Культурна спадщина Галицько-Волинської держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

 Культура Галицько- Волинської держави 12 - 13 століть є складовою частиною культури давньоруської. На території Галицько - Волинського князівства сформувалась самобутня культура, яка не лише успадкувала традиції Київської Русі, але й увібрала чимало культурних надбань західних країн. Своїми витоками мистецтво Галицько - Волинського князівства пов'язане зі спільною для всіх давньоруських князівств і є скарбницею української культури. Але завдяки своєму географічному положенню й зв'язкам із західноєвропейськими державами, Галицько -Волинське князівство привнесло в свою культуру елементи романського, а згодом і готичного стилів. Романські традиції накладаються на візантійсько - київські як в архітектурі, так і в живописі, виявляючи чималу самобутність й оригінальність.

РОЗВИТОК ОСВІТИ ТА ПИСЕМНОСТІ

держава галицький волинський культура

Роль освіти та писемності завжди була ознакою могутності та культурності будь - якої держави. Книги - це ріки, що наповнюють світ, це джерело мудрості, адже в них глибина незміряна…У Галицько - Волинському князівстві центрами освіти були єпископські кафедри, монастирі, парафіяльні громади. У Галичині й на Волині існували школи. Учителями, як правило, були священники і дяки. Приходські школи давали початкову освіту. Тут дітей навчали читати, писати і рахувати. Доволі поширеними були школи для підготовки різних ремісничих професій і купців. Школи при єпископських кафедрах готували майбутніх священників. Крім шкільних предметів, тут навчали співу, основам православного віровчення та моралі. « Повсюдно у містах (і при церквах у сільській місцевості) існували школи, в яких навчали елементарної грамоти. Наявність таких шкіл на Волині засвідчує житіє іконописця Петра. У семирічному віці батьки віддали його «книжкам навчатися». Про значне поширення освіти, принаймі серед заможних кіл населення Галицько - Волинської Русі, опосередковано свідчать пам'ятки давньоруської писемності 12 - 13 столітьТут же записано: «… в тивуна, князя Володимира Васильковича, Петра був син на ім'я Лаврентій, його ж віддав навчатися святим книгам…». «… був він книжник і філософ, якого не було в усій землі й по ньому не буде»Після закінчення початкової школи випускники продовжували навчатися самостійно. Заможні люди наймали вчителів для навчання своїх дітей у домашніх умовах. Пізніше вони їхали здобувати вищу освіту за кордон, оскільки в Україні у той час університетів ще небуло. На той час у Європі найголовнішою мовою була латина. Вона була мовою міждержавного спілкувння, мовою науки і культури. Усі документи писали на латині. Якщо людина хотіла досягти успіху в житті, займати державні посади, вона повинна була знати латинську мову. І взагалі людину, яка володіла трьома мовами - грецькою, латинською, одною з європейських мов, називали ідеальною. Ці люди були освіченими, вони писали тексти грамот, вели дипломатичне листування.Збереглися грамоти, написані латинською мовою, які галицько - волинські князі надсилали до Німеччини. У Львівському архіві найдавнішим документом є папська грамота 13 століття, надіслана на Русь. Галицькі храми і монастирі були головними місцями зберігання книжкових багатств князівства. Так, студійний монастирський устав, який діяв у Галичі, вимагав створеня при монастирях бібліотек. Найбільша книгозбірня знаходилася при Успенському кафедральному соборі. Цьому сприяв його фундатор, князь Ярослав Осмомисл. З розповідей галицько - волинського літописця від 1288 року дізнаємося, що для повноцінного відправлення церковно - літургійного правила ритуалу потрібен корпус книг - Євангеліє, Служебник, Молитовник, Тріод, Перемийники і дві найважливіші книги церковного світу - Октоїх та Ірмологіон.В Галичі були створені видатні пам'ятки давньоруської писемності: Добрилове Євангеліє 1164 року, Галицьке Євангеліє 1266 року, «Євангеліє тлумачення слова Святого Георгія», «Поучення Георгія Сіріна»Любов до знань і освіти виявлялась у представників панівної верхівки та заможних людей також у розкішному оздобленні книжок. В літописі записано: «В єпископію Перемишльську дав князь Володимир Василькович Євангеліє - апракос, обкуте золотом з перлами, яке він сам колись переписав.А в Чернігів до єпископії він послав Євангеліє - апракос, писане золотом, обкуте сріблом з перлами, а посередині його обкладинки було викладено образ Спаса у фініфті

ЛІТОПИСАННЯ

Історико -літературні повісті, логічним і високохудожнім продовженням і підсумком яких став Галицько - Волинський літопис, народжуються в Галичині досить рано. Першою галицькою повістю серед тих, які дійшли до нас, була оповідь про осліплення 1097 р. Давидом Ігоровичем волинським теребовлянського князя Василька Ростиславича. Ця повість вийшла з -під пера якогось Василія, здогадно, дружинника осліпленого князя.До нашого часу збереглися такі яскраві літературні пам'ятки галицько - волинського походження: Бучацьке Євангеліє (13 ст), Холмське Євангеліє (13 ст), Хутинський Служебник (13 ст.), Христинопільський апостол (12 ст.).

Для книжної культури княжого Галича особливо показовим є той факт, що представники вищої духовної ієрархії взяли щонайактивнішу участь у написанні Галицько - Волинського літопису - визначної пам'ятки україської писемності 13 ст. Авторами книги, а це не підлягає жодному сумніву, були: княжий печатник, а згодом митрополит Кирило, письменник - професіонал Тимофій і холмський єпископ Йоан. Так, російський академік Б. Рибаков вважає книжника Тимофія автором тих частин Галицького літопису, де викладено події з 1218 по 1228 рік. У політичному маніфесті Тимофія відчувається ерудиція доброго знавця Біблії і літературний талант, його вміння вибудувати на основі сюжетів старозавітної історії, зокрема Книги Вихід, суспільний протест проти ворохобників Галицької землі. Галицько - Волинський літопис був відкритий 1809 р. знаменитим істориком М. Карамзіним. Він винайшов для науки рукопис Іпатіївського зводу, заключною частиною якого якраз є наше джерело, що складається з двох основних, різних за обсягом і характером частин: літопису Данила Галицького (1205 - 1258 рр.) і Волинського літопису (1258 - 1290 рр.) Це джерело є історико - літературним і публіцистичним твором, присвяченим історії Галицько - Волинської Русі, інших руських князівств, а також Угорщини, Польщі, Австрії, Литви і землі ятвягів. У першій частині літопису розповідається про життя і діяльність Данила Галицького. Друга присвячена історії Волині й розпочинається 1260 роком. У цей літопис увійшли величальні пісні , подібні до тих, яку співав славетний перемишльський співець Митуса, покараний за непокору князю Данилу. Галицько - Волинський літопис спочатку був літературним твором, і лише згодом переписувачі проставили у ньому хронологію - «літа». Напевно, тому цей літопис вирізняється яскравою, образною мовою, наявністю багатьох приповідок і народних переказів. У тексті літопису, написаному книжною слов'янською мовою, є багато слів, які були характерними для тодішньої української розмовної.

АРХІТЕКТУРА ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Складовою частиною культури є архітектура - система будiвель та споруд, що формують просторове середовище для життя i дiяльностi людей. Це можугь бути окремі будiвлi, архiтектурнi ансамблі, майдани . Історики та археологи справедливо вважають наявність кам'яних палаців і храмів одним із головних свідчень високого рівня соціально - економічного розвитку давньоруських міст. Галицькі і волинські міста багаті на кам'яні споруди. Перші такі храми з'явились на території Галицько - ВолинськоїРусі дуже рано: з кінця ІX - на початку Xст. Однак то був влив західної, в даному разі чеської архітектури. До цього часу вчені відносять й розкопані в Перемишлі рештки білокам'яної церкви - ротонди з круглою алтарною абсидою.Найбiльш вiдомими архiтектурними пам'ятками на територiї Галицько - Волинського князiвства будували переважно з дерева. Перлиною дерев'яної архiтектури була наскельна фортеця IХ-ХІVст. Тустань. Тустань - наскельна фортеця у Галицькій землі. Згадана в літопису серед давньоукраїнських міст, які 1340 - 1349 рр. були захоплені Казимиром ІІІ Великим. На основі джерел 16 століття на місці ранішого городища, розташованого на терасі, яка здіймається на 50 м. над долиною. Тустань споруджена з дерев'яних балок на скелях Камінь, Гострий Камінь і Мала Скеля. Вирубані в скелях пази дають можливість припустити існування 5 - поверхової будівлі. Усередині фортеці було споруджено кілька цистерн для зберігання води . У 1994 р. постановою Кабінету Міністрів України на території Тустань засновано державний історико - культурний заповідник. З каменю будували спочатку лише храми, рiдше - князiвськi палати. До наших днiв збереглися рештки Успенського собору у Володимирi, збудованого в 1160 р. київськими майстрами за наказом князя Мстислава Ізяславовича. Ця шестистопна однокупольна будівля має простий , але водночас величний вигляд. Зверніть увагу на аркоподібні склапіння собору, плавність форм. Його сучасник - Успенський собор у Галичі, збудований Ярославом Осмомислом 1157 р., зберігся до нашого часу у вигляді руїн. Це був чотиристопний однокупольний храм, оточений галереями і прикрашений білокам'яною різьбою. Він є яскравим виразником галицької архітектурної школи, але багато запозичувала з поширеного у Європі романського стилю. У Перемишлi, Галичi, Звенигородi було започатковано будiвництво церков з бiлого каменю. Єдиною пам'яткою архітектури, що збереглася до наших днів є церква Св. Пантелеймона. Особливо красивою була церква Івана у Холмi.

Галицько-Волинський лiтопис зазначає: «Звів також Данило церкву святого Іоанна Златоустого, красну i гожу. І споруда її була така: склепiнь чотири; з кожного кута - склепіння, i стояли вони чотирьох головах людських, вирiзьблених одним умiльцем; троє вiкон були пришкрашенi склом римським; при входi в олтар стояли два стовпи цiлого каменю i на них склепiння; а вгорi прикрашений був зорями золотими на лазурi; внутрiшнiй же помiст її був вилитий з мiдi i чистого золота, так що блищав вiн, як дзеркало. Дверей же її двоє були прикрашенi каменем тесаним - галицьким бiлим i зеленим холмським; рiзьбленi одним умiлъцем Авдiєм горорiзьби їх були всяких барв i золотi; попереду ж їх на захiдних дверях був зроблений Спас, а на пiвнiчнкх - Св. Iоанн Злотоустий, так що всi хто дивився на них, дивувалися. Прикрасами Данило камiнням дорогим, бiсером i золотом також ікони, які він приніс iз Києва, i образ Спаса i Пресвятоi Богородицi, що їх йому сестра Федора дала з київського монастиря святого Федора; принiс він також iкону Стрiтення з города Вручого од отця його Мстислава Мстиславича. Диву подiбні були образи сi, що погорiли в церквi Іоанна; один архангел Михаїл зостався з чудовям тих iкон. І дзвони Данило принiс iз Києва, а iнші тут вилив. Усе це вогонь спалив» . Отже, церква Івана у Холмі була збудована за часів Данила Галицького. Вона мала один купол, який всередині був розписаний «золотими зорями на лазурі», а внутрішній поміст церкви було вилито з міді та чистого золота. Вікна прикрашали вітражі. Церква була оздоблена різьбленим каменем білого та зеленого кольору . Прикрашав цю церкву скульптор Авдій..За Ярослава Осмомисла в Галичі були збудовані білокам'яні Успенський собор , князівський палац та інші будівлі. Єдиною пам'яткою архітектури, що збереглася до наших днів є церква Св. Пантелеймона. Цікавою особливістю, характерною тільки для Галичини, був прийом облицювання внутрішніх стін палаців і багатих будинків керамічними плитками із зображеннями птахів, рослин, воїнів або геометричним орнаментомНаприкінці13 ст. на Волині засновується ряд замків і церков, які, на відміну від попередніх, будуються не з давньоруської цегли, а з брущатої, що стає основним матеріалом на Волині. Того часу з волинської брущатої цегли зводиться багато кам'яних веж. Їх будівництво було пов'язане зі змінами у військовій техніці - поширюються самостріли - арбалети, які потребували високих точок для ведення обстрілу.За князювання Любарта у Луцьку був споруджений на основі старих мурів новий замок. Це одна з найбільших оборонних споруд україни 14 ст., яка дуже добре збереглася. Вона захищала волинян від нападів кочовиків з півдня та західних сусідів. Замок складався з двох частин. До нашого часу зберігся верхній замок, що був свого часу резиденцією князя.Досі здіймається він над містом грізними зубчастими вежами. Особливо привертає увагу своєю величчю вежа заввишки 27 метрів. За часів Любарта Луцьк перетворився на велике, добре укріплене місто, побудоване за всіма вимогами тогочасної військової справи, а Волинське князівство - в останній відгомін колишньої слави і величі Галицька - Волинської держави. Архітектор Ярослав Пастернак, який вивчав і досліджував галицьку архітектуру, характеризував її як таку шо «полягала у видатній сполуці східного, візантійського, і західного, романського, стилю в одну гармонійну цілісність; тому - то галицькі церкви не були ані виключно романські, ані суто візантійські: візантійськими вони були в плані, але мали на своїх стінах, виконаних у романському стилі, різьблення й інші археологічні фрагменти».Живопис Галицько-Волинської державиТісно з архітектурою був пов'язаний розвиток живопису. Живопис - це вид образотворчого мистецтва, засобом вираження якого є малюнок. Колiр дає можливість передати рiзнобарв'я навколишнього свiту. Під впливом Києва в галицько - волинських землях розвивалось іконописання.Теплий колорит, тонка гармонія барв, їхні тональні переходи, наближення ликів святих до рис місцевого населення - такі головні ознаки, властиві для давньоруської школи іконопису. Галицька школа іконопису розвивалася під впливом київської та її майстрів Алімпія, Григорія та їхніх учнів. Про високе покликання й надзвичайний талант Алімпія, який за лічені години міг намалювати й позолотити ікону, складали легенди4 люди вважали, що Алімпієві допомагали ангели. Галицьку школу іконопису представляє ікона Св. Юрія Змієборця на чорному коні. Вона походить із с. Станиля поблизу м. Дрогобича, а зберігається у Львівському державному музеї українського мистецтва. У цій іконі немає нічого зайвого. Ритм ліній і чітко обмежених кольорових плям підпорядкований єдиному художньому задумові: створити образ безстрашного воїна, вірного обов'язкові. На сіро - жовтому фоні виділяються темний силует коня з вершником і червоний плащ воїна.поєднання динамізму і гармонійної врвноваженості окремих елементів композиції свідчить про майстерність художника.У Національному художньому музеї зберігається ікона богоматері - Одигітрії кінця 13 ст - поч. 14 ст. з Покровської церкви м.Луцька. Її відносять до волинської школи іконопису, що, узявши за основу візантійські зразки, створила власний неповторний стиль. Зображення Діви Марії з її сином Ісусом було найпопулярнішим сюжетом. На іконі Волинської Божої Матері зображена спокійна фігура Діви Марії з дитиною на руці. Її молоде обличчя з великими, спокійними та водночас мудрити очима надихає на впевненість, ніби підтримуючи в розв'язанні життєвих проблем, У самій поставі, нахилі голови, положенні рук простежуються особлива пластика, нехарактерна для візантійського стилю. Науковці й досі гадають, чому автор ікони написав Ісуса із суворим виразом обличчя дорослої людини. Вважають, що художникові хотілося зобразити не безсилу дитину, а сильну Боголюдину, що постраждала за людські гріхи.Великого значення в зображеннях на іконах надавалося кольорам. Так, золотистий і жовтий символізували небесне царство, білий - перетворення небесного на землі , блакитний - небо, зелений - усе земне, різні відтінки червоного - царське, божественне походження й виявлення ласки божої. Ікони 14 ст. дещо відрізняються від попередніх. У них з'являється вміння поєднувати контрастні барви, емоційно насичувати образ - символ. Ці риси в майбутньому стали національною особливістю українського образотворчого мистецтва. У багатьох сучасних творах можна побачити використання мотивів середньовіччя, національнтрадиції.Галицько- Волинська держава була прямою спадкоємицею Київської Русі;Розташована на українських землях, вона стала власне першою моноетнічною, тобто населеною переважно представниками однієїнації,українськоюдержавою;Оригінальне поєднання спадщини Київської Русі і нових рис, зумовлених зв'язками з Візантією, Західною і Центральною Європою, країнами Сходу.За рівнем культурного розвитку Галицько - Волинськадержава нічим не поступалася іншим державам, а часом ставала батьківщиною нових творчих здобутків;Унікальна школа іконопису,своєрідна архітектура увійшли в скарбницю духовної культури людства;Започатковані в Києві, Чернігові та Переяславі, на Волині йГаличині давньоукраїнська культура, мова, господарські зв'язки між різними частинами українських земель становили ту матеріальну і духовну основу, на якій постала згодом Українська козацька держава.

Размещено на Allbest.ru