Початок десталінізації та демократизації суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему

Початок десталінізації та демократизації суспільства

Виконав:

студент IV курсу групи 03

Коломієць Богдан

План

1. Внутрішньополітичне життя в Україні після Великої Вітчизняної Війни

2. Зовнішньополітичні акції УРСР

3. Внутрішньополітичне становище. Початок десталінізації

1.Внутрішньополітичне життя в Україні Великої Вітчизняної Війни

Правлячою політичною силою, яка монопольне визначала шлях розвитку суспільства, була партія. Партія більшовиків України існувала на правах обласної організації і була звичайним виконавцем волі керівництва ВКП(б). Протягом війни кількість українських комуністів зменшилася з 680 тис. до 200 тис. чол. Лише в 1949р. Компартія України досягла за чисельністю довоєнного рівня.

Партійно-державне керівництво УРСР за вказівкою з Москви частково змінило державну символіку республіки. У листопаді 1949 р. Президія Верховної Ради УРСР прийняла укази про Державний герб УРСР, Державний прапор УРСР і Державний гімн УРСР. Червоний прапор з написом «УРСР» замінено двоколірним: верхня частина в дві третини ширини полотнища була червоною, а нижня мала світло-блакитний (лазуровий) колір. У верхній частині прапора містилось зображення серпа і молота, а над ними - п'ятикутної зірки. Змін зазнав також герб УРСР. На початку 1950 р. було створено Державний гімн УРСР.

Як і раніше, повоєнна Україна мала всі зовнішні атрибути суверенної республіки, котра на федеративних засадах входила до СРСР. Але фактично вона залишалася складовою частиною унітарної надцентралізованої держави, керівництво якої прагнуло до соціально-політичної й культурної уніфікації всіх підконтрольних територій. Разом з тим зовнішньополітичні інтереси центру сприяли певним амінам статусу України у складі Радянського Союзу. Напередодні переговорів про утворення Організації Об'єднаних Націй Х сесія Верховної Ради СРСР, що працювала 28 січня - 1 лютого 1944р., прийняла закон про відновлення ліквідованих на початку 20-х рр. прав зовнішнього представництва всіх союзних республік. У березні 1944 р. рішення про відновлення цих прав прийняла Верховна Рада УРСР. Відповідно до цих актів у структурі державних органів республіки утворено Народний комісаріат закордонних справ. Його очолив Д. Мануїльський. У той же час Верховна Рада прийняла закон про утворення Народного комісаріату оборони УРСР. Наркомом оборони республіки було призначено генерал-лейтенанта В. Герасименка. Але ця акція мала суто символічний, цілком фіктивний характер. Наркомат оборони, не встигнувши народитись, припинив існування, бо це суперечило лінії центру, який прагнув мати єдині збройні сили і не бажав ділити це право будь з ким у республіці.

2.Зовнішньополітичні акції УРСР

У ході переговорів про утворення ООН радянська сторона висунула пропозицію про включення до майбутньої міжнародної організації усіх радянських республік як повноправних членів. Цю пропозицію союзники відкинули, але для України та Білорусі, що були найзначнішими за чисельністю населення та територією і найбільше постраждали від війни, було зроблено виняток. 26 червня 1945 р. на конференції Об'єднаних Націй у Сан-Франциско делегація Української РСР, як і делегації інших держав-засновниць, підписала Статут ООН.

Як член ООН, УРСР брала участь у роботі кількох її департаментів, службових структур, у тому числі Комісії з прав людини, статистичної, гуманітарно-культурної та інших. Перша сесія Генеральної Асамблеї ООН у 1946р. обрала УРСР членом Економічної і Соціальної Рад ООН терміном на 1 рік. В 1948-1949 рр. Україна стала непостійним членом Ради Безпеки ООН - її представників запрошують до роботи деяких інших структур організації, в тому числі Міжнародного суду та ін.

Делегація України була активним учасником Дунайської конференції 1948 р., що забезпечила режим торгового судноплавства на Дунаї й захистила суверенні права придунайських країн.

У 1946-1947 рр. делегація України на чолі з міністром закордонних справ республіки Д. Мануїльським брала участь у роботі Паризької конференції з питань розробки і підписання мирних договорів з колишніми союзниками Німеччини. Разом з представниками Радянського Союзу українські дипломати працювали над вирішенням питання про греко-болгарський та югославсько-італійський кордони, недоторканність кордонів Албанії,

16 серпня 1945 р. було підписано радянсько-польський договір про державний кордон. Відповідно до нього нова лінія кордону проходила за 5-6 км від «лінії Керзона» на користь Польщі. Крім того, до Польщі додатково переходила тридцяти кілометрова територія в районі р. Солонія і м. Крилов, тобто значна частина українських етнічних земель (Надсяння, Лемківщина, Холмщина, Підляшшя).

Уточнення кордонів між двома державами відбувалося й пізніше. На прохання Польщі на початку 50-х рр. Україна поступилася Устрицьким районом Дрогобицької області, а до Львівської області увійшли землі довкола м.Кристонопіль (пізніше перейменованого в Червоноград).

Однак самостійність України в питаннях зовнішньої політики була чисто умовною і мала імітаційний характер. Українські дипломати завжди погоджували свою позицію з установками відповідних зовнішньополітичних служб Міністерства закордонних справ СРСР.

Та все ж, незважаючи на відсутність власної лінії у міжнародній діяльності, вихід України на міжнародну арену мав, безперечно, позитивне значення. Він підтримував у масах населення України державницькі настрої і в той же час розкривав очі на кричущу невідповідність між формальним зовнішньополітичним статусом України та її фактичним становищем абсолютно залежної території радянської імперії.

3. Внутрішньополітичне становище. Початок десталінізації

Суспільно-політичне життя УРСР мало змінилося на початку 50-х років. Радянським Союзом правив всесильний "вождь народів", а партійне керівництво України на чолі з Л. Мельниковим слухняно виконувало всі вказівки з Москви. Верховна Рада УРСР та Рада Міністрів слугували ширмою для партійного керівництва усім життям республіки.

Зі смертю Сталіна 5 березня 1953 р. радянське керівництво певний час перебувало у стані розгубленості. "Хазяїн", який збирався жити вічність, не визначив собі наступника. Перші кроки по зміцненню власних позицій зробив один з найближчих соратників Сталіна - Л. Берія. Саме йому належать перші кроки у напрямку десталінізації радянського суспільства. У травні 1953 р. він подав до Президії ЦК КПРС доповідну записку, в якій піддавалася гострій критиці хибна політика й масові необґрунтовані репресії у двох "больових точках" тогочасного СРСР - у Прибалтиці та Західній Україні, де так звані "оперативно-чекістські операції" обернулися на масштабні акції, спрямовані проти цивільного населення, а "порушення норм соціалістичної законності" стало буденним явищем. Він же запропонував радянським керівникам припинити за рахунок населення СРСР, будувати "соціалізм" у Східній Німеччині, а піти назустріч вчорашнім союзникам по Антигітлерівській коаліції у створенні об'єднаної демократичної Німеччини.

Але невдовзі змовникам на чолі з М. Хрущовим вдалося заарештувати Л. Берію, якого побоювалася більшість членів тогочасного радянського керівництва, звинуватити його у співробітництві з британською розвідкою (звичний для того часу штамп) й розстріляти.

Микита Хрущов влаштовував учорашніх сталінських соратників: він не був "злим генієм" або "чорним янголом", як Л. Берія (взагалі Хрущов був далеко не генієм в усіх відношеннях), його не боялися. Вважалося, що новим першим секретарем ЦК КПРС легко можна буде маніпулювати й скеровувати у потрібному напрямку. Він і справді зберіг у собі чимало суто людських якостей, що були особливо виразними на тлі антигуманізму "батька народів" - нелюда Сталіна. Відтак почалася дуже обмежена, десталінізація радянського суспільства:

почалася часткова реабілітація розстріляних та загиблих у концтаборах відомих діячів комуністичної партії, таких як С. Косіор, В. Чубар, П. Постишев та ін.;

ліквідовано воєнні трибунали військ МВС, Особливу нараду МВС, що мали право застосовувати висилку, заслання та ув'язнення;

припинено політичні справи, розпочаті наприкінці життя Сталіна;

випущені з концтаборів в'язні, що потрапили туди за дріб'язкові провини - анекдоти про Сталіна чи радянську владу;

розпочалася поступова ліквідація концтаборів;

оголошена амністія особам, засудженим на строк до 5 років - вагітним жінкам, неповнолітнім до 18 років, жінкам, які мали дітей до 10 років;

частково амністовані громадяни, що під час війни співробітничали з німцями. україна зовнішньополітичний суспільний десталінізація

Однак амністія не поширювалась на велику частину в'язнів, особливо учасників українського національно-визвольного руху.

Водночас із розгортанням критики "культу особи" Сталіна М. Хрущов, особисто причетний до репресій і у Москві і в Україні, розпорядився таємно вилучити із центральних та українських архівів усі документи, які б засвідчували його власну участь у "Великому терорі".

Навчально-методична література

1.Крипякевич І. Історія України - Львів 1990 - 511с.

2.Нагаєвський І. Історія української держави двадцятого століття - 1993 - 413с.

3.Історія держави і права України / за ред. В.Г.Гончаренка. - 1996 - 288с.

4.Бойко О.Д Історія України: Навч. посіб. - 2005 - 688с.

Размещено на Allbest.ru