Размещено на http://www.allbest.ru/

Ужгородський державний національний університет

Факультет: Міжнародні відносини

Напрям: Міжнародна інформація

Реферат

На тему: Готи на території України

Виконала:

Бряник Яна Іванівна

Зміст

Вступ

1. Назви племен

2. Походження готів

3. Війни з Римською імперією

4. Поділ готів та подальша історія

Література

Вступ

Гомти -- група східно германських народів, які протягом II-VIII ст. відігравали значну роль в історії ранньосередньовічної Європи. Це були германські племена, ймовірно, південно-скандинавського походження (деякі з вчених-археологів не підтримують цього твердження), які розмовляли східно германською готською мовою (для якої готський єпископ Вульфіла в IV ст. розробив готську писемність). На початку нашої ери вони мігрували з півдня Балтики до Чорного моря та Дунаю, досягнувши кордонів Римської імперії та утворивши одне з перших державних утворень на території сучасної України -- державу Ойум.

1. Назви племен

Розрізняють дві групи готських племен -- вестготи та остготи.

Вестготи відомі також як тервінги (Tervingi, в межах їхньої осідлості в районах на північ від Дунаю) або візиготи».

Остготи відомі як остроготи та остроготи-гревтунги (Ostrogotae Greutungi ) у вільному перекладі -- жителі степу. Найстарішою відомою назвою остготів є Austrogoti.

Пізніше, в працях Кассіодора, високопоставленого чиновника східно готського короля Теодоріха, назви готських племен подаються як західні (вестготи) та східні (остготи). Окрім того, поряд з остготами та вестготами, він подає також гепідів, які, на думку Кассіодора, є третьою етнічною групою. Гепіди залишилися в основному в сільській місцевості, недалеко від Карпатських гір, і грали політично підпорядковану роль. Вестготи оселилися на північ від Дунаю, остготи осіли в гирлі Дніпра та в Криму. Йордан описує крім західних і остготів іншу, нібито численну групу -- Kleingoten, які розташовувалися поблизу Нікополя в Мезії.

2. Походження готів

Перша згадка про готів зустрічаються в працях істориків Тацита, Страбона і Птолемея, як племена Gotonen. За їх повідомленнями ці германські племена проживали на півдні Балтики, в районі на північ від дельти Вісли. Західними сусідами цих племен на узбережжі Балтійського моря були руги, на південному заході вони межували з вандалами і лугіями.

Пліній Старший (I століття н. е.) включає готів в одну групу з віндилами, бургундами, варинами і каринами. Їх сусідами і, мабуть, одноплемінниками були руги, гепіди і герули.

Найбільшим твором з історії готів була праця Кассіодора -- на початку VI ст. за наказом остготського короля Теодоріха, він пише дванадцятитомну працю Gothorum Historia («Історія готів»). Цей твір було втрачено, але його частково використав Йордан (близько 550 р.) при створенні праць De Origine actibusque Getarum і наступної -- Getica. В якості джерел він використовував різні ранні племінні легенди, які були, можливо, передані в усній формі. Кассіодор в якості історіографічної моделі використовує твір Germania Тацита, і часто ототожнює з готами численні скандинавські й скіфські племена, чиї назви були співзвучні в класичній древній географії та етнографії (особливо часто плутають з готами гетів).

Про перебування готів в Скандинавії і на прилеглих островах свідчать топонімічні назви і дані археології. Можливо, з готами пов'язана назва племені гаутів південної Швеції, острова Готланд (Gothland) і двох південних областей Швеції: Vдstergцtland (Вестергетланд) і Цstergцtland (Естергетланд). Археологічні дослідження в деякій мірі підтверджують це припущення. Про скандинавське плем'я гаутів і героя Беовульфа розповідає давньоанглійська поема «Беовульф» (VIII ст.).

Ерік Оксеншерна зібрав багато археологічних свідчень, щоб у деталях довести, що готи походять з місцевості Гетеборг, яку шведи називають Вестергетланд. На підставі знахідок Оксеншерна представив ряд доказів своєї концепції:

1. На узбережжі Померанії в один і той самий час було сплюндровано стародавні поховання і зроблено нові.

2. У басейні р. Вісла померлих, як і мертвих в могильниках Вестергетланду (до н. е.) поховання проводили без курганів і пагорбів.

3. В могильниках басейну Вісли, як і в похованнях Вестергетланду, які датовані кількома століттями раніше, зброї не виявлено.

4. У той час (I ст.) у Привіслинській області повністю зникає чорна кераміка бургундського стилю, а з'являється кераміка більш низької якості, причому одночасно з подібною керамікою в Вестгетланді.

5. Бронзові прикраси змінюються залізними. З'являються пишні жіночі поховання.

У середині І ст. германські племена готів рушили на південь -- зі Скандинавії на континент, висадившись у районі гирла Вісли. Їх прибуття ототожнюють із виникненням Вельбарської культури. Готський історик Йордан (VI ст.) двічі згадує про цю подію у своєму творі «Про походження та діяння готів»:

«Ти повинен пам'ятати, що спочатку я розповів, як готи вийшли з надр Скандзи зі своїм королем Берігом, витягши всього тільки три кораблі на берег по цей бік океану, тобто в Готіскандзі.»

Далі, в перших століттях нашої ери, вони займають територію в гирлі р.Вісла, недалеко від бургундів (за Птолемеєм вони жили в басейні Варти до Вісли) і вандалів (за Діоном Кассієм вони мешкали у Сілезії).

Поселення готів на континенті поблизу гирла р. Вісли звалося Gothiscandza (готський берег), що як вважається, знайшло відбиток в імені міста Гданськ. Руги були відтиснені готами від гирла Вісли, а вандали, що жили в низов'ях Вісли ближче до Ельби, були приборкані. Традиційно вважається, що в II ст. готський король Філімер вирішив покинути територію в гирлі Вісли, де вони перебували впродовж п'яти поколінь -- готи повільно мігрують уздовж р. Вісла до Дунаю та Чорного моря. На своєму шляху вони витіснили маркоманів, які домінували в моравському регіоні Чехії, викликавши цим Маркоманські війни між германськими племенами і римлянами. Про це писав готський історик Йордан у своїй праці «Гетіка», «...розгромивши місцеві племена, готи за короля Філімера досягли Скіфії, яка знаходиться біля Понтійського моря. »

За свідоцтвом Йордана, готи спочатку оселились біля Меотійського болота, потім розселились у Мезії, Фракії та Дакії, а згодом знову у Скіфії. Пам'ятки вельбарської культури почали з'являтися в басейні Західного Бугу з 190 року, спочатку на території Мазовїї, Підляшші та Люблінщині, а в III сторіччі на Волині. У 200-250 роках носії культури перемістилися в басейни Дніпра, Південного Бугу, а потім Дністра і Пруту.

На сьогодні частина істориків висловлює думку, що готи утворилися внаслідок злиття різних племен, причому назва «готи» стосувалася групи племен з особливим авторитетом (можна порівняти з етнонімом «гуни»). В якості доказу вони наводять те, що в їх похованнях відсутня зброя, що не характерно для германських племен, але це є досить спірним аргументом. Деякі дослідники взагалі заперечують будь-який зв'язок між вельбарською культурою та готами, припускаючи, що не було ніякої міграції готів до III ст., а етногенез племені мав місце на Дунаї, в безпосередній близькості від Римської імперії. Наразі питання походження готів є дискусійним і залишається відкритим.

Вважають, що готи також взяли участь у формуванні Черняхівської культури, яка належала до різних етнічних груп.

На початку III ст. готи просуваються на південь і поширюються від Дунаю до Дніпра. З середини III ст. готи починають здійснювати спустошливі набіги на Римську імперію. Після поразки військ готів імператором Клавдієм II, вони осіли в причорноморських степах, де вони розділилися на остготів і вестготів. Кордон між ними проходив по Дністру. Ці два основних готських племінних союзи мали й інші назви: Greutungi -- 'степові готи' для остготів і Tervingi -- 'лісові готи' для вестготів.

258 р. готи захопили Крим. Кримські готи протягом багатьох століть зберігали свою мову -- ще в XVI ст. фламандцю Бусбеку при зустрічі з кримським готом в Константинополі вдалося записати близько 70 слів. Лише в XVIII ст. кримські готи остаточно зникають серед місцевого населення.

3. Війни з Римською імперією

Безперечним є той факт, що готи з'явилися в Дунайському регіоні та на північно-західному узбережжі Чорного моря вже на початку III ст. На думку багатьох дослідників, це підтверджують археологічні дані, що свідчать про переміщення носіїв вельбарської культури та виникнення Черняхівської культури (в основному на території сучасної України). Цей історичний період співпав з найбільшою кризою Римської імперії.

Досить впевнено можна говорити про історію готів з 238 року, коли готи, перетнувши Дунай, вторгнулись в римські провінції -- саме тоді про них досить часто почали писати римські та грецькі історики.

Готів, які 238 року проникли на територію Римської імперії, джерела спочатку називали «скіфами» (Skythai, історик Публій Геренній Дексіппус), але це є явним анахронізмом -- таким терміном у давній історіографії називали численні варварські племена, які з'явилися в регіоні Чорного моря. Цього року вони разом з карпами розграбували римські міста на південь гирла Дунаю. Після отримання викупу вони покинули територію Імперії. Через десять років, після розгрому карпів, імператор Філіп Арабський припиняє виплати готам і вони під проводом короля Кніва 250 року вторгнулись на територію провінцій Дакія, Фракія, Мезія та Іллірія. Війська імператора Деція були розбиті в декількох боях і він сам загинув у битві біля міста Абрітта(251 р.)

Наступний імператор Требоніан Галл був готовий повернутися до виплат готам, але був повалений Еміліаном. Вилазки готів у Фракії і Мезії було відбито, але в 254 році готи дійшли до Салонік.

З 255 року готи рушають в морські походи, спочатку в східній частині Чорного моря, пограбувавши разом з боранами 256 року міста Пітиус (Піцунда) і Трапезунд. 257 року готи в перший раз перетнули Босфор, захопивши декілька міст в Малій Азії. Друга хвиля вторгнень готів почалася в 263 році, коли готи, за підтримки герулів, перетинають Дарданелли, та грабують Пелопоннес та Візантій 267 року. 268 року вони зазнали нищівної поразки від військ Клавдія II в битві при Найсусі (Naissus) (Ніш, Сербія) і були витиснені за Дунай 271 року. Його наступник, Авреліан, розбиває готів, цим самим на деякий час стабілізуючи ситуацію на Дунаї. Готи оселяються на північ від Дунаю, де створили незалежне королівство у щойно покинутій римлянами провінції Дакія.

4. Поділ готів та подальша історія

Гревтунги (остготи).

У IV ст. зіткнення готів з римлянами поновлюються. У причорноморських степах утворився могутній племінний союз на чолі з остготами, який досяг найбільшої могутності при королю Германаріху, який походив з царського роду Амалів, що колись правили всіма готами. Спершу він був конунгом одного племені, але потім об'єднав під своєю рукою сусідні фінські та слов'янські племена. Про територію гревтунгів за короля Германаріха, який правив до навали гунів 375 року, немає точних відомостей.

У 375-му році гуни перейшли Дон і підкорили царство аланів. Таким чином перед Германаріхом постала проблема війни з гунами, війська яких були найбільш боєздатною силою того часу. Йому було більше ста років, і хоча він виступив проти гунів, але двічі був розбитий. Не стерпівши сорому, враховуючи наближення небезпеки та перспективу полону, він покінчив життя самогубством (за Амміаном Марцелліном) в 373 році. Його наступник Вінітар відчайдушно боровся з гунами, але зазнав поразки і поліг на полі бою. Через всього один рік опір остготів було зломлено, готська держава впала під ударами гунів -- королівство остготів було завойовано ними в 370-х рр. Ця подія, як і багато інших подій історії готів, знайшла відображення в німецькому героїчному епосі «Пісні про Нібелунгів». Уцілілі остготи, на чолі з воєначальниками Алатеєм і Сафрі, під прикриттям табору вестготів (останні підкорилися гунам і ті залишили їх жити на рідних землях), відступили до Дністра, врятувавши малолітнього сина Вінітара.

Значна кількість готів потрапили під владу гунів, але численна група гревтунгів і алан відійшла в межі Римської імперії, і за рік по тому вони допомогли тервінгам (вестготам) в битві проти римлян.

Більшість гревтунгів та гепіди разом з гунами посунули на Захід, меншість залишилась в Криму, утворивши власну специфічну культуру. Навіть у XVI ст. на півострові зберігалася готська мова -- фламандськогий посол Ожьє Гіслен де Бусбек зустрічався в Стамбулі з кримськими готами. Міста кримських готів були висічені прямо в камені.

Готи пристосувалися до життя в багатонаціональній імперії гунів. Пріск повідомляє, що готська мова в імперії гунів Аттіли була важливою лінгва-франка. Серед готів з'являється звичай деформації черепа, який до того був поширений у гунів, гуни часто брали готські імена, готи -- імена гунів. Римський історик Пріск писав про гунів: «...після війни вони живуть спокійно і безтурботно, кожен користується тим, що у нього є»

Багато остготских воєначальників і навіть нащадки Амалів зустрічаються серед полководців Аттіли, до військ якого входили й загони остготів. При Феодосії частина остготів була поселена в Лідії і Фрігії. Після смерті Аттіли його держава розпалася, і остготи оселилися в Паннонії, повставши проти гунів на чолі з трьома хоробрими братами з роду Амалів, Валамером, Теодемером і Відемером. У 454 році відбулася вирішальна битва в Паннонії, на річці Нетаде, де син Аттіли, Елах, загинув, а гунів було розбито. готський плем'я аріанство міграція

Королівство остготів.

Остготи часто нападали на Іллірію, вимагаючи сплати данини, а згодом включили Іллірію і Далмацію разом з Італією до складу своєї держави, яка в українській мові отримала назву Королівство остготів. Вони уклали союз з Гензеріхом для нападу на Східну Римську імперію. У 454 році улюблена наложниця Теодемера, Ереліва (Евсевія або Єлена), народила сина Теодоріха, якого згодом прозвали Великим. У дитинстві його відправили заручником у Константинополь, де він виховувався і отримував освіту. Повернувшись до батька у 18 років, він успадкував його володіння близько 475 року, а 481 року став єдиним королем всіх остготів. З відома імператора Флавія Зенона, Теодоріх вирушив у похід в Італію, де царював тоді Одоакр.

Взимку 488 готи зібралися з Паннонських рівнин у нову столицю королівства Теодоріха, і рушили на Італію. Завдяки міцним стінам Равенни, Одоакр декілька років захищався, але 493 року з ним був укладений мирний договір, за яким вони з Теодоріхом повинні були правити Італією разом. Через деякий час Теодоріх убив Одоакра і залишився єдиним правителем Італії. Але Теодоріх не був імператором: він був намісником імперії і готським королем. Його відносини з Візантією були фальшиві. Йому необхідно було жити в мирі з нею, та одночасно він хотів бути незалежним правителем. Зовнішня політика Теодоріха мала мирний характер; він був найстаршим серед всіх варварських королів. Він бачив себе і остготів як посередників між античним і варварським світом. Родина Теодоріха отримала римську освіту. Сам аріанин, він відрізнявся віротерпимістю, але релігійний антагонізм готів-аріан і католиків-римлян був головною перешкодою успіху його прагнень. При дворі Теодоріха жили Сіммах, Боецій і Кассіодор; з'явився у остготів і національний історик Йордан.

Релігійні розбрати служили приводом для зіткнень з Візантією, тому під кінець життя Теодоріх почав переслідувати римських сенаторів і католиків. 526 року Теодоріх помер, і з того часу почався швидкий занепад остготського королівства, яке при Теодоріху досягло найвищого ступеня своєї могутності.

Спочатку правила дочка Теодоріха Амаласунта (526-534 роки), як опікунка свого малолітнього сина Аталаріха. Вона була розумною і освідченою, але готи її не любили за покровительство римлянам. Вона повернула дітям Боеція і Сіммаха конфісковані маєтки батьків, керувала в своїй діяльності радами Касіодора, а свого сина Аталаріха примушувала займатися науками.

Тервінги (вестготи).

Вестготи вперше з'явилися в історії як окреме плем'я в році 268, коли вторглися до Римської Імперії на Балканський півострів. Вестготи пройшли через римські провінції Паннонію та Іллірію -- і навіть загрожували самій Італії. Але влітку вестготам було завдано поразки в битві на місці сучасного італійсько-словенського кордону, а у вересні були розбиті у битві під Найсусом.

Протягом наступних 3 років їх було витіснено за Дунай імператорами Клавдієм II і Авреліаном. Проте вони залишилися в колишній римській провінції Дакія, яку Авреліан покинув 271 р.

Під тиском гунів король вестготів Фрітигерн 376 року попросив у імператора Східного Риму Валента дозвіл поселитися зі своїми підданими на південному березі Дунаю. Валент дозволив і допоміг готам перетнути річку (ймовірно, біля фортеці Дуросторум. Але внаслідок голоду почалась Готська війна (377-382), під час якої Валента було вбито в битві під Адріанополем 9 серпня 378 р.

Протягом IV століття під впливом торгівлі та військових угод зі Східною Римською імперією остготи та вестготи у значній мірі романізувалися. У цей час вони прийняли християнство у формі аріанства.

Вестготи під проводом Аларіха захопили Рим у 410 р. 418 року Флавій Август Гонорій надав вестготам Аквітанію, де вони завдали поразки вандалам, де створили своє власне Тулузьке королівство, в яке входила територія Галлії на південь від Луари. До 475 р. вестготи захопили більшу частину Іберійського півострова. Вестготи були розбиті королем франків Хлодвігом у 507 році, залишили на його користь південну Галлію і відійшли у Іспанію, заснувавши Іспанське королівство, яке проіснувало до завоювання його маврами (арабами) в 711 р. -- після битви при Гвадалете королівство вестготів було знищене.

Після поразки гунів, очолюваних Аттілою, на Каталаунських полях у 451 р., остготи повернули собі незалежність (454). 476 року один з германських воєначальників, Одоакр, який перебував на службі у римлян, скинув з престолу останнього римського імператора. Цей рік вважається роком падіння Римської імперії. За правління короля Теодоріха Великого остготи завоювали Італію (488-493). Проіснувало остготське королівство в Італії до 555 року, після завоювання візантійським імператором Юстиніаном Італії в 535-555 рр.

Розселившись на великій території, готи та інші східногерманські племена у подальшому зникли з історичної арени, змішавшись з іншими народами.

Частина готів залишилася у Причорномор'ї спочатку у Східному Криму та Тамані, згодом під натиском числених ворогів, які приходили з Великого степу, вони переселилися в безпечніші регіони -- Південне узбережжя Криму та у гористий Крим. Цей край з VI до XV століття називали Готією.

Готи та сучасність.

Усний переказ, що розповідає про масову міграцію в напрямку південно-східної Європі, було записано жителями о. Готланд у творі Gutasaga. Якщо це дійсно пов'язано з племенами готів, то це буде унікальний випадок традиції, яка проіснувала більше тисячі років, що насправді передує більшості великих розколів в германській мовній сім'ї.

Готи стали в Швеції важливою частиною шведської національної ідеї -- до ХІХ ст. шведи зазвичай вважалися прямими нащадками готів. Сьогодні шведські вчені називають це культурним рухом під назвою Gothicismus, в який увійшли ідеї давньо скандинавського героїчного епосу.

В Іспанії вестгот Пелайо, який заснував Королівство Астурія і розпочав Реконкісту в битві при Ковадонга, є національним героєм і вважається першим монархом країни.

Починаючи з 1278, коли король Швеції Магнус III зійшов на трон, посилання на готів було включено в найменування короля Швеції: «Ми,… по благодаті Божій король шведів, готів і вендів» (1973 року, після смерті короля Густава VI Адольфа, назву була змінено на просто «король Швеції»). У середньовічній та сучасній Іспанії традиційно вважалося, що іспанська знать має походження від вестготів, хоча на початку VII ст., етнічні відмінності між вестготами і іспано-римляни зникли, але визнання готського походження, наприклад, на надгробках, ще збереглися серед знаті, яка бачила себе як носія «готичної» свідомості та хранителя старих традицій, таких як германські імена, що збереглися в Іспанії і до сьогодні. Іспанські та шведські претензії на походження від готів призвело до зіткнення під час собору в Базелі 1434 року: делегації, що мали брати участь в богословській дискусії повинні були розміститися відповідно до значимості країн, які вони представляють. Шведський єпископ, Nicolaus Ragvaldi стверджував, що шведи були нащадками великоих готів, а народ Vдstergцtland (Westrogothia на латинській мові) -- це вестготи, народ Цstergцtland (Ostrogothia на латинській мові) -- остготи. На це іспанська делегація відповіла, що тільки ледачі та безініціативні готи залишилися у Швеції, в той час як героїчна частина готів покинули Швецію, вторглася в Римську імперію і оселилася в Іспанії.

Література

6. Гузенко С. Готи і Україна: До проблеми першоджерел християнської традиції Русі-України / Гузенко С. // Людина і світ. -- 2002.-N7. -- С.26-29.

7. Ганина Н. А.«Алкуинова рукопись»: к этимологической и историко-культурной трактовке/ Н. А. Ганина // Вопросы языкознания. -- 2007. -- N 6. -- С. 60-72 .

8. Гузенко С. Християнство кримських готів / С. Гузенко // Пам'ять століть. Планета. -- 2008. -- N 4. -- С. 150-155

9. Мызгин К. В. К тайнам королевства остроготов / К. В. Мызгин // UNIVERSITATES: Наука и просвещение. -- 2008. -- N 1. -- С. 32-41

10. Мішко С. Війна готів з антами, її значення й наслідки / Мішко С. // Мішко С. Нарис ранньої історії Руси-України. -- Нью-Йорк-Торонто-Мюнхен,1981.

11. Кіндратенко А.Початок гуно-готської війни за А.Марцеліном та повідомленнями інших тогочасних письменників / А. Кіндратенко // Кіндратенко, Анатолй Миколайович. Матеріали до історії Скитії-України IV-V століть. Походження та дії гунів / А. М. Кіндратенко: Просвіта, 2002. -- Кн.1 : Гуни в описі Амміана Марцеліна та в повідомленнях інших письменників. -- С. 77-82

12. Маньчак В. Звідки прибули готи до Чорного моря? / В. Маньчак // Київська старовина: Науковий історико-філологічний журнал. Заснований 1882 р. -- 2006. -- N 6. -- С. 102-107 .

13. Драна О. О. Готи та гуни на території України. 6 клас / О. О. Драна // Історія та правознавство: Науково-методичний журнал. -- 2009. -- N 11. -- С. 20-23

14. Зиньковская И. В. Готский король Эрманарих / И. В. Зиньковская // Вопросы истории. -- 2010. -- N 3. -- С. 124-130

15. Наливайко С. Готи / С. Наливайко // Етнічна історія Давньої України: научное издание / С. Наливайко: Євшан-зілля, 2007. -- С. 257-278 .

Размещено на Allbest.ru