Становлення і розвиток державної системи охорони культурної спадщини у Донбасі (1945–1991 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук україни

Українське товариство охорони пам'яток історії та культури

Центр пам'яткознавства

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

26.00.05 - Музеєзнавство. Пам'яткознавство

Становлення і розвиток державної системи охорони культурної спадщини у Донбасі (1945-1991 рр.)

Принь Олександр Віталійович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі культурної спадщини Центру пам'яткознавства Національної академії наук України і Українського товариства охорони пам'яток історії та культури

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Титова Олена Миколаївна, директор Центру пам'яткознавства НАН України і УТОПІК, заслужений працівник культури України

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, доцент Ластовський Валерій Васильович, Київський національний університет культури і мистецтв, завідувач кафедри теорії та історії держави і права

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник, Гершкович Яків Петрович, Інститут археології НАН України

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат технічних наук В.О. Константинов

Анотація

пам'яткоохоронний інституція спадщина

Принь О.В. Становлення і розвиток державної системи охорони культурної спадщини у Донбасі (1945-1991 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 26.00.05 - Музеєзнавство. Пам'яткознавство. - Центр пам'яткознавства Національної академії наук України і Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. - Київ, 2009.

Дисертація є першим комплексним дослідженням процесу відновлення, становлення та розвитку державної системи охорони культурної спадщини в Донбасі впродовж 1945 - 1991 років. Розкриваються етапи формування вертикально інтегрованої державної системи охорони культурної спадщини, її адміністративно-правових механізмів на прикладі діяльності спеціально уповноважених органів з охорони культурної спадщини виконавчих комітетів обласних рад депутатів. Період з 1945 до 1991 року став плідним часом у формуванні радянської системи охорони культурної спадщини, яка пройшла різні етапи свого розвитку від повного нехтування охороною окремих видів пам'яток до поступового визнання цих об'єктів. На прикладі широкого кола архівних джерел і літератури вперше розглянуті етапи відновлення, становлення та розвитку державних виконавчих органів, пам'яткоохоронна діяльність УТОПІК, Інституту археології АН УРСР, вищих навчальних закладів, краєзнавчих музеїв Донбасу. Досліджена широка нормативна база роботи пам'яткоохоронних органів. Проаналізовані форми і методи роботи державних органів з охорони і збереження культурної спадщини.

Ключові слова: система охорони культурної спадщини, Донбас, пам'ятки історії, археології та архітектури, виконавчий комітет, відділ культурно-освітніх закладів, обласне управління культури, Інститут археології, новобудовні експедиції, музеї.

Аннотация

Прынь А.В. Становление и развитие государственной системы охраны культурного наследия в Донбассе (1945-1991 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 26.00.05 - Музееведение. Памятниковедение. - Центр памятниковедения Национальной академии наук Украины и Украинского общества охраны памятников истории и культуры. - Киев, 2009.

Диссертация является первым комплексным исследованием процесса восстановления, становления и развития государственной системы охраны культурного наследия в Донбассе на протяжении 1945-1991 годов. Раскрываются этапы формирования вертикально интегрированной государственной системы охраны культурного наследия, ее административно-правовых механизмов на примере специально уполномоченных органов охраны исполнительных комитетов областных советов депутатов. Период с 1945 по 1991 год стал плодотворным временем в формировании советской системы охраны культурного наследия, которая прошла различные этапы своего развития - от полного пренебрежения охраной отдельных видов памятников к постепенному признанию этих объектов.

На обширной базе архивных источников и литературы впервые рассмотрены этапы становления и развития государственных исполнительных органов, деятельность Украинского общества охраны памятников истории и культуры, Института археологии АН УССР, высших учебных заведений, краеведческих музеев Донбасса. Проанализированы формы и методы работы государственных органов охраны культурного наследия. Показана роль общественных инициатив в становлении государственной системы охраны культурного наследия. Отражены основные мероприятия по охране культурного наследия научных академических учреждений, музеев и высших учебных заведений.

Ключевые слова: система охраны культурного наследия, Донбасс, памятники истории, археологии и архитектуры, исполнительный комитет, отдел культурно-образовательных заведений, областное управление культуры, Институт археологии, новостроечные экспедиции, музеи.

Summary

Pryn A.V. Becoming and development of the state system of protection of cultural heritage in Donbass region (1945-1991). - the Manuscript.

The dissertation on competition of a scientific degree of the candidate of historical sciences on speciality 26.00.05 - museology. Investigation of culture heritage. - Center of Protection and Investigation of Monuments of the National Academy of Sciences of Ukraine and the Ukrainian Society of Protection of the Historical and Culture Monuments. - Kyiv, 2009.

The dissertation is the first complex research of development state system of protection of cultural heritage in Donbass region (1945-1991).

The stages such as formation and development of the state system of protection of cultural heritage were opened up. A period from 1945 to 1991 became fruitful time in forming of the soviet system of protection of cultural heritage.

Forms and methods of work of state organs of protection of cultural heritage were analysed. The role of public initiatives in becoming of the state system of protection of cultural heritage was showed. The main steps of protection of cultural heritage by scientific academic establishments, museums and higher educational establishments were reflected

Keywords: system of protection of cultural heritage, Donbass region, monuments of history, archaeology and architecture, executive committee, department of cultural and educational establishments, regional management of culture, Institute of archaeology, expeditions, museums.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження визначається послідовною реалізацією в Україні заходів, які враховують кращий вітчизняний і міжнародний досвід у галузі охорони культурної спадщини та вимагають нового погляду на ці надбання в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Діяльність органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, наукових та громадських організацій з охорони, збереження та формування в сучасному суспільстві належного ставлення до пам'яток минулого є предметом пильної уваги дослідників, науковців та пересічних громадян. Інтерес до цієї проблематики зумовлений як значенням культурної спадщини у соціалізації прийдешніх поколінь, так і зростанням руйнації пам'яток не тільки внаслідок природних процесів, а й через інтенсифікацію техногенного впливу людства на довкілля.

В умовах розвитку та становлення демократичної правової держави надзвичайно важливим є вивчення історичного досвіду діяльності органів державного управління за радянської доби. Становлення і розвиток державної системи охорони культурної спадщини відбувалися саме в радянський період існування української держави. Історичний досвід підтверджує складність і величезну відповідальність роботи із забезпечення охорони культурної спадщини, а дослідження цього процесу сприяло формуванню окремої наукової галузі - пам'яткознавства. В Україні, як і в інших країнах, практика державного управління призвела до формування державної системи з виявлення, обліку і контролю над об'єктами культурної спадщини як способу охорони національного надбання.

Важливість проведення дослідження у зазначеному напрямі зумовлена необхідністю вивчення історичного досвіду у розробці конкретних моделей організаційного, правового та економічного забезпечення пам'яткоохоронної роботи, вдосконалення реалізації державної політики в сфері охорони культурної спадщини на регіональному рівні. Цінного і багатогранного досвіду при становленні та розвитку державної системи охорони культурної спадщини набуто в досліджуваний період у Донбасі.

Зв'язок роботи з науковими програмами і темами. Дисертаційне дослідження виконувалося відповідно до науково-дослідної теми Центру пам'яткознавства НАНУ та УТОПІК "Практика застосування теоретико-методичних засад збереження культурної спадщини України" (держреєстраційний № 0104U004774), у контексті реалізації "Державної програми паспортизації об'єктів культурної спадщини на 2003 - 2010 роки", а також "Регіональної програми паспортизації об'єктів культурної спадщини на 2003-2010 роки", "Охорона культурної спадщини (пам'яток історії та монументального мистецтва) на 2008 - 2010 роки" у Луганській області.

Об'єктом дослідження є процес становлення та розвиток державної системи охорони культурної спадщини в Україні впродовж 1945-1991 рр.

Предметом дослідження є комплекс заходів у діяльності державних органів влади, органів місцевого самоврядування, вищих навчальних закладів регіону, наукових установ, музеїв і Українського товариства охорони пам'яток історії та культури з охорони, збереження, паспортизації та популяризації нерухомих об'єктів культурної спадщини в Донбасі.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з 1945 до 1991 рр. Нижня часова межа обумовлена прийняттям Постанови РНК УРСР і ЦК КП(б)У від 06.12.1945 р. № 1976 "Про заходи до впорядкування стану пам'яток культури, старовини і природи на території УРСР" і пов'язана з необхідністю осмислення тих процесів у становленні системи охорони культурної спадщини, які виникли і знайшли свій розвиток на тлі післявоєнної відбудови країни. Верхня часова межа визначена проголошенням у 1991 році незалежності України.

Окрім того, з метою збереження наслідування, всебічного аналізу процесу зародження та становлення системи охорони культурної спадщини у Донбасі в роботі розглядаються окремі факти і події, що мали місце в 1920-1930-х рр. ХХ ст. та на початку ХХІ ст.

Територіальні межі дослідження окреслені історико-географічною назвою Донбас - в адміністративних межах Луганської (1938-1958 рр., 1970-1990 рр. - Ворошиловградської) та Донецької (1938-1961 рр. - Сталінської) областей, оскільки історичний розвиток цього регіону мав свої особливості порівняно з іншими, а процеси, які розглядаються, притаманні всій Україні.

Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб комплексно дослідити, науково осмислити та реконструювати факти і закономірності процесу розвитку державної системи охорони культурної спадщини в Донбасі. Визначити основні риси цього процесу, розглянути напрями і форми пам'яткоохоронної роботи.

Завдання дослідження зумовлені метою і полягають у необхідності:

- проаналізувати стан наукової розробки теми, виявити та ввести до наукового обігу архівні джерела за темою дисертаційного дослідження, систематизувати та класифікувати джерельну базу;

- розкрити практичну діяльність державних виконавчих органів влади та місцевого самоврядування, до компетенції яких уходило здійснення державної політики щодо охорони пам'яток культурної спадщини в регіоні;

- виділити та охарактеризувати основні етапи розвитку державної системи охорони культурної спадщини у Донбасі в 1945-1991 роках;

- висвітлити передумови виникнення обласних організацій УТОПІК, процес їх становлення та внесок у розгортання державної системи охорони культурної спадщини в Донбасі;

- дослідити основні форми і методи пам'яткоохоронної роботи регіональних осередків УТОПІК;

- висвітлити практичну діяльність археологічних експедицій Інституту археології АН УРСР, краєзнавчих музеїв та вищих навчальних закладів Донбасу;

- узагальнити позитивний та негативний досвід діяльності пам'яткоохоронних інституцій у Донбасі;

- виявити і систематизувати організаційно-розпорядчі рішення місцевих органів виконавчої влади, які стали основою регіональної системи охорони культурної спадщини;

- за результатами дослідження сформулювати пропозиції щодо вдосконалення сучасної державної системи охорони культурної спадщини.

Наукова новизна одержаних висновків полягає в наступному:

- вперше здійснено комплексний науково обґрунтований аналіз розвитку пам'яткоохоронної справи, яка не отримала всебічного та об'єктивного дослідження в сучасній історичній науці на прикладі окремого регіону держави - Донбасу;

- використано і введено вперше до наукового обігу значну частину архівних джерел;

- на основі аналізу значного фактичного матеріалу комплексно досліджено основні форми і напрями роботи пам'яткоохоронних інституцій у регіоні;

- проаналізовано основні напрями і форми пам'яткоохоронної роботи державних органів та громадських організацій;

- розроблено періодизацію етапів становлення системи охорони культурної спадщини в регіоні;

- охарактеризовано основні пам'яткоохоронні програми, які реалізовувались у Донбасі;

- вперше виявлено імена співробітників музеїв, які проводили пам'яткоохоронні заходи в дуже складний повоєнний період, але не були відомі й не згадувались іншими науковцями;

- виявлено та систематизовано понад 90 постанов, рішень, розпоряджень, наказів місцевих органів влади, які впливали на розвиток охорони культурної спадщини на регіональному рівні.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані у навчальному процесі, при написанні навчальних курсів з історії України, пам'яткознавства, історії державного управління, регіоналістики, історії української культури, а також при підготовці випуску енциклопедичного видання "Звід пам'яток історії та культури України: Луганська та Донецька області". Здобутки дисертаційного дослідження можуть бути використані в практичній діяльності правоохоронців, спеціально уповноважених державних органів з охорони культурної спадщини та місцевого самоврядування з метою розвитку системи охорони культурної спадщини та поширення знань про пам'ятки культурної спадщини.

Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані для проведення подальшого аналізу історії пам'яткоохоронної роботи в Україні, а також певною мірою поглиблять знання вітчизняної історичної науки щодо цієї проблеми.

Апробація результатів дослідження здійснена на понад 10 міжнародних, всеукраїнських і регіональних наукових та науково-практичних конференціях. Серед них відзначимо, зокрема: "Актуальні питання історії України, всесвітньої історії, історії освіти, науки і техніки" (Луганськ, 2007); "Актуальні питання вітчизняної, світової історії та історії науки: пошуки, роздуми, знахідки" (Луганськ, 2008); "Археологічні відкриття на сході України" (Луганськ, 2007, 2008), "Екологія. Економіка. Право" (Луганськ, 2009).

Публікації. Основні положення дисертації опубліковано у 8 наукових статтях та тезах доповідей, з яких 4 надруковано в наукових фахових виданнях, зареєстрованих ВАК України, та в одній брошурі у співавторстві.

Структура дисертації складається зі вступу, чотирьох розділів (12 підрозділів), основного тексту, висновків (186 стор.), списку використаних джерел та літератури (всього 411 позицій на 41 стор.), додатків (на 18 стор.).

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначено об'єкт, предмет і хронологічні межі дослідження, сформульовано мету й завдання дисертаційного дослідження, її зв'язок з науковими та державними програмами, її хронологічні рамки й територіальні межі, розкривається новизна роботи, а також практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі дисертаційного дослідження "Історіографія, джерельна база та методологічні основи дослідження" аналізуються найважливіші наукові роботи та джерела, які було використано при написанні праці, розглянуто основні методи, що сприяли досягненню мети дослідження і розв'язанню поставлених завдань. У підрозділі 1.1 "Історіографія проблеми" проаналізовано доробок науковців за проблемно-типологічним принципом. В історії вивчення проблеми умовно виділяється два основні періоди: радянський (1945-1991 рр.) та новітній (з 1991 р.). Перші узагальнюючі публікації з охорони пам'яток культурної спадщини з'явилися вже у 50-х рр. ХХ ст. у зв'язку із проведенням державної реєстрації пам'яток архітектури та археології, відновленням рятівних археологічних робіт на новобудовах.

За своїм змістом і спрямуванням література, видана в 1945-1985 рр., головним чином мала характер поглиблених наукових розвідок з історії досліджень пам'яток археології, історії архітектури, історії українського музейництва та узагальнюючих праць краєзнавчого спрямування; наприкінці 1980-х років з'являються праці власне пам'яткознавчої тематики. За тематичним спрямуванням можна виділити шість груп наукових розробок.

До першої групи віднесено праці, в яких розглядаються питання історії археологічних досліджень та охорони пам'яток археології. Однією з перших спроб узагальнення знань про охорону і дослідження археологічної спадщини стали праці Л. Славіна "Археологічні пам'ятки, їх вивчення й охорона" (1950), "Археологічне вивчення рідного краю" (1960). Подальші дослідження І. Шовкопляса з охорони пам'яток археології знайшли відображення в монографії "Археологічні дослідження на Україні (1917-1957)" (1957). Перший перелік пам'яток археологічної спадщини було опубліковано в книзі "Археологічні пам'ятки в Українській РСР: короткий список" (1966).

Донецькі дослідники Д. Цвейбель, Т. Шаповалов публікують наукові роботи, присвячені історії вивчення й охорони археологічних пам'яток в Україні, зверненню до замовчуваних сторінок історії та поверненню забутих імен видатних учених, вивченню та охороні пам'яток археології на території Донецької області. Крім того, наукову розвідку з вивчення історії археологічних досліджень Бахмутського краю здійснив С. Татаринов, актуальні питання історії досліджень курганів Донбасу піднімає С. Дегерменджі, дослідженню та популяризації археологічної спадщини краю присвятили свої роботи В. Клименко, В. Цимбал, А. Усачук та ін.

У роботах луганських науковців І. Післарія, О. Горелика, І. Ключневої та М. Бойчук розглядаються питання охорони пам'яток історії та культури на Луганщині довоєнного періоду та історія дослідження археологічних пам'яток.

Другу групу досліджень становлять наукові праці, в яких розглядаються практичні роботи з виявлення та обліку пам'яток архітектури в Україні, які проводили в 1949-1950-х рр. Вони були узагальнені виданням "Пам'ятники архітектури УРСР, що перебувають під державною охороною: список" (1956). У ньому подано перелік пам'яток архітектури (всього 1517 одиниць), з Донбасу - 29. Наступного року виходить колективна монографія "Нариси історії архітектури України: дожовтневий період" (1957), де у додатку наводився список пам'яток архітектури, серед яких згадувались і деякі знищені архітектурні об'єкти.

Крім того, мають особливе значення видання "Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: Ворошиловградская, Донецкая и др. области" (1983), "Пам'ятки архітектури та містобудування України: довідник Державного реєстру національного культурного надбання" (2000). Вивченню проблем дослідження пам'яток архітектури в Донбасі присвятили свої роботи О. Губанов, А. Вергелес і Є. Гайворонський.

До третьої групи зараховано наукові публікації з вивчення історії музейної справи в контексті збереження культурної спадщини. Дослідження в цьому напрямі проводили Ю. Омельченко, Г. Мезенцева, М. Бондар, Л. Славін, І. Буланий.

Першу спробу висвітлення охорони культурної спадщини у розрізі музейної роботи зробили у своїй праці "Нариси музейної справи" (1959) М. Бондар, Г. Мезенцева та Л. Славін. Ця робота містила окремий розділ "Охорона пам'яток культури в нашій країні", в якому була стисло представлена інформація про стан пам'яткоохоронної сфери в цілому по країні та підведені підсумки роботи в цій галузі. Серед найкращих областей УРСР, які багато зробили з обліку пам'яток історії, археології, архітектури і мистецтва, була відзначена Луганська.

Аналізуючи діяльність музейних установ, автори частково торкалися питань становлення державної системи охорони культурної спадщини, характеризували окремі її складові, але взагалі уникали суперечливих питань надмірної ідеологізації музейної роботи.

Четверту групу складають комплексні узагальнюючі праці, в яких висвітлюються окремі проблеми увічнення пам'яток. Інформація про те, яким фактам та подіям держава приділяла увагу, розміщена на сторінках видань: "Історія міст і сіл Української РСР: Луганська область" (1968) та "Донецька область" (1970), "Памятники истории и культуры Украинской ССР. Каталог-справочник" (1987), "Історичне краєзнавство в Українській РСР" (1989) та ін.

У колективній монографії "Історичне краєзнавство в Українській РСР" узагальнено досвід пам'яткоохоронної роботи через призму краєзнавства на конкретних прикладах різних областей. Автори на основі широкого залучення фактологічного матеріалу відобразили практичні пам'яткоохоронні заходи музеїв, громадських організацій, університетів, зокрема зафіксовано 43 згадки про цю роботу в Донбасі.

До п'ятої групи належать наукові публікації з нормативно-правового забезпечення охорони та використання пам'яток культурної спадщини. Правові аспекти охорони культурної спадщини були досліджені В. Настюком, В. Акуленком, Т. Курило, В. Максимовим, О. Мельничук, О. Старокожевим, Н. Лазор, І. Шамшиною, О. Санжаровою.

Шосту групу досліджень, які здебільшого припадають на 1990-ті рр. - початок ХХІ ст., створюють розвідки саме пам'яткознавчої спрямованості. Пам'яткоохоронні питання порушували у своїх публікаціях В. Акуленко, В. Войналович, В. Горбик, Ю. Данилюк, Г. Денисенко, С. Заремба, І. Ігнаткін, С. Кот, П. Тронько, В. Генінг, О. Корнієнко, О. Титова, В. Константинов, Д. Телегін, С. Чайковський, В. Вечерський, Л. Прибєга та інші.

Серед розмаїття наукових робіт виділяються монографії В. Акуленка "Охорона пам'яток культури в Україні (1917-1990)" (1991) та С. Заремби "Українське пам'яткознавство: історія, теорія, сучасність" (1995), "Українське товариство охорони пам'яток історії та культури: Історичний нарис" (1998), "Нариси з історії українського пам'яткознавства" (2002). У цих дослідженнях проаналізовано загальні історичні процеси, що стосувалися розвитку системи охорони культурної спадщини і в цілому по Україні, і в Донбасі зокрема.

Широке коло питань, пов'язаних з охороною і вивченням нерухомих пам'яток історії та культури, розглянуто в колективній монографії "Історико-культурна спадщина України: проблеми дослідження і збереження" (1998), що побачила світ за редакцією В. Горбика. У книзі висвітлено основні етапи становлення державної охорони пам'яток, діяльність громадських організацій у цій сфері в другій половині минулого століття, а також підведені певні підсумки вивчення пам'яток археології, історії, архітектури та містобудування, монументального мистецтва.

Висвітленню окремих аспектів становлення державної системи охорони культурної спадщини присвячена низка дисертаційних досліджень. Проблеми державного управління охороною пам'яток історії та культури в СРСР досліджені В. Настюком. Становлення і розвиток законодавства про охорону пам'яток культури в Україні (1917-1991) знайшли ґрунтовне відображення в роботі В. Акуленка. Охорону пам'яток історії та культури в УРСР у 1943-на початку 1960-х рр. вивчав С. Кот. Охорону та використання культурної спадщини в Україні 1970-х-на початку 1990-х рр. дослідила В. Піскун. Історико-теоретичні засади українського пам'яткознавства знайшли відображення в роботі С. Заремби. Становлення і розвиток законодавства про охорону культурної спадщини в Україні висвітлені Т. Курило. До характеристики пам'яткоохоронних заходів у Донбасі через призму краєзнавчого дослідження звернулася В. Павлухіна.

Наукові дослідження, опубліковані з середини 1940-х до 1960-х рр., були позбавлені історичної об'єктивності через жорстку цензуру та ігнорування низки пам'яткоохоронних тем. З огляду на тогочасні реалії науковці не висвітлювали проблеми знищення пам'яток культурної спадщини, які не відповідали основним засадам марксизму та радянської системи, не порушували питань руйнування пам'яток культурної спадщини. У цілому ж новий етап відродження та розвитку пам'яткоохоронної проблематики розпочався з другої половини 1950-х-на початку 1960-х рр. У публікаціях 1960-1970-х рр. радянські дослідники поглиблюють розробку пам'яткоохоронних питань, звертаючись до значного фонду архівних матеріалів.

Період радянської історіографії виділяється заідеологізованістю, однобічністю підходів та орієнтуванням на провідну роль Комуністичної партії та її лідерів. Науковці того часу при проведенні досліджень під тиском обставин дотримувалися теорії класової боротьби та партійної ідеології у висвітленні подій і процесів, замовчувалися трагічні події 30-х років та долі репресованих вчених. Наукові видання того часу містять набір стереотипних, заідеологізованих висновків, щедро проілюстрованих цитатами партійних керманичів та класиків марксизму.

У радянський період не було проведено жодного дослідження, яке носило б узагальнюючий характер, крім того не існувало також жодного розгляду питання на регіональному рівні. Охорона пам'яток культури розглядалася науковцями переважно в галузевому аспекті: археологічному, архітектурному, правовому тощо.

Зі здобуттям Україною незалежності ситуація в історіографії українського пам'яткознавства суттєво змінюється. Відбуваються спеціалізовані конференції, з'являються окремі статті та узагальнюючі праці науковців, які об'єктивно аналізують етапи становлення системи охорони культурної спадщини в Україні.

Таким чином, обрана тема дослідницької роботи відображена в історіографії досить фрагментарно, переважно в загальноукраїнському контексті. Попри збільшення публікацій з пам'яткоохоронної тематики комплексний розгляд становлення системи охорони культурної спадщини у Донбасі в 1945-1991 рр. у цих працях не став предметом окремого дослідження.

У підрозділі 1.2 "Джерельна база дослідження" згруповано та охарактеризовано різноманітні матеріали і документи, які можна умовно поділити на кілька основних груп. Вони розрізняються за походженням, інформативними можливостями, ступенем об'єктивності, місцем зберігання тощо. Саме наявність різноманітних джерел дозволяє комплексно підійти до аналізу становлення та розвитку системи охорони культурної спадщини у Донбасі в період, що розглядається. Це опубліковані та неопубліковані архівні документи: 1) офіційно опубліковані документи вищих органів влади та управління, законодавчі та нормативно-правові акти; 2) архівні документи центральних, місцевих органів влади, державних наукових установ та музеїв.

Перша група джерел міститься в офіційно опублікованих збірниках. Зокрема, опрацьовані збірники законів, нормативних, керівних методичних матеріалів з питань культурного будівництва, охорони пам'яток історії, археології та мистецтва: "Культурне будівництво в Українській РСР. Найважливіші рішення Комуністичної партії і Радянського уряду 1917 - 1960 рр." (1960), "Охорона пам'ятників історії, археології та мистецтва" (1963), "Законодавство про пам'ятки історії та культури" (1970), "Охрана памятников истории и культуры" (1973), "Україна в міжнародно-правових відносинах. Правова охорона культурних цінностей" (1997), "Охорона культурної спадщини в Україні" (2003), "Правова охорона культурної спадщини" (2004), "Пам'яткознавство: правова охорона культурних надбань. Збірник документів" (2009). Наведені документи дали можливість простежити етапи розвитку законодавчої бази та нормативно-правового забезпечення державної системи охорони культурної спадщини.

У структурі джерельної бази дисертаційного дослідження переважає друга група джерел - архівні документи, значна частина яких уперше запроваджується у науковий обіг. В основу дослідження покладені документи 42 фондів 6 архівів України.

Важливу тематичну інформацію містять документи, що зберігаються у Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України (ЦДАВО) (11 фондів). Політика радянської влади щодо формування державної системи охорони культурної спадщини знайшла своє відображення, зокрема, у матеріалах таких фондів: Верховної Ради УРСР (Ф.Р 1), Ради Міністрів УРСР (Ф.Р 2), Комітету у справах культурно-освітніх установ УРСР (Ф.Р 4762), Міністерства культури УРСР (Ф.Р 5116), Державного комітету УРСР у справах будівництва (Ф.Р 4906), Українського товариства охорони пам'яток історії та культури (Ф.Р 4760), Державного комітету УРСР у справах будівництва (Ф.Р 4906), Міністерства державного контролю УРСР (Ф.Р 539).

Службове листування, оперативно-розпорядча документація, аналітичні довідки дали змогу зрозуміти загальний історичний контекст, у якому відбувалося становлення та розвиток системи охорони культурної спадщини в Донбасі.

Матеріали, які зберігаються в науковому архіві Інституту археології НАН України, є унікальним джерелом досліджень з історії археології, етнографії, музеєзнавства та пам'яткоохоронної діяльності. Більшу частину архівних документів складає фонд експедицій: наукові звіти пам'яткоохоронних, новобудовних та академічних археологічних експедицій та їх польова документація.

Матеріали центральних державних архівів із даної проблеми доповнюють документи обласних архівів. У складі фондів Державного архіву Луганської області (ДАЛО) були опрацьовані 12 фондів. Цінними для дослідження стали фонди виконавчого комітету Луганської обласної ради народних депутатів (Ф.Р 1779), обласного управління культури (Ф.Р 2426), обласного відділу культурно-освітніх установ (Ф.Р 2430), обласного відділу у справах будівництва та архітектури (Ф.Р 2363), виконавчого комітету Луганської міської ради народних депутатів (Ф.Р 693), відділу культури виконавчого комітету Луганської міської ради народних депутатів (Ф.Р 2645), Луганської обласної організації УТОПІК (Ф.Р 2773).

Ці фонди надали значну кількість розпоряджень, постанов, рішень, наказів, протоколів засідань колегіальних органів, планів роботи і звітів про їх виконання, доповідних записок, аналітичних довідок, керівних листів, які дозволили відтворити загальну картину діяльності органів виконавчої влади, спеціально уповноважених на виконання пам'яткоохоронної роботи.

У державному архіві Донецької області (ДАДО) опрацьовано 11 фондів. Серед них фонди виконавчого комітету Донецької обласної ради народних депутатів (Ф.Р 2794), обласного відділу культурно-освітніх установ (Ф.Р 4981), обласного управління культури (Ф.Р 4983), обласного відділу у справах будівництва та архітектури (Ф.Р 5418), відділу культури Донецької міської ради (Ф.Р 2889), Донецької обласної організації УТОПІК (Ф.Р 6158), Сталінського обласного (Ф.Р 6790) та Маріупольського краєзнавчих музеїв (Ф.Р 6446) та ін.

Архівні матеріали вичерпно висвітлюють факти та події про підготовку і прийняття рішень із забезпечення охорони пам'яток історії та культури, організацію роботи з паспортизації, взяття на облік та під державну охорону пам'яток, встановлення охоронних зон для пам'яток, проведення реставраційних робіт.

У звітах, інформаційних довідках, актах технічного огляду пам'яток історії та культури, наказах і рішеннях виконавчих органів розкриваються складні процеси формування державної системи охорони культурної спадщини в регіоні. Архівні матеріали дозволили відтворити в повному обсязі зміст діяльності органів виконавчої влади та державних установ у галузі охорони культурної спадщини.

Загалом наявна джерельна база дала змогу реалізувати поставлені мету і завдання дисертаційного дослідження.

У підрозділі 1.3 зазначено, що методологічну основу дисертації становлять принципи історизму і наукової об'єктивності. Серед загальнонаукових методів використано метод аналізу, синтезу фактів та джерел; серед спеціальних історичних методів - проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний та конкретно-історичний. Органічне поєднання методів дослідження дозволило досягти мети і реалізувати поставлені у дисертації завдання.

У розділі 2. "Діяльність державних органів виконавчої влади із забезпечення розвитку системи охорони культурної спадщини у Донбасі в 1945-1991 рр." висвітлено три основні етапи процесу організації пам'яткоохоронної системи в регіоні, створення структурованої, вертикально інтегрованої мережі державних органів виконавчої влади та основні напрями їх діяльності.

У підрозділі 2.1 "Повоєнне відновлення та формування пам'яткоохоронної системи в 1945-1952 рр." аналізується повоєнна ситуація в Донбасі та відновлення системи центральних і регіональних виконавчих органів влади з охорони культурної спадщини. Зазначено, що до середини 1950-х рр. було прийнято ряд невідкладних організаційно-правових заходів з відновлення державного впливу на пам'яткоохоронні процеси в центрі та на місцях. Створюється Урядова комісія з охорони пам'яток культури і старовини як центральний координуючий орган. Відновили роботу обласні ради та їх виконавчі комітети, у структурі яких починають роботу управління та відділи.

З прийняттям Постанови РНК УРСР і ЦК КП(б)У від 06.12.1945 р. № 1976 починає внормовуватися пам'яткоохоронна справа. В областях проводяться перші заходи з виявлення та взяття на державний облік пам'яток історії, архітектури та археології. Реалізуються плани з підвищення кваліфікації інспекторів з охорони пам'яток.

Одним із важливих напрямів діяльності державних органів влади стає відродження структури управління пам'яткоохоронною справою, збирання пам'яток культурної спадщини, відновлення роботи мережі музеїв, вшанування загиблих воїнів Радянської Армії у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр., впорядкування місць їх поховань. У той же час проводилося розгортання монументальної пропаганди, створення величних меморіалів.

На Луганщині та Донеччині на початку 50-х років сформувалася певна система, завдяки якій охорона, нагляд, збереження і популяризація пам'яток культурної спадщини різних категорій знаходились у підпорядкуванні трьох відділів обласного виконавчого комітету: у справах мистецтв, культурно-освітніх установ та у справах архітектури, практично не пов'язаних один з одним своєю основною діяльністю.

Розглянутий період характеризується повоєнною відбудовою пам'яткоохоронної справи, відновленням владної вертикалі управління культурно-освітніми установами, становленням музейної мережі та пам'яткоохоронної справи. Проводиться перший повоєнний облік пам'яток археології, історії та архітектури. Напрацьовується практичний досвід взаємодії владних та наукових установ, окреслюються функції органів охорони культурної спадщини, розробляється та приймається низка урядових та місцевих рішень, які закріплювали основні засади пам'яткоохоронної роботи.

У підрозділі 2.2 "Становлення державних пам'яткоохоронних органів влади в 1953-1965 рр." розглядається історія діяльності центральних та регіональних органів зі збереження культурної спадщини, розкривається їх структурна підпорядкованість.

З 1953 р. функції з охорони пам'яток історії та культури передаються у новостворене профільне Міністерство культури УРСР, упорядковується регіональна вертикаль управління. Відбуваються зміни й у структурі виконавчих апаратів обласних рад - створюються обласні управління культури та відділи культури у містах і районах, затверджуються їх структура та штатний розпис.

Цей період характеризується найбільш суперечливим ставленням до пам'яток культурної спадщини. Поряд з більшою увагою держави до охорони пам'яток, пов'язаних з радянським періодом історії, в декілька разів зменшується асигнування на охорону пам'яток дореволюційної доби. У 1961 р. більш як половина унікальних пам'яток архітектури Донбасу взагалі виключається з першого державного списку пам'яток архітектури.

У період з 1963 до 1964 рр. проведено чергову реєстрацію та паспортизацію історичних, археологічних пам'яток та пам'ятників мистецтва при новій системі управління. Результати паспортизації були оприлюднені в урядовій постанові від 21.07.1965 р. № 711 "Про затвердження списку пам'ятників мистецтва, історії та археології Української РСР".

У підрозділі 2.3 "Розбудова державної системи охорони культурної спадщини в 1965-1991 рр." на численних прикладах розглядаються практичні заходи центральних і місцевих органів влади відносно охорони пам'яток історії та культури.

Упродовж 1967-1970 рр. проводиться паспортизація об'єктів культурної спадщини із залученням широкого кола громадськості, встановлюються охоронні знаки на історичних, археологічних та архітектурних пам'ятках. Підприємства, установи та організації беруть на себе охоронні зобов'язання щодо опіки над пам'ятниками періоду Жовтневої революції, Громадянської та Великої Вітчизняної воєн. Проводять регулярні заходи щодо впорядкування охоронних зон та підтримання їх у належному технічному стані.

На організацію справи охорони пам'яток історії та культури мало негативний вплив скорочення у штаті обласних управлінь культури, обласних відділів у справі будівництва та архітектури посад інспекторів з охорони пам'яток.

Приймається Закон Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" (1978), який визначив основні принципи охорони і використання пам'яток, узагальнив попередню практику в цій галузі, визначив відповідні права і обов'язки державних установ, громадських організацій та громадян. У подальшому була прийнята низка підзаконних нормативних актів, які регулювали питання порядку охорони, обліку, утримання, використання і реставрації пам'яток історії та культури.

Перша половина 80-х рр. ознаменувалась у регіоні інтенсивним пошуком та постановкою на державний облік пам'яток архітектури місцевого значення, визначення їх охоронних зон. Активна державна меліоративна політика вивела на перший план проблему збереження пам'яток археології. До початку 90-х років у регіоні працюють численні аварійно-рятувальні та новобудовні археологічні експедиції.

У розділі 3. "Пам'яткоохоронна діяльність Українського товариства охорони пам'яток історії та культури у Донбасі в 1965-1991 рр." аналізуються основні етапи діяльності громадської організації у досліджуваному регіоні.

У підрозділі 3.1 відтворено процес "Зародження та становлення регіональних осередків УТОПІК у Донбасі з другої половини 1960-х рр." У листопаді-грудні 1966 р. відбуваються установчі конференції обласних, районних, міських організацій УТОПІК регіону. Для вирішення широкого кола статутних завдань створюються секції: історико-революційна, археологічних пам'яток, архітектури, мистецтва, пам'яток писемності, роботи з юними дослідниками та червоними слідопитами, видавнича та ін.

Важливим напрямом роботи товариства в регіоні стає створення у 1969 р. народних університетів - нової форми популяризації знань про пам'ятки культурної спадщини. Так, було засновано університети краєзнавчого профілю "Реліквії народу" в Луганську та "Пам'ятники розповідають" у Донецьку.

Обласні осередки УТОПІК розгорнули інтенсивну кампанію із залучення широких верств населення до пам'яткоохоронної діяльності, почали застосовувати новітні форми і методи роботи та удосконалювати вже існуючі. З самого початку Луганська та Донецька обласні організації стали дієвими осередками УТОПІК у державі в цілому і центрами пам'яткоохоронної роботи у Донбасі зокрема. Діяльність місцевих організацій товариства об'єднала зусилля державних владних інституцій, громадськості, організацій, підприємств та пересічних громадян, надала цілеспрямованості пам'яткоохоронному руху в Донбасі.

У підрозділі 3.2 "Регіональні організації УТОПІК у державній системі охорони пам'яток культурної спадщини в 1970-х роках" розглядається низка практичних заходів із охорони пам'яток культурної спадщини.

У 1970-х рр. членами товариства проведена значна робота з виявлення, вивчення та охорони пам'яток історії та культури. Облік проводився за єдиною уніфікованою формою із залученням до пам'яткоохоронних заходів широкого кола науковців. Систематично проводились археологічні розвідки та розкопки, етнографічні експедиції, наукові конференції, організовувалися пересувні виставки. Набули подальшого розвитку народні університети та археологічні гуртки у школах.

Важливе місце в пам'яткоохоронних заходах посідала популяризація надбань культурної спадщини через засоби масової інформації - пресу, радіо та телебачення. Публікуються різноманітні путівники, буклети, художні листівки, альбоми.

Позитивним досягненням на рівні областей стала розробка та реалізація перспективних планів реставрації, ремонту та благоустрою пам'яток, що дозволяло зосереджувати кошти на найбільш важливих об'єктах.

У підрозділі 3.3 "Пам'яткоохоронна діяльність місцевих осередків УТОПІК у регіоні у 1980-х - на початку 1990-х рр." висвітлено значну роль у вивченні, охороні та збереженні пам'яток культурної спадщини місцевих організацій товариства. Його члени продовжували брати участь у всіх пам'яткоохоронних заходах з виявлення, вивчення, охорони та встановлення пам'яток, а також у проведенні численних рятівних археологічних експедиціях.

Коштом УТОПІК було профінансовано значну кількість пам'яткоохоронних програм у регіоні, але варто зазначити, що діяльність громадської інституції перебувала під жорстким тиском та регламентацією з боку партійних і державних органів влади. Під стійким ідеологічним тиском діяльність товариства спрямовувалася на реалізацію плану монументальної пропаганди та першочергового фінансування заходів, пов'язаних з меморіальними пам'ятками. Саме за активної фінансової підтримки регіональних осередків УТОПІК стала можливою реалізація великих загальнодержавних проектів, таких, як створення Музею Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр., Музею народної архітектури та побуту у м. Києві.

Аналіз діяльності УТОПІК цього періоду засвідчує, що, незважаючи на жорстку ідеологічну регламентацію, товариство змогло зберегти свою автентичність, напрацювати новітні форми і методи пам'яткоохоронної роботи, залучаючи до справи широкі кола наукової та творчої інтелігенції, учнівської молоді.

У розділі 4. "Роль наукових установ, вищих навчальних закладів та музеїв у проведенні пам'яткоохоронних заходів на об'єктах археології у Донбасі в 1945-1991 рр." проаналізовано діяльність академічних наукових установ, вищих навчальних закладів та краєзнавчих музеїв, які відіграли значну роль у вивченні, охороні та збереженні пам'яток культурної спадщини і стали дієвою ланкою у державній системі охорони культурної спадщини.

У підрозділі 4.1 "Рятівні археологічні експедиції Інституту археології АН УРСР на промислових новобудовах та об'єктах меліорації" розглядаються створення і діяльність великих пам'яткоохоронних новобудовних експедицій: Північно-Донецької, Амвросіївської, Дніпро-Донбас, Сіверськодонецької, Ворошиловградської, Донецької, Єнакіївської під керівництвом С. Одинцової, І. Левицького, П. Борисковського, Р. Ветштейн, Д. Телегіна, С. Братченка, В. Даниленка, М. Чередниченка, І. Післарія, Я. Гершковича, О. Кротової та ін.

Інтенсифікація охоронних заходів та польових археологічних досліджень була пов'язана з реалізацією масштабних державних новобудовних і меліоративних проектів у Донбасі. Інститут археології АН УРСР спрямовував у Донбас великі наукові загони, а на місцях залучали до пам'яткоохоронних новобудовних робіт великі маси студентів, учнів технікумів та середніх шкіл, які гуртувалися в археологічних гуртках. Саме на базі таких гуртків зародилися Донецька середньовічна археологічна експедиція (М. Швецов) та Єнакіївська археологічна експедиція "Еврика" (В. Клименко). Участь місцевих співробітників музеїв, викладачів вишів у академічних археологічних експедиціях у подальшому дозволила їм вести самостійні археологічні дослідження, створювати при профільних кафедрах постійно діючі археологічні експедиції та науково-дослідні лабораторії, а відтак - започаткувати потужну донецьку археологічну школу.

У підрозділі 4.2 "Діяльність краєзнавчих музеїв Донбасу з охорони археологічної спадщини" розглянуто основні пам'яткоохоронні заходи Маріупольського, Донецького, Свердловського та Луганського краєзнавчих музеїв регіону, які стали важливими осередками пам'яткоохоронної роботи, сприяли збереженню національної самосвідомості широких верств населення, відігравали важливу роль у розвитку державної системи охорони регіону. Саме науковці краєзнавчих музеїв у перші повоєнні роки взяли на себе весь тягар проведення пам'яткоохоронних заходів на замовлення державних органів.

У 1945-1991 рр. музейні працівники виконували практичні завдання з виявлення, обліку та паспортизації пам'яток історії та культури. Завдяки їх зусиллям удалося зберегти численні унікальні археологічні пам'ятки, які розкривають основні етапи історичного розвитку не тільки Донбасу та України, а й південно-східної Європи.

У підрозділі 4.3 розглядається "Роль вищих навчальних закладів у пам'яткоохоронних дослідженнях" на прикладі діяльності Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка, Донецького державного університету та Ворошиловградського державного педагогічного інституту імені Т.Г. Шевченка на території Донбасу.

Разом зі зростанням обсягів меліоративного, сільськогосподарського та промислового будівництва збільшується кількість та чисельність пам'яткоохоронних експедицій. Відчувається гостра нестача спеціалістів-археологів Інституту археології АН УРСР, тому до процесу археологічних досліджень активно залучаються місцеві спеціалісти - археологи - викладачі вишів, студенти університетів та педагогічних інститутів, які з кінця 1970-х-початку 1980-х рр. гуртуються при науково-дослідних частинах профільних університетів, що спричиняє створення госпдоговірних пам'яткоохоронних експедицій.

Регіональні виші частково перебирають на себе новобудовні археологічні дослідження. З 1966 р. у Донецькому державному університеті починає діяти госпдоговірна археологічна експедиція, а з 1978 р. вона діє на постійних засадах. Під загальним керівництвом А. Моруженко працюють науковці Н. Зарайська, О. Привалов, В. Посредников, С. Санжаров та ін.

Діяльність викладачів Ворошиловградського державного педагогічного інституту в пам'яткоохоронній сфері бере початок з 1972 р., коли була створена перша археологічна експедиція. Нарівні з К. Красильниковим в інституті пам'яткоохоронні експедиції організовували О. Горелик, О. Смоляк.

У період з 1945 до кінця 1960-х рр. у регіоні відбувається поступовий процес накопичення знань про об'єкти археологічної спадщини. У Донбасі епізодично працюють академічні археологічні експедиції, які проводили фундаментальні наукові дослідження. Разом з повоєнним відновленням обласних музеїв, при складанні археологічної карти регіону організуються короткострокові археологічні експедиції з виявлення об'єктів археологічної спадщини.

З початку 1970-х рр. відбувається піднесення промислових новобудовних та меліоративних пам'яткоохоронних досліджень у Донбасі. У цей же час спостерігається своєрідне розмежування, спеціалізація археологічних експедицій на госпдоговірні, новобудовні та аварійно-рятувальні. Експедиції Інституту археології АН УРСР спеціалізуються на виконанні великих проектів на госпдоговірних засадах, вищі навчальні заклади реалізують новобудовні проекти місцевого значення, а секції археології регіональних осередків УТОПІК проводять аварійно-рятувальні дослідження пам'яток археології.

Висновки

На підставі опрацьованих архівних матеріалів та літератури можна зробити ряд висновків щодо цілісної картини становлення та розвитку державної системи охорони культурної спадщини у Донбасі в 1945-1991 рр.

1. Історіографічний аналіз наукової літератури свідчить, що у вітчизняній історіографії відсутнє спеціальне дослідження з вивчення історії становлення та розвитку державної системи охорони культурної спадщини в Донбасі у повоєнний час до років незалежності. Загальні міркування та окремі спостереження з цієї проблеми, розміщені на сторінках наукових праць, не вичерпують зазначеної проблеми. У зв'язку з недостатнім розробленням досліджуваної теми в історіографії пам'яткознавства пріоритетне значення для вивчення становлення і ґенези пам'яткоохоронної мережі в Донбасі мали архівні джерела, виявлені дисертантом у фондах ЦДАВО України, НА ІА НАНУ, ДАЛО, ДАДО, поточних архівах Донецького та Луганського обласних краєзнавчих музеїв.

2. Аналіз зазначених матеріалів засвідчує, що еволюція державної пам'яткоохоронної системи з 1945 до 1991 року характеризується наступними етапами: відновлення, становлення, розвиток та розбудова. Для нормативної бази того часу були характерні декларативність, відомча роз'єднаність, відсутність координації у нормотворчості між відповідними міністерствами та відомствами. З середини 1960-х рр. було напрацьовано ефективний механізм взаємодії державних органів і громадської організації УТОПІК, що сприяло розгортанню широких практичних заходів з виявлення, обліку, дослідження та охорони культурної спадщини по всій країні. А починаючи з 1970-х років товариство фактично стає державним органом - Міністерством з охорони пам'яток історії та культури з широко розгалудженою мережею активістів, потужною фінансовою базою та всебічною підтримкою своєї діяльності на всіх щаблях державної та партійної влади.

3. Вперше розроблена періодизація розвитку державної системи охорони культурної спадщини в Донбасі 1945-1991 рр., що зумовило виділення трьох основних етапів, які в основному корелюються із загальним розвитком держави, ґенезою пам'яткоохоронного законодавства та практикою його реалізації в регіоні: 1) 1945-1952 рр. - період повоєнного відродження системи охорони культурної спадщини, формування вертикально інтегрованої мережі спеціально уповноважених органів виконавчої влади з охорони пам'яток історії та культури; 2) 1953-1965 рр. - упорядкування центральної та регіональної мережі державних органів управління, розмежування їх функцій та повноважень у сфері охорони культурної спадщини; 3) 1966-1991 рр. - поєднання державних та громадських форм охорони культурної спадщини; 3.1) 1966-1984 рр. - розвиток громадських ініціатив та законодавче унормування охорони культурної спадщини; 3.2) 1985-1991 рр. - період перебудови та початок ринкових відносин, виникнення комерційних господарюючих суб'єктів, що діють у рамках радянського законодавства і фінансують пам'яткоохоронні дослідження.

...