Відкрите зіткнення з владою почалося 17 листопада 1989 після придушення багатотисячної мирної студентської демонстрації у Празі, яка була організована в пам'ять Яна Оплетала, чеського студента, який загинув у 1939 році під час протестів проти нацистської окупації Чехії. Спочатку демонстрація проходила під суто студентськими гаслами, але в міру наближення до центру Праги до ходи приєднувалося все більше людей, і в колоні вже йшли до 50 тисяч людей. Демонстранти почали вимагати проведення вільних виборів, відставки Генерального секретаря КПЧ Мілоша Якеша, скасування монополії КПЧ, скандуючи "Яшека до кошика", "Комунізм комуністам". При цьому демонстранти вели себе мирно, часом скандуючи "Ваше завдання - захищати нас!", "Ми беззбройні". Далі демонстранти були жорстоко розігнані. За даними комісії Федеральних зборів Чехословацької Федеративної Республіки від 9 травня 1990 року, тоді поранення різних ступенів тяжкості отримали понад 500 людей.

Дії поліції були настільки жорстокими, що з'явилися чутки про загиблих. Детонатором антиурядових виступів стали чутки, що поширилися на день пізніше, про вбивство одного зі студентів. "Жертвою" став студент Мартін Шмідт, який нібито загинув у результаті застосування сили поліцією при розгоні демонстрації. Це ключова подія "оксамитової революції" виявилося виставою, влаштованим спецслужбами самого правлячого режиму ЧССР. Роль пораненого студента, якого під об'єктивами телекамер безлічі укладали в карету "швидкої допомоги", зіграв лейтенант держбезпеки.18 жовтня студенти оголосили страйк в знак і відмовилися відвідувати заняття. До них приєдналися викладачі, актори з театрів, інтелігенція.

19 жовтня в Клубі драматургії за присутності культурних діячів, незалежних ініціатив, студентів та інших громадян був заснований Громадянський форум, який почав діалог з правлячими структурами. Кількість учасників демонстрації сягала 200 тисяч людей.

20 листопада студенти столиці оголосили про страйк, який відразу ж протягом першого дня, підтримали практично всі вищі навчальні заклади країни. До акцій студентів приєдналися представники інтелігенції, а згодом і колективи багатьох підприємств країни.

Під тиском опозиції і масових демонстрацій 24 листопада керівництво Комуністичної партії Чехословаччини пішло у відставку. Зокрема, замість Мілоша Якеша новим генеральним секретарем партії був обраний Карел Урбанек.

27 листопада відбувся двогодинний загальнонаціональний страйк, що тривав з 12 по 14 годину, і в якому взяло участь 75% населення країни. Сигналом до початку страйку став звук сирени. Громадяни приєдналися до вимог студентів та "Громадянського форуму", вимагаючи відміни статті Конституції про керівну роль КПЧ, відставки членів партії та уряду, які скомпроментували себе, проведення розслідування щодо подій 17 листопада та проведення вільних виборів.

28 листопада за підсумками зустрічі делегації уряду Чехословаччини і правлячого Народного Фронту з представниками опозиційного "Громадського форуму" було прийнято рішення про скасування закріпленого в конституції положення про керівну роль комуністичної партії.

29 листопада парламент скасував статтю конституції про керівну роль КПЧ.10 грудня президент Чехословаччини Густав Гусак пішов у відставку, і був сформований новий коаліційний уряд національної згоди, в якому комуністи і опозиція отримали однакову кількість місць.

Була здійснена "реконструкція" парламенту, де КПЧ втратила більшість. Припинили свою діяльність і органи та організації КПЧ в армії, прикордонних військах, військах МВС, корпусі національної безпеки, органах прокуратури, юстиції тощо.

29 грудня 1989 реорганізований парламент обрав своїм головою Олександра Дубчека, головного ініціатора курсу реформ 1968-1969 років, відомих як "Празька весна", а президентом ЧССР - письменника, правозахисника, главу "Громадського форуму" Вацлава Гавела.

3. Перетворення в соціальній, політичній та економічній сфері після революції

29 березня 1990 р. розпочалася реформа Федерації. Федеральні збори схвалили Конституційний закон "Про зміну назви Чехословацької соціалістичної республіки". Вона стала називатися "Чехословацька Федеративна Республіка".

20 квітня 1990 р. Федеральні збори ЧСФР схвалили ще один Конституційний закон, котрим змінювався зовнішній атрибут Федерації - державна символіка, до якої належали державний герб, державний прапор, штандарт президента республіки, державна печатка і державний гімн. Цим Законом скасовувалась символіка комуністичних часів і натомість новий її зміст мав засвідчувати, з одного боку, традиції чехословацького державотворення, а з іншого - самобутність двох народів, які сформували федерацію є

Щодо реформи органів публічної влади, зокрема органів законодавчої влади, федеральна законодавча влада розпочала свою реорганізацію з прийняття 27 лютого 1990 р. Конституційного закону "Про скорочення виборчих строків законодавчих органів"

Положення цього Закону передбачали, що термін повноважень обох палат федерального парламенту, які будуть обрані 1990 р., мають становити не 5 років, а лише 24 місяці.

9 травня 1990 р. Федеральні збори ЧСФР завершили свою роботу. Варто зауважити, цей склад федерального парламенту зробив вагомий внесок у правові перетворення країни, схваливши протягом чотирьох місяців того року 63 нові закони є

8-9 червня 1990 р. у країні відбулися перші вільні загальні вибори до Федеральних зборів ЧСФР і до законодавчих органів обох федеративних республік. Усі провідні політичні сили мали формально республіканський, а по суті - національний характер, тобто жодна з провідних політичних сил, які сформували законодавчі органи федерації та її суб'єктів, не мала федерального, загальнодержавного статусу. Саме в цьому полягала головна причина припинення існування федерації в майбутньому.

Перші вільні парламентські вибори відзначилися високою політичною активністю. Під час підготовки виборів до Федеральних зборів 23 політичні партії і рухи висунули свої списки кандидатів у депутати. На виборах до Чеської національної ради таких суб'єктів виборчого процесу було 13, на виборах до Словацької національної ради - 16. Незважаючи на це, передвиборча кампанія і голосування пройшли коректно і в них взяло участь близько 95% виборців з тих, які були внесені до списків виборців.

27 червня 1990 р. було сформовано Федеральний уряд ЧСФР, який очолив М. Чалфа, головою Федеральних зборів було обрано О. Дубчека.

5 липня нові ФЗ ЧСФР за результатами виборів переобрали на пост президента республіки В. Гавела на дворічний термін. Щодо правового статусу Президента ЧСФР у 1990-1991 рр. відзначимо, більшість його повноважень мали лише представницький характер.

Одразу після перших парламентських виборів було проведено реформу органів місцевого самоврядування. Відповідно до ст.86 Конституції, основою місцевого самоврядування проголошувався муніципалітет - самоврядна спільність громадян. Він наділявся правами юридичної особи, власним майном, яким управляв, правом встановлювати передбачені законом місцеві податки і збори.

Правосуддя мали здійснювати незалежні суди ЧСФР, Чеської Республіки і Словацької Республіки. Система федеральних судів складалася з Верховного суду ЧСФР, вищого військового суду і військових окружних судів, а в період так званої оборонної готовності держави - також вищих і нижчих польових судів. Судові системи в суб'єктах федерації повинні були складатися з Верховного суду Чеської Республіки, Верховного суду Словацької Республіки, крайових і окружних судів (ст.98).

Вищим судовим органом федерації оголошувався Верховний суд ЧСФР, який "слідкує за правомочністю рішень верховних судів республік і військових судів та забезпечує законність і погодженість рішень між республіками й військовими судами" (ст.99).

1990 р. став новим етапом у розвитку Чехословаччини. У травні був прийнятий закон про вільне підприємництво, а в червні були проведені перші вільні вибори і сформовано новий уряд, який здійснив радикальні економічні реформи. Восени 1990 р. був прийнятий закон про реституцію: повернення колишнім власникам націоналізованого майна. Була розпочата мала, а згодом і велика приватизація. У цей час загострилась національна проблема. Словацькі політики були не згодні з існуючою формою федерації, і після тривалих переговорів 1 грудня 1990 р. законодавчим порядком був змінений федеральний устрій, переглянута компетенція федеральних і республіканських органів. Змінилась назва країни - вона стала називалась Чехо-Словацькою Федеративною Республікою (ЧСФР).

На початку 1991 р. була здійснена лібералізація цін. Крона стала внутрішньо конвертованою.

Почалась приватизація. У країні цілеспрямовано формувалась нова модель розвитку засновано на принципах ринкової економіки і ліберальної демократії. Зміни в економіці породили проблему безробіття, особливо у важкій промисловості. Проте вони були не настільки кординальними як в інших східноєвропейських країнах. Проте, виникнення економічних труднощів змінило чехословацьку політичну сцену. Партії, які виступали за радикальні реформи втратили популярність. Громадський форум розпався на ряд правих і центристських партій. Популярність почали набирати ліві партії, особливо соціал-демократи, які виступали за соціально орієнтовані ринкові реформи.

Першим законодавчим актом у напрямі законодавчого закріплення прав і свобод людини в Чехословаччині стало схвалення Федеральними зборами 23 січня 1990 р. закону "Про політичні партії", відповідно до якого "громадяни мають право в демократичному дусі об'єднуватися в політичні партії. Реалізація цього права сприяє громадянам у їх участі в політичному житті суспільства, зокрема у створенні представницьких органів держави" (ст.1).

27 березня 1990 р. був зроблений наступний крок у напрямі законодавчого забезпечення прав людини. Того дня Федеральні збори схвалили ще три законодавчі акти, а саме:

1) Закон "Про об'єднання громадян". Це був уже другий закон щодо права громадян на об'єднання. Він встановлював, що "громадяни мають право на вільне об'єднання", причому "для здійснення цього права не потрібно дозволу державного органу" (ст.1).

2) Закон "Про право на зібрання". Згідно з його ст.1 "громадяни мають право мирно збиратися". У змісті цього Закону під "зібранням" розумілися також вуличні походи і маніфестації. Для проведення зі­брання, як це визначалося законом, не потрібно попереднього дозволу державного органу.

3) Закон "Про право на петицію" - закріплював право кожного ін­дивідуально або разом з іншими звертатися до державних органів з ви­могами, пропозиціями, скаргами з питань громадського чи суспільного

Після того, як були прийняті основні законодавчі акти у сфері політичних прав, Федеральні збори ЧСФР почали відновлювати основне пра­во людини в економічній сфері - право власності. Спочатку необхідно було внести зміни до Конституції 1960 р., і тому федеральний парламент 28 квітня 1990 р. прийняв відповідний Конституційний закон про вне­сення таких змін і доповнень.

9 лютого 1991 р. Федеральні збори схвалили Хартію основних прав і свобод, яка своїми положеннями вносила ряд істотних нововведень до правової системи ЧСФР та виступала орієнтиром у визначенні напрямів правової реформи в країні.

Для зміцнення інститутів громадянського суспільства важливе значення мав ще один законодавчий акт, схвалений 4 липня 1991 р. - "Про свободу релігійних вірувань і статус церкви та релігійних організацій", яким гарантувалися права віруючих осіб, церкви та інших релігійних організацій.

4. Наростання суперечностей між республіками та розпад Чехословаччини

Демократичні процеси у країні не могли не зачепити проблем міжнаціональних взаємовідносин. У цей час проявилися деякі суперечності між чехами і словаками, які в тоталітарний період приховувалися.

Рішенням Федеральних зборів про подвійну назву держави (Чеська і Словацька Федеративна Республіка та її словацький аналог - Чехословаччина) послужило причиною бурхливих демонстрацій у Словаччині й викликало неоднозначну реакцію у Чехії та призвело до прийняття у грудні 1990 Закону про розмежування компетенції між федерацією і республіками. Згідно із новим законом у віданні центральних органів залишалися лише питання оборони, зовнішньої політики, фінансів і створення умов для єдиного ринку, що значно посилило відцентрові тенденції у державі. Впливові політичні організації Словаччини, зокрема Рух за демократичну Словаччину, почали вимагати перетворення федерації на конфедеративне утворення двох народів.

На поч. 1991 суспільно-політична ситуація ще більше загострилася у зв'язку з вимогою лідерів політичних організацій і рухів Моравії та Сілезії реорганізувати Ч. у федерацію трьох республік: Чеської, Моравсько-Сілезької та Словацької. Цій проблемі був присвячений "круглий стіл”, проведений у березні 1991 у Брно з участю 25 партій і рухів.

У той час, коли моравська проблема не набрала дальшого розвитку, у Словаччині виникла політична криза. Словаччина не була задоволена прокламованими ухвалами центральних органів і вимагала підписання державного договору з Чеською республікою.

Формальним приводом до розпаду Чехословаччини стали результати парламентських виборів 5-6 липня 1992 р. У Чеській Республіці найбільшу кількість голосів виборців здобула Громадська демократична партія (ГДП), очолювана В. Клаусом. У Словаччині 37,2 % виборців підтримали Рух за демократичну Словаччину (РДС) В. Меч'яра.

Одразу ж після підбиття підсумків виборів за ініціативою ГДП відбулися перемовини В. Клауса та В. Меч'яра. Обидва вони згодом сформували та очолили уряди відповідно Чехії та Словаччини. В угоді прем'єри висловилися за цивілізований, культурний процес розділення федерації.

Відповідно до пропорції населення (2:

1) були мирно розділені майно, фінанси, інші цінності.25 листопада 1992 р. Федеральні збори ухвалили конституційний закон про розділення Чехословацької федерації.

Чехословаччина як єдина держава припинила існування 31 грудня 1992 р. У новий 1993 р. увійшли дві нові самостійні держави - Чехія та Словаччина.

Висновок