Універсали гетьманщини у контексті розвитку української документної традиції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Універсали гетьманщини у контексті розвитку української документної традиції

документний гетьманщина запорізький

Гетьманщина виникла в результаті Національно визвольної війни (1648-1658 рр.) українського народу проти Речі Посполитої. На початковому етапі існування Гетьманщина була фактично залежною від Речі Посполитої. Під час існування Гетьманщини була сформована Генеральна Військова Канцелярія на досвіді установ Запорізької Січі, польського-шляхетського та литовського управління. Вона вважалася найвищою центральною установою гетьманського уряду, яка виконувала декілька різних функцій: з одного боку, була урядова установа й здійснювала керівництво полковими канцеляріями, з іншого - готувала документи з різних питань державного, судового та фінансового характеру.

Враховуючи той факт, що гетьман і Генеральна військова канцелярія існували протягом першої половини XVIII ст. та видавали схожі за своєю силою та змістом акти, тому їх можна досліджувати у сукупності як акти гетьманської влади.

За формою документи, зосереджені в Генеральній військовій канцелярії можна поділіти на такі основні групи, як організаційно-розпорядчу, кадрова або особову, господарську та право ділову документацію [5, с. 144]. Найбільш поширеними серед джерел права гетьманської влади були нормативні акти, що видавалися у формі універсалів, ордерів, листів, інструкцій, декретів і грамот [1, с. 297].

Провідне місце серед державних актів гетьманської влади займали універсали. Універсал - термін найбільш поширеними енциклопедичним визначенням якого є:

- письмовий розпорядчий акт аміністративно-політичного змісту, який в Україні в другій половині XVII-XVIII ст. видавали гетьмани, Генеральна військова канцелярія, іноді представники генеральної старшини і полковники [2, с. 211];

- офіційні акти державної влади, які видавалися від імені гетьмана й Генеральної військової канцелярії та містили в собі закони та розпорядження.

Це була традиційна форма місцевих законодавчих актів, які приймалися ще у Запорозькій Січі і були призначені для широкого загалу, щоб повідомити про певну справу. В Речі Посполитій право прийняття універсалів належало польському королю та коронному гетьманові. Наприкінці XVI ст. право приймати універсали - військові розпорядження -польський уряд поширив і на гетьманів козацького реєстрового війська. Універсали посвідчувалися королівською печаткою, яка разом з іншими відзнаками гетьманської влади (клейнодами) вручалася козацькому гетьманові представниками польського уряду [5, с. 204].

У діловодство універсал як державотворчий акт, запроваджений Богданом Хмельницьким і побутував протягом усього існування Гетьманщини для звертання до народу, доведення до широкого загалу військових та адміністративних розпоряджень, наказів про мобілізацію війська, військові походи. Писалися вони здебільшого в Генеральній військовій канцелярії стисло, лаконічно, від імені гетьмана. Гетьманські універсали створювалися через різноманітні приводи, і в силу цього вони є різнорідними. Сам Богдан Хмельницький часто називав універсал не тільки «універсалом», але і «писанєм» (тобто посланням), «листом». Навіть той самий документ міг бути названий Хмельницьким і «універсалом» і «листом» одночасно. У силу цього потрібно покладатися не стільки на вказівки самого гетьмана, скільки на характер змісту й особливо внутрішньої форми документів.

Універсали, що призначалися для широкого опублікування, доводилися до відома всього населення - козаків, селян, міщан і мали відповідні звернення: «Всему православному христианскому народу духовного и мирского чинов в городе и во всех ме и селах того полку обретающемуся...» [3, с. 18]. Така широка публікація проводилася, зокрема, тоді, коли йшлося про обмеження і заборону селянських переходів, розшук та приймання втікачів - селян і солдатів, нові правила торгівлі тощо.

За невиконання норм універсалів або за порушення зроблених у них розпоряджень встановлювалися різні покарання. За своїм змістом універсали охоплюють найрізноманітніші сфери управління і досить повно відображають діяльність гетьманської влади. Дещо загальною, на наш погляд, є класифікація універсалів за призначенням, відповідно до якої вони поділялися на загальні та спеціальні.

Загальні універсали були призначені для усього населення держави, стосувалися, як правило, поточного управління, прикладом таких може бути універсал гетьмана Данила Апостола від 19 січня 1728 р. про заборону продажу малоросійських ґрунтів тощо. Спеціальні універсали відносилися до окремих установ, станів чи груп населення, прикладами таких можуть бути: універсал Івана Скоропадського від 5 червня 1713 р. про заборону використання на косовицю селян Прохорської сотні Ніжинського полку [4, с. 13]; універсал Генеральної військової канцелярії від 1746 р. про невтручання генеральної старшини полковників і сотників Стародубського полку у справи Стародубського магістрату тощо [5, с. 199]. Останні становлять найбільшу кількість усіх універсалів, за змістом вони відображають різні сторони життя Лівобережної України, розкривають механізм діяльності гетьманської влади, але насамперед у них йдеться про господарські справи.

Серед інших державотворчих актів гетьманської влади, що були близькими до універсалів, є ордери та інструкції. Ордер - розпорядження, сповіщення, спущене з вищої інстанції на місця, інструкція визначала статус службових та уповноважених осіб, містила офіційні регламентації щодо здійснюваних заходів, дій [4, с. 36]. Отже, гетьманські ордери - документи, що стосувалися вирішення конкретних питань суспільно-політичних відносин, а гетьманські інструкції - документні акти, за якими визначався механізм реалізації рішень вищих органів влади, порядок діяльності судових органів, установлювалися права та обов'язки службовців. Ордер та інструкція гетьманської влади стають популярними з XVIII ст. і в більшості виходили з Генеральної військової канцелярії.

З другої чверті XVIII ст. під впливом російської системи діловодства провідним розпорядчим документом в Гетьманщині стає указ. Указ можна визначити як документ, що являв собою волевиявлення самодержавця і необмеженої влади монарха. Однак в державотворчій системі Гетьманщини він знайшов своє місце як документ Генеральної військової канцелярії, що фактично дублював іменні укази імператора, які стосувалися Гетьманщини, чи виконував посередницьку функцію між імператором та адресатом указу.

Проміжне місце між універсалами й указами у 30-х роках XVIII ст. займали листи. Асимілюючись із першими, вони йменуються «писаннями» і зберігають відповідні формули кліше, починаючи із заголовної частини і завершуючи кінцевим протоколом. Зливаючись з указами, чимало листів еволюціонували в накази, чому сприяв запозичений з універсалів імператив «приказываем» та інструктивний виклад. Гетьманські листи часто повідомляли про прийняті владою державотворчі акти та порядок введення їх у дію.

Схожу державотворчу функцію поряд з гетьманськими листами виконували грамоти. Як письмовий документ грамота набула широкого поширення в Русі і за доби феодалізму в Україні, проте вже з XV ст. набула лише змісту державного акта.

Таким чином, державотворчі акти органів гетьманської влади відповідно до тогочасних тенденцій свідчать, що Лівобережна Україна першої половини XVIII ст. була наділена такою важливою ознакою автономної держави, як власна система державного управління, основою якої були універсали гетьманської влади. Достатньо повноцінні та структурно злагоджені акти регламентували всі сфери суспільного життя та забезпечували функціонування автономії України.

Література

1. Гетьманські універсали в колекції Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського / І. Ситий // Сіверянський літопис. - 1998. - № 5. - С. 67-83.

2. Гетьманські універсали з архіву Ніжинської полкової канцелярії, що зберігаються в ніжинському краєзнавчому музеї / О. Морозов // Київська старовина. - 1995. - № 2. - С. 11-17.

3. Ділова документація Гетьманщини XVIII ст. : зб. документів ; упоряд., автор передмови В. Й. Горобець ; відп. ред. Л. А. Дубровіна. - К. : Наукова думка, 1993. - 392 с.

4. Палеха Ю.І. Загальне документознавство. Навч. посібник: 2-ге вид.доп. і перероб. / Ю.І. Палеха. - К.: Ліра - К, 2009. - 434 с.

5. Прус В. З. Універсали гетьмана як джерело права Лівобережної України другої половини XVII - першої половини XVIII ст. / В. З. Прус // Наук. вісн. Київ. нац. ун-ту внут. справ. - 2008. - № 3. - С. 201-207.

Размещено на Allbest.ru