офіційного візиту Даниїла до Єрусалимського короля Балдуїна І, яка була запропонована В. Даниловим у статті "Характеристика "Ходження ігумена Даниїла" (1954 р.), підтримали Н. Водовозов, Ю. Глушакова, В. Янін та ін.

Починаючи з 90-х рр. минулого століття з'явилися перші наукові розвідки, в яких автори звернулися до безпосереднього розгляду впливу хрестових походів на давньоруський соціум. Зокрема московський дослідник О. Назаренко вперше запропонував постановку даної проблеми у спеціальних публікаціях - "Невідомий епізод з життя Мстислава Великого" (1993 р.) та "Русь і Свята Земля в епоху хрестових походів" (1999 р.). В узагальнюючому варіанті означена тематика була висвітлена цим автором у монографії "Давня Русь на міжнародних шляхах" (2001 р.). Поряд із О. Назаренком, до виділеної проблеми неодноразово звертався київський історик О. Головко в статтях "Давня Русь та Хрестові походи" (2000 р.), "Слов'яни Східної Європи і хрестові походи" (2006 р.). й монографії "Корона Данила Галицького" (2006 р.). Ряд дискусійних моментів, дотичних до стосунків русичів із хрестоносцями, піднімалися іншими сучасними дослідниками - С. Лучицькою, Д. Мішиним, Б. Флорею, В. Кучкіним, Т. Джаксон, О. Масаном, А. Федоруком.

У західноєвропейській історіографії означена проблематика до останнього часу не розглядалася, що цілком закономірно, оскільки стан наукової розробки даної теми не давав можливості західним вченим локалізувати і актуалізувати вузькі питання на кшталт участі русичів у виправах латинян та значення хрестоносного руху для країн Східної Європи. Окремими питаннями, пов'язаними з вивченням основних ідей "Священної війни" та її відображенням у свідомості західноєвропейського соціуму, протягом 1950-х - 1980-х рр. займалися такі відомі європейські та американські історики як Дж. Ріллей-Сміт, Ж. Рішар, А. Ясінський, Д. Келлер, Р. Соуверн, С. Сеттон та ін. Цей напрямок історичних досліджень в останні роки продовжили К. Хелінбланд, В. Пельтц. Х. Даміко, Л. Віновський та ін. Однак на сьогоднішній день окремих спеціальних монографічних робіт не існує.

Джерельною основою написання дисертації послужили опубліковані писемні джерела, археологічні, іконографічні та фольклорні пам'ятки.

Значна частина інформації про вплив хрестоносного руху на Русь міститься у першу чергу в давньоруських писемних пам'ятках ХІІ - ХІІІ ст. : літописах, творах агіографічного і паломницького жанрів. Давньоруські літописи, які включають окремі повідомлення про вплив хрестових походів на руські землі, становлять своєрідний "фактологічний пласт" різних за часом і змістом редакцій.

Літописні свідчення про хрестоносний рух кінця ХІ - початку ХІІІ ст. за своїм характером є досить уривчастими та фрагментарними, тому виключно на їх основі відтворити цілісну і послідовну картину перших хрестоносних кампаній неможливо. Проте інформація, яку подають "Повість временних літ", "Київський літопис", "Новгородський перший літопис старшого і молодшого ізводів", безумовно є важливою в плані осмислення рівня інтеграції латинської ідеї "визволення Гробу Господнього" в соціокультурний вимірі Русі та рецепції цієї інтеграції на рівні морально-світоглядного і релігійного сприйняття. Крім того, інформація про вплив хрестоносного руху на розвиток військової справи у Давньоруській державі міститься у "Ніконовському літописі". Династичні та військово-політичні контакти русичів із хрестоносцями відображені у "Воскресенському літописі" й "Софіївському першому літописі старшого ізводу". Важливими є і повідомлення "Слова о полку Ігоревім".

Окрім літописів, важливими джерелами є твори паломницького жанру - "Ходження Ігумена Даниїла" та "Книга паломник" Антонія єпископа Новгородського, а також агіографічні твори - "Житіє Феодосія Печерського", "Житіє Єфросинії Полоцької" та ін.

Важливе значення для вирішення поставлених завдань у дисертаційному дослідженні мають західноєвропейські хроніки: "Єрусалимська історія" Фульхерія Шартрського, "Церковна історія" Ордеріка Вітелія, "Єрусалимська історія" Альберта Аахенського, "Історія Єрусалима" Роберта Монаха, "Історія діянь у заморських землях" Гійома Тірського, "Завоювання Константинополя" Жоффруа де Віллардуена та "Завоювання Константинополя" Робера де Кларі. На основі їхніх свідчень можна дослідити питання, пов'язані з проблемою феномену та ідеєю даних виправ на Близький Схід, що є основою для вивчення відповідної рецепції у давньоруському соціумі. Загалом, тогочасні латинські писемні джерела практично не повідомляють про взаємовідносини русичів із хрестоносцями, окрім двох французьких хронік ХІІІ ст. - "Історії Єрусалима і Антіохії" та "Хроніки Танкреда і його експедиції до Єрусалиму", у яких згадуються русичі в битві 1097 р. під Нікеєю.

Окремим блоком слід виокремити писемні пам'ятки візантійських авторів - Анни Комніної, Іоанна Кіннама, Никити Хоніата, Георгія Акрополіта й Никифора Григори, де історики лише торкнулися окремих епізодів, пов'язаних із хрестовими походами.

Династичні зв'язки руських удільних князів із хрестоносцями можна відтворити на основі скандинавських джерел - "Саги про Кнютлінгів", "Гнилої шкіри", "Красивої шкіри", "Саги про Еріка Доброго", "Кругу Земного" Сноррі Стурлусона, хронік Саксона Грамматика та Вікентія Празького Серед польських джерел дотична інформація зустрічається у "Великопольській хроніці", "Польській історії" М. Бєльського та "Польській історії" М. Кромера.

Другу групу джерел становлять археологічні артефакти, які потрапили на територію Русі під час хрестових походів. Серед них доречно виділити реліквії християнського культу - сирійські хрести-енколпіони, які виготовлялися у православних (мелькитських) монастирях на території Візантії, "сіони", амулети, мушлі ("каурі"), що були невід'ємним атрибутом паломників. хрестоносець латинянин князь давньоруський

Хрестові походи знайшли своє відображення і у фольклорних джерелах, зокрема у буковинській пісні з села Онут, де розповідається про участь вихідця з цієї території у хрестоносних виправах на Близький Схід.

У другому розділі - "Доктрина хрестових походів і Русь" висвітлюються в першу чергу духовні та сакральні складові християнського паломництва, оскільки хрестоносний рух являв собою збройне паломництво під знаком хреста, метою якого було не лише визволення Гробу Господнього від невірних, але й поклоніння християнським близькосхідним святиням. Слід зазначити, що хрестоносному руху були притаманні основні сакральні складові паломницької практики, котрі залишались невід'ємною частиною християнської релігії в епоху Середньовіччя. Для людей тієї епохи беззаперечним центром землі виступало священне місто Єрусалим - "пуп землі", місце проповіді, смерті та воскресіння Спасителя. Віра у чудодійний характер Святого Міста стало основною причиною того, що віруючі відчували тут органічну потребу у відправі релігійних культів, одночасно вважаючи, що духовне зближення полегшує набуття людиною специфічних сакральних (спокута гріхів, спасіння душі) або життєвих благ (здоров'я, статок). Внутрішня потреба віруючого у ті часи спонукала його знайти точку відліку, священний центр, у якому проявляється істинна реальність. Паломницька практика до святих місць Близького Сходу поступово трансформувалась у символи благочестя та святості і на католицькому Заході, і на православному Сході. Отже, ідея хрестоносного руху, яка сформувалася під впливом релігійно-світоглядного фактору в Середньовіччі, може розглядатися як конфронтація двох цивілізацій - мусульманської і християнської, на тлі намагання останньої визволити Гріб Господній, що давало можливість людині у сакральному сенсі отримати спокуту земних гріхів та матеріальні блага, тобто винагороду за участь у Священній війні.

Розглядаючи ключове питання, пов'язане з поясненням причини, чому Русь на практиці так і не взяла участі в хрестових походах Заходу, необхідно зазначити, що витоки цієї ігнорації, а зрештою і мотиваційний вектор слід шукати у ставленні візантійського православ'я до практики місіонерства, сповідачем якого стали й руські землі. Згідно доктрини Константинопольського патріархату стосовно місіонерства, Візантійська імперія та її церковна інституція відмовились від усіх форм здійснення апостольської проповіді у будь-якому регіоні поза межами державних кордонів. Така позиція Візантії у подальшому унеможливила навіть на теоретичному рівні її участь у хрестоносному русі, який ґрунтувався на релігійному експансіонізмі. Дотримуючись суто візантійських традицій Русь не мала наміру і зрештою так само не бажала брати участь у західноєвропейських хрестоносних виправах, оскільки не притримувалась (йдучи в руслі візантійського теологічного обґрунтування) подвижницької ідеології в її латинському варіанті: Католицька Церква свої дії мотивувала виходячи з місіонерської концепції Св. Аврелія Августина.

Таким чином, необхідно виділити той факт, що сама ідея визволення Гробу Господнього, яка позитивно сприймалася давньоруськими літописцями, а хрестоносці у цих творах оспівувалися як святі мученики, на практиці (в рамках її реалізації) так і не знайшла прямої підтримки у давньоруському суспільстві. Наступною, не менш важливою причиною того, що на Русі проігнорували участь у хрестоносному русі, було внутрішньополітичне становище держави та її зовнішньополітичні проблеми, які часто виникали на ґрунті князівської міжусобної боротьби.

У третьому розділі "Політичні й дипломатичні контакти хрестоносців з руськими князівствами" на основі аналізу писемних джерел розкривається проблема воєнно-політичних зв'язків руських князів із хрестоносцями. Стосунки русичів із учасниками хрестоносних виправ на Близький Схід мали з одного боку симптоматичний, з іншого - дещо випадковий характер. Така тенденція була пов'язана із тим, що Русь не брала активної участі у хрестових походах на Близький Схід.

Незважаючи на це, у старофранцузьких хроніках ХІІІ ст. "Історії Єрусалиму і Антіохії" та "Хроніці Танкреда і його експедиції до Єрусалиму" в описі битви під Нікеєю 1097 р. в одному епізоді згадуються русичі. Й хоча повідомлення хроністів отримали неоднозначні оцінки з боку фахівців, залишається сам факт присутності вихідців з Русі на території Близького Сходу у період Першого хрестового походу. Підтвердженням цьому слугують джерельні свідчення про паломництво руської княгині Гіди у Святі місця: вона вирушила до Єрусалиму практично водночас із хрестоносцями.

Контакти руських князів із скандинавськими хрестоносцями, зокрема датським королем Еріком І Добрим, котрий близько 1102 р відправився у хрестовий похід, простежуються в джерелах більш рельєфно. Його шлях до Святої землі пролягав через територію Русі. Згідно повідомлень скальда Маркуса Скегясона Київський князь Святополк Ізяславич надав датському королю військовий супровід до Константинополя. Проте Ерік Добрий не спромігся реалізувати своїх намірів, оскільки у 1103 р. загинув на Кіпрі.

Унаслідок міжусобної боротьби Рюриковичів після смерті Володимира Всеволодовича латинські хрестоносці та Візантія окремими "отчинниками" розглядалися з позиції можливої підтримки останніх в їхньому прагненні здобути великокнязівський стіл. Однією з таких констант стали міжнародні зв'язки двох князівських угруповань: волинсько-смоленської та суздальсько-галицької. Якщо перша концентрувала свою увагу на союзах із Польщею, Угорщиною та Чехією (частково із Священною Римською імперією), то друга розраховувала на підтримку Візантії. У 40 - 50 - тих рр. ХІІ ст., під час боротьби Юрія Володимировича за стіл у Києві, суздальсько-галицьке угруповання орієнтувалося на союз із Візантією, в той час як Польща, Угорщина, Чехія підтримували Волинське князівство в особі Ізяслава Мстиславича. Згідно тексту Хлєбніковської редакції "Київського літопису" відомо, що чеський король Володислав ІІ, повертаючись у 1148 р. з Другого хрестового походу територією Русі, допоміг Ізяславу в його міжусобній боротьбі проти Юрія.

Взаємовідносини суздальсько-галицької гілки Рюриковичів із Візантією у контексті хрестоносного руху на Близький Схід проявилися і в тому, що у 1161 р. молодші Юрійовичі - Мстислав, Василько і Михайло, - вигнані Андрієм Боголюбським з "отченних" земель знайшли притулок у візантійського імператора Мануїла І Комніна. Опинившись у його володіннях, вони отримали в управління окремі територіально-адміністративні наділи, про що повідомляється в єдиній літописній згадці. Згідно неї Мстислав Юрійович став намісником міста, яке належало хрестоносцям - Аскалона (comitis Ascalonitani). Це призначення стало можливим в результаті компромісу між Візантійською імперією та Єрусалимським королівством.

У 1189 р. один з організаторів Третього хрестового походу - Фрідріх І Гогенштауфен, допоміг синові Ярослава Осмомисла відвоювати свою "Галицьку отчину", яку захопив угорський король Белла ІІІ Арпад. Ставши васалом німецького імператора, Володимир Ярославич мав змогу надати військову підтримку хрестоносцям під час їхнього походу у Святу Землю.

Досить часто такі контакти обумовлювалися родинно-династичними зв'язками представників династії Рюриковичів із хрестоносцями. Відомо, що чеський король Володислав ІІ був сватом Ізяслава Мстиславича, адже його племінниця була дружиною рідного брата Київського князя Святополка Мстиславича.

За повідомленням джерел, донька Мстислава Володимировича вийшла заміж за норвезького короля-хрестоносця Сігурда І Магнусона, котрий надавав військову допомогу Єрусалимському королю Балдуїну І. Останній, у свою чергу, протягом 1106 - 1108 рр. тричі зустрічався й здійснював підтримку руським прочанам на чолі з ігуменом Києво-Печерського монастиря Даниїлом. Перебуваючи на території Єрусалимського королівства, паломники з Русі перебували під патронатом латинського правителя та отримували широкий доступ не лише до релігійних святинь, але й до огляду військових укріплень. Це дає можливість стверджувати, що місія Даниїла виходила за рамки суто християнського паломництва.

У четвертому розділі "Вплив хрестоносного руху на військовий та культурний розвиток Русі" проаналізовано значення хрестоносних виправ для руських земель, оскільки вони відіграли роль своєрідного каталізатора у розвитку воєнної справи не лише на Близькому Сході, але й далеко за його межами. Відомо, що русичі, як і хрестоносці, вчилися тактичних прийомів ведення бою і у своїх противників, і у союзників. Разом з тим простежуються деталі, які говорять про прямі запозичення окремих військових організаційних моментів з Близького Сходу. Так, О. Пузирєвський, у своїй роботі однозначно вказує на те, що в руських землях "бойова музика отримала доволі значний розвиток", інструменти для якої були "запозичені зі Сходу".

Наприкінці ХІІ - початку ХІІІ ст. в окремих руських землях з'являються піхотні підрозділи "стрільців", на озброєнні яких були "рожаниці" або "малі самостріли". За своїми бойовими якостями вони значно перевищували звичайні луки. У державах хрестоносців цей новий вид зброї дальнього бою отримав назву "арбалет". Із близькосхідними воєнними традиціями слід пов'язати й перші достовірні факти використання "вогневої зброї" в руських землях, що засвідчується літописами. У даному випадку мова йде про використання бойових метальних машин - "пороків", які за своєю конструкцією та принципами дії нагадували арабські "манджанники". Даний вид зброї характеризувався потужною уражувальною дією, оскільки ці машини метали спеціальні ємності із запалювальною сумішшю - "нафтом". На Русі їх називали "сосудами градними і ратними".

Вагоме значення для вивчення впливу хрестоносного руху на руські землі мають повідомлення руських літописів ХІІ - ХІІІ ст. Зокрема, свідчення про Перший хрестовий похід знаходяться у "Повісті временних літ". Повнішу інформацію подає "Київський літопис", де під 1187 р. автор повідомляє про падіння Єрусалиму, маючи на увазі взяття Святого Міста сарацинами на чолі із Саладіном, а у статті під 1189 р. він прославляє одного з організаторів Третього хрестового походу - Фрідріха І Гогенштауфена. Ці свідчення літопису безперечно мають галицьке походження. Літописець користувався окремими галицькими записами, зробленими вихідцями саме з даної території. Підтвердженням цьому є наявність цілого комплексу свідчень про тогочасні події в Галичині.

Найбільш інформаційною є літописна згадка у "Новгородському літописі старшого і молодшого ізводів", яка відображає події Четвертого хрестового походу. Під заголовком "Повість про взяття Царгорода фрягами" очевидець намагається відобразити перебіг подій у Константинополі, коли його захопили латиняни 1204 р.

У свою чергу "Типографський літопис" досить лаконічно фіксує події П'ятого хрестового походу. У ньому повідомляється, що його організаторами були угорський король Ендре ІІ та австрійський герцог Леопольд IV, і що ця військова кампанія не принесла успіху її учасникам.

Загалом, хрестоносний рух на Близький Схід задля визволення Гробу Господнього від "невірних" знайшов своє відображення у соціокультурній та релігійній рецепції руського православного соціуму. Підтвердженням цьому слугують предмети християнського культу, які потрапляли на територію давньоруських князівств під час перших хрестових походів. У світосприйнятті давньоруської пересічної людини Єрусалим був не лише головною релігійною святинею, але й відігравав роль духовного центру усього християнського світу. Недарма місто в середньовічній Русі асоціювалося з духовним Храмом: місто - це мов би універсальний Храм, а Храм - саме серце міста, і обидва вони слугують відображенням ідеального Небесного Єрусалиму. Ці соціокультурні стереотипи знаходили свої прояви в іконографії, архітектурі та культових предметах. На терени Русі під час хрестових походів потрапляли зменшені копії Єрусалима ("сіони"), котрі використовувалися в літургії, сирійські хрести-енколпіони та інші культові предмети близькосхідного походження.

У Висновках викладено результати дослідження, обґрунтовано положення, основний зміст яких виноситься на захист. У ході дослідження з'ясовано:

1. Важливе місце у духовно-релігійному житті руського православного суспільства кінця ХІ - першої половини ХІІІ ст. посідали подорожі-прощі до християнських святинь Близького Сходу. Руське духовенство та миряни прагнули безпосередньо споглядати місце народження Ісуса Христа, описані в Євангеліях сади, пагорби, будівлі, пройти "Хресною Дорогою" (стаціями) до Голгофи. Головною метою акту прилучення до сакрального центру - Святого Міста було отримання духовної, надприродної, часто чудодійної допомоги, зцілення й спокутування гріхів та ін. У цьому проявлявся стрижневий сакральний сенс такої мандрівки - очищення і спасіння душі.

2. Завоювання турками-сельджуками Єрусалиму призвело до поступового обмеження, а з часом - остаточно унеможливило доступ паломникам до християнських реліквій Близького Сходу. Така ситуація актуалізувала прагнення християн до визволення близькосхідних святинь. З огляду на це, ідея "визволення Гробу Господнього" досить легко поширилася у православному давньоруському середовищі, оскільки вона ґрунтувалася на універсальній загальнохристиянській парадигмі. В основі хрестоносного руху лежало три основні фактори - ідея визволення Гробу Господнього від "невірних", християнське паломництво до святинь Палестини і Сирії, а також феномен "Священної війни", у якому було поєднано духовно-світоглядні та сакральні мотивації латинян з їх військово-політичними амбіціями. В рамках цих реалій сама ідея визволення християнських реліквій, оспіваних у Святому Письмі, була сприйнята на Русі як богоугодне діяння, в той час як її практична реалізація у православному середовищі не знайшла достатньої підтримки. Це було зумовлено самим розумінням способу досягнення мети, який Західною Церквою, на відміну від Східної, розглядався у сутнісно іншому - агресивно-визвольному контексті. Зважаючи на це, можна виділити дві основні причини, згідно яких Русь не взяла участі у хрестових походах на Близький Схід: складне військово-політичне становище держави та несприйняття західного (католицького) бачення практичної реалізації хрестоносних виправ.

3. Окреслені військово-політичні контакти русичів із хрестоносцями базувалися переважно на родинних зв'язках. У виділеному аспекті необхідно виокремити декілька таких шлюбів: одруження Маль(м)фріди Мстиславівни із норвезьким конунгом Сігурдом І Магнусоном та шлюб брата Київського князя Ізяслава - Святополка Мстиславича із племінницею чеського короля Володислава ІІ. Неможна ігнорувати й русько-візантійські династичні зв'язки, котрі у період ХІІ - ХІІІ ст. стали практично традиційними.

4. Незважаючи на те, що русичі не взяли безпосередньої участі у хрестових походах, аналіз джерельного матеріалу ілюструє окремі факти взаємин воєнно-політичного характеру між удільними руськими князями та хрестоносцями, які носили фрагментарний, часто випадковий характер. Зокрема, у 1148 р., під час міжусобної боротьби Юрія Володимировича з Ізяславом Мстиславичем, Володислав ІІ виступив на стороні Київського князя. Крім того, добре відомі контакти Володимира Ярославича із німецьким імператором Фрідріхом І: останній допоміг сину Ярослава Осмомисла повернути батьківський стіл.

5. Важливе місце в рамках дисертаційного дослідження займає подорож ігумена Даниїла у Святу Землю в 1106 - 1108 рр. На основі аналізу тексту "Ходження" можна констатувати, що руський ігумен перебував у Палестині з дипломатично-розвідувальною місією. Будучи гостем у таборі хрестоносців та контактуючи із вельможами Єрусалимського королівства, Даниїл здійснював "зондування" внутрішньої військово-політичної ситуації, яка склалася на території Близького Сходу після закінчення Першого хрестового походу.

6. Хрестоносний рух відіграв роль своєрідного каталізатора у розвитку військової справи Русі. Близький Схід кінця ХІ - першої половини ХІІІ ст. був своєрідною "військовою лабораторією", де впроваджувалися нові зразки озброєння, вдосконалювалися оборонні (фортифікаційні) споруди. Мусульмани, використовуючи власні наукові досягнення у галузі механіки та хімії, створювали більш потужні засоби вогневої боротьби (катапульти, арбалети), які згодом були запозичені русичами. Аналіз писемних джерел доводить, що руські дружинники перейняли окремі елементи військової стратегії і тактики ведення війни.

7. Ідеї хрестоносного руху на Близький Схід відобразилися у давньоруському літописанні - "Повісті временних літ", "Київському літописі", "Повісті про взяття Царгорода фрягами". Літописці лаконічно, але зі схвалю вальних позицій висвітлили дані виправи як богоугодне діяння, а хрестоносців назвали "святими мучениками". В цілому літописна інформація про хрестоносний рух на Близький Схід засвідчує той факт, що на теренах Русі у ХІІ - ХІІІ ст. знали про означені виправи західноєвропейських рицарів, та ставилися до них із пієтетом.

8. З кінця ХІ - першої половини ХІІІ ст. на територію Русі почали активніше завозитися різні предмети християнського культу - мощі святих, ікони, книги з аскетизму, які відігравали сакрально-дидактичну роль у релігійному житті населення давньоруської держави. Сирійські енколпіони - хрести-мощевики, виконували роль оберегів; у храмах під час богослужінь значного поширення набуло використання моделі Гробу Господнього -"сіону"; єрусалимська тематика також простежується у надгробній пластиці. Слід підкреслити, що ці культові предмети були відомі у середовищі давньоруського духовенства та мирян і раніше. Таким чином, хрестоносний рух лише спричинив новий поштовх для їх поширення, оскільки створення латинських держав на Близькому Сході дало можливість русичам вільно подорожувати, поклонятися святиням, вести торгівлю.

Список публікацій за темою дисертації

1. Мудеревич В. Третій Хрестовий похід в рецепції руських писемних і фольклорних джерел / В. Мудеревич // Питання етнології, античної та середньовічної історії. Збірник наукових статей. - Т. 2 (22). - Чернівці: Золоті литаври, 2006. - С. 195 - 203.

2. Мудеревич В. "Ходження" як джерело до вивчення взаємовідносин Русі із Святою Землею в епоху хрестових походів / В. Мудеревич // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових статей. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. - Вип. 323-324. - Чернівці: Рута, 2006. - С. 153 - 158.

3. Мудеревич В. Хрестові походи на Близький Схід і Русь: родинно-династична проблема / В. Мудеревич // Питання етнології, античної та середньовічної історії. Збірник наукових статей. - Т. 2 (24). -Чернівці: Золоті литаври, 2007. - С. 169-183.

4. Мудеревич В. Особливості військово-політичних контактів хрестоносців з руськими удільними князями (кінець ХІ - початок ХІІІ ст.) / В. Мудеревич // Питання етнології, античної та середньовічної історії. Збірник наукових статей. - Т. 1 (25) - Чернівці: Золоті литаври, 2008. - С. 240 - 263.

5. Мудеревич В. "Ходження ігумена Даниїла в Святу Землю" (1106 - 1108 рр.): проблема мотиваційної інтерпретації / В. Мудеревич // Питання етнології, античної та середньовічної історії. Збірник наукових статей. - Т. 1 (25). - Чернівці: Золоті литаври, 2008. - С. 308 - 320.

6. Мудеревич В. Духовні та сакральні складові християнського паломництва ХІ-ХІІ ст. / В. Мудеревич // Науковий вісник. Одеський державний економічний університет. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. - №3 (81). Одеса, 2009. - С. 138 - 154.

7. Мудеревич В. Один епізод русько-скандинавських династичних зв'язків на початку ХІІ ст. / В. Мудеревич // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. І. С. Зуляка. - Вип. 1. - Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2009 - С. 4 - 8.

8. Мудеревич В. Династичні зв'язки руських князів з скандинавськими хрестоносцями ХІІ ст. / В. Мудеревич // Буковина: історичні та етнокультурні студії. Матеріали IV Міжнародної наукової конференції "Кайндлівські читання", 16-17 травня 2007 р. Частина 2. - Чернівці: Прут, 2007. - С. 6 - 8.

9. Мудеревич В. Паломництва русичів до Святої Землі в кінці ХІІ - початку ХІІІ ст. / В. Мудеревич // Буковина: історичні та етнокультурні студії. Матеріали IV Міжнародної наукової конференції "Кайндлівські читання", 16 - 17 травня 2008 р. Частина 1. - Чернівці: Прут, 2008. - С. 106-108.

10. Мудеревич В. Хрестоносний рух на Близький Схід в згадках давньоруських літописів / В. Мудеревич // Материалы IV международной научной конференции, посвященной 150-летию со дня рождения академика В.П. Бузескула, 10 - 11 октября 2008 года. - Харьков: ООО "НТМТ", 2008. - С. 87.

11. Мудеревич В. Ярослав Осмомисл і хрестоносний рух на Близький Схід в другій половині ХІІ ст. / В. Мудеревич // Галич і Галицька земля в державотворчих процесах України. Матеріали міжнародної наукової конференції 10 - 11 жовтня 2008. - Галич: Інформаційно-видавничий відділ заповідника "Древній Галич", 2008. - С. 68 - 74.

12. Мудеревич В. Вплив хрестових походів на розвиток давньоруської метальної артилерії / В. Мудеревич // Тези Міжнародної наукової конференції "Східноєвропейські старожитності в добу середньовіччя", присвяченої 90-річчю з дня народження видатного вітчизняного археолога Б.О. Тимощука, 10 - 11 квітня 2009. - Чернівці: Зелена Буковина, 2009. - С. 50 - 51.

Размещено на Allbest.ru