Технічна інтелігенція України в роки німецько-радянської війни (1941-1945 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальний заклад

«Переяслав - Хмельницький державний педагогічний

університет імені Григорія Сковороди»

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

07.00.01 - історія України

Технічна інтелігенція України в роки німецько-радянської війни (1941-1945 рр.)

Бриль Людмила Миколаївна

Переяслав-Хмельницький 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАН України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Лисенко Олександр Євгенович, Інститут історії України НАН України, завідувач відділу історії України періоду Другої світової війни

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Кучер Володимир Іванович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України, науковий співробітник відділу соціально-політичної історії

кандидат історичних наук, доцент Перехрест Олександр Григорович, Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, завідувач кафедри всесвітньої історії

Захист відбудеться “11” грудня 2009 р. об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 27.053.01 у ДВНЗ “ Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”

(08401, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30, Зал В.О.Сухомлинського).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці ДВНЗ “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди” (08401, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30, Зал В.О.Сухомлинського).

Автореферат розісланий 7 листопада 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук, доцент О.Ф.Глоба

1. Загальна характеристика роботи

інтелігенція радянський війна соціальний

Актуальність теми. Особливий сегмент історичної пам'яті нашого народу пов'язані з Другою світовою війною. Сучасний період національно-державного відродження України супроводжується зростанням зацікавленості широких громадських кіл не лише глобальними подіями, масштабними битвами, а й становищем різних соціальних груп, зокрема інтелігенції. У зв'язку з цим нині відбувається перегляд тематичних пріоритетів та їхнє інтенсивне опрацювання на основі нових методологічних підходів. Об'єктивне висвітлення ролі інтелігенції, життя у всіх його проявах у 1941-1945 рр. є одним з важливих напрямів такої роботи.

Глибоке осмислення феномену війни вимагає детальної характеристики становища саме технічної інтелігенції, з'ясування її життєвих алгоритмів в екстремальних умовах війни, оскільки завдяки їй радянська держава змогла поновити втрачені потужності ВПК, перемогти ворога й відбудувати країну. Нині у дослідників з'явилася можливість виявити та ввести в науковий обіг нові, досі невідомі документи, на їх основі вийти на вагомі теоретичні узагальнення та по-новому оцінити роль технічної інтелігенції в суспільно-політичних процесах.

Технічна інтелігенція впродовж усієї воєнної доби перебувала в центрі складної системи стосунків, що дотепер залишається недостатньо вивченою. Попри наявність в радянський період значної кількості публікацій, присвячених різним класам і „прошаркам” суспільства, вони позначені заідеологізованістю, замовчуванням окремих аспектів функціонування суспільства під час масштабного збройного протистояння, а то й відвертим перекручуванням фактів. Суспільна актуальність праці пов'язана з необхідністю популяризації нагромаджених знань, що є важливою умовою зміцнення світоглядних засад суспільства, формування адекватної історичної пам'яті та моральних орієнтирів молоді, а також вироблення зваженої концепції вітчизняної історії. Виховний компонент наукових зусиль зумовлений необхідністю пошуків шляхів формування патріотизму як комплексу якостей і домінуючої складової життєвих компетентностей особистості в умовах формування національної свідомості та життєвої системи цінностей.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, темами та напрямами. Дисертація є складовою частиною комплексних наукових тем відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАН України: “Українське суспільство і влада на завершальному етапі війни. 1943-1945 рр.”, “Україна в період німецько-румунської окупації 1941-1944 рр.: соціально-економічний та антропологічний вимір”.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі дослідження соціальних характеристик і параметрів, що дозволяють визначити місце української технічної інтелігенції у військових, економічних та соціокультурних процесах в Україні, простежити динаміку кількісних і якісних зрушень цієї верстви населення республіки.

Відповідно до визначеної мети основна увага авторки дисертаційного дослідження зосередилась на вирішенні таких дослідницьких завдань:

- шляхом аналізу теоретико-методологічних напрацювань історіографії та джерельної бази з'ясувати стан наукової розробки теми дослідження;

- окреслити основні параметри, що визначали соціальний статус інтелігенції республіки в передвоєнний період;

- простежити участь технічної інтелігенції в організації відсічі агресору, евакуаційній епопеї, перебудові економіки країни на воєнний лад і налагодженні виробництва у радянському тилу;

- виявити особливості та ефективність радянських патріотичних рухів, до яких залучалася технічна інтелігенція:

- проаналізувати та співвіднести політику окупантів щодо української інтелігенції та соціального статусу технічної інтелігенції з умовами її життєдіяльності та побуту в окупації;

- розглянути місце і роль інтелігенції у розгортанні самостійницького українського руху;

- схарактеризувати стратегії виживання представників творчих професій у важких умовах окупації та війни;

- розкрити особливості участі інтелігенції у суспільно-політичних процесах на завершальному етапі війни;

- визначити внесок науковців та інженерно-технічних працівників у перемогу над ворогом, відбудовних процесах і конверсії виробництва та участь науковців та ІТП в суспільно-політичному житті республіки.

Об'єктом дослідження є соціальні та суспільно-політичні процеси в Україні в роки Другої світової війни та життєдіяльність окремих верств населення.

Предметом дослідження виступає діяльність інженерно-технічних працівників, науковців, службовців України, їх інтегрованість в суспільно-політичні процеси, життєві стратегії та моделі поведінки в умовах світового збройного конфлікту.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з 22 червня 1941 р., тобто час від початку агресії Німеччини та її союзників проти СРСР до кінця 1945 р. Аналіз становища технічної інтелігенції як професійної і соціальної групи у передвоєнні роки супроводжується виходом за визначені хронологічні межі.

Географічні рамки дисертації окреслені територією України в її територіально-адміністративних межах від червня 1941р. до кінця 1945р., а також тими регіонами СРСР, куди було перебазовано промислові підприємства та наукові установи УРСР.

Методи дослідження. Дисертація виконана в руслі соціальної історії. Загальнонаукові методи (аналізу і синтезу, системно-структурний, типологізація) дозволили комплексно вивчити об'єкт та предмет дослідження, відтворити роль технічної інтелігенції від початку німецько-радянської війни до її закінчення. Спеціальні (джерелознавчий, статистичний, проблемно-хронологічний, соціокультурний, компаративний) та міждисциплінарні (соціальної історії, історико-правові та ін.) наукові методи дали змогу дослідити, оцінити, проаналізувати місце технічної інтелігенції України в суспільно-політичних процесах, порівняти повсякденне життя різних сегментів українського соціуму.

Наукова новизна дослідження полягає в постановці та розробці актуальної проблеми, яка на сьогодні в історичній науці всебічно й об'єктивно не розкрита. У дисертації вперше зроблено спробу комплексного аналізу місця української технічної інтелігенції України у військових, економічних та соціокультурних процесах в Україні. Удосконалено: до наукового обігу залучено значну кількість невідомих або маловідомих документів із фондів обласних та відомчих архівів, виявлено ступінь адекватності деяких груп джерел історичній дійсності. З їхньою допомогою відтворено характер та зміст праці й соціально-побутове життя технічної інтелігенції в 1941-1945 рр.. Внесок технічної інтелігенції у зміцнення обороноздатності СРСР розглядається під кутом зору ефективності використання її креативного потенціалу.

Вивчено нові аспекти лояльності даної верстви до радянського й окупаційного режимів, акцентовано увагу на засобах її мобілізації та інтеграції в соціально-економічні процеси в Україні; дістало подальший розвиток положення про суттєву соціально-професійну стратифікацію науково-технічної інтелігенції; розкрито вплив довоєнних репресій на ефективність зусиль науковців у зміцнення обороноздатності країни; з'ясовано основні форми залучення технічної інтелігенції України до зміцнення воєнно-економічної могутності Радянського Союзу в період 1941-1945 рр.; окреслено місце та роль технічної інтелігенції в суспільних процесах воєнної доби; систематизовано інформацію про місця розташування, умови проживання евакуйованих з України інженерно-технічних працівників, співробітників інститутів АН УРСР.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що її фактичний матеріал, теоретичні положення та висновки можуть бути використані у науково-дослідницькій роботі, особливо при написанні, доповненні узагальнюючих праць, історичних довідників та енциклопедій, розробці методичних посібників, монографій, підручників і курсів лекцій з історії Другої світової та Великої Вітчизняної воєн.

Матеріали дисертаційного дослідження можуть видатися корисними у виховній роботі серед молоді.

Особистий внесок здобувача. Наведені в дисертації наукові результати та висновки отримані автором особисто. Наукові статті автора у фахових виданнях є одноосібними.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації та її результати доповідались авторкою на міжнародних і загальноукраїнських науково-практичних конференціях: «Велика Вітчизняна війна: маловідомі сторінки історії, імена, події» (м. Хмельницький, 2004 р.), «60-річчя визволення України від фашистських загарбників: внесок українського народу в перемогу над фашизмом у роки Другої світової війни» (м. Київ, 2004 р.), «Незабутні сторінки історії нашого народу» (м. Київ, 2004 р.), «Соборність України: історична спадщина і виклики часу» (м. Переяслав - Хмельницький, 2005 р.)

Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження авторкою одноосібно опубліковано 6 наукових праць (загальним обсягом 4,8 ум. друк. аркушів), із них 4 статті - у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на дванадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (238 позицій). Загальний обсяг роботи - 197 сторінок. Повний обсяг дисертації - 221 сторінка.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, сформульовано мету та завдання роботи, окреслено хронологічні межі й територіально-адміністративні рамки дисертації, визначено її методологічну основу та наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, вказано рівень апробації, структуру та обсяг праці.

Перший розділ - „Історіографія проблеми та характеристика джерел” - структурно поділяється на два підрозділи. У першому підрозділі - „Стан наукової розробки теми” - подано аналіз теоретичних і методологічних аспектів, які зумовили інтерес дослідників до вивчення історії становлення, діяльності, умов життя та побуту технічної інтелігенції України у роки війни. Досліджено основні ознаки стану наукової розробки досліджуваної теми.

В історіописанні слід виділити два якісно відмінних етапи вивчення проблеми - радянський та пострадянський. Перший має свої умовні періоди розвитку, які відрізняються між собою ступінню нагромадження історичних знань про технічну інтелігенцію, політичними та ідеологічними підходами до висвітлення її діяльності, науковими парадигмами.

Упродовж війни внесок технічної інтелігенції України в розгром ворога розглядався в загальному контексті подій. Свідченням цього є збірка статей „Боротьба українського народу проти німецьких загарбників” видана в Уфі вже в 1942 р.

Значна частина праць вийшла з-під пера партійно-державних працівників різних рангів, відомих вчених, письменників, публіцистів. Як правило, це були рефлексії з приводу щойно пережитих подій, з сильним емоційним запалом і патріотичним пафосом.

Переважно - це роботи, що містять матеріал про важку й напружену працю інтелігенції. Для статей, брошур того часу характерні недоліки, що випливали з ідеологічних та політичних настанов правлячого режиму. Це, перш за все, - схематизм, тенденційний підбір і оцінка фактичного матеріалу, недостатність аргументації, поверховість узагальнень.

На завершальному етапі війни з'явилися перші публікації, в яких висвітлювався внесок українських вчених у зміцнення обороноздатності країни, участь громадськості у відбудові України.

Серед небагатьох праць цього періоду заслуговує на увагу монографія одного з керівників РНК СРСР М. Вознесенського, в якій уперше вводяться до наукового обігу дані чисельність робітників та ІТП на визволеній території республіки, аналізуються проблеми мобілізації трудових ресурсів.

Значення цих праць полягало в тому, що вони заклали підвалини радянської історіографії з питання участі інтелігенції, в тому числі й технічної, у війні. В цілому вони виконали своє соціальне призначення, забезпечивши ідеологічну підтримку політиці партії та уряду, а також військовим зусиллям народу. Технічну історію війни збагатили праці з історії фабрик і заводів. До найпомітніших належать книги про машинобудівні заводи: київські «Ленінська кузня», «Більшовик»; харківські ім. Малишева, тракторного ім. Орджонікідзе, електромеханічних та інші.5 Хоча загалом ці дослідження дали змогу уявити особливості евакуації та відбудови окремих підприємств, вони все ж не змогли відтворити цілісної картини життя та діяльності технічної інтелігенції України.

Упродовж 1946-1986 рр. в Україні було опубліковано 1067 монографій, нарисів, документальних збірників і статей про діяльність трудових колективів Переважна більшість робіт написані за однією схемою, яка надавала пріоритет висвітленню діяльності партійних організацій та профспілок, відсуваючи на останнє місце економічні й особливо соціальні проблеми технічної інтелігенції.

У них майже відсутній аналіз негативних явищ в організації виробництва, не розкриті питання заробітної плати, техніки безпеки й охорони праці, соціального страхування і матеріально - побутового становища інженерів та вчених.

Окремі аспекти участі технічної інтелігенції у соціально-економічних процесах розглянуті у статтях В.Матійко.7 В публікаціях І. Ладивіра, М.Коваля, М.Грищенка та інших авторів зазначається, що ініціатива різних патріотичних акцій і масових рухів належала здебільшого партійним, профспілковим організаціям, а їхні безпосередні учасники - багатомільйонні маси трудящих - виявили високий рівень свідомості, почуття громадянського обов'язку, дисципліну, готовність до самопожертви і звитяжної праці в ім'я спільної перемоги над ворогом. Поступове накопичення емпіричного матеріалу створило підґрунтя для написання перших праць про участь української інтелігенції в боротьбі з агресором. Так, у монографії І.І.Ладивіра висвітлюється участь українських науковців у бойових діях, під час евакуації у радянський тил та відбудови. Водночас технічна інтелігенція не розглядається як окрема соціальна група.8

Незважаючи на значний обсяг літератури з історії Великої Вітчизняної війни, проблема участі технічної інтелігенції України у відбудовчих процесах залишається недостатньо розробленою в українській історіографії. До перших досліджень, присвячених відбудові України, слід віднести праці М.Буцька, О.Масного, П.Денисенка та В.Мавроді.

Одним із піонерів оновлення вітчизняної історичної науки по праву вважається М.Коваль, концептуальні напрацювання якого і донині слугують методологічними орієнтирами для багатьох дослідників.10 Він підготував книгу „Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939 - 1945)”, (дванадцятий том серії „Україна крізь віки”). Книга містить важливі концептуальні положення й аналітичні оцінки сталінського й гітлерівського тоталітарних режимів, місця та ролі окремих верств українського суспільства у військово-політичних, економічних, соціокультурних процесах, нові акценти в характеристиці подій воєнної доби.

М.Коваль проаналізував стан освіти, науки і культури під час окупації, діяльність „Просвіт”, спрямованої на піднесення української культури, хоча у працях 60-70-х рр. він їх діяльність оцінив негативно.11

Але першим дослідженням, присвяченим у вітчизняній історіографії соціальним умовам життя мешканців міст, у тому числі й технічної інтелігенції, стала праця Т.Вронської.12 У невеликій за обсягом книзі у концентрованому вигляді розкривається практично недосліджена проблематика, пов'язана з постачанням міського населення продуктами харчування і предметами широкого вжитку (одягом, взуття тощо), шляхами вирішення надзвичайно складної житлової проблеми у напівзруйнованих містах республіки, визволених від загарбників, налагодженням комунального господарства і транспорту, що обслуговували городян. Автор не виокремлює технічну інтелігенцію в якості окремої соціальної групи (очевидно, і радянські органи влади не мали такої градації), однак проаналізовані авторкою заходи можна екстраполювати і на цю категорію тих, хто проживав у міському середовищі.

Аналіз літератури засвідчує, що технічна інтелігенція України ще не стала об'єктом спеціального дослідження вчених - істориків. Більшість згаданих праць розглядають технічну інтелігенцію в контексті радянської політики, або окремі аспекти її соціального становища, громадянської позиції.

У другому підрозділі - „Джерельна база” - проаналізовані різнопланові за змістом і походженням документи і матеріали, що становлять емпіричні підґрунтя праці. Характер джерельної бази зумовлений метою та завданнями дисертаційного дослідження, постановкою проблем, які перебувають у центрі наукового пошуку. У тексті використано документи центральних і регіональних державних архівів України; збірники документів і матеріалів; періодичні видання воєнної доби; мемуарна література та свідчення очевидців.

Ф.57 Центрального державного архіву громадських об'єднань України - „Колекція документів з історії Комуністичної партії України” - містить постанови, доповідні записки, відомості, довідки Куйбишевського обкому ВКП(б) про становище, розміщення, монтаж і запуск промислових підприємств, евакуйованих з України в Куйбишевську обл., виконання плану цими підприємствами, соціалістичне змагання і стаханівський рух; лист німецького вченого особливому штабу науки в Берліні та додаток до його звіту з питання соціальної і народної психології, написаний ним після поїздки в окупований Київ, спеціальні повідомлення про політичні настрої української інтелігенції, яка проживала в м. Уфа та багато інших документів, що віддзеркалюють строкату палітру тогочасної дійсності.

Постанови, доповідні записки, телеграми та звіти різних наркоматів СРСР та УРСР зберігаються у фонді 2 - „Рада Міністрів Української РСР” Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України. Ф. КМФ-8 - „Колекція мікро фотодокументів німецько-фашистських установ, армійських груп та ін. підрозділів”, Ф. 4620 - „Колекція документів з історії Великої Вітчизняної війни” містять відомості про участь ІТП, вчених у зміцненні обороноздатності держави, перебудові промислового виробництва на воєнний лад, евакуації підприємств і роботу в тилу, а також різноманітну інформацію про підготовку технічних кадрів, матеріально-побутове становище інтелігенції.

Слід зазначити, що більшість архівних джерел становлять звіти, донесення, які треба сприймати досить критично, порівнюючи їх з іншими документами та матеріалами.

Матеріали фонду Комісії з історії Великої Вітчизняної війни при Академії наук Української ССР (ф.166) сприяли висвітленню участі інженерно - технічних працівників у перебудові промисловості на військовий лад, перебазуванні виробничих сил у тил, відбудові господарства республіки.

До комплексу архівних джерел входять і документи фонду 6 - „Фонд архівних кримінальних справ на реабілітованих громадян” Державного архіву Служби безпеки України. В ньому зберігаються кримінальні справи на засуджених та реабілітованих радянських громадян, які проживали на окупованій німцями території. Ці матеріали містять певну інформацію про період окупації, що відсутня в наукових історичних працях.

Авторка залучила матеріали архівів Львівської області (ф.3 - Львівський обком Компартії України, Ф.П - 5001 - трест “Укрнафтопереробка”), Харківської області (фонд р-3076 - Наукова управа м. Харків 1941- 1943 рр.; фонд р-2982 - Харківська міська управа), Одеської області (фонд р-5397 - Одеський інститут інженерів морського флоту СРСР, фонд Р-1234 - Виконавчий комітет Одеської міської ради депутатів трудящих, Р-2000 - Виконавчого комітету Одеської обласної ради депутатів трудящих), Донецької області (фонд Р-1612 - Юзівська міська управа, фонд р-2895 - Кам'яновугільні комбінати. Ордена Леніна комбінат „Донецьквугілля” Міністерства вугільної промисловості УРСР) та інші.

Вивчення історії технічної інтелігенції ускладнюється відсутністю спеціальних документальних збірок, матеріали яких об'єктивно і різнобічно розкривали б соціально-психологічний характер їхнього середовища, особливості матеріально-побутового життя. Певну кількість даних, що характеризують розвиток економіки і соціальне становище у роки війни, зосереджено в статистичних виданнях.

У більшості збірників документів та матеріалів радянської доби розкриваються основні напрями і зміст воєнно-економічної і соціальної політики держави. У них оприлюднені різноманітні документи окремих промислових підприємств та наукових установ, що характеризують трудовий процес, матеріально-побутові умови життя технічної інтелігенції. 14

Значно доповнюють інформацію про діяльність, життя та побут технічної інтелігенції в роки війни спогади безпосередніх учасників Великої Вітчизняної війни. Звичайно, рівень достовірності цієї групи джерел є нижчим, ніж архівних документів.

Важливим джерелом для дослідження проблеми є періодичні видання: «За Українську державу», «Нова Україна», «Голос Волині», «Більшовицька правда», «Правда», «Львівські вісті». Проте, треба зазначити, що періодичні видання того часу не можуть бути сприйняті як цілком правдиве джерело: враховуючи особливості воєнного часу, зазначимо, що більшість газетних публікацій носили агітаційно-пропагандистський характер.

Отже, джерельну базу дисертації становлять документи, різноманітні за походженням, інформативною насиченістю та достовірністю. У своїй сукупності вони є досить змістовними для вирішення поставлених наукових завдань. Виявлений масив документів створив підґрунтя для комплексного дослідження обраної теми.

Другий розділ -„Діяльність технічної інтелігенції на початку війни” - поділяється на три підрозділи. У першому 2.1. - „Технічна інтелігенція як професійна і соціальна група на рубежі 30-х - 40-х років” - розкриваються основні риси становлення технічної інтелігенції напередодні війни.

У довоєнному суспільстві технічна інтелігенція оформилась у певну соціальну групу, що заохочувалась державою (переважно моральними засобами). Водночас доба „Великого терору” „викосила” її лави й породила відповідні морально-психологічні реакції та зменшили ступінь лояльності до радянської влади.

Посідаючи у жорсткій схемі більшовицької системи чітко визначене місце, цей соціальний “прошарок” уособлював нову місію, визначену для нього Комуністичною партією: зміцнювати державу диктатури пролетаріату і соціалістичні цінності, апологетизувати сталінський режим й надавати йому ідеологічну й моральну підтримку.

У зв'язку з репресіями знову посилився дефіцит кваліфікованих спеціалістів, тому на відповідальні технічні посади прийшли практики. Їхня питома вага у складі фахівців, за даними ВЦРПС, на 1 січня 1938 р. була надзвичайно великою - 42,1 %.

Слід визнати, що донині належним чином не розкрита тема «невільної науки» у СРСР, що функціонувала за колючим дротом. Найбільш відомими тут є «шарашки» - таємні науково-дослідні колективи, в яких репресовані вчені й інженери працювали над проблемами, пов'язаними, насамперед, з військовою безпекою СРСР (ракетобудування, створення підводних човнів, розвиток атомної енергетики і т.д.).

Попри всі зусилля керівництва країни, інтелігенція УРСР на середину 1941 р. так і не стала однорідною “масою” лояльних, легко керованих радянських службовців. У її середовищі перебували люди з різним рівнем культури й освіти, усвідомлення власних громадських обов'язків, національної ідентичності й ставлення до тоталітарного режиму. Та рано чи пізно вони повинні були визначитися: сприймати нові порядки, перебувати до них в опозиції, чи знайти компромісне рішення. Вибір залежав від багатьох факторів - як особистісних, так і суспільних.

У підрозділі 2.2. - „Участь у зміцненні обороноздатності країни” - аналізується місце та роль інженерно - технічних працівників, науковців України у військово-економічних зусиллях перших місяців війни.

Незважаючи на масові мобілізаційні акції, ядро кваліфікованих спеціалістів, які забезпечували розробку провідних актуальних тем, пов'язаних з „оборонкою”, було збережено. Саме за їх участі вдалося в найкоротші терміни не тільки перевести наявні потужності на виробництво воєнної продукції, а й різко поліпшити організацію праці, технологічного процесу, забезпечивши випуск новітніх видів озброєння.

На спеціальному засіданні Президії АН УРСР було переглянуто тематику наукової роботи в напрямку посилення практичної допомоги діючій армії, створено Науково-технічний комітет сприяння обороні країни. В оборонну роботу включилися наукові працівники кафедр Одеського й Донецького індустріальних, Київського медичного, Харківського механіко-машинобудівного, Дніпропетровського хіміко-технологічного та багатьох інших вузів.

З перших днів війни Фізико-технічний інститут перебудував свою наукову роботу відповідно до запитів воєнного часу. Була значно розширена оборонна і промислова тематика за рахунок зменшення розробок проблематики суто теоретичного характеру. До евакуації інституту з Харкова за порівняно невеликий проміжок часу було виконано понад 18 тем практичного порядку, зокрема таких як „Розробка і масове виробництво хімічних запальників для запалювальної суміші для боротьби з ворожими танками», «Масове виробництво рівнів для мінометних прицілів» та інших.

Велика кількість вчених залучалась до розв'язання окремих, часткових аспектів удосконалення військової техніки, але це мало несистемний характер, що не давало можливості в повній мірі вивчити і вирішити всі завдання. Отримана з-за кордону інформація про тогочасний стан техніки та озброєння належним чином не узагальнювалася й не аналізувалася вченими, оскільки була доступною лише окремим військовим фахівцям і деяким керівним працівникам військової промисловості.

У підрозділі 2.3. - „Евакуація фахівців і матеріальних цінностей на Схід і налагодження промислового виробництва в радянському тилу” - реконструюється процес евакуації заводів, наукових закладів в тил країни, створення воєнної економіки та зміцнення Збройних сил.

Інженерно-технічним працівникам належала ініціатива у розв'язанні найскладніших технологічних та організаційних питань, що у великій кількості постали перед виробничими колективами в нових умовах.

З усього обладнання, евакуйованого заводом “Більшовик” з м. Одеси, в Кінель Куйбишевської області, прибуло не більше 30-35%. Велику організаторську роботу з демонтажу, заміни некомплектного обладнання провів головний інженер заводу Г.Бернштейн. Він уміло керував всіма монтажними роботами і пуском в експлуатацію заводу. Цілий ряд нових конструкцій для випуску необхідних деталей створив конструктор виробництва гільз запалу М. Рассамахін. Це допомогло своєчасно випустити замовлені партії оборонної продукції. У стислі терміни начальник технічного відділу В. Ганаторов створив проект розміщення і монтажу цехів.

Без відпусток і навіть вихідних днів, без права звільнятися з роботи працювали робітники, інженери й техніки з харківських тракторного, дизельного, турбінного, київських суднобудівного “Ленінська кузня”, машинобудівного “Більшовик”, Криворізького металургійного, багатьох інших заводів, евакуйованих з України.

Своїм ставленням до роботи українські вчені продемонстрували в такий відповідальний для країни час усвідомлення високого обов'язку, ентузіазм, цілеспрямованість, дисциплінованість, вміння чесно й плідно працювати в незвичних і нелегких умовах.

Третій розділ - „В умовах „нового порядку” - складається з трьох підрозділів, містить характеристику «нового порядку» в різних територіально-адміністративних одиницях, специфіка якого позначалися на повсякденному житті та діяльності технічної інтелігенції.

У підрозділі 3.1. - „Залучення науковців та спеціалістів до налагодження виробництва і освіти” - розкриваються основні риси політики окупаційної влади щодо технічної інтелігенції України.

В основі політики Третього рейху в Україні лежала расова теорія про вищість арійців порівняно з іншими народами, зокрема слов'янськими. По-варварськи обійшлися займанці з центром української науки - Академією наук, а українські інтелігенти, саме існування яких суперечило колонізаторським планам гітлерівців, стали одним з об'єктом їхнього терору. У містах і селах відбувалося масове винищення місцевої людності, в тому числі й інтелігенції. Багато представників інтелектуальної праці, не маючи змоги або не бажаючи працювати за спеціальністю, добували хліб насущний різним доступним їм ремеслом. Окупаційні власті констатували, що залучення до виконання поставлених фюрером завдань «спеціалістів наштовхується на великі перешкоди».

У всіх регіонах були створені біржі праці. Для реєстрації всі безробітні повинні були з'явитися на біржу праці не пізніше зазначеного терміну і мати при собі паспорт та трудову книжку. Особи, які не підкорялися цим вимогам, притягувалися до відповідальності. Прийом людей на роботу без дозволу біржі праці заборонявся.

В окупаційний період лише деякі науковці змогли знайти застосування своїм знанням і навичкам. Дещо більшу зацікавленість окупаційна адміністрація виявила в інженерно-технічних кадрах, за допомогою яких вона прагнула налагодити виробництво на деяких підприємствах і шахтах. Вбога й раніше матеріальна база культури, освіти, науки, охорони здоров'я на тривалий час стала зовсім злиденною. Вціліла інтелігенція робила несміливі, але настійливі спроби заявити про себе. У жовтні 1941 р. в Києві створено Українську національну раду, головою якої став професор М. Величківський, ректор Київського політехнічного інституту. Однак гітлерівці суворо присікали будь-які спроби політичної діяльності громадських об'єднань.

У підрозділі 3.2. - „Технічна інтелігенція в радянському антифашистському та самостійницькому українському русі” - аналізуються прояви патріотизму, особливості морально-психологічного стану та політичної поведінки технічної інтелігенції.

Представники технічної інтелігенції, на відміну від творчої, були менш відомими, а тому більш придатними для підпільної роботи, яка, до того ж, вимагала спеціальних технічних знань і навичок.

За винятково складних умов окупаційного режиму неоціненною в становленні й розвитку антифашистської боротьби виявилася роль військових і технічних спеціалістів. За їхньої найактивнішій участі вдавалося розв'язувати складні питання організації та підвищення боєздатності партизанських формувань і радянського підпілля.

Українські громадські й політичні діячі, які мали середню і вищу технічну освіту, брали участь у численних акціях, що мали засвідчити спроможність українців розбудувати суверенну національну державність. Вони апелювали до найвищих німецьких посадовців, ініціювали заходи в цьому напрямі, докладали зусиль для того, аби полегшити становище різних категорій населення, пом'якшити окупаційну політику. Нацисти жорстоко карали всіх, хто в той чи інший спосіб опонував встановленому ними режиму, що набуло характеру масового терору.

У підрозділі 3.3. - „Життя та побут на окупованій території України” - схарактеризовано соціально-політичні реалії повсякденного життя технічної інтелігенції в умовах нацистської окупації, простежено характер і шляхи соціально-побутового забезпечення ІТП.

Під час окупації для більшої частини інтелігенції відбулась різка зміна соціального статусу: втративши звичні соціальні зв'язки і становище в суспільстві, стабільні джерела матеріальних статків, колишні службовці й представники інтелігенції здебільшого не могли адаптуватися до нових умов існування, втрачали морально-етичні й ціннісні орієнтири. Щоб урятувати від загибелі себе та сім'ї, оскільки працювати за фахом не було можливості, люди науки бралися за будь-яке ремесло, навіть примітивне.

Окупанти прирікали українську інтелігенцію на вимирання й іншими засобами: через масове безробіття, побутову невлаштованість, хвороби. Менше пристосовані до подолання життєвих труднощів та злигоднів, представники розумової праці часто не витримували випробувань, стаючи легкою здобиччю смертоносних хвороб, безпросвітної нужди, безправ'я.

У четвертому розділі - „Технічна інтелігенція в період вигнання гітлерівців та на початку відбудови” - висвітлюються питання реевакуації академічних закладів до України, розгортання науково - дослідницької роботи, активна участь технічної інтелігенції у відбудові господарства, участь в суспільно - політичних процесах.

У підрозділі 4.1. - „Внесок науковців та інженерно-технічних працівників у перемогу над ворогом” - показано, як технічна інтелігенція України стала найважливішим чинником створення і розвитку стратегічно важливих для потреб війни виробництв.

Подолання величезних труднощів перебудови залежало від керівників, інженерів, їхньої компетентності, відповідальності за доручену справу. І якщо професіоналізму далеко не в усіх вистачало, адже обстановка, в якій доводилося працювати, була непередбачено складною, то бажання за будь - яких умов зробити щонайбільше для здійснення довіреної справи, не бракувало.

Новостворений ВПК у східних районах країни став надійним і могутнім джерелом збільшення виробництва воєнної техніки, стрілецької зброї, боєприпасів, пального, амуніції та іншого спорядження для діючої армії, а також важливим чинником відбудови всього соціально-господарського комплексу Радянського Союзу у воєнний і повоєнний період.

У підрозділі 4.2. - „Участь у відбудовних роботах” - здійснено аналіз проблем відбудовчого періоду і заходів державних органів щодо їх подолання.

Відбудовні роботи були неможливі без енергійної участі в них технічної інтелігенції. Війна, окупація негативно позначилися на кількісному і якісному складі інженерно-технічної інтелігенції. Тому ретельний облік і консолідація інженерно-технічного персоналу стали одними з першочергових завдань органів влади на місцях після вигнання ворога.

Результати цієї роботи могли бути значно кращими, якби господарські органи і профспілки мали належні організаційні й фінансові можливості. Діяльність профспілок свідчить, що адміністрація підприємств намагалась за всяку ціну виконати високі виробничі плани й не завжди виділяла кошти і необхідні матеріально-технічні засоби на розробку й упровадження пропозицій і винаходів робітників, а інженерно-технічні працівники не мали належного матеріального стимулювання їхньої активної участі в удосконаленні технологічних процесів. Питання оплати праці не часто розглядали на засіданнях центральних, фабрично-заводських і місцевих комітетів. Зростання зарплати значно відставало від темпів збільшення виробничих норм і зростання продуктивності праці.

Технічна творчість, важка і самовіддана праця інженерно-технічних працівників й усіх трудівників України сприяли відбудові економіки республіки і постійному зростанню темпів виробництва промислової продукції.

У підрозділі 4.3. - „Стан матеріального забезпечення й побутові умови життя української технічної інтелігенції” - розкрито особливості та показано дійсний стан із забезпеченням повсякденних соціально-побутових потреб технічної еліти, досліджено проблеми забезпечення її продовольчими та промисловими товарами й житлом, створення елементарних умов життя й організації культурного відпочинку.

У період та після визволення території України від ворога однією з найскладніших виявилася проблема задоволення матеріально - житлових та культурних потреб населення, яка займала помітне місце в діяльності владних структур. Значні зусилля і фонди спрямовувалися на відновлення житлового фонду міст і робітничих селищ, підприємств харчової, комунальної, будівельної промисловості, лікувальних установ, навчальних та культурних закладів. Проте процес відновлення соціальної інфраструктури був важким і часом суперечливим, оскільки засобів для відновлювальних робіт виділялося значно менше, ніж в інших галузях господарства. Тому успіх відродження багато в чому залежав від самовідданої праці тих людей, які його звершували.

За таких умов на долю рядових фахівців часто залишалася роль „гвинтиків” у механізмі управління. До того ж, значну їх частину використовували нераціонально. Їм часто довіряли суто канцелярську роботу або другорядні посади. Апарат управління був надто громіздким, що спричиняло подорожчання продукції. Прогресивних форм оплати праці інженерно-технічних працівників не застосовували, їхньої участі у раціоналізаторстві та винахідництві належним чином не заохочували. Все це обмежувало вияв ініціативи, породжувало пасивність, байдужість.

У підрозділі 4.4. - „Технічна інтелігенція України в суспільно-політичних процесах” - аналізуються засоби інтеграції технічної інтелігенції до функціонування партійно-радянського й господарського апарату.

Систематичні збори, наради з ученими, митцями, вчителями, сільською інтелігенцією слугували одним з основних інструментів залучення широких кіл громадськості до реалізації соціально-економічних планів керівництва країни та республіки. Відкритих чи прихованих опозиціонерів виявляли й „нейтралізували” радянські спецслужби.

Проблема радянізації інтелігенції вирішувалася різноманітними засобами: шляхом перевиховання старих спеціалістів, втягнення їх у різні форми громадської діяльності; за допомогою репресій проти тих, хто не бажав іти на компроміс.

Одночасно з ідеологічною обробкою співробітники радянських спецслужб прискіпливо вивчали попередню політичну та професійну діяльність представників місцевої інтелігенції, ретельно збирали агентурні дані про її реагування на політичні та економічні заходи влади. Технічна інтелігенція в першу чергу потрапляла в поле зору „органів”. Пояснювалося це запитом окупаційної влади в першу чергу на фахівців виробничої, а не гуманітарної сфери. „Технарі” залучалися до відбудови й налагодження залізничного транспорту, сільського господарства, енергетики, видобувної, металургійної, вугільної та інших галузей і заради того, аби вижити, змушені були йти на співпрацю з займанцями. Саме їх хапали спецслужби, висуваючи звинувачення в колаборації. Водночас репресивна спрямованість внутрішньої політики сталінського режиму виривала з лав технічної інтелігенції чимало кращих її представників.

Висновки

У висновках дисертації викладено основні результати дослідження та обґрунтовано положення, які виносяться на захист:

· Сучасний стан опрацювання даної теми дає підстави для твердження про те, що на фактологічному рівні вона вже перестала бути “незвіданою землею”, хоча не всі її аспекти опрацьовані рівнозначно. Ще більші перспективи має теоретичне поле осмислення складних суспільних процесів, об'єктом і суб'єктом яких виступала технічна інтелігенція. Сучасні дослідницькі методики і багатошарові джерельні пласти створюють тривке підґрунтя для успішних наукових зусиль у цьому напрямі.

· Масовий терор 30-х років, атмосфера суцільного страху та підозри в суспільстві підірвали довіру інтелігенції до влади й негативно вплинули на обороноздатність країни на початку Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. Початок німецько-радянської війни різко змінив чисельність і склад населення, а також надзвичайно загострив проблему забезпечення різних галузей господарства фахівцями. Мільйони робітників й інженерно-технічних працівників мобілізували до лав діючої армії.

· Уже перші дні й тижні війни показали, що забезпечення обороноздатності СРСР не стало результатом науково обґрунтованої, глибоко осмисленої та послідовно реалізованої комплексної програми, як це уявлялося пізніше історикам, що спиралися на партійні рішення з цих питань. За рамками наукового розгляду й аналізу залишалися помилки та прорахунки в розв'язанні проблем своєчасної перебудови потужної української економіки, воєнно-промислового комплексу в інтересах зміцнення обороноздатності країни, налагодження поточного виробництва численних зразків новітніх систем озброєння - літаків, танків, гармат, стрілецької зброї, - створених у передвоєнні роки вітчизняними конструкторами.

Українські інженери самовідданою й виснажливою працею забезпечили не лише високі темпи виробництва воєнної продукції, а й впровадження нових технологій і методів організації праці. Їхнє самовіддане ставлення до професійних обов'язків стало одним з вирішальних факторів розвитку й зміцнення воєнно-промислового комплексу СРСР.

· Згідно з рішеннями уряду у східні райони СРСР евакуювались радянські, партійні функціонери, фахівці - інженери, техніки, кваліфіковані робітники. Високий професійний рівень інженерно-технічних працівників, організованість і працелюбність, матеріально-технічна база евакуйованих підприємств створили основні передумови для переходу економіки тилових районів на воєнний лад, сприяли прискореному введенню в дію промислових потужностей, збільшенню виробництва стратегічно важливої продукції, воєнної техніки й озброєння, зниження їхньої собівартості й підвищенню продуктивності праці.

· Водночас досвід організації трудового процесу в СРСР, що базувалася на принципах адміністративно-командного управління, примусовій праці й позбавляв технічну інтелігенцію матеріальних стимулів, а виробництво - передумов ефективного розвитку, повинен стати переконливим уроком для сучасної влади в України у виборі напрямів, форм і змісту економічної і соціальної політики.

· Однак евакуація провідних академічних установ й бібліотек, що супроводжувалася втратами устаткування, відсутність належного розуміння потенціалу науки для зміцнення обороноздатності країни у деяких керівників республіки країни, брак коштів і матеріалів не дозволили повною мірою використати творчі можливості українських вчених у радянському тилу. Це не могло не позначитися на морально-психологічному стані і настроях інтелігенції.

· Окупаційний режим сприяв переосмисленню багатьох явищ і процесів суспільного життя, доповнив новими рисами світогляд українців. Нацистський геноцид, завдавши величезних втрат українському народу, залишив не знищуваний часом відбиток у його самосвідомості - пам'ять про мільйони загиблих на фронтах, у концтаборах, на примусових роботах у Райху.

· Технічна інтелігенція значну роль відігравала в діяльності комуністичного підпілля і радянських партизанських загонах, в українському самостійницькому русі. У складі таких формувань боролися й фахівці технічного профілю - інженери, техніки та інші.

· Вигнання гітлерівців з України та відновлення радянської влади створили нову суспільно-психологічну ситуацію. Війна підштовхнула людей до роздумів і це не могло не позначитися на їхньому світосприйманні. Особливістю цього періоду є те, що зрушення в суспільній свідомості торкнулися різних верств суспільства. І якщо іншомислення в середовищі інтелектуальної еліти можна вважати цілком природним і логічним, то появу свіжих оцінок радянської дійсності в середовищі інших категорій населення можна пов'язати лише з війною, з тим, що червоноармійці, полонені, ”остарбайтери” побачили в європейських країнах.

За цих умов особливого значення набувала ефективна діяльність технічної інтелігенції, яка фактично виконувала специфічні управлінські функції, допомагали донести волю керівництва країни до кожного члена суспільства.

· У найважчі моменти війни люди не втрачали віри в перемогу і кували її

власними руками, віддаючи армії все, що могли. Слід віддати належне радянському державному і партійному апарату, який гнучко використовував морально-психологічний стан населення і вміло спрямовував його в потрібне русло: виснажений до межі бюджет дістав істотне джерело наповнення, а владна верхівка - моральні дивіденди і кредит довіри мас.

· Руйнування, яких зазнали економіка й соціальна сфера республіки, спричинили вкрай складну ситуацію для мешканців територій, щойно звільнених від гітлерівських загарбників. Важкий морально-психологічний тягар втрат рідних і близьких, власного майна доповнювався труднощами з продуктовим постачанням, житловою проблемою. Вжиті урядом упродовж 1943-1945 рр. заходи дозволили частково зняти гостроту цих соціальних питань, але для повного їх розв'язання необхідні були значні кошти і час. Разом з іншими верствами суспільства технічна інтелігенція переживала незгоди після окупаційного періоду й відбудовувала нові життєві стратегії в реаліях, що змінилися.

· Участь технічної інтелігенції у суспільно-політичному житті республіки відбувалась у жорстко визначених формах і межах, під неухильним контролем партійних органів та спецслужб. “Демократія” по-сталінськи зводилася до масового залучення творчої інтелігенції, службовців до складу радянських органів, партійних, комсомольських, профспілкових комітетів, у яких вони, за деякими винятками, відігравали роль слухняних і керованих центром виконавців.

· Морально-психологічні наслідки війни для цієї категорії населення, як і в цілому суспільства були вкрай важкими й неоднозначними. Радість від перемоги над ворогом, який прирікав український народ на колонізацію та винищення, накладалась на очікування позитивних змін у країні, що не виправдалися. Тоталітарний режим, скориставшись перемогою у війні, продовжував діяти добре виправданими методами й “загвинчував гайки”. Всі, хто виявляв незгоду, потрапляли в жорна репресивної машини.

Список опублікованих праць здобувача за темою дисертації

1. Бідоча Л.М. Участь технічної інтелігенції в евакуації матеріальних ресурсів з України в 1941 р./ Л.М.Бідоча // Історія України. Маловідомі імена, події, факти ( Збірник статей ). - Київ - Хмельницький - Кам”янець - Подільський, 2004. - Вип. 28 - С. 89 - 99.

2. Бідоча Л.М. Інтелігенція в умовах «нового порядку». /Л.М.Бідоча // Сторінки воєнної історії. Збірник наукових статей. - К., 2005. - Вип. 9, частина 2. - С.151 - 163.

3. Бідоча Л.М. Роль технічної інтелігенції України в розв'язанні проблеми зміцнення обороноздатності країни. /Л.М.Бідоча // Сторінки воєнної історії. Збірник наукових статей. - К.,2006. - Вип. 10, частина 2. - С.278 - 286.

4. Бідоча Л.М. Українська інтелігенція в період німецької окупації: соціальний портрет та історична доля. /Л.М. Бідоча // Сторінки воєнної історії. Збірник наукових статей. - К., 2008. - Вип.11.- С.72 - 82.

5. Бідоча Л.М. Українська технічна інтелігенція у формуванні військово -промислового комплексу на сході країни: соціально - економічний аспект./ Л.М. Бідоча // Вісник Черкаського університету. - Серія : Історичні науки. - Черкаси, 2005. - Вип. 77. - С.89 - 95.

6. Бідоча Л.М. Науково - технічна інтелігенція в умовах Великої вітчизняної війни 1941 - 1945 рр. / Л.М.Бідоча // Соборність України: історична спадщина і виклики часу. Збірник наукових статей. Переяслав - Хмельницький, 2005. - Вип.3. - С.235 - 243.

Анотація

Бриль Л.М. Технічна інтелігенція України в роки німецько-радянської війни 1941 - 1945 рр. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.01 - історія України. - ДВНЗ ”Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”. - Переяслав-Хмельницький, 2009.

У дисертації на основі сучасних методологічних підходів, аналізу архівних матеріалів та опублікованих джерел розглядається соціальне становище та суспільна позиція технічної інтелігенції в умовах німецько - радянської війни 1941 - 1945 рр., специфіка її взаємовідносин як з радянською владою, так і з німецькою. Встановлено основні параметри, що визначали місце цієї групи в радянському соціумі 30-40-х років. Розкрито основні напрямки професійної діяльності технічної інтелігенції на початку війни та її роль у перемозі над ворогом. Виявлено внесок ІТП, науковців у посилення боєздатності збройних сил, зміцнення зв'язків тилу з фронтом. У праці простежуються стратегії виживання і моделі поведінки представників розумової праці в період окупації. Обґрунтовано висновок, що продуктивна робота технічної інтелігенції була досягнута не лише мобілізаційними і репресивними заходами державних органів, а й патріотичними настроями, прагненням забезпечити потреби фронту, дати діючій армії необхідну кількість найновішої бойової техніки й озброєння. Висвітлено матеріально - побутове становище технічної інтелігенції, роль державних і господарських органів у забезпеченні їх продовольчими і промисловими товарами, житлом, створенні елементарних побутових умов життя.

Ключові слова: технічна інтелігенція, адміністративно-командна система, війна, військово-промисловий комплекс, життєві стратегії, патріотичні акції, соціальна інфраструктура.

Аннотация

Брыль Л.Н. Техническая интеллигенция Украины в годы немецко-советской войны 1941 -1945 гг. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - ГВУЗ ”Переяслав-Хмельницкий государственный педагогический университет имени Григория Сковороды”. - Переяслав-Хмельницкий, 2009.

Важное место в исследовании занимает характеристика технической интеллигенции как профессиональной и социальной группы на рубеже 30 - 40-х годов ХХ ст. Это позволило воспроизвести общественно-политический фон, на котором рельефно поступает специфика ее генезиса, интеграции в социалистическую систему, выполнение определенных социально-экономических функций, а также четко очертить место и роль в государстве, формировавшемся на командно-административных принципах и тотальном контроле властных структур за всеми гражданами.

...