Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

З дисципліни: Історія України

На тему: Іван Мазепа

Виконала Петрова А.О

Студентка групи Кхр-7-15-51ДаА(4,6з)

Перевірила Рудь А.А.

Харків 2015

Зміст

• Вступ
• 1. Діяльність гетьмана Мазепи
• 2. Послідовники І. Мазепи. Пилип Орлик
• Висновки
• Список використаної літератури


Вступ

Гетьман Іван Мазепа належить до тих постатей в українській історії, котрі своєю діяльністю і вчинками найвиразніше виявляли найвищу мету українського народу - прагнення до волі й державності. Ще за життя він викликав підвищену увагу до себе з боку політиків, митців, увагу, що не зникала й по його смерті. Переломним моментом у трактуванні постаті І.Мазепи стала Полтавська битва: знак плюс був замінений знаком мінус.

Односторонній погляд в оцінці цієї непересічної історичної постаті був створений Росією і ґрунтувався, переважно, на офіційних царських документах, упереджених спогадах та замовних історичних дослідженнях. Таким поверховим тенденційним шляхом пішла, за окремими винятками, російська, а потім і радянська, історіографія та література. Радянська історіографія та коментарі до фольклорних і літературних творів відвели Мазепі місце в ряду антигероїв, зрадників. Ця однозначна оцінка виключала будь-який інший підхід до висвітлення теми. Позиція М.Драгоманова та інших дослідників, що трактували постать гетьмана з об'єктивних наукових позицій, не стільки заперечувалась, скільки замовчувалась.

Доба Мазепи - це часи відродження України: політичного, економічного, культурного - по Руїні, що знищила великі плани Хмельницького, Виговського і Дорошенка, обмежила Українську державу тереном Лівобережжя, поставила гетьманську владу віч-на-віч з ростучою силою старшинської аристократії й залишила Україну на поталу московського імперіалізму.

1. Діяльність гетьмана Мазепи

Протягом майже всього 21-річного гетьманування Мазепа проводив традиційну для гетьманів Лівобережної України політику. З послідовністю він зміцнює становище старшини, роздавши їй понад тисячу дарчих на землі. Завдяки щедрим дарам від царя Мазепа накопичує близько 20 тис. маєтків і стає одним із найбагатших феодалів Європи. Ревний покровитель православ'я, він будує по всій Гетьманщині цілу низку церков, споруджених у стилі українського бароко. Заходами Мазепи Києво-Могилянській колегіум набув статусу академії (у цей час відомої як «Могило-Мазепивіанська») (завдяки матеріальній підтримці гетьмана вона спромоглася спорудити нові корпуси і збільшити кількість спудеїв до 2 тис.).

Після великого Богдана Мазепа вперше поставив особу гетьмана на рівень державного володаря, монарха. Недарма в народі побутувала приказка: "від Богдана до Івана не було гетьмана". Свою владу він ототожнював з могутністю держави. Мазепа якнайрішучіше захищався від будь-яких посягань з боку запорожців, що боролися за свою автономність, і від деяких старшин, які посилали донос за доносом цареві. У своїй зовнішній політиці гетьман відмовився від орієнтації на Польщу, Крим і Туреччину. Боротьба з Росією видавалась на той час безнадійною, тому тривалий час Мазепа просто продовжував лінію Самойловича, спрямовану на забезпечення максимально можливої автономії.

Його відкрита й послідовна підтримка старшини збуджувала повсюдне невдоволення серед народних мас та настроєних проти старшини запорожців. Потенційно вибухова ситуація виникла у 1692 р., коли Петро Іваненко (Петрик), військовий канцелярист втік на Січ і став піднімати там заколот проти гетьмана. Оголосивши, що настав час повстати проти старшини, яка «смокче народну кров» і «визволити нашу батьківщину Україну з-під влади Москви», Петрик заручається підтримкою кримських татар. Проте коли замість допомоги татари стали грабувати населення, популярність Петрика серед народу похитнулася й повстання згасло[1].

Проблема економічного розвитку України-Гетьманщини в кінці XVII - па початку XVIII ст., а разом з тим і питання про господарчу діяльність гетьмана Мазепи й досі ще залишаються мало розробленими. Щоправда, для цього вже зібрано чимало джерельного матеріалу, та й поодинокі дослідники цікавилися цими питаннями. Але все ще бракує спеціальних монографічних студій над окремими ділянками українського народного господарства того часу. До того ще економічні явища, з природи речей, вимагають довшого часу для свого повного розвитку й не можуть бути вміщені в рамцях одного, хоч би й довгого та визначного гетьманування. Деякі факти українського економічного життя доби Мазепи історично і Генетично пов'язані з часами Самойловича, а чимало наслідків економічних подій мазепинської доби виявилися щойно в наступних десятиліттях. З другого боку, ціле гетьманування Мазепи було заповнене тривалими, майже безперервними війнами, що могли хіба руйнувати народне господарство країни, а ніяк не сприяти йому. За 22 роки гетьманування Мазепи (8081 день) властиво «мирними» було трохи більше як 1 місяць (36 днів), себто менше як 0,5%. Правда, не весь час тривали воєнні дії (були й спокійніші роки), і не всі вони однаково відбивалися на українському господарстві, та й по-різному відчували їх окремі частини української території. Війна з Кримом і Туреччиною, яка руйнувала господарство південної Гетьманщини, значно менше зачіпала центральні й особливо північні полки, а іноді могла навіть іти їм па користь, зокрема форсуючи розвиток тих чи тих галузей промисловості.

Але на розвиткові українського господарства відбивалися не самі війни. Дуже докучали різні стихійні лиха -- неврожаї, сарана, пошесті тощо. Останнє десятиліття XVII ст. було багате па неврожаї (зокрема друга половина 1690-х років). Сарана була в 1688 («перша саранча») і в 1690 pp.

Та, незважаючи на всі ці несприятливі умовини, українське господарство в добу Самойловича (другий період гетьманування) і Мазепи переживає часи свого піднесення. Ще за Самойловича відновлюється перервана подіями Хмельниччини і Руїни торгівля України з Західною Європою як через балтійські порти - Ґданськ (Данціґ), Кенігсберг і Ригу, так і суходолом - через Краків та Вроцлав. Поширюються торговельні зносини також з Кримом і Чорноморсько-Дунайськими країнами. Неабиякого значення набуває торгівля з Московщиною, куди вивозилося горілку, тютюн, салітру, шкіру, віск, скло (посуд), гналося худобу тощо. Українське господарство починає цікавитися й південно-східними рийками (Кавказ, Персія), не кажучи вже про старі торговельні стосунки з Доном. Росте і внутрішня торгівля, зокрема торговельний обмін між північчю й півднем Гетьманщини, між Гетьманщиною і Запоріжжям та Слобожанщиною, між Лівобережжям і Правобережжям.

Цей зріст української торгівлі продовжувався ще в ширших розмірах за гетьманування Мазепи, виявляючи безперечну тенденцію до дальшого розвитку. Але загальнополітичні обставини, а зокрема економічна політика московського уряду, аж ніяк не сприяли мирному розвиткові українського господарства, насамперед зовнішньої торгівлі. Ще року 1701 Петро І заборонив вивозити українську пеньку до Риги й Кенігсберга, наказуючи везти її дуже далеким і незручним шляхом через Архангельськ. Московський уряд робив також різні труднощі для експорту української горілки та тютюну до Росії. Український уряд уживав усіх заходів, щоб усунути перешкоди для нормального ходу української торгівлі як з боку Москви, так і з боку інших чужих чинників - польського уряду, польсько-литовських магнатів, Ґданського (Данціґського) магістрату тощо. Становище особливо погіршало під час Північної війни, яка унеможливила нормальний транспорт українських товарів до Балтики, наражаючи їх па небезпеку конфіскації шведським військом, що окупувало тоді великі простори Речі Посполитої'. Це ще більше погіршувало позиції української економіки супроти російської конкуренції. Але Україна, навіть за таких умовин, зберігала свою господарчу самостійність. Це дуже яскраво виявилося у зростанні української промисловості за часів Мазепи[2].

Дуже важливим чинником економічного піднесення Гетьманщини в кінці XVII - па початку XVIII ст. була могутня хвиля колонізації Лівобережжя в другій половині XVII ст. Маса української людності з усіх суспільних верств кидає Правобережжя, вщент зруйноване подіями Руїни, і переходить на лівий берег Дніпра, залюднюючи і загосподарюючи нові й нові простори багатої природою й ще не займаної людиною землі. Тут, на цій порівняно спокійній території, що давно вже чекала на мирний труд, повіває новий могутній дух підприємництва, який охоплює всіх, не виключаючи жінок, від високого козацького достойника й до звичайного промисловця, і створює нові верстати праці, нові оселі, нові матеріальні добра.

Це нагромадження господарчої енергії країни знайшло собі доброго керівника в особі гетьмана Мазепи. Мазепа завжди дуже цікавився господарчими справами. По-європейськи освічена людина, вихований у принципах модного тоді меркантилізму, Мазепа добре розумів значення економіки для загального розвитку країни. Сам добрий господар, він умів своїм гострим оком добачити й важливі проблеми народного та державного господарства України, й зовсім нібито дрібні поточні справи свого власного маєтку. Офіційні гетьманські звідомлення цареві, які збереглися в московських архівах, чимало уваги присвячують різним господарським питанням, а іноді (приміром, 1698 р.) дають широкий огляд економічного стану країни та її населення. І, поруч із тим, численні листи - інструкції старостам та дозорцям гетьманських маєтностей, писані здебільшого власноручно самим Мазепою, що заціліли в різних приватних збірках, малюють нам яскравий образ пильного і ревного господаря, який досконало обізнаний з усіма справами кожного свого маєтку. Ось, наприклад, лист Мазепи 1691 р. почепівському старості Іванові Білозерецькому з наказом старатися «роботником... за их дЪло заплатити подлуг слушности и уваги» й боронити околичні села від неслушних зазіхань ігумена сусіднього Каменського монастиря. Почепівський дозорця Білозерецький згадується ще 1682 р. Це, мабуть, та сама особа.

Та найкращим доказом особливої уваги Гетьмана до справ господарських є сотні гетьманських універсалів, виданих Мазепою (їх було, звичайно, значно більше), більшість яких так чи так стосується землеволодіння, сільського господарства, фінансів, торгівлі, промисловосте та різних соціально-правних питань, з тим пов'язаних.

З самого початку свого гетьманування Іван Мазепа виявив себе як великий покровитель і меценат національної культури, мистецтва, науки, православної церкви. Певною мірою він продовжував традицію, закладену в першій чверті XVII ст. козацьким гетьманом Петром Конашевичем Сагайдачним, який свою полководницьку та державну діяльність поєднував з активною підтримкою розвитку освіти й науки. Всякими способами Мазепа допомагав, сприяв розвитку освіти в Україні. У Києві, Чернігові, Переяславі та інших містах і навіть селах фундував школи, бурси й шпиталі, наділяв маєтностями українські монастирі, котрі на той час були вогнищами просвіти завдяки власним школам і друкарням. Мазепа взяв під свою опіку Києво-Могилянську академію, дбав про її розвиток, щедро обдарував її маєтностями. У 1693 р. наново побудував братську церкву Богоявлення, поставив новий будинок для Академії, щоб поліпшити умови «всякому з малоросійських дітей, хотящему вчитися».

Гетьман щедро фінансував розвиток мистецтва, зокрема архітектури й малярства, прикрасив українські міста спорудженими й реставрованими чудовими храмами, розбудував в Україні на свій кошт, а також використовуючи військовий скарб, близько 20 церков. Різні за виконанням, величні, розкішні споруди водночас мають і спільні риси, названі мистецтвознавцями «Мазепиним барокко»[3].

Висновки. Отже, основні цілі політики Мазепи як гетьмана України були:

- об'єднання (або принаймні консолідація) українських земель - Гетьманщини, Правобережжя, Запоріжжя і, якщо можливо, Слобожанщини і Ханської України в складі єдиної Української держави під гетьманським регіментом;

- встановлення міцної автократичної гетьманської влади у становій державі європейського типу зі збереженням традиційної системи козацького устрою.

Обидві цілі визначили політику Мазепи супроти Польщі, Туреччини (і Криму) в усіх її флуктуаціях і, головне, супроти Москви.

Мазепа не був у засаді ні москвофілом, ні ворогом Москви, хоч добре знав трагічну історію українсько-московських взаємин.

Він провадив щодо Москви двоторову політику, коли це було потрібне для здійснення його головних політичних цілей і, звичайно, доки це було можливе.

2. Послідовники І.Мазепи. Пилип Орлик

гетьман мазепа державність орлик

На місце Мазепи ще у 1708 р. Петро І наказує обрати гетьманом Івана Скоропадського (1708-1722). Послідовники і прихильники Мазепи обирають своїм гетьманом Пилипа Орлика, який створює проект першої Конституції України. Основним її положенням були тези про незалежність України на обох берегах Дніпра від усілякого іноземного панування. Гетьманські прерогативи дещо обмежувалися, тричі на рік мала збиратися генеральна рада у складі полкової й сотенної старшини, представників Запорізького Війська. Усі посади мали бути виборними, православ'я -- пануючою релігією. Планувалося чітко розмежувати державний скарб, яким би керував генеральний підскарбій, і особисті фінанси гетьмана. Передбачалася перевірка державних земель, що знаходились у користуванні старшини, встановлення контролю за повинностями підданих, скасування деяких податків. Конституція П. Орлика була пройнята широким демократизмом, стала важливим досягненням правничої думки того часу.

Після Полтавської катастрофи Пилип Орлик, його дружина і родичі Герцики, ряд старшин пішли за гетьманом у вигнання. З ними йшли запорозькі козаки на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком і Карл XII з частиною шведського війська, долаючи далекий, тяжкий і небезпечний шлях до тодішніх володінь Туреччини. За наказом Петра втікачів невідступно переслідували царські війська. У липні 1709 р. дісталися вигнанці до Бендер. Смертельно хворий Мазепа прожив тут трохи більше двох місяців. Вночі з 21 на 22 вересня великий гетьман України Іван Мазепа відійшов. До останнього його подиху поряд з ним був Пилип Орлик[4].

5 квітня 1710 р. під Бендерами «на пристойному тому елекційному акту місці» козацька рада обрала Пилипа Орлика гетьманом України. У цьому статусі його визнали і польський король, і турецький султан. У день виборів було проголошено угоду-договір між новообраними гетьманом, старшиною і козацтвом, закинутими недолею на чужину. Державний документ мав назву: «Пакти і конституція прав і вольностей Запорозького Війська» («Pacta et Constitutiones legum libertatumque Exersitus Zaporoviensis»). Цей витвір української державної і політичної думки початку XVIII ст. був, по суті, першою в світі конституцією, її головним автором, очевидно, був Пилип Орлик, принаймні в складанні її, безсумнівно, йому належала провідна роль.

Ймовірно, в розробці Конституції брав участь й Кость Гордієнко, найвидатніший кошовий отаман Запорозької Січі за всі часи її існування. Кошовим отаманом запорожці обирали його 12 разів. Кость Гордієннко вважав своєю головною метою збереження вольностей і незалежності Запорозької Січі. Тому він безпосередньо очолив запорожців у їх протистоянні наступу Петра І на запорозькі землі. Проблеми Запорозької Січі докладно відбилися в тексті Конституції.

«Пакти і конституція прав і вольностей Запорозького Війська» включали вступ-преамбулу і 16 статей. У преамбулі викладається коротке резюме історії України і пояснюються причини, чому саме Україна розриває з Московщиною і приймає шведську протекцію.

«Бажаючи звільнити козацький народ із тяжкої неволі і повернути до первісної свободи, Бог висунув оборонцем православ'я Богдана Хмельницького, давши йому для підтримки шведського короля й зброю Кримської держави. Хмельницький добровільно прийняв протекторат московських царів, плекаючи надію, що вони дотримають обіцянки берегти право і вольності України, викладені в «договорах і статтях»[5].

Проте після смерті Богдана Хмельницького Московське царство воліло накинути «невольниче ярмо на народ вільний, козацький, собою ніколи не завойований», перетворити українських козаків на російське регулярне військо, відібрати владу, міста і в такий спосіб до решти викорінити Військо Запорозьке, стерти навіки його ім'я з лиця Землі. Тоді гетьман Іван Мазепа, бажаючи після смерті своєї «зоставити тую ж Отчизну, милу матку нашу, і Військо Запорозьке городове і низове, не тільки в непорушимих, леч і в розширених і в розмножених вольностях, квітнучую і ізобілуючую», піддався під охорону Карла XII, який мав допомогти йому так, як Карл X -- Богдану Хмельницькому. Кончина Мазепи не дала змоги довести справу до кінця. Військо Запорозьке Низове ухвалило далі боротися з Московщиною, щоб здобути бажану волю для України. Постановили вільними голосами обрати гетьманом Пилипа Орлика. «Щоб запобігти привласненню самодержавно влади над українським народом, як робили деякі попередні гетьмани, щоб припинити гетьманське самовладдя, укладається даний договір, котрого повинні дотримуватися не тільки Орлик, а й усі наступні гетьмани. Цим закінчується вступ-преамбула.

Отже, Конституція 1710 p., прийнята українськими козаками в Бендерах, була заснована на принципах, характерних для прогресивних західноєвропейських традицій. Укладався договір між главою держави (гетьманом) і народом. Гетьман приймав присягу. («Його вельможність зводить потвердити не тільки приписом своєї руки, а й формальною присягою і тисненням військової печатки»). Проголошувалася республіканська форма правління. В Бендерській Конституції чітко окреслювалися обов'язки гетьмана, межі його влади. «Гетьману доручаються, -- було записано там, -- всі у вітчизні нелади для премудрого справлення, права та вольності військові для непорушного збереження та оборони, договори та постанови для конечного виконання...»[6]

Висновки

Роль І. Мазепи як гетьмана, як людини у процесах істотної зміни рівня духовного-культурного пласту в Україні у 1687--1709 pp. настільки визначальна, прозора, що лишається тільки дивуватися тому потужному потенціалу, вкладеному часом, історією у цю особистість. Вона уособлювала не тільки притаманні добі прагматизм відстоювання владного крісла, безкомпромісної боротьби з опонентами, удаваної запопадливої служби царям, а й великі можливості непересічного діяча культури, справжнього цінителя мистецтва, книги, ревнивого і небайдужого покровителя церкви.

Лише в душі такого масштабу могли зародитися високі честолюбиві помисли повернути Вітчизні, Києву ту славу, яку вони мали за князювання Володимира і Ярослава Мудрого.

І. Мазепа, здійснюючи свій потаємний замір зробити Україну вільною, незалежною країною, великі зусилля спрямовував насамперед на будівництво її фундаменту, на основі якого можна було б вибудувати суверенну державу.

Ідея Мазепи про вільну, незалежну Україну, його діяльність і намагання реалізувати цю ідею мали міжнародну вагу й цілком укладаються в загальний процес розвитку людської цивілізації. Через 283 роки, в 1991 р., Іван Мазепа «повернувся» до Батурина. Напередодні, в 1990 р., культорологічний похід по Чернігівщині відправив першу легальну панахиду по Мазепі, його війську та закатованих батуринцях. Тоді навіть не всі місцеві жителі сприйняли це однозначно, як і появу національного синьо-жовтого прапора. Давалося взнаки майже трьохсотрічне ганьблення та очорнення імені великого гетьмана, його діянь.

Список використаної літератури

1. ІЗБОРНИКІЗБОРНИК- ГЕТЬМАН ІВАН МАЗЕПА ТА ЙОГО ДОБА: [Електронний ресурс] -http://litopys.org.ua/coss3/ohl.htm

2. Історія України / Ю. Зайцев. - Львів: Світ, 1996. - 488 с

3. Історичні постаті України: Історичні нариси / О. В. Болдирев. - Одеса: Маяк, 1993. - 384 с

4.Бібліотека ім.. Д. і. Чиженевского-ван Мазепа - Людина, Політик, Легенда: [Електронний ресурс]- http://library.kr.ua/elib/mazepa/mazepa.html

5. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. Т 2. - К: Либідь, 1993. - 608

6. Ім'я Івана Мазепи-Мазепинці: [Електронний ресурс]- http://www.mazepa.name/history/mazepyntzi.html

Размещено на Allbest.ru