Історіографія генеалогії шляхти Правобережної України

Размещено на http://www.allbest.ru/

УМАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ПАВЛА ТИЧИНИ

ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра історії України

ІНДЗ

на тему:

«історіографія генеалогії шляхти правобережної України»

Підготував:

студент ІV курсу, 1 групи

Лабай О. М.

Перевірив:

канд. іст. наук, професор

Кривошея І. І.

м. Умань - 2015 рік

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ДОСЛІДНИКИ ГЕНЕАЛОГІЇ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ ШЛЯХТИ

РОЗДІЛ 2. ПРАЦІ ПРО ШЛЯХТУ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

У різні періоди української історії роль еліти відігравали різні суспільні групи (у князівський період її роль відігравали князі та їх дружинники, в ХІV - першій половині XVII ст. цю функцію переймає шляхта, а з середини XVII ст. роль проводирів суспільства і нації виконує козацтво і т. д.). Ці суспільні групи то виконували роль еліти нації, то залишалися лише елітою суспільства.

Дослідження теми шляхетства (дворянства) на правобережних українських землях допоможе осмислити ту суспільну роль, яку відіграв елітний стан в історії України наприкінці ХVПІ - початку XX ст. Дворянство, яке було своєрідною номенклатурою в Російській імперії, безумовною елітою правобережного суспільства, тривалий час нехтувалося дослідниками. Його роль в історії завжди показували тільки з одного (негативного) боку, вириваючи внесок стану в розвиток Правобережної України з контексту історичного розвитку, представляючи місцеве шляхетство виключно союзником царату, гнобителем українського селянства. Слід зауважити, що класово-соціальний аналіз історичних подій сприяє більш глибокому та комплексному вивченню ролі і місця всіх суспільних груп в історичному розвитку України.

Актуальність цієї теми є відсутність системного і детального наукового дослідження теми дворянства в Україні, необхідність переосмислення історичного розвитку українського народу, створення нової концепції історії України.

РОЗДІЛ 1. ДОСЛІДНИКИ ШЛЯХТИ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ

Дослідження еволюції дворянства, зокрема Правобережної України, належить до тих прогалин в історичній науці, які чекають свого висвітлення. Наявна історіографічна база диктує необхідність розгляду літератури не за часом її появи, а відповідно до внеску наукових праць в розробку теми.

Насамперед генеалогією шляхти Правобережної України займаються Наталя Яковенко, Ігор Кривошея, Євген Чернецький. Ігор Ситий, Ірина Ворончук та ін.

Наталя Миколаївна Яковенко (16 жовтня 1942, село Апрелівка Бобринецького району Кіровоградської області) -- історик (доктор історичних наук), заслужений діяч науки і техніки України, професор кафедри історії НаУКМА.

Історик, доктор історичних наук (1994 р.), професор. Закінчила класичне відділення факультету іноземних мов Львівського університету (1967 р.). У 1970-1981 рр. -- старший науковий співробітник Центрального державного історичного архіву України, 1981-1987 рр. -- викладач Київського університету, 1987-1991 рр. -- старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України, 1991-1995 рр. -- завідувачка відділом Інституту української археографії і джерелознавства НАН України, з 1995 р. -- провідний науковець НАН України, водночас з 1992 р. -- професор Києво-Могилянської академії, завідувач кафедри історії НаУКМА.

В Інституті історії НАНУ захистила дисертацію з латинської палеографії (щодо документів походженням з України). Згодом почала працювати як професійний історик, починаючи з питань історії української шляхти.

Євген Анатолійович Чернецький - український генеалог, краєзнавець, геральдист, кандидат історичних наук. Член Національної спілки краєзнавців України.

Євген Чернецький народився 13 січня 1972 р. в м. Біла Церква Київської області. Закінчив філософський факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (1997 р., відділення політології). 1997 р. -захистив дипломну роботу та отримав диплом викладача соціально-політичних і філософських дисциплін. Захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата наук за темою «Формування і соціальне структурування шляхти Радомишльського повіту Київської губернії в кінці XVIII - першій третині ХІХ ст.: генеалогічний та історико-демографічний аналіз».

Дослідження історії розпочав на початку 1990-х рр. у Білоцерківському краєзнавчому музеї. Основними напрямками наукових інтересів є генеалогія, демографія, соціальна історія правобережної шляхти та дворянства Російської імперії.

Був стипендіатом Фундації королеви Ядвіги для студентів і науковців з Центрально-Східної Європи Ягеллонського університету (2009 р.) Автор низки книг, багатьох наукових та науково-популярних публікацій, а також герба і прапора Володарського району та символіки сіл Київщини і Слобожанщини. Відповідальний редактор кількох збірників, зокрема, перших трьох випусків «Генеалогічних записок Українського геральдичного товариства» (2000-2002).

За дослідницьку та видавничу роботу, краєзнавчі і публіцистичні виступи у місцевій пресі, йому присуджено міську молодіжну літературно-мистецьку премію ім. М. Вінграновського (2001 р.), 7 листопада 2003 р. отримав подяку Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради за значний внесок у духовно-творче та громадське життя міста Біла Церква та з нагоди Дня української писемності та мови, а 25 листопада 2003 р. за видання книг «Старожитні часи на Пороссі», «Браницькі герба Корчак» та «Білоцерківський замок» він став лауреатом міської літературно-мистецької премії ім. І. Нечуя-Левицького. У грудні 2006 р. на ХІІІ Савьоловських читаннях (Москва) отримав премію «Вирдена» за кращі публікації 2006 р. на генеалогічну тематику (першим з іноземців).

Також у 2001 р. отримав диплом лауреата міської молодіжної літературно-мистецької премії за дослідницьку та видавничу роботу, краєзнавчі та публіцистичні виступи у місцевій пресі (підстава: Рішення комісії по присудженню міської молодіжної літературно-мистецької премії від 27 грудня 2001 року). 8 вересня 2007 р. Євген Чернецький нагороджений відзнакою міського голови «За заслуги перед містом».

Ігор Іванович Кривошея - завідувач кафедри загальної історії кандидат історичних наук, професор в Уманському державному педагогічному університеті ім. П. Тичини. Народився 25 січня 1969 р. у м. Ангарську Іркутської області, Росія. У 1986-1991 рр. - навчався в Кіровоградському державному педагогічному інституті імені О. С. Пушкіна. 1991-1994 рр. - працював учителем історії СШ №10 м. Умані. 1994-1997 рр. - навчався в аспірантурі УДПУ імені П. Г. Тичини за спеціальністю «Історія України». У 1997 р. - захистив кандидатську дисертацію на тему «Еволюція дворянтсва Правобережної України наприкінці XVIII - початку XX ст. (за матеріалами Київської губернії)». У 2002 р. присвоєно вчене звання доцента. Є автором 100 наукових та популярних публікацій. Сфера наукових інтересів: «Магнати Потоцькі на Правобережній Україні», «Шляхетство Уманщини», «Генеалогія населення Уманщини», «Хасидське паломництво в Умань: історія та сучасність».

РОЗДІЛ 2. ПРАЦІ ПРО ШЛЯХТУ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ

шляхетство правобережний український елітний

Яковенко Н. «Українська шляхта з кінця XIV - до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна» (2008 р.).

Монографія присвячена історії привілейованого стану на теренах України у складі Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої. Головним об'єктом авторської уваги є витоки та соціальна структура української знаті, її соціальний і персональний склад, а також правовий та майновий статус елітарних груп.

Перше видання книги вийшло у 1993 р. й одразу перетворилося на інтелектуальний бестселер, а відтак і на бібліографічний раритет. Нове видання істотно переглянуто, насамперед фактографічному і термінологічному аспектах, виправлено та доповнено. Найгрунтовнішого допрацювання зазнали бібліографічні та генеалогічні дані, вміщені у численних таблицях і схемах.

«Генеалогія української шляхти: Послужні списки погарської шляхти 1772-1781 рр., «Описаніе» ніжинської шляхти 1784 р.» (2008 р.)

Вона упорядкована старшим науковим співробітником музею кандидатом історичних наук І. М. Ситим.

Публікація є продовженням генеалогічних досліджень О. Лазаревського, В. Модзалевського, Г. Милорадовича. Вона містить 119 документів, які були зібрані у XVІІІ ст. із зібрання В. В. Тарновського на вимогу російської влади українськими урядовцями. Ця збірка знайомить нас з соціальним та етнічним походженням, сімейним і майновим станом, рівнем освіти, службовою кар'єрою шляхти, розкриває механізм політики Російської Імперії щодо інкорпорації української шляхти до складу російського дворянства та відношення самої шляхти до цю політики.

Професору Ігорю Кривошеї належать праці по цій тематиці: «Джерела до історії та генеалогії шляхти Правобережної України: список родів, внесених до родовідної книги Київської губернії по Уманському повіту кінця XVIII - першої третини ХІХ ст.», «Список легітимної шляхти Уманського повіту Київської губернії кінця ХVІІІ - першої третини ХІХ ст.», «Еволюція дворянства правобережної України наприкінці ХVІІІ - поч. ХХ ст.: за матеріалами Київської губернії», «Шляхта Уманщини в імперську добу кінець ХVІІІ - перша половина ХІХ ст.» та ін.

Ворончук І. О. «Родоводи волинської шляхти XVI - першої половини XVII ст. (реконструкція родинних структур: методологія, методика, джерела)».

У праці розкрито методологію та методику реконструкції шляхетських родинних структур Волині XVI -- першої половини XVII ст. Подано детальний аналіз різноманітної документації актових книг ґродських і земських судів Волині цього періоду, що сприяло відновленню як окремих родинних структур, так і цілих шляхетських родів. Вміщено та схарактеризовано уживану в актах XVI-XVII ст. термінологію спорідненості, описано процедуру генеалогічних реконструкцій. Долучено генеалогічні таблиці реконструйованих на документальній основі родоводів волинської шляхти, відновлених за описаною технікою та процедурами.

У книзі Чернецький Є., Лисенко С. «Правобережна шляхта. Кінець XVIII - перша половина ХІХ ст.: Список шляхти Волинської, Київської та Подільської губерній, дворянські права якої перевірила Центральна ревізійна комісія» досліджується соціальна історія правобережної шляхти протягом кінця XVII - першої половини XIX ст. Найбільше уваги приділено процесам легітимації та декласації дрібної шляхти Волині, Київщини та Поділля, російському законодавству та урядовим заходам щодо ікорпорації цієї кількасот тисячної групи до соціальної структури Російської імперії. Дослідження доповнене списком, що конкретизує родовий склад легітимованої шляхти Правобережжя.

Видання адресоване науковцям, краєзнавцям, всім, хто досліджує шляхетські родоводи.

Репрезентована робота є спробою масштабної кодифікації легітимованої шляхти за перші десятиліття панування Російської імперії на теренах Правобережної України. Метою даного історичного дослідження є реконструкція родового складу шляхти через аналіз діловодства Центральної ревізійної комісії.

Потужний потенціал джерельної бази Центрального державного історичного архіву України у м. Києві дозволив продемонструвати антропонімійне коріння тисяч шляхетських родин, адже "Список" складається з понад 19 000 позицій.

Для такої реконструкції авторами були використані офіційні алфавіти перевірки дворянських прав родів Київської, Волинської та Подільської губерній, що були підготовлені для генерал-губернатора Центральною ревізійною комісією за підсумками своєї діяльності.

Це величезний комплекс джерел, історичну значущість яких важко переоцінити, хоча вони охоплюють лише частину шляхетського загалу. Маються на увазі верхні прошарки дрібної шляхти, що в більшості тримали землю на різних видах тимчасового права. Ці роди ввійшли до орбіти імперського впливу через дворянські депутатські зібрання та в майбутньому стали так званими дворянами другого розряду.

Пропонована реконструкція демонструє не лише вузьке застосування цих джерел для генеалогічніх та біографічних студій, але й розгляд ширшої проблематики соціальних досліджень Правобережжя.

В праці Є. Чернецького «Правобережна шляхта (кін. XVIII - перша пол. ХІХ ст.). Список шляхти Волинської, Київської та Подільської губерній, дворянські права якої перевірила Центральна ревізійна комісія» (2007) проаналізовано процеси легітимації (надання статусу російського дворянства) та декласації (позбавлення таких прав) на теренах Правобережної України з кінця XVIII до середини ХІХ ст. Книжка доповнена списком майже 20 тисяч родин правобережної шляхти, більшість з яких була декласована та зустріла початок ХХ ст. зі статусами -- селянин і міщанин.

В іншій праці Євгена Чернецького «Правобережна шляхта за російського панування (кінець XVIII - початок ХХ ст.). Джерела, структура стану, роди» розглянуто типологію джерел про правобережну шляхту, збереженість їх в українських архівах, перспективи досліджень. На прикладах окремих повітів та родів проаналізовано устрій шляхти Правобережної України та її долю.

Перший том «Правобережного гербовника» Є. Чернецького містить відомості про прізвища, герби, місця мешкання та походження шляхти, яка з кінця ХVІІІ c. Та впродовж першої половини ХІХ ст. мешкала в білоцерківських маєтках графів Браницьких (т. зв. Білоцерківське графство) та їх сусідів (в межах Васильківського, Таращанського та Звенигородського повітів Київіської губернії). Відомості зведені в список, який складають майже 3500 позицій, та доповнені зображеннями 152 гербів. Саме Євгену Чернецькому належать перші публікації про дрібну шляхту Білоцерківського староства.

Другий том «Правобережного гербовника» укладено на підставі нотаток з протоколів №№ 1-375 засідань «Комиссии Высочайше учрежденной для ревизии действий Киевского дворянского депутатского собрания», які відбулися в 1838 р. й були присвячені розгляду частини легітимацій за 1801-1804 pp. Нотатки доповнені відомостями із давніх гербівників та публікацій XIX - початку XXI ст.

«Легітимована правобережна шляхта (кінець XVIII - середина ХІХ ст.): Том ІІ. Список легітимованої шляхти Київської губернії» містить відомості генеалогічного, історично-демографічного та юридичного характеру про майже 3000 шляхетських родин, які протягом кінця XVIII - середини ХІХ ст. були визнані Київським дворянським депутатським зібранням як російські дворянські роди. Подано дані про запис шляхетських родин по ревізіях 1795, 1811, 1816 та 1834 рр., дати легітимаційних рішень дворянських депутатських зібрань та указів Герольдії.

«Легітимована правобережна шляхта (кінець XVIII - середина ХІХ ст.): Том ІІІ, ІV, V: Список легітимованої шляхти Волинської губернії» містить відомості генеалогічного, історично-демографічного та юридичного характеру про майже 2500 шляхетських родин, які протягом кінця XVIII - середини ХІХ ст. були визнані Волинським дворянським депутатським зібранням як російські дворянські роди. Подано дані про запис шляхетських родин по ревізіях, дати легітимаційних рішень дворянських депутатських зібрань та указів Герольдії.

Довбищенко М. В. «Волинська шляхта у релігійних рухах кінця XVI - першої половини XVII ст.» (2008 р.).

Вихід у світ праці М. В. Довбищенка не міг залишитися непоміченим, передусім для науковців, які займаються церковною тематикою. І передусім тому, що автор вперше у вітчизняній історіографії зробив спробу комплексного дослідження історії релігійних рухів в окремо взятому регіоні і в межах усіх чотирьох представлених там християнських конфесій. Для розв'язання поставленого наукового завдання М. В. Довбищенко головну увагу зосередив на дослідженні виявлених ним унікальних джерел - заповітів, а також дарчих записів представників волинського нобілітету на користь церков, монастирів, костелів і кляшторів, які розташовувалися як на Волині, так і поза її межами. Ґрунтовний аналіз цих документів ліг в основу авторської монографії «Волинська шляхта у релігійних рухах кінця XVI - першої половини XVII ст.». Праця складається з шести розділів, в яких досліджуються найважливіші проблеми, пов'язані з релігійними рухами на Волині у зазначений історичний період.

Перший розділ - «Історіографія, джерельна база та методологія дослідження» - подає детальний аналіз найважливіших досліджень з історії Церкви та релігійних рухів на Волині, що вийшли в світ у ХІХ - на початку ХХІ ст. Автор також виклав власний погляд на особливості розвитку вітчизняної та зарубіжної науки в сфері церковної історії, визначив найважливіші наукові центри, в яких розробляються проблеми з історії релігійних рухів в Україні.

Другий розділ - «Православна Церква» - один із найбільших у даному дослідженні - присвячений переважно політичній боротьбі шляхетства Волині (як православного, так і католицького й протестантського віросповідання) на захист прав Православної Церкви, відзначено роль в цьому процесі магнатів і, передусім, князя Костянтина Острозького. У новому ракурсі подається історія Луцького православного братства та фундаторська діяльність православної шляхти. Саме в контексті аналізу цих проблем М. В. Довбищенко зробив спробу прослідкувати особливості розвитку національної свідомості українського православного нобілітету та впливу на цей процес релігійної боротьби.

Третій розділ - «Уніатська Церква» - є доповненим і розширеним варіантом попереднього грунтовного дослідження М. В. Довбищенка (одна з передмов до укладеного ним збірника документів, присвяченого історії Уніатської Церкви на Волині і Київщині, виданого 2001 року). Водночас, у порівнянні зі згаданим дослідженням, автор зосередився саме на площині аналізу ролі і значення шляхти в поширенні унії на Волині, навів нові дані як щодо кількісного складу уніатської шляхти, так і стосовно підтримки римо-католицьким нобілітетом унійних процесів у цьому регіоні. Науково вартісними є висновки автора щодо специфіки формування нової етнорелігійної свідомості в середовищі уніатського шляхетства на рубежі 30-40-х років XVII ст. Четвертий розділ - «Римо-Католицька Церква» - розкриває практично недосліджену досі проблему, пов'язану з політичним, суспільно-релігійним та духовним життям римо-католицького шляхетського суспільства Волині. В цій частині дослідження М. В. Довбищенко головним чином аналізує нововиявлені джерела - тестаменти і дарчі записи на костели представників 23-х князівських та магнатських родин та близько сотні шляхетських сімей Волині з середовища дрібного та середнього нобілітету. Спираючись на цю джерельну базу, автор дослідив практично невідомі аспекти релігійних конверсій в бік римо-католицизму, напрямки політичної, фундаторської та освітньої діяльності волинського католицького нобілітету і т.і. На жаль, досліджуючи участь римо-католицької шляхти в етнополітичних процесах на Україні, автор не пов'язав ці сюжети із роллю відомого діяча тих часів - католицького єпископа Йосифа Верещинського, автора модерної як на той час політичної концепції тричленного устрою Речі Посполитої. Тим паче, що католицький біскуп виступає попередником важливих політичних починань української знаті середини - другої половини XVII ст.

П'ятий розділ - «Протестанти» - є найменшим за обсягом в монографії. Можливо, це частково пояснюється незначним поширенням протестантизму серед волинського нобілітету у згаданий історичний період. В контексті цього було б варто більше приділити уваги ролі та значенню протестантських навчальних закладів, зокрема Киселінської академії, у розвитку суспільно-релігійного життя Волинського воєводства.

Шостий розділ - «Релігійні конфлікти на Волині: реалії та міфи» - є доповненим та доопрацьованим варіантом раніше опублікованої авторської статті «Реалії та міфи релігійного протистояння на Волині в кінці XVI - першій половині XVII ст.». У ракурсі проблеми релігійних конфліктів між уніатами і православними дане дослідження М. В. Довбищенка було доповнене новими сюжетами, пов'язаними зі складними міжконфесійними стосунками між католиками, уніатами, православними і протестантами, що сприяло відтворенню цілісної картини тих протиріч в суспільстві тогочасної Волині, які призводили до релігійних конфліктів. Автор переконливо довів, що рівень релігійного антагонізму між православними та уніатами є дуже перебільшеним, водночас як гострота конфліктів у стосунках православних, римо-католиків та протестантів, навпаки, недооцінювалася.

ВИСНОВКИ

Життя народу схоже на життя людини: сучасність пояснюється минулим. Щоб усвідомити сьогодення, нам потрібно знати минувшину тоді наш досвід застереже нас від хибного кроку, ми матимемо можливість уникнути помилок. Саме тому, якщо суспільство пам'ятає свою історію, воно здатне оцінити пройдений шлях та накреслити своє майбутнє. Найкращими свідками минулого є пам'ятки мистецтва, побутові предмети і, передусім, писемні пам'ятки.

Знаковою добою української історії стала друга половина XVIII ст. Такі важливі політичні та соціально-економічні реформи, як скасування Гетьманства (1764 р.), знищення Запорозької Очі (1775 р.), створення намісництв (1781 р.), закріпачення селянства (1783 р.), нобілітація козацької старшини (1785 р.) тощо не могли не відбитися на суспільному житті України. За короткий час змінилося не лише офіційне обличчя Гетьманщини, але й значною мірою її внутрішнє життя.

Таким чином, козацька старшина, яка поступово перетворилася на малоросійське дворянство, увійшла в тісний зв'язок з російською службовою спільнотою (дворянство, чиновники) і зовні швидко асимілювалася. Сьогодні ми можемо простежити ці процеси за різними документами тієї епохи і, зокрема, відомостями про службу козацької старшини.

Справа доведення свого шляхетського походження була не простою, бо російська Герольдмейстерська контора не визнавала службу в ліквідованих українських установах як таку, що давала право на зарахування до привілейованого стану. Тому, в наш час є актуальною така наука як генеалогія, яка пролиє світло на білі плями і історії, родах українців, і шляхти зокрема.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Довбищенко М. В. Волинська шляхта у релігійних рухах кінця XVI - першої половини XVII ст. - К.: ПП Сергійчук М. І., 2008. - 882 с.

2. Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна. - Київ: Критика, вид. 2-ге, переглянуте і виправлене, 2008. - 472 с.

3. uk.wikipedia.org/wiki/

4. http://historybooks.com.ua/prosmotr_podrobnuy.php?id=2573

5. http://www.uknol.info/uk/Persons/Kryvosheja_Igor_Ivanovych.html

6. http://www.cult.gov.ua/news/2008-04-06-143

7. http://www.archives.gov.ua/Publicat/References/Dovidnyk.php

Размещено на Allbest.ru