Ставлення населення Української Радянської Соціалістичної Республіки до процесу десталінізації (1953-1964 роки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чорноморський державний університет

імені Петра Могили

УДК 94 (477) “1953/1964”

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

СТАВЛЕННЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ РСР ДО ПРОЦЕСУ ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇ (1953-1964 роки)

Брегеда Микола Володимирович

Миколаїв - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка МОН України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Киридон Петро Васильович, перший проректор Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Баран Володимир Кіндратович, завідувач кафедри новітньої історії України Волинського національного університету імені Лесі Українки

кандидат історичних наук, доцент, старший науковий співробітник Бажан Олег Григорович, старший науковий співробітник відділу регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України

Захист відбудеться 19 червня 2009 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 38.053.02 у Чорноморському державному університеті імені Петра Могили МОН України за адресою: 54003, м. Миколаїв, вул. 68 Десантників, 10, зал засідань Вченої ради.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Чорноморського державного університету імені Петра Могили за адресою: 54003, м. Миколаїв, вул. 68 Десантників, 10.

Автореферат розісланий 17” травня 2009 року

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор історичних наук, професор С.В. Пронь

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У ході становлення та поступального розвитку демократичних засад Української держави важливого значення набуває процес формування національної самосвідомості. Знання минулого, врахування історичного досвіду необхідні для виховання повноцінних громадян України. Невід'ємними складовими цього процесу є зростання духовного потенціалу суспільства, подолання відчуженості людей від влади, вироблення правил їх політичної поведінки, перегляд ціннісних установок. Хоча вже пройшло понад 56 років після смерті Й. Сталіна, міф про нього було розвінчано, тіло винесене з Мавзолею, але рудименти сталінізму не зникли з нашої свідомості. Примітно, що й серед науковців немає єдиної думки щодо оцінки ролі особи Й. Сталіна в історії. Більше того, останнім часом нерідко стали виявлятися спроби реанімувати ім'я диктатора. На нашу думку, витоки нинішніх неоднозначних оцінок сталінського правління потрібно шукати в періоді хрущовської “відлиги”. Визнаючи невблаганну силу законів суспільного розвитку, не варто ігнорувати й суб'єктивний чинник історичного процесу. Перебіг десталінізаційних заходів визначався як тактичними політичними потребами й розрахунками представників кремлівського керівництва, так і позицією рядових громадян щодо офіційної інтерпретації цих заходів.

Гадаємо, що аналіз суспільних настроїв українського населення в ході десталінізації допоможе краще зрозуміти причини провалу спроб перебудови радянської системи і деякі політичні реалії сьогодення. Порушена проблема залишається малодослідженою як у вітчизняній, так і зарубіжній історіографії. Наявні праці характеризуються відсутністю комплексного підходу до обраної теми, обмеженістю хронологічних рамок, недостатньою джерельною базою тощо. У даний момент існує потреба в залученні до наукового обігу ряду розсекречених архівних матеріалів, що дають реальну можливість дослідити ставлення населення до процесу десталінізації, а також на основі документальних фактів прийти до більш ґрунтовних узагальнень. На часі також проблема переоцінки суспільно-політичних подій хрущовської “відлиги”, які в радянській історичній літературі висвітлювалися винятково через призму партійних рішень. Необхідно відмовитися від багатьох стереотипів, догматичних і кон'юнктурних підходів. Саме цим, на думку автора, обумовлена актуальність дослідження обраної теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною держбюджетної наукової теми “Християнські конфесії в Україні” (№ 0100U001531), яка виконується відповідно до планів навчальної та науково-дослідної роботи кафедри історії України Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. Особистим внеском дисертанта в розробку теми є дослідження ставлення віруючих до процесу десталінізації в 1953-1964 роках, вивчення впливу реабілітації колишніх уніатських священиків на українське населення, підтвердження наукового положення про практично цілковиту відсутність десталінізації в галузі державно-церковних відносин хрущовської доби.

Метою роботи є комплексне дослідження на базі широкого кола опублікованої літератури та архівних документів впливу процесу десталінізації 1953-1964 років на суспільно-політичні настрої, моральний стан, свідомість українського населення.

Для реалізації даної мети нами поставлено такі завдання:

- визначити стан наукової розробки теми та виявити наявну джерельну базу; берія реформаторський громадськість десталінізація

- показати суспільну атмосферу в республіці після смерті Й. Сталіна і, виходячи з цього, виділити особливості масової свідомості, які визначали позицію українців щодо політики влади;

- з'ясувати реакцію громадськості на реформаторські заходи Л. Берії та висунуті йому звинувачення;

- вивчити ставлення населення радянської України до курсу на соціальну переорієнтацію економіки держави;

- проаналізувати особливості проведення амністії, а також юридичної, політичної, соціальної, партійної й публічної реабілітації та їх вплив на українське суспільство;

- простежити зміну суспільно-політичних настроїв українців після ХХ з'їзду КПРС;

- охарактеризувати реакцію громадськості на постанову і лист ЦК КПРС “Про антипартійну групу Маленкова Г.М., Кагановича Л.М., Молотова В.М.”;

- дослідити ставлення громадян республіки до усунення Г. Жукова від партійної й державної діяльності;

- висвітлити суспільно-політичні настрої українського населення після ХХІІ з'їзду КПРС;

- встановити особливості десталінізаційного процесу впродовж 1962-1964 років та його вплив на населення радянської України;

- у контексті десталінізації розглянути ставлення громадськості до усунення М. Хрущова від влади.

Об'єктом дослідження є процес десталінізації 1953-1964 років та його вплив на суспільно-політичні настрої, моральний стан, свідомість українського населення.

Предметом дослідження є ставлення різних категорій населення УРСР до викриття культу особи Й. Сталіна та його соратників, подолання спадщини сталінізму в сфері національно-культурних відносин, проголошення курсу на соціальну переорієнтацію економіки держави, проведення амністії й реабілітації.

Географічні межі роботи охоплюють територію УРСР, включаючи Кримську область, що ввійшла до складу республіки в лютому 1954 року.

Хронологічні рамки дисертаційного дослідження охоплюють період 1953-1964 років, упродовж якого проводилися десталінізаційні заходи.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше на основі широкої джерельної та історіографічної бази проводиться комплексне вивчення проблеми ставлення українського населення до процесу десталінізації в 1953-1964 роках. Новизна наукових підходів обумовлена й тим, що в результаті проведених досліджень у дисертації

вперше:

- визначено стан наукової розробки теми ставлення населення Української РСР до процесу десталінізації 1953-1964 років;

- проаналізовано вплив на суспільно-політичні настрої, моральний стан, свідомість українців процесів: десталінізації в національно-культурній сфері, реформування репресивно-каральних органів, лібералізації системи відбуття покарання, амністії та юридичної, політичної, соціальної, партійної, публічної реабілітації;

- показано динаміку суспільно-політичних настроїв та трансформацію масової свідомості українців у ході здійснення політики десталінізації;

- уведено диференційований підхід (поділ населення за соціальною, партійною, національною, територіальною ознаками) при проведенні комплексного дослідження ставлення українського суспільства до процесу десталінізації;

- досліджено особливості реагування на десталінізаційні заходи різних категорій населення: селян, робітників та інтелігенції; комуністів, комсомольців і безпартійних; представників української, російської, єврейської, грузинської національностей та депортованих народів; мешканців Заходу, Сходу, Півдня, Півночі й Центру України; військовослужбовців Прикарпатського, Київського, Одеського військових округів і Чорноморського флоту; працівників репресивно-каральних органів;

- на основі розсекречених архівних матеріалів охарактеризовано реакцію української громадськості на постанову і лист ЦК КПРС “Про антипартійну групу Маленкова Г.М., Кагановича Л.М., Молотова В.М.”; розглянуто ставлення громадян республіки до усунення Г. Жукова від партійної й державної діяльності;

- уведено до наукового обігу значну кількість нових документальних матеріалів, пов'язаних зі ставленням українського населення до процесу десталінізації;

подальший розвиток дістали:

- питання масових настроїв населення УРСР після смерті Й. Сталіна, реакції українського суспільства на реформаційні заходи Л. Берії та висунуті йому звинувачення, ставлення громадян республіки до курсу на соціальну переорієнтацію економіки, суспільно-політичних настроїв українців після ХХ та ХХІІ з'їздів КПРС, оцінки українською громадськістю десталінізації впродовж 1962-1964 років;

- висвітлення різних підходів до проведення десталінізації, запропонованих Л. Берією, Г. Маленковим і М. Хрущовим;

- аналіз нормативно-правових актів вищих партійно-державних органів, спрямованих на реалізацію політики десталінізації. При цьому увага акцентувалася на впливі та наслідках цих актів для українського суспільства;

уточнено:

- статистику реабілітованих осіб в УРСР у період “відлиги”: 1) березень 1953 - лютий 1956 року: близько 85 тисяч; 2) березень 1956 - 1961 рік: понад 205 тисяч; 3) 1962-1964 роки: у межах 10-15 тисяч осіб.

доповнено:

- існуючі дослідження, присвячені проблемі реабілітації жертв сталінських репресій у 1953-1964 роках. Зокрема розглянуто еволюцію різновидів процесу реабілітації (юридичного, політичного, соціального, партійного й публічного).

Практичне значення дисертації полягає в тому, що викладені в ній матеріали, положення і висновки можуть бути використані при підготовці фундаментальних праць, написанні підручників, навчальних посібників з новітньої історії України та історії держави і права України, розробці нормативних і спеціальних курсів для студентів вищих навчальних закладів, а також у краєзнавчій та виховній роботі.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки, викладені в дисертації, знайшли відображення в авторських публікаціях, а також у доповідях і повідомленнях на наукових конференціях: ІХ Всеукр. наук.-практ. конф. “Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість” (Київ, 2006); І Всеукр. наук.-практ. конф. “Наука, освіта, суспільство очима молодих” (Рівне, 2006); ІІ Міжн. наук. конф. “Національна інтелігенція в історії та культурі України у ХІХ-ХХІ ст.” (Вінниця, 2006); ІІІ Міжнар. наук. конф. “Знаки питання в історії України: регіональний вимір української історії” (Ніжин, 2007); VІ Буковинській міжн. історико-краєзнавчій конф. (Чернівці, 2007); VI Міжн. наук.-практ. конф. “Шевченківська весна” (Київ, 2008); Міжн. наук. конф. “Сучасна україністика: наукові парадигми мови, історії, філософії” (Харків, 2008); 61-й Міжн. наук. конф. “Каразінські читання” (Харків, 2008); Міжн. наук. конф. “Нижньодунайський регіон в ХV-ХХ ст.: історичні, етнічні та культурні трансформації” (Одеса, 2008); IV Міжн. наук. конф. “Українство у світі: Україна є там, де живуть українці” (Чернігів, 2008); VII Міжн. симпозіумі з проблем аграрної історії (Черкаси, 2008).

Дисертаційний проект вдало пройшов конкурс на отримання стипендійного гранту від Наукового Товариства імені Шевченка в Америці з Фонду імені Івана Леська (різні галузі українознавства).

Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні кафедри історії України Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка.

Публікації: за матеріалами дисертації опубліковано 15 наукових праць, із них 8 - у фахових виданнях. Загальний обсяг публікацій - 6,3 друк. арк.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів (12 підрозділів), висновків, списку використаних джерел і літератури (980 позицій). Загальний обсяг дисертації становить 210 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і завдання роботи, визначено об'єкт і предмет дослідження, окреслено хронологічні та географічні межі дисертації, вказані наукова новизна, практичне значення та форми апробації результатів дослідження.

У першому розділі - “Історіографія проблеми, джерельна база, методологія та методи дослідження” - подано детальну характеристику літератури та джерел із теми дисертації, описано принципи й методи дослідження.

Підрозділ 1.1 - “Огляд та аналіз літератури з визначеної проблеми” - присвячений вивченню стану наукової розробки теми десталінізації радянського суспільства.

Історична наука середини 1950-х - першої половини 1980-х років мала політизований і кон'юнктурний характер. Публікації, які виходили в ті роки, серед усіх десталінізаційних заходів висвітлювали переважно ХХ з'їзд КПРС, адже подію такого масштабу було просто неможливо оминути увагою. Однак, тема викриття сталінського культу в даних публікаціях розглядалася лише побіжно, а про “таємну” доповідь М. Хрущова на партійному форумі не згадувалося взагалі. Питання суспільно-політичних настроїв населення було закритим і недоступним для наукового дослідження, оскільки правильність офіційної партійної лінії не піддавалася сумніву. Завдання дослідників полягало не у вивченні громадської думки, а у приведенні її до відповідності з офіційною позицією. Серед наукових праць, присвячених ХХ з'їзду, виділимо роботи О. Горкіна, О. Дубиніна, В. Єрмилова, А. Зеніної, О. Зубаня, В. Коса, О. Недєліна, П. Плешакова, В. Позняка, О. Попова, М. Фещенка та ін. Аналіз та розробку законодавчої бази вирішення соціальних питань реабілітованих осіб здійснювали Б. Безлєпкін, Г. Колбая, Я. Мотовиловкер, М. Полякова, В. Савицький та ін.

За часів “перебудови” відбувається критичне осмислення минулого країни, передусім років сталінського правління. По мірі розгортання демократичних перетворень починають з'являтися необхідні умови для вивчення процесу десталінізації та його суспільного впливу. У роки керівництва М. Горбачова було опубліковано ряд наукових праць, написаних на відкритих для доступу (хоча спочатку й доволі вузькому колу спеціалістів) архівних документах. Вагомий внесок у вивчення не розроблених раніше аспектів десталінізаційного процесу зробили М. Барсуков, В. Земсков, О. Зубкова, В. Кутузов, Т. Луковцева, Л. Опенкін, В. Пономарьов, Я. Рапопорт. Дослідження процесу десталінізації на тлі різнобічної характеристики політичних діячів проводили Ф. Бурлацький, В. Дробіжев, Р. Медведєв, В. Новиков, Ю. Шаповал та ін. Значний внесок у вивчення процесу підготовки ХХ з'їзду КПРС і тексту хрущовської доповіді, впливу викриття Й. Сталіна на радянське суспільство зробили Ю. Аксютін, О. Волобуєв, Д. Волкогонов та автори збірника “ХХ съезд КПСС и его исторические реальности”. Нові матеріали відносно реабілітаційних процесів у роки “відлиги” опублікували Л. Космарська, Б. Безлєпкін, О. Ваксберг, В. Голубєв і С. Юр'єв, М. Катков, О. Яковлєв та ін.

Для сучасного періоду розвитку історіографії характерним стає прагнення переосмислити політичні події хрущовської доби, відмовитися від багатьох стереотипів і звільнитися від жорсткої ідеологічної зашореності. Одним із перших в українській історіографії проблему десталінізації радянського суспільства ґрунтовно почав вивчати В. Баран Баран В.К. Україна після Сталіна: Нарис історії 1953-1985 рр. - Львів, 1992; Його ж. Україна 1950-1960-х рр.: еволюція тоталітарної системи. - Львів, 1996; Його ж. Десталінізація в Україні: перша спроба // Сучасність. - 1995. - №11. - С.106-117; Його ж. Правляча верхівка в Україні у 1950-60-ті роки // Сучасність. - 1997. - №7-8. - С.104-118.. У працях автора дається визначення поняття “десталінізація”, здійснюється її періодизація, з'ясовуються причини початку процесу та висвітлюється хід його проведення в Україні на кожному з трьох етапів (1953-56, 1956-61 і 1961-64 рр.). Запропонована В. Бараном періодизація була нами взята за основу при складанні плану дослідження. Гадаємо, що вона найбільш адекватно показує динаміку і трансформацію процесу десталінізації.

Потрібно відмітити також працю, яка була написана В. Бараном та В. Даниленком Баран В.К., Даниленко В.М. Україна в умовах системної кризи (1946-1980-і рр.). - К., 1999.. Книга привертає увагу тим, що в ній хрущовські реформи аналізуються в контексті всієї повоєнної історії СРСР аж до його розпаду. Це дає змогу простежити як витоки й передумови десталінізації, так і процес її подальшого згортання після відставки М. Хрущова.

Вагомий внесок у дослідження періоду хрущовської “відлиги” зробив О. Бажан. Відзначимо його статті Бажан О. Процес десталінізації в Україні (др. пол. 50-х - поч. 60-х рр.) // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1999. - №1/2. - С. 469-480; Його ж. Процес десталінізації та зміни в діяльності карально-репресивних органів в Україні (50-60-ті рр. ХХ ст.) // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки: Міжвідомчий зб. наук. праць. Вип.8. - К., 2003. - С.435-444; Його ж. Політика десталінізації в Україні (др. пол. 50-х - поч. 60-х рр.) // Історичний журнал. - 2004. - №1-2. - С.18-26., присвячені процесу десталінізації в цілому. Водночас кожна з них є окремішньою за своїм змістом: в одній статті дається загальна характеристика здійснення процесу на території України, в іншій - акцентується увага на змінах у діяльності карально-репресивних органів у ході десталінізації, у третій - висвітлюється вплив політичної “відлиги” на культурне життя українського суспільства. Цей доробок доповнює стаття О. Бажана Бажан О. Реабілітаційні процеси в Україні в 50-х - на поч. 60-х років ХХ ст. // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб. наук. статей. Вип.25. - К., 2004. - С.421-436., у якій досліджується реабілітація в Україні впродовж хрущовської “відлиги”.

Окремо слід виділити праці соціально-історичного характеру, у яких досліджуються настрої й особливості сприйняття десталінізації рядовими громадянами. Зокрема, у монографії, написаній О. Бажаном та Ю. Данилюком Данилюк Ю.З., Бажан О.Г. Опозиція в Україні (др. пол. 50-х - 80-ті рр. ХХ ст.). - К., 2000., висвітлюються: спалахи антирадянської активності після викриття сталінського культу на ХХ і ХХІІ з'їздах КПРС, становлення та розгортання кримськотатарського національного руху, настрої звільнених зі спецпоселення оунівців тощо.

Вплив десталінізаційних заходів на громадсько-політичне життя країни простежується у роботі В. Тимцуника Тимцуник В.І. Реформування системи влади та державного управління в УРСР (1953-1964 рр.). - К., 2003.. Монографія Ю. Ганжурова Ганжуров Ю.С. Чорно-біла “відлига” у дзеркалі преси: газетні публікації як джерело вивчення політичної системи України (1956-1964 рр.). - К., 1999. містить розділ, присвячений аналізу періодики як важливого джерела інформації про політичні зміни у зв'язку з викриттям культу особи.

Дослідженню перебігу суспільно-політичних процесів у західноукраїнському регіоні в 1953-1964 роках присвячена кандидатська дисертація А. Корнейко. У монографії Ю. Сливки Сливка Ю. Лаврентій Берія і Україна. 1953 рік. - Львів, 2005. показано завершальний етап діяльності Л. Берії, розглянуто його політичну програму та проаналізовано місце України в її реалізації. Проблеми десталінізації в національній сфері також висвітлюються у статті В. Котигоренка і М. Панчука Котигоренко В., Панчук М. Національне питання у владних відносинах в СРСР після Сталіна // Наукові записки: Збірник. - Сер. “Політологія і етнологія”. - Вип.24. - К., 2003. - С.55-70..

Значну роль у висвітленні проблеми реабілітації жертв політичних репресій в Україні відіграли кандидатські дисертації Н. Жарикової і Є. Цокура, а також публікації Л. Місінкевича, В. Пристайка, Л. Абраменка та ін. Політика радянського режиму щодо кримських татар та процес їх повернення в Крим після звільнення зі спецпоселення були досліджені в працях М. Джемильова, Ю. Зінченка, Р. Хаялі та ін. Проблеми соціальної адаптації й реінтеграції у суспільстві українських націоналістів, звільнених із місць ув'язнення і спецпоселення, висвітлюються в публікаціях І. Винниченка, Г. Гончарука й О. Нагайцева, В. Кафарського, В. Сергійчука та ін.

У працях Ю. Шаповала Шаповал Ю. Емблематична доповідь Микити Хрущова // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. Зб. ст. - Вип.10: Хрущовська “відлига”: передумови, реалії, наслідки. Матеріали “круглого столу”, 23 лют. 2006 р. - К., 2006. - С. 86-99. і В. Литвина Литвин В. За лаштунками ХХ з'їзду КПРС // Голос України. - 2006. - 18 лютого. - С.2-3. виявлено мотиви, обставини появи та наслідки “закритої” доповіді М. Хрущова на ХХ з'їзді КПРС. Суспільний вплив десталінізаційних заходів також висвітлено в статті С. Кульчицького Кульчицький С.В. Спроби реформ (1956-1964) // УІЖ. - 1998. - №2. - С.102-114; №3. - С.120-129; №4. - С.91-102.. Реакцію населення Криму на розвінчання сталінського культу досліджував Д. Омельчук.

Окремі аспекти десталінізаційного процесу вивчалися у статтях О. Андрощука, В. Докашенка, П. Киридона, Ю. Ніколайця та ін.

Особливості сприйняття та реагування на десталінізаційні заходи окремих соціальних груп радянського суспільства побіжно простежуються у монографіях І. Романюка, А. Русначенка, Г. Касьянова, Т. Марусик Романюк І.М. Українське село у 50-ті - першій пол. 60-х років ХХ ст. - Вінниця, 2005; Русначенко А. Приспана сила. Робітники, робітничий рух і незалежні профспілки в Україні від кінця 40-х до початку 90-х років. - К., 2000; Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років. - К., 1995; Марусик Т.В. Західноукраїнська гуманітарна інтелігенція: Реалії життя та діяльності (40-50-і рр. ХХ ст.). - Чернівці, 2002. та ін.

Значний доробок у вивченні проблеми десталінізації радянського суспільства належить російським історикам. Передусім виділимо монографію О. Зубкової Зубкова Е.Ю. Общество и реформы 1945-1964. - М., 1993., що вирізняється глибоким соціально-психологічним аналізом настроїв населення. На перший план автор ставить не події як такі, а рефлексивний ряд: реакція на події в середовищі сучасників, відображення їх суспільною свідомістю і трансформація останньої.

Започатковане О. Зубковою дослідження соціально-психологічних аспектів суспільного життя в контексті хрущовських реформ було продовжене і розвинуте в ряді монографій О. Пижикова Пыжиков А.В. Генезис официальной позиции КПСС по вопросу о культе личности (1953-1964 гг.). - М., 1998; Его же. Опыт модернизации советского общества в 1953-1964 гг.: общественно-политический аспект. - М., 1998; Его же. Оттепель: идеологические новации и проекты (1953-1964 гг.). - М., 1998; Его же. Политические преобразования в СССР (50-60-е гг.). - М., 1999; Его же. Хрущевская “оттепель”. - М., 2002..

Спробу реконструювати ставлення радянського населення до зовнішньо- і внутрішньополітичних заходів хрущовського часу було здійснено Ю. Аксютіним Аксютин Ю.В. Хрущёвская “оттепель” и общественные настроения в СССР в 1953-1964 гг. - М., 2004.. У роботі автора висвітлюється широкий спектр суспільно-політичних настроїв, пов'язаних із проведенням десталінізації.

Цікавий ракурс для дослідження обрала С. Згоржельська Згоржельская С.С. Борьба консервативной и реформаторской тенденций в общественно-политической жизни СССР. 1953-1964 гг. - М., 1997.. Вивчення політичних відносин на владному Олімпі та громадських настроїв дало дослідниці можливість провести порівняльний аналіз поглядів прихильників та противників десталінізаційних заходів упродовж доби “відлиги”. Тема внутрішньополітичної боротьби у вищому ешелоні влади та її впливу на хід десталінізації радянського суспільства була продовжена у книзі Р. Піхоя Пихоя Р.Г. Советский Союз: история власти. 1945-1991. - Новосибирск, 2000..

Помітне місце в історіографії займають публікації М. Зезіної Зезина М.Р. Советская художественная интеллигенция и власть в 1950-е - 60-е гг. - М., 1999; Её же. Шоковая терапия: от 1953-го к 1956 году // Отечественная история. - 1995. - №2. - С.127-135.. У них досліджуються суспільно-політичні події хрущовської “відлиги” та їх вплив на трансформацію масової свідомості. При цьому увага акцентується на інтелігенції, як найбільш конструктивній частині суспільства.

Вагому роль у вивченні періоду хрущовської “відлиги” відіграють статті В. Наумова. У ряді публікацій він детально висвітлює ключові моменти десталінізаційного процесу, виходячи з матеріалів партійних з'їздів, пленумів ЦК КПРС, протоколів Президії ЦК та інших документів.

Питання реабілітації й соціально-правового статусу колишніх учасників націоналістичного підпілля та представників депортованих народів розглядалися у працях О. Артизова і Ю. Сигачова, В. Земскова, О. Волобуєва, М. Губогло і C. Червоної, Т. Царевської та ін.

Певні аспекти десталінізації радянського соціуму в контексті суспільно-політичних змін у період хрущовського правління знайшли відображення у кандидатських дисертаціях О. Воронцова, М. Петренко, О. Ряполової та ін.

Останнім часом у російській історичній науці стала виявлятися тенденція до виправдання сталінської злочинної діяльності. Серед великої кількості праць звернемо увагу на книгу В. Сироткіна Сироткин В.Г. Сталин. Как заставить людей работать? - М., 2004., у якій автор прагне показати переваги сталінського правління у порівнянні з хрущовським і брежнєвським.

У західній історіографії проблеми десталінізації радянського суспільства можна виділити два етапи розвитку: 1) середина 1950-х - друга половина 1980-х років, коли зарубіжні дослідники практично не мали доступу до фондів радянських архівів; 2) із початку 1990-х років до наших днів, коли вони отримали такий доступ.

На першому етапі західна історіографія знаходилася під впливом певних ідеологічних тенденцій, різних доктрин антикомунізму й антирадянізму, що накладали суттєвий відбиток на дослідження. Найбільш показовими в даному плані були публікації політичних емігрантів і радянських правозахисників. Це передусім роботи А. Амальрика, Л. Алексєєвої, Ю. Глазова, М. Градобоєва, В. Гришка, Б. Кравченка, І. Курганова, Б. Левицького, О. Некрича та ін.

Серед праць власне зарубіжних дослідників хотілося б відзначити монографію А. Ван Гудовера Van Goudoever A.P. The limits of destalinization in the Soviet Union. Political rehabilitations in the Soviet Union since Stalin. - London; Sydney, 1986., яка підбила перші підсумки вивчення теми реабілітації в історіографії. Проблеми депортації кримських татар і їх реабілітації, політика владних структур щодо цього народу знайшли відображення у книзі А. Фішера Fisher A. The Crimean Tatars. - Stanford; California, 1987.. Суттєвий вклад у вивчення процесу десталінізації в СРСР також унесли Дж. Бреслауер, Т. Витлін, Л. Лабедз, К. Лінден, С. Опенхейм, Х. Ритво, Б. Чотінер, Дж. Шапіро та ін.

На сучасному етапі намітилася тенденція відходу від загальнополітичних проблем у зарубіжних дослідженнях. Крім того, вчені стали більш об'єктивними при написанні праць. Серед них слід відзначити дисертацію Й. Горлицького, у якій досліджуються процеси реформування карально-репресивних органів та лібералізації кримінального законодавства. Аналізу десталінізаційного процесу, передусім встановленню причин його обмеженості, незавершеності та поступового згортання, присвячена монографія Д. Фільтцера Filtzer D.A. The Khrushchev Era: De-Stalinization and the limits of reform in the USSR, 1953-1964. - Basingstoke, 1993.. Актуальною є праця В. Шляпентоха Shlapentokh V. Soviet intellectuals and political power: The Post-Stalin Era. - Princeton, 1990., у якій знайшла відображення палітра поглядів на десталінізацію, що різко контрастували з офіційною ідеологічною лінією. Особливості сприйняття населенням Східної України десталінізаційного курсу побіжно висвітлювалися у роботі Г. Куромії. Відзначимо також написання У. Таубманом першої (виданої російською мовою) повної біографії М. Хрущова. Вагомий внесок у дослідження проблеми десталінізації зробили Дж. Боффа, Н. Верт, В. Еггелінг, М. Малія, Дж. Хоскінг та ін.

Підсумовуючи зроблений огляд та аналіз літератури, зазначимо, що в історіографії немає жодного комплексного дослідження ставлення українського населення до процесу десталінізації в 1953-1964 роках. Наявні праці стосуються лише окремих аспектів проблеми або побіжно висвітлюють суспільний вплив цього процесу. Крім того, у літературі практично відсутній диференційований підхід при аналізі сприйняття радянськими громадянами десталінізаційних заходів, тобто мало враховуються партійні, соціальні, регіональні та інші ознаки тогочасного населення.

У підрозділі 1.2 - “Джерельна база та методологічні засади роботи” - подано огляд опублікованих та неопублікованих документів і матеріалів із теми дисертації, описано принципи й методи дослідження.

Найбільше інформації про настрої населення містять неопубліковані джерела - документи, віднайдені в таких архівах: Центральному державному архіві громадських об'єднань України, Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України, Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України, Російському державному архіві новітньої історії, Російському державному архіві соціально-політичної історії, Державному архіві Російської Федерації, Державних архівах в Автономній Республіці Крим, Вінницької, Житомирської, Запорізької, Львівської, Одеської, Полтавської, Харківської, Чернівецької, Чернігівської областей, а також Архіві Управління Служби безпеки України в Полтавській області. Загалом у дисертаційному дослідженні використано 658 справ із 44 фондів 17 архівів.

Методологічними засадами дисертаційної роботи стали принципи науковості, комплексності, всебічності, історизму й об'єктивності. Наведені принципи були реалізовані шляхом залучення цілого ряду методів:

- загальнонаукових (моделювання, аналітично-концептуального, критичного аналізу, емпіричного, логічного, аналогії);

- міждисциплінарних (системно-структурного, статистичного, математичного);

- власне історичних (синхронного, хронологічного, періодизації, порівняльно-історичного, реконструкції, актуалізації).

Другий розділ - “Оцінка населенням радянської України початкового етапу десталінізації (1953 - початок 1956 року)” - складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 - “Моральний стан і масові настрої українського населення після смерті Й. Сталіна” - показано суспільну атмосферу в республіці після смерті Й. Сталіна, виділено особливості масової свідомості, які визначали позицію українців щодо політики влади.

У дисертації зазначається, що після смерті Й. Сталіна в масовій свідомості продовжував домінувати вплив його особи, адже впродовж багатьох років ідеологічним апаратом партії створювався своєрідний міфологічний тип - “вождя народів”. Головна психологічна настанова людей полягала не в надії на кращі зміни, а в побоюванні того, щоб не стало гірше. Попри всі намагання нової влади, зникає ореол безгрішності партійного керівництва. Чимало українців почали відверто висловлювати свої думки, погляди стосовно суспільно-політичного життя країни. Характерно, що більш критичними були жителі областей, у яких переважала орієнтація на сільгоспвиробництво, де спостерігалося надзвичайно складне соціальне й матеріальне становище громадян. Крім того, негативні настрої західноукраїнського населення визначали заходи влади, спрямовані на радянізацію регіону, боротьба з націоналістичним підпіллям, асиміляційні впливи тощо.

У підрозділі 2.2 - “Суспільна реакція на реформаторські заходи Л. Берії та його усунення від влади” - з'ясовано ставлення української громадськості до реформаторської діяльності Л. Берії та висунутих йому звинувачень.

Підкреслюється, що при активній участі Л. Берії було проведено ряд реформаторських заходів, спрямованих на виправлення скоєних за сталінських часів порушень законності й правопорядку. З ім'ям міністра внутрішніх справ пов'язували поворот у галузі національної політики, що полягав у наданні більших прав союзним республікам і ліквідації русифікаторських тенденцій. Активізації процесу десталінізації на західноукраїнських землях сприяло обнародування “Доповідної записки” Л. Берії та постанови Президії ЦК КПРС від 26 травня 1953 року “Про політичне і господарське становище західних областей УРСР”. Ці документи містили викривальну інформацію про діяльність радянської влади в регіоні. Їх обговорення стало приводом для оцінки політичної ситуації в країні, розмови про недоліки партійно-бюрократичної системи, постановки соціально-побутових проблем.

Автор стверджує, що ставлення українців до викриття Л. Берії було суттєво диференційованим. Працівники МВС у основному підтримували зняття з посади й арешт свого керівника. Вони негативно поставилися до проведених десталінізаційних заходів. В інтелігентському середовищі, де “луб'янський маршал” користувався найбільшою популярністю, викриття сприймалося з недовірою. Робітники і селяни переважно схвалювали рішення липневого (1953 року) пленуму ЦК КПРС. Реакція населення Західної України суттєво вирізнялася на загальному тлі. Відзначаючи позитивні зміни внаслідок проведених Л. Берією реформ, місцеві жителі шкодували про його усунення від влади.

У підрозділі 2.3 - “Ставлення українського населення до курсу на соціальну переорієнтацію економіки держави” - висвітлено суспільно-політичні настрої у зв'язку з відмовою нового керівництва країни від сталінських методів організації й планування розвитку народного господарства.

Дисертант наголошує на тому, що перед наступниками вождя постала необхідність підвищення життєвого рівня народу й подолання серйозних диспропорцій і прорахунків у “сталінській економіці”, зокрема: вирівнювання розвитку промисловості груп “А” та “Б”, усунення дефіциту продовольства, піднесення рівня колгоспного виробництва, стимулювання розвитку особистих господарств селян тощо. Шляхом вирішення цих завдань мав стати новий курс на соціальну переорієнтацію економіки, який Г. Маленков проголосив у програмній промові в серпні 1953 року на V сесії Верховної Ради СРСР. Оскільки більшість рішень, прийнятих керівними органами, була спрямована на виведення з кризи сільського господарства, природно, що селяни найактивніше підтримували зміни в економічному курсі країни. У виступах робітників виявлялися побажання дбайливіше й старанніше працювати, уникати виробничих збитків і, тим самим, зменшувати собівартість продукції. Учителі та медики висловлювали вдячність за звільнення від сплати податку з особистих господарств. Інженерно-технічні працівники відзначали необхідність підвищення якості продукції, підняття культури праці на виробництві, упровадження передових технологій.

У підрозділі 2.4 - “Початок амністії й реабілітації та їх вплив на українське суспільство” - проаналізовано особливості проведення амністії, а також юридичної, соціальної, партійної й публічної реабілітації та їх суспільний вплив.

У дисертації зазначається, що перший етап реабілітації репресованих громадян носив переважно негласний і прихований характер. Абсолютна більшість осіб, які виправдовувалися, обвинувачувалась або була засуджена за незначні злочини з малим терміном покарання. Реабілітація практично не торкнулася справ громадян, репресованих за політичними звинуваченнями. Оскільки не було розроблено єдиної процедури проведення амністії й реабілітації, звільнені особи відчували труднощі в процесі реінтеграції у суспільне життя. Багато з них не змогли адаптуватися і ставали на злочинний шлях. Вищі партійно-державні органи були змушені прийняти ряд нормативно-правових актів, щоб певною мірою полегшити соціальну і партійну реабілітацію репресованих. На відміну від амністії, що була передусім сприйнята населенням як акт гуманності, доброї волі нового керівництва, реабілітація за “резонансними справами” змушувала задуматися про законність винесених раніше рішень, про відновлення справедливості щодо десятків тисяч радянських громадян. Водночас процеси амністії й реабілітації доволі часто детермінували негативну реакцію громадськості, посилення критичних настроїв населення щодо влади, недовіру і тиск людей на звільнених осіб. З одного боку, це пояснювалося недосконалістю механізмів та широкими масштабами проведення даних процесів, а з іншого - усталеними в людській свідомості стереотипами, що були сформовані з допомогою офіційної пропаганди.

Третій розділ - “Ставлення населення радянської України до процесу десталінізації після ХХ з'їзду КПРС (1956-1961 роки)” - має чотири підрозділи.

У підрозділі 3.1 - “Зміна суспільно-політичних настроїв українського населення після ХХ з'їзду КПРС” - показано вплив рішень ХХ з'їзду на українців, їх ставлення до викриття культу особи Й. Сталіна, осмислення його причин та наслідків.

Автор відзначає, що виступ М. Хрущова на ХХ з'їзді КПРС з доповіддю “Про культ особи та його наслідки” надав серйозного імпульсу процесу суспільного оновлення. Поступово зміст цієї доповіді ставав надбанням не тільки комуністів і комсомольців, а й представників “безпартійного активу”. Оцінка українським населенням виступу першого секретаря була неоднозначною: від повної підтримки до повного несприйняття. Однак, у будь-якому випадку для переважної більшості людей висловлене партійним лідером стало справжнім потрясінням. Розмова, розпочата ХХ з'їздом, стала поштовхом для переосмислення суспільством ставлення не тільки до Й. Сталіна, але і до того етапу, коли він стояв на чолі партії й держави. Засудження культу особи дуже похитнуло віру людей в ідеологічну лінію партії, яка базувалася на принципах марксизму-ленінізму. Чимало українців відверто висловлювали свої думки, що свідчило про їх позбавлення від страху перед владою. Значна частина населення сприйняла десталінізацію як початок демократизації не тільки партії, але й суспільства в цілому. На партійних зборах і активах порушувалися питання про відповідальність партійних органів за порушення законності, бюрократизм радянської системи, опір радянських органів ліквідації наслідків культу особи, реабілітацію репресованих громадян і маса інших питань, закритих тоді для обговорення. Особливо бурхливі дискусії розгорталися в парторганізаціях творчих спілок, вищих навчальних закладів, наукових установ. Серед усіх соціальних верств інтелігенція найчастіше виступала за подолання тих негативних явищ, які з роками склалися в національній політиці, спричиняли руйнацію духовності української нації, забуття мови, історії та традицій славетного народу.

У підрозділі 3.2 - “Суспільна реакція на постанову і лист ЦК КПРС “Про антипартійну групу Маленкова Г.М., Кагановича Л.М., Молотова В.М.” - розглянуто настрої українського населення після червневого (1957 року) пленуму ЦК партії.

Підкреслюється, що повідомлення про викриття “антипартійної групи” було зустрінуте як партійним активом, так і простими людьми зі значною долею нерозуміння, подиву. Попри агітаційний тиск та агресивну пропагандистську кампанію хрущовському керівництву не вдалося домогтися одностайної підтримки з боку населення країни. Реакція українців на рішення ЦК відносно “антипартійної групи” була різноманітною. Зважаючи на відміну обов'язкових поставок сільгосппродукції державі та великий авторитет М. Хрущова серед селян, вони переважно підтримували офіційну ідеологічну позицію щодо “змовників”. Значна частина робітників критично поставилася до резолюцій червневого пленуму й намагалася вплинути на політичну ситуацію в країні. Деякі з них болісно переживали звинувачення багаторічних керівників партії й уряду. Інтелігенція двоїсто поставилася до викриття “антипартійної групи”. З одного боку, вона підтримувала рішення червневого пленуму, оскільки фракціонери були причетними до організації масових репресій за часів сталінізму, а з іншого - засуджувала методи боротьби з опонентами хрущовського керівництва та його намагання приховати від громадськості матеріали пленуму. Безпартійні українці зайняли позицію конформізму стосовно офіційної влади.

У підрозділі 3.3 - “Ставлення громадян республіки до усунення Г. Жукова від партійної й державної діяльності” - показано реакцію військовослужбовців Київського, Одеського, Прикарпатського військових округів та Чорноморського флоту, а також цивільного населення на звинувачення, висунуті маршалу.

Автор акцентує увагу на тому, що в діяльності на посаді міністра оборони Г. Жуков певною мірою повторював сталінські стиль роботи і методи організації збройних сил. Якщо розглядати в сукупності звинувачення проти маршала на жовтневому (1957 року) пленумі ЦК КПРС, незважаючи на певне перебільшення й надуманість деяких із них, то можна говорити про початок створення у збройних силах нового культу особи Г. Жукова замість розвінчаного культу особи Й. Сталіна. На партійних зборах за підсумками жовтневого пленуму представники вищого командного складу критикували колишнього міністра оборони за ігнорування партійно-політичною роботою в армії і флоті, зневажання пропозицій “знизу”, слабкий зв'язок із військами та інше. В офіцерському середовищі спостерігалося незадоволення особистим становищем, зокрема введенням Г. Жуковим цілої системи обмежень і покарань. Солдати, матроси і сержанти, через слабку обізнаність із підсумками пленуму, висловлювали різноманітні здогади і припущення щодо причин звільнення Г. Жукова, нерідко почувалися розгубленими й зневіреними. Військовослужбовці у відставці, зазвичай, звертали увагу на помилки колишнього міністра оборони під час Великої Вітчизняної війни. Серед цивільного населення абсолютну більшість становили виступи, у яких засуджувалася діяльність Г. Жукова, говорилося про повторення ним негативного досвіду керівництва Й. Сталіна.

У підрозділі 3.4 - “Активізація проведення амністії й реабілітації та їх вплив на українське населення” - проаналізовано особливості проведення амністії, а також юридичної, політичної, соціальної, партійної й публічної реабілітації після ХХ з'їзду КПРС, визначено вплив цих процесів на суспільно-політичне життя українців.

У дисертації зазначається, що після ХХ з'їзду КПРС реабілітаційні процеси набувають масового характеру. Спостерігається зміна на краще у ставленні українського суспільства до незаконно репресованих, що пояснювалося поінформованістю про масові репресії сталінської доби. Позитивом також стало залучення громадськості до виправлення колишніх ув'язнених через надання дозволу брати їх на поруки. Порівняно з попереднім періодом, органам державної влади вдалося покращити процес соціально-побутового та матеріального облаштування амністованих і реабілітованих. Показово, що при перегляді партійних справ стали більш лояльно ставитися до колишніх прихильників й учасників опозиційних течій 1920-х років - троцькістів, зінов'євців, бухарінців та інших. Значною мірою цьому сприяли викриття культу особи Й. Сталіна, зміна поглядів на його роль і місце в радянській історії. Починають публікуватися повідомлення про реабілітацію репресованих, перевидаватися та повертатися до відкритих фондів загального користування їхні твори тощо. У доповіді М. Хрущова “Про культ особи та його наслідки” засуджувалася сталінська політика депортації народів у роки Великої Вітчизняної війни. Крім того, після ХХ з'їзду було відмінено спецпоселенський статус для колишніх учасників націоналістичного підпілля та депортованих із території УРСР кримських татар, греків, болгар, вірмен, німців. Проте дії хрущовського керівництва в напрямку реабілітації цих категорій населення мали обмежений і непослідовний характер та, як правило, не доводилися до свого логічного завершення, викликаючи тим самим заслужений гнів, невдоволення, а потім і недовіру до радянської національної політики.

Четвертий розділ - “Реакція громадян республіки на заключний етап десталінізації (1961-1964 роки)” - складається з двох підрозділів.

У підрозділі 4.1 - “Суспільно-політичні настрої українського населення після ХХІІ з'їзду КПРС” - реконструйовано обстановку в республіці після ХХІІ з'їзду, висвітлено настрої, які були характерними для українців, визначаючи їх дії.

Підкреслюється, що на ХХІІ з'їзді КПРС критика культу особи прозвучала з новою силою, причому йшлося про діяльність не лише самого Й. Сталіна, а і його соратників. На відміну від 1956 року, злочини сталінізму відкрито обговорювались у пресі, на радіо й телебаченні. Хвиля десталінізації, ініційована “згори”, поширилася серед різних прошарків радянського суспільства. До вищих парторганів почало надходити багато прохань і пропозицій щодо заходів по остаточному розгрому культу Й. Сталіна: демонтажу численних пам'ятників, закриттю музеїв, перейменуванню міст, селищ, колгоспів, підприємств тощо. Важливим наслідком з'їзду стало те, що громадяни, які незаконно переслідувалися в період культу особи, отримали змогу публічно висловитися про жахливі часи сталінського терору. Найрельєфніше масові настрої населення простежувалися на зборах наукової та творчої інтелігенції. Під впливом активізації офіційної десталінізації частина представників цієї соціальної верстви була готова йти далі у відновленні правди історії, осмисленні перспектив розвитку країни.

У підрозділі 4.2 - “Особливості десталінізації впродовж 1962-1964 років та її вплив на українське суспільство” - розглянуто десталінізаційні заходи в 1962-1964 роках та їх суспільний вплив, у контексті десталінізації простежено ставлення громадськості до усунення М. Хрущова від партійної й державної діяльності.

Вказується, що на листопадовому (1962 року) пленумі ЦК КПРС була затверджена нова структура партійних органів, заснована на виробничому принципі. Рішення про поділ парткомітетів на промислові й сільські подавалося як один із кроків у контексті подолання культу особи, ліквідації його негативних наслідків. Проведена реформа повсюди викликала невдоволення партійного апарату, який не боявся вже зупиненої репресивної машини і прагнув стабільності свого становища. Протягом багатьох років партфункціонери займалися насамперед політичною й ідеологічною роботою. Однак тепер від них вимагали займатися економікою і брати безпосередню участь у виробництві, до чого вони були не готовими.

Дисертант відмічає значний вплив на громадськість процесу публічної реабілітації, який активно розгорнувся після ХХІІ з'їзду КПРС. У пресі стали публікуватися біографічні та ювілейні статті, присвячені пам'яті жертв терору в роки правління Й. Сталіна. З'являється багато наукових праць про репресованих, обставини їх зникнення та подробиці фальсифікації звинувачень проти них. Водночас відбувалося поступове згортання юридичної й партійної реабілітації. Це свідчило про пропагандистський характер реабілітаційних процесів та їх підпорядкованість тактичним політичним потребам і розрахункам вищого керівництва. Незавершеність і обмеженість реабілітації та невирішеність соціально-правових питань незаконно репресованих детермінували негативну реакцію українського населення.

Автор зауважує, що політика М. Хрущова в останні роки правління стала викликати почуття протесту й опору всіх прошарків суспільства, так чи інакше пригнічених його реформаторством. На тлі посилення соціально-економічних негараздів доволі часто виявлялася ностальгія за роками сталінського правління, що послаблювало ефект, отриманий від проведених десталінізаційних заходів. Крім того, реанімації позитивно акцентованих суджень про Й. Сталіна сприяла непослідовність хрущовського керівництва в ході десталінізації. Зважаючи на вищесказане, радянські громадяни пасивно поставилися до усунення М. Хрущова і не протестували після його зміщення.

У висновках підсумовуються результати дисертаційного дослідження:

- наголосимо, що за радянських часів у вивченні суспільно-політичних настроїв серйозною перешкодою слугували існуючі ідеологічні настанови, жорсткі цензурні обмеження і заборони. Сьогодні нараховується велика кількість наукових праць загального характеру, які висвітлюють взаємовідносини влади й суспільства в роки хрущовської “відлиги”, однак спеціальних досліджень із теми ставлення українського населення до процесу десталінізації 1953-1964 років не проводилося;

- акцентуємо увагу на тому, що доля десталінізації вирішальним чином залежала від перебігу боротьби за владу між нащадками Й. Сталіна. Тому кожен із підходів реалізовувався на практиці за умови домінування на владному Олімпі того чи іншого правителя. З ім'ям Л. Берії передусім пов'язані початок амністії й реабілітації та перегляд принципів сталінської національної політики, Г. Маленкова - проголошення курсу на соціальну переорієнтацію економіки держави, М. Хрущова - критика культу особи Й. Сталіна та його соратників;

- підкреслимо, що десталінізація здійснила визначальний вплив на зміни в суспільній свідомості українського населення. Люди поступово відходили від багатьох стереотипів, що нав'язувалися офіційною пропагандою за часів сталінізму. Після ХХ з'їзду КПРС спостерігається покращення ставлення громадськості до незаконно репресованих осіб. Цьому сприяло ознайомлення значної частини населення з багатьма новими фактами масових репресій сталінської доби. Прийняття ряду нормативно-правових актів поліпшувало організацію соціальної адаптації амністованих і реабілітованих громадян та створювало належні умови для реінтеграції їх у суспільстві;