Культура Київської Русі

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Міністерство освіти і науки України

Національний технічний університет

«Харківський політехнічний інститут»

Реферат

на тему:

«Культура Київської Русі»

Виконав

Студент БФ-35а

Біленко Наталія

Перевірив

доцент

Мотенко Я. В.

Харків - 2015



Вступ

Актуальність теми. Культура Київської Русі - яскраве явище європейської середньовічної культури. Київська Русь залишила помітний слід у світовій історії. Вона проіснувала з IX до середини XIIІ ст. То була одна з найбільших монархій раннього Середньовіччя, яку можна порівняти хіба що з імперією Карла Великого. В часи свого найвищого розквіту вона простягалася від Чорного до Балтійського моря і Льодовитого океану, від Закарпаття до Північного Передуралля та Волго-Окського межиріччя. Київська Русь підтримувала політичні, економічні й культурні відносини з ближніми і далекими сусідами - з Великим Степом і Візантійською імперією, з Болгарським царством, Польським, Чеським і Угорським королівствами, з італійськими і німецькими містами, з Данією, Швецією і Норвегією, з Францією та Англією. Династичні зв'язки київських монархів, особливо Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха, стали хрестоматійними. Давньоруські купецькі човни і каравани проклали шлях “з варяг у греки”, чималою мірою вплинула на культуру і мистецтво сусідів.

Мистецтво Київської Русі розвивалося в загальному руслі середньовічної європейської культури і було нерозривно пов'язане з церквою і християнською вірою. У той же час слов'янські майстри мали свої стійкі, вікові традиції язичницького мистецтва. Тому, сприйнявши багато чого з Візантії, вони виробили самобутній, неповторний стиль і створили справжні шедеври архітектури, живопису, прикладного мистецтва.

На відміну від здавна відомих середньовічних пам.яток Західної Європи світ староруського мистецтва уповні вияскравівся лише за нашої доби. Археологи відновили забудову давньоруських міст, історики архітектури відтворили первісні форми величних архітектурних споруд.

Стилістичні зміни в розвитку окремих видів мистецтва проходять не завжди однаково. Так, наприклад, у декоративно-вжитковому, а певною мірою і в образотворчому мистецтві, деякі традиції живуть довше, ніж в архітектурі, оскільки остання найтісніше пов'язана з потребами сучасності. Завдяки цьому еволюція стилістичних рис у архітектурі простежується чіткіше.

Архітектуру стародавніх слов'ян ми можемо собі лише уявляти. Традиції дерев'яного будівництва сформувалися ще за багато століть до Київської Русі. І на той час, як у Києві з'явилися перші муровані споруди, давньоруські міста являли собою розвинені архітектурні організми, а русичі були досвідченими будівничими.

За перші сто років існування Київська Русь набула сили. Зросли й розбудувалися руські міста -- Київ, Новгород, Чернигів, Переяслав, Смоленськ, Полоцьк та інші, що постали на великих водних шляхах, іноді на місцях колишніх племенних центрів, а нерідко зведені як фортеці на важливих для оборони рубежах. Необхідність у будівництві монументальних мурованих споруд була зумовлена потребами молодої держави. Київ повинен

був мати храми, які б не поступалися константинопольским, а київський князь -- палаци, не гірші ніж у візантійських імператорів.

Другий етап розвитку мистецтва Київської Русі розпочався після смерті Ярослава Мудрого, коли феодальні відносини швидко поширилися у всіх князівствах. Архітектурно-художній стиль другої половини ХІ -- початку ХІІ ст. ладом пропорцій, певним геометризмом мас, підкресленою замкнутістю об'ємів значно відрізнявся від живописного, з прагненням до об'ємно просторових композицій стилю Х - першої половини ХІ ст.

У 30 - 80 роки ХІІ ст. архітектура, яскраво відбиваючи часи феодальної роздрібненості, прибирає рис фортечних споруд, важких, могутніх, з вікнами-амбразурами та декором з характерноюдля романського стилю аркртурою, що походить від оборонних пристосувань замковах стін. Спостерігається спрощення планових і композиційних рішень. Традиційні зв'язки з Візантією підупадають, натомість пожвавлюються зв'язки з країнами Заходу, в першу чергу з сусідами -- слов'янськими народами.

Архітектура кінця ХІІ - першої половини ХІІІ відрізняється тенденціями до раціоналізації будівельного виробництва, пошуками нових методів і конструктивних рішень. На противагу графічності попереднього стилю новий стиль за характером -- живописний, як то було в ХІ ст. Він підкреслюється яскравими колірними поєднаннями червоного цегляного муруваня, білого тла декоративних ніш та елементами фрескового фасадного розпису. Особливо зацікавлює декорування фасадів вставками кольорового каміння та різнобарвної майоліки.

Надзвичайно цінним джерелом вивчення Київської Русі є її музика та живопис. Високий рівень культури Київської Русі показав світові творчу фантазію і неабияку майстерність митців.

Татаро-монгольська навала обірвала гармонійний історичний розвиток руського зодчества. Проте воно не кануло в Лєту, а знайшло своє продовження в українській, білоруській та російській архітектурі подальших століть.

Об'єктом вивчення є культура Київської Русі в напрямках архітектури, музики, мистецтва періоду ІХ- початок ХІІ століть

Предмет вивчення розвиток культури Київської Русі періоду ІХ- початок ХІІ століть.

Мета вивчення показати архітектурний, музичний та мистецький розвиток київської Русі періоду ІХ- початок ХІІ століть.

Ця мета досягається вирішенням ряду конкретних завдань

· Показати дерев'яну архітектуру Київської Русі.

· Показати період появи кам'яних будівель та розвиток кам'яної архітектури Київської Русі.

· Дати характеристику києво-чернігівської архітектури.

· Розповісти про найвизначніші пам'ятки архітектури Київської Русі: Десятинну церкву, Софіївський собор, Кирилівську церкву, Михайлівський собор Видубицького монастиря,

· Показати становлення та розвиток староруського мистецтва (живопису, скульптури, мозаїки, фресків) періоду ІХ- початок ХІІ століть.

· Охарактеризувати музичне мистецтво Київської Русі періоду ІХ- початку ХІІ століття.

Хронологічні рамки.Культура Київської Русі ІХ - першої половини ХІІст.

культура русь християнський пам'ятка



Вплив християнства на розвиток культури Київської Русі

Християнство поширювалося в Україні задовго до його офіційного запровадження. Ще у 860 р. були хрещені київські князі Аскольд і Дір, прийняла християнство княгиня Ольга, більша частина княжої дружини за її часи також була християнською. В усіх країнах Європи до кінця Х ст. відбувався процес християнізації. Тому язичницьку Русь вважали "поганою". До того ж волхви нерідко примушували удільних князів приносити у жертву чужинців - християн. Вибір релігії візантійського зразку пояснювався давніми відносинами Русі з цією країною, а також підпорядкованістю церкви візантійським імператорам. Невипадково Володимир прийняв церковне ім'я Василій (Василевс).

Християнство було офіційно запроваджено Володимиром Великим у 988 р.Запровадження християнства на Русі піднесло її міжнародний авторитет, вирішило проблему об'єднання язичницьких культів, сприяло зміцненню державності, поширенню писемності, літератури та нової техніки, архітектури, іконопису, мозаїки. Зміцнювалися культурні зв'язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Разом з християнством на Русі було запроваджено церковний візантійський календар, культ "чудотворних" ікон, культ святих та ін.

На запрошення князя Володимира до Києва приїхали візантійські майстри, які почали будувати кам'яні споруди та храми, прикрашати їх фресками, мозаїкою, іконами. Проповідниками християнства спочатку були греки та болгари. Першим митрополитом на Русі став у 1047 році Іларіон. При церквах створювалися школи.

Культурного розквіту Київська Русь досягла за часи правління Ярослава Мудрого, який зібрав навколо себе освічених людей (Іларіона, Нестора-літописця, Никона та ін.). Було укладено перший літописний звід. Ярослав заснував школу на 300 дітей, де вони навчалися грамоті та іноземним мовам. При княжому дворі створювалися книгосховища, бібліотеки, архіви.

Фактори, які вплинули на формування культури Київської Русі

В історії Київської Русі маємо дві окремі релігійні і, відповідно, культурні доби. До 988 р., як зазначалося, засобом задоволення духовних потреб східних слов'ян був анімізм, в основі якого лежало обожнення сил природи та поклоніння духам предків. Під кінець X ст. з розвитком української державності великокнязівська влада приходить до необхідності створення єдиної системи офіційної релігії -- християнства. Християнство стало найсильнішою зброєю в зміцненні державного і соціального ладу і у всякому відношенні мало виключно прогресивний характер, з ним починається нова доба в історії нашого народу, яка характеризується прилученням до європейської цивілізації. На фундаменті християнства виростає християнська культура в усіх своїх виявах і формах.

Проте під личиною християнства ще протягом століть серед східних слов'ян зберігався релігійний дуалізм, або двовір'я, що полягало у дотриманні язичницьких за походженням звичаїв та обрядів (таких, зокрема, як святкуван-ня приходу весни, свято Святого Андрія Первозванного, свято Калити), витворився новий вид християнства, який увібрав, окрім власне християнської обрядовості, культи давніх старослов'янських вірувань. Із прийняттям християнства у Київській Русі поширилася нова, витончена й складно зорганізована релігія. Християнство принесло в наші землі культ Софії -- Премудрості Божої. Мудрість, а з нею віра, надія, любов -- це християнські цінності, які знайшли відгук у народі, котрий має характер, психологію, в цілому менталітет переважно жіночі і прислухається в своїх діях, перш за все, до свого серця. Недарма серед християнських культів святих найорганічніше українським народом був сприйнятий культ Богородиці -- Матері всіх матерів.

Загеографічним вектором українська культура -- це, безперечно, культура європейського типу. А тому в українській національній культурі так чітко виступає європейський індивідуалізм. Від антів і волинян VI ст. крізь княжу добу, крізь козаччину і аж до XX ст. завжди, коли народ мав нагоду виявити свою політичну волю, він виявляв одну і ту ж характерну рису: схильність віддавати перевагу індивідуальній свободі над інтересами держави, схильність наділяти вищою владою віче (раду) і ревно пильнувати дії своїх вождів.

Культура князівських часів мала за основу місцеві народні елементи, виявлені у багатому побуті і словесності, віруваннях і народній філософії. Ця первісна культура розвивалася на власному грунті, проте зазнавала і чужинних впливів. У ранні часи ці впливи йшли через хозарів, арабів, персів як у галузі мистецтва, так і самого виробництва. Вплив Скандинавії позначився на державній та військовій організації Русі. Західноєвропейські віяння йшли через Угорщину і Німеччину, проявилися в архітектурі, міському праві, вживанні латинської мови, в толеранції до католицької церкви.

Мистецтво

Мистецтво Київської Русі - одне з найвизначніших і найсамобутніших явищ світової культури. Художні досягнення цієї доби - те підґрунтя, що визначило подальший розвиток української культури.

Архітектура

З прийняттям християнства почалося небувале піднесення архітектури.

Почалося муроване будівництво, яке до того на Русі було рідкістю. Головним його видом стали так звані культові споруди - церкви й собори. Більшість архітектурних памяток цього періоду збереглися в Києві і в Чернігові. Візантійські зодчі розробили особливу систему будування культових споруд,

Що поширилася і на наших землях. Вона дістала назву хрестово банної.

Згідно з нею головний обєм споруди у плані утворює хрест. Християнський храм був не лише архітектурною спорудою певного призначення. Він мав глибокий символічний зміст, уособлював своєрідну модель Всесвіту, де панують лад і гармонія, де чітка ієрархія духовних сил зосереджена довкола головної - Творця всього сущого. Найдавніша памятка архітектури цієї доби, що збереглася до наших днів, - Спаський собор у Чернігові, збудований князем Мстиславом у 1036 р. Це типова давньоруська хрестово банна споруда, увінчана пятьма куполами . Усередині собор прикрашають настінний живопис, декоративне різьблення та мозаїчна підлога.

Найвищого розквіту мистецтво Київської Русі досягло за княжіння Ярослава Мудрого. Справжнім символом доби став славнозвісний Софіївський собор у Києві, закладений великим князем у 1037р. на місці розгрому печенігів. Цей величезний храм має складну пірамідальну будову. Увінчують його тринадцять куполів. Інтерєр Софії Київської - це гармонічний мистецький ансамбль, в якому злилися воєдино архітектура, живопис та декоративне мистецтво. Таке явище, коли різні види мистецтва нерозривно повязані між собою, як формою, так і змістом, дістало назву синтезу мистецтв.

Монументальний живопис

Одне з найдавніших досягнень художньої культури Київської Русі - мистецтво мозаїки. Технологія створень мозаїк була досить складною. Спочатку на стіну накладали перший підготовчий шар , на нього накладали другий, на який наносили контури зображення. Потім накладали третій шар, швидко покривали зображення фарбами, доки розчин не закамянів вдавлювали в нього кубики різнокольорової смальти. Смальту варили вспеціальних посудинах (тиглях), домішуючи в розплавлене скло барвники - свинець, мінеральні фарби тощо. Потім розливали на відшліфовану поверхню, а коли вона застигала - кололи на кубики. Кубики робили різного розміру - з маленьких викладали обличчя, руки, ступні ніг, з більших - одяг, тло, предмети.

Іконопис

Визначним здобутком мистецтва Київської Русі є іконопис, що живе й розвивається вже понад тисячу років. Без нього не можливо уявити українське образотворче мистецтво. Ікони були першими станкового живопису в Україні. Проте, ікона - це не просто картина. Це предмет релігійного культу, перед яким віруюча людина молиться. За свідченням літописів, перші ікони потрапляли до Києва з Криму. Коли за велінням князя Володимира у місті в 989-996 рр. було зведено Десятинну церкву, всі необхідні для богослужіння предмети привезли з Корсуня(Херсонеса). Ікон доби Київської Русі збереглося дуже мало. Кожна з них знаходиться за межами України - переважно у Москві та Санкт-Петербурзі.

Книжкова мініатюра

Особливим видом мистецтва Київської Русі була книжкова мініатюра. Це невідємна складова мистецтва рукописної книги: написання тексту, художнього оформлення, виготовлення оправи. Загалом, середньовічна рукописна книга була надзвичайно дорогою річчю. Створення її потребувало багато часу. Відповідно до неї й ставилися, як до святині. Князь Ярослав Мудрий - великий шанувальник книг - заснував при Софіївському соборі в Києві бібліотеку. Найдавнішою рукописною книгою Київської Русі є «Остромирове євангеліє», написане в 1056 - 1057 рр. у Києві дияконом Григорієм на замовлення новгородського посадника Остромира. В ній на окремих аркушах вміщено три мініатюри із зображенням євангелістів Іоанна, Марка, Луки. Художникові, який дотримався усіх тогочасних канонів, вдалося створити яскраві психологічні образи, що свідчать по його неординарний хист.

Народна творчість

Поряд із стародавніми писемними традиціями, що продовжували розвиватися в календарній та родинній обрядовості, виникає новий фольклорний жанр - билини , що уславлювали захисників рідної землі, народних героїв. Цей різновид героїчного епосу стає провідним у народній творчості епохи Київської держави, але згодом утворили своєрідний релігійний дуалізм. Наприклад, стали збігатися в часі давні звичаї зустрічати весну з Великоднем, русальні обряди - з християнською Трійцею, свято Купала - з днем Івана Хрестителя, Коляда - з Різдвом Христовим. Про високий рівень музичної культури князів свідчать твори давньоруської літератури, графічні сюжети книжкових мініатюр, фрески, тощо. Імена тогочасних співців Митуси та Ора згадуються в Іпатіївському та Галицько-Волинському літописах, а імя легендарного Бояна - в літературній памятці культури Київської Русі «Слово о полку Ігоровім». Боян співав для київських князів у декламаційно-речитативній манері, акомпануючи собі на гуслях. Особливо шанували на Русі музику дзвонів. Ії колоритний перегук супроводжував християнські свята, збирав народ на віче.

Отже, музична культура Київської держави за короткий історичний проміжок сягнула високого рівня розвитку. Вона розвивалася на поліетичній основі, під впливом досягнень європейської музичної культури, водночас не втрачаючи власної самобутності.

Розвиток писемності. Освіта.

На етапі завершення формування державності Київсь­кої Русі серед слов'ян поширюється писемність. Археологічні та інші джерела дають можливість визначити час опанування неупорядкованим письмом -- IX ст. Так, раннє ознайомлення, на Русі з писемністю засвідчує літописне повідомлення про знахідку першовчителем Кирилом у Корсуні (Херсонесі) Євангелія і Псалтиря, написаних "руськими письменами". Також дослідження показали, що договір Олега з Візантією написаний болгарською мовою, але справлений у Києві, а договір Ігоря -- тодішньою праукраїнською мовою.

Особливий інтерес становить так звана софійська абетка, виявлена С. О. Висоцьким на стіні Михайлівського вівтаря Софійського собору у Києві. На думку вченого, "софійська" азбука відображає один з перехідних етапів східнослов'янської писемності, коли до грецького алфавіту почали додавати букви для передачі фонетичних особливостей слов'янської мови. Не виключено, що це алфавіт, яким користувалися ще за часів Аскольда і Діра.

Пізніше слов'яни мали дві азбуки -- глаголицю і кирилицю. Кирилиця була створена грецькими ченцями Кирилом і Мефодієм, які поширювали християнство серед слов'ян. Саме кирилицею написані всі відомі твори XI ст. і наступних століть: "Остромирове євангеліє", "Ізборники Святослава" 1073, 1076 рр., "Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона, "Мстиславове євангеліє", "Повість временних літ" та ін.

Із уведенням християнства піклування про освіту взяли на себе держава і церква. За князювання Володимира в Києві вже існувала державна школа, вякій навчалися діти з найближчого оточення князя. Школа для підготовки освіченого духівництва була відкрита Ярославом у Новгороді, котрий "зібрав від старостів і попових дітей триста учити з книг". Це було свого роду обов'язкове навчання для молоді з вищих станів, що мала займати вищі світські та духовні посади. У 1086 р., згідно з повідомленням літопису, дочка Всеволода Ярославича Янка (Анна) заснувала при Андріївському монастирі школу для дівчат. Крім держав­них та церковних шкіл, існувало й приватне навчання. Так, Феодосій Печорський здобував освіту в невеликому місті Курську, де він вчився в "єдиного вчителя" -- літописця Нестора.

Про існування школи в Софіївському соборі свідчать численні написи, зроблені її учнями в різних частинах будівлі.

Пізніші князі не вели вже такої широкої культурної акції, і школа перейшла під опіку церкви. Школи існували при єпископських катедрах, великих церквах, монастирях; учителями виступали священики і дяки. Головною метою школи визначалося вміння навчити читати і писати, за підручники правили богослужбові книги, найчастіше Псалтир. Знання про природу давали підручники, перекладені з грецької, -- "Шестиднев" і "Фізіолог". "Шестиднев" пояснював за 6 днів створення світу, а "Фізіолог" -- книга популярної зоології. Навчання світських людей звичайно закінчувалося на нижчій школі. Хто бажав здобути собі ширші знання, доходив до цього самотужки. При вищій освіті потрібне було знання грецької мови, її вчили в деяких школах, а живі зв'язки з Візантією цю науку полегшували. У західних землях знали також латинську мову. Верхом науки вважалося знання стилю і риторики за візантій­ськими зразками. Освіта в Україні глибоко проникла у вищі верстви; це видно з частих згадок про князів, що залюбки зачитувалися книгами і цікавилися науковими питаннями, наприклад, Ярослав, його син Всеволод, Володимир Мо­номах, волинський князь Володимир Василькович.

Високоосвіченими були жінки князівського роду: княгиня Ольга, Анна Ярославна, Анна Всеволодівна, Євпраксія--Зоя та інші, які залишили по собі замітний слід на ниві української культури.

Характерні особливості рукописної книги Київської Русі

Рукописна книга Київської Русі має певні, притаманні тільки їй особливості. Уже майстрів перших відомих нам книг характеризували високий рівень художньої культури, довершений смак. Перше, що варто зазначити, це різноманітні формати та обсяги книг залежно від змісту та призначення: або великий фоліант близько тисячі сторінок пергаменту чи паперу, або невеличка книжка кишенькового розміру. Вони виконані й скомпоновані гармонійно, а їх обсяг відповідає формату. Це свідчить про високий рівень майстерності переписувача та художника, які робили книгу.

У рукописній книзі провідне значення має шрифт -- устав та напівустав, скоропис використовувався дуже рідко. Устав та напівустав давали можливість зробити красиву, ритмічно насичену сторінку. Як правило, текст писали у два кольори: чорним і червоним. Червоним -- перші рядки, звідси вираз "червоний рядок", а також окремі слова або речення, на які читач повинен був звернути особливу увагу. У рукописах великого формату текст компонувався у два стовпчики. У книжках малого розміру на кінцевих сторінках за наявності вільного місця текст закінчувався фігурним трикутником.

Перед писанням сторінки розлініювали писалом з рогу, без барвника, при цьому визначали також поля. Лівий бік завжди ідеально рівний, а рядки праворуч під це правило не підпадали. Порожні місця заповнювали різними позначками: крапками, рисочками тощо; часто їх виконували кіновар'ю. Допоміжний апарат -- колонтитули, колонцифри -- також писали червоним кольором -- це робило книгу ошатною і святковою.

В оформленні староруської книги широко використовували декоративний елемент -- в'язь. Це специфічний вид написання літер, коли назва або слово відігравали роль орнаменту, їх писали червоною фарбою, а в престижних виданнях -- золотом.

Рукописна книга була насичена ініціалами, що виконували декоративні й символічні функції. Вражає їх розмаїтість: геометричні, каліграфічні, рослинні, сюжетні та змішані мотиви. Нерідко зустрічаються зображення сценок повсякденного життя, фігурки рибалок, сіячів, орачів, воїнів тощо. Ініціали-гіганти, що характерні для європейської рукописної книги, у руській майже не зустрічаються або зустрічаються дуже рідко, причому за кольором дуже барвисті: червоні, сині, жовті, зелені та золоті.

Широко і зі смаком на сторінці компонувалися заставки, їх завдання -- привернути увагу читача до початку розділу. В одній книзі могло бути від 3 до 6 заставок, але відомі рукописи, де їх набагато більше. У композиції окремих заставок вводилися зображення святих. Слід наголосити, що орнаменти будувалися на традиційних елементах та колористичних рішеннях української народної творчості. В окремих випадках використовували кінцівки, ще рідше -- рамки і таблиці.

Важливою частиною художнього оформлення рукописної книги були мініатюри. Вони поділяються на вихідні, або лицеві, й ті, що власне "відкривають" текст. Зображення займало цілу сторінку. Ілюстрації "розсипані" по всьому тексту: чверть- та півсторінкові, оборкові, на полях. Характерна особливість цього періоду -- велика кількість ілюстрацій, що становили цикли по два-три, а то й більше зображень. Окрім функції оздоблення мініатюри допомагали глибше засвоювати зміст. Рукописи з великою кількістю ілюстрацій прийнято називати лицевими. Це прекрасні, високохудожні твори.

Усі рукописні книги "одягалися" в оправи для захисту та надання ошатного вигляду. Для виготовлення оправи використовувалися добре висушені й оброблені дошки, які надійно скріплялися з блоком, їх покривали шкірою, а подекуди й коштовними тканинами, металевими прикрасами -- жуковинами та середниками, які були багато орнаментовані. Жуковини прикрашали золотою сканню, філігранню, зерню, фініфтю, а на середниках малювали сюжетні сцени зі святого письма або житія. Такі оправи називались окладними. Обов'язковим елементом були орнаментовані застібки, відлиті з металу, найчастіше з бронзи.

За окремим замовленням обріз рукописної книги оброблявся спеціальним інструментом по кольоровому або золотому тлу. Ця техніка називалася басменням. Відтак книга була схожа на коштовну річ або ювелірний виріб. Більшість майстрів рукописної книги невідома, лише зрідка ми подибуємо згадки про імена, але вони не достовірні. Напевно можна говорити про школу або спрямування в оформленні книги, характерні лише для певного регіону, де активно використовувалися місцеві особливості декоративного мистецтва та кращі досягнення рукописання в Європі. Рукописні книги стали цінним надбанням нашої культури.

Розвиток медичних знань

Наприкінці XI ст. у бібліотеці Ярослава Мудрого нагромадилося уже багато творів, серед яких були книги медично-біологічного змісту, що описували цілий ряд лікувальних рослин, метали, опій, перебіг захворювань, будо­ву людського тіла, тодішні уявлення про фізіологію людини.

Досить добре на ті часи в Русі була зорганізована опіка над хворими і каліками. "Церковний Устав" князя Воло­димира доручав церквам і монастирям організацію різних доброчинних установ (шпиталів, притулків для старих, сліпих, калік). На утримання хворих та інвалідів Володи­мир встановив великий податок.

Устатуті про церковні суди вже згадується про лікарів як про окрему групу людей та про існування лікарень.

У різних державних актах того часу зустрічаємо рекомендації гігієни і накази добре ставитися до хворих. Наприклад, у "Повчанні..." Володимир Мономах пише: "Куди підете чи де зупинитеся -- напоїте і нагодуйте жебрака і подорожнього і хворого відвідайте, покійника проводіте, бо ми всі смертні". У "Руській правді" вказано право потерпілого вимагати від винуватця гроші на лікування.

У той час лікуванням хворих переважно займалися монахи. Наприклад, "Печорський патерик" згадує про лікарів св. Антонія Печерського, св. Алімпія, св. Пимена, св. Козьму, св. Агапія, Дем'яна Пресвітера та ін.

Але були на Русі і лікарі-чужинці: греки, вірмени та ін. Князь Володимир Великий посилав свого лікаря (Івана Смеру) в Грецію для поповнення знань.

У XII ст. відомим був лікар Петро Сиріянин. Лікуван­ням займались і народні медики: знахарі, відуни, лечці, знавці зел та ін.

Велику роль у лікувальних справах посіли жінки з ви­щих верств тогочасного суспільства. За історичними дани­ми, дочка чернігівського князя Єфросинія була знайома з медичною літературою того часу. Княгиня Анна Всеволо­дівна, яка заснувала першу світську (жіночу) школу, -- сприяла викладанню медицини в цій школі.

Але на той час у всій Європі медицина знаходилася на стадії первісного розвитку.

Наприклад, перші лікарні у Візантії були організовані у IV ст.; у Франції й Англії -- у VII--VIII ст., а в Москві перша лікарня-притулок -- у XVII ст. За історичними джерела­ми, перший шпиталь для лікування хворих та перебуван­ня інвалідів побудував на Русі в 1070 р. св. Феодосій Печерський.

Першим відомим нам в історії вченим-медиком була княгиня Євпраксія -- Зоя. Онучка Володимира Мономаха, вона народилася в 1108 р., одержала добру освіту, цікавилася народною медициною. В юному віці з успіхом почала лікувати хворих, за що в народі одержала назву "Доб­родії". В 1122 р. виходить заміж за візантійського царя Іоана Комнена, прийнявши під час коронації ім'я Зоя. Переїзд до Візантії дав можливість Євпраксії--Зої доповнювати та поглиблювати свої знання в галузі медицини. З давніх часів у Візантії працювало немало видатних лікарів.

Саме у Візантії були закладені перші лікарні при монастирях і запроваджена систематична наука медицини в школах, причому також викладалися анатомія, фізіологія, фармація, токсикологія, загальна патологія, терапія, акушерство, гінекологія на рівні тогочасних пізнань.

Поєднавши набуті знання з власним досвідом лікування хворих, Євпраксія написала грецькою мовою трактат "Алімма" (Мазі). Трактат служив своєрідною енциклопедією медичних знань. Написана ця праця у 30-х ро­ках XII ст. Вона знаходиться в бібліотеці Лоренцо Медічі у Флоренції. Цей великий рукопис складається з 5 частин та 29 розділів. У перших трьох частинах книги висвітлюються питання загальної патології, загальної діагностики, загальної гігієни, гігієни жінки та дитини, а дві останні присвячені лікуванню різних хвороб.

Феномен незвичайного злету культури України-Руси пояснюється тісними зв'язками з Візантією, країнами Європи, Хозарією. Хоча їхній вплив був вагомим, але не вирішальним. Щоб досягти значних успіхів у мистецтві, архітектурі, літературі, щоб зерна інших культур могли зростати в новому середовищі, вони мали лягти в добрий грунт, яким був духовний та матеріальний світ східних слов'ян.

У той же час високий рівень культури України-Руси впливав на розвиток культур сусідніх народів. Так, описання давньоруських літописів і сам процес літописання простежуються у хроніках Матвея Паризького, польських та литовських хроністів. Величезним був вплив київського фрескового живопису на розпис храмів Польщі, Чехії, Готланду. Культура Русі в усіх її проявах показала свою яскраву самобутність, заклала підвалини для подальшого розвитку культури України пізнього середньовіччя.

Культурні зв'язки Давньої Русі та меценатство

Про широких культурних зв'язках Київської Русі ХІ-ХІІ ст. ми можемо довідатися з цієї побічних даних. Французький середньовічний епос часто згадує "прекрасну Русь" - її коней, її красунь, вироби ремесла і чудові кольчуги, які в нас робили вже у ІХ ст., тоді як і Західної Європи їх почали робити лише у XII ст. Кольчуги русичів були предметом широкого експорту і користувалися широким попитом в Европе1.

Про Русі, як казковою і могутньої країні, говорять і скандинавські саги. Чернець Теофіл, який жив у ХІ-ХІІ ст., у своїй трактаті "Про різних ремеслах" ставить Київську Русь над розвитком ремесел на друге місце одразу після найбільш культурної країни тодішньої Європи - Візантії - і попереду таких країн, як Німеччина, та Італія.

Багато що нам говорять і династичні зв'язку князів. Сестра Ярослав Мудрий була одружена з польським королем Казиміром, а сестра Казимира була дружиною сина Ярослава. Другий син Ярослава був одружений із сестрою трирского єпископа Бухардта. Дві інші сина Ярослава були одружені - одне із дочкою Леопольда, графа Штаденского, а другий - з дочкою саксонського маркграфа Оттона. Дочка Ярослава Ганна була дружиною



Літературні пам'ятки Київської Русі

Високий розвиток культури Київської Русі мав міцне підґрунтя, створене попередниками: розвинену писемність, образне бачення явищ, уміння трансформувати в мистецькі образи історичні події та персонали". Усе це зумовило формування унікального явища -- літератури періоду Київської Русі.

У літописах поряд із дещо сухувато викладеними фактами, укладеними вхронологічному порядку, знаходимо безцінні творіння високого поетичного слова. Це, зокрема, "Повчання Володимира Мономаха дітям", яке зберіг для нас суздальський монах Лаврентій. У ньому князь Володимир закликає своїх дітей невтомно працювати, вчитися, бо це єдина можливість бути господарем і утримувати державу. Коли клятвовідступництво і сваволя були майже нормою співжиття, він учив бути вірними слову, не давати сильним губити людину, стверджуючи те, що сам не кривдив: "ані бідного смерда, ані бідну вдову". Перед нами постає мудрий державець, освічена, відважна людина, яка не знала спокою і віддавала всі сили на зміцнення і розбудову країни. Такий заповіт міг з'явитися тільки в середовищі, де культура посідала чільне місце в житті держави.

Літературні традиції гідно розвивав митрополит Іларіон у "Слові про закон і благодать", Іларіон працював разом з Ярославом Мудрим, що засвідчується уставом князя: "се яз князь Великий Ярослав, син Володимерь... сгадал есьм с митрополитом Ларионом..." Геніальність його незаперечна, адже він був перший, хто на такому високому рівні, з такою духовною віддачею написав твір, який пізніше став взірцем для наслідування. До речі, "Слово..." Іларіона на півтора століття старше за "Слово о полку Ігоревім".

Вражають пластична ясність і конструктивна цілісність "Слова...". Тричастинна композиція дає змогу розвинути основну тему, проспівати славу землі руській, її "каганам", Володимиру та князю Ярославу. Усі частини взаємопов'язані й логічно входять одна в одну. Тема розвивається від цілого до часткового, від загальнолюдського до національного, пов'язуючи все з долею народу руського.

Упершій частині йдеться про взаємозв'язок двох заповітів: старого -- "закону" -- і нового -- "благодаті". Взаємозв'язки подаються в усталених символічних схемах того часу. Через світову історію прославляється Русь. Наголошується, що для нової віри потрібні нові люди. У другій частині розповідається про руське християнство. Третя частина -- похвальне слово Володимиру та землі руській, яка посідає гідне місце серед країн світу, утвердження рівності всіх народів, хвала за одержану можливість уведення в обіг на Русі набутків християнства. Богословська думка і політична ідея, єдність народів становлять жанрову своєрідність "Слова..." Іларіона.

Вершина поетичної творчості київської доби -- "Слово о полку Ігоревім". Його автор палко любить свій край і співвітчизників, досконало володіє літературною формою, вміло поєднує епос із лірикою. Скрізь у тексті відчувається його присутність і вболівання за події, про які йдеться. Такий твір міг бути написаний лише в суспільстві, яке мало значні культурні, зокрема літературні, традиції.

Основна тема твору -- єднання в ім'я утвердження державності, збереження культурних набутків, гуртування кращих сил для того, щоб уникнути уже зроблених помилок.

На особливу увагу заслуговує літературна пам'ятка "Слово о погибели русской земли", написана приблизно в 40-ві роки XIII ст. у зв'язку з татаро-монгольським нашестям. Вона становить науковий інтерес як сама по собі, так і у зв'язку зі "Словом о полку Ігоревім". Обидва твори характеризують високий патріотизм, ліричне сприйняття природи, досконалість художньої форми, своєрідні деталі поетичної фразеології. Ці світські твори поєднують елементи уславлення і плачу, головний герой у них -- земля руська, обидва написані після поразок. Пам'ятку знайдено у Псково-Печорському монастирі; уперше опубліковано 1892 р. у "Памятниках древней письменності".

Внесок Київської Русі у розвиток культури

Київська Русь, освоївши кращі досягнення народів східних слов'ян, протягом IX--XII ст. вибудувала самобутню і високу культуру, яка посіла визначне місце серед культур країн Європи та Азії. Численні археологічні знахідки та писемні джерела свідчать про їх самобутність і спростовують тези окремих науковців про іноземні впливи, які особливо були популярними серед вчених в XIX і на початку XX ст.

Високий освітній рівень києворусичів підтверджується великою кількістю писемних пам'яток і написів на пряслицях, холодній зброї, берестяних грамотах, графіті у Софії Київській та Новгородській. За Володимира і Ярослава працювали школи. Народилася і утвердилася любов до книги, утворюються скрипторії, майстерні для переписування та оздоблення книги. Утворюються бібліотеки -- перша з них була при Софійському соборі у Києві. Київські князі були високоосвіченими людьми -- "книголюбцями". Так, Ярослав Мудрий, за свідченням літописця, "почитая часто в день й в нощи", був палким прихильником книги.На основі багатої фольклорної традиції розвивається оригінальна література. На жаль, до наших днів дійшло мало світських творів, але "Слово про Ігорів похід" серед них посідає чільне місце. Один із найвизначніших світських творів періоду Київської Русі -- це "Поучение" дітям Володимира Мономаха, в якому він закликає їх до миру і злагоди та подає ідеалізований образ політика, державного діяча, воїна.

Істотного розвитку дістала усна народна творчість, що відбиває специфіку мислення і мову народу. Найяскравіше це помітно у билинах: тут образи богатирів -- це уособлення патріотизму і мужності, героїки і безмежної відданості Батьківщині.

Із прийняттям християнства витісняється традиційна дерев'яна архітектура, на зміну їй приходить мурована, візантійського типу, яка частково увібрала в себе традиції будівничих Русі. Зводяться Десятинна церква. Софійський собор, церкви Кирилівська, Спаса на Берестові, монастирі Видубицький та Лаврський у Києві, Спасо-Преображенський, Борисоглібський собори та церква П'ятниці на торгу в Чернігові, а також собори у Новгороді, Пскові, Полоцьку та інших містах.

Високого рівня розвитку досягло декоративно-прикладне, ужиткове та ювелірне мистецтво. Вироби майстрів Київської Русі були популярними не тільки на батьківщині, а й за її межами. Це переважно вироби із золота: намисто, колти, ланцюжки, сережки, діадеми, браслети, фібули, персні та ін.

Культурі Київської Русі притаманні також спільні риси в різних галузях духовної і матеріальної культури -- житті, одязі, речах побуту, декоративно-прикладному мистецтві, обрядовості, усній народній творчості, що на сьогодні являє для нас єдину спільність -- культуру Київської Русі.



Висновок

Київська Русь, обєднавши східних словян під владою київських князів, успадкувала духовні традиції своїх попередників і мала тісні стосунки з багатьма сусідніми народами.

З офіційним прийняттям християнства, культурний розвиток України-Русі піднявся на новий щабель. Сталися якісні зміни у світогляді русичів, розпочалося їхнє відродження в європейський культурний світ через опанування писемності, розвиток освіти й естетичних традицій візантійської культури, для якої були характерні урочистість, шляхетність, пишність, витонченість. Поряд з народним активно розвивається професійне мистецтво, релігійна і світська література, архітектура й монументальний живопис, іконопис, хорова та інструментальна музика.

Епоха Київської Русі - золотий вік розвитку духовної культури, цілісність якої забезпечували єдина мова, релігія, ментальність.

Ментальність (від лат. Розум, мислення) - сукупність світоглядних і поведінкових настанов індивіда або соціальної групи, що формується на глибинному психологічному рівні.

У часи тривалого занепаду, спричиненого монголо-татарською навалою, традиції Київської Русі зберігались в культурних осередках Галицько-Волинського князівства. Саме воно стало опорою українства тоді, коли Київ втратив минулу велич. Тут утворилося середовище для проникнення нових західноєвропейських ідей, що збагатили візантійську основу культуру русичів. Невідємною частиною розвитку європейської культури середніх віків є вітчизняна культура польсько-литовського періоду, яка була тісно повязана з європейським Відродженням (Ренесансом).

Долучалися до ренесансного процесу й вітчизняна культура. Проте умови для її розвитку склалися не вельми сприятливі: землі України-Русі були поділені між Польщею, Литвою та Угорщиною, зазнавали спустошливих набігів татарських орд.

Високі духовні традиції княжої доби живили патріотичними ідеями середовище русько-української еліти під час Реформації.

Реформація(від лат. Перетворення) - боротьба народів європейських країн проти католицької церкви у XVI ст.

Отже, тривале існування давньої культури України на перетині різних культурних шляхів зумовило її самобутність і розвиток, як складової загальноєвропейської культури



Використана література

Історія світової та української культури. - К., 2000.

Культура українського народу. - К., 1994.

Нарис української культури. - Хмельницький, 1992.

Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу. - К., 1992.

Семчишин М. Тисяча років української культури. - К., 1992.

Українська культура: Лекції за редакцією Дмитра Антоновича. - К., 1993.

Українська культура: історія і сучасність. - Л., 1994.

Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авт. колективу Л. Т. Левчук. - К.: Либідь, 1993. - 320 c.

Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авт. колективу Л. Т. Левчук. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Либідь, 1999. - 368 с.

История искусств: Учеб. пособие / Под ред. А. Воротникова. - Мн.: Современный литератор, 1999. - 608 с.

Л.М. Масол, С.А. Никало « Художня культура України»

Рибаков Б.А. Культура Русі. / Авер'янов Л.Я. Хрестоматія з історії. М., 2001.



Додаток

Старослов'янська азбука

Величезне значення для розвитку культури мала поява писемності. Слов'янську азбуку створили близько 863 р. болгарські просвітителі Кирило та Мефодій (кирилиця, яка лежить в основі сучасних українського та російського алфавітів).

Агапіт Печерский

1037 року при Софійському соборі відкрили школу нового типу, де, крім грамоти, вивчали грецьку і латинську мови, основи філософії і медицини. Відомим лікарем у Києві був Агапіт, який умів робити хірургічні операції.

Києво-Печерський монастир

Поширення писемності сприяло розповсюдженню освіти на Русі, яка опікувалася церквою та князем і зосереджувалася переважно в монастирях.

Десятинна церква

Перша школа в Києві при Десятинній церкві була відкрита Володимиром Великим, ще більшого поширення набули школи за правління Ярослава Мудрого

Рябушкин А.П.

«Вольга Святославич». 1895

Багата і різноманітна усна народна творчість доби Київської Русі. Одним з найстаріших фольклорних жанрів є народні перекази (про трьох братів, що заснували Київ, про Вольгу Святославича, про Кожум'яку).

В. М. Васнецов «Три богатирі»

1898



Існував і дружинний епос, який знайшов своє відображення в билинах. Найпопулярнішими героями билин були князь Володимир «Красне Сонечко», Ілля Муромець, Добриня Нікітіч, Альоша Попович, Микула Селянинович.

Іларіон Київський

Виникнення писемності створило передумови для перетворен ня усної народної творчості в писемну літературу. Одним з найдавніших зразків літератури є «Слово про закон і благодать», написане першим київським митрополитом Іларіоном близько 1050 р.

В ньому піднімається значення християнства, яке протиставляється язичництву, високо оцінюється діяльність князя Володимира Великого за те, що зробив Русь відомою в усіх кінцях землі, висловлюється гордість за неї.

Серед пам'яток архітектури слід відзначити Золоті ворота і Софійський собор, який став перлиною давньоруського мистецтва. Шедеврами світового значення є мозаїки собору.

Золоті ворота, реконструкція

Софійський собор

Мозаїчні композиції виконані зі смальти 177 кольорових відтінків на золотистому тлі. Серед них вражає зображення Богоматері-заступниці з піднятими вгору руками («Оранта») висотою 5,45 м

Таким чином, культура Київської Русі мала значні досягнення, які увійшли до скарбниці світової цивілізації.

Размещено на Allbest.ru

...