Загальна характеристика "Велесової Книги"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Інститут корекційної педагогіки та психології

Реферат

Загальна характеристика "Велесової Книги"

Виконала:

студентка 3 курсу

групи 3 С Байбак Анна

Київ - 2015

Зміст

Вступ

1. Історія відкриття і вивчення "Велесової Книги"

2. Ким і як створювалася "Велесова Книга"?

3. Якими були наші предки?

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Допитливі і розумні люди вирізняються однією особливістю - їх дуже цікавить минуле. Вони будь-що прагнуть дізнатися про корені свого роду - хто був їхнім дідом, прадідом, якими вони були, як жили, яким був їхній побут, про що вони думали і мріяли.

Їх цікавить не тільки історія свого роду, а й історія народу, до якого вони належать.

У нашого народу є дуже гарний вислів. Це звертання - "шануймося!" Шануватися - значить поводитися так, щоб не було соромно за свої вчинки, щоб, навпаки, твоя поведінка, твій спосіб життя викликали повагу та схвалення людей, серед яких живеш.

Уже давно помічено: людина, яка знає історію свого роду, відчуває відповідальність перед предками, що гідно прожили життя, зробивши для свого народу багато добрих справ, - така людина шанується, тобто намагається жити так, щоб бути гідною доброї пам'яті своїх предків і заслужити таку ж добру пам'ять у своїх нащадків.

Те ж саме і з народом: що краще кожне покоління знає свою історію, що більше у нього підстав пишатися багатьма її сторінками, то більше воно шанується в сьогоднішньому дні і намагається зробити все можливе, щоб і нащадки завжди з повагою і вдячністю думали про нього - і теж шанувалися.

Що глибша історій, то важче вона пізнається. Щоб з якомога більшою точністю і повнотою відтворити прадавнє минуле, вчені використовують усі можливі засоби. Археологи проводять розкопки відшукують у нашаруваннях ґрунту залишки колишньої матеріальної культури. Це можуть бути стоянки первісний поселень. Кожен знайдений предмет - чи старовинна монета, чи посуд, чи залишки фундаменту якоїсь будівлі, чи знаряддя виробництва, чи зброя і т. ін. - може розповісти дуже багато про життя наших предків.

Фольклористи, вивчаючи усну народну творчість, - перекази, легенди, казки, різного роду пісні давнього походження, намагаються відтворити світобачення наших предків, їхні звичаї, обряди.

Вчені - знавці мови (їх називають лінгвістами) уважно аналізують географічні назви різних місцевостей, тобто назви річок, озер, поселень та ін. і на основі цього роблять висновки стосовно проживання в глибокій давнині на тій чи тій території окремих племен, народів - носіїв тої чи тої мови.

Як бачимо, вчені дуже важко, буквально по крупинках збирають дані про життя людей у ті прадавні часи.

З появою писемності у людей з'являється здатність більш детально розповісти про себе, про своє життя. Писане слово здатне набагато повніше і яскравіше за археологічні розкопки розповісти про життя наших предків. Щедрим джерелом знань про далеке минуле нашого народу став славнозвісний літопис "Повість временних літ", з деякими уривками якого ви познайомилися ще в середніх класах. Через кілька уроків будете вивчати "Слово о полку Ігоревім" - іншу славетну писемну пам'ятку нашого народу. Про ці та деякі інші твори говорять як про безцінні, а це означає, що вони настільки важливі для нашого народу, що їм просто неможливо скласти ціну. Важко уявити, якими мізерними були б наші знання про Київську Русь і як неповно наш народ знав би свою далеку історію, себе самого, якби не ці пам'ятки, що донесли нам яскраві розповіді про наших предків.

Розпочинаємо знайомство з писемним твором, який з'явився приблизно за 200 років до "Слово о полку Ігоревім". Він розповів нам дуже багато нового про часи, що віддалені від нас більш як на тисячу років.

Мета: Дати загальні уявлення про "Велесову книгу" (історія її знайдення, вивчення, особливості епохи, яку вона відображає, авторство, ідейні домінанти); викликати інтерес до пам'ятки, мотивувати її подальше вивчення.

1. Історія відкриття і вивчення "Велесової Книги"

Почнемо з початку - з історії знайдення пам'ятки. Сталося це в 1919 році, під час громадянської війни. Офіцер білогвардійської армії Алі Ізенбек зайшов у бібліотеку розгромленої поміщицької садиби, розташованої в містечку Великий Бурлук, що в Харківській області. Серед купи розкиданих книжок побачив почорнілі від часу дощечки. Вони були вкриті написами, вирізаними, вочевидь, якимось гострим предметом: До того, як стати офіцером, Алі Ізенбек навчався в Академії художеств, досліджував мистецтво у Туркестані. Тому досвід та інтуїція митця підказали йому: це незвичні дощечки, їх треба будь-що зберегти Він дав денщику розпорядження зібрати всі дощечки у мішок. Пізніше йому довелося разом а білогвардійською армією відступити в Крим. Далі - еміграція в Стамбул, а потім і в Західну Європу. Нарешті поселився в Бельгії, в Брюселі. Тут заробляв на прожиття, малюючи орнаменти для фабрики килимів. Жив самотньо.

Невідомо, чи ми дізналися б коли-небудь про "Велес книгу", якби не інший емігрант - Юрій Миролюбов. Він цікавився старовиною, збирав матеріал для своїх творів із життя наших далеких предків. Одного ризу Ізенбек запросив Миролюбова до себе, де і показав йому дощечки - мовляв, подивися, може щось тебе зацікавить. Миролюбов і справді зацікавився тією знахідкою. В одному з листів він досить детально описав дощечки. За його словами, вони були приблизно однакового розміру, тридцять вісім сантиметрів на двадцять два, товщиною у півсантиметра. Букви, на думку Миролюбова, були видряпані шилом, а потім натерті чимось бурим, потемнілим від часу, після чого покриті лаком чи олією. Для кожного рядка була проведена лінія, а текст був писаний під нею.

Юрій Миролюбов здогадався, що йому пощастило натрапити на якусь визначну давню пам'ятку слов'янської писемності, тому й вирішив зняти копії з кожної дощечки. Старанно, щоб не зробити помилки, переписував давні письмена. Це була важка робота, достатньо сказати, що на копіювання тексту однієї дощечки, бувало, тратився цілий місяць.

Текст пам'ятки читався теж важко; багато незнайомих літер і слів, до того ж слова не виокремлювалися інтервалами.

В українських та російських діаспорних виданнях почали з'являтися перші переклади та перші наукові дослідження "Велесової книги". Зміст цієї пам'ятки почав поступово вияснюватися. Разом з цим приходило розуміння важливості пам'ятки для історії та культури нашого народу.

Вивчення "Велесової книги" здійснювалося б значно швидше, якби не позиція деяких людей, які почали висловлювати думки, що "Велесова книга" не справжня пам'ятка, а підробка. Мовляв, уже в XX столітті хтось із якоюсь метою створив цю пам'ятку, свідомо надавши їй рис старовинності. І справді, в історії світової культури можна знайти чимало прикладів різних фальсифікацій (підробок). Були підробки під старовинні предмети, знайдені нібито під час археологічних розкопок. Історія літератури знає чимало випадків, коли "відкривалися" твори, начебто написані в давні часи. Окремі з них навіть набували популярності. Тільки з часом виявлялося, що ті твори були уміло підроблені під старовинні.

Інший найбільш переконливий аргумент полягає ось у чому. Дослідники встановили, що мова "Велесової книги" є поліським діалектом давньоруської мови. Вчені одностайні в тому, що неможливо у XX столітті створити текст, який би імітував якийсь мовний діалект, яким розмовляли ще в IX столітті.

Яка історична епоха відображена у "Велесовій книзі"? Вчені визначають дату написання "Велесової книги" досить приблизно - близько 870 року. На яких підставах будується це їхнє твердження? Річ у тому, що в пам'ятці є згадка про першого князя Новгорода Рюрика і нічого не говориться про князя Олега. Звідси І висновок про час створення пам'ятки - найімовірніше, що вона писалася десь в останній третині IX століття.

Знайомлячись із пам'яткою, обов'язково звернути увагу на часті розповіді, що стосуються історії слов'янського роду. Причому, в них ідеться про часи, віддалені від часу створення "Велесової книги" на багато століть. Зможуть запитати, яким чином у ті давні часи, коли фактично події не записувалися в літописах, люди знали про важливі історичні події, що відбувалися, скажімо, п'ять століть тому. Треба думати, що розповіді про ті події передавалися від покоління до покоління у формі переказів, легенд. Таким чином вони дійшли до IX століття, де і були записані. Одні вчені висловлюють припущення, що "Велесову книгу" складають міфи, перекази, легенди, що створювалися протягом V-ІХ ст. н.д., інші - значно продовжують час, який відображено у пам'ятці - на їхню думку, вона охоплює часовий простір від 1-го тисячоліття до нової доби до 1-го тисячоліття нової доби.

Та все ж, більшість творів "Велесової книги" стосуються одного історичного конфлікту, що особливо розгорівся протягом IX століття. Про нього треба розповісти детальніше. Йдеться про збройне протистояння наших предків українців-русичів з греками, які здавен колонізовували північне побережжя Чорного моря. Як писемний документ своєї епохи "Велесова книга" з особливою виразністю засвідчує тяжіння наших предків до півдня. Причорноморські степові простори вони небезпідставно вважали своєю землею, прагнули нею володіти, Що і було однією з причин конфлікту між нашими предками та греками. Проте була ще одна причина, яка зумовила протистояння праукраїнців і греків. Це було релігійне протистояння. Греки-візантійці були носіями християнської релігії і прагнули її розповсюдити і на слов'янський світ. Наші предки молилися своїм богам, тобто мали свою віру, яку прийнято називати язичницькою. Про цю віру у нас ще йтиме мова попереду. Зараз лише відзначу, що наші предки дуже вперто боронили свою віру. Перечитаймо ще раз ті сторінки історії нашого народу, в яких ідеться про військові походи князя Ігоря та князя Святослава на Візантію. Чому саме в цьому напрямі вони спрямовували свої військові дії? Відповідь проста - князі-язичники піднімали народне ополчення на битви за свою віру. З прийняттям християнства (а хрещення киян, як ви знаєте, відбувалося у 988 році) руські князі припинили свої походи на південь, натомість частіше почали воювати між собою.

Нам слід брати приклад із тих народів, які вміють шанувати свою давнину. Звернімося до прикладу тих же греків. Так, вони прийняли християнство ще в перших століттях нової доби. Але ж вони зберегли для наступних поколінь античну міфологію, Літературу, архітектуру, скульптуру! І все це стало безцінним внеском у світову культуру. Греки так само, як італійці ти інші європейські народи, дуже шанують свою дохристиянську культуру, вивчають та пропагують її. Вони розуміють, що в тій культурі - їхнє коріння, їхня слава, Вивчення тієї культури допомагає їм краще пізнати самих себе.

Ми повинні рішуче відмовитися від розповсюдженої стереотипної думки, що віра наших предків є примітивною. Мовляв, наші далекі предки були примітивними язичниками, вони не розумілися у явищах природи і тому обожнювали її... І так далі, і тому подібне.

Величезне значення "Велесової книги" якраз і полягає в тому, що вона відкриває нам віру наших предків як дуже складне і цілісне духовне утворення, яке формувалося тисячоліттями і має чимало спільного з іншими давніми світовими релігіями. Могутність цієї віри виявилася в тому, що вона не зникла безслідно, а продовжилася у православній обрядовості. Вчені давно вже зійшлися на думці, що усі значні православні свята ввібрали у себе багато обрядів з прадавньої релігії наших предків. Різдво Христове, Великдень, Трійки та інші християнські свята багато в чому ґрунтуються на язичницькій обрядовості. Наведу лише один приклад, що стосується Великодня. Сучасні вчені стверджують, що українці святкували Великдень за багато сотень років до християнства. Після весняного рівнодення день збільшувався, що й відбилося у слові Великдень. І в цьому святі, як і в інших весняних, переважає магія родючості. Приміром, великодній коровай, котрий слов'яни називали бабою або куличем, символізував родючість і плодовитість. Його випікали за принципом аналогії: чим вищий коровай, тим кращий урожай, тим більше приплоду матиме худоба.

2. Ким і як створювалася "Велесова Книга"?

Перш ніж повести мову про те, якими постають наші далекі предки з "Велесової книги", нам слід бодай коротко торкнутися питання про авторство цієї пам'ятки.

Останнім часом учені все більше приходять до висновків, що треба рішуче позбавлятися думок, нібито віра наших предків була примітивною, такою, як у первісних, ще напівдиких племен. Це не так, зовсім не так. Вірування наших предків складалося довгий час - навіть не століттями, а тисячоліттями. За цей тривалий період вона набула філософічності, тобто пояснювала світобудову, закони життя, виробила систему морально-етичних правил, яких має дотримуватися як окрема людина, так і громада в цілому.

Зрозуміло, що на довгий період склався прошарок людей, що були провідниками віри. То були жерці, які здійснювали релігійні обряди, роз'яснювали сутнісні питання вірування, інакше кажучи, тримали людей у вірі. З письмових джерел можна зробити висновок, що таких жерців називали волхвами. велесовий книга русич духовний

Волхви були найавторитетнішими в народі людьми, їх статус був наближений до князівського. Думається, що суто релігійними питаннями вони не обмежувалися, а й мали великий вплив на громадсько-політичне життя. Інакше кажучи, вони були ідеологами своїх племен.

Волхви були носіями знань про історичне минуле свого народу, осмислювали світобудову, орієнтувалися в географічно-природничих питаннях. Вони були умілими проповідниками, тобто ефективно володіли словом як засобом впливу на свою паству. Названа особливість - ефективне володіння словом - була Дуже важливою ознакою їх, сказати б, професіоналізму.

Знайомство з "Велесовою книгою" призводить до однозначного висновку, що більшість "дощечок" - це записи проповідей, з якими волхви виступали перед паствою. Цілком можливо, що волхви, які проголошували проповіді, самі ж і записували їх. Або ж це робив хтось із їхнього оточення.

Аналіз стильових особливостей дощечок дає підстави вважати, що їх творили не менше як три автори.

Поштовхом до створення "Велесової книги", думається, було загострення релігійного протистояння, що відбулося в другій половині X століття, коли на східнослов'янські племена відчутно посилився вплив християнської Візантії. Вочевидь у таких умовах "Велесова книги" як зібрання найбільш потужних за своїм впливом проповідей, мала бути ідейною зброєю прихильників віри наших предків.

Звичайно ж, ми не знаємо і, певно, ніколи не дізнаємося імен волхвів, чиї проповіді таким чином дійшли до нас. Проте зміст їхніх творів дає нам уявлення про них. Вони були справжніми вождями свого народу, виховували його гордим і волелюбним, таким, що не терпить чужого ярма. Самі були великими патріотами і прагнули виховати свій народ у високому патріотичному дусі. Добре розуміли, що патріотизм, любов до своєї землі робить народ великим і непереможним.

3. Якими були наші предки?

Хай нам допоможе краще уявити їх свідчення одного з візантійських істориків, який так описав наших далеких предків, що прибули на човнах під стіни Константинополя: "На човнах були варвари, що тримали у руках мечі, грозилися на город і кричали. Ці варвари-Роси були хорошого зросту, русяві і з сірими очима. Значніші, мій ними голили бороди і носили довгі вуси; на головах, з довгими оселедцями (чубами) і підголеною чуприною, носили гостроверхі шапки; поверх кольчуги були одягнені білі киреї, що защібалися прищіпкою на правому боці. Узброєні вони були сокирами, сагайдаками, списами та й обох боків гострими мечами, а щити в них були довгі та внизу вузенькі". Події, описані візантійським літописцем, відбувалися у 860-му році, тобто в час, що відображений у "Велесовій книзі". Звернімо увагу на довгі чуприни-оселедці та гостроверхі шапки. Чи не нагадують ці деталі зовнішній вигляд українських козаків, які на своїх чайках з'являтимуться під стінами Стамбула через сім чи вісім століть після описаних подій? Така ось спадковість у часі...

У "Велесовій книзі" є чимало деталей, які допомагають краще уявити прадавні часи. Проте величезне значення цієї пам'ятки в тому, що знайомить нас із внутрішнім світом наших предків. Саме в цьому плані вона є безцінною, бо відкриває нам багато нового, раніше незнаного.

Одним із наскрізних зорових образів "Велесової книги" є образ вогнища. В різних текстах читаємо: "і почали городи ставити, вогнища повсюди розкладати", "... і тому відійшли ми до Києграда і до Голуні і там оселилися, вогні свої палячи до неба...", "І тут пісні співаємо біля вогнищ вечірніх". Читаєш ці слова і уявляєш собі, як наші далекі предки збиралися біля вогнищ, щоб під проводом волхвів молитися до своїх богів. Палаюче вогнище немовби об'єднувало їх, змушувало думати про високе. Зверталися до богів, сповідувалися перед ними.

Яким же богам молилися наші предки? За підрахунками вчених у "Велесовій книзі" 49 разів згадано Перуна, 34 рази - Дажбога, 31 - Сварога, 12 - Велеса. Це головні боги. Про кожного з них можна розповідати багато. Не випадково у пам'ятці так часто згадується бог воїнства Перун. Нашим предкам доводилося часто воювати. Зрештою, питання бути чи не бути, вижити чи не вижити у тих складних умовах залежало від уміння себе захищати. До Перуна зверталися з проханням; сприяти у битвах. Він був володарем грому і блискавок, тобто володій могутньою силою. Перун був грізним і водночас мудрим богом.

Чи не найулюбленішим богом був Дажбог. Під цим ім'ям обожнювалося Сонце, яке, згідно з віруванням наших предків, давало життя. Щоб краще зрозуміти любов і повагу наших пращурів до Дажбога, треба задуматися бодай над таким питанням: що є джерелом енергії існування всього живого на землі? Подумавши, ви, звичайно ж, дасте відповідь; сонце! І наші предки це добре розуміли були сонцепоклонниками. Гадаю, що вони молилися, звертаючись обличчям до сонця. Себе ж вважали "онуками Дажбожими", тобто вірили у своє божественне походження, і це викликало у них самоповагу, почуття відповідальності за свої вчинки.

Дуже шанованим був бог Сварог. Це бог-отець, творець світу І людини. Текст тридцятої дощечки засвідчує, що єдиним, найстаршим богом є Сварог, який у своїх проявах безкінечно множественний: "Якщо ж трапиться якийсь блудень, що хотів би порахувати богів, поділити в небі, то вигнаний буде з роду, бо бог є єдин і множествен. І хай не розділяє ніхто того множества і не говорить, що мали богів многих".

Одним із найбільш наближених до людей богом був Велес - покровитель хліборобства, скотарства. Предки вважали, що він навчив їх "землю орати і зерно сіяти". Без цього бога люди ставали безпорадними, нездатними переборювати труднощі - ставали "як віск".

Окремо треба сказати про Мати-Птицю, Мати-Славу. Про неї ми раніше, до появи "Велесової книги", нічого не знали. Мати-Слава - це віща птиця, посланниця богів. Вона могла пророчити наслідки бою, підказувати воїнам, як краще здобути перемогу. Інакше кажучи, Мати-Слава була оберегом наших предків.

Русичі, які трималися віри і жили гідним життям, після смерті попадали в Рай (Ірій). Рай у "Велесовій книзі" описаний дуже яскраво. Тим "квіти красиві, і дерева, і луки", степи зелені, джерела з цілющою водою... "І ніхто не поневолений у краї тому, і нема рабів там...". Люди, що живуть у Раю, зайняті мирною хліборобською працею. Той, хто попадає в Рай, живе разом з богами. Звідти, з небес, пращури разом з богами спостерігали за земним життям, кожний русич немовби відчував їхній погляд і намагався жити так, щоб не викликати незадоволення своїх богів і пращурів.

Світ уявлявся нашими предками у вигляді сукупності трьох начал - Нави, Прави і Яви. Отож, Ява - це світ явний, реальний, який живе за законами, що їх уклав Дажбог як його творець. Ось ці закони, за якими існує реальність, і миють назву Прави. Нава ж - те, що було до народження людини і буде після її смерті. Тобто це уявлення про світ, у якому перебуває душа людини.

Відомо, що в давні часи дужо поширеними були міфи, нібито наша земля стоїть на трьох китах, які у свою чергу плавають у безбережному океані. Наші ж предки уявляли, що Земля "висить" у Космосі, і це точне уявлення, воно вражає.

Галина Лозко, дослідниця прадавньої віри, змалювала таку систему релігійної освіти у дохристиянську епоху: "У давні часи кожну дитину з ранніх літ навчали рідному Богознавству. Хлопчики в сім років складали перший іспит при обряді пострижин. Вони мали не тільки показати вміння сісти на коня і втримати в руках зброю, а й відповісти на запитання Волхва-вчителя, що означає Права, Ява і Нава, хто є Сварог, Велес, Перун; назвати імена своїх дідів-прадідів до сьомого коліна. Дівчатка мали знати не тільки, як правильно заплітати коси чи тримати голку, готувати їжу чи порати худобу, а й назви різноманітних квітів і трав, імена покровителів Роду, звичаї й обряди Рідної Віри тощо. Як би це не було дивно для сучасної людини, але наші прадіди якось давали лад усім тим знанням про своїх Богів і Пращурів і знали, як і кому молитися, в який час і в якому порядку".

Окремо треба сказати про назви "Русь", "русичі". Видатний історик Михайло Грушевський свою багатотомну історію нашого народу назвав "Історія України-Руси". Він так само, як і багато інших істориків, переконливо відстоював думку, що словами "Русь", "руський", "русинський" з давніх часів іменувався наш народ. Пізніше за ним ствердилася назва "Україна", "український". Слово "Русь" перебрали наші північні сусіди, держава яких до часів царювання Петра І називалась Московією. Треба сказати, що слово "русин" стосовно українців вживалося на західноукраїнських землях ще в кінці XIX століття.

Вислів "ми - русичі" є наскрізним у "Велесовій книзі". Він звучить дуже гордо. І треба сказати, що наші предки мали чим гордитися. Багато племен і народів приходили на землю, де з дуже далеких часів поселилися наші предки - орії-русичі. Багато разів довелося їм відстоювати свою незалежність. Йшла жорстока боротьба за виживання, за право жити на землі. І русичі виходили у цій боротьбі переможцями.

Причин такої мужності багато. Перелічимо їх. і запам'ятаймо. Нам їх треба знати, щоб бути гідними наших предків.

По-перше, русичі знали свою історію, передавали із покоління до покоління знання про своє минуле. В цьому легко переконуєшся, коли читаєш "Велесову книгу".

По-друге, русичі добре розуміли, наскільки життєво важливою була для них єдність. Історія вчила їх: якщо народ живе в єдності - він перемагає, якщо виникають міжусобиці - приходять поразки. Один з основних мотивів "Велес книги" - заклик до єдності.

І, по-третє, найголовніше: наші предки відзначалися високим патріотизмом. Вони любили свою землю за багатства і красу, вважали її райською. Для них рідна земля була "краєм зеленим", "де трав багато в луках жирних", де ріки "великі", наповнені рибою, де небеса сині, а сонце ласкаве. Ця земля щедро родить хліб, годує скот - образ "жирних лук" та буйної зеленої трави є наскрізним у "Велес книзі". Така ніжно-трепетна любов наших предків до своєї землі є підвалиною їх високого патріотизму.

Наші предки були гордими людьми. Більш за все вони цінували волю. Вважалося, що русич, який пролив кров за рідну землю, попадав у рай.

В одному з творів "Велес книги" описано вражаюче ритуальне дійство, яке полягало у прикладанні до рани рідної землі. У чому сенс цього обряду? Власна рана наповнюється землею, власна кров змішується із землею. Таким чином наші предки немовби назавжди зріднювалися з нею. Вважалося, що русич, який здійснив цей обряд, заслуговував на особливу прихильність богів.

Життя наших предків відзначалося ще однією рисою, яка повинна викликати у нас, теперішніх, особливу повагу до них. Маю на увазі демократизм їх суспільно-політичного життя. "Велесова книга" чітко засвідчує, що багато століть життям давніх українців управляли народні збори - так зване віче.

Висновки

Велесова Книга приблизно в 8 разів більша від "Слова о полку Ігоревім", що викликає закономірне питання про доцільність "підробки" такого великого документа. Незалежно від того, коли, ким і за яких обставин вона була написана, Велесова Книга становить собою писемний документ цілком виразного жанру. Вона не має єдиної композиції чи сюжету, не має хронологічної послідовності описуваних подій і їх датування. Це не художній твір, не історичний літопис, не християнське "поученіє", і не "дайджест" (як це декому подобається). Велесова Книга - це язичницький Волховник, тобто збірка проповідей Волхвів, рідновірських молитов та треб.

І наостанок виславляємо думку, яка належить Борису Яценку, відомому досліднику пам'ятки: "Прийде час, і "Велесова книга" ляже на стіл, на вишитий рушник у кожній українській домівці".

Список використаних джерел

1. Асов А. Тайны "Книги Велеса". - М.: АиФ-Принт, 2001. - 559 с.

2. Влескнига. Пер. с древнерусского Н.В. Слатина. Словарь имён и терминов Влескниги. Сост. Н.В. Слатин. - Омск, 2000. - 240 с.

3. Лозко Г. Велесова Книга - Волховник. - Вінниця: Континент-Прим, 2004.

4. Творогов О.В. Влесова книга // Труды отдела древнерусской литературы. Т. 42. 1990, стр. 170-254.

5. Федоренко Д.Т. "Велесова книга" - найдавніший літопис України. - К., 1999. - С. 87.

6. Яценко Б.И. Влесова книга; Збірка праукраінських пам'яток I тис. до н. д. - I тис. н.д. Упорядк., ритм. переклад, підг. автентичного тексту, довід. мат. Б. Яценка. Киев, 2001.

Размещено на Allbest.ru