Антитоталітарні рухи в Чехословаччині (1969-1989 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ СЛАВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК: 943.7.088

АНТИТОТАЛІТАРНІ РУХИ В ЧЕХОСЛОВАЧЧИНІ (1969-1989 рр.)

Спеціальність 07.00.02 - всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Слесаренко Андрій В'ячеславович

Київ 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Рівненському державному гуманітарному університеті на кафедрі всесвітньої історії.

Науковий керівник кандидат історичних наук, професор Постоловський Руслан Михайлович, ректор Рівненського державного гуманітарного університету

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Віднянський Степан Васильович, завідувач відділу всесвітньої історії і міжнародних відносин Інституту історії України НАН України

кандидат історичних наук Новак-Каляєва Лариса Миколаївна, доцент кафедри історії, теорії та практики культури Національного університету „Львівська політехніка”

Захист відбудеться 30 жовтня 2007 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.123.01 у Київському славістичному університеті за адресою: 01025 м. Київ, пров. Рильський, 10.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського славістичного університету (03150 м. Київ, вул. А. Барбюса, 9).

Автореферат розісланий „ 28 ” вересня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Ільюшин І.І.

доктор історичних наук, професор

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Крах тоталітарної комуністичної системи радянського зразка в країнах Центральної та Східної Європи обумовлює доцільність і своєчасність дослідження тих проблем історичного розвитку держав регіону, які протягом тривалого часу замовчувалися або ж трактувалися з тогочасних ідеологічних концепцій. Саме до таких належить проблема антитоталітарних рухів у Чехословаччині періоду 1969-1989 рр., яка дозволяє по-новому поглянути на суспільно-політичне життя країни доби “нормалізації”. Активісти антитоталітарних рухів боролися за демократію, захист прав і свобод людини та визволення від радянського панування, сенс якої вони вбачали у перманентній розбудові інститутів громадянського суспільства.

Чехословацька демократична опозиція 1969-1989 рр. складалася з різних політичних, правозахисних, культурних, релігійних, екологічних угруповань та ініціатив, що здійснювали, згідно зі своїми програмними засадами, організаційну та інтелектуальну діяльність, результатом якої мало стати мирне встановлення демократичного ладу або ж реформування існуючої системи в напрямку обмеження монополії правлячої комуністичної партії.

Актуальність даного дослідження обумовлена необхідністю вивчення форм і методів діяльності антитоталітарної опозиції 1969-1989 рр., яка підготувала грунт для успішної суспільно-політичної трансформації країни у період “оксамитової революції”. Чехословацькі революційні перетворення 1989 р. є унікальним прикладом ненасильницького характеру політичних змін в країнах Центрально-Східної Європи. Комплексне вивчення історії антитоталітарних рухів у Чехословаччині періоду “нормалізації” має виняткове наукове значення, оскільки дозволило б уникнути помилок минулого у постсоціалістичній реконструкції та демократизації суспільства в незалежній Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до теми досліджень кафедри всесвітньої історії Рівненського державного гуманітарного університету „Всесвітня історія в контексті сучасної цивілізації” (протокол № 4 від 11.01.2000 р.).

Об'єктом дослідження є суспільно-політична історія Чехословаччини періоду „нормалізації” 1969-1989 рр.

Предметом дослідження є комплексний аналіз основних форм і методів боротьби чехословацької антитоталітарної опозиції 1969-1989 рр. проти тоталітаризму, а також порівняльний аналіз форм і методів діяльності різних опозиційних угруповань.

Метою даної роботи є дослідження причин, умов та основних етапів розвитку антитоталітарних рухів у Чехословаччині 1969-1989 рр. у контексті генези тоталітарної системи у ЧССР, впливів цих рухів на суспільно-політичні процеси в країні. антитоталітарний рух чехословаччина опозиційний

Об'єкт, предмет та мета дисертації визначили такі завдання:

? провести історико-теоретичний аналіз передумов виникнення антитоталітарних рухів у Чехословаччині;

? показати шляхи еволюції суспільно-політичної думки антитоталітарної опозиції;

? проаналізувати загальні тенденції й особливості розвитку антитоталітарних рухів, виділити основні етапи діяльності даних рухів, дати їм характеристику;

? розкрити зміст основних форм і методів опозиційної боротьби;

? виявити спільні і відмінні риси ідейно-політичних програм різних антитоталітарних опозиційних угруповань;

? визначити ступінь впливу антитоталітарних рухів на суспільно-політичні процеси в Чехословаччині в досліджуваний період.

Методи дослідження. При вирішенні завдань дослідження автор дотримувався принципів історизму, об'єктивності, плюралізму. Із спеціально-історичних методів дослідження було використано історико-аналітичний метод (для вивчення та оцінки програмних документів антитоталітарних рухів, теоретичної та літературної спадщини їх діячів), історико-порівняльний метод (для виявлення особливостей різних течій антитоталітарної опозиції). Предметно-хронологічний метод застосовано для характеристики основних напрямів, форм і методів діяльності опозиційних сил у зазначений період.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період з 1969 по 1989 рр., тобто з часу політичної поразки реформістських сил і відновлення у ЧССР бюрократично-централістської системи радянського зразка до краху тоталітарного режиму під час “оксамитової революції” 1989 р.

Географічні рамки досліджуваного регіону включають територію сучасних Чеської та Словацької Республік.

Наукова новизна роботи:

- здійснена спроба комплексного дослідження антитоталітарних рухів у Чехословаччині 1969-1989 рр., а також порівняльного аналізу, характеру, форм і методів діяльності різних опозиційних угруповань;

- уведено у науковий обіг нові опубліковані та архівні документальні матеріали, які досі у вітчизняній історіографії не використовувалися;

- встановлено, що чехословацькі антитоталітарні рухи були представлені різними політичними, правозахисними, культурними, релігійними, екологічними угруповуваннями та ініціативами, результатом діяльності яких мало стати реформування існуючої політичної системи у напрямку обмеження монополії правлячої комуністичної партії та мирне встановлення демократичного ладу;

- доведено, що головним змістом діяльності демократичної опозиції у ЧССР стала боротьба за демократію, захист прав і свобод людини і суспільства, розбудова в рамках тоталітарного режиму інститутів громадянського суспільства;

- відзначено, що незважаючи на мінімальний вплив на суспільно-політичну ситуацію в країні, незалежні громадянські ініціативи, насамперед Хартія-77, сприяли залученню найактивнішої частини суспільства до боротьби з тоталітарним режимом, яка в умовах революційного піднесення 1989 р. очолила демократичну революцію та успішно здійснила її.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що його матеріали, положення і висновки можна використати при підготовці нормативних і спеціальних курсів з всесвітньої (новітньої) історії, історії західних і південних слов'ян ХХ ст., а також як історичний матеріал для розробки лекційних курсів з політології.

Апробація результатів дослідження. Головні ідеї дисертації викладено автором у доповідях на ІІ всеукраїнських історичних читаннях, присвячених 10-й річниці незалежності України (Рівне, 03.04.-04.04.2001 р.); на міжнародній науковій конференції “Україна і слов'янський світ: історія та сучасність” (Рівне, 23.05. - 24.05.2001 р.); на міжнародній науковій конференції “Історична наука: проблеми розвитку” (Луганськ, 17.05-18.05.2002 р.); на ХІІ міжнародному славістичному колоквіумі (Львів, 21.05-23.05.2003 р); на ХІІІ міжнародному славістичному колоквіумі (Львів, 19.05-21.05.2004 р.); на ХІV міжнародному славістичному колоквіумі (Львів, 24.05-26.05.2005 р.); на щорічних звітних наукових конференціях викладацько-студентського складу РДГУ. Текст дисертації обговорювався на спільному засіданні кафедр всесвітньої історії та політичних наук РДГУ. Основний зміст дисертації відображений в 10 публікаціях автора, 6 з яких надруковані у фахових виданнях.

Структура дисертації підпорядкована меті і завданням дослідження. Робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків. Загальний обсяг дисертації - 203 сторінки, список використаних джерел та літератури представлений 405 найменуваннями і займає 38 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і завдання роботи, об'єкт і предмет дослідження, окреслено хронологічні та географічні рамки, визначено наукову новизну та практичне значення роботи.

У першому розділі „Історіографія та джерела” подається характеристика наукової розробки досліджуваного питання та джерельної бази.

У першому підрозділі аналізуються праці радянських, вітчизняних і зарубіжних істориків. Затиснута в схоластичні рамки ортодоксального марксизму радянська славістика об'єктивну оцінку суспільно-політичному розвитку Чехословаччини 70-80-х років не могла дати. Праці радянських дослідників, зосереджуючись на викритті “правого опортунізму”, “ревізіонізму”, “антисоціалістичних і антирадянських сил” періоду “суспільно-політичної кризи 1968-1969 рр.”, висвітлювали процес “будівництва розвиненого соціалістичного суспільства в ЧССР”. Проблема „Празької весни” розглядалася суто з класових і партійних позицій, а події наступних двох десятиліть позбавлялись неупереджених оцінок.

У сучасній українській історіографії окремі питання досліджуваної теми частково висвітлені у працях Р. Постоловського, С. Віднянського, С. Мотрук, В. Приходька, О. Зарицького Постоловский Р.М. Роль демократических традиций в формировании “паралельной культуры” в Чехословакии в период от “Пражской весны” до “бархатной революции” // Тоталитаризм и антитоталитарные движения в Болгарии, СССР и других странах Восточной Европы (20-80 гг. ХХ ст.): Матер. междунар. науч. конф. / Ред. Г.И. Чернявский.В 2 т. Т.2. - Х., 1995. - С. 209-216; Віднянський С.В., Постоловський Р.М. Українці Чехословаччини в демократичному русі 1968-1969 рр. // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. Міжвід. зб. наук. праць. Вип. 6. / НАН України, Ін-т історії України. - К., 1997. - С. 54-66; Мотрук С.Н. Антитоталитарное движение чехословацкой молодежи в конце 80-х годов // Тоталитаризм и антитоталитарные движения в Болгарии, СССР и других странах Восточной Европы (20-80 гг. ХХ ст.): Матер. междунар. науч. конф. / Ред. Г.И. Чернявский. В 2 т. Т.2. - Х., 1995. - С. 217-224; Мотрук С.М. З історії дисидентського руху в Чехословаччині (70-ті - середина 80-х рр.) // Питання нової та новітньої історії: Міжвід. наук. зб./ Національний ун-т ім. Т. Шевченка / Ред. Б.М. Гончар. Вип. 42. - К., 1996. - С. 66-75; Приходько В.О. “Ніжна революція” в Чехословаччині та формування нової внутрішньої і зовнішньої політики країни / Національний ін-т стратегічних досліджень України Закарпатський філіал. - Ужгород, 1999. - 95 с.; Зарицький О.М. Вацлав Гавел. Політичний портрет. - К.: Сатсанга, 2001. - 132 с. . На особливу увагу заслуговує кандидатська дисертація львівської дослідниці Л. Новак-Каляєвої Новак-Каляєва Л.М. Чеська демократична опозиція: ідеологія та діяльність (серпень 1968 - грудень 1989 рр.): Автореф. дис… канд. іст. наук (07.00.02) / Львівський нац. ун-т ім. І. Франка. - Л., 2004. - 19 с.. У роботі автор досліджує діяльність демократичної політичної опозиції у Чеських землях періоду “нормалізації”, відзначила специфіку основних форм і методів боротьби опозиції, здійснила порівняльний аналіз діяльності опозиційних угруповань. Дисертація Л. Новак-Каляєвої, фокусуючись на політичній опозиції, не розглядає інших проявів нонкомформізму у суспільному житті періоду „нормалізації”.

Окремі питання, що стосуються чехословацьких антитоталітарних рухів 70-80-х років, причин, особливостей перебігу і результатів „оксамитової революції” розглядають російські славісти В. Колесніков, Н. Коровіцина, Е.Задорожнюк. Колесников В.А. Трансформация политической системы Чехословакии (ІІ половина 80-х - начало 90-х гг.): Автореф. дис. … канд. ист. наук (07.00.03) / Воронежский государственный ун-т. - Воронеж, 1996. - 24 с.; Коровицына Н.В. Самая “бархатная революция”: “чешский человек” на фоне общественных перемен // Славяноведение. - 2000. - № 3. - С. 16-26; Задорожнюк Э.Г. Путь к “бархатной” революции: противостояние “властных” и “безвластных” в Чехословакии // Словяноведение. - 2004. - № 3. - С. 59-82.

Науковий пріоритет у висвітленні проблем становлення і діяльності антитоталітарної опозиції в Чехословаччині до кінця 80-х років належав західним дослідникам. Цій темі присвячені збірники “Опозиція в Східній Європі”, “Кризи і реформи в Східній Європі”, праці П. Мілларда, Й. Бугайскі, М. Поллака Opposition in Eastern Europe / Ed. R.L. Tцkцs. - London: Macmillan Press, 1979. - 306 p.; Crisis and Reform in Eastern Europe / Ed. F.Fehйr, A. Arato. - New Brunswick: Transaction Publishers, 1991. - 531 p.; Millard P. Prager Winter: Mдnner und Mдchte hinter der Charta 77. - Wien: Neue Herold-Verlag, 1977. - 94 s.; Bugajski J., Pollack M., East European Fault Lines: Dissent, Opposition and Social Activism. - San Francisco-London: Westview Press, 1989. - 333 p. . Чимало зусиль для дослідження чехословацького руху опору проти тоталітарного режиму доклав Г. Г. Скіллінг. Канадський богеміст вперше в історіографії зробив спробу розкрити причини утворення правозахисного об'єднання Хартії-77, проаналізувати основні етапи її розвитку, склад за віковими та професійними ознаками, з'ясувати особливості функціонування самвидаву і нонконформістських культурних ініціатив Skilling H.G. Charter 77 and Human Rights in Czechoslowakia. - London: George Allen & Unwin, 1981. - 363 p.; Skilling H.G. Samizdat and independent Society in Central and Eastern Europe. - Columbus: Ohio State University Press, 1989.-293 p.. Досить широко на Заході розробляється проблема “оксамитової революції”. До проблеми ролі революційних подій 1989 р. в історії Чехословаччини зверталися Б. Вітон, З. Каван, Дж. Бредлі Wheaton B., Kavan Z. The Velvet Revolution: Czechoslovakia 1988-1991. - San Francisco-Oxford: Westview Press, 1992. - 255 p.; Bredley J. Czechoslovakiбs Velvet Revolution: A Political Analysis. - New York: Columbia University Press, 1992. - 140 p..^.

Антитоталітарні демократичні рухи в Чехословаччині періоду “нормалізації” є предметом дослідження насамперед чеських та словацьких істориків. Представники офіційної чехословацької історіографії 1969-1989 рр. намагались довести, що основними причинами “кризового розвитку ЧССР у 1968-1969 рр.” та появи доктрин “соціалізму з людським обличчям” була діяльність компартійних опортуністів і ревізіоністів, яких підтримували західні спецслужби. Підтвердженням цього є праці В. Крала, В. Плевзи, Я. Матейчека, в яких з марксистсько-ленінських позицій висвітлювалися питання суспільно-політичного життя Чехословаччини напередодні, під час та після “Празької весни” Kral V. Historickй mezniky ve vyvoji Иeskoslovenska. - Praha: Orbis, 1978. - 319 s.; Плевза В. История современной Чехословакии. - Братислава: Арха, 1979. - 640 с.; Матейчек Я. Политическая система социализма и критика правого ревизионизма в ЧССР: Пер. с чеш. - М.: Прогресс, 1980. - 320 с..

Протилежну оцінку “Празької весни” та механізму встановлення режиму “нормалізації” давала чехословацька емігрантська історіографія, представлена мемуарно-аналітичними роботами І. Валенти, О. Шіка, З. Млинаржа Валента И. Советское вторжение в Чехословакию 1968: Пер. с англ.- М.: Прогресс, 1991 - 320 с.; Шик О. Весеннее возрождение - иллюзии и действительность: Пер. с чеш.-М.: Прогресс, 1991. - 392 с.; Млынарж З. Мороз ударил из Кремля: Пер с чеш. - М.: Республика. - 1992. - 287 с.. З ініціативи емігрантських дослідників розпочалося вивчення проблематики антитоталітарних рухів. Опозицію 1969-1972 рр. та внутрішньополітичну ситуацію в “нормалізованій” Чехословаччині досліджували П. Тігрід, І. Пелікан, В.В. Кусін Tigrid P. Kvadratura kruhu: dokumenty a poznamky k иeskoslovenske krizi, 1968-1970. - Paшiћ: Svмdectvi, 1970. - 200 s.; Pelikan J. Socialist Opposition in Eastern Europe. - London: Allison & Busby, 1976. - 222 s.; Kusin V.V. From Dubиek to Charter 77: A study of “Normalization” in Czechoslovakia 1968-1978. - Edinburgh: Q Press, 1978. - 353 p.. Особлива роль у вивченні дисидентського, правозахисного рухів, незалежної культури належить історику В. Пречану. Його роботи опубліковані в еміграції та перевидані у Чехії в 1994 р. заклали алгоритм концептуального нового підходу чеської історіографії до історії країни періоду “нормалізації” Preиan V. V kradenem иase. Vyber ze studii, иlanku a ъvah z let 1973-1993. - Brno: Doplnek, 1994. - 620 s. .

Новий етап вивчення політичної історії Чехословаччини 1969-1989 рр. чеські та словацькі історики започаткували після “оксамитової революції”. Антитоталітарний рух 1969-1972 рр., механізм політичних репресій у початковий період “нормалізації” висвітлені у роботах Й. Ман'яка, Я. Цугри, І. Пернеса Maтak J. Иistky v Komunisticke strane Иeskoslovenska v letech 1969-1970. - Praha: Ъstav pro soudobe dejiny AV ИR, 1997. - 127 s.; Cuhra J. Trestni represe odpщrcщ reћimu v letech 1969-1972. - Praha: ЪSD AV ИR. - 1997. - 154 s.; Pernes J. Od demokratickeho socialismu k demokracii. Nekomunisticka socialisticka opozice v Brne v letech 1968-1972. - Brno: Barister & Principal, 1999. - 218 s..

Питання взаємовідношення влади і суспільства після придушення “Празької весни”, які замовчувалися чи тенденційно трактувалися чехословацькою марксистською історіографією, розглянуті у книгах М. Отагала Otбnal M. Opozice, moc, spoleиnost 1969-1989. Pшispevek k dejinam “normalizace”. - Praha: Maxdorf, 1994. - 123 s.; Otбnal M. Normalizace 1969-1989. Pшispevek ke stavu badani. - Praha: ЪSD AV ИR, 2002. - 105 s.. Автор, використавши інтерв'ю з багатьма учасниками антитоталітарного руху, матеріали партійних архівів, правоохоронних органів, простежує діяльність опозиції на тлі суспільно-політичного життя ЧССР 60-80-х років. Значно доповнюють картину праці Й. Гала, П. Прокша, П. Радоста, З. Ічінскі. Словацький дисидентський рух, його особливості досліджували Ю. Маруш'як, Н. Кметь Maruљiak J. Nezavisle iniciativy na Slovensku v rokoch normalizacie // November 1989 na Slovensku. Sъvislosti, predpoklady a dosledky / Ed. J. Reљek, Љ. Szomolбnyi.- Bratislava, 1999.- S. 54-75; Kmet N. Opozicia a hnutie odporu na Slovensku 1968-1989 // Opozice a odpor proti komunistickemu reћimu v Иeskoslovensku 1968-1989 / Ed. P. Blaћek. - Praha, 2005. - S. 41-53..

Феномен нонконформістських культурно-мистецьких ініціатив у комуністичній Чехословаччині знайшов висвітлення у фундаментальному збірнику “Альтернативна культура: Історія чеського суспільства 1945-1989 рр.” Alternativni kultura: Pшibмh иeske spoleиnosti 1945-1989 / Ed. J. Alan. - Praha: Lidovй noviny, 2001. - 612 s.. Проблема окремих незалежних культурно-мистецьких ініціатив розроблялася у працях Й. Поссет, Я. Куси, Р. Копсової, Ф. Фундарека, (самвидав), Я. Лопатки, М. Піларжа (незалежна література), Б. Дайової (підпільні лекційні курси і семінари), В. Юста (неофіційна театральна сцена), М. Хадіми, В. Коуржіла (незалежна музична сцена) Posset J. Иeska samizdatova periodika 1968-1989. - Brno: Tovarna na sitotisk, 1993.- 214 s.; Kusa J., Kopsova R., Fundarek F. Ћivot v slove a ћivot slovom. Zjavne a skryte sъvislosti slovenskйho samizdatu. - Bratislava: Nadacia M. Љimeиku, 1995. - 127 s.; Lopatka J. Љifra lidske existence. - Praha: Torst, 1995. - 628 s.; Pilaш M. Underground. - Brno: Host, 1999. - 177 s.; Dayova B. Sametovi filozofovй: Podzemni univerzita v Иeskoslovensku. - Brno: Doplnek, 1999. - 288 s.; Just V. Divadlo normalizace (1969-1989) // Иeska divadelni kultura 1945-1989 v datech a souvislostech. - Praha, 1995. - S.74-106; Chadima M. Alternativa: Svedectvi o иeskem rock& rollu sedmdesatэch let. - Brno: Host, 1993. - 414 s.; Kouшil V. Jazzova sekce v иase a neиase. - Praha: Torst, 1999. - 397 s..

Процес активізації суспільно-політичного життя в Чехословаччині напередодні листопада 1989 р. та причини “оксамитової революції” досліджували І. Можни, О. Тума, Я. Шімулчік Moћny I. Proи tak snadno … Nektere rodinne dщvody sametove revoluce. - Praha: Sociologicke nakladatelstvi, 1991. - 81 s.; Tщma O. Zitra zace tady! Protireћimni demonstrace v pшedlistopadove Praze jako politickэ a socialni fenomen. - 2000. - Praha: Maxdorf, 1994. - 84 s.; Љimulиik J. Иas svitania. Svieиkova manifestacia - 25. marec 1988. - Preљov: Vydavatel'svo M. Vaљka, 1998. - 275 s.. Все частіше стають предметом спеціального історичного дослідження події листопада 1989 р. Єдності в їх оцінці немає; для характеристики цих подій вживаються терміни революція (“оксамитова”, “ніжна”, демократична), контрреволюція, переворот Dolejљi M. Prevrat 1989 alebo Historia sa opakuje. - Bratislava: Agres, 1991. - 51 s.; Husak P. Иeska cesta ke svobode. Dil. І. Revoluce иi co? - Praha: Volvox Globator, 1999. - 168 s.; Mechyш J. Velky pшevrat иi snad revoluce sametova.- Praha: Progetto, 1999. - 359 s..

У другому підрозділі проаналізовано джерела використані у дисертації. Найважливішу частину джерельної бази дисертації склали опубліковані збірники документів, які репрезентують цінний фактичний матеріал з досліджуваної проблеми Deset praћskych dnщ, 17.-27. listopad 1989. Dokumentace / Ed. M. Otanal, Z. Slбdek. - Praha: Academia, 1990. - 672 s.; Charta 77. 1977-1989. Od moralni k demokraticke revoluci. Dokumentace. Uspoш. V. Preиan. - Scheinfeld-Schwarzenberg-Bratislava: Archa, 1990. - 525 s.; Zrychleny tep dejin. Autenticke zaznamy jednani predstavitelщ statni moci s delegacemi hnuti OF a VPN /Ed. V.Hanzel - Praha: OK Centrum, 1991. - 500 s.; Иas Demokratickй iniciativy 1987-1990. Sbornik dokumentщ / Ed. M. Otahal, R. Hluљiиkova. - Praha: Nadace Demokratickй iniciativy, 1993. - 293 s.; Promeny Praћskйho jara 1968-1969. Sbornik studii a dokumentщ / Uspoш. J. Pecka, V. Preиan. - Brno: Doplnek, 1993. - 446 s.; Hnuti za obиanskou svobodu 1988-1989. Sbornik dokumentщ / Ed. R.Hluљiиkova, B. Cisaшovska. - Praha: Maxdorf, 1994. - 281 s.; Hlasy obиanskй spoleиnosti 1987-1989. Vyber z textщ a dokumentщ / Ршipr. J. Suk, M. Janiљova, V. Preиan. - Praha: ЪSD AV ИR, 1999. - 110 s.; Vedeni KSИ o disentu a opozici. Dokumenty z ledna 1986- шijna 1989 / Ршipr. F. Koudelka, A. Noskova, V. Preиan. - Praha: ЪSD AV ИR, 1999. - 61 s. . Зазначені збірники документів дозволяють детально прослідкувати розвиток антитоталітарних рухів у Чехословаччині 1969-1989 рр.

У дисертаційному дослідженні автор використовує і неопубліковані документи і матеріали з празьких архівів: Центрального державного архіву Чеської Республіки (Архів ЦК КПЧ, матеріали Комісії з питань народного господарства), Архіву Інституту сучасної історії АН ЧР (збірки „1968-1969 рр.”, „Судові вироки 1970-1972 рр.”, „Хартія-77”, „Демократична ініціатива”, архів Координаційного центру Громадянського форуму та ін.) та Архіву Міністерства внутрішніх справ ЧР (фонд „Рух революційної молоді”). При написанні роботи дисертант використав численні спогади, інтерв'ю, листи, публіцистичні твори провідних громадських, політичних і культурних діячів, учасників антитоталітарних рухів (В. Гавела, О. Дубчека, А. Лоренца, Ф. Гала та ін.). Гавел В. Заочный допрос. Разговор с К. Гвиждялой: Пер. с чеш. - М.: Новости, 1991. - 224 с.; Havel V. Do rщznэch stran. Eseje a иlanky z let 1983-1989. - Praha: Lidovй noviny, 1990. -.528 s.; Havel V. Eseje a jine texty z let 1970-1989. - Praha: Torst, 1999. - 1307 s.; Dubиek A. Nadeje umirб posledni: Vlastni ћivotopis A. Dubиeka - Praha: Svoboda - Libertas, 1993. - 293 s.; Ministerstvo strachu? Neskartovane vzpominky generala A. Lorenca. - Bratislava: Tatrapress, 1992. - 208 s.; Gal F. Z prvej ruky. - Bratislava: Archa, 1991. - 174 s. .

Багатий фактичний матеріал з теми дослідження міститься в опрацьованих суспільно-політичних періодичних виданнях СРСР та ЧССР (“Правда”, “Известия”, “Руде право”, “Правда” (Братислава). Особливої уваги заслуговують емігрантські періодичні видання “Сведецтві” (Париж, редактор П. Тігрід) і “Лісти” (Рим, редактор І. Пелікан). На сторінках яких можна зустріти статті відомих чехословацьких опозиціонерів, діячів еміграції, що аналізували поточну суспільно-політичну ситуацію в Чехословаччині, та документи, що стосувалися діяльності опозиції.

Отже, історіографія та джерельна основа проблеми в цілому перебувають ще на етапі свого становлення. Жодна з вищезазначених праць не є довершеною в дослідженні антитоталітарних рухів у Чехословаччині 1969-1989 рр. У більшості переважає праго- і братиславоцентризм у висвітленні проблеми. Крім того, багато хто з провідних діячів опозиції відіграє й тепер помітну роль на політичній арені Чеської та Словацької Республік, що вносить свою частку суб'єктивності при визначенні їхнього місця в антитоталітарному русі.

У другому розділі „Відновлення бюрократично-централістської системи. Антитоталітарний рух 1969-1972 рр.” висвітлюється суспільно-політичний розвиток країни перших років „нормалізації” та визначаються передумови, форми і методи діяльності опозиційних угруповань, що функціонували в цей період.

У першому підрозділі аналізуються процес згортання демократичних перетворень „Празької весни” та механізм утвердження в ЧССР режиму „нормалізації”. Визначено, що внутрішньополітичний розвиток країни другої половини 1968 р.-1969 р. характеризувався боротьбою антиреформістської прорадянської та реформаторської фракцій всередині правлячої КПЧ.

Політика поступок і компромісів, яку свідомо реалізовувала правляча верхівка КПЧ після окупації Чехословаччини, супроводжувалася спорадичними спалахами громадської активності, викликані студентським страйком (листопад 1968 р.), відстороненням популярного Й. Смрковського (грудень 1968 р. - січень 1969 р.), самоспаленням Я. Палаха (січень 1969 р.), хокейними кризами (березень 1969 р.), які слугували приводом до відставки реформаторської фракції О. Дубчека. На відміну від угодовського керівництва, суспільство продовжувало жити у конфронтаційному режимі і навіть малозначний привід загрожував спровокувати конфлікт з непередбачуваними наслідками. Будь-які ексцеси турбували радянське керівництво у меншій мірі, ніж перед 21 серпня 1968 р., а, напроти, давали йому привід посилити свої вимоги і домагатися звільнення реформістів, як таких, що не справилися з обстановкою.

Прихід до влади Г. Гусака у квітні 1969 р. не ознаменував якогось нового етапу “нормалізації”, а лише поставив крапку у назрілій кризі всередині правлячої КПЧ. Реалізація новим чехословацьким державно-партійним керівництвом догматичного курсу “консолідації” обумовила реставрацію бюрократично-централістської системи радянського зразка. Масові чистки в КПЧ трансформували її у безідеологічний конгломерат прислужників, здатний виконувати усі інструкції та директиви центру. Політична поразка реформаторської фракції О. Дубчека детермінувала втрату підтримки правлячої партії у більшості громадян та у значної частини членів КПЧ.

У другому підрозділі охарактеризовано програмні документи та діяльність опозиційних угруповань 1969-1972 рр. Чехословацька антитоталітарна опозиція перших років „нормалізації” представлена кількома нелегальними політичними угрупованнями (переважно соціалістичного спрямування) - Рух революційної молоді, Чехословацький рух за демократичний соціалізм, Соціалістичний рух чехословацьких громадян, Комуністи в опозиції. У їх політичних програмах прослідковується поєднання ідей і традицій демократії, свободи, гуманізму з кращими надбаннями соціалістичної ідеології. Основу теоретичних концепцій опозиційних об'єднань склали пов'язані з соціал-демократичним рухом ідеї “демократичного соціалізму”, “соціалізму з людським обличчям”, “поєднання соціалістичного устрою з політичним плюралізмом, демократією”, “гуманної демократії”. Сконструйована на цій основі чехословацька модель соціалізму протиставлялася сталінській командно-адміністративній системі соціалістичного суспільства. Підтримуючи реформаторську фракцію О. Дубчека, антитоталітарний рух перших років “нормалізації” еволюціонізував до різних проявів боротьби проти утвердження неосталінського режиму Г. Гусака.

Репресивні заходи 1970-1972 рр. призвели до згортання активності представників опозиції. Комуністичному керівництву вдалося на деякий час ліквідувати відкриті прояви опозиційного руху. Більшість існуючих нелегальних політичних угруповань припинили своє існування.

У третьому розділі „Основні форми опору тоталітарному режиму в 70- першій половині 80-х років” аналізуються дисидентський та правозахисний рухи, їх ідеологія та діяльність, характеризується становлення і розвиток „паралельної культури”.

У першому підрозділі показано процес структуризації основних течій дисидентського руху середини 70-х років та їх інтеграції у правозахисне об'єднання - Хартію-77. Найорганізованішу і найчисельнішу групу утворювали колишні комуністи. Очолювали їх колишні члени ЦК КПЧ - І. Гаєк, В. Шилган, З. Млинарж. Реформатори-комуністи зосередились на внутрішній боротьбі з режимом “нормалізації”, орієнтувалися на зближення з іншими опозиційними угрупованнями. Соціалістів у дисидентському русі представляли дві течії - демократична (Р. Баттек, Я. Тесарж), яка пропагувала традиції демократичного соціалізму, і ліворадикальна (П. Ул, Я. Шабата), що обстоювала ідеї антибюрократичної революції. Третя течія антитоталітарного руху (релігійна) згуртувала християнські кола. Католицькі і протестантські активісти виступали за визнання і дотримання релігійних свобод. Особливе місце займала підпільна римо-католицька церква, найбільшого поширення вона набула у Словаччині. Підпільна церква мала власну ієрархію з єпископами, священиками, мирянами та церковними радами. Репрезентантами ліберально-демократичного напряму дисиденства виступили відомі інтелектуали-некомуністи і представники неофіційної культури. В умовах автономного функціонування, без усталеної організаційної мережі розрізнені дисидентські угруповання не мали зв'язку між собою. Окремі діячі чи групи приятелів у Празі, Брно, Братиславі збиралися приватно.

Виникнення міжнародного Гельсінського руху, переслідування і репресії проти музичного андеґраунду обумовили згуртування усіх течій дисидентського руху у правозахисне об'єднання - Хартію-77. Головною метою діяльності Хартії-77 став контроль над дотриманням основних прав людини. Незважаючи на негативну офіційну реакцію, спрямовану проти правозахисного руху, він не припинив існування, поступово набирав силу (передусім у Чехії), хоча й не став масовим. З січня 1977 р. по грудень 1989 р. Хартію підписали 1886 чоловік. Під впливом Хартії-77 виникли Комітет захисту незаконно переслідуваних та Комітет захисту прав угорської меншини у Словаччині. Діяльність Хартії-77 то активізовувалася, то ставала малопомітною через репресивні заходи влади. Вона регулярно публікувала документи у формі відкритих листів, заяв, комюніке (загалом понад 500), в яких висловлювалася щодо найактуальніших проблем суспільства.

Хартію-77 сприйняли не усі дисидентські кола. Ідейну опозицію проти Хартії утворювали деякі некомуністичні інтелектуали, політолог Р. Кучера, філософи З. Неубаєр, А. Гавлічек, П. Резек, колишні редактори журналу “Тварж” К. Штіндл, Е. Мандлер. Головними недоліками Хартії-77 вони вважали її “моральний радикалізм”, “елітарний характер”.

Вирішальним способом вплинули на розвиток дисидентського руху, інтерпретацію змісту і смислу Хартії-77 ідеї „моральної революції”, сформульовані В. Гавелом, Я. Паточкою, В. Бендою, П. Улом, закладені у концепції „неполітичної політики”, яка передбачала утвердження уявлень про права людини, як відправної точки критики комуністичного тоталітаризму, ріст громадянськості, зусилля по реалізації принципів „жити не в брехні”, незалежну культуру та самвидав.

У своїй діяльності чехословацькі дисиденти спиралися на підтримку емігрантських кіл, де функціонували Рада вільної Чехословаччини (США), Світовий конгрес словаків (Канада) та міжнародної громадськості: після виникнення Хартії-77 було створено Австрійський комітет солідарності з Хартією-77, Міжнародний комітет захисту Хартії-77 (Париж), Фонд Хартії-77 (Стокгольм). Ці структури надавали матеріальну і моральну підтримку чехословацьким опозиціонерам. Хартія-77 активно співпрацювала з неурядовими міжнародними організаціями, які займалися проблемою порушення прав людини, дисидентами країн радянського блоку, представниками західноєвропейського руху прихильників миру.

У другому підрозділі подано типологію „паралельної культури” тоталітарної Чехословаччини. Нонконформістська культура 70-80-х років представлена чотирма складовими частинами. Її перший найрадикальніший сегмент утворював андеграунд, що складався, насамперед, з музичних рок-груп. Ігноруючи тоталітарний режим, його інституції, андеграунд являв собою форму свідомого опору. Другий напрям “паралельної культури” утворювали дисидентські кола, що орієнтувалися на інтелектуальну активність і рефлексію, на критичний аналіз реальної суспільної ситуації. Активність дисиденства спрямовувалася на підтримку самвидавничої продукції, домашніх семінарів, театральних постановок. Третю (найширшу) складову “паралельної культури”, яка інтегрувала найрізноманітніші культурні та мистецькі ініціативи, позначають терміном “альтернатива”. Фундаментальною особливістю альтернативи є відхід від офіційної, а також масової культури. Четвертий напрям “паралельної культури” згуртував представників так званої “сірої зони”. Дане поняття слугує для позначення великої групи людей, яка відкрито не проявляла свою політичну заангажованість і приймала “правила гри” режиму. Люди цієї групи допускали критику влади, однак не розуміли політичну роль і соціальний смисл дисидентства, розглядаючи його як прояв особистої мужності, своєрідного “донкіхотства”.

Встановлено, що єдиним форумом для альтернативного мислення в умовах тоталітарного режиму став самвидав. Приблизно 1/5 дорослого населення країни опосередковано з ним стикалася, а кожен двадцятий громадянин брав участь у створенні, розмноженні і поширенні самвидавничих публікацій. Після виникнення у 1977 р. Хартії-77 самвидав поширюється за межі Праги й обласних центрів. Особливістю моравського і словацького самвидаву було домінування католицької літератури, яка спрямовувалася на потреби підпільної церкви.

Будучи діяльністю інтелектуальною, духовною, “паралельна культура” створила і вплинула на невелику, але соціально значиму частину населення, яка саме у ній пройшла основну школу демократії і толерантності.

У четвертому розділі „Суспільно-політичні процеси другої половини 80-х років”. „Оксамитова революція” 1989 р.” здійснено аналіз трансформації політичної системи країни та висвітлено падіння режиму „нормалізації”.

У першому підрозділі прослідковується громадсько-політичний розвиток ЧССР напередодні „оксамитової революції”. Загострення кризових явищ у чехословацькому суспільстві, нездатність правлячої КПЧ до самореформування та небажання значної частини населення країни жити по-старому обумовили активізацію внутрішньополітичного життя. Непереборним фактором політичної дестабілізації режиму став хід суспільних процесів у СРСР, Польщі та Угорщині. Зростання громадянської активності проявилося у крупних підписних акціях - „Петиція чехословацьких громадян до подій 15-21 січня 1989 р.”, „Ініціатива працівників культури”, „Декілька фраз”, „Ініціативи католиків щодо вирішення ситуації віруючих громадян у ЧССР” та масових вуличних демонстраціях у великих містах ЧССР політичного, релігійного, екологічного, пацифістського, дискусійного, протестного характеру.

Послаблення режиму сприяло розвитку громадянських ініціатив. До кінця 1988 р. виникла ціла система незалежних ініціатив, які мали власну інформаційну базу і впроваджували свої ідеї в суспільстві за допомогою друкованих (самвидавничих) органів, а також через закордонні радіостанції. Більшість з ініціатив вели свій родовід від правозахисного об'єднання Хартії-77 в ідейно-організаційному аспекті та персональному. Зростала кількість учасників громадянських ініціатив, відбувалася політизація їх програм. Спільними для усіх опозиційних угруповань було поєднання нормативних ідей громадянського суспільства (толерантність, свобода віросповідання, громадянські права, плюралізм, звільнення від опіки з боку держави) з гаслами демократизації. Публічні заяви й оприлюднення документів вони поєднували з закликами до демонстрацій, що створювало важливі передумови для мобілізації мас.

У 1988-1989 рр. громадянська активність проявила себе у Чехословаччині достатньо рельєфно і навіть досягнула свого роду критичної точки. Охоплюючи своїм впливом значні верстви чехословацького суспільства, громадський рух сприяв зростанню опозиційних настроїв серед населення, поглиблював внутрішню ізоляцію режиму. Разом з тим, громадський рух не спонукав верхівку політичного істеблішменту розпочати реальне реформування існуючого ладу.

У другому підрозділі відображається перебіг „оксамитової революції” 1989 р. на центральному та регіональному рівнях, визначаються основні суспільно-політичні наслідки цієї події.

„Оксамитова революція” стала справою народних мас, її переможний результат детермінували багатотисячні демонстрації на вулицях і площах чехословацьких міст, самовідданість студентської молоді й інтелігенції. Листопадові події 1989 р. сприяли психологічному й організаційному об'єднанню антитоталітарних сил. На чолі масового руху за демократичні перетворення, що охопив всю країну, стали Громадянський форум у Чехії та Громадськість проти насилля у Словаччині, які об'єднали існуючі опозиційні групи. Моральними лідерами „оксамитової революції” виступили дисиденти, правозахисники, інтелектуали-нонконформісти, серед яких виділялася харизматична постать В. Гавела.

Особливе місце в історії “оксамитової революції”, що визначило її мирний, ненасильницький характер, належить переговорному процесу між силами опозиції - ГФ, ГПН, і урядом Чехословаччини, керівництвом КПЧ. Свою роль опозиція вбачала у тиску на виконавчу владу, щоб вона організувала проведення вільних виборів.

У процесі остаточного повалення тоталітаризму відзначимо дві обставини: відкрите дистанціювання від псевдонародного режиму переважної більшості населення країни та здатність спонтанно сформованих представників громадськості (ГФ і ГПН) використовувати сприятливу ситуацію з тим, щоб перетворитися у вирішальну політичну силу в країні і забезпечити невідворотність демократичної трансформації.

Висновки. У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється у комплексному підході до висвітлення проблеми антитоталітарних рухів у Чехословаччині періоду “нормалізації” через єдність аналізу передумов виникнення, діяльності та їх впливу на суспільно-політичні процеси в країні. Об'єктивними причинами виникнення антитоталітарних рухів були силове придушення “Празької весни”, політична поразка реформаторської фракції О. Дубчека та тоталітарний характер комуністичного режиму.

У діяльності чехословацьких антитоталітарних рухів 1969-1989 рр. можна виділити три етапи розвитку: перший - 1969-1972 рр.; другий - 1972-1987 рр.; третій - 1987-1989 рр. Розпочали боротьбу чехословацького суспільства проти тоталітаризму активісти опозиційних політичних угруповань 1969-1972 рр., які виступили проти окупації країни та встановлення режиму “нормалізації”. Запропонувавши власне бачення розвитку соціалістичної ідеології, вони засудили існуючу в Чехословаччині систему командно-адміністративного соціалізму радянського зразка. Опозиційні угруповання об'єднувало прагнення демократизації країни і здобуття нею справжнього суверенітету. Арешти й судові розправи 1970-1972 рр. дозволили комуністичному керівництву нейтралізувати на деякий час відкриті опозиційні виступи.

У середині 70-х років наступив якісно новий етап розвитку антитоталітарного опору, свідченням чого стало завершення процесу структуризації основних течій дисидентського руху (реформаторсько-комуністичної, соціалістичної, релігійної, ліберально-демократичної). В основі діяльності дисидентства лежали ідеї “моральної революції”, закладені у концепції „неполітичної політики”.

Незважаючи на свою неоднорідність, наявність серйозних розбіжностей чехословацький дисидентський рух тяжів до об'єднання, самоорганізації, прагнув розширити свій вплив на суспільно-політичне життя. Це засвідчили створення правозахисного об'єднання Хартії-77, яка діяла на основі Гельсінських угод, високий рівень поширюваного самвидаву, встановлені контакти з опозиційними силами держав радянського блоку, міжнародними правозахисними організаціями. Завдяки активній діяльності Хартії-77 про стан справ з правами людини в Чехословаччині стало широко відомо в світі. Інтегрувавши усі течії дисидентського руху, Хартія-77 своє головне завдання - поширення інформації щодо порушення конституційних прав людини - виконала, однак, не змогла досягнути якого-небудь помітного політичного впливу серед населення країни, бо правозахисне об'єднання перебувало постійно у стані активного самозахисту. Партійно-державне керівництво ЧССР послідовно проводило боротьбу з нонконформістськими силами.

Особливе місце в історії антитоталітарного руху опору належить “паралельній культурі”, яка, мобілізуючи інтелектуальні сили суспільства, перманентно забезпечувала реалізацію новітніх культурно-мистецьких напрямів, наукових дисциплін, невизнаних тоталітарним режимом.

Зростання опозиційної активності в другій половині 80-х років було пов'язане з кризовою ситуацією, що охопила всі сфери життя суспільства. Зниження рівня життя, крах офіційної ідеології та залежне становище щодо СРСР дискредитували правлячий режим. Підйом громадської самосвідомості проявився у виникненні незалежних громадянських ініціатив, участі громадян країни у підписних акціях, масових вуличних демонстраціях. Набираючи силу громадський рух сприяв зростанню опозиційних настроїв серед населення, поглиблював внутрішню ізоляцію політичного істеблішменту.

Демократичну революцію в Чехословаччині підготував процес визрівання елементів громадянського суспільства, яке існувало в самій тоталітарній системі, але поза її владних структур. Вона стала відповіддю на кризу комунізму, його прогресуючий занепад. Демократична революція 1989 р. мала глибоке аутентичне коріння, не була плодом “горбачевізму”, хоча її хід побічно був ним обумовлений. Комуністичний режим у Чехословаччині впав не лише в результаті діяльності антитоталітарних рухів. Скоріше за все, падіння відбулося після втрати закордонної підтримки цьому режиму й відкритого дистанціювання від нього переважної більшості населення країни на масових демонстраціях, яке усвідомлювало безперспективність та чужорідність нав'язаної зовні суспільно-політичної системи. Коли це відбулося, ті, що пройшли школу антитоталітарних рухів, в першу чергу підписанти Хартії-77, в умовах гострої кризи режиму очолили демократичну революцію і довели її до кінця.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях

1. Антитоталітарний опозиційний рух у Чехословаччині (1968-1972 рр.) // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Наукові записки Рівненського державного гуманітарного ун-ту: Зб. наук. праць. Вип. 2. Рівне, 2001. С. 181-186.

2. Діяльність ліворадикальної організації Чехословаччини “Рух революційної молоді” (1968-1969 рр.) // Наукові записки Національного ун-ту “Острозька академія”: Історичні науки. Вип. 2. Острог, 2002. С. 54-57.

3. Самвидав як складова частина “паралельної культури” в Чехословаччині в 70-80-ті роки ХХ ст. // Історико-політичні проблеми сучасного світу: Зб. наук. статей / Чернівецький нац. ун-т ім. Ю. Федьковича. Вип. 9. Чернівці: Рута, 2002. С. 305-311.

4. Дисидентський і правозахисний рух у Чехословаччині в 70-80-х роках ХХ ст. // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Наукові записки Рівненського державного гуманітарного ун-ту: Зб. наук. праць. Вип. 3. Рівне, 2004. С. 159-164.

5. Загальні тенденції розвитку “паралельної культури” в Чехословаччині (70-80-ті роки ХХ ст.) // Наукові записки Національного ун-ту “Острозька академія”: Історичні науки. Вип. 4. Острог, 2004. С. 468-475.

6. Підписні акції та вуличні демонстрації як прояви активізації суспільно-політичного життя в Чехословаччині напередодні “оксамитової революції” 1989 р. // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Наукові записки Рівненського державного гуманітарного ун-ту: Зб. наук. праць. Вип. 4. Рівне, 2005. С. 107-111.

7. Становлення та розвиток соціалістичної опозиції в Брно (1968-1972 рр.) // Слов'янський вісник. Вип. 2. Серія “Історичні науки” / Рівненський ін-т слов'янознавства Київського славістичного ун-ту - Рівненський державний гуманітарний ун-т. Рівне, 2001. С. 124-131.

8. Хартія-77 - правозахисне об'єднання в Чехословаччині (70-80-ті роки ХХ ст.) // Історична наука: проблеми розвитку. Матер. міжнар. наук. конф. (17-18 травня 2002 р.) / Східноукраїнський нац. ун-т ім. В. Даля. Луганськ, 2002. С. 141-144.

9. Розвиток громадянських ініціатив у Чехословаччині напередодні листопада 1989 р. // Слов'янський вісник. Вип. 3. Серія “Історичні науки” / Рівненський ін-т слов'янознавства Київського славістичного ун-ту - Рівненський державний гуманітарний ун-т. Рівне, 2004. С. 156-166.

10. Андеґраунд як складова частина „паралельної культури” у Чехословаччині в 70-80-х роках ХХ ст. // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Наукові записки Рівненського державного гуманітарного ун-ту: Зб. наук. праць. Рівне, 2005. С. 166-175.

Анотація

Слесаренко А.В. Антитоталітарні рухи в Чехословаччині (1969-1989 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. - Київський славістичний університет, Київ, 2007.

У дисертації на основі широкого кола джерел досліджено причини, умови та основні етапи розвитку антитоталітарних рухів у Чехословаччині 1969-1989 рр. Здійснено комплексний аналіз основних форм і методів діяльності чехословацької антитоталітарної опозиції періоду „нормалізації”, а також порівняльний аналіз форм і методів боротьби проти тоталітаризму різних опозиційних угруповань та ініціатив. Визначено ступінь впливу антитоталітарних рухів на суспільно-політичні процеси в Чехословаччині в досліджуваний період.

Ключові слова: антитоталітарні рухи, опозиція, режим „нормалізації”, „паралельна культура”, громадянські ініціативи, дисиденти.

Аннотация

Слесаренко А.В. Антитоталитарные движения в Чехословакии (1969-1989 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - всемирная история. - Киевский славистический университет, Киев, 2007.

В диссертации на основе широкого круга источников исследовано причины, условия и основные этапы развития антитоталитарных движений в Чехословакии в 1969-1989 гг. Осуществлен комплексный анализ форм и методов деятельности чехословацкой антитоталитарной оппозиции периода “нормализации”, а также сравнительный анализ форм и методов борьбы против тоталитаризма разных оппозиционных группировок и инициатив. Определена степень влияния антитоталитарных движений на общественно-политические процессы в Чехословакии в исследуемый период. Установлено, что объективными причинами возникновениями антитоталитарных движений были политическое поражение реформаторской фракции А. Дубчека и тоталитарный характер коммунистического режима.

Начали борьбу чехословацкого общества против тоталитаризма активисты политических группировок 1969-1972 гг. Предлагая собственное видение развития социалистической идеологии, они осудили существующую в Чехословакии систему командно-административного социализма советского образца. Оппозиционные группировки объединяло стремление к демократизации страны и приобретение подлинного суверенитета. Аресты и судебные расправы позволили коммунистическому руководству нейтрализовать на определенное время оппозиционные выступления.

В середине 70-х годов наступил качественно новый этап развития антитоталитарного сопротивления, чему свидетельствует завершение процесса структуризации основных течений диссидентского движения (реформаторско-коммунистической, социалистической, религиозной, либерально-демократической). Деятельность диссидентства базировалась на идеях “моральной революции”, заложеных в концепции “неполитической политики”, подразумевшей утверждение представления о правах человека, как исходной точке критике коммунистического тоталитаризма, усилия по реализации принципов “жить не по лжи”, независимую культуру и самиздат. Вопреки своей неоднородности, присутствию серьёзных разногласий чехословацкое диссидентское движение стремилось к объединению, самоорганизации, расширению своего влияния на общественно-политическую жизнь. Свидетельством чего стали основание правозащитного объединения Хартии-77, высокий уровень распространенного самиздата, установленые контакты с оппозиционными силами государств советского блока, международными правозащитными организациями. Интегрируя все течения диссидентского движения, Хартия-77 свою главную задачу - распространение информации о нарушении конституционных прав человека выполнила, однако, не смогла достигнуть какого-нибудь заметного политического влияния среди населения страны, потому что правозащитное объединение постоянно находилось в состоянии активной самозащиты.