Формування економічної платформи організації українських націоналістів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК: 94(477)"1920/1950"

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Формування економічної платформи організації українських націоналістів

07.00.01 - історія України

ПАНЧЕНКО Володимир Григорович

Запоріжжя - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України Запорізького національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Турченко Федір Григорович,

Запорізький національний університет,

завідувач кафедри новітньої історії України

Офіційні опоненти:доктор історичних наук, професор

Кульчицький Станіслав Владиславович,

Інститут історії України НАН України,

завідувач відділу історії України 20-30-х років ХХ століття

кандидат історичних наук

В'ятрович Володимир Михайлович,

Галузевий державний архів Служби безпеки України, директор

Захист відбудеться “ 30 ” червня 2009 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.01 у Запорізькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. 5, ауд. 326

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Запорізького національного університету за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. 2.

Автореферат розісланий “ 27 ” травня 2009 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Т. В. Грушева

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Історія діяльності Організації українських націоналістів (далі - ОУН) в останні роки перетворюється на одну з найбільш актуальних проблем вітчизняної історіографії. Але серед існуючого масиву наукових розробок поки що немає дослідження, котре стосується історії формування і розвитку економічної складової ідеології ОУН. Здебільшого дослідники фокусувались на проблемах політичної, військової, суспільної діяльності організації.

Однією з ключових проблем, що постали перед молодою Українською державою в 1991 р., стало питання побудови ефективної економічної системи. За радянських часів УРСР була республікою з нераціональним соціалістичним господарським комплексом, який великою мірою контролювався та керувався з єдиного союзного центру. Різкий перехід до ринкової капіталістичної економіки показав, що і ця система не може бути застосована безоглядно. Комплекс ідей та розробок діячів ОУН у сфері економіки передбачав поєднання елементів державного регулювання, характерних для соціалістичної системи, та принципів вільного ринку, властивого ліберальному капіталізму. Такий синтез може бути актуальним для сучасної України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках науково-дослідних тем історичного факультету Запорізького національного університету “Модернізаційний процес в Україні в другій половині ХІХ - першій половині ХХ ст.” (номер державної реєстрації - 0103У000731) та “Українське націотворення в контексті європейського відродження ХІХ - початку ХХ ст.” (номер держреєстрації - 0100У001734). Особистим внеском дисертанта у розробку проблеми є дослідження основних принципів економічної платформи ОУН та вивчення спроб їх втілення у життя.

Об'єктом дисертаційного дослідження є український націоналістичний рух 20-50-х рр. ХХ ст.

Предметом дослідження є економічна платформа Організації українських націоналістів, її специфіка та спроби практичної реалізації.

Мета дослідження - провести комплексний аналіз економічної платформи українського націоналізму на етапі її формування в середовищі ОУН у 1920- 1950-х рр.

Для досягнення означеної мети в дисертаційному дослідженні постулюються наступні науково-дослідницькі завдання:

- вивчити стан розробки проблеми в історіографії та охарактеризувати джерельну базу дослідження;

- розглянути світовий контекст формування економічної доктрини українського націоналізму;

- дослідити сприйняття ОУН економічної політики метрополій на українських землях у міжвоєнний період;

- виокремити основні економічні принципи ОУН;

- розкрити процес розробки економічної платформи ОУН;

- охарактеризувати процес реалізації економічної доктрини ОУН в період боротьби з німецькою окупацією та особливості державного будівництва ОУН на початковому етапі Другої світової війни;

- проаналізувати пропаганду ОУН на завершальному етапі бойових дій УПА з точки зору економічної складової.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 20-50-ті рр. XX ст. Це зумовлене логікою історичних подій: починаючи з 1920-х рр. окремі націоналістичні організації розпочали процес об'єднання в цілісну структурну одиницю, а в 1950-х рр. відбувся поступовий занепад націоналістичного повстанського руху.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію, на яку поширювалася діяльність ОУН і стосовно якої розроблялися економічні ідеї та моделювалися механізми втілення економічних проектів. Це українські землі, які в 20-30-х рр. ХХ ст. перебували у складі СРСР, Польщі, Чехословаччини, Румунії. Теоретична база ОУН розроблялася для всієї території, а спроби практичної реалізації вдалися переважно на теренах Галичини та Волині. націоналізм український економічний доктрина

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що воно є першим в українській історіографії комплексним аналізом економічних ідей українського націоналізму, які були розроблені ОУН.

Досліджено умови формування економічної платформи ОУН, вперше виокремлено та проаналізовано еволюцію її основних складових. Запропоновано використання теорії економічного націоналізму для дослідження ідеології українського націоналістичного руху. Знайдені спільні риси економічних поглядів ОУН з економічними програмами та діями тих країн, де була застосована доктрина економічного націоналізму. Обґрунтовано тезу, що для націоналістів держава була інструментом досягнення інтересів нації, а не кінцевою метою боротьби.

Проаналізовано спроби ОУН втілити програмні економічні принципи в державному будівництві 1941 р. Вивчено зв'язок господарської політики Української повстанської армії (далі - УПА) з теоретичними напрацюваннями українських націоналістів. Показано роль економічної проблематики в пропагандистській літературі українського підпілля з другої половини 1940-х до середини 1950-х рр.

Практичне значення. Фактичний матеріал і узагальнення дисертації можуть бути використані для створення узагальнюючих та спеціальних курсів з новітньої історії України у вищих навчальних закладах, при вдосконаленні існуючих підручників, у викладацькій та краєзнавчій роботі.

Апробація результатів дослідження здійснена під час їх обговорення на засіданнях кафедри новітньої історії України Запорізького національного університету та знайшла відображення в доповідях на всеукраїнських та міжнародних конференціях: “Актуальні проблеми дослідження історії українського визвольного руху 1920-х - 1950-х рр.” (Дніпропетровськ, 22-23 вересня 2006 р.), “Націоналізм і глобалізм у розвитку національних економік: світова та вітчизняна практика” (Дніпропетровськ, 25-26 травня 2007 р.), “Ціннісно-смисловий вимір буття українського суспільства і перспективи українського націоналізму” (Івано-Франківськ, 17-18 листопада 2007 р.), “Ідеологія ОУН та ідеологія Української Держави сьогодні” (Івано-Франківськ, 13-18 липня 2008 р.), “Український образ світу: особливість у світовому контексті” (Київ, 30 жовтня 2008 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені у 6 статтях, з яких 4 опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертаційного дослідження обумовлена поставленими у роботі метою і дослідницькими завданнями. Вона складається зі вступу, 4 розділів (10 підрозділів), висновків, списку використаних джерел і літератури (397 позицій). Загальний обсяг дисертації становить 249 сторінок, з них основного тексту - 200 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено мету і завдання, об'єкт, предмет, територіальні межі та хронологічні рамки, наукову новизну дослідження, практичне значення і апробацію дисертації.

У першому підрозділі розділу “Історіографія, джерельна база та методологія дослідження”, який має назву “Історіографія проблеми”, класифіковано історіографію за походженням. Розглянуто роботи, які належать до радянської, діаспорної та сучасної української історіографії.

Радянська історіографія представлена окремими працями, які дозволяють оцінити рівень досліджень історії ОУН та діяльності УПА в цей період. Характерними рисами таких розробок є практично повна відсутність принципів об'єктивності та історизму, упереджений підхід до українського націоналізму. Певні відомості про економічний стан українських земель під владою Польщі та під німецькою окупацією знаходимо в роботах В. Трощинського, І. Васюти, В. Нем'ятого, М. Загорулька. Економічна доктрина ОУН не ставала предметом розгляду радянської історіографії.

Серед діаспорних досліджень виділено праці, які розкривають історію ОУН (П. Мірчук, З. Книш); торкаються окремих сторінок діяльності ОУН (Л. Шанковський); висвітлюють роль кооперативних спілок напередодні війни уформуванні окремих принципів економічної платформи ОУН (Г. Полікарпенко, А. Качор, В. Несторович); вивчають економічний стан українських територій у довоєнний та повоєнний періоди (Б. Винар); відтворюють особливості формування націоналізму у ХІХ ст., в тому числі і його економічних основ (Р. Шпорлюк).

Певне узагальнення сучасних досягнень вітчизняної історичної науки представлено у фаховому висновку робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА (голова робочої групи - С. Кульчицький). Блок сучасних досліджень репрезентований оглядовими роботами з історії української економіки (Н. Тимочко, І.-С. Коропецький); біографічними дослідженнями (С. Злупко); працями з історії ОУН та націоналістичної ідеології (Г. Касьянов, А. Русначенко, М. Мандрик, О. Баган); дослідженнями господарської діяльності УПА (А. Русначенко, І. Патриляк, Г. Стародубець, В. Ковальчук, А. Кентій, Ю. Киричук); роботами, які розкривають сутність державницьких планів оунівців (А. Рибак, Б. Червак); статтями з окремих проблем історії ОУН (Г. Дичковська, В. В'ятрович, О. Іщук, Н. Ніколаєва, О. Стасюк, О. Сич, Д. Ткач); працями, що висвітлюють німецьку господарську політику в Україні (В. Кучер); дослідженнями окремих аспектів сучасної економіки, які дозволяють побачити успішність втілення окремих принципів економічної платформи ОУН в сучасних реаліях (В. Сіденко, В. Супян, Н. Щербакова).

Додатково розглянуто рівень розробки означеної проблематики в кожному із перелічених досліджень. Фрагментарно економічна складова в ідеології ОУН вивчалася з середини 1950-х рр., проте переважно в межах загальних студій самої ідеології. Вона фактично не ставала предметом окремого розгляду. В той же час наявний масив літератури містить чимало принагідних згадок як про економічні погляди членів ОУН, так і про конкретні умови, в яких ці погляди формувалися та частково реалізовувалися. Дослідники переважно не звертають великої уваги на економіку в ідеології ОУН 1920-1930-х рр., в той же час акцентують увагу на загальних змінах в ідеології, що відбулися в 1943 р. завдяки рішенням ІІІ Надзвичайного Збору ОУН. Ці зміни назагал оцінюються як перехід до соціал-демократії, в тому числі і в господарській сфері.

У цілому, до цього часу не існує жодного системного дослідження, яке б поставило за мету розкрити основні аспекти економічної політики ОУН у 20-50-ті рр. ХХ ст.

У другому підрозділі “Джерельна база” актуалізований комплекс джерел був поділений на групи за наступними критеріями: 1) засобом відтворення (опубліковані та неопубліковані); 2) походженням (документи та публікації ОУН, матеріали німецької та радянської адміністрацій); 3) видовою належністю (документальні джерела, періодичні видання, наративні та епістолярні джерела).

Опубліковані матеріали представлені як окремими тематичними збірниками, так і цілими серіями. Вони охоплюють масиви документів та матеріалів, зібраних з архівних установ України, Польщі, Чехії та Німеччини.

В роботі були використані тематичні збірки документів “Конгрес Українських Націоналістів 1929 р. Документи і матеріали”, “Документи і матеріали з історії Організації Українських Націоналістів”, “Україна і Німеччина у Другій світовій війні”, “Українське державотворення. Акт 30 червня 1941. Збірник документів і матеріалів” та серії “Український Здвиг”, “Літопис УПА” і “Літопис УПА. Нова серія”.

Неопубліковані джерела, використані в цій роботі, є інформативним масивом, який дозволив розкрити в повній мірі поставлені перед дослідником завдання.

Документи та матеріали зберігаються в різних архівних фондах, виходячи із різної природи формування цих фондів. Так, наприклад, опрацьовано 12 томів Галузевого державного архіву Служби безпеки України (фонд 13 “Колекція друкованих видань”).

Значна частина неопублікованих джерел була залучена з фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО). Зокрема, це джерела фондів 3833 “Крайовий провід ОУН на західноукраїнських землях”, 3836 “З'єднання західних груп Української повстанської армії УПА-Захід”, 4363 “Редакція журналу «Розбудова нації» - орган проводу українських націоналістів в Празі”, 4620 “Колекція документів з історії Великої Вітчизняної війни” та 4465 “Колекція окремих документальних матеріалів українських націоналістичних емігрантських установ, організацій і осіб”.

У процесі роботи з джерелами дисертант з'ясував авторство 4-х справ фонду 4465 ЦДАВО України: “Фінансова політика України”, “Торговельна політика України”, “Промислова політика України” та “Аграрна політика України”. Згідно з описом, всі вони належали Миколі Сціборському. Проте в процесі подальшого опрацювання джерельної бази з'ясувались взаємозв'язки, які дозволяють висунути припущення, що не всі із перелічених праць насправді написані цим автором.

Частина документів, які були використані в роботі, опрацьована автором у Центральному державному архіві громадських об'єднань України (ЦДАГО). Частина фондів ЦДАГО тематично нагадує фонди ЦДАВО, однак серед них трапляються і нові, раніше не опубліковані джерела. Класифікацію інформативного масиву ЦДАГО подано за тематичним критерієм. У роботі використано 9 справ Ф. 57.

Усі опубліковані і неопубліковані джерела можна класифікувати за наступним хронологічним порядком: 1) матеріали підготовки та організації Першого Конгресу Українських Націоналістів в період з 1927 по 1928 рр.; 2) концептуальні розробки державних програм (зокрема - в економічній сфері) членів ОУН протягом 1929-1941 рр.; 3) документи та матеріали УПА в період з 1942 по 1949 рр.; 4) матеріали періоду поступового ослаблення національно- визвольного руху - 1949-1950-ті рр.

До представленої вище хронологічної класифікації увійшли джерела, авторами яких були члени ОУН, а також пізніше - УПА.

У дослідженні використані документи й матеріали радянських та німецьких адміністрацій і спецслужб. Документи німецької адміністрації належать до періоду 1941-1943 рр., радянської адміністрації - до двох основних періодів: 1939-1941 і 1944-1950-х рр.

Одним із найважливіших документальних джерел для даного дослідження стали реферати - спеціально підготовлені проекти з конкретних питань, які виносилися під час проведення Конгресу ОУН на обговорення. Тези виступали у вигляді скороченого тексту реферату, який міг у подальшому друкуватися у часописах чи альманахах. Тези не мали широкої доказової бази, а виступали лише як текст для ознайомлення.

Протоколи - окремий вид документів, який найчастіше зустрічається у довоєнному періоді діяльності ОУН. Як джерело, протокол представляє інтерес через можливість відстежувати процес обговорення тої чи іншої концепції. Переважна більшість протоколів поставала в процесі діяльності Конгресів та Конференцій ОУН.

Постанови - один із найважливіших документальних джерел довоєнного часу. Цей вид характеризується лаконічним змістом та завершеними формулюваннями. Такі документи зустрічаються і у воєнний час, однак в менших масштабах.

Рідше зустрічається такий різновид джерела, як резолюції. Резолюція є, по суті, збіркою окремих тематичних груп тез, об'єднаних концептуальною спільністю. Її важливість для дослідження полягає в тому, що резолюція фактично являла собою програмний документ, тобто виступала в якості зафіксованого на папері спільного бачення вирішення конкретних завдань.

Основною характеристикою повідомлень є те, що вони не стосуються вирішення проблем, а фіксують існуючий стан справ або повідомляють про певні важливі організаційні події. На відміну від звітів, вони мають більш довільну структуру.

Для внутрішнього користування в ОУН використовувався такий вид Документу, як обіжник - своєрідна інструкція для членів, що допомагає зрозуміти внутрішні процеси, які відбувались у лавах організації.

Накази та розпорядження, роз'яснення та інструкції як види документу найчастіше зустрічаються в діяльності УПА. Накази та розпорядження - найбільш характерні форми джерел воєнного та повоєнного часу. Власне, цей масив представлений наказами щодо організації: 1) господарського сектору та 2) політико-пропагандистської роботи. Вони дозволяють проаналізувати, як саме повстанці втілювали принципи, розроблені націоналістичними інтелектуалами. Виходячи із поставлених у дослідженні завдань, до уваги брались інструкції, які регламентували та організовували господарські питання, діяльність запілля тощо.

Інструкції, вказівки та роз'яснення - інші форми джерел воєнного часу. Вони більш інформативні та об'ємні, через що їхня практична цінність в дослідженні вища, аніж цінність наказів та розпоряджень. Інструкції, вказівки та роз'яснення, на відміну від наказів, отримували переважно старшинські кадри та політвиховники.

Звіти, на відміну від інструкцій та наказів, є джерелом, яке надавалось керівництву “знизу”, а тому дозволяють відстежувати результативність та ефективність дії наказів та інструкцій. Серед масиву звітів УПА особливе місце посідають звіти похідних груп ОУН. Власне, знайомство з реаліями центральних та східних земель, з умовами життя людей та станом їх господарств дозволило найвищому керівництву здійснити переосмислення ідей.

Серед документальних джерел слід виділити такі, що зустрічались тільки в німецькому або радянському діловодстві. Так, слід виділити таку форму документів, як повідомлення гітлерівської служби безпеки, які стосувались діяльності ОУН та УПА. Вони дозволяють побачити, які кроки були зроблені оунівцями, як члени організації працюють з населенням та які ідеї розповсюджують. З іншого боку, така інформація подавалась і радянськими спецслужбами у доповідних та спецдонесеннях.

Суттєвий джерельний масив представлений публікаціями в альманасі “Розбудова нації” - основному друкованому органі Проводу ОУН. В дослідженні також були використані публікації з інших націоналістичних видань. Зокрема, це “Національна Думка”, “Державна Нація”, “Ідея і Чин”, “Визвольна політика”. Щоправда, проведене дослідження дозволяє стверджувати, що названим виданням не була властива систематичність публікацій на соціально-економічну тему - окремі статті з'являлись, швидше, як відповіді на найгостріші запити часу.

Всі публікації в націоналістичних виданнях можна охарактеризувати як оглядово-інформаційні, аналітичні та програмові статті, які ставали в подальшому частиною економічної платформи українського націоналізму, впливали на її становлення або роз'яснювали її окремі положення.

Наративні та епістолярні джерела являють собою специфічну, але не менш важливу категорію. Спогади учасників, їхнє листування та інші джерела цієї групи в даному дослідженні не є пріоритетними для розв'язання поставлених задач. Однак оминути їх не можна, оскільки ознайомлення з ними дозволяє зрозуміти бачення окремими людьми тих подій, які відбувалися в зазначений період, та ідей, які активно поширювалися.

Кілька мемуарних джерел стосуються діяльності українських кооперативів, а для відтворення загального тла подій та думок воєнного періоду були залучені мемуари М. Савчин, В. Галаси, М. Кінаша, І. Дмитрика, В. Максимовича, М. Скорупського, І. Йовика, Р. Маца, О. Марітчака.

Таким чином, актуалізована джерельна база становить комплекс матеріалів, на ґрунті яких можливо здійснити наукову розробку проблематики даного дисертаційного дослідження. Повнотою інформаційного масиву характеризуються група періодичних видань та група офіційних документів, що дозволило висвітлити в роботі кілька важливих аспектів. Зокрема, формування економічної платформи ОУН та використання окремих економічних принципів в організації господарського життя УПА. Однак слід відзначити також, що деякі питання у джерелах висвітлені фрагментарно, зокрема це стосується документів українського підпілля з організації державного життя на перших етапах радянсько-німецької війни.

Проведений аналіз джерел дозволяє виокремити коло економічних питань, що розглядалися в українській націоналістичній думці 1920-1950-х, окреслити сферу економічної проблематики об'єднання чинників неекономічних. У той же час етнічні, архетипічні та інші визначальні характеристики нації є важливими тому, що лише вони можуть забезпечити стале існування економічних характеристик суспільства та їхній розвиток.

Економічний націоналізм як система господарювання поєднує різні практики організації економічного життя, серед яких вагому роль відіграють протекціонізм та інші регулюючі заходи. Вони роблять шлях країни успішним, якщо спрямовані на створення сприятливих умов для розвитку вітчизняної економіки та її націленості на експансію в зовнішнє середовище. Допускається використання, з одного боку, елементів класичного капіталізму та вільного ринку, а з іншого - захисних методів і державного регулювання окремих сфер господарського життя в інтересах нації. Співвідношення методів коливається в залежності від рівня розвитку економіки.

Підчаспроведеннядослідженнязасадничоважливимсталозалученняпринципів об'єктивності,історизму,багатофакторності,системності,всебічності.

У дисертації використано загальнонауковий логічний метод, складовими якого є аналіз і синтез, загальноісторичні методи - проблемно-хронологічний, історико-порівняльний та історико-персонологічний, а також системний підхід.

Таким чином, використані в дисертаційному дослідженні теоретичні засади, принципи і методи можуть служити достатньою підставою для вивчення теорії і практики економічної діяльності ОУН у 1920-1950-ті рр.

Перший підрозділ другого розділу “Міжнародний контекст формування економічної доктрини українського націоналізму”, який має назву “Вплив ідей економічного націоналізму на формування економічної доктрини українського націоналізму в міжвоєнний період”, присвячений розкриттю основних орієнтирів економічної платформи націоналізму на прикладі різних держав. Серед розробників економічної платформи ОУН були люди, які навчалися у Петербурзі (Я. Моралевич та Л. Костарів) та Подебрадах (М. Сціборський). У цих інтелектуальних центрах, зокрема, розроблялися ідеї економічного націоналізму. Особливо варто відзначити як теоретичну, так і практичну діяльність С. Вітте та Д. Менделєєва.

Історія розвитку економічних систем різних країн у період між Першою та Другою світовими війнами нерозривно пов'язана із впливами націоналістичних принципів та ідей. Такі ідеї використовувалися як новопосталими державами

- для становлення економіки (Чехословаччина), так і країнами, що існували давно, - для динамізації розвитку (Іспанія). Цікавим є досвід застосування економічного націоналізму в умовах кризи (США). Український націоналізм та його творці - провідники ОУН були сучасниками цих процесів і враховували їх при формуванні власної економічної платформи, адаптуючи до українських реалій.

У другому підрозділі “Вплив економічної політики на західних та східних українських землях у міжвоєнний період на формування економічної доктрини українського націоналізму” розкривається бачення оунівцями економічної політики різних держав як на західних, так і на східних етнічних українських землях. Це дозволило зрозуміти походження тих критичних оцінок соціально-економічних умов, які з'являлися в роботах українських націоналістів, а також прослідкувати процес формування світогляду членів ОУН.

Важливу роль у формуванні економічної доктрини ОУН відіграла польська політика на західноукраїнських землях, яка була спрямована на суттєві обмеженняукраїнської ділової активності. Польський уряд сповідував економічний націоналізм і активно сприяв модернізації промисловості та господарської системи на польських етнічних землях.

В умовах колоніального стану української економіки та приниженого становища українського бізнесу, протекціоністської політики польського уряду, українська громада застосувала певні елементи власного протекціонізму (в даному випадку - протекціонізму громади). Яскравим прикладом цього може слугувати популяризація і активна підтримка українцями принципу “свій до свого по своє”.

Враховуючи утиски польською державою розвитку господарств за етнічною ознакою, цілком зрозумілою стає неофіційна підтримка українським бізнесом рухів за створення незалежної української держави.

Розвиток українських земель під владою СРСР суттєво відрізнявся від наведеного вище прикладу. Проводилася пришвидшена модернізація та індустріалізація. Аналіз економічної ситуації привів провідників ОУН до висновку про створення системи, в рамках якої перетворення відбуваються за рахунок шаленої експлуатації українського населення, а економіка українських територій не є самодостатньою і штучно прив'язана до господарства інших регіонів СРСР. Крім того, українські ресурси спрямовуються на створення промисловості у східних районах Радянського Союзу.

Націоналісти трактували економічну політику держав-метрополій щодо українських земель як принципово схожу. Українські землі грали роль сировинних придатків до метрополій, що не дозволяло розвинути власні потужності. Ідеологи ОУН вбачали в слабкому економічному розвитку причину низького рівня соціальної політики.

У першому підрозділі третього розділу “Розробка економічної платформи ОУН (20-30-ті рр. ХХ ст.)”, який має назву “Початковий період формування економічної платформи українських націоналістів”, досліджено процес зародження економічної платформи серед націоналістичних організацій в період, що передував створенню ОУН. В основу ідеології таких організацій були покладені базові елементи націоналістичної ідеології, які з кінця ХІХ ст. ставали популярними в Європі в цілому і в українському суспільстві зокрема. Більш завершеного вигляду ідеологія набула в процесі розвитку ОУН та підготовки її політичної програми.

До початку Другої світової війни націоналісти вже мали розроблену теорію економічного розвитку незалежної України. В основі платформи лежало чотири складові: фінанси, торгівля, промисловість та сільське господарство. Ключові ідеї щодо розвитку цих сфер були запропоновані М. Сціборським, Л. Костарівим, Я. Моралевичем.

Основою функціонування фінансової системи незалежної України ОУН передбачала зробити незалежний центральний банк. Принциповим моментом стала вимога запровадження власної стабільної конвертованої валюти, причому емісія грошей без забезпечення активами не передбачалася. Безконтрольна банківська ініціатива не допускалася, ОУН обережно ставилася до фінансового капіталу, який отримує прибуток без реального сектору економіки. Одна частина націоналістів хотіла залишити за банками виключно механічне обслуговування грошової системи, а інша - дозволити ринкове функціонування банків під державним контролем. Податкова система розглядалася як така, що має допомогти державі певною мірою вирівняти дисбаланс прибутків різних груп населення. Фінансова програма ОУН спиралась також на залучення іноземного капіталу для відновлення господарства.

Торгівля мала поєднувати в собі як державне регулювання, так і ринкові механізми. Мито на імпорт носило протекціоністський характер, проте в галузях, які були конкурентоспроможними, ОУН не передбачала обмежень. За планами авторів економічної платформи ОУН Українська держава мала відіграти помітну роль на світовому ринку зерна, цукру, вугілля, залізної руди, чавуну, металургійної продукції. Здійснення гуртових та зовнішньоекономічних торговельних операцій переважно (крім торгівлі зерном) переходило під контроль держави у вигляді націоналізації, кооперації або отримання контрольного пакету у великих підприємствах. Також було зрозуміло, що продукція легкої промисловості та машинобудування на початковому етапі мали імпортуватися.

Загальні принципи, запропоновані націоналістами для розвитку промисловості: 1) промисловість функціонує в рамках трьох типів власності: а) державної, б) акціонерної з контрольним пакетом в руках держави, в) приватної; 2) незалежно від типу власності, держава стоїть над всіма процесами, які відбуваються на підприємствах, та здійснює контрольну функцію; 3) процес індустріалізації країни потрібен, але має плануватися урядом України, а не метрополіями, та враховувати інтереси всієї етнічної української території; 4) вирішення питання аграрного перенаселення лежить у площині розбудови промислових центрів та переселення туди надлишків селян; 5) кваліфіковані працівники - опора промисловості: держава мусить формувати своє робітництво та захищати його інтереси; 6) територія України має достатньо сировини для того, щоб посідати перші місця в Європі з її видобутку, але кінцева мета - розвиток обробної промисловості; 7) іноземний капітал у вигляді концесій та позичок має бути залученим для розбудови промисловості, але його мусять контролювати спеціальні державні інститути; 8) територіально розвиток промисловості має виходити із принципу невеликої відстані до сировинних джерел та енергетичних ресурсів, тобто найкращими в цьому плані є землі центру та сходу України.

Націоналісти вважали, що вільний доступ приватного капіталу до купівлі великих підприємств призведе до швидкої концентрації їх в руках великих іноземних власників, які не будуть опікуватись місцевим населенням.

Держава, втративши контроль над такими підприємствами і галузями, в умовах недоторканості приватної власності не зможе такий контроль потім відновити, а значить - забезпечити соціальну справедливість і національні інтереси.

Аграрна політика була визначальною для ОУН - виходячи з переважно аграрного характеру України в першій половині ХХ ст. Вона передбачала збереження розподілу поміщицької землі, що вже відбувся, та ліквідацію колгоспів. Основну роль на селі повинен грати середній господар. Інститут приватної господарської власності трактувався як ключовий у побудові здорових стосунків між окремим селянином і державою. Така форма ведення господарства є цілком органічною для України, адже її основні ідеали та цінності закладені в психології українського селянина. Втручання держави тут мало бути мінімальним: не допускати надмірної концентрації землі в одних руках або подрібнення ділянок, сприяти кооперації, залучати надлишкову робочу силу з села до індустріалізованої економіки.

Ґрунтовна підготовка 4-х основних економічних блоків сформувала єдину платформу ОУН. Був покладений початок для подальших дискусій в царині економічних проектів для майбутньої України.

У другому підрозділі “Питання економічної політики в діяльності ОУН після Першого Конгресу (1929 р.)” проаналізовані аспекти економічного розвитку, які привертали найбільшу увагу націоналістичних інтелектуалів у період з 1929 по 1939 р. По завершенню Першого Конгресу альманах “Розбудова Нації” друкував статті на основі проголошених доповідей. Крім них, в альманасі публікувались статті націоналістів, в яких обговорювалися інші економічні питання. В міжвоєнний період на перше місце вийшла дискусія навколо двох основних блоків - розробки промислової політики та вирішення аграрного питання.

У промисловій політиці важливою стала розроблена система районування України з точки зору наявності ресурсів різного роду і, відповідно, перспектив розвитку різних галузей промисловості. Відзначимо також піклування про розвиток українського пролетаріату та управлінських кадрів, оскільки в означений час ці ніші в Україні займали переважно представники інших національностей. Показовими є також плани стосовно підтримки державою середнього бізнесу. В аграрній сфері увага зверталася на співвідношення цін на сільськогосподарську продукцію та промислові товари, проблему перенаселення села, потребу підтримки добровільної кооперації тощо.

Велике значення у цей період мають також праці “Ідея і чин України” Д. Мирона (Орлика) та “Націократія” М. Сціборського. Проаналізувавши ідеї вказаних робіт по чотирьох основних напрямах економіки - промисловості, сільському господарству, торгівлі та фінансам, слід зауважити, що їх автори приходять до більш широкого осмислення економічної платформи в порівнянні з періодом Першого Конгресу ОУН. Д. Мирон та М. Сціборський прив'язують економічні завдання до загальних принципів організації держави. Крім прагнення до ефективності, ключовою ставала вимога “справедливості” (вирівнювання прибутків і недопущення існування як надбагатих, так і бідних). Це пов'язано із сприйняттям нації як єдиного організму, частини якого не можуть жити одна за рахунок іншої. Держава як регулятор економіки в такій парадигмі не тільки піклується про розвиток господарства, але й забезпечує обслуговування інтересів нації.

Але попри плідну дискусію щодо основних економічних ідей ОУН, котрі сформувалися під час підготовки Першого Конгресу, вони в передвоєнний час не зазнали суттєвої трансформації. Українські націоналісти дотримувалися теорії економічного націоналізму, вперше викладеної Ф. Лістом. Напрацювання в економічній складовій ідеології планувалося обговорити і узагальнити на ІІ Конгресі, однак його постанови змістовно лише підтверджували стратегії, сформовані на І Конгресі та були доповнені вимогами справедливості.

У першому підрозділі четвертого розділу “Спроби практичного втілення економічних принципів ОУН під час Другої світової війни та у перше повоєнне десятиліття”, який має назву “Втілення економічної доктрини в державному будівництві ОУН (1939 - осінь 1941 рр.)”, розкривається процес розробки проектів державного управління та втілення їх після початку радянсько-німецької війни. Найбільших успіхів у розробці економічних планів досягла ОУН(м), створивши спеціальну Комісію державного планування. Вона включала в себе 15 тематичних комісій, серед яких найголовніші - шкільна, господарська, використання природних копалин, фінансів, сільськогосподарська, промисловості і торгівлі, кооперативного руху. До складу Комісії входили досвідчені фахівці, професори та викладачі, які мали можливість раніше в діаспорі займатись теоретичною роботою. Комісія розробила проект закону про міністерство фінансів, проект постанови про цінні папери, про зовнішню торгівлю, організацію промислового життя тощо. Кооперація сприймалась як найбільш ефективний спосіб взаємодії між окремими підприємцями, а тому оунівці підготували відповідний план її відбудови. Найвищим органом, що контролював би діяльність кооперативів, мав стати Центральний Всеукраїнський Комітет.

Другий Збір ОУН(б) підтверджував орієнтири, сформовані на Першому Конгресі. Заяви, зроблені під час роботи цього збору, нагадують не стільки конкретні плани дій організації, скільки означення, проти кого спрямовуватиметься боротьба. Основним ворогом виступав більшовицький режим. Що ж до проголошених засад в економічній та інших програмах, звертає на себе увагу акцентування на вже згадуваному понятті “справедливості” та особливо - протиставлення “справедливого” ладу комуністичному і капіталістичному. Цей постулат підтверджує продовження пошуку націоналістами третього шляху в соціально-економічній сфері. Однак він говорить не про зміну способів втілення економічної доктрини, а про певну адаптацію до нових умов позицій лістіанства як “економічного націоналізму”, який робив наголос саме на економічній складовій і на способах організації господарства. Адже для лістіанства нація була не метою, а інструментом творення конкурентоспроможної економіки.

Ключова відмінність нових положень, що з'явилися в програмі ОУН(б) з початком війни, полягає в тому, що вони не тільки зосереджувалися на соціальній спрямованості будь-яких дій згідно з економічною платформою, а й вербалізували необхідність концентрації зусиль на захисті більшості населення, що її складали українці.

З початком радянсько-німецької війни втілити в життя окремі економічні принципи змогли представники ОУН(б): їх мережа на території України була значно краще організована та охоплювала велику територію. З 30 червня 1941 р. розпочався короткотривалий період встановлення української державної влади силами ОУН(б).

Новостворені державні установи докладали зусиль до налагодження економічного життя. Різноманітні газетні публікації, накази, звіти провідників ОУН(б) та українських чиновників яскраво ілюструють процес встановлення української влади. В цей короткий проміжок неможливо говорити про організацію ефективної економічної системи, проте в кроках, які стосувались аграрного питання, фінансів та торгівлі, можна простежити втілення ОУН(б) раніше розроблених програмних принципів.

Значну проблему для ОУН(б) становили колгоспи. Націоналісти побоювалися, що їхня ліквідація у воєнних умовах потягне за собою дезорганізацію сільського господарства та голод. Тому колгоспи тимчасово передбачалося зберегти. Поділ землі відкладався до мирного часу, але для керування справами на селі мали створюватися спеціальні комітети з селян. Розподіл землі в подальшому планувалося здійснювати за двома критеріями: перший передбачав класифікацію за заслуги у боротьбі за державність, другий - за критерієм праці та величини родини.

Незважаючи на складність військового часу, основне прагнення ОУН(б) в господарському аспекті спрямовувалось на відновлення українського бізнесу у формах, які існували до 1939 р., включаючи потужні кооперативи.

Натомість ОУН(м) займалась здебільшого організацією культурного та громадського життя. Спроба перейти до вирішення адміністративних питань закінчилася масовими арештами членів організації.

У другому підрозділі “Реалізація економічної доктрини ОУН у боротьбі з німецькою окупацією (осінь 1941 - 1944 рр.)” розкривається період діяльності організації після зміни ставлення німецької влади до українського питання. ОУН (обох гілок) залишалась без будь-якої зовнішньої підтримки, тому, починаючи з осені 1941 р., перед організацією виникло нове завдання: перейти до підпільної роботи на окупованих німцями українських землях. Починаючи з 1942 р., ОУН(б) очолює окремі відділи народної самооборони, що діяли хаотично в лісах, та формує УПА.

Втілення економічних принципів значно ускладнювалось у військових умовах, однак відмовлятися від них оунівці не хотіли і не могли, адже населення було незадоволене вирішенням господарських питань кожною пануючою владою. Радянські реалії на східних теренах, польські на західних, а пізніше - німецькі на всій території України не влаштовували в першу чергу українське селянство. Третій Рейх відводив Україні ту ж роль, що й інші окупанти, - роль сировинного придатку. Основною метою ОУН у сфері господарської політики ставала боротьба проти експлуатації місцевого населення.

Відзначимо, що члени похідних груп ОУН виявились непідготовленими до масиву запитань українців зі східних та центральних земель в соціально-економічній сфері. Варто звернути увагу на певний розрив між розробленими стратегіями соціально-економічних реформ та тими конкретними вказівками, якими користувались похідні групи (здебільшого це були пропагандистські матеріали загального плану).

Налаштування на збереження колгоспів у воєнний час немовби зближувало ОУН з позицією німецьких окупантів. Тому націоналісти на Наддніпрянщині (часто без погодження з Проводом) поверталися до розроблених у міжвоєнний період тез про приватне землеволодіння середніх розмірів як основу сільського господарства. Варто наголосити на активній діяльності в цьому Василя Кука

- Крайового Провідника на Південно-Східних Українських Землях.

Схожі речі, тільки вже у практичній площині, відбувалися на Західній Україні. УПА протягом 1943-1945 рр. бере під власний контроль організацію господарського життя населення на теренах своєї діяльності. За розпорядженням Головної Команди УПА з 15 червня 1943 р. проведено розподіл земель колгоспів, фільварків, польських колоністів між українськими селянами. Основою для визначення величини землі була можливість родини її обробляти. Цікавою стала практика введення до обігу власних сурогатних грошей - “бофонів”.

Господарська політика УПА не носила системного характеру для всієї окупованої території, оскільки реалізовувалася лише на теренах так званих “упівських республік”. Системність проявилася лише у способі вирішення земельного питання, котре чітко демонструє спорідненість із принципами, проголошеними на Першому Конгресі ОУН, підсиленими поняттям “справедливого ладу”.

Економічна платформа ОУН(б) не зазнала суттєвих змін на ІІІ Великому Зборі, хоча тепер вона мала спиратись на демократичний державний апарат. Відбувся відхід від радикальних ідей довоєнного часу в низці питань, які не мали безпосереднього відношення до економічної площини.

У третьому підрозділі “Економічний націоналізм як інструмент пропаганди ОУН (1945 - середина 1950-х рр.)” досліджені ідеї економічного націоналізму, які у повоєнний час продовжили своє існування, не зазнаючи принципових змін.

Економічна платформа ОУН на українських теренах проявляється здебільшого як пропагандистський, агітаційний матеріал. На перший план була винесена боротьба з колгоспами та критика радянського режиму, зокрема його економічної політики. Провідними публіцистами того часу були О. Дяків (Горновий), П. Федун (Полтава).

Роз'яснення цілей боротьби разом із поясненням важливості побудови “справедливого” соціального ладу стали своєрідним продовженням ідей економічного визволення. Основне питання, яке домінувало у повоєнний період, стосувалось існування експлуататорської колгоспної системи, тому націоналісти намагались звернути на це увагу людей та тим самим розбудити революційні настрої. Одним із найчастіших порівнянь, які використовували оунівці, було порівняння радянської колгоспної та царської кріпацької систем: в обох випадках селяни залишались всього лише безправними працівниками. Власне через це ідея створення справжнього безкласового суспільства, яке б спиралось на розвинену економіку, не залишала націоналістичних публіцистів та теоретиків. Безкласовість в даному розумінні сприймалась не як відсутність класів взагалі, а як рівність їх перед державою, відсутність виділення окремої верстви як пануючої (на кшталт більшовицької “диктатури пролетаріату”).

В. Кук у роботі “Колгоспне рабство” показав, що основа колгоспної системи - типове рабство, дофеодальна форма організації, а не вільна праця на себе, як у цьому переконувала радянська пропаганда.

Автор детально описав радянський колгосп, розібравши по деталях такі елементи, як робочий день, дисципліна, оплата праці (зокрема, сфокусувавши увагу на явищах несправедливості оплати у вигляді “трудоднів”, а також завищеній вартості послуг, що надавалися колгоспам МТС) та натуральний податок. Не залишились поза увагою і питання організації колгоспів та їхнього управління.

Отже, останній період боротьби УПА відзначився активізацією агітаційної роботи серед населення, оскільки вести відкриту збройну боротьбу проти радянського режиму вже було неможливо. Підпільні друкарні займались виданням листівок, підпільних журналів та аналітичних праць. Основна увага на цьому етапі була зосереджена на викритті експлуататорської суті радянської економічної системи та протиставленні їй справедливих економічних принципів, які пропонувала ОУН у своїх програмах.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

У дисертації знайшла вирішення актуальна наукова проблема - аналіз формування економічної платформи ОУН.

Проведена пошукова робота в архівах дозволила значно розширити базу дослідження українського націоналістичного руху 20-50-х рр. ХХ ст. шляхом введення до наукового обігу нових документальних джерел. Опрацьовані джерела та література дозволили виокремити блок матеріалів, які доводять особливість економічної теорії, розробленої українськими націоналістичними інтелектуалами, її відмінність від існуючих теорій капіталізму та комунізму.

Ознайомлення з рівнем розробки порушеної теми в українській історичній науці продемонструвало відсутність ґрунтовних досліджень, що висвітлювали б економічні погляди націоналістів та практичну реалізацію економічної доктрини ОУН під час Другої світової війни.

Проведене дослідження довело, що образ українського націоналістичного руху 1920-50-х рр. у сучасній історіографії не враховує економічного компонента ідеології ОУН. Певні зміни відбулися лише протягом останніх років, коли дослідники, студіюючи погляди ідеологів ОУН на державу, почали звертати увагу на господарську складову.

Міжвоєнна Європа стала ареною протистояння та взаємодії трьох світоглядних систем: капіталізму, комунізму та націоналізму. В економічних доктринах націоналізм часто виступав у формі лістіанства, або економічного націоналізму. Цей підхід був властивим багатьом країнам, але процес пошуку альтернативного шляху розбудови економіки тривав і по завершенню Другої світової війни.

Економічна платформа ОУН мала довгий і складний шлях формування. Основні ідеї були артикульовані перед проведенням Першого Конгресу українських націоналістів у 1929 р. і становили собою стратегічний план економічних дій після здобуття Україною самостійності. Під час підготовки до Першого Конгресу були підготовлені реферати, які розкривали сутність націоналістичного погляду на економіку. Економічна складова програми ОУН була розроблена на основі ідей Леоніда Костаріва, Миколи Сціборського та Якова Моралевича. В дещо скороченому вигляді основна суть цих рефератів публікувались в “Розбудові Нації”, що дозволяло ширшим колам спеціалістів обговорювати та вдосконалювати їх.

У процесі розкриття формування економічної платформи ОУН дослідником було використане поняття економічного націоналізму, яке дозволяє адекватно відобразити систему поглядів діячів ОУН на господарську сферу. В роботі виокремлені принципи, на яких ґрунтувалась вся економічна платформа ОУН. Зясувалося, що банківська система мала б неодмінно контролюватися спеціальними громадськими установами, а емісійний банк мусив бути державним. Податкова система мала спиратись на “поступово-пропорційний” принцип, який дозволив би уникнути податкового тиску на найбідніші верстви населення та стягувати певний відсоток з найбагатших.

Промислова програма передбачала створення трьох основних груп підприємств: 1) державні підприємства; 2) підконтрольні державі підприємства

- акціонерні товариства із контрольним пакетом в руках держави; 3) приватні підприємства. Головним завданням для промислової політики України ставали індустріалізація держави та вирішення питання аграрного перенаселення. Не менш важливою складовою цієї політики мала стати підготовка кваліфікованої національної робочої сили, адже українці здебільшого займали другорядні ролі і практично не мали власного робітничого класу.

В аграрному секторі була віддана перевага середнім фермерським господарствам. Для використання механізації мало відбуватися укрупнення за рахунок добровільного об'єднання в кооперативи. Держава мусила забезпечувати високий фаховий рівень представників середніх трудових господарств та сприяти їхньому розвитку за рахунок підтримки кооперативних об'єднань. Приватна власність на землю гарантувалася, проте держава не допускала як концентрації великої земельної власності в одних руках, так і подрібнення господарств на наділи, менші за мінімум.

Торговельна політика також мала спиратись на аграрний сектор, зокрема на експортзернатацукру.Вугіллятазалізнарудавважалисястратегічнимиресурсами, які потрібно було використовувати українською промисловістю з максимальним рівнем переробки. Основними торговельними партнерами вважалися Росія, країни Східної та Центральної Європи, Середня Азія та Кавказ. Для забезпечення ефективної торгівлі передбачалось залучити іноземні інвестиції, перш за все, у розбудовутранспортноїмережіповсійУкраїнськійдержаві.

ОУН відкидала ідею, що вільний ринок є єдиним регулятором економічного розвитку. Націоналісти обережно ставилися до необмеженої свободи фінансового капіталу, яка дозволяла заробляти великі гроші поза реальним сектором економіки. Крім того, вони чітко розуміли, що інвестиції вільного ринку прийдуть до найпривабливіших у поточний момент галузей, які дозволяють отримати швидкий прибуток. Отже, приватний капітал без державного заохочення не здатен розвивати галузі майбутнього, потрібні для подолання економічного відставання України від світу.

Радянсько-німецька війна та проголошення 30 червня 1941 р. Акту про відновлення української державності дали коротку можливість організувати власну адміністрацію на західних українських землях, що в загальних рисах нагадувало організацію державного апарату. Економічні принципи націоналістів, хоч і в непростих умовах, вперше були застосовані на практиці. Проте гітлерівці, маючи власні плани щодо українських земель (які в економічному сенсі не відрізнялись від польських та радянських), розпочали переслідування оунівців, забороняючи творення на захоплених територіях будь-якої державної влади, окрім влади Третього Рейху.

На цьому етапі естафету боротьби переймає нова потужна структура

- УПА. Вона поступово звільнила величезні простори українських лісів, формуючи на них протодержави - повстанські республіки, у яких діяли закони та правила УПА. В економічній царині за основу були взяті ідеї, розроблені ОУН та адаптовані УПА для військових умов. Найбільш гострим питанням, що було успішно вирішено повстанцями, стало питання агарної реформи, яка передбачала наділення селян землею.

ІІІ Надзвичайний збір ОУН, проведений у 1943 р., зафіксував значні світоглядні зміни в ідеології українського націоналізму, які, проте, практично не торкнулися економічної платформи. Незважаючи на глобальне переосмислення основ та способів побудови держави, націоналісти зберегли без змін ідею економічного націоналізму.

...