Християнізація Русі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ РУСІ

Зміст

Вступ

1. Причини прийняття християнства

2. Роль церкви

3. Християнський світогляд

4. Двовір'я

5. Значення прийняття християнства на Русі

Вступ

Прийняття Руссю християнства - визначна подія в її історії, багато в чому зумовила подальший розвиток політичної, громадської і культурного життя. Хрещенню Русі приділено велике місце в «Повісті временних літ».

У ній докладно розповідається про прийняття християнської віри князем Володимиром, хрещення киян, новгородців. Конкретним актом прийняття православ'я є знамените хрещення на Дніпрі населення міста Києва князем Володимиром у 988 році.

Проте прийняття православ'я не обмежується цим актом. Воно має тривалу історію: поширення християнства на Русі почалося задовго до хрещення на Дніпрі і тривало ще протягом півтора століть.

Православні джерела пов'язують проникнення християнства на територію Київської Русі з місіонерською діяльністю апостола Андрія Первозванного, який в 1 столітті н. е., попрямував проповідувати вчення Ісуса Христа в Візантію, а потім «і пройшов Чорним морем до Дніпра і Дніпром вгору до Києва, а від Києва далі до Великого Новгорода». Історичних джерел, що підтверджують версію місіонерської діяльності апостола Андрія не існує.

Однак існують джерела, які вказують, що бабця Володимира, княгиня Ольга, була християнкою.

Християнами були і деякі видні дружинники князя Володимира.

Православна версія прийняття християнства стверджує, що цій події передувала процедура «вибору вір».

Київська Русь за своїм геополітичного положенню перебувала в тісному контакті з Хозарським каганатом, в якому панував іудаїзм, арабо-мусульманським світом, в якому сповідували іслам, православної Візантією і католицькими державами Західної Європи.

У всі ці регіони Володимир нібито послав своїх послів для визначення найкращою віри. Виконавши завдання Великого князя, посли повернулися і однозначно віддали перевагу православ'ю через красу його храмів і того душевного підйому, який вони в них відчули.

1. Причини прийняття християнства

Для прийняття християнства на Русі було кілька причин. Одним з головних чинників, які спонукали її стати більш цивілізованою і відмовитися від язичництва, було бажання Володимира зробити Русь єдиною державою і з'єднати народи, що живуть у ньому. У той час створення сильного духом князівства було необхідним.

Язичництво не дозволяло об'єднати племена і викликало низку конфліктів між ними. Разом з цим і влада князя була незначною. Для згуртування народу і посилення власної ваги, князь Володимир домігся прийняття християнства.

Але це не єдиний фактор, що спровокував дану подію. Причини прийняття християнства на Русі були різні. Необхідно було і зближення з іншими країнами, зокрема з Європою.

В ті часи язичництво не віталося багатьма країнами, які прийняли християнство. Тому воно було причиною відчуження і ворожості, що проявлялася по відношенню до Київської Русі. Це були міжнародні причини прийняття Руссю християнства.

Не можна забувати і про можливі особисті мотиви князя Володимира. Він не хотів жити в гріху, і намагався звільнитися від свого язичницького способу життя. За весь час правління він здійснив досить вчинків, які уособлювали його не з кращого боку.

Йому було необхідне очищення, і досягти його можна було шляхом прийняття християнства. Гарним прикладом служило минуле його бабки Ольги. Вона уособлювала собою образ княгині, яка залишила по собі добру пам'ять. Були у князя Володимира і ще особисті причини прийняття християнства на Русі.

Це його майбутня весілля з сестрою князя Візантії. Таке спорідненість було необхідним для зміцнення авторитету князя Володимира і більш твердого становлення князівської влади.

Коли виникла думка відмовитися від язичництва, то необхідно було визначитися з вірою. Цей історичний момент, дуже важливий для Русі, відбувався в Києві. Туди прибули посли, які сповідують три головні релігії: іудаїзму, ісламу і християнства. Саме князь Володимир вибирав релігію для держави. Іслам не припав йому до душі з причини відмови від вживання вина. За словами князя, для Русі це було не прийнятно. Іудаїзм він відкинув через відсутність у цієї релігії своєї власної держави. Євреї в ті часи поневірялися по всій землі.

Пропозиція представника Ватикану, теж не сподобалося князеві. Він посилався на думку своєї бабці, княгині Ольги, яка категорично відкидала католицтво. І тільки мова представника православної християнської церкви здобула потрібну дію. Володимир попрощався з представниками релігій, не зробивши остаточного вибору.

Але потім він проголосив, що віра християн найкраща і що у них дуже красиві храми. Ця історія вибору релігії для Русі дійшла до наших днів у вигляді легенди. Тому, не можна з упевненістю сказати, що спонукало обрати саме християнство. Але ясно одне, що причини прийняття християнства на Русі були і цей процес назрівав уже давно.

Причини прийняття християнства слідували з тісних відносин Київської Русі з візантійським державою. З Руссю його пов'язували економічні та культурні фактори. Крім того, в державі вже була громада християн, що з'явилася задовго до початку правління князя Володимира.

2. Роль церкви

На Русі з'явився новий громадський інститут-православна церква. З тих пір і до наших днів вона зберегла єдину систему управління: митрополит (З 1589 року-патріарх) єпархії (області) на чолі з архієреями (архієпископами і єпископами) - парафії (парафіяльні храми зі штатом священнослужителів - кліром) і монастирі.

З'явившись в патріархальному суспільстві, церква, як більш зріла структура, допомагала становленню Давньоруської держави і взяла на себе частину його функцій.

В її руках був суд з сімейно-шлюбних і спадкових справ, поряд з «Руською Правдою» діяв перекладений з грецького кодекс церковного права-Номоканон або Кормча книга. У віданні церкви перебували визначені категорії населення: лікарі, клірошане, паломники.

Там же оголошувалися укази, зберігалися документи, еталони мір, ваг. Духовенство як носій знань і грамотності виступало в якості шкільних вчителів. У свою чергу князівська влада забезпечувала церкву матеріально: у 10-11 століттях - за рахунок десятин (відрахувань від княжих доходів - штрафів, зборів і т. д.), а пізніше передавалися єпископам і монастирям села з селянами. Важливою функцією церкви стала турбота про бідних і знедолених. У цій сфері церковна влади заохочувала милостиню, влаштовували богадільні, в «церковному домі» могла знайти притулок незаміжня жінка з дитиною, під особливим заступництвом знаходилися паломники.

Наступаючи на традиційні громадські права і звичаї, церкву посилювала контроль за поведінкою людей в найбільш консервативної і важкодоступним для державного втручання сфері сімейного побуту.

Священики вмовляли панів «милувати свою челядь» і терпляче привчали до виконання християнських заповідей своїх парафіян, які «без стида й сорому» мали по кілька дружин і наложниць, грали весілля без вінчання з буйними танцями, «гудінням і плескання», не визнавали постів, влаштовуються язичницькі «ігрища», і «творили насильство» прямо в храмі. Не менш важкою справою для духовенства було змусити вчорашніх язичників молитися за свої гріхи духовному отцю - білому або чорному священику, покликаному контролювати повсякденне життя своїх прихожан. Треба було домогтися сорому і каяття (і звички усвідомлювати свої гріхи), не відлякуючи при цьому строгістю покарання, щоб грішник «у відчай не впав».

За гріхи кожного після сповіді призначалася покута, а при огласці будь-якого побутового «гріхопадіння» винуватці поставали перед закриттям єпископським судом.

Активно брала участь церкви і в процесі поширення християнства: з розширенням меж княжих володінь будувалися нові храми, а в містах ґрунтувалися єпископські кафедри. У свою чергу, князі прагнули забезпечити собі підтримку з боку впливових церковних корпорацій і боролися за право заступництва вітчизняних святинь - таким, наприклад, як мощі князів Бориса і Глеба. В період роздробленості єпископи втручалися в політичну боротьбу на стороні «своїх» князів. Так, володимирське духовенство допомогло Андрію Боголюбському в утвердженні патронального культу Богородиці перенесенням з Києва на північ шанованої ікони Богоматері, і введенням не санкціонованого Константинополем і київським митрополитом свята Покрови. Траплялися (у того ж Андрія та інших князів) і конфлікти з церковними ієрархами і монастирями, але все ж через 200 років після хрещення Русі православна церква стала важливим і впливовим інститутом у феодальній суспільній структурі: вже в кінці 11 століття Києво-Печерський монастир прийняв «волості» від князя Ярополка Ізяславича і обзавівся «рабами», а в 12 столітті земельні володіння отримують і єпископи.

Монастирі з'явилися на Русі в середині 11 століття. У монастирях готувалися кадри священнослужителів, відбувалося осмислення віровчення, формувалися духовно-моральні основи нової обрядовості, християнського побуту і т. д.

Монастирі відігравали істотну роль у поширенні грамоти, були хранителями і передавачами культурної спадщини. З монастирів здійснювалася місіонерська діяльність по всіх містах і сільській місцевості давньоруської держави. До середини 13 століття на Русі функціонувало близько 80 монастирів.

За допомогою розробленого віровчення і стрункої організації православна церква прагнула освятити і зміцнити громадський лад.

Але якщо б справа була тільки в насадженні зверху на догоду вузької правлячої прошарку системи цінностей, чужої переважній більшості населення, то воно було б приречене на провал: впровадити силою ніяку ідею не можна. Утвердження нової релігії означало і переворот в світогляді людей, яким християнство запропонувало іншу в порівнянні з язичництвом систему цінностей.

3. Християнський світогляд

Князя і його дружину цілком влаштовував затверджуваний новою вірою принцип богоустановленності влади і всього існуючого на землі порядку. Прийняття християнства було зумовлено і розширенням міжнародних зв'язків Русі. Але хрещення Русі не тільки відповідало інтересам верхівки суспільства.

Нова релігія принесла з собою і не відому язичництва ідею рівності людей: по-перше, виключила племінні та етнічні відмінності, по-друге, кожному-від князя до землероба-належало відповідати за свої земні справи на Страшному суді: ні високе становище, ні багатство не рятували грішника і лиходія від геєни вогненної, яка дохідливо зображувалася художниками на західній стіні християнського храму, праведника ж за терпіння і добрі справи очікував рай. В нової системі цінностей походження і соціальний статус людини не мали значення: на Страшному суді смерд цілком міг виявитися більш гідним, ніж боярин або князь.

При цьому нова віра не зазіхала на земні порядки хоча й засуджувала різкий розрив між євангельськими нормами і реальністю грішного світу. Але саме визнання рівності - хоча б тільки перед Богом - і впевненості у прийдешньому вирішенні всіх земних протиріч певною мірою стримувало пристрасті і пом'якшувало гостроту соціальних конфліктів. Християнство підносило особистість людини, створеного за образом і подобою Божою (тобто людини-творця, творця, що вибирає своїм розумом свій шлях і відповідав за свої вчинки), на відміну від язичницьких традицій. Особистісне сприйняття світу як Божого дару давало християнинові і надію: навіть на порозі смертної години раскаявшийся грішник міг отримати прощення і полегшити свою долю.

Новий християнський тип свідомості піднімав людину на немислиму для язичницького світовідчуття висоту.

4. Двовір'я

В Київській Русі впродовж кількох сторіч існувало «двовір'я» - «мирне поєднання християнства та дохристиянської віри слов'ян»:

- зокрема, з позицій «двовір'я» написане відоме «Слово о полку Ігоревім»;

- в рамках «двовір'я» виникло ототожнення деяких християнських святих з язичницькими божествами, наприклад: Ілля (пророк) - Перун, святий Власій - Велес. Значні масиви дохристиянської обрядовості увійшли до складу деяких християнських свят (Купала, Коляда, масниця). Православні храми часто будувалися на місці колишніх язичницьких святилищ, «святих гаїв» (наприклад - головний храм Київської Русі «Десятинна церква в Києві» - була побудована поруч „великого дохристиянського святилища-айдана, так званого «капища Хвойки»“).

„Вперше термін «двовір'я» використав Феодосій Печерський (ХІ ст.) в «Руському літописі» для характеристики нового, на той час, явища релігійної свідомостірусичів: поєднання язичницьких елементів із християнськими“. Феодосій писав: «Бо хіба се не по поганськи ми живемо, якщо в стрічу віримо? Адже якщо хто зустріне чорноризця, або (вепра) - одинця, або свиню, то вертається,- а чи не по-поганському є се? Се ж по диявольському наущенню (одні) сеї приміти держаться, а другі і в чхання вірять, котре буває на здоров'я голові. Але цими і другими способами всякими диявол обманює, хитрощами переваблюючи нас од бога: трубами, і скоморохами, і гуслями, і русаліями. Ми бачимо ж ігрища витолочені і людей безліч на них, як вони пхати стануть один одного, видовища діючи - (це) бісом задумане діло. А церкви стоять, і коли буває час молитви, (то) мало їх знаходиться в церкві».

В наш час, в Україні (та у східних слов'ян взагалі): „«двовір'я» вивчається у науковій літературі. Акцент ставиться на спів'існуванні язичницького та християнського - в менталітеті людей протягом ХІ-ХІІІ ст.

Але якщо розглядати побутову релігійність наших сучасників, то стає зрозумілим, що навіть після десяти століть домінування на теренах України, християнство не змогло «очиститися» від язичницького підґрунтя, не змогло протиставити йому щось своє, а навпаки, акумулювало та використало давні звичаї слов'ян, ще більше укорінивши їх у народній, тепер уже «православній», культурі“.

5. Значення прийняття християнства на Русі

Християнство як вчення, як ідеологічна система, як релігія запроваджене на Русі 988 року за часів князювання Володимира Святославовича, його прийняття було закономірним для тогочасного розвитку давньоруського суспільства, підготовленим усім ходом історії та об'єктивними потребами доби.

Язичництво становило собою ідеологію первісного суспільства, Русь же наприкінці X ст. була суспільством класово розшарованим, антагоністичним. Вона потребувала релігії, яка б об'єднала всі давньоруські племена. З іншого боку, релігії, яка б підтримувала суспільно-економічні процеси класового ранньофеодального суспільства, підносячи авторитет князя і зміцнюючи його владу. В цьому полягало внутрішньополітичне значення християнства як державної релігії Київської Русі.

Таким же значним за своїм змістом було й зовнішньополітичне значення прийняття християнства. На час хрещення Русі провідну роль у Європі відігравали християнські держави, які виявляли явну погорду до поганських племен. Отже, щоб увійти в коло європейських народів, закріпити за собою місце в міжнародній політичній структурі і налагодити взаємовигідні, рівноправні стосунки з християнськими державами, треба було прийняти християнство, тобто замінити багатобожжя єдинобожжям.

Прийняття християнства поглибило культурно-просвітницькі процеси, благотворно вплинуло на розвиток духовності всього давньоруського суспільства. Християнство формувалося не як регіональна, а як світова релігія, що відігравала роль стимулюючого фактора міжнародного і міждержавного культурного спілкування.

Отже, Русь, прийнявши християнство, змогла наблизитися до надбань європейської культури, тим самим поглиблюючи і розвиваючи свою власну. Соціокультурними наслідками прийняття християнства були: забезпечення етнокультурної єдності всіх племен і земель Київської Русі. Русів, слов'ян, угро-фінів та інших народів об'єднувала загальна духовна основа.

З приходом християнства підвищується авторитет матері і жінки в сім'ї. - християнство поступово витісняло язичницькі обряди і традиції (вбивство новонароджених дівчаток, принесення кривавих жертв тощо), відбувалася гуманізація життя суспільства.

На основі християнства відбувається становлення нового типу державності в Київській Русі. Державність на Русі значною мірою набуває візантійських форм. Установлюється тісний взаємозв'язок між світською та церковною владою, за верховенства першої.

Прийняття християнства сприяло становленню міської культури у власне сільськогосподарській країні.

Значним культурним переворотом було введення єдиної писемності. Під впливом християнства розвивалися книжкова справа, література, історія, філософія, з'явилися перші літописи, церковна література. У школах навчалися люди з різних верств населення.

Церква сприяла створенню на Русі чудової архітектури, мистецтва (особливо іконографії). Більшість кам'яних споруд, збудованих протягом Х-ХІІ ст. на Русі, були храми, щедро прикрашені монументальним і станковим живописом. Прийняття християнства сприяло розвитку зодчества й живопису у середньовічних їх формах, проникненню візантійської культури як спадкоємиці античної традиції. християнізація церква світогляд

Прийняття християнства означало зміну всього ладу життя. Тепер центром суспільного життя стала Церква. Вона проповідувала нову ідеологію, прищеплювала нові ціннісні орієнтири, виховувала нову людину. Християнство робило людину носієм нової моралі, заснованої на культурі совісті, яка витікає з євангельських заповідей.

Размещено на Allbest.ru