Селянський рух у Лівобережній Україні в 1905 – 1907 pp.

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

СЕЛЯНСЬКИЙ РУХ У ЛІВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ В 1905 - 1907 РР.

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

КУДІНОВ ДМИТРО ВАЛЕРІЙОВИЧ

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі української історії та етнополітики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

ТЕРЕС НАТАЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА,

доцент кафедри української історії та етнополітики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

СОЛДАТЕНКО ВАЛЕРІЙ ФЕДОРОВИЧ,

завідувач відділу етноісторичних досліджень Інституту політичних і етнонаціональних

досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України

кандидат історичних наук

ДОНІК ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ,

старший науковий співробітник відділу історії України ХІХ - початку ХХ ст.

Інституту історії України НАН України

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації зумовлена метою і логікою розкриття теми. Її загальний обсяг - 241 стор. Вона складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (47 стор., 441 позиція) та 4 додатків на 4 сторінках.

Вступ. Актуальність теми дослідження. Комплексне вивчення історії України та історії її регіонів може бути об'єктивним за умови дослідження селянського руху, в тому числі на території Лівобережної України, що пов'язано з потребами переосмислення ролі селянства у суспільно-політичних процесах в Україні на зламі ХІХ - ХХ ст., під час радикальних суспільно-політичних зрушень, значною мірою зумовлених революційними подіями 1905 - 1907 pp.

У ході боротьби за соціально-політичне та економічне реформування суспільства відбулася масштабна політизація селянства, становлення його суспільно-політичних ідеалів і специфічного бачення розв'язання аграрного питання. В ці роки у селянському середовищі були випробувані різноманітні форми самоврядування і самозахисту, набуто досвід організованої боротьби і взаємодії з політичними партіями та організаціями. Cелянський рух характеризувався масштабністю, масовістю, територіальною поширеністю, залученням всіх категорій селянства.

Вивчення даної проблеми набуває актуального значення в умовах реформування місцевого самоврядування і творення засад громадянського суспільства в сучасній Україні, активізації участі селян у суспільно-політичному житті, пошуку найбільш оптимальної моделі соціального співробітництва між різними групами сільського населення.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною науково-дослідної теми історичного факультету ”Історія української державності нової та новітньої доби” (державний реєстраційний номер 06БФ046-01), яка є складовою Комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка ”Наукові проблеми сталого державного розвитку України”.

Об'єктом дослідження є селянство, селянські організації і політичні організації, що діяли у Лівобережній Україні в 1905 - 1907 рр.

Предметом дисертаційного дослідження є політична, соціальна і збройна діяльність українського селянства Лівобережної України, її зміст, напрямки і форми як важливі складові революційного процесу.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від січня 1905 р., початку революції, до літа 1907 р., коли припиняються масові революційні виступи на селі.

Географічні межі дисертації охоплюють Лівобережну Україну у складі Полтавської, Чернігівської і Харківської губерній Російської імперії.

Метою дослідження є об'єктивне висвітлення причин, змісту, цілей, характеру, напрямків селянського руху в Лівобережній Україні, з'ясування його специфіки, головних результатів, обґрунтування ролі в боротьбі за встановлення демократичного ладу і демократичного розв'язання аграрного питання в ході революції 1905-1907 рр.

Для реалізації поставленої мети дисертант ставить перед собою такі наукові завдання:

- проаналізувати стан наукової розробки теми у вітчизняній, дореволюційній російській і радянській історіографії, визначити етапи її вивчення за останнє століття, відстежити нові тенденції в розробці проблеми на зламі ХХ -ХХІ ст.;

- висвітлити економічні й соціально-правові причини визрівання передумов селянського руху Лівобережної України;

- дослідити зміну соціальної напруги в українському селі, етапність селянського руху, його особливості на кожній сходинці революції;

- вивчити характер селянського стихійного руху, результативність мирних і насильницьких форм боротьби, їх регіональну специфіку;

- показати роль общини в організації спротиву селянства владі, проаналізувати ступінь соціальної самоорганізації селянства в революції, вищим проявом якої стали ”селянські республіки” й діяльність Всеросійської селянської спілки в регіоні;

- охарактеризувати роль найбільш впливових політичних партій в організації політичного руху селянства;

- визначити роль і значення селянського руху Лівобережної України в загальному революційному процесі, окреслити головні його результати.

Методологічною основою дослідження є принцип історизму, діалектичного погляду на історичний процес, наукової та об'єктивної оцінки діяльності різних соціальних верств, громадських організацій, політичних партій у боротьбі селянства. Специфіка досліджуваної проблеми зумовила використання методів: проблемно-хронологічний, конкретно-історичний, ретроспективний, системно-структурний, порівняльний, логічного аналізу.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у комплексному розгляді різних аспектів селянського руху Лівобережжя 1905-1907 рр. Поглиблено знання про соціально-економічний розвиток пореформеного села. Встановлено, що наростання революційної ситуації в країні пов'язане із глобальною кризою селянського господарства початку ХХ ст., втягнутого у світовий ринок.

По-новому досліджується роль мирних і насильницьких форм боротьби селянства; оцінюються їхня ефективність, вплив на політичну свідомість населення. Розглядається організація єврейських погромів, які здійснювалися селянами.

По-новому висвітлюється проблема політизації селянського руху. Селянство оцінюється як самостійна соціальна сила, яка має зворотній вплив на політичні організації. Детально досліджена діяльність політичних партій на селі, проаналізовано аграрні програми, виявлена специфіка організаційно-політичної роботи. Окрема увага приділяється функціонуванню Всеросійської селянської спілки.

Вперше введено до наукового обігу низку архівних документів і опублікованих матеріалів.

Практичне значення. Результати дослідження можуть бути використані у ході наукової розробки питань історії України початку ХХ ст., підготовці узагальнюючих праць з політичної та аграрної історії України, розробці навчальних курсів і спецкурсів з історії соціальних і політичних рухів. Матеріали, висновки і узагальнення дослідження можуть бути використані для вироблення сучасної державної аграрної політики.

Наукова апробація дисертації. Результати дослідження оприлюднені у доповідях на Міжнародних науково-практичних конференціях ”Аграрний форум-2006” (Суми, 2006), ”Шевченківська весна” (Київ, 2007), VII Сумській науковій історико-краєзнавчої конференції (Суми, 2007), на науково-методичних семінарах кафедри української історії та етнополітики історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2006, 2007), та кафедри українознавства Сумського національного аграрного університету.

Публікації. Основні положення і висновки дисертації відображено у п'яти статтях, опублікованих у провідних наукових фахових виданнях та матеріалах наукових конференцій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ 1 - ”Історіографія та джерельна база” - складається з трьох параграфів.

У параграфі 1.1. - ”Стан наукової розробки теми” - представлено історіографію проблеми, визначено головні етапи її становлення: дореволюційний, радянський та сучасної української історіографії.

У дореволюційній історіографії проблематика кризи селянського господарства почала досліджуватися задовго до революції 1905-1907 pp.Ю.Е. Янсон і В.І. Ленін, зокрема, вивчали пореформену еволюцію селянського господарства.

Події революції 1905-1907 pp. викликали появу ряду досліджень, присвячених аграрній тематиці. Зокрема, О.О. Кауфмана і П.П. Маслова цікавили проблеми шляхів розвитку сільського господарства і розв'язання земельного питання.

Першим узагальнюючим дослідженням селянського руху 1905-1907 рр. стала книга Б.Б. Веселовського. На основі багатого документального матеріалу автор дав широке роз'яснення причин і характеру селянського руху. Інший ліберальний автор В.П. Обнінський створив хронологічний огляд подій 1905-1906 рр. Викладені у двох його книгах факти вирізняються крайньою лаконічністю, проте містять цінні статистичні дані.

Новий етап у дослідженні селянського руху 1905-1907 pp. сформований радянською історіографією. Історики 1920-х рр. намагалися виявити основні тенденції, форми селянського руху в Україні, довести його зв'язок із робітничим рухом, проаналізувати вплив різних політичних організацій.

У 1950-ті рр. значно зріс науковий інтерес до вивчення революції 1905-1907 рр. У статті О.Г. Михайлюка на основі багатого фактичного матеріалу досліджено динаміку селянського руху, його типологію, детально розкрито найсуттєвіші збройні виступи у Лівобережній Україні. Вивчення цієї теми продовжив І.М. Рева. У його монографії зроблено акцент на страйковому русі селянства та його безпосередньої боротьби проти поміщиків. Діяльність лівобережних комітетів Всеросійського селянського союзу, ступінь їхнього впливу на селян вивчалась О.І. Кірюхіною. Ґрунтовний аналіз пореформеного соціально-економічного розвитку села, наростання соціальної напруги і еволюцію селянського руху в роки революції 1905-1907 pp. знаходимо в роботі М.Н. Лещенка. Певним підсумком радянської історіографії революції 1905-1907 pp. на селі стала монографія Л.Т. Сенчакової, де значна увага приділена вивченню впливу РСДРП і громадських об'єднань селян на розвиток селянського руху в цілому.

Новітня українська історіографія поповнилася працями, в яких висвітлюється участь політичних партій в селянському русі, аналіз аграрного питання депутатами-українцями в Державній Думі. Тема селянського руху у зв'язку з діяльністю політичних партій розроблялась В.Ф. Колесником,О.О. Рафальским, О.П. Тимошенко, А.І. Павко. Ними продемонстровано зв'язок національного й аграрного питання в програмах українських партій початку ХХ ст. У спільній монографії В.Ф. Колесника і Л.П. Могильного здійснено аналіз активності українських партій на селі, їх впливовості серед селян. Новаторською роботою з історії революції 1905-1907 рр., в якій окремо виділяється селянський рух, є колективна праця провідних російських істориків.

Огляд історіографії свідчить про те, що, не зважаючи на широке дослідження теми селянського руху в 1905-1907 рр., є потреба оновленого погляду, враховуючи зміни теоретичного характеру і розширення фактологічної бази дослідження у вітчизняній історичній науці.

Параграф 1.2. - ”Класифікація та характеристика джерельної бази” - ґрунтується на значному та різноманітному арсеналі документів, основу якого становлять, фонди Центрального державного історичного архіву України в м. Києві, Державного архіву Російської Федерації, Державного архіву Полтавської області, Державного архіву Сумської області, Державного архіву Харківської області, Державного архіву Чернігівської області та опубліковані матеріали про революційні виступи селян України.

Розгортання селянського руху характеризують документи Центрального державного історичного архіву України в м. Києві: Харківське губернське жандармське управління (Ф. 336), Полтавське губернське жандармське управління (Ф. 320), Чернігівське губернське жандармське управління (Ф. 1439), в яких зберігається, переважно, листування поліції. Поточний аналіз селянського руху представлений в документах фонду Департаменту поліції (Ф. 102) Державного архіву Російської Федерації. Окремі виступи селян характеризують документи фондів Державного архіву Полтавської області: Канцелярія полтавського цивільного губернатора (Ф. 83); Державного архіву Сумської області: Колекція окремих документів дожовтневого періоду і періоду Жовтневої революції (Ф. Р-2362); Державного архіву Харківської області: Канцелярія Харківського губернатора (Ф. 3) і Державного архіву Чернігівської області: Чернігівське губернське присутствіє (Ф. 127). Це, переважно, листування цивільних чиновників, рапорти повітових справників, судові справи учасників селянського руху.

Діяльність політичних партій і Всеросійської селянської спілки представлена матеріалами Центрального державного історичного архіву України в м. Києві: Колекція листівок. Листівки монархічних і поліцейсько-провокаторських партій (Ф. 838); Державного архіву Російської федерації: Союз союзів (Ф. 518). Це листування поліції, внутрішні документи політичних організацій, листівки, газети та інші друковані матеріали.

У дисертації були використані збірники документів і матеріалів з історії революції 1905-1907 рр. та політичних партій кінця ХІХ - початку ХХ ст., зокрема, документи поліції, спогади учасників революції, агітаційні матеріали українських і російських політичних партій. Важливим джерелом є мемуари свідків і учасників революції. Науковий інтерес становлять характеристика політичної активності селян, оцінки їхньої участі в погромах, мирних виступах, діяльності Всеросійської селянської спілки. Стратегія і тактика діяльності політичних організацій на селі, аграрні програми партій представлені у збірниках партійних документів.

Необхідним джерелом для вивчення статистики і характеру селянських виступів, діяльності політичних організацій є періодичні видання того часу: газети ”Полтавщина”, ”Право”, ”Черная сотня”, ”Сумской голос”. Публіцистичні статті містять важливу оцінку сучасників на перебіг подій в роки революції, цікаві полемікою представників різних політичних сил.

Вивчення та використання зазначених архівних та опублікованих джерел дає змогу розкрити поставленні в дослідженні завдання, дійти більш об'єктивної оцінки перебігу соціально-політичної боротьби українського селянства. селянство революція україна лівобережна

Параграф 1.3. - ”Методи і методологія дослідження” - присвячений методам соціально-гуманітарного пізнання як теоретико-методологічної основи дисертації. Зокрема, застосовувалися такі методи, як проблемно-хронологічний, конкретно-історичний, історико-порівняльний, статистичний, описовий і логічно-аналітичний. В роботі дисертант спирався на методологічні принципи об'єктивності, історизму, багатофакторності, системності, всебічності, комплексності, розвитку та плюралізму.

Отже, вивчення й використання зазначених джерел та літератури в світлі зазначених принципів і методів наукового пізнання дали можливість, на думку автора, обґрунтувати наукову новизну дисертації, розкрити поставлені в дисертаційному дослідженні проблеми, зробити відповідні висновки й узагальнення, які виносяться на захист.

Розділ 2 - ”Соціально-економічні й політико-правові передумови визрівання селянського руху у Лівобережній Україні” - складається з двох параграфів.

У параграфі 2.1. - ”Еволюція господарської й соціальної структури українського села напередодні революції 1905-1907 pp.” - досліджується пореформений розвиток селянських господарств Лівобережжя. У ході реалізації Селянської реформи 1861 р. через відрізки скоротився селянський фонд землеволодіння. Загалом, по Лівобережжю в поміщицьких селян наділи були зменшені на 29,4%. Вийшли з кріпосної залежності без землі або з незначними наділами до 3-х дес. на ревізьку душу 79% селян. При цьому для забезпечення прожиткового мінімуму селянській сім'ї Лівобережжя потрібно було мати не менш 10 дес. Тому вже на початку пореформеного періоду більшість селян була неспроможною до ефективного господарювання. В період аграрної кризи (1882-1896 pp.) відбувається масове розорення селян. Шукаючи виходу, вони вдавалися до оренди, займалися промислами, мігрували. Проте, подібні заходи не запобігли розоренню більшості селян. Так на Чернігівщині з 1881 р. по 1893 р. рілля селян зменшилася із 912 тис. дес. до 738 тис. дес. На Полтавщині протягом 1887-1906 рр. урожайність зросла лише на 10,5%. Щоб вижити, селяни змушені були продавати хліб за рахунок споживчої норми. При душовій споживчій нормі у 1901 р. у 20 пуд. мешканцям Лівобережжя не вистачало 6,5 пуд.

”Голодний експорт”, застарілі технології, демографічний вибух зумовлювали зменшення ролі Лівобережжя в аграрному виробництві, перетворювали його на зону відсталого землеробства. Збідніле селянство, вичерпавши можливості економічного піднесення, переходило в опозицію до режиму.

У параграфі 2.2. - ”Соціально-правове становище селянства” -розглядаються особливості правового становища селянства напередодні революції 1905-1907 pp. Правова система імперії залишала селянство після реформи 1861 р. найбільш нерівноправною верствою населення. Формально вони були вільними сільськими обивателями, на яких поширювалися головні загальні положення громадянських законів. Проте держава суворо регламентувала життя селянина, утворивши органи селянської опіки і нагляду. Контроль посилився від 1889 р., коли було запроваджено інститут земських начальників, які могли втручатися в будь-яку селянську справу.

На початку ХХ ст. важливу роль у житті селян продовжувала відігравати община. У Лівобережжі в 1887 р. на правах общинного землеволодіння перебувало майже 53% господарств. Як орган самоврядування община не була демократичним інститутом. Право голосу в ній мали тільки селяни-домовласники.

Становій дискримінації селяни піддавались у податковій сфері. В 1887 р. дворянство Харківської губернії сплачувало з 1 дес. усіх податків 42,4 коп., тоді як селянство - 1,72 крб. Проте найбільше селяни потерпали від високих непрямих податків, через що відмовляли собі у споживанні товарів широкого вжитку.

Таким чином, обмежені общинними й становими правилами, несвободою пересування й підприємницької діяльності, селяни не могли повною мірою використати свій інтелектуальний і матеріальний потенціал для збільшення добробуту. Вони почали усвідомлювати, що держава не зможе запропонувати задовільної програми реформ. Виступи лівобережних селян 1902 р. продемонстрували, що на політичну авансцену виходив селянин епохи революції, який заперечував існуючу суспільну систему і вимагав віддати землю тим, хто її обробляв власною працею.

Розділ 3 - ”Соціальні рухи: форми, методи, специфіка” - має три параграфи.

У параграфі 3.1. - ”Петиції та мітинги як форми протесту” -характеризується масовий петиційний і мітинговий рухи селянства. На зібраннях і мітингах ухвалювалися постанови, які відображали соціально-політичну позицію селянства. Аналіз вироків і постанов свідчить про поступове руйнування цезаристських почуттів селян, підтримку селянами ідей соціалізації землі та демократизації суспільного устрою. Вони домагалися скликання Установчих Зборів або демократично обраної Державної Думи. У петиціях, підписаних у Сумах і Новоропську, селяни також вимагали звільнення політв'язнів. У 1906-1907 рр. вироки переважно надсилалися депутатам Думи у вигляді наказу, який торкався болючих питань земельного й правового становища селян. Зі 111-ти вироків лівобережних селян, що зберігаються у фонді Державної Думи, у 108 містилися вимоги наділити їх землею.

Петиційна кампанія і мітинги в селянському русі мали велике організаційне й ідеологічне значення. Факт їх проведення - це не прояв слабкості, а свідчення соціальної етики селянства, орієнтованої на співробітництво. Не можна не враховувати і те, що сходи й мітинги впливали на їхню політичну свідомість і становлення громадянської позиції.

У параграфі 3.2. - ”Регіональні особливості насильницьких форм і методів боротьби” - досліджено насильницькі форми селянського руху. Узимку селяни заліснених районів часто вдавалися до порубок. Улітку - до потрав і покосів. На непоступливість власників своїм вимогам вони нерідко реагували підпалами й погромами. Найгучніший у даному контексті виступ першої половини 1905 р. - розгром у лютому Михайлівського цукрового заводу М. Терещенка. У травні-червні 1905 р. селянські погроми в Лебединському повіті переросли у справжнє повстання, яке охопило 33 населених пункти.

Якщо в першій половині 1905 р. подібні виступи були локальними, то по-справжньому масовими вони стають в останньому кварталі 1905 р. У жовтні почалися масові погроми поміщицьких економій та маєтностей євреїв. Єврейські погроми охопили всю територію Лівобережжя. Як правило, вони починалися з так званих ”патріотичних” маніфестацій після оголошення Маніфесту 17 жовтня. Лише в Чернігівській губернії в жовтні 1905 р. євреям було нанесено матеріальних збитків на суму 2 991 тис. крб. Погромники нападали також на поміщицькі маєтки, куркульські хутори, монастирські господарства, державні підприємства й установи. Тільки у Вовчанському повіті в листопаді 1905 р. був зруйнований 61 маєток поміщиків і куркулів. Як правило, виступу передували вимоги, висунуті до власника. За 1905 р. у Лівобережжі було розгромлено 206 власницьких володінь.

Військовою силою погромний рух було придушено взимку 1905-1906 pp., проте підпали, порубки, потрави й покоси відбувались і в наступний період революції. Свої дії селяни не вважали кримінальними й антидержавними вчинками, а виправдовували їх дарованими 17 жовтня 1905 р. свободами. Терор сприймався як засіб прискорення переходу землі до селян. Тож усі насильницькі форми боротьби були спрямовані на позбавлення поміщиків землі.

У параграфі 3.3. - ”Страйки: динаміка, специфіка, типологія” - досліджено страйки як найвищий прояв організованого селянського руху. Їх особливість у Лівобережжі полягала в тому, що в них брали участь не тільки наймити, але й усі громади сіл, що висували перед адміністрацією маєтків економічні умови. Це дозволяє оцінити страйковий рух не тільки як опір диспропорціям капіталізації сільського господарства, але й як частину загальної антипоміщицької боротьби на селі.

У Лівобережжі страйковий рух почався у квітні 1905 р. на Полтавщині. Влітку він охопив 9 повітів Лівобережжя. Вимоги страйкарів зводилися до підвищення зарплати, зменшення робочого часу, звільнення адміністрації економій, пріоритетного найму місцевих селян, покращення харчування, умов оренди, зменшення відробітків, повернення штрафів.

Новий підйом страйкового руху на селі співпав із загальною політичною кризою в жовтні 1905 р. До грудня у Лівобережжі відбулося 72 страйки. Головними вимогами були поліпшення умов і оплати праці, продаж або передача в оренду селянам землі. Проте змінився сам характер страйків. Вони усе більше влаштовувалися з метою повного витіснення поміщика з землі. Відбулося і значне підвищення організованості цих виступів: обиралися страйкові комітети, формувалася охорона, захоплювалося подвір'я економії, встановлювалися зв'язки зі страйкарями в інших маєтках. Такі страйки відбулися, зокрема, в економіях Строганової в Сумському повіті, у сс. Великі й Малі Буромки Лубенського повіту, в с. Тимках Лебединського повіту.

У 1906 р. страйковий рух наростав з новою силою. Особливо виділялися страйки в сс. Диканьці й Жуках Полтавського повіту, Степному, Кіндратівці і Руднівці Сумського повіту, Просяному Валківського повіту.

В підсумку розділу насильницькі форми протесту охарактеризовані як відчайдушні й неефективні. Мирні ж засоби вимагали від селян більшого терпіння, згуртованості, елементарних правових знань. Там, де мирні форми переважали, селянський рух був більш організованим і частіше досягав поставленої мети.

Розділ 4 - ”Політизація селянського руху Лівобережної України” - має два параграфи.

У параграфі 4.1. - ”Партії і політична боротьба селянства” - проаналізована роль політичних організацій в селянському русі Лівобережжя. Вплив партій залежав від того, наскільки у програмах враховувалися інтереси селян, який організаційний і кадровий потенціал мали партії на селі, від інтенсивності агітаційної роботи. Серед українських партій найближче до селян знаходилися УСДРП й Українська соціал-демократична ”Спілка”. Ліберально-демократичні українські партії мали невисоку підтримку з боку селянства. Досить впливовими на селі в 1905 р. були Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП) і Партія соціалістів-революціонерів (ПСР). Це пояснювалося не тільки підтримкою цими партіями ідей ”оселянення” землі, але й успішною агітацією.

Внаслідок репресивних дій проти опозиції взимку 1905-1906 pp. відбувся занепад діяльності ряду партій. Так, місцеві комітети ПСР і РСДРП змушені були з'єднуватися в єдині групи і співробітничати з лібералами. Одночасно підвищив активність Союз російського народу (СРН). У 1906 р. кількість його членів у Лівобережжі зросла до 23 тис. осіб. Чорносотенці привертали багатьох селян антисемітизмом, гнучкою аграрною програмою, монархізмом тощо. Проте цій партії також не вдалося завоювати лідерські позиції на селі.

Революція 1905-1907 pp. продемонструвала, що селянство, при всій своїй загальній політичній інертності, здатне діяти в площині політичної боротьби. Про активну політичну позицію селянства свідчить той факт, що зі 156 осіб, які були затримані за партійну діяльність у 1906 р. в Полтавській губернії, до селян і козаків належали 107, більшість з яких була членами лівих партій. Саме політично активні селяни взяли на себе роль сільського опозиційного авангарду.

У параграфі 4.2. - ”Діяльність Всеросійської селянської спілки” - досліджено функціонування організації, що мала найбільший вплив на аграріїв. До жовтня 1905 р. у Лівобережжі в основному з'являлися лише ініціативні групи Всеросійської селянської спілки (ВСС). Після проголошення Маніфесту 17 жовтня ВСС став зростати швидкими темпами. Поштовхом до активізації оформлення комітетів ВСС слугували мітинги й демонстрації на честь завойованих свобод. Селяни збиралися на сільські сходи, під впливом промов агітаторів виробляли свої пропозиції із земельного питання і державно-правової реформи та ухвалювали рішення про приєднання до Спілки. ВСС перебирала на себе владні повноваження, формуючи в окремих волостях ”селянські республіки” (Сумський, Кролевецький, Миргородський повіти). Зокрема, в Сумському повіті ВСС організовувала страйки, встановлювала ціни на продовольство, мала власну міліцію і видавала газету.

Внаслідок репресій на початку 1906 р. ВСС припиняє діяльність у більшості повітів Лівобережжя. Протягом 1906-1907 pp. більшість груп і комітетів ВСС кооптувалися до складу Української соціал-демократичної ”Спілки” або ПСР.

У висновках розділу підкреслюється, що ВСС під час другого етапу революції добилася фактичної регіональної монополії на вираження прагнень селянства і була подібна до широкого народного фронту. У 1906-1907 pp. ініціатива політичної боротьби на селі знов переходить до партій. Поляризація сил при цьому досягла критичної межі. Опозиційний табір, в основному, комплектувався крайніми лівими українськими й російськими партіями, які в умовах репресій усе більше маргиналізувались. Проурядовий табір був представлений відділеннями СРН, який методично розширював свій ідейний та організаційний вплив на селянство.

У Висновках викладено результати дослідження, основні з яких виносяться на захист:

Доведено, що історіографія селянського руху на селі, незважаючи на значні успіхи у висвітленні цього питання, тривалий час розвивалася під впливом партійних ідіом та догматичного підходу. На сьогодні є потреба в оновленні комплексного дослідження селянського руху у Лівобережній Україні в 1905-1907 рр. Джерельна база є достатньою для вивчення теми дисертації.

Визначено, що головною дилемою революції на селі було аграрне питання, яке складалося із суперечностей між різними верствами сільського населення щодо землі, черезсмужжя, сервітутних прав, характеру й розмірів оренди, проблем найму. Економічні цілі селянської боротьби тісно перепліталися з боротьбою за зміну правового статусу, що могло бути досягнуте виключно політичним шляхом. Селянство Лівобережжя в цілому схвально сприйняло гасла демократизації суспільства, запровадження вільно обраного представницького органу. При цьому були проти насильницьких форм досягнення такого результату й, переважно, залишалися монархістами.

Виявлено, що соціальна напруга на селі коливалася залежно від динаміки революції. Найвищий підйом селянського руху відбувся під час Жовтневої кризи та наприкінці 1905 р. Одночасно підкреслюється, що селянський рух у Лівобережжі мав свою логіку розвитку. Коли в 1906 p. в містах революційна боротьба спадає, на селі влітку 1906 р. спостерігаємо новий підйом селянського руху.

З`ясовано, що за своїм характером стихійний селянський рух був антипоміщицьким і набував як насильницьких, так і мирних форм. Доведено, що останні були більш результативними, оскільки визначались організованістю і послідовністю, нерідко завершувалися компромісами із владою та сільськими підприємцями. Лівобережжя відзначалося високим відсотком насильницьких виступів селян, недостатнім розвитком селянського страйкового руху.

Обумовлено, що головною організаційною ланкою боротьби була община. Рішення про напади на маєтки, ухвалення вироків, приєднання до політичних організацій приймались, як правило, на рівні общинного самоврядування. Община була основою для формування структур Всеросійської селянської спілки.

З'ясовано, що велику роль у політизації селянського руху відігравали опозиційні та проурядові партії. Перші володіли настроями та впливали на дії селян у 1905 р. У наступні роки спостерігаємо консервацію політичних поглядів селянства через жорсткі дії уряду проти опозиції і початок столипінської реформи.

Доведено, що селянський рух Лівобережжя був важливою складовою загальноросійського селянського руху і в цілому визначав динаміку революції в регіоні. Тривалість протистояння влади і революційного народу обумовлювалася стійкістю селянства. Проте, його політична строкатість, домінування консервативних поглядів і разом з тим сприйняттям демократичних ідей зумовили його непослідовність у боротьбі за землю і демократичне оновлення суспільства.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ, ОПУБЛІКОВАНІ В ПРОВІДНИХ НАУКОВИХ ФАХОВИХ ВИДАННЯХ

Кудінов Д.В. Соціально-економічні причини аграрних виступів під час революції 1905-1907 pp. (на матеріалах Лебединського, Охтирського та Сумського повітів Харківської губернії) / Д. В. Кудінов // Часопис української історії: Збірник наукових статей. - К., 2005. - Вип. 3. - С. 67-73.

Кудінов Д.В. Революційна діяльність Сумського сільськогосподарського товариства у розгортанні селянського руху в Харківській губернії навесні-влітку 1905 року / Д. В. Кудінов // Часопис української історії: Збірник наукових статей. - К., 2007. - Вип. 7. - С. 69-75.

Кудінов Д.В. Сучасна російська історіографія соціально-економічного і правового становища селянства пореформеного періоду / Д. В. Кудінов // Часопис української історії: Збірник наукових статей. - К., 2007. - Вип. 8. - С. 22-29.

Кудінов Д.В. Аграрні програми українських політичних партій напередодні і в роки Першої російської революції / Д. В. Кудінов // Сумська старовина. - Суми, 2007. - Вип. 23. - С. 36-47.

Кудінов Д. Діяльність Всеросійської селянської спілки на Лівобережній Україні у 1905 році / Д. Кудінов // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Збірник наукових праць. Історія. - К., 2007. - Вип. 91-93. - С. 100-104.

Публікації, які додатково відображають результати дослідження:

Соціально-економічні причини аграрних виступів під час революції1905-1907 рр. / Д. В. Кудінов // Аграрний форум - 2006. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (25-29 вересня 2006 р., Суми, Україна). - Суми: Університетська книга, 2006. - С. 344-345.

Діяльність селянського союзу на Лівобережній Україні в 1905 р. /Д. В. Кудінов // Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих учених, присвяченої 90-річчю Української революції 1917-1920 рр. - Вип. V: У 3-х част. - Ч. 3. Історія / За заг. ред. проф. В. Ф. Колесника. - К., 2007. - С. 85-88.

Діяльність Сумського сільськогосподарського товариства у розгортанні селянського руху Харківської губернії навесні 1905 - влітку 1905 року /Д. В. Кудінов // Матеріали сьомої Сумської наукової історико-краєзнавчої конференції (22 - 23 листопада 2007 р.). - Суми: СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2007. - С. 77-82.

АНОТАЦІЯ

Кудінов Д.В. Селянський рух у Лівобережній Україні в 1905 - 1907 pp. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2009.

У дисертації досліджуються аспекти соціального й політичного руху селян Лівобережної України в роки Першої російської революції 1905-1907 pp. На основі вивчення джерельної бази й літератури розкриваються головні напрямки й форми аграрного руху, що поділяються дисертантом на мирні й насильницькі. Приділяється увага регіональним особливостям прояву селянського руху, зокрема, ”селянським республікам”, локалізації збройних виступів, руху вироків, контрреволюційним виступам селян, єврейським погромам. Демонструється роль політичних організацій у розвитку селянського руху, учасниками якого вони ставали по ходу поширення серед селянства своїх програм, завоювання лідерських позицій серед селянства. Окремо виділяється діяльність Всеросійського селянської спілки, яка стала наприкінці 1905 р. реальним лідером селянського руху.

Ключові слова: Полтавська губернія, Харківська губернія, Чернігівська губернія, Перша російська революція 1905-1907 рр., Всеросійська селянська спілка, аграрне питання, селянство, селянська община, селянський рух.

Кудинов Д. В. Крестьянское движение в Левобережной Украине в 1905 - 1907 гг. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2009.

Диссертация посвящена исследованию причин, целей, характера и направления крестьянского движения в Левобережной Украине в 1905-1907 гг. Выполнена на основе широкого круга источников, многие из которых впервые вводятся в научный оборот.

В работе комплексно исследуются аспекты социального и политического движения крестьян Левобережной Украины в годы Первой российской революции 1905-1907 гг. На основе изучения широкой базы источников и литературы раскрываются причины упадка крестьянского хозяйства во второй половине ХІХ - начале ХХ вв., основные формы и направления крестьянского движения, классифицируемые диссертантом на мирные и насильственные. Кризис крестьянского хозяйства объясняется при этом изначально минимальными возможностями для прогрессивного развития земледелия с момента проведения Крестьянской реформы, чрезмерной опекой государственного аппарата, сохранением зависимости крестьянских дворов от помещичьих имений, использующих отработки. Аграрный кризис конца ХІХ в. усугубил состояние крестьянского хозяйства, повлиял на увеличение проблемы занятости и объективно определил рост недовольства крестьянского населения официальной политикой государства.

Среди мирных форм борьбы диссертант выделяет приговорное движение и митинги. Последние являлись не только действенными средствами влияния на мнение правящих кругов, но и демонстрировали высокий уровень сознательности и политической зрелости крестьянства. Высшим проявлением экономической борьбы называются забастовки, которые подразделяются на организованные и слабоорганизованные. Насильственные средства борьбы - порубки, потравы, покосы, грабежи, поджоги, нападения и убийства - определяются как отчаянные меры, реакция несознательного крестьянства на репрессивные действия правительства и неуступчивость их требованиям со стороны помещиков. Рассматривается феномен ”крестьянских республик”, как стремление к политической самостоятельности крестьян, желание претворить в жизнь лозунги ”Земли и воли”. Локализируются вооруженные выступления крестьян, имевшие как революционные, так контрреволюционные цели. Рассматривается причинность и характер еврейских погромов.

Показывается роль политических организаций в развитии крестьянского движения, участниками которого они становились по мере популяризации программ и завоевания ведущих позиций в крестьянской среде. Особо выделяется деятельность Всероссийского крестьянского союза, который стал в конце 1905 г. реальным лидером крестьянского движения.

Ключевые слова: Полтавская губерния, Харьковская губерния, Черниговская губерния, Первая российская революция 1905-1907 гг., Всероссийский крестьянский союз, аграрный вопрос, крестьянство, крестьянская община, крестьянское движение.

Kudinov D.V. Agrarian movement on the left-bank Ukraine in 1905 - 1907. - Manuscript.

Thesis for achievement of candidate of historical sciences degree on specialty 07.00.01 - History of Ukraine. - Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2009.

This thesis is a research of the aspects of social and political movement of peasants of Left-bank Ukraine during the First Russian Revolution (1905 - 1907). Main trends and forms of agrarian movements, considered by the writer of the thesis as either peaceful or forced, are described on the different sources and literature research basis. Special attention is drawn to such regional peculiarities of the agrarian movement as: so called ”peasant republics”, localization of the armed actions, ”Prigovornoe movements” (movements of charters), counter-revolutionary peasants' actions, Jewish disorders. The role of political organizations in the development of agrarian movement is depicted. Their programs were effectively implemented and had the influence on peasant circles. The activity of the ”All-Russian peasant union”, which became a dominating force of the agrarian movement at the end of 1905 is separately described by the writer of the thesis

Key words: Province Poltavska, province Kharkivska, province Chernigivska, First Russian revolution (1905-1907), All-Russian peasant union, agrarian question, peasantry, peasant community, agrarian movement.

Размещено на Allbest.ru