Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що його матеріали, положення і висновки сприятимуть узагальненню та формуванню цілісного уявлення про історію становлення й розвитку міського самоврядування на землях України. Досвід практичної діяльності міських дум може бути корисним у процесі вивчення курсів історії України ХІХ ст.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження були апробовані на ІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Образование и наука без границ - 2006” (Дніпропетровськ, 2006), Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених „Актуальні проблеми сучасної науки” (Ізмаїл, 2006); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Дни науки - 2007” (Дніпропетровськ, 2007); науковій конференції „Наука: теория и практика - 2007” (Дніпропетровськ, 2007).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 8 статей обсягом 3,2 друкованих аркушів, із них 5 статей - у фахових виданнях України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків (17 таблиць), списку використаних джерел, який налічує 393 найменування. Дисертацією є рукопис загальним обсягом 261 сторінка (основний текст - 195 сторінок).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, подано загальну характеристику роботи та її практичне значення.

У першому розділі “Стан наукового вивчення теми” розкрито особливості наукової розробки теми в історичній літературі, наведено огляд опублікованих і архівних джерел. Наявний історіографічний матеріал умовно поділено на три групи: перша - праці авторів дореволюційного періоду, друга - роботи радянських вчених, третя - доробки сучасних дослідників.

До першої групи (дореволюційні автори) увійшли праці таких вчених, як О. Волькенштейн, А. Градовський, Г. Джаншиєв, І. Дитятін, О. Михайловський, В. Немчинов, Д. Семенов, І. Фесенко та ін.

І. Дитятін одним із перших у ХІХ ст. почав висвітлювати проблеми самоврядування у Російській імперії. Серед недоліків Положення 1870 р. науковець називає систему виборів гласних. О. Волькенштейн до негативних моментів оновленого законодавства відніс збереження надмірного контролю з боку уряду за діяльністю місцевої влади, а до позитивних - упорядкування витрат і прибутків, можливість відкриття нових шкіл, лікарень.

У дореволюційній історіографії представлена окрема низка праць з історії становлення системи самоврядування в Одесі. Так, у дослідженні “Одесса. 1794-1894: Издание городского общественного управления к столетию города” (1895) міститься аналіз розвитку міського господарства в означений період. Поза увагою авторів лишилася культурно-освітня діяльність міської влади Одеси. У роботі І. Федорова, на відміну від попередньої праці, віддається перевага розвитку освіти, культури, охорони народного здоров'я та опису життя і діяльності відомих громадських діячів. На думку А. Кирпичникова та А. Маркевича, підвищення економічного потенціалу Одеси у пореформений період дозволило міській владі більше уваги приділяти питанням поширення освіти серед народних мас.

На початку ХХ ст. було опубліковано праці, присвячені діяльності міської влади за тридцятирічний період (з 1870 до 1900 р.). Такі дослідники, як Д. Семенов, Г. Шрейдер, Г. Джаншиєв, О. Михайловський, проаналізували діяльність міських дум та управ, виявили недоліки існуючої системи (надмірний контроль за діяльністю дум з боку центрального уряду, обмеження виборчого права) і виклали своє бачення щодо поліпшення міського законодавства.

У цілому в дореволюційний період не вийшло жодної узагальнюючої праці з історії міських дум Півдня України. Вони вивчалися у контексті загальної історії Росії або окремих населених пунктів. Водночас було сформульовано ряд теоретичних висновків щодо розвитку міського самоврядування. Так, дослідники майже одностайно висловлювали думку щодо необхідності зменшення контролю за діяльністю міської влади з боку центральної адміністрації. Певні послаблення передбачалися Положенням 1870 р., але міська контрреформа 1892 р. знищила фінансово-господарчу самостійність дум, залишивши їм лише опікування культурно-освітніми питаннями. Саме цим науковці ХІХ - початку ХХ ст. пояснюють відсталість муніципального господарства Російської імперії порівняно з європейськими містами.

У радянській історіографії майже немає спеціальних праць, які стосуються процесу формування та діяльності міського самоврядування на Півдні України. У 1978 р. вийшло одночасно кілька праць, присвячених двохсотріччю Херсона. Роботи „Херсон. Страницы истории. 1778-1979”, „Херсону 200 лет, 1778-1978 гг.” являють собою тезовий виклад найбільш вагомих фактів з історії міста. Значна кількість інформації стосується історії Херсонського порту.

В. Нардова в праці „Городское самоуправление в России в 60-х - начале 90-х гг. ХІХ в.” (1984) розглядає стан, структуру громадського управління у 60-х рр. ХІХ ст. та процес підготовки міської реформи 1870 р., причини проведення та етапи впровадження контрреформи 1890-х рр. Авторка, аналізуючи ті чи інші аспекти зазначеної проблеми, часто зверталася до досвіду Одеського міського управління.

Дослідження „Николаеву 200 лет. 1789-1989 гг.” (1989) є збіркою фрагментів архівних документів, присвячених значущим подіям в історії міста (наказ царського уряду про розбудову міста, документи щодо торговельних операцій та ін.).

Окрему підгрупу праць радянського періоду становлять колективні, енциклопедичні видання, як-от: “Історія міст і сіл Української РСР”, „Советский Союз. Географическое описание в 22-х томах. Украина. Районы” та ін. Незважаючи на заангажованість і велику увагу до розбудови радянської моделі ведення господарства, у зазначених роботах знайшли певне висвітлення проблеми розвитку міст Одеси, Херсона, Миколаєва та діяльності дум, модернізації портів і необхідних засобів комунікації.

Таким чином, радянська історіографія представлена невеликою кількістю праць з проблем самоврядування в цілому, на українських землях зокрема. У роботах цього періоду досліджуються питання розробки й упровадження міських Положень, функціонування виборчої системи. Переважає загальна характеристика діяльності дум та управ. Проте не знайшли достатнього висвітлення у цій групі робіт питання соціально-економічного спектру системи міського самоврядування.

Якісно новий етап у розвитку вітчизняної історіографії розпочався з 90-х рр. ХХ ст. Зі здобуттям Україною незалежності постало завдання розбудови системи місцевого самоврядування на якісно нових засадах. Активізувався науковий пошук, зокрема вивчення історії міських дум. Так, О. Марченко у 1997 р. захистив кандидатську дисертацію на тему „Міське самоврядування на Півдні України у другій половині ХІХ ст.”, присвячену проблемам становлення і функціонування органів міського самоврядування у регіоні. Поза увагою дослідника лишилося питання ефективної експлуатації міською владою наявних портових споруд як основного джерела формування міського бюджету.

Деякі аспекти благоустрою Одеси та управління містом наприкінці ХІХ ст. були розглянуті у монографії одеських вчених Ф. Самойлова, М. Скрипника та О. Ярещенка „Одеса на зламі століть (кінець ХІХ - початок ХХ ст.): історико-краєзнавчий нарис” (1998). У праці С. Стременовського „Местное самоуправление г. Одессы в середине ХІХ в.” (2002) зазначається, що, незважаючи на обмежені фінансові права дум у дореформений період, а також на мізерне їх фінансування, думи все ж працювали на благо міст, намагалися реалізовувати певні проекти для їх розвитку.

Одним із найбільш фундаментальних видань з історії Миколаївської області є „Історія рідного краю. Миколаївщина” (2004) (В. Шкварець, Т. Мельник). У ній пореформені роки розглянуті з позиції невпинного розвитку та зростання міста. Збільшення міських прибутків за рахунок оподаткування товарів, що вивозилися через Миколаївський порт, спонукало думи та управи більше коштів витрачати на благоустрій. Л. Левченко у роботах велику увагу приділила діяльності військових генерал-губернаторів у галузі міського управління. Зокрема зазначається, що в Миколаївському військовому губернаторстві установи самоврядування діяли швидше як виконавчі органи губернської канцелярії, оскільки підпорядковувалися губернаторові та виконували його постанови.

На початку ХХІ ст. вийшов навчальний посібник з історії Херсонщини С. Водотики, Є. Сінкевича. Висвітлюючи історію Херсона в пореформений період, автори розкрили такі аспекти, як водозабезпечення міста, будівництво доріг, розвиток освіти, показали роль у реалізації цих проектів органів міського самоврядування. До 225-річчя Херсона вийшла робота В. Сальда, де стисло розглядається історія міста. Автор зазначає, що у другій половині ХІХ ст. місто перетворюється в значний культурно-освітній центр губернії. Відкривається громадська бібліотека, міський театр тощо. У зв'язку із зазначеною подією А. Назарова, О. Стукалова опублікували низку документів Державного архіву Херсонської області, присвячених заснуванню міста.

У монографії Л. Цибуленко висвітлено особливості муніципального землеволодіння та землекористування Херсона, Миколаєва, Одеси, процес становлення муніципального виробництва з переробки худоби у цих містах, що приносило значні прибутки.

Роль і місце чорноморських та азовських портів в історії України знайшли відображення в працях Г. Турченко („Південноукраїнський регіон у контексті формування модерної української нації (ХІХ - перша чверть ХХ ст.): Навчальний посібник” та ін.). Дослідниця зазначає, що приморські порти тісно пов'язували економіку України і Європи.

Заслуговують на увагу роботи іноземних істориків, зокрема, австрійський дослідник Андреас Капеллер вказує, що розбудова Чорноморських портів у ХІХ ст. мала позитивні наслідки для економічного розвитку всієї України. У праці американської дослідниці Патриції Герлігі розкриваються основні напрямки господарчої діяльності дум та управ, процес формування міського бюджету, етапи модернізації портових споруд тощо.

Джерельна база нашого дослідження значною мірою складається з досить великого за обсягом масиву документів, які поділяються на такі види: 1) законодавчі й нормативні акти; 2) архівні матеріали; 3) опубліковані документи; 4) періодичні видання.

Перша група джерел (законодавчі (нормативні) акти) представлена урядовими наказами, підзаконними актами та постановами місцевої адміністрації. Найбільш фундаментальним виданням нормативних документів є Повне зібрання законів Російської імперії. Під час написання дослідження нами було використано „Положение о портовой ремесленной школе в г. Николаеве”, „О некоторых мерах по введению Положения об общественном управлении г. Одесса” та ін.

У роботі використані архівні документи, що зберігаються у Центральному державному історичному архіві м. Києва, державних архівах Одеської, Миколаївської та Херсонської областей. З Центрального державного історичного архіву залучені документи з фонду Поліцейської частини (Ф. 442), Жандармського управління м. Одеси (ф. 385). Низку важливих джерел знайдено в Одеському обласному архіві у фондах Канцелярії Новоросійського й Бессарабського генерал-губернатора (ф. 1), Управління тимчасового Одеського генерал-губернатора (ф. 5). У Миколаївському Державному обласному архіві використано документи фонду Миколаївської міської управи (ф. 126), Миколаївської міської думи (ф. 222). З Херсонського Державного обласного архіву опрацьовано документи фонду Херсонської міської управи (ф. 4), Канцелярії Херсонського губернаторства (ф. 1), Херсонського губернського управління (ф. 3) та ін.

Опубліковані документи. Ця група джерел репрезентована передусім звітами дум та управ, а саме: „Обозрение отчетов Одесской городской распорядительной думы за 1864-1868 гг.”, „Отчеты о денежных оборотах городских касс” за різні роки, „Труды Одесского статистического комитета”, а також звіти Херсонської громадської бібліотеки, Херсонської міської управи, кошториси Херсонської міської управи витрат і прибутків за різні роки та „Памятная книжка Херсонского городского общественного управления”.

Окрему групу джерел становлять періодичні видання, представлені пресою (газетами), часописами та різноманітними щорічними довідниками, що містять звіти дум та управ про фінансово-майновий стан міста, діяльність лікарняних, благодійних, культурно-освітніх закладів та ін.

У цілому реальна джерельна база є репрезентативною і дозволяє вирішувати поставлені завдання.

На сучасному етапі державотворення відбувається переосмислення історичного досвіду міського самоврядування. Історики намагаються розглядати діяльність дум та управ з урахуванням регіональних особливостей та історичних реалій. Підкреслюється виняткова роль міської влади у розвитку освіти, культури, доброчинності. Разом із тим, дослідниками не здійснено всебічного дослідження діяльності міських громад приморських міст України у другій половині ХІХ ст. Оскільки зазначені питання розкрито лише фрагментарно в окремих працях, то автор і робить спробу їх комплексного аналізу в цій роботі.

У другому розділі “Правовий статус міст напередодні та після реформи 1870 р.” охарактеризовано основні етапи розробки та впровадження міських реформ 1863, 1870, 1892 рр., особливості їх уведення в Одесі, Миколаєві та Херсоні, окреслено коло повноважень органів міського самоврядування, визначено соціальний склад дум та управ.

Першим законодавчим актом, який знаменував початок розбудови системи міського самоврядування, був статут „Положення про губернії” 1775 р. Запровадження Жалуваної грамоти містам (1785 р.) визначило появу шестигласних дум. Наступна спроба реформувати міське законодавство припадає на середину 40-х - початок 60-х рр. ХІХ ст. Уряд умовно поділив міста на „першорядні” та „другорядні”. Для „першорядних” міст, зокрема Петербурга, Москви, Одеси, створювалося більш ліберальне та економічно вигідне законодавство. Решта міст імперії користувалася старими законами. Міське управління відрізнялося складністю структури, до якої входили два основні органи - збори міської громади та дума.

Втілення буржуазних реформ 60-70-х рр. ХІХ ст. позначилося на системі місцевого самоврядування. З ініціативи уряду впродовж 1863-1870 рр. тривала розробка нового законодавства щодо міського управління. Найбільш дискусійним виявилося питання стосовно принципів поділу виборців на групи. Після тривалого обговорення було ухвалено рішення про поділ громадян на три курії за розмірами сплачуваних податків. Так, за Положенням 1870 р. у приморських містах Півдня України до першої курії виборців потрапили дворяни, духівництво, міщани та різночинці. До другої та третьої - громадяни, що були задіяні у торговельно-промисловій сфері. Нове законодавство впроваджувалось майже в усіх містах Російської імперії. Без змін і в повному обсязі воно поширювалось на портові міста південноукраїнського краю - Херсон та Миколаїв і з незначними уточненнями - на Одесу.

Контрреформістські заходи 90-х рр. ХІХ ст. призвели до змін у законодавстві щодо місцевого самоврядування, головна мета яких полягала у створенні жорсткої централізованої системи управління країною. Існування монархічного ладу та децентралізованої системи самоврядування як основного елементу демократичної держави виявилось несумісним.

Міське Положення 1892 р. встановлювало градацію між містами, надавало особливого становища Петербургу, Москві та Одесі. Нове міське законодавство встановило високий майновий ценз, що значно звузило коло виборців. Виборче право закріплювалося за дворянами та представниками великої торгово-промислової буржуазії. Підприємці, підрядники, власники питних закладів, ремісники і міщани не голосували зовсім. Положення 1892 р. скоротило й повноваження міських дум. Відтепер вони підлягали контролю з боку губернатора, міністра внутрішніх справ та Сенату. Це знизило ефективність діяльності органів міського самоврядування та гальмувало процес розгляду поточних справ міста.

На початку ХХ ст. думи й управи були повністю втягнуті в державну політику та виступали оплотом царської влади на місцях, а не гарантом соціального й економічного розвитку міст.

У третьому розділі “Права, компетенції та функції органів самоврядування у розбудові міського господарства” аналізується внесок дум і управ у розвиток міського господарства приморських міст Півдня України.

У висновках узагальнено результати дослідження й викладено основні положення, які виносяться на захист.

Запроваджене у 1863 р. міське Положення стосовно Одеси мало низку переваг порівняно з аналогічними документами для столиць Російської імперії. Міській владі Одеси було надано ширші повноваження, знижено контроль над управлінням міста, збільшено коло виборців. Проте право вирішувати найбільш принципові питання (загального оподаткування, оскарження постанов Сенату тощо) залишалося за генерал-губернатором і центральним урядом. Регресивним залишався принцип поділу органів самоврядування на загальні та станові.

Згідно з Положенням 1870 р. система міської влади стала виборною. Надані думам нормотворча, господарсько-регулятивна та контролююча функції сприяли їх широкій і плідній діяльності в галузі задоволення зростаючих міських потреб. Унаслідок проведення контрреформи 1892 р. зменшується самостійність органів міського самоврядування. Відтепер вони підлягали контролю з боку губернатора, Міністра внутрішніх справ та Сенату.

Специфічним видом діяльності міської влади приморських міст була робота щодо розширення мережі портових споруд і підвищення ефективності їх експлуатації. Думи й управи знаходили підрядників, відводили міську землю під будівництво портових комунікацій, керували процесом розробки необхідних проектів і виступали в ролі координатора. Головні завдання в цьому напрямку полягали в реалізації поглиблювальних робіт, очищенні фарватерів, розбудові митниці тощо. Робота, проведена Одеською міською владою у 60-70-х рр. ХІХ ст., дозволила збільшити пропускну здатність порту в кілька разів. Позитивні тенденції простежувались і в Миколаєві, який дуже швидко посів провідне місце серед портів Російської імперії. Гіршою ситуація була в Херсоні. Відсутність державних дотацій і пільг не дали можливість інститутам міського самоврядування виконати весь перелік робіт, необхідних для покращення функціонування порту. Але статус Херсона як важливого складського пункту визначив приток прибутків до міської казни. До того ж до кінця ХІХ ст. було вирішено проблему поглиблення Дніпровських гирл, що стимулювало приватних підприємців Херсона розширювати діючі та відкривати нові комерційні підприємства.

Важливим стимулом у процесі формування портового комплексу був розвиток транспортних мереж. Політика міського самоврядування сприяла перетворенню Одеси, Миколаєва та Херсона у транспортні вузли, що з'єднували залізничні, морські й річкові магістралі в єдину систему, яка відігравала значну роль у процесі становлення міст як торговельно-виробничих центрів.

Фінансово-майновий напрям у діяльності інститутів міської влади передусім полягав у вирішенні питань вимощення вулиць, прокладення водогону, налагодження освітлення та у збільшенні міських прибутків. При думах та управах працювали спеціальні комітети, комісії, відділки й окремі посадові особи, які давали можливість швидко й ефективно реалізовувати будь-які проекти господарчого характеру. Для виконання зазначених проектів громадське управління залучало іноземні інвестиції, державні позики, заохочувало підрядників. Міська влада виступала в ролі координатора та своєрідного наглядача. Всі будівельні роботи у межах міста регламентувалися відповідними інструкціями, розробленими міським самоврядуванням.

Найбільш прибутковою статтею міського бюджету Одеси та Миколаєва були збори з портових операцій. Запровадження у цих містах півкопієчного податку дало можливість розширити фінансування будівництва доріг, водогону й сплавної каналізації. Наявність великого земельного фонду в Херсоні та надання міській владі права стягувати орендну плату за використання землі визначали те, що найбільшою статтею прибутків міста стали саме збори за оренду земельних ділянок. Також це пояснюється слабким розвитком інших господарчих об'єктів. Серед усіх міст Херсонської губернії Одеса, Миколаїв і Херсон мали найвищі показники прибутків. Автор це пояснює значною мірою наявністю модернізованої системи портових споруд.

Діяльність щодо соціального захисту населення передбачала цілеспрямоване запровадження заходів, спрямованих на подолання спалахів інфекційних захворювань, підвищення рівня медичного обслуговування, безкоштовної медичної допомоги, боротьбу з жебрацтвом та збільшення кількості благодійних закладів. Міська влада виступала в ролі ініціатора відкриття нових та інвестора діючих лікарських і доброчинних установ. Санітарно-профілактична робота реалізовувалася шляхом пильного контролю за діючими лікарнями та розробки відповідних інструкцій, постанов для обов'язкового виконання тощо. Лікарняні заклади, що фінансувалися з міського бюджету, як правило, виконували й доброчинні функції.

Освітній напрям у роботі міської влади передбачав відкриття народних шкіл, училищ, гімназій, опікування міськими громадськими бібліотеками та театрами. Показником значної уваги до вказаних питань була плідна діяльність у містах громадських бібліотек і театрів, які перебували під опікою інститутів міського управління. Театри отримували нові приміщення, значно збільшувалася кількість читачів у громадських бібліотеках, що пояснювалося розширенням літературного фонду та його відповідністю інтересам читачів. У Херсоні освіта була об'єктом діяльності одночасно земських і міських установ, що спричинило відкриття низки народних шкіл та професійних училищ.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ