С.Я. Боровий як дослідник історії України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ АРХІВІВ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ

АРХІВНОЇ СПРАВИ ТА ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

С.Я. БОРОВИЙ ЯК ДОСЛІДНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Спеціальність 07.00.06 - історіографія, джерелознавство

та спеціальні історичні дисципліни

Чермошенцева Наталя Миколаївна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

Андрєєв Віталій Миколайович,

Херсонський державний університет,

завідувач кафедри всесвітньої історії та історіографії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук

Левітас Фелікс Львович

Київський міський педагогічний університет імені Б. Д. Грінченка,

завідувач кафедри методики суспільно-гуманітарної освіти та виховання

кандидат історичних наук

Ясь Олексій Васильович

Інститут історії України НАН України

старший науковий співробітник

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена станом розвитку сучасної української історіографії та переосмисленням істориками сутності та змісту українського історичного процесу. Це спонукає сучасних дослідників до вивчення наукової спадщини істориків минулих поколінь та визначення їх місця в історіографічному процесі. Не є винятком і здобутки радянських істориків, які у своїх дослідженнях іноді виходили за межі марксистсько-ленінської методології. Таким чином, доволі перспективним напрямом української історіографії є введення до наукового обігу цих здобутків та ознайомлення широкого загалу зі спадщиною діячів історичної науки минулого.

Одним з основних завдань сучасної української історіографії є інтеграція національної історії у всесвітню, а також відмова від багатьох міфологем та взаємне узгодження з польськими, російськими, єврейськими, турецькими та іншими істориками інтерпретацій одних і тих самих історичних процесів та явищ, цивілізоване вирішення взаємних історичних претензій сусідніх народів один до одного. Українська історія й донині залишається лише національною історією для суто внутрішнього застосування, понад те навіть у своїх ключових моментах, вона суперечить історичним концепціям, включеним у всесвітньо-історичний контекст (наприклад, польській, російській), або іншим національним історіям (турецькій, єврейській, румунській тощо).

У питаннях погодження українського та єврейського векторів багатої на події спільної історії на теренах України, яка налічує кілька століть, на нашу думку, необхідно звернутися до наукового доробку визначного єврейського радянського історика Саула Яковича Борового (1903-1989), який у своїх працях накреслив відхід від усталених в українській та радянській історіографії «нормальних наукових» точок зору на історію України.

У сучасній історіографії з розвитком інтелектуальної історії, включаючи й «історію інтелектуалів», дедалі більше уваги приділяється історикам так званого «другого плану». В останні роки українська історіографія збагатилася синтетичними дослідженнями, у яких з нових позицій розглядаються наукова та громадсько-культурна спадщина таких відомих істориків, як В. Антонович, М. Грушевський, Д. Дорошенко, М. Костомаров та ін. Утім, обличчя будь-якої науки визначається не лише її «першими», всім відомими діячами, без вчених «другого плану» неможливо з'ясувати весь обшир інтелектуального життя тієї чи іншої епохи. Таким чином, вивчення наукового доробку саме таких, «незнакових» постатей, або істориків «другого плану», до яких ми відносимо і С. Борового, є, на нашу думку, одним з перспективних напрямів сучасних історіографічних студій.

Крім того, актуальною була і залишається реконструкція особистості вченого у контексті епохи, в якій він творив. Нині біографістика як жанр історіописання переживає своє відродження в українській історичній науці. Замість усталеної фіксації дат і подій, як це спостерігалося раніше, у сучасних біоісторіографічних дослідженнях відтворюється не тільки індивідуальний образ конкретної особистості, а й історичні ситуації, умови життя людини, історичне тло, що безпосередньо мали відношення до особи.

Склалося так, що життя та науковий доробок С. Борового не стали предметом спеціальних досліджень серед вітчизняних науковців. Напрацьовано лише розрізнені відомості, оскільки дослідники не ставили перед собою завдання цілісного відтворення життєвого шляху історика та всебічного аналізу його наукових поглядів. Таким чином, актуальною видається й реконструкція біографії С. Борового, адже його ім'я можна віднести до «незаслужено забутих» постатей вітчизняної науки. Окрім того, історичні дослідження вченого і сьогодні не втрачають своєї актуальності та наукової цінності. Вони набули особливої ваги саме зараз, коли науковці спільними зусиллями намагаються закрити «білі плями» у багатовіковій історії нашої держави, узгодити різні «національні» історії багатонаціональної і поліконфесійної минувшини України, переосмислити перебіг складних міжнаціональних відносин на її теренах, визначити місце регіональної історії та історіографії в сучасному українському історичному процесі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалось у рамках науково-дослідницької проблематики, закріпленої за кафедрою всесвітньої історії та історіографії Інституту психології, історії та соціології Херсонського державного університету, одними з напрямів якої є дослідження за темами «Державотворчі процеси в країнах Центральної та Східної Європи: історичний, економічний, правознавчий аспекти» (номер державної реєстрації 0198U007532) та «Біоісторіографія: історія історичної науки в особах».

Об'єктом дослідження є життя та наукова творчість С. Борового в контексті розвитку історичної науки ХХ ст., комплекс історичних та історіографічних джерел, пов'язаних із біографією та діяльністю вченого.

Предметом дослідження є наукова спадщина С. Борового як дослідника історії України.

Мета дослідження полягає у реконструкції біографії С. Борового, його наукових поглядів на історію України, вивченні дослідницьких підходів та методів, використовуваних істориком у контексті стану радянської історичної науки.

Зазначена мета конкретизується наступними завданнями:

- дослідити стан наукової розробки теми;

- розглянути творчу біографію історика, виділити основні періоди його наукової діяльності;

- простежити витоки та ґенезу наукових зацікавлень ученого, становлення ідеологічних і методологічних засад наукової творчості С. Борового;

- висвітлити тісний зв'язок наукових досліджень ученого з умовами наукової праці у різні періоди його життя;

- проаналізувати джерельну базу та структуру історичних праць ученого;

- визначити характерні ознаки історико-наукових досліджень С. Борового;

- розглянути інтерпретацію С. Боровим історії єврейського народу на теренах України;

- проаналізувати праці вченого з регіональної історії;

- визначити місце та значення наукового доробку С. Борового у вітчизняній історичній науці;

- максимально повно укласти бібліографію праць історика.

Хронологічні межі дослідження зумовлюються специфікою персоніфікованого підходу до постаті історика й охоплюють роки життя та діяльності С. Борового, тобто 1903-1989 рр. Утім, тривалість історіографічного процесу зумовила деяке розширення хронологічних меж дисертаційної роботи, оскільки в сучасній історичній науці актуалізуються праці С. Борового. На межі ХХ-ХХІ ст. науковці частіше звертаються до доробку вченого, а отже, його дослідження продовжують впливати на розвиток історичної думки. З огляду на те, що одним із завдань дослідження є висвітлення місця та значення наукового доробку вченого в контексті сучасної української історіографії, хронологічні межі дослідження фактично розширені до наших часів.

Відповідно до історіографічного характеру дослідження, мети і завдань, які мали бути вирішені дисертантом, теоретико-методологічними засадами роботи стали історичний, системний, соціокультурний та комплексний підходи. Для розв'язання завдань дослідження було використано принципи історизму, об'єктивності та системності.

В основу дослідження покладено загальнонаукові методи аналізу і синтезу та біоісторіографічний підхід. Крім того, в роботі використано такі методи історичного дослідження: проблемно-хронологічний, описовий, історико-генетичний, історико-порівняльний, проблемний та міждисциплінарний метод соціологічного опитування, зокрема інтерв'ю.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що у цій роботі уперше здійснено комплексне дослідження історичної та історіографічної спадщини С. Борового. Також уперше систематизовано та узагальнено наявні опубліковані праці, до наукового обігу введено невідомі раніше усні та неопубліковані архівні джерела, що дозволило найбільш повно реконструювати життєвий шлях і науковий доробок ученого. Автором обґрунтовано періодизацію його біографії з урахуванням змін у тематиці наукових досліджень, простежено об'єктивні і суб'єктивні чинники формування та еволюції наукових зацікавлень С. Борового.

На основі використання широкого кола опублікованих джерел здійснено спробу аналізу концепції вченого щодо історії єврейського народу на теренах України XVІІ-XX ст. Проаналізовано наукові праці С. Борового з історії південноукраїнського регіону та визначено перспективні напрями подальшого використання його творчого доробку.

До наукового обігу автором запроваджено значну кількість раніше неопублікованих джерел, що зберігаються в архівах України і Росії, а також маловідомих науково-популярних та публіцистичних робіт ученого. Крім того, автором уперше науково опрацьовано особовий фонд С. Борового, що зберігається в Державному архіві Одеської області (Ф. Р-7400).

За підсумками дослідження широкого кола джерел автором було укладено найповнішу бібліографію праць ученого. Це дозволило розширити бібліографію праць С. Борового більш ніж удвічі - з 74 відомих на початок дослідження праць до 172 позицій.

Практичне значення дослідження полягає у можливості використання його висновків при підготовці загальних курсів з української історії та історіографії. Матеріали дисертаційної роботи також можуть бути враховані при підготовці спеціальних курсів з історії та історіографії України, укладанні бібліографічних покажчиків та ін. Результати дослідження можуть бути корисними у дослідженнях історії вітчизняної суспільної та наукової думки ХХ ст., історії українсько-єврейських взаємозв'язків.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри всесвітньої історії та історіографії Інституту психології, історії та соціології Херсонського державного університету, висвітлювалися у доповідях та повідомленнях на всеукраїнських та міжнародних наукових конференціях, зокрема: Всеукраїнській науково-практичній конференції «Релігія в суспільному житті Півдня України» (м. Херсон, червень 2003 р.), ІІ Міжнародній науковій конференції «Одеса і єврейська цивілізація» (м. Одеса, листопад 2003 р.), Всеукраїнських релігієзнавчих читаннях «Релігія в житті особи і суспільства: історія та сучасність» (м. Херсон, червень 2005 р.), Міжнародній науковій конференції «Українське козацтво у вітчизняній та загальноєвропейській історії» (м. Одеса, червень 2005 р.), Х молодіжній міжнародній конференції з юдаїки (м. Москва, липень 2005), Всеукраїнській науковій конференції «Постать Петра Калнишевського та історична спадщина запорозького козацтва XVI-XVIII ст.» (м. Нікополь, жовтень 2006 р.), Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених «Шевченківська весна - 2008» (м. Київ, березень, 2008 р.), Міжнародній науковій конференції «Спадщина Омеляна Пріцака і сучасні гуманітарні науки» (м. Київ, травень 2008 р.). боровий біографія науковий історичний

Особистий внесок здобувача. Різні аспекти теми дисертації висвітлено у 10 статтях і тезах конференцій (з яких 6 опубліковано у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України для апробації результатів дисертаційних досліджень). Дві статті написано у співавторстві з В.М. Андрєєвим, здобувач є автором половини текстів цих публікацій. Викладені в роботі положення і висновки належать дисертантові одноосібно.

Структура дисертації відповідає поставленій меті та розв'язанню основних завдань дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (включає 276 позицій). До роботи включено також чотири додатки. Повний обсяг дисертації становить 234 с., з них 183 с. припадає на основний текст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, актуальність та новизну дисертаційного дослідження, сформульовано мету та дослідницькі завдання, окреслено хронологічні межі, розкрито теоретичне й практичне значення та апробацію результатів дослідження.

Перший розділ «Історіографія, джерельна база та методи дослідження» складається з двох підрозділів і присвячений аналізу історіографії проблеми, джерельної бази вивчення життєвого і творчого шляху С. Борового та обґрунтуванню методів дослідження.

У підрозділі 1.1 «Історіографія проблеми» визначені основні періоди в процесі дослідження творчої біографії та наукової діяльності С. Борового. З'ясовано, що на сьогодні не існує жодного спеціального комплексного дослідження, присвяченого аналізу творчого доробку ученого. Життєвий шлях і наукова спадщина С. Борового залишаються недослідженими - відсутні ані більш-менш вичерпна біографія дослідника, ані повна бібліографія його праць. Утім, опубліковано декілька статей, присвячених лише окремим питанням наукової спадщини вченого: єврейська історія, пушкіністика, бібліографія, книгознавство, економічна історія тощо.

Використовуючи тематичний та хронологічний принципи, умовно можемо виокремити три етапи у дослідженні життєвого та творчого шляху С. Борового. Перший етап дослідження творчості історика (1920-ті - 1940-ві рр.) пов'язаний з реакцією у наукових колах на його праці з юдаїки та в основному представлений рецензіями і відгуками на статті та монографії вченого. Так, навіть опублікування першої праці С. Борового з єврейської історії - «Нариси з історії єврейської книги на Україні» (К., 1925) - не залишилося непоміченим. Молодий науковець отримав позитивні оцінки від таких відомих вчених, фахівців з історії єврейського народу, як С. Дубнов та М. Балабан.

Набагато більше відгуків отримала перша монографія історика, з якою він увійшов у світ академічної науки - «Еврейская земледельческая колонизация в Старой России. Политика, идеология, хозяйство, быт. По архивным материалам» (М., 1928). Монографію прихильно зустріла критика, а її автор отримав низку позитивних відгуків і рецензій від вітчизняних та зарубіжних фахівців. Одним із західних дослідників, що дав високу оцінку цій праці, був польсько-єврейський історик Е. Рінгенблюм. С. Дубнов у особистому листі до С. Борового писав, що сам факт появи в СРСР монографії з єврейської історичної тематики, яка б не містила випадів проти «буржуазних» істориків та публіцистів, здався багатьом дуже важливим. Однак в СРСР вийшло лише кілька відгуків. Так, в «Трибуне еврейской советской общественности» - своєрідному дзеркалі офіційної радянської критики, з'явився відгук в якому праця С. Борового характеризувалася як приємний виняток серед інших російськомовних праць з єврейської тематики. Рецензент подав короткий огляд структури книги та акцентував увагу на використанні вченим великої кількості нових архівних документів, хоча ціну книги (2 крб.) визнав дещо зависокою. Найбільш ґрунтовною (і це відзначав сам С. Боровий) була рецензія одесита Є. Загоровського, відомого знавця української історії. Проте, ним не було зроблено жодного критичного зауваження і фактично рецензія нагадує стислий переказ самої праці. У 1934 р. в «Историческом сборнике» побачила світ стаття С. Борового «Евреи в Запорожской Сечи», в якій автор подав власний, цілком новий погляд на відносини між євреями та козаками. Доля цієї статті склалася досить трагічно - набирала силу хвиля сталінських репресій 1930-х років, і перший том збірника, в якому було вміщено статті «викритих» авторів, був вилучений з багатьох бібліотек. Певний резонанс у наукових колах мала отримати праця С. Борового «Национально-освободительная война украинского народа против польского владычества и еврейские население Украины» (1940), яка була частиною дисертаційного дослідження вченого на здобуття ним ступеня доктора історичних наук, однак у зв'язку з початком Великої Вітчизняної війни, відгуків і рецензій на неї опубліковано було мало. Тому великий інтерес представляє собою стаття про захист дисертації С. Боровим в періодичному виданні Інституту історії АН СРСР «Історик-марксист». В ній містяться короткий опис змісту дослідження, відгуки і зауваження опонентів.

Другий етап вивчення наукового доробку С. Борового, що тривав з кінця 1940-х років і до смерті вченого у 1989 р., пов'язуємо зі зміною наукової тематики в його історичних уподобаннях. Цей етап представлений рецензіями та відгуками на історико-економічні та літературознавчі студії історика. Так, вагомим підсумком багаторічної роботи науковця стала найбільш відома за радянських часів праця С. Борового «Кредит и банки Росcии (середина XVII в. - 1861 г.)» (М, 1958). Одну з найґрунтовніших рецензій на цю монографію написав доктор економічних наук Е. Брегель. Детально проаналізувавши працю С. Борового, учений зробив певні зауваження до кожного з її розділів. Загалом Е. Брегель дав позитивну оцінку результатам дослідження історика та визнав його вагомий внесок у розроблення проблем історії кредиту і банків в Росії.

Завдяки плідним дослідженням у повоєнний період соціально-економічної історії Росії ХІХ ст. ім'я С. Борового систематично згадується в радянських академічних виданнях, таких як «Историография истории СССР», «Очерки истории исторической науки в СССР» тощо, а його монографія «Кредит и банки России (середина XVII в. - 1861 г.)» оцінюється як одна з найфундаментальніших з цієї тематики, поряд з працями таких відомих учених, як І. Гіндін, П. Лященко, А. Погребинський.

С. Боровий брав діяльну участь у багатьох міжнародних симпозіумах, конференціях та інших наукових форумах. У періодичних виданнях соціально-економічного напряму зустрічаються лаконічні відгуки та посилання на доповіді науковця, що дають змогу більш детально простежити тематику та географію його виступів.

Третій (сучасний) етап у дослідженні спадщини С. Борового, започаткований з відродженням незалежності України, характеризується поновленням інтересу до наукового доробку вченого, зокрема до його праць з історії українського єврейства. Символічним початком цього періоду можна вважати опублікування у 1991 р. Інститутом історії України нарису С. Борового, присвяченого історії голокосту в Одесі. У вступній статті відомий історик С. Кульчицький окреслив основні віхи творчої біографії дослідника. Ця брошура відкрила серію публікацій праць вченого, які в подальшому стали своєрідним поштовхом до більш глибокого дослідження творчого шляху та наукової спадщини історика. Згодом, окрім передмов до видань праць С. Борового, почали з'являтися окремі нариси життєвого та творчого шляху вченого.

Однією із перших таких робіт стала стаття російських дослідників Р. Ганєліна, С. Лебєдєва, Я. Лур'є та А. Тартаковського «С. Я. Боровой (1903-1989)» (опублікована у 1994 р.). Однак вона має оглядовий, інформативний характер. У хронологічній послідовності автори розкривають основні віхи життя вченого. У висвітленні творчої спадщини С. Борового найбільшу увагу приділено його історико-економічним студіям та працям з суспільно-політичної історії Росії ХІХ ст..

Того ж року в «Українському історичному журналі» було опубліковано статтю З. Першиної «Історія України в працях одеських дослідників». Аналізуючи праці істориків, які працювали в Одесі протягом ХІХ-ХХ ст., авторка окремо зупинилася на висвітленні наукової діяльності С. Борового. На думку дослідниці, внаслідок політичних репресій 1930-х років та Другої світової війни наукові студії в Одесі були трагічно перервані. Відновилися вони лише у середині 1940-х років і саме С. Боровий персоніфікував у своїй науковій діяльності зв'язок між поколіннями довоєнних та післявоєнних істориків-одеситів.

На сучасному етапі більшість студій, присвячених науковій діяльності С. Борового, пов'язані з його дослідженнями історії та культури українського єврейства. Більш широко ця тематика, зокрема аспекти козацько-єврейських відносин, були розкриті у дослідженнях В. Андрєєва. Він охарактеризував внутрішні чинники та зовнішні обставини, випадки що прискорили започаткування С. Боровим досліджень з цієї проблематики та подав історіографічний аналіз робіт ученого «Евреи в Запорожской Сечи» та «Национально-освободительная война...», а також запропонував авторські підходи щодо подальшого опрацювання єврейських хронік ХVІІ ст. як джерела з історії Визвольної війни.

Окремі відомості про діяльність ученого містяться у праці «Одеський державний економічний університет. Нариси історії» (автори - В. Бородатий, М. Скрипник, В. Граждан). Важливими для реконструкції життєвого та творчого шляху С. Борового є праці професора М. Соколянського - одного з найближчих друзів ученого. У своїх статтях професор не лише характеризує внутрішні якості та переконання С. Борового, а й реконструює маловідомі епізоди біографії історика.

У 2003 р. в Одесі відбулася ІІ Міжнародна наукова конференція «Одесса и еврейская цивилизация», яка була присвячена сторічному ювілею від дня народження С. Борового. За результатами цього наукового форуму видано збірник матеріалів. Зокрема, у статтях О. Ноткіної, Л. Щербини, М. Соколянського, О. Музичко, Н. Чермошенцевої С. Боровий був представлений у різних сферах своїх наукових досліджень: історія, бібліографія, книгознавство, пушкіністика.

Ім'я дослідника повертається в історичну науку не лише у споминах та статтях його учнів, а й у сферу науково-довідкових видань. Так, прізвище С. Борового внесено до Російської єврейської енциклопедії та нового бібліографічного довідника «Українські історики ХХ ст.». Останнім часом спостерігається тенденція більш широкого використання праць С. Борового сучасними істориками у своїх наукових дослідженнях.

Отже, на сучасному етапі існує певна кількість праць, присвячених дослідженню життя і творчості С. Борового. Проте, не проведено жодного комплексного дослідження, в якому було б ґрунтовно проаналізовано наукову спадщину історика, методологічні засади його творчості та їх еволюцію, реконструйовано біографію вченого. Крім того, і досі не визначено роль С. Борового в історіографічному процесі та значення його праць для сучасної української історіографії.

У підрозділі 1.2 «Джерельна база та методи дослідження» проаналізовано джерельний комплекс, який став підґрунтям роботи. Вся сукупність джерел з теми може бути поділена на опубліковані та неопубліковані архівні. До останніх належать документи, що знаходяться у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВО України), Науково-дослідницького відділу рукописів Російської Державної бібліотеки (м. Москва), Державного архіву Одеської області, в якому зберігається особова справа вченого. Використано також документи, що відклалися в архівах установ, в яких працював учений: Одеського державного економічного університету та Одеської державної наукової бібліотеки ім. М. Горького.

Весь комплекс джерел систематизований автором за такими групами: 1) історичні та історико-літературознавчі праці С. Борового; 2) документальні джерела; 3) джерела особового походження.

Основною групою серед них є історичні та історико-літературознавчі праці С. Борового, які є важливими джерелами щодо вивчення історичних поглядів і концепцій ученого. За проблематикою досліджень праці науковця, присвячені історії України, можна поділити на дві основні групи: 1) студії, в яких висвітлюється історія єврейства в Україні; 2) дослідження з питань історії та культури Південної України. У свою чергу кожна з цих груп поділяється на тематичні підгрупи. Слід зазначити, що деякі праці С. Борового й досі залишаються неопублікованими, або є раритетними, бо з плином часом вціліли лише окремі їх примірники. Утім, більшість з них була нами виявлена й проаналізована.

До другої групи відносимо документальні джерела, які дозволяють реконструювати біографію вченого, дають уявлення про його наукову, викладацьку та організаторську

діяльність. Насамперед це документи з особового фонду С. Борового за 1927-1984 рр., що зберігається в Державному архіві Одеської області. Фонд складається із 23 справ, в матеріалах яких знайшли відображення різні сторони діяльності дослідника.

Цінні відомості для узгодження та уточнення хронології життя С. Борового містяться в його автобіографіях, формулярах анкет та особових картках, заповнених рукою вченого, що виявлені нами в різних архівах та фондах.

Також в дисертаційному дослідженні використано документи з фонду Р-129, що зберігається в Державному архіві Одеської області: особова справа студента юридичного факультету Інституту народного господарства; виробничі документи Інституту: протоколи засідань ради Інституту та окремих кафедр, річні звіти Інституту.

До третьої групи відносимо епістолярну спадщину вченого, мемуари, спогади та усні джерела. Матеріали цієї групи джерел дозволяють простежити, як оцінював науковець ті чи інші події і явища, ознайомитись з деталями його життєвого та творчого шляху.

Епістолярна спадщина вченого представлена опублікованими та неопублікованими листами. Так, до опублікованих джерел належать листи С. Борового до відомого українського вченого Д. Яворницького та його багаторічне листування зі знаним радянським пушкіністом Ю. Оксманом (1953-1970 рр.).

До архівних джерел відносимо також листи історика до відомого московського книговидавця М. Сабашникова (1927-1929 рр.) та листування зі знаним радянським бібліографом І. Кауфманом (1957-1970 рр.; 1960-1971 рр.). У Державному архіві Одеської області в особовому фонді С. Борового зберігається його листування із численними редакціями, видавництвами та науковими установами. Там само знаходяться і приватне листування ученого з науковцями, істориками, громадськими діячами. Серед них: Д. Благой, С. Дмитрієв, І. Гіндін, В. Виноградов, О. Вайнштейн.

Окреме місце посідають мемуари історика, які відносимо до класичних спогадів. Винятково цінними ці мемуари є при реконструкції життя вченого в період евакуації в тил (1941-1944 рр.), адже, окрім спогадів дослідника в мемуарах, та зафіксованих ним в автобіографіях, інших відомостей про життя історика в часи воєнного лихоліття не виявлено. Слід робити поправку на те, що мемуари мають суб'єктивний характер, але вважаємо, що це дає й певні переваги - можливість не тільки прослідкувати життєві колізії ученого, а й ознайомитись з його оцінками щодо конкретних осіб, явищ та процесів.

Серед матеріалів цієї групи велике значення мають джерела з відтворення особистих характеристик ученого. Чільне місце тут належить матеріалам «усної історії», які утворилися внаслідок інтерв'ювання автором та В. Андрєєвим друзів ученого - В. Фельдмана та О. Ноткіной, відомого історика С. Кульчицького який був студентом С. Борового, та історика єврейського народу, президента Європейської асоціації юдаїки Р. Капланова. Отримані від них свідчення дали можливість доповнити відомості біографічного характеру про С. Борового та зробити низку уточнень щодо персони науковця.

В цілому актуалізована джерельна база дає можливість вирішити поставлені дослідницькі завдання щодо всебічного вивчення життєвого шляху та наукової спадщини С. Борового.

У другому розділі «Життєвий та творчий шлях Саула Яковича Борового» на основі аналізу сукупності опублікованих та архівних джерел реконструйовано життєвий та творчий шлях ученого.

У підрозділі 2.1 «Формування особистості та професійне становлення С. Борового (1903-1920-ті рр.)» встановлено, що як непересічна особистість С. Боровий формувався під великим впливом його родини. Саме родина стала тим каналом інкультурації через який відбулося входження в єврейський світ з його традиціями, мовою, досвідом, історією. Важливим чинником формування особистості, самосвідомості, творчих уподобань майбутнього дослідника було спілкування з багатьма відвідувачами та друзями батьківського дому, серед яких були відомі письменники, суспільні діячі та просто цікаві інтелігентні люди. Щодо наукових уподобань С. Борового, то на їх формування вплинула низка чинників. Багато в чому історичні зацікавлення та коло інтересів майбутнього ученого визначило єврейське середовище, в якому він зростав. Вже у підлітковому віці Саул був добре обізнаний з історією єврейського народу, його культурою, мовою тощо. Атмосфера живої історії, що творилася на очах юнака, революція та бурхливі перипетії воєнних дій 1917-1921 рр. остаточно підштовхнули С. Борового до прояву ним історичного хисту. Вагомим чинником стало його тісне спілкування з відомими людьми того часу. Але, безперечно, важливими були і внутрішні спонукання та мотиви: високий рівень освіти й самоосвіти; активний полілінгвізм; постійна робота у бібліотеках та архівах, що дала можливість не лише поглибити набуті знання, а й ознайомитись із перспективними темами досліджень.

У підрозділі 2.2 «Становлення С. Борового як історика-фахівця (1920-1930 рр.)» розкривається процес формування наукових зацікавлень вченого. Встановлено, що у 1920-30-х рр. основну увагу дослідник приділяв історії єврейського народу в Україні

Перші публікації у галузі юдаїки були пов'язані з дослідженням історії книгознавства в Україні. Утім, найбільш важливою подією в житті вченого у другій половині 1920-х років можна вважати вихід у світ однієї з найкращих його монографій - «Еврейская земледельческая колонизация в Старой России. Политика - идеология - быт. По архивным материалам» (М., 1928).

Підрозділ 2.3 «Наукові дослідження С. Борового у 1930-1940-х рр.» присвячений реконструкції наукової діяльності С. Борового у передвоєнне десятиліття. В цей час тема історії євреїв в Україні XVI-XIX ст. стала центральною у наукових дослідженнях історика. У 1934 р. вийшла друком його стаття «Евреи в Запорожской Сечи». Згодом, у 1940 р. вчений захистив докторську дисертацію «Очерки по истории евреев на Украине в ХVІІ-ХVІІ вв.», що складалася з трьох основних розділів: «Евреи в Запорожской Сечи», «Национально-освободительная война украинского народа против польского владычества и еврейские население Украины» та «Евреи в Левобережной Украине в ХVІІ-ХVІІІ вв.». 1930-ті роки були надзвичайно плідними для С. Борового не тільки в контексті утвердження як науковця, а й викладача вищої школи та непересічної особистості. Зокрема, у 1934 р. вчений був зарахований на посаду професора кафедри політичної економії Одеського кредитно-економічного інституту, в якому й пропрацював до виходу на пенсію. Саме в цей період він закріпив свої позиції у науковому середовищі та всією своєю діяльністю і блискучим захистом дисертації довів, що повною мірою має право на вчений ступінь доктора історичних наук.

Підрозділ 2.4 «Воєнні та післявоєнні роки: зміщення акцентів наукової діяльності (1941-1959 рр.)» складається з двох частин. Перший параграф «Життя та праця в евакуації (1941-1944 рр.)» присвячений висвітленню маловідомого періоду життя історика в евакуації. Встановлено, що під час війни вчений разом з дружиною перебував у Самарканді (Узбекистан), де викладав у ВНЗ. Важкі побутові умови, перевантаженість лекціями, підготовка до занять, що вимагала значних затрат часу - все це тривалий час не давало вченому змоги займатися історико-дослідницькими справами. Лише у 1944 р. С. Боровий повернувся до наукової діяльності. Єдиною його публікацією у воєнний період була стаття, опублікована в «Історичному віснику» - «Одесса: 150-летию со дня основания» (1944 р.).

У другому параграфі «Зміни у наукових зацікавленнях вченого: історико-літературознавчі та історико-економічні студії (1945-1959 рр.)» простежено зміну тематики досліджень та їх еволюцію у доробку історика. У 1950-х рр. відбулося зміщення акцентів та розширення діапазону наукових студій С. Борового. Ще у довоєнний час увагу науковця привертала соціально-економічна історія. Проте, спеціально до цієї проблематики вчений тоді не звертався. Ситуація дещо змінилася у повоєнні роки - соціально-економічна тематика стала провідною у нау-ково-дослідницькій роботі історика. Підсумком багаторічної роботи науковця у га-лузі економічної історії стала найбільш відома праця С. Борового «Кредит и банки России (середина XVII в. - 1861 г.)» (М., 1958). Така переорієнтація у дос-лідницькій діяльності була зумовлена низкою об'єктивних і суб'єктивних чин-ників. У 1947-1948 рр. в СРСР було розгорнуто масову кампанію боротьби з «ни-зькопоклонством перед західною буржуазною культурою». У ті часи достатньо гостро відчувалася загальна атмосфера страху та «одержавленого» латентного антисемітизму і морального терору. Були ліквідовані єврейські періодичні видання і наукові інституції, неможливим стали проведення планових досліджень з єврейської тематики та публікації відповідних праць

Переслідувань зазнав і сам вчений, лише смерть Й. Сталіна врятувала його від арешту. Імовірно, саме в такій складній ситуації, дедалі сильніше відчуваючи загрозу власному життю, С. Боровий обрав достатньо нейтральну тематику, що знаходилася в руслі розвитку тогочасної радянської історичної науки, орієнтованої на вивчення й теоретичне узагальнення соціально-економічних процесів. Утім, до кінця життя вчений продовжував цікавитись головною темою свого життя - історією єврейського народу. Він постійно повертався до «єврейського питання» у розмовах з близькими людьми, у своїх економічних студіях, не обходив питань єврейської культури у краєзнавчих роботах, вивчав відповідну літературу та сподівався повернутися до «єврейських студій». Зміщення акцентів у науковій творчості вченого та розширення ним діапазону спеціальних досліджень безумовно мали й свої об'єктивні психологічно-гносеологічні причини. Ще з молодих років С. Борового цікавили різні сфери наукового пізнання: історія економіки та економічних вчень, аграрна та етнічна історія Південної України, історія єврейського народу, культури, літератури, книгознавства, бібліотечна та архівна справа, бібліографія. У кожній з них вчений залишив свій слід у вигляді окремих досліджень та публікацій.

Підрозділ 2.5 «Наукова та громадська діяльність С. Борового в 1960-1980-х рр.» присвячений аналізу діяльності вченого в останній період його життя. З'ясовано, що науковець у цей час продовжував вести активну наукову, громадську та педагогічну діяльність. Він писав та публікував наукові статті, виступав із лекціями, займався підготовкою молодих спеціалістів, брав участь у багатьох наукових симпозіумах і конференціях. Тематика його досліджень в цей період була різноманітною, але головним науковим інтересом залишалась економічна історія. Окрім кредитно-банківської справи, вчений багато уваги приділяв соціально-економічній та культурній історії Південної України. У 1960-1970-х рр. вийшли з друку кілька праць історика, присвячених дослідженню аграрної історії регіону, особливостям його суспільно-політичного, ідеологічного та культурного життя. Лише у 1980-х рр. у зв'язку із похилим віком та станом здоров'я значно зменшився обсяг наукової діяльності вченого.

Займаючись вивченням економічних проблем, С. Боровий не полишив своїх досліджень з юдаїки. Систематично в його роботах зустрічались або посилання на єврейські джерела, або приклади з історії євреїв. Своєрідним завершенням композиції його творчого життя стало написання ним цікавих мемуарів, в яких відчувається сильна «єврейська лінія».

Третій розділ дисертації «Історія євреїв в Україні у рефлексії С. Борового» присвячений аналізу історії єврейського народу на теренах України в інтерпретації історика. Розділ складається з двох підрозділів. У підрозділі 3.1 «Історія євреїв у XVIІ-XVIIІ ст.» проаналізовано праці вченого з різних проблем історії євреїв в Україні, що тісно перепліталися з його дослідженнями історії запорозького козацтва та зокрема з питаннями єврейсько-козацьких відносин. У рамках цієї широкої тематики істориком було проведено низку досліджень: «Евреи в Запорожской Сечи: по материалам сечевого архива» (1934 р.), «Национально-освободительная война украинского народа против польского владычества и еврейские население Украины» (1940 р.), «Классовая борьба на Украине XVI в. в свете современных еврейских хроник» (1997 р.), «Евреи в Левобережной Украине в XVII-XVIII вв.» (цю роботу не було опубліковано).

Вільно володіючи українською, польською і обома єврейськими мовами, історик зміг значно розширити джерельну базу своїх досліджень і на вагомому фактичному матеріалі, на основі всебічного аналізу попереднього історичного досвіду та використовуючи нові архівні документи, виклав своє бачення участі єврейського населення у подіях середини ХVII ст. в Україні. У своїх працях С. Боровий відкидав закріплені в науці твердження про запорожців як «довічних» і «принципових» ворогів євреїв. Учений по-новому розробив тему взаємовідносин євреїв та запорозького козацтва, руйнуючи усталені ідеологічні та історіографічні міфи і стереотипи. Так, для української історичної науки (на жаль, ця традиція і зараз має своїх прибічників) було характерним описування пересічного образу єврея-орендаря виключно у негативній тональності, а єврейське суспільство розглядалось як єдиний, непорушний механізм. Для єврейської історіографічної традиції визначення «козак» та «кат» були майже рівнозначними, а Богдан Хмельницький і зараз порівнюється із Гітлером у своїй «ненависті» до всіх євреїв. С. Боровий вважав такі концепції викривленням історичної дійсності та вказував на їх згубність для подальших єврейсько-українських відносин. Завдяки використанню формаційного підходу як методології історичного дослідження, своїй прихильності до позитивізму, полілінгвізму та широкій ерудиції вчений зміг відсторонитись від традиційної національної упередженості і обґрунтувати свою теорію єврейсько-козацьких відносин. З огляду на це, вважаємо, що ця частина наукової спадщини історика потребує подальшого аналізу та популяризації.

У підрозділі 3.2 «Історія євреїв в Україні XІХ-XХ ст.» аналізується низка історичних праць вченого, присвячених різним сюжетам єврейської історії на теренах України. Окреме місце посідає аналіз праці «Еврейская земледельческая колонизация в Старой России. Политика - идеология - хозяйство - быт. По архивным материалам». У цій роботі сильно відчувається концептуальний та синтезуючий підхід. Вже сама назва праці дає можливість зробити припущення, що молодий дослідник був в курсі досягнень тогочасної європейської історіографії, в якій набирала обертів «нова історична наука» зі своїм поглядом в глибинні течії суспільства, намаганням з'ясувати плин повсякденного життя пересічної людини. У монографії це особливо чітко відчувається на сторінках, де автор описує життя єврейських колоністів, їхні страхи, сподівання, побажання тощо. Також принциповим є використання істориком окремих «людських» документів, а не просто нагромадження сукупності емпіричних фактів. Борового з історії єврейського народу в Україні у ХІХ-ХХ ст. Учений працював над різними науковими темами: історія єврейської книги, преси, друкарської справи, внесок і вплив конкретних особистостей у суспільно-політичний розвиток тогочасної Російської імперії в цілому та Південної України зокрема, історія Голокосту в Україні.

Встановлено, що у своїх дослідженнях учений спирався на широкий історичний контекст і вже на цьому тлі описував специфічні культурно-побутові риси певної епохи або явища. Характерною ознакою праць С. Борового є прагнення ученого до якнайповнішого використання наявних джерел, відчувається велика повага ученого до кожного історичного, історіографічного факту.

У четвертому розділі дисертації «Південна Україна в працях С. Борового» досліджуються праці вченого з регіональної історії. У бібліографії праць вченого з історії Півдня України надзвичайно важко виділити конкретні групи, адже історик майже завжди працював на стику кількох наук і практично в усіх його роботах простежуються міцні міждисциплінарні зв'язки. Утім, використовуючи тематичний принцип, праці вченого, що присвячені вивченню південноукраїнських земель, можна умовно поділити на три великі групи: 1) студії з соціально-економічній історії регіону; 2) соціокультурні дослідження вченого; 3) історіографічні та джерелознавчі студії.

У підрозділі 4.1 «Теоретичні проблеми регіоналістики у працях історика» проаналізовано тлумачення вченим поняття «Південна Україна». Встановлено, що у працях історика відсутнє чітке визначення цього терміну. Однак, не відходячи від тогочасної історіографічної традиції, учений фактично ототожнював поняття «Новоросія» та «Південна Україна», хоча часто сам термін Новоросія брав у лапки або використовував по відношенню до нього словосполучення «так звана». Майже в усіх своїх працях для визначення території Південної України він використовував словосполучення «Степова Україна». Тут дослідник виступав послідовником певної історичної традиції. Так, ще А. Скальковський, окрім термінів, пов'язаних з адміністративно-територіальним поділом регіону (Новоросійський край, Новоросія), часто вживав термін «Степ». Широко термін «Степова Україна» почав використовуватись істориками у 20-30-х рр. ХХ ст. Таке визначення зустрічаємо у працях Д. Багалія, М. Грушевського, Є. Загоровського, М. Рубінштейна, Д. Яворницького. Доволі оригінальну позицію займав С. Боровий щодо належності Криму до Південноукраїнського регіону. Він заперечував проти включення півострова у загальний контекст соціально-економічної історії Півдня. Утім, учений вважав, що достатньо логічним та органічним буде розгляд Криму як частини Південної України у контексті зовнішньополітичної та воєнно-стратегічної історії регіону. На жаль, він не розвинув цієї думки у своїх наступних роботах.

Отже, предметом уваги історика була Південна Україна в територіальних рамках трьох губерній: Таврійської, Херсонської та Катеринославської.

Зрозуміло, що студії С. Борового з історії Південноукраїнського регіону не можна ставити на один щабель з дослідженнями Н. Полонської-Василенко, О. Дружиніної, В. Кабузана та інших учених, які створили синтетичні, комплексні праці, присвячені тому чи іншому хронологічному періоду в історії Півдня України. Але дослідник всебічно вивчив і описав певні історичні сюжети, які суттєво доповнюють загальну картину історії Південної України кінця XVIII-ХІХ ст.

Підрозділ 4.2 «Соціально-економічний напрям досліджень ученого» присвячений визначенню в історіографії місця робіт ученого з соціально-економічної тематики. Встановлено, що С. Боровий працював у певних рамках радянської історичної науки. Таким чином, ним розглядалися питання, що були на той час предметом наукових дискусій: аграрні відносини, два шляхи розвитку капіталізму, розклад феодально-кріпосницьких відносин та формування капіталістичного ладу і т. ін. Всі його дослідження мають високий науковий рівень і тяжіють до об'єктивізму. У більшості своїх праць учений використовував нові архівні документи. Завдяки володінню багатьма мовами науковець у своїх студіях посилається на цікаві спостереження іноземців, різномовні джерела, в його працях зустрічаються цінні бібліографічні посилання. Незважаючи на те, що С. Боровий не створив узагальнюючої праці з соціально-економічній історії Півдня, вважаємо, що його опубліковані й неопубліковані студії заслуговують на увагу сучасних дослідників історії Південної України.

У підрозділі 4.3 «Соціокультурні дослідження» аналізуються праці вченого, присвячені соціокультурній історії Південноукраїнського регіону. С. Боровий у своїх історичних нарисах створив певний цілісний образ регіону. Дослідник вважав, що Південна Україна - це своєрідна зона свободи, свободи не тільки від кріпацтва, а й свободи думок та суспільних поглядів. Активне, прогресивне суспільне життя в краї він пояснював особливостями соціально-економічного розвитку регіону. Вагому роль, на думку дослідника, відігравав чинник багатонаціонального складу населення, що надавало регіону культурної яскравості та оригінальності. Важливою рисою образу Одеси та Південної України, з точки зору С. Борового, був їхній тісний зв'язок з Європою (своєрідна «європейськість» регіону). Але, із зрозумілих причин, ця думка науковця спостерігається в його працях у завуальованій формі. У більшості досліджень, присвячених Одесі, учений підкреслює репутацію міста як «демократичної республіки», «міста карбонаріїв», в якому вільно розповсюджувались прогресивні та ліберальні ідеї. Важливою складовою цих студій були праці, присвячені визначним персоналіям, пов'язаним з Одесою. Серед них: А. Міцкевич, О. Пушкін, О. Герцен та ін. Але не тільки визначні постаті цікавили вченого. Він намагався якомога ширше відобразити інтелектуальне тло епохи та людей, що його створювали: студентів, викладачів, редакторів газет, суспільних діячів.

У своїх дослідженнях учений приділяв увагу й історії інтелектуальних та культурних осередків, зокрема, бібліотек та навчальних закладів. Утім, науковець не просто констатував хід подій та описував тогочасну дійсність. Його роботи, присвячені соціокультурній історії Півдня, є актуальними і у наш час з огляду на розвиток інтелектуальної історії або «нової культурно-інтелектуальної історії». С. Боровий захоплювався історією ідей, що рухали людьми минулого - прогресивних, ліберальних та «проєвропейських» ідейних течій, які набули популярності на Півдні України у ХІХ ст. Також вчений приділяв увагу процесу формування громадської думки в середовищі південноукраїнської інтелігенції, в якому не останню роль відігравали громадські діячі так званого «другого плану». Актуальними залишаються його статті, присвячені дослідженню історії книги, навчальних закладів, бібліотек в регіоні тощо.

З огляду на зростаючий інтерес до регіональної історії і розуміння важливості вивчення історії окремих регіонів України як джерела для синтезу загальноукраїнської історії та інтеграції її у всесвітню, праці С. Борового є корисними не тільки як приклад певної історіографічної традиції, а й як джерело перспективних досліджень, зокрема, у сфері інтелектуальної історії.

У підрозділі 4.4 «Джерелознавчі та історіографічні студії з історії Південної України» досліджуються праці ученого джерелознавчого та історіографічного характеру. З'ясовано, що у ставленні до джерел С. Боровий був типовим істориком-позитивістом.

Вчений вважав джерело основою дослідження. Знання кількох іноземних мов давало можливість науковцю використовувати у своїх працях архівні документи та літературу іноземними мовами, робити нові знахідки в архівах та запроваджувати в науковий обіг нові, досі невідомі джерела.

С. Боровий першим у радянській регіональній історіографії здійснив систематизований аналіз праць А. Скальковського з історії Південної України. На початку 1960-х років вийшли друком дві статті дослідника, присвячені аналізу наукової спадщини А. Скальковського. Перша з них, «А. А. Скальковский и его работы по истории Южной Украины» (1960 р.) присвячена загальному огляду опублікованої спадщини історика. Друга, «Про економічні погляди А. О. Скальковського» (1961 р.) має більш спеціалізований характер.

С. Боровий майже ніколи спеціально не займався дослідженнями у галузі історіографії. Проте, в його історичних студіях часто присутні історіографічні екскурси з досліджуваної проблематики. Існує дуже мало суто історіографічних розвідок вченого. Утім, маючи певний склад розуму, надзвичайну ерудицію та великий багаж знань з кількох наукових дисциплін (історія, джерелознавство, економіка, юриспруденція, статистика тощо), С. Боровий, безперечно, міг би поповнити доробок радянських учених у галузі історіографії, однак йому не судилося сповна реалізувати свій потенціал науковця в цій царині.

У Висновках викладено загальні підсумки роботи. Дисертаційне дослідження дозволило з'ясувати наступний комплекс питань:

1. Виявлено, що сучасний стан наукової розробки теми є незадовільним. На сьогодні залишалися недослідженими життєвий шлях і наукова спадщина вченого - не було відтворено як повної біографії дослідника, так і повної бібліографії його праць.

2. На підставі аналізу сукупності опублікованих та виявлених нами архівних документів реконструйовано життєвий та творчий шлях дослідника. Запропоновано таку періодизацію наукової біографії ученого:

І період (1903-1920-ті рр.) - формування особистості та професійне становлення С. Борового;

ІІ період (1920-1930 рр.) - становлення С. Борового як історика-фахівця;

ІІІ період (1930-1940 рр.) - ґрунтовні і новаторські студії С. Борового з історії єврейсько-козацьких відносин;

IV період (1941-1959 рр.) - зміщення акцентів в науковій діяльності у бік історико-літературознавчих та історико-економічних студій;

V період (1960-1980 рр.) - завершальний етап наукової, педагогічної та громадської діяльності С. Борового.

3. Формування особистості С. Борового відбувалося під великим впливом родини. Важливим чинником було його спілкування з відомими єврейськими громадськими діячами. На формування наукових уподобань С. Борового вплинула низка чинників: середовище інтелектуалів, в якому зростав учений, атмосфера живої історії (революція та громадянська війна), зустрічі і спілкування з відомими людьми того часу. Важливими залишалися і внутрішні спонукання: високий рівень набутої освіти та неперервна самоосвіта, активний полілінгвізм, робота у бібліотеках та архівах.

4. Визначено пріоритетні напрями наукової творчості С. Борового та простежено еволюцію проблематики його історичних досліджень. У 1920-30-х рр. основну увагу вчений приділяв вивченню історії єврейського народу в Україні. Одним із провідних напрямів було дослідження єврейсько-козацьких відносин у XVII-XVIII ст. У післявоєнний час відбулося зміщення акцентів та розширення діапазону наукових студій С. Борового. В цей період його головні наукові інтереси були пов'язані зі студіями в царині соціально-економічної історії. Важливою частиною наукової діяльності вченого було й історичне краєзнавство.