Становлення та розвиток інститут президентства в Україні (1991 – 2006 рр.): історичний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЧЕРНИШЕВИЧ ОЛЕНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 35.075.31:94(477)

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ІНСТИТУТУ ПРЕЗИДЕНТСТВА

В УКРАЇНІ (1991 - 2006 рр.): ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

СЛЮСАРЕНКО АНАТОЛІЙ ГНАТОВИЧ,

професор кафедри новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, доцент

БЕВЗ ТЕТЯНА АНАТОЛІЇВНА,

головний науковий співробітник відділу соціально-політичної історії Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України

кандидат історичних наук

АДАМОВИЧ НАТАЛІЯ МИКОЛАЇВНА,

завідувач відділу з питань звернень громадян Апарату Верховної Ради України

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент О.І. Божко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації обумовлена метою та завданням дослідження. Загальний обсяг роботи - 254 сторінки. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (57 сторінок, 585 позицій), восьми додатків (10 сторінок).

Вступ. Актуальність дослідження. Становлення державної незалежності України збіглося в часі з радикальними перетвореннями політичної системи. Розпочався складний і суперечливий процес творення інститутів української державності. Серед нових владних структур одним з перших, у 1991 р., виник інститут президентства. Інститут президентства склався не відразу. Спочатку Президент за своїм статусом і назвою був найвищою посадовою особою в державі, потім главою держави і главою виконавчої влади, а нині, за чинною Конституцією, є главою держави. Інститут президентства перебуває у стані безперервної трансформації, детермінуючи зміст та інтенсивність перебігу політичного життя країни. У своєму розвитку інститут президентства пройшов кілька етапів.

Проблема дослідження інституту президентства, насамперед, підстав його введення та становлення, статусу, правового поля та різних аспектів діяльності Президента, здійснюваної ним політики привертають значну увагу науковців, в тому числі й істориків.

Актуальність даного дослідження також зумовлена тим, що інститут президентства - явище нове, досі не було традицій президентства в Україні, а це означає, що досліджуваний інститут є невід'ємною частиною новітньої політичної історії. інститут президент україна суспільство

Незважаючи на появу цілого ряду змістовних фахових досліджень, присвячених питанню інституту президентства в Україні, й досі спостерігається відсутність саме наукових історичних праць, пов'язаних із всебічним аналізом проблем, форм, методів та діяльності в процесі становлення та розвитку досліджуваного інституту.

Об'єкт дослідження - інститут президентства в Україні (грудень 1991 - 1 січня 2006 рр.).

Предмет дослідження - історичні умови становлення та розвитку інституту президентства та його діяльність.

Мета дослідження: на основі історичного аналізу існуючих наукових розробок і широкої джерельної бази всебічно дослідити становлення та розвиток інституту президентства в Україні, проаналізувати його діяльність та значення.

Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких конкретних завдань:

- проаналізувати стан наукової розробки теми, з'ясувати основні напрями й особливості вивчення інституту президентства в історії України та визначити рівень й повноту джерельної бази досліджуваної проблеми;

- визначити причини появи інституту президентства в Україні та його становлення в системі державної влади;

- показати процес формування президентської вертикалі влади та виокремити етапи розвитку інституту президентства;

- охарактеризувати ключові події кожного етапу розвитку досліджуваного інституту та встановити особливості його взаємовідносин з іншими органами державної влади;

– окреслити особливості та специфіку діяльності Президента України;

- визначити роль інституту президентства в політичній системі суспільства.

Хронологічні межі дослідження: нижня хронологічна межа - 5 липня 1991 р., коли було прийнято закони України „Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного закону) Української РСР”, „Про Президента Української РСР” і „Про вибори Президента Української РСР”. Верхня хронологічна межа - 1 січня 2006 р. - вступ в дію змін до Конституції від 8 грудня 2004 р., які передбачали розподіл повноважень між парламентом і Президентом та перехід до парламентсько-президентської форми правління.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові принципи історизму, об'єктивності, системності та логічності, які зумовлюють вивчення й узагальнення інформації на основі науково-критичного аналізу. При розробці теми використані як загальнонаукові, так і спеціальні методи наукового пізнання: аналізу і синтезу, індукції, дедукції, аналогії, порівняльний та проблемно-хронологічний.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше комплексно у вітчизняній історичній науці досліджено тему, яка досі не отримала достатнього об'єктивного і всебічного висвітлення українськими істориками. На основі кола джерел досліджено становлення та розвиток інституту президентства в 1991 - 1 січня 2006 рр. крізь призму подій суспільно-політичного життя. У роботі детально розглянуто внутрішні та зовнішні фактори, що спонукали до запровадження інституту президентства, висвітлюються його взаємовідносини з органами законодавчої та виконавчої влади в процесі перерозподілу владних повноважень. Запропоновано власну періодизацію становлення інституту президентства та послідовно розкрито зміст і проведено аналіз кожного з етапів. З'ясовано ступінь ефективності діяльності інституту президентства та його вплив на здійснення економічної та зовнішньої політики української держави в окреслений період.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані при розробці нормативних і спеціальних курсів з новітньої історії України, політології, історії держави і права, праць з конкретних питань державного будівництва, при написанні підручників та навчальних посібників для загальноосвітньої школи та вищих навчальних закладів.

Апробація результатів дисертації. Окремі положення та висновки дослідження апробовані на науково-практичних конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченій 190-річчю з дня народження Тараса Шевченка та 170-річчю заснування Київського університету «Шевченківська весна» (Київ, 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченій 60-річчю Великої Перемоги «Шевченківська весна» (Київ, 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених, присвяченої 90-річчю Української революції 1917-1920 рр. «Шевченківська весна» (Київ, 2007 р.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі «Історіографія та джерельна база дослідження» проведено аналіз літератури та джерел з теми дослідження.

Стан наукової розробки теми. За час, що минув з моменту виникнення в Україні інституту президентства, накопичено значний фактичний та напрацьовано досить об'ємний аналітичний матеріал стосовно його функціонування. Всі публікації досить різнопланові, різняться ступенем науковості та об'єктивності в осмисленні інституту президента.

Перш за все, важливим було дослідження категоріального апарату і тому в політичних виданнях з'являються статті, які дають визначення поняттю «інституту президентства» та його діяльності.

У 90-х рр. ХХ ст. було опубліковано ряд статей, які аналізують природу досліджуваного інституту та його значення в політичному житті суспільства.

Наукові роботи вказаного періоду, які досліджують утвердження української держави, розглядають проблеми еволюції інститутів влади, не розкривають повноцінно обставини виникнення інституту президентства та його подальший розвиток.

На рубежі ХХ - ХХІ ст. з'являються роботи, які висвітлюють політичну та соціально-економічну ситуацію в Україні. Однак, охоплюючи майже всі сфери становлення та утвердження держави, вони недостатньо досліджують питання інституту президентства.

У 2001 р. з метою узагальнення десятирічного досвіду державотворення вийшло академічне фундаментальне дослідження «Україна: утвердження незалежної держави (1991-2001)», в якому всебічне висвітлення отримала проблема економічного розвитку країни, питання формування політичної системи та реалізації основних напрямів зовнішньої політики у зазначений період. Проте інститут президентства не належав до дослідницьких пріоритетів вказаної праці.

Першою ґрунтовною працею з історії формування політичної системи України стала монографія В. Литвина, в якій на основі архівних документів досліджено складові політичного життя перших років незалежності, проаналізовано стратегію й тактику керівників держави.

Діяльність президентів Л. Кравчука та Л. Кучми розглядалася в працях Н. Михальченка, В. Андрущенка, В. Литвина, Ю. Луканова та ін. У працях зібрано значний фактичний матеріал, подано різноманітні оцінки особи Президента України, а також висвітлено вплив глави держави на внутрішню та зовнішню політику України.

У роботі німецького дослідника А. Віттковскі здійснено огляд перших п'яти років існування національної держави. У дослідженні автор зупиняється на причинах створення інституту президентства, висвітлює процес його становлення та функціонування. Важливим є аналіз відносин між Президентом та Верховною Радою України. Автор вказує причини, які призвели до дострокових парламентських та президентських виборів в 1994 р.

Поряд з істориками, інститут президентства досліджували представники юридичної науки - О. Сироїд, С. Серьогіна, Ю. Тодика, Ф. Бурчак та ін. Автори аналізують юридичну природу, функції, повноваження та роль Президента України у формуванні органів державної влади, висвітлюють питання його взаємовідносин з парламентом та урядом України. Н. Плахотнюк та В. Мельниченко досліджували історичні передумови запровадження інституту президентства та висвітлюють погляди науковців з даного питання. Детально розглядають повноваження Президента України, висловлюють власне бачення необхідності і напрямів еволюції інституту президентства.

У напрямі дослідження питання становлення та розвитку інституту президентства працювали й політологи - М. Кармазіна, О. Дергачов, Ф. Рудич, Н. Кононенко та ін. У роботах висвітлено проблеми становлення політичної системи України, велика увага приділена сучасним проблемам державного будівництва, здійснено спробу визначити ефективність функціонування інституту президентства в Україні. У політологічних працях, на відміну від історичних, більш детально робиться аналіз сучасних державотворчих процесів, інститутів влади, а це є важливим для дослідження питання інституту президентства.

Найбільш широко питаннями інституту президентства займається політолог М. Кармазіна. В її роботах висвітлюється коло проблем, які пов'язані з походженням, розвитком та поширенням досліджуваного інституту. Особлива увага приділяється становленню та розвитку інституту президентства в пострадянській Україні. Зокрема, досліджується специфіка його функціонування у період президентства Л. Кравчука та Л. Кучми.

Заслуговують на увагу роботи, написані політичними та громадськими діячами. Вони є цінними для дослідження, оскільки їх автори були безпосередніми учасниками політичного процесу, однак такі роботи часто є суб'єктивними. Так, в роботах В. Журавського здійснено спробу розкрити особливості політичного процесу, динаміку політичної трансформації України другої половини 1980-х - першої половини 1990-х рр., охарактеризувати суть, основні етапи та тенденції перехідного суспільства і в цьому контексті дослідити обставини, що підштовхнули до утворення інституту президентства та умови, за яких він формувався.

Останнім часом з'явилися праці, присвячені питанню політичної (конституційної реформи). Зокрема, М. Оніщук висвітлив шляхи, методи та проблеми її успішного впровадження в Україні та зміни, яких буде зазнавати інститут президентства в цьому процесі.

Отже, стан розробки теми у сучасній історіографії вказує, що зроблено вагомі кроки на шляху осягнення історичного досвіду становлення та функціонування інституту президентства, однак більшість робіт дублюють одна одну, особливо це стосується питання конституційного статусу президента. Разом з тим, залишається низка питань, які недостатньою мірою отримали своє висвітлення в науковій літературі. Уваги потребує проблема взаємодії президента з органами влади, а також аналіз внутрішньої і зовнішньої політики перших президентів.

Джерельну базу дослідження становлять архівні та опубліковані матеріали, періодичні видання, мемуарна література.

Архівні документи є незначними за кількістю, оскільки багато документів ще не передано на постійне зберігання до архівних фондів. Зокрема, для дослідження були використані матеріали поточного архіву Верховної Ради України (Ф.1, оп. 35). У ньому зберігаються документи, які дають змогу дослідити початок та простежити розвиток політичних протиріч між законодавчою та виконавчою гілками влади за розподіл владних повноважень. Це - постанови, розпорядження Конституційних комісій та їх робочих груп, робочі варіанти конституційних проектів з правками народних депутатів, протоколи і стенограми засідань Верховної Ради України. Іншою важливою групою даного архіву став оп. 22 - це документи Комітету з питань правової політики, за якими можна прослідити еволюцію політичної (конституційної) реформи та безпосередньо статусу інституту президентства в її контексті.

Аналіз опублікованих конституційних та законодавчих актів, а саме: Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., Конституційний договір між Верховною Радою та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України від 8 червня 1995 р., Конституція України від 28 червня 1996 р., Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р., укази та розпорядження Президента України та ін., відзеркалює тенденції розвитку політичної системи України, в тому числі й інституту президентства.

Тексти стенограм засідань сесій Верховної Ради України I-IV скликань дали змогу об'єктивно відтворити події, пов'язані з процесом еволюції інституту Президенства, а саме обговорення законопроектів, змін до законів, думки тих чи інших народних депутатів, політичних сил.

Використані в дисертації мемуари державних та громадських діячів допомагають проаналізувати ряд аспектів інституту президенства. До них відносяться праці І. Плюща, О. Мороза, С. Хмари, В. Чорновола, І. Юхновського. Найбільш важливими та інформативними були роботи перших Президентів України - Л. Кравчука (1991 - 1994 рр.) та Л. Кучми (1994 - 2004 рр.). Вони дають змогу безпосередньо ознайомитися з позицією глав держави, знайти пояснення тих чи інших їхніх дій. Хоча ця група джерел не позбавлена суб'єктивності і потребує глибокого критичного аналізу.

Ще одну групу джерел складають матеріали періодичних видань вищих органів державної влади такі як «Голос України», «Урядовий кур'єр», «Президентський вісник», «Відомості Верховної Ради України». Під час дослідження також використовувалися публікації журналістів, політиків, громадських діячів у періодичних виданнях, таких як «Дзеркало тижня», «Україна молода», «Сільські вісті», «Демократична Україна», «Народна газета», «Україна і світ сьогодні», «Незалежна газета», «Українська газета». Всі вони містять інформацію щодо інституту президентства і це є важливим джерелом для написання роботи.

Матеріали інформаційної мережі Інтернет містять базу законопроектів, нормативно-правову базу, розміщену на офіційних веб-сайтах Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів.

Отже, джерельна база є широкою та різноманітною, а її використання дало змогу автору дослідити процес становлення інститут президентства в Україні.

У другому розділі «Становлення інституту президентства» висвітлено причини появи даного інституту в Україні та початок його утвердження. Інститут президентства - це державна організація установ та індивідів, що володіють певними засобами, ресурсами, виконують конкретні правові, соціальні і політичні функції. Він включає в себе Президента України, Секретаріат Президента (колишня Адміністрація Президента), Представників Президента України на місцях, Раду національної безпеки та оборони України, Національну академію державного управління при Президентові України та ін.

До запровадження поста Президента Україна була неготова. Державна еліта не відчувала потреби в даному інституті. Ситуація змінилася після появи Президента в СРСР, а потім в Росії. До того ж проголошений суверенітет не давав відчутних результатів: московський центр не поспішав ділитися владою. Багато хто вірив, що Президент вирішить існуючі проблеми, змінить в цілому ситуацію на краще. Хоча були й ті, які вбачали в цій посаді загрозу парламентаризму та демократії. Вже на етапі обговорення можливості та доцільності в Україні президентської посади, погляди представників політичних сил на проблему різко поляризувалися.

Історія інституту президентства, починаючи з 1991 р., тісно перепліталася з розробленням і прийняттям нової Конституції України.

19 травня 1991 р. Верховною Радою було ухвалено Концепцію нової Конституції України, яка в переліку основних положень передбачала державну модель управління у формі президентської республіки. Пропонувалося запровадити посади президента і віце-президента країни.

5 липня 1991 р. були прийняті Закон України «Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР», Закон України «Про вибори Президента Української РСР» та Закон України «Про Президента Української РСР», за якими законодавча влада посилювала свої функції, зокрема, щодо кадрових призначень. Посада віце-президента згідно Закону України від 5 липня 1991 р. не була запроваджена. 1 грудня 1991 р. Л. Кравчука обрано першим Президентом незалежної України.

Для забезпечення здійснення своїх повноважень Л. Кравчуком 13 грудня 1991 р. було створено постійно діючий орган, який отримав назву «Адміністрація Президента України». Загальне керівництво Адміністрацією здійснював Секретар Адміністрації, який призначався на посаду і звільнявся з неї Президентом. Основними завданнями Адміністрації були організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення діяльності Президента України. 5 березня 1992 р. прийнято Закон України «Про представника Президента України» (Представник Президента України є главою місцевої державної адміністрації відповідно в області, містах Києві, Севастополі, районі, районі міст Києва і Севастополя). У лютому 1992 р. Л.Кравчук заснував Державну думу України, яка повинна була виконувати консультативні функції при Президентові. Раду національної безпеки України створено в липні 1992 р. як консультативно-дорадчий орган у системі органів державної виконавчої влади при Президентові України.

Проект нової Конституції від 1 липня 1992 р. був першим офіційним проектом Основного Закону незалежної держави. У разі його прийняття Україна ставала парламентсько-президентською республікою. Президент ставав главою держави і фактично позбавлявся впливу на найвищий законодавчий орган, а Верховна Рада ставала центом суспільного і політичного життя країни, істотно впливаючи на всі політичні процеси. Більше ніж через місяць після опублікування проект Конституції був приречений на поразку під час всенародного обговорення.

Ситуація змінилася після перемоги на дострокових президентських виборах 1994 р. Л.Кучми, який вважав необхідним формування ефективної державної влади, але для цього потрібно було зміцнити виконавчу вертикаль. Глава держави запропонував спікеру парламенту О. Морозу підписати Конституційний договір між Президентом і Верховною Радою, який би допоміг уникнути конфліктів між гілками влади та сприяти продовженню роботи по розробці Конституції.

У ході роботи над проектами Конституції найбільше дискусій відбувалося щодо повноважень Президента і структури законодавчого органу. Ліві сили вважали, що посада Президента закріпить авторитарний режим, а націонал-демократи та центристи, навпаки, підтримували ідею сильної президентської влади.

За чотири дні до вичерпання строку дії Конституційного договору - 4 червня 1996 р. Верховна Рада прийняла у першому читанні доопрацьований проект нового Основного Закону, а 27 червня 1996 р. розпочалося історичне засідання, присвячене розглядові Конституції, яке 28 червня 1996 р. завершилося прийняттям Основного Закону. Україна отримала Конституцію, яка закріплювала такі елементи функціонування інституту президентства, як порядок виборів Глави держави і його вступ на посаду, термін президентства, повноваження та порядок їх припинення. Крім того, було вміщено статті про відповідальність Президента, законодавчі акти, про види й компетенцію органів, котрі забезпечують виконання Президентом своїх повноважень та ін. Україна ставала напівпрезидентською республікою, хоча Конституція і не закріплювала даного положення і дана обставина згодом не раз ставала об'єктом для довільного тлумачення Основного Закону.

У третьому розділі «Еволюція інституту президентства» показано, що протиріч між гілками влади не вдалося уникнути шляхом прийняття Конституції 28 червня 1996 р. Тому постало питання внесення змін до Основного Закону, які торкалися й інституту президентства зокрема.

24 грудня 1998 р. фракція комуністів подала на розгляд парламенту проект закону про внесення змін до Конституції, де вважала за необхідне відмінити посаду Президента і запропонувала розширити повноваження Голови Верховної Ради України. Однак Конституційний Суд визнав його не відповідним нормам Основного Закону.

Наступним кроком в політичній реформі стали два законопроекти про внесення змін та доповнень до Основного Закону, а саме - №2339 та №3029. Вони пропонували змінити частину в Конституції, що стосувалася відносин між Президентом, Парламентом та Урядом. Проте ці два закони так і не були розглянуті.

Знову конституційний процес активізувався після обрання в 1999 р. на другий термін Президентом Л. Кучми. Він ініціював внесення змін до Основного закону з метою розширення своїх повноважень за рахунок Парламенту. Так, 15 січня 2000 р. було видано Указ «Про проголошення Всеукраїнського референдуму за народною ініціативою», який відбувся 16 квітня 2000 р. 81,68% громадян підтримали результати референдуму. Президент зробив все, щоб обмежити конституційний вплив законодавчого органу на формування уряду і не допустити збільшення ролі парламентських фракцій в процесі прийняття рішень.

Однак рішення референдуму не були втіленні у життя, оскільки законодавство України не мало відповідних положень щодо цього.

«Касетний скандал», або «справа Гонгадзе», що сприяли політичній кризі, викликали сповільнення конституційного процесу, стосунки між головою держави та парламенту загострилися, відбувся ряд масових протестів проти керівництва держави. Лише після парламентських виборів 2002 р. конституційний процес знову активізувався.

Було підготовлено три законопроекти про внесення змін до Конституції - №3207-1 (О.Мороз, А. Мартинюк та ін.), №4105 (Р. Богатирьова, П.Симоненко та ін.) та №4180 (Р. Богатирьова, К. Ващук та ін.). Всі вони підтримували ідею переходу до парламентсько-президентської республіки. Проекти були направлені до Конституційного Суду і визнані ним такими, що відповідають вимогам Основного Закону. Найбільш суперечливим було питання щодо повноважень майбутнього Президента і Прем'єр-міністра. І хоча проект №4105 був попередньо схвалений Верховною Радою, все ж під час голосування 8 квітня 2004 р. не зміг отримати конституційну більшість голосів.

Тому на базі проектів №3207-1, №4105 і №4180, було розроблено компромісний варіант змін до Конституції - №4180, який був направлений до Конституційного Суду. Суд 12 жовтня 2004 р. дійшов висновку, що даний проект відповідав нормам Основного Закону і в найближчому майбутньому мав бути ухвалений конституційною більшістю.

Ситуація ускладнилася в зв'язку з розпадом пропрезидентської більшості, а тому було неможливим проголосувати за внесення конституційних змін. Надії були на те, що ближче до президентських перегонів вималюється чітка картина щодо майбутнього переможця і у випадку, якщо влада не буде ним задоволена, то все ж спробувати зібрати 300 голосів для обмеження майбутніх повноважень Президента.

Під час виборчої президентської кампанії 2004 р. та Помаранчевої революції законопроект про зміну до Конституції став частиною компромісу між опозицією та владою. 8 грудня 2004 р. Верховна Рада підтримала Закон «Про внесення змін до Конституції України» (№4180), за яким держава з президентсько-парламентської республіки ставала парламентсько-президентською. Закон мав вступити в силу 1 січня 2006 р.

Однак питання політичної реформи й досі залишається відкритим, постійно з'являються заяви від різних політичних сил щодо перегляду закону в Конституційному Суді, необхідність проведення референдуму щодо політичної реформи з метою перегляду повноважень Президента України.

У четвертому розділі роботи «Політичний курс президентів України у здійсненні внутрішньої та зовнішньої політики» досліджується курс Президента України у проведенні ринкових реформ, а також аналізуються особливості проведення зовнішньополітичного курсу держави. Пріоритетними в дослідженні діяльності президентів у внутрішній сфері були економічна та соціальна політика, у зовнішній - акценти зроблено на питаннях ядерного роззброєння, СНД, взаємовідносини з Росією та країнами Заходу.

З проголошенням незалежності 24 серпня 1991 р. відкрилася нова сторінка у формуванні внутрішньої та зовнішньої політики держави, а Президент ставав лідером, який мав знайти вірний шлях у питанні здійснення внутрішніх реформ та в утвердженні незалежної України на міжнародній арені.

Кожен президент мав свою політичну програму: Л. Кравчук - програма з п'яти «Д» - «Державність. Демократія. Добробут. Духовність. Довіра»; Л. Кучма - «Шляхом радикальних економічних реформ», В. Ющенко - «10 кроків назустріч людям».

Ключовими аспектами політичного курсу Л.Кравчука були побудова соціально спрямованої економіки, ефективна система соціальних гарантій та захисту, боротьба із спекуляцією та корупцією, перехід до ринкової економіки.

Хоча програма дій була розроблена на платформі націонал-демократів, все ж її виконавцями були вчорашні комуністи і тому виникали затримки в проведенні реформ. До ряду позитивних кроків можна віднести початок оформлення законодавчої бази для інститутів ринкової економіки, значні кроки зроблено в питанні приватизації, в розвитку середнього та малого бізнесу.

Політичний курс України було змінено з приходом до влади нового Президента - Л. Кучми. 10 жовтня 1994 р. у його виступі «Шляхом радикальних економічних реформ» були визначені стратегічні задачі, шляхи подальшого реформування української економіки та виведення її із кризи. Важливим кроком у виконанні програми Президента стало запровадження національної валюти - гривні 2 вересня 1996 р., а також заходи, спрямовані на сповільнення економічного спаду виробництва.

Наприкінці січня 2000 р. з'явився проект послання Президента до Верховної Ради - «Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної і соціальної політики на 2000-2004 рр.», де була запропонована стратегія соціального та економічного розвитку на п'ять років.

Новий етап у розвитку української економіки пов'язували з приходом до влади в 2005 р. на посаду Президента В. Ющенка та його планом дій «Десять кроків назустріч людям»: створення 5 мільйонів робочих місць, фінансування соціальних програм, збільшення бюджету, зменшення податків, боротьба з корупцією, підвищення заробітних плат та пенсій, доступність якісної освіти та медицини, розвиток українського села, створення професійної армії, здійснення зовнішньої політики на користь та в інтересах України.

Отже, внутрішній курс держави значною мірою залежав від позицій Президента та його команди, від політики, яку вони проводили. За роки незалежності відбулися значні зрушення у внутрішньому курсі держави. Проте ряд завдань - фінансова система, соціальні програми, зовнішньоекономічна діяльність - все це потребує подальшого розвитку.

Економічний розвиток України залежав також й від ситуації в світі, від реалізації іншого, не менш важливого, напряму роботи інституту президентства, а саме - формування, керівництва та реалізації зовнішньої політики держави.

Зовнішньополітична складова завжди займала важливе місце у діяльності трьох президентів незалежної України - Л. Кравчука, Л. Кучми та В. Ющенка.

Першим і чи не найголовнішим завданням зовнішньої політики було питання ядерного роззброєння, вирішення якого стало значним етапом у міжнародному визнанні України.

Іншим важливим моментом були стосунки з державами колишнього СРСР. Україна виступила однією із засновниць СНД, і хоча Л. Кравчук повністю підтримував цю організацію, її статут не підписав: Україна залишилася на правах асоційованого члена. Л. Кучма вважав співпрацю з СНД «необхідною вимогою в руслі економічних питань, але на базі рівності всіх держав, без політичної чи економічної інтеграції в СНД». Наразі Президент В. Ющенко має скептичне відношення до СНД, називає його «важким та малоефективним проектом».

У стосунках з Росією наріжним каменем, в першу чергу, стало питання Чорноморського флоту. Лише після підписання в 1997 р. Договору про дружбу, співробітництво і партнерство дві держави змогли домовитися - Чорноморський флот РФ одержав право базуватися в Севастополі на період до 2017 р. Однак вже в 2005 р. В. Ющенко заявив, що статус ЧФ Росії потребує перегляду та пообіцяв провести інвентаризацію всього українського майна, що орендує флот РФ з ціллю підняття оренди до реальної ринкової собівартості.

Стосунки з Росією на даному етапі є складними. Непорозуміння виникають в питанні ціни на газ, який РФ постачає Україні, в питанні Чорноморського флоту. Незадоволення у Росії викликає навіть зовнішня політика, яку проводить діючий Президент України В.Ющенко.

Важливою складовою зовнішньої діяльності України є участь в міжнародних організаціях. Центральними інститутами є Європейський Союз (ЄС) і Північноатлантичний альянс (НАТО). Входження до них є довготривалим та складним процесом. Однак зі сторони державного керівництва, а особливо Президента України було зроблено ряд спроб з метою наближення вступу держави до цих організацій. І хоча дата приєднання як до НАТО так і до ЄС не визначена, все ж це є в самих найближчих зовнішньополітичних планах лідерів держави.

Вплив інституту президентства на курс України як у внутрішній так і в зовнішній політиці є вагомим, адже саме президент виступає координатором внутрішніх перетворень в державі та є творцем іміджу країни на міжнародній арені.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження зумовлює можливість зробити такі Висновки:

- Загальний аналіз історіографії з проблеми дослідження інституту президентства засвідчив наявність певного наукового доробку, різного за проблематикою та обсягами висвітлення тих чи інших аспектів. Найбільш глибоко розкрито причини виникнення інституту президентства, а також його взаємовідносини з органами влади. Побіжно розглянуто питання еволюції інституту президентства, недостатня увага приділена його діяльності по визначенню і реалізації внутрішньої і зовнішньої політики держави. Джерельна база є різноманітною й достатньою для вирішення основних завдань дослідження;

- Інститут президентства - явище нове для України, яке досі не мало традицій в державотворенні, а до його впровадження країна прийшла дещо несподівано. Значний вплив на це справив досвід даного інституту в СРСР. Новостворений інститут президентства став консолідуючим чинником нації та суспільства і важелем для виходу з кризової ситуації, що склалася в державі. Однак існувала думка щодо загрози для парламентаризму та демократії з боку інституту президентства;

- У цілому інститут президентства пройшов декілька етапів свого розвитку: 1) грудень 1991 р. - червень 1995 р. - президентсько-парламентська форма правління; 2) червень 1995 р. - 28 червня 1996 р. - президентська форма правління; 3) червень 1996 р. - грудень 2005 р. - президентсько-парламентська республіка; 4) з січня 2006 р. - парламентсько-президентська форма державного устрою;

- Доведено, що значну роль у протиріччях між гілками влади відіграло саме введення посади Президента, оскільки його функції не були чітко визначеними в державному законодавстві, а тому президенти Л. Кравчук та Л. Кучма намагалися перебрати на себе частину повноважень як виконавчої, так і законодавчої гілок влади, побудувати владну вертикаль та підпорядкувати уряд. Так, ідея прийняття нової Конституції теж виходила від Президента України. На меті було розширення владних повноважень. Парламентська більшість, в свою чергу, теж почала готувати проекти по впровадженню парламентсько-президентської форми правління. Розпочався процес так званої політичної реформи. Зміни до Конституції були прийняті як компроміс під час політичної кризи 2004 р. Однак брак часу, неглибоке розуміння процесів суспільного розвитку, недостатня правова культура ініціаторів внесення змін до Конституції не дали змогу провести якісну конституційну реформу, лише ще більш були поглиблені розбіжності між гілками влади. Політичні події в Україні в 1991 - 1 січня 2006 рр. показали, що пошук на практиці місця інституту президентства в механізмі державної влади є досить складним і тривалим процесом. За всі роки української державності так і не отримано збалансованого, ефективного законодавства, натомість законодавчі суперечності досягли свого піку;

- Не зважаючи на протиріччя між гілками влади, Президент був і залишається важливою фігурою у розвитку стратегії держави як у внутрішній так і у зовнішній політиці. Усі зовнішньополітичні кроки президентів були спрямовані на утвердження нашої держави на світовій арені, зростання її престижу та ваги, а також на дійове забезпечення найпріоритетніших національних інтересів України. Це, в свою чергу, сприяло зростанню захищеності життєво важливих інтересів українського суспільства;

- Впродовж всього періоду еволюції інституту президентства у ньому зосередилися ключові важелі впливу практично у всіх сферах суспільного життя. Ми не раз переконувалися, що сам факт існування інституту президентства, а також його діяльність, виявилися стабілізуючим фактором у житті держави, стали чинником вирішального повороту України на власний шлях розвитку. У наукових та політичних колах не припиняються дискусії довкола трансформації інституту президентства в Україні: від ідей посилення президентської влади, розширення його повноважень до ідей звуження президентських прерогатив.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ, ВМІЩЕНИХ У ФАХОВИХ ВИДАННЯХ:

1. Система влади в Україні (1991-1994): історичний аспект / О.В.Чернишевич // Часопис української історії. - 2006. - Вип. 5. - С. 130-134;

2. Становлення та трансформація інституту президентства в Україні в 1990-ті роки: аналіз історіографії проблеми / О.В. Чернишевич, А.Г. Слюсаренко // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Історія. - 2006. - Вип. 82-83. - С. 125-128;

3. Становлення та розвиток інститут президентства в політичній системі України (кінець ХХ - початок ХХІ ст.) / О.В. Чернишевич // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2007. - №2. - С. 177-182;

4. Діяльність Президента України по визначенню внутрішньої та зовнішньої політики (1991 - 2006 рр.): історичний аспект / О.В. Чернишевич // Університет. - 2009. - №2. - С.27-32.

АНОТАЦІЇ

Чернишевич О.В. Становлення та розвиток інститут президентства в Україні (1991 - 2006 рр.): історичний аспект. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2009.

Дисертаційна робота присвячена інституту президентства в Україні в 1991 - 1 січня 2006 рр. На основі широкого кола джерел досліджено передумови виникнення інституту президентства та процес його становлення. Також викладено етапи розвитку даного інституту та їх характеристика. Висвітлено, яких змін зазнавав інститут в той чи інший період, з'ясовано їх плюси та мінуси в контексті тогочасної політичної ситуації. Детально проаналізовано протиріччя між гілками влади та їхній вплив на еволюцію інституту президентства. Проаналізовано причини проведення політичної реформи в контексті функціонування інституту. З'ясовано дії Президента України у сфері внутрішньої політики держави та проведення ним реформ. Досліджено зовнішньополітичну діяльність керівника держави в контексті становлення України на міжнародній арені.

Ключові слова: інститут президентства, Президент України, Л. Кравчук, Л. Кучма, В. Ющенко, Конституція України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України.

Чернышевич Е.В. Становление и развитие института президентства в Украине (1991 - 2006 рр.): исторический аспект. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка. - Киев, 2009.

Диссертационная работа посвящена институту президентства в Украине в 1991 - 1 января 2006 гг. Использование значительного количества источников (документы архивов Верховной Рады Украины, ЦГАВОВ Украины) и существующих разработок дало возможность проследить причины возникновения института президентства в Украине, начало его становления и дальнейшее формирование в политической системе страны. Перестройка, кризис коммунистической системы в СССР, суверенизация республики - все это привело к формированию института президентства. Помимо того уже был опыт данного института в СССР. Особенно институт президентства стал актуален после провозглашения независимости 24 августа 1991 г., поскольку молодой стране был необходим руководитель, который бы сконцентрировал вокруг себя силы для решения всех противоречий.

В диссертации определено, что институт президентства прошел несколько этапов своего развития, которые отображают противоречивость и сложность данного процесса. Отображены попытки Президента Украины расширить круг своих полномочий, которые в последствии вызвали обострение противоречий между всеми ветвями власти. Особенно активно против выступали левые силы парламента.

Исследовано изменения, внесенные в статус института президентства в ходе разработки и принятия Конституции Украины 1996 г., которая подвела нашу страну к президентско-парламентской республике.

Обосновано, почему принятие Основного Закона все же не решило всех противоречий между ветвями власти и началась так называемая политическая или конституционная реформа. Были рассмотрены проекты изменений в Конституцию, особенный акцент был сделан на предложениях по изменению функций института президентства. Первые проекты были внесены еще коммунистами и предусматривали полную ликвидацию институту как такового. Конституционный процесс активизировался после президентского указа «О провозглашении Всеукраинского референдума по народной инициативе», результаты которого могли бы значительно расширить его права за счет законодательной власти. Правда, они так и не были воплощены в жизнь из-за отсутствие соответствующей законодательной базы. В свою очередь, депутаты начали активно продвигать законопроекты, в результате принятия которых Украина ставала бы парламентско-президентской республикой, но ни один проект так и не был принят.

Аргументировано, что принятие Закона Украины «О внесении изменений в Конституцию Украины» 8 декабря 2004 г. изменило политическую систему на парламентско-президентскую республику вместо существующей президентско-парламентской. В работе доказано, что принятый Закон все же не решил всех противоречий между ветвями власти и стал просто условием во время государственного кризиса, получившего название Оранжевой революции.

В диссертации раскрыт вопрос влияния института президентства на формировании внешней и внутренней политики страны, показаны ошибки главы государства в первые годы независимости, когда начиналось становление рыночной экономики и в целом страны на международной арене.

Ключевые слова: институт президентства, Президент Украины, Л. Кравчук, Л. Кучма, В. Ющенко, Конституция Украины, Верховная Рада Украины, Кабинет Министров Украины.

Chernyshevych O.V. The formation and development of the institute of Presidency in the political system of Ukraine (1991 - 2006): historical aspect. - Manuscript.

The dissertation for a degree of candidate of historic sciences in specialty 07.00.01 - History of Ukraine. - National Taras Shevchenko University of Kyiv. - Kyiv, 2009.

The dissertation is devoted to complex research of the institute of Presidency in Ukraine in 1991 - 2006. Pre-conditions of origin of the institute of Presidency and the process of its becoming were investigated on the basis of wide circle of archived sources. Also stages of development of this institute were expounded and their description. It was showed all changes of this institute in one or another period and their pluses and minuses in the context of political situation were found out. Contradictions between the branches of power were analyzed carefully and their influence on the institute of presidency. Reasons of leadthrough of political reform were set and the institute of Presidency in it. It is found out all actions of president in domestic policy of country and leadthrough reforms by him. External activity of country's leader is considered in the context of becoming of Ukraine in the international scene.

Key words: institute of рresidency, President of Ukraine, L. Kravchuk, L. Kuchma, V. Jushchenko, Constitution of Ukraine, Supreme Rada, Cabinet of Ministers.

Размещено на Allbest.ru

...