Огляд історії державності та культури України

26. Громадівський рух в Україні

Українські діячі Петербурга 1859 р. створили першу українську громаду -- культурно-освітню організацію, що мала на меті популяризацію національної ідеї через видання книг, журналів, проведення вечорів, навчання в недільних школах. Почала видавати журнал "Основа" (1861-1862),що висвітлювало всі загальноукраїнські проблеми .Український національний рух, захопив не тільки українців, а навіть частину молоді з польських або спольщених шляхетських родин Правобережної України. Цю групу на чолі з Володимиром Антоновичем називали хлопоманами. Вони перейшли з католицької віри в православну, носили український національний одяг, співали українських пісень, свідомо дотримувалися народних звичаїв і не цуралися селянського товариства.Вони збирали народну творчість по селах,випускали рукописний журнал. Та 1861-1862рр. гурток саморозпустився і його члени утворили нове товариство «Українську громаду» .Київська громада, як і громади, що виникли по різних містах України (Чернігові, Вінниці , Катеринославі) займалися культурною діяльністю,яка включала організацію народної освіти рідною мовою , підготовку і видання популярних книжок тощо. Через боязнь того, що через культурницьку діяльність,українці зажадають відродження колишніх прав 20 липня 1863 р. було підписано Валуєвський циркуляр,який забороняв публічне вживання української мови в державних установах, школах, церквах, друкуванні популярної, релігійної літератури, крім художніх творів.Громади одна за одною самоліквідовувалися або ж були офіційно заборонені. Проте наприкінці 60-х громади відновили свою діяльність як нелегальні організації.13 лютого 1873 р. було створено Південно-Західне відділення Російського географічного товариства (ПЗВРГТ)на чолі з Григорієм Павловичем Галаганом, яке стає центром українознавчих досліджень. Крім того, київська громада перебрала до своїх рук редагування російськомовної газети "Киевский телеграф". В Україні за допомогою науковців,які не порушували циркулярів утворився зародок національної Академії наук. Проте було підписано Емський указ 18 травня 1876 р. Заборонялося говорити українською,друкувати українські книжки і ставити вистави. Проте це не зупинило громадівський рух,який шукав подальших шляхів для продовження руху.Найрадикальнішою зі студентських груп було Братство тарасівців (1891-1898 pp.).Старше покоління громадівців вирішили згуртувати свої сили для більш плідної діяльності на культурницькій ниві. У 1898р. у Києві була створена Загальноукраїнська безпартійна організація (ЗУБО), яка виконувала роль координатора діяльності громад. Таким чином, громади пройшли шлях від окремих гуртів до загальноукраїнської організації, підготувавши підґрунтя для почату політичної боротьби. Вони підвели український рух до усвідомлення необхідності сформулювати та розробити політичну програму руху.

27. Пожвавлення національного руху в Україні наприкінці 80-х рр. ХХ ст. Формування багатопартійної системи

Новий етап в історії українського суспільства відкрила перебудова, покликана подолати негативні тенденції в розвитку Радянського Союзу. В ході перебудови зростала політизація суспільства,яка виявилася у діяльності так званих неформальних груп та об'єднань, серед яких -- Український культурологічний клуб (УКК), що виник у серпні 1987 р. До нього належало чимало дисидентів та колишніх політв'язнів.Становлення багатопартійності в Україні пробивалося з великими труднощами і відбулося в три етапи:

1 етап охоплює 1998 р. В цей час про заснування партії ще не йшлося. В цей період активно розгорнула роботу Українська Гельсінська група на чолі з Л. Лук'яненко.

2 етап тривав у 1989 р. - на початку 1990 р. Він характеризувався становленням Народного руху України за перебудову. У вересні 1989 р. з ініціативи Спілки письменників України,виникла найбільш масова політична організація -- Рух .

3 етап -- березень-квітень 1990 р. Відбулися вибори до Верховної Ради УРСР, в результаті яких Демократичний блок, у якому Рух був головною силою, створив парламентську опозицію -- Народну Раду.Активізація політичного життя зумовила стрімке зростання національної самосвідомості населення України. 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Правда це положення Декларації в Москві до уваги не бралося. Завдяки демократизації та плюралізму наприкінці 1989 р. в Україні почали створюватися нові політичні партії. Впродовж 1990--1991 pp. в Україні виникло майже 20 опозиційних партій .

Першими на захист української культури виступали інтелігенція, студентська молодь. Продовжували повертатися в Україну твори В. Винниченка, представників «розстріляного відродження». Поступово відкривалася правда (“білі плями”) української історії. Було легалізовано Українську греко-католицьку церкву та Українську автокефальну православну церкву.

28. Серпневий "путч" 1991 р. Проголошення незалежності України та перші кроки її розбудови

Демократично налаштовані сили України дедалі активніше виступали за українську державну самостійність. Такий розвиток подій не влаштовував не тільки партноменклатуру, а й самого ініціатора перебудови М. Горбачова. Намагаючись не допустити розвитку процесу створення незалежних держав, М. Горбачов запропонував проект нового союзного договору і став наполягати на тому, щоб союзні республіки його підписали. Питання про долю СРСР значно посилило соціально-політичне напруження в суспільстві, у тому числі в керівництві КПРС. Його найбільш консервативна частина виступала проти будь-яких поступок союзним республікам, за збереження СРСР як єдиної держави. Ці реакційні сили в Москві в ніч на 19 серпня 1991 р. здійснили спробу перевороту (cерпневий путч), утворивши Державний комітет надзвичайного стану у складі Г. Янаєва, В. Павлова, Д. Язова, В. Крючкова, Б. Пуго, О. Бакланова, Д. Стародубцева. Горбачов, ізольований на кримській дачі, був усунутий від влади. Проти заколотників рішуче виступив Борис Єльцин. Українське керівництво, зокрема Верховна Рада, стало на вичікувальну позицію. Серпневі події в Москві критично загострили ситуацію щодо прагнення незалежності з боку республік. Виходячи з цього, 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України проголосила незалежність України. Цей документ був підтверджений всенародним референдумом 1 грудня 1991 р. У ньому взяло участь 84,2 % виборців, з яких 90,3 % проголосувало за незалежність України. Того ж дня Президентом України було всенародно обрано Леоніда Кравчука. Проголошення незалежності такою республікою як Україна остаточно зробило неможливим збереження Радянського Союзу. 7 грудня 1991 р. у Біловезькій пущі зібралися лідери Білорусії (С. Шушкевич), Росії (Б. Єльцин) та України (Л. Кравчук) і після переговорів (без залучення М. Горбачова, який повернувся до виконання обов'язків Президента СРСР, але дедалі більше втрачав владу) наступного дня підписали угоду про ліквідацію Союзу РСР та створення на його місці нового утворення -- Співдружності незалежних держав, до якої невдовзі приєдналося декілька інших

29. Українські дисиденти, їхні програмні цілі та діяльність

У 50-х роках виникає рух дисидентів (незгодних). Це був перший великий суспільно-політичний рух у Радянському Союзі, учасники якого виступали проти існуючого політичного режиму. Дисидентами найчастіше були представники інтелігенції, хоча були й представники інших соціальних груп. Дисиденти ніколи не ставили за мету організацію збройної боротьби, їх головним завданням була боротьба за права людини та за національні права українського народу. Дисиденти прагнули діяти виключно конституційним шляхом. Їхніми головними методами були агітація і проведення громадських заходів. Дисидентський рух в Україні мав три напрямки: загальнодемократичний, релігійний і національний. Загальнодемократичне дисиденство було найбільш поширеним, виступало за захист прав людини. Для релігійних дисидентів головною була проблема віросповідання. Національний напрямок виступав за право українського народу на збереження національної самобутності, проти русифікації, за можливість виходу зі складу СРСР.

Дисиденти ніколи не мали єдиної партії. Вони діяли в невеликих гуртках, що підтримували між собою зв'язок. У 50-70-х роках групи дисидентів існували у всіх великих містах України. Дисидентами були І. Дзюба, Д. Шелест, Є. Сверстюк та багато інших.

Частина дисидентів вважала, що соціалізм не вичерпав своїх можливостей, вони прагнули повернутися “до справжніх марксистських цінностей”, але більшість дисидентів визнавала комунізм і соціалізм глухим кутом історичного процесу. Уряд СРСР переслідував усіх дисидентів, оскільки убачав у їхній діяльності загрозу існуючому ладу. Вони послабляли комуністичний режим, допомагали своїм співгромадянам самостійно оцінювати дії влади, активно захищали права людини.

30. Лібералізація суспільного життя в Україні середини 50-х - початку 60-х рр. ХХ ст. Шістдесятники

Після смерті Сталіна в Кремлі починається запекла боротьба за владу і у березні 1953 р. фактично, а у вересні офіційно першим секретарем ЦК КПРС став Хрущов. Почався «період відлиги» - тимчасової лібералізації суспільно-політичного життя.У союзних республіках почалися значні кадрові зміни, перестановки у керівництві. У червні 1953 на посаду голови ЦК КПУ вперше було обрано українця за походженням - О.Кириченка. Нові радянські лідери оголосили8 ув'язненим на термін до 5 років. На волю вийшли здебільшого кримінальні елементи (політичні в'язні мали значно триваліші терміни ув'язнення), що спровокувало вибух злочинності у країні. Однією з ознак лібералізації стала реабілітація - поновлення в правах незаконно засуджених осіб. Не підлягали реабілітації: жертви політичних процесів; репресовані до 1934 року; селяни з Західної України, а також депортовані під час колективізації селяни; засуджені за інакодумство; кримські татари або інші народності, які були депортовані в Сибір(депортація визнана незаконною, але без права повернення). Восени 1953 були ліквідовані воєнні трибунали військ МВС і Особлива нарада МВС, яка мала право проводити висилку, заслання та ув'язнення населення.Кульмінаційним моментом «відлиги» ставХХ з'їзд КПРС (1956р.), де Хрущов виступив з доповіддю «Про культ особи Сталіна та його наслідки». Хрущов вперше розкрив страхітливі злочини, скоєні Сталіним та його оточенням. М. Хрущов закликав відкинути сталінізм і повернутися до ідей Леніна. Люди розцінювали його промову по-різному. Більшість радянського суспільства вітала критику сталінізму, та консервативні кола, а також чимало людей, розвінчання «великого вождя» сприйняли вороже. Через ліберативні дії проти Хрущова була сформована опозиція, а в 1957 - безуспішна спроба усунути Хрущова від влади.Безпосереднім проявом лібералізації суспільно-політичного життя стала поява нової генерації культурних діячів, - «Шістдесятників», серед яких Л.Костенко, В.Симоненко, І.Драч, М.Вінграновський; В.Чорновіл, А.Горська, Д.Павличко, Б.Олійник, В.Стус, Г.Тютюнник. Саме тоді почали з'являтися українські позацензурні видання, «самвидав». В 1959 у Києві було засновано клуб творчої молоді «Супутник», який став центром шістдесятництва; у Львові в 1962 - «Пролісок». Культурницька діяльність, яка не вписувалась у рамки дозволеного, викликала незадоволення влади. З кінця 1962 р. почався масований тиск на шістдесятників, через який частина шістдесятників пішла накомпроміс із владою, а інші еволюціонували до політичного дисидентства, правозахисного руху та відкритого протистояння режимові.

31. Найвпливовіші політичні партії Західної України у міжвоєнний період, їх програмні цілі та діяльність

У визвольному русі західноукраїнського населення проти польського панування виділилися три основні течії: партії з легальними засобами боротьби, націоналістичне підпілля, комуністичний рух. У краї існували дванадцять українських політичних партій. Найчисленнішим та найвпливовішим було Українське народно-демократичне об'єднання (УНДО) - ліберальна партія, що виступала за конституційну демократію та незалежність України. Вела боротьбу на міжнародній арені проти легалізації чужого панування, а у варшавському сеймі та сенаті - за виконання Польщею її конституційних зобовязань.

Головним виразником соціалістичних тенденцій краю була Радикальна партія. Після її об'єднання в 1926 р. з Українською партією соціалістів-революціонерів утворилась Українська соціалістична радикальна партія, лідерами якої були Лев Бачинський та Іван Макух. ЇЇ програма закликала до справедливого поділу земель серед селян, обмеження приватної власності та відокремлення церкви від держави. Ці цілі бачили виконанними лише у незалежній Україні. Тому в 20-30 рр. радикали виступили противниками СРСР і Польщі - головних ворогів української незалежності.

У 1920-ті pp. серед українців краю поширилися прорадянські настрої. Ці симпатії започаткували декілька легальних та нелегальних організацій. У 1919 р. група галичан утворила Комуністичну партію Східної Галичини, яка з 1923 р. називалась Комуністичною партією Західної України (КПЗУ) і під тиском Комінтерну стала автономною частиною Польської комуністичної партії. У 1938 р. за наказом Сталіна її було розпущено.Серед інших партій у Східній Галичині також діяли Українська католицька, Руська селянська, Руська аграрна та інші партії.

32. Міжнародне становище УНР на початку 1919 р. Війна більшовицької Росії проти УНР

Доба Директорії характерна значним погіршенням міжнародного становища України, оточеної з усіх сторін ворогами. На заході стояли польські війська, які переважали українські кількісно. Після повалення гетьманату посилився рух радянських військ в Україну. На південно-східному кордоні зростали російські антибільшовицькі сили під командуванням А.Денікіна. У грудні 1918 р. Антанта висадила в Одесі й інших чорноморських портах 60-тисячну армію. За умов, що склалися, український уряд не мав підтримки. Німецька й австро-угорська армії, які, згідно з мирним договором з Четвірним Союзом, зобов'язувалися охороняти Україну від більшовицької окупації, були нездатні до боротьби. Використавши важке становище Директорії, більшовики організували другий похід на Україну. Уряд УНР звертався із запитами щодо воєнних заходів Москви. На них він отримав лицемірну відповідь, що на Україну наступає не військо РСФРР, а воюють між собою війська української радянської влади й Директорії. У січні 1919 р. УНР з усіх боків оточили вороги. З півночі та сходу почали наступати більшовицькі війська. 16 січня 1919 р. Директорія оголосила війну Радянській Росії. 24 січня на всій території УНР було введено воєнне становище. Червоноармійські частини після важких боїв біля Харкова, Полтави, Катеринослава, Чернігова зайняли з допомогою отаманів Н.Махна і Д.Терпила, які перейшли на їх бік, майже всю Лівобережну Україну.

5 лютого 1919 р. радянські війська вступили до Києва. Директорія перебралася до Вінниці. У сер. лютого 1919 р. все Лівобережжя було в руках більшовицької армії. У цій ситуації В.Винниченко заявив про свій «відхід від політики». Обов'язки голови Директорії взявся виконувати Симон Петлюра.Під натиском радянських військ Директорія 6 березня переїхала з Вінниці до Проскурова. Сили її слабнули, а командування Антанти, не надаючи реальної допомоги, висувало щораз нові вимоги. У квітні 1919 р. українське військо та залишки державного апарату опинились у Галичині. Всю Наддніпрянщину зайняли більшовики. Проте їх становище в Україні було дуже непевним. Озброєні селянські маси, яким більшовики не дозволили ділити панські землі, не хотіли задарма давати хліб для вивезення в Росію. Навесні 1919 р. в Україні почалися масові повстання (з 1 квітня по 19 червня 1919 р. - 338 повстань), в основному селянські.

33. Вибух Першої світової війни і ставлення до неї української громадськості

Могутня хвиля шовінізму охопила всю Європу. Не обійшла вона і Росію, у тому числі й її опозиційні партії. Частина російської колонії у Парижі вирішила навіть добровільно вступити до французької армії. На підтримку імперіалістичної війни виступили і політичні партії країни. На ці позиції стали Товариства українських поступовців (1908 р.), частина Української соціал-демократичної робітничої партії, яку очолював Симон Петлюра. Керівники ж західноукраїнських національних партій з початку війни зайняли виразно антимосковську позицію. На початку війни у Львові з представників трьох політичних партій - національно-демократичної, радикальної й соціал-демократичної - було засновано Головну українську раду на чолі з Костем Левицьким. Це була організація австрійської орієнтації. Вона ставила завдання охороняти інтереси українців в Австрії і закликала всіх українців стати на боці Австрії у війні. Рада створила військову організацію - добровільний легіон Українських січових стрільців для боротьби з російськими військами.На початку серпня 1914 р. група політичних емігрантів з України (Наддніпрянщини) заснувала у Львові «Союз визволення України», який вів пропаганду ідеї самостійності України у таборах військовополонених українців на території Австро-Угорщини.Рішуче і послідовно виступали проти тактики оборонства більшовики. Вже 26 липня 1914 р. більшовицька фракція у IV Державній думі виступила проти війни.

Слід відзначити, що частина громадcькості, політичних сил, особливо із УСДРП, підтримувала більшовицьку тактику боротьби: перетворення війни імперіалістичної в громадянську.

Отже,Перша світова війна зумовила негативні тенденції в українському національному русі, що призвело до його розколу в тактиці по відношенні до війни, до майже повної обмеженості легальних можливостей політичної та культурної діяльності.

34. Зовнішньополітична діяльність незалежної України

2 липня 1993 року Верховна Рада України схвалила “Основні напрямки зовнішньої політики України”. Цей документ визначає базові національні інтереси України і завдання її зовнішньої політики, містить засади, на яких реалізується зовнішньополітична діяльність нашої держави.В документі, зокрема, зазначається, що з огляду на його геополітичне становище, історичний досвід, культурні традиції, багаті природні ресурси, потужний економічний, науково-технічний та інтелектуальний потенціал, Україна має всі можливості стати спливовую світовою державою, виконувати значну роль в забезпеченні політико-економічної стабільності в Європі.Зовнішня політика України спрямовується на виконання таких найголовніших завдань: утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави; забезпечення стабільності міжнародного становища України; збереження територіальної цілісності держави та недоторканості її кордонів; включення національного господарства у світову економічну систему для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу; захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів з зарубіжними українцями і вихідцями з України, надання їм допомоги згідно з міжнародним правом; поширення в світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

35. Утворення СРСР й остаточна ліквідація суверенітету України

Втрата Україною незалежності відбувалася протягом тривалого періоду, поступово, у процесі входження УСРР до складу Союзу РСР, який умовно можна поділити на кілька етапів.

І етап (червень 1919 - грудень 1920 р.) - утворення „воєнно-політичного союзу” радянських республік, збереження за Україною формального статусу незалежної держави. У червні 1919 р. ВЦВК прийняв постанову „Про воєнний союз радянських республік Росії, України, Латвії, Литви і Білорусії”. Об'єднання створювалося лише „на час соціалістичної оборонної війни”, але, по суті, стало першим реальним кроком до відновлення унітарної держави.

II етап (грудень 1920 - грудень 1922 р.) - формування договірної федерації, посилення підпорядкування України, обмеження її суверенітету. 28 грудня 1920 р. представники Росії - Ленін і Чичерін та представник України Раковський підписали угоду про воєнний і господарський союз між двома державами. І хоча формально проголошувалися незалежність і суверенітет обох держав, взятий на централізацію курс, особливо в 1921-1922 рр., посилювався.

III етап (грудень 1922 - травень 1925 р.) - утворення СРСР, втрата Україною незалежності. ЗО грудня 1922 р. І з'їзд Рад СРСР затвердив декларацію про утворення Союзу РСР і союзний договір. Союз складався з чотирьох республік.

У 1924 р. процес ліквідації суверенітету України вступає у свою завершальну фазу. 26 січня 1924 р. відбувся II з'їзд Рад СРСР, який остаточно затвердив першу Конституцію Радянського Союзу. У ній було окреслено коло питань, що належали до компетенції вищих органів влади СРСР: зовнішня політика, кордони, збройні сили, транспорт, зв'язок, планування господарства, оголошення війни і підписання .мируУ травні 1925 р. завершується процес входження України до складу СРСР. IX Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив новий текст Конституції УСРР, у якому було законодавче закріплено вступ Радянської України до Радянського Союзу.

36. Боротьба УНР проти агресії більшовицького Раднаркому наприкінці 1917 - початку 1918 рр.

Більшовицькі сили складалися з: більшовизованих солдат Західного фронту та моряків Балтійського й Чорноморського флотів; червоної гвардії. Це були добровольці, переважно робітники і матроси, переконані більшовики, що ненавиділи «буржуазну» ЦР і українців взагалі. Ці об'єднані 160-тисячні військові сили були «вручені» М. Муравйову.На оборону України встали головним чином підрозділи Вільного козацтва і добровольчі об'єднання, що створювалися за рішенням Генерального Секретаріату (26 грудня). Найголовнішими з них були: Гайдамацький Кіш Слобідської України під командуванням С.Петлюри; Галицький курінь Січових стрільців під командуванням Є. Коновальця. Чисельністю війська УНР не поступалися радянським, але вони були розпорошені по всій Україні, на відміну від більшовицької армії.Хід воєнних дій. 25 грудня Антонов-Овсієнко віддав наказ про загальний наступ радянських військ проти УНР. Першим радянські війська з допомогою місцевих більшовиків захопили Катеринослав. Потім Полтаву, Херсон, Одесу, Олександрівськ. Червоноармійські загони з півночі і сходу наближалися до Києва. Саме в ці дні на шляху радянських військ на станції Крути між Ніжином і Бахмачем став загін із 500 необстріляних київських студентів, гімназистів та юнкерів 1-ї київської юнацької військової школи ім. Б. Хмельницького. Відбувся жорстокий бій (16 січня 1918 р. ), в ході якого більшість юнаків загинула. Подвиг цих юнаків на чолі з сотником Омельченко став символом національної честі і назавжди увійшов в історію України.На допомогу наступаючим військам Муравйова робітники завода «Арсенал» 16 січня 1918 р. почали збройне повстання, центром якого став завод. Повстання через 5 днів було придушене. Але 26 січня більшовицькі війська все таки увійшли в столицю УНР. В Києві війська Муравйова вчинили криваву різанину.

30 січня 1918 р. в Києві проголошено «Українську Робітничо-Селянську Республіку» з Народним Секретаріатом на чолі. Членів ЦР оголошено злочинцями, а майно їхнє реквізовано. ЦР покинула Київ і переїхала до Житомира.

Причини поразки українських військ були такі: а) перевага більшовицької Росії у чисельності й озброєнні війська; б) розпорошеність українських сил.

37. Проголошення незалежності Карпатської України і її історичне значення

12 лютого 1939 р. відбулись вибори до Сейму Карпатської України, на яких абсолютну більшість голосів виборців (близько 94 %) здобули кандидати Українського Національного Об'єднання. 15 березня 1939 р. Сейм на чолі з А. Штефаном проголосив повну державну самостійність Карпатської України. Прийнята парламентом конституція Карпатської України (Конституційний закон ч.1), визначила назву держави (Карпатська Україна), державний устрій (президентська республіка), державну мову (українська). Державним прапором та гімном республіки були визнані синьо-жовтий стяг і український національний гімн «Ще не вмерла Україна». Герб - червоний ведмідь на лівому срібному півполі й чотири сині та три золоті смуги у правому півполі та тризуб з хрестом на середньому зубі. Президентом Карпатської України було обрано А. Волошина, який призначив прем'єр-міністром нового уряду суверенної держави Ю. Ревая. Заступником голови сейму (спікером) Карпатської України у 1939 року, референт преси й інформації та зв'язковий з урядом Карпатської України був С. Росоха. Волошин після проголошення Незалежності відразу ж звернувся з телеграмою особисто до Адольфа Гітлера з проханням про визнання Карпатської України під охороною Рейху та недопущення її захоплення Угорщиною.Карпатська Україна як держава проіснувала недовго, проте заявила світові про волелюбність українського народу, залишила свій слід в українській історії, підтвердила, що Закарпаття є українською землею, а українці цього краю -- невід'ємною частиною великої української нації. Ця подія мала велике історичне значення не лише для карпатського українства, але й для всього українського народу. Адже Карпатська Україна стала одним з кроків на шляху до соборності всіх українських етнічних земель у єдиній державі.

38. Колонізаторська політика Польщі в Західній Україні у міжвоєнний період

Унаслідок українсько-польської війни, яку українці програли 1919 р., поляки захопили Східну Галичину, Західну Волинь, Західне Поділля, Холмщину, Підляшшя. За Ризьким миром 1921 р. ці землі увійшли до складу Польської держави. Незважаючи на відвертий опір українців окупаційній владі, 14 березня 1923 р. у Версалі Рада послів Антанти остаточно визнала зверхність Польщі над Східною Галичиною. Польський уряд територію своєї держави поділяв на дві категорії: та частина де знаходилися основні галузі промисловості та куди надходили основні капіталовкладення; інша була сировинним придатком і ринком збуту. Уряд Польщі проводив політику колонізації щодо українського населення краю, нехтував його правами та свободами, піддавав утискам національну культуру. У 1924 р. було заборонено розмовляти українською мовою в державних установах та органах самоврядування. Уряди Польщі і Румунії, проводячи в 1920-х роках аграрну реформу, ставили за мету зміцнити в західноукраїнських землях поміщицьке землеволодіння, насадити там польських і румунських колоністів. Відбираючи у західноукраїнських селян землі польський уряд переслідував мету створити на західноукраїнських землях міцну опору для польського панування. З 1919 р. по 1929 р. польський уряд наділив землею і поселив на українських землях 200 тис. осадників, а румунський уряд переселив у Північну Буковину 2 тис. румунських колоністів. Польський уряд поділяв населення Східної Галичини й Західної Волині на лемків, бойків, гуцулів, поліщуків, волинян та ін. і прагнув довести, що вони не українці. Перейменувавши Східну Галичину на Східну Малопольщу, він фактично заборонив українські назви сіл, залізничних станцій, міст. Розгони масових демонстрацій, арешти, катування і вбивства активістів ставали повсюдним явищем. Поліція і війська, спеціальні каральні загони проводили масові арешти катування й вбивства. У 1933 р. на Поліссі було створено концентраційний табір для політичних в'язнів, у який було кинуто тисячі учасників національно-визвольного руху. Українська мова не допускалася в державні установи, українські школи закривалися. До 70% дорослого населення Західної України було неписьменним. За часів польської влади в Західній Україні було чотири вищі навчальні заклади. У них викладання велося тільки польською мовою. При вступі до вузів для українців була встановлена процентна норма, внаслідок чого у Львівському університеті, наприклад, студентів-українців налічувалося менше 5%. Великий вплив серед населення західноукраїнських земель мала Організація українських націоналістів, заснована у 1929 р. на засадах інтегрального націоналізму.

39. Встановлення влади Директорії УНР. Поясніть відмінності у поглядах між В.Винниченком і С.Петлюрою щодо найважливіших засад внутрішньої і зовнішньої політики УНР

Директорія УНР -- найвищий органдержавноївлади відродженої УкраїнськоїНародноїРеспубліки, який діяв з 14 листопада1918 року до 10 листопада1920 року.Директорія УНР прийшла на зміну гетьманату, який було повалено 14 грудня 1918 року.Єдності поглядів щодо внутрішньої та зовнішньої політики у членів Директорії не було. Єдине, що їх обєднало - це бажання повалити гетьманат П. Скоропадського.За своїм світоглядом Винниченко був соціалістом. Він перший в Європі висунув ідею поєднання капіталізму та комунізму. Також вважав, що регулярні війська для держави, яка хоче жити в мирі зі своїми сусідами не потрібно. Тому ЦР не створила достатньої кількості військ. Так Директорія заборонила голосувати не трудящим, до яких відносили і інтелігенцію. Завдяки такій політиці, Винниченко відштовхнув багато соціальних верств населення. Винниченка можна віднести до політика соціаліста-експерементатора.Симона Петлюру від Винниченка відрізняла менша схильність до утопічних поглядів, готовність співпрацювати навіть з буржуазією заради торжества національної справи. Протягом 1919 р. він все більше віддалявся від соціалістичних поглядів своєї молодості і еволюціонував у бік націонал-демократичної орієнтаціїї. Петлюра видав власний універсал з закликом до солдатів підтримати національну справу. Винниченко розцінив це як дії спрямовані аби зняти його з посади. Прагматизм Петлюри підтверджувався й тим, що він аби здобути союзника у війні з більшовизмом, погодився віддати Польщі західну Україну

40. Антигетьманське повстання, його причини, хід. Історичне значення гетьманату П.Скоропадського

Антигетьманське повстання - повстання у грудні 1918 р., в результаті якого в Україні на зміну владі гетьмана Павла Скоропадського прийшла Директорія Української Народної Республіки.

Передумови. Павло Скоропадський у своїй політиці притримувався консервативних поглядів. Оскільки політичною опорою гетьмана були великі землевласники, Скоропадський провів деякі реформи, які не були популярними серед українських селян. Останньою краплею стало проголошення гетьманом «Федеративної Грамоти», в якій ішлося про майбутню федерацію України із Росією. 13 листопада в Києві на засіданні соціалістичних партій України було прийняте рішення про утворення Директорії УНР. Розпочалось антигетьманське повстання. 14 листопада, члени Директорії прибули до Білої Церкви, яка і стала центром повстання. На той час у Білій Церкві стояв Окремий загін Січових Стрільців. Однак, відчувався брак добре дисциплінованих та озброєних солдатів. Учасники повстання боялись зустрітись із німецькою армією в Києві. Але представники Директорії уклали договір із німецькою армією про нейтралітет. 15 листопада на стінах київських будинків з'явились листівки Директорії, які закликали до всенародного антигетьманського повстання. Перші військові дії між гетьманськими військами та Директорією розпочались 16 листопада, коли Січові Стрільці в м. Біла Церква, роззброїли сотню Державної Варти. 14 грудня 1918 - зречення гетьмана П. П. Скоропадського.

Значення. В період Гетьманату історики констатують факт певного економічного та культурного піднесення. Цьому сприяли реформи гетьмана: відновлення приватної власності, підтримка гетьманом вільного підприємництва, широкий збут товарів до Австро-Угорщини та Німеччини. У цей час було налагоджено грошовий обіг, вдосконалено грошову систему, створено державний бюджет, відкрито кілька українських банків, засновано нові акціонерні компанії; створено понад 150 українських гімназій; вийшло з друку кілька мільйонів примірників українських підручників; відкрито два державних університети в Києві та Кам'янці-Подільському;відкрито Українську Академію Наук.

41. Розкрийте здобутки і прорахунки у політиці уряду П.Скоропадського

Прихильник міцної влади, Скоропадський зробив свою державу диктаторською, за формою, з атрибутами національної традиції - за політичною суттю. Підписання українсько-російської угоди про перемир'я і зараз у багатьох викликає суперечливі погляди і думки. Але ж на той час так було ліпше, бо краще мир, аніж війна. Для захисту незалежності країни, всередині якої перебувало 400 тисяч німецьких солдат, потрібна була боєздатна армія. З планів військової реформи Гетьманату було здійснено немало: основою майбутньої армії стала Сердюцька дивізія, формування Дніпровської дивізії і початок створення Чорноморської флотилії. Це був значний крок вперед у військовому розвитку країни. Та ми можемо цей же факт віднести і до прорахунків у політиці Скоропадського, адже за такий короткий термін (всього кілька місяців) зазначені вище військові утворення не могли стати абсолютно дієвими, функціональними, вони не могли досягнути того необхідного рівня військового розвитку. Заслуговує на особливу увагу його намагання відновити козацький стан, зробити його привілейованим. Великої актуальності набуло аграрне питання. Скоропадський повернув у приватну власність поміщицькі землеволодіння, які були відібрані радянською владою. Гетьман розумів, що поміщики-землевласники - це господарі, які вміють хазяйнувати на землі. Але ж, на превеликий жаль, не могло бути держави, де власниками були б всі і де була б майнова рівність.Серед досягнень културної політики - українізація всіх сфер життя, зокрема, держапарату та освіти з введенням в ній Закону про обов'язкове вивчення української мови, літератури, історії та географії. Реалізацією політики українізації стало відкриття національних університетів у Києві та Кам'янці-Подільському. Українська Академія Наук - також наслідок культурно-освітньої політики Скоропадського. Скоропадський також посприяв створенню Національної Бібліотеки, Національного Архіву, Національної галереї мистецтв, Національного історичного музею, Національного театру. За півроку Скоропадський зробив набагато більше, ніж УЦР за весь період свого функціонування. За правління гетьмана майже не спостерігалося внутрішніх конфліктів. Його політика була надзвичайно ефективною і корисною для держави. Це дійсно були прояви українського патріотизму і національної свідомості. Саме через це Скоропадський заслужив великий авторитет серед інтелігенції і, звичайно ж, міцну підтримку з її боку. Та ідеальним нічого не буває. Не винятком є і політика цього державного діяча, яка у у окремих її моментах була досить суперечливою. Величезним недоліком було те, що очільник Української Держави вів вузько класову діяльність, покладючись суто на багатих, і нехтуючи думкою та інтересами селян і робітників, яким це надзвичайно не подобалося, бо під час правління УЦР вони встигли відчути певних демократичних свобод. Через це основна категорія населення буле невдоволена соціальною політикою Скоропадського. Невдоволення народу підсилювало й перебування на Україні німців, які поводили себе досить нахабно. Своєрідні підсумки цього досить короткого огляду можна зробити словами Ореста Субтельного, відомого канадського історика: «Гетьманат проіснував менше восьми місяців, протягом яких реальна влада перебувала в руках німців, а його власний вплив був обмежений»

42. Боротьба ЗУНР проти польської агресії

21 листопада 1918 р. внаслідок кровопролитних боїв польські війська захопили Львів. Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя, а з кінця грудня УНРада і уряд ЗУНР знаходились у Станіславові (тепер Івано-Франківськ).\4 січня 1919 р. було сформовано новий уряд на чолі з С.Голубовичем.\1 грудня 1918 р. делегація УНРади і представники Директорії УНР підписали у Фастові попередню угоду про об'єднання ЗУНР і УНР та остаточно схвалену вищим органом держави 3 січня 1919 р.\22 січня 1919 р. у Києві відбулося урочисте проголошення Акту про Злуку ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) і УНР (Наддніпрянська Україна) в єдину соборну Українську Народну Республіку. Згідно з законом «Про форму влади в Україні», прийнятим Трудовим Конгресом України, ЗУНР отримала назву «Західна Область Української Народної Республіки» (ЗО УНР, ЗОУНР).\У січні-травні 1919 р., незважаючи на постійну нестачу зброї, боєприпасів і амуніції Українська Галицька Армія контролювала ситуацію на українсько-польському фронті і поступово витісняла польську армію з території Галичини. У середині лютого 1919 р. УГА розпочала Вовчухівську операцію. Але наприкінці лютого 1919 р. успішний наступ української армії був припинений на вимогу Паризької мирної конференції, яка для переговорів з урядом ЗО УНР про умови перемир'я з Польщею вислала місію у складі: голова -- генерал Бертелемі (Франція), члени -- полковник А.Віярд (Велика Британія), професор Лорд (США) і полковник Стабіле (Італія). Місія поставила вимогу негайного припинення воєнних дій і запропонувала демаркаційну лінію між двома сторонами, на підставі якої 40 % Східної Галичини (Львів і Дрогобицький нафтовий басейн) відходило до Польщі. Уряд ЗУНР цієї пропозиції не прийняв, після чого воєнні дії відновились.\13 травня 1919 р. Найвища Рада країн Антанти зробила нову спробу укласти перемир'я між воюючими сторонами. На цей раз пропозиції міжсоюзницької комісії, яку очолював генерал Л.Бота, були прийняті українською стороною. Проте умови перемир'я, за якими Дрогобицький басейн залишався за ЗУНР, були відкинуті польським урядом.\В цих умовах 15 травня 1919 р. на український фронт у Галичині та Волині була кинута сформована і озброєна у Франції 80-тисячна польська армія генерала Ю. Галлера, яка (в планах Антанти) призначалась лише для боротьби проти більшовиків. На початку червня 1919 року польські війська захопили майже всю Галичину, за винятком терену між Дністром і нижнім Збручем. У зв'язку з критичним становищем ЗО УНР 9 червня 1919 р. уряд С.Голубовича склав свої повноваження, а Виділ УНРади передав всю повноту військової і цивільної влади Є.Петрушевичу, який отримав титул диктатора ЗО УНР. Для виконання покладених на нього функцій Є.Петрушевич створив при собі тимчасовий виконавчий орган -- Раду Уповноважених Диктатора і Військову Канцелярію. Начальним вождем було призначено генерала О.Грекова.\7-28 червня 1919 р. УГА під командуванням О. Грекова провела Чортківський наступ, внаслідок якого значна частина Галичини була визволена від польських військ. Проте нестача зброї і боєприпасів змусила УГА протягом червня-липня 1919 р. відступити на старі позиції.\16-18 липня 1919 р. УГА відступила за р. Збруч. Територію ЗО УНР окупували польські війська.

43. Охарактеризуйте здобутки і прорахунки Центральної Ради у її державотворчій діяльності

Центральна Рада об'єднала різні національні маси, взяла владу в країні в свої руки, зуміла голосно оголосити українців "нацією, що відроджується". Проголошення І Універсалу -- перший важкий, але реальний крок до відновлення української державності. Четвертий Універсал Центральної Ради завершив складний і нелегкий процес становлення у ті роки Української державності, українського національно-визвольного руху, який нарешті залишив ідею автономії з Росією. Цим універсалом Україна домоглася міжнародного визнання.

Здобутки: 1. Створено передумови для національно-культурного розвитку України; 2. Національні меншини отримали право національно-персональної автономії; 3. Були продовжені державотворчі традиції українського народу; 4. Залучення до політичного життя великих мас українства, набуття досвіду політичної боротьби; 5. Пробудження національної самосвідомості; 6. Розпочато процес соціально-економічних перетворень; 7. Демократизація суспільно-політичного життя; 8. Було закладено основи мирної зовнішньої політики України;

Прорахунки: 1. Складність політичного і соціального становища в Україні, викликана громадянською та російсько-українською війнами та глибокою соціальною революцією; 2. Захопленість ідеєю федералізму, намагання втілити її в життя за будь-яких обставин; 3. Відсутність єдиного національного фронту всіх українців-патріотів у боротьбі за державність; 4. Непослідовність і нерішучість Центральної Ради в різних сферах суспільно-політичної діяльності; 5. Ігнорування такого важливого чинника в державотворчому процесі, як армія; 6. Проросійські настрої переважної більшості міського населення, що створювали умови для організації більшовиками та іншими ліво-радикалами диверсій і збройних повстань; 7. Несприятливі міжнародні умови (Перша світова війна, гострі суперечки між провідними світовими державами за сфери впливу тощо); 8. Ставка Центральної Ради на союз з Німеччиною, війська якої згодом її ж розігнали та ін; 9. Не вдалося сформувати дієвого державного апарату, налагодити постачання міст продовольством, забезпечити порядок і законність.

44. Українсько-польсько-радянська війна 1920 р.Варшавський договір

Польсько-радянська війна - війна між Польщею та УНР з одного боку та РСФРР та УРСР з другого в квітні-жовтні 1920. Мета радянської армії - прорватися до Німеччини через Польщу, щоб звідти понести соціалістичну революцію по всьому світу.Згідно з умовами Варшавського договору 20.04.1920 уряд Польщі визнав територію Наддніпрянської України територією Росії. Військова конвенція 24.04.1920 проголошувала армії Польщі та УНР союзниками за визволення України і проти подальшої більшовицької експансії на захід.

25.04.1920 об'єднана польсько-українська армія рушила на окуповану більшовиками Україну і за тиждень визволила Житомир, Бердичів, Козятин і 07.05.1920 була в Києві.

Однак успішний наступ п.-у. військ не дало поштовху до антибільшовицького повстання, на яке розраховував С.Петлюра. Повстанські-партизанські загони у Правобережній Україні винищували не тільки більшовицькі загони, але п.-у.

Оговтавшись від удару більшовику, більшовики перегрупували сили, оголосили мобілізацію, змінили позиції своїх головних ударних сил. 14.05 більшовики розпочали контрнаступ. 26.05 Пд.-Зх. фронт розпочав Київську наступальну операцію, внаслідок якої було визволено не тільки Київ, Вінницю та Коростень, але й розпочато наступ на Львів. Зах. фронт відновив радянську владу в Білорусі, відкривши дорогу на Варшаву. Тактика оборони поступово ставала ставала тактикою наступу. Це добре розуміла Польща. Тому вона звернулась до міжнародної конференції країн Антанти по допомогу, що проходила в бельгійському містечку Спа. Антанта висунула пропозицію визнати обом стороном “лінію Керзона”, яка була сформована ще в грудні 1919 року. Посяння, Підляшшя, Холмщина, Лемківщина залишалась під владою Варшави.Поляки це сприйняли з ентузіазмом, бо це найкращий варіант виходу з критичної ситуації, росіяни ж відкинули цю пропозицію, продовжуючи свої революційні походи.

Тим часом росіяни продовжували наступ. Проте неузгоджені дії Зах. та Пд.-Зх. фронтів призвели до того, що не вдалося взяти ні Львова, ні Варшави. Польські війська перейшли в наступ. Стабілізувався фронт на лінії Коростень - Житомир - Бердичів. Але сил не було ні у поляків, ні у росіян, тому в жовтні 1920 було укладено перемир”я, а 18.03.1921 було підписано Ризький мирний договір. Суть: визнання Польщею існування УСРР, перехід під контроль під контроль Польщі Підляшшя, Холмщини, Зах. Волині, Зах. Полісся.

45. Листопадове 1918 р. повстання у Львові. Утворення ЗУНР

Напередодні Першої світової війни Сх. Галичина, Буковина та Закарпаття перебували в складі Австро-Угорщини. В жовтні 1918 в умовах воєнної поразки австро-німецького блоку Австро-Угорщина розпалась на кілька незалежних держав і українці почали робити рішучі заходи щодо створення власної держави на Зх. Україні. Наприкінці вересня 1918 було сформовано Український Генеральний Військовий Комісаріат, який розпочав роботу зі збройного повстання. У жовтні 1918 головою комісаріату було призначено сотника Легіону Січових Стрільців Дмитра Вітовського.18 жовтня 1918 у Львові на зборах всіх українських депутатів австрійського парламенту, укр. членів галицького і буковинського сеймів, представників політичних партій Галичини та Буковини, духовенства та студенства було утв. Укр. Національну Раду. УНРада - політичний представницький орган українського народу в Австро-Угорській імперії. 19 жовтня 1918 УНРада проголосила Українську державу на етнічних її територіях (Галичина, Буковина, Закарпаття). Було обрано президентом УНРади Є.Петрушевича.31 жовтня стало відомо про приїзд польської ліквідаційної комісії (ств. 28 жовтня в Кракові), яка мала б перебрати владу у австрійців та приєднати Галичину до Польщі. УНРада надала запит до австрійської влади з проханням передати усю повноту влади УНРаді, але австрійці категорично відхилили. Тоді на вечірньому засіданні 31 жовтня УГВК було прийнято рішення взяти владу у Львові збройним шляхом.В ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 стрілецькі частини, очолювані сотником Д.Вітовським, зайняли всі найважливіші установи Львова, було відімкнено міський телефон та телеграф, захоплено радіо, до світанку зайнято всі вокзали. На ратуші було піднято синьо-жовтий прапор. Зайняття Львова було проведене без жодних людських втрат. Підрозділи УСС зайняли також Станіслав, Тернопіль, Золочів, Сокаль, Раву-Руську, Борислав та ін. Це повстання було названо “Листопадовий чин”. Воно спричинило утворення Української держави. 9 листопада було сформовано її уряд - Державний Секретаріат. 13 листопада було ухвалено конституційні основи новоствореної держави, згідно з яким вона отримала назву “Західно-Українська Народна Республіка”. Закон затверджував територію ЗУНР - Галичина, Буковина, Закарпаття. Також була прийнята нац. символіка. Створення ЗУНР призвело до опору поляків і розгортання з перших днів існування ЗУНР польсько-української війни.

46. Дайте короткі історичні довідки про таких діячів: Є.Петрушевич, С.Петлюра, П.Скоропадський, Є.Коновалець

* Євген Омелянович Петрушевич -- український громадсько-політичний діяч, президент Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Народився 3 червня 1863 року у Буську на Львівщині в родині греко-католицького священика. Навчався в Академічній гімназії та Львівському університеті. Після отримання ступеня доктора права відкрив у м. Сокаль адвокатську канцелярію. Був головою повітової «Просвіти», заснував повітову ощадну касу, очолював боротьбу проти москвофільства. Був послом до австрійського парламенту, з 1910 - депутат Галицького сейму. 4.1.1919 обраний у Станіславові (тепер Івано-Франківськ) Президентом ЗУНР. До кінця свого життя Петрушевич перебував в еміграції у Берліні. Помер 29 серпня 1940.

* Симон Васильович Петлюра - народився 10 травня 1879 у передмісті Полтави. Походив із давніх козацьких і священицьких родин. Після закінчення бурси у 1895--1901 рр. навчався у Полтавській духовній семінарії. Був виключений за вияв революційно-національних настроїв. З 1900 р. - член Революційної Української Партії. Був одним із провідних діячів української національно-демократичної революції: з березня 1917 р. -- член Української Центральної Ради, з травня -- голова Українського Генерального Військового Комітету, з червня -- генеральний секретар військових справ. Також займався публіцистичною діяльністю, був літературним і театральним критиком, та організатором українських збройних сил. З листопада 1918 р. - Головний отаман військ УНР, голова Директорії УНР (13 лютого 1919 р. -- 10 листопада 1920 р.). Помер 25 травня 1926.

* Павло Петрович Скоропадський (15 травня 1873, Вісбаден, Німеччина -- 26 квітня 1945) -- український громадський, політичний діяч, військовик. Походив з козацько-старшинського роду Скоропадських. Офіцер армії Російської імперії. Учасник російсько-японської (1904--1905) та Першої світової воєн (1914--1918). Гетьман Української Держави (29 квітня -- 14 грудня 1918). Один із лідерів та ідеологів монархічного гетьманського руху.

* Євген Михайлович Коновалець народився 14 червня 1891 у Зашкові в родині вчителів. Навчався в Академічній гімназії у Львові, а також на юридичному факультеті Львівського університету. З студентських років вів активну громадсько-політичну діяльність. Під час 1 світової війни потрапив у російський полон, але у вересні 1917 втік з табору. У січні 1918 р. Коновальця було обрано командиром Куреня Січових Стрільців. Згодом командував дивізією, корпусом і групою Січових Стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ. Був полковником Армії УНР, командант УВО, голова Проводу українських націоналістів (з 1927). Коновалець загинув у Роттердамі (Голландія) в результаті спецоперації проведеної органами НКВД СРСР 23 травня 1938.

47.Охарактеризуйте внутрішньополітичне становище УНР у 1919 р

Становище УНР в 1919 р. було важким. Реформи Директорії на чолі з Винниченком не дали бажаного ефекту. Найбільш важливими з них були: ліквідація приватної власності, аграрна реформа (конфіскація поміщицьких земель, новий нерегульований розподіл землі), введення висьмигодинногого робочого дня, встановлення робітничого контролю на підприємствах.22 січня 1919р. було проведено Акт Злуки між УНР та ЗУНР, але це не допомогло змінити становище в Україні.На той момент Україна була полем битви для військ Радянської Росії, білогвардійців, Антанти та поляків. На території України воювали багато загонів, які не визнавали жодної влади, зокрема Н. Махно, який спочатку підтримував УНР, а потім воював проти неї.Делегація УНР брала участь в Паризькій мирній конференції (січень 1919 - січень 1920), на якій хотіла досягнути міжнародного визанання, але це суперечило позиції Великобританії, яка виступала за єдину і неподільну Росію, та позиції Франції, яка хотіла посилити Польщу за рахунок зах. областей УНР, щоб запобігти просуванню більшовизму на Захід. В результаті не було визнано, Польща отримала масштабну допомогу і почала воювати проти української галицької армії.Об'єднані війська УНР і ЗУНР хотіли виправити ситуацію, але ця спроба завершилась провалом. Хоча в серпні їм вдалось визволити Київ, армія ЗУНР та УНР зазнала поразки від армії Денікіна. Далі Денікінці зазнали поразки під час наступу на Москву від Червоної Армії. Варто зазначити, що Денікін відкинув пропозицію УНР та ЗУНР об'єднатись задля боротьби проти більшовизму через свою велику шовіністичну ідею. Армія УНР відійшла на захід. Взимку Червона Армія взяла під владу Наддніпрянську Україну, формально відновивши незалежність УСРР. Фактично УНР була в безвихідній ситуації. Українські війська були оточені військами поляків, більшовиків та білогвардійців.