Богдан Хмельницький. Визвольна війна 1648-1657pp.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Харківський політехнічний інститут" (НТУ "ХПІ")

Кафедра політичної історії (ПІ)

Курсова робота

Богдан Хмельницький. Визвольна війна 1648-1657pp.

Харків 2014

Зміст

Вступ

Розділ 1. Богдан Хмельницький. Причини та початок Національної визвольної війни

1.1 Біографічний портрет Богдана Хмельницького

1.2 Причини та початок Національної визвольної війни

Розділ 2. Подальше розгорнення Національної визвольної війни. Зборівський мир. Білоцерківська угода

2.1 Розгорнення Національної визвольної війни. Зборівський мир

2.2 Білоцерківська угода

Розділ 3. Переяславська рада та «Березневі статті» 1654 р

3.1 Переяславська рада. «Березневі статті» 1654 р

Розділ 4. Завершальний етап Національно-визвольної війни

4.1 Завершальний етап Національно-визвольної війни

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

хмельницький визвольний національний рух

Боротьба українського народу за своє соціальне, національне, релігійне та культурне визволення є однією з найяскравіших сторінок його історії. Ця подія була глибоко закономірним явищем. Спрацював комплекс чинників, які зробили широкомасштабний народний виступ необхідним і можливим. Перша група чинників спонукала, підштовхувала до вияву активності, а друга робила цю активність можливою, створювала ґрунт для її розгортання. І сьогодні, дуже важливо переглянути причини, правильно з'ясувати події національно-визвольної війни через призму сьогодення і зробити відповідні висновки.

Визвольна війна під проводом Б.Хмельницького (1648-1657pp.) проти панування Речі Посполитої та за створення своєї власної держави серед українського народу і попередніх поколінь українських істориків отримала назву "Хмельниччина". В радянській історіографії такий термін не вживався. У 1998 р. Україна широко відзначила знаменну дату в своїй історії -- 350-річчя від початку Визвольної війни.

Мета та завдання дослідження є дослідження фактів життя Богдана Хмельницького, а також вивчення проблем, пов'язаних з визвольною боротьбою на Україні у 1648-1657 рр. Для реалізації цієї мети ставилися наступні завдання:

- дослідити й висвітлити динаміку розвитку, основні етапи, їх події, характер, рушійні сили, рівень і форми організованості, озброєння, політичні, соціально-економічні, демографічні наслідки визвольного руху середини ХVII ст. на Україні;

- вивчити зміст, характерні риси основних напрямків визвольного руху, їх взаємозв'язок та взаємовплив на розгортання цього процесу;

- опрацювати наявні документи, ввести в науковий обіг виявлені у ході досліджень історичні джерела з історії 1648-1657 рр.

Об'єктом та предметом дослідження стала національно-визвольна і соціальна боротьба на Україні проти панування Речі Посполитої, польсько-шляхетської соціально-економічної політики, за утвердження української держави та нових суспільних відносин - невід'ємна частина загальноукраїнського історичного процесу середини ХVII ст.

Практичне значення роботи. Матеріали роботи мають науково-пізнавальне значення і допомагатимуть у підготовці до лекцій, плануванні і проведенні семінарів у навчальних закладах. Результати дослідження можуть бути корисними науковцям, викладачам, політикам, студентам, школярам.

Розділ 1. Богдан Хмельницький. Причини та початок Національної визвольної війни

1.1 Біографічний портрет Богдана Хмельницького

Богдан-Зіновій Хмельницький народився 1595 року, ймовірніше всього в Суботові у сім'ї українського шляхтича Михайла Хмельницького. Портрет Богдана Хмельницького представлений на рисунку 1.1.Стисла формула „шляхтич за походженням, козак за духом” якнайбільше відповідала соціально-психологічній характеристиці Богдана. Не можна ігнорувати впливу на сина матері-козачки, атмосфери козацького духу Чигиринщини, де проходили його дитячі роки. Поза сумнівом, відповідні знання й ціннісні орієнтири Богдан отримав і під час навчання у двох різних за своїм характером навчальних закладах. Він вивчав історичні джерела, праці середньовічних авторів, українську полемічну літературу, право, добре знав історію свого народу, його взаємини з сусідами, вільно володів латинською та польською мовами. Повернувшись додому, назавжди зв'язав свою долю з козацтвом, що свідчило про цілісність натури Богдана.

Як промовляють джерела, холеричний темперамент Богдана часто проявляється в рисах його характеру, вчинках, діях. Різкість у судженнях і запальність поєднувалися з м'якістю, привітністю; дотепність - із мовчазністю; простота і щирість - з лукавством і мстивістю; доброта - з суворою вимогливістю і навіть жорстокістю. Не виключено, що Хмельницький був чудовим актором і залежно від обставин грав ту чи іншу роль. Сучасники звертали увагу на тонкий розум, ерудицію, вміння передбачати розвиток подій, сталеву волю. У ньому дивовижно поєднувалися відчайдушна сміливість і холоднокровна обачність, принциповість, що межувала із впертістю, і готовність до компромісу, поступливості. Поза сумнівом, це була цільна і разом з тим суперечлива натура, у повсякденному житті - невибаглива й скромна. Як правило, носив звичайний козацький одяг і лише в урочистих випадках одягав коштовне вбрання. Садиба в Чигирині нічим не відрізнялася від житла інших заможних козаків. Та, очевидно, спокійне життя господаря було не для нього. Він прагнув на Низ. Хмельницький бере участь, а потім і сам очолює морські походи, відбиття навали кримчаків. Це підносить його авторитет серед козацтва, допомагає зайняти високі пости. Хмельницький як писар Війська Запорозького бере участь у переговорах з королем Владиславом IV та урядом Речі Посполитої. Взяв активну участь разом з Іваном Сірком у війні на боці Франції з Іспанією. Після повернення дізнається про те, що чигиринський староста заявив свої права на Суботів, тероризував Богданову сім'ю, громив хутір, забив найменшого сина. Богдан шукав допомоги у короля, але той нічим не зміг зарадити. Після того, коли Богдан Хмельницький кинув заклик: „З'єднаймося, браття, повстанемо за віру православну, відмовимо волю народу нашого і будемо єдині!” - його підтримали. У грудні 1647 року Хмельницький подався на Запорожжя, де його було обрано гетьманом.

Рисунок 1.1 - Портрет Богдана Хмельницького.

1.2 Причини та початок Національної визвольної війни

Відомо, що українську національну революцію середини XVII ст. обумовили соціально-економічні, національні, релігійно-конфесійні та психологічні фактори. Історики зауважують, що після 30-літньої війни Річ Посполита, як один із головних експортерів хліба до Західної Європи, стає на шлях зміцнення феодальної власності та посилення кріпацтва.

Литовські статути 1529, 1566. допомогли польським магнатам та полонізованій українській шляхті зміцнити феодально-кріпосницькі порядки, юридично оформити їх, обезцінити життя селянства, перетворити його в кріпосницьке рабство.

Напередодні визвольної війни помітно зростає панщина, яка у Східній Галичині, наприклад, та на Волині становила 5-6 днів на тиждень. Навіть привілейована здавна частина українського суспільства - козацтво у 1648 р. скаржилося польському сейму: "Їх милості пани, державці поводяться з нами, людьми лицарськими, гірше, ніж з невільниками. Хутори, луги, млини і все, що їм вподобається в домах козаків, забирають силою, мучать, убивають… З усякої нагоди відразу садовлять козака у в'язницю і, де чують хабара, не випустять, поки не дасть доброго викупу, примушують робити, що схочуть".

Тогочасне польське фільварочне господарство гальмувало розвиток простої капіталістичної кооперації, українське селянство було затиснуте єврейськими, грецькими та вірменськими орендаторами; міщанство, як і селяни, виконувало повинності та сплачувало податки (20-30 грошів з "диму" та церковну десятину), не витримувало економічної конкуренції у торгово-промисловій сфері.

Українська спільнота зазнала з боку польської шляхти нестерпного національного гноблення. Сеймова "Ординація Війська Запорозького реєстрового" (1638) обмежила самоврядування реєстрового козацтва, скасувала виборність старшин, ліквідувала козацький суд, заборонила українцям обіймати командирські посади. Ось як про це записано у згаданому вище документі:". На вічні часи позбавляємо козаків старшинства, всяких старовинних судових установ, права, доходів і інших відзнак. Реєстровим же козакам, число яких Річ Посполита визначила на своїй службі тільки 6000 і які змирилися перед нами і Річчю Посполитою, ми встановлюємо таку військову організацію. Разом з тим жоден козак не повинен наважуватись ходити на Запорожжя без паспортів комісара: спійманий комендантом козацьким він підлягає смертній карі" .

Напередодні повстання реєстрові козаки скаржилися в листі до польських сенаторів, що "пани поводяться з нами, людьми лицарськими, гірше, ніж з невільниками". Автори листа вказали на 11 образ, яких зазнали від представників польського панівного класу, хоча реєстровці були все ж таки привілейованою частиною населення. Відоме рішення козацької ради, яка зібралася 1632 р. під Корсунем: не пускати ляхів на Лівобережжя.

Дуже багато факторів спонукало українське населення до війни, адже неприйнятні знущання, гноблення народу не могло буди полишене без покарання. Народ був готовий до збройної боротьби проти гнобителів, очолити яку могло лише запорозьке козацтво -- найбільш активна революційна верства українського суспільства. В житті українського народу, в його багатовіковій історії Визвольна війна під проводом Б.Хмельницького посідає особливе місце. Це період небаченого піднесення народної суспільної енергії у боротьбі за знищення іноземного панування, відродження своєї мови, культури, віри та звичаїв, створення демократичної незалежної держави.

Війна почалася в лютому 1648 р. з захоплення Січі повстанцями та проголошення сотника з Чигирина Богдана Хмельницького (1595-1657) Гетьманом Запорізької Армії. Новина про події на Запоріжжі швидко поширилася на українських землях та сприяла залученню до повстання найширших верств населення. Успіх повстання було забезпечено діяльністю новообраного гетьмана, спрямованою на поширення повстання в регіонах, притягнення на бік повстанців реєстрового козацтва, формування національної армії, уникнення завчасних військових сутичок з польською армією.

На початку Визвольної війни викристалізувалися два процеси: формування держави та повна зміна принципової моделі соціально-економічних відносин. Тріумфальна атака козацької армії навесні та влітку 1648 р., а також звільнення від польських землевласників значних територій України (битви при Корсуні та Жовтих Водах), поразка поляків під Пилявцями й похід козаків до околиць Львова та Замостя визначили основні зміни в політичних планах гетьмана.

Для часів початку війни був характерним міцний зв'язок між національним визволенням та соціальною боротьбою. Саме соціальна боротьба відіграла надзвичайно важливу роль у формуванні нової соціально-економічної системи української держави. Сотні загонів селян та міських жителів руйнували маєтки землевласників, нищили шляхту, керівництво, сільські магістрати та католицьких священиків. Ідеал козаччини став генератором активності селянських мас. У їх свідомості козаки поставали людьми без зобов'язань (за винятком військових) перед намісниками та державою. Тому боротьба за отримання козацьких імунітетів (особиста свобода, право на володіння землею та на власну юрисдикцію) стала тогочасним всеукраїнським явищем. Соціальна боротьба призвела до селянської війни, яка вперше за історію України охопила більшу частину її території та виявилася особливо важливим фактором в розвитку національної революції. Селяни відмовлялися здійснювати численні повинності на користь панів (особливо панщину). Визвольна війна відкрила можливість надання селянам та міщанству статусу козаків, які мали в той час багато прав та привілеїв. Водночас протягом воєнних років козацькі офіцери зміцнили свої позиції. Вони обрали шлях матеріального збагачення та хотіли закріпити права на володіння землею й виробничі підприємства.

Уроки війни дозволили Богдану Хмельницькому на початку 1649 р. внести певні поправки до його політичної програми. З того часу першим завданням стало об'єднання всіх етнічних українських земель в національну державу. Нова програма також передбачала визнання соціальних надбань народних мас та консолідацію влади Гетьмана.

Союз з Кримським ханством був потрібний гетьманові для того, щоб забезпечити собі спокійний південний тил і залучити до боротьби проти польського війська як доволі ефективну силу мобільну татарську кінноту. Проте Іслам-Прей на початку повстання не квапився подати Б.Хмельницькому відчутну військову допомогу. Військо Б.Хмельницького під час виступу з Запорожжя, за свідченням літописця Самовидця, налічувало 5 тисяч.

Коронний гетьман Микола Потоцький, військо якого складалося з реєстрових козаків, відділу німецької піхоти та королівських жовнірів, мав подвійну чисельну перевагу і сміливо пішов на розправу з повстанцями. Але реєстрові козаки, що перебували в різних загонах польського війська, перейшли на бік повсталих. Б.Хмельницький вирішив по частинах розгромити польсько-шляхетське військо. Козаки разом з татарами Тугай-бея наприкінці квітня 1648 р. біля урочища Жовті Води оточили загін Стефана Потоцького (сина гетьмана) й королівського комісара Я.Шемберка, змусили їх перейти до оборони.

Коли б Б.Хмельницький зайняв оборонну тактику в замкнутому таборі, то противник, маючи артилерію й кавалерію, знищив би доволі швидко козацьку піхоту. Майстерність Б.Хмельницького виявилася в тому, що він домігся спішення польської кавалерії, змусив її зайняти невигідну позицію. Майже два тижні козаки штурмували шляхетський табір, а потім влаштували генеральний бій. Внаслідок комбінованого удару піхоти та кінноти 5 травня 1648 р. за ст. ст. повстанці разом з татарами вщент розгромили ці передові ворожі сили. Багато жовнірів загинуло, близько 3 тисяч полонених були відправлені татарами в Крим. С.Потоцький, тяжко поранений, потрапив у полон до татар, де й помер.

Після цієї першої блискучої перемоги Б.Хмельницький повів своє військо проти головних польських сил, які налічували до 20 тисяч, відійшли від Черкас до Корсуня і укріпилися там (командувачі -- гетьмани Микола Потоцький та Мартин Калиновський). На початку травня під Корсунем з'явилися повстанські загони Б. Хмельницького (15 тисяч) і татари (4 тисячі).

Всупереч стратегії та тактиці західноєвропейських армій, які віддавали перевагу обороні й облозі фортець й ухилялися від відкритих боїв, Б.Хмельницький не витрачав часу й сил на оборону фортець. Перемогу він намагався здобути рішучими діями, зустрітися з основними силами противника і на основі детально розробленого плану, нерідко з застосуванням військових хитрощів, розбити їх вщент.

Перші блискучі перемоги козацького війська під Жовтими Водами й Корсунем мали велике значення для розгортання визвольної боротьби. Польсько-шляхетська окупаційна армія в Україні виявилася знищеною, а її полководці опинилися в полоні. Державна скарбниця, як завше, була порожня. До того ж поляків спіткало ще одне нещастя: за кілька днів до битви під Корсунем помер король Владислав IV. Правлячі польські кола охопила паніка: ні короля, ні гетьманів, ні війська, ні грошей для війни.

Паніка в Речі Посполитій була не безпідставною. Перемога козаків під Жовтими Водами і Корсунем стала поштовхом до розгортання небаченого повстання, яке незабаром охопило всю Україну. Спочатку на Лівобережжі, а потім на Правобережжі козаки, селяни і міщани створюють полки і прибувають до гетьмана, або під проводом місцевих ватажків піднімають власні повстання.

Повстанці виганяли або знищували магнатів і шляхтичів, захоплювали й ділили їхнє майно, руйнували маєтки, палили документацію про свою залежність від панів. Повстання швидко охопило Київщину, Поділля, Волинь, Східну Галичину, Полтавщину й Чернігівщину. В різних місцевостях з'явилося чимало ватажків з козаків, дрібної шляхти, навіть з духовенства. Всюди утворюються повстанські загони. Мартин Небаба, Максим Гладкий, Петро Головацький та багато інших сформували полки на зразок козацьких і повели їх до Б.Хмельницького. На Сіверщині під проводом П.Головацького повстанці захопили Чернігів, Стародуб і Гомель. На Уманщині діяв полковник Іван Ганжа, на Брацлавщині -- Трифон з Бершаді. Тут, на Правобережжі, повстанці захопили великі замки -- Немирів, Тульчин, Вінницю, Брацдав, Полонне та інші, багато зброї і різної здобичі. "Нерозумний народ, божевільна Русь!" -- так характеризував ситуацію спольщений український магнат, політичний і державний діяч Речі Посполитої Адам Кисіль, який дбав про мирне розв'язання конфлікту між українським народом і Польщею.

У боротьбі за незалежність сповна виявився величезний полководницький талант гетьмана. Він зумів створити боєздатну, добре організовану й озброєну армію. Уже влітку 1648 р. прийняв військовий статут «Статті про устрій Війська Запорозького». Усвідомлюючи слабкі сторони принципу ополчення для формування війська, в останні роки життя замислився над створенням 50-тисячної регулярної армії, яка б утримувалася за рахунок державної скарбниці. З

а його безпосередньої участі відбулася організація кінноти як роду війська; створення артилерії (бл. 100 гармат), що за ефективністю дій не поступалася польській. До діючої армії увійшли підрозділи розвідки, фортифікаційної, прикордонної та санітарної служб. Ретельно дбав про постачання зброї, боєприпасів, продовольства й фуражу.

Вміло використовував багатий досвід і вітчизняного військового мистецтва, і закордонного. Б. Хмельницький рішуче відмовився від старої оборонної тактики, часто вдавався до стратегії несподіваного наступу й завдання першого удару, а в разі необхідності -- до партизанських методів ведення боротьби.

Показав себе блискучим тактиком маневрування, умів створювати умови для психологічних поразок ворога. У перебігу воєнних дій виявляв холоднокровність, мужність і спроможність миттєво приймати правильні рішення. Здобутими перемогами гетьман заслуговує на почесне місце в історії військового мистецтва XVII ст. поряд з такими уславленими полководцями, як англієць Олівер Кромвель, швед Густав І Адольф, поляк Ян Собеський та інші.

Розділ 2. Розгорнення Національної визвольної війни. Зборівський мир. Білоцерківська угода

2.1 Розгорнення Національної визвольної війни. Зборівський мир

Період з 1649 по 1652 р. характеризувався активними зусиллями молодої держави щодо утвердження власної позиції на міжнародній арені. Уряд гетьмана заключив військово-політичний союз з Кримським ханством, вів активні переговори з Москвою та Варшавою та встановив дипломатичні відносини з Портою, Молдавією та Трансільванією.

Надзвичайно невигідна геополітична ситуація негативно впливала на плани Хмельницького. Для того, щоб запобігти союзу Кримського хана Гірея з королем Польщі Яном Казимиром, гетьману прийшлося заключити в серпні 1649 р. Зборівський мир. В ньому хоча і визнавалося існування козацьких держав, їх територія обмежувалась Брацлавською, Київською та Чернігівською областями. Водночас відмінялася низка соціальних завоювань українського народу. У відповідь козацтво та селянство знову взялися за зброю. Протягом більшої частини 1650 р. у низці регіонів відбулися повстання. Небезпеки громадянської війни вдалося уникнути завдяки соціальній політиці Хмельницького.

Польська влада була неспроможна піти на компроміс, і продовження війни було неминучим. У 1649 р. Б.Хмельницький при допомозі кримського хана отримав переконливі перемоги над шляхетським і королівським військами у битві під Збаражем і битві під Зборовом. Але хан Іслам-Гірей ІІІ не дозволив завершити розгром польської армії; він вирішив проводити політику "рівноваги сил", що вела б до взаємного виснаження України й Польщі й давала б можливість Криму відігравати провідну роль у Південно-Східній Європі. 8 серпня 1649 р. Б.Хмельницький підписав Зборівську угоду. Її зміст фактично означав, що польський уряд вперше визнав автономію козацької України на території трьох воєводств - Київського, Брацлавського і Чернігівського. Зборівський договір не задовільняв усіх прагнень народу, але все-таки дав можливість будувати армію і державність. На визволених землях, що обіймали близько 200 тис. км2, - від р. Случ на заході до російського кордону на сході і від басейну Прип'яті на півночі до степової смуги на півдні, - почала складатися нова військово-адміністративна і політична система, формувалась українська національна держава - Гетьманщина. На визволену територію переносився традиційний військовий і громадський устрій козацтва. До влади прийшла національна за складом козацька старшина. Досить впливову її частину становила православна українська шляхта. Проте завоювання народу не були закріплені законодавчо. Уряд молодої держави відстав від реального ходу подій і переважно перебував у полоні традиційних середньовічних уявлень про державну форму організації суспільства. На одне з центральних місць він ставив затвердження особливих пільг для козацтва як своєрідну плату за повалення польсько-шляхетського панування в Україні. Фактично козацтву відводилося те місце в суспільстві, яке раніше належало шляхті. Тим самим закладалися передумови для реставрації колишнього станового ладу, але вже на національній основі.

Під натиском народних повстань і бойових дій магнати й пани, католицьке духовенство, власники королівщин змушені були залишити свої маєтки і втікати. В результаті феодальне землеволодіння було суттєво обмежене, а кріпосне право знищене. Хмельницький якийсь час стримував зростання великого землеволодіння. Земельні угіддя, залишені панами, захопили козаки і селяни: частина угідь перейшла у власність військового скарбу. Козаки й селяни стали вільними дрібними землевласниками. Міщани отримали змогу вільно і безперешкодно займатися ремеслами, промислами і торгівлею. Козацтво остаточно оформилося в окремий стан суспільства. Зменшення розмірів поборів і повинностей сприяло зростанню економічної спроможності селянських господарств. В містах відкрилися нові можливості для прояву підприємницької ініціативи ремісників і торговців. Зміцнилися позиції православного духовенства. Православ'я стало універсальним ідеологічним вченням, яке об'єднало національні сили України в боротьбі проти іноземного панування.

2.2 Білоцерківська угода

Поразка у битві під Берестечком (червень 1651 р.) негативно вплинула на бойовий дух армії. Хоч бої під Білою Церквою у вересні 1651 р. показали, що польська армія не в змозі подолати козаків, але й Хмельницький мав замало сил для наступу, а також не був певен у надійності хана, який міг стати на бік Польщі. Все це змусило обидві сторони до переговорів, які закінчилися укладенням невигідної для України Білоцерківської угоди.

Навесні 1652 р. Б.Хмельницький у битві під Батогом вщент розгромив 30-тисячне польське військо. Фактично було відновлено дію Зборівського договору. Боротьба продовжилася у молдовських походах і битві під Жванцем. Однак чим далі тривала війна, тим більше Хмельницький і старшина переконувалися, що одними своїми силами, без допомоги ззовні Україна подолати Польщу не зможе, без сильного союзника війну не виграти. Трагедія України полягала в тому, що як соборна держава вона могла виникнути й зміцніти лише під протекторатом одного з сусідів; не було можливості здійснити перехід до незалежності без попереднього залежного періоду. Одним з можливих покровителей України був турецький султан. Але реальна допомога султана обмежувалася лише наказами кримському ханові приєднуватися до операцій Війська Запорозького. Татари ж були ненадійними союзниками, а своїми грабунками вони дратували українське населення. Б.Хмельницький схилявся до переконання, що надійним союзником міг стати тільки російський "єдиновірний" цар. З пропозицією укласти військовий союз і згодою на васальні відносини гетьман кілька разів звертався до Москви, починаючи з червня 1648 р[9, c. 354-355].

Розділ 3. Переяславська рада та «Березневі статті» 1654 р.

3.1 Переяславська рада. «Березневі статті» 1654 р.

Нова спроба домогтися визволення і об'єднання усіх українських земель в межах національної держави була зроблена зі спробою спертися на допомогу Росії. 1 жовтня 1653 р. Земський собор у Москві вирішив взяти Військо Запорозьке "під високу государеву руку". Для юридичного оформлення цього акту в Україну виїхало посольство В.Бутурліна, й у січні 1654 р. в Переяславі відбулися церемонії, що символізували перехід України під царську протекцію. Усні домовленості в Переяславі і затверджені в березні цього ж року в Москві документи утворили систему норм відносин між Гетьманщиною і Росією, відомі в літературі як Переяславський договір 1654 р. При всій його невизначеності Переяславський договір мав далекосяжні наслідки: на міжнародному рівні він засвідчував відокремлення й унезалежнення козацької України від Речі Посполитої; засвідчував визнання Москвою внутрішньополітичної суверенності Української держави і витвореної системи соціально-економічних відносин; відкривав перспективу довести до переможного кінця війну з Річчю Посполитою й завершити об'єднання земель у кордонах національної держави. Всупереч порушенню його умов Москвою Переяславський договір слугував для наступних поколінь української еліти найсильнішим і найнезаперечнішим доказом суверенності України.

Правлячі кола Речі Посполитої тяжіли до вирішення української проблеми силовими засобами. В лютому 1651 р. польська армія перейшла в наступ. Було почато нову військову кампанію, яка під Берестечком майже завершилася катастрофою з огляду на дії не передбачуваного кримського хана. В вересні 1651 р. в Білій Церкві було підписано нову угоду, умови якої значно обмежили автономію, що викликало незадоволення українського народу. Україну охопила хвиля патріотичного протесту. 23 травня 1652 р. Б.Хмельницький мобілізував армію та отримав видатну перемогу поблизу селища Батіг у битві з польською армією. Від польського володіння було звільнено майже всю українську територію. Однак на цьому перемоги закінчилися. В 1653 році була створена антиукраїнська коаліція Речі Посполитої, Молдавії, Валахії та Трансільванії. Ускладнилися відносини з Кримом. В таких умовах в політичних планах гетьмана специфічного характеру набули відносини з Росією. З точки зору українського лідера, орієнтація на Москву могла сприяти підтриманню змін, які в той час відбувалися в Україні: звільненню від польської влади, діяльності України як незалежної держави та майбутньому об'єднанню всіх українських земель під проводом гетьмана. Після довготривалих переговорів Україна погодилася на протекторат Москви. 1 жовтня 1653 р. відповідне рішення було прийняте в Земській Раді, найвищому представницькому органі Московської держави. 8 січня 1654 р. учасниками Переяславської ради була дана згода на підпорядкування Запорізької армії московському царю.

Ця угода зберігала існуючу в Україні політичну систему, модель соціально-економічних відносин, право на ведення незалежної внутрішньої політики. Було встановлено частковий контроль лише над зовнішньополітичною діяльністю та податковою політикою. Угода 1654 року ратифікувала створення конфедерації - військового союзу. Проте Україна як частина московської монархічної держави була позбавлена перспектив власного розвитку.

Таким чином, відповідно до Переяславсько-Московського договору Українська держава вступила у військово-політичний союз з Московською. Гетьман і Козацька держава стали підданими царя Олексія Михайловича Романова, забезпечивши при цьому гетьманові та провідним станам суспільства широкі права та привілеї. Деякі дослідники Хмельниччини стверджують, що Україна одержала статус "майже незалежної держави". Це не зовсім так. Вона вступила під протекторат царя і одержала як на той час досить широку автономію. Договір визнав за Козацькою державою існуючий суспільно-політичний лад, великий авторитет і пожиттєву, майже необмежену владу гетьмана, адміністративний поділ, існуючі суд та судочинство, право мати своє 60-тисячне військо, існуючі соціально-економічні відносини, широкі права у проведенні внутрішньої та зовнішньої політики. Між Московією та Козацькою державою існували кордон і митниці. В Україну відправляли царських послів, якими відав Посольський приказ, що по суті виконував функції Міністерства закордонних справ.

Якою ж була доля оригіналів Переяславсько-Московського договору? Як уже зазначалося, козацькі посли подали боярам під час переговорів два проекти договору з 23х. і 11 статей. З них московськими дяками були зроблені "списки" (переклади з української російською мовою) і занесені у так звані "стовпці" (папери, що підклеювалися в довгі сувої). Туди ж були внесені укази Олексія Михайловича і боярські рішення до кожної статті. Перший козацький проект із 23 статей, виконаний українською мовою, було схвалено у Москві лише частково і його козацьким послам не повернули. Цей документ також зник з архіву Посольського приказу.

Із тексту договору з 11 статей перекладачі виготовили копію українською мовою, тобто, по суті, зробили другий оригінал. Цей оригінал і було вручено козацьким послам С.Богданович-Зарудному і П.Тетері, які привезли його в Чигирин. Перший оригінал договору з 11 статей залишився у Посольському приказі. Він також з архіву зник. "Дослідники, -- пише О.Апанович, -- висловлювали припущення, що ці документи могли бути свідомо знищені".

Козацькі посли привезли в Чигирин, крім другого оригіналу 11-статейного договору, ще й оригінали грамот Олексія Михайловича, про які вже йшлося. Оригінали царських грамот в Україні не виявлено. У Посольському приказі збереглися лише їх чернетки з багатьма виправленнями та доповненнями.

Доставлені з Москви козацькими послами документи Б.Хмельницький прилюдно не оголошував, адже царський уряд відхилив деякі істотні положення, що їх пропонував внести до договору козацький уряд. Ймовірно, що гетьман остерігався різкої негативної реакції частини козацтва та старшини на ряд статей і окремих положень договору. "Отже, -- зауважує О.Апанович, -- конкретні умови об'єднання України з Росією були відомі лише близькому оточенню Богдана Хмельницького".

Після смерті Б. Хмельницького документи договору були зачитані на вимогу старшинської ради наприкінці серпня 1657 р. перед обранням тимчасово гетьманом І.Виговського, але потім були втрачені. їх пошуки не дали позитивних наслідків.

Серед дослідників Переяславсько-Московського договору тривалий час ведуться дискусії щодо характеру договору, його історико-правової оцінки. І сьогодні ще історики не дійшли одностайних висновків. Існує ряд визначень договору -- персональна унія, реальна унія, васалітет, тимчасовий військовий союз, возз'єднання, застосовуються такі терміни, як автономія, інкорпорація, протекторат, псевдопротекторат та ін.

Таким чином, прагнучи зберегти завоювання Визвольної війни українського народу, остаточно здолати свого головного ворога Річ Посполиту й забезпечити існування Української Козацької держави, Б.Хмельницький і його уряд вирішили укласти військово-політичний союз з Московською державою.

У створенні такого союзу були зацікавлені обидві держави. Тому переговори про його укладення відбувалися порівняно швидко (з початку січня до кінця березня 1654 р.) і закінчилися позитивним результатом. Незважаючи на своєрідну форму договору (відсутність єдиного документа, "прохання" з боку гетьмана і козацької старшини і "жалування", "милості" з боку царя), він за своїм змістом був договором двох самостійних рівноправних держав. Ми поділяємо думку дослідників В.Смолія і В.Степанкова, які пропонують називати договір Переяславсько-московським, оскільки переговори велися у Переяславі та Москві. Україна одержала прав навіть більше, ніж передбачає звичайна автономія чи протекторат. Переяславсько-Московський договір був військово-політичним союзом двох самостійних держав при протекції чи васалітеті московського царя над Українською державою. Він проіснував до вересня 1658 p., коли новий гетьман І.Виговський розірвав його і уклав з Річчю Посполитою Гадяцьку угоду.

Укладаючи договір, обидві сторони по-різному розуміли його суть. Б.Хмельницький прагнув одержати від Москви військову допомогу для остаточного подолання Польщі, забезпечити в подальшому самостійність і незалежність Української Козацької держави. Тому свою внутрішню й зовнішню політику гетьман проводив незалежно від Москви, нерідко ігнорував "Березневі статті". Московський же уряд, приймаючи Козацьку державу "під високу государеву руку" і терплячи тимчасово незалежну .політику Б.Хмельницького, сподівався з часом зміцнити протекторат, а врешті-решт ліквідувати Українську Козацьку державу, провівши її повну інкорпорацію.

Переяславсько-Московський договір став поворотним пунктом в історії України та Росії. Завдячуючи людським і матеріальним ресурсам України, Росія вийшла з європейської ізоляції і домоглася з часом перетворення у велику державу. Переяславсько-Московський договір не ставив своїм завданням утворити незалежну Українську державу. Про це свідчать матеріали цього розділу. Після смерті Б. Хмельницького Україна на 334 роки потрапила в залежність від Росії. Питання її соціально-економічного та політичного розвитку з часом все більше стали вирішуватися з точки зору інтересів Російської імперії, а не інтересів українського народу.

Розділ 4. Завершальний етап Національно-визвольної війни

4.1 Завершальний етап Національно-визвольної війни

Після 1654 року почався новий етап Визвольної війни. Незмінною залишилася мета української держави: припинення панування Речі Посполитої та об'єднання українських етнічних земель в козацькій державі. В результаті прорахунків московського уряду щодо оцінки військово-політичної ситуації бойові дії 1654-1655 років привели до спустошення Брацлавщини. Гетьман Хмельницький почав шукати союзників серед інших країн. Йому вдалося значно покращити відносини з Кримом та Туреччиною, переглянути стосунки з Трансільванією та заключити важливий альянс зі Швецією.

Після Переяславської ради 1654 р. і входження України до складу Московської держави Річ Посполита не відмовилася від претензій на панування над Україною. Вона розпочала активну підготовку до нової війни. Б.Хмельницький зосередив зусилля козацтва і всього українського народу на реалізації державницьких планів, на підготовці належної відсічі загарбникам.

Укладення договору України з Москвою привело до перегрупування військово-політичних сил. Польський уряд пішов на зближення з Кримським ханством, намагаючись використати татарську орду в боротьбі проти України та Московії. Влітку 1654 р. Польща й Кримське ханство підписали так званий "Вічний договір", що передбачав надання взаємної військової допомоги у боротьбі проти їхніх спільних ворогів.

Московська держава, оголосивши війну Польщі, розпочала незабаром проти неї військові дії. Основні московські сили у травні 1654 р. налічували 40 тисяч. На території Білорусі та Смоленщини розгорнула воєнні дії армія під командуванням Олексія Михайловича. Цар вирішив у першу чергу відвоювати ті землі, які втратила Москва за Поляновським миром.

У війну на півночі вступило козацьке військо. У травні за наказом гетьмана на допомогу цареві відправлено 20-тисячний козацький корпус під командуванням наказного гетьмана полковника Івана Золотаренка.

Переяславсько-Московський договір викликав велике незадоволення з боку короля Яна Казимира, польських урядовців, магнатів і шляхти. Намагаючись зруйнувати дружні українсько-московські відносини, польський король і уряд оголошують Б.Хмельницького "злим зрадником".

Серед козацької старшини, частина якої була незадоволена договором, розгортають агітацію польські агенти. Поміж старшини поширюються "обманні" листи Яна Казимира, литовського гетьмана Я.Радзивілла, коронного гетьмана Станіслава Потоцького, в яких говориться про "зрадництво" Б.Хмельницького. Полковник І.Богун, якого польські агенти намагалися залучити на свій бік, відіслав ці підбурювальні листи Хмельницькому. Гетьман наказав прибити їх до шибениці.

Московське командування проігнорувало зміну у військовій ситуації, той факт, що головне польське військо готувалося для наступу на Україну. Тут під проводом Б.Хмельницького зосередилися основні сили козацького війська, до якого входило лише кілька російських полків. Такою ситуацією скористалася Річ Посполита.

Воєнно-політичне та міжнародне становище України виявилося складним і нелегким. Великі спустошення, завдані польськими й татарськими загарбниками Поділлю і Подністров'ю наприкінці 1654-на початку 1655 p., небачені руїни і весь тягар більш ніж шестирічної війни негативно позначилися на настроях козацтва і всього українського народу. Не здійснилися сподівання Б.Хмельницького на швидку і ефективну перемогу над Польщею з допомогою Москви, що сприяло б об'єднанню всіх українських етнічних земель в єдиній державі, дало б можливість проводити власну внутрішню та зовнішню політику.

У боротьбі проти свого головного ворога Б.Хмельницький наполегливо шукав підтримки та допомоги з боку іноземних держав.

Дбаючи про зміцнення держави, Б.Хмельницький домігся вагомих успіхів в утвердженні своєї гетьманської влади. З метою збереження такої влади він, відчуваючи, що сили покидають його, став думати про запровадження її спадковості. Існували в той час серед козацької старшини дві суперечливі тенденції: перша -- за встановлення монархічної влади у формі спадкоємного гетьманату і друга -- за запровадження старшинської республіки на чолі з гетьманським урядом. Претендентів на гетьманську булаву серед сподвижників Б. Хмельницького було чимало. За бажанням старого й хворого гетьмана старшинська рада, що відбулася в середині квітня 1657 р. у Чигирині, обрала гетьманом молодшого сина Богдана 16-річного Юрія. Він міг стати гетьманом після смерті батька.

У розвитку збройної боротьби на теренах Польщі назрівали радикальні зміни. Вже влітку 1657 р. воєнна ситуація різко змінюється на шкоду коаліції. Згідно з польсько-австрійською угодою, укладеною в травні, Австрія надіслала на допомогу полякам 12-тисячне військо і продовжила, за розпорядженням нового імператора Леопольда І, переговори з Б.Хмельницьким про відкликання корпусу А.Ждановича з Польщі та про замирення з нею Козацької держави на певних умовах. Проти Швеції розпочала війну Данія, тому Карл Густав змушений був вивести своє військо з Польщі. На допомогу полякам у травні прибула кримська орда, очолювана Магомет-Преєм.

Загроза загибелі власної держави розбудила патріотичні почуття поляків. Усі верстви населення були розгнівані й обурені тим, що шведи і трансільванці зневажали католицькі святині, грабували костьоли та монастирі, накладали на населення величезні контрибуції. Розпочалися масові виступи проти чужоземців. Надихнула поляків на боротьбу героїчна оборона від шведів монахів у Ченстохові. Патріотичні сили в країні очолив ініціативний регіментар С.Чарнецький. Польське населення зі зброєю в руках піднялося на захист своєї власності, віри та культури.

Московський уряд не тільки через свої посольства вимагав від Б.Хмельницького розірвати союз з учасниками коаліції, а й через своїх посланців розгорнув агітацію серед українського війська та народу, намагаючись дискредитувати політику гетьмана. Серед козаків корпусу А.Ждановича підступні розмови вів прибулий царський дворянин Желябужський, говорячи їм, що вони пішли у похід проти волі царя. Козаки та старшина з корпусу А.Ждановича також були невдоволені діями князя Ю.Ракоці, який проводив кампанію без продуманого плану, зневажливо ставився до козаків, відбирав у них трофеї. До того ж козакам стало відомо, що Юрій Ракоці розпочав переговори з польським командуванням з метою замирення. Вони відмовилися воювати, і А.Жданович вимушений був розпочати відступ на Наддніпрянщину. М.Грушевський писав, що "козаки, прочувши, що старий гетьман доживає останні дні, боялися нової завірюхи по його смерті, говорили, що вони не будуть воювати Польщі проти царської волі; здибавши в поході московського посла, вони просили його переказати цареві, що проти царської волі не підуть". Козаки, що перебували під командуванням Ю.Хмельницького, стояли під Корсунем і охороняли Україну від татар, одержали наказ виступити на допомогу А.Ждановичу. В цьому війську також відбувся бунт, воно відмовилося від послуху. Юрій Ракоці, стурбований вторгненням поляків у Трансільванію, оточений поляками та татарами під Меджибожем, пішов на капітуляцію, кинув напризволяще військо і втік до Трансільванії. Під Вишнівцем татарська орда Магомет-Гірея повністю розгромила відступаюче трансільванське військо. Таким чином, коаліція зазнала повної поразки. Не здійснилися плани Б.Хмельницького, спрямовані на те, щоб у союзі зі Швецією та Трансільванією збройно здолати Річ Посполиту.Б.Хмельницький тяжко зустрів звістку про поразку союзників, завдану поляками, данцями, австрійцями та татарами, про бунт у козацькому війську. Хворого гетьмана вразив параліч, а 27 липня (6 серпня) 1657 р. він помер у Чигирині.

Визвольна війна супроводжувалася численними жертвами і руйнуваннями. Але визвольні змагання мали велике історичне значення: вони привели до витворення національної держави (її частина на Лівобережжі проіснувала в складі Російської імперії до початку 80-х рр. 18 ст.); в ході визвольної війни формувалася національна державна ідея, що стала для наступних поколінь українців заповітом у боротьбі за незалежність; вони відіграли роль могутнього імпульсу для розвитку національної самосвідомості; сформували нову політичну еліту, що захищала національні інтереси.

Висновки

Підсумовуючи розгляд даної теми, варто зробити такі висновки. Українська революція середини ХУІІ ст. була явищем глибоко закономірним, її обумовив цілий ряд факторів, які привели до хвилювання всі соціальні верстви тогочасного українського суспільства. Причин повстання історики називають багато: це і зростання та зміцнення феодального землеволодіння, посилення панщини, закріпачення селян, утиски польською адміністрацією міщан та дрібної шляхти, наступ католицтва та уніатів на православ'я, українську культуру та багато інших.

Тож у різних сферах життя українського суспільства виникли гострі суперечності, викликані становищем України у складі Речі Посполитої.

Національно-визвольна війна визріла з окремих розрізнених рухів різних соціальних груп, які об'єдналися у всеукраїнське повстання. Рушійними силами Визвольної війни стали козацтво, селянство, міщани, нижче православне духовенство, частина дрібної шляхти.

Події 1648-1657 рр. неможливо кваліфікувати виключно в русі національно-визвольного руху. Вони містили глибокі прояви релігійного, соціального, економічного протиборства. Якщо для польського суспільства війна означала трагедію і початок занепаду Польщі, то для українського народу - спробу створити васальну державність на базі збройних сил козацтва за протекцією сильної сусідньої держави.

Що ж стосується угоди з Московією, то текст Чигиринсько-Московської письмової угоди був продуманий не досить ретельно, він припускав подвійне тлумачення, не визначав термін дії угоди. Не було відображено в ньому такі важливі моменти, як форма залежності Запорозької Січі, підпорядкованість православної церкви, та й загалом правовий статус Гетьманату (Лівобережної України).

Та все ж головний здобуток 1648-1657 рр. - створення автономної за статусом української козацької напівдержави із територією, кордонами (хоча й не усталеними), населенням, органами влади, збройними силами, правовими нормами на базі звичаєвих законів, визнаної де-факто деякими державами. Намітився процес економічної інтеграції українських земель, розпочався рух суспільства шляхом протокапіталістичного розвитку. Однак такий розвиток подій не влаштовував агресивних сусідів України - Польщу, Росію і Туреччину з Кримським ханством, тому вони зробили все, щоб перешкодити самостійному розвиткові Гетьманату. Істотною перешкодою, щоправда, став і глибокий розкол всередині українського суспільства.

Ми повинні завжди пам'ятати, що Богдан Хмельницький зумів об'єднати всі патріотичні сили навколо великої ідеї національного визволення. Він зумів спрямувати енергію народних мас на розбудову соборної держави та виборення нею незалежності. Хмельницький вперше зробив спробу розробити наріжні принципи національної державної ідеї. Гнучкість його соціально-економічної політики обумовила класову стабільність, не допустила вибуху громадянської війни на перших етапах творення української держави. Богданові пощастило приборкати охлократичну стихію, здатність українського середовища до отаманства. Та найбільше виявився талант Хмельницького як воєначальника, військового стратега, творця національних збройних сил, новатора військової справи. Його тонкий дипломатичний талант дозволив забезпечити прорив на шляху до міжнародного визнання козацької України.

Список використаних джерел

1. Документы об освободительной войне украинского народа.1648-1654 рр. - К.: Наукова думка, 1965. - 825 с.

2. Історія України: Хрестоматія у двох частинах. - К, 1996. - Ч.1.

3. Бойко О.Д. Історія України. Посібник для студентів вищих учбових закладів. - К., 2005. - 688 с.

4. Горобець В. Переяславсько-московський договір 1654 р. // Історія України. - 2002. - № 9,13. - с.1-6.

5. Смолій В. А, Степанков В.С. Богдан Хмельницький (Соціально-політичний портрет). - К.: Либідь, 1993. - 504 с.

6. Смолій В. А, Степанков В.С. Богдан Хмельницький. Хроніка життя і діяльності. - К.: Наукова думка, 1994. - 264 с.

Размещено на Allbest.ru