Історія розвитку бібліограічного опису

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

бібліографічний науковий опис

Впродовж усього періоду розвитку науки і культури йде процес накопичення інформації та знань, які фіксуються в документах. Кількість документів постійно збільшується. У сфері інформації діють закони прискорення розвитку науки, внаслідок чого постійно зростає потужність документно-інформаційного потоку, відбувається концентрація та розпорошення публікацій у періодичних виданнях, старіння інформації. Усе це призводить до серйозних труднощів у роботі з документами й інформацією, яку вони містять. У той же час значення інформації в житті людей постійно зростає. Визначною рисою сучасної епохи є інформатизація всіх галузей людської діяльності. Інформаційні ресурси розглядаються як багатство, що не поступається за своїм значенням і потенційним ефектом природним ресурсам.

Обсяг інформації різноманітного характеру в наш час настільки великий, що в деяких випадках простіше і дешевше заново провести дослідження, зробити винахід або навіть відкриття, ніж знайти відомості про нього в документах.

Аналітико-синтетична переробка документної інформації - це процеси перетворення інформації, що міститься в первинному документі, з метою створення вторинних документів. [12, с. 9]

Поява порівняно великих документних зібрань показала, що неможливо швидко знайти потрібну інформацію шляхом перегляду всіх наявних документів. Оперативно ознайомитися з великою кількістю їх можна, якщо коротко навести основні відомості про кожний документ у своєрідній довідці, тобто подати інформацію у стислому «згорнутому» вигляді.

Інформація у стислому «згорнутому» вигляді позбавляє необхідності для розшуку потрібного документа переглядати тексти багатьох документів, досить ознайомитися лише з короткими повідомленнями про них. Якщо ж ці короткі повідомлення поділити на групи відповідно до певних ознак документів, то можна переглядати відомості не про всі документи, а лише про ті, що увійшли до певної групи. Саме за таким принципом будуються різноманітні інформаційно-пошукові системи (ІПС) - бібліотечні й бібліографічні каталоги, картотеки, автоматизовані банки бібліографічних даних, бібліографічні покажчики й т. ін. Це значно прискорює і полегшує процес пошуку. [3, 17]

Невід'ємною частиною діяльності документознавця є складання бібліографічного опису на документи, що вивчається в контексті навчального курсу «Аналітико-синтетична переробка документної інформації», який спрямовано на опанування методів згортання інформації. Бібліографічний опис є одним із видів згортання інформації аналітико-синтетичного перероблення документної інформації, що передбачає уніфікацію в розумінні й обміні інформацією і є необхідною умовою інтеграції до світового інформаційного товариства.

Тема курсової роботи «Історія розвитку бібліографічного опису» є дуже актуальна в наш час. Адже вся інформація про твори друку, кінофотофонодокументи, які містять певні інформаційні відомості, здійснюється за допомогою бібліографічного опису. У нашій країні, починаючи з 20-х років, постійно ведеться робота щодо створення і удосконалення правил складання бібліографічних описів. З 1976 р. стандарти з опису, що затверджуються і використовуються в нашій країні, ураховують вимоги ISBD (International standard bibliographical description).

Цією роботою перевіряються теоретичні знання і практичні навики по складанню бібліографічних описів. Бібліографічний опис дає уявлення про зміст, вид, читацьке призначення, актуальність документа, а також дає змогу його ідентифікувати-зіставити з іншими, відрізнити від інших. Завдяки цьому бібліографічний опис широко використовується в бібліотечній, у бібліографічній і науково-інформаційній діяльності, у книговидавництві, у книжковій торгівлі, архівістиці, журналістиці, в науковій роботі тощо.

Мета дослідження - дослідити розвиток бібліографічного опису за весь час його існування.

З мети курсової роботи випливають такі завдання:

- розглянути поняття бібліографічного опису на всіх етапах його розвитку;

- проаналізувати розвиток бібліографічного опису до ери цивілізації;

- зробити аналіз розвитку бібліографічного опису з ХV по XIX століття, та у наш час.

Об'єктом курсової роботи є бібліографічний опис.

Предметом курсової роботи є особливості використання бібліографічного опису у всі періоди його розвитку.

Для написання курсової роботи використовувала такі методи: інформаційний метод аналізу, метод історизму, метод порівняння, метод системного аналізу, структурно-функціональний метод.

Теоретичною основою для написання курсової роботи послужили праці відомих вітчизняних вчених, матеріали сайтів в Інтернет, публікації та статті присвячені аналізованим проблем.

Курсова робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків та списку використаних джерел.

1. Бібліографічний опис - результат наукової обробки документів

З появою великої кількості документних зібрань з'ясувалося, що неможливо швидко знайти потрібну інформацію шляхом перегляду всіх наявних документів. Оперативно ознайомитися з великою їх кількістю можна, якщо коротко навести основні відомості про кожний документ у своєрідній довідці, тобто подати інформацію у «згорнутому» вигляді.

Таким чином, для розшуку потрібного документа не потрібно переглядати тексти багатьох документів, а досить ознайомитися лише з короткими повідомленнями про них. Якщо ж ці короткі повідомлення поділити на групи відповідно до певних ознак документів, то можна переглядати відомості не про всі документи, а лише про ті, що увійшли до певної групи.

Бібліографічний опис - це записана за певним правилами множина бібліографічних даних, що ідентифікують документ. Це процес і результат складання за визначеними правилами переліку відомостей про які-небудь документи, які ідентифікують цей документ і дозволяють знаходити його серед багатьох інших. [3, 17]

Стиснення, згортання інформації здійснюється в ході наукової обробки документів. З первинного документа беруть потрібні користувачам відомості про його зміст і формальні ознаки й на цій основі складають вторинні документи, які публікуються в інформаційних виданнях, використовуються в бібліотечних і бібліографічних каталогах і картотеках, тобто забезпечують інформування користувачів про відповідні первинні документи.

Наукова обробка документів здійснюється сьогодні всюди, де людина має з ними справу. Процеси складання бібліографічних описів, систематизації, предметизації, анотування, складання бібліографічних оглядів широко використовуються в бібліотеках. Без них неможливо «комплектувати й організовувати бібліотечний фонд, неможливо інформувати читачів про склад і зміст цього фонду. Уся бібліографічна робота бібліотеки - інформаційна і довідкова - ведеться з використанням різноманітних видів аналітико-синтетичної обробки. Уся робота з безпосереднього обслуговування читачів не може обійтися без різних видів такої обробки.

Бібліографічні установи, наприклад Книжкова палата України, здійснюють реєстрацію та облік друкованої продукції в країні, видають державні бібліографічні покажчики. У процесі цієї роботи вони мають справу з різноманітними видами наукової обробки документів.

В органах науково-технічної інформації найчастіше виконують процеси реферування, індексування, наукового перекладу, складання аналітичних оглядів, вилучення фактів з документів, проте вони постійно мають справу і з бібліографічними описами, і з анотаціями. Адже ці органи ведуть довідковий апарат - каталоги, картотеки, банки даних - і публікують велику кількість інформаційних матеріалів: реферативні журнали, експрес-інформації, наукові переклади, реферативні збірники.

У книгах часто подають анотацію, а також бібліографічний опис видання, його класифікаційний індекс, а в спеціальних журналах і збірниках наводить класифікаційні індекси окремих статей. Це вимога стандарту на видавничу продукцію. Отже, наукову обробку здійснюють і видавництва. Крім того, вони публікують інформаційні матеріали про твори, що готуються до друку.

Наукова обробка - один з найскладніших процесів у роботі з документами - вимагає від фахівця високої професійної підготовки і широкого кругозору. До того ж діяльність людини при виконанні цих робіт часто має досить суб'єктивний характер. В процесі обробки документів усе активніше впроваджується автоматизація. У наш час здійснюють автоматизоване індексування, автоматизоване анотування і реферування, до автоматизованих ІПС вводять бібліографічні описи. [6, 245]

Для орієнтації в потужних документно-інформаційних потоках, для проведення ефективного й оперативного пошуку інформації здійснюється наукова (або аналітико-синтетична) обробка документів. Її суть полягає у згортанні інформації про первинні документи на основі застосування методів аналізу і синтезу.

Оскільки користувачі ставлять різні вимоги до згортання інформації про ознаки документів, існують різні види аналітико-синтетичної обробки. Безумовно до них можна зарахувати такі: складання бібліографічних описів, індексування, анотування, реферування.

Різноманітні види аналітико-синтетичної обробки документів використовуються всюди, де люди мають справу з документами, а найбільше у сфері документних комунікацій.

Бібліографічні описи для електронних каталогів та інших бібліографічних автоматизованих ІПС складають на основі форматів бібліографічних записів, де, як зазначалося, елементи запису розподілені за «полями» і кожному надані ідентифікатори (розпізнавальні позначки), відповідно до яких комп'ютер розпізнає, записує і зберігає інформацію. Працюючи з комп'ютером, людина бачить на дисплеї назви елементів опису. Її завдання додати саме потрібні відомості й правильно сформулювати їх. Здавалося б, це зовсім просто, але, якщо мати на увазі, що полів близько 200, стає зрозумілим, що засвоїти автоматизовану обробку документів неможливо без глибоких знань методики складання бібліографічних описів.

Оскільки наукова обробка документів базується на використанні методів аналізу й синтезу, її часто називають аналітико-синтетичною і визначають таким чином: аналітико-синтетична обробка - це процеси перетворення інформації, що міститься в первинному документі, з метою створення вторинних документів. [6, 249]

Для забезпечення різноманітних інформаційних запитів користувачів існують різні види наукової обробки документів. Найчастіше до них відносять: складання бібліографічних описів документів, індексування, анотування, реферування.

У процесі інформування про документи, користування ними доводиться їх називати, посилатися на них, складати списки, відрізняти один документ від інших. Здійснювати це можливо завдяки бібліографічним описам, які подають певний набір відомостей про документи, що характеризують їхні найважливіші ознаки.

З бібліографічного опису можна дізнатися прізвище автора, якщо воно є в книзі, назву книги, обсяг книги тощо. Оскільки назви часто відповідає змісту книги, то можна дізнатися і про нього.

Унаслідок аналітико-синтетичної обробки первинних документів одержують вторинні документи. Ці документи - бібліографічні описи, анотації, реферати тощо - можуть бути організовані в різноманітні джерела вторинної інформації, інформаційно-пошукові системи. Такі системи можуть бути традиційними (бібліотечні та бібліографічні каталоги, бібліографічні та фактографічні картотеки, бібліографічні покажчики, різноманітні інформаційні видання) і нетрадиційними (бібліографічні та фактографічні банки даних).

Усі розглянуті види обробки документів не є формальними, вони потребують певних, а часто і значних інтелектуальних зусиль людини. В основі їх лежать наукові методи пізнання (аналіз і синтез), тому вони об'єднуються поняттям «наукова обробка документів» на противагу технічній обробці, яка с обліком і реєстрацією документів, що увійшли до фонду.

Історію розвитку бібліографічного опису можна умовно поділити на чотири етапи, що пов'язано з особливостями роботи щодо ідентифікації документів: з давнини до XVIII ст., XIX ст., I половина XX ст., II половина XX ст. [12, 9]

2. І - й етап розвитку бібліографічного опису: з давнини до XVIII століття

Потреба складати описи документів виникла в стародавні часи, коли появилися відносно великі зібрання писемних творів. На ті часи то були книги. Перший етап характеризується передумовами виникнення й першими спробами надання ознак ідентифікації документа. Уже 2000 року до н. е. складено найдавніший зі збережених списків книг на шумерській череп'яній таблиці, у якому функції назв виконували перші рядки текстів. Прикладом першої спроби наведення бібліографічних відомостей про документи є таблиці з бібліотеки ассірійського царя Ашшурбаніпала (VII ст. до н. е.) із зазначенням у кінці тексту назви твору, номера таблиці, перших слів наступної таблиці, імені власника оригіналу й імені переписувача, якщо документ був копією.

Подальший розвиток наведення бібліографічних відомостей про документ пов'язують з іменем видатного вченого й поета Стародавньої Греції Каллімаха (III ст. до н. е.), який уперше став виносити на початок опису ім'я автора у відомій бібліографічній праці «Таблиці тих, що уславилися з усіх галузей знань, і того, що вони написали у120 книгах», бібліографічні описи в якій відрізнялися точністю, єдиним підходом до їх складання. [12, 11]

Культура складання бібліографічних описів у середні віки зосередилася в бібліотеках монастирів і соборів, у яких складали інвентарні описи на духовну літературу. Ці описи містили відомості про назви творів, прізвища авторів, кількість сторінок, опис оправи, звідки книга надійшла.

Удосконалення бібліографічної культури в епоху Відродження пов'язано з винаходом друкарства, що обумовило необхідність наведення відомостей про місце й рік видання, імена видавців для розрізняння видань одного й того ж документа. Подальші досягнення в галузі складання бібліографічних описів пов'язують з розповсюдженням сучасного принципу складання бібліографічних записів під заголовком, що містить ім'я особи. Засновником цього є швейцарський учений і бібліограф Конрад Геснер, який склав бібліографічну працю «Загальна бібліотека…» (1545-1555 роки).

До елементів опису на той час крім заголовка, назви твору додавали прізвища перекладача, видавця, відомості про друкарню, формат, номер тому, кількість аркушів.

Методика складання бібліографічних описів на документи Київської Русі в цілому не відрізнялася від методики їх складання в Західній Європі. XVII-XVIII ст. характеризуються розробленням праць із теорії опису, інструкцій зі складання описів книг для каталогів великих бібліотек. Це пов'язано зі збільшенням фондів документів.

Так, в інструкції Томаса Хайда «Вступ» до третього видання друкованого каталогу Бодлеянської бібліотеки в Оксфорді (1674 року) зазначено про необхідність складання під єдиною формою прізвища автора у заголовках творів, виданих у різних його формах (прізвище, псевдонім). У друкованих каталогах Одлеянської бібліотеки уперше було складено описи, що починалися з назви цих навчальних закладів, тобто було використано заголовок, який містив назву організації.

Вітчизняна практика розвитку бібліографічного опису XVII ст. характеризується певною послідовністю елементів опису у зведених списках книг монастирських бібліотек: назва книги, формат, матеріал, з якого її зроблено, кількість сторінок або глав, примітки про стан книги або ім'я особи, яка її подарувала. Заголовок, що містив ім'я автора, уперше застосовано1665 року у бібліографічній праці «Зміст книг, хто їх склав…» книгохранителя московської друкарні Сільвестра Медведєва. [13, 75]

Крім зазначення відомостей про авторів, перекладачів, видавців, місце й рік видання, друкарню в описах розкривався зміст збірників у вигляді наведення початкових слів усіх творів, що увійшли до збірки.

У XVIII ст. опис стає найважливішою складовою пошуку документів у бібліотеках. Цей час характеризується розповсюдженням друкованих каталогів у вигляді книжкових видань. Так, у відомому Камерному» каталозі, виданому Російською бібліотекою Академії наук, описи містили ім'я й прізвище автора в родовому відмінку, назву твору, підзаголовні дані, місце й рік видання.

Наприкінці XVIII ст. у Франції уперше розроблено національну інструкцію з книгоопису, що регламентувала опис для карткових каталогів.

3. ІІ - й етап: XIX століття

Цей етап характеризується вдосконаленням досягнутих знань щодо складання бібліографічних описів на документи, що виявилося у створенні спеціальних інструкцій. Вітчизняну практику складання бібліографічних описів збагачують відповідні інструкції й правила. Так, 1809 року директором Санкт-Петербурзької імператорської бібліотеки О.М. Оленіним створено першу друковану інструкцію зі складання книго описів «Досвід нового бібліографічного порядку», у якій визначався обсяг, послідовність елементів опису (заголовок, повна назва твору у формі, поданій на титульному аркуші, місце й рік видання, кількість томів, формат), а також формальні правила, наприклад, наведення назви твору з помилками, якщо вони є на титульному аркуші. У заголовку опису наводилося ім'я автора, видавця або друкаря. 1819 року було видано «Правила для складання каталогів імператорської Публічної бібліотеки з азбучного порядку», у якій пропонувалося прізвище автора наводити у заголовку в називному відмінку, а джерелом опису вважати книгу в цілому, а не лише титульний аркуш. [12, 22]

Опис книг, виданих без зазначення автора, пропонувалося складати під назвою. Складання описів під назвами організацій також пов'язують з ім'ям Публічної бібліотеки, у якій ще 1814 року в абетковому покажчику книг І. Крилов зібрав описи видань Московської духовної академії під заголовком і Харківського університету під його назвою.

Протягом XIX ст. було сформульовано основні положення сучасної теорії й методики складання бібліографічних описів, створено низку каталогізаційних інструкцій. Так, у «Правилах складання каталогу друкованих книг Британського музею» (1841), розроблених директором бібліотеки Антоніо Паніцці, розглянуто методику складання описів під заголовком, що містить прізвище особи, і під назвою. Принципове значення мала теоретична розробка методики складання описів під заголовком, що містить назву організації.

Правила складання бібліографічних описів удосконалювалися в багатьох країнах. Так, в інструкції В. І. Собольщикова (1859) рекомендувалося складати описи, базуючись не лише на титульному аркуші, а й на виданні в цілому, розкривати зміст деяких книг, визначаючи обов'язковий склад 12 елементів опису: прізвище, ім'я автора, головне слово назви, текст назви, місце видання, друкарня, рік видання, формат, кількість томів, сторінок, аркушів ілюстративних матеріалів.

У цьому періоді розвитку бібліографічного опису було закладено основи англо-американської й прусської інструкцій. Інструкції американських бібліотекарів Чарльза Джюїтта (1852) і Чарльза Кеттера(1876) були передумовами створення англо-американської системи складання бібліографічного опису, де було рекомендовано складати описи під заголовком, що містить назву організації, а інструкція Карла Дзяцка(1886) - прусської, у якій було запропоновано складати описи офіційних видань під назвою, при формулюванні якої пропонувалося використовувати так званий граматичний порядок слів. [8, 79]

4. ІІІ - й етап: перша половина ХХ століття

Третій етап характеризується вдосконаленням інструкцій і правил щодо складання бібліографічного опису різних видів документів.

Найдосконалішими інструкціями на початку XX ст. були англо-американська й прусська, які вплинули на створення національних інструкцій з книгоопису в багатьох країнах. Англо-американська інструкція, яка стала результатом роботи комісії експертів Великої Британії, США (1908) і фахівців із Канади й Австралії, базувалася на використанні заголовків, що містили назви організацій. Однак ця інструкція відрізнялася складністю, громіздкістю, надмірною увагою до зовнішніх особливостей оформлення книг за рахунок недостатнього розкриття їхнього змісту.

У Прусській інструкції, створеній комісією німецьких спеціалістів (видано 1899 року, а в остаточному вигляді - 1909 року), не використовувався заголовок, що містив назви організацій, а при складанні описів під назвою на перше місце пропонувалось виносити змістовний іменник у називному відмінку, а інші слова назви розташовувати в граматичному порядку, що ускладнювало оброблення й пошук документів. Вітчизняні правила складання бібліографічних описів були ближчими до прусської інструкції. Їх було вдосконалено 1911 року на І Всеросійському з'їзді з бібліотечної справи, де було запропоновано використовувати не «граматичний», а «механічний» порядок слів. [12, 31]

Цей період характеризується створенням спеціальних правил складання бібліографічних описів для різних видів документів. Так, 1915 року бібліотекарем бібліотеки Державної Думи О.М. Бєловим було розроблено правила опису книг, періодики, географічних карт, нот і творів образотворчої графіки; українським бібліотекознавцем С.Г. Кондрою розроблено методику складання описів нотних видань, С. Боровим і Н. Загладою - аркушевих матеріалів, С. Масловим - стародруків тощо.

В Україні основними центрами, де здійснювалося вдосконалення бібліографічного опису, були Головна книжкова палата в Києві, при якій було створено Український бібліографічний інститут для розроблення теоретичних питань книгоопису, класифікації, бібліографії(1919), та Українська книжкова палата в Харкові. «Правила карткографії» (1923), створені директором Українського бібліографічного інституту Ю. Ковалевським, регламентували складання описів книг, багатотомних і періодичних видань, видань, що продовжуються. Ці правила ґрунтувалися на методиці складання описів Міжнародного бібліографічного інституту, однак уперше було застосовано опис мовою, якою надруковано твір.

Книжкова палата зробила величезний внесок у розроблення уніфікації опису завдяки виданню робочої інструкції, що регламентувала державну бібліографічну реєстрацію документів у «Літопису українського друку» та організації й ведення каталогів за допомогою друкованих карток єдиного зразка. Інструкція містила положення про складання описів і анотацій мовою, якою надруковано твір з усіма особливостями правопису. [2, 25]

Оформлення елементів опису складалося із зазначення відомостей, що стосуються внутрішньої (соціально-ідеологічної) характеристики твору, і зовнішньої (виробничо-економічної) характеристики його матеріального втілення. Внутрішня характеристика документа містила відомості, потрібні кожному споживачеві інформації (автор, назва, місце й рік видання, наклад тощо), а зовнішня - додаткову інформацію. У відомчих виданнях не здійснювався опис під назвою, не розглядаючи установи й організації як авторів публікацій. Для скорочення опису було введено скорочення слів.

Крім зазначених вище основних центрів, що вдосконалювали складання бібліографічних описів на документи, теорію й практику бібліографічного опису розробляли інші організації й установи. 1926 року Президія Укрнауки створила Каталографічну й Бібліографічну комісії, які розробляли інструкції з книгоопису. Так, Бібліографічна комісія ініціювала «Основні положення скороченого бібліографування», розроблені В.О. Козловським, що призначалися для потреб Всеукраїнської бібліотеки (тепер Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського) і мали сприяти уніфікації опису в наукових бібліотеках при складанні бібліографічних матеріалів. Значна частина тих правил відповідає сучасній методиці складання бібліографічних описів. А 1935 року у республіканській Книжковій палаті було підготовлено каталографічні інструкції, у яких викладено правила складання опису різних видів книжкових видань на основах однотипності, єдиної форми опису, чітких правил щодо умовних скорочень слів, застосування різних шрифтів для виділення окремих елементів і розділових знаків. У цих інструкціях пропонувалося складати зведений опис на багатотомні видання.

Книжковій палаті також належать створення інструкції зі складання описів періодичних видань, для розписування журнальних статей, правила складання опису книг для бібліографічних покажчиків, список скорочень географічних прикметників.

Проблема уніфікації бібліографічного опису вирішувалася й на загальнодержавному рівні СРСР. 1936 року Всесоюзна книжкова палата видала інструкцію із загальними рекомендаціями з книгоопису, в основу якої було покладено каталографічну інструкцію Книжкової палати України. Інструкція регламентувала складання описів офіційних і відомчих видань під заголовком, що містить назву організації, творів, виданих із зазначенням авторів-укладачів, тощо. З цього часу на всіх картках українських видань вміщується російський переклад основних елементів опису. А протягом 1949-1958 років міжвідомча каталогізаційна комісія при Державній бібліотеці СРСР видала багатотомну інструкцію «Єдині правила опису творів друку для бібліотечних каталогів», що регламентувала складання бібліографічних описів різних видів документів, орієнтованих на каталоги великих бібліотек. 1953 року вийшов друком скорочений варіант єдиних правил для масових і невеликих наукових бібліотек, правила опису в якому значно спрощено. Крім того, у скороченому варіанті подано правила складання описів для бібліографічних покажчиків. Правила, видані в Україні, містили доповнення про складання описів творів друку, опублікованих українською мовою, зразки описів на продукцію українських видавництв.

Соціальне замовлення на професіоналізм у складанні бібліографічного опису, що було складовою діяльності органів науково-технічної інформації, видавництв, книжкових магазинів, наукових установ, навчальних закладів та інших викликало потребу в уніфікації описів документів, однотипності бібліографічних описів на рівні країни. Саме це зумовило ініціювання Всесоюзною науковою конференцією з каталогізації (1965) заходів щодо підготовки державних стандартів зі складання бібліографічних описів і оформлення творів друку, затвердження й видання яких здійснювалося протягом 1969-1970 років. З того часу стандарти регулярно переглядаються, удосконалюються й перевидаються й мають статус міждержавних у межах СНД. [8, 65]

В Україні питання стандартизації бібліографічного опису документів вирішує Державний комітет України зі стандартизації, метрології й сертифікації (Держстандарт України).

5. IV - й етап: друга половина ХХ століття

Четвертий етап еволюції бібліографічного опису характеризується розвитком міжнародного обміну бібліографічною інформацією й автоматизації інформаційних і бібліотечно-бібліографічних процесів.

Ще наприкінці XIX - на початку XX ст. постала проблема розроблення єдиних міжнародних правил складання бібліографічного опису документів, які не реалізувалися через недостатній рівень міжнародного співробітництва бібліотек і бібліографічних установ і відсутність національних інструкцій в деяких країнах. Вирішення цієї проблеми стало можливим тільки в середині XX ст., коли секція каталогізації Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій і установ (ІФЛА) ініціювала 1954 р. створення робочої групи для координації принципів книгоопису на основі існуючих інструкцій з книгоопису багатьох країн. 1961 року в Парижі на Міжнародній конференції з принципів каталогізації було затверджено документ, у якому викладено міжнародні принципи книгоопису, які враховували й узгоджували досягнення прусської й англо-американської інструкцій.

Робоча група також розробила проекти для складання описів книг - ІSВD (М) і бібліографічних описів серійних видань - ІSBD (S), остаточні варіанти яких видано 1974 року, а пізніше створено стандарт ІSВD (G), який містить загальні принципи складання бібліографічних описів, а також стандарти на складання описів різних видів документів (картографічних видань, нот, аудіовізуальних матеріалів, електронних ресурсів тощо). [12, 36]

Розроблення стандартів ІSВD з урахуванням вимог автоматизованого оброблення, зберігання й пошуку інформації, сприяло впровадженню в практику міжнародних систем обміну бібліографічною інформацією (проекту Всесвітньої системи наукової інформації (ЮНІСІСТ), програми Універсального бібліографічного обліку (УБО) тощо), основою яких є обмін інформацією, записаною на магнітних носіях, що обробляється на ЕОМ.

Подальша еволюція ІSВD пов'язана з набуттям ним статусу стандарту Міжнародної організації зі стандартизації ІSО 2709. Усі стандарти з бібліографічного опису, які затверджуються й використовуються в країнах, що співробітничають у галузі інформації, базуються й узгоджуються з ІSBN, зберігаючи при цьому певні відмінності.

Друга половина XX ст. характеризується комп'ютеризацією бібліографічних описів, що відбилося, як уже зазначалося, і в міжнародних стандартах. Розроблялися численні концепції, які забезпечували введення до автоматизованих інформаційно-пошукових систем бібліографічних описів. Для інформаційно-бібліотечних систем розроблялися формати бібліографічних записів, які поєднували інформаційну основу традиційних правил складання бібліографічних записів і вимоги до комп'ютерного оброблення й автоматизованого інформаційного пошуку. При цьому формати, які функціонували в межах окремої локальної пошукової системи, отримали назву локальних, а в електронних інформаційних мережах - комунікативних форматів бібліографічних записів. [8, 96]

У середині 60-х років у Бібліотеці Конгресу США на основі Англо-американських правил каталогізації з урахуванням принципів міжнародних стандартів було розроблено формат МАRС, який широко використовується при створенні національних форматів (USMARC, CANMARC та ін.), а також міжнародного формату UNIMARC, на основі якого у наш час створюються національні комунікативні формати. Важливим напрямом розвитку бібліографічного опису на цьому етапі є зближення правил складання, подальше вдосконалення міжнародних стандартів, пристосування до потреб автоматизованих систем. У цей період удосконалюється законодавче забезпечення бібліографічного опису, що здійснюється на рівні видання національних, міждержавних, міжнародних стандартів та іншої законодавчої відповідної документації.

В Україні основним стандартом, що регламентує бібліографічний опис, є міждержавний стандарт ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис», якому надано чинності з 1 липня 2007 року. Він є базовим для системи стандартів, правил, методичних посібників зі складання бібліографічного опису на всі різновиди монографічних, аналітичних, зведених документів. Цей стандарт містить і приклади опису електронних документів, але спеціальному міждержавному стандарту ГОСТ 7.82-2001 щодо правил складання бібліографічних описів на електронні видання ще не надано чинності в Україні.

Новий національний ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 розроблено для забезпечення впровадження сучасних автоматизованих технологій опрацювання документів, ведення інформаційних баз даних; ефективність пошуку й використання документів усіх видів і типів; результативний обмін бібліографічною інформацією між інформаційними службами, бібліотеками, видавцями й книготорговельними організаціями як у середині країни, так і за її межами. Термінологічний апарат щодо бібліографічного опису й запису в документах висвітлено також у стандартах ДСТУ 2394-94 (Комплектування фонду, бібліографічний опис, аналіз документів), ГОСТ 7.80-2000 (Библиографическая запись. Заголовок). Для складання бібліографічних описів слід також користуватися стандартами щодо скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі ДСТУ 3582-97. [10, 69]

Висновки

Невід'ємною частиною діяльності документознавця є складання бібліографічного опису на документи, що вивчається в контексті навчального курсу «Аналітико-синтетична переробка документної інформації», який спрямовано на опанування методів згортання інформації. Бібліографічний опис є одним із видів згортання інформації аналітико-синтетичного перероблення документної інформації, що передбачає уніфікацію в розумінні й обміні інформацією і є необхідною умовою інтеграції до світового інформаційного товариства.

Отже, бібліографічний опис - це записана за певним правилами множина бібліографічних даних, що ідентифікують документ. Це процес і результат складання за визначеними правилами переліку відомостей про які-небудь документи, які ідентифікують цей документ і дозволяють знаходити його серед багатьох інших.

Бібліографічний опис - результат тривалого процесу бібліографічної професіональної та не професіональної практики, спостереження, порівняння бібліографічних знань та їх аналіз, зіставляти сенс з науковим підходом до вивчення не тільки документованих текстів, але і зв'язаних з ними явищ.

Сучасні принципи опису складаються на протязі багатьох тисячоліть. Теоретичні погляди на БО дозволяють розглядати його як окремий випадок опису взагалі.

Задача бібліографічного опису - це забезпечення впровадження автоматизованих технологій, ефективність пошуку та використання всіх типів документів у видавництвах як в нашій країні так і за кордоном.

В першому розділі курсової роботи було розглянуто бібліографічний опис як результат наукової обробки документа і виявлено, що наукова обробка документів здійснюється сьогодні всюди, де людина має з ними справу. Процеси складання бібліографічних описів, систематизації, предметизації, анотування, складання бібліографічних оглядів широко використовуються в бібліотеках. Без них неможливо «комплектувати й організовувати бібліотечний фонд, неможливо інформувати читачів про склад і зміст цього фонду. Уся бібліографічна робота бібліотеки - інформаційна і довідкова - ведеться з використанням різноманітних видів аналітико-синтетичної обробки. Уся робота з безпосереднього обслуговування читачів не може обійтися без різних видів такої обробки.

В другому розділі курсової роботи було проаналізовано І - й етап розвитку бібліографічного опису: з давнини до XVIII століття.

Етап характеризується передумовами виникнення й першими спробами надання ознак ідентифікації документа. Уже 2000 року до н. е. складено найдавніший зі збережених списків книг на шумерській череп'яній таблиці, у якому функції назв виконували перші рядки текстів. Прикладом першої спроби наведення бібліографічних відомостей про документи є таблиці з бібліотеки ассірійського царя Ашшурбаніпала (VII ст. до н. е.) із зазначенням у кінці тексту назви твору, номера таблиці, перших слів наступної таблиці, імені власника оригіналу й імені переписувача, якщо документ був копією.

В третьому розділі розповіла про розвиток бібліографічного опису XIX століття.

Цей етап характеризується вдосконаленням досягнутих знань щодо складання бібліографічних описів на документи, що виявилося у створенні спеціальних інструкцій. Вітчизняну практику складання бібліографічних описів збагачують відповідні інструкції й правила. Так, 1809 року директором Санкт-Петербурзької імператорської бібліотеки О.М. Оленіним створено першу друковану інструкцію зі складання книго описів «Досвід нового бібліографічного порядку», у якій визначався обсяг, послідовність елементів опису, а також формальні правила, наприклад, наведення назви твору з помилками, якщо вони є на титульному аркуші.

В четвертому розділі представила розвиток бібліографічного опису в I половині XX століття.

Третій етап характеризується вдосконаленням інструкцій і правил щодо складання бібліографічного опису різних видів документів.

Найдосконалішими інструкціями на початку XX ст. були англо-американська й прусська, які вплинули на створення національних інструкцій з книгоопису в багатьох країнах. Англо-американська інструкція, яка стала результатом роботи комісії експертів Великої Британії, США (1908) і фахівців із Канади й Австралії, базувалася на використанні заголовків, що містили назви організацій. Однак ця інструкція відрізнялася складністю, громіздкістю, надмірною увагою до зовнішніх особливостей оформлення книг за рахунок недостатнього розкриття їхнього змісту.

В п'ятому розділі розглянула розвиток бібліографічного опису в II половині XX століття.

Четвертий етап еволюції бібліографічного опису характеризується розвитком міжнародного обміну бібліографічною інформацією й автоматизації інформаційних і бібліотечно-бібліографічних процесів.

Ще наприкінці XIX - на початку XX ст. постала проблема розроблення єдиних міжнародних правил складання бібліографічного опису документів, які не реалізувалися через недостатній рівень міжнародного співробітництва бібліотек і бібліографічних установ і відсутність національних інструкцій в деяких країнах. Вирішення цієї проблеми стало можливим тільки в середині XX ст., коли секція каталогізації Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій і установ ініціювала 1954 р. створення робочої групи для координації принципів книгоопису на основі існуючих інструкцій з книгоопису багатьох країн.

Вся багатостолітня історія розвитку бібліографічного опису, дозволила зробити висновки, що опис друкованих творів - далеко не така проста справа, як це уявляють собі багато хто. Розробка сучасної теорії та методики бібліографічного опису вимагає від бібліографів, бібліотечних працівників і вчених різних країн чимало зусиль.

Список використаних джерел

1. Баркова О.В. Шлях онлайн документу в бібліотечному технологічному просторі/ О.В. Баркова // Б-ки нац. акад. наук: пробл. фукціонування, тенденції розвитку. - К.: НБУВ, 2003. - Вип. №2. - 216 с.

2. Вергунов В.А. Національна доктрина розвитку інформаційно-бібліотечної справи в Україні: Варіант для обговорення /В.А. Вергунов. - К.: Наукова думка, 2003. - 356 с.

3. Вернигора Н.М. Загальна і спеціальна бібліографія./ Н.М. Вернигора - К.: Інститут журналістики, 2004. - 254 с.

4. Вобленко Ю. Інформаційна культура в працях провідних бібліотекознавців та бібліографознавців / Ю. Вобленко // Вісн. Кн. палати. - 1999. - №2. - 169 с.

5. Комплектування фонду, бібліографічний опис, аналіз документів: Терміни та визначення: ДСТУ 2394-94: Вид. офіц. - К.:Держстандарт України, 1994. - 124 с.

6. Кушнаренко Н.М. Наукова обробка документів:Підручник. /Н.М. Кушнаренко, В.К. Удалова. - К.: Вікар, 2003. - 328 с.

7. Орлов П.І. Інформаційні системи і технології в управлінні, освіті, бібліотечній справі: Наук. - практ. посіб. /П.І. Орлов. - Х.: ТОВ Прометей-Прес, 2003. - 292 с.

8. Павленко Р.І. Актуальні питання розвитку бібліотечної справи: Матеріали наук.-практ. конф. / Р.І. Павленко // Вісн. Київ. нац. ун-ту. - 2000.-Вип. №4 - 175 с.

9. Правила описування архівних документів:ДСТУ 4331:2004: Вид.офіц. - К.: Держспоживстандарт України, 2005. - 115 с.

10. Хайнацький М. Стан стандартизації в Україні та напрями вдосконалення розроблення державних стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи /М. Хайнацький/ / Вісн. Кн. палати. - 1996. - №1. - 236 с.

11. Швецова-Водка Г.М. Бібліографічні ресурси України:загальна характеристика/ Г.М. Швецова-Водка. - Рівне, 2000. - 205 с.

12. Карпенко О.О. Аналітико-синтетична переробка інформації: Бібліографічний опис: Навч. Посіб./ О.О. Карпенко. - Х.: 2010. - 138 с.

13. Сілкова Г.В. Основи інформаційно-аналітичних досліджень: Навч. посіб. / Г.В. Сілкова. - К., 1998.

14. Кушнаренко Н.Н. Документознавство: Навч. Посіб./ Н.М. Кушнаренко. - 4-е вид., випр. - К., 2003.

15. Романюк М.М. Схема повного бібліографічного опису періодичного видання/М.М. Романюк. - Л.: Стандарти, 1994. - 23 с.

Размещено на Allbest.ru