Доробок вчених та інженерів Полтавщини у розвитку аерокосмічної галузі у ХХ столітті

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ТРАНСПОРТУ І ЗВ'ЯЗКУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТЕХНОЛОГІЙ ТРАНСПОРТУ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ДОРОБОК ВЧЕНИХ ТА ІНЖЕНЕРІВ ПОЛТАВЩИНИ

У РОЗВИТКУ АЕРОКОСМІЧНОЇ ГАЛУЗІ У ХХ СТОЛІТТІ

Спеціальність: Історія та історія науки

Пістоленко Ірина Олександрівна

Київ, 2007 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В літописі видатних науково-технічних досягнень ХХ століття становленню та розвитку авіації, ракетної техніки, космічним дослідженням по праву належить одне з головних місць. Сам факт використання апаратів, важчих за повітря, запуску перших космічних апаратів мав виключно важливе значення, оскільки знаменував вторгнення в абсолютно нову сферу діяльності і сприяв народженню нових наукових напрямів. Завдяки цьому, за якихось півстоліття сформувався сучасний стан авіаційної та космічної науки і техніки.

Нині не підлягає сумніву той факт, що подальший розвиток земної цивілізації пов'язаний з навколоземним простором, і з розвитком людського суспільства проникнення в космос буде поглиблюватися.

Сучасна ситуація співзвучна з думкою одного з перших теоретиків космонавтики, нашого земляка Ю.В. Кондратюка (О.Г. Шаргея): „Саме у можливості у найближчому ж майбутньому розпочати по-справжньому господарювати на нашій планеті і слід вбачати основне значення для нас у завоюванні Сонячної системи”.

Можна вважати, що головне завдання для істориків авіаційної, ракетної і космічної науки і техніки сьогодні полягає у тому, що нині з'явилося багато нових важливих завдань, які очікують вивчення і глибокого наукового аналізу. Їх вирішення неможливе без ґрунтовного оволодіння історією аерокосмічної науки і техніки. Україна має давні коріння у згаданих галузях, проте її участь в їх становленні та розвитку за часів СРСР (як раніше і Російської імперії) не досліджувалася.

Це стосується і регіонів нашої країни, Полтавщини зокрема. Визначити традиції та з'ясувати вагомість внеску України як однієї з повноправних учасниць авіаційної та ракетно-космічної корпорації передових країн світу в прогрес названих галузей, безумовно, необхідно, і в цьому наша держава уже має чималі здобутки. Полтавський регіон - не лише культурно-історичний центр нашої країни, але й багато зробив для її науково-технічного розвитку. Тому дослідження науково-технічного доробку вчених та інженерів Полтавщини та їх внеску у цю важливу справу є необхідним і актуальним.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є складовою частиною науково-дослідної роботи Національного технічного університету України „КПІ” за темою „Дослідження визначних розробок у галузі аерокосмічних технологій” (номер державної реєстрації 0103U000290).

Мета і завдання дослідження. Мета полягає у комплексному висвітленні внеску вчених та інженерів Полтавщини у загальний розвиток авіації та ракетно-космічної науки і техніки у ХХ ст.

Об'єктом дослідження є процес розвитку вітчизняної авіаційної та ракетно-космічної науки і техніки у ХХ столітті.

Предметом дослідження є внесок вчених та конструкторів Полтавщини в аерокосмічну галузь та діяльність установ та організацій регіону в процесі розвитку вітчизняної авіаційної та ракетно-космічної науки і техніки у другій половині ХІХ-ХХ століттях.

Хронологічні межі дослідження - ХХ століття. Для з'ясування історичних передумов виникнення, становлення і розвитку аерокосмічної галузі в ХХ столітті були також досліджені основні події аерокосмічної історії, пов'язані з діяльністю перших вчених-полтавців у цій сфері у ХVIII-ХІХ століттях.

Особистий внесок здобувача. Наведені в дисертації наукові результати та висновки отримані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення та висновки дисертації доповідались та обговорювались на наукових конференціях, наукових читаннях, а також на засіданнях методичної комісії та Вченої ради Державного політехнічного музею (Київ, 2004-2006 рр.).

Структура дисертації відображає логіку наукового дослідження, підпорядковану меті та завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку джерел та додатків. Вона містить 270 сторінок, із них 165 сторінок основного тексту, список джерел з 349 найменувань на 32 сторінках, 44 додатки на 73 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, окреслено хронологічні межі наукового пошуку, визначено мету та завдання дослідження, його наукову новизну, практичне значення, наведено відомості про апробацію результатів дисертації.

У розділі 1 - „Історіографія проблеми, джерельна база та методологічні основи дослідження” висвітлено основні етапи розвитку наукової думки з даної проблеми, проаналізовано роботи попередників, окреслено напрями, наведено програму дослідження.

Аналіз літературних джерел із проблеми, що досліджувалась, засвідчує наступне. Оскільки наша держава у досліджуваний період входила до складу Російської імперії, а потім - СРСР, внесок України та її регіонів, зокрема Полтавщини, у загальний розвиток аерокосмічної науки і техніки не визначався, а діяльність українських (і полтавських) підприємств, організацій, формувань відповідного профілю, розробки представників нашої країни - діячів авіаційної та ракетно-космічної галузей розглядались як складова частина російської і радянської аерокосмічної історії. Тому обрана нами тема фактично не була предметом спеціального дослідження. Лише деякі аспекти досліджуваної проблеми частково висвітлені в низці літературних джерел.

Їх аналіз свідчить, що історіографічна спадщина, присвячена досліджуваній проблемі, хронологічно поділяється на три періоди: до 1917 року, радянського періоду - 1917-1991 рр., сучасну (з 1991 р.).

Протягом першого з них основна увага дослідників зосереджувалася на аналізі головних подій та відкриттів часу становлення і початкового розвитку аеронавтики та ракетної техніки. Радянський період характеризується появою праць, які стали результатом ґрунтовного дослідження процесу розвитку аерокосмічної галузі в цілому та окремих її етапів і складових зокрема.

Однією з головних особливостей історіографії сучасного періоду можна вважати дослідження різних аспектів аерокосмічної історії України, глибокий аналіз проблем і перспектив саме вітчизняної аерокосмічної науки і техніки. За тематичним принципом, напрямами та методологією досліджень усі джерела інформації були поділені таким чином. До першої групи віднесено праці дослідників історії науки і техніки, які вивчали становлення та розвиток вітчизняної аерокосмічної галузі в цілому та окремі її аспекти зокрема. Аналіз літературних джерел засвідчує, що структура праць з історії авіаційної та ракетно-космічної науки і техніки в основному повторює структуру цих галузей, віддзеркалюючи відповідно розвиток аеродинаміки, теорії двигунів, конструкції літаків, ракет, космічних апаратів, систем керування і т. ін.

Крім цього, є ряд розробок з історії відповідних проблем і узагальнюючих праць щодо становлення і розвитку галузей в окремі періоди або спроб відтворення історії авіаційної та ракетно-космічної науки і техніки як єдиного процесу. Останнім часом видана велика кількість книг і статей з історії авіації та космонавтики, підготовлені інші матеріали: енциклопедії, бібліографії, хронології, збірники документів та матеріалів, видання, присвячені історії провідних колективів та організацій, історії авіаційних та космічних програм і т. ін.

Стосовно бібліографій слід відзначити, що донині практично ще немає повних систематизованих оглядів виданих матеріалів з історії авіаційної та ракетно-космічної техніки. Бібліографії з технічних питань, які певним чином класифіковані, є корисними, проте вони охоплюють лише частину тих галузей, які входять до кола досліджень сучасних істориків науки і техніки. Існує небагато аналітичних бібліографій виданої літератури з питань ракетно-космічної історії. Нині все більшу увагу істориків науки і техніки привертає питання щодо можливості використання математичних методів у дослідженнях з історії природознавства і техніки. В історії авіації та космонавтики це є актуальним у зв'язку з нагальною проблемою більш рішучого переходу від якісних до кількісних оцінок, в основу яких мають бути покладені детально опрацьовані об'єктивні критерії розвитку авіаційної та ракетно-космічної техніки. Ці дослідження ще не мають свого логічного завершення, проте спроби, що були зроблені, являють безсумнівний інтерес, а вказаний напрям, безперечно, заслуговує на увагу, тому що підготовляє можливості для науково обґрунтованого моделювання, а потім - і прогнозування розвитку аерокосмічної науки і техніки. Необхідно відзначити, що методика розробки історії аерокосмічної галузі як такої, що охоплює порівняно невеликий історичний період, розроблена поки що недостатньо детально.

Другу групу складають праці, що за своїм змістом безпосередньо пов'язані з темою дослідження. В них автори прагнули частково показати участь підприємств, організацій Полтавщини та вчених, конструкторів - її представників у становленні і розвитку авіаційної, ракетної техніки та космонавтики, подавали стислу інформацію, що стосувалася даної проблеми (зокрема, енциклопедичні, енциклопедично-довідникові, підсумково-інформаційні, а також наукові, науково-популярні, художні видання).

До третьої групи віднесено праці науково-педагогічного спрямування. Слід відзначити, що проблема навчальної літератури, повноцінних посібників, необхідних для викладання історії авіаційної та ракетно-космічної техніки у вищих навчальних закладах, є суттєвою. Нині не викликає сумніву, що кваліфікований спеціаліст має знати історію своєї галузі, проте ми вимушені констатувати, що це незаперечне положення поки що майже не знаходить практичного втілення.

Четверту групу складає сукупність матеріалів газет, журналів, що містять дані по досліджуваним питанням. До них відносяться публікації в періодиці за 1910-1970-і рр. із зібрань Публічної бібліотеки в м. Санкт-Петербурзі, сховищ Полтавської області наукової бібліотеки ім. І.П. Котляревського, бібліотечного фонду Полтавського краєзнавчого музею (ПКМ), у низці харківських видань, матеріали публікацій в югославських виданнях (сербською та російською мовами). Останню, п'яту, групу складають Інтернет - ресурси (Веб - матеріали України, Росії, США). Серед використаних під час дослідження джерел є опубліковані (наукові праці вчених, конструкторів), неопубліковані (здебільшого рукописи, начерки, креслення) та речові (фоно-, кіно- та фотодокументи і т. ін.).

Джерельну базу дисертації становила сукупність архівних документів і друкованих матеріалів, які розкривають зміст дисертації. Джерельною основою дослідження стали архівні документи з фондів: Архіву Російської Академії наук, Російського Державного архіву економіки, Державного архіву Російської Федерації, Російського Державного Військово-історичного архіву (м. Москва), Центрального Державного історичного архіву Ленінградської області (м. Санкт-Петербург), Державного архіву м. Києва, Державного архіву Чернігівської області, Державного архіву Полтавської області, а також архівів таких підприємств та організацій, як Науково-виробниче об'єднання машинобудування (м. Реутов Московської області), Московський державний технічний університет імені М. Баумана, Інститут історії природознавства і техніки Академії наук Російської Федерації, Науково-меморіальний музей М.Є. Жуковського (м. Москва), Полтавське авіапідприємство, музей Турбомеханічного заводу, Музей авіації та космонавтики, Галерея мистецтв в м. Полтаві, Кременчуцьке льотне училище цивільної авіації (м. Кременчук Полтавської області). Було опрацьовано опубліковані архівні документи і матеріали: „Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства СССР” (1923), Постанови Ради Міністрів УРСР, ЦК КП(б)У, Комісаріату електростанцій СРСР, Головного управління Цивільного повітряного Флоту, в яких знайшла відображення офіційна політика російського і радянського керівництва щодо розвитку аерокосмічної справи в Україні, та інші.

Значна частина опрацьованих матеріалів та документів ще не була опублікована, не залучалась дослідниками до наукового обігу. Всього в державних архівах опрацьовано 32 фонди, 35 описів, майже 100 справ.

Переважна більшість документів і матеріалів з названих архівних зібрань також вводиться до наукового обігу вперше.

Завдяки цьому в дисертаційній роботі подається певна нова або маловідома інформація, що стосується біографій і творчої діяльності конструктора перших у російській армії ХІХ століття бойових порохових ракет О.Д. Засядка, одного з перших теоретиків космонавтики Ю.В. Кондратюка (О.Г. Шаргея), піонера військового повітроплавання та авіації О.М. Кованька, творця першого у світі авіаційного ранцевого парашуту Г.Є. Котельникова, вченого в галузі ракетної техніки та космонавтики Ю.О. Побєдоносцева, вченого в галузі механіки і процесів керування, конструктора авіаційної та ракетно-космічної техніки В.М. Челомея.

Окремо окреслено методологічні засади та визначено методи проведення дослідження. В результаті опрацювання наукової літератури, джерел, їх класифікації, систематизації та аналізу було створено достатню базу для дослідження напрямів обраної теми.

У розділі 2 - „Соціально-економічні та науково-технічні передумови розвитку аерокосмічної галузі в регіоні” показано, що Полтавщина в межах колишньої губернії і в межах нинішньої області була і є важливим регіоном нашої держави, одним з визнаних центрів розвитку української історії, культури, науки, техніки, має значний потенціал для реалізації перспективних напрямів економічного прогресу.

Географічне положення Полтавщини, особливості її територіального, соціально-економічного, культурного формування з давніх часів до сьогодення сприяли поступовому виникненню та прогресивному розвитку різних галузей: промисловості, сільського господарства, культури, науки, техніки. Друга половина ХІХ ст. ознаменувалася для Полтавщини створенням цілої системи науково-дослідних установ та навчальних закладів різного профілю. Активний їх розвиток упродовж наступних десятиліть, реорганізація у відповідності з вимогами часу дали змогу Полтавщині стати не лише важливим адміністративним, економічним, культурним центром України, але і своєрідною „кузнею” творчих, наукових кадрів. Зокрема, це стосується таких важливих галузей, як природничі науки, ракетна справа. У дослідженні на основі маловідомих архівних документів та інших матеріалів з колекцій архівів і бібліотечних фондів міст Києва, Полтави, Москви, Санкт-Петербурга проаналізовано ті аспекти діяльності полтавських учених ХІХ ст. у вищеназваних галузях, що донині залишалися поза колом ґрунтовних досліджень істориків науки і техніки: доробки у дослідженнях неба, в метеорології П.І. Борисова, його праці про походження планет і визначення 12-річного сонячного циклу, в небесній механіці, в балістиці - М.В. Остроградського, автором досліджена і подана маловідома інформація щодо конструктивних особливостей, технічних характеристик ракет О.Д. Засядка, вперше йдеться про методи захисту снарядів від іржі, запропоновані винахідником, уточнені також деякі аспекти біографічного плану - стосовно генеалогії, дати смерті і місця поховання конструктора. Можна зробити висновок, що названі творчі розробки цих учених є важливими для загального розвитку аерокосмічної науки і техніки. Їх досягнення знайшли свій розвиток і продовження в традиціях та діяльності представників Полтавської гравіметричної обсерваторії (заснованої в 1926 р. за ініціативою академіка О.Я. Орлова), Полтавського Петровського кадетського корпусу (відкритого у 1840 р.) та Вищого зенітного ракетного командного училища ім. генерала армії М.Ф. Ватутіна (існує з 1941 р.), інших організацій, в теоретичних дослідженнях та практичних розробках учених, конструкторів, спеціалістів у галузі авіації та космонавтики.

У розділі 3 - „Становлення та розвиток авіації на Полтавщині” розглянуто історичний аспект розвитку, кількісну і якісну характеристики авіаційної галузі в Полтавському регіоні. За відомостями та даними нечисленних документів, що збереглися, поступили у різні фонди та архіви, встановлено кількість, найменування навчальних закладів та формувань авіаційного профілю, які діяли й діють на Полтавщині з 1920-х рр. (а деякі - і раніше) до нинішнього часу.

Це один з найстаріших не лише в Україні, але й в усій Російській імперії аероклубів, який розпочав свою діяльність у 1910 р., Всеукраїнська школа льотчиків, Вища офіцерська школа штурманів у м. Полтаві, Кременчуцький аероклуб ТСО Авіахіму України, військові авіаційні школи початкового навчання льотчиків та з підготовки авіаштурманів, стрільців та стрільців-радистів у м. Кременчуці.

У цьому розділі проаналізована також діяльність полтавських авіаційних організацій: аеродрому, заснованого на початку 1920-х рр., який зробив Полтаву центром перших повітряних ліній Товариства „Укрповітрошлях”, розгалуженої мережі осередків та гуртків Товариства сприяння авіації України та Криму, що дозволили Полтавщині відігравати важливу роль серед інших відділень європейської частини СРСР (полтавська мережа нараховувала в 1920-х-1930-х рр. 237 осередків). Досліджено історію і основні напрями діяльності авіапідприємства та військових авіаформувань на території Полтавської області з 1923 р. до сьогодення, а саме: авіаз'єднання Полтавської авіабази, аеродромів Миргорода і Пирятина Полтавської області, які разом з 8-ю та 15-ю повітряними арміями США, укомплектованими важкими бомбардувальниками В-17 „Літаючі фортеці” (“Flying Fortreses”), брали участь у так званих „човникових рейдах” - в операції „Френтік” у рамках програми спільних дій стратегічної авіації країн антигітлерівської коаліції (1944), 13-ї гвардійської Дніпропетровсько-Будапештської бомбардувальної авіадивізії далекої дії та інших, - а також заводів, які напередодні війни 1941-1945 рр. та після звільнення від фашистської окупації працювали у підпорядкуванні або виконували мобілізаційні завдання Наркомату Авіаційної Промисловості СРСР: „Метал” (завод №456), „РЕМЗ”, „Комунар”. Підтверджено правонаступність та розвиток підвалин, закладених полтавцями в авіаційній галузі протягом 1920-х-1970-х рр., результатами аналізу маловідомих документів і матеріалів з особистого архіву генерал-лейтенанта авіації Л.В. Козлова та визначенням значення в історії авіації навколосвітнього польоту, який очолюваний ним екіпаж здійснив у грудні 1990 р. на літаку Ан-124 „Руслан” за маршрутом Мельбурн - Південний полюс - Ріо-де-Жанейро - Касабланка - Північний полюс - Возвиженка - Мельбурн. У польоті на запрошення Л.В. Козлова брав участь полтавський письменник А.Ю. Рябко (м. Лубни Полтавської області). У дисертації доведено, що авіаційні традиції Полтавщини стали важливою частиною історії авіації України і Росії.

Показано цілу плеяду авіаконструкторів, льотчиків, інших фахівців аеронавтичної галузі, яких не можна прямо віднести до українських авіаторів, проте їх діяльність мала суттєвий вплив на справи останніх.

У дослідженні виявлено, що багато з перших повітроплавальних та авіаційних формувань і навчальних закладів к. ХІХ - поч. ХХ ст.ст. дислокувалися і діяли в Україні: в м. Києві - ХІ корпусний авіаційний загін, що ввійшов в історію авіації як „нестеровський”, 7-а повітроплавальна рота, у м. Вінниці, де базувалася ескадрилья важких повітряних кораблів „Ілля Муромець”, у містах Севастополі, Одесі, Харкові, Ковно, Осовці, у м. Кременчуці Полтавської губернії знаходилася частина майстерень ХІ авіазагону. В названих авіаційних формуваннях служили випускники військової авіашколи (м. Санкт-Петербург), організованої і очолюваної О.М. Кованько: відомі повітроплавці, авіатори та авіаконструктори Р.Л. Ніжевський, М.Ф. Івков, А.О. Кованько, М.Є. Крутень. Останній, під час служби в київському авіазагоні, проводив випробування літаків і відпрацювання пілотажу над м. Гадячем Полтавської губернії.

Вперше в Україні - на основі вивчення документів з архіву Г.О. Кованько (м. Браттлеборо, шт. Вермонт, США) - у дослідженні йдеться про авіаконструкторські розробки О.О. Кованька: одномісний розчалочний безфюзеляжний моноплан (1914), літак шкільного типу (1926), про дальні перельоти авіатора, які він, як і П.М. Нестеров, став здійснювати одним з перших в Російській імперії. Наприклад, у 1912 р. - на повітряній кулі, у 1913 р. - на аероплані, за маршрутами Варшава-Люблін-Варшава, Гатчина-Псков-Ревель (Талін)-Гатчина. Зазначається, що перша в Росії катастрофа у повітрі - зіткнення двох апаратів - також пов'язана з іменем О.О. Кованька і сталася навесні 1913 р. на Гатчинському аеродромі. Під час виконання чергової фігури аероплани, якими керували інструктори школи поручик О.О. Кованько і лейтенант повітряного флоту В. Дибовський зіткнулися, і впали з 30-метрової висоти. Льотчики залишилися живими. Своєю плідною науковою і практичною працею на аеронавтичному поприщі названі діячі залишили помітний слід в історії повітроплавання та авіації України і Росії, зробили вагомий внесок у підготовку теоретичних та практичних підвалин польоту, які знайшли застосування у наступні десятиліття ХХ ст.

Також більш детально розглянуто окремі аспекти діяльності О.М. Кованька. Акцентується увага на його авіаційно-конструкторських розробках (ручна лебідка, якір, пальники та термометри для монгольф'єрів і газового аеростата та інші), на винаходах, участі у роботі науково-суспільних організацій (Повітроплавальної комісії Міжнародного метеорологічного комітету, Імператорського Російського Технічного Товариства, Міжнародної комісії з наукового повітроплавання та інших), керівництві першими теоретичними дослідженнями та практичними експериментами в галузі аерофотозйомки (вперше розроблялися способи фотографування з повітряної кулі. О.М. Кованько розпочав цю роботу у 1886 р., зробивши знімки простою любительською камерою з висоти 800 м у польоті над р. Нева), авіаційної медицини (повітроплавці разом з лікарем С.П. Мунт першими у світі почали проводити медичні дослідження) та зв'язку (успішні результати експериментів військових авіаторів штабс-капітана Г.Г. Горшкова та поручика О.О. Кованька у польотах над Гатчиною підтвердили можливість використання диктофону у розвідувальних польотах).

Доводиться також, що політ Д.І. Менделеєва на повітряній кулі для спостереження сонячного затемнення (1887), підготовлений фахівцями школи під керівництвом О.М. Кованька, не був першим подібним польотом в царській Росії. За завданням Академії наук ще 1804 року в м. Санкт-Петербурзі академік Я.Д. Захаров на аеростаті фламандця Є. Робертсона, якого запросили в Росію, здійснив перший повітряний політ, під час якого провів багато наукових спостережень. Д.І. Менделеєв же здійснив свій політ на першій повітряній кулі, що була побудована в Російській імперії, а не за кордоном. Досліджено полтавське походження родоводу О.М. Кованька, а також зв'язки з Полтавщиною конструктора Г.Є. Котельникова.

Найважливішим винаходом Г.Є. Котельникова вважається авіаційний ранцевий парашут. Його творець першим у світі знайшов правильний принцип будови парашута для авіаторів, створив компактну, просту і достатньо надійну конструкцію „рятувального ранця”, першим урахував всі особливості застосування парашута на літаку.

У дисертації розглянуто також низку інших оригінальних винаходів Г.Є. Котельникова, як в авіаційній, так і в інших галузях техніки. Так, у 1913 р. ним був розроблений новий тип повітряного гвинта з лопатями особливої форми - так званий „крильчастий пропеллер”.

Пізніше подібні гвинти знайшли застосування в авіації. Винахідник сконструював також гарматний парашут з пристроєм для того, щоб гармата, відокремившись після пострілу від літака, в разі необхідності не опускалася з парашутом на землю (парашут не повинен був розкриватися, наприклад, над територією противника), а самознищувалася. Цей винахід можна вважати першим у світі автоматичним вантажним парашутом.

Г. Котельников мав також розробку корзинового парашута для прив'язних аеростатів з куполом діаметром близько 12 метрів (1926).

У випадку небезпеки повітроплавці мали опуститися на ньому, не покидаючи корзини. Цей винахід був прийнятий на озброєння повітроплавальними частинами. Цінними та необхідними винаходами Г.Є. Котельникова є також авіаційна навчальна бомба, проект „Окремі частини локомобіля”, винаходи в радіосправі.

У розділі 4 - „Роль представників Полтавщини у розвитку ракетно-космічної галузі” показано, що здійснення космічних польотів і програм стало можливим завдяки ґрунтовним дослідженням, які проводилися багатьма науковцями в різних країнах: СРСР, США, Німеччині, Франції. Широке використання знайшли теоретичні розробки та практичні проекти вчених українського походження: С.П. Корольова, В.П. Глушка, М.К. Янгеля та інших. Серед них - доробки В.М. Челомея, Ю.О. Побєдоносцева, Ю.В. Кондратюка (О.Г. Шаргея) та інших учених та інженерів, які своїм життям і творчою діяльністю пов'язані з Полтавщиною.

Досліджено важливі питання біографії та творчої діяльності одного з перших учених у галузі теоретичної космонавтики Ю.В. Кондратюка (О.Г. Шаргея). Проаналізовано нову та маловідому інформацію щодо його навчання в полтавській гімназії, військової служби майбутнього вченого у Білій армії, нова версія щодо зміни прізвища, уточнення генеалогічних схем, питання авторства наукової праці „Завоювання міжпланетних просторів” Ю.В. Кондратюка (О.Г. Шаргея).

Подано результати опрацювання документів, що стосуються спеціальних досліджень, які проводилися групою, організованою на базі Інституту історії природознавства і техніки РАН, за допомогою працівників Державного архіву Полтавської області, і датуються 1962-1964 рр. Проаналізовані також закриті раніше для дослідників архівні документи із студентських справ О.Г. Шаргея та Г.Б. Шаргея.

Розділ містить відомості, які стали результатом опрацювання архівних колекцій колег та близьких Ю.О. Побєдоносцева, про його участь у розвитку льотної справи, у розробці реактивної зброї, в рішенні найбільш важливих технічних питань, пов'язаних зі створенням і застосуванням ракет в СРСР. Спираючись на інформацію з маловідомих архівних документів, проаналізовано окремі періоди праці Ю.О. Побєдоносцева у секції льотних досліджень експериментально-аеродинамічного відділу Центрального аерогідродинамічного інституту (м. Москва), участь у льотних випробуваннях літаків як механіка-лаборанта з випробувань і налагодження нових приладів та як інженера-випробувача нових дослідних конструкцій літаків. Він розробив спеціальний пристрій до літака, який полегшував вихід зі штопору, дозволяючи тим самим вирішувати одну з найбільш актуальних проблем в авіації початку 1930-х рр., а також конструкцію інтерцепторів (пристрою аеродинамічного гальмування, що вмикав поворотні пластини - так звані інтерцептори та системи керування ними для винищувача І-5). Інтерцептори виявили себе надійним засобом виводу літака зі штопору на будь-якій стадії. Це були перші дослідження щодо таких пристроїв.

Ю.О. Побєдоносцев став автором розробок ряду нових методів розрахунку та експериментальних досліджень літаків у польоті, які в більшості своїй послужили підмурком для подальших досліджень у цій галузі. Це дає підстави вважати Ю.О. Побєдоносцева одним з піонерів теорії і практики льотних випробувань, а його розробки - одним із значних імпульсів розвитку льотних досліджень на межі 20-30-х рр. ХХ ст.

У розділ включено відомості, які є доповненням до інформації про співробітництво Ю.О. Побєдоносцева з С.П. Корольовим під час праці у Групі Дослідження реактивного руху, Реактивному науково-дослідному інституті, в Німеччині (по вивченню ракет ФАУ) та на полігоні Капустин Яр з другої половини 1940-х рр., про роботи Ю.О. Побєдоносцева по відпрацюванню снарядів для „катюш”, по участі у розробці пускової установки для здійснення залпової стрільби реактивними снарядами (РС-82 та РС-132) у повітряному бою, по доведенню і пред'явленню на озброєння Військово-повітряного флоту і армії низки типів порохових ракетних снарядів, літаків, озброєних цими снарядами, і бойових автомашин - мінометних установок: БМ-8, БМ-13, БМ-31-12, а також по експериментальним дослідженням (спільно з інженером-полтавцем М.С. Кисенко) першої в СРСР аеродинамічної труби понадзвукових швидкостей (1930 і рр.). Розділ містить інформацію щодо першого застосування у вересні 1941 р. мінометної зброї в Україні (поблизу с. Диканька на Полтавщині) 4-м гвардійським мінометним полком з тридцятьма шістьма бойовими машинами БМ-13 на озброєнні. Тут був даний перший полковий залп „катюш” на всьому радянсько-німецькому фронті (за десять секунд було випущено 192 ракетних снаряда), а також один з перших нічних їх залпів.

Докладно розглянуто так званий „полтавський період” у житті Ю.О. Побєдоносцева (1922-1924 рр.), що став початком його творчої діяльності: навчання у Полтавській Індустріальній професійно-технічній школі, праця в авторемонтних майстернях, на електростанції в м. Полтаві, а також завідування науково-технічною частиною спортивно-льотної секції - гуртка безмоторної авіації Полтавського губернського відділення Товариства друзів Повітряного флоту, проектування та будування на базі деревообробних майстерень Полтавського столярно-різницького заводу планерів: одномісного тренувального „ДЗ Цапля” (конструкції Ю. Побєдоносцева і Б. Горонескуля), двомісного навчального біплану „Аист” (конструкції М.Й. Гуревича і З.І. Журбіної), одномісного навчального моноплану „Губтелега” (конструкції С.Л. Коца). Планери, що їх побудувала група полтавських ентузіастів, були заявлені для участі у ІІ Всесоюзних планерних змаганнях у Коктебелі (Крим) у 1924 р.

У розділі наведено також неоднозначні оцінки діяльності вченого, конструктора В.М. Челомея. Розділ містить маловідомі факти біографічного плану, інформацію про навчання і працю В.М. Челомея в Полтаві, Києві, Запоріжжі, яка дозволяє визначити особливе значення „українського періоду” в його житті і творчості.

Досліджено, за даними, що збереглися, родовід В.М. Челомея. У Полтаві, в 1914-1926 рр., В.М. Челомея обставини звели з цілою плеядою талановитих, відомих людей, які мали вагомий вплив на формування кола інтересів майбутнього вченого і конструктора. Серед них - представники „полтавської гілки” нащадків О.С. Пушкіна і М.В. Гоголя - М.О. Бикова (уроджена Пушкіна) та родина Данилевських. Початок творчої діяльності В.М. Челомея пов'язаний з навчанням та працею в містах Києві та Запоріжжі. Праця у складі групи молодих інженерів відділу двигунів внутрішнього згоряння київського Інституту Променергетики над конструюванням та випробуваннями навісних забортних двигунів для потреб оборонної промисловості, навчання в Київському авіаційному інституті (1932-1937) і засвоєння авіаційних традицій, що були характерними для Києва того періоду, серйозна зацікавленість проблемами механіки, прикладними питаннями математики, а також вміння органічно поєднувати теоретичні дослідження з рішенням прикладних завдань, які знайшли застосування в практиці - як, наприклад, вирішення проблеми поломок колінчастого валу ліцензійних двигунів К-14 під час практики на Запорізькому моторобудівному заводі імені П.І. Баранова (1935-1936), - все це стало основою для подальшої успішної наукової, конструкторської, педагогічної діяльності В.М. Челомея.

Показано, що полтавці працювали на перспективні космічні програми. Так, завод штучних алмазів та алмазного інструменту налагодив виготовлення порошків спеціальної класифікації, паст, різних видів лезового та волочильного інструменту з синтетичних алмазів і надтвердих матеріалів виробництва, що використовувалися, зокрема, і в ракетно-космічній галузі, цехи полтавського заводу №20 працювали над виробництвом сонячних батарей, представники спеціального конструкторського бюро (СКБ) ВО „Лтава” брали участь у здійсненні програми по створенню системи „Буран”.

ВИСНОВОК

У висновках узагальнено результати дослідження:

1. Аналіз історіографії проблеми становлення та розвитку авіації і ракетно-космічної техніки в Україні дозволяє стверджувати, що як в радянській, так і в сучасній українській історіографії тема науково-технічного доробку вчених та інженерів Полтавщини в контексті розвитку аерокосмічної галузі не була предметом спеціального дослідження. Встановлено, що наявна джерельна база є в цілому репрезентативною для дослідження поставленої проблеми, представлена різноманітними матеріалами, основними серед яких є перші видання монографій та інших оригінальних праць вчених та інженерів із зібрань Публічної бібліотеки в м. Санкт-Петербурзі, югославських видань, рукописи та інші, а також унікальні архівні документи;

2. Виявлено джерела, які досі практично не досліджувались і тому не використовувалися в сучасних наукових опрацюваннях, що дозволило ввести до наукового обігу нові та маловідомі факти щодо вітчизняної аерокосмічної галузі окресленого періоду, нові документи з ряду архівів України та Російської Федерації (опрацьовано 32 фонди), сімейних архівів і зібрань;

3. Шляхом узагальнення джерельної бази відтворено цілісну історико-наукову картину і окреслено основні етапи розвитку авіації на Полтавщині в ХХ столітті у її зв'язку з розвитком вітчизняної та світової науки і техніки. Виділено передісторію та основні етапи її розвитку, а саме:

- першим етапом була організація у перше десятиліття ХХ ст. аероклубів - починаючи з одного з найстаріших на території України;

- другий етап - відкриття перших повітряних ліній, організація роботи місцевого відділення ТАПУК на початку 20-х років;

- на третьому етапі (тридцяті роки) на Полтавщині створюється мережа різних за напрямком та масштабами діяльності авіаційних та відповідних цивільних організацій;

- четвертим етапом був значний доробок Полтавщини у розвитку авіації у воєнні та повоєнні роки, що знаходився у єдиному руслі з діяльністю різноманітних установ та підприємств колишнього СРСР.

4. Обґрунтовано, що поширення авіаційних знань і становлення авіаційної науки і техніки значною мірою обумовлювались соціальними умовами на Полтавщині та в Україні, формуванням інфраструктури авіаційної галузі - відділів Товариства сприяння авіації, аеродрому, повітряної станції, авіапідприємства, заводів, підпорядкованих Наркомату авіаційної промисловості СРСР, авіаційних навчальних закладів та ін. Аналіз їх діяльності засвідчив значний внесок цих організацій у вирішення найбільш актуальних регіональних та загальних проблем, багатофункціонального використання авіації і є важливим для визначення характерних особливостей розвитку аерокосмічної науки і техніки, авіаційної справи для Полтавщини та України взагалі;

5. Виявлено та досліджено внесок у основні науково-технічні напрями розвитку ракетно-космічної галузі вчених та інженерів, пов'язаних своєю біографією та творчістю з Полтавщиною. Показано також роль полтавських установ, організацій, закладів, діяльність яких була спрямована на вирішення важливих завдань у ракетно-космічній галузі, підготовку кваліфікованих кадрів ракетників і т. ін. (завод штучних алмазів та алмазного інструменту, СКБ ВО „Лтава”, Полтавська гравіметрична обсерваторія, Вище зенітне ракетне училище та ін.);

6. Виявлено позитивну роль Полтавщини у формуванні світогляду, творчих інтересів, початку наукових досліджень учених-полтавців П.І. Борисова, М.В. Остроградського, О.Д. Засядка, Ю.В. Кондратюка (О.Г. Шаргея) та інших, а також видатних діячів авіаційної та ракетно-космічної галузі О.М. Кованька, Г.Є. Котельникова, Ю.О. Побєдоносцева, В.М. Челомея та інших, пов'язаних з Полтавською областю навчанням, працею, початком творчої діяльності, генеалогією. Особливо слід відзначити праці з дослідження неба, в галузі метеорології П.І. Борисова, з небесної механіки і балістики М.В. Остроградського, О.Д. Засядко сконструював перші вітчизняні порохові бойові ракети, вперше дослідив процес збереження снарядів від іржі, Ю.В. Кондратюк (О.Г. Шаргей) розробив пріоритетні пропозиції в галузі теорії космічного польоту: вертикальний старт космічної ракети-носія, шахове розташування форсунок, застосування в умовах космічного польоту сонячних батарей, використання дзеркал на орбіті для освітлення окремих ділянок Землі відбитим сонячним світлом, що б дозволило скоротити витрати дефіцитної електроенергії, використання спеціальної внутрішньої частини крісла космонавта типу ложемента, що робить менш відчутними перевантаження під час старту, посадки, інших складних відрізків космічного польоту, Ю.О. Побєдоносцев - автор низки розробок авіаційної та ракетної техніки, активний учасник створення першої вітчизняної ракети на рідинному паливі “ГИРД-09”, гвардійської мінометної установки БМ-13 та інших, під керівництвом В.М. Челомея була розроблена унікальна ракетно-космічна техніка: ракета-носій “Протон”, однойменні штучні супутники Землі, а також супутники “Політ”, “Космос-1267”, орбітальні станції “Салют-2, -3, -5” та інші космічні апарати;

7. Таким чином, у результаті аналізу фактичного матеріалу, який був зібраний у ході дослідження архівних та інших джерел, доведено, що Полтавщина, разом з усією Україною (у складі Російської імперії, СРСР, а потім - самостійною державою), зробила важливий внесок у становлення та розвиток авіаційної та ракетно-космічної науки і техніки. У зв'язку з цим визначено наступне:

- відтворення вітчизняної аерокосмічної науки і техніки, визначення внеску окремих регіонів України, і Полтавщини зокрема, у становлення і розвиток авіації, ракетно-космічної галузі потребує об'єктивного висвітлення на сторінках сучасних спеціалізованих видань, зокрема, в енциклопедичній, довідковій літературі та інших;

- з огляду на нові вимоги до авіаційної і ракетно-космічної галузей взагалі, до окремих їх структур і формувань у сучасний період, корисним і актуальним є як загальний, так і регіональний досвід їх становлення і розвитку, він може слугувати основою для необхідного в нинішніх умовах реформування, реорганізації аерокосмічних структур (спеціальних, науково-дослідних, навчальних та інших); науковий вчений історія

- існує необхідність розробки і введення в програми спеціальних навчальних закладів курсів з історії авіаційної та ракетно-космічної техніки, а також видання методичних посібників, до таких курсів та посібників можуть бути включені і окремі розділи історико-краєзнавчого плану;

- важливою є пропаганда досягнень в аерокосмічній галузі українських учених, конструкторів, спеціалістів, увічнення пам'яті цих діячів музейними засобами, надання науково-методичної допомоги для проведення досліджень і підготовки повідомлень, рефератів, курсових, дипломних та інших праць з аерокосмічної історії України та її регіонів істориками, краєзнавцями, студентами, учнями.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Пістоленко І.О. В.М. Челомей: штрихи до біографії // Дослідження з історії техніки: Збірник наукових праць. - К.: Політехніка, 2002. - Вип. 1. - С. 116-123.

2. Пістоленко І.О. С.П. Корольов і Ю.О. Побєдоносцев. Траєкторія долі // Дослідження з історії техніки: Збірник наукових праць. - К.: Політехніка, 2003. - Вип. 3. - С. 130-139.

3. Пістоленко І.О. Кованько О.М. Віхи біографії і внесок у розвиток аеронавтики // Дослідження з історії техніки: Збірник наукових праць. - К.: Політехніка, ЕКМО, 2004. - Вип. 5. - С. 157-161.

4. Пістоленко І.О. Винахідник Г.Є. Котельников. Коріння. Пошуки. Відкриття // Дослідження з історії техніки: Збірник наукових праць. - К.: Політехніка, ЕКМО, 2005. - Вип. 6. - С. 115-122.

5. Пістоленко І.О. О.Д. Засядко - воїн, винахідник, людина // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. - К.: Інститут історії України, 2006. - Вип. 11. - С. 298-306.

6. Пістоленко І.О. Полтавський музей авіації та космонавтики // Імена України в космосі: Науково-енциклопедичне видання / Під ред. І.Б. Вавилової, В.П. Плачинди. - Львів: Видавничий дім „НАУТІЛУС”, 2003, К.: Компанія „ВАІТЕ”, 2001, К.: Видавничий дім „Академперіодика”, 2003. - С. 114-116.

7. Пістоленко І.О. Дослідження Полтавського музею авіації та космонавтики // Матеріали 1-ї Всеукраїнської науково-практичної конференції „Український технічний музей: історія, досвід, перспективи”. - К.: ЕКМО, 2002. - С. 26-28.

8. Пістоленко І.О. В.М. Челомей. Сторінки життя - сторінки діяльності: за київськими адресами // Матеріали 2-ї Всеукраїнської наукової конференції Актуальні питання історії техніки”. - К.: ЕКМО, 2003. - С. 59-62.

Размещено на Allbest.ru