Роль земств Лівобережної України в модернізації сільського господарства (1864-1914 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

УДК 330.8.352 (477.5)"18"

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

РОЛЬ ЗЕМСТВ ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ В МОДЕРНІЗАЦІЇ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА (1864 - 1914 рр.)

Спеціальність 08.00.01 - економічна теорія та історія економічної думки

КРОТ ЛЮДМИЛА МИКОЛАЇВНА

Київ 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі промислового маркетингу Тернопільського державного технічного університету імені Івана Пулюя Міністерства освіти і науки України, м. Тернопіль

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор КОЗЮК Віктор Валерійович, Тернопільський національний економічний університет, завідувач кафедри економічної теорії

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Леоненко Петро Михайлович, Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі Міністерства фінансів України, завідувач кафедри економічної теорії

кандидат економічних наук, доцент Пантелеймоненко Андрій Олексійович, Полтавський університет споживчої кооперації України, доцент кафедри грошового обігу і кредиту

Захист відбудеться «15» вересня 2009 р. о «14» годині на засіданні спеціалізованої ради Д 26.006.01 ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 317.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за адресою: 03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, 49-г, к.601.

Автореферат розісланий «11» серпня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор економічних наук, професор А.Е.Фукс

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Інтереси національного розвитку, стратегічна доктрина Української державності передбачають побудову демократичного, соціально орієнтованого суспільства з розвинутою промисловістю і сільським господарством. Важлива роль в процесі реформування економічної системи відводиться органам місцевого самоврядування, суттєве розширення їх повноважень може стати важливим чинником для поліпшення економічної ситуації в регіонах.

В першу чергу це актуально для села, адже саме там найбільш необхідна допомога підприємцям, фермерам, дрібним сільськогосподарським виробникам. Тому діяльність всіх органів влади, і особливо місцевої, має бути спрямована на створення сприятливого клімату для господарського розвитку регіонів, підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва.

За цих умов необхідне переосмислення аграрної політики, визначення чіткої мети, завдань, механізмів та етапів її реалізації. Означена проблема стає особливо актуальною в контексті процесів глобалізації та необхідності створення високоефективного, конкурентоспроможного аграрного підприємництва, яке було б здатним гарантувати продовольчу безпеку держави та сприяло б розв'язанню соціальних проблем.

У процесі реформування органів місцевого самоврядування необхідно враховувати позитивний досвід минулого. У сучасній Україні є певні моменти, які ситуаційно нагадують українське суспільство другої половини XIX століття. Це передусім стосується процесу ринкової трансформації сільського господарства за активної участі земства.

У зв'язку з цим виняткової актуальності набувають теоретико-методологічні і прикладні питання становлення та розвитку інститутів місцевого самоврядування, їх ролі в адаптації до умов ринкового економічного середовища.

Різнобічні аспекти економічної та сільськогосподарської діяльності земств висвітлені в роботах дореволюційних українських і російських вчених, теоретиків і практиків: Я. Абрамова, В. Брунста, С. Велецького, Б. Веселовського, Е. Гарлицького, Є. Гордієнка, В. Дорошенка, О. Лазаревського, С. Маслова, О. Моргуна, Л. Падалки, М. Слобожаніна, В. Трутовського, Д. Шоригіна, та ін.

Не менш важливе значення мають дослідження сучасних економістів та істориків, у працях яких знайшли відображення різні аспекти аграрної пореформеної еволюції та діяльності земств: В. Абрамова, Л. Горкіної, В. Гринчуцького, Л. Корнійчук, Н. Корольової, Л. Лаптєвої, П. Леоненка, Т. Лобас, Т. Малєєвої, В. Марочко, Л. Мекшун, А. Пантелеймоненка, О. Петрова, В. Половця, Л. Родіонової, О. Сидоровича, В. Фещенко, В. Цибуленка, М. Якименка та інших. У працях зазначених вчених досліджуються економічні процеси, що відбувалися в Російській імперії на зламі століть, особливо в аграрній галузі, а також в тій чи іншій мірі розглядається роль органів місцевого самоврядування - повітових та губернських земств - в господарському розвитку країни.

Проте фундаментальні дослідження щодо сільськогосподарської діяльності земств другої половини XIX - початку XX століть у сучасній історико-економічній науці відсутні. Цим обумовлено вибір теми дисертаційної роботи, визначено її мету, завдання, структуру та зміст.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Тернопільського державного технічного університету імені Івана Пулюя в рамках теми кафедри промислового маркетингу (секція історії народного господарства та економічної думки) «Основні закономірності економічного розвитку ХІХ-ХХ століть» (номер державної реєстрації 0101U000992). Особистий внесок автора дисертації полягає у підготовці окремого підрозділу 2.3 «Формування ринкової інфраструктури в аграрній галузі», в якому досліджено розвиток аграрного сектору економіки України у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., вплив земських установ на реформування сільського господарства.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розкриття ролі земств у встановленні ринкових відносин в аграрному секторі економіки України пореформеного періоду.

Поставлена мета реалізується шляхом наступних дослідницьких завдань:

- проаналізувати процес становлення земських установ на Лівобережній Україні та джерела формування їх бюджету;

- висвітлити діяльність дорадчих органів, які існували при земствах, а саме агрономічних рад та економічних бюро;

- розкрити основні напрями діяльності земств щодо підвищення ефективності ведення сільського господарства в умовах ринку;

- простежити взаємодію повітових та губернських земств в справі модернізації сільськогосподарського виробництва;

- проаналізувати основні напрями фінансування земствами економічних потреб населення;

- розкрити роль земств у процесі формування кооперативних організацій;

- здійснити аналіз просвітницької діяльності земських установ щодо організації сільськогосподарських шкіл, курсів, бесід та читань для населення;

- визначити основні етапи діяльності земських установ другої половини ХІХ ст.;

- виявити і систематизувати основні групи архівних та літературних джерел з історії земств.

Об'єктом дослідження є земські установи Лівобережної України другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Предметом дослідження є діяльність земств, спрямована на ринкову трансформацію сільського господарства Лівобережної України та демократизацію суспільно-економічних відносин на селі. Хронологічні межі дослідження охоплюють період від 1864 р. - часу, коли було видано Положення про створення земств, до 1914 року - початку Першої світової війни, останнього року діяльності органів місцевого самоврядування в мирних умовах. Перша світова війна внесла значні корективи в роботу земств. Вони стали працювати в умовах воєнного часу, змінилися характер та напрямки діяльності, і це є темою окремого дослідження.

У дисертації аналізується діяльність земських установ по модернізації сільського господарства Полтавської, Харківської, Чернігівської губерній. В дореволюційні часи вони представляли окремий регіон, який характеризувався приблизно однаковим соціальним, національним складом населення, мав схожі проблеми.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є цивілізаційний підхід, який дозволяє реалізувати основи комплексного системного аналізу становлення та розвитку земських установ на Лівобережній Україні та визначити їх внесок в модернізацію вітчизняного сільського господарства.

У ході дослідження застосовувалися наступні методи: історико-хронологічний (при розгляді діяльності земських установ від часу їх виникнення до Першої світової війни, на тлі подій, що відбувалися тоді в Російській імперії), метод систематизації (в діяльності земств автором виокремлено три періоди, що якісно відрізняються один від одного), компаративний (при порівнянні сільськогосподарської діяльності повітових та губернських земств), методи класифікації та типологізації - при аналізі літературних та архівних джерел, статистичні методи - під час дослідження фінансування земствами сільськогосподарських потреб населення, соціологічні методи - при вивченні соціального складу членів різних сільськогосподарських товариств та інші.

Інформаційну базу дослідження становлять законодавчі документи, що регулювали діяльність земств, статистичні збірники та довідники, щорічні звіти губернських і повітових земських управ, матеріали періодичних видань, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем економічного розвитку України другої половини ХІХ - початку ХХ століття.

Наукова новизна одержаних результатів. Дана дисертація є однією з перших в українській історико-економічній науці спроб комплексного дослідження впливу земських установ Лівобережної України на модернізацію сільського господарства. Наукову новизну підтверджують такі конкретні наукові результати: вперше:

- розкрито роль земств у створенні ринкової інфраструктури аграрної галузі, яка полягала в організації дослідних полів, показових ділянок, виставок, аграрно-освітніх курсів різного спрямування;

- відображено механізм фінансування діяльності губернських земств України початку ХХ ст., який включає основні види бюджетних надходжень від місцевих податків, мита і зборів, а також статті видатків для підтримки соціально-економічного життя регіону;

- введено до наукового обігу нові архівні джерела, які сприяють більш ґрунтовному дослідженню ролі місцевого самоврядування у становленні ринкових відносин на Лівобережній Україні; удосконалено:

- періодизацію Б. Б. Веселовського щодо економічної діяльності земських установ, в якій автором дисертації за основний критерій було взято розмір фінансування земствами економічних та сільськогосподарських потреб, і на цій основі виокремлено наступні етапи: I етап - 1865-1890 рр. - підкреслено зародковий стан у діяльності земств з нерегулярним фінансуванням - переважно з бюджетів губернських земств; II етап - 1891-1905 рр. - відображено зростання сум виділених коштів з бюджетів повітових та губернських земств на сільськогосподарські потреби; III етап - 1906-1914 рр. - розкрито як найбільш ефективний період у діяльності земств;

- положення щодо важливої ролі земств у підвищенні культури землеробства шляхом організації показових ділянок та дослідних полів, проведення агрономічних курсів, бесід та читань для населення;

отримали подальший розвиток:

- дослідження взаємозв'язку діяльності земств та кооперативних товариств щодо фінансування ними різних заходів, надання консультацій, забезпечення фахівцями;

- положення щодо функціонування агрономічних рад та економічних бюро як дорадчих органів при повітових та губернських земствах.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні теоретичні і практичні висновки, викладені в дисертації, можуть бути використані в подальших наукових дослідженнях історико-економічних проблем України.

Наукові результати дисертаційного дослідження використовуються Тернопільським державним технічним університетом імені Івана Пулюя при викладанні студентам лекційних курсів з дисциплін «Політична економія», «Історія економіки та економічної думки», проведенні семінарських занять, зокрема у висвітленні питань особливостей розвитку ринкового господарства в Україні (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) (довідка ТДТУ імені Івана Пулюя №3 від 02.01.2009 р.), Полтавською державною аграрною академією при викладанні студентам лекційних курсів з дисципліни «Економічна історія», (довідка ПДАА № 253/1 від 29.04.08 р.), при викладанні лекційних курсів з дисциплін «Історія економіки та економічної думки», «Макроекономіка», «Політична економія» та проведенні усіх інших форм занять у Дніпропетровському університеті економіки та права (довідка ДУЕП № 371-1 від 23.05.2008 р.). Також отримані рекомендації дисертанта щодо співпраці кооперативів, зокрема кредитних, з сільськими органами місцевого самоврядування використано правлінням кредитної спілки «Каса взаємодопомоги» для формування стратегічних напрямів співпраці кредитної спілки з сільськими і селищними радами щодо відкриття та розвитку її відокремлених підрозділів у Полтавській області (довідка №47/01-278 від 4.03.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Всі висновки та наукові результати дисертаційного дослідження одержані автором самостійно та відповідно відображені в опублікованих працях.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дослідження доповідалися на наукових семінарах кафедри промислового маркетингу та міжкафедральному семінарі Тернопільського державного технічного університету імені Івана Пулюя, на Другій Всеукраїнській науковій конференції «Інтелігенція і влада» (м. Одеса, 14-15 березня 2002 року), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Фермерські господарства на Поділлі: історична ретроспектива і сучасний стан» (м. Кам'янець - Подільський, 22-23 квітня 2003 року), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Стан і проблеми трансформації фінансів та економіки регіонів у перехідний період» (м. Хмельницький, 12 травня 2005 року), Міжнародній науково-практичній конференції «Регіональні аспекти економіки та освіта» (м. Кременчук, 12-13 травня 2006 року), Міжнародній науково-практичній конференції «Новітня цивілізація: проблеми становлення і трансформації» (м. Дніпропетровськ, 22-23 травня 2008 року).

Публікації. За результатами виконаного дослідження опубліковано 15 наукових праць (із них 5 статей у наукових фахових виданнях, 5 - в інших виданнях, 5 - тез доповідей на науково-практичних конференціях) загальним обсягом 5,9 д.а., з яких особисто автору належить 5,6 д.а.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 201 сторінку друкованого тексту. Робота містить 32 таблиці на 34 сторінках, 4 рисунки на 3 сторінках. Список використаних джерел налічує 223 найменування на 22 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання, об'єкт, предмет дослідження, визначено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У розділі 1 «Теоретико-методологічні основи дослідження земської діяльності в аграрній сфері» розглянуто і узагальнено методологічні аспекти дослідження впливу органів місцевої влади на господарський розвиток губерній та повітів. Земські установи розглянуто як владні інститути, які сприяли формуванню засад ринкової економіки в аграрному секторі.

Проблеми підтримки земствами аграрного сектору виробництва цікавили економістів, істориків, громадських діячів з самого початку їх виникнення. Наявні історико-економічні дослідження з названої проблематики можна поділити на три періоди: 1) дореволюційний, 2) радянський, 3) новітній, або сучасний. Характерною особливістю дореволюційного періоду було те, що земську діяльність вивчали особи, які безпосередньо входили до названих органів місцевої влади, або мали пряме відношення до них. До таких належали: С. Велецький, Е. Гарлицький, А. Гаршин, Л. Падалка та інші. Вони позитивно оцінювали діяльність земств, вбачали в них інституцію, що сприяє модернізації аграрної галузі в умовах ринку.

Іншу групу дослідників представляли науковці, які були близькі до соціал-демократичного табору. Вони підходили до вивчення діяльності земств виключно з класових позицій. Зокрема, Б. Веселовський в своїй фундаментальній праці «История земств» доводив, що вони діяли виключно в інтересах дворянства.

Дореволюційна історико-економічна наука створила значну фактологічну і теоретичну джерельну базу по вивченню проблеми сільськогосподарської діяльності земств. Аналізуючи її слід зазначити, що вона багата і різноманітна, мала широкий спектр і представлена як фундаментальними і багатотомними дослідженнями, так і невеликими працями. Значний фактичний і статистичний матеріал зібрано в узагальнюючих публікаціях початку ХХ ст., з нагоди 50-річного ювілею земств. Автори цих робіт (А. Брод, Е. Гарлицький, Г. Львов, С. Маслов, В. Хижняков та ін.) проаналізували практично всі сторони діяльності земств в цілому по Російській імперії. Більшість з них представили земство як «надкласову» досконалу систему управління. В той же час Б. Веселовський, В. Трутовський, В. Дорошенко відзначали «класовий» характер земств. Таким чином, у дореволюційній історіографії існувало дві основних позиції в оцінці діяльності земств. Прихильники першої вважали, що вони діють в інтересах всього суспільства. Це була точка зору самих земських діячів та ліберальної інтелігенції. Інші зазначали, що діяльність земських установ носить «класовий» характер і спрямована на захист інтересів великих землевласників. Її поділяли представники соціал-демократичної течії.

У радянській історіографії економічна діяльність земських установ вивчалась фрагментарно. Це було пов'язано із заідеологізованістю тодішньої історико-економічної науки. Систематичні дослідження земських установ розпочались лише в кінці 50-х років ХХ ст. Спеціальних праць, в яких би розкривалась економічна діяльність земств, тоді не було створено. Лише в 70- 80-ті роки радянські дослідники почали розглядати дану проблему, вивчаючи роботу регіональних земств. В цей час були захищені дисертації з історії Московського, Самарського, Нижнєгородського, Смоленського земств, де аналізувалась їхня діяльність в сільському господарстві.

В монографії української дослідниці Л. Корнійчук «Суспільно-економічна думка на Україні в 70-х роках XIX століття» (розділ «Економічні проблеми пореформеного розвитку і земський рух») проаналізовано погляди земських гласних на вирішення економічних проблем пореформеного села.

З розпадом СРСР розпочався новий етап в історико-економічній науці. Вчені отримали можливість без перешкод та ідеологічних упереджень вивчати до цього часу закриті теми.

Аналізуючи новітню українську історіографію, слід зазначити, що за останнє десятиріччя зроблено відчутні кроки у вивченні економічної діяльності земств. З цієї проблеми захищено більше десяти дисертацій і написано сотні статей. Серед них варто виділити дослідження О. Краснікової, Т. Лобас, Т. Малєєвої, Л. Мекшун, А. Пантелеймоненка, О. Петрова, М. Якименка та ін. Краще вивчені заходи земств в галузі освіти та культури. Проте, економічна діяльність земських установ є малодослідженою.

Комплекс джерел щодо ролі земств в модернізації сільського господарства Лівобережної України доволі різноманітний, і в залежності від критеріїв класифікації його можна поділити на опубліковані і неопубліковані документи і матеріали. Значний масив інформації про сільськогосподарську діяльність земств міститься в фондах Державних архівів Харківської, Чернігівської областей.

Опубліковані джерела, використані у дисертаційній роботі, в свою чергу можна класифікувати за такими групами:

1) законодавчі документи, що регулюють діяльність земств (Положення 1864 року; Положення про агрономічні ради тощо);

2) журнали засідань повітових і губернських земських зборів і доповіді управ (Журнал засідань Полтавського губернського земства за різні роки; журнали засідань повітових земств - Ніжинського, Кременчуцького за окремі роки);

3) систематичні зводи постанов і розпоряджень губернських та повітових земств (Систематичний звід постанов Полтавського губернського земства 1865-1883 рр., 1884-1892 рр.; Систематичний збірник постанов Кременчуцького повітового земства 1865-1899 рр. та 1900-1907 рр.)

4) статистичні збірники (Статистический Ежегодник Полтавского Губернского Земства 1895-1913 гг., Статистический Справочник Полтавского Губернского Земства 1912 г.; Справочные сведения о деятельности земств по сельскому хозяйству 1896-1912 гг., Статистический справочник по Югу России, Статистический справочник по Харьковской губернии, Доходы и расходы земств по сметам на 1900-1913 гг.)

5) щорічні звіти губернських та повітових земських управ (Звіт Полтавської губернської управи 1898-1916 рр., звіти Кременчуцької, Лубенської повітових земських управ за окремі роки);

6) Земська періодика - «Земский сборник Черниговской губернии», «Земский обзор», «Черниговская земская неделя», «Земское дело»;

7) Урядова періодика - «Полтавские губернские ведомости», «Харьковские губернские ведомости».

8) Сільськогосподарська періодика - «Хуторянин», «Южнороссийская сельскохозяйственная газета», «Полтавские агрономические известия», «Хлибороб», «Агрономический вестник».

У дисертації також досліджено процес становлення і розвитку земських установ Лівобережної України. Проаналізовано основні положення закону від 1 січня 1864 року. Розглядається діяльність земських зборів та управ, їхні повноваження, склад. Розглянуто співпрацю між губернськими і повітовими земствами, наголошено на труднощах, з якими зустрічалися органи місцевого самоврядування, особливо на перших етапах своєї роботи. Вказано на неналежну увагу і ставлення уряду до ініціатив органів місцевої влади, постійний брак коштів, недовіру селян.

Значну увагу приділено діяльності губернських та повітових економічних рад - дорадчих органів при земських управах. Їхнє завдання полягало в координації господарської роботи земств. На прикладі економічної ради Полтавського губернського земства здійснено аналіз її складу, а також основних питань, що обговорювались на засіданнях.

Підкреслено, що важливою ланкою економічної організації земств були так звані агрономічні бюро або столи, тобто спеціальні канцелярії при управі на чолі зі штатним агрономом. Заснування подібних установ давало фахівцю можливість більше часу приділяти практичній діяльності і не бути завантаженим канцелярською роботою. Отже, створення дорадчих органів при губернських і повітових земствах стало наслідком підвищення уваги земств до економічних проблем - з одного боку, а з іншого боку - вони безперечно активізували діяльність органів місцевого самоврядування в напряму поліпшення господарської ситуації на місцях.

Окрему увагу приділено формуванню земського бюджету. Його основу складали доходи від оподаткування нерухомого майна в містах і повітах - землі, лісових угідь, житлових будинків, заводських та торгових приміщень, установ трактирного промислу за межами міських поселень, промислових свідоцтв і патентів на заводи з виробництва спиртних напоїв. Також до земського бюджету надходили доходи від використання майна, що належало органам місцевого самоврядування, судові та митні збори, які стягувались за цивільними справами тощо.

В роботі акцентовано на тому, що податкову систему земства налагоджували поступово. У 1865 році, коли відкрились перші земські збори, відомостей про дохідність нерухомого майна не існувало. Раніше податками обкладались т. зв. ревізькі душі, а не доходи. Повітові управи отримували загальні інструкції, як діяти в нових умовах.

Разом с тим підкреслено, що основний податковий тягар ліг на селян, вони платили найбільше, оскільки не враховувалось розташування та родючість земель. Сума податку була обернено пропорційною кількості землі. Земства діяли за принципом: чим більший наділ - тим менший розмір податку з десятини. До того ж поміщики часто подавали неправдиві свідчення про дохідність власних земель. Лише завдяки налагодженню роботи земської статистики вдалося збільшити податкові надходження.

Також зауважено, що в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. значно зросли урядові субсидії земствам. У цей період спостерігається тенденція до збільшення надходжень до земського бюджету. В середньому протягом 1865-1913 рр. вони зросли в 50 разів.

Значну увагу приділено з'ясуванню основних статей земських витрат. Так, зібрані кошти земства відпускали на місцеві потреби. Найбільше коштів витрачалося на медицину і освіту. Економічні та сільськогосподарські потреби до кінця ХІХ ст. становили незначний відсоток у земському бюджеті. Однак на початку ХХ ст. вони швидко зростають практично у всіх повітах та губерніях. Кращий показник мали земські установи Полтавської губернії. В середньому витрати на економічні та сільськогосподарські потреби в 1912 році склали 9 %.

У розділі 2 «Роль земств у створенні ринкової інфраструктури» проаналізовано діяльність земств у пропаганді передових методів господарювання і наголошено, що важливу роль відіграли дослідні станції, поля, показові ділянки. Так, Полтавське дослідне поле, а згодом станція, було засновано за ініціативою Полтавського губернського земства та місцевого сільськогосподарського товариства в 1885 році. За час свого існування воно вирішило ряд питань місцевого ґрунтознавства і виробило основні прийоми підвищення врожайності полів. Результати дослідів цієї установи публікувались в щорічних звітах, а також на сторінках часопису «Хуторянин». Полтавське дослідне поле завжди було відкрито для відвідувачів, зацікавлених поліпшенням культури землеробства. В 1910 році його було трансформовано у Полтавську дослідну станцію.

Наголошено, що широка пропаганда результатів дослідів, впровадження їх у сільськогосподарське виробництво сприяло підвищенню врожайності у Полтавській губернії. Так, якщо одна десятина в дрібних господарствах у 1887-1896 рр. давала в середньому 7,2 ц, то в наступні десятиліття - 1897-1906 рр. врожайність збільшилася до 8,4 ц. У великих господарствах вона піднялася з 9,2 ц. до 11,3 ц.

Підкреслено, що дослідне поле з перших років свого існування сприяло підготовці фахівців у галузі сільського господарства, зокрема, слугувало базою для проведення практичних занять зі студентами аграрних навчальних закладів, було прикладом для селян.

Також розкрито роль дослідних ділянок. Передусім вказано, що на відміну від дослідних полів, показові ділянки переслідували в основному педагогічну мету. Їх завдання - сприяти проведенню в життя вже відомих методів сільськогосподарської культури. Вони влаштовувались на селянських полях в різних господарів і в кількох поселеннях з метою на прикладах переконати населення в перевагах нових методів землеробства. В багатьох земствах показові поля та ділянки набули розповсюдження після запровадження дільничної агрономії. Наприклад, в Харківській губернії в 1910 році показових полів було 9, а в 1911 році - уже 30, показових ділянок в 1911 році - 2359, в 1912 році - 4261. В Полтавській губернії показових полів в 1910 році було 87, в 1911 - 338, в 1912 - 544, а загальна кількість показових ділянок зросла в 1912 році до 13931, на 80% більше в порівнянні з 1911 роком. Це стало наслідком зростання витрат земств на дослідну справу, кількість показових полів та ділянок протягом 15 років збільшилася в середньому в кілька десятків разів.

Акцентовано, що одним із масових заходів земств в пропаганді передових методів господарювання були виставки, які тривали один або кілька днів, супроводжувались демонстрацією машин, знарядь праці, різних сортів рослин. Вони поділялись на губернські, повітові та місцеві або ярмаркові.

Крім цього підкреслено, що на початку ХХ ст. значного поширення набули виставки, що організовувались зусиллями повітових земств та місцевих сільськогосподарських товариств. Часто їх приурочували до ярмарків, щоб такий захід могли відвідати якнайбільше селян. Експонати на виставки також надавали місцеві селяни. На організацію виставок із земського бюджету виділялось 200-300 крб. Частина коштів йшла на премії за найкращі експонати. Різні заохочення від організаторів отримували від 25 до 40 відсотків учасників, що демонстрували власні вироби або худобу.

Наголошено, що місцеві виставки не переслідували комерційної мети, а прагнули заохотити селян до застосування більш сучасних методів господарювання. Оцінюючи значення таких заходів для селян, один з кореспондентів часопису «Хлибороб» досить влучно зазначав: «Для чого земство влаштовує виставки? Звичайно, не для власного задоволення, а для користі населення. І ця користь спочатку непомітна, поступово розширюється, і виставка стає необхідною для селянина, як і ярмарок. Виставка є суспільним визнанням селянської праці і особливо тих поліпшень, які окремий господар-хлібороб запроваджує в своє господарство. Тут він, невідомий нікому, отримує оцінку і нагороду за власну вирощену пшеницю, і посів конюшини, і хороше жито».

У роботі ґрунтовно досліджено участь земських установ у розвитку сільськогосподарської освіти на Лівобережній Україні. Указано, що найбільш плідно в цьому напрямку діяли органи місцевого самоврядування Полтавської губернії. Завдяки їхнім зусиллям тут сформувалася ціла мережа сільськогосподарських навчальних закладів. Всі вони отримували фінансову допомогу від повітових та губернських земств. До того ж Полтавська школа садівництва та Лубенська сільськогосподарська школа утримувались на кошти Полтавського губернського земства. Інші навчальні заклади отримували із земського бюджету від 1500 крб. до 3000 крб., причому, як правило, ці суми ділили порівно повітові та губернське земство. На початку ХХ ст. в Полтавській губернії нараховувалось 13 сільськогосподарських професійних навчальних закладів різного типу. В подібному напряму розвивалась сільськогосподарська освіта в Харківській та Чернігівській губерніях. Проте там земства були менш активними. В сільськогосподарських школах навчались переважно діти селян і козаків. Вони отримували знання, необхідні для ведення власного господарства, а також для праці в економіях поміщиків.

Підкреслено, що особливо суттєвим недоліком сільськогосподарських шкіл було те, що вони охоплювали незначну кількість селянських дітей. Земські діячі наголошували, що в кожному повіті повинна бути хоч одна сільськогосподарська школа. Але навіть на Полтавщині, де мережа професійних сільськогосподарських закладів була найширшою, до поставленої мети було ще дуже далеко. Земства прагнули охопити своєю пропагандою передових методів ведення сільського господарства якомога ширше коло населення. Тому вони вже в кінці 90-х років ХІХ ст. зусиллями повітових агрономів організовують бесіди та читання серед селян, на яких пояснюють переваги сучасних методів господарювання. Разом с тим зазначено, що до революції 1905 р. проводити подібні заходи через бюрократичні перешкоди було дуже складно. Лише з проголошенням демократичних свобод, зі створенням дільничної агрономії бесіди та читання серед селян стають масовим явищем. Вони безперечно сприяли поліпшенню культури землеробства на селі. Хоча не завжди пропозиції агрономів викликали довіру сільських господарів. Крім бесід та читань, напередодні Першої світової війни земства стали практикувати двотижневі або місячні курси серед селян. Вони організовувались на базі дрібних сільськогосподарських товариств і мали на меті навчити землеробів вести власне господарство у відповідності з новими вимогами.

За результатами дослідження зроблено висновок про те, що в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. земські установи Лівобережної України проводили значну роботу по організації сільськогосподарських навчальних закладів, курсів, бесід та читань серед населення. Їхня мета - поліпшення культури землеробства в регіоні. Така діяльність земств була спрямована на формування ринкового господарства на Лівобережній Україні. В той же час земства стикалися з труднощами в своїй роботі. Найбільшою проблемою був низький освітній рівень українського селянства. Майже ѕ з них не вміли ні читати, ні писати, та й самі земства без урядової допомоги були не в силі вирішити поставлені завдання.

У розділі 3 «Фінансово-економічне забезпечення земствами розвитку сільського господарства» здійснено аналіз діяльності органів місцевого самоврядування в напрямку організації сільськогосподарських складів, прокатних пунктів, кооперативних та кредитних установ. Підкреслено, що у другій половині ХІХ ст. рівень технічного забезпечення в селянських господарствах залишався на середньовічному рівні. Тогочасні засоби обробки ґрунту та збору врожаю були недоступні для більшості землеробів через їхню дорожнечу. Щоб знизити ціну на сільськогосподарські знаряддя праці, земства здійснювали організацію сільськогосподарських складів. Один з перших закладів такого типу з'явився в Полтавському повіті ще у 1886 р. В середині 90-х рр. ХІХ століття сільськогосподарські склади функціонували майже в кожному повіті Лівобережної України. Вони продавали свій товар фактично за ціною виробника, до того ж, селянин міг взяти його в кредит під невеликий процент. Здешевленню товару сприяло те, що він закуповувався великими партіями безпосередньо у виробника. Щоб отримати такі замовлення, підприємці йшли на поступки оптовим покупцям. Основні принципи діяльності сільськогосподарських складів були сформульовані в резолюції з'їзду діячів агрономічної допомоги, який відбувся в Москві у 1901 році. «Земства, влаштовуючи сільськогосподарські склади, повинні мати на увазі не тільки продаж удосконалених машин та насіння, але й більш широкі завдання: ознайомлення населення з сучасними машинами, знаряддями, здешевленням їх».

У роботі на прикладах показано позитивну динаміку забезпечення сільськогосподарських товаровиробників спеціальною технікою та інвентарем через земські склади. Якщо в 1900 р. у Кобеляцькому повіті Полтавської губернії було 62 рядові сівалки, то в 1910 р. їх кількість зросла до 591; кількість залізних плугів збільшилась протягом цього часу з 11388 шт. до 16203 шт.; жаток - з 102 шт. до 608 шт.; молотарок - з 900 шт. до 1576 шт. В основному цей товар був придбаний на сільськогосподарських складах і на пільгових умовах. На початку ХХ століття виникають прокатні станції та пункти, де селяни за невелику плату могли брати техніку в тимчасове користування. Особливий акцент зроблено на значенні земської фінансової допомоги кооперативним організаціям - сільськогосподарським, кредитним та споживчим кооперативам.

Лідером за кількістю сільськогосподарських кооперативів не тільки в регіоні, але й по всій імперії була Полтавська губернія. На 1 січня 1913 року їх налічувалось 307, тоді як в Чернігівській губернії - 90. І в цьому безперечно була заслуга земств, які не тільки сприяли їх організації, але й надавали суттєву фінансову підтримку. Зазвичай, кожне дрібне сільськогосподарське товариство в перший рік свого існування отримувало 400 крб. допомоги від губернського та повітового земств, а в наступні роки - по 200 крб. Земства також виділяли кошти на утримання секретаря - 300 крб. на рік, який повинен був мати середню або нижчу сільськогосподарську освіту. Крім цього, земства надавали дрібним сільськогосподарським товариствам пільгові кредити, субсидії, землеробські машини, племінну худобу. Членами дрібних сільськогосподарських товариств були переважно селяни-середняки, більшість з них мали початкову освіту. Основними напрямами їхньої діяльності було розповсюдження сільськогосподарських знань серед населення шляхом організації бібліотек, бесід і читань, курсів, допомога селянам в збуті продукції, в придбанні землеробських знарядь через склади та прокатні пункти.

Разом з тим вказано, що важливим напрямом діяльності земств стала допомога в організації кредитних установ на селі. Дану проблему вони почали розв'язувати ще в 60-70-ті роки ХІХ століття, тобто з часу своєї організації. Але тоді через бюрократичні перешкоди, непідготовленість селян ця справа не набула помітного розвитку.

Новий етап в розвитку кредитних установ розпочався в другій половині 90-х років ХІХ ст. Законом від 23 серпня 1893 р. земствам був відкритий кредит із Держбанку для здійснення операцій під заставу хліба та інших продуктів. «Положення про установи дрібного кредиту», затверджене 1895 р., надавало земствам можливість здійснювати опіку над товариствами, які відкривались за їхньою ініціативою і матеріальною підтримкою. В зв'язку з цим певного розвитку набув на Полтавщині дрібно-промисловий кредит, організований земствами для населення з коштів Держбанку.

Зроблено обґрунтований висновок про те, що саме земська фінансова допомога сприяла активізації і зміцненню кредитно-кооперативного руху. Практика підтримки діяльності кредитних кооперативних установ з боку земства наданням позик під невеликі проценти набула поширення на початку ХХ ст. В 1904 р. Полтавське губернське земство із сум страхового капіталу під 4 % річних надало кредит 5 ощадно-позичковим і 2 кредитним товариствам на загальну суму 31700 крб. З повітових земств - Костянтиноградське асигнувало 1000 крб. двом кредитним товариствам під 4% річних.

Крім того вказано на те, що розвитку кредитних установ сприяли земські каси. Їх діяльність полягала в тому, що, приймаючи вклади на зберігання, вони надавали позики під помірний процент. Згідно статуту земських кас вони в першу чергу повинні були надавати підтримку кредитним установам, кооперативам, кустарям. Отже, завдяки зусиллям земств кредитні установи на початку ХХ століття набули значного розвитку на Лівобережній Україні. Вони користувалися довірою і підтримкою селян. Саме в них сільськогосподарські товаровиробники під невеликий відсоток могли отримати кошти на придбання сільськогосподарських знарядь, техніки, худоби.

земство сільський господарювання пореформений

ВИСНОВКИ

У дисертації теоретично узагальнено і дано нове вирішення наукової задачі, що виявляється у дослідженні функціонування земських установ, визначена мета їхньої діяльності, сутність та місце в тогочасній політичній та економічній системах. На основі загальної концепції дослідження в дисертаційній роботі сформульовано наступні висновки:

1. Земська реформа 1864 року стала наступним кроком після селянської 1861 року в модернізації політичної та економічної систем Російської імперії. Вона передбачала створення виборних органів місцевого самоврядування, в яких поруч з поміщиками були представлені і селяни, переважно колишні селяни-кріпаки.

Земства, які виникли в результаті політичних реформ в Російській імперії, стали новою регіональною інституцією, яка мала завдання сприяти переходу до ринкових форм господарювання, створенню інфраструктури економіки ринкового типу, підвищенню ефективності аграрної галузі, поліпшенню культури землеробства серед селян, а також опікуватися багатьма соціально - економічними проблемами - освітою, медициною, шляхами тощо. На початку ХХ століття в більшості з них була удосконалена система формування земського бюджету та сформовані дорадчі органи у вигляді агрономічних та економічних рад, які мали завдання координувати їхню діяльність в господарській сфері.

2. Ґрунтовний аналіз літературних та архівних джерел щодо земської діяльності дозволив виокремити три етапи в дослідженні економічної та сільськогосподарської діяльності земських установ, а саме 1) 1865-1917 рр. (дореволюційний); 2) 1917--1991 рр. (радянський); 3) 1991-2009 рр. (новітній). В основу даної періодизації покладено тип політичного режиму, який домінував в ті чи інші часи. Форма і методи здійснення владних повноважень безперечно впливали на роботу земських установ, а також на проблеми, пов'язані з дослідженням їх діяльності. Відзначено, що найбільша зацікавленість роботою земств спостерігалась в дореволюційний період. Саме тоді були закладені основи з подальшого вивчення їхньої діяльності. Також проведена систематизація досліджень з проблеми сільськогосподарської діяльності земств.

3. Обґрунтовано, що головні зусилля земств в напрямі модернізації сільського господарства були зосереджені: 1) на підготовці фахівців через сільськогосподарські школи, які вони організовували як за власні кошти, так і спільно з урядом: 2) створенні цілої мережі сільськогосподарських складів та прокатних пунктів з метою зробити доступними для землеробів сучасні знаряддя та техніку; 3) сприянні в організації на селі кредитних та кооперативних установ; 4) створенні земських кас дрібного кредиту.

4. Встановлено, що перші спроби земських установ по впровадженню змін у веденні сільського господарства виявилися невдалими. Активна і цілеспрямована діяльність земств в напрямку модернізації сільського господарства розпочалася в 90-х рр. XIX століття. Саме тоді почали організовуватися сільськогосподарські склади, професійні навчальні заклади, формувалися економічні ради при земських управах.

5. Доведено, що найбільш сприятливим етапом в діяльності земств став період з 1906 по 1914 рр. Він припадав на час проведення столипінської аграрної реформи, до якої уряд спонукали революційні події 1905-1907 рр. В цей період стрімко зростали кошти, які виділяли земства на сільськогосподарські потреби. Зусиллями земських установ формувалася дільнична агрономія, дрібні сільськогосподарські товариства, прокатні пункти, проводилася значна пропагандистська робота серед селян щодо впровадження нових методів в аграрний сектор економіки.

6. Встановлено, що у процесі проведення заходів щодо модернізації сільського господарства була налагоджена тісна співпраця між губернськими і повітовими земствами, яка полягала в спільному фінансуванні економічних заходів. Окремо кошти земства отримували від міністерств та департаментів. Між земськими установами існувала суттєва різниця щодо виділення коштів на господарські потреби. В середньому вони становили 2% від загального кошторису в повітах і 7-8% в губерніях. Найбільше уваги господарським потребам приділяло Полтавське губернське земство.

7. Виявлено, що великою перешкодою на шляху до модернізації сільського господарства був низький відсоток освічених людей серед аграріїв. Як свідчить практика допомогою земств в основному користувалися заможні господарі. На заваді часто стояла і природна недовіра селян до влади, їхній консерватизм.

8. Обґрунтовано, що досвід земств може бути корисним і на сучасному етапі трансформації економіки України. Проте, прямі аналогії, без врахування специфіки конкретних обставин, були б помилковими. Мова може йти лише про деякі риси, характер, способи взаємодії держави, місцевої влади з представниками аграрного бізнесу, які в свій час у прийнятних обставинах переломної епохи виявилися в тій чи іншій мірі ефективними, чи навпаки безрезультатними, однак, рівною мірою корисними для їх сучасного осмислення.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях:

1. Крот Л. М. Роль земських установ Полтавської губернії в організації та діяльності сільськогосподарських складів / Л. М. Крот // Регіональні перспективи. - 2003. - №2-3(27-28) - С. 106-107 (0,25 д.а.).

2. Крот Л. М. Роль Кременчуцького повітового земства в становленні та діяльності кооперації на селі / Людмила Крот, Володимир Крот // Регіональні перспективи - 2003. - №6(31) - С. 25-26 (0,25 д.а., автору - 0,15 д.а., проаналізовано структуру діяльності сільськогосподарських товариств та їх фінансування земствами).

3. Крот Л. М. Основні напрямки діяльності земських кас дрібного кредиту на Лівобережній Україні (початок ХХ століття) / Л. М. Крот // Економіка: проблеми теорії та практики - Дніпропетровськ: ДНУ, 2007 - Вип.222. - Т.1. - С. 181-187. (0,45 д.а.)

4. Крот Л. М. Проблеми формування бюджету земських установ Лівобережної України в другій половині ХІХ на початку ХХ століть / Л. М. Крот// Науковий вісник Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка. Економіка і регіон - 2008. - №4(19). - С. 203-208. (0,6 д.а.)

5. Крот Л. М. Роль земств Лівобережної України в підготовці спеціалістів в галузі сільського господарства (др. пол. ХІХ поч. ХХ ст.) / Л. М. Крот // Галицький економічний вісник - 2008. - № 6(21). - С. 104-109 (0,75 д.а.)

В інших виданнях:

6. Крот Л. М.Діяльність української інтелігенції в земських установах Лівобережної України // Інтелігенція і влада: зб. наук. праць. - Одеса: Астропринт, 2002. - Вип. 1(2). - Ч.І. - С. 258-262. (0,3 д.а.)

7. Крот Л. М. Вплив земських установ Лівобережної України на розвиток індивідуального селянського господарства в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. // Фермерські господарства на Поділлі: історична ретроспектива і сучасний стан: зб. наук. праць за матеріалами Всеукр. наук.-практ. конф., 22-23 квітня 2003 року. - Кам'янець- Подільський: Абетка-НОВА, 2003. - С. 48-54. (0,3 д.а.)

8. Крот Л. М. Проблеми економічної діяльності земських установ в історичній спадщині Б. Веселовського. / Людмила Крот, Володимир Крот // Історіографічні дослідження в Україні - Вип.14. - Київ, 2004. - С. 88-98. (0,7 д.а., автору - 0,5 д.а., проаналізовано погляди Б. Веселовського на економічну діяльність земств).

9. Крот Л. М. Просвітницька діяльність дрібних сільськогосподарських товариств Полтавської губернії на початку ХХ ст. / Л. М. Крот // Історіографічні та джерелознавчі проблеми історії України. Міжпредметний простір історії ідей у вітчизняній науці. Міжвузівський зб. наук. праць. - Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2004 - С. 55-57. (0,15 д.а.)

10. Крот Л. М. Участь земств у становленні та розвитку малого бізнесу в Україні в кінці ХІХ - на початку ХХ століття // Стан і проблеми трансформації фінансів та економіки регіонів у перехідний період : зб. наук. праць ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф., 12 травня 2005 року у Хмельницькому економічному університеті. - Хмельницький, 2005. - С. 572-573. (0,1 д. а.)

11. Крот Л. М. Проблеми економічної діяльності земських установ в українській та російській історіографії кінця ХІХ - початку ХХ століття. / Л. М. Крот // Історіографічні дослідження в Україні - Вип.16 - Київ, 2005. - С. 388-408. (1,2 д.а.)

12. Крот Л. М. Діяльність земських кас дрібного кредиту / Регіональні аспекти економіки та освіта: зб. тез доповідей Міжнар. наук.-практ. конф. 12-13травня 2006 року. - Кременчук, 2006. - С. 135-136. (0,05 д.а.)

13. Крот Л. М. Про роль земських установ Лівобережної України в формуванні та діяльності дрібних сільськогосподарських товариств (початок ХХ ст.) / Л. М. Крот // Історія народного господарства та економічної думки України: Міжвідомчий зб. - К.: ДУ ІЕП НАНУ, 2007. - Вип. 39-40. - С. 180-186. (0,4 д.а.)

14. Крот Л. М. Економічний розвиток Кременчука в другій половині ХІХ на початку ХХ століть // Новітня цивілізація: проблеми становлення і трансформації: тези Міжнар. наук.конф. 22-23 травня 2008 року до 15-річчя Дніпропетровського університету економіки та права. - Дніпропетровськ: ДУЕП, 2008. - С. 199-200. (0,1 д.а.)

15. Крот Л. М. Економічна діяльність Ніжинського повітового земства в другій половині ХІХ - на початку ХХ століть / Л. М. Крот // Література та культура Полісся. - Випуск 41. - Ніжин, 2008. - С. 193-199. (0,3 д.а.)

АНОТАЦІЇ

Крот Л.М. Роль земств Лівобережної України в модернізації сільського господарства (1864 - 1914 рр.) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.01 - економічна теорія та історія економічної думки. - ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана». - Київ, 2009.

Дисертація містить комплексний аналіз діяльності земських установ Лівобережної України в галузі сільського господарства в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Особлива увага приділена формуванню бюджету органів місцевого самоврядування та фінансуванню економічних та сільськогосподарських потреб населення.

У роботі детально проаналізовано заходи земств з пропаганди передових методів господарювання, зокрема організація сільськогосподарських шкіл, курсів, лекцій, виставок, дослідних полів та ділянок. Розглядається участь земських установ у формуванні кредитної кооперації, дрібних сільськогосподарських товариств, прокатних пунктів та ін. Відзначено співпрацю між повітовими і губернськими земствами, а також ставлення уряду до діяльності органів місцевого самоврядування.

Ключові слова: земство, губернія, повіт, бюджет, субсидії, агрономічні ради, дослідні поля, сільськогосподарські товариства, кооперація, кредит, гласні.

Крот Л.М. Роль земств Левобережной Украины в модернизации сельского хозяйства (1864 - 1914 гг.) - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.01 - экономическая теория и история экономической мысли. - ГВУЗ «Киевский национальный экономический университет имени Вадима Гетьмана». - Киев, 2009. Диссертация содержит комплексный анализ деятельности земских учреждений Левобережной Украины в области сельского хозяйства во второй половине ХIХ - начале ХХ вв. Особое внимание уделено их формированию и развитию. Отмечено, что земства, возникшие в результате политических реформ в Российской империи, стали новой региональной институцией, в задачи которой входило содействие переходу к рыночным формам хозяйствования, создание инфраструктуры и повышение эффективности аграрной отрасли, улучшение культуры земледелия, в первую очередь среди крестьян.

Проанализированы социальный состав уездных и губернских земских собраний, их полномочия, а также источники формирования земского бюджета, система налогообложения, основные направления финансирования сельскохозяйственных потребностей.

Исследована деятельность агрономических советов - вспомогательных органов, созданных при губернских и уездных управах с целью координации экономических усилий земств. На примере Агрономического Совета Полтавской Губернской Земской Управы проанализированы основные направления работы этих учреждений.

Обобщены мероприятия земств по пропаганде передовых методов хозяйствования. Особенное внимание уделено созданию сельскохозяйственных школ, опытных полей и участков, организации и проведению выставок, лекций, отмечается их влияние на развитие крестьянского хозяйства, анализируется отношение земледельцев к земским мероприятиям. Приводятся примеры выставок в уездах Черниговской, Полтавской, Харьковской губерний с указанием количества экспонатов, состава участников, наград, а также сумм средств, выделяемых уездными земствами на их проведение.

Особое внимание уделено анализу участия земств в организации сельскохозяйственных складов, которые содействовали крестьянам в покупке земледельческих орудий и техники по сниженным ценам. Отмечена позитивная динамика обеспечения сельскохозяйственных товаропроизводителей специальной техникой и инвентарём через земские склады. Отражена роль земств в организации и формировании мелких сельскохозяйственных и кредитных обществ, анализируется их состав, основные направления работы. Отмечено, что удешевление кредита для земледельцев являлось одним из ключевых заданий земств. Они пытались решать его, организовывая различные кредитные учреждения, предоставляя ссуды из земских средств либо через Государственный банк под гарантию органов местного самоуправления. В начале ХХ века возникли земские кассы, основным заданием которых была поддержка кооперативов на селе.

...