Національно-політичний рух студентської та учнівської молоді в Україні (90-ті рр. ХІХ ст. – лютий 1917 р.)

Однією з дійових форм активізації студентського національного руху кінця ХІХ ст. було скликання з'їздів представників громад. Постанова 1-го з'їзду українського студентства (1898) закликала молодь “повсюдно вживати рідну мову, ширити просвіту в народі, вивчати українську культурну і політичну спадщину”. Резолюція з'їзду вимагала встановлення рівності всіх перед законом, проведення соціально-економічних реформ, запровадження демократичних свобод слова, друку, зборів, прийняття у Росії конституції та запровадження автономії для України. Документ прийнятий на 2-му з'їзді українських студентських громад закликав створити загальну студентську спілку з метою залучення української студентської молоді до національно-патріотичної роботи у культурно-просвітницькому і громадсько-політичному напрямках. Планувалося утворити при кожному вузі товариства українських студентів для ведення агітаційно-пропагандистської роботи, поширення революційної літератури тощо. Аналіз резолюцій цих з'їздів стверджує відданість вузівської молоді національним ідеалам, водночас засвідчує певну політичну невиразність.

Події, пов'язані з загальностудентським академічним страйком 1899 р. та його жорстоким придушенням, прийняття “Тимчасових правил про відбування військової повинності вихованцями вищих навчальних закладів, виключеними з цих закладів за здійснення масових заворушень”, посилили опозиційність руху вузівської молоді. Вимоги страйкуючих студентів зводились до забезпечення прав особи, усунення навчальної інспекції, реформування вищої освіти, визнання права на утворення студентських самодіяльних організацій, скасування станових, національних обмежень щодо здобуття освіти, допущення жінок до вищої школи. Намагання влади приборкати студентство не давало бажаних результатів. Поповнення армії виключеними з університетів студентами сприяло посиленню антиурядових настроїв у військах. Всупереч секретним інструкціям, офіцери призначали ротними вчителями колишніх студентів, тому під час занять вони мали змогу вести антиурядову пропаганду.

У середніх навчальних закладах Російської імперії наполегливо культивувалася офіційна ідеологія, основними засадами якої були: “самодержавство, православ'я, народність”. Навчальна адміністрація для вияву і своєчасного реагування на антиурядові настрої учнів використовувала весь арсенал методів політичного розшуку. Впровадження жорстких правил лише радикалізувало настрої учнів середніх навчальних закладів. Вони протестували проти існуючих порядків, зривали заняття, проводили збори та сходки. У досліджуваний період у переважній більшості середніх навчальних закладів створюються гуртки самоосвіти. Члени цих гуртків вивчали політичну економію та соціологію, читали нелегальну літературу. Основною метою самоосвітніх учнівських гуртків було об'єднання учнівського та студентського рухів на ґрунті соціал-демократичних ідей.

У 1897, 1898 рр. у Києві відбулись з'їзди гімназистів, які розглядали питання про створення "Всеросійського гімназичного союзу".

Отже, останнє десятиріччя ХІХ ст. стало важливим етапом у розвитку українського студентського та учнівського руху. Активізацію руху вузівської молоді спричинило впровадження Університетського статуту 1884 р., який ліквідував автономію вищих навчальних закладів. Серед студентських організацій переважали об'єднання культурницького спрямування (земляцтва, українські студентські громади), хоча цей період характеризувався появою перших протопартійних утворень (“Братство тарасівців”). Утиски з боку адміністрації середніх навчальних закладів та владних структур спричинили у 90-х рр. помітну активізацію учнівської молоді. Вона виявлялась, насамперед, у виникненні самоосвітніх гуртків.

Третій розділ “Національно-політична позиція студентської та учнівської молоді напередодні та під час революції 1905-1907 років” присвячений суспільно-політичним аспектам діяльності студентів та учнів на початку ХХ ст., проявам боротьби студентської та учнівської молоді під час революції 1905-1907 рр.

У розділі розглядається еволюція студентського руху початку ХХ ст. від академічного до політичного. Вирішення проблем вищої школи вимагало зміни існуючого політичного режиму. Це засвідчили другий (січень - березень 1901 р.) та третій (січень - квітень 1902 р.) всеросійські студентські страйки. Студенти вимагали реформування вищої освіти на засадах самоврядування, скасування обмежень прав студентів (станових, релігійних, статевих), легалізації студентських організацій, поновлення звільнених за політичну неблагонадійність студентів тощо. Вивчення історичної ситуації дозволяє відзначити провідну роль демократичного студентства України у розвитку молодіжного руху на даному етапі.

Різними були причини того чи іншого виступу студентів (бойкот лекцій реакційних викладачів, реакція на суспільно-політичні події в країні, знаменні дати тощо), але в основі їх лежало незадоволення студентської молоді реакційною політикою царизму в галузі вищої освіти та існуючим режимом взагалі. Найпоширенішими формами протесту студентства у цей період були сходки, розповсюдження відозв, демонстрації, страйки. Прагнення до об'єднання вузівської молоді реалізовувалося через проведення з'їздів. На початку ХХ ст. відбулося чотири з'їзди українських студентських громад. Виступи українського студентства були пов'язані зі студентським рухом у Росії. У 1900-1904 рр. для визначення спільної тактики у боротьбі було скликано три всеросійські студентські з'їзди.

У цьому розділі досліджується участь студентства у боротьбі політичних опозиційних сил проти внутрішньої та зовнішньої політики самодержавства. В умовах зростання політичної свідомості вузівської молоді земляцькі організації втрачають популярність, у навчальних закладах зростає роль студентських партійних фракцій. У 1903-1904 рр. роль координатора студентських виступів переходить до загальновузівських “Коаліційних рад” (комітетів, зборів), які об'єднували представників студентських земляцтв та партійних осередків.

У боротьби зі студентським рухом уряд у 1902 р. затверджує чергові “Тимчасові правила”, за якими у вищих навчальних закладах запроваджувалися професорські дисциплінарні суди та інститут кураторів, використовує військові частини для придушення студентських заворушень, відрахування з вузів політично неблагонадійних студентів, створює промонархічні студентські організації. Члени чорносотенсько-монархічних організацій “Товариство російського студентства” (Харків), “Центральний студентський комітет” (Київ), “Єднання - сила”, “Світанок” та “Священна ліга” (Одеса) часто співпрацювали з поліцією, оголошували у своїх прокламаціях прізвища студентів-революціонерів, писали донесення в поліцію, брали участь у придушенні студентських виступів.

У цьому розділі розглядаються умови розвитку на початку ХХ ст. учнівського руху. Позакласний нагляд за учнями, знущання над дітьми бідних, вербування донощиків серед школярів викликали протест серед учнівської молоді. Учнівський рух у цей період розвивався у двох формах: самоосвіта та політична діяльність.

Учнівський рух був тісно пов'язаний із радикально налаштованою частиною студентства. Повертаючись на канікули додому, студенти створювали учнівські гуртки у гімназіях, реальних училищах, семінаріях і технічних школах. Вихованці середніх навчальних закладів часто відвідували студентські сходки та мітинги. Учнівську молодь намагалися залучити до своєї діяльності і політичні партії. Учні поширювали опозиційні видання, виконували інші завдання.

Активізація учнівського руху, розповсюдження серед учнівської молоді нелегальної літератури, тенденція до об'єднання зусиль учнів та студентів викликали відповідну урядову реакцію. Царська адміністрація намагалася взяти під свій контроль формування світогляду учнівської молоді. Натомість в учнівському середовищі виникають гуртки, які займаються самоосвітою та пропагандистською діяльністю. Розуміючи, що розрізнені гуртки занадто слабкі для протистояння владі, учнівська молодь прагнула до об'єднання у загальну учнівську організацію. У 1900 р. під час роботи у Києві 3-го всеросійського гімназичного з'їзду був прийнятий "Статут всеросійського гімназичного союзу". Це була аполітична організація, яка основним своїм завданням визначала самоосвіту учнівської молоді.

У дисертації розглядається участь студентства у революційних подіях 1905-1907 рр. Вищі навчальні заклади в цей час стали центрами революційної боротьби студентства. Вузівська молодь припиняла навчання, поширювала політичні прокламації, збиралася на сходки.

Реагуючи на численні студентські заворушення у 1905 р., уряд вводив військовий стан в університетських містах, встановлював обов'язкові воєнні караули на території вищих навчальних закладів, забороняв влаштовувати у вузах публічні зібрання тощо. У 1906 р. у вищих навчальних закладах України вже діяли загальноуніверситетські студентські організації, які називалися “Ради студентських представників”, “Виконавчі комісії” тощо. Загальновузівські об'єднання захищали інтереси студентів у стосунках з адміністрацією, завідували студентськими їдальнями і крамницями тощо. Одночасно в умовах наростання революції ці організації намагалися виробити єдину тактику політичного руху студентів.

У роки революції українські студентські земляцтва та громади прагнули до активної участі у громадському житті України. Національні молодіжні об'єднання виступали за перебудову Російської держави у федеративну демократичну республіку з наданням широких прав Україні.

Аналізуються особливості участі у революційних виступах учнівської молоді. Під впливом студентських заворушень учні почали використовувати загальнополітичні методи для відстоювання своїх інтересів. Найпоширенішими формами протесту були сходки, страйки, подання адміністрації петицій з соціально-економічними, політичними та національними вимогами, терористичні акції. Уряд у боротьбі з наростанням учнівського руху використовував виключення з навчальних закладів, арешти, нагляд за політичною благонадійністю учнів.

У розділі висвітлюються основні етапи боротьби демократичної частини студентської та учнівської молоді проти національного гноблення, за вільний розвиток української мови й культури, за створення українських кафедр у вищих навчальних закладах.

Отже, початок ХХ ст. став періодом активізації українського молодіжного руху. Зазнавши впливу боротьби робітників та пропаганди політичних партій, студентський та учнівський рух з академічного поступово перетворювався на політичний. Під час революції 1905-1907 рр. виступи вузівської та учнівської молоді носили характер політичного протесту, хоча, як правило, включали соціальні та академічні вимоги. Сприяв єднанню національно свідомої молоді студентський рух за українські кафедри, за українізацію школи.

Четвертий розділ - “Студентський та учнівський рух в роки визрівання передумов української революції” - присвячений діяльності студентської та учнівської молоді напередодні війни, висвітленню роботи студентських та учнівських організацій в роки Першої світової війни.

У розділі розглянуто політичні умови розвитку студентського та учнівського руху після поразки революції 1905-1907 рр. Масовими стали обшуки, арешти, заслання. В окремих районах імперії вводився “воєнний” або “особливий” стан. Заборонялися будь-які збори, наради та ін. Лютував російський шовінізм, спрямований проти “українофільства”.

У 1907 р. царизм продовжує наступ на автономні права вищих навчальних закладів. Влада намагалася не допускати жодних проявів студентської корпоративності. Уряд прийняв низку постанов, спрямованих на обмеження студентського самоврядування (посилення нагляду, введення у навчальних закладах інституту проректорів, регламентація діяльності студентських організацій та проведення зборів тощо). Жорстке переслідування з боку влади гальмувало зростання політичної активності вузівської молоді.

Студентський рух зміщується в площину “академізму” - специфічної течії у студентському середовищі. Прибічники цієї течії, проголосивши гасло “університет для науки”, відстоювали ідеї утворення наукових, літературних, кооперативних організацій та товариств студентів, виступали проти об'єднань студентів за політичними ознаками. “Академісти” вважали страйки шкідливими для розвитку наукової та навчальної діяльності, розробляли власні методи боротьби з ними. Протистояння “академістів” та радикально налаштованої вузівської молоді призводило до значного розладу у студентському середовищі, зменшувало вплив радикального студентства га громадське життя. Однак у дисертації зазначається, що нерідко академічні організації допускали порушення свого статуту і навіть втручання у політичне життя.

Чорносотенно-монархічні студентські організації (“Всеросійський національний студентський союз”, студентський підвідділ “Одеського союзу російських людей” та ін.), вдаючись до “бойового” академізму, насаджували у середовищі вузівської молоді ідеї шовінізму, брали участь у поліцейських розправах над революційно налаштованою частиною студентства, були прямими агентами охоронки у вищих навчальних закладах.

В умовах революційного піднесення напередодні війни зросла чисельність українських студентських громад як осередків національного відродження. Діяльність цих громад носила переважно культурно-освітній характер. Це, насамперед, розповсюдження україномовних книжок і брошур, організація українських бібліотек-читалень, вшанування пам'яті видатних українських діячів, читання рефератів та доповідей з українознавчих питань. У дисертації розглядається особовий склад та основні форми діяльності українських студентських громад у вузах Києва, Харкова, Одеси та інших міст. Аналізуються рішення з'їздів українських студентських громад. Одночасно зауважується активізація процесу створення у вищих навчальних закладах земляцтв. Характеризуються цілі, основні напрямки роботи земляцьких організацій, визначається їх позиція щодо існуючого політичного режиму.

Згідно “Правил про студентські організації та про влаштування зборів” (1907), українські студентські громади, партійні студентські фракції змогли дістати дозвіл на легальну діяльність лише у якості “наукових гуртків”. Це створювало можливості для використання аудиторій навчальних закладів для зборів, неконтрольованого вивчення літератури, поширення революційних ідей у студентському середовищі.

У 1910-1914 рр. чисельність студентських виступів зросла, вони набували дедалі більше політичного характеру. Студенти українських вузів все частіше поєднували свої акції з виступами робітників, переймаючи гасла і форми пролетарської боротьби. На зміну попереднім сходкам прийшли демонстрації та страйки. Характерною рисою цих виступів було те, що їх вимоги виходили за межі академічних вимог, набирали суспільно-політичного змісту. Студентська молодь протестувала проти розстрілу робітників на ленських золотокопальнях, судового процесу над М.Бейлісом, проти смертного вироку севастопольським морякам тощо. Розгортання руху студентської молоді змушувало керівництво вищих навчальних закладів до енергійних попереджувальних заходів. Знову вдаються до заборони сходок у стінах вузів, вводять систему перепусток до навчальних закладів, встановлюють нагляд за студентами у місцях їх проживання, позбавлення стипендій політично неблагонадійним студентам.

У цьому ж розділі розглядаються особливості учнівського руху у період реакції. Виступи школярів у цей час носили розрізнений характер, залежали від стану справ у навчальному закладі. Переважна частина учнів через побоювання урядових репресій відійшла від політичної діяльності, зосередилася на створенні самоосвітніх організацій. Міністерство народної освіти заборонило використовувати приміщення навчальних закладів для зборів, що не мають відношення до навчального процесу, забороняло учням з'являтися на будь-яких публічних заходах (літературно-музичних, танцювальних вечорах тощо) поза межами навчальних закладів. Таким чином керівництво намагалося обмежити контакти учнівської молоді з радикально налаштованим студентством, інтелігенцією, робітниками. У середніх навчальних закладах ввели алфавітні книги для реєстрації виключених осіб без права вступу до інших навчальних закладів. Рух учнівської молоді у 1910-1914 рр. виражається, насамперед, у створенні нелегальних організацій, які брали за основу доктрину політичних партій (зокрема, соціалістів-революціонерів, соціал-демократів тощо).

У роки Першої світової війни царська влада, користуючись умовами воєнного часу, намагалась викорінити “крамолу” у вищій школі. Демократично налаштоване студентство та прогресивна професура зазнавали репресивних утисків. Не тільки участь у студентських заворушеннях, але й будь-яка непокора вузівській адміністрації суворо каралися, аж до судового переслідування. Багатьох студентів не обминув царський указ від 8 жовтня 1914 р. про призов на військову службу осіб, які користувалися відстрочкою до закінчення вищого навчального закладу. Мобілізація торкнулася, передусім, активних учасників студентських заворушень.

З початком Першої світової війни у студентському середовищі відбулися певні зміни. Прибічники академічного руху остаточно об'єдналися з монархістами. Вони припинили боротьбу навіть за внутрішньоакадемічні вимоги. Становище демократично налаштованої частини вузівської молоді значно ускладнилося.

Демократична студентська молодь ще більше прагне до консолідації, виникають студентські організації. Важливим засобом антивоєнної пропаганди та революційної мобілізації демократичного студентства у досліджуваний період був нелегальний листковий друк. Листівки випускалися з приводу найбільш важливих подій у суспільно-політичному житті країни, таких дат у революційному русі, як 1 травня, річниця кривавої неділі, ленський розстріл тощо.

Мобілізація вузівської молоді сприяла антивоєнній агітації в армії. Студенти вели пропаганду серед поранених у воєнних шпиталях, поширювали листівки серед солдатів, закликаючи боротися проти імперіалістичної війни, за заміну існуючого державного ладу.

У період революційної ситуації (осінь 1916 - лютий 1917 рр.) студентський рух за масовістю та політичною спрямованістю піднявся на вищий щабель. З початком революції у більшості вищих навчальних закладів України були розміщені штаби бойових дружин та збройні склади, формувалися санітарні та міліцейські загони. За прикладом робітників у Харкові, Києві, Катеринославі були утворені студентські збройні загони.

У роки Першої світової війни спостерігається тенденція до збільшення кількості нелегальних гуртків учнівської молоді, об'єднання розрізнених гуртків і груп. Сформувалася загальна учнівська організація “Юнацька спілка Лівобережної України”. Вона складалася з окремих гуртків на чолі із головами, об'єднання останніх у межах одного міста становило “Юнацьку громаду”. Керівним органом організації вважався з'їзд представників юнацьких громад і окремих гуртків, а виконавчим - виконавчий комітет у складі трьох осіб. “Юнацька спілка Лівобережної України” проводила освітню роботу серед молоді, поширювала україномовну літературу, займалася агітацією серед населення.

Документи свідчать про прагнення “Юнацької Спілки Лівобережної України” до об'єднання з іншими політичними силами. Діяльність “Юнацької спілки Лівобережної України” набувала все виразнішого національного характеру. Влада, намагаючись відвернути увагу учнівської молоді від політичної діяльності, організує у 1915-1916 рр. Так звані трудові учнівські дружини. Вони створювалися з метою надання допомоги у сільськогосподарських роботах сім'ям призваних на війну. Крім господарської вигоди утворення учнівських трудових дружин давало можливість владі тримати молодь під контролем, відвертаючи її увагу від антиурядових виступів.

Отже, в умовах посилення урядової реакції діяльність студентських організацій набувала характеру ліберальної опозиції режиму. Значного поширення набуває “академізм”. Протистояння між академістами та радикально налаштованою частиною студентства розпорошувало студентський рух. Учнівська молодь у ці роки зосередилася на створенні нелегальних організацій, вивчала партійну літературу, розповсюджувала серед учнів опозиційні відозви. У роки Першої світової війни пожвавлюється діяльність студентських гуртків різних політичних напрямків. Учнівській молоді вдалося створити загальну організацію “Юнацька спілка”, яка об'єднала нелегальні гуртки Лівобережної та Правобережної України.

У висновках узагальнено основні результати дослідження. Вони зводяться до таких положень: Аналіз стану наукового вивчення теми дозволив дійти висновку, що діяльність студентської та учнівської молоді наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. є одним з малодосліджених питань історичної науки, що і підтверджує необхідність даної дисертаційної роботи. Залучена до дослідження джерельна база є достатньо репрезентованою і достовірною, що дозволило виконати визначені у дисертації дослідницькі завдання.

Рух студентської та учнівської молоді на підросійських землях наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. був чинником політичної боротьби, складником загальнонаціонального руху українців.

Під українським студентським та учнівським рухом доцільно розуміти як його організовані форми (гуртки, товариства, організації, об'єднання тощо), так і участь студентів та учнів у політичному житті, зокрема у формуванні й діяльності політичних партій, масових акціях тощо. Форми й методи суспільно-громадської діяльності студентів та учнів змінювалися залежно від ситуацій, які мали місце в цей період.

Основними напрямками роботи студентської та учнівської молоді були громадсько-політична та культурно-просвітницька діяльність. При цьому домінувала культурно-просвітницька робота, яка спрямовувалася на пожвавлення національно-громадського життя українців шляхом вивчення і популяризації української мови, літератури, історії та культури.

У 90-х рр. ХІХ ст. українське студентство, сприйнявши національно-патріотичні ідеї, включається у визвольний рух як самостійна організована сила. Набирає сили тенденція до організаційного згуртування та політичного самовизначення вузівської молоді. Активізацію руху вузівської молоді спричинило впровадження Університетського статуту 1884 р., який ліквідував автономію вищих навчальних закладів. Негативна реакція радикально налаштованої частини суспільства, головним чином української молоді, на поміркованість українофілів призводить до появи політичних організацій. У 1891 р. члени Харківської “Молодої громади” заснували “Братство тарасівців”, започаткувавши в суспільно-політичній думці України кінця ХІХ ст. націонал-державницький напрям.

Під впливом “Братства тарасівців” виникли українські студентські громади, головним завданням яких була боротьба за національне, економічне і політичне відродження України. Важливим кроком у процесі трансформації українського культурно-національного руху в політично-національний було створення у 1897 р. “Всеукраїнської загальної безпартійної демократичної організації”.

Початок ХХ ст. став періодом активізації українського молодіжного руху. Рух студентів та учнів, хоч і мав здебільшого академічний характер, сприяв формуванню у молодого покоління прогресивних суспільно-політичних переконань. Радикально налаштована студентська та учнівська молодь намагалася внести до нього елементи протесту проти самодержавства. Зазнавши впливу революційної боротьби робітників студентський та учнівський рух набув ознак політичного.

У 1905-1907 рр. рух студентської та учнівської молоді набув революційного характеру. Антиурядові виступи учнів і студентів виражалися у різноманітних формах: участь у політичних мітингах, демонстраціях, страйках, поширення нелегальної антиурядової літератури. Одним з головних завоювань опозиційної діяльності української студентської та учнівської молоді став вимушений дозвіл російського уряду на впровадження у навчальний процес української мови та викладання у навчальних закладах окремих українознавчих дисциплін.

Після поразки революції 1905-1907 рр. антиурядовий рух пішов на спад, форми і методи опозиційної діяльності української організованої молоді набули більш поміркованого характеру. У 1908-1913 рр. поширення набувають академічні форми студентського руху: земляцтва, корпорації. Між академістами та радикально налаштованою частиною студентства існувало протистояння, яке послаблювало загальний студентський рух. Поширеними формами протесту були неявка на заняття, подання петицій, страйки.

Учнівський рух у роки реакції був представлений діяльністю різноманітних нелегальних організацій. Їх діяльність обмежувалася вивченням партійної літератури, читанням рефератів, поширенням в учнівському середовищі нелегальних видань. Виступи учнів у ці роки носили стихійний характер, були спрямовані передусім на поліпшення своїх соціально-економічних умов. У боротьбі з учнівським рухом уряд застосовував циркулярні обмеження, виключення з навчальних закладів, заслання, арешти.

У протистоянні з урядом студентська та учнівська молодь використовувала революційну агітацію, пропаганду положень різних політичних партій через поширення прокламацій, відозв, газет, партійних документів антиурядового спрямування. Серед них переважали видання соціалістів-революціонерів, Української соціал-демократичної спілки (“Спілки”), Української соціал-демократичної робітничої партії, Російської соціал-демократичної робітничої партії, інших партій. Реакцією на демократичний рух була діяльність монархічних і чорносотенних організацій. Саме їх руками царизм намагався придушити український національний рух.

З початком Першої світової війни форми прояву опозиційного руху студентської молоді дещо змінилися. Внаслідок загальної мобілізації він втрачає свою масовість. У 1914-1917 рр. активність студентства проявляється у відновленні й створенні студентських організацій різноманітних політичних напрямів. Їх робота носила переважно пропагандистський характер - випуск листівок з приводу важливих подій суспільно-політичного життя, видання відозв з антивоєнними та антиурядовими закликами.

У 1914-1917 рр. в учнівському середовищі простежується тенденція до об'єднання розрізнених гуртків в єдину організацію. Найвпливовішою силою опозиційного до царизму українського молодіжного руху стала учнівська організація - “Юнацька спілка”, до складу якої входили таємні учнівські гуртки Лівобережної та Правобережної (з травня 1916 р.) України. Діяльність цього об'єднання мала виразний національний характер, відігравала важливу роль у політичному вихованні українського населення, у консолідації їх зусиль у боротьбі з самодержавним режимом за соціальне та національне визволення.

Відтворення історії руху студентської та учнівської молоді на Україні на межі ХІХ-ХХ ст. дозволяє з'ясувати чимало важливих питань щодо ідейної еволюції українського суспільства, формування національної свідомості.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Гончарова Н.О. “Братство тарасівців”: погляд із сьогодення // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. Вип. 14. Ізмаїл, 2003. С. 6 - 10.

2. Гончарова Н.О. Молодь у політичних партіях як носій національної ідеї (1900-1905 рр.) // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М.Коцюбинського. Вип. 8. Серія: Історія: Збірник наукових праць / За заг. ред. проф. П.С.Григорчука. Вінниця: ДП “ДКФ”, 2004. С. 69 - 73.

3. Гончарова Н.О. Радикалізація громадівського руху (90-ті роки ХІХ ст.) // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету: Історичні науки. Філологічні науки: Збірник наукових праць. Вип. 17. Ізмаїл, 2004. С. 10 - 13.

4. Гончарова Н.О. Політизація національного руху студентської молоді в роки революції 1905-1907 рр. // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М.Коцюбинського. Вип. 9. Серія: Історія: Збірник наукових праць / За заг. ред. проф. П.С.Григорчука. Вінниця, 2005. С. 81 - 85.

5. Гончарова Н.О. Активізація української учнівської молоді у революційних подіях 1905-1907 рр. // Науковий потенціал України: Матеріали першої всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції. Київ: ТОВ “ТК “МЕГАНОМ”, 2005. С. 1 - 4.

6. Гончарова Н.О. Земляцькі організації вузівської молоді на Наддніпрянщині наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. // Матеріали V Буковинської Міжнародної історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 130-річчю заснування Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича, 29 вересня 2005 р., Чернівці. Ч. 1. Історія України. Краєзнавство. Чернівці: Книги - ХХІ, 2005. С. 112 - 116.

АНОТАЦІЯ

Гончарова Н.О. Національно-політичний рух студентської та учнівської молоді в Україні (90-ті рр. ХІХ ст. - лютий 1917 р.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Одеський національний університет ім. І.І.Мечникова. - Одеса, 2006.

Дисертація присвячена проблемі розвитку студентського та учнівського руху в Україні наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

У дисертації аналізуються суспільно-політичні, соціальні і культурно-освітні чинники активізації української молоді у 90-х рр. ХІХ ст. - лютому 1917 р. Досліджується еволюція студентського та учнівського руху від академічного до політичного, його перетворення на дієвий фактор суспільного розвитку. Особливе місце відведено висвітленню участі свідомої частини студентів та учнів в українському національно-визвольному процесі, створенні у молодіжному середовищі перших громадсько-політичних осередків, які пізніше справили великий вплив на процеси українського державотворення.

Ключові слова: студентська молодь, учнівська молодь, національно-політичний рух, молодіжні товариства, академічні організації.

SUMMARY

Goncharova N.A. National Political Movement of Student's and Pupilage's Youth in Ukraine (90-ties of the XIX-th - February 1917). - Manuscript.

A dissertation for the Scholarly Degree of Candidate of Historic sciences on a speciality 07.00.01 - History of Ukraine. - The Odessa I.I.Mechnikov National University. - Odessa, 2006.

The dissertation is devoted to problem of the formation and social development of Ukrainian students' and pupils' associations at the end of the XIX-th - at the beginning of the XX-th centuries.

On the basis of the analysis of files, memoirs, materials of periodicals, home and foreign historiography social, political, cultural and educational prerogatives of activation of Ukrainian youth in the 90-ties of the XIX-th - February 1917 are investigated in the thesis.

The students' associations and pupilage participation in public life, in the struggle for national independence, their cultural, educational and charity activities are presented in the dissertation.

Ukrainian student and pupilage movement developed on the basis of the struggle against the reactionary politics of the czarist government at the educational sphere at the end of the XIX-th century.

There were different forms of the student and pupilage movement in the 90-ties of the XIX-th century: reactionary teachers' boycott of lectures, participation in prohibitive meeting, petitions, manifests.

The movement acquired antigovernment nature at the beginning of the XX-th century. The new forms of protest diffused, for example: strike, street demonstration.

Thus, youth is an important constituent part of our society, especially students' associations and pupilage. Their activities often come out as an efficient factor of social political changes.

Key words: students, pupilage, youth societies, national political movement, Academic organizations.

АННОТАЦИЯ

Гончарова Н.А. Национально-политическое движение студенческой и ученической молодёжи в Украине (90-е гг. ХІХ в. - февраль 1917 г.). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Одесский национальный университет им. И.И.Мечникова. - Одесса, 2006.

Диссертация посвящена проблеме развития студенческого и ученического движения на Украине в конце ХІХ - в начале ХХ вв.

В диссертации анализируются общественно-политические, социальные и культурно-образовательные предпосылки активизации украинской молодёжи в 90-х гг. ХІХ в. - феврале 1917 г. Исследуется эволюция студенческого и ученического движения от академического до политического, его превращение в действенный фактор общественного развития. Особое место отведено освещению участия сознательного студенчества и ученичества в украинском национально-освободительном процессе, создания в молодёжной среде первых общественно-политических очагов, которые позже оказали большое влияние на процессы строительства украинской государственности.

Ключевые слова: студенчество, ученичество, национально-политическое движение, молодежные общества, академические организации.

Размещено на Allbest.ru