Боротьба газети "Киевлянин" з українством наприкінці ХІХ – початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (732 позиції, 52 ст.). Основний зміст дисертації становить 192 сторінки.

Актуальність дослідження. На зламі ХІХ - ХХ століть український національно-визвольний рух вступив у фазу політизації. Зрушення у суспільній свідомості українців супроводжувалися посиленням в Російській імперії політики денаціоналізації та насильницької русифікації, яка базувалася на живучій тезі про існування “великого російського народу” у складі великоросів, малоросів та білорусів. Частина етнічних українців стояла на позиціях своєї приналежності до “єдиного російського народу” і сприймалися імперським центром як лояльні малороси. Прояви національної свідомості та громадсько-політичної активності поборників окремішності українського народу трактувалися в суспільстві як українство.

Боротьба з українством як з небезпечним антиімперським рухом на межі ХІХ - ХХ століть стала важливою складовою внутрішньої політики Російської імперії. Рупором протидії українству виступала великоросійська преса. Одним із найбільш активних та впливових видань, яке ініціювало, обґрунтовувало та вело боротьбу з українством була газета „Киевлянин”.

В умовах суверенної української держави доводиться стикатися з наслідками російської імперської антиукраїнської політики. На сучасному етапі в Україні проявляються рецидиви шовіністичних тлумачень національного питання. Явною є активізація спроб використати національну, мовну карту у політичній боротьбі. У зв'язку з цим вивчення проявів антиукраїнської політики в Російській імперії на зламі ХІХ - ХХ століть не втрачає як наукової актуальності, так і громадсько-політичного звучання.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертація виконана у межах науково-дослідної теми “Історія української державності нової та новітньої доби” (№ державної реєстрації 06 БФ 046-01), що включена в тематичний план історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об'єкт дослідження - український сегмент національної політики Російської імперії у відображенні газети „Киевлянин”.

Предмет дослідження - політика газети “Киевлянин” щодо українства в контексті його еволюції.

Метою дисертаційного дослідження є: комплексний аналіз характеру, напрямків, форм боротьби газети “Киевлянин” з українством.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких основних наукових завдань:

проаналізувати історіографію та джерельну базу проблеми;

дослідити трансформацію політики газети щодо українського національного руху в процесі його розвитку;

розкрити вплив газети “Киевлянин” на дискусії про місце і статус української мови та літератури;

проаналізувати ставлення видання до наукової, культурно-освітньої діяльності української інтелігенції;

охарактеризувати реакцію газети “Киевлянин” на розвиток українського суспільно-політичного життя;

з'ясувати роль газети в ініціюванні та обґрунтуванні репресивних заходів царизму проти українства;

висвітлити протидію українських культурних, наукових, політичних сил українофобській позиції „Киевлянина”.

1. Історіографія та джерельна база дослідження

Проаналізовано стан історіографічної розробки проблеми, охарактеризовано джерельну базу дослідження.

Історіографія проблеми. Підвалини наукового дослідження проблеми заклали сучасники, діячі українського національного руху. Антиукраїнську позицію газети „Киевлянин” було піддано критиці у низці статей М. Грушевського, С. Єфремова, О. Лотоцького та ін., які обґрунтовано доводили упередженість та необ'єктивність нападок „Киевлянина” на українство.

Розвиткові українського національного руху та дослідженню національної політики Російської імперії певну увагу приділяли історики діаспори. Зокрема, І. Лисяк-Рудницький, побіжно розглядав позицію газети “Киевлянин” через призму “малоросіянізації” українців, трактування їх у якості “племінного різновиду єдиної російської нації”. Історик наголошував, що “русифікований консерватизм” “Киевлянина” легко вироджувався в політичну й соціальну реакційність видання.

У радянській історіографії проблема висвітлювалась епізодично. Спеціально антиукраїнська спрямованість газети “Киевлянин” не досліджувалася. У декількох бібліографічних покажчиках радянських часів газета “Киевлянин” класифікувалася як “шовіністична, чорносотенна”.

Проголошення державної незалежності України започаткувало новий період вітчизняної історіографії. Він характеризується залученням до наукового обігу широкого кола раніше недоступних джерел, подоланням ідеологічних штампів у висвітленні історичного процесу. Новими концептуальними підходами, широкою джерельною базою вирізняються дослідження з історії суспільно-політичного життя та національного руху в Україні другої половини ХІХ - початку ХХ ст.. Проте, в силу наукових завдань, публікації “Киевлянина” використовуються в них лише як ілюстрація антиукраїнської політики в Російській імперії.

Заслуговують на увагу дослідження сучасних істориків, які побіжно висвітлюють окремі аспекти участі “Киевлянина” в боротьбі з українством у Російській імперії: протидію вживанню української мови, боротьбу навколо наукової концепції безперервного історичного розвитку українського народу.

Антиукраїнську спрямованість публікацій великодержавної російської преси, зокрема й частково газети “Киевлянин”, досліджувала В.І. Кізченко. „Киевлянин”, як правило, згадується науковцями, які аналізують видавничу діяльність російських монархістів.

Важливою для висвітлення проблеми боротьби “Киевлянина” з українством є праця Р.В. Гули. Автор проаналізував обстоювання газетою ідей єдності Росії, пріоритету російського народу як титульної нації, теорії „великого російського народу” в контексті розвитку імперської охоронної ідеології. Поза увагою дослідника залишилася протидія газети „Киевлянин” культурницькій діяльності українства, висвітлення виданням парламентської боротьби українців та низка інших антиукраїнських виступів “Киевлянина”.

Досліджуючи основні тенденції та особливості вирішення царським урядом національного питання, окремі публікації газети „Киевлянин” проаналізувала Щербак Н.О. На думку автора, газета була „авангардом правих сил у боротьбі з українським суспільно-політичним рухом”.

Розумінню проблеми сприяють праці, присвячені представникам різних поколінь діячів, які в більшій чи меншій мірі були пов'язані чи зазнавали впливу газети “Киевлянин”.

Отже, досліджень, в яких навіть фрагментарно аналізується боротьба газети “Киевлянин” з українством обмаль. У них, виходячи з поставлених наукових завдань, як правило ілюстративно висвітлювалася роль шовіністичної преси у боротьбі з українським національним рухом наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. У сферу наукових інтересів дослідників не потрапили важливі напрямки боротьби „Киевлянина” з літературно-культурницькою, просвітницькою та парламентською діяльністю українства. Не знайшла достатнього відображення протидія українства нападкам “Киевлянина”.

Джерельну базу дослідження становлять насамперед публікації “Киевлянина”, які системно відображають перебіг боротьби видання з українством. Вибірку матеріалів “Киевлянина”, у яких висвітлювалося „українське питання”, зроблено за період 1890-1914-го рр. Автором опрацьовано понад 7300 чисел газети „Киевлянин”, виявлено і проаналізовано понад 260 публікацій (переважна більшість із них вводиться в науковий обіг вперше), які безпосередньо стосувалися боротьби з українством. Відвертим антиукраїнським спрямуванням відрізнялися, зокрема, публікації В. Шульгіна, А. Савенка, І. Александровського, О. Волинця. “Киевлянин” надавав значні газетні площі дописам російського славіста Т. Флорінського. Його матеріали, надруковані “Киевлянином” в ході дискусій щодо статусу української мови, були практично без змін перевидані окремою книгою. На сторінках “Киевлянина” у 1912 р. вперше побачив світ і сумнозвісний донос київського цензора С. Щоголєва “Южнорусский сепаратизм”.

Публікації “Киевлянина” дозволяють з'ясувати авторське бачення проблеми, відбивають і водночас формують політичні погляди і позиції суспільних груп, яким вони адресовані. Зважаючи на великоросійську заангажованість, достатньо інформативне видання скочувалося до величезної суб'єктивності у висвітленні проблем національного життя, українського зокрема.

Кореляції публікацій “Киевлянина” сприяє використання матеріалів тогочасних українських та російських ліберальних періодичних видань: часописів „Киевская Старина”, “Археологическая летопись Южной Росси”, “Вестник Европы”, „Літературно-науковий Вістник”, “Украинская жизнь”; газет “Хлібороб”, “Громадська Думка”, “Рідний Край”, “Рада”. Використання газет правого табору („Новое Время”, „Закон и Правда”, „Киев”) дозволило виділити певні особливості редакційної політики, тактики боротьби з українством газети “Киевлянин” порівняно з іншими великоросійськими виданнями.

Документи і матеріали, які висвітлюють антиукраїнську діяльність газети “Киевлянин”, зберігаються у різних архівних установах. Найбільший їх пласт зосереджено у Центральному державному історичному архіві України у м. Києві (ЦДІАУК), Державному архіві м. Києва, Інституті рукопису Національної бібліотеки ім. В. Вернадського (ІР НБУВ), Відділі рукописів Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, фондах Музею театрального, музичного і кіномистецтва України.

На особливу увагу заслуговують різнопланові документи фонду редакції газети „Киевлянин” (Ф. 296 ЦДІАУК), які дозволяють проаналізувати формування антиукраїнської політики видання, причини і спрямованість кадрових змін редакції, зв'язок “Киевлянина” з читачами.

Роль “Киевлянина” в ініціюванні і підтримці урядових репресивних заходів проти українства (заборони використання української мови в роботі археологічних з'їздів, святкування роковин Т. Шевченка в 1911 і 1914 роках та протидії зведенню пам'ятника поету) відображають документи і матеріали, які відклалися у Ф. 442 (Канцелярія Київського, Подільського і Волинського генерал-губернаторства) та Ф. 274 (Київське губернське жандармське управління) Центрального державного історичного архіву України у м. Києві, а також у фондах Відділу рукописів Інституту літератури НАН України (№1/447, 1/383, 1/394, 1/821, 3/1586).

Джерельну базу дослідження складають матеріали судових справ. Документи фондів М. Старицького Відділу рукописів Інституту літератури НАН України та Музею театрального, музичного і кіномистецтва України розкривають обставини судового позову драматурга проти театрального критика „Киевлянина” І. Александровського та перебіг судових засідань по цій справі. Документи, що висвітлюють позов І. В. Лучицького проти співробітника газети А. І. Савенка відклалися у фонді І. Лучицького ІР НБУВ (Ф. 66, спр. 529).

Розумінню популярності “Киевлянина” в колах інтелігенції сприяють матеріали архіву (Ф.46 ІР НБУВ) професора В. Іконнікова, який тривалий час робив газетні вирізки, супроводжуючи їх коментарями.

Важливий корпус джерел складає мемуарна література. У споминах редактора і автора „Киевлянина” В.В. Шульгіна, діячів українського руху Л. Старицької-Черняхівської, Д. Дорошенка, Є. Чикаленка, незважаючи на притаманну мемуаристиці суб'єктивність, відображено суспільно-політичне тло боротьби “Киевлянина” з українством.

Таким чином, вивчені джерела, на думку автора, достатньо інформаційні і в своїй сукупності дозволяють зробити неупереджені, аргументовані висновки і узагальнення.

2. Газета “Киевлянин” про розвиток української мови і літератури

Досліджено реакцію видання на розширення сфери вживання української мови, створення модерної української літератури.

Впровадження української мови в літературу, науку, пресу, освіту, а, отже, виведення її за межі народної говірки, газета розцінювала і класифікувала як “літературний сепаратизм”. Співробітники “Киевлянина” усвідомлювали, що визнання української мови як мови літератури, науки, освіти відкидало б будь-які спроби заперечувати окремішність українців, розглядати їх як малоросійську гілку “єдиного російського народу”.

Протидія “літературному сепаратизму” вилилася в нападки газети на творчість українських письменників, які не погоджувалися з нав'язуваним статусом української мови як “мужицької говірки” і обмеженням тематики їх творчості проблемами села. Критики зазнавали літературні твори на історичну тематику, які нагадували про героїчну боротьбу українського народу за національне визволення.

“Киевлянин” у боротьбі з “літературним сепаратизмом” зайняв позицію дискредитації українських письменників і літератури загалом. Яскраво розкривають приклад подібної діяльності газети обставини судового позову українського письменника і драматурга М. Старицького проти її співробітника І. Александровського.

“Киевлянин” активно протидіяв утвердженню в життя літературної форми української мови, дискредитуючи вироблення і використання україномовного публіцистичного і наукового стилю, заперечуючи спроби ввести в обіг неологізми, яких потребував розвиток суспільства.

Загострення мовних дискусій у боротьбі “Киевлянина” з українством припало на 1899-1900-й роки і було пов'язане з намаганням українців добитися використання рідної мови в роботі ХІ археологічного з'їзду у Києві (1899 р.). “Киевлянин” намагався аргументувати неприпустимість україномовних виступів на з'їзді, апелюючи до наукових кіл. Висловлюючи позицію видання, професор Т. Флорінський на його сторінках відстоював думку про те, що українська мова - лише наріччя російської і наполягав на недоцільності вироблення окремої української літературної мови. Надаючи значні газетні площі дописам Т. Флорінського, “Киевлянин” солідаризувався із його поглядами, намагаючись виступати з позицій експерта, наводячи якомога “переконливіші наукові аргументи” для підтвердження своєї позиції. Підсумовуючи виступи Т. Флорінського, газета у редакційній статті наголошувала на небезпеці розвитку української мови для “культурної і національної єдності великого російського народу”.

Як виступи на сторінках видання науковців, що розглядали українську мову як прояв “українофільського сепаратизму”, так і редакційні статті, свідчать про послідовну і непримиренну позицію газети у мовній полеміці. Аналіз боротьби газети „Киевлянин” з “літературним сепаратизмом” дає підстави стверджувати, що вона була продовженням урядової політики, спрямованої на „обрусіння” українських земель.

Положення, викладенні у публікаціях Т. Флорінського та у редакційних статтях “Киевлянина”, спростовували В. Науменко, В. Антонович, М. Грушевський, К. Михальчук, Д. Мордовець. Українські науковці доводили неспроможність шовіністичних нападок на права та можливості української мови.

У боротьбі зі становленням української літературної мови “Киевлянин” солідаризувався з галицькими москвофілами, надаючи їм своїми публікаціями моральну підтримку, наукові аргументи у протистоянні з українофілами. “Киевлянин” намагався ретушувати доброзичливе чи нейтральне ставлення ліберального російського суспільства до питання статусу української мови, залякуючи його “українським сепаратизмом”.

Матеріали газети, присвячені мовному питанню, свідчить про те, що її редакційна політика вибудовувалася в руслі офіційної російської мовної концепції, яка позбавляла українське слово права на існування як антидержавний, сепаратистський чинник, що загрожував ідеї “єдиної неподільної Росії” та існуючому ладу.

3. Висвітлення виданням мистецької, освітньої та наукової діяльності української інтелігенції

Присвячений аналізу політики “Киевлянина” щодо українського мистецтва, національної освіти та науки.

Більшість публікацій “Киевлянина” про українське мистецтво написані у поблажливо-іронічному тоні. Автори газети старанно культивували другосортність українського мистецького життя. У першу чергу це стосувалося українського театру, який в умовах офіційної асиміляторської політики був важливим чинником самозбереження національної ідентичності, ширення національної свідомості і засобом просвітницької роботи серед українського громадянства.

В архітектурі “Киевлянин” пропагував насадження невластивих традиційному українському будівельному мистецтву форм московського зодчества. Співробітники видання висловлювали незадоволення появою будівель в українському стилі - будинку М. Грушевського в Києві, приміщення Полтавського земства.

Об'єктом постійних нападок “Киевлянина” була діяльність Наукового товариства імені Шевченка, особливо наукова робота М. Грушевського. Публіцисти реакційного табору вважали вироблення україномовного наукового стилю та термінології небезпечними для “культурної єдності малоросіян та великоросів”.

Аналіз публікацій “Киевлянина”, присвячених українській науці, дозволяє зробити висновок про еволюцію ставлення видання до її розвитку. Так, наприкінці ХІХ ст. газета намагалася насаджувати думку про абсурдність самого факту існування української науки. На початку ХХ ст., будучи не в змозі переконати в цьому читацький загал, видання стало на шлях дискредитації українознавчих досліджень, зокрема наукових праць щодо української національної ідентичності. Вістря удару було спрямоване на М. Грушевського.

Будь-які наукові історичні праці, що виходили за межі офіційної схеми російської історії і відстоювали концепцію самостійного історичного розвитку українського народу, “Киевлянин” трактував як засіб пропаганди ідей розвитку “південноруського сепаратизму” від культурного до політичного.

Публікації “Киевлянина” відмовляли українському народу в праві на самостійне існування в минулому, сучасному і майбутньому, обґрунтовували історичну неспроможність українців як народу з своїми особливостями розвитку.

Подібні аргументи були підставою для протидії газети створенню системи української освіти. Вона обстоювала думку про недоцільність відкриття українських кафедр, україномовного викладання у вищих навчальних закладах. Домагання національно-свідомою інтелігенцією українізації університетів, навчання рідною мовою в початкових школах “Киевлянин” вважав небезпечним засобом сепаратистської пропаганди.

Не обмежуючись викриттям загрози з боку українства, газета виступала із закликами до уряду не допустити українізації школи та виступала проти здобутків українців у галузі вищої освіти (викладання окремих українознавчих предметів українською мовою у Одеському, Харківському та Київському університетах).

Співробітники газети різко протестували проти можливого обрання М. Грушевського професором кафедри історії Росії Київського університету св. Володимира. Антиукраїнська кампанія, що її у 1907-1908 рр. розгорнула монархічна преса, у тому числі і “Киевлянин”, призвели до того, що видатному історику було відмовлено у посіданні кафедри.

Аналіз матеріалів “Киевлянина” дозволяє стверджувати, що протидія зі сторінок газети розвитку українського театру, архітектури, національної освіти та науки була проявом цілеспрямованої антиукраїнської політики в Російській імперії. Вона ініціювалася, обґрунтовувалася та підтримувалася “Киевлянином”, великоросійськими науковцями, реакційними колами суспільства, які гуртувалися навколо видання.

4. Реакція “Киевлянина” на розгортання українського суспільно-політичного руху

Досліджено ставлення газети до політизації національного руху в Україні.

Редакційна політика “Киевлянина” щодо українства трансформувалася в залежності від суспільно-політичних обставин. До 1905 року на сторінках газети фігурувало виключно “українофільство” - культурно-просвітницька діяльність української інтелігенції, яка не стосувалася політичних питань. Термін “українці” “Киевлянин” починає вживати після революційних подій 1905 року, вкладаючи в сутність українського руху політичний сепаратизм і прагнення створити самостійну Україну. Проте практично до 1907 року “Киевлянин” не розглядав український суспільно-політичний рух як серйозну загрозу, особливо в порівнянні із загальноросійським революційним рухом та польським і фінським визвольними рухами. З поразкою революції “Киевлянин” зосередив увагу на боротьбі із національно-культурними та демократичними здобутками українства. На сторінках газети з'явилися матеріали, присвячені системному аналізу українського політичного руху, зокрема, поглядів М. Грушевського. “Киевлянин” виступав категоричним противником ідеї будь-якої національної автономії у складі Росії, а щодо України вважав цю вимогу не лише неприйнятною, а й абсурдною.

Газета докладала максимум зусиль, щоб дискредитувати український рух, показати його чужорідність і ворожість народу. Пріоритетним у боротьбі з українством “Киевлянин” вважав протидію йому зі сторони самих українців. Російські націоналісти з українським етнічним корінням позиціонували себе в Україні як представники всього населення і як єдиний авторитет у вирішенні “українського питання”. Розігруючи великоросійську карту, “Киевлянин” підігрівав протиставляння близьких йому “справжніх малоросів” - російських патріотів і нестерпних “сепаратистів-українців”.

Співробітники “Киевлянина” активно підтримували російські монархічні організації. Засновниками і членами організацій російських націоналістів були найбільш активні співробітники та дописувачі газети (А. Савенко, Д. Піхно, Т. Флорінський, В. Шульгін). “Киевлянин” з перших днів існування став рупором “Киевского клуба русских националистов”.

Вочевидь видання можна назвати і виразником ідей правих членів Державної Думи Російської імперії. На сторінках газети друкувалися стенограми антиукраїнських виступів у Державній Думі депутатів Д.І. Піхна, В.В. Шульгіна, А.І. Савенка.

Найбільш значними антиукраїнськими акціями газети стали виступи з приводу думського законопроекту про вживання української мови в початкових школах та парламентські дебати про використання української мови в суді; протидія справі спорудження в Києві пам'ятника Т. Шевченку та нападки на прагнення українців вшанувати пам'ять поета у його столітню річницю; ініціювання та підтримка закриття “Просвіт”; антиукраїнська агітація проти “мазепинства” у зв'язку із відзначенням 200-ї річниці Полтавської битви.

Видання вважало своїм обов'язком полемізувати з газетами, що відстоювали українську ідею, та, вказуючи на порушення законів імперії, привертати до їх публікацій увагу російської адміністрації.

Агресивність газети щодо українства особливо проявилась після загострення російсько-австрійських відносин (1908 р.). Визначення на сторінках “Киевлянина” українського руху як “польської чи австрійської інтриги” змінилося на ярлик “державної зради”.

Наприкінці першого десятиліття ХХ ст. “Киевлянин” політизує висвітлення західноукраїнського питання. Наприкінці ХІХ ст. більшість його публікацій стосувалися мови, літератури, освіти і були спрямовані на підтримку москвофілів у боротьбі з українофілами. На початку ХХ ст. спостерігається використання Російською імперією “слов'янського питання” в Австро-Угорщині як засобу тиску в міждержавному протистоянні. У цьому контексті актуальним залишалися звинувачення “Киевлянина”, згідно яких український рух в Галичині інспірований зовнішніми ворогами Росії - німцями, австрійцями, поляками.

Паралельно з викриттям української загрози у пресі і формуванням відповідної громадської думки, націоналістичні діячі, що гуртувалися навколо “Киевлянина”, апелювали до урядових кіл. Наслідком їх активності стало підписання у 1910 р. Столипінського циркуляру, спрямованого проти національно-культурних товариств, в першу чергу, українських і польських.

“Киевлянин” серйозно перебільшував самостійницькі настрої українства. У публікаціях видання не аналізувалися програмні вимоги українських політичних партій. Його публіцисти практично не виокремлювали самі партії і поширювали щодо них переважно збірні назви - “українці”, “україномани”, “мазепинці”. Усім національно свідомим українцям “Киевлянин” приписував сепаратистські наміри.

Наголосимо, що на зламі ХІХ-ХХ століть більшість провідників українського руху Наддніпрянщини стояли на набагато поміркованіших позиціях, аніж їм приписував “Киевлянин”. Можна стверджувати, що газета мимоволі популяризувала ідею самостійності України, формуючи у свідомості читачів уяву про неї як цілком реальну політичну мету. Водночас газета формувала неприязне ставлення російського суспільства до українства як до нелояльного, ворожого Росії сепаратистського руху.

Висновки

історичний газета українство царизм

Висновки відображають найважливіші результати дослідження, що мають певне практичне спрямування.

Аналіз історіографії проблеми показує, що боротьба газети “Киевлянин” з українством на межі ХІХ - ХХ століть була недостатньо вивчена. Виявлені та залучені в науковий обіг публікації “Киевлянина”, архівні документи та матеріали дозволяють, на думку автора, заповнити цю прогалину, зробити неупереджені, аргументовані висновки і узагальнення.

Боротьба “Киевлянина” з українством була принципом політики газети, задекларованим редакцією. Видання рішуче обстоювало тезу про існування виключно “малоросійської говірки”, а боротьбу за визнання окремішності української мови класифікувало як “літературний сепаратизм”. “Киевлянин” категорично відкидав можливість і доцільність функціонування літературної української мови, виступав проти вироблення і використання україномовного публіцистичного і наукового мовного стилю. Для аргументації думки про шкідливість розвитку української мови видання апелювало до наукової громадськості, надаючи, зокрема, значні газетні площі антиукраїнським виступам професора Т. Флорінського. Агресивно заперечуючи окремішність української мови, доцільність функціонування її писемно-літературної форми, редакція газети стояла на сторожі єдності і цілісності “великого російського народу” у складі малоросів, великоросів і білорусів як ядра Російської імперії.

Вбачаючи в науковій та культурно-освітній діяльності українства засіб патріотичного виховання народу, “Киевлянин” активно протидіяв національно-культурним устремлінням українців. Співробітники видання І. Александровський, А. Савенко та інші культивували і нав'язували суспільству ідею другорядності українського мистецтва. Сторінки газети рясніли запереченнями допустимості національного мовного і змістовного наповнення освіти. Об'єктом нападок газети стали наукові дослідження, в яких автори обґрунтовували історичну, етнічну емансипацію українців, утверджували ідею єдності розділеного імперськими кордонами українського народу.

Український суспільно-політичний рух трактувався “Киевлянином” виключно як сепаратистський і ворожий щодо Російської держави. Співробітники “Киевлянина”, позиціонуючи себе представниками всього “населення Малоросії” і єдиним авторитетом у вирішенні “українського питання”, вважали своїм обов'язком вміщувати на його сторінках публікації, спрямовані на викриття та подолання “українського сепаратизму”.

Ставлення співробітників видання до українства еволюціонувало від поблажливо-іронічних відгуків на сторінках “Киевлянина” про культурницьку діяльність “українофілів” наприкінці ХІХ ст. до викриття політичного сепаратизму “україноманів-українців” і звинувачень у державній зраді на адресу “мазепинців” на початку ХХ ст. Газета “Киевлянин” ініціювала та обґрунтувала репресивні заходи проти українства. Активна позиція газети “Киевлянин” проявлялася в: антиукраїнських акціях з приводу думського законопроекту про вживання української мови в початкових школах, парламентських дебатів про використання української мови в суді; протидії спорудженню в Києві пам'ятника Т. Шевченку та нападках на прагнення українців вшанувати пам'ять поета у його столітню річницю; ініціюванні та підтримці заходів щодо закриття “Просвіт”; антиукраїнській агітації проти “мазепинства” у зв'язку із відзначенням 200-ї річниці Полтавської битви. Боротьба газети “Киевлянин” проти українства була продовженням урядової національної політики, спрямованої на “обрусіння” українських земель. Використовуючи можливості української преси, загальноросійських видань, думської трибуни, судових слухань, українство гуртувалось, відстоювало та поширювало ідеї виборювання українцями своїх національних прав, давало відсіч нападкам реакційних великоросійських публіцистів, ідеологів, науковців, трибуною яких була газета „Киевлянин”.

Література

1. Проблема української мови на ХІ археологічному з'їзді у Києві 1899 року // Історія України: Маловідомі імена, події, факти: Зб. статей. - Вип. 28. - К. - Хмельницький - Камянець-Подільський, 2004. - С.285-297.

2. Газети “Киевлянин” і “Хлібороб” на початку ХХ ст. // Історія України: Маловідомі імена, події, факти: Зб. статей. - Вип. 29. - ч. ІІ. - К., 2005. - С.287-299.

3. Газета “Киевлянин” проти Михайла Старицького: з історії однієї судової справи // Історія України: Маловідомі імена, події, факти: Зб. статей. - Вип. 32. - К.-Хмельницький, 2005. - С.394-408.

4. Матеріали газети “Киевлянин” як джерело дослідження “українського питання” в Російській імперії кінця ХІХ - початку ХХ ст. // Бібліотечний вісник. - 2006. - №3. - С.20-24.

5. Роль газети “Киевлянин” у дискусіях про місце і статус української мови наприкінці ХІХ на початку ХХ ст. // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. - К., 2006. - Т.VІІІ. - С.187-203.

Размещено на Allbest.ru