Соціально-економічне становище міщан Гетьманщини (друга половина XVII – друга половина XVIII ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність дослідження. Соціально-економічні відносини в суспільстві є одним із найпотужніших факторів, що визначають розвиток держави. Гетьманщина була державним утворенням із стійкими групами-станами, що вирізнялися соціальною і економічною самостійністю. Формування станової структури Гетьманщини розпочалося під час Національно-визвольної війни 1648-1657 рр., а чітких ознак вона набула на початку XVIII ст. В суспільстві вибудувалась вертикальна ієрархія, в якій політичний, правовий і соціальний статус особи визначався приналежністю до певної соціальної групи. Міщани були станом населення, що суттєво впливав на економічний розвиток ряду міст Гетьманщини. Однак соціально-економічне становище цього стану було нестійким. Намагання міщан зберегти свої права в обсязі, наданому їм урядом Речі Посполитої у період з кінця XVI - в першій половині XVII ст., вступали у протиріччя з новими реаліями. Відсутність єдиного загальнодержавного законодавства, що визначало б засади станової структури, спричиняла конфлікти між окремими становими органами самоуправління і представниками різних станів. Тому в середині ХVІІІ ст. міщани могли відстоювати свої права лише у великих і економічно сильних містах, що могли успішно протидіяти втручанню у їх справи козацько-старшинської влади. У інших випадках міщани переходили до інших станів.

Зміни у соціально-економічному становищі міщан визначали не лише характер їх суспільної поведінки, а й опосередковано впливали на розвиток самоврядування, обсяг зібраних податків і виконаних повинностей, економічні та політичні процеси в державі.

Поряд з науковою актуальність теми не можна не вказати на її вагоме прикладне значення. Адже дослідження соціально-економічних процесів, діяльності органів державної влади, відповідає потребам сучасної розбудови держави, які спрямовані на поширення та поглиблення засад самоврядування.

Об'єктом дослідження є законодавчі, нормативно-правові, економічні, соціальні умови, що визначали соціально-економічне становище та роль міщан Гетьманщини.

Предметом дослідження є форми і результати економічної, соціальної та іншої активності міщан Гетьманщини, а також особливості соціальної політики місцевої та царської адміністрацій.

Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу комплексу документальних джерел й узагальнення історіографічних здобутків з'ясувати місце міщан у соціальній структурі населення та їх роль у розвитку економіки Гетьманщини.

Відповідно до поставленої мети визначено такі основні завдання дослідження:

- проаналізувати стан і ступінь дослідження проблеми в історіографії, визначити рівень і повноту джерельної бази;

- висвітлити основні етапи політики царського та гетьманського урядів стосовно міщан та причини її зміни;

- з'ясувати правовий статус міщан та визначити їх місце у соціальній структурі населення Гетьманщини;

- дати комплексну характеристику міщанських господарств та розглянути напрями їх господарської діяльності, джерела формування капіталу;

- дослідити організаційну структуру магістратів і ратуш;

- розкрити характер взаємовідносин магістратів і ратуш з органами державної влади, з'ясувати причини втрати містами самоврядного статусу та наслідки цього для міщан;

- показати наслідки внутрішньої політики Російської держави для міст і міщан Гетьманщини.

1. Історіографічна та джерельна база дослідження

Проаналізовано стан наукової розробки проблеми в історичній науковій літературі, а також висвітлено джерельну базу дослідження.

Значних успіхів у теоретичні розробці питання досягнув Д.І. Багалій, який основну увагу приділив визначенню місця магістратів у системі органів влади Гетьманщини та характері їх взаємин з різними гілками влади, дієвості норм магдебурзького права в судочинстві другої половини XVII-XVIII ст. Вагомий внесок у висвітлення історії Гетьманщини другої половини XVII-XVIII ст. зробив О.М. Лазаревський, який дослідив різні аспекти соціально-економічної історії міст, дієвості магдебурзького права і діловодства магістратів. Визначаючи рівень самоуправління міст і правове становище міщан, він вказує, що вже за гетьмана Д. Апостола міста цілком підлягали владі полковників. Переважна більшість робіт першої групи визначається джерелознавчим характером, виявивши той чи інший оригінальний документ дослідник публікував його, додавши до нього власні коментарі.

До другої групи відносяться праці вчених 20-х років ХХ ст., членів історико-філологічного і соціально-економічного відділу ВУАН. Після впорядкування архівної справи здійснено окремі комплексні дослідження. Економіку міст і міщанських господарств, їх внесок у розвиток ремесла й торгівлі досліджували М. Ткаченко, І. Пустовійт, С. Шамрай і М.Ф. ищенко. Характеризуючи становище міщан, вони дотримувалися думки про економічний занепад міщан і що лише кардинальна зміна урядової політики та проведення адміністративних реформ могла зупинити цей процес. У розвідках П.В. Клименка, М. Бужинського і Г. Шамрай висвітлено питання надання та реалізації містами магдебурзького права, правового становища міщан, їх місця у соціальній структурі населення.

Починаючи із 30-х років ХХ ст., в колишньому СРСР остаточно утверджується тоталітарний режим, а в історичній науці встановлюється жорсткий ідеологічний диктат. Розвиток української історіографії першої третини ХХ ст. продовжували історики-емігранти Б. Крупницький, В. Мякотін, О. Оглоблін, Л. Окиншевич, які зосередили увагу на дослідженні політичної системи, діяльності окремих державних діячів Гетьманщини, особливостей економічної та станової соціальної політики.

Розробка радянською наукою єдиних правильних підходів до вивчення історії України негативно вплинула на стан досліджень соціально-економічних процесів Гетьманщини, через що предметом студій цієї групи дослідників були події середини - другої половини XVII ст. Підготовка до святкування ювілею 300-річчя возз'єднання України з Росією, публікація документів, дозволили дослідникам зробити висновки щодо значнішої, ніж вважалось, ролі міщан у цій події. Характеризуючи політику царського уряду, В.О. Романовський і О.С. Компан доводили, що підтримавши міщан у їх протистоянні з козацькою владою, російський цар отримав надійного союзника у здійсненні своїх планів по обмеженню автономних прав Гетьманщини. Міщани свідомо погодилися частково обмежити себе у правах, аби захистити свої економічні інтереси і не брали участі в антиросійському повстанні 1668 р. Однак така політика зазнає змін, коли верховні органи влади Гетьманщини переходять під контроль царської влади.

Досліджуючи суспільно-політичний устрій Лівобережної України кінця XVІІ - початку XVІІІ ст., В.А. Дядиченко докладно висвітлив структуру магістратського самоврядування, функції урядовців, форми оплати їх роботи, виконання міщанами загальнодержавних повинностей, нагляд за правопорядком, санітарною і протипожежною безпекою. Вчений стверджував, що занепад магдебургії відбувся через порушення полковою старшиною вертикалі влади. Розглядаючи дієвість магдебурзького права, як основи самоуправління великих міст, А.П. Ткач зауважував, що обсяг прав кожного міста доповнювався і змінювався протягом історії все новими королівськими та царськими грамотами, як результат на Гетьманщині не було й двох міст, які користувалися однаковим обсягом магдебурзького права.

У 70-80-х роках ХХ ст. дослідження із соціально-економічної історії активізуються. У працях В.М. Кулаковського, О.І. Путро і І.Г. Рознера висвітлено питання соціально-економічної історії: динаміки розвитку ремесла і промисловості, торгівлі, станового розшарування міського населення, закріпачення селянства, зростання рівня політичної думки. Окремо слід наголосити на важливості праці російської дослідниці Т.О. Круглової. Використовуючи вибіркові матеріали Генерального Опису Малоросії 1765-1769 рр., вона виявила в містах Гетьманщини стійкі господарські групи і визначила їх місце в економіці міста. Узагальнення джерельних та історіографічних результатів історичних досліджень з соціально-економічної історії міст Гетьманщини другої половини XVII-XVIII ст. здійснила Г.К. Швидько, яка детально проаналізувала зміни в соціальній структурі населення міст після приєднання території Лівобережної України до Росії, процеси поглиблення соціальних протиріч між окремими соціальними верствами, станову боротьбу в містах і форми її прояву.

П'яту групу праць становлять дослідження вчених початку 90-х років - по теперішній час. Звільнення від ідеологічних догм і переосмислення поглядів вчених дозволили продовжити соціально-економічні дослідження. З'являються нові узагальнюючі роботи, які однак не змінили основних методологічних підходів до вивчення історії українського міста в другій половині XVII - 70-х роках XVIII ст.

Питання утворення та закріплення станової структури, дієвості різних правових кодексів та норм права на Гетьманщині були комплексно досліджені О.І. Гуржієм. Характеризуючи міщан, як окрему соціальну групу, він зазначав, що незважаючи на оформлення і кристалізацію станової структури Гетьманщини, станові права міщан не були чітко визначеними, а тому часто не регламентувалися. У різних містах їх становище було різним, оскільки зміна їх соціального і правового статусу залежали від військової влади, яка не завжди зважала на права і привілеї цієї групи населення. Спробу дослідити соціально-економічне становище міщан Гетьманщини з нових позицій у кількох невеликих розвідках зробила Г.Доманова. Використовуючи матеріали чернігівського магістрату, дослідниця докладно висвітлила організаційну структуру і функції чернігівського магістрату, економіку міста, характер відносин полкової та магістратської влади.

Особливе місце в історіографії посідають історико-правові дослідження, в яких, вивчаючи роботу судових органів Гетьманщини, вчені давали оцінку дієвості норм магдебурзького права та роботі магістратських судів (Теличенко І.В., Федотов-Чехівський О.О., Юшков С.В., Пашук А.Й., Бойко І.Й.), джерел магдебурзького права і повноти його застосування в містах Гетьманщини (Антонович В.Б., Кістяківський О.Ф.), періодизації утвердження і особливостей поширення магдебурзького права на теренах Західної і Східної Європи (Василенко М.П.), проведення судових реформ (Міллер Д.П., Черкаський І.Ю.). Проте у більшості робіт розглядалися виключно юридичні аспекти і поза увагою дослідників залишилась історична складова, а тому питання висвітлені однобоко.

Найчисельнішу групу використаних джерел складають документи Центрального державного історичного архіву України в м. Київ. Це фонди: Генерального опису Малоросії 1765-1769 рр. (ф. 59), в якому зосереджені матеріали подвірного опису населених пунктів Гетьманщини, на основі яких можна дослідити економіку міщанських господарств; Генеральної військової канцелярії (ф. 51) - накази з управління державою, розпорядження та інструкції стосовно збору податків і відбуванню повинностей, рішень по судових позовах; Канцелярії гетьмана Кирила Розумовського (ф. 269) - справи по відновленню магістратів у м. Полтаві та Новгород-Сіверському, судові суперечки магістратів з полковою владою, накази про заборону винокуріння, утримання російських військ, чернігівського (ф. 1673) та козелецького магістратів (ф. 2196) - структури та функцій магістратів, особливостей збору податків, порядок відбування повинностей, вирішення питань господарського характеру та інші документи. У дослідженні використано матеріали збірних фондів Інституту Рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського НАН України: літературних (ф. 1 - колекція О.М. Лазаревського) та історичних (ф. 2 - збірка В.Л. Модзалевського) матеріалів - зібрання грамот та універсалів, правових кодексів, виписів із магістратських книг, описів населених пунктів, договорів-контрактів, колекція Київського університету св. Володимира (ф. 8) - законодавчі акти вищих органів влади, ВУАН (ф. 10) - неопубліковані дослідження істориків. Крім того, було використано фонди Державного архіву Чернігівської області: грецького магістрату (ф. 101) та чернігівської духовної консисторії (ф. 679) - судові справи між міщанами греками та духовенством, а також рукописні матеріали Чернігівського історичного музею ім. В.Тарновського - цехові та ратушні книги.

Важливе значення мало послідовне опрацювання опублікованих джерел. Законодавчі джерела, які відображають політику російського та гетьманського урядів стосовно населення Гетьманщини - “Полное собрание законов Российской империи” (1-е издание - 1830), “Акти, относящиеся к истории Южной и Западной России”, “Документи Богдана Хмельницького 1648-1657 рр.”, “Універсали Богдана Хмельницького 1648-1657 рр.”, збірники документів Д.Н.Бантиша-Каменського і М.А.Маркевича. Окрему цінність для нашого дослідження мали правові кодекси: Литовський статут (1586 р.), “Права за якими судиться малоросійський народ. 1743 р.”, “Процес краткий”, збірники законів, грамот і універсалів, накази та розпорядження посадових осіб.

Матеріали, що характеризують принципи державної політики, суспільні відносини, господарську діяльність міщан та їх побут, опубліковано в часописах “Киевская старина”, “Чтения в историческом обществе Нестора-летописца”, “Сборник императорского руського исторического общества”, “Чтения в обществе истории и древностей российских”, “Сіверянський літопис” та в окремих виданнях топографічних описів, ревізій, магістратських та ратушних книгах і мемуарній літературі. Серед опублікованих матеріалів цінними для цього дослідження є накази міщан Гетьманщини до Законодавчої комісії 1767-1768 рр. Аналіз усіх матеріалів здійснено за повидовим джерелознавчим принципом.

Огляд історіографії та джерел засвідчує наявність достатньої бази для висвітлення соціально-економічного становища міщан Гетьманщини.

2. Соціально-правове становище міщан Гетьманщини

Проаналізовано основні засади соціальної політики царського й гетьманського урядів стосовно міщан Гетьманщини, підтримки їх особливого правового статусу протягом другої половини XVII - початку XVIII ст. та наслідки її припинення.

Встановлено, що міщани, як станова одиниця, сформувалися в період підвладності території Лівобережної України Речі Посполитій, після надання містам магдебурзького права. Переважна більшість міст Гетьманщини, що користувалися магдебурзьким правом, при проведенні після Національно-визвольної війни 1648-1657 рр. адміністративного поділу території держави на адміністративні одиниці, набули статусу полкових і сотенних міст. У них одночасно функціонували козацька й міська влади. Козацьку владу представляли полковники і сотники, а міську - війти. Формально магістрати не підпорядковувалися полковим канцеляріям (за привілеями) і визнавали тільки владу гетьмана і царя, але фактично залежали від полкових канцелярій, оскільки через них здійснювалася влада гетьмана і царя на місцях. Зловживаючи своїм посадовим становищем, представники військової влади часто втручалися у справи магістратів і таким чином порушували права міщан та інших міських жителів, що перебували під юрисдикцією магістратів.

Із метою захисту своїх станових прав, міщани зверталися за допомогою до Москви. Царський уряд визнав необхідність співпраці з міщанами, оскільки це допомагало йому обмежувати владу козацької старшини та автономні права Гетьманщини. Протягом другої половини XVII ст. міщани могли повною мірою реалізовувати свої права - вільно проводити вибори до магістратів, здійснювати судочинство, організовувати збір податків та відбувати державні й міські повинності, здійснювати контроль над міською торгівлею і виробництвом. Досягши політичних цілей стосовно обмеження автономії Гетьманщини, царський уряд поступово припиняє підтримку прав міщан. У цих умовах магістрати були змушені самостійно відстоювати свої права. За правління гетьманів І.Мазепи і Д.Апостола поширилась тенденція підпорядкування міст територіальній адміністрації, видаються універсали про передачу міст під контроль “місцево-територіальній” владі, тобто, владі полковників і сотників.

У процесі з'ясування правового статусу міщан та їх місця у соціальній структурі населення Гетьманщини шляхом аналізу правового кодексу “Права за якими судиться малоросійський народ. 1743 р.”, матеріалів судових справ, урядових запитів та інструкцій, матеріалів переписів встановлено, що станова структура Гетьманщини вже на початок XVIII ст. була відносно сталою, оскільки мала вертикальну ієрархію, в якій політичний, правовий і соціальний статус визначався приналежністю до певної соціальної групи. На вершині суспільства перебували шляхта і козацька старшина, за ними йшли духовенство та іноземці, що проживали на території Гетьманщини, щаблем нижче - рядові козаки, за ними міщани, і на нижчому щаблі соціальної ієрархії перебували селяни. За соціально-економічним становищем міщанство не було однорідним. Його верхівку становили купці, цехові майстри, магістратська старшина та чиновники, а головну масу - ремісники, дрібні торговці та міська біднота. Соціальне положення міщан залежало від їх майнового стану і роду занять.

Відсутність постійної урядової підтримки зумовлювала поступовий занепад господарств міщан, вони розорювалися і переходили у підлеглість козацької старшини і духовенства. Козацька старшина, в руках якої перебували важелі державної влади, безкарно порушувала права міщан. Як результат на середину ХVІІІ ст. магдебурзьке право збереглося лише у великих і економічно сильних містах, що могли успішно боротися проти втручання в їх справи козацько-старшинської влади. Менші ж міста і містечка, що втратили магдебурзьке право, перетворювалися на звичайні міста, що передавалися на ранг і в приватну власність представникам вищих органів влади Гетьманщини.

3. Економічна характеристика міщанських господарств

Досліджено економічні показники міщанських господарств, визначено напрями господарської діяльності та джерела формування капіталів, з'ясовано їх роль та місце в міській економіці.

На основі аналізу матеріалів Генерального опису Малоросії 1765-1769 рр., ревізій, топографічних описів, виявлено сім груп міщанських господарств, що займалися лише торгівлею (16,9 %), торгівлею і ремеслом (7,1 %), ремеслом та промислами (43,6 %), землеробством (9,6 %), працею за наймом (13,5 %), службою (1,4 %) і не зайняті у виробництві (1,6 %). Різні напрями спеціалізації міщанських господарств зумовили відмінності в їх соціально-економічному становищі та впливові на розвиток суспільства.

В усіх сферах господарської діяльності мала місце чітка ієрархія, в якій міщани відігравали різні функції. Наприклад, у торгівлі міщани виступали як перекупники товарів. Вони скуповували продукти сільськогосподарської праці, головним чином прядиво, і нагромадивши його значну кількість, оптом перепродавали іноземним купцям. На виручені кошти вони оптом закуповували на ярмарках чи на замовлення одержували від купців промислові товари і реалізовували їх вроздріб. Лише окремі міщани, власники великих капіталів, здійснювали поїздки за кордон для продажу й закупівлі товарів. Значна частина міщанських господарств користувалися кредитними коштами, які спрямовувалися на збільшення торговельних операцій. Аналіз свідчить про відсутність спеціалізації в міській торгівлі, особливо торгівлі у роздріб, що пояснюється відсутністю як значних обсягів продаж, так і потребами місцевих споживачів у купівлі й збуті певних видів товарів.

Переважна більшість міщанських господарств була зосереджена на виробництві товарів. Промислове виробництво в першій половині - середині XVIII ст. перебувало на початковому етапу свого розвитку, тому зростаючі потреби населення задовольняло дрібне ремісниче виробництво, яке з розвитком товарно-грошових відносин посилювало товарний характер. У кожній ремісничій галузі в середині XVIII ст. відбувався поступовий процес суспільного поділу праці. Назви ремесел-спеціальностей міщан ремісників, свідчать про наявність вузької спеціалізації серед ремісників однієї галузі.

Для захисту своїх інтересів міщани об'єднувалися в фахові цехи, які підлягали обов'язковому затвердженню владою. Після сплати внеску і податків цеховики одержували право вільного виробництва й продажу виробів у своєму місті, тоді як нецеховим ремісникам це було заборонено. Із втратою важелів влади магістрати не могли чинити дієвого опору ремісникам що перебували під опікою козацької старшини.

Значна кількість міщанських господарств займалась землеробством. Земельні угіддя мала лише п'ята частина міщанських господарств, тому більшість їх орендували земельні ділянки. Решта міщанських господарств продавали свою робочу силу.

З метою з'ясування джерел фінансування економічної діяльності міщанських господарств їх сукупність у процесі дослідження було поділено на три типи: господарства, економічна діяльність яких здійснювалася на власні кошти, власні кошти та кредит і кредит. Встановлено, що зазначені групи відрізняються напрямами господарської діяльності. Такий поділ дав підставу стверджувати про існування залежності між розмірами грошових коштів і спеціалізацією господарств міщан. Із зростанням розміру капіталу змінювався напрям господарської діяльності від виробництва до перепродажу товарів. У безпосередніх виробників не зареєстровано особливо значних сум капіталів, наявні у них кошти вони вкладали у виробництво, яке на відміну від торгівлі приносило значно менші прибутки.

У виробництві та збуті товарів міщанам становили конкуренцію старообрядці, посполиті, козаки, козачі підсусідки, які займаючись виробництвом і торгівлею, не сплачували при цьому податків на користь магістрату. Значної шкоди міщанам завдала заборона виробляти алкоголь, від якого залежала економіка багатьох їх господарств.

4. Організація міського самоврядування

Розкрито особливості магістратської та ратушної форм управління, організаційну структуру, процедуру обрання посадових осіб та їх функції.

Досліджено організаційну структуру органів станового самоврядування міщан магістратів і ратуш. В основі їх самоуправління лежав виборний принцип. Право обирати війта, бурмістрів, лавників, райців та інших посадових осіб було надано міщанам одночасно із наданням містам магдебурзького права. Влада магістрату мала поширюватися на все населення міста незалежно від його стану, але реально юрисдикції підлягали лише міщани та магістратські посполиті. Порівняльна характеристика особового складу магістратів різних міст засвідчила, що чисельність урядників не була сталою і залежала виключно від розмірів міст та чисельності підлеглого населення. Тому в деяких містах влада зосереджувалася в руках війта і бурмістрів. Членами магістрату були райці, які обиралися для управління міського господарства та виконання різних служб.

Посада війта у таких містах як Стародуб, Ніжин і Полтава були дохідними, отже, між кандидатами виникала гостра конкурентна боротьба. Якщо на початку ХVIIІ ст. кандидати, переслідуючи свої власні інтереси, зверталися за допомогою до полкової влади, то з 40-х рр. остання висуває і затверджує власних кандидатів. Протести міщан до Генеральної Військової канцелярії не мали успіху, оскільки полковники і сотники призначалися на займані посади царем і не визнавали іншої влади окрім царської. Для обрання магістратських службовців другої і третьої ланки міщани зазвичай не мали перешкод. Аналіз актових документів показав, що на посади бурмістрів, райців і лавників вільно обирались особи із середовища міщан.

Дослідивши внутрішню структуру магістратів встановлено, що в кожному з них було дві колегії - рада (на чолі з бурмістром) і лава (на чолі з війтом). Лава виступала як судова установа, насамперед, у кримінальних справах, а рада - у справах адміністративних та цивільних. Проти розгляду у магістратських судах кримінальних справ чинилися значні перепони з боку полкової влади, яка вважала це своєю прерогативою і самочинно втручалася у судові процеси. Магістрати реєстрували цивільні акти, приймали скарги і проводили розслідування за позовами не тільки від міщан та магістратських селян, а й від козаків, приїжджих купців, а також іноземців.

Під контролем магістрату перебувало також міське господарство, що складалося із земельних володінь та нерухомого майна, податків з міщан, зборів з ярмарків та міської важниці. Вивчивши принципи оподаткування міщанських господарств встановлено, що при зборі податків магістрати застосовували диференційований підхід, тобто, розмір податку залежав від достатку господарства. Одержані кошти спрямовувалися на утримання російських військ, пошти, відбування різних державних повинностей та служб, оплати роботи службовців, підтримання в належному стані шліхів сполучення.

До компетенції магістратів відносились роботи по благоустрою міста, санітарні заходи, протипожежна охорона та охорона правопорядку. Для належного виконання цих служб залучалося все міське населення, а не тільки міщани. Однак проживання в містах інших станів і ухиляння ними від відбування повинностей і служб, несплата податків, втручання полкової та сотенної старшини в справи магістратського управління й судочинства, незаконні грошові та натуральні побори, а також порушення прав рядових міщан, унеможливлювали належне виконання всіх служб і руйнувало економіку міста.

Висновки

гетьманський міщанський магістрат

У висновках узагальнено результати дослідження, що виносяться на захист:

- зазначаючи успіхи сучасної історичної науки у вивченні окремих сторін соціальної історії та становища міщан в другій половині XVII - другій половині XVIІI ст., слід зазначити, що нагромаджений дослідниками фактичний матеріал часто надто розрізнений; деякі з праць, їх фактологічна база та висновки вимагають суттєвого уточнення. Недостатньо вивченими залишаються економічна діяльність міщанських господарств, їх роль і місце в економічній системі Гетьманщини, деякі аспекти станової самоорганізації у XVIII ст. Поки ще немає комплексних досліджень, присвячених вивченню соціальної структури, змін правового статусу окремих груп населення протягом другої половини XVII - другої половини XVIІI ст. Не стала предметом спеціального дослідження політика царського і гетьманського урядів стосовно міщан Гетьманщини. Писемні джерела, що дають змогу дослідити соціально-економічне становище міщан Гетьманщини, можна поділити на три основні групи: акти державного управління, ревізії й описи, мемуарна та історична література. Кожна з цих груп об'єднує джерела, що за формою, змістом та походженням більш-менш однорідні й вимагають особливих методів наукового дослідження.

- Надання магдебурзького права містам Лівобережної України в період з кінця XVI - першій половині XVII ст., виокремило міщан в окрему одиницю у соціальному й економічному значенні, наділену правами, обов'язками та становими органами самоуправління. Національно-визвольна війна 1648-1657 рр. зробила еластичнішою суспільну структуру і підвищила рівень соціальної мобільності. За цих реалій міщани зберігають свій старий статус, що іноді викликало конфлікти між різними гілками влади - козацькою і цивільною. Формально, магістрати не підпорядковувалися полковим канцеляріям і визнавали лише владу гетьмана і царя, але фактично залежали від полкових канцелярій, оскільки через останні здійснювалася влада гетьмана на місцях. Зловживаючи своїм посадовим становищем, представники козацької влади часто порушували права міщан та інших категорій міського населення, що перебували під юрисдикцією магістратів.

Потреба захисту своїх станових прав і привілеїв змушувала міщан шукати захисту в московської влади, яка вдало скористалася цим у своїх інтересах.

В обмін на забезпечення прав і привілеїв міщани зобов'язувалися сплачувати податки до царської скарбниці. Така позиція поступово спричинила розкол суспільства, обмеження влади гетьмана та козацької старшини, а згодом і втрати автономних прав Гетьманщини. В той же час, посередництво московської влади сприяло стабілізації міського самоврядування, зокрема вільно проводити вибори до магістратів, здійснювати судочинство, організувати збір податків, відбувати державні та міські повинності, здійснювати контроль над міською торгівлею й виробництвом. З часом царський уряд поступово припиняє підтримку різних суспільних груп, внаслідок чого магістрати змушенні були вже самостійно відстоювати свої права. За гетьманування І.Мазепи знов з'являється тенденція підпорядкування міст козацькій адміністрації; за правління Д. Апостола дедалі частіше видаються універсали про передачу міст під контроль полкової і сотенної влади, а спроби міських громад відновити свій самоврядний статус мають лише тимчасовий успіх.

- Для з'ясування правового статусу міщан і визначення їх місце у соціальній структурі населення Гетьманщини здійснено ґрунтовний аналіз пам'яток права, матеріалів судових справ, урядових запитів та інструкцій. Виходячи з отриманих результатів, можна стверджувати, що станова структура Гетьманщини вже на початок XVIII ст. була відносно сталою, мала вертикальну ієрархію, в якій політичний, правовий і соціальний статус визначався приналежністю до певної соціальної групи. На вершині суспільства перебували шляхта і козацька старшина, за ними йшли духовенство та іноземці, що проживали на території Гетьманщини, щаблем нижче - рядові козаки, за ними міщани і селяни. Соціальне положення міщан залежало від їх майнового стану і роду занять. Його верхівку становили купці, цехові майстри, чиновники, а основну масу - ремісники, дрібні торговці та міська біднота. Міщани ні в кількісному, ні тим більше в якісному відношенні, не становили основної групи населення навіть у привілейованих містах Гетьманщини. Саме ця обставина і визначала характер відносин між міщанами та іншими станами.

- В економічному відношенні міщанські господарства не були достатньо потужними і спеціалізувалися, головним чином, на виробництві різних товарів, які збувалися переважно на місцевих ринках та ярмарках. У міській торгівлі міщанам відводилась роль перекупників товарів, що узалежнювало їх від російських та інших іноземних купців. Лише окремі міщани, власники великих капіталів, здійснювали самостійні поїздки закордон для закупівлі та продажу товарів. У виробництві й збуті товарів конкурентами міщан були старообрядці, посполиті, козаки, козацькі підсусідки, які займалися виробництвом і торгівлею, не сплачуючи при цьому податків на магістрат. Значної шкоди міській економіці завдала митна реформа 1754 р. та введення заборон на виробництво алкоголю. Через відсутність грошових і натуральних надходжень магістрати не могли забезпечити нормального функціонування всіх міських служб, благоустрою міст, проведення санітарних і протипожежних заходів, охорони правопорядку та ін.

- Організаційна структура та діяльність магістратів і ратуш залежала від багатьох чинників. Рівень самоуправління в більш розвинутих економічно Ніжині та Стародубі був вищим, ніж в Острі, Мглині чи Новгород-Сіверському. В останніх, в окремі періоди, діяльність магістратів взагалі припинялася й поступалася ратушному правлінню, яке мало менш самостійний характер. Магістрат мав свою владну ієрархію. На чолі міського уряду перебував війт. При магістраті існували дві колегії - рада (на чолі з бурмістром) і лава (на чолі з війтом). Їх розмежування було не завжди чітке. Як правило, лава виступала як судова установа, переважно в кримінальних та цивільних справах, а рада - у справах адміністративних та складних цивільних. Членами ради магістрату були райці, які опікувалися міським господарством і благоустроєм. Лавники займалися лише судовими справами. Всі члени магістрату мали обиратися із середовища міщан на конкурентній основі.

- Втручання козацької влади у справи магістратів у другій половині ХVII ст. було незначним. Однак, з початку ХVIIІ ст. полковники і сотники активно впливають на справи магістратів і присутність представника полковника на засіданнях магістратського суду стає обов'язковою. Козацька адміністрація втручається також у процеси формування міських органів влади. Якщо в перші три десятиліття ХVIIІ ст. козацтво надає підтримку окремим кандидатам на посади війтів, писарів, бурмістрів, то з 40-х років висуває і затверджує власних кандидатів. Саме в цей період захоплюються магістратські й міщанські землі, вводяться додаткові податки і повинності на користь полкової старшини, відбувається самочинне переведення міщан під владу приватних осіб. Магістрати більшості міст Гетьманщини у 50-х роках ХVIIІ ст. стали слухняними виконавцями волі полкової старшини.

- Занепад міст і розорення міщан спричинювала й внутрішня політика Російської держави. Внаслідок воєнних подій 1708 р. на територію Гетьманщини введено російські війська, чисельність яких постійно збільшувалася. Війська розквартировувалися по містах, головним чином, у помешкання міщан і посполитих, оскільки оселі козаків і духовенства звільнялися від постоїв. Продовольче, а згодом і грошове, утримання військ також покладалося на місцеве населення. Російські військові не завжди задовольнялися кількістю і якістю наданого їм провіанту і силоміць відбирали необхідні їм речі. Однією із повинностей було надання селянами та міщанами гужового транспорту. Зростання державних податків та повинностей призводило до ухиляння населення від їх виконання. Не будучи в змозі сплачувати податки, міщани переходили до інших станів - у козаки, або під протекцію заможних козаків і шляхти. Економічні наслідки переходів міщан до стану козаків чи в підсусідків проявлялося у погіршенні фінансового становища магістратів і підлеглим їм міщанам, оскільки “вибулі” міщани продовжували жити в місті, займалися ремеслом і торгівлею, але вже переставали сплачували податки і відбувати загальноміські повинності.

Строкатість станової структури Гетьманщини, відмінність у законодавчих нормах, відсутність значних фінансових надходжень перешкоджали інтеграційній політиці Російської імперії. Саме тому Катерина ІІ, видавши Жалувані грамоти дворянам і містам Російської імперії в 1785 р., поширює їх дію і на територію Гетьманщини. В результаті проведеної реформи до міщан було віднесено все міське населення, а власне міщанське станове самоврядування було замінено органами загальноміського самоврядування.

Література

1. Міщани в структурі населення Російської імперії другої половини XVIII - першої чверті XIX ст. (за матеріалами “Повного зібрання законів Російської імперії”) // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. - К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського, 2005. - Т. 10. - С. 305-322.

2. Поширення магдебурзького права містам Лівобережної України (кінець XVI - перша половина XVII ст.) // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. - К.: УНІСЕРВ, 2005. - Вип. 19. - С. 51-56.

3. Міщани у соціальній структурі населення міст Гетьманщини (50-60 рр. ХVIII ст.) // Пам'ять століть. - 2005. - № 3-4. - С. 224-234.

4. Правове становище міщан Гетьманщини середини ХVIII ст. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія “Історія”. - 2005. - Вип. 81. - С. 86-90.

Размещено на Allbest.ru