Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

християнство київський релігія

• Вступ
• 1. Культура дохристиянської Русі
• 2. Прийняття християнства
• 3. Мистецтво Київської Русі
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

В IХ ст. у Східній Європі сформувалася ранньофеодальна держава -- Київська Русь, яка відіграла важливу роль в історії не лише східноєвропейської, а й західноєвропейської цивілізації. Політичне об'єднання східнослов'янських племен сприяло їх етнічній консолідації, формуванню єдиної древньоруської народності, її культури. У цей час виникають міста як центри ремесла і торгівлі. Вже у IX ст. Русь називали за її межами Гардарікою, тобто "країною міст". При розкопках стародавніх міст Києва, Галича, Чернігова, Володимира-Волинського археологи знайшли велику кількість знарядь праці, зокрема сільського господарства, кістяних гребенів, прикрас із кольорового скла, які належать до цієї епохи. Великих масштабів досягло видобування залізної руди, що дало змогу руським ковалям виготовляти високоякісні вироби із заліза. Наголосимо, що зміни в соціально-економічній і політичній сферах, які супроводжувались посиленням князівської влади, неминуче викликали зміни і в духовній сфері, насамперед, у релігії.

Прийшовши до влади, Володимир спробував провести релігійну реформу, яка полягала в запровадженні на Русі культу єдиного бога -- громовержця Перуна.

Проте навіть модернізована стара релігія не відповідала потребам часу: вона гальмувала процес державотворення, не захищала багатства і привілеї феодальної верхівки, що набирала силу, ускладнювала розвиток міжнародних зв'язків з християнськими країнами.

Тому запровадження якісно нової державної монотеїстичної релігії стало необхідним. Вибір було зупинено на християнстві візантійського зразка. І це зовсім не випадково. По-перше, саме з Константинополем пов'язане хрещення Аскольда та Ольги. По-друге, відповідно до візантійської моделі християнства світська влада домінувала над релігійною. По-третє, візантійське православ'я знайомило Русь з християнським віровченням фактично рідною мовою. Єдине, що тривожило Володимира, це реальна загроза потрапити в ідеологічну або ж навіть політичну залежність від Візантії.

Динамічні та драматичні події, пов'язані з запровадженням нової релігії, що відбувалися протягом трьох років (988, 989, 990), волею літописця спресовані в один -- 988 р. У цілому ж християнізація Русі тривала декілька століть.

Мета - дослідити вплив прийняття християнства на подальший розвиток культури Київської Русі.

Завдання:

розглянути особливості культури дохристиянської Русі;

дослідити процес прийняття християнства на Русі;

охарактеризувати мистецтво Київської Русі післі прийняття християнства.

1. Культура дохристиянської Русі

Відомо, що в епоху воєнної демократії у східних слов'ян значного поширення набула язичницька релігія -- політеїзм (багатобожжя). Спочатку слов'яни приносили жертви "злим" і "добрим" духам (упирям, берегиням), пізніше -- Перуну -- богу блискавки, Дажбогу -- богу Сонця. Жертви приносили також озерам, рікам, колодязям, оскільки слов'яни вірили в очисну силу води. У вересні особливо урочисто святкувалося свято Рода на честь завершення всього циклу землеробських робіт, на якому пробували "дари природи" -- сир, мед кашу тощо. На честь бога Велеса (Волоса) -- покровителя худоби на початку січня випікали печиво у вигляді домашньої худоби, одягали маски тварин.Стародавні слов'яни глибоко шанували Дажбога, бога неба Сварога та його сина -- бога вогню Сварожича. З посиленням соціальної та майнової диференціації в середовищі населення Київської Русі язичницька релігія перестала виконувати об'єднувальну функцію між різними соціальними угрупованнями. Тому постало питання про заміну язичництва християнською релігією, пройнятою ідеями монотеїзму, ієрархії святих, посмертної винагороди. Вона була запозичена з Візантії та офіційно запроваджена князем Володимиром 988 р.

На Русі ще до запровадження християнства як державної релігії зароджувалась писемність, складалися моральні та правові норми, розвивалась архітектура, скульптура (зокрема дерев'яна), спостерігалися зародки театралізованих вистав тощо. Виникнення писемності у східних слов'ян було зумовлене об'єктивними причинами, необхідністю задовольняти потреби у спілкуванні (торговельні, дипломатичні, культурні зв'язки). Торгуючи з греками, предки слов'ян застосовували предметні спроби передання повідомлень ("черти" і "рези"). Арабський історики згадують, що бачили написи по-руськи на окремих уламках дерева. Першими значними пам'ятками давньоруської писемності вважаються угоди Русі з Візантією -- 911, 945, 971 pp., написані двома мовами -- грецькою і руською. Загальне поширення писемності у Київській Русі засвідчують знахідки берестяних грамот, зокрема у Звенигороді (Львівська область). У Новгороді вони існували ще до середини X ст. У них здебільшого йдеться про господарські питання, а також сімейні відносини. Тексти на берестяних грамотах видавлювали за допомогою спеціального інструменту -- стилоса (по-давньоруськи -- писало). Величезною скарбницею духовної культури Київської Русі була усна народна творчість: перекази, билини, пісні, приказки, казки, байки, загадки, легенди, заклинання тощо. Просякнутий ідеями гуманізму, любові до батьківщини, почуттями дружби, милосердя, справедливості, вірності в коханні, епос східних слов'ян був виявом не лише поетичної культури, а й політичної свідомості народу, розуміння свого місця в історії. Ще в дохристиянський час склалися перекази, які пізніше були введені до "Повісті временних літ": про Кия, Щека, Хорива і сестру їх Либідь, помсту княгині Ольги деревлянам за вбивство її чоловіка -- князя Ігоря, одруження Володимира з полоцькою княжною Рогнедою, "віщого" Олега та ін.

До нашого часу збереглися народні старовинні обряди, пов'язані з трудовою діяльністю, весільні обрядові пісні, поховальні плачі, купальські звичаї тощо. Колядками, весільними піснями східних слов'ян захоплювалися чехи, румуни, поляки, які частково переносили їх у свій побут. З давніх-давен дійшли до нас старовинні загадки, казки, перекази про ковалів-змієборців, ігри ("А ми просо сіяли-сіяли" та ін.). Народні традиції жили також у мистецтві дохристиянської Русі. Стародавні русичі були неперевершеними майстрами дерев'яної скульптури й архітектури. Наприклад, на початку X ст. у Новгороді був споруджений з дуба Софіївський собор з 9 високими та меншими зрубами. У "Повісті временних літ" згадується про існування 945 р. в Києві кам'яного князівського палацу Святослава. Розкопки фундаменту палацу, проведені в 1981 -- 1982 pp., засвідчують, що його стіни були прикрашені фресковим розписом, мозаїкою. Виняткової витонченості досягли ювеліри Київської Русі в. Далеко за межами Київської Русі -- в Скандинавії, Болгарії, Візантії славилися витвори давньоруських майстрів -- браслети, каблучки, коралові намиста. Складну композицію має скульптура кам'яного Збруцького ідола, знайдена у 1848 р. в гирлі р. Збруч на Тернопільщині, землях колишніх стародавніх бужан. Скульптура розділена на три яруси: внизу -- бог підземного світу тримає в руках землю, посередині -- фігурки жінок і чоловіків, а на верхньому ярусі вирізьблений бог Перун, богиня родючості Мокош, а голова ідола, що вінчає стовп, на думку вчених, зображує верховного бога Рода. Скульптура має більше двох з половиною метрів і важить близько тонни. Дослідження засвідчили, що скульптура Збруцького ідола була частиною унікальної язичницької споруди. У 983 р. князь Володимир на пагорбі Теремного палацу звів каплицю, де стояли дерев'яні скульптури язичницьких богів.

Отже, духовна культура дохристиянської Русі не вважалася "примітивною", як іноді стверджують. Вона вбирала специфічні риси своєї епохи, пізніше чимало її досягнень запозичило християнство: рукоділля, витвори декоративного мистецтва, елементи старої дерев'яної архітектури -- в кам'яній, старі орнаменти -- в книгах тощо. Навіть деякі обряди, заклинання, свята з язичницької релігії перейшли до християнства (Іван Купала -- Іоанн Хреститель, Перун -- Ілля-Пророк, Велес -- Власій, Сварог -- святі Кузьма та Дем'ян та ін.).

2. Прийняття християнства

У Х столітті християнство стало панівною релігією в Європі. На Русі про християнство також було відомо задовго до релігійних реформВолодимира Великого: християнами були Аскольд і Дір. Достовірним є факт хрещення княгині Ольги у 958 році. Але вирішальним для процесу християнізації нашої країни було введення цієї релігії як державної в 988--990 рр.

Спочатку князь Володимир зробив спробу модернізації язичництва, спробу пристосувати його до потреб централізованої держави. Язичницькі боги на чолі з Перуном повинні були викликати у людей не тільки повагу, але і страх, символізувати волю правителя, обов'язковість його наказів, невідворотність покарання. Для цього на Старокиївській горі було створено пантеон, де, судячи з мініатюр Радзивілівського літопису, боги мали дійсно урочистий і грізний вигляд. Більш того, за переказами, Володимир відродив забутий і, очевидно, не вельми популярний звичай людських жертвоприношень, щоб надати новому культу трагічно пишного характеру: «І приносив їм жертви, називаючи їх богами, -- говориться в „Повісті временних літ“, -- і поганилася кров'ю земля Руська і горб той». Те ж саме робилося й у Новгороді.

Однак проведена реформа язичництва не досягла своєї мети. Міцніючий клас феодалів на чолі з князями вимагав нової релігії. Найповніше інтересам верховної влади відповідало християнство за візантійським зразком. У Візантії -- на відміну від західноєвропейських країн -- церква та її служителі були підвладні імператору і всіляко сприяли зміцненню центральної влади. Певну роль відіграло і те, що дозволялося богослужіння національними, зрозумілими народу мовами.

Головними носіями ідей християнства стають церкви і монастирі. Велика роль у поширенні християнства належала монастирям, головним з яких був Києво-Печерський (1051). Життя перших київських ченців -- Антонія, Феодосія Печерського та інших -- було винятково важким, наповненим виснажливою фізичною працею, самообмеженнями, молитвами. У XIII столітті на Русі було біля 50 монастирів, з них 17 -- у самому Києві. Поступово християнство охопило всі сфери життя людини. .

Прийняття християнства мало для Русі, при всій суперечності наслідків його для країни і народу, величезне позитивне значення. Зміцнювався новий феодальний лад. В ідеології безліч місцевих культів замінювалася культом єдиного Бога. Централізована організація священнослужителів -- церква, підлегла владі великого князя, служила зміцненню його становища необмеженого монарха. Єдність релігії з іншими європейськими країнами робила Київську Русь частиною світового християнського суспільства. Незважаючи на політичні протиріччя, християнство зблизило Русь з Візантією -- найбільш розвиненою феодальною державою з передовою культурою. Прийняття християнства позначилося на всьому духовному житті суспільства, привело до значного його збагачення.

3. Мистецтво Київської Русі

Мистецтво Київської Русі розвивалося в загальному руслі середньовічної європейської культури і було нерозривно пов'язане з церквою і християнською вірою. У той же час слов'янські майстри мали свої стійкі, вікові традиції язичницького мистецтва. Тому, сприйнявши багато чого з Візантії, вони виробили самобутній, неповторний стиль і створили справжні шедеври архітектури, живопису, прикладного мистецтва.

Архітектура

Протягом сторіч у східних слов'ян нагромаджувався багатий досвід архітектури, склалася національна традиція містобудування. Довгий час як головний будівельний матеріал використовувалася деревина, що була в достатку доступна. У центрі поселень знаходилися «гради», які служили для захисту від ворогів, проведення племінних зборів і культових обрядів. Більшість споруд у слов'янських «градах» споруджувалася зі зрубів -- колод, укладених в чотирикутні вінці. Зі зрубів будувалися і прості хати, і 2-3-поверхові тереми, зруби закладалися в основу кріпосних валів.

Якісно новий рівень розвитку архітектури пов'язаний з переходом від дерев'яного до кам'яного і цегельного будівництва. З прийняттям християнства почалося спорудження храмів, які являють собою самостійну давньоруську переробку візантійських зразків.

Перші кам'яні споруди були створені в період князювання Володимира Великого. На центральній площі древнього Києва звели церкву Успення Богородиці. Церква була прозвана Десятинною тому, що Володимир спеціальною грамотою відписав їй десяту частину великокняжих прибутків. Доля церкви склалася трагічно: в 1240, коли до Києва увірвалися орди Батия, вона стала останнім рубежем оборони і була вщент зруйнована. У наші дні розчищений і зберігається її підмурівок.

Древньоруські майстри удосконалили візантійський тип кладки. Стіни соборів викладалися з рядів каменю, які чергуються, і плінфи (плоска цегла, близька до квадратної форми). Будівельники застосовували метод так званої «утопленої плінфи», коли ряди цегли через один були заглиблені в стіну, а проміжки, які утворилися, заповнювалися цем'янкою (розчин вапна, піску і товченої цегли). У результаті стіни були смугастими. Сірий граніт і червонийкварцит у поєднанні з оранжево-рожевим кольором плінфи та рожевим відтінком цем'янки надавали фасаду ошатного вигляду. Кладка виконувалася на високому художньому рівні і була однією з головних прикрас будівлі. Пізніше київську кладку запозичила і Візантія.

Втіленням головних архітектурних досягнень Русі став Софійський собор (1037р.) у Києві, який зберігся до наших днів, але в дуже перебудованому вигляді. Він був споруджений при Ярославові Мудрому на місці його перемоги над печенігами і задуманий як символ політичної могутності Русі. Софійський собор став місцем посадження на князівський стіл і поставляння на митрополичий престол, місцем прийому іноземних послів, зустрічей князя з народом.

За назвою Софійський собор у Києві повторює константинопольський, але являє собою абсолютно оригінальну, самостійну архітектурну споруду. У своєму первинному вигляді собор являв собою п'ятинефну хрестокупольну будівлю з тринадцятьма куполами (символ Христа і дванадцяти апостолів). Дванадцять малих куполів сходинками підіймалися до великого центрального купола. Вся споруда була розрахована так, щоб при порівняно невеликому обсягу створити відчуття величі і гармонії.

Багатоглав'я, пірамідальність композиції, оригінальна кладка, шоломоподібна форма куполів -- ось те нове, що давньоруські майстри привнесли у візантійську школу, спираючись на традиції дерев'яної архітектури. Київський Софійський собор став зразком при будівництві соборів у Новгороді та Полоцьку.

Пам'ятником архітектури світового значення є й ансамбль Києво-Печерської лаври.

Споруда головного собору -- Успенська церква -- була важливим етапом у розвитку київської архітектури. З неї почалося поширення однокупольних храмів, основного типу храму в період феодальної роздробленості. Церква була зруйнована в 1941, а сьогодні вона відновлена. Трохи пізніше в тому ж монастирі була побудована вражаюча своєю красою і пропорційністю надбрамна церква.

На межі XI--XII століттях недалеко від храму Святої Софії був споруджений собор, присвячений архангелу Михаїлу, який увійшов в історію під назвою Золотоверхий Михайлівський собор, який пережив всі пожежі і війни попередніх епох, зруйнували за часів радянської влади в 30-і рр. ХХ століття. Незалежна Україна відновила свою святиню. Тогочасна влада причину руйнування Михайлівського собору сформулювала так: «у зв'язку з реконструкцією міста».

Висновки

Таким чином, огляд культури Київської Русі цього періоду засвідчує визначальні впливи візантійського християнства на всі сфери її розвитку.

Розглянувши процеси культурного становлення та розвитку Київської Русі, слід зазначити, що вони відбувалися під благотворним впливом як внутрішніх, так і зовнішніх факторів і завершилися створенням високорозвинутої, багатогалузевої культури нашого народу. Могутньою основою формування і розвитку самобутньої давньоукраїнської культури був багатий культурний спадок українців. Уже в V--VII ст. у них нагромадилися практичні знання про природу, багата і сильна язичницька релігія. А з нею була пов'язана й розмаїта усна народна поезія, яка залишалась не лише одним з важливих компонентів культури наступних поколінь, але й справила величезний вплив на процеси творення оригінальної літератури.

Проте культура Київської Русі не стала простим продовженням культури попереднього часу. Глибокі зміни в суспільному житті українців (виникнення держави, формування давньоукраїнської народності тощо) призвели до якісних зрушень у розвиткові їх культури, в результаті чого вона за-порівняно короткий історичний проміжок часу досягла високого рівня і посіла гідне місце у світовій середньовічній культурі. Тісна взаємодія народної культури і культури князівських салонів, об'єднуюча їх ідея єдності та могутності Русі, спільне почуття патріотизму надавали всій культурі загальнонародного характеру.

Оцінюючи видатну роль нової віри в розвитку Київської, держави навряд чи було б правильно вважати православну церкву винятковим фактором її всесвітньовідомих досягнень, однак саме вона взяла на себе роль головного стимулятора та організатора цього процесу.

Список використаної літератури

1. Афонін В. О., Афонін Ю. В. Культурологія: Навч. посіб. для самост. роботи студ. вищ. навч. закл. / Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. Кафедра культурології та кіно-, телемистецтва -- Луганськ : Альма-матер, 2005. -- 248с.

2. Герчанівська П. Е. Культурологія: Навч. посібник для дистанційного навчання / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". Інститут дистанційного навчання. -- 2. вид., випр. і доп. -- К. : Університет "Україна", 2006. -- 323с.

3. Горський В. С., Кислюк К. В. Історія української філософії: Підруч. для студ. вищ. навч. закл.. -- К. : Либідь, 2004. -- 488с.

4. Закович М. М., Зязюн І. Ан., Семашко О. М., Безвершук Ж. О., Дорога А. Є. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посібник / Микола Михайлович Закович (ред.). -- 2. вид., стер. -- К. : Знання, 2006. -- 567с.

5. Історія української культури / Іван Крип'якевич (ред.). -- К. : Либідь, 1994. -- 651с.

6. Історія української філософії: Хрестоматія / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка / Марія В. Кашуба (упоряд.). -- Л. : Видавничий центр ЛНУ ім. І.Франка, 2004. -- 356с.

7. Матвєєва Л. Л. Культурологія: Курс лекцій:Навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. -- К. : Либідь, 2005. -- 512с.

8. Чорний І. В., Перцева В. А. Культурологія: Навч. посіб. для студ., курсантів та слухачів вищ. учбових закл.. -- Х. : ТОВ "Прометей-Прес", 2005. -- 230с.

Размещено на Allbest.ru