Розвиток освіти та медицини в ХVII-XVIII столітті на Україні
Загальний розвиток освіти і науки в Україні ХVII-XIX століття. Заснування Києво-Могилянської академії, виникнення колегіумів на Правобережжі та Гетьманщині. Запровадження обов'язкової початкової освіти. Розвиток природничих наук та вітчизняної медицини.
Рубрика | История и исторические личности |
Вид | реферат |
Язык | украинский |
Дата добавления | 28.10.2015 |
Размер файла | 23,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Розвиток освіти та медицини в 17-18 столітті на Україні
План
1. Загальний розвиток освіти в Україні ХVII-XVIII століття
2. Розвиток медицини ХVII-XVIII століття в Україні
3. Освіта у XVIII-XIX ст. та роль Києво-Могилянської академії в культурному та історичному житті
1. Загальний розвиток освіти в Україні ХVII-XVIII століття
1. Головним освітнім і науковим центром в Україні і надалі був Києво-Могилянській колегіум. У роки Руїни він пережив тяжкі часи: чимало студентів пішло до війська, деякі загинули під час війн і пошестей. За правління Івана Мазепи, коли для академії було споруджено новий будинок, цей заклад вступив у період свого розквіту. Саме стараннями Івана Мазепи заклад одержав у 1694 р. звання Академії. Кількість студентів досягла 2 тис., пізніше, після Полтавської битви, вона зменшилась, а в середині сторіччя коливалася в межах 600-1100 осіб. Переважали вихідці з Лівобережжя, але навчалися і студенти з Правобережної України, прибувала на навчання молодь із Закарпаття, Білорусії, Росії, південнослов'янських країн, Молдавії. В академії навчалися діти духовенства, козаків, міщан. Серед її випускників були юристи, музиканти, композитори, архітектори і, в першу чергу, діячі на ниві освіти. Зокрема, у Київській академії здобули освіту 21 із 23 ректорів Московської академії, 95 із 125 її професорів, а також багато вчителів, які працювали в школах Росії та України.
Все ж за зразком Києво-Могилянської академії виникли колегіуми в інших містах -- Чернігові (1700 р.), Харкові (1726 р.), Переяславі (1738 р.). На Правобережжі більшістю колегіумів (Львівським, Кам'янецьким, Луцьким, Перемишльським, Ужгородським та ін.) керував єзуїтський орден.
Належне місце в культурному житті українських земель посідав Львівський вірмено-український колегіум. Деякі з його вихованців стали відомими діячами культури і освіти: Антон Левицький, Михайло Примович.
Про високий рівень освіти в Україні свідчать іноземні автори. Так, арабський мандрівник Павло Алепський, який побував в Україні в 1653-1656 рр., писав: "У країні козаків усі діти вміють читати, навіть сироти".
За неповними даними, в Слобідській Україні в 1732 р. було 129 шкіл, в 1740-1748 рр. у 7 з 10 полків Гетьманщини діяло 866 шкіл. На землях Війська Запорозького часів Нової Січі мала добру славу січова школа, де навчалися діти, зібрані з різних міст. Сільські і міські школи утримувалися громадою. На заході України аналогічні школи найчастіше Існували під опікою братств. У більшості шкіл дітей вчили з Букваря, Псалтиря і Часослова, поширеним було також навчання хорового співу і нотної грамоти. Для читання вибирали традиційні церковнослов'янські тексти, але вимовлялися вони на український лад.
Перші спроби запровадити в Україні обов'язкову початкову освіту були здійснені в Гетьманщині. У 1760--1762 рр. Лубенський полковник І. Кулябко наказав сотенним правлінням: усіх козацьких дітей, здібних до науки, посилати до парафіяльних шкіл, а нездібних навчати військових справ. Цю ініціативу схвалив гетьман і в 1765 р. Генеральна військова канцелярія розіслала аналогічні розпорядження до всіх полків. Однак це були лише початкові кроки, які не мали подальшого розвитку. З кінця XVIII ст. сільські школи занепадають: далося взнаки закріпачення селян, вороже ставлення влади до заснованих не нею навчальних закладів.
Ще одним показником відносної масовості початкової освіти є тиражі навчальних посібників; так, букварі, які вироблялися друкарнею Львівського братства, виходили в XVII ст. тиражами від 600 до 2 тис. примірників, а на початку XVIII ст. -- по 6-7 тис. примірників. З середини XVIII ст. українська молодь все частіше виїжджає за кордон. Багато українців навчалось у Лейпцігу, Кенігсберзі, Страсбурзі та інших містах. Через цих вихованців західних шкіл приходили в Україну нові культурні віяння.
Зацікавлення наукою виявилося у шанобливому ставленні до книжок. Великі бібліотеки, які виникали при навчальних закладах ще в XVI ст., особливого поширення набувають у XVII-XVIII ст. Так, у XVII ст. було впорядковано бібліотеку Київської академії. У XVIII ст. великі бібліотеки мали багаті шляхетські родини, козацька старшина, єпископи, монастирі, братські школи. Зацікавленість до знань проявлялася в тому, що збирали книги з астрономії, математики, медицини, географії, історії, права.
Найбільший інтерес зустрічало природознавство. У Київській академії вивчали зоологію, фізіологію, метеорологію, все це під спільною назвою "фізика". Найбільшим авторитетом був тут Феофан Прокопович, який написав наукову працю з "фізіології" про причину нетлінності тіл печерських святих. У XVIII ст. розвинулися геодезія, географія. У приватних збірках козацької старшини зустрічаються різнорідні атласи, описи подорожей, географічні підручники, глобуси. Саме з XVIII ст. активно розвивається математика, знову ж завдяки Феофанові Прокоповичу, що навчився цінити її по західних університетах. Як учитель математики відзначився в цей час Іван Фальковський. Одночасно француз Павло Брульйон почав вчити тригонометрії.
2. Розвиток медицини ХVII-XVIII століття в Україні
Особливо багатьох прихильників мала медицина як наука практична, і кожен залюбки брав медичні підручники, записував усякі рецепти. Особливого значення для поширення медичної освіти набув Страсбург, де у XVIII ст. цілий ряд українців закінчили медичний факультет і здобули собі імена, як професори академій та учені. Багато хто з них отримав світську освіту саме в Києво-Могилянській академії. Однією з найяскравіших особистостей серед вітчизняних вчених-медиків XVIII ст. був Данило Самойлович. Його вважають одним із основоположників вітчизняної епідеміології. Широко відомі праці Самойловича з інфекційних хвороб. Усі дванадцять тогочасних академій Європи обрали його своїм почесним членом, за винятком Петербурзької Академії наук.
Іншим видатним українським лікарем цієї епохи був Нестор Амбодик-Максимович, уроженець Полтавщини. Він увійшов в історію вітчизняної медицини як засновник акушерства. Його підручником з акушерства "Искусство повивання, или Наука о бабичьем деле" користувалося багато поколінь лікарів та акушерок.
Велику роль в історії вітчизняної медичної освіти відіграв перший підручник з педіатрії "Педіатрика" Степана Хотовицького. Страсбурзький університет блискуче закінчив Олександр Шумлянський, один з перших вітчизняних гістологів, який описав будову нирки, зокрема її капсулу, відому під назвою "капсула Шумлянського - Боумена".
Гордістю вітчизняної медицини є Мартин Тереховський, один з піонерів учення про еволюцію живих організмів, а також Іван Полетика, який першим очолив генеральний госпіталь і госпітальну школу у Петербурзі, займав найвищі на ті часи медичні пости в державі.
Поряд з розвитком медичної науки розвивалася хірургічна допомога, на полі бою її надавали цирульники. Існували цехи - об'єднання цирульників у м. Львові, Києві, Луцьку. У статуті Київського цеху цирульників писалося: "Майстерність цирульника має полягати в тому: голити, кров жильну і зашкірну пускати, рани гоїти рубані, пробиті та стріляні, а особливо у вириванні зуба та вилікуванні французької і шолудної хвороб."
Хворих та поранених продовжували лікувати у шпиталях, які існували при братствах і монастирях, як, наприклад, шпиталь при Трахтемирівському монастирі, де лікувалися поранені козаки.
Необхідність мати лікарів для армії та для боротьби зі спустошливими епідеміями зумовила появу госпіталів, карантинів, аптекарських городів, польових аптек. У XVIII ст. було відкрито перші госпітальні школи - навчальні заклади для підготовки лікарських кадрів. В Україні перша медична школа була заснована в Єлисаветграді (нині Кіровоград).
освіта наука медицина україна
3. Освіта у XVIII-XIX ст. та роль Києво-Могилянської академії в культурному та історичному житті
Нижча освіта в Україні у кін.17 - поч. 18 ст. була дуже поширеною, бо майже кожне село мало свою школу. Існували ці школи при церквах і навчали в них дяки. В монастирях теж були школи, в яких навчали ченці. Відомо, що у 1740-1748 рр. у сімох полках (Ніжинському, Люблінському, Чернігівському, Полтавському, Переяславському, Прилуцькому та Миргородському) було 866 шкіл на 1099 поселень - тобто одна школа припадала на 1000 чоловік. В 1768 році на території повітів Чернігівського, Городянського та Сосницького було 134 школи і на кожну припадало 764 чоловіка. Ці факти свідчать нам про дуже високий розвиток освіти серед простого населення, бо, для приклада, у 1875 році на цій території було тільки 52 школи і на кожну припадало 6750 чоловік. Навчалися у 17-18 ст. в цих школах діти старшин, козаків, духовенства, селян.
Населення само розуміло потрібність в навчанні своїх дітей, тому воно за свої кошти засновувало і утримувало школи, сільська громада сама запрошувала вчителя і давала йому гроші. В сільській місцевості, де населення було розкидане по хуторах, навчали так звані "мандрівні дяки".
В містах існували братські школи.
Значна гірша ситуація була на українських землях під польською владою. Була заснована семінарія у Вільні, але це ситуацію в галузі освіти не покращило. Причина цього - все більше сполячення української шляхти, що призводило до занепаду і зникнення братських шкіл. Семінарія у Вільні виховувала богословів коштом Апостольської Столиці.
У 60-80 роки відбувається поступовий занепад початкових шкіл, що тривав паралельно із втратою української автономії та розповсюдженням феодально-кріпосницьких відносин Російської імперії на українські землі. Так, у Києві на початку 19 ст. було тільки 4 парафіяльних та єдина повітова школа. В Галичині та Буковині початкові школи існували у вигляді так званих "дяківок". У 1777 австрійський уряд провів шкільну реформу, запровадивши "тривіальні" школи з німецькою мовою навчання для сіл і малих міст та головні - для великих міст і по монастирях. До 1792 року існували українські школи, які згодом було закрито.
Положення 1804 року про школу дало новий поштовх для їх розвитку. Встановлено два типи початкових шкіл: однокласові, з навчанням протягом трьох років та двокласові, з навчанням протягом п'яти років. Усі школи підлягали міністерству народної освіти або Синодові. Недоліком було те, що в школах було заборонено вживати українську мову та друкувати підручники рідною мовою (відповідно до Валуєвського циркуляру та Емського указу).
З 70-х років велику роль у справі освіти мали земства, які організували широку мережу шкіл, дбали про кадри вчителів, організовували вчительські семінарії, давали кошти на утримання шкіл.
Щодо розвитку початкових шкіл на Буковині та Галичині у 19 столітті, то можна сказати, що шкільна справа була на низькому рівні. З 1816 року школи перейшли під контроль римо-католицької консисторії у Львові, яка на визнавала української мови. Кількість шкіл зменшувалась, бо населення неохоче віддавало дітей у школу з чужою мовою навчання. На початку 19 століття на Буковині не було жодної школи з українською мовою навчання. Але у 1870 році вийшов закон, на підставі якого шкільне будівництво на Буковині почало розвиватися: так у 1896 році там вже було 335 шкіл, серед яких 131 - українська.
Щодо середньої освіти, то вона була зосереджена в "главных народных училищах", програма яких відповідала нижчим класам пізніших гімназій.
1804 року в губернських та деяких повітових містах було засновано гімназії з 4-х річним навчанням. У 1828 році відповідно до нового статуту, навчання в гімназіях збільшувалося до 7 років і поширювалося вивчення латинської і грецької мов.
Існувало багато спеціальних середніх шкіл - 4-класні духовні семінарії, кадетські корпуси (воєнні гімназії) тощо.
У Галичині існували 5- та 6-класні середні школи з латинською мовою навчання. З приєднанням Галичини до Австрії, було організовано 5 середніх шкіл-гімназій. У 1887 році засновано першу українську гімназію у Перемишлі, 1893 - в Коломиї, 1898 -в Тернополі.
На Буковині перші середні школи засновано у кінці 18 століття. В 1808 році в Чернівцях засновано гімназію, у 1824 - Богословський Інститут, а при ньому клерикальний семінар.
Щодо вищої освіти, то в 19 столітті вона набула нового розвитку. Так перший університет було засновано у 1805 році в Харкові (ініціатор Каразін), першим ректором якого був український поет П. Гулак-Артемовський.
Другим за чергою був Київський університет св. Володимира, заснований у 1834 році на базі закритого Кремянецького ліцею. Він спочатку мав два факультети - філософський та юридичний; у 1841 році відкрито медичний факультет, у 1850 - філософський, який згодом було поділено на два інших: історико-філологічний та фізико-математичний. Першим ректором був М. Максимович.
Третім університетом був Новоросійський в Одесі, заснований у 1864 році.
Львівський університет був заснований у 1784 році. У 1849 р. було відкрито кафедру української мови та літератури (голова - Яків Головацький). У 1894 році відкрито кафедру української історії, яку посів професор М. Грушевський, у 1900 році засновано кафедру української літератури (К. Студинський).
На Буковині університет було засновано у 1875 році в Чернівцях. Мовою викладання була німецька, але існували й кафедри з українською мовою навчання: української мови та літератури, церковнослов'янської мови та практичного богослов'я.
Університети не обмежували вищої освіти: у Києві існувала Духовна Академія, були Технологічний інститут у Харкові (з 1884 р.), політехнічний інститут у Києві (1898 р.), у Львові (1884 р.), Ветеринарний інститут у Харкові тощо.
Важливою була діяльність у справі відродження академії гетьмана Івана Мазепи. Мазепа був меценатом і опікуном академії: він збудував для неї новий будинок, новий Братський собор, в якому відбувалися урочисті служби, часто відвідував академію, бував на диспутах тощо.
В ці часи в академії працювали такі видатні професори, як Степан Яворський, Йоасаф Прокопович, енциклопедист Теофан Прокопович (спеціаліст у галузі теології, філософії, літератури, математики, астрономії тощо) та інші.
У Академії навчалися племінники Мазепи та діти старшини: Ломиковського, Горленка, Данила Апостола, Ханенка, Лизогуба та інших. Також тут вчилися і іноземці: Б.П. Шереметєв, син Патрика Гордона.
За 150 років свого існування в Академії навчалося бл. 25000 українців. З цієї кількості вийшли тисячі освіченого духовенства та більша частина свідомої інтелігенції, яка протягом 18 століття займала урядові місця.
Розвиток науки у 18 столітті
Хмельниччина і нова Українська держава стали поштовхом для розвитку історичної науки, яка вже виходить за межи літописних оповідань та набуває нових форм.
Наприкінці 17 - на початку 18 століття з'являються так звані "козацькі літописи", автори яких брали безпосередньо участь у козацьких походах або були їх свідками.
У 18 столітті з'являються історичні твори, які пов'язують добу Гетьманщини з Княжою добою. У 1730-х роках складено "Краткое опісаніе Малоросіи"; у 1765 році П. Симоновський - "Краткое опісаніе о козацком малоросійском народе" та інші.
Філософія у 17 столітті розвивалася під впливом творів античних та середньовічних філософів, а також творів Декарта, Фр. Бекона, картезіанців.
Найяскравішим представником філософії в Україні був Григорій Сковорода (1722-1794), видатний вчений та мислитель. Син реєстрового козаку Полтавського полку, учився в Київській Академії, потім в університетах Мюнхену, Відня, Бреслау. Основою його філософічної концепції був антропологізм, а засобом для досягнення мети - самопізнання.
Для науки 19 століття було характерне зростання ваги природничих наук, так як відбувається промислове зростання. З'являються нові науки і напрямки. Серед видатних науковців цього періоду можна назвати багатьох людей.
Михайло Максимович (1804-1873), перший ректор Київського університету, написав більше ніж 100 наукових праць з історії, ботаніки, зоології, фізики, хімії тощо.
Великий хірург М.І. Пирогов (1810-1881), який вперше здійснив операцію з анестезією, дав новий поштовх освітянського руху на Україні. Він був попечителем Київської навчальної округи, підтримував гуманні і прогресивні починання в педагогічній справі.
В Україні складається низька наукових шкіл, які мали високий науковий рівень і впливали на умонастрій суспільства. Школа з хімії створюється в Київському університеті, в Харкові М.М. Бекетов (1827-1911) створив школу фізичної хімії, його роботи стали основою нової наукової галузі - металометрії. Розповсюджуються ідеї Дарвіна, світоглядний вплив яких був дуже великим. У Києві та Одесі працював один з братів Ковалевських, Олександр Онуфрійович (1840-1901), відомий зоолог. Він і його молодший брат Володимир зробили великий внесок у розвиток еволюціоністської концепції Дарвіна.
Відомим був Ілля Ілліч Мечніков (1845-1916), випускник Харківського університету. Викладав в Одесі, був членом Громади. У 1888році переїхав до Пастерівської лабораторії в Париж. Лауреат Нобелівської премії (за відкриття фагоцитозу). Працюючи професором Новоросійського університету в Одесі він із своїм учнем Миколою Гамалією (1859-1949) створив першу в Російській імперії і другу в світі бактеріологічну станцію, став одним з засновників мікробіології та вчення про імунітет. М. Гамалій, продовжуючи справу свого вчителя, зробив великий вклад у боротьбу з такими хворобами, як холера, чума, туберкульоз, сказ, впровадив в практику охорони здоров'я щеплення.
Також у галузі медицини плідно працював хірург Ю. Шимаковський, який світову славу здобув завдяки своїй праці "Операції на поверхні тіла" та винайденням декількох медичних інструментів.
У 70 роки професором фізіології Новоросійського університету був І. М. Сєченов (1829-1905), який став засновником вітчизняної фізіологічної школи. В праці "Рефлекси головного мозку" він висвітлив питання про діяльність головного мозку, "душевне життя" з позиції науки.
17 років кафедру механіки Харківського університету очолював професор Олександр Ляпунов (1857-1918), який створив загальну теорію сталості руху механічних систем, написав ряд робіт з теорії імовірності. Також у галузі фізики плідно працював західноукраїнський фізик Іван Пулюй (1845-1918), який відзначився дослідженнями рентгенівського випромінювання.
Початок української етнографії поклав Григорій Калиновський, який видав у 1777 р. В Петербурзі "Опис весільних українських обрядів". 20 років по тому (1798 р.) з'являється перша енциклопедія українознавства "Записки о Малоросії" Якова Марковича, де стисло викладено відомості про Україну, її історію, природу, населення, мову, поезію.
У 1819 році князь Микола Цертелєв опублікував в Петербурзі "Попытку собрания старых малороссийских песен" - збірку українських історичних дум.
Більш повніше і систематичне дослідження української етнографії під назвою "Малоросийские народые песни" склав у 1827 році Михайло Максимович, майбутній ректор Київського університету. Ця збірка вплинула на формування творчості О. Пушкіна, М. Гоголя, на вибір життєвого шляху П. Куліша і М. Костомарова.
Справу Максимовича продовжив Ізмаїл Срезневський. У 1831 році він видав "Український альманах" - збірку народних пісень і оригінальних поезій, написаних харківськими поетами, а у 1833-1838 - видав шість випусків "Запорожской старины".
Першою узагальнюючою працею з історії України, написаною з широким використанням як українських так і російських архівних матеріалів, була 4-томна "История малой России" Д. Бантинш - Каменського. Головну увагу автор приділив діяльності історичних осіб, зовнішньополітичним подіям. У 1842-43 рр. вийшла 5-томна "Історія Малоросії" Миколи Маркевича: в своїй праці він відстоював право українського народу на самостійний національний розвиток, обґрунтовував правомірність відтворення автономії України.
Михайло Максимович виступав проти норманської теорії походження Русі, досліджував історію козацтва.
Одним з видатних істориків 19 століття був Микола Костомаров (1817-1885). Більшість праць видані у його творі "Історичні монографії та дослідження". Також до видатних дослідників історії України можна віднести В. Антоновича та М. Драгоманова.
Наприкінці 19 століття почалася дослідницька робота видатного українського історика, громадського і політичного діяча України Михайла Грушевського (1868-1934), одним з найвідоміших дослідників козаччини був Дмитро Яворницький - тритомна праця "Історія запорозьких козаків".
На Західній Україні помітною була діяльність так званої "руської трійці" (І. Вагилевич, Я. Головацький та М. Шашкевич) у галузі етнографії, історії ("Русалка Дністрова" 1837 р., де були викладені культура та побут населення України, епізоди з її історії тощо).
В галузі філософії йшла боротьба поглядів між матеріалістами та ідеалістами, в політекономії - між дворянсько-буржуазними вченими та ліберальними народниками.
Розвиткові філології перешкоджала русифікаторська політика царського уряду, але не дивлячись на це, філологічні науки продовжували розвиватися. Так, видатні праці з історії української мови, літератури та фольклору написав П.Г. Житецький (1837-1911), зокрема "Очерк звуковой истории малорусского наречия в 18 веке". Видатним мовознавцем був професор Харківського університету О.О. Потебня (1835-1891).
В цей час у галузі етнографії та фольклористики плідно працювали М.Ф. Сумцов, П.П. Чубинський, М.П. Драгоманов, Б.Д. Грінченко.
Розвиток юридичних наук пов'язаний з іменами таких вчених: М.Ф. Владимирський - Буданов (історія російського, українського, литовського, польського права), О.Ф. Кістяківський (кримінальне право, історія права і судочинства в Україні), В.А. Незабитневський (міжнародне право) тощо.
Треба сказати про роль у розвитку національної свідомості українського народу науково-освітнього товариства "Просвіта", яке було засноване у Львові у 1868 р. Товариство видавало твори видатних українських письменників, шкільні підручники, популярні брошури, газети, альманахи, організовувало читальні, займалося просвітницькою діяльністю.
У 1892 році у Львові було організовано наукове товариство ім. Т.Г. Шевченка. Воно мало за мету об'єднати наукові сили на всіх українських землях, згодом воно почало відігравати роль Академії наук. Товариств мало три відділи: філологічний, історико-філософський, математично-природничо-лікарський. Історико-філософську секцію з 1894 року очолював М. Грушевський. З 1898 р. він почав видавати 10-ти томну монографію "Історія України - Русі". Всього до 1914 року Товариство видало близько 300 томів наукових праць з різних галузей знань, найбільше за все - з українознавства.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Основні особливості історії Радянської України у сфері культурного життя. Сутність хронологічної послідовності розвитку освіти. Значення освіти у суспільно-політичному житті країни. Становище загальноосвітньої школи, розвиток середньої і вищої освіти.
реферат [52,5 K], добавлен 26.12.2011Дослідження епохи Петра I. Особливості петровських реформ, війна як їх основна рушійна сила. Реформа в області освіти: відкриття шкіл різного типу, перші підручники. Розвиток науки: заснування Академії наук. Використання церкви для потреб держави.
реферат [40,2 K], добавлен 23.09.2009Дослідження проблеми реформування духовної освіти в православних єпархіях після інкорпорації українських земель до Російської імперії наприкінці XVIII – поч. ХІХ ст. Перетворення Києво-Могилянської академії на два заклади – духовну семінарію та академію.
статья [26,6 K], добавлен 19.09.2017Заселення та розвиток Півдня України. Етнічний склад, вірування та населення Бесарабії та Буджака до початку ХІХ століття. Заснування міста Арциз. Руйнування Запорізької Січі. Соціально-економічний розвиток, культурне і духовне життя міста в ХІХ столітті.
дипломная работа [2,8 M], добавлен 11.03.2011Письменники і поети-вихованці Києво-Могилянської академії. Навчання і життя студентів Києво-Могилянської академії. Бібліотека Києво-Могилянської академії. Козацькі літописці-вихованці Києво-Могилянської академії. Випускник КМА Петро Прокопович.
контрольная работа [45,0 K], добавлен 20.11.2008Аналіз створення Києво-Братської колегії у процесі об’єднання Київської братської школи з Лаврською школою. Внесок академії у формування української мови, поезії, літератури, культури, національної свідомості. Заснування окремої бурсацької бібліотеки.
презентация [10,6 M], добавлен 01.04.2019Документальні свідчення про кількість загальноосвітніх закладів на Правобережжі, Лівобережжі та Слобожанщині. Ознайомлення із методами навчання у дяківських школах. Особливості жіночої освіти в Гетьманщині. Діяльність василіанських та піарських шкіл.
контрольная работа [28,1 K], добавлен 20.09.2010Вплив зростання самосвідомості української нації на розвиток культури. Перебудова шкільних програм. Запровадження системи позашкільної освіти дорослих та жіночіх училищ. Розширення мережі вищих навчальних закладів. Успіхи природознавчих і суспільних наук.
реферат [29,5 K], добавлен 17.03.2010Виникнення індійської цивілізації. Розвиток торгівлі і ремесла. Основне заняття населення - землеробство. Сільське господарство і ремесла. Розвиток тваринності. Вплив науки на господарство. Успіхи індійської медицини. Перехід до классового суспільства.
реферат [22,4 K], добавлен 20.11.2008Історія створення бібліотеки Києво-Могилянської академії. Київська братська школа як основа академії. Петро Могила - засновник київської Академії і його внесок в розвиток бібліотеки. Основні напрямки діяльності бібліотеки на сучасному етапі розвитку.
реферат [42,7 K], добавлен 29.09.2009Новий етап розвитку української культури. Національно-культурне відродження в Україні. Ідея громадське - політичної значимості освіти. Розвиток шкільної освіти наприкінці XVI - першій половині XVII ст. Єзуїтські колегіуми. Острозька школа-академія.
творческая работа [25,5 K], добавлен 29.07.2008Стан української культури та особливості її розвитку на початку XX століття. Рівень письменності населення та загальний стан освіти. Розвиток науки і техніки. Біографія І. Мечникова. Література та її представники. Біографія І. Франка. Театр та мистецтво.
реферат [22,6 K], добавлен 20.02.2011Висвітлення аспектів історико-педагогічного аналізу становлення освіти на Буковині, розвитку шкільної мережі. Аналіз навчальних планів, організаційно-методичного забезпечення викладання предметів. Принципи систематизації закладів освіти на Буковині.
статья [790,7 K], добавлен 24.11.2017Розвиток та функціонування єврейських навчальних закладів на території України. Процес навчання в хедерах та ієшивах. Пілпул і хілуккім та їх критика. Особливості єврейського книговидавництва. Вплив кагалу на розвиток освіти. Поширення маскільського руху.
курсовая работа [77,1 K], добавлен 28.11.2009Становище друкарів і видавців українських книжок в ХХ столітті. Розвиток видавничої справи на Галичині. Стан друкування української книжки на початку ХХ століття. Особливості розвитку видавничої справи в період українізації та в післявоєнний час.
реферат [36,5 K], добавлен 19.04.2014Характеристика писемної культури Київської Русі. Археологічні розкопки та знахідки виробів з написами. Феномен берестяних грамот. Аналіз церковних графіті. Стан розвитку освіти в Київській Русі. Науково-природні знання та література Київської Русі.
реферат [36,8 K], добавлен 10.08.2010Буржуазні реформи, земська реформа, судова та фінансова реформи, реформи в галузі народної освіти та друку, військова реформа 1861-1874 рр. Російської армії. Зміни в системі управління містами, соціально - економічний розвиток Російської імперії.
курсовая работа [43,1 K], добавлен 20.09.2010Історія формування та визначальні тенденції в розвитку освіти, науки, техніки як фундаментальних основ життя українського народу. Становлення системи вищої освіти в Україні. Наука, техніка України як невід’ємні частини науково-технічної революції.
книга [119,1 K], добавлен 19.01.2008Навчальні заклади України першої половини ХІХ ст. Аналіз педагогічних думок І. Котляревського, Т. Шевченка, П. Куліша, О. Духновича, М. Максимовича та членів гуртка передової західноукраїнської молоді "Руської трійці" – М. Шашкевича, І. Вагилевича.
курсовая работа [72,0 K], добавлен 06.05.2014Ретроспективний аналіз системи виховання дітей в закладах шкільної освіти у 50-ті рр. ХХ ст. в Україні. Методологічне підґрунтя побудови соціально-виховної роботи з дітьми, які зростають поза родиною, навчаються і виховуються в школах-інтернатах.
статья [28,2 K], добавлен 22.02.2018