Битва під Москвою

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПОВІТРЯНИХ СИЛ

ІМЕНІ ІВАНА КОЖЕДУБА

КАФЕДРА ТАКТИКИ ТА ЗАГАЛЬНОВІЙСЬКОВИХ ДИСЦИПЛІН

РЕФЕРАТ

з навчальної дисципліни «Історія війн та військового мистецтва»

«БИТВА ПІД МОСКВОЮ»

ВИКОНАВ: курсант 315 навч.гр.

ст. солдат Каричковський А.С.

КЕРІВНИК: викладач

підполковник Пугач В.В.

Харків

2015

Зміст

Вступ

1. Ситуація на західному напрямку на кінець вересня 1941 р.

2. Оборонні операції радянських військ під Москвою в жовтні-листопаді

1941 р.

3. Контрнаступ радянських військ під Москвою. (05.12.1941 - 20.04.1942)

4. Наступ радянських військ на західному напрямку

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Серед найбільших подій Другої світової війни велика битва під Москвою посідає особливе місце. Саме, на підступах до столиці першої світової соціалістичного держави, хвалена гітлерівська армія, протягом два роки легким маршем пройшла чимало європейських країн, зазнала перше серйозної поразки. Розгром фашистських військ під Москвою з'явився початком корінного повороту під час війни. Остаточно був похований гітлерівський план «бліцкригу»; перед світом була розвінчана фальшива легенда про «непереможності» гітлерівської армії .Битва під Москвою включає два періоду: оборонний (30 вересня - 5 грудня 1941 р.) і наступальний (5 грудня 1941 р. - 20 квітня 1942 р.). У першому їх Червона Армія провела Московську h,lстратегические наступальні операції: Московську (5 грудня 1941 р. - 7 січня 1942 р.) і Ржевско-Вяземскую (8 січня - 20 квітня 1942 р.). Поза рамок останньої було проведено Болховська фронтова наступальна операція Брянського фронту (8 січня - 20 квітня 1942 р.).

А до осені 1941 року ворогу вдалося блокувати Ленінград з суші, повністю окупувати Україну, прорватися до Ростову-на-Дону і підступитися до Москви. Над столицею Радянського держави нависла загроза захоплення військами гітлерівських загарбників. У жорстоких оборонних боях до Підмосков'я й під Тулою у жовтні-листопаді 1941 року німецько-фашистські війська були знекровлені і втратили наступальний порив. Битва під Москвою першою великим поразкою гітлерівських військ. Цей успіх забезпечив паузу у веденні бойових дій в, втрату німцями стратегічної ініціативи. Можна тільки уявити, які героїчних зусиль знадобилося докласти радянському народові та її армії, щоб виправити становище на фронтах, зупинити противника головному напрямі, та був перейти в контрнаступ.

1. Ситуація на західному напрямку на кінець вересня 1941 р.

Під час оборонних операцій влітку 1941р. Радянські Збройні Сили завдали німецько-фашистським військам важкі втрати і зупинили їх наступ на найважливіших північно- західному і західному напрямках. Проте через невдалий результат бойових дій на Лівобережній Україні в вересні 1941р. і великого переправлення німецько-фашистських військ на московський напрямок ситуація на кінець вересня знову стала надзвичайно напруженою. Ворог готувався до захоплення столиці Радянської держави - Москви (операція “Тайфун”).

До цього часу, не зважаючи на величезну організаторську роботу Радянського уряду і героїзм трудівників тилу, перебудова народного господарства на потреби війни не була ще закінчена. Тил країни не забезпечував виробництва бойової техніки і озброєння в необхідних для ведення війни кількостях. Червона Армія відчувала нестачу в танках, артилерії, авіації, в інженерних засобах і особливо не вистачало протитанкової і зенітної артилерії. Все це надзвичайно загострювало воєнні труднощі.

На західному напрямку радянські війська на кінець 1941р. були об'єднані в три фронти - Західний (командувач генерал-полковник І.С.Конєв), Резервний (командувач маршал Радянського Союзу С.М.Будьонний ) і Брянський (командувач генерал-полковник А.И.Єременко). Всього на трьох фронтах було п'ятнадцять армій, які мали в своєму складі 95 стрілецьких дивізій, 780 танків, 6800 гармат і мінометів, 545 літаків. Особового складу нараховувалось до 800 тис. чоловік.

Проти радянських військ на цьому напрямку на фронті в 720 км були зосереджені війська армій “Центр”: 77 дивізій (в тому числі тд - 14, мд - 8), особового складу 1млн.200 тис., більше 14000 гармат і мінометів, 1700 танків, 950 літаків. Потрібно врахувати, що в піхотних дивізіях німецько- фашистської армії було приблизно в півтора-два рази більше особового складу, ніж в стрілецьких дивізіях Радянської Армії. Тому радянські війська поступались противнику в півтора рази у живій силі, мали менше танків, артилерії і літаків.

Важливими перевагами противника над радянськими військами були його досвід в проведенні великих операцій і висока маневреність. Це відноситься насамперед до великих танкових з'єднань, які дозволяли масувати величезну кількість танків на вузьких ділянках фронту, швидко проривати оборону і розвивати цей прорив в глибину з високими темпами. Основна задача радянських військ полягали у тому, щоб зупинити ці величезні маси танків

2. Оборонні операції радянських військ під Москвою в жовтні-листопаді 1941 р.

Керівники фашистської Німеччини розуміли, що, поки Москва залишається організаторським центром боротьби радянського народу, їм не добитися вирішальної перемоги над Радянським Союзом. Ось чому після провалу літнього наступу німецько-фашистське командування кидає свої основні сили на західний напрямок і протягом місяця детально готує удар на Москву, так звану операцію “Тайфун”.

Задум операції “Тайфун” наполягав у тому, щоб ударами військ з районів Духовщина, Рославль і Глухів розчленувати фронт оборони радянських військ, оточити і знищити основні сили Західного і Брянського фронтів в районах Вязьми і Брянська і в подальшому розвивати наступ на Москву, обходячи її з півночі і півдня при одночасних ударах з фронту.

Для наступу в обхід Москви з півночі були розгорнуті в районі Духовщина 9-а польова армія і 3-я танкова група, в районі Рославля для наступу на Москву з фронту - 4-а польова армія і 4-а танкова група і в районі Глухів для обходу Москви з півдня - 2-а танкова група і головні сили 2-ої польової армії.

Операція була розрахована на два-три тижні. В кінці жовтня фашисти задумували ввійти в Москву.

Задум радянського командування полягав у тому, щоб, опираючись на підготовлену глибоку оборону і глибоке розташування військ, зосереджуючи основні зусилля на найважливіших - в'яземському, юхновському і брянському напрямках, не допустити прориву оборони, завдати якомога більші втрати противнику, виграти час і створити умови для переходу в рішучий контрнаступ. Дане рішення в ситуації, яка склалася, було найбільш доцільним. Радянське Верховне голово командування правильно оцінювало московський напрямок як головний на всьому радянсько-німецькому фронті і приділяло йому велику увагу. Тут були створені чотири оборонні рубежі і московська зона оборони загальною глибиною 300 км, сюди притягались і основні резерви Ставки. Найкраще був підготовлений і зайнятий військами перший рубіж /шість армій Західного, дві армії Резервного і три армії Брянського фронтів/ і другий рубіж /чотири армії Резервного фронту/. Решта рубежів військами не займались.

В цілому оборона радянських військ в цей період продовжувала залишатися слабкою. Відчувалась загальна нестача сил і засобів, в результаті чого оперативна побудова фронтів і більшості армій була одноешелонною, з'єднання отримували для оборони широкі смуги і були розріджені. Була нестача і в інженерному обладнанні оборонних рубежів. В той час основою оборони вважалися батальйонні райони. Обладнувались вони окремо один від одного, в основному окопами на стрілецьке відділення і гніздами для кулеметів, мінометів і протитанкової зброї. Окопи і гнізда не мали між собою ходів сполучення, тому маневрувати силами і засобами під час бою було важко, що вело за собою, як правило, додаткові втрати.

Наступ ударних угруповань противника почався проти військ Резервного і Брянського фронтів 30 вересня і проти Західного фронту 2 жовтня 1941р. Маючи на цих напрямках переважаючі в 5-8 разів сили, противник швидко прорвав тактичну зону оборони. На всіх напрямках командувачі арміями і фронтами провели контратаки і контрудари силами других ешелонів і резервів, що сповільнило наступ противника, проте не призвело до розгрому ворожих сил. Ударні танкові угруповання противника просувалися в оперативну глибину оборони. 14 жовтня основні сили 3-ої фашистської танкової групи увірвалися в Калінін, вийшли на ближні підступи до Волоколамська; основні сили 4-ої танкової групи досягли району Малоярославець; 2-а танкова армія ще 3-4 жовтня захопила Орел і намагалась розвинути наступ на Тулу. Внаслідок глибокого прориву ворожих угруповань в тил радянських військ частина з'єднань 19, 20, 24 і 32-ої армій виявилась оточеною в районі Вязьми, а 3, 13 і 50-ої армій Брянського фронту - в районі брянських лісів. Створилась загроза прориву противником Можайської лінії оборони.

Верховним Головнокомандуванням було прийнято ряд заходів. На Можайську лінію оборони воно швидко висунуло декілька свіжих дивізій. Війська Західного і резервних фронтів об'єднало в один Західний фронт під командуванням генерала армії Г.К.Жукова. Військам, які опинилися в оточенні, був відданий наказ - з боями відходити на підготовлені рубежі оборони. 17 жовтня був створений Калінінський фронт, силами якого 18-20 жовтня здійснений контрудар по 3-й танковій групі противника, в результаті чого на калінінському напрямку ворог перейшов до оборони.

На орловсько-тульський напрямок були висунуті стрілецький корпус і дві танкові бригади. Особливо проявила себе 4-а танкова бригада під командуванням полковника М.Є. Катукова. Широко застосовуючи засади, бригада протягом декількох днів стримувала удари двох танкових дивізій ворога і за цей час знищила 133 ворожих танка. За бойові успіхи на орловсько-тульському напрямку 4-а танкова бригада була перетворена в 1-у Гвардійську танкову бригаду.

В своїй книзі “Спогади солдата” Гудеріан, який командував тоді 2-ю танковою групою, визнає перевагу танків Т-34 і вмілі дії радянських танкістів. “Втрати росіян були значно менші від наших втрат”, - пише він.

Тільки на кінець жовтня противнику вдалося підійти до Тули. Багаторазові атаки танків і мотопіхоти противника були відбиті військами 50-ої армії Брянського фронту і частинами тульського народного ополчення.

19 жовтня 1941р. Державний комітет оборони виніс рішення, за яким в Москві оголошувалося положення облоги. Оборона столиці на рубежах 100-120 км західніше Москви покладалась на війська Західного фронту, а оборона на ближніх підступах - на війська Московського воєнного округу. Ця постанова мала велике значення для оборони столиці: підвищувалась відповідальність військ, наводився суворий порядок в прифронтовому районі, зміцнювався тил, збільшувалась впевненість в перемозі над ворогом.

До кінця жовтня 1941р. три найсильніші угруповання ворога, кинуті на Москву, були зупинені. Перший наступ фашистських військ на Москву був відбитий. Німецькі дивізії групи армій “Центр” отримали значні втрати. Це виявилось результатом високої стійкості і героїзму радянських військ, ростом воєнної майстерності командирів і солдатів Червоної Армії, безперервного нарощування сил на підступах до Москви, значного зміцнення авіаційного прикриття і ударів радянської авіації по противнику, який наступає. Своєю впертістю і активними діями з'єднання Червоної Армії змусили противника розосереджувати сили на широкому фронті і наступати на напрямках, що розходяться. Ворогу вдалося в жовтні 1941р. просунутися на 230-250 км, але його війська були сильно виснажені, а ударні угруповання розтягнуті.

Проте, не зважаючи на зрив жовтневого наступу німецько-фашистських військ на Москву, ситуація на західному стратегічному напрямку залишалась дуже важкою. Вороже командування не відмовилось від захоплення Москви до початку зими.

В зв'язку з цим гітлерівське головне командування в кінці жовтня поставило перед групою армій “Центр” задачу - підготувати і здійснити новий наступ з метою знищення радянських армій на підступах до Москви і одночасно оточити місто.

В другому наступі на Москву ворог створив два ударні угруповання. Північне ударне угруповання розгорнулось в районі Волоколамська в складі 3-ої і 4-ої танкових груп для удару на Москву з північного-заходу, і Південне ударне угруповання розгорнулось південніше Тули в складі 2-ої танкової армії для удару з південного-заходу.

Радянське Верховне Головнокомандування направляло бойову діяльність військ Західного фронту на вдосконалення оборони, на зрив наступу противника, який готувався шляхом завдання контрударів, прорвати оборону для прискорення зосередження резервів в районі Москви.

Оборона військ Західного фронту в листопаді була більш бездоганною і стійкою, ніж в літні місяці 1941р. Причиною цього було поповнення радянських стрілецьких дивізій особовим складом і бойовою технікою. Якщо у жовтні противник мав 2000 танків, а Західний фронт 450, то в листопаді противник мав 1500 танків, а Західний фронт майже 700, тобто тільки вдвічі менше. Сили авіації, яка підтримувала Західний фронт, за цей час збільшились в чотири рази, а авіації противника - зменшились на 150-200 літаків.

Командування арміями дуже велику увагу звертало на створення сильної протитанкової оборони, особливо в районах шосейних доріг, а також на обладнання протитанкових і протипіхотних загороджень. В арміях готувалась головна смуга оборони і друга оборонна смуга на глибині 15-20 км від переднього краю оборони. В головній смузі і в глибині створювались протитанкові райони, в які входило по декілька артилерійських батарей, окремі танки і прикривались протитанковими і протипіхотними загородженнями.

Стрілецькі дивізії найчастіше мали всі три стрілецьких полки в першому ешелоні і в резерві - один-два стрілецьких батальйони. Тим самим більша частина піхоти і її вогневих засобів притягувалась до боротьби за передній край головної смуги оборони.

Оборонні операції будувалися в основному так само, як і у вересні цього року, але спостерігалось з'єднання окремих окопів по фронту ходами сполучення в межах ротних і батальйонних районів. Це був початок переходу до оборони із застосуванням траншей.

15-16 листопада 3-я і 4-а танкові групи противника перейшли в наступ, а 18 листопада почала наступ 2-а танкова армія. Через декілька днів 2-а німецько-фашистська армія перейшла в наступ проти Південно-Західного фронту в напрямі на Єлець.

На великому фронті від р. Волга до Лівни знову розгорнулись запеклі бої, в яких повинна була вирішитися гігантська битва за Москву. Ворог одразу ж відчув посилений опір.

В боях на підступах до Москви радянські війська проявили особливу увагу і стійкість. Один з багатьох прикладів мужності і героїзму продемонструвала група бою 316-ої стрілецької дивізії генерала І.В.Панфілова в битві південніше Волоколамська на роз'їзді Дубосєково. Група винищувачів танків (28 чоловік) на чолі з політруком Клочковим 16 листопада безстрашно вступила в бій з ротою фашистських автоматників, яка підтримувалась танками. Радянські воїни відбили декілька ворожих атак, підпалили до 20 танків, багато з них полягли смертю хоробрих, деякі були ранені, але не здали ворогу своєї позиції.

Армії правого крила Західного фронту /30-а і 16-а/ опинились під ударом всіх сил 3-ої і 4-ої танкових груп противника і, не зважаючи на героїзм і самовідданість воїнів не змогли втримати головної смуги оборони. В запеклих битвах війська правого крила Західного фронту відходили на тилові оборонні рубежі, завдаючи противнику великі втрати.

В кінці листопада передові частини Північної ударної групи противника вийшли на рубіж каналу ім. Москви. Противник за двадцять діб просунувся на 100 км з темпом 3,5 - 5 км на добу. В цій ситуації Верховне Головнокомандування організувало контрудари частиною сил резервних армій /1-ої і 20-ої/ в районах Дмитрів і Південніше. В результаті цих контрударів противник біля Дмитрова був розбитий, відкинутий на західний берег каналу і змушений перейти до оборони.

На лівому крилі Західного фронту головним силам німецько-фашистської 2-ої танкової армії вдалося глибоко проникнути в тил 50-ої армії. Але головні сили цієї армії продовжували міцно втримувати Тулу і прилягаючий до неї район, що зберегло стійкість оборони решти армій лівого крила і дозволило завдати ряд потужних контрударів.

В результаті 5 грудня 2-а танкова армія під ударами радянських військ була змушена закінчити свій наступ і перейти до оборони. В цей же час в районі Рязані закінчувала зосередження 10-а армія резерву Ставки.

До 5 грудня 1941р. німецько-фашистські війська групи армій “Центр” були зупинені на всьому фронті своїх дій.

Другий наступ гітлерівської армії на Москву був також зупинений.

3. Контрнаступ радянських військ під Москвою

(05.12.1941 - 20.04.1942)

В результаті оборонних операцій, проведених радянськими військами в жовтні-листопаді, ворожий наступ був зупинений. До початку грудня 1941року. Ставка Верховного Головнокомандування закінчила зосередження на московському напрямку шістьох резервних армій, що змінило співвідношення сил. Тепер радянські війська Західного, Калінінського і правого крила Південно-Західного фронтів зрівнялись з противником у живій силі, переважали його в авіації в два рази і тільки в танках і артилерії поступалися в 1,5-2 рази.

В основі задуму на контрнаступ була ідея одночасного розгрому головних ударних угруповань німецько- фашистських військ, які діяли під Москвою, і наступного знищення основних сил групи армій “Центр” західніше Москви. Головна роль надавалась військам Західного фронту, завдання якого було в розгромі і знищенні північних і південних угруповань ворога. Калінінський фронт повинен був розгромити калінінське, а Південно-Західного фронт - єлецьке угруповання противника.

Оперативна побудова військ Західного фронту була одноешелонною. Смуга дій досягала 600 км В цій смузі оперативна щільність була наступною: одна дивізія на 8,5км, 10-11 гармат і мінометів і 1-2 танки на 1 км фронту. На напрямках головних ударів щільність підвищувалася: одна дивізія на 3-4 км і до 20-30 гармат на 1 км фронту.

Армії правого крила фронту /30, 1 уд., 20 і 16-а/ отримали завдання розгромити угруповання противника в районі Клину, Істри, в подальшому вийти на рубіж Зубцова, Гжатська.

За дві доби битв радянські війська зламали опір противника і захопили населені пункти Рогачів, Яхрома, Червона Поляна. Ворог змушений був розпочати відхід своїх військ на рубіж Клин, Істра. Долаючи опір ворога, радянські війська 14 грудня оточили угруповання противника в районі Клин і 15 грудня закінчили його ліквідацію. Після цього радянські війська перейшли до переслідування.

До 25 грудня 1941р. війська правого крила фронту вийшли на рубіж рр. Лама і Руза, де противник організував оборону на заздалегідь підготованому рубежі. Спроби радянських військ з ходу прорвати цей рубіж успіху не малиНаступ був зупинений і почалась підготовка до прориву оборони ворога на широкому фронті.

Таким чином, в період з 6 по 26 грудня армії правого крила Західного фронту розгромили оборону противника, завдали значні втрати 3-й і 4-й танковим групам і відкинули розбиті ворожі дивізії на 90-100 км.

Калінінський фронт, співдіючи арміям правого крила Західного фронту, завдав поразку калінінському угрупованню німецько-фашистських військ і захопив місто Калінін.

Війська лівого крила фронту (49, 50, 10-а А і 1-й гв.КК) отримали завдання розгромити протидіючі сили 2-ої танкової армії і вийти на рубіж Калуга, Козельськ.

6-8 грудня 2-а танкова армія противника отримала удари радянських військ з трьох сторін, а її тилу загрожували війська правого крила Південно-Західного фронту. Противник почав відводити свої війська в західному напрямку. Війська 10-ої, а потім і 50-ої армій перейшли до переслідування.

В період переслідування були здійснені сміливі і дуже повчальні дії по захопленню Калуги. Для захоплення міста командувач армії створив рухоме угруповання в складі танкових, кавалерійських і лижних частин, яке відкрито проникло в глибину розташування противника і, просуваючись вдень і вночі, за три доби пройшло 90 км по лісистій місцевості і глибокому снігу без доріг. 21 грудня рухома група зав'язала бій за Калугу і до 25 грудня, до підходу головних сил армії, вела бій у місті, відрізана від своїх військ. 30 грудня Калуга була звільнена.

З 6 по 30 грудня війська лівого крила Західного фронту завдали поразку 2-й танковій армії і відкинули її на захід на 220 км.

Війська Південно-Західного фронту, допомагаючи військам лівого крила Західного фронту, завдали поразку єлецькому угрупованню противника і просунулись на захід на 100-200 км.

Таким чином за 20-25 днів контрнаступу радянських військ групі армій “Центр” - головному угрупованню ворога - було завдано значної поразки; були розбиті її обидві ударні групи, а також війська в районі Калініна і Єлевця, розгромлено біля 40 дивізій, з них 15 танкових і моторизованих. Безпосередня загроза Москві була ліквідована.

Німецько-фашистські війська були відкинуті від Москви на 100-250 км.

4. Наступ радянських військ на західному напрямку

В результаті контрнаступу до кінця 1941р. радянські війська вийшли на рубіж: Селіжарово, Малоярославець, Калуга, Козельськ.

Наступ на західному напрямку повинні були здійснювати чотири фронти: Північно-Західний, Калінінський, Західний і щойно-створений, з 25 грудня 1941р., Брянський.

Північно-Західний фронт мав завдання завдати головний удар на Торопець, Ярцево і допоміжний - на Холм. Калінінський фронт повинен був завдати удар у напрямку на Ржев, Вязьму і обійти групу армій “Центр” з північного заходу. Західний фронт мав завдання продовжувати наступ в західному напрямку, зосереджуючи основні зусилля для удару на Вязьму з північного сходу і південного сходу. Брянський фронт повинен був наступати на Болхов і Орел.

Північно-Західний фронт почав наступ ударним угрупованням 9 січня і до кінця 21 січня вийшов на рубіж Великі Луки, Веліж, Білий.

Калінінський фронт почав наступ 8 січня і до 15 січня війська ударного угруповання фронту обійшли Ржев з заходу і вийшли в район західніше Гжатська. Наступ військ Західного фронту почався 10 січня. Після півторагодинної артилерійської підготовки піхота і танки перейшли в атаку, артилерія підтримувала атаку послідовним зосередженням вогню.

Наступ був ускладнений через глибокий сніг, протягом доби стояла завірюха, артилерія супроводу відставала. Авіація не діяла через погані метеорологічні умови. Тільки 12 січня війська правого крила фронту закінчили прорив головної смуги оборони противника. Зранку 13 січня в прорив була введена рухома група в напрямку Шаховської. Операція завершилась успішно. Всі армії правого крила Західного фронту перейшли в загальний наступ.

До 25 січня війська правого крила Західного фронту вийшли на рубежі Зубцов, Гжатськ, де бої прийняли запеклий і затяжний характер.

Війська лівого крила Західного фронту завдали удару в напрямку Вязьми. Радянські війська зустріли тут впертий опір. Було вирішено висадити в тилу противника повітряний десант і у взаємодії з військами Калінінського фронту захопити місто.

22 січня південніше Вязьми був викинутий повітряний десант 4-го повітряно-десантного корпусу кількістю 1643 чоловіки. Десант протягом 12 днів зайняв декілька пунктів в тилу ворога, чим посприяв просуванню військ фронту до Вязьми.

В кінці січня були перерізані основні комунікації армій “Центр”. В районі Вязьми з 2 лютого 1942р. розгорнулись запеклі битви. Проте закінчити оточення і знищення ворожих військ не вдалось. Це пояснюється насамперед тим, що війська Західного фронту не мали в той період необхідних резервів і великих з'єднань бронетанкових військ, а також тим, що противник підсилював групу армій “Центр” новими підкріпленнями з заходу.

Введенням свіжих сил, які були призначені для літньої кампанії 1942р., фашистам вдалося втримати в своїх руках ржевськогжатськовязьменський плацдарм. Радянські війська змушені були відійти від Вязьми.

В результаті загального наступу Радянської Армії на західному напрямку в січні-квітні 1942р. було розгромлено 39 дивізій противника. Німецько-фашистські війська були відкинуті на захід в центрі на 60 км і на флангах - на 100-150 км від лінії оборони, яку займав противник на кінець грудня 1941р. Радянські війська вийшли на лінію Домянськ, Холм, Великі Луки, Веліж, Білий, Ржев, Гжатськ, Кіров.

битва москва радянський

Висновки

Найважливішим результатом битви під Москвою є зрив німецького плану “блискавичної” війни. Під Москвою був розвіяний міф про непереможність гітлерівської армії. Героїчними зусиллями радянського народу і його збройних сил ворогу було завдано першу велику поразку в другій світовій війні.

Перемога під Москвою підняла моральний дух радянських воїнів, зміцнила їх віру в можливість повного розгрому ворога.

Червона Армія в битві під Москвою продемонструвала свою перевагу над німецько-фашистською армією. Це змушені були визнати навіть німці. Генерал Гудеріан, який командував під Москвою 2-ю танковою армією, в книзі “Спогади солдата” писав: ”Російський солдат завжди відрізнявся особливою впертістю, твердістю характеру і великою невибагливістю. В другій світовій війні стало очевидним, що і радянське верховне командування володіє високими завдатками в області стратегії ”.

Перемога під Москвою мала велике міжнародне значення. Вона дала надію народам Європи на визволення з- під гніту німецько-фашистських загарбників. Під впливом цієї перемоги підсилилась національно-визвольна боротьба в колоніальних і залежних країнах.

В оборонних битвах Червона Армія отримала багатий досвід ведення активної оборони одночасно декількома фронтами в смузі шириною від 700 до 1000 км При цьому фронт оборонявся в смузі 250-300 км, армія - 50-100 км Глибина оборони армій досягала 15-20 км, дивізій - 5-8 км.

Під час оборонних дій війська фронтів завдавали сильні контрудари і контратаки, чим затримували просування німецько-фашистських військ до Москви і виснажували їхні сили.

Важливе значення для стійкості оборони радянських військ мали заздалегідь підготовані оборонні рубежі глибиною до 300 км.

Вдалі оборонні дії підготували умови для переходу радянських військ в контрнаступ. Він розпочався без оперативної паузи. Головні удари завдавалися з метою розгромлення найбільш сильних флангових угруповань противника. Смуга наступу Західного і частини сил Калінінського і Південно-Західного фронтів досягала 1000км, а глибина просування склала 100-250 км.

В результаті контрнаступу були розгромлені основні танкові сили ворога і створені умови для переходу Червоної Армії в загальний стратегічний наступ на найважливіших напрямках радянсько-німецького фронту.

В наступальних операціях під Москвою покращилась тактика радянських військ. Стрілецькі з'єднання і частини в умовах сніжної і суворої зими широко застосовували маневр по обходу і оточенню опорних пунктів противника, вміло діяли вночі.

Битва під Москвою підтвердила вирішальну роль артилерії при прориві оборони противника і забезпеченні дій піхоти і танків в глибині. Тут був отриманий перший досвід масованого застосування авіації на вибраних напрямках головного удару.

Перемога під Москвою виявилась результатом героїчних зусиль радянського народу і його збройних сил, великої творчої діяльності військ і командування всіх ступенів, які приймали участь в цій битві

Список використаної літератури

1. Бокачов С.В., Гусєв В.І., Кіт А.І., Кривизюк Л.П., Посмітюх О.І.: Короткий курс історії воєнного мистецтва (Друга світова війна) навчальний посібник - Львів: ЛВІ, 2005.- 268 с.

2. Історія війн та військового мистецтва: навчальний посібник. О. В. Заліван, О. М. Желтобородов, В.В. Пугач та ін. - Х.: ХУПС, 2007. - 259 с.

3. Спектор А.А., Шереметьева Т.Л. История войн России. От Киевской Руси до наших дней. - Минск: Харвест, 2006.- 645 с

4. Урланис Б. Ц. Войны и народонаселение Европы: Людские потери вооруженных сил европейских стран в войнах ХVІІ - ХХ веков (Историко- статистическое исследование). - М.: Соцэкгиз, 1960. - 375с.

5. . Історія війн та збройних конфліктів в Україні. Енциклопедичний довідник. - К.: Вид-во гуманітарної літератури, 2004. - 517 с.

Размещено на Allbest.ru