Партизанський рух на Одещині

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство Освіти і науки України

Одеський Державний Екологічний Університет

Кафедра українознавства та соціальних наук

Доповідь

На наукову студентську конференцію

На тему: Партизанський рух на Одещині

Виконав:

Студент групи ВБ-11

Матвієнко Роман

Керівник:

Краснянська Наталія Дмитрівна

Одеса 2015

Вступ

В цьому році ми святкуємо 71 рік з дня визволення Одеси від німецько-фашистських загарбників. Це визначна дата, адже майже століття тому хоробрі захисники Одеси, партизани та місцеві жителі боролися за нашу незалежність.

Більше 20 тис. жителів Одеси пішло в підземні лабіринти-катакомби, в місті діяли 6 партизанських загонів і 45 груп.

У відкритих боях і шляхом диверсій партизани і підпільники міста та області за період окупації знищили понад 5 тис. Ворожих солдатів і офіцерів, організували 27 аварій військових ешелонів з живою силою і технікою, в результаті якого вийшло з ладу 16 паровозів і 241 вагон, висадили 16 залізничних і шосейних мостів, зруйнували 248 автомашин, 13 артилерійських знарядь, захопили 1059 гвинтівок і 62 кулемета, врятували від угону до Німеччини до 20 тис. радянських громадян.[1]

На середину 1943 року в Україні діяли 46 великих партизанських з'єднань, близько 2 тис. загонів і диверсійних груп чисельністю понад 100 тис. осіб.

Джерелами формування радянського партизанського руху Опору стали:

* комуністи й комсомольці, яких залишили в тилу ворога для підпільної діяльності;

* солдати й офіцери радянської армії, які опинилися в оточенні;

* утікачі з німецьких гетто й концтаборів;

* фахівці партизанської війни, вишколені в спеціальних підрозділах;

* патріотично налаштоване місцеве населення.

Форми боротьби народних месників:

* напади на німецькі гарнізони, військові об'єкти, комунікації тощо;

* диверсії в тилу ворога;

* створення радянських районів у німецькому тилу;

* пропагандистська робота серед місцевого населення.

За підрахунками істориків, у роки війни партизани України знищили 500 тис. німецьких окупантів та їхніх пособників, 407 німецьких гарнізонів, комендатур, поліцейських установ, 5 тис. ешелонів, 1,5 тис. танків, 200 літаків, 600 мостів тощо. одеса загарбник німецький радянський

Найвідоміший загін партизанів,це група розвідників Молодцова-Бадаєва,на рахунку його групи десятки блискучих операцій. Знищення автоколон, залізничних ешелонів, обозів, зброї та живої сили супротивника це лише мала частка того чим займалися партизани. Найважливішою функцією партизан була передача стратегічно важливої інформації, викрадення важливих документів тощо. [2]

Від початку окупації Одеси загін Молодцова-Бадаєва нападав на ворожі частини. Поблизу села Нерубайське загін атакував колону румунської піхоти. Декількох солдат та одного офіцера в сутичці було вбито. Молодцов розумів, яке значення для піднесення бойового духу має успіх першого бою. Про нього говорили знову та знову, згадували окремі епізоди. Він також розумів, наскільки важливо вже в перших сутичках діяти активно. Постійний наступ, атака, пошук слабких місць ворога й удари по них - цю тактику Молодцов взяв на озброєння і дотримувався неї під час проведення бойових операцій.

Протягом трьох місяців 1941 року загін провів шість бойових операцій. Групи Павла Пустомельника, Івана Іванова, Костянтина Зелинського пустили під укіс ешелон з живою силою ворога.

На початку листопада у місті зник начальник одеської поліції Іон Попов.

У середині цього ж місяця Молодцову повідомили про прибуття в Одесу потяга, що мав доставити з Бухареста нову адміністрацію. Поблизу станції Застава, через яку прямував ешелон, підпільники влаштували засідку. Поїзд підірвали. Під його уламками загинуло близько 300 німецьких та румунських чиновників, що дістали призначення на посади в офіційних установах губернаторства Трансністрія. Духовий оркестр, що мав зустрічати гостей на станції Одеса-Головна, так і не заграв урочистого маршу: комендантові вокзалу надійшло повідомлення про катастрофу, що сталася неподалік від Одеси.

На перегоні Одеса-Роздільна підривники пустили під укіс ще чотири ешелони з військами та бойовою технікою: загинуло понад 250 ворожих офіцерів та солдат.

Розвідники наземної групи за допомогою місцевих жителів добували відомості про розташування військових частин, місцезнаходження складів зброї, боєприпасів та продовольства, берегову та протиповітряну оборону міста, пересування військ, а також про міську адміністрацію та агентуру ворога. Ця інформація регулярно надходила до катакомб. Там її опрацьовували й найбільш важливу надсилали до Центру. Зрозуміло, сеанси зв'язку були пов'язані з великим ризиком, адже радіохвилі під землею не проходять, тому антену доводилося виносити на поверхню - туди, де степ постійно прочісували жандармські патрулі. Радист загону Іван Неізвєстний чітко виконував свої обов'язки, інформація своєчасно доходила за призначенням.

У Центрі дані партизанської розвідки розшифровували, згруповували, аналізували, перетворюючи їх на повідомлення, зведення, інформаційні бюлетені. Потім вони надсилались далі - в управління розвідки, Генеральний штаб. Можна навести приклад реалізації розвідінформації, коли була знищена велика база пального неподалік Первомайська Миколаївської області. Це була дуже велика база, яка постачала пальне для окремої ділянки фронту. Вона була добре замаскована, але її будівництво не залишилось поза увагою розвідників загону Молодцова-Бадаєва. Тільки-но роботи на об'єкті завершилися, до Центру надійшло відповідне повідомлення. Радіограму кореспондента № 12 (під цим номером у Центрі значився Молодцов) передали до штабу авіації, який здійснив бомбардування і німецька база перестала існувати .

Взаємодія авіаторів та підпільників давала відчутний ефект. Під час одного з рейдів околицями міста Яків Гордієнко помітив пожвавлення у військовому гарнізоні на Пересипі. Спостерігаючи за цим об'єктом, він помітив колону автомашин з гарматами, яка виїхала в напрямку Миколаєва. Яків негайно повідомив свого командира, той передав інформацію до Москви. Бомбардувальники не схибили: колону було знищено.

Частину інформації, що надходила до Молодцова, реалізовували на місці. Бойові групи загону нищили жандармські пости, підпалювали військові об'єкти, складські приміщення, псували зв'язок, руйнували шосейні шляхи, завдавали збитків автотранспорту.

Помітним актом відплати окупантам став підрив військової комендатури під час проведення там наради. Під уламками будинку загинуло 140 офіцерів, серед яких був комендант міста Глогуяну, префект поліції генерал Давилу, інші військові та поліцейські чини.

Наприкінці грудня 1941 року розвідники дізналися, що в Одесу має прибути ешелон із німецькими вояками, яких мали потім переправити до Севастополя. На перегоні Дачна - Застава цей ешелон висадили в повітря.

Окрім бойових дій підпільники розповсюджували антифашистські листівки та зведення Інформбюро Радянського Союзу.

Володимир Олександрович розумів важливість контактів з іншими загонами опору, що діяли в Одесі та на її околицях. Москва доручила Бадаєву встановити зв'язок з резидентурою Івана Кудрі. З цією метою планувалося відрядити до Києва двох членів загону під приводом пошуку сировини для пивоварні. Але вони спізнилися: Кудрю на той час уже заарештували гестапівці.

Діяльність розвідувально-диверсійного загону Молодцова-Бадаєва дедалі розгорталася: з жовтня 1941 по червень 1942 року бадаєвці та інші загони відволікали на себе близько 16 тисяч ворожих солдат, серед них були жандарми і вояки СС. Окупанти робили все, щоб знищити підпільників. Румунські сапери позамуровували виходи з катакомб, але партизани за допомогою місцевих жителів розбирали завали або ж знаходили нові виходи. Фашисти вдавалися до крайніх заходів: вони закачували до катакомб отруйний газ. Усім, хто перебував під землею, загрожувала смертельна небезпека. Але підпільники переходили до безпечних шахт, навчилися відводити гази в порожні штольні.

Гестапівці та румунська сігуранца вдавалися до репресій: “Одеська газета” (орган окупаційної адміністрації), ледь не щономера повідомляла про польові суди та вироки радянським патріотам. До лютого 1942 року фашисти знищили в Одесі близько 100 тисяч громадян.

Каральні органи, розшукуючи підпільників активно використовували свою агентуру. Їм вдалося натрапити на людей, які мали зв'язок з підпіллям. Розпочались провали і в бадаєвців. Один із зрадників вивів окупантів на їхню конспіративну квартиру. Дев'ятого лютого туди прийшли командир загону та його зв'язковий Яша Гордієнко. За квартирою вже спостерігала контррозвідка ворога. Молодцова-Бадаєва й Гордієнка схопили.

Занепокоєні відсутністю командира, в штабі загону вирішили послати на пошуки Бадаєва зв'язкову - Тамару Шестакову. Не побачивши умовного сигналу у вікні конспіративної квартири, Тамара туди не пішла, але вороги, які чекали “гостей” у засідці, помітили її. Таємне спостереження за підпільницею дало змогу контррозвідці виявити адреси й заарештувати ще декількох членів групи. Протягом лютого - березня 1942 року була заарештована значна кількість підпільників групи Бадаєва.

Для Володимира Олександровича та його побратимів почався найбільш важкий та болісний етап боротьби. Заарештованих піддавали жорстоким тортурам, але підпільники вперто мовчали. Бадаєв проаналізував обставини провалу й “вирахував” ім'я того, хто їх зрадив: це міг бути тільки Бойко. Висновками командир поділився з іншими заарештованими членами групи, які змогли передати цю інформацію на волю. Ім'я зрадника стало відомим у загоні. Під час відходу фашистів з Одеси Бойко-Федорович намагався втекти разом із окупантами, але був затриманий і справедливо покараний.

Серед документації, яку окупанти не встигли вивезти з Одеси, була й “Справа Бадаєва та його організації”. Матеріали свідчать, що вороги так і не дізнались про справжнє ім'я патріота. Ані побиття, ані витончені тортури не зламали його.

Двадцять дев'ятого травня 1942 року заарештованим підпільникам оголосили вирок. У ньому, зокрема, говорилось:“Військово-польовий суд, розглянувши справу учасників групи, яких звинувачують у веденні підривної терористичної діяльності, шпигунстві й укритті зброї та амуніції, ухвалив засудити: Бадаєва Павла Володимировича, Гордієнка Якова, Гофмана Артура, Волкова Семена, Музиченка Миколу, Музиченка Івана, Сеніна Григорія, Милдна Петра, Шевченка Павла, Межигурську Тамару, Шестакову Тамару, Свєтлова Михайла, Бунякова Михайла - до розстрілу, Хорошенка Олексія - до вічної каторги, Козюбенка Григорія - до 20 років каторжних робіт, Юдіна Микиту і Гофмана Вітольда - до 10 років каторжних робіт”[3]

В пам`ять про героїв партизанів у 1969 році був створений єдиний в Україні підземний музей в на місці найстаріших в Одеській області Нерубайських катакомб. Протягом декількох століть тут добувався черепашник для будівництва Одеси, тому катакомби налічують три рівні і йдуть під землю на 12-14 м. Під час Великої Вітчизняної війни катакомби в селі Нерубайське стали місцем дислокації одного з найбільших партизанських загонів регіону.

Музей партизанської слави є пам'ятником партизанському руху в Одеській області та, зокрема, бійцям загону Героя Радянського Союзу Володимира Молодцова-Бадаєва. Протягом року 70 осіб загону, залишеного у Нерубайських катакомбах, вели активну диверсійно-розвідувальну роботу, були замуровані румунськими окупантами і практично всі загинули. В даний час справжній табір бадаєвців, розташований в двох кілометрах від центрального входу в катакомби, затоплений підземними водами. Однак ентузіастам клубу «Пошук» за архівними документами й спогадами очевидців вдалося відновити його первісний вигляд.

У Музеї партизанської слави представлені:

· предмети побуту партизанів

· зразки зброї і штабного обладнання

· архівні документи, фотографії та особисті речі партизанів Одещини

· зразки художньої творчості членів загону Молодцова-Бадаєва

Музей партизанської слави складається з надземної та підземної частин, експозиційна площа яких становить 1 000 м². Підземна частина, розташована в спеціально обгородженій частині катакомб, являє собою відтворений партизанський табір, де можна познайомитися з життям та побутом бадаєвців -- за спогадами очевидців, база загону була обладнана не тільки лазнею та кухнею, але і тиром, штабом, чоловічим і жіночим гуртожитками, кімнатою відпочинку і збройової. В одному з розгалужень катакомб розташований меморіальний зал з групою скульптурних композицій, а також представлені оригінали графічних робіт партизан.

У надземній частині Музею партизанської слави представлені архівні документи та фотографії одеських підпільників. Це найбільш повна експозиція, присвячена партизанському руху в Одеській області та розповідає не тільки про командирів партизанських загонів, але і про бійців-героїв -- снайпера Людмили Павличенко, кулеметниці Ніни Онілової, комсомолки Яші Гордієнка. Один зі стендів музею присвячений знаменитим туристам Нерубайських катакомб, і в числі інших раритетів тут представлено лист подяки кубинського лідера Фіделя Кастро.[4]

Висновки

1.Партизанський рух був важливим фактором у досягненні перемоги над фашистською Німеччиною та її союзниками. Воно розпочалося на всій окупованій території і мало небачений в історії розмах і результативність. У тилу ворога за час війни діяло понад 1 млн. партизан і багатотисячна армія пoдпoльщіков. Їх активно підтримували десятки млн. патріотів. У партизанському русі брали участь робітники, селяни й інтелігенція, люди різного віку, чоловіки і жінки, представники різних національностей СРСР і деяких інших країн. Партизани і підпільники знищили, поранили і захопили в полон близько 1 млн. фашистів і їхніх пособників, вивели з ладу понад 4 тис. танків і бронемашин, зруйнували і пошкодили 1600 ж.-д. мостів, здійснили понад 20 тис. катастроф ж.-д. ешелонів.Партизанський рух прямувало ЦК комуністичної партії і розвивалося під безпосереднім керівництвом місцевих партійних організацій, що діяли в тилу ворога.

2.Організаторська і масово-політична робота партії була спрямована на створення підпільних організацій і партизанських загонів, зміцнення керівництва партизанського руху, поліпшення постачання партизанів, забезпечення зростання їхніх сил та розширення мережі антифашистського підпілля.У результаті посилилася боєздатність партизанських загонів, розширювалися зони їхніх дій і підвищувалася ефективність боротьби, у якому залучалися широкі маси населення, встановлювалося тісне взаємовідношення з діючою армією.Партизанські загони або групи організовувалися на окупованій і на не окупованій територіях. Їх формування на неокупованій території поєднувалося з навчанням особового складу в спеціальних партизанських школах.

3.Партизани внесли вагомий внесок у перемогу Радянського Союзу над німецько-фашистськими загарбниками. В часи війни, бути партизаном,це жити у постійній тривозі за завтрашній день,але наш народ,мав непохитну силу духу,адже вони боролися за свої домівки,за своїх рідних та близьких,завдяки ним зараз,ми забов`язані своїми життями. Багатьох тіл захисників Одеси досі не знайдено,а війна продовжується доти, доки не буде поховано останнього солдата... «Ніхто не забутий, ніщо не забуто» Їх героїзм є взірцем для майбутніх поколінь.

Використана література

1. Атлас «Города -Герои Великой Отечественной Войны»

2. http://history.vn.ua/book/new/126.html.

3. www.odessaguide.net/history_war.ru.html

4. http://www.ukrinform.ua/ukr/news/odesiti_vdznachili_den_partizansko_slavi_1043624

5. http://mydim.ua/companies/museum/museum-of-partisan-glory/

6. http://www.szru.gov

Размещено на Allbest.ru