Соціальне становище населення Східної Галичини і Західної Волині в роки Першої світової війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

АВТОРЕФЕРАТ

СОЦІАЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ НАСЕЛЕННЯ СХІДНОЇ ГАЛИЧИНИ І ЗАХІДНОЇ ВОЛИНІ В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Кондратюк Костянтин Костянтинович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри новітньої історії України

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, старший науковий співробітник Патер Іван Григорович, Інститут українознавства імені Івана Крип'якевича НАН України, завідувач відділу новітньої історії

кандидат історичних наук, доцент Райківський Ігор Ярославович, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, завідувач кафедри новітньої історії України

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м. Львів, вул. М. Драгоманова, 5)

Автореферат розісланий “21” вересня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор історичних наук, професор О.М.Сухий

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Перша світова війна принесла народам Європи значні жертви і руйнування. Один з найбільш драматичних досвід Великої війни 1914-1918 рр. став для народів розділених кордонами імперій, які вступили між собою у воєнний конфлікт. На Східному театрі воєнних дій на долі українців і національних меншин, які мешкали в Галичині і на Волині, випало мало не найтяжче випробування бути учасниками війни, знаходячись в її епіцентрі, на стороні воюючих між собою блоків держав.

Землі Східної Галичини і Західної Волині стали одним із основних військових театрів на Сході Європи. Аж до початку 1918 р. лінія фронту проходила через цю територію. Ключове геополітичне розташування, значні природні та людські ресурси послужили причиною гострої боротьби за них Німеччини й Австро-Угорщини з одного боку, й Росії, з іншого. У результаті затяжних боїв у регіоні було зруйновано десятки містечок, спалено сотні сіл, знищено близько мільйона житлових та господарських будівель. Масово гинули від голоду та епідемій жінки, діти, люди похилого віку. В Австрії та Росії перебували сотні тисяч біженців та вигнанців. І російські, і австро-угорські власті всі зусилля спрямовували на вирішення воєнних потреб, не переймаючись проблемами й потребами цивільного населення.

За останні роки посилилась увага істориків до проблематики Першої світової війни. На основі суспільного досвіду кінця минулого і початку нового століття переосмислюються традиційні теми і досліджуються нові, обійдені увагою попередньої історіографії. Серед останніх важливого значення набуває тема війни і суспільства. Поява даної дисертації зумовлена відсутністю в українській історіографії спеціального синтезованого дослідження соціального становища населення Східної Галичини і Західної Волині в роки Першої світової війни.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертація виконана у відповідності з науково-дослідною програмою кафедри новітньої історії України Львівського національного університету імені Івана Франка “Західноукраїнські землі у ХІХ-ХХ століттях: політичний і соціально-економічний аспекти”.

Мета та основні завдання дослідження. Використавши публікації документів і неопубліковані джерела, наявну наукову літературу, періодику, мемуари, автор поставив своєю метою об'єктивно дослідити соціальне становище населення Східної Галичини та Західної Волині в роки Першої світової війни.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:

розглянути стан наукового опрацювання проблеми, її джерельну базу;

визначити людські втрати Східної Галичини та Західної Волині на фронтах війни;

проаналізувати репресивну політику російської та австрійської влади щодо цивільного населення регіону;

розкрити причини, масштаби і становище виселенців і біженців з Галичини та Волині в роки війни;

оцінити ступінь руйнувань у сфері промисловості та сільського господарства;

висвітлити умови виживання населення в роки воєнного лихоліття;

з'ясувати передумови революційного вибуху в Російській та Австро-Угорській монархіях.

Об'єктом наукової роботи є соціальне становище населення Східної Галичини та Західної Волині в роки Першої світової війни.

Предметом дослідження - втрати чоловічого населення мобілізованого до австрійської та російської армій, репресивна політика влади воюючих країн щодо місцевих жителів, становище вигнанців та біженців з Галичини і Волині, занепад економіки регіону, зміни у рівні життя населення.

Географічні рамки дослідження охоплюють значну частину історичної Галичини (території теперішньої Львівської, Івано-Франківської та більшої частини Тернопільської областей), а також значну частину Волинської губернії (території теперішньої Волинської та Рівненської областей).

Методологічну основу дисертаційної роботи визначають принципи історизму, науковості та об'єктивності. При роботі над дисертацією використовувалися загальнонаукові та спеціальні історичні методи досліджень: узагальнення і систематизації однотипних фактів, порівняльного аналізу, проблемно-хронологічний, статистично-аналітичний та ін.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в українській історіографії на основі введення в науковий обіг значної кількості невідомих архівних матеріалів, нової інтерпретації як уже відомих, так і нововиявлених фактів комплексно досліджено:

- соціальне становище населення Східної Галичини і Західної Волині в роки Першої світової війни;

людські втрати регіону;

репресивну політику російської та австро-угорської влади щодо місцевого населення;

причини і масштаби біженської проблеми з Галичини і Волині;

ступінь руйнацій у сфері економіки;

умови виживання населення в роки війни;

передумови виникнення революційної ситуації в Російській та Австро-Угорській монархіях під впливом війни і значного погіршення рівня життя людей.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розширенні наукових знань про соціальні процеси в Галичині та Волині в роки Першої світової війни, їхній вплив на суспільство у повоєнні десятиліття. Результати дисертаційної роботи можна використати при підготовці лекцій з новітньої історії України, читанні спецкурсів. Зібраний фактологічний матеріал, науково-теоретичні узагальнення можуть бути використані для подальшого поглибленого аналізу окресленої теми та суміжної проблематики.

Апробація дисертаційної праці. Основні підсумки дослідження були викладені автором у п'яти статтях в збірниках наукових праць та тезах наукових конференцій.

Структура дисертації побудована за проблемно-хронологічним принципом. Дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів та висновків. Його обсяг - 174 сторінки, список використаних джерел та літератури нараховує 346 позицій - 30 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, об'єкт та предмет, методологічну основу, мету та завдання, наукову новизну та практичне значення дослідження.

У першому розділі “Історіографія та джерела дослідження” проаналізовано стан наукової розробки теми та джерельну базу роботи. Розвиток та нагромадження історіографічного матеріалу по даній темі можна поділити на три періоди, беручи за критерій домінуючі у кожному з них методологічні підходи та тематичні зацікавлення авторів.

Перший період припадає на 20-ті - 30-ті рр. XX ст. і ця тема представлена у працях І. Крип'якевича, М. Кордуби, Д. Дорошенка, К. Левицького, І. Карпинця. Автори навели певний фактографічний матеріал, який розкривав політику російської військової адміністрації в Галичині у 1914-1915 рр., утиски й репресії, яких зазнала українська інтелігенція.

Другий період у вивченні соціального становища населення Східної Галичини і Західної Волині в роки війни припадає на 40-і - 80-і рр. XX ст. Матеріали про руйнування промислових об'єктів, закладів торгівлі, житлових та господарських будівель, занепаду сільського господарства, погіршення становища населення Галичини і Волині в роки війни містяться у монографіях радянських істориків В. Осечинського, І. Компанійця, В. Голобуцького, Р. Оксенюка, а також у колективних працях, які побачили світ у 50-80-х рр. ХХ ст. Для них характерним був класовий підхід до оцінки явищ воєнних років. Трактування подій війни з одного боку було підпорядковано обґрунтуванню закономірності Жовтневої соціалістичної революції 1917 р. в Росії та Україні, а з іншого - намагання довести “реакційний” характер українського національного руху. Одночасно у працях радянських істориків домінувала тенденція до замовчування багатьох фактів, намагання довести, що лише австро-угорські власті чинили терор, а широкі солдатські маси російської армії були пройняті дружніми почуттями до корінного населення Східної Галичини і Західної Волині.

Новий етап у дослідженні проблеми почався на початку 90-х років. Вагомий вклад у вивчення історії Першої світової війни вніс львівський історик І. Патер. Його перу належить монографія “Союз визволення України і проблеми державності і соборності” (Львів, 2000), а також низка статей у наукових збірниках.

Науковий інтерес у сучасних українських істориків викликає соціальна проблематика породжена війною. Перш за все, це проблема біженців, виселенців і заручників, тобто трагічна доля сотень тисяч цивільних людей. Ця тематика частково висвітлена у публікаціях О. Сердюка, С. Попика, В. Бурдяк.

Важливою темою, що знайшла певне висвітлення в сучасних публікаціях є історія українського села в роки війни. Цій тематиці присвячено низку наукових праць, зокрема дослідження О. Мазура та В. Мороховського, О. Мороза і С. Злупка, Б. Заброварного і О. Михайлюка, О. Реєнта та ін. Названі автори досить детально охарактеризували занепад сільськогосподарського виробництва в українських губерніях Російської імперії в ході війни. Що ж стосується становища різних категорій селянства, то воно висвітлено лише побіжно.

Декілька статей присвячено бойовим діям на українських землях в роки війни. Серед них виділяється розвідка В. Волковинського, у якій не тільки проаналізовано найважливіші військові операції на території Галичини і Волині, але й зроблено спробу уточнити людські втрати під час боїв.

Повз увагу сучасних вітчизняних істориків не пройшла репресивна політика російських та австро-угорських властей щодо населення Галичини та Волині. Ця тема знайшла відображення в публікаціях О. Рубльова і С. Попика.

Людські та матеріальні втрати Галичини і Волині в роки війни, соціальне становище населення знайшли певне відображення у синтетичних виданнях останніх років, зокрема, у працях Л. Зашкільняка і М. Крикуна, К. Кондратюка, Т. Полещук, О. Реєнта, В. Литвина.

В іноземній історіографії проблема соціального становища населення Галичини і Волині в роки війни репрезентована лише частково. Серед суміжних з Україною слов'янських країн найбільшим науковим центром залишається Москва. В опублікованих тут останнім часом працях найкраще розробленим виявилось питання національної політики Російської імперії в 1914-1917 роках. З-поміж цих праць виділяються монографії О. Бахтуріної. Вони написані на основі широкого кола джерел, містять важливі положення і висновки. Проте деякі з них викликають застереження. Зокрема, розглядаючи “розв'язання польського та українського питання” в контексті політики зміцнення кордонів Російської імперії під час війни, дослідниця намагається показати “лояльну і тактовну” політику російської влади на зайнятих територіях як прагнення об'єднати навколо імперії всі сусідні братні народи.

Серед польських дослідників можна виокремити публікації А. Бонусяка та Я. Моленди. На підставі польських та львівських архівних документів А. Бонусяк наводить факти руйнувань у м. Львові, а також визначає шкоду, яку було завдано населенню в роки війни.

З німецьких досліджень варто назвати книги Й. Фляйшбауера та Н. Льове про дискримінаційні заходи російської влади щодо німців і євреїв, які проживали в прикордонній зоні, у тому числі на Волині. Про жорстоке поводження з євреями на зайнятих російськими військами восени 1914 р. землях Галичини і Буковини пише А. Каппелер.

З наведеного огляду літератури випливає, що незважаючи на значну кількість публікацій, у яких розглянуто питання соціального становища населення Східної Галичини і Західної Волині в роки війни, необхідним є якісно новий комплексний підхід до проблеми. Крім того, недостатньо розробленими залишаються такі важливі питання як людські втрати регіону на фронтах війни та серед мирного населення під час обстрілів; політика австрійської та російської влади щодо місцевого населення; становище виселенців та біженців; руйнації у сфері економіки; умови виживання мешканців міст і сіл в умовах воєнного часу.

Джерела. Основні джерела дослідження залежно від характеру збереження інформації поділяються на декілька підвидів, а саме: 1) опубліковані збірники документів та матеріалів; 2) архівні документи; 3) періодичні видання; 4) спогади.

Збірники документів радянської доби радянської доби становлять незначну частину джерел дисертації, адже матеріали до них підбирали тенденційно, й у більшості випадків відтворювали революційні події. Проте у деяких з них міститься інформація про становище населення Галичини і Волині в роки війни.

Більшу частину джерельної бази дисертаційної роботи склали архівні документи. Великий їх масив, що проливає світло на соціальне становище населення Східної Галичини і Західної Волині в роки війни знайдено у Центральному державном історичному архіві України в м. Києві.

Важливі документи про біженців та виселенців з Галичини та Волині в роки війни використано з фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України у м. Києві.

Цікаві дані виявлено також в матеріалах Центрального державного історичного архіву України у м. Львові. Автор опрацював матеріали 9-ох фондів цього архіву. Основні з них - документи фондів № 146 (Галицьке намісництво), № 191 (Крайовий уряд відбудови м. Львів, № 309 (Наукове товариство ім. Т. Шевченка), № 694 (Колекція документів до історії перебування російських військ на території Галичини в період Першої світової війни).

Матеріали республіканських архівів доповнюють опрацьовані документи обласних державних архівів Західних областей України, зокрема, Волинської, Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської та Рівненської.

Суттєвим джерелом доповнення архівної інформації є тогочасна преса, зокрема, щоденна львівська газета “Діло”, тижневики “Свобода”, “Господарська часопись”, “Русский голос”, віденський “Вістник Союза визволення України” та польськомовні видання - варшавська газета “Rzeczpospolita” та львівська “Gazeta Lwowska”. На сторінках періодичних видань публікувалися статті, які відображали стан сільського господарства та промисловості Галичини та Волині в роки війни, людські втрати, господарську розруху, проблеми виселенців та біженців у таборах у Гмінді, Талергофі, Гредігу, Оберголлябруні та ін.

Окремо слід згадати спогади безпосередніх учасників тих подій, а саме мемуари О. Брусилова, А. Красіцького, М. Галана, М. Тарнавського, О. Кобця, І. Макуха, Й. Гронського, Д. Дорошенка, В. Шухевича та ін.

Отже, різноманітні за ступенем документальної достовірності та історичної цінності опубліковані джерела, матеріали багатьох архівів, тогочасна преса і спогади очевидців подій у сукупності доповнюють одне одного й у поєднанні з наявною науковою літературою дали можливість науково неупереджено висвітлити соціальне становище населення Галичини і Волині в роки Першої світової війни.

У другому розділі “Людські втрати Східної Галичини і Західної Волині на фронтах війни” подано стан готовності Російської та Австро-Угорської армій до участі в масштабній війні, мобілізація чоловічого населення до війська, проаналізовано головні битви, у яких брали участь вихідці з Галичини і Волині, зроблена спроба визначити кількість загиблих і поранених галичан і волинян.

З вибухом війни Російська та Австро-Угорська імперії розпочали мобілізаційні заходи. Росія ще 29 липня 1914 р. розпочала мобілізацію чоловіків у прикордонних з Австро-Угорщиною військових округах, а 30 липня оголосила загальну мобілізацію. Внаслідок цього до російського війська було мобілізовано близько 70 тис. жителів Західної Волині: українців, росіян, поляків, чехів. На початку 1915 р. на Волині знову була проведена мобілізація.

Австро-Угорський уряд розпочав мобілізацію на початку серпня 1914 р. Значна кількість галичан (українці, поляки, євреї - понад 100 тис. осіб) була скерована до військових частин на Балканський фронт. Цісарська армія в роки війни мала 19 піхотних, п'ять кінних і сім гарматних полків, 60-80 % яких становили галичани-українці. Решта військових воювали у змішаних частинах на Східному фронті.

З перших днів війни Східна Галичина перетворилася на арену жорстоких боїв. Тут розпочалася одна з найбільших у війні Галицька битва. На притоках Дністра - річках Гнила Липа і Золота Липа опір австрійських військ був подоланий, і вони почали відступати. З вересня 1914 р. російські війська зайняли Львів, а кіннота прорвалася у Західну Галичину, вийшла на р. Віслок за 80 км від Кракова. У ході битви австро-угорські війська втратили близько 400 тис. осіб (в тому числі 100 тис. полонених). Втрати росіян становили майже 230 тис. осіб (в т. ч. 40 тис. полонених).

У квітні 1915 р., створивши перевагу в живій силі та техніці, німецькі та австрійські війська перейшли у наступ. Російські війська відступили з Галичини з найбільшими втратами за всю війну - в середньому 235 тис. убитими і пораненими (щомісячно упродовж усієї війни ця цифра становила 140 тис.) У підсумку літніх боїв 1915 р. австро-німецькі війська здобули Холмщину, Підляшшя, частину Полісся та Західну Волинь. В полон захоплено понад 520 тис. солдатів та офіцерів.

Весною 1916 р. російські війська Південно-Західного фронту під командуванням генерала О. Брусилова розпочали наступ і прорвали австрійську оборону. Війська О. Брусилова зайняли Східну Галичину і Буковину. Під час боїв 1916 р. з обох сторін були значні втрати. Австро-Угорські війська втратили до 1,5 млн вбитими, пораненими і полоненими, а російські - 1 млн осіб. Серед убитих на одного бувалого солдата припадало від 5 до 10 новобранців.

У червні 1917 р. за наказом військового міністра О. Керенського війська Південно-Західного фронту розпочали наступ, який був слабо підготовлений. Унаслідок цього російські війська зазнали великих втрат. Лише вбитих солдат налічували близько 150 тис.чол.

Проголошення у листопаді 1917 р. Української Народної Республіки зумовили припинення бойових дій на українських землях. Українська Центральна Рада почала переговори про завершення війни. Перший мирний договір у війні 1914-1918 рр. був підписаний саме Українською Народною Республікою 9 лютого 1918 р. у Бресті з країнами Четверного Союзу.

У всіх великих і малих битвах на різних фронтах брали участь мобілізовані вояки зі Східної Галичини і Західної Волині. Значну їх кількість було вбито і поранено. Чимало потрапило в полон. Із с. Дзвиняч, що на Станіславівщині, до лав австрійського війська було мобілізовано 180 осіб, з яких 80 загинуло, а 65 повернулися додому інвалідами. З с. Вербова Бережанського повіту на Тернопільщині до лав австрійської армії було мобілізовано 48 юнаків, майже половина з них додому не повернулася. Із с. Комарники Турківського повіту мобілізовано кількасот осіб. Не повернулися з боїв понад 50 вояків. Зі с.Летовиж Володимир-Волинського повіту на фронтах війни загинуло 24 особи, а з сусіднього с.Лозова додому не повернулося 9 чоловік.

Про великі людські втрати військових підрозділів у боях свідчить хроніка легіону Українських січових стрільців. На початок 1917 р. в Головній реєстраційній книзі значилося понад 7 тис. січових стрільців. Серед них вбитих було близько 350 осіб, 1200 - поранених, 1500 - полонених. Значними були також втрати серед цивільного населення під час бойових дій та обстрілів населених пунктів. У м. Богородчани та в ході артилерійських обстрілів населених пунктів у вересні 1914 р. загинуло 50 осіб, а в містечку Гримайлові, що на Тернопільщині, у серпні того ж року було вбито та поранено понад 40 людей. Згідно з даними довоєнного перепису населення на Волині проживало близько 2 млн. 038 тис. осіб, тому можна припустити, що до російського війська із волинських земель було мобілізовано близько 230 тис. осіб з кожної тисячі громадян на війну пішло 112 чол.. Склавши відповідні пропорції, довідуємось, що втрати населення Волині лише вбитими становили приблизно 30 тис. мобілізованих солдатів і офіцерів. Якщо врахувати загальноприйняту систему підрахунків поранених, то дані вбитих помножимо на коефіцієнт 2,39^*** Загальноприйняте співвідношення складає 2,39 раненого військовослужбовця на одного вбитого.^* і отримуємо понад 70 тис. поранених.

За матеріалами австрійського перепису населення 1910 р., кількість населення у Східній Галичині становила 5 млн 253 тис. На боці Австро-Угорщини у бойових діях брало участь від 250 до 300 тис. етнічних українців і враховуючи, що українське населення Східної Галичини становило 62 % від загальної кількості мешканців, за простими пропорційними підрахунками співвідношень чисельності населення австро-угорських країв і чисельності загиблих у війні, лише Українська Галичина тільки вбитими за інтереси Австро-Угорщини втратила близько 80-90 тис. осіб. Кількість поранених сягала до 180 тис.

Загалом, Перша світова війна на землях Східної Галичини та Західної Волині стала не тільки місцем, але й одним із способів розв'язки багатолітніх міжнародних глобальних конфліктів, політичних непорозумінь та претензій і виявилася довготривалим людським побоїщем, жертвами у котрому стали сотні тисяч невинних людей. Підсумком стало те, що тисячі мобілізованих солдат не повернулися додому, значна кількість стали каліками, а ні в чому не винне цивільне населення залишилось без годувальників і засобів для існування.

У третьому розділі “Політика російської та австрійської влади щодо населення Східної Галичини та Західної Волині” проаналізовано репресивні акції щодо місцевих мешканців, висвітлено становище біженців та виселенців з Галичини та Волині.

На початку серпня 1914 р. російські війська зайняли частину Східної Галичини. У цій ситуації 8 серпня 1914 р. Галицьке намісництво видало розпорядження про “превентивний арешт політично підозрілих москвофілів”, проте дуже скоро він перетворився на безконтрольний масовий терор проти всього українського населення Галичини. Безпосереднім поштовхом до переслідувань українців стала чутка, що причиною австрійських невдач є зрада русофільського населення Галичини, яке нібито таємно шпигувало й допомагало росіянам. Прагнучи виправдати себе перед суспільством, австро-угорське командування почало звинувачувати у поразках армії українців, ототожнюючи їх з москвофілами. Унаслідок цього відступаючі австро-угорські війська, насамперед угорські частини, розпочали кампанію терору. До цього долучилися жандармські підрозділи в повітових містах, і не розбираючись в тому, хто москвофіл, а хто ні, почали заарештовувати тисячі невинних людей. Заарештованих вивозили до спеціальних таборів у глибині Австрії, де їх роками тримали без слідства й суду в жахливих умовах. Особливо жорстоким режимом відзначалися табори Талергоф у Штирії та Терезин у Чехії. У таборі Талергоф у 1917 р. в ув'язнені перебувало більше 10 тис. українців, 2 тис. з них загинули.

Під час арештів затриманих піддавали допитам, знущанням та тортурам. Особливою жорстокістю відзначалися угорські військові, які за найменшої підозри розстрілювали або вішали людей.

Загалом у Східній Галичині впродовж війни було розстріляно і повішено 36 тис. українських цивільних людей.

Восени 1914 р. в Галичині почала діяти російська військова адміністрація на чолі з генерал-губернатором Григорієм Бобринським. У зв'язку з новим адміністративним поділом з'явилися градоначальства, поліція, жандармські управління. Життя мешканців регламентували обов'язкові для виконання постанови генерал-губернатора. Його розпорядження забороняли вживання української мови в адміністрації, суді. Обмежувалося право на вільне пересування, в'їзд і виїзд з краю. Було закрито місцеві періодичні видання, громадські організації.

Релігійна політика російської адміністрації в Галичині спрямовувалася на підрив позицій греко-католицької церкви та швидке поширення православ'я. 19 вересня 1914 р. заарештовано і вивезено до Суздаля митрополита Андрея Шептицького. Окрім митрополита було заарештовано ще 80 осіб греко-католицького духовенства. На місце митрополита А. Шептицького було прислано православного архієпископа Євлогія Георгієвського, який зайнявся “воз'єднанням” греко-католиків з православними. У січні 1915 р. генерал-губернатор Г. Бобринський видав циркуляр “З церковно-релігійного питання”, яким дозволено присилати в приходи, де немає постійного греко-католицького священика, православного, навіть якщо про це просить меншість населення. Повітова російська адміністрація сприйняла циркуляр генерал-губернатора, як вимогу всім греко-католицьким священикам прийняти православ'я або ж залишити свої приходи. Унаслідок цього розпочався тиск і репресії проти греко-католиків. У греко-католицькі приходи було призначено понад 100 православних священиків. Про репресивну політику російської влади стосовно греко-католицької церкви стало відомо зарубіжній громадськості. У газетах з'явилася інформація про насильницьке навернення населення Галичини в православ'я, про заслання священиків до Сибіру. Протести Ватикану на церковну політику російської влади у Галичині змусили шукати винуватців. Російська преса, політичні кола, чини Ставки основним винуватцем невдалої політики “возз'єднання галицьких уніатів” стали вважати єпископа Євлогія. У квітні 1915 р. його усунули з Галичини, нагородивши хрестом на клобук, що було високою нагородою для 47 річного ієрарха.

У червні 1915 р. російська адміністрація перед тим, як залишити Львів, взяла з собою 700 заручників, серед яких третину складали українці, а решту - євреї і поляки. На них покладалася відповідальність за те, щоб російські війська мали змогу спокійно залишити місто.

Репресій зазнало єврейське населення Галичини. У зоні бойових дій військове командування розклеювало оголошення: “У кожному населеному пункті будуть взяті євреї-заручники, які своїм життям відповідатимуть за ворожі акти, здійснені їхніми соплемінниками”. Заручниками ставали рабини та інші поважні громадяни. Станом на літо 1915 р. 400 заручників сиділи у в'язницях Полтави, Катеринослава та Могильова.

Сьогодні поки ще важко визначити, скільки мешканців Східної Галичини постраждало від репресивних заходів царської влади. Можна тільки припустити, що кількість жертв репресій були досить значними, коли зважити, що лише через київські тюрми по дорозі на схід пройшло понад 12 тис. осіб.

У параграфі 2 цього розділу мова йде про становище вигнанців та біженців з Галичини та Волині. Зазначимо, що вперше евакуаційні заходи в роки війни австрійська влада застосувала в Галичині. Наступ російських військ у серпні 1914 р. примусив місцеву австрійську адміністрацію терміново організувати вивіз у тилові райони людей і матеріальні цінності. Серед евакуйованих були родини різної національності: австрійці, поляки, українці, євреї. Серед українців переважали не добровільні переселенці, а евакуйовані зі стратегічних причин виселенці. З прифронтових повітів людей виселяли насильно, їхні будинки і господарства часто руйнували або спалювали. Було чимало й таких біженців, які під час обстрілів покидали свої обійстя і підводами з домашнім майном втікали на Захід. Небезпека втрати контролю над потоком біженців примусила австро-угорське міністерство внутрішніх справ розпочати організацію спеціальних таборів для військових виселенців. При цьому створювалися переважно однонаціональні табори. Для українців були виділені табори Вольфсберг, Гмінд і Гредіг. Існували й змішані табори. У січні 1915 р. австрійський уряд визнав “Український комітет допомоги” державною структурою і надав йому фінансову підтримку. Очолював цю інституцію допомоги знаний в Галичині громадсько-політичний діяч Юліан Романчук.

Австрійський уряд виділяв ще й грошову допомогу біженцям (48-60 корон на місяць). Загалом утримання переселенських таборів, витрати на фінансування культурно-освітніх потреб, виділення щомісячної грошової допомоги біженцям у 1914 - першій половині 1917 рр. обійшлися австрійській скарбниці приблизно в 69 млн. корон. Проте водночас, по суті, за безцінь використовувалася робоча сила біженців та переселенців.

Навесні-влітку 1915 р. внаслідок наступу німецьких та австро-угорських військ вже російська влада вдалася до евакуаційних заходів. На початках чимало людей в Галичині покидали рідні місця добровільно, налякані чутками про те, що австро-угорські війська будуть мститися за співпрацю з росіянами, або перехід у православ'я. Чимало людей покидали райони бойових дій та артилерійських обстрілів і прямували на Схід. На початку червня 1915 р., вище російське командування видало жахливий наказ, згідно з яким залишена територія “повинна була бути перетворена у пустелю, тобто звільнена як від населення, так і від усього, що могло становити для ворога певну цінність”. Почалося масове виселення людей, особливо чоловіків від 17 до 45 років, а також вивезення або знищення продовольчих запасів включно з посівами зернових культур. Якщо спочатку біженство було переважно наслідком паніки або стихійним, то тепер розпочалося примусове виселення за військовим розпорядженням влади. Таке біженство мало ознаки примусової депортації, наслідки якої стали страшною драмою для десятків тисяч волинян і галичан.

Біженці та вигнанці з Галичини, Холмщини і Волині переміщалися на Схід гужовим транспортом, часто з худобою і домашнім майном, нагадуючи картину “великого переселення народів”. Часто на шляху свого пересування біженці розпродували потроху за півціни коней та майно, сідали в поїзди на залізничних станціях і роз'їжджалися в різних напрямках, віддаючи себе на волю випадку і долі. За таких обставин розлучалися члени родин, губилися діти, багато вигнанців гинули від хвороб.

Сотні тисяч українських, польських і єврейських біженців з Галичини, Волині, Холмщини, Королівства Польського нахлинули в Наддніпрянську Україну та Росію. У кінці 1916 р. на території Російської імперії загальна кількість біженців і вигнанців становило понад 3 млн осіб, зокрема, на українських землях - близько 660 тис.

Актуальною була проблема забезпечення біженців усім необхідним, оскільки зусиль одного лише уряду тут було не достатньо. Значну допомогу біженцям надавали різноманітні громадські добровільні організації, зокрема, Всеросійський Земський союз, Всеросійський союз міст, Галицько-Російське добродійне товариство, іноземні добродійні організації, зокрема Комітет “Великобританія - Польщі і Галичині” та ін. Значні грошові суми надходили від міських дум, кооперативів, окремих меценатів. Різні верстви та суспільні групи Наддніпрянщини намагалися зарадити чужому горю.

Отже, біженство стало одним з найдраматичніших проявів у житті українського та інших народів під час Першої світової війни. Будучи породженням не тільки безпосереднього зіткнення ворогуючих армій, а й політики реакційних кіл правлячих верхівок Російської та Австро-Угорської імперій, воно набуло великих розмірів і супроводжувалося стражданнями та каліченням долі безлічі людей.

Четвертий розділ “Матеріальне становище населення” теж складається з двох параграфів. У першому з них мова йде про руйнації в сфері промислового виробництва і різке погіршення ситуації в сільському господарстві регіону. Уже в перші дні війни у містечку Гусятин артилерійським вогнем було зруйновано два тартаки, броварню, сортівню пір'я, фабрику дахівок, водяний млин, фабрику з виготовлення стальних пружин. На Станіславівщині було зруйновано деревообробний завод у Брошневі, спалено лісопильню в Болехові, промислові підприємства у Богородчанах. У Надвірній знищено фабрику сільськогосподарських машин, на якій перед війною працювала тисяча робітників. У містечку Рава-Руська знищено млин і лісопильню, у Ходорові значних збитків зазнав цукровий завод. У Володимир-Волинському повіті знищено всі цукроварні.

Про збитки, завдані війною промисловості регіону, свідчать такі узагальнені дані. Станом на 1917 р. у Галичині вціліла лише третина лісопильних заводів, 170 млинів з 1 500 тих, які діяли до війни. Значних збитків було завдано гуральному виробництву. З 960 винокурних заводів, що функціонували до війни, сто було повністю знищено, а майже 300 зазнали значних руйнувань. З інших заводів, за винятком 4-5, було вивезено все устаткування.

Серед провідних галузей промисловості Східної Галичини найбільшої шкоди зазнала нафтова. Під час відступу влітку 1915 р. російські спеціальні команди корпусних і дивізійних інтендантств формували у Дрогобичі рухомий склад з мазутом і нафтою й відправляли до Львова разом з устаткуванням розібраного нафтопереробного заводу. В районі Борислав - Тустановичі - Дрогобич російські війська спалили всі нафтосховища і всі нафтові вишки.

Практично перестало працювати промислове виробництво в Західній Волині. Значна частина його обладнання була демонтована і вивезена вглиб Росії, інша зруйнована під час бойових дій.

Усі негаразди війни уже на її початковому етапі відчуло селянство. Війна розпочалася саме у розпал жнив. Урожай у зонах боїв ніхто не збирав, водночас горіли поля і це було справжнім лихом для багатьох селян. Багато власників фільваркових господарств спочатку з Тернопільської округи, а пізніше з Станіславівщини та Львівщини, покинули свої маєтки і повтікали вглиб Австрії. Ці господарства були пограбовані та зруйновані російськими військовими частинами. Під час проходження фронту, як російські, так і австро-угорські війська вдавалися до реквізиції і прямих грабежів селянського майна. У Тлумацькому повіті у кожного селянина військові реквізували худобу, окрім однією корови. За відібрану худобу платили 1/5 - 1/10 дійсної вартості. У містечку Великі Мости Сокальського повіту відступаючі російські війська у 1915 р. відібрали майже усю робочу худобу і на цілу громаду, що налічувала 5 тис. осіб, залишилося десять коней. Загалом у Львівському воєводстві поголів'я коней на 1916 р. порівняно з довоєнним роком зменшилося на 43%, Тернопільському на 56 %, Станіславівському - з 164 тис. до 32 тис. голів. Кількість великої рогатої худоби у цей же період скоротилася у Львівському воєводстві на 43 %, Тернопільському - на 80 %, у Станіславівському - на третину. Із Волинської губернії за роки війни було реквізовано до 70 % коней, багато худоби, особливо у прифронтових повітах.

Перетворення регіону на арену бойових дій, постійні пересування та реквізиції армії зумовили занепад сільськогосподарського виробництва. Відбулося значне скорочення посівних площ. Однією з причин таких змін було зменшення працездатного населення як внаслідок мобілізації до війська, так і через примусове залучення чоловіків до різних робіт у зоні бойових дій. На Тернопільщині в 1915 р. засіяної землі виявилося на 130 тис. моргів менше, ніж до війни. Значно скоротилась кількість посівних площ, впала врожайність і на Волині. Відсутність тяглової сили призвела до зростання кількості господарств, які зовсім припинили сільськогосподарське виробництво. У 1917 р. нараховували понад 28 тис. таких господарств. Негативно вплинула на стан сільського господарства недостатня кількість реманенту для обробітку полів. За 1914-1916 рр. у 28 повітах Східної Галичини було знищено або вийшли з ладу майже 19 тис. молотарок, косарок, жниварок та зерноочисних механізмів, а також понад 152 тис. плугів, борін, культиваторів. Селянські господарства втратили 170 тис. возів з упряжжю.

Отже, у роки Першої світової війни економіка Східної Галичини і Західної Волині зазнала величезних втрат. Було зруйновано сотні великих промислових підприємств, кілька десятків тисяч ремісничих закладів, підірвано матеріально-технічну базу сільського господарства. Економіка регіону на завершальному етапі війни перебула в стані повного занепаду.

У другому параграфі “Руйнування житлового фонду. Умови виживання населення” зазначено, що бойові дії, які безперервно велися на теренах Галичини і Волині призвели до великих руйнувань в селах і містах. На початку серпня 1914 р. російська артилерія обстріляла Гусятин, зруйнувавши велику кількість господарських та житлових будинків. Майже вся центральна частина міста горіла чи не цілий місяць. Під час боїв між російськими та австро-угорськими військами у серпні 1914 р. було зруйновано третину будинків у містечку Золотий Потік на Тернопільщині. Від пожеж та артобстрілів у Зборові знищено майже 90 % житлових будинків. У подальшому руйнації набирали масового характеру. Так, у 25 селах Бережанського повіту, що мали 3 835 дворів, повністю спалено 1 868, тобто близько половини. Такі великі села як Лапшин, Саранчуки, Слобода, Жуків, Котів, Рогачин, Потутори майже зникли з лиця землі. У Богородчанському повіті повністю знищено 4 630 житлових і 6 173 господарських будівель. Пошкоджень зазнали 895 житлових і 300 господарських споруд. Села Горохолина, Ляхівці, Лисець, Солотвино вигоріли повністю. Станом на весну 1918 р. у Східній Галичині налічували 530 тис. спалених житлових будинків. У багатьох місцевостях вогонь знищив споруди шкіл, читальні товариства “Просвіта”. У Богородчанському повіті, що на Станіславівщині повністю було знищено 21 школу, у Станіславівському - 19. Майже в кожній парафії будівлі церков були пошкоджені, а в 64-х зруйновані повністю.

Великих руйнувань в роки війни зазнали також міста і села Західної Волині. Тільки в Дубнівському повіті за підрахунками губернського земства було пошкоджено 8 832 осель і майже 27 тис. господарських будівель. Особливо постраждали села Варковицької та Млинівської волостей. Половина дворів у селах Дяткевичі, Тушебинь і Довгошиї згоріли, а села Борбинь, Уїздці, Корита були знищені повністю. В м. Дубно згоріло понад 400 будинків. Від міста Дубно вверх р. Іква і далі до с. Стовбець Вербської волості, вся місцевість, яка перебувала в бойовій лінії, була суцільною пусткою. В с. Таранів залишилася лише церква, села Підворці, Страклів, Підлужжя, Кам'яниця, Стовбець, Верби, Крупиць - зруйновані повністю. Значно зруйновано м. Радзивилів. У Кременецькому повіті найбільших збитків зазнала Бережицька та Білокриницька волості. Руйнувань зазнали 14 сіл і хуторів. Зруйновані були також села Колківської, Тростянецької, Сильненської, Рожищенської, Велицької та інших волостей Луцького повіту. Людям доводилось жити в пристосованих землянках. Населення прифронтових районів Волині опинилося в жебрацькому становищі. Загалом на Волині було знищено 212 тисяч будинків, 170 км доріг із бруківки, 3 800 мостів, меліоративна система. Загальна сума збитків на жовтень 1916 р. становила понад 40 млн. карбованців.

Війна загострила соціальні проблеми, головною з яких було виживання як таке - люди масово втрачали довоєнний соціальний статус, переходили в розряд маргіналів. У містах гостро постала проблема безробіття. . Ціни стали значно вищими, ніж зарплати, що вплинуло на рівень споживчих можливостей працівників: робітників, службовців, інтелігенції. За даними Станіславівського міського магістрату, ціни на цукор і крупи на 10 жовтня 1916 р. зросли в п'ять разів порівняно з попереднім роком. У містах надзвичайно відчувалась відсутність палива, яке значно подорожчало і більшість мешканців потерпала від холоду в неопалених квартирах.

На ринках і базарах процвітала спекуляція, адже продуктів було обмаль. Не вистачало одягу, взуття, круп, цукру та сірників. З продажу зникли серпи, лопати, сокири, коси, пилки. На заміну у село прийшли кресала, на заміну мануфактури - домоткане полотно. Сільське життя ніби опинилося у ранньому середньовіччі. У 1916-1918 рр. чимало мешканців сіл Галичини та Волині голодували, не кажучи вже про те, що не могли забезпечити хлібом та іншими продуктами харчування робітничі осередки.

Скупчення і постійне переміщення великої кількості військ, інтенсивні міграційні процеси, біженство на територіях з різною санітарно-епідемічною обстановкою спричинили збільшення контактів людей, що зумовило масове поширення інфекційних захворювань - кору, скарлатини, дифтерії, туберкульозу, коклюшу серед дітей. Серед дорослих поширилися захворювання на холеру, сипний і черевний тиф, чуму, дизентерію, віспу. У селах Львівської єпархії від осені 1914 р. до літа 1915 р. від інфекційних хвороб померло 1 429 осіб. У 1916 р. в Галичині зафіксовано 34,5 тис. випадків тифу, у 1917 - 44 тис., а в 1918 р. - 97 тис. В м. Любомлі на початку 1915 р. епідемія холери забрала життя близько 300 осіб. Восени 1915 р. на Волині зареєстровано понад 40 тис. випадків захворювань на інфекційні хвороби, які практично не було змоги зупинити. Кількість хворих на плямистий тиф у повітах Західної Волині в 1916 р. порівняно з 1915 р. збільшилась у 3,5 раза, на черевний тиф - в 1,5 раза, віспу - в 3,5 раза, скарлатину - вдвічі. Війна зумовила різке зменшення природного приросту населення регіону, порушила його статеву структуру. Загибель на фронтах чоловіків стала причиною того, що десяткам тисяч жінок з Галичини і Волині випала доля вдів та одиначок. Це призвело до появи великої кількості сімей неприродної структури, в яких діти були позбавлені батьківського досвіду та ласки, в яких передача етнічної традиції була значною мірою обмежена.

Ще одним негативним наслідком війни стало зменшення кількості населення в містах і селах регіону. За 1910-1921 рр. кількість населення Східної Галичини зменшилась на 474 тис. осіб, а на території Західної Волині відповідно за переписом 1913-1921 років на 396 тис., або 20 %.

У висновках узагальнено результати дослідження:

1. Перша світова війна значно підірвала генофонд населення Східної Галичини і Західної Волині, на тривалий час спотворила демографічну ситуацію, зупинила нормальне відтворення населення, підірвала устрій традиційного громадського та сімейного побуту.

З числа мобілізованих до австро-угорського війська галичан і до російської армії волинян війна забрала понад 100 тис. людських жертв, більше 200 тис. зазнали поранень. Втрати серед цивільного населення під час обстрілів населених пунктів були меншими, але й вони сягали багатьох тисяч осіб. Десятки тисяч галичан потрапили в російський полон, а вояки з Волині - в табори для військовополонених в Австрії та Німеччині. Чимало з них загинуло від голоду і холоду, пошесних хвороб. Загибель чоловіків на фронтах стала причиною того, що десяткам тисяч жінок Галичини і Волині випала доля вдів та одиночок. Це призвело до появи великої кількості сімей неприродньої структури, в яких діти у своєму вихованні були позбавлені батьківського досвіду та ласки і в яких порушеною виявилась передача етнічної традиції. населення галичина волинь війна

2. Опосередковано на людські втрати впливало зруйнування господарства, комунікацій, побутових закладів. У багатьох містах Галичини і Волині було знищено лазні, пральні, водопровідні та каналізаційні системи. Високою була дитяча смертність через брак медикаментів і лікарів. Згубним для відтворення народонаселення виявилась практична відсутність пологових установ та акушерської служби. У 1914-1918 рр. на відміну від попереднього періоду, знизилась народжуваність.

3. Численними виявились людські жертви за наслідками політичних підозр і переслідувань. В австрійські табори потрапили десятки тисяч українців Східної Галичини, безпідставно звинувачених у москвофільстві, зраді державних інтересів. Чимало українців було розстріляно і повішено австро-угорськими військовими та жандармськими каральними органами. Під репресії російської окупаційної адміністрації в Галичині потрапили діячі українського та польського національних рухів, священики греко-католицької церкви. Як заручників, вглиб Росії вивозили представників єврейського населення. Кількість жертв цього роду репресій була значною. Лише через київські тюрми пройшло понад 12 тис. осіб.

4. Масштабну драму сотень тисяч людей становило біженство і вигнанство. Будучи породженням не тільки безпосереднього зіткнення ворогуючих армій й цілеспрямованої політики реакційних сил правлячих верхівок Російської та Австро-Угорської імперій, воно супроводжувалось величезними стражданнями цивільного населення, великими демографічними втратами.

Кожного разу відступаючі війська провокували хвилі біженців. З прифронтових ліній насильно відселяли людей, їх будинки і господарства руйнували, грабували або й спалювали. Серед евакуйованих з Галичини були родини різних національностей: австрійці, поляки, українці, євреї. Серед українців переважали не добровільні переселенці, а евакуйовані з стратегічних причин виселенці. Військово-операційні плани передбачали насильницьке виселення жителів із театрів бойових дій, а господарські розрахунки спонукали думати про пошук необхідної робочої сили.

Навесні-влітку 1915 р. евакуаційні заходи почала провадити російська адміністрація в Галичині та Волині. У червні 1915 р. російське командування видало наказ, згідно з яким залишена територія повинна бути перетворена в пустелю, тобто звільнена як від населення, так і від усього, що могло становити для противника певну цінність. З практичного боку це означало масове виселення людей, а також вивезення або знищення продовольства включно з посівами зернових культур.

Біженство, яке спочатку появлялося за наслідком паніки, перетворилося у примусове виселення. Загальна кількість евакуйованих і біженців з Галичини та Волині сягала кількох сотень тисяч осіб.

Значну допомогу біженцям і виселенцям надавали громадські доброчинні організації. На фоні біженської проблеми відображався моральний і духовний стан тогочасного суспільства на території України. При всіх суперечностях, які загострювалися в роки війни, досить потужно проявили себе сили, здатні не лише співчувати, але й надавати допомогу жертвам останньої.

5. Війна спричинила величезні матеріальні втрати. На теренах Східної Галичини і Західної Волині було знищено сотні мостів та залізничних вокзалів, спалено і поруйновано до мільйона житлових та господарських будівель. Приблизні матеріальні втрати лише в Східній Галичині обчислювались сумою 6 млрд корон. Не менш вражаючими були опосередковані втрати за наслідками зменшення кількості робочих рук, поверхні посівних площ, спаду поголів'я худоби. До грудня 1915 р. Волинська губернія втратила 450 тис. голів великої рогатої худоби, або 54 % від усього дорослого поголів'я. За роки війни тут було реквізовано на потреби армії до 70 % коней, особливо у прифронтових повітах. Для потреб війни вирубували цілі масиви лісів. Значних втрат зазнала промисловість. Більша частина устаткування підприємств була демонтована і вивезена до Австрії та Росії. Вивозилась також сировина і готові вироби.

6. Війна загострила соціальні проблеми. Люди масово втрачали довоєнний соціальний статус, переходили в розряд маргіналів. Ціни стали непомірно високими, а заробітна платня залишалась низькою. Споживчі можливості робітників, службовців, інтелігенції різко впали. Масовим стало безробіття, з'явилися перебої з постачанням продуктів харчування. Запровадження карткової системи в містах рятувало становище мало, оскільки норми продуктів на них постійно зменшувалися. Хронічна нестача продуктів харчування переростала в загальне голодування населення. У багатьох сплюндрованих селах та містечках жителі не мали навіть мінімальних засобів до життя.

Війна потребувала величезних фінансових затрат. Компенсація останніх як в Російській, так і в Австро-Угорській імперіях відбувалася за рахунок зростання податків і зовнішніх позик. Зростала інфляція. Від липня 1914 р. до січня 1917 р. ціни на основні товари споживання зросли в Російській імперії в 4-5 разів. Кількість паперових грошей зросла вшестеро, а покривалася лише на 15 %.

У містах Галичини і Волині гостро відчувалася відсутність палива, яке значно подорожчало, більшість мешканців потерпала від холоду в неотоплених квартирах. На ринках процвітала спекуляція. Не вистачало одягу, взуття, борошна, круп, цукру. З продажу зникли сокири, лопати, серпи, коси, пилки. На заміну сірникам у село прийшли кресала, на заміну мануфактури - домоткане полотно. Сільське життя неначе опинилося у ранньому середньовіччі.

Кількість робітників промислових, торгівельних структур, транспорту, сфери обслуговування внаслідок мобілізацій зменшилась у кілька разів. Зросла тривалість робочого дня. Люди були позбавлені постійних джерел до існування. Значно змінилося становище жінок у суспільстві, на плечі яких лягла турбота про захист сім'ї, вони наймалися на різну роботу за мінімальну платню. Наприкінці війни різко погіршилося матеріальне становище солдат на фронті. У серпні 1916 р. надходження харчового пайка на російський Південно-Західний фронт становило лише половину норми, а до кінця року не більше третини. Велика кількість військовослужбовців почала, по суті, жити впроголодь. Те ж саме простежувалося і в австро-угорських військах.

7. На завершальному етапі війни в російській та австро-угорській імперіях, у тому числі в Галичині і Волині, наростав стихійний страйковий рух, невдоволення війною і політикою влади. Обидві імперії котилися до занепаду і розвалу. Народи, які їх населяли, прагнули до самовизнання і створення незалежних держав.

Війна стала завершенням суперечливих процесів кінця ХІХ - початку ХХ ст. і водночас значною мірою визначила основні вектори розвитку світу на наступні десятиліття. Велика війна 1914-1918 рр. із вражаючою силою виявила кризу світогляду і тих цінностей, які були визначальними у попередньому столітті, розбила позитивістську віру людей у майбутнє, прогрес, мудрість і доцільність тих форм суспільства, які існували до війни. Війна 1914-1918 рр. не розв'язала глобальних суперечок між світовими імперіалістичними державами, а навпаки, виявилась передвісником нової війни.

Основні положення дисертації висвітлені в наступних публікаціях

1. Берест І. Матеріальні втрати Східної Галичини і Західної Волині в роки Першої світової війни / Ігор Берест // Мандрівець. - №1. - Тернопіль, 2008. - С.33-36.

2. Берест І. Виселенці та біженці з Галичини та Волині в роки Першої світової війни / Ігор Берест // Вісник національного університету “Львівська Політехніка” “Держава та армія”. - №571 - Львів : Видавництво Національного університету “Львівська Політехніка”, 2006.- С. 201-207.