Хлібна торгівля Правобережної України (1796–1853 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук україни

Інститут історії україни

УДК 94 (477.7) “17/18”: 658.87

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Хлібна торгівля Правобережної України (1796 - 1853 рр.)

07.00.01 - історія України

Решетченко Дмитро Володимирович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі історії України ХІХ - початку ХХ ст. Інституту історії України НАН України.

Науковий керівник: доктор історичних наук Шандра Валентина Степанівна, Інститут історії України НАН України, провідний науковий співробітник відділу історії України ХІХ - початку ХХ ст.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Казьмирчук ГригорійДмитрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри історії для гуманітарних факультетів;

кандидат історичних наук Гордуновський Олег Миколайович, Черкаський інститут банківської справи Університету банківської справи НБУ м. Київ, доцент кафедри економіки.

Захист відбудеться 24 квітня 2009 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 в Інституті історії України НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту історії України НАН України (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий березня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор історичних наук, професор О.І. Гуржій

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Для людності Правобережної України виробництво й продаж зернових становили важливу статтю прибутків протягом сторіч. Наприкінці ХVІІІ - у першій половині ХІХ ст., час, коли формувався світовий ринок та відбувалися модернізаційні зміни в економіці Європи, хлібна торгівля почала відігравати дуже важливу роль. Її місце в соціальній диференціації та міждержавних стосунках ще недостатньо досліджені, хоча ця наукова тема є досить актуальною з огляду на важливість вивчення й з'ясування складних геополітичних та економічних процесів, які відбувалися з правобережним суспільством на той період. Це, передусім, пошук нових ефективних шляхів збуту, протистояння неекономічному втручанню влади, проблеми падіння попиту під час великих врожаїв, засилля посередників, як у внутрішній, так і зовнішній торгівлі тощо. Розвиток сучасної хлібної торгівлі України проходить під знаком виходу на європейські та світові ринки. Кожний регіон Української держави відрізняється своїми особливостями, які й впливають на специфіку його ролі у торгівлі збіжжям. Багато з них почали формуватися саме у ХІХ ст. Ці та інші чинники потребують детального дослідження, оскільки нагромаджений у попередні часи досвід може стати ключем до розв'язання питання включення економіки України до світового господарства. Використання вагомих надбань та уроків історії, критичне осмислення здобутків накопичених попередніми поколіннями є важливою запорукою поступу українського суспільства.

Хлібну торгівлю Правобережного краю можна диференціювати на чотири основні напрямки: внутрішня торгівля всередині губерній; продаж збіжжя у межах Південно-Західного краю; продаж збіжжя в інші регіони Російської імперії та нарешті, місце Правобережжя в експорті зернових імперії Романових. З'ясування ролі і значення цих історичних векторів дають ґрунт для поглибленого розуміння наслідків розвитку торгівлі, її ролі для стабілізації суспільних відносин на набутих Російською імперією територіях. А також підсилюють актуальність дослідження з огляду можливостей торгівлі для задоволення державних потреб та окремих соціальних верств, як й окремої людини зокрема.

Саме тому привертає увагу наукова розробка дослідження хлібної торгівлі Правобережної України кінця ХVІІІ - першої половини ХІХ ст., яка на сьогодні залишається недостатньо з'ясованою. Дослідники, які працювали над вивченням соціально-економічних питань у своїх роботах з ХІХ ст. й до наших днів, не вичерпали тему, адже розглядали її тенденційно, часом побіжно, не приділяючи належної уваги хлібній торгівлі, як самодостатньої складової економічного розвитку Правобережної України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у відділі історії України ХІХ - початку ХХ ст. Інституту історії України НАН України. Її тема пов'язана із розробкою нових аспектів концепції соціально-економічної історії України, складової планової теми досліджень відділу: «Влада і суспільство на українських землях у ХІХ - на початку ХХ ст.: тенденції розвитку у контексті історії Центрально-Східної Європи» (№ державної реєстрації 0105U000284).

Мета дисертаційного дослідження полягає у вивченні на основі ґрунтовного аналізу архівних документів і матеріалів, наукової літератури загальних тенденцій та особливостей збуту збіжжя Правобережжя в кінці ХVІІІ - початку 50-х рр. ХІХ ст.

Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань:

· показати вплив природно-кліматичних умов та географічного розташування Правобережної України на виробництво та торгівлю збіжжям;

· дослідити особливості розвитку товарного виробництва зернових на Правобережжі того часу;

· з'ясувати форми внутрішньої торгівлі збіжжям у Київській, Волинській та Подільській губерніях;

· відстежити специфіку внутрішньої хлібної торгівлі краю, її об'єми та основні напрямки;

· охарактеризувати роль російського законодавства у забезпеченні контролю і регулювання торгівлі Правобережжя для забезпечення військово-економічних інтересів Російської імперії;

· виявити переорієнтацію хлібної торгівлі з північно-західного на південний напрямок;

· визначити місце правобережних губерній у зовнішній торгівлі збіжжям Російської імперії.

Об'єктом дослідження є розвиток хлібної торгівлі в Правобережній Україні кінця ХVІІІ - першої половини ХІХ ст. та її особливості.

Предметом вивчення є внутрішня та зовнішня хлібна торгівля Південно-Західного краю Російської імперії в 1796-1853 рр. та частка в ній господарств різних форм власності.

Методологія роботи здійснювалася на засадах позитивізму, із застосуванням порівняльно-історичного, системного, аналітико-синтетичного, статистичного та інших дослідницьких підходів. Використання обраних методів сприяло розкриттю обраної наукової теми, поглибленому трактуванню багатьох маловивчених питань торгівельно-економічних відносин Правобережжя після його включення до складу Російської імперії.

Хронологічні межі праці охоплюють період з 1796 до 1853 рр. Нижня межа обумовлена часом остаточного формування Київської, Подільської та Волинської губерній (за указом імператора Павла І від 12 грудня 1796 р.) після третього поділу Речі Посполитої. Верхня - зумовлена початком Східної (Кримської) війни, яка внесла кардинальні зміни в хлібну торгівлю краю, підпорядкувавши її військовим потребам.

Територіальні межі дослідження охоплюють Київську, Подільську та Волинську губернії. Опинившись у Російській імперії, Південно-Західний край став її прикордонним регіоном, що зв'язував Росію із західноєвропейським світом. Політика імперії Романових щодо цього порубіжного краю мала свою специфіку, внаслідок якої хлібна торгівля тут отримала особливі, лише її притаманні риси. Торгівля регіону того часу набула давні річпосполитські традиції й була більш розвинутою, ніж у сусідніх губерніях Російської імперії. Використовувані на означення цієї території назви: «Правобережна Україна», «Південно-Західний край», «Київська, Подільська і Волинська губернії», а також «Правобережний регіон України» вживаються як тотожні поняття.

Наукова новизна одержаних результатів:

· Завдяки введенню до наукового обігу нових архівних документів та використанню уже відомих, системно виявлено особливості хлібної торгівлі Правобережної України 1796-1853 рр.

· Охарактеризовано умови формування товарного збіжжя в різних типах господарств і визначено їх частку в хлібній торгівлі.

· Уперше системно досліджено роль українського Правобережжя в забезпеченні продовольством військ як на рівні Південно-Західного краю, так і на загальноросійському.

· Встановлено регіональні особливості внутрішньої та зовнішньої торгівлі збіжжям досліджуваних губерній.

· Складені дисертантом діаграми, таблиці та карти дають змогу уявити обсяги внутрішньої та зовнішньої торгівлі наприкінці ХVІІІ - першої половини ХІХ ст.; внесок в її загальну кількість різних соціальних верств; ступінь залежності від природно-кліматичних зон тощо.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання поданого і систематизованого матеріалу для розробки сучасних урядових програм соціально-економічного розвитку регіону, при підготовці узагальнюючих праць з історії України, фундаментальних видань із регіональної та економічної історії. Фактичним матеріалом, основними положеннями дисертації можна користуватися при написанні навчальних посібників, читанні лекцій, спецкурсів, проведенні семінарських і практичних занять у загальноосвітніх і вищих навчальних закладах, у культурно-освітній та історико-краєзнавчій роботі. Вони становлять певний інтерес для співробітників державних установ і підприємців, які займаються торгівельно-економічною діяльністю.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дисертаційної роботи було апробовано на 4 конференціях: Міжнародна науково-практична конференція «Кам'янець-Подільський у контексті українсько-європейських зв'язків: історія і сучасність» (м. Кам'янець-Подільський, Україна, 2004); ІV українсько-фінський науковий симпозіум «Національні меншини в сучасному світі»
(м. Берегове, АР Крим, Україна, 2004); 61-ша Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих вчених «Каразінські читання» (м. Харків, Україна, 2008); Міжнародна науково-практична конференція «Білорусь і сусіди: історичний шлях, взаємозв'язки та взаємовпливи» (м. Гомель, Республіка Білорусь, 2008).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційної праці викладено в 3 статтях опублікованих у фахових наукових виданнях, що входять до переліку ВАК України.

Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків. Основна частина роботи складає 157 с., а загальний обсяг дисертації - 212 с.

Основний зміст дисертаційної роботи

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено об'єкт та предмет вивчення, сформульовано мету і дослідницькі завдання, обумовлено хронологічні і територіальні межі та методологію роботи. Також визначена наукова новизна, практичне значення роботи та вказано апробацію результатів.

Розділ 1 - «Теоретичні аспекти теми». Розглянуто стан наукової розробки теми, історіографію вивчення питання поділено на три умовні групи за хронологічно-проблемним принципом. Проаналізовано джерельну базу роботи.

Інтерес до вивчення хлібної торгівлі з'явився досить давно. Починаючи з 1860-х років до сьогодні маємо багату історіографію цієї наукової теми, що дозволило нам поділити її на три часові періоди: 1. Праці дослідників ХІХ ст. - початку ХХ ст. 2. Роботи істориків радянського часу. 3. Творчий доробок сучасних дослідників з 90-х рр. ХХ ст.

Питання зовнішньої торгівлі Російської імперії, й хлібом зокрема, були надзвичайно актуальні у працях науковців ХІХ - початку ХХ ст.: А. Умісси, М. Довнара-Запольського, О. Корнілова, М. Польового, І. Рудченка, В. Бутенка. У їхніх дослідженнях розглядається, в основному, кількісні показники експорту збіжжя, поділеному за регіонами та портами, що було зумовлено запитами урядової статистики. Особлива увага зверталася на становлення нового торгового шляху через чорноморські порти, порівнюючи його, насамперед з балтійськими. Саме тому ними майже не розглядалася торгівля, що здійснювалася через сухопутні кордони.

Період відносної лібералізації історичної науки у 20-х - початку 30-х років ХХ ст. був унікальним в історіографії, адже зміна політичного курсу держави поставила соціально-економічні дослідження на домінуючі позиції. Вивчалися велика кількість проблем, актуальних і сьогодні. Хлібну торгівлю ХІХ ст. не оминули у своїй роботах М. Слабченко, Є. Сташевський, С. Вознесенський, Ф. Ястребов та ін. Автори праць роблять висновок про вирішальну роль торгівлі, особливо хлібної, в товаризації поміщицького господарства.

Одним з перших до дослідження розвитку товарного ринку та торгівлі українських губерній Російської імперії звернувся І. Гуржій. Його творчий доробок висвітлює майже усі вектори тогочасної внутрішньої та зовнішньої торгівлі, велика увага приділялася й - хлібній. І. Слабєєв з'ясував значення чумацького промислу у формуванні хлібного ринку. Серед інших варто відмітити роботи О. Крижанівського та А. Зінченка. Автори прослідкували, яку частку доходів церков та монастирів становив продаж хліба, скільки і де вони збували збіжжя. Зауваживши, що в церковних, як і в поміщицьких маєтках відбувалася переорієнтація господарств на зовнішній ринок.

Однією з перших в новітній українській історіографії з соціально-економічної історії Правобережжя першої чверті ХІХ ст. стала монографія Г. Казьмирчука та Т. Соловйової. Проблема торгівлі сільськогосподарськими продуктами, в тому числі й збіжжям є безперечно актуальною, нового погляду потребують і її регіональні особливості, що підтверджується появою нових робіт Т. Гончарука, О. Гордуновського, О. Крижановської, Т. Ігнатьєвої і А. Філінюка та ряду інших. Автори охарактеризували низку питань соціально-економічного розвитку Правобережжя, в тому числі й торгівлю.

До аналізу впливу політичних та соціально-економічних чинників на хлібну торгівлю звернені праці О. Реєнта та В. Шандри, остання зауважила у багатогранній діяльності правобережних та південних генерал-губернаторів торгівельну її складову.

Дослідження зарубіжних авторів Д. Бовуа, С. Фаірлі та П. Ґерліги, на нашу думку, збагатили досліджувану тему, як підходами до вивчення, так і залученням нових джерел, а також глибиною наукових висновків, що значно відрізняються від поширених на пострадянському просторі. Остання характеризує стан купецтва, формування торгових домів, торгівлю Одеси з іноземними державами. Багато фактів переплітаються з історією Правобережжя, яке тісно було пов'язане торговими зв'язками з одеським портом. Підмічено, що поміщики Правобережжя мали в місті свої будинки, торгові контори та магазини.

Основу дисертаційного дослідження складає комплекс джерел. Це, передусім, архівні документи, а також статистичні збірники, опубліковані матеріали, відомості з періодичних видань ХІХ - початку ХХ ст., законодавчі акти, вміщені у ПЗЗРІ, багаті на фактичний матеріал для нашої проблематики.

Архівні фонди представлені документами та матеріалами Центрального державного історичного архіву України в м. Києві, державних архівів Вінницької, Житомирської та Хмельницької областей.

Серед документів, які вводяться до наукового обігу вперше, варто виділити справи про продовольство військ та налагодження сплавних можливостей рік в ЦДІАУК. У ДАВО і ДАХО справи про повернення державних боргів за поставки продовольства армії під час російсько-французької війни у 1812-1813 рр. та неврожаю 1831 р. Архівні документи дозволили виявити нові факти та глибше дослідити внутрішні складові хлібної торгівлі. У цілому в дисертаційній роботі використано
231 документ із зазначених архівних фондів.

Надзвичайно велику кількість різнопланових матеріалів уміщували «Журнал МГИ» і «Журнал МВД», в кожному номері яких друкувалися основні ціни на збіжжя в країні та за кордоном, обсяги зовнішньої торгівлі. Важливими для вивчення зовнішньої хлібної торгівлі були характеристики основних європейських ринків та ступінь їх залежності від експорту хліба, в т.ч. з чорноморських портів, там друкувалися повідомлення та дискусійні статті щодо можливості розв'язання державою різних проблем хлібної торгівлі.

Аналізуючи історіографію, бачимо, що поза увагою дослідників залишилася низка нез'ясованих питань, зокрема щодо впливу природно-кліматичних умов та географічного розташування Правобережної України на виробництво та торгівлю збіжжям, частки різних форм господарств в її загальному обсязі. Також майже не розглянутим залишається питання постачання продовольства для військ та його місце у внутрішній торгівлі збіжжям. Недостатньо досліджено вплив російського законодавства на забезпечення контролю і регулювання торгівлі Правобережжя у межах торгівельно-економічних інтересів Російської імперії. Втім дисертаційна робота спирається на різноманітну джерельну базу. Охоплено джерела, як архівні, законодавчі й статистичні збірники, так і матеріали вміщені в тогочасній офіційній періодиці. Використана джерельна база є репрезентативною, з високим ступенем достовірності фактичного матеріалу та його інформативності, що дає можливість різносторонньо розглянути хлібну торгівлю кінця ХVІІІ - першої половини ХІХ ст.

Розділ 2 - «Внутрішня торгівля Правобережної України наприкінці ХVІІІ - початку 50-х рр. ХІХ ст.» - складається з двох підрозділів і присвячений внутрішній хлібній торгівлі Правобережного регіону та факторам, які на неї впливали. Серед них розглянуто: природно-кліматичні умови, частка в сукупній кількості проданого збіжжя господарств різних форм власності, шляхи транспортування, розвиток ярмаркової торгівлі тощо. Також аналізуються основні напрямки збуту збіжжя всередині правобережних губерній, в регіоні та загальнодержавному масштабі.

З'ясовано, що Київська, Подільська і Волинська губернії були розташовані в трьох різних рослинно-кліматичних зонах. Основну частину становив лісостеп; Радомишльський та північ Київського (Київська губернія), Овруцький, Володимир-Волинський, Луцький, Ковельський, Ровенський, північ Дубенського, Острозького та Житомирського повітів (Волинська губернія) належали до полісся; Балтський повіт Подільської губернії відносився до сільськогосподарського степу.

Незважаючи на відмінності, природно-кліматичні умови Право-бережжя добре підходили для вирощування збіжжя. Лише північні повіти Київської і Волинської губерній не забезпечували повністю свої потреби у збіжжі.

Природні явища, які нерідко спостерігалися в краї, шкодили землеробству: зливи, град, сильні вітри, заморозки, посухи тощо. Якщо ж вони тривали протягом значного часу, то викликали неврожаї часткові чи масштабні. Останні призводили до значного підвищення цін та нестачі продовольства, що впливало на торгівельну динаміку.

Зауважено, що у Правобережному регіоні транспортуванню хліба сприяла значна кількість судноплавних та сплавних річок. Доставка хліба водою обходилася значно дешевше, ніж сухопутні перевезення, і сприяла збільшенню поставок збіжжя з правобережних губерній в основні морські порти. Також річками хліб сплавляли й у сусідні губернії, передусім в білоруські.

Під впливом зростаючої потреби в збіжжі для експорту за кордон великі маєтки, а це переважно поміщицькі й частково державні, поступово перепрофілювали свої господарства на потреби зовнішньої торгівлі. Про це свідчать передусім збільшення посівів пшениці та льону, що становили основну статтю закордонного вивозу.

Простежено, що у першій половині ХІХ ст. відбулися значні зміни в землеволодінні. За указом 1801 р., який дозволив купівлю і продаж землі купцям, міщанам та державним селянам, дворяни юридично втратили монопольне право на володіння землею. А указ 1803 р. про «вільних хліборобів», що регламентував звільнення кріпосних селян разом із землею за викуп, також значно розширив соціальну базу учасників торгівлі. І хоча поміщицькі господарства й надалі переважали, почали з'являтися нові типи господарств, кількість яких постійно збільшувалася. Саме тоді на Правобережжі набула розвитку колонізація, як внутрішня (колонії старовірів та «євреїв-землеробів»), так і зовнішня (німецькі та чеські колоністи). Також з'являються господарства вільних людей, «вільних хліборобів», відставних та безстрокововідпускних нижніх чинів. Ще однією особливістю того часу була й поступова втрата чиншовою шляхтою свого статусу. Вона була переведена в однодворці й міщани, а тому втрачала свої позиції, як в соціальному, так і економічному плані.

Встановлено, що особливістю Правобережної України в загальноросійській внутрішній зерновій торгівлі наприкінці ХVІІІ - першої половині ХІХ ст. було те, що вона, зберігши багато рис колишньої Польської держави, її економічні зв'язки, систему ярмарок та торгів, почала набувати рис притаманних торгівлі Російської імперії. Про що свідчить система поставок продовольства казні, налагодження торгівельних зв'язків з іншими регіонами імперії, державне втручання в цінову політику та ін.

Доведено, що внутрішня торгівля за досліджуваний період також набула нових рис. На фоні масового збільшення кількості ярмарок, спостерігається, особливо на середину ХІХ ст., зменшення їх оборотів, укрупнення та спеціалізація. Крім вже звичної функції забезпечення попиту місцевих жителів ярмарки та торги починають відігравати нову роль. Промисловці та купці скупляли тут невеликі партії збіжжя, переважно в селян, однодворців, вільних людей та дрібних поміщиків й формували більші. Згодом вони продавалися державі, надходили в інші регіони та за кордон. Також ярмарки набували й рис фінансово-кредитної функції, що вплинуло на кількість їх торгових оборотів. Кредити брали в основному для закупівлі збіжжя партіями.

Велика територія імперії, дрібнотоварний характер селянського господарства, неякісні шляхи й нерозвиненість засобів інформації, брак торгових капіталів й порівняно мала чисельність професійних торговців відрізняли внутрішню торгівлю Російської імперії від розвинутих країн Європи. Це зумовило появу чисельної армії посередників від виробника до споживача. Щоб, наприклад, хліб київського селянина потрапив до споживача в білоруських губерніях, він повинен був пройти через руки щонайменше 4 - 6 посередників. Селянин збував своє зерно дрібним скупникам на ярмарку чи торгах. Останні, зібравши значну партію, продавали дрібному оптовику, який в свою чергу збував збіжжя купцям та торговцям, які й організовували доставку зернових в місця, де його потребували. Далі наступав етап реалізації, який проходив теж декілька стадій.

З'ясовано місце хлібної торгівлі у забезпеченні потреб держави, передусім, закупівля провіанту та фуражу для військ. Величезна армія, яку тоді утримувала Російська імперія, потребувала значної кількості збіжжя. Система встановлення закупівельних цін для потреб армії була довготривалою та негнучкою і не завжди встигала за змінами внутрішньої та зовнішньої кон'юнктури ринків. Особливо це відчувалося в періоди зростання попиту на зернові, причинами якого були неврожаї, збільшення експорту збіжжя за кордон, внутрішні та зовнішні військові конфлікти.

На Правобережжі це питання стояло особливо гостро. По-перше, Подільська та Волинська губернії були прикордонними й кількість розквартированих військ тут була більшою, ніж в центральних губерніях. По-друге, в ХІХ ст. на території правобережних губерній, а частково й поблизу, відбувалися військові конфлікти. Це, передусім, російсько-турецькі та російсько-французька війни. Для забезпечення армії саме тут формувалися обози з продовольством. По-третє, Правобережжя для Російської імперії було зоною небезпеки ескалації польського національно-визвольного руху, що примушувало владу тримати там посилений контингент військ. По-четверте, в правобережних губерніях запаси зернових майже завжди були значно більші від внутрішніх потреб і, як наслідок, ціни на основні «життєві припаси» тут були значно нижчими. Тому продовольство тут постійно закуповувалося не тільки для військ місцевого квартирування, а й для військ, що стояли на квартирах у сусідніх губерніях, Бессарабії та для чорноморського флоту.

Розглянуто ще один спосіб збуту зернових на місцевому ринку - ґуральництво (винокуріння) та пивоваріння (броварництво). Особливо важливим вони ставали при високих врожаях, тоді коли ціна на зерно значно падала, а ціни на алкогольні вироби місцевого приготування залишалися високими. Це досягалося, в основному, завдяки «праву пропінації» і постійним попитом на горілку та «хлібне» вино.

Надзвичайно важливим залишалося питання про стан доріг і придатність русел рік для судноплавства. Хоча заходи щодо їх покращення стану, вжиті в 40-х рр. ХІХ ст., й поліпшили ситуацію, проте вирішити її повністю не вдалося. Особливої актуальності це питання набуло у зв'язку із збільшенням попиту на зерно за кордоном і, як наслідок, призвело до зростання його перевезень.

Розділ 3 - «Правобережні губернії в зовнішній торгівлі Російської імперії у 1796-1853 рр.» - складається з двох підрозділів. Досліджено вплив митно-тарифної політики імперії Романових на розвиток зовнішньої хлібної торгівлі Правобережного регіону, основні шляхи збуту збіжжя за кордон та його кількісні параметри.

Значна частина митних тарифів та законодавчих актів Російської імперії безпосередньо стосувалися Правобережної України як виробника хліба та інших сільськогосподарських товарів, якими торгувала імперія. Загалом зовнішньоторговельна політика наприкінці ХVІІІ - початку ХІХ ст. набирала заборонного характеру і тільки маніфестом від 14 березня 1808 р. були зняті обмеження на експорт різних товарів і продуктів. Більшістю тарифів влада захищала економіку Правобережжя від сильнішої західноєвропейської, не допускала ввезення в країну дешевих промислових товарів з-за кордону. Особливу увагу верховна влада приділяли хлібній торгівлі.

Досліджено, що російська влада намагалася залучити Південно-Західний край в орбіту торгівлі імперії різними способами - заохочуваннями та стимулами з одного боку, регламентуванням торгівлі та заборонами - з іншого. Що стосується хлібної торгівлі, держава в основному займала протекціоністську позицію щодо неї, за винятком неврожайних років. Забезпеченням продажу збіжжя, який був основним прибутком поміщицьких маєтків, влада забезпечувала економічні основи свого існування.

Аналізуючи законодавство та митні тарифи простежено, що верховна влада була зацікавлена в переорієнтації хлібної торгівлі правобережного регіону України з північно-західного на південний напрямок, що найбільш помітним було під час царювання Олександра І. Зрозуміло, що завдяки державним заходам хлібна торгівля Правобережної України майже повністю потрапила в орбіту діяльності одеського порту і напряму залежала від нього. Простежуючи злети та падіння чорноморської торгівлі, можна впевнено стверджувати, що всі вони впливали на виробників і торгівців Південно-Західного краю. Купці, кореспонденти та консули Сполучених Штатів, Тоскані, Франції, Великобританії та інших зацікавлених держав регулярно фіксували відомості про врожаї, стан доріг, ціни та об'єми зернових. Від їх повідомлень залежали напрямки руху тисяч суден. Щоправда, роль основного порту в зовнішньому збуті хліба для правобережного регіону України Одеса віднімала у балтійських Гданська та Клайпеди поступово. Конвенція 1818 р. про вільне судноплавство територіями приєднаними від Речі Посполитої, була останньою спробою Пруссії відновити північно-західний шлях, але ряд нормативних документів з митних пільг та створення згодом порто-франко зробило з одеського порту «Мекку» для торгівців збіжжям, як російських так й іноземних підданих.

Військові дії, які з одного боку, були негативним фактором розвитку зернового експорту, з іншого - забезпечували його розвиток. Під час військових дій збільшувалися потреби на продовольство військ, яке закуповувалося переважно в правобережних поміщиків та промисловців. Конфлікти з Османською імперією, через які зупинялася повністю чи частково міжнародна торгівля через чорноморські порти, несли й позитивні зрушення в хлібну торгівлю. Також внаслідок їх Росії вдалося добитися позитивних зрушень у відкритті проток для вільної торгівлі з іноземними державами.

З'ясовано також, що найбільш успішними для торгівлі збіжжя факторами ставали неврожаї в європейських країнах. Постійні війни в Європі на початку ХІХ ст. значно піднімали попит на зернові. Це було зумовлено передусім нестачею «робочих рук» в сільському господарстві, адже більшість селян були залученні до регулярної армії та до ополчень. Іншою причиною став промисловий розвиток найбільших європейських держав. Промисловість та торгівля давала значно більші прибутки й дедалі більше фінансових та трудових ресурсів перекочовувала з сільського господарства саме туди.

Доведено, що митні тарифи практично завжди стимулювали зовнішню хлібну торгівлю. Якщо тарифи 1822 р. і наступних років вдарили по промисловості Російської імперії, то на торгівлі збіжжям вони майже не позначилися. Обсяги його експорту залежали передусім від військових конфліктів та наявності торгового збіжжя в краї. Політика Олександра І та Миколи І була спрямована на створення сприятливих умов для продажу зернових за кордон. Адже лише обсяги збуту хліба забезпечували позитивний баланс в зовнішній торгівлі Російської імперії. Держави-імпортери зерна довгий час створювали митні перепони для «російської пшениці». Лише на середину ХІХ ст. хліб став предметом вільної торгівлі майже у всій Європі.

Основні шляхи збуту збіжжя на експорт проходили з Правобережжя: до балтійського порту Гданська річками Західний Буг та Вісла; через білоруські губернії басейнами рік Дніпро, Прип'ять, Німан та Західна Двіна в Клайпеду та Ригу; найважливіший - зв'язував правобережний регіон України з чорноморськими портами, передусім Одесою; решта - через сухопутні кордони вели в Галичину та Молдавію.

З'ясовано, що торгівлею правобережним хлібом займалися, як власне виробники і торгові компанії, так і величезне число посередників. Лише невелике число правобережних магнатів займалася продажем збіжжя в закордонні порти напряму, більшість продавали власне збіжжя в Одесі чи на місцях.

Встановлено, що пшениця становила основну частину хлібного експорту Правобережжя. Завдяки кліматичним умовам тут родило зерно високої якості, яке користувалося попитом на європейських ринках, особливо у Великобританії й Франції. Південь Подільської губернії також славився твердими сортами пшениці та льоном. Збіжжя доставлялося закордонним споживачам переважно транзитом через Одесу, Гданськ, Клайпеду та Ригу.

У балтійські та частково чорноморські порти хліб доставлявся водними артеріями. Кількість збіжжя з Південно-Західного краю, проданого таким чином, часто залежала від їх повноводності. Велика кількість суден різної місткості та вантажопідйомності перевозила хліб на різні дистанції. На середину ХІХ ст. в басейнах Дніпра та Дністра з'являються перші пароплави, які займалися перевезенням зерна та інших товарів, а також буксируванням інших плавзасобів.

Наявність протягом більшої частини року (з весни до пізньої осені) відносно дешевого чумацького транспорту відіграла важливу роль у становленні хлібної торгівлі ХІХ ст. через одеський порт. Можливість більш дальнього (порівняно з місцевим ярмарковим) збуту сільськогосподарських продуктів відкрила перед поміщицькими, а згодом й іншими господарствами значно ширший ринок збуту, за більш вигідними цінами. Цей вид транспорту дав можливість широко розгорнути експорт хліба за кордон, бо його доставка при відсутності залізниць та обмеженому судноплавстві була б не такою продуктивною. Отже, візництво сприяло процесу товаризації господарств Правобережжя.

Між експортом через морські і сухопутні кордони була істотна відмінність. Якщо з морських портів вивозилося, в основному, збіжжя, то частка зернових, що проходила через сухопутні кордони була значно меншою. Це було зумовлено сусідством Південно-Західного краю з аграрними регіонами Австро-Угорщини. З усього експорту через п'ять митниць Радзивілівського митного округу у Подільській і Волинській губерніях (без Устилузької, яка відігравала посередницьку роль в торгівлі з балтійськими портами, передусім Гданськом), лише на Волочиській - хліб становив приблизно 50% вартості; на інших - значно менше. В Одесу, Гданськ і Клайпеду, в основному возили пшеницю та льон, а через сухопутні кордони - багато «сірого хліба» (жита, ячменю, вівса й гречки тощо).

внутрішній хлібний торгівля правобережжя

Висновки

Вивчення літератури, науковий аналіз архівних і статистичних матеріалів та законодавчих актів Російської імперії дозволили зробити наступні висновки.

З історії торгівлі Російської імперії, зокрема й Правобережної України, у різні часи було видано чимало праць, від публіцистичних заміток до ґрунтовних наукових робіт. Щоправда, комплексного опрацювання хлібної торгівлі, як окремого виду діяльності зі спрямуванням від виробника до споживача, не було здійснено. Деякі аспекти цієї теми досліджені досить ґрунтовно, а деякі - мають поверховий характер.

Історіографія ХІХ - початку ХХ ст. характеризувалася залученням великої кількості різноманітної статистики, як про виробництво, так і про торгівлю збіжжям, особливо його продаж за межі імперії. Розглядалася в основному сукупна кількість експорту збіжжя, з огляду на його регіональне походження з орієнтацією на порти, що було зумовлено урядовим інтересом до розвитку нових торгових шляхів, зокрема щодо зростання ролі чорноморської торгівлі у порівнянні з балтійською. Істориками майже не розглядалася торгівля через сухопутні кордони. Натомість радянська історіографія широко досліджувала соціально-економічні відносини, однак надмірне захоплення узагальненнями, прагнення узгодити результати досліджень з ідеологічними догмами призводило до гіперболізації соціально-економічних чинників і форм класової боротьби. Недостатня увага приділялася економічним регіональним особливостям, які часто мали глибоке історичне коріння, зумовлювалися географічно-кліматичними умовами, міжетнічними стосунками та міжетнічним поділом праці. Набуття Україною незалежності сприяло перегляду підходів до вивчення її господарського минулого, виходу за вузькі рамки марксистсько-ленінської методології.

Доведено, що природно-кліматичні умови правобережного регіону України впливали на вирощування збіжжя та його врожайність. Вирахувано, що врожайність озимої пшениці в лісостеповій зоні Правобережжя була на 5-10 п./дес. вищою, ніж у інших, ячменю, ярої пшениці і вівса - на 10-15 п./дес., а жита - на 15-20 п./дес. У той же час лише північні повіти Київської і Волинської губерній не забезпечували повністю власні потреби в хлібі. Решта території - навіть при посередньому розмірі врожаю мали його залишки, які йшли на винокуріння, пивоваріння та продаж на внутрішньому і зовнішньому ринках. Наявність розгалуженої мережі судноплавних та сплавних річок сприяла збільшенню поставок збіжжя з правобережних губерній в основні морські порти, насамперед, Одесу, а також Гданськ та Клайпеду. Річками хліб сплавляли у сусідні губернії, передусім в Мінську та Могильовську, а при неврожаях - і в інші. Доставка хліба була заняттям ризикованим, більшість рік мали важко прохідні місця та пороги, але вона все одно обходилася значно дешевше, ніж сухопутні перевезення. Загалом товарообіг із початку 40-х рр. до 1850 р. зріс на річках Київської губернії з 1,1 до 5,1 млн. руб. (у 1845 - досягла 6 млн.); у Подільській - з 0,5 до 1,4 млн. руб., а у Волинській - з 0,5 до 0,6 млн. руб.

Протягом досліджуваного періоду відбулися значні зміни в стані землеробів. З'явилися, з одного боку, нові групи, з іншого - змінювався соціальний статус вже існуючих. Простежено, що в 40-ві рр. частка збіжжя з поміщицьких маєтків (у т.ч. з селянських господарств) становила 88,4% усіх зернових, а на рубежі ХІХ ст. - скоротилася до 82,2%. Втратили свої позиції у виробництві збіжжям господарства церковно- і священнослужителів, монастирів та чиншовиків. Їх значимість в економіці краю поступово зменшувалася. Знизилася їх частка в землеволодінні, виробництві та збуті зерна. Відбувалося й розшарування селянства. Зубожіння поміщицьких селян ставало помітним на фоні появи більш продуктивних господарств особисто вільних землеробів: «вільні-хлібороби», відставні та безстрокововідпускні нижні військові чини, колоністи. Перша половина ХІХ ст. відзначалася їх чисельним зростанням. Змінилося й становище державних селян. Правобережжя потрапило під державний експеримент з переведення їх на оброк, що підвищило мотивацію до покращення власного господарювання, збільшення врожаїв зернових. Вони все активніше брали участь у внутрішній та зовнішній торгівлі. Частка державних селян та особисто вільних землеробів хоча й у загальній чисельності хліборобів була ще незначною, але вже стала відчутною їх зростаюча участь у торгівлі збіжжям.

Ярмарки та торги стали основою внутрішньої торгівлі людності Київської, Подільської та Волинської губерній і за півстоліття продемонстрували нові властивості. На фоні збільшення кількості нових ярмарок, спостерігається, особливо на середину ХІХ ст., зменшення їх оборотів, укрупнення та спеціалізація торгівлі. Крім вже звичного забезпечення попиту місцевих жителів хлібом ярмарки та торги відіграють нову роль. Тут промисловці та купці скупляли невеликі об'єми збіжжя, переважно в селян, однодворців, вільних людей та дрібних поміщиків й формували великі партії товару, продаючи їх «казні», в інші регіони держави та за кордон. Ярмарки набували й фінансово-кредитних рис, що впливали на кількість їх торгових оборотів.

Основним спрямуванням внутрішньої хлібної торгівлі стали ярмарковий обмін, закупівля провіанту для військ та інших державних потреб, продаж збіжжя в поліські райони Правобережжя та у сусідні регіони, передусім у білоруські губернії та Бессарабію. Ще одним вагомим збутом зернових на місцевому ринку було ґуральництво та броварництво.

Підраховано, що з Правобережжя в 40-х рр. ХІХ ст. продавали за межі регіону 400-500 тис. четвертей хліба, а у 1847-1853 рр. - більше 1 млн. четвертей. Виключення становили неврожайні роки. З цієї кількості 20-25% йшло в білоруські губернії та Бессарабію, 70% - на продаж за кордон, решту - в інші губернії Російської імперії.

Прикордонне положення Подільської та Волинської губерній вимагало значної кількості розквартированих військ, для потреб якого держава здійснювала заготівлю хліба у місцевих виробників. Крім того величезна армія Російської імперії, яка дислокувалась в інших губерніях, також потребувала закупівлі значної кількості збіжжя, ціна на яке була тут дешевшою у порівнянні з іншими територіями. Для забезпечення хлібом всієї армії саме тут формувалися обози з продовольством, що йшли в сусідні губернії, Бессарабію та для потреб чорноморського флоту. Формування закупівельних цін було довготривалим, негнучким і не встигало за змінами внутрішнього та зовнішнього ринків. Особливо це відчувалося в періоди попиту на зернові, причинами зростання якого були неврожаї, експорт збіжжя за кордон, внутрішні та зовнішні військові конфлікти.

Законодавчі акти Російської імперії й зокрема митні тарифи безпосередньо стосувалися Правобережної України, як виробника хліба та інших сільськогосподарських товарів, якими торгувала імперія. Більшістю тарифів верховна влада захищала економіку Правобережжя від сильнішої західноєвропейської, не допускаючи ввезення в країну дешевих промислових товарів із-за кордону. У такий спосіб вона намагалася залучити Південно-Західний край в орбіту торгівлі імперії, а також спрямовувала та регламентувала розвиток хлібної торгівлі.

Доведено, що в даний період пройшла переорієнтація хлібної торгівлі Правобережного регіону України з північно-західного на південний напрямок. Для Російської імперії це було вигідно через наступні причини: прибутки від зовнішньої торгівлі через чорноморські порти потрапляли до державної казни, тоді як через балтійські порти - Пруссії. Чорноморський торговий шлях в зовнішніх та геополітичних планах імперії Романових займав особливе місце, як через боротьбу з давнім супротивником Оттоманською Портою, так і можливістю торгівлею збіжжям узалежнювати політику Франції та Великобританії. Злети та падіння чорноморської торгівлі впливали на виробників і торгівців Південно-Західного краю. Одеса поступово відняла у балтійських Гданська та Клайпеди правобережний хліб. Конвенція 1818 р. про вільне судноплавство територіями, приєднаними від Речі Посполитої, стала останньою спробою Пруссії відновити північно-західний шлях, але низкою нормативних актів та запровадженням порто-франко Росія зробила з одеського порту «Мекку» для торгівців збіжжям.

Автором дисертації простежено основні напрями зовнішньої торгівлі хлібом. Найдавніший шлях з річпосполитських часів, що занепадав, проходив з Правобережжя до балтійського порту Гданська річками Західний Буг та Вісла; другий - з Київщини та Волині через білоруські губернії басейнами рік Дніпро, Прип'ять, Німан та Західна Двіна в інші балтійські порти - Клайпеду та Ригу, а при достатньому рівні води до Прип'яті плоти йшли р. Случ, Горинь, Турія, Іква й Стир. Третій, який у першій половині ХІХ ст. став основним, зв'язував правобережний регіон України з чорноморськими портами, передусім Одесою. Четвертий і п'ятий напрями через сухопутні кордони вели в Галичину та Молдавію.

Торгівлею правобережним хлібом займалися, як власне виробники (переважно власники великих маєтків) та покупці (торгові компанії), так і величезна кількість посередників. Доведено, що лише кілька правобережних магнатів займалися продажем збіжжя в закордонні порти напряму (Потоцький, Држевецький, Ліпінський). На власних чи орендованих суднах вони доставляли зерно з Правобережжя в Італію, Францію, Іспанію та ряд інших держав. Більшість продавали своє власне збіжжя в Одесі чи на місцях. Лише 10% зерна і 25% круп та борошна продавалися державі, та за межі регіону безпосередньо виробниками, решту припадало на посередників. З усього збіжжя пшениця становила основну частину хлібного експорту Правобережжя. Завдяки кліматичним умовам тут родило зерно високої якості, яке користувалося значним попитом на європейських ринках, особливо у Великобританії й Франції. Шлях від виробника до споживача був надзвичайно довгим та складним. Автором вирахувано, що доставка хліба з правобережних губерній тривала від одного до двох місяців (до Туреччини) та від трьох до чотирьох (до Великобританії й Нідерландів). Торгівля збіжжям була заняттям ризикованим, попри сталий попит на цей товар, приносячи великі прибутки, а часто - збитки.

Оцінюючи вивіз збіжжя з чорноморських портів, де частка зерна з Південно-Західного краю становила від 50 до 75 %, можна визначити основні міжнародні шляхи доставки хліба за кордон. Третина усього експорту зернових припадала на італійські порти, 24% - на Туреччину і Грецію, 17% - Великобританію, 14% - Францію, решта 15% - Голландію, Данію, Пруссію, Австрію й інші країни.

Сусідство з аграрними регіонами Австро-Угорщини, зумовлювало й особливості продажу збіжжя через сухопутні кордони. Вивезення його було хвилеподібним і зростало тоді, коли в сусідніх країнах, як у 1816, 1835 чи 1847 рр., був неврожай, й існував великий попит на хліб. Також збільшувалося перевезення його через митниці у разі низького рівня води в річках. Тоді сплавне судноплавство було незначним, і зерно гужовим транспортом доставлялося до Європи транзитом через австрійські території.

Отже, торгівля хлібом на Правобережній Україні з часу її приєднання до складу Російської імперії впродовж першої половини ХІХ ст. набула значного розвитку, зміцнила внутрішній ринок, вплинула на внутрішньо- та зовнішньоекономічні зв'язки держави, а також на формування соціальної структури цього історичного регіону.

Основні положення дисертації висвітлено в таких фахових публікаціях автора

Решетченко Д. В. Правобережна Україна в міжнародній торгівлі зерном наприкінці ХVІІІ - у першій половині ХІХ ст. / Д. В. Решетченко // Укр. іст. журн. - 2007. - № 4. - С. 69-81.

Решетченко Д. В. Правобережна Україна в міжнародній торгівлі зерном у 30-40-х рр. ХІХ ст. / Д. В. Решетченко // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. - Вип. VІІІ. - К.: Інститут історії України НАН України, 2004. - С. 284-290.

Решетченко Д. В. Природнокліматичні умови правобережних губерній та їх вплив на виробництво і продаж зерна в першій половині
ХІХ ст. / Д. В. Решетченко // Український історичний збірник. - К.: Інститут історії України НАН України, 2007. - Вип. 10. - С. 107-114.

Публікації, що додатково відображають результати дисертаційного дослідження

1. Решетченко Д. В. Роль Правобережной Украины в обеспечении продовольствием белорусских губерний в первой пол. ХІХ в. / Д. В. Решетченко // Беларусь і суседзі: ґісторичныя шляхі, узаемаудзеніе і узаемауплывы / [под. ред. В. Лазька]. - Гомель: ГДУ імя В. Скарыны, 2008. - С. 37-39.

2. Reshetchenko Dmytro. The Role of Urban Population of Right-bank of Ukraine in the Trade of Grain in the First Half of the 19^th century / Дмитро Решетченко // Етнічна історія народів Європи: збірник наукових праць. -
Вип. 18. - К.: УНІСЕРВ, 2005. - С. 101-106.

Анотація

Решетченко Д. В. Хлібна торгівля Правобережної України (1796-1853 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Інститут історії України НАН України. - Київ, 2009.

Дисертація є комплексним дослідженням внутрішньої та зовнішньої хлібної торгівлі Південно-Західного краю Російської імперії в 1796-1853 рр. та частки в ній господарств різних форм власності.

Охарактеризовано особливості хлібної торгівлі Правобережної України. Показано умови формування товарного збіжжя в різних господарствах і їх частку в хлібній торгівлі. Прослідковано роль українського Правобережжя в забезпеченні продовольством військ як на рівні Південно-Західного краю, так і на загальноросійському. Встановлено регіональні особливості внутрішньої та зовнішньої торгівлі збіжжям досліджуваних губерній. Відстежено торгові зв'язки краю з сусідніми губерніями та європейськими державами і Туреччиною. Складені діаграми, таблиці та карти дають змогу уявити обсяги внутрішньої та зовнішньої торгівлі наприкінці ХVІІІ - початку 50-х рр. ХІХ ст.; вклад в її загальну кількість різних соціальних верств; залежність від природно-кліматичних зон тощо. Результати роботи засвідчили, що зазначені особливості та геополітичне розташування зумовили специфіку розвитку хлібної торгівлі Правобережного регіону впродовж досліджуваного періоду, яка визначалася її напрямками, способами та місцями збуту.

Ключові слова: хлібна торгівля, Правобережна Україна, збут, попит, продаж, заготівлі, ярмарки, збіжжя, митні тарифи.

Аннотация

Решетченко Д. В. Хлебная торговля Правобережной Украины (1796-1853 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальностью 07.00.01 - история Украины. - Институт истории Украины НАН Украины. - Киев, 2009.

Диссертация представляет собой комплексное исследование внутренней и внешней хлебной торговли Юго-Западного края Российской империи в 1796-1853 гг. и части в ней хозяйств разных форм собственности.

В работе рассмотрено особенности хлебной торговли Правобережной Украины. Проанализировано влияние природо-климатических условий региона на выращивание и сбыт зерновых. Рассмотрены условия формирования товарного хлеба в разных хозяйствах и их часть в общей хлебной торговле. Отмечено, что в первой половине ХІХ в. происходит рост количества «новых» форм земледельческих хозяйств («свободные хлебопашцы», отставные и бессрочноотпускные нижние чины, колонисты, чиншевики и др.), а также переориентация производителей зерновых на нужды внешней торговли. Во внутренней торговле Юго-Западного края также прошли изменения: на фоне увеличения количества ярмарок просматривается уменьшение их оборотов и специализация. На многих из них промышленники и купцы скупали небольшие объемы зерна в крестьян, однодворцев, вольных людей и мелких помещиков и формировали большие партии товара для продажи государству и вывозу в другие регионы и на экспорт. Важную роль приобретали торговые отношения с белорусскими губерниями и Бессарабской областью. Ежегодно хлеб поставлялся туда для продовольствия населения, а также для винокурения. Также через территорию Белоруссии зерно проходило транзитом в балтийские порты Клайпеду и Ригу.

Доказано, что Правобережный регион Украины играл важную роль в обеспечении продовольствием войск, расквартированных как на местах, так и в соседних регионах (Белоруссии, Бессарабии и Юге Украины). Для местных производителей хлеба этот вид торговли ставал исключительно важным во времена военных действий, ограничении внешней торговли и обильных урожаях, когда предложение превышало спрос. На месте зерно сбывалась также на винокурение и пивоварение.

Диссертантом отслежены основные торговые пути внешней хлебной торговли: самый старый путь, который остался в наследство от Речи Посполитой, проходил с Правобережья к балтийскому порту Гданьск реками Западный Буг и Висла; второй - через белорусские губернии бассейнами рек Днепр, Припять, Неман и Западная Двина - в Клайпеду и Ригу; третий, который в первой половине ХІХ в. стал основным, связывал правобережный регион Украины с черноморскими портами, прежде всего с Одессой; остальные - через сухопутные границы вели в Галицию и Молдавию.

Торговлей правобережным хлебом занимались, как производители и торговые компании, так и большая армия посредников. Только несколько магнатов непосредственно занимались продажей своего хлеба за границу (Потоцкий, Држевецкий, Липинский). На собственных или арендованных судах они доставляли зерно с Правобережья в Италию, Францию, Испанию и другие страны. Большинство продавали свое зерно в Одессе или на местах. Доставка хлеба с правобережных губерний продолжалась от одного до двух месяцев (к Турции) и от трех до четырех (к Великобритании и Нидерландов).

Приведённые факты подтверждаются составленными автором диаграммами, таблицами и картами. Они дают возможность представить объемы внутренней и внешней торговли, вклад в неё разных социальных групп; зависимость торговли от природо-климатических условий региона. Результаты исследования подтвердили, что указанные особенности и геополитическое расположение обусловили специфику развития хлебной торговли Правобережного региона в исследуемый период, которая определялась её направлениями, способами и местами сбыта.