Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Кафедра давньої історії України та архівознавства

Реферат на тему

«Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона - пам'ятка суспільно-політичної думки Київської Русі

Підготувала:

Студентка II курсу Історичного факультету,

групи ІСТ-26 Шило Аліна

Перевірив: Гудима Ю.В.

Львів - 2015

Зміст

• Вступ
• Загальна характеристика політичної думки Київської Русі
• Відомості про Іларіона та писання його твору
• Політичні думки та ідеї в праці Іларіона «Слово про закон і благодать»
• Висновок
• Список використаної літератури


Вступ

В період, коли в Київській Русі формується феодальне суспільство, там починає розвиватись державність, право, формуються політичні погляди, наука, література, історія, філософія тощо. Особливістю політичної думки є відображення проблем і завдань розвитку Київської Русі і народів, які її населяли, пошук відповідних форм організації влади і норм політичного життя. Прийняття християнства у 988р. істотно вплинуло на розвиток політичної думки. Разом з християнськими вченнями, сюди стали проникати нові політичні поняття, за допомогою яких осмислювались актуальні питання суспільного життя: об'єднання земель і зміцнення державності Київської Русі. Предметом політичних роздумів стали проблеми: походження держави, правомірність, законність панування правлячої династії, шляхи зміцнення княжої влади. Обговорювались і відносини між князями, світською і духовною владами, проблеми зовнішніх відносин тощо. Проникнення християнської моралі у свідомість і світогляд русичів, безперечно, ставало визначальним у проповідях філософів, літописців. Переважно історики, філософи намагаються усвідомити моральний світогляд християнства, розкрити джерела та передумови становлення державності Київської Русі. Один з найдавніших документів давньоруської писемності є «Слово про закон і благодать» київського митрополита Іларіона.

Загальна характеристика політичної думки Київської Русі

У VII-VIII ст. сформувався союз полянських племен, що згодом став основою могутньої слов'янської держави -- Русі зі столицею в Києві. У ХІ-ХІІ ст. ця держава досягає піка свого політичного та культурного розвитку. Її розбудова супроводжується появою нової ідеології, що формується на основі християнства, яке 988 р. -- за правління князя Володимира Великого -- стає державною релігією. Остання дала поштовх до розвитку феодальних відносин, сприяла піднесенню влади київського князя над іншими слов'янськими князями, стимулювала поширення писемності та появу оригінальних творів, у тому числі політичного характеру.

У ІХ - Х ст. відбувся процес об'єднання східнослов'янських племен навколо Києва і формування Київської Русі як держави феодального типу. Рубіжною віхою у цьому процесі було прийняття християнства, що сприяло розширенню міжнародних релігійних і політичних зв'язків Київської держави, разом із якими на Русь прийшли здобутки європейської цивілізації в галузі філософії, права, історії, культури. Під їхнім впливом активізувалася давньоруська суспільна-політична думка.

Основними суспільно-політичними ідеями в Київській Русі були погляди на походження держави, князівської влади, правове регулювання суспільних відносин, стосунки між церквою та державою, проблеми єдності та суверенності політичної влади, об'єднання розрізнених удільних князівств навколо великого князя київського, самостійності та незалежності Русі тощо. Головними проблемами політичної думки цього періоду були дві: рівноправність Русі з іншими державами, передусім з Візантією, та необхідність об'єднання руських земель для збереження держави перед зовнішньою загрозою.

Нові політичні поняття, які з'явилися на слов'янських землях з християнським ученням, давали змогу на іншому якісному рівні осмислювати такі проблеми, як походження держави, правомірність володарювання князівської еліти, шляхи зміцнення духовної влади, відносини між князями, світською та духовною гілками влади, проблеми зовнішньої політики і т. ін.

Особливо уважно аналізувалися такі категорії, як істина, правда, закон, благодать та ін. Зародившись разом із державою і правом, політична думка Русі розвивалась під впливом політично-правової доктрини Візантії. Це знайшло відображення у двох головних концепціях суспільно-політичної думки тих часів. Перша -- «богоугодного володаря» (творець ігумен Феодосій), яка була покладена в основу першої православної церковної доктрини «династичного панування». Вона стверджувала правомірність домінування в державі «духовного проводу». Друга -- концепція князівського єдиновладдя, що спиралася на великокнязівський централізм (митрополити Іларіон і К. Смолятич).

київський князівство памфлет іларіон

Відомості про Іларіона та писання його твору

Стосовно автора літературно - політичного памфлету - Іларіона, літопис повідомляє лише те, що він був священиком (пресвітером) при церкві святих апостолів у селі Берестові, де розташовувалась улюблена заміська резиденція великого князя Ярослава. Зазначено його моральні якості та високий інтелектуальний рівень: «муж благ: и книжен, и постник». Іларіон був сподвижником християнської віри, прибічником аскетизму, релігійної усамітненості. В горі, поблизу Берестова, він викопав невелику печеру і тривалий час аскетично жив у ній, присвячуючи значну частину вільного часу молитвам. Саме зважаючи на особисті якості Іларіона, його освіченість, високу морально-релігійну вимогливість до себе й до інших, великий князь Ярослав у 1051р. самостійно, без участі візантійського патріархату, якому була підпорядкована давньоруська митрополія, висунув Іларіона на сан митрополита. Це було безпрецедентною подією в історії Київської Русі, оскільки вперше русина, який очолив руську церковну ієрархію, на найвищий духовний чин висвятив собор місцевих єпископів у храмі Св. Софії.

Дослідники вважають, що «Слово про закон і благодать» , яке дійшло до нас у багатьох списках і редакціях, було написане між 1037 та 1050 роками, тобто в період, коли Іларіон ще не став Київським митрополитом. Ймовірно, що саме факт авторства зазначеного правничо-політичного твору в певний спосіб вплинув на остаточне рішення Ярослава поставити саме Іларіона на чолі давньоруської митрополії.

Слід наголосити, що проблематика «Слова», запропонована Іларіоном, відтворює злободенні політичні ідеї давньоруського суспільства. Назва твору, яка в найпоширенішій своїй редакції складається з трьох частин, має багатозначний характер: «О законе Моисеем даннями о благодати и истине Иисус Христом бывши и како закон отиде. Благодать же и истина всю землю исполни и вера во вся языки простреся и до нашего языка русского и похвала кагану нашему Владимиру от него же и крещены быхом и молитва Богу от всея земля наша. Господи благослови».

Як бачимо, назва твору вказує на те, що Іларіон мав намір висвітлити три великі проблеми: з'ясувати співвідношення між законом і істиною, позитивно оцінити діяльність Володимира та організоване ним хрещення Русі, а також здійснити похвалу Богу з метою забезпечення стабільного розвитку країни.

Автор «Слова» підкреслює також, що управління країною вимагає від верховного управителя самовідданої діяльності, спрямованої на досягнення вищої мети держави - забезпечення інтересів усіх підданих. Важливим напрямком діяльності князя, як вважає Іларіон, є виявлення милосердя, полегшення ним для населення податкового тиску і звільнення від важких форм фізичної експлуатації. Правосуддя має здійснюватися в державі лише за законом, проте милостиво: «мало казни, много милуй». Крім засобів прямого юридичного впливу, Іларіон радить використовувати також і моральні форми впливу на людину, віддаючи перевагу помилуванню перед суворим покаранням, яке суперечить самій природі людини.

Висвітлюючи основні напрями та принципи діяльності великих князів, Іларіон фактично виробив ті морально-етичні критерії, яким мав відповідати верховний властитель християнського типу. Створивши теоретично ідеальний образ правителя, Іларіон намагався відшукати відповідні риси у тодішніх київських князів.

Закінчується « Слово…» глибоко патріотичною молитвою до Бога, в якій висловлена турбота автора про майбутнє Руської держави: «…Не давай нас у руки чужинців», «…мир утверди, сусідів смири, голоди втамуй, володарів наших зроби грізними для сусідів, боярів умудри…». Ця молитва була надзвичайно популярною у давнину. Її часто читали на богослужіннях у церквах у важкі для держави часи.

У своєму політичному памфлеті Іларіон виступає як прибічник одновладдя, монархічної ідеї, в якій він убачав основну запоруку єдності й сили держави, її територіально-політичної цілісності. Вказуючи на значення християнства для консолідації країни, Іларіон наголошував, що церква повинна служити державі, володарю, а не навпаки.

Політичні думки та ідеї в праці Іларіона «Слово про закон і благодать»

Найдавнішою працею, що дійшла до нас у письмовому вигляді від часів Київської Русі, є «Слово про закон і благодать». У цьому творі автор намагався довести необґрунтованість претензій Візантії на керівництво руською церквою, рішуче заявляючи, що князь Володимир здійснив хрещення Русі не за вказівкою «другого Риму», а за власною ініціативою.

Вихідною проблемою «Слова» Іларіона є питання про співвідношення закону та істини. У традиціях релігійної літератури під законом автор розумів Старий Заповіт, а під істиною - Новий. Закон Іларіон трактує як певну зовнішню настанову, що регулює примусовими методами діяльність людей на час д осягнення ними істини. Істина, благодать є певним внутрішнім контролером людської поведінки згідно з волею Божою. Для закону неприйнятним є уявлення про вище благо, він дається Богом людству на ранніх стадіях його розвитку. З часом закон змінюється благодаттю, відповідно і рабство змінюється свободою. Водночас закон не протистоїть істині, його дотримання є шляхом до осягнення благодаті, а разом з нею - свободи.

На його думку, установлений Старим Завітом (Біблії) закон визначає зовнішню поведінку людей, коли вони ще не досягли внутрішнього, духовного вдосконалення. Останнє досягається після того, як людина засвоїть істину, що формулюється Новим Завітом. Лише пізнання істини, на переконання автора, надає людині свободу у виборі своєї поведінки. Відтак шлях до вдосконалення людських відносин полягає в заміні закону істиною.

У контексті цієї тези Іларіон вирішує ряд принципових проблем:

- стверджує принцип рівності всіх народів;

- обґрунтовує суверенітет влади на всій території руської землі;

- висуває як найвищу мету держави ідею забезпечення інтересів усіх підданих;

- виступає за забезпечення миру як умови збереження цілісності держави.

Ці ідеї не втратили актуальності й донині. Важливим для Іларіона є також питання богообраності народів. За Старим Заповітом, таким народом є лише іудеї.

Іларіон зауважує, що з осягненням людьми істини, після спокутування Христом первородного гріха, всі народи, які прийняли християнство, стають рівними перед Богом. Ті ж, хто залишився в межах і не піднявся до осягнення істини, втрачають свою богообраність. Навіть язичники, сприйнявши вчення Христа, кращі з тих іудеїв, які не можуть осягнути істину. Теза про рівність християнських народів незалежно від часу прийняття ними істинної віри слугує Іларіону для доведення рівності Русі з Візантією. Посилення цієї тези слугує і проведення паралелі між імператором Костянтином і великим київським князем Володимиром: якщо перший зробив християнство офіційною релігією у Римській імперії, то другий увів християнство на Русі.

«Слово про закон і благодать» Іларіона Київського належить до найкращих творів минулого. Його автор зумів піднятися до розуміння необхідності боротьби за політичну й ідеологічну незалежність від Візантії і своїм доробком зробив внесок у цю велику справу.

Висновок

Отже, у висновку можна зазначити, що характерною особливість політичної думки Київської Русі були ідеї свободи, справедливості, добра та правди. А головними проблемами політичної думки цього періоду були: рівноправність Русі з іншими державами, передусім з Візантією, та необхідність об'єднання руських земель для збереження держави перед зовнішньою загрозою.

Основним твором, в якому відображені політичні ідеї, був «Слово про закон і благодать» Іларіона. Я вважаю, що Іларіон спробував обґрунтувати ідеї об'єднання удільних князівств навколо престолу Київського князя. Автор твору виступив за мир і злагоду між народами, що всі є рівні, за політичну самостійність Київської Русі й закликав підпорядковуватися благодаті, тобто євангельським істинам, що заперечують рабство, возвеличують свободу людини, чинять церкву вірною служницею держави та релігії. Іларіон чітко висловив свої симпатії до монархії як форми державного правління: тут влада зосереджується в руках одного правителя, а єдиновладдя є запорукою територіальної єдності й сили держави.

Список використаної літератури

1. Бебик В. М. Політологія для політика і громадянина: [Монографія]. -- К.: МАУП, 2003. -- 424 с.: іл.

2.Будовниц И. У. Общественно-политическая мысль Древней Руси (XI - XIV вв.). - М: Издательство Академии наук СССР, 1960. - 488с.

3. Карасевич А. О., Лисенко Л. Г. Київська Русь: історія політичної думки та її джерела: Навчальний посібник. - К.: Науковий світ, 2002. - 215 с.

4.Словарь книжников и книжности Древней Руси. - Вып. 1. - М.,1987.

5. Толочко П. П. Київська Русь. - К. : Абрис, 1996. - 360 с.

Размещено на Allbest.ru