Політика "воєнного комунізму" та її здійснення в Україні
Історія виникнення та сутність поняття "воєнний комунізм". Радянська влада і контроль в Україні (1919-1920 рр.), характерні риси процесу радянізації. Етапи формування радянської державності. Суть соціально-економічної політики більшовицького уряду.
Рубрика | История и исторические личности |
Вид | реферат |
Язык | украинский |
Дата добавления | 13.12.2015 |
Размер файла | 36,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru
ХАРКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПОВІТРЯНИХ СИЛ
ІМЕНІ ІВАНА КОЖЕДУБА
Кафедра філософії
РЕФЕРАТ
з дисципліни «Історія України»
На тему: «ПОЛІТИКА «ВОЄННОГО КОМУНІЗМУ» ТА ЇЇ ЗДІЙСНЕННЯ В УКРАЇНІ»
ВИКОНАВ:
курсант 422 навчальної групи
ст. солдат ХУТОРНА І.В.
ПЕРЕВІРИВ:
доцент, викладач кафедри філософії
ПРИЙМАК О.О.
Харків-2015
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. УКРАЇНА ПІД ВЛАДОЮ БІЛЬШОВИКІВ У 1919-1920 РР.
РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ РАДЯНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ СИСТЕМИ
РОЗДІЛ 3. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА БІЛЬШОВИЦЬКОГО УРЯДУ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Воємнний комунімзм -- назва внутрішньої політики більшовиків в 1918-1921 роках під час Громадянської війни. Основною ціллю більшовиків було утримання власної влади в країні та забезпечення Червоної гвардії та Червоної Армії продовольством та іншими необхідними ресурсами -- в умовах війни, відсутності легітимної політичної влади та недіяльності звичайних економічних механізмів керування економікою та народним господарством. воєнний комунізм радянський більшовицький
Поняття «воєнний комунізм» ввів в політичний лексикон, теоретично обґрунтував та пояснив, відомий російський марксист-теоретик О.О.Богданов у своїй лекції «Доля робочої партії та нинішньої революції» в грудні 1917, яка в січні 1918 р. була надрукована окремою статтею.
В офіційний радянський політичний лексиці поняття «Воєнний комунізм» поширилося дещо пізніше -- після використання його в промовах навесні 1921 р. на X-му з'їзді РКП (б) В.І.Леніним та іншими його соратниками. Без посилання на першоджерело-автора, Ленін використав цей термін ретроспективно -- для виправдання попередньої політики більшовиків: «Надто поспішний, прямолінійний, непідготований «комунізм» наш викликався війною й неможливістю ні дістати товари, ні пустити фабрики». Одночасно із взяттям терміну в лапки пропонувалася схема пояснення провалу політики, яка передувала НЕПові: обумовлена війною господарська розруха. Насправді, однак, саме розруха стала наслідком цієї політики, адже громадянська війна розпочалася фактично тільки з літа 1918 року, тобто одночасно з активним проведенням політики воєнного комунізму, і відповідно він ніяк не міг бути реакцією на неї. Дійсно, проводився воєнний комунізм в складні часи громадянської війни і багато заходів були реакцією на поточну ситуацію, однак в своїй основі «воєнний комунізм» був аж ніяк не воєнним, а саме безпосередньою спробою побудови комуністичного ладу. Тож усю політику воєнного комунізму слід розглядати не як вимушені дії більшовиків, а як їх зумисну програмну політику. Воєнний комунізм був не «збоєм» системи -- це був закономірний результат втілення в життя комуністичної доктрини.
РОЗДІЛ 1. Україна під владою більшовиків у 1919 - 1920 рр.
Протягом зими-весни 1919 р. над територією України (за винятком Надзбруччя і західних областей) знову було встановлено радянський контроль. Формування державних інститутів розпочалося зі створення Тимчасового робітничо-селянського уряду України, перейменованого пізніше в Раду народних комісарів (РНК) України. Очолив уряд професійний революціонер X. Раковський.
Радянська влада в Україні будувалася відповідно до зразків, що утвердилися в радянській Росії. Із в січня 1919 р. і до прийняття Конституції 1937р. офіційною назвою держави стала Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР, після 1937 -- УРСР). Вищим органом державної влади був Всеукраїнський з'їзд Рад, у період між з'їздами -- Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК). На місцях влада належала місцевим радам. 10 березня 1919 р. третій з'їзд Рад прийняв Конституцію УСРР і тим самим узаконив в Україні радянську владу.
Конституція закріплювала диктатуру пролетаріату, відміну приватної власності і позбавлення виборчих прав експлуататорських класів. Пролетарський характер держави закріплювала непропорційна система виборів депутатів.
Таким чином, характерними рисами процесу радянізації України були такі:
— проходив «зверху вниз»;
— здійснювався за зразком РРФСР та під її керівництвом;
— мав антинаціональний характер;
— мав суворий централізм;
— більшість вищих чиновників була неукраїнського походження.
Суть політичного курсу більшовиків полягала в прискореній насильницькій ломці існуючої в Україні економічної системи, що ґрунтувалася на товарно-грошових відносинах, і заміні її прямим товарообміном, здійснення якого покладалося на державних чиновників. Така політика дістала назву «воєнного комунізму» й була доказом віри в можливість негайної заміни капіталізму соціалізмом.
Найважливіші заходи воєнно-комуністичної політики:
– відміна товарно-грошових відносин, натуралізація в оплаті праці (карткова система розподілу продуктів, зрівняльний розподіл);
— проведення повної націоналізації всіх підприємств, державний контроль над виробництвом;
— мілітаризація праці (загальна трудова повинність, трудова мобілізація);
— заборона приватної торгівлі;
— введення продрозкладки (фактично реквізиція врожаю селян продзагонами з Росії; до початку липня 1919 р. діяло 46 продзагонів з кількістю 1500 бійців; у 1919 р. на українське село наклали продрозкладку в 140 млн пудів, до наступу дєнікінських військ вдалося зібрати не більше 7 млн пудів);
— початок колективізації селянських господарств (на літо 1919 р. було створено близько 500 колективних господарств);
-- формування жорсткої вертикальної системи управління (система главків);
— трудова повинність, мілітаризація праці, примусова праця «буржуазних елементів».
Запровадження в Україні «воєнного комунізму» супроводжувалося різким звуженням її суверенітету:
— КП(б)У, профспілки, Комуністична спілка робітничої молоді України фактично були філіями відповідних російських організацій і керувалися з Москви;
— РНК України, УРНГ діяли під безпосереднім керівництвом РНК та ВРНГ РСФРР;
— у травні-червні 1919 р. створено військово-політичний союз радянських республік; об' єднанню під керівництвом вищих державних органів Російської Федерації підлягали: військова організація і військове командування народного господарства, залізниці, фінанси; 4 червня ліквідовано Український фронт, а з підрозділів, що входили до його складу, утворили три армії.
Друга половина 1919 р. характеризувалася гострою боротьбою в Україні між Червоною армією, білогвардійцями і військами УНР. На середину року більшу частину України контролювали більшовики. Проте політика «воєнного комунізму» різко негативно налаштувала проти них українське селянство, повстання якого фактично змело радянську владу. Такою ситуацією скористались білогвардійці та війська УНР.
У травні 1919 р. білогвардійські війська генерала Денікіна, які контролювали Донбас, Дон, Кубань і Північний Кавказ, перейшли у рішучий наступ. Подолавши опір Південного фронту Червоної армії, вони оволоділи майже всією Лівобережною Україною і рухались далі на Київ. Тим часом інші частини армії Денікіна розгортали наступ на Москву згідно з директивою від 25 червня 1919 р.
Одночасно на Правобережній Україні проти більшовиків розгорнули наступ частини армії УНР. Згідно з угодою між урядами УНР і ЗУНР Українська Галицька Армія (У ГА) влилася в армію УНР для продовження спільної боротьби за незалежність України. Кількісний склад об' єднаної армії становив 80 тис. осіб, з яких 50 тис. були галичани. Об' єднана армія розгорнула наступ у двох стратегічних напрямках: на Київ та Одесу. Спочатку наступ розвивався успішно і вже ЗО серпня галичани під командуванням Кравса вступили в Київ. Одночасно з лівого берега Дніпра до Києва вступили частини білої армії під командуванням генерала Бредова. Українські частини змушені були відійти до Василькова. Залишення Києва було рівносильним поразці. Ця подія увійшла в історію як «Київська катастрофа».
Першою припинила збройний опір УГА, яка після сепаратних переговорів перейшла на бік денікінців. Є. Петрушевич виїхав до Відня. Директорія розпалася. Війська УНР під командуванням С. Петлюри ще деякий час чинили опір. Опинившись в оточенні ворогів, залишки української армії перейшли до партизанських методів боротьби. Генерал М. Омелянович-Павленко очолив рейд частин військ УНР, що рушили по тилах денікінських військ і Червоної армії (цей рейд увійшов в історію як «Перший зимовий похід» (грудень 1919р. -- травень 1920р.)).
С. Петлюра з найближчим оточенням у грудні 1919 р. виїхав до Варшави, де розпочав переговори з польським керівництвом про визнання УНР і про спільну боротьбу з більшовиками.
Наприкінці літа 1919 р. денікінці окупували майже всю Україну. Вони поділили Україну на три області -- Харківську, Київську та Новоросійську, на чолі кожної стояв губернатор з необмеженими повноваженнями. Політика денікінців в Україні відбувалась під гаслом відновлення «Великої Росії». Український національний рух був проголошений зрадницьким і зазнавав переслідувань. Жорстокі репресії чекали всіх, хто запідозрювався в опозиції до режиму. У промисловості і на селі стали відроджуватися старі порядки. Це призвело до вибуху народного невдоволення: страйки і повстання робітників, розгортання масового селянського руху (партизанський рух загонів Н. Махна та інших отаманів), з яким денікінці не змогли впоратися. Зрештою в жовтні 1919 р. Червона армія завдала контрудару по денікінцях. Після запеклих боїв їх головні сили були розгромлені (кінні корпуси Шкуро і Мамонтова) і залишки денікінців на початок 1920 р. закріпилися в Криму.
Бойові дії другої половини 1919 р. привели до третього приходу більшовиків в Україну. Головні противники більшовиків: Армія УНР і біла армія були розгромлені. На початку 1920 р. влада в Україні знову перейшла до більшовиків.
Ще під час наступу радянських військ, у грудні 1919 р., конференція РКП(б) ухвалила резолюцію «Про радянську владу в Україні». Більшовики оголосили, що вони визнають самостійність УСРР. Це була демагогічна політична заява, бо насправді ставились завдання будь-що не допустити відриву України від Росії. Обіцяно було «на ділі» реалізувати право на користування українською мовою, що означало відмову від русифікаторської політики. .
Особливо важливим для більшовиків було завоювати прихильність селян, які становили в Україні більшість населення. Тому безоглядну колективізацію було припинено. Новий земельний закон проголошував добровільність у створенні артілей і комун. Поміщицькі, монастирські й удільні землі, конфісковані радянською владою, передавались селянам без викупу.
Опорою РКП(б) в Україні була Компартія більшовиків. Однак в КП(б)У підтримали ту частину ЦК РКІІ(б), яка виступила проти мілітаризації економіки, концтаборів, продовження політики «воєнного комунізму». На опозицію чекала розправа.
Крім КП(б)У, в Україні існували й інші партії. На українське селянство та національну інтелігенцію орієнтувалася УКП(б) -- Українська комуністична партія (боротьбистів). Боротьбисти прагнули повної незалежності України.
Національною комуністичною організацією були укапісти -- члени Української комуністичної партії (УКП). Побачивши, що вона не становить небезпеки, більшовики дозволили її існування, але не допустили до вступу в Комуністичний Інтернаціонал.
Частина партій не визнавала більшовицького режиму в Україні, і їхнє існування, втім як і інших партій, крім КП(б)У, було приреченим.
Державність УСРР мала формальний характер. Військову й цивільну владу поєднував Всеукраїнський революційний комітет (Всеукрревком) -- створений 11 грудня 1919 р. Він скасував усі розпорядження і закони білогвардійської влади і Директорії, а також декрети уряду УСРР, які стосувались функціонування органів влади, військових, народногосподарських, продовольчих, фінансових установ, і замінив їх російськими декретами. Всеукрревком разом з чекістськими органами розв'язав в Україні «червоний терор». Розстрілювали всіх, кого вважали ворогом революції.
ІІри формуванні органів влади провідна роль відводилась членам компартії. Інші партії витіснялись з політичного життя. Боротьбисти саморозпустилися, керівників партії лівих есерів заарештували й кинули до концтабору, над меншовиками затіяли судовий процес.
У середині лютого 1920 р. Всеукрревком передав владні повноваження Раді народних комісарів УСРР і Всеукраїнському центральному виконавчому комітету. У березні--квітні відбулися вибори до Рад, які проходили в гострій політичній боротьбі. Більшовики завоювали в органах влади до 80 % депутатських мандатів. Однак Ради мали незначну реальну владу. Усі найважливіші рішення приймалися органами РКП(б). На селі з березня 1920 р. діяли комітети незаможних селян, теж наділені владними функціями.
Період 1919--1920 рр. є ключовим в історії Визвольних змагань українського народу. За Україну боролися різні політичні сили. Зрештою з третьої спроби на більшій частині України вдалося закріпитися більшовикам, які у ці роки проводили політику «воєнного комунізму».
РОЗДІЛ 2. Формування радянської державної системи
Встановлення радянського державного ладу більшовики взяли під контроль фактично з перших своїх кроків після перемоги соціалістичної революції. Зазначимо, що УРСР було проголошено вже на т. зв. I Всеукраїнському з'їзді Рад робітничих і солдатських депутатів за участю селянських депутатів, який проходив у Харкові 11--12 грудня 1917 року. В прийнятій резолюції “Про організацію влади в Україні” з'їзд було конституйовано як вищий орган влади Української РСР. В його склад увійшов 41 чоловік, 35 з яких представляли більшовицьку партію. З'їзд, який фактично не представляв українського народу, проголосив встановлення радянської влади в УНР і обрав Центральний Виконавчий комітет рад, який в свою чергу створив перший уряд Радянської України -- т. зв. Народний секретаріат.
Вищим органом влади проголошувався Всеукраїнський з'їзд Рад. У перервах між з'їздами його функції мав виконувати Центральний виконавчий комітет (ЦВК). До складу ЦВК входив 61 член. Першим головою ЦВК був обраний Ю. Медведєв. II Всеукраїнський з'їзд рад збільшив склад ЦВК до 102 членів. ЦВК формувався за партійною ознакою. ЦВК мав відділи: агітаційний, господарський, зв'язку, військовий. Зі свого складу ЦВК обирав Президію, компетенція якої обмежувалась організацією роботи його пленумів.
Народний секретаріат був вищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади радянської України.
17 грудня ЦВК рад України проголосив маніфест про повалення Центральної Ради і Генерального секретаріату. Зазначимо, що в той час Центральна Рада контролювала 3/4 території України.
25 грудня 1917 року розпочався наступ більшовицьких військ. Але за умовами Брестської угоди більшовицький уряд мусив перебратися з Києва до Полтави, а потім -- з 9 березня 1918 року -- до Катеринослава.
У липні 1918 року в Москві було створено Комуністичну партію (більшовиків) України -- КП(б)У як складову частину Російської Комуністичної партії більшовиків -- РКП(б). Це давало РКП(б) можливість активніше втручатися в українські справи. Фактично формування вищих органів влади й управління в радянській Україні цілком залежало від РКП(б).
28 листопада 1918 року в Курську за постановою Центрального Комітету (ЦК) РКП(б) було створено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України на чолі з П'ятаковим, який розглядався як тимчасовий радянський уряд.
7 січня 1919 року територія України, яка входила до складу Радянської Росії, стала називатися Українською Радянською Соціалістичною Республікою (УРСР). 26 січня 1919 року було створено новий уряд УРСР на чолі з Х. Раковським. Новий уряд декларував необхідність об'єднання УРСР з РСФРР на засадах соціалістичної федерації.
Зазначимо, що українська державність в УРСР мала суто формальний характер. Вже 11 грудня 1919 року було створено Всеукраїнський революційний комітет -- фактично найвищий законодавчий і виконавчий орган більшовицької влади в Україні. Його головою став Г. Петровський.
27 січня 1920 року Всеукрревком анулював усі декрети уряду УРСР, у яких ішлося про побудову державних органів, замінив їх на російські декрети і в лютому склав свої повноваження.
Місцевими органами влади були проголошені Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів та їх виконавчі комітети. В цьому плані для більшовиків головним завданням була більшовизація місцевих рад.
28 листопада 1918 року Тимчасовий робітничо-селянський уряд України прийняв “Тимчасове положення про організацію влади на місцях”. За цим положенням вимагалася негайна організація на місцях військревкомів, а в селах -- комітетів бідноти. Всі ці надзвичайні органи влади мали бути створюваними місцевими організаціями КП(б)У. До кінця 1920 року ревкоми становили більшість у загальній структурі державних органів влади. В губерніях і повітах України створювалися спеціальні “трійки”, а у волостях -- “четвірки”, яким надавалася необмежена влада на місцях.
Зазначимо, що хоча Україна формально й мала статус незалежної радянської республіки, вільне обрання місцевих рад на її території не проводилося. На місцях у здійсненні влади значна роль відводилася комендантам і комісарам, які призначалися ревкомами. Абсолютна більшість у місцевих органах влади забезпечувалася за членами КП(б)У. Фактично до літа 1920 року КП(б)У перетворилася на основний елемент державного апарату. Система управління базувалася на принципі: ухвалам державних органів (ВУЦВК і РНК УРСР) обов'язково передували рішення Політбюро ЦК КП(б)У.
Рішенням Пленуму ЦК РКП(б) від 4 травня 1919 року об'єднувалися збройні сили, органи постачання, транспорту та зв'язку під керівництвом Ради оборони РРФСР. Рішенням політбюро ЦК РКП(б) від 1 червня 1919 року державні органи РРФСР ставали повновладними органами всіх радянських республік. Декретом Всеросійського ЦВК від 1 червня 1919 року про об'єднання Радянських соціалістичних республік -- Росії, України, Литви, Латвії, Білорусі -- для боротьби зі світовим імперіалізмом було юридично оформлено ліквідацію формального існування республік.
У проведенні продовольчої політики більшовиків та у зміцненні радянської влади на селі значну роль відігравали так звані комітети незаможних селян (комнезами). Вони діяли під керівництвом сільських рад, на відміну від комітетів бідноти (комбідів), які створювалися як замінники сільських рад.
Зазначимо, що у віданні уряду України 1920 року формально залишалися комісаріати освіти, внутрішніх справ, охорони здоров'я, землеробства, юстиції. Але всі вони діяли у тісному зв'язку з наркоматами РРФСР. 1920 року запроваджувалася посада уповноваженого Реввоєнради РРФСР при Раднаркомі УРСР, на яку було призначено М. Фрунзе.
Студенти мають усвідомити, що в період 1917--1920 рр. незалежної держави Радянської України не існувало. Її територія була включена до складу РРФСР.
В ході формування радянської державності формувалися й основи соціалістичного права.
Зверніть увагу, що головною особливістю формування радянської правової системи в Україні було те, що вона складалася, як однорідна з системою права в більшовицькій Росії. Цей процес можна назвати рецепцією права -- прямим запозиченням норм однієї держави для пристосування їх до умов іншої країни. Дослідники історії держави і права України відзначають такі специфічні джерела формування основ соціалістичного права, як революційна правосвідомість, пріоритет якої над іншими джерелами права базувався на так званій психологічній теорії права, що панувала в ті роки.
8 лютого 1919 року РНК України приймає постанову “Про організацію місцевих органів Радянської влади та порядок управління”. В ній було поставлене питання про передачу влади Радам. Але юридично система Рад в Україні була закріплена першою радянською Конституцією 1919 року. Зауважимо, що проект Конституції УРСР обговорювався ще на III-му з'їзді КП(б)У, що відбувся на початку березня 1919 року. Визнавалася необхідність прийняття для УРСР Конституції РСФРР.
На III-му Всеукраїнському з'їзді Рад, що відбувся у Харкові 14 березня 1919 року, було прийнято Основний закон республіки -- Конституцію УРСР. Цей документ стає юридичною основою державного будівництва в радянській Україні. Він носив заідеологізований класовий характер. УРСР називалася навіть не державою, а організацією диктатури трудящих і експлуатованих мас пролетаріату та найбіднішого селянства над гнобителями й експлуататорами. В документі було сформульоване завдання переходу від буржуазного суспільства до соціалізму. Кінцевою метою державного будівництва бачилося входження України до складу абстрактної Єдиної міжнародної соціалістичної республіки.
Найвищим органом влади Конституція проголошувала Всеукраїнський з'їзд Рад. У період між з'їздами вищим органом влади був Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет Рад, який утворювався з'їздом і відповідав перед ним. Компетенцією ВУЦВК було формування уряду -- Ради Народних Комісарів. Уряд складався з народних комісарів, які очолювали галузеві народні комісаріати. За Конституцією УРСР 1919 року Україна була унітарною державою.
Основою радянського цивільного законодавства стала соціалістична власність, яка виникла в результаті експропріації поміщиків і капіталістів, націоналізації землі, заводів, фабрик, транспорту.
Фактично протягом 1919--1920 рр. було націоналізовано житло, благочинні, лікувальні та санаторні установи. Для управління націоналізованим майном була створена Всеросійська рада народного господарства (ВРНГ). Господарський розрахунок ліквідовувався, а безкоштовне постачання енергією, паливом, сировиною, збут готової продукції здійснювалися за нарядами главків ВРНГ.
В зазначений період політика воєнного комунізму, яку проводив уряд Радянської Росії, характеризувалася встановленням державної власності на засоби виробництва, державної монополії на торгівлю хлібом. Запроваджувалася продрозкладка, за якою селяни мали здавати державі усі “надлишки” хліба, загальна трудова повинність. Продуктами харчування не можна було торгувати або обмінювати їх, а винні у порушенні державної монополії розстрілювалися. Безкоштовно постачалися паливо, фураж, медикаменти, вода, газ, електроенергія тощо. Скасовувалася плата за користування транспортом, поштою, телеграфом, телефоном, лазнями та інше.
З перших кроків радянської влади в Україні приділялася неухильна увага становленню судової системи. В “Тичасовому положенні про народні суди і революційні трибунали УРСР” від 20 лютого 1919 року, “Положенні Ради Народних Комісарів про народний суд” від 26 жовтня 1920 року, інструкції НКЮ УРСР “Про судочинство” від 3 червня 1919 року та різних циркулярах НКЮ УРСР закріплювалися головні принципи діяльності судів, принципи кримінального процесу. Характерно, що вони були єдині як для народних судів, так і для революційних трибуналів. Так, у циркулярах, виданих 29 лютого 1920 року Народним комісаріатом юстиції УРСР, попереднє розслідування у контреволюційних справах мало бути завершене протягом 48 годин. Актом передачі до судового розгляду була заключна постанова слідчого, що затверджувалася на розпорядчому засіданні ревтрибуналу.
Для найнебезпечніших злочинів існували ревтрибунали, які мали право діяти і без попереднього слідства. Судочинство тут було безперервним, а склад трибуналу незмінним. Звинувачений не мав права на захист. Вироки ревтрибуналів спочатку не підлягали касаційному оскарженню. Декретом РНК УРСР “Про утворення Верховного Касаційного Суду” від 16 квітня 1919 року було встановлено, що касаційному оскарженню мають підлягати всі вироки ревтрибуналів, за винятком вироків, які виносилися Верховним ревтрибуналом при ВУЦВК.
Слід звернути увагу на те, що всі репресивні органи більшовицької партії мали функції слідства, суду та виконували вироки. Наприклад, у січні 1918 року при Київському ревкомі було створено слідчу комісію з функціями судового органу. Революційні трибунали також були наділені функціями суду. Судові функції виконувала також Надзвичайна комісія.
Таким чином, диктатура комуністичної партії відбилася ї на характері законодавства періоду воєнного комунізму.
РОЗДІЛ 3. Соціально-економічна політика більшовицького уряду
У перші місяці після жовтня уряд більшовиків «Основним законом про соціалізацію землі» дозволив селянам розділити поміщицькі, удільні, монастирські й казенні землі. Землю було розділено відповідно до кількості «їдців» і наявності на ній робочих рук. До 1919 р. у руки селян перейшло понад 17 млн. десятин землі.
У містах після приходу до влади більшовики вжили заходів щодо встановлення контролю над промисловістю і фінансами. У грудні 1917 р. - січні 1918 р. було націоналізовано Державний та приватні банки. На підприємствах запроваджувався робочий контроль. До весни 1918 р. були націоналізовані підприємства, що мали особливе значення для республіки, а також ті, власники яких емігрували за кордон або саботували рішення влади. Навесні націоналізації піддалися цілі галузі промисловості: гірської, металургійної, металообробної, текстильної, тютюнової та ін. У процесі цих перетворень поступово складалася радянська система господарського управління. 2 грудня 1917 р. було створено Вищу Раду народного господарства (ВРНГ). На неї покладалися завдання щодо організації планового народного господарства й координації роботи господарських наркоматів.
У перші місяці більшовики провели й деякі демократичні перетворення в соціальній сфері. Було скасовано стани, колишні чини, уведене єдине для всіх звання «громадянин Російської республіки»; церква відокремлювалася від держави, заборонялося викладання релігії в школі. Запроваджувалися безкоштовні освіта й медичне обслуговування. Жінки зрівнювалися в правах із чоловіками. Декрет про шлюб і родину вводив інститут цивільного шлюбу. Був прийнятий закон про 8-годинний робочий день і Кодекс законів про працю. Закон забороняв експлуатацію дитячої праці, уводив виплату допомоги у зв'язку з безробіттям і хворобами. Однак економічна криза, що наростала, звела нанівець усі ці заходи.
Більшовицьке керівництво бачило вихід зі становища, що склалося, у застосуванні надзвичайних заходів у всіх сферах життя, котре надалі одержало назву «політика воєнного комунізму».
Більшовики вважали, що «воєнний комунізм» зміцнить союз робочих і найбідніших селян. Це дасть можливість розгромити сили контрреволюції і перейти до побудови соціалізму в країні. (У подальшому багато більшовиків визнали помилковість політики «воєнного комунізму», намагалися виправдати її важким внутрішнім і зовнішнім становищем молодої Радянської держави.)
Політика «воєнного комунізму» включала комплекс заходів, що стосувалися економічної і соціально-політичної сфер:
- націоналізація промисловості. До осені було націоналізовано понад 3 тис. підприємств. З них діяло лише 1,8 тис. Ринкові відносини між ними загасали. Заробітна плата робітників та службовців зрівнювалася й видавалася не грошима, а продуктами й товарами за картками. Заборонялася приватна торгівля;
- запровадження загальної трудової повинності. Усі працездатні громадяни віком від 16 до 50 років зобов'язані були займатися суспільно-корисною працею. Уводилися трудові мобілізації;
- жорстка централізація управління всіма сферами діяльності. Рада робочої й селянської оборони (створена 30 листопада 1918 р.) на чолі з Леніним керувала галузями й установами, що обслуговували потреби армії. Розширювалися повноваження уряду, наркоматів, відомств. Створювалися надзвичайні комісії.
Найважливішою складовою політики «воєнного комунізму» стала «продрозкладка»- обов'язкова здача селянами державі за твердими цінами всіх надлишків (крім необхідного на особисті й господарські потреби) хліба й інших продуктів. (Уведена в січні 1919 р. на вимогу Наркомпрода.)
З 1919 року розкладка поширювалася на всі губернії, доходила до кожного повіту, села, двору. Створені продзагони вилучали у селян продукти за «твердими» (тобто низькими) цінами, фактично безкоштовно. Із застосуванням зброї часто забиралося й продовольство, яке за законом не підлягало вилученню. Селяни були приречені на голод, зубожіння. Біднота допомагала продотрядам збирати розкладку із заможних селян і середняків, тому що їй перепадала частина заготовлених продуктів. Для незаможних призначалися й промтовари, що направлялися з міста. До 1920 р. система розкладки охоплювала всі основні продукти сільського господарства; господарська ініціатива селян була паралізована. Під натиском розкладки селяни скорочували посівні площі, поголів'я худоби, старанно ховали свої продукти. Аграрна революція 1917-1918 рр. посилила деградацію села, продрозкладка її прискорила.
Отже, перші економічні перетворення Радянської влади ґрунтувалися на неринковій, централізованій економіці з переважним впливом ролі держави. Політика «воєнного комунізму» не тільки не вивела Росію з економічної руїни, але й посилила її. Однак централізація управління країною дозволила мобілізувати всі ресурси й утримати владу в ході громадянської війни.
До кінця громадянської війни населення країни скоротилося порівняно з 1917 р. на 10 887 тис. чоловік, промислове виробництво в 7 разів, валова продукція сільського господарства складала 2/3 довоєнного рівня. Більшовики розробляли план відновлення господарства, ґрунтуючись на методах «воєнного комунізму», на підставі плану ГОЕЛРО, затвердженого VIII Всеросійським з'їздом Рад у грудні 1920 р.
Однак ця стратегія зустріла опір народу. Селянин не бажав більше віддавати державі продукти задарма за продрозкладкою й терпіти сваволю влади. Із серпня 1920 р. у Тамбовській і Воронезькій губерніях піднялися селянські повстання. Потужні селянські формування діяли на Україні, у Середньому Поволжі, на Доні, Кубані, у Сибіру. Робочі страйки й виступи почалися в Москві й Петрограді. 1 березня 1921 р. спалахнуло повстання в морській фортеці Кронштадт. Повстанці висунули гасла: «Влада Радам, а не партіям», «Геть праву й ліву контрреволюції», «Свободу торгівлі». Хоча повстання було потоплено в крові, у цій найгострішій ситуації Ленін робить висновок: «Тільки угода із селянством може врятувати соціалістичну революцію в Росії, поки не почалися революції в інших країнах». Отже, необхідно було зняти соціальну напругу, зміцнити соціальну базу радянської влади у вигляді союзу робітників і селян.
На X з'їзді партії (березень 1921 р.) приймається рішення про заміну продрозкладки продовольчим податком, що поклало початок переходу до нової економічної політики. У середньому розміри натурального податку виявилися на 3050% нижче від розмірів продрозкладки. Податок обчислювався з площі посіву й оголошувався селянам заздалегідь. Продукцію, що залишалася у селянина після сплати податків, він міг використати на власний розсуд, у тому числі продати. Відновлювалася приватна торгівля.
Ринок вимагав не тільки сільськогосподарської продукції, але й промислових товарів. Відбувалася перебудова роботи промисловості. У державному секторі залишалися найбільш великі й ефективні підприємства, які забезпечувалися паливом, сировиною тощо. Вони підпорядковувалися безпосередньо ВРНГ. Інші здавалися в оренду або тимчасово закривалися. Частина підприємств була здана в концесію іноземним капіталістам. Уся промисловість переводилася на господарський розрахунок.
Скасовувалася загальна трудова повинність, дозволялося наймати робочу силу, натуральна зарплата замінялася грошовою.
Запровадження НЕПу не було одноразовим заходом, а являло процес, розрахований на кілька років. НЕП був не тільки економічною політикою. Це - комплекс заходів економічного, політичного, ідеологічного характеру. Була висунута ідея громадянського миру. Було оголошено амністію білій еміграції. Для роботи на підприємствах і в установах залучалися старі фахівці. Водночас до тих, хто становив небезпеку для панування більшовицької партії, застосовувалися репресивні заходи. Така суперечливість була пов'язана з ідеологічною концепцією НЕПу. У цілому НЕП як явище російської історії 20-х років оцінювався сучасниками як перехідний етап.
Запровадження НЕПу мало позитивні результати. У 1921-1924 рр. відбуваються реформи в галузі управління промисловістю, торгівлею, кооперацією, кредитно-фінансова й грошова реформи. Іде відновлення промислового виробництва, зростає випуск продукції. У цьому процесі значну роль відіграло відродження дрібного й кустарно-ремісничого виробництва. У 1925 р. в ньому було зайнято близько 4 млн. чоловік, більше, ніж у фабрично-заводській промисловості. Особливо швидко збільшувалася кількість торговців, торговельних закладів, середніх підприємців - непманів. Відновлення важкої промисловості йшло більш повільними темпами, і довоєнний рівень був досягнутий тільки до кінця десятиліття.
Піднесення промисловості, уведення твердої валюти стимулювали відновлення сільського господарства. У 1923 р. посівні площі досягли 91,7 млн. га, що склало 99,3% до рівня 1913 р. У 1925 р. валовий збір зернових на 20% перевищував довоєнний. На селі розвиваються різні форми кооперації: споживча, постачальницька, кредитна, промислова, виробнича й інші. Але в наступні роки виробництво зерна поступово зменшується за рахунок зростання виробництва технічних культур. До 1927 р. довоєнного рівня досягло й тваринництво.
Зростання промислового виробництва й збільшення сільськогосподарської продукції сприяли зростанню торгівлі. Відновлюються великі ярмарки: Нижньогородський, Ірбитський, Київський та ін. Відкриваються торговельні біржі.
На початку 20-х років були остаточно ліквідовані залишки багатопартійності, видозмінювалися функції, форми й методи роботи профспілок, Рад, громадських організацій. Діяльність цих організацій перебувала під суворим контролем партії, а нерідко й ДПУ. У державі остаточно склалася однопартійна політична система, установлювався авторитарний режим.
ВИСНОВКИ
Політика воєнного комунізму зламала господарство, саме її наслідком стало різке скорочення виробництва зерна. Водночас із загостренням дефіциту продуктів харчування великі райони Південної Росії та України охопила посуха, наслідком чого став голод 1921--1922 років, що забрав життя мільйонів людей в Україні та у Поволжі. Але -- на відміну від своєї майбутньої поведінки -- радянський уряд не приховував наявності голоду й організував у країні та за кордоном масову кампанію допомоги голодуючим.
Катастрофічне становище в економіці призвело до різкого зростання невдоволення більшовиками, що вилилося у військові заколоти, великі робітничі страйки та селянські повстання, які у 1921 році охопили Росію та Україну. Хоч Червона армія й Чека нещадно придушували ці повстання (наприклад, для придушення Тамбовського повстання була використана хімічна зброя), Ленін був змушений визнати провал політики воєнного комунізму й необхідність піти на поступки, особливо селянам.
У праці «Про продовольчий податок» (квітень 1921 року) Ленін схарактеризував свою попередню політику, яку багато хто у більшовицькій партії вимагав продовжити, у недвозначних виразах: «Така політика була б дурістю й самогубством тієї партії, яка спробувала б її. Дурістю, бо ця політика економічно неможлива, самогубством, бо партії, які пробують подібну політику, зазнають неминучого краху».
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. Бойко О.Д. Історія України.-К.: Академія,1999. - С.325-335.
2. Боєчко В.Д. Кордони України: історія та проблеми формування. (1917-1940 рр.) // Укр. іст. журн.-1992. - № 1. - С. 56-75.
3. Гринчуцький В.І. Трести 20-х років. // Проблеми історії України. Вип. 2. - К.: Наук. думка. - 1992. - С. 35-40.
4. Від “воєнного комунізму до НЕПу”. // Сталінізм на Україні. 20-30-ті роки. - Київ: Либідь. - 1991. - С. 8-28.
5. Кульчицький С.В. Запровадження НЕП (до 80-річчя). //Історія України. - 2001. - № 13. - С. 1-4.
6. Його ж. Між двома війнами (1921-1941 рр.) - перехід до НЕП. // Сторінки історії України: ХХ століття. - К.: Освіта, 1992. - С. 61-67.
7. Михненко А.М. Економіка Донбасу у 1921-1928 рр. // Історія України. - 2000. - № 41. - С. 8-10.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Встановлення радянської форми державності на Україні в 1919 році. "Воєнний комунізм" як модель державного регулювання економіки. Хвиля стихійного селянського руху проти продрозкладки та насильницького створення колгоспів. Основні причини переходу до непу.
курсовая работа [41,5 K], добавлен 20.11.2013Боротьба за владу з Центральною Радою. Радянська влада в Україні в 1918 р. Повернення більшовиків на Україну в 1919 р. Впровадження політики "воєнного комунізму", складання однопартійної системи. Боротьба з Денікіним, формування державних органів влади.
контрольная работа [21,9 K], добавлен 25.01.2011Поняття та загальна характеристика, а також хронологія впровадження нової економічної політики на території СРСР, передумови, оцінка результатів. Об'єктивні та суб’єктивні причини голоду 1921-1923 рр. в Україні. НЕП як альтернатива "воєнного комунізму".
презентация [1,7 M], добавлен 04.06.2015Встановлення більшовицької влади в Україні. Характерні риси та напрями соціальної політики держави у 1920-х рр. Головні проблеми та наслідки соціальних перетворень у суспільстві в Україні періоду НЕПу. Форми роботи системи соціального забезпечення.
статья [21,2 K], добавлен 14.08.2017Аналіз соціально-політичного становища української держави гетьманської доби. Встановлення влади Директорії в Україні, її внутрішня і зовнішня політика. Проголошення акта злуки УНР і ЗУНР. Встановлення радянської влади в Україні. Ризький договір 1921 р.
курсовая работа [61,3 K], добавлен 21.02.2011Повстання проти гетьманського режиму. Встановлення в Україні влади Директорії, її внутрішня і зовнішня політика. Затвердження радянської влади в Україні. Радянсько-польська війна. Ризький договір 1921 р. та його наслідки для української держави.
контрольная работа [42,0 K], добавлен 30.04.2009Аналіз утворення Генерального Секретаріату та його склад. Характеристика процесу русифікації у 70-80 рр. ХХ ст. в УРСР. Перший голодомор в Україні в 1921-1922 рр. - наслідки політики "воєнного комунізму". Виникнення у 1989 році народного руху України.
контрольная работа [28,0 K], добавлен 13.06.2010Дослідження регіональних особливостей "української" коренізації. Національна політика коренізації радянського уряду (1923 р.) як загальносоюзна політика. Особливості радянської національної реформи 20-30-х рр. у Волинсько-Києво-Подільському регіоні.
курсовая работа [39,5 K], добавлен 12.06.2010Перетворення більшовизму на державну структуру. Укладення Брест-Литовського договору в країні, його наслідки. Громадянська війна, захоплення влади більшовиками, політика продрозкладки. Роки "військового комунізму", встановлення політичної диктатури.
дипломная работа [79,2 K], добавлен 10.02.2011Провідні засади зовнішньої політики Радянської Росії починаючи з жовтня 1917 року. Сепаратні переговори про закінчення першої світової війни з австро-німецьким блоком у Брест-Литовську. Радянсько-польська війна і укладення Ризького мирного договору.
реферат [34,6 K], добавлен 24.10.2011Дослідження діяльності учасників конституційного процесу в Україні. Передумови та закономірності прийняття нового Основного Закону. Здійснення періодизації конституційного процесу. Протиріччя між представниками законодавчої та виконавчої гілок влади.
автореферат [75,3 K], добавлен 13.04.2009Сутність і основні напрямки фінансової реформи царського уряду другої половини ХІХ ст. Основні види селянських податків на Україні в ХІХ – на початку ХХ ст. Оцінка впливу податкової політики царського уряду на економічне становище українських селян.
курсовая работа [35,5 K], добавлен 19.09.2010Наслідки розпаду Австро-Угорської імперії. Хід подій розпаду імперії, розподіл кордонов и влади. Соціалістична революція 1919 р. Основни причини виникнення Угорської Радянської Республіки, вплив угорської комунистичної партії. Режим Миклоша Хорти.
реферат [26,6 K], добавлен 16.02.2011Політика радянської влади в Україні 1919 року. Характеристика Конституції УСРР 1919 року: вплив на державотворення країни. Основні завдання, положення Конституції та ідеологічне обґрунтування. Конституція державної влади: центральних та місцевих органів.
реферат [28,8 K], добавлен 28.10.2010Правовий статус ревкомів як надзвичайних органів радянської влади. Діяльність ревкомів губернії, їх нормотворча діяльність. Значення наказів й розпоряджень місцевих ревкомів, їх відділів. Проведення спільних засідань вищестоящого й нижчестоящого ревкомів.
статья [30,3 K], добавлен 11.09.2017Політика "воєнного комунізму" в Україні. Сільське господарство Київської Русі. Господарство воюючих країн в роки Другої світової війни. Реформа 1961 року та її значення для економіки України. Промисловість України в пореформений період (після 1861 року).
курсовая работа [59,9 K], добавлен 22.02.2012Утворення Української радянської республіки та зародження права УРСР, як передумова створення першої Конституції України. Конституція України 1919 року: політико-правовий аспект. Вплив Конституції України 1919 р. на подальший розвиток радянської України.
дипломная работа [108,7 K], добавлен 14.08.2010Українська держава за гетьмана І. Мазепи. Підписання з російським урядом Коломацьких статтей. Обмеження прав гетьмана та гетьманського уряду, як слухняного знаряддя для здійснення в Україні царської політики. Зовнішня політика Мазепи: спілка з Москвою.
реферат [25,0 K], добавлен 29.04.2009Передумови і впровадження нової економічної політики. Суть реформування в галузі торгівлі, фінансів, сільському господарстві. Позитивні та негативні результати проведення НЕП. Причини відмови від засад нової економічної політики. Історичне значення НЕП.
реферат [23,2 K], добавлен 28.10.2010Аналіз теорій існування та діяльності Світового уряду на основі сучасної джерельної бази і закритих документів. Історія виникнення та розвитку масонства в Україні. Характеристика функціонування орденів Святого Станіслава та Нащадків Б. Хмельницького.
реферат [31,1 K], добавлен 30.09.2010