Становлення та діяльність Харківського науково-освітнього центру з ветеринарної паразитології (кінець ХІХ – початок ХХІ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українська академія аграрних наук

Державна наукова сільськогосподарська бібліотека

УДК 619:616.99(091)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Становлення та діяльність Харківського науково-освітнього центру з ветеринарної паразитології (кінець ХІХ - початок ХХІ століття)

07.00.07 -- історія науки і техніки

Приходько Тамара Миколаївна

Київ 2009

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. У контексті сучасних перетворень, які відбуваються в Україні й пов'язані зі становленням державності, важливим є критичне осмислення та усвідомлення історичних здобутків минулого нашої країни для вирішення завдань подальшого розвитку. Для українського суспільства, як і для світової спільноти в цілому, надзвичайно вагоме значення має ветеринарна медицина, та її складова - ветеринарна паразитологія, яка захищає людство від паразитарних хвороб, переносниками котрих є тварини.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я смертність людей від паразитарних хвороб посідає четверте місце в світі серед інших захворювань. В Україні за останні десять років паразитарні хвороби становлять понад 50 % усієї інфекційної патології, крім грипу та гострих респіраторних вірусних інфекцій. Боротьба з паразитарними хворобами тварин та їх профілактика не можливі без урахування результатів наукового надбання ветеринарної паразитології.

Одним із перших центрів наукової думки, формування науково-освітніх установ з ветеринарної паразитології в Україні є Харків: цьому сприяли природно-географічні, соціально-економічні та історико-культурні передумови. Тому актуальним є дослідження становлення й розвитку Харківського науково-освітнього центру з ветеринарної паразитології, який розглядається в дослідженні як центр науково-освітньої думки в Україні, як місце зосередження діяльності в галузі ветеринарної паразитології.

Історія окремих структурних підрозділів, колективів і біографістика відомих паразитологів були висвітлені в низці публікацій відомих авторів: В. М. Апатенка, М. М. Богданова, П. І. Вербицького, В. Я. Данилевського, П. А. Іванова, В. М. Коропова, І. І. Магди, О. П. Маркевича, І. А. Машкея, А. Ф. Носика, А. М. Петрова, С. К. Рудика, Р. С. Чеботарьова та інших. Однак цілісне уявлення про історію становлення й розвиток ветеринарної паразитології в Україні відсутнє. У виконаному дисертаційному дослідженні зроблено спробу комплексно проаналізувати змістовний аспект, наукову спадщину та динаміку змін основних напрямів ветеринарної паразитології в хронологічній послідовності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є складовою частиною тематичного плану науково-дослідної роботи ДНСГБ УААН за темами: «Історія започаткування, становлення та розвитку сільськогосподарської дослідної справи в Україні» (номер державної реєстрації 0102U001526), «Історія становлення та діяльності науково-дослідних і освітніх закладів аграрного профілю в Україні» (номер державної реєстрації 0107U003107) та ННЦ «ІЕКВМ» за темою: «Дослідити етапи розвитку та здобутки ветеринарної паразитології на Харківщині» (номер державної реєстрації 0107U011721).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є здійснення цілісного аналізу процесу становлення, розвитку та діяльності Харківського науково-освітнього центру з ветеринарної паразитології з кінця ХІХ до початку ХХІ століття.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі завдання:

- визначити ступінь дослідженості поставленої проблеми в історіографії, проаналізувати стан джерельної бази;

- дослідити передумови становлення ветеринарної паразитології на Харківщині;

- встановити роль окремих видатних науковців і освітян у розвитку ветеринарної паразитології в Україні;

- з'ясувати особливості науково-практичної та освітянської діяльності кафедри паразитології Харківської державної зооветеринарної академії;

- здійснити аналіз основних напрямів наукової діяльності паразитологічних підрозділів ННЦ «Інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини»;

- розкрити роль спеціалізованих наукових товариств в організації наукових досліджень у галузі паразитології;

- розробити періодизацію становлення й розвитку Харківського науково-освітнього центру з ветеринарної паразитології.

Об'єкт дослідження - становлення й розвиток ветеринарної медицини в Україні.

Предмет дослідження - особливості діяльності наукових, освітніх установ, громадських організацій та окремих науковців галузі ветеринарної паразитології наприкінці ХІХ - початку ХХІ століття на Харківщині.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань було використано комплекс методологічного інструментарію, зокрема, історико-науковий, історико-хронологічний, історико-порівняльний, ретроспективний, логічний методи досліджень, історичний, системний та інші підходи, що дали змогу розкрити тему дисертаційного дослідження.

Хронологічні межі дослідження (кінець ХІХ - початок ХХІ століття) зумовлені періодом від часу здійснення перших наукових досліджень і викладання основ ветеринарної паразитології на Харківщині до сьогодення, що пов'язується зі створенням Науково-виробничого центру з ветеринарної паразитології на базі ННЦ «ІЕКВМ».

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

- вперше здійснено комплексне дослідження історії становлення й розвитку ветеринарної паразитології в Україні, зокрема на Харківщині; розкрито передумови формування наукової думки в галузі ветеринарної паразитології; визначено основні етапи розвитку ветеринарної паразитології в Харкові як історичний факт формування й розвитку науково-освітнього центру; досліджено взаємозв'язок основних наукових напрямів ветеринарної паразитології; проаналізовано наукову спадщину харківських учених-паразитологів та визначено їхній внесок у розвиток ветеринарної гельмінтології, арахноентомології та протозоології в Україні та у світі; доведено вагому роль наукових товариств у розвитку наукових досліджень та освітній діяльності у галузі ветеринарної паразитології.

- удосконалено бібліографію наукових праць учених-паразитологів світового значення - М. Д. Кльосова, національного - В. І. Іваницького; доповнено джерелознавчу базу за рахунок уведення до наукового обігу невідомих архівних матеріалів про напрями досліджень у галузі ветеринарної паразитології.

- дістало подальшого розвитку уявлення про Харківський науково-освітній центр як місце, де набули фундаментального розмаху дослідження в галузі ветеринарної паразитології та її окремих напрямів - гельмінтології, арахноентомології, протозоології та освітньої діяльності в контексті еволюції світової галузевої наукової думки.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі під час вивчення дисципліни «Паразитологія та інвазійні хвороби тварин». Наукові положення та результати дослідження були покладені в основу концепції і теоретико-методологічного обґрунтування створення Науково-виробничого центру з ветеринарної паразитології.

До наукового обігу введено низку раніше невідомих широкому загалу документальних джерел з історії ветеринарної паразитології.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати, що подані в дисертації та виносяться на захист, отримані автором особисто. Автор несе повну відповідальність щодо адекватності перекладу наведених цитат із праць закордонних авторів.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційної роботи були представлені та обговорені на звітних сесіях ученої ради ННЦ «ІЕКВМ» (м. Харків, 2006-2008 рр.) та наукових конференціях: Науково-практичній конференції Українського наукового товариства паразитологів, присвяченій 100-річчю з дня народження академіка НАНУ О. П. Маркевича «Паразитологія і сучасність» (с. Ласпі, АР Крим, 18-23 вересня 2005 р.); 3-й конференції молодих учених та спеціалістів «Історія освіти, науки і техніки в Україні» (м. Київ, 26- 27 травня 2006 р.); Науково-практичній конференції «Історія науки і техніки в Україні» (м. Полтава, 10-11 жовтня 2007 р.); 4-й конференції молодих учених та спеціалістів «Історія освіти, науки і техніки в Україні» (м. Київ, 29 січня 2008 р.); Міжнародному конгресі з ветеринарної медицини, присвяченому 85-річчю з дня заснування ННЦ «ІЕКВМ» (м. Харків, 6-10 жовтня 2008 р.).

Публікації. Основні результати дисертації відображені у 11 наукових працях, серед них 5 опубліковано у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України, 1 -- як частина розділу книги «Історія Харківської державної зооветеринарної академії» та 5 -- у матеріалах наукових конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Обсяг основного тексту дисертації - 178 сторінок. Вона складається зі вступу, джерельної бази і методологічних засад дослідження, результатів власних досліджень та їх аналізу, висновків, додатків і списку використаних джерел та літератури, що налічує 243 найменування. Повний обсяг дисертації становить 236 сторінок тексту.

Основний зміст дисертації

У вступі розкрито актуальність теми обраного дослідження, зв'язок дисертаційної роботи з науковими планами та програмами; визначено мету, завдання дослідження, об'єкт, предмет, методи і методологічні підходи, хронологічні межі; обґрунтовано наукову новизну та практичне значення дослідження; розкрито особистий внесок здобувача; наведено відомості про апробацію роботи, публікації здобувача та структуру й обсяг дисертації.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи дослідження становлення й розвитку ветеринарної паразитології» проаналізовано ступінь розробки наукової проблеми, стан її джерельної бази, визначено й обґрунтовано методологічні засади та сформульовано напрями дослідження.

У підрозділі 1.1 «Історіографія проблеми» проведено аналіз літературних джерел у хронологічній послідовності щодо історичного розвитку теоретичних і практичних засад паразитології взагалі та ветеринарної зокрема. Це дало змогу виділити чотири умовних історіографічних періоди: перший період - друга половина ХІХ - початок ХХ ст.; другий період - 20-40-і роки ХХ ст.; третій період - 50-80-і роки ХХ ст. і четвертий період - кінець ХХ - початок ХХІ ст.

Перший період характеризується узагальненням здобутків у галузі паразитології Бурый-Радкевич Г. М. О паразитической амебе [Текст] / Г. М. Бурый-Радкевич // Труды О-ва испытателей природы при Императорском Харьковском университете. - Х., 1870. - Т. 2. - С. 1-4., які були спрямовані на вивчення сформованих уявлень про еволюцію окремих видів паразитів і зумовлені, в першу чергу, розвитком експериментального підходу до вивчення збудників паразитарних хвороб. У цей період наука, зокрема паразитологія, одержала нове теоретико-практичне усвідомлення, про що свідчать праці видатних зарубіжних вчених Ф. Кюхенмейстера (F. Kuchenmeister), Р. Лейкарта (R. Leuckart), М. Брауна (M. Braun), Е. К. Брандта. Започатковані наприкінці ХІХ століття дослідження українських учених В. Я. Данилевського, В. В. Зеленського, Е. А. Островського, Л. С. Ценковського, О. П. Шалашникова заклали основи ветеринарної паразитології в Україні.

Другий період досліджень тісно пов'язаний із застосуванням конкретно-історичного та системного підходів до розкриття досягнень і проблем у галузі паразитології та її напрямів: гельмінтології, протозоології, арахноентомології.

У цей період розгорнулася наукова діяльність відомих російських учених А. Г. Кнорре, В. С. Єршова, Н. С. Кулікова, Є. Н. Павловського, К. І. Скрябіна Ершов В. С. Гельминтозы с.-х. животных [Текст] / В. С. Ершов. - М. : Сельхозизд, 1936. - 273 с.; Кнорре А. Г. Распространение явления паразитизма в животном царстве [Текст] / А. Г. Кнорре // Учен. зап. ЛГУ. - Л., 1937. - Т. 4 : Сер. биол., вып. 4, № 13. - С. 27; Куликов Н. С. Предупреждение и лечение диктиокаулеза телят [Текст] / Куликов Н. С. // Сов. ветеринария. - 1935. - № 4. - С. 25-31; Павловский Е. Н. Развитие биологии и паразитологии в Военно-медицинской академии РККА им. С. М. Кирова за 140 лет [Текст] / Е. Н. Павловский // Природа. - 1941. - № 6. - С. 105-112. та українських дослідників у галузі ветеринарної паразитології М. М. Богданова, С. В. Іваницького, І. А. Іванова, П. А. Іванова, М. П. Маркова, Г. К. Мартіна, А. Ф. Носика, А. М. Петрова, Н. Г. Поніровського Иванов П. А. Аскариды [Текст] / П. А. Иванов // Вет. діло. - 1926. - № 2-3. - С. 36-41; Марков М. П. Материалы по паразитологии Украины [Текст] / М. П. Марков, А. М. Петров // Вет. дело. - 1925. - № 21-22. - С. 52-55; Петров А. М. Паталого-анатомическая картина эхинуриазиса [Текст] / А. М. Петров // Вет. дело. - 1925. - № 21-22. - С. 56-60; Пономаренко Ф. М. К вопросу о профилактике при глистных инвазиях / Ф. М. Пономаренко // Вет. діло. - 1928. - № 4(53) - С. 18-26; Руженцев П. П. О заболевании піроплазмозом лошадей в Мелитопольском округе // Вет. діло. - 1926. - № 4-5. - С. 53-55; Чеботарьов Р. С. Головні глистяні захворювання с.-г. тварин та заходи боротьби з ними / Р. С. Чеботарьов. - Х. : Держвидав, 1940. - 316 с.. Серед проблем, що привернули їхню увагу, значне місце посідають питання організації підготовки фахівців. Це сприяло виділенню паразитології в окрему дисципліну.

Важливе значення в історіографії має ґрунтовне викладення історичного розвитку ветеринарної паразитології українським дослідником О. П. Маркевичем Маркевич О. П. Основи паразитології [Текст] / О. П. Маркевич. - К. : Рад. школа, 1950. - 592 с..

Третій період досліджень у галузі історії ветеринарної паразитології відзначається розширенням кількості публікацій щодо історичних аспектів розвитку організаційних структур у галузі ветеринарної медицини взагалі та паразитології зокрема, визначенням їхньої ролі в науці, освіті, суспільстві Баженов С. В. Ветеринарная наука и ветеринарная практика на Украине [Текст] / С. В. Баженов // Труды / Киевский вет. ин-т. - К., 1955. - Т. ХІІ. - С. 38-43; Баженов С. В. Значение Харьковского университета в развитии ветеринарного образования в России [Текст] / С. В. Баженов // Ученые записки Харьковаского ун-та. - Х., 1955. - Т. 59 : тр. НИИ биологии и биол. ф-та. - Т. 22. - С. 235-246; Никитин И. Н. История ветеринарии [Текст] / И. Н. Никитин, В. И. Калугин. - М. : Агропромиздат, 1988. - 191 с.; розгортанням підготовки підручників та навчальних посібників з урахуванням історичних даних і нових досягнень у галузі паразитології Cordero del Campillo, M. The history of veterinary parasitology in Spain / M. Cordero del Campillo [Text] // Veterinary parasitolog. - 1989. - Vol. 33, № 1. - P. 93-116; Enigk, K. Abriss der Geschichte der deutschen veterinдrmedizinischen Parasitologie [Text] / K. Enigk [Outline of the history of German veterinary parasitology] // Berliner und Mьnchener tierдrztliche Wochenschrift. - 1982. - Bd. 95, № 19. - S. 374-382.; підвищенням уваги до історії паразитології в різних країнах Кожакин С. К. История ветеринарии в Казахстане [Текст] : автореф. дис… канд. вет. наук. / С. К. Кожакин ; [Каз. филиал НИ вет. ин-т.]. - Алма-ата, 1949. - 15 с.; посиленням практичних заходів на засадах теоретичних розробок; вивченням фундаментальних понять, принципів, законів, методів і функцій ветеринарної паразитології та її напрямів. Особливої уваги заслуговують роботи Ю. С. Балашова, О. О. Маркова, Р. С. Чеботарьова Чеботарьов Р. С. Очерки по истории медицинской и ветеринарной паразитологии (с древнейших времен до конца ХIX в.) / Р. С. Чеботарьов. - Минск : Наука и техника, 1965. - 192 с., В. Л. Якимова.

Четвертий період характеризується подальшим розширенням теоретико-практичних та історичних досліджень у сфері ветеринарної паразитології. Нові досягнення науки, освіти, практики та проблеми і перспективи подальшого розвитку ветеринарної паразитології відображаються у численних публікаціях українських дослідників, зокрема, В. М. Апатенка, В. О. Головка, С. К. Рудика Рудик С. К. Історія лікарських товариств в Україні / С. К. Рудик, М. В. Кобута, М. М. Стегней // Вісн. аграр. науки. - 1998. - № 7. - С. 81-82; Рудик С. К. Історія українських студентських ветеринарних товариств / С. К. Рудик, К. С. Рудик // Вет. медицина України. - 1997. - № 9. - С. 46-47; Рудик С. К. Курс лекцій з історії ветеринарної медицини : навч. посібник / С. К. Рудик. - К. : Арістей, 2005. - 132 с.; Рудик С. К. Становлення і розвиток аграрної освіти та науки в Україні / С. К. Рудик. - К., 2004 - 198 с..

У закордонних дослідженнях сучасного періоду увага акцентується на висвітленні особливостей розвитку ветеринарної паразитології у різних країнах, здійсненні підготовки майбутніх лікарів ветеринарної медицини - паразитологів Amici, R. R The history of Italian parasitology [Text] / R. R. Amici // Veterinary parasitology. - 2001. -Vol. 98, № 1-3. - P. 3-30; Hiepe, Th. Das Institut fьr Parasitologie und veterinдrmedizinische Zoologie. Ein kurzer Abriss ьber seine Entwicklung und gegenwдrtige Tдtigkeit [Text] / Th. Hiepe // Wissenschaftliche Zeitschrift der Humboldt-Universitдt. - 1965. - Sonderband. - S. 175-182; Suzuki, N. Research and education of veterinary parasitology in Japan [19th-20th century] [Text] / N. Suzuki // Veterinary parasitology. - 1996. - Vol. 64, № 1-2. - P. 3-11; Rosa, A. et al. Historia de la catйdra de Parasitologia y Enfermedades Parasitarias, Facultad de Ciencias Veterinarias, Universidad de Buenos Aires. [History of the chair of parasitology and parasitic diseases of the Faculty of Veterinary Medicine, University of Buenos Aires] [Text] / A. Rosa, N. Basso // Albeiterнa Argentina. - 2004. - № 4. - P. 3-5., а також на викладенні історико-біографічних даних видатних учених10, на ролі ветеринарної паразитології в суспільстві. Значна увага приділяється науковим об'єднанням, товариствам та асоціаціям Armour, J. "Veterinary helminthology 1954-1993: a personal view of four decades of research. W.A.A.V.P. and Pfizer Award for excellence of research in veterinary parasitology [Text] // Veterinary parasitology. - 1994. - Vol. 54, № 1-3. - P. 11-22; Soulsby, L. Parasitology in the United Kingdom and elsewhere over 30 years of the World Association for the Advancement of Veterinary Parasitology [Text] / L. Soulsby // Veterinary parasitology. - 1994. - Vol. 54, № 1-3. - P. 3-10; Шарпило В. П. Украинское научное общество паразитологов: путь длиною в пятьдесят лет / В. П. Шарпило, Е. А. Шабловская, Г. М. Двойнос, Т. М. Павликовская // Паразитологія в Україні : матеріали ювілейної конф. Укр. наук. т-ва паразитологів. - К., 1996. - С. 10-15..

Отже, як показує проведений нами історіографічний аналіз змістовна спрямованість публікацій дослідження не дає цілісного уявлення про формування та розвиток Харківського науково-освітнього центру з ветеринарної паразитології.

У підрозділі 1.2 «Джерельна база та методологічні засади дослідження» розкрито джерельну базу, яка містить теоретичні, фактографічні джерела, зокрема, наукові публікації вітчизняних та іноземних дослідників, дисертаційні роботи провідних фахівців та автореферати дисертацій, бібліографічні покажчики з фондів науково-бібліотечного центру ННЦ «ІЕКВМ», Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Г. Короленка, Державної наукової сільськогосподарської бібліотеки УААН, Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського НАНУ; архівні матеріали, лабораторні записи наукових досліджень, звіти про науково-дослідну діяльність наукових лабораторій ННЦ «ІЕКВМ» та кафедри паразитології ХДЗВА, фотодокументи. Вихідними даними для розробки зазначеної в дослідженні проблеми слугували матеріали з фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, зокрема, Ф. 27, Ф. 166. Основу фактографічних даних, що дали змогу відтворити науково-освітню спадщину провідних українських учених національного та світового рівня - В. Я. Данилевського, М. Д. Кльосова, М. П. Маркова, А. Ф. Носика, Е. А. Островського, О. П. Шалашникова, становили матеріали фондів Державного архіву Харківської області (Ф. 928), Архіву Харківської державної зооветеринарної академії (Ф. 318), Архівного фонду Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Зазначені архівні матеріали виявилися досить важливими і дали змогу відтворити наукову, творчу та освітню спадщину харківських учених, визначити їхню роль у становленні Харківського науково-освітнього центру як осередку наукової думки в Україні, як місця зосередження діяльності галузі ветеринарної паразитології.

Опрацьовані звіти науково-дослідних робіт, лабораторні записи дозволили поглибити уявлення про розвиток ветеринарної паразитології та визначити основні етапи становлення й розвитку Харківського науково-освітнього центру.

Методологічною основою дослідження є історичний та системний підходи, застосування яких дозволило дослідити: загальні проблеми становлення та розвитку ветеринарної паразитології, простежити еволюцію наукової спадщини у галузі ветеринарної паразитології; визначити соціокультурні умови зародження, становлення й розвитку центру в хронологічній послідовності; проаналізувати окремі напрями ветеринарної паразитології як процес розвитку наукових ідей та виявити взаємозв'язки у середовищі ветеринарної паразитології та поза її межами. Методологія історичного та системного підходів доповнюється використанням загальнонаукових і конкретних методів, зокрема, аналізу і синтезу, логічного, термінологічного, періодизації тощо.

Другий розділ «Розвиток дослідної справи у ветеринарній паразитології» висвітлює еволюцію терміну «паразитизм», розкриває особливості зародження ветеринарної паразитології на Харківщині, відтворює специфічні умови створення та діяльності кабінету паразитології при Харківському ветеринарному інституті й обґрунтовує внесок харківських учених у ветеринарну паразитологію, зокрема, розглядається роль провідних учених-паразитологів В. Я. Данилевського, М. П. Маркова, Е. А. Островського, О. П. Шалашникова.

У підрозділі 2.1 «Формування наукової думки в галузі ветеринарної паразитології»; 2.1.1 «Виникнення та генезис терміну «паразитизм» обґрунтовується необхідність уточнення терміну «паразитизм» для розуміння становлення й розвитку ветеринарної паразитології. Історичні факти свідчать про те, що поняття «паразитизм» виникло в часи Римської імперії та удосконалювалось відомими паразитологами М. Брауном, А. Кнорре, Ф. Кюхенмейстром, Р. Лейкартом, О. П. Маркевичем, І. І. Мечниковим, К. І. Скрябіним та іншими. Зокрема, К. І. Скрябін дав класичне визначення явища паразитизму: «… під паразитизмом розуміють такий характер взаємовідносин двох організмів, при якому один з них живиться за рахунок живих соків і тканин іншого» Ветеринарная паразитология и инвазионные болезни домашних животных [Текст] / под ред. К. И. Скрябина. - М. : Сельхозгиз, 1937. - Ч. 1 : Скрябин К., Шульц С. Гельминтология. - 418 с., яке пізніше було розвинуто Є. Н. Павловським, Ю. І. Полянським, Р. С. Шульцем. Вони брали за основу такі вихідні положення: критерій місця проживання та живлення; проживання, живлення та антагонізм; проживання, живлення та регуляція взаємовідносин із навколишнім середовищем; екологічна асоціація на підставі обміну речовин. Термінологічний аналіз поняття «паразитизм» сприяв узагальненню еволюційних змін і дав змогу дійти висновку, що паразитизм - особливий, історично виниклий тип біотичних (життєвих) зв'язків організмів у біосфері. З'являється він одночасно з виникненням життя на планеті Земля.

За сучасним уявленням провідних харківських учених паразитизм є особливою формою співжиття генетично різнорідних організмів (особин), за якої один (паразит) використовує іншого (живителя або хазяїна) як оселю, середовище проживання і завжди як джерело поживних речовин і ензимів, викликаючи в останньому імунобіологічну перебудову, порушуючи обмін речовин, знижуючи його продуктивну і репродуктивну функції, нерідко обумовлюючи загибель живителя. Обидва партнери, обидві біологічні системи знаходяться в антагоністичних взаємовідносинах різного ступеня і гостроти.

У пункті 2.1.2 «Історичні передумови виникнення навчальної дисципліни «паразитологія» розглянуто місце освіти у поширенні знань з ветеринарної паразитології, удосконалення наукових і експериментальних досліджень та охарактеризовано доорганізаційний етап становлення дисципліни ветеринарна паразитологія. Центром розвитку вітчизняної ветеринарної паразитології стають вищі навчальні заклади: університети в Харкові (1805), Петербурзі (1819), Києві (1834), дещо пізніше - в Одесі (1865). У 1806 р. ветеринарію почали викладати у Віленському, Московському і Харківському університетах. У 1839 р. у м. Харків створено першу ветеринарну школу, в 1840 р. відкрито Варшавську і в 1849 р. - Юр'євську. Ці школи пізніше були реорганізовані у ветеринарні інститути.

14 серпня 1851 р. відбулося відкриття Харківського ветеринарного училища, яке в 1873 р. було реформовано в інститут, що став одним із визнаних центрів не тільки вищої ветеринарної освіти в країні, а й прогресивної наукової думки в галузі природознавства в Європі. Уже в перше десятиріччя існування Харківського ветеринарного училища гельмінтологом, професором цього навчального закладу Е. А. Островським спільно з професором Г. А. Палютою було вивчено біологію збудників ценурозу й ехінококозу тварин, відкрито і сформовано основний закон ендопаразитизму, що свідчить про засади виокремлення ветеринарної паразитології як окремої дисципліни.

У підрозділі 2.2 «Створення та діяльність кабінету паразитології Харківського ветеринарного інституту» простежується становлення і розвиток ветеринарної паразитології як науки та навчальної дисципліни. У 1924 р. в інституті створено кабінет паразитології і з цього часу ведеться відлік систематизованого викладання студентам курсу паразитології. Для його читання було запрошено паразитолога-зоолога професора М. П. Маркова. Курс паразитології на той час, враховуючи кількість відведених на його читання годин, не був повноцінним, оскільки надавалась можливість викладати лише основи систематики зоопаразитів, морфологію і біологію збудників інвазій та їхніх переносників. Паразитологію читали студентам на третьому курсі у 9-му триместрі. Викладання передбачало поділ на три розділи: протозоологію, гельмінтологію та артроподологію. За період свого існування (1924-1931) кабінет паразитології накопичив великий обсяг матеріалів, зокрема, гельмінтів і членистоногих, які паразитують на різних видах тварин. Завдяки обміну досвідом з низкою провідних наукових закладів Ленінграду, Москви, Києва, Ташкента, Криму і Кавказу, а також шляхом обміну з цими установами вдалося отримати цінні паразитологічні музейні препарати. З моменту становлення співробітники паразитологічного кабінету займалися також науковою роботою, надавали практичні консультації для ветеринарних лікарів, на його базі виконували дипломні проекти студенти випускних курсів.

У підрозділі 2.3 «Внесок харківських учених-фундаторів у становлення й розвиток ветеринарної паразитології» проаналізовано наукову спадщину харківських учених у цій галузі. В перше десятиріччя самостійного функціонування Харківського ветеринарного училища основи експериментального вивчення паразитозів (гельмінтозів) тварин були започатковані численними дослідами біолога-еволюціоніста, професора Е. А. Островського (1816-1859). Науковий шлях Е. А. Островського був надзвичайно тернистим. Учений, проводячи свої дослідження, не мав відповідних методик, були відсутні фахівці-гельмінтологи, кваліфіковані помічники. Виявлені нами факти творчої діяльності Е. А. Островського (вивчення гельмінтозів тварин у польових умовах -- під час експедицій, великий об'єм експериментальних досліджень з гельмінтології в лабораторних умовах) свідчать про те, що з цього часу були закладені підвалини фундаментальних досліджень з паразитології, а Харківське ветеринарне училище стає осередком прогресивної наукової думки та активного вивчення довкілля.

З 70-х років ХІХ і до початку ХХ ст. видатні вітчизняні вчені й освітяни В. Я. Данилевський, М. С. Воронін, Л. С. Ценковський, О. П. Шалашников, працюючи у Харківському ветеринарному інституті, своїми численними експериментальними дослідженнями заклали основи паразитологічної науки у східному регіоні України і створили необхідні передумови для подальших наукових пошуків у ветеринарній та медичній паразитології.

Першим із харківських фундаторів паразитології на існування найпростіших організмів звернув увагу Л. С. Ценковський (1822-1887). У 1865 р. ним були виявлені внутрішньоклітинні паразити не в тілі тварин, а в тканинах рослин, які розмножуються за допомогою зооспор, що мають пару джгутиків. У 1874 р. учень Л. С. Ценковського М. С. Воронін спростував думку англійських авторів, начебто хвороба капусти «кила» є результатом виснаження ґрунту. Він експериментально довів, що це захворювання виникає при зараженні через ґрунт коренів молодих рослин внутрішньоклітинними паразитами, що розмножуються за допомогою спор.

Видатні відкриття в галузі протозоології другої половини ХІХ ст. пов'язані з іменем відомого харківського вченого, пізніше академіка АН УРСР В. Я. Данилевського (1852-1939). Крім численних досліджень у галузі фізіології, він одним із перших у Росії розгорнув широкі дослідження щодо вивчення кровопаразитів хребетних тварин. Так, у 1884 р. ним відкрито плазмодія малярії птахів, гемогрегарин, протесом. Він першим в Україні виявив трипаносом у крові птахів і риб. У 1888 р. видано монографію В. Я. Данилевського, в якій уперше було описано представників родів Leucocytozoon, Haemoproteus та інших; ним доведено, що збудник малярії розмножується поза еритроцитами. Відкриття екзоеритроцитарних форм у циклі розвитку плазмодія малярії мало велике значення для раціоналізації діагностичних досліджень і терапії хворих на малярію. Цими дослідженнями вчений сприяв подальшому вивченню малярії і в людей. В. Я. Данилевський вивчав паразитологію з широких загальнобіологічних позицій, розглядаючи появу паразитизму як результат тривалої еволюції паразито-хазяїнних відносин.

Учень В. Я. Данилевського і Л. С. Ценковського, відомий протозоолог, професор О. П. Шалашников (1857-1890) зробив значний внесок у дослідження гемоспоридіозів хребетних й опублікував ряд наукових праць, узагальнених у магістерській дисертації «Исследования над кровопаразитизмом холоднокровных и теплокровных животных» (1888 р.).

Дослідження М. С. Вороніна, В. Я. Данилевського, Е. А. Островського, Л. С. Ценковського, О. П. Шалашникова паразитів крові тварин стали підґрунтям для наступних робіт низки закордонних авторів, що працювали над вирішенням цієї проблеми, й заклали основи експериментальної ветеринарної паразитології.

У третьому розділі «Науково-освітня діяльність підрозділів з ветеринарної паразитології» у хронологічній послідовності висвітлюються етапи розвитку ветеринарної паразитології, визначається роль кафедри ветеринарної паразитології ХВІ-ХДЗВА та лабораторій ННЦ «ІЕКВМ» у наукових дослідженнях та поширенні науково-освітніх знань.

У підрозділі 3.1 «Місце і роль кафедри паразитології ХВІ-ХДЗВА в підготовці фахівців і науковців» досліджено й проаналізовано динаміку формування та розвитку кафедри паразитології Харківської державної зооветеринарної академії. харківський центр ветеринарний паразитологія

Відповідно до наказу ХВІ № 26 від 25.10.1932 р. на базі кабінету паразитології створюється кафедра паразитології та інвазійних хвороб. Її першим завідувачем призначено С. В. Іваницького (1895-1940) - учня академіка К. І. Скрябіна. Його науково-дослідна робота базувалась на результатах експедиційних і експериментальних досліджень. Значний внесок у ветеринарну гельмінтологію С. В. Іваницького полягав у визначенні нових видів паразитів сільськогосподарських тварин. Він першим у Радянському Союзі застосував масові планові дегельмінтизації тварин, зокрема овець та приотарних собак, комплексно розв'язав проблему профілактики диктіокаульозу жуйних із застосуванням системи гігієнічного водонапування. На відносно складному першому етапі самостійного існування кафедри паразитології ХВІ (ХДЗВА) і в подальшому ветеринарна спільнота завдячує творчому потенціалу і трудовому подвигу видатних освітян -- професору С. В. Іваницькому і М. О. Палімпсестову (1903-1963), а також учениці останнього -- доценту Н. П. Літвішко (1911-1999), які очолювали кафедру в різні періоди і сприяли тому, що паразитологія із «додаткової» вийшла у ВНЗ на рубіж основних клінічних дисциплін ветеринарного циклу. Значний внесок у розвиток кафедри зробив А. Ф. Носик (1950-1956 рр. -- директор Харківського ветеринарного інституту). Його наукова діяльність була багатогранна та різнобічна. Основним напрямом наукових досліджень ученого стало вивчення епізоотології, патогенезу, клінічного прояву і розробка заходів боротьби та профілактики ехінококозу у тварин, параскарозу, стронгілідозів і гастрофільозу в коней.

У різні періоди кафедру очолювали С. В. Іваницький, М. О. Палімпсестов, Н. П. Літвішко, В. К. Чернуха, І. А. Машкей, Ю. О. Приходько. Новим в організації навчальної роботи з паразитології і клінічної діагностики стало значне розширення зв'язків із виробництвом, проведення частини занять на базі навчально-дослідних господарств, Харківському м'ясокомбінаті, іподромі та зоопарку, впровадження нових форм проведення підсумкових занять за окремими розділами курсу паразитології у вигляді виробничих ситуацій з виконанням комплексу діагностичних досліджень. Вагоме місце у діяльності кафедри завжди відводилося науково-дослідній роботі. Основними напрямами наукових досліджень кафедри були: вивчення етіологічних факторів, розробка більш удосконалених методів лікування, профілактики і боротьби з інвазійними хворобами сільськогосподарських тварин в умовах промислового виробництва тощо.

У підрозділі 3.2 «Основні напрями наукової діяльності в галузі паразитології в ННЦ «Інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини»» простежено історію заснування та діяльності лабораторій, організованих відповідно до основних напрямів ветеринарної паразитології.

Накопичення знань про паразитози, створення структурних підрозділів ветеринарної паразитології сприяло виникненню і розвитку наукових напрямів паразитології у Харкові -- Національному науковому центрі «Інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини», який було засновано у 1923 р. Формування нової концепції паразитарної науки пов'язане з чітко визначеними напрямами в галузі паразитології: гельмінтологією, протозоологією та арахноентомологією.

Дослідження в ННЦ «ІЕКВМ» у галузі гельмінтології було започатковано в 1926 р. створенням лабораторії, перший етап діяльності якої характеризується інтенсивним вивченням крайової гельмінтофауни тварин і людей шляхом масових експедиційних обстежень. За роки діяльності лабораторії були проведені широкі дослідження щодо вивчення видового складу гельмінтів у різних районах України, вперше у світі вивчена біологія телязій великої рогатої худоби (Кльосов М. Д.); розроблені системи заходів боротьби проти фасціольозу, дикроцеліозу, онхоцеркозу великої рогатої худоби (Попова З. Г., Корж К. П., Михайлюк О. П.); впроваджено метод післязабійної діагностики фінозу (Шеховцов В. С.), алергічний метод діагностики онхоцеркозу (Коростишева А. Г.); створено групові методи дегельмінтизації препаратами широкого спектру дії (Біла І. Д., Луценко Л. І., Приходько Ю. О.). Протозоологічні дослідження в ННЦ «ІЕКВМ» були спрямовані на вивчення: біологічних циклів іксодід і сезонного прояву піроплазмідозів (Погорєлий А. І., Коломієць Ю. С.), еймеріозів ссавців та птиці й розробку методів боротьби з ними (Коломацькій О. П., Лапшин М. М.); запропоновано оригінальні методи діагностики токсоплазмозу тварин. Суттєвий внесок у дослідження й удосконалення лабораторної діагностики, пошук нових хіміотерапевтичних засобів лікування трихомонозу великої рогатої худоби та інших хвороб зробили М. І. Ємець, К. І. Жадовець, П. А. Іванов, А. І. Ковальов, В. С. Сумцов. Вивчено інтенсивність зараженості свиней балантидіями, з'ясовано цикл розвитку балантидій та властивості збудника у деяких областях України (Манжос О. Ф.).

Аналіз досліджень з ветеринарної арахноентомології дав змогу поділити їх на чотири етапи, які відображають особливості розвитку цього напряму. Перший етап (1930-1945 рр.) пов'язаний з вивченням членистоногих паразитів (Півінський С. В., Погорілий А. І.); на другому етапі (1946-1967 рр.) зусилля ветеринарних арахноентомологів було спрямовано на вивчення життєвих циклів паразитичних членистоногих і створення хімічних засобів боротьби з ними (Алексєєнко Ф. М., Коломієць Ю. С.); третій етап (1968-1985 рр.) характеризується інтенсивним розвитком біологічних методів боротьби з паразитами сільськогосподарських тварин (Корж К. П., Машкей І. А.); четвертий етап (1986 р. - до сьогодення) позначається розробкою інтегрованої системи захисту сільськогосподарських тварин із застосуванням біологічних методів боротьби (Машкей І. А., Міщенко О. О.).

У четвертому розділі «Наукові товариства в галузі ветеринарної паразитології» наводиться характеристика науково-освітньої діяльності наукових товариств і визначається їхня роль у формуванні Харківського науково-освітнього центру з ветеринарної паразитології.

У підрозділі 4.1 «Роль наукових спеціалізованих товариств у розвитку наукових досліджень та освітній діяльності» зазначається, що вагомий вплив на розвиток ветеринарної паразитології, формування професійних норм, співробітництво на галузевому, регіональному, національному, міжнародному рівнях здійснювали спеціалізовані наукові об'єднання.

Перші такі товариства були започатковані у Львові (1788 р.), Петербурзі (1846 р.), Москві (1881 р.), Житомирі (1860 р.), Харкові (1890 р.), Одесі (1894 р.), Варшаві (1895 р.), Катеринославі (1903 р.) та Києві (1903 р.). Діяльність їх була пов'язана з ветеринарною медициною взагалі, але серед членів об'єднань було багато вчених-паразитологів, які зосереджували увагу на питаннях удосконалення освіти у галузі ветеринарної паразитології та наукових досліджень. Товариства проводили наради, конференції, з'їзди. Тематика доповідей Третього Всеросійського з'їзду ветеринарних лікарів (1914 р., місце проведення - Харківський ветеринарний інститут) торкалась і проблем ветеринарної паразитології. Значний вплив на розвиток ветеринарної паразитології здійснювали також наукові товариства медичного напряму, зокрема, Харківське медичне товариство. На початку ХХ століття почали формуватися наукові товариства суто паразитологічного напряму в різних країнах світу, що призвело до створення міжнародних наукових паразитологічних товариств, у тому числі Російського паразитологічного товариства та Всесвітньої асоціації за прогрес ветеринарної паразитології.

У підрозділі 4.2 «Українські наукові товариства в галузі паразитології» розглядаються історичні засади та розвиток українських наукових товариств, пов'язаних з діяльністю у галузі ветеринарної паразитології. А саме: Українського наукового товариства паразитологів, Харківського ентомологічного товариства, Наукового товариства паразитоценологів України. Останнє виникло внаслідок поглиблення теоретико-наукових досліджень у межах діяльності Українського наукового товариства паразитологів. Товариства завжди створювали умови для вирішення проблем у галузі науки та освіти, а також сприяли визначенню пріоритетних напрямів досліджень. Біля витоків товариств стояли академіки К. І. Скрябін, Є. Н. Павловський, професор В. О. Догель. Участь науковців та освітян у діяльності наукових товариств сприяла встановленню тісних професійних зв'язків із паразитологами Росії, Білорусії, республік Прибалтики, Закавказзя, Середньої Азії, Казахстану, а також Польщі, Чехословаччини, Німеччини та інших країн. Активними членами товариств у різні періоди їхньої діяльності були О. П. Маркевич, Р. С. Чеботарьов, М. Д. Кльосов, М. О. Палімпсестов, З. Г. Попова, В. С. Шеховцов, В. Я. Пономаренко, В. М. Апатенко та багато інших працівників науки й освіти Харківщини. Характерним для наукових товариств є: встановлення плідного співробітництва між членами; координація робіт і наукових, науково-освітніх проектів, кооперація та співробітництво з установами, товариствами, асоціаціями в галузі та суміжних галузях; створення умов обміну інформацією, досвідом, що відображалося в публікаціях періодичних видань товариств, таких як «Проблеми паразитології», «Вісті Харківського ентомологічного товариства», матеріалах конференцій, з'їздів тощо.

У підрозділі 4.3 «Перспективи розвитку Харківського науково-освітнього центру з ветеринарної паразитології» розкриваються напрями активізації науково-освітньої діяльності, що обумовлюється посиленням взаємодії між провідними науково-дослідними інститутами, освітніми закладами та спеціалізованими науковими товариствами. Це сприяло створенню у 2003 році Науково-виробничого центру з ветеринарної паразитології на базі Інституту експериментальної і клінічної ветеринарної медицини УААН відповідно до спільного наказу Української академії аграрних наук і Державного департаменту ветеринарної медицини № 915. До його складу увійшли лабораторії гельмінтології та арахноентомології ННЦ «ІЕКВМ», кафедра паразитології Харківської державної зооветеринарної академії. Одним із завдань центру визначено координацію наукових досліджень з питань ветеринарної паразитології в Україні з іншими науково-освітніми установами та співтовариствами вчених. Вивчення історичних засад створення й розвитку науково-освітньої діяльності у галузі ветеринарної паразитології сприяло визначенню основних завдань та напрямів подальших наукових досліджень: розробити нормативно-правову базу у вигляді інструктивного матеріалу щодо паразитарних хвороб тварин; удосконалити засоби діагностики, зокрема, шляхом розробки й використання високочутливих методів імуноферментного аналізу та полімеразної ланцюгової реакції; розробити нові й удосконалити наявні засоби терапії та профілактики паразитарних хвороб; здійснювати роз'яснювальну роботу щодо економічних, соціальних та екологічних збитків від паразитарних хвороб шляхом видання нових підручників, посібників та інших матеріалів.

Узагальнення проведених досліджень дозволило в дисертаційній роботі здійснити періодизацію становлення та діяльності Харківського науково-освітнього центру з ветеринарної паразитології.

Висновки

На підставі історико-наукового аналізу розвитку Харківського науково-освітнього центру з ветеринарної паразитології та застосування системного, когнітивного, структурно-функціонального, методологічного підходів було сформовано уявлення про центр як системне утворення, що поєднує в собі когнітивний складник (змістовний аспект ветеринарної паразитології, зокрема, гельмінтології, арахноентомології, протозоології, наукові методи, методики тощо), структурно-функціональний (організаційні структури та їх функції), соціально-комунікативний (наукові товариства, видання, різні форми формальної і неформальної взаємодії науковців та освітян між собою та із зовнішнім середовищем).

1. Історіографічним аналізом установлено, що наявні джерела обмежуються описом процесу виникнення ветеринарної паразитології як науки, дослідженням процесів її диференціації, вивченням окремих моментів когнітивних, соціальних, організаційних аспектів. Комплексне теоретичне розкриття зародження, становлення і розвитку Харківського науково-освітнього центру з ветеринарної паразитології в Україні не знайшло належного висвітлення в публікаціях. Джерельна база дослідження містила науково-історичні та наукові публікації українських та іноземних учених, архівні матеріали, звіти науково-дослідних робіт і фотодокументи.

2. Установлено, що передумовою виникнення та формування напряму ветеринарної паразитології на Харківщині була наукова діяльність Е. А. Островського. Його експедиції до Киргиз-Каспійських степів з науковою метою поповнення експонатів гельмінтів та експериментальні дослідження в галузі гельмінтології свідчать про те, що Харківське ветеринарне училище вже у 60-ті роки XIX ст. було осередком прогресивної наукової думки в країні, активного вивчення довкілля. Визначено, що видатні вітчизняні вчені М. С. Воронін, В. Я. Данилевський, Л. С. Ценковський, О. П. Шалашников, які працювали наприкінці XIX - початку XX ст., своїми дослідженнями заклали міцний фундамент у розвиток паразитологічної науки як на Харківщині, так і на сучасних українських землях і створили необхідні передумови для подальших досліджень у галузі ветеринарної паразитології.

3. В історичному аспекті досліджено й проаналізовано динаміку формування і розвитку кафедри паразитології Харківської державної зооветеринарної академії. Виділено основні етапи її створення та діяльності: доорганізаційний етап (1853-1924 рр.), створення і діяльність кабінету паразитології (1924-1932 рр.), створення та установча діяльність кафедри паразитології (1932-1973 рр.), сучасний етап розвитку кафедри (1973 р. - до сьогодення).

4. Доведено, що створення кафедри паразитології в Харківському ветеринарному інституті (нині Харківська державна зооветеринарна академія) зумовлене нагальною потребою системного вивчення зоопаразитології окремим самостійним курсом, що, водночас, є об'єктивно необхідним складником частини навчального процесу з підготовки лікарів ветеринарної медицини. Основою цього було функціонування кабінету паразитології, очолюваного професором М. П. Марковим, де були закладені матеріальні та методологічні засади дисципліни. Кафедру паразитології ХВІ було створено в жовтні 1932 року, першим її завідувачем став С. В. Іваницький - учень академіка К. І. Скрябіна. Його науково-дослідна робота базувалася на результатах експедиційних та експериментальних досліджень. Основні напрями викладання теоретичного курсу та лабораторно-практичних занять з паразитології й інвазійних хвороб були тісно пов'язані з виробництвом. Вагомим складником діяльності вчених кафедри була науково-дослідна робота, результати якої відображені в численних фундаментальних наукових публікаціях і практичних рекомендаціях для фахівців ветеринарної галузі країни.

5. Досліджено, що інтенсивний розвиток наукових напрямів ветеринарної паразитології на Харківщині пов'язаний зі створенням та діяльністю наукових підрозділів ННЦ «ІЕКВМ», починаючи з 20-х років XX століття: лабораторій гельмінтології, арахноентомології та протозоології. Проаналізовано та виокремлено етапи їхньої діяльності, розкрито результати фундаментальних і прикладних досліджень учених інституту у формі наукових розробок, спрямованих на успішну боротьбу з паразитарними захворюваннями сільськогосподарських і свійських тварин та одержання екологічно безпечної продукції тваринництва. Висвітлено зв'язок діяльності цих підрозділів з процесами, які відбувались у тогочасному суспільстві.

6. Значний вплив на подальший розвиток ветеринарної гельмінтології здійснили: М. Д. Кльосов - один із перших у світі розшифрував біологію збудника телязіозу великої рогатої худоби; З. Г. Попова - дослідила морфолого-систематичні та біологічні властивості гонгілонематод тварин; В. С. Шеховцов - уперше в паразитологічній науці розробив і впровадив люмінесцентний метод післязабійної діагностики фінозу великої рогатої худоби. Головною заслугою протозоологів ННЦ «ІЕКВМ» було вивчення морфології та біології еймеріозів великої рогатої худоби, овець, кролів і птиці та розробка схем боротьби з ними; було також запропоновано оригінальні методи діагностики токсоплазмозу тварин. Найбільш вагомою стала розробка вченими лабораторії арахноентомології інтегрованої системи захисту сільськогосподарських тварин із застосуванням біологічних методів боротьби.

7. На підставі аналізу наукових публікацій та звітних документів досліджено в історичному аспекті створення та діяльність Українського наукового товариства паразитологів, Харківського ентомологічного товариства, Українського наукового товариства паразитоценологів (УНТП), зокрема, харківських відділень, які сприяли посиленню взаємодії окремих учених, їхніх груп, установ та організацій шляхом видання збірників наукових праць; проведення з'їздів, конференцій, нарад, зокрема, у Харкові - Третього всеросійського з'їзду ветеринарних лікарів (1914 р.), IV з'їзду Українського ентомологічного товариства (1992 р.), IV з'їзду паразитоценологів України (1995 р.), V з'їзду Українського ентомологічного товариства (1998 р.). Доведено, що під час діяльності УНТП був сформований і науково обґрунтований О. П. Маркевичем новий напрям науки - паразитоценологія, який об'єднав науковців: вірусологів, бактеріологів і паразитологів ветеринарного, медичного та загальнобіологічного напрямів.

8. Визначено періодизацію становлення та діяльності Харківського науково-освітнього центру з ветеринарної паразитології (кінець ХІХ - початок ХХІ ст.) як центру науково-освітньої думки в Україні, пов'язану з важливими подіями в науковій і освітній діяльності. Перший етап (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) - зародження - позначається створенням у 1873 році Харківського ветеринарного інституту, підґрунтя для заснування якого були закладені кафедрою «худоболікування» у 1805 році; викладанням окремих аспектів ветеринарної паразитології в рамках інших дисциплін, зокрема, в межах курсів патанатомії (Крафт-Палєєвим П. Н.), інфекційних хвороб і зоології (Петропавловським М. І.); започаткуванням досліджень у галузі ветеринарної паразитології харківськими вченими Е. А. Островським, В. Я. Данилевским, О. П. Шалашниковим. Другий етап (20-40 роки ХХ ст.) - становлення - пов'язаний з організацією Державного інституту наукової і практичної ветеринарії (1923 р.), зі створенням кабінету паразитології при Харківському ветеринарному інституті (1924 р.), з формуванням паразитологічних лабораторій у Державному інституті наукової і практичної ветеринарії (1926 р.), з реорганізацією кабінету паразитології ХВІ в кафедру (1932 р.); з початком систематизованого викладання студентам курсу паразитології як окремої дисципліни (Марков М. П.); розгортанням наукових досліджень С. В. Іваницьким (розв'язав проблему щодо профілактики диктіокаульозу жуйних із застосуванням системи гігієнічного водонапування), М. О. Палімпсестовим (гельмінтологічні експедиції), М. Д. Кльосовим (заклав основи екологічного напряму у ветеринарній паразитології). Третій етап (50-80 роки ХХ ст.) - розвиток - характеризується активізацією наукових досліджень у галузі ветеринарної паразитології в лабораторіях ННЦ «ІЕКВМ» (Кльосов М. Д., Коломієць Ю. С., Корж К. П., Попова З. Г., Шеховцов В. С.); розгортанням освітньої діяльності у ХЗВІ (Літвішко Н. Т., Носик А. Ф., Чернуха В. К.); активізацією діяльності спеціалізованих наукових товариств (Українського наукового товариства паразитологів, Харківського ентомологічного товариства, Українського наукового товариства паразитоценологів). Четвертий етап (кінець ХХ - початок XXI ст.) - актуалізація - відзначається виданням першого підручника з паразитології державною мовою (1996 р., Бирка В. І., Пономаренко В. Я., Чернуха В. К. та ін.); розгортанням фундаментальних і прикладних досліджень з усіх напрямів ветеринарної паразитології спільно з науковцями й освітянами інших ветеринарних закладів та установ України і зарубіжжя (Апатенко В. М., Євтушенко А. В., Луценко Л. І., Коломацькій О. П., Пономаренко В. Я., Приходько Ю. О.); організацією Науково-виробничого центру з ветеринарної паразитології (2003 р.) на базі ННЦ «ІЕКВМ».