Проголошення незалежності України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ »

Кафедра політичної історії

РЕФЕРАТ

Проголошення незалежності України

Виконала:

студентка групи ЕК-15а

Галушка Д.В.

Харків-2015

Зміст

Вступ

1. Вибори до Верховної Ради України та декларація про державний суверенітет

2. Серпневі події 1991 р. в Москві та їх наслідки в Україні

3. Акт проголошення незалежної держави 24 серпня 1991 р.

4. Загальноукраїнський референдум 1 грудня 1991 р. Вибори Президента. Л. Кравчука

Висновки

Список літератури

Додатки

Вступ

Актуальність цієї теми не можна переоцінити, вона полягає в тому, що проблема здобуття незалежності - це багатовікова проблема. Шлях до утворення незалежної і суверенної держави Україна був дуже тернистим. Ще в далекому минулому український народ прагнув ні від кого не залежати: боровся за свою свободу, незалежність і визнання у світі.

За часів Київської Русі слов'яни мали свою державу, свого правителя, мову (старослов'янську),християнську віру; відбивалися від нападників і знали за що боролися і що захищали. Пізніше козаки боролися за незалежність і створення своєї держави, проти кріпацтва і неволі, проти насадження чужої віри і мови. Ще пізніше, на початку XX століття, українці, шляхом революції проголосили Українську Народну Республіку, але тоді Росія не давала повної автономії Україні.

Отже, майже протягом всієї історії український народ прагнув до незалежності, і ось він здобув цю довгождану незалежність. Ось чому ця тема так актуальна.

Мета завдання цього реферату полягає в тому, щоб: 1) з'ясувати причини і наслідки здобуття Україною незалежності, 2) проаналізувати етапи створення незалежної держави Україна, 3) вияснити зовнішньополітичні погляди України після становлення незалежності; Ці події відбуваються на території України протягом 1989-1991 років, а територіальні рамки роботи охоплюють сучасну території України.

1. Вибори до Верховної Ради України

Надзвичайно активізували суспільно-політичне життя України вибори до Верховної Ради та місцевих органів влади. Вибори відкривали можливості для відкритої боротьби за владу, за визначення державного статусу України. В суспільстві загострилося протистояння між національно-демократичним табором і бюрократичним апаратом Компартії. Воно окреслилося уже в ході обговорення Закону Української РСР про вибори, проект якого Верховна Рада оприлюднила 10 серпня 1989 р. Законопроект в основному дублював тогочасний союзний закон про вибори. Він передбачав квоту для Компартії та громадських організацій, які були їй підконтрольні. Це означало, що частина депутатів мала не обиратися, а призначатися партійною номенклатурою. Антидемократичні положення запропонованого закону викликали масове невдоволення виборців і протести громадськості, 28 жовтня 1989 р. Верховна Рада під тиском демократичних сил зняла статті про квоту, а також положення про скликання З'їзду народних депутатів.

Прийнятий закон передбачав проведення виборів на альтернативній основі. Поряд з трудовими колективами право висувати кандидатів отримали також громадські організації. Верховна Рада України і місцеві Ради обиралися в березні 1990 р. Це були перші за радянських часів демократичні вибори до Рад. На 450 мандатів до парламенту претендувало близько 3 тис. кандидатів. Ще в листопаді 1989 р. для проведення виборчої кампанії було створено Демократичний блок, до складу якого увійшли 43 громадські організації, серед них Народний Рух, «Меморіал», Українська Гельсінська спілка, Товариство української мови ім. Тараса Шевченка тощо. Виборчий маніфест Демократичного блоку закликав виборців голосувати за тих кандидатів, які виступають за досягнення реального політичного й економічного суверенітету України, прийняття нової Конституції, за національне відродження українського народу.

Проведені вибори показали, що Україна має реальні можливості вийти на демократичний шлях розвитку. Демократичний блок домігся значного успіху: з 443 обраних депутатів Верховної Ради 111 користувались його підтримкою. Демократи отримали переважну більшість голосів у п'яти областях (Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Волинській і Київській). Вибори до місцевих Рад засвідчили перемогу Демократичного блоку у Львівській, Івано-Франківській і Тернопільській областях. Монополія Компартії на владу була порушена. Склад Верховної Ради оновився на 90%, що означало прихід нової генерації політиків до владних структур. Вперше в історії України Верховна Рада розпочала роботу у парламентському режимі. Поступово депутати переходили до виконання своїх повноважень на постійній основі, почали готувати й приймати закони. Цим було зроблено важливий крок до подолання антидемократичної традиції, за якою Верховна Рада була парадно-святковим органом, традиційно засідала один - два дні, а депутати голосували за заздалегідь підготовлені рішення. Законотворча діяльність новообраного парламенту стала проходити в умовах плюралізму думок, гострого протистояння різних по­літичних поглядів.

Народні депутати від Демократичного блоку об'єдналися на своїй платформі і створили парламентську опозицію - «Народну Раду» (125 депутатів). Це була перша за часів радянської впади політична опозиція у вищому законодавчому органі України. До складу опозиції увійшли як депутати від організацій національно-демократичної орієнтації, так і представники депутатської групи «Демократична платформа Компартії України». Головою «Народної Ради» обрали депутата І. Юхновського. Парламентська більшість оформилася в депутатську групу «За Радянську Україну» (239 депутатів). її очолив депутат О. Мороз, У ній консолідувалися поряд з прагматиками, що адекватно реагували на різні зміни ситуації, і відверті консерватори. В їх складі переважали комуністи, оскільки 85% депутатів Верховної Ради на момент їх обрання представляли комуністичні організації.

Вибори до Верховної Ради та місцевих Рад засвідчили, що населення України пов'язувало з ними свої великі надії на зміни 9 суспільно-політичному житті республіки. Верховна Рада 16 липня 1990 р. прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Декларація проголосила, що суверенна Україна маг розвиватися на основі здійснення українською нацією невід'ємного права на самовизначення. У ній зазначалося, що державна влада в республіці поділяється на законодавчу, виконавчу та судову, також були зафіксовані найважливіші положення, що відбивали зміст поняття державного суверенітету, який визначався як верховенство і неподільність влади республіки у межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах». Особливого значення набувало положення про те, що викладені в ньому документі принципи мали бути використані для укладення нового союзного договору. В Декларації було заявлено про право України на свою частку в загальносоюзному багатстві, зокрема, в загальносоюзному та валютному фондах, золотому запасі. Передбачалося створення власної банківської, фінансової, митної та податкової систем, формування власного бюджету, запровадження національної грошової одиниці. Було проголошено право України мати власні Збройні Сили, внутрішні війська й органи держбезпеки. Декларація передбачала, що Україна самостійно здійснюватиме безпосередні зносини з іншими державами, братиме рівноправну участь у міжнародному спілкуванні. Вона проголошувала пріоритет республіканських законів над союзними й відкривала тим самим легальну можливість перебирання владних повноважень республіканськими органами влади. Щоб зберегти СРСР, покласти край «параду суверенітетів», центральне керівництво вирішує укласти новий союзний договір. Запропонований проект не визнавав державною суверенітету республік і, більше того, забороняв їм виходити зі складу СРСР. В Україні прокотилася хвиля протестів, спрямованих проти її участі в підписанні нового договору.

1 жовтня 1990 р. було оголошено звернення Асоціації демократичних Рад народних депутатів і демократичних блоків до парламенту й уряду, в якому вимагалося від них відмовитися від підписання пропонованого центральним керівництвом нового союзного договору. Пропонувалося надати Декларації про державний суверенітет України статусу конституційного акта, розпустити КПРС (КПУ) і націоналізувати її майно. В ті ж дні в Україні пройшли масові мітинги та маніфестації піл гаслом «Ні - союзному договору» В жовтні 1990 р. провели тривале голодування студенти. Це була вражаюча акція, вона не залишила байдужими громадян республіки. В ній взяли участь 157 студентів із 24 міст України. Голодуючі студенти висунули перед Верховною Радою політичні вимоги, серед яких: проведення нових виборів до парламенту на основі багатопартійності, відмова від підписання союзного договору, повернення в Україну всіх її громадян, що несли строкову військову службу за межами республіки. Студенти вимагали націоналізації майна КПРС і ВЛКСМ на території республіки, відставки уряду та ін. 17 жовтня 1990 р. Верховна Рада змушена була прийняти постанову, в якій визнавалася передчасність підписання нового союзного договору до затвердження нової Конституції України.

Ставлення українського народу до Декларації про державний суверенітет України було висловлено на референдумі, проведеному в березні 1991 р. Прагнучи зберегти унітарну державу, консервативна частина депутатів Верховної Ради СРСР домоглася винесення на всесоюзний референдум запитання: «Чи вважаєте Ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, в якій повною мірою гарантуватимуться права і свободи людини будь-якої національності?» Український парламент після тривалих дебатів ухвалив рішення внести до бюлетеня додаткове запитання: «Чи згодні Ви з тим, що Україна мас бути у складі Союзу радянських Суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?» У ході референдуму на перше запитання ствердно відповіли 70,2%, на друге - 80,3%. Цим самим громадяни республіки, які взяли участь у референдумі, підтвердили вимоги, викладені в Декларації про державний суверенітет України.

Характерно, що Прибалтійські республіки, Вірменія, Грузія, Молдови взагалі відмовилися брати участь у проведенні всесоюзного референдуму. На підтримку суверенітету України, досягнення нею повної незалежності висловилися і робітничі колективи. 21-23 червня 1991 р. в Києві відбувся установчий з'їзд Всеукраїнського об'єднання страйкових комітетів. На ньому були присутні 313 делегатів з 23 областей України. Вони представляли трудові колективи, які налічували понад 1,5 мли. чоловік.

Поряд з економічними, з'їзд висунув низку політичних вимог, зокрема. про вихід України зі складу СРСР, розпуск КПРС і Компартії України, припинення урядом УРСР усіх фінансових відрахувань до центру, проведення в республіці на основі нового закону виборів під міжнародним контролем. В Україні наростали вимоги демократичних сил забезпечити реальний суверенітет республіки, надати їй самостійності. Щоб врятувати країну від розвалу і зберегти свої владні позиції, кремлівське керівництво почало здійснювати окремі маневри.

Верховна Рада СРСР запропонувала зміни в доповнений до союзної Конституції, які унеможливлювали реалізацію права республік не вихід із Союзу, здійснення принципу республіканського госпрозрахунку, перерозподіляли представництво палати Ради національностей на користь Російської Федерації. Як і раніше, за союзним керівництвом залишалося право визначати головні напрями діяльності республіканських і місцевих органів. запроваджувати в будь-якому регіоні надзвичайний стан і особливі форми правління. Ще раніше IV З'їзд народних депутатів СРСР (грудень 1990 р.) відмовився підтримати рішення республік про державний суверенітет. Звичайно ж, не була підтримана і Декларація про державний суверенітет України. В Україні такі дії центру викликали хвилю протестів. Тим часом, в м. Ново-Огарьові (під Москвою) проходили переговори керівників дев'яти республік із Президентом СРСР М.Горбачовим про зміст нового союзного договору. 23 квітня 1991 р. була прийнята спільна Заява, яку підписали і представники УРСР. У травні між лідерами «дев'ятки» продовжилися консультації, внаслідок яких було в основному узгоджено текст союзного договору. Він передбачав створення Союзу Суверенних Республік.

Однак Верховна Рада України 27 червня 1991 р. відклала розгляд запропонованого проекту договору на вересень, посилаючись на необхідність проаналізувати відповідність його положень Декларації про державний суверенітет республіки. Україна опинилася перед і вибором: продовжувати шлях до власної незалежності чи залишатися в складі «оновленої федерації». На таємній зустрічі в кінці липня 1991 р. М.Горбачов запропонував президентам Росії та Казахстану розпочати написання союзного договору не в узгоджені строки, а раніше - 20 серпня 1991 р. Керівництво України не змінювало своєї позиції а отже, й не мало наміру брати участь у призначеній церемонії підписання союзного договору.

2. Серпневі події 1991 р. в Москві та їх наслідки в Україні

Частина вищого керівництва СРСР, очолювана віце-президентом СРСР Г. Янаєвим. посилаючись на хворобу М.Горбачова. 19-21 серпня 1991 р. спробувала здійснити державний переворот, намагаючись цим не тільки загальмувати хід демократичних перетворень у республіках, але й змусити останніх залишитися в складі Союзу. Зберегти СРСР мав антиконституційний, так званий Державний Комітет з Надзвичайного Стану, відомий за російською абревіатурою як ГКЧП - «Государственный Комитет по Чрезвычайному Положению», створений у Москві. До його складу входили перші особи з вищого партійного та державного керівництва, а справся він на консервативні сили КПРС, правоохоронні органи та військову силу. Комітет оголосив про зупинення діяльності політичних партій, громадських організацій і масових рухів, заборонив проведення мітингів, демонстрацій і страйків. У країні. згідно з рішеннями Комітету. встановлювався контроль і цензура над засобами масової інформації. Прийняті ДКНС рішення загрожували суверенітету України, нищили паростки завойованої демократії. Заколотники планували ввести до Києва, Львова, Харкова, Донецька та інших міст України війська. Уповноважений від «гекачепістів» генерал армії В. Варенніков 19 серпня в присутності командувача Київського військового округу пред'явив Голові Верховної Ради України Л.Кравчуку ультиматум: у разі неспокою в республіці, акцій протесту, страйків, не підтримки рішень, новоявленого комітету, військові підрозділи, які перебувають у бойовій готовності, вийдуть на площі міст республіки. Це означало б запровадження надзвичайного стану.

Події, що розпочалися в Москві, сколихнули громадськість у всіх республіках СРСР. Змовники одразу наразилися на рішучий опір демократичних сил. Зокрема, у Києві, Львові, Тернополі, Донецьку, Івано-Франківську почалося створення депутатських штаб-квартир. Активно діяла в Києві штаб-квартира Руху, служби якої оперативно налагодили зв'язки з демократами в Москві, Прибалтиці. із зарубіжжям, іноземними кореспондентами. Демократичні сили України розцінили дії гекачепістів як «військово-більшовицький переворот». Заява про те, що постанови Комітету не мають юридичної сили для України, з незначним запізненням була зроблена і Президією Верховної Ради України. Під тиском опозиції було вирішено скликати надзвичайну сесію парламенту. Але у цей переломний час демократичним силам Росії не тільки вдалося вистояти, а й за підтримкою демократів усіх республік зірвати спробу державною перевороту.

3. Акт проголошення незалежної держави 24 серпня 1991 р.

Серпневі полії викликали серйозні зміни в державному і політичному житті країни, надзвичайно посилили відцентрові тенденції в СРСР. Антиконституційні дії змовників, що входили до керівного ешелону ЦК КПРС призвели по подальшої дискредитації Комуністичної партії та прискорили розпад унітарної радянської держави. Заколот консервативного табору в Москві показав серйозну небезпеку для України залишатись у складі СРСР. Події в Москві надзвичайно вплинули на зміну поглядів народних депутатів. Більшість З них стада схилятися до необхідності підтримати прагнення українського народу до незалежності. Частина партійно-радянської номенклатури, представленої в Верховній Раді, розгубилася: щоб не втратити владу, вирішила також підтримати вимоги щодо проголошення самостійності України Політична ситуація зумовила застосування Україною більш рішучих заходів до захисту свого суверенітету.

24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради прийняла Акт проголошення незалежності України. У постанові Верховної Ради зазначалося: «З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови уряду та інші акти законодавства республіки».

Отже, цей день відкрив нову еру в історії України. Таке рішення було вистраждане українським народом у процесі державницьких змагань багатьох поколінь, стало цілком закономірною подією. У наступні дні Президія Верховної Ради України прийняла указ про тимчасове припинення діяльності Компартії, постанови про «департизацію» державних органів, установ та організацій, про власність Компартії на території України.

Прийняті постанови орієнтували службовців державних установ на те, що їх діяльність має будуватися насамперед і лише на основі законів, а не на партійних позиціях. Керуючись положеннями тогочасної Конституції України та приховуючи висновки Тимчасової комісії, яка за дорученням Верховної Ради перевіряла на території України діяльність посадових осіб, органів влади, громадських об'єднань і організацій у зв'язку з спробою державного перевороту; Президія Верховної Ради зробила висновок, що «керівництво Компартії України своїми діями підтримало державний переворот і тим самий сприяло його здійсненню на території України». 30 серпня 1991 р. вона прийняла Указ про заборону діяльності Компартії України. З припиненням діяльності Компартії було розпушено партапарат, проте майже вся попередня державна, адміністра­тивна і господарська номенклатура залишалася при владі.

4. Загальноукраїнський референдум 1 грудня 1991 р. Вибори Президента Л. Кравчука

Народ України відіграв головну і визначальну роль у розв'язанні проблеми проголошення нової держави. На Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р. він висловив своє ставлення до майбутньою України. У референдумі віяло участь 31 891 742 опитуваних, або 84,18% від загальної кількості включених до списків виборців. 28 804 071, або 90,32% проголосували за затвердження Акта проголошення незалежності України.

За ходом референдуму слідкувала вся світова громадськість. Референдум переконливо показав, що проголошення незалежності - це свідомий вибір народу, який прагне стати господарем у власному домі. Волевиявлення народу України, як засвідчили міжнародні спостерігачі з багатьох країн світу, відбулося вільно, демократично і без усякого тиску ззовні. Самовизначення українського народу проводилося на основі Статуту ООН, інших міжнародно-правових документів, що визначають право народу на утворення самостійної держави.

Ще з проголошенням Декларації про державний суверенітет перед Україною постало завдання вибору моделі свого державного устрою. В обговоренні цього питання активну участь взяли новостворені політичні партії. Проходила широка і досить активна дискусія. Означилося два підходи: Україні бути парламентсько-президентською або ж президентською республікою. Верховна Рада зупинилась на введенні в Україні інституту президентства і прийняла 5 липня 1991 р. Закон про заснування поста Президента. Президентська форма державного правління запроваджувалася в період, коли правляча Комуністична партія, яка до цього здійснювала владні функції, була заборонена. Тому обрання Президента - глави держави - мало слугувати важливим фактором підвищення політичної і державно-правової відповідальності за стан справ у суспільстві. Запровадження інституту президентства започаткувало розподіл влади на самостійні владні гілки, здатні взаємно врівноважуватися: законодавчу, виконавчу та судову. Президентська республіка не згорнула, а швидше розширила базу для участі громадян у політиці, в державному житті. Заснування президентської республіки в Україні, де авторитарний стиль керівництва й мислення пустив надто глибоке коріння, свідчило про формування нових політичних традицій.

Вибори Президента України проводились 1 грудня 1991 р. і проходили на альтернативній основі. Претендентами були: В. Гриньов, Л. Кравчук, Л. Лук'яненко, Л. Табурянський, В. Чорновіл, І. Юхновський. Понад 61% виборців висловився за - Л. Кравчука.

суверенітет незалежний референдум

Висновки

Свою незалежність український народ здобув у результаті тисячолітньої боротьби за право бути господарем на власній землі, мати свою державу. Україна подолала історичний шлях від антів через Київську, Галицько-Волинську, Литовсько-Руську, Козацьку, Гетьманську держави до національних державних утворень XX ст., через радянську державність до сучасної незалежної Української держави.

Перебудова як в Україні так і в СРСР пройшла кілька етапів, кожний з яких мав свої особливості. Разом з тим партійно-державне керівництво так і не розробило її чіткої програми. Передбачалось, що буде проведена в обмежений період, суворо контролюватись «зверху» і її наслідками стане оновлення всіх українських структур і сфер життя Радянської держави. Боротьба українського народу за суверенітет і свою державність, велась в умовах демократизації суспільства, в рамках ствердження курсу на розвиток правової

Отримання незалежності України заважав державний переворот у СРСР який створили ДКНС, 18-21 серпня 1991 року. Але 24 серпня 1991р. Верховна Рада України ухвалила Акт проголошення незалежності України: «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом у СРСР…». За це проголосували майже всі депутати. Тобто вони законодавчим шляхом створили умови для будівництва незалежної і суверенної Української держави. На народному референдумі 1 грудня 1991 року українці проголосували «За» і тим самим показали, що проголошення незалежності - це свідомий вибір народу, який прагне стати господарем у власному домі. І того ж дня відбулись вибори Президента України на яких переміг Л. Кравчук з 61% голосів.

Література

1. Ніколаєнко В. Історія Україні курс лекцій для студентів технічних ВУЗів /В. Ніколаєнко. -- Харків: «Новый вид», 2001. --368-379 с.

2. Проголошення Незалежності України. -Киев. 2014р. - Режим доступа:

3. АКТ проголошення Незалежності України. - Киев. 2014р.

4. "За" незалежність - більше. - Киев. 2014р.

5. Кульчицький С. Російська тінь на незалежність України. //Політика і час. - 1993. - № 11. - С.114; № 12. - С.24

6. Кравчук Л. Є така держава - Україна. - К.: Глобус, 1992. - 223 с

7. Висновки. - Київ. 2014р.

Додатки

Заява Народного Руху України з приводу державного перевороту в СРСР.

Народний Рух України, обстоюючи право народу України на незалежну правову демократичну національну державу, визнаючи законність і повноту влади на території України конституційно обраних та сформованих органів влади, керуючись Декларацією про державний суверенітет та Кон­ституцією УРСР, заявляє:

1. Утворений позаконституційний орган влади - державний комітет з надзвичайного становища в Москві є незаконним і його рішення не можуть мати юридичної сили в Україні;

2. Рух не визнає ДКНС і не вважає його рішення обов'язковими для себе;

3. Рух закликає усіх громадян України не підкорятися волі путчистів, створювати організаційні структури ак­тивного опору, які будуть координувати Всеукраїнський страйк, до якого ми закликаємо як до єдиної мирної дієвої зброї в боротьбі за волю і добробут своєї родини, нашої Ук­раїнської Держави

Із Звернення Української студентської спілки до верховної Ради і народу України.

...Вимоги комітету протирічать Декларації про Сувере­нітет України, ставлять під сумнів дії законно обраних органів влади республіки. Сьогодні ми маємо два шляхи: повернутися до темряви тоталітаризму і беззаконня або чинити опір путчистам. Від нашого вибору залежить наша доля. Тому Українська Студентська спілка закликає Верховну Раду республіки не визнавати законними постанови цього ко­мітету, а діяти відповідно до Декларації про Суверенітет. Ми закликаємо молодь і весь народ України не підкорятися наказам самочинного комітету і захистити Демократію і Незалежність, захистити своє майбутнє.

із акту проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.)

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 р.,

- продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,

- виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,

- здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України.

Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави - України. Територія України є неподільною й недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

Размещено на Allbest.ru