Суспільно-політичні процеси в західних областях УРСР (1985–1991): міжнаціональний та міжконфесійний аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича

Інститут народознавства

УДК 94:323.2(477.8)«1985/1991»

Суспільно-політичні процеси в західних областях УРСР (1985 - 1991): міжнаціональний та міжконфесійний аспекти

Спеціальність: 07.00.01 - Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Муравський Олег Іванович

Львів 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі новітньої історії Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України.

Науковий керівник:

доктор історичних наук, старший науковий співробітник Патер Іван Григорович, Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, завідувач відділу новітньої історії.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Кондратюк Костянтин Костянтинович, Львівський національний університет ім. Івана Франка, завідувач кафедри новітньої історії України;

кандидат історичних наук, доцент Кобута Степан Йосипович, Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника, доцент кафедри історії України.

Захист відбудеться 17 лютого 2009 року о 17 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.222.01 в Інституті українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України та Інституті народознавства НАН України (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4).

Автореферат розіслано 16 січня 2008 року.

Вчений секретар спеціалізований вченої ради кандидат історичних наук Середа О.В.

національний релігійний політичний

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Суспільно-політичні реформи другої половини 80-х рр. ХХ ст. в СРСР внесли зміни в традиційні для радянської системи державно-церковні та міжнаціональні відносини. Під впливом демократизації суспільства на державному рівні відбувалася переоцінка ролі та місця церкви як релігійного та соціального інституту, переглядалися засадничі принципи етнонаціональної політики. Вивчення міжнаціональних та міжконфесійних відносин у період перебудови належить до актуальних питань української історіографії, оскільки на сучасному етапі назріла потреба критичного осмислення політики влади в національній та релігійній сферах.

Незначна кількість наукових праць із цієї проблематики підкреслює актуальність дослідження. Поза увагою науковців залишилися проблеми зародження національно-культурного руху етнічних меншин, його політизації та впливу на політичну ситуацію в регіоні, державно-церковних відносин, особливостей відродження національних церков, меншою мірою політичні перипетії в краї. Комплексний аналіз цих складових суспільно-політичних процесів дасть можливість виокремити загальні тенденції сучасної релігійної та етнонаціональної політики Української держави.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження суспільно-політичної історії західних областей України новітнього періоду є одним із пріоритетних напрямків роботи відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України та тісно пов'язане із науково-дослідною темою «Суспільно-політичні та національно-конфесійні трансформації в Західній Україні ХІХ - ХХ ст.».

Об'єкт дослідження - міжнаціональні та міжконфесійні відносини в контексті суспільно-політичних процесів у західних областях УРСР, предмет - створення та діяльність громадсько-політичних об'єднань, еволюція їхніх поглядів на майбутнє України; національно-культурні товариства, їх програмні положення; державно-церковні та міжконфесійні відносини.

Хронологічні рамки охоплюють період від квітня 1985 р. (Пленум ЦК КПРС, що започаткував політику перебудови) до серпня - грудня 1991 р. (відновлення Україною незалежності).

Географічні межі охоплюють територію Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської областей, що об'єднані під спільною історичною назвою Галичина.

Мета дисертаційного дослідження - системний аналіз змісту, особливостей та характерних рис національного та церковно-релігійного життя у західних областях України в контексті змагання національно-демократичних сил за відродження суверенної держави. Для реалізації даної мети досліджено:

вплив політичного курсу союзно-республіканського керівництва на суспільно-політичну ситуацію в західних областях УРСР;

передумови утворення та діяльність національно-культурних товариств західних областей УРСР, їх програмні засади, форми та методи роботи, ставлення до ідеї відродження незалежної Української держави;

участь культурних товариств етнічних меншин у громадсько-політичному житті регіону;

загальні тенденції державно-церковних відносин, становище релігійних громад на зламі 80-х - 90-х рр. ХХ ст.;

особливості легалізації греко-католицької церкви та Української автокефальної православної церкви (УАПЦ);

витоки та масштаби міжконфесійного конфлікту, шляхи подолання негативних тенденцій в церковно-релігійній сфері.

Методологічну основу роботи становлять принципи історизму, об'єктивності, конкретності, системності. Вивчення об'єкту дослідження неможливе без застосування як загальнонаукових дослідницьких методів (дедуктивний, індуктивний, аналізу і синтезу, моделювання), так і спеціалізованих (порівняльно-історичного, історико-генетичного, проблемно-хронологічного, емпіричного аналізу).

Наукова новизна дослідження. Дисертація є однією із перших спроб дослідження міжнаціонального та міжконфесійного аспектів суспільно-політичного життя у західноукраїнських областях у другій половині 80-х - на початку 90-х рр. ХХ ст. Введено у науковий обіг значну кількість історичних джерел, в т. ч. архівних матеріалів, інтерв'ю автора з провідними громадсько-політичними діячами, матеріалів офіційної і «самвидавчої» (непідцензурної владі) періодики.

Практичне значення одержаних результатів. Наукове дослідження доповнює наявні відомості з історії суспільно-політичних процесів у західних областях УРСР в період 1985 - 1991 рр. Основні положення можуть бути використані в науково-дослідницькій роботі, зокрема при написанні узагальнюючих праць з історії України, а також присвячених релігійній, культурній, політичній проблематиці; при розробці лекційних та спеціалізованих курсів; громадськими організаціями для популяризації серед молоді ідеї релігійної терпимості, міжнаціонального культурного збагачення, політичної толерантності.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені у доповідях на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми викладання політології у вищій школі» (Львів, 2006 р.), VI Буковинській міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 600-річчю першої писемної згадки про Чернівці (Чернівці, 2007 р.), V Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених «Українська державність: історія і сучасність» (Маріуполь, 2008 р.).

Структура роботи обумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація побудована за проблемно-хронологічним принципом, складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (464 позиції). Загальний обсяг дисертації 228 сторінок, з них 183 - основного тексту.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету й завдання, наукову новизну і практичне значення дослідження, його хронологічні та територіальні межі.

У першому розділі «Історіографія і джерела» розглядається джерельна база та історіографія обраної теми.

Протягом останніх двох десятиліть українська історіографія зробила вагомий поступ у дослідженні всіх складових українського національного відродження другої половини 80-х рр. ХХ ст., переоцінці низки суперечливих історичних фактів. Водночас слід наголосити на відсутності спеціальних робіт, безпосередньо присвячених проблемі міжнаціональних та міжконфесійних відносин в західних областях УРСР у період перебудови.

Загальна характеристика суспільно-політичної ситуації в УРСР, зокрема зародження демократичних сил, формування крайових осередків Руху, «мітингової демократії», підсумків виборчої кампанії до Верховної Ради СРСР та УРСР, міститься у працях О. Гараня «Убити дракона: З історії Руху та нових партій України» (Київ, 1993), В. Литвина «Політична арена України: Дійові особи і виконавці» (Київ, 1994), А. Русначенка «Національно-визвольний рух в Україні: середина 1950 - початок 1990-х років» (Київ, 1998), О. Бойка «Україна в 1985 - 1991 рр.: основні тенденції суспільно-політичного розвитку» (Київ, 2002). Вказані дослідження дають змогу ґрунтовніше усвідомити вплив політичного курсу перебудови на перебіг суспільно-політичних процесів в західних областях УРСР.

Епізодично стан міжнаціональних та міжконфесійних відносин розглянуто у наукових роботах В. Ковтуна, Г. Гончарука, М. Голубця, С. Кобути, М. Тиского, В. Бортникова.

Значно менший доробок українських науковців у дослідженні проблем, що є об'єктом дисертаційної роботи. Якщо міжконфесійні та державно-церковні відносини були предметом вивчення окремих дослідників, то історія становлення національно-культурних товариств залишається недослідженою.

Радянська історіографія, розглядаючи події пов'язані із легалізацією греко-католицької церкви, дотримувалася офіційних приписів, через що віруючі цієї церкви звинувачувалися в «буржуазному націоналізмі», «підтримці окупантів у роки війни», зв'язках із «закордонними рештками уніатства». Аналогічний підхід застосовувався до Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). Через фальсифікацію подій, перекручування фактів, зосередження на возвеличенні здобутків Російської православної церкви (РПЦ) без належної уваги іншим конфесіям, що відроджувалися в цей же час, наукові дослідження цього періоду позбавлені актуальності, зведено до мінімуму їх практичне застосування.

Після відновлення Україною незалежності українська наука вивільняється від ідеологічних нашарувань, притаманних попередній добі, а науковці переходять на якісно вищий рівень історичних досліджень, що пов'язано із переосмисленням змісту окремих складових суспільно-політичних процесів.

Трагічні сторінки історії греко-католицької церкви відтворено у колективній роботі «Католицизм» (Київ, 2001), що стала складовою частиною багатотомної «Історії релігій в Україні», працях В. Пащенка «Греко-католики в Україні. Від 40-х рр. ХХ ст. до наших днів» (Полтава, 2002), В. Марчука «Церква, духовність, нація. Українська греко-католицька церква в суспільному житті України ХХ ст.» (Івано-Франківськ, 2004). З-поміж публікацій істориків діаспори заслуговують на увагу роботи Б. Боцюрківа.

Перелічені дослідження, написані в руслі значно ширших хронологічних рамок, допомагають скласти цілісну картину морально-психологічного стану віруючих та духовенства забороненої церкви напередодні виходу із підпілля, прослідкувати наростання протестного гніву та обурення, що спричинені неправомірною ліквідацією церкви в 1940-і рр., відтворюють ідеологічні суперечності та внутрішні розбіжності, що послаблювали структуру греко-католицької церкви.

Історія православної церкви висвітлена у збірнику наукових праць «Історія православної церкви в Україні» (Київ, 1997), третьому томі видання «Православ'я в Україні» (Київ, 1999), праці В. Пащенка «Православ'я в новітній історії України» (Полтава, 2001)

В «антиуніатських» тонах написані науково-популярні праці О. Григоренка М. Воєйкова, Р. Яреми, І. Оксіюка, що видані за сприяння Української православної церкви Московського патріархату.

В значно ширшому контексті міжконфесійні відносини в УРСР розглянуті О. Бажаном та Ю. Данилюком у дослідженні «Випробування вірою: боротьба за реалізацію прав і свобод віруючих в Україні в другій половині 1950-х - 1980-х рр.» (Київ, 2000). Політологічний аналіз міжконфесійної ситуації в Україні в останні роки існування СРСР та в період незалежності України здійснено О.Шубою.

Окремі аспекти досліджуваної проблеми висвітлені у наукових збірниках з церковної історії «Ковчег», що із 1993 р. видає Інститут історії церкви при Українському католицькому університеті. Матеріали про міжконфесійні відносини у західних областях УРСР в період розгортання перебудовчих процесів знаходимо у наукових щорічниках «Історія релігій в Україні».

Більшість праць, що присвячувалися протестантським церквам і спільнотам другої половини ХХ ст., базувалися на результатах соціологічних досліджень, які у 1960 - 1970-х рр. проводив Інститут філософії АН УРСР серед адвентистів республіки, а у 1980-х рр. - Інститут суспільних наук серед протестантів західноукраїнських областей. На їх основі з'являються наукові дослідження, в яких аналізуються загальні тенденції розвитку кожної з протестантських церков. Чи не найкраще діяльність громад Християн віри євангельської відображена в працях В. Мельник, єговізму - П. Яроцького, адвентизму та баптизму - В. Горського та В. Арестова відповідно.

Наявні дослідження, в яких аналізується національно-культурний рух етнічних меншин в досліджуваний період, в переважній більшості присвячені проблемам динаміки чисельності етнічного складу населення регіону, демографічним змінам в останні роки існування СРСР, політичним аспектам національно-культурних процесів, проте вони не торкаються проблеми внутрішнього культурного розвитку кожної етнічної громади.

Розглядаючи діяльність національно-культурних товариств на прикладі Львівської області, з-поміж досліджень цієї тематики варто виокремити праці видані зусиллями самих об'єднань: А. Лизена «Феникс, возрождений из пепла» (Львів, 1998), С. Сокурова «Очерки истории руского национально-культурного движения в Галиции (1988 - 1993 годы) (Москва, 1999), «XV lat TKPZL» (Львів, 2005), «Західно-українське грецьке національно-культурне товариство ім. К. Корніактоса» (Львів, 2007). Їх поява - своєрідний звіт товариств за результати багаторічної діяльності. Матеріальні труднощі, формалізм в роботі, брак письменницьких і наукових кадрів, інші організаційно-побутові проблеми не дозволили більшості товариств видати подібні нариси. Водночас варто наголосити на головному недоліку перерахованих досліджень - спробі «возвеличення» власних здобутків та ідеалізації свого національно-культурного руху, без критичного переосмислення зробленого та допущених помилок.

Різнопланові за своїм змістом інші наукові дослідження, присвячені проблемам національного руху населення західноукраїнських областей. Серед них на увагу заслуговує монографія Р. Лозинського «Етнічний склад населення Львова (у контексті суспільного розвитку Галичини)» (Львів, 2005). Розглядаючи етнічні особливості міста в історичній ретроспективі, автор зосередився на аналізі чисельності кожної з етнічних груп, структурі населення за статевою ознакою, мовних та міграційних процесах.

Особливості російської громади західного регіону України у другій половині ХХ ст. прослідковано І. Терлюком. Пріоритетним напрямком дослідження для автора стали соціальні, мовні та демографічні процеси, що відбувалися в середовищі російської громади.

Окремі аспекти з життя польського, вірменського, чеського, єврейського населення Львова відображені на сторінках часопису «Галицька брама». Впродовж 1996 р. часопис публікує розвідки, які знайомлять громадськість з надбаннями та культурними здобутками кожної із етнічних груп міста, історія і культура яких тісно перепліталися з історією Львова.

Джерельну базу дослідження становлять архівні та опубліковані документи, мемуарна література, тогочасна преса.

Значну кількість матеріалу, що відображає ставлення партійних та офіційних органів влади до подій, що розгорталися на західних кордонах держави, містить Центральний державний архів громадських об'єднань України (ЦДАГОУ). Документи архіву збагачують дослідження соціологічними узагальненнями, оглядами закордонної україномовної періодики та радіопрограм, інформацією про резонансні події у республіці та її західних областях. Значна їх кількість присвячена легалізації греко-католицької церкви. Значно менше інформації про протестантські церкви і спільноти. Водночас, навіть при поверхневому аналізі матеріалів помітні перекручування окремих фактів, однобічне трактування історичних процесів з точки зору марксистсько-ленінської методології, «жонглювання» цифрами.

Серед документів фондів № 270 «Народний Рух України» та № 271 «Львівська обласна філія Української Гельсінської Спілки, Українська Республіканська Партія», переважають матеріали з'їздів, протоколи засідань Політради та обласних організацій, статистичні відомості (в т. ч. дані про чисельний склад осередків і їх національний склад), підсумкові резолюції та звернення мітингів, що організовувалися двома провідними національно-демократичними силами, виступи у ЗМІ їх лідерів, аналітичні матеріали політичного, релігійного, національно-культурного характеру тощо.

У Державних архівах Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей зібрано постанови обкому партії з політичних, релігійних, національних питань, проекти рішень та ухвал спрямовані на покращення суспільно-політичної ситуації в області, статистичні дані.

Наявні відомості періоду виходу із підпілля УГКЦ значно доповнюють архівні матеріали Інституту історії Церкви при Українському католицькому університеті. Починаючи із 1992 р., Інститут збирає свідчення очевидців, об'єднанні під спільною назвою «Образ сили духу: Усна історія підпільного життя Української Греко-Католицької Церкви в 1946 - 1989 рр.». Періоду другої половини 80-х рр. ХХ ст. стосуються інтерв'ю, в яких описуються події «Грушівського дива», переходу Преображенської церкви (Львів) в лоно греко-католиків, інституційне оформлення Комітету захисту УГКЦ та його боротьби за визнання забороненої церкви тощо.

Значний пласт документальної архівної інформації містять архіви суспільно-культурних товариств (земляцтв) і національно-культурних організацій, архівні матеріали яких використані при дослідженні процесів національно-культурного відродження як титульної нації, так і етнічних меншин. До документів, що відображають ці процеси, належать: статути, протоколи засідань, поточна документація (накази, звіти, листування), інформаційні бюлетені, листівки, що поширювалися невеликим тиражем серед членів товариства і ін. Однак, в переважній більшості випадків товариства виявляли недбалість при веденні та зберіганні вказаних видів документів, не усвідомлюючи історичного значення та ваги цієї інформації, тому окрім статутних положень не зберегли жодних архівних матеріалів, що відображали б власну історію створення та діяльності. З цих причин, за відсутності чи обмеженого характеру джерел, єдиним способом відтворення хронології об'єднавчих процесів та найважливіших віх у діяльності національно-культурних і громадсько-політичних об'єднань залишаються інтерв'ю автора із їхніми провідними членами.

Суттєвим доповненням архівних джерел стали збірники опублікованих документів і матеріалів, мемуарно-публіцистичні праці відомих громадсько-політичних діячів. Класифікуючи мемуари не за тематико-хронологічним принципом, а за політичними уподобаннями автора, виокремимо дві великі групи праць із мемуарним елементом. До першої належать мемуарні твори представників національно-демократичних сил (І. Гель, Ю. Бадзьо, Г. Петрук-Попик), до другої - представників комуністичного табору (Л. Кравчук, Б. Олійник, І. Плющ тощо).

Важливою складовою джерельної бази стала преса, що відзначається своєю різноманітністю. Паралельно з офіційною західними областями УРСР активно поширювалася «неформальна» (самвидавча, непідзвітна владним структурам). Пік її масового друку припав на 1989 - початок 1990 рр. У цей період майже всі неформальні громадсько-політичні і національно-культурні товариства, політичні партії видавали власні друковані органи, з чим і пов'язуємо її масовість.

Окрему групу джерел становлять інформаційні ресурси всесвітньої мережі Інтернет. Усі матеріали, отримані з цього джерела, можна поділити на електронні он-лайн версії документів, які не мають друкованих відповідників, та матеріали, що повністю або ж частково відображені у друкованих ЗМІ.

Таким чином, з одного боку, в останні роки значно зросло зацікавлення українських істориків проблемою суспільно-політичних процесів у західних областях УРСР через активну участь регіону під час змагання національно-демократичних сил за українську державність, а з іншого - можемо констатувати наявність суттєвих прогалин в дослідженні міжнаціональних і міжконфесійних відносин. Джерельна база наукової роботи, незважаючи на несистематичність, дозволяє вибудувати загальну картину розвитку суспільно-політичних процесів у період перебудови.

У другому розділі «Особливості суспільно-політичного розвитку регіону» проаналізовано вплив нового політичного курсу Компартії на політичну ситуацію, міжнаціональні та міжконфесійні відносини у краї.

Суспільно-політичні процеси в західних областях УРСР, починаючи з другої половини 80_х рр. ХХ ст., проходили в рамках декларованого владою нового політичного курсу - перебудови, визначальною рисою якого стало перенесення акцентів на демократизацію суспільства. Непідготовлені реформи деформували усталені суспільно-політичні відносини, породили глибоку ідеологічну кризу КПРС та її складової частини - КПУ.

На початковому етапі перебудовчих процесів відзначаємо відносну стабільність суспільно-політичного життя навіть у таких «неблагонадійних» регіонах, якими були західні області УРСР. Розхитування політичної системи практично не відчувалося, незважаючи на існування у республіці значної кількості «неформальних» об'єднань.

Відмінність суспільно-політичної ситуації у західних областях від інших регіонів країни - заслуга національно-демократичних сил, що були об'єднані у різноманітні культурологічні та громадсько-політичні організації. Їх поява - закономірний результат багаторічної дискримінаційної, по відношенню до українського населення регіону, політики радянської влади в політичній та етномовній сфері. Формування опозиційних до влади організацій в перші роки перебудови стало тією основою, що дозволила національно-демократичним силам еволюціонувати від мовно-культурних до політичних вимог.

З наближенням виборчих кампаній 1989 - 1990 рр. в регіоні поступово посилилося протистояння між національно-демократичними силами та місцевими органами радянської влади. На цей період припав пік «мітингової демократії» та поширення самвидавчої періодики. Після завершення виборів до Верховної Ради УРСР 1990 р. і перемоги у ряді західноукраїнських областей демократичних сил депутатами розгорнута робота по утвердженню на підпорядкованій їм території демократичних принципів, прав і свобод громадян. Здійснено заходи, що спрямовувалися на стабілізацію складної міжконфесійної ситуації, вирішення наболілих проблем національно-культурних товариств. Боротьба за державний суверенітет України стала визначальною рисою суспільно-політичних процесів в західноукраїнських областях після березневих виборів 1990 р. до рад всіх рівнів.

Аналізуючи процес створення та діяльності політичних партій на зламі 80 - 90-х рр. ХХ ст., варто підкреслити найголовнішу тенденцію регіону - підтримка значною частиною населення правих та право-радикальних політичних партій, за якими залишалися найкращі стартові можливості для завоювання прихильності місцевого населення. Зважаючи на те, що Народний рух України (НРУ) залишився надпартійною структурою, електорат національно-демократичних сил розділився між численними політичними угрупуваннями.

У третьому розділі «Етнічні меншини в громадсько-політичних процесах» констатується, що відродження етнічних громад відбувалося зусиллям національно-культурних товариств, що стали їх об'єднавчим центром.

На зламі 80 - 90-х рр. ХХ ст. відбуваються консолідаційні процеси в середовищі етнічних меншин західноукраїнських областей, утворюються національно-культурні товариства, що духовно збагачували кожну з етнічних громад. Серед таких організацій слід відзначити діяльність російського культурного товариства ім. О. Пушкіна, російського культурного товариства ім. А.Д. Сахарова, товариства «Російський культурний центр», товариства друзів єврейської мови ім. Шолом-Алейхема, польського культурного товариства (Львів), вірменського національно-культурного товариства «Ахпюр», товариства «Ческа беседа», німецького культурного товариства «Дойчес Гайм», товариства львівських угорців, литовського культурного товариства «Медейна», західно-українського грецького національно-культурного товариства ім. К.Корніактоса тощо.

Культурологічна діяльність цих товариств особливо яскраво проявлялася у західноукраїнських областях, що зумовлювалося впливом українського національного відродження. Однак, різний рівень етнічної самоідентифікації, здатність до самоорганізації стали тими визначальними факторами, що вплинули на темпи створення національно-культурних товариств, їх чисельність та ідейно-програмні засади діяльності. Товариства видавали рідною мовою пресу, створювали художньо-мистецькі колективи, відзначали пам'ятні історичні дати, релігійні свята.

На зламі 80-х - 90-х років ХХ ст. вихідцями з українських земель, що після 1944 р. опинилися у складі Польської народної республіки, утворено об'єднання, що за структурою та формою роботи відповідали сучасним земляцтвам. До таких товариств відносяться суспільно-культурні об'єднання «Холмщина», «Надсяння», «Любачівщина». Їх члени домагалися засудження на державному рівні політики переселення 1940-х років, сприяли налагодженню зв'язків із історичною батьківщиною, що раніше видавалося неможливим з огляду на загрозу репресій.

Швидкими темпами об'єднавчі процеси проходили серед представників бойків, лемків, гуцулів, які об'єднувалися у одноіменні товариства задля збереження своєї неповторної самобутності.

Кінець 1980 - початок 1990-х років став часом розквіту більшості національно-культурних товариств у західних областях України. В переважній більшості вони вибудовувалися на ентузіазмі керівника, від організаторських здібностей якого залежала подальша доля товариства, його матеріально-фінансовий стан, напрями культурної та громадсько-політичної діяльності. Не менш вагомий фактор - кількісний склад етнічної громади, її здатність мобілізуватися, викристалізувати основу, об'єднавчу ідею, що згуртовувала б якомога більше коло осіб.

У другій половині 80-х рр. ХХ ст. певні зрушення у міжнаціональних відносинах принесли ряд заходів, здійснених ЦК КПРС. Це питання обговорювалося на січневому Пленумі ЦК КПРС 1987 р. Однак, подальші події показали, що обмежений характер заходів ЦК КПУ, декларативний характер постанов та рішень різних органів державної влади призвели до поступової трансформації національно-культурного руху етнічних меншин західної України у політичний. Товариства зазнали відчутного впливу з боку наростаючої хвилі українського національного відродження. Це змушувало їх членів визначатися із векторами подальшої політичної орієнтації, а саме: підтримувати ідею незалежної української держави; дотримуватися нейтралітету; виступати проти української державності, чи окремих її складових.

Мета діяльності більшості національно-культурних товариств йшла в розріз із застарілою марксистсько-ленінською ідеологією, що передбачала побудову однорідного суспільства без поділу на національності та співпадала з намірами опозиційних українських національно-демократичних сил. У незалежній українській державі представники етнічних громад вбачали гаранта задоволення їх культурно-освітніх потреб, захисника та виразника їх прав та інтересів. Подібні твердження - результат аналізу їх практичної діяльності, а не записів ідентичних, в переважній більшості, статутних положень.

Не зважаючи на лояльне ставлення титульної нації до етнічних меншин, на зламі 80 - 90-х рр. ХХ ст. серед населення західноукраїнських областей небезуспішно поширювався стійкий стереотип про мовно-культурну дискримінацію єврейської, польської і особливо російської громади, що зумовлювалося українським національним відродженням.

У четвертому розділі «Державно-церковні відносини в контексті політики перебудови» досліджуються загальні тенденції у релігійній сфері, передумови відродження УГКЦ, УАПЦ, протестантських церков і спільнот у західних областях України.

На початок 1985 р. домінуючі позиції в регіоні займала Російська православна церква (РПЦ). Співпраця з партапаратом залишалася її стратегічним курсом, який забезпечував монопольне право на здійснення релігійних обрядів. З початком руху греко-католиків за легалізацію і особливо після реорганізації Комітету захисту УГКЦ православна церква почала втрачати свої домінуючі позиції в регіоні. Надання самостійності українському православ'ю суттєво не змінило ситуації.

Пом'якшення політичного клімату пожвавило церковно-релігійне життя у західноукраїнських областях, а поступова демократизація режиму відкрила перед греко-католиками можливості для легалізації. Тавро «націоналістична», «профашистська», що закріпилося за церквою в радянський час, надовго позбавило її можливості до відновлення своєї діяльності, що, зрештою, видавалося неможливим з огляду на тоталітарний устрій держави, репресії та переслідування духівництва, залякування віруючих. Однак, тривала історична традиція у регіоні, прихильне ставлення до неї переважної більшості як населення, так і національно-демократичних сил, підтримка демократичних процесів та ідеї незалежної української держави, здатність пристосуватися до вимог часу стало тією основою, що забезпечила їй легальний статус.

Перебуваючи в підпіллі, УГКЦ, в основному, зберегла свою структуру. Небажання влади змиритися із зростаючим впливом церкви, що асоціювалася в свідомості радянських чиновників із українським націоналізмом, спонукала католиків східного обряду вдаватися до рішучих методів в боротьбі за визнання. Союзником церкви стали дисиденти, більшість із яких повернулися із заслання. Вони пришвидшили процес легалізації, оскільки поєднали релігійний рух із політичним. Через їх присутність у Комітеті захисту УГКЦ, ЦК КПУ розглядало рух греко-католиків за визнання тільки як один із складових елементів боротьби демократичних сил за суверенітет Української держави. Не зважаючи на це, подальші події показали правильність рішення кліру греко-католиків, оскільки ситуація довкола легалізації забороненої церкви ускладнювалася позицією РПЦ, яка відмовлялася йти на діалог із «уніатськими екстремістами».

Більшість релігійних громад Української автокефальної православної церкви (УАПЦ), що відновила свою діяльність у 1990 р., знаходилися у західноукраїнському регіоні. Гасла «Самостійній державі - самостійну церкву», «Спілкування з Богом в рідних храмах - рідною мовою» прихильно сприймалися місцевим населенням. Перспективи розвитку УАПЦ підкріплювалися поступовим зростанням чисельності релігійних громад.

Із здобуттям Україною незалежності розпочався новий етап церковного будівництва, який для українського православ'я означав поглиблення кризи та утворення на хвилі світоглядних розбіжностей третьої гілки українського православ'я - Української православної церкви Київського патріархату.

Крім греко-католицької церкви та автокефальної гілки православ'я, що боролися за визнання та вплив на населення регіону, на зламі 80 - 90-х рр. ХХ ст. виходять із підпілля протестантські церкви і спільноти. Упродовж 50 - 80-х рр. ХХ ст. більшість релігійних громад цієї течії християнства перейшли на нелегальне становище, не припиняючи своєї діяльності. Це властиво церквам і спільнотам Християн віри євангельської (ХВЄ), Євангельських християн-баптистів (ЄХБ), Адвентистів сьомого дня (АСД), Свідків Єгови. Інші течії протестантизму, за винятком поодиноких, локальних випадків, не знаходили підтримки у населення регіону. Значно менша кількість віруючих та культових споруд, що потребувала перерозподілу, відсутність майнових претензій до інших конфесій зробили цей релігійний рух практично безпроблемним для місцевих інституцій державної влади.

Розглядаючи діяльність протестантських церков і спільнот на території Галичини, варто відзначити ряд спільних факторів для всіх течій цієї гілки християнства, якими стали: криза, зумовлена втручанням держави у релігійну сферу; поділ та дроблення релігійних громад; омолодження складу віруючих; об'єднавчі процеси на зламі 1980 - 1990-х рр., що проходили в кожній церкві і спільноті; зміцнення матеріально-фінансової бази; активна місіонерська робота, спрямована на залучення віруючих; кількісне зростання чисельності релігійних громад наприкінці 1980-х рр.

Закон УРСР «Про свободу совісті та релігійні організації» (1991) частково розв'язав суперечності, що виникли у відносинах держави та церкви, однак, не вирішив численних проблем у сфері міжконфесійних взаємин.

У висновках підведено підсумки проведеного дослідження, викладено основні його результати.

1. Суспільно-політичні процеси в західних областях Української РСР - сукупність взаємопов'язаних подій економічного, релігійного, етнополітичного плану, що на зламі 80 - 90-х рр. ХХ ст. у підсумку створили передумови для виходу УРСР із складу СРСР. Упродовж 1985 - 1991 рр. політична ситуація в західному регіоні характеризувалася поступовим наростанням конфронтації між національно-демократичними та комуністичними силами. Під впливом перебудовчих процесів громадсько-політичні об'єднання західної України, що стояли на державницьких позиціях, пройшли еволюцію як у поглядах на майбутнє України у складі СРСР - від розширення її прав та національно-культурної автономії до державної самостійності, так і в методах діяльності - від нелегальних (підпільних) до легальних (конституційних). Визначальними рисами західноукраїнського регіону в період перебудови, що відрізняли його від інших територій УРСР, стали: високий рівень національної свідомості населення; формалізм в роботі та швидка деградація компартійних структур; підтримка більшістю населення національних церков; відновлення та створення національно-культурних товариств в небачених раніше масштабах.

2. Після завершення виборчої кампанії 1990 р. до Верховної Ради УРСР та місцевих органів влади, КПУ втратила контроль над тими західноукраїнським областями, де більшість в обласних радах здобули представники національно-демократичних сил. Першість у демократичних перетвореннях належить Львівській обласній раді, звідки імпульси змін поширювалися на решту обласних центрів західної України. Під впливом ейфорії законодавча діяльність новообраних обласних рад західноукраїнського регіону характеризувалася своєю непослідовністю, вибірковістю, бажанням зробити «все й одразу». Рішення демократичних органів місцевого самоврядування відбивали настрої переважної більшості населення регіону.

3. Новий політичний курс створив сприятливі передумови для культурного відродження всіх етнічних груп населення, що проживали в західних областях УРСР. Створюються або відновлюють роботу національно-культурні товариства, діяльність яких і стала основним критерієм зорганізованості кожної з етнічних громад. Їх поява обумовлювалася проблемами мовного характеру, потребами реабілітації забутих звичаїв, традицій. Товариства відрізнялися чисельністю (від декількох десятків до декількох тисяч), структурою побудови (від елітарних - замкнутих, до відкритих - масових), історичним минулим (одні відновлювали діяльність, інші - створювалися заново), напрямком діяльності, рівнем матеріального забезпечення тощо. До здобуття Україною незалежності етнічні товариства намагалися вибудувати оптимальну модель управління, відсіяти «випадкових людей», вирішити матеріальні і фінансові проблеми, налагодити відносини з іншими організаціями. Члени більшості національно-культурних товариств із розумінням ставилися до політичних вимог українського населення, надавали підтримку та брали участь у політичних акціях демократичних сил. Толерантне ставлення титульної нації до етнічних меншин унеможливило силові зіткнення на національному ґрунті у регіоні на зламі 1980 - 1990_х рр.

4. Міжконфесійні відносини у західноукраїнських областях, починаючи із другої половини 80-х рр. ХХ ст., характеризуються глибокою кризою та пошуком оптимальних форм співпраці між провідними течіями християнства в умовах порушення монополії РПЦ на здійснення релігійних культів та обрядів. Криза - результат багаторічної утопічної політики ЦК КПРС, скерованої на викорінення релігійності серед населення західних областей України. Під впливом легалізації греко-католицької церкви на державному рівні проходить переосмислення ролі релігії в житті суспільства. Відхід правлячої партії від принципів наукового атеїзму пояснювався не стільки розумінням утопічності марксистсько-ленінських постулатів, скільки пошуком союзників у боротьбі з відродженням українських церков.

5. Чільною подією церковно-релігійного життя УРСР другої половини 80-х рр. ХХ ст. стала легалізація греко-католицької церкви, що стало закономірним підсумком тривалої боротьби віруючих за визнання. Наявність підпільної мережі релігійних громад прискорило цей процес. Передумови виходу із підпілля були закладені радянською системою і пов'язані із лібералізацією всіх сфер суспільно-політичного життя. Відродження церкви було можливим, насамперед, в західноукраїнських областях, що зумовлювалося історичними традиціями та політичним фактором, оскільки церква через свою виразну державницьку позицію знаходила підтримку місцевого населення. Майнові претензії католиків східного обряду до РПЦ, їх самочинні дії щодо повернення храмів - першооснова міжконфесійного конфлікту, що розгорнувся наприкінці 1980-х рр. Протистояння із релігійної площини переросло у політичну і відбувалося між прихильниками демократичного режиму і його противниками.

6. Криза РПЦ на зламі 80 - 90-х рр. ХХ ст. зумовлювалася зламом у свідомості населення західноукраїнських областей, яке відмовлялося від сповідування віри, що була насильницьки насаджена радянськими органами влади та дискредитована багаторічною співпрацею із партапаратом. Така співпраця була вигідна обом сторонам - для РПЦ відкривалися широкі можливості для монополії на здійснення релігійних обрядів в західних областях України, натомість партапарат отримував лояльну до держави впливову інституцію. На час легалізації греко-католицької церкви припав період відновлення діяльності УАПЦ, методи і форми роботи якої серед населення були запозичені в УГКЦ: організовано Комітет відновлення; навернення віруючих проходило шляхом агітаційної роботи серед населення; відбувалося насильницьке захоплення храмів; налагоджено роботу власних друкованих органів. В період перебудови відчутних змін зазнало ставлення держави до протестантських церков, що виходили із підпілля. В своїй переважній більшості, серед численних течій протестантизму населення регіону надавало певну підтримку Християнам віри євангельської (ХВЄ), Євангельським християнам-баптистам (ЄХБ), Адвентистам сьомого дня (АСД), Свідкам Єгови.

Основні положення дисертації викладено у публікаціях

Муравський О. Львівська регіональна організація Народного руху України за перебудову: історія створення / О. Муравський // Проблеми гуманітарних наук. Наукові записки Дрогобицького державного педагогічного університету. Серія «Історія». - 2007. - Вип. 20. - С. 5-14.

Муравський О. Комуністична партія України: від занепаду до заборони / О. Муравський // Вісник Львівської комерційної академії. Серія «Гуманітарні науки». - 2007. - Вип. 6. - С. 43-49.

Муравський О. Легалізація УГКЦ (1985 - 1991) / О.Муравський // Галичина. - 2007. - № 12/13. - С. 423-429.

Муравський О. Російський національно-культурний рух у Львові / О. Муравський // Вісник Прикарпатського університету. Серія «Історія». - 2007. - Вип. 12. - С. 39-44.

Муравський О. Буковина: державотворчі процеси / О. Муравський // Науковий вісник Чернівецького університету. Серія «Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини». - 2008. - Вип. 376-377. - С. 82-86.

Муравський О. Русинство на Україні / О. Муравський // Наукові записки Національного університету «Острозька Академія». Серія «Історичні науки». - 2008. - Вип. 10. - С. 254-260.

Муравський О. Особливості суспільно-політичного розвитку західноукраїнського регіону в період перебудови (1985 - 1991) / О. Муравський // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2008. - Вип. 16. - С. 640-647.

Муравський О. Молодіжний рух в Україні на зламі 80 - 90-х рр. ХХ ст.: політологічний аспект / О. Муравський // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. - 2006. - № 18 - С. 139-144.

Муравський О. Православна церква в західній Україні на зламі 80 - 90-х рр. ХХ ст. / О. Муравський // Українська державність: історія і сучасність: збірник матеріалів V Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених (Маріуполь, 28 листопада 2008 р.) - Маріуполь, 2008. - С. 351-353.

Анотації

Муравський О.І. Суспільно-політичні процеси в західних областях УРСР (1985-1991): міжнаціональний та міжконфесійний аспекти. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01. - Історія України. - Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, Інститут народознавства НАН України. - Львів, 2009.

У дисертації досліджено міжнаціональні та міжконфесійні відносини в контексті суспільно-політичних процесів у західних областях УРСР у 1985 - 1991 рр. З'ясовано, що ввійшовши в стан глибокої системної кризи Компартія України не змогла проконтролювати наростаючу хвилю невдоволення її внутрішньополітичними реформами серед значної частини населення переважно західного регіону країни. В цей період яскраво проявилися всі прорахунки влади у сфері міжнаціональних і державно-церковних відносин, що вилилося у стрімкий процес організаційного оформлення національно-культурних товариств, відродженні заборонених церков. Висвітлено передумови становлення та діяльність національно-культурних товариств, їх програмні засади, форми та методи роботи, участь у громадсько-політичному житті регіону, проаналізовано особливості процесу легалізації греко-католицької та автокефальної церков, визначено витоки та масштаби міжконфесійного конфлікту, його причини та характерні риси.

Ключові слова: перебудова, релігійна громада, міжконфесійний конфлікт, національно-культурні товариства, етнічні меншини.

Муравский О.И. Общественно-политические процессы в западных областях УССР (1985-1991): междунациональный и межконфессиональный аспекты. - Рукопись. Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук за специальностью 07.00.01. - История Украины. - Институт украиноведения им. И.Крипякевича НАН Украины, Институт народоведения НАН Украины. - Львов, 2009.

Войдя во второй половине 1980-х гг. в состояние глубокого системного кризиса, Компартия Украины не сумела проконтролировать нарастающую волну недовольства ее внутриполитическими реформами среди значительной части населения преимущественно западного региона страны. В это время проявились все просчеты советской власти в сфере междунациональных и государственно-церковных отношениях, что вылилось в стремительном процессе организационного оформления национально-культурных обществ, возрождении запрещенных церквей.

Конец 1980 - начало 1990-х годов - период расцвета большинства национально-культурных обществ в западных областях Украины, которые, используя позитивные приобретения украинских объединений, перенимали их опыт для перестройки собственных структур и удовлетворения культурных потребностей. Разный уровень этнической самоидентификации, способность к самоорганизации стали теми определяющими факторами, которые повлияли на темпы создания национально-культурных обществ, их численность, идейно-программные принципы деятельности. Впоследствии они подверглись влиянию политических факторов, итогом чего стало их стремительное политизирование.

С началом демократических преобразований в СССР испытали трансформацию государственно-церковные отношения. Первой на изменения отозвалась греко-католическая церковь. Длительная историческая традиция, благосклонное отношение к ней подавляющего большинства, как населения, так и национально-демократических сил, поддержка демократических процессов и идеи независимого украинского государства, способность приспособиться к требованиям времени, стало тем фундаментом, что обеспечил ей легальный статус. Моральная сатисфакция, достигнутая в результате возвращения большинства храмов, которыми до 1946 г. владели греко-католики, позволила церкви продолжить институционное развитие.

Трудности, что возникли в русском православии с началом демократических преобразований в СССР, были заложены советской системой в 40-х гг. ХХ ст. Нежелание власти признавать ошибки, допущенные в прошлом, отсутствие действенных механизмов сдерживания религиозной нетерпимости, привели к решению межконфессионального конфликта, участниками которого стали ведущие церковные конфессии западных областей Украины. Несовершенный, однако, нужный, закон «О свободе совести и религиозных организациях» (1991 г.) частично развязал противоречия в отношениях государства и церкви, однако не решил многочисленные проблемы в сфере межконфессиональных взаимоотношений.

На рубеже 80 - 90-х гг. ХХ ст., кроме УГКЦ и УАПЦ, которые боролись за признание и влияние на население региона, в этот процесс активно втягивается протестантская ветвь христианства. Незначительное количество культовых сооружений, которое нуждалось в перераспределении, отсутствие имущественных претензий к другим конфессиям, сделали это религиозное движение практически беспроблемным для местных институций государственной власти. Активная миссионерская работа, издательская деятельность, наличие значительных материально-финансовых ресурсов способствовали пополнению этих церквей и общин верующими, как за счет собственных резервов, так и за счет верующих других конфессий. Кроме протестантских церквей в регионе функционировали еврейские общины, действовала Римо-католическая и Армянская апостольская церковь.

Ключевые слова: перестройка, религиозная община, национально-культурные общества, межконфессиональный конфликт, этнические меньшинства.

Muravs'kyi, Oleh. Socio-Political Processes in the Western Oblasts of the Ukrainian SSR (1985-1991): Interethnic and Interconfessional Aspects. - Manuscript. A dissertation for the academic degree of the Candidate of Sciences in History, specialization 07.00.01 - History of Ukraine. Ivan Krypiakevych Institute of Ukrainian Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine, Institute of Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine. Lviv, 2009.

The dissertation deals with the interethnic and interconfessional relations in the context of socio-political processes in the Western region of the Ukrainian SSR during 1985-1991. Due to deep systematic crisis the Communist party of Ukraine was not able to keep under control growing dissatisfaction by internal political reforms among considerable part of population of the Western region of the country. At the same time all political errors of the authorities in the sphere of interethnic relations and state-church relations became apparent, and it resulted in the rapid process of establishing of national-cultural societies and revival of churches that had been banned by the authorities.

The author shows preconditions for emergence and activities of national-cultural societies, principles of their programs, forms and methods of work, their participation in the public and political life of the region, analyzes particular features of the process of legalization of the Greek-Catholic and Autocephalous churches, and defines sources and scale of interconfessional conflict, its reasons and particular features.

Key words: reconstruction, religious community, interconfessional conflict, national-cultural societies, ethnic minorities.

Размещено на Allbest.ru